Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

понедельник, 3 августа 2020 г.

Чи є перспективи у народної дружини

Існування і функціонування громадських формувань з охорони правопорядку сьогодні викликає у пе­ресічних громадян різну реакцію: від розуміння і підтримки до здивувань і запитань на кшталт: « А що, такі існують ? та «Навіщо вони потрібні?". Саме з цього ми й почали розмову з начальником Департаменту гро­мадської безпеки МВС України генерал-майором міліції Віктором ОЛЬХОВСЬКИМ.


Те, що такі громадські формування функціонують, не повинно викликати жодного сумніву: нині в Україні їх зареєстрова­но майже 9,5 тисячі. Також нагадаю, що з 2005 року в нашій державі діє інститут громадських помічників дільничних інспекторів міліції в сільській місцевості, яких обирають із членів громадських формувань. Це високосвідомі громадяни, які допомагають працівникам ОВС у протидії всіляким злочинним проявам, і я абсо­лютно переконаний, що люди мають дякувати їм за таку громадську позицію і співпрацю з міліцією. Ми цінуємо їхню допомогу і робимо все, щоб її також оцінили органи державної вла­ди і місцевого самоврядування.
Щодо питання, чи потрібні громадські фор­мування, скажу так: на жаль, більшість наших співгромадян поступово звикла до думки, що охорона правопорядку - це проблема лише ОВС. Але щоб зрозуміти, наскільки суттєвою в цій справі може бути допомога громадськості, запропонував би звернутися до історії.
Згадаймо, скажімо, 17-18 роки минулого століття, часи існування в Україні Центральної Ради, коли її намагання зупинити хвилю зло­чинності не дали очікуваного результату, і в дея­ких великих містах на допомогу міліції прийшли саме громадські формування. Приміром, у Києві окрему “поліцейську сторожу" було ство­рено з числа студентів столичного університе­ту, які охороняли Либідську дільницю.
Можна згадати і про діяльність організації "Вільне козацтво” - добровільних формувань, створених у різних населених пунктах з пред­ставників громадськості. Так, наприкінці 1917 року лише в Київській губернії діяло 40 таких осередків, що налічували близько 1300 осіб.

Пізніше, у роки Великої Вітчизняної, гро­мадські формування стали основою для ство­рених груп з охорони правопорядку, які активно боролись з диверсантами, іншими ворожими елементами у населених пунктах, розташова­них поблизу залізниць, водних шляхів, шосей­них і грунтових доріг. Зрозуміло, коли війна закінчилася, потреба в таких формуваннях, зникла: їх було розформовано, а їх представни­ки увійшли до складу бригад сприяння міліції. Така форма громадської “самодіяльності” проіснувала аж до 60-х років XX століття.
Перші добровільні народні дружини було створено у грудні 1958 року на Донбасі, коли працівники різних підприємств регіону доб­ровільно вийшли на вулиці з пов’язками, щоб охороняти правопорядок у громадських місцях. Починання донеччан підтримали тру­дові колективи Києва, Харкова, Дніпропет­ровська, Запоріжжя, Житомирщини, Черкащи­ни та інших областей.
Особливо хотів би звернути увагу на ор­ганізацію ДНД, державницький підхід до цієї справи. У ті часи в роботі дружин активну участь брали керівники підприємств, установ, нав­чальних закладів, партійних, профспілкових і комсомольських комітетів. Керівництво ДНД покладалось на штаби у складі представників партійних і комсомольських організацій. Було запроваджено систему стимулювання дружин­ників. Але дійсно революційною для них стала постанова ЦК Компартії та Ради Міністрів УРСР від 28 травня 1974 року “Про подальше удоско­налення діяльності добровільних народних дружин з охорони громадського порядку”, якою вперше в республіці було затверджено Положення про ДНД та нагрудний знак “Відмінний дружинник УРСР”. Перед вступом до лав дружинники давали урочисту обіцянку: чесно й сумлінно виконувати покладені на них обов’язки, захищати права і законні інтереси громадян, стояти на сторожі інтересів суспільства.
Сьогодні в Україні існує Закон “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”,  яким визначено правові засади діяльності громадських формувань, заходи заохочення для їхніх членів тощо. На пре­великий жаль, цей законодавчий документ не діє в повному обсязі. Приміром, не завжди гро­мадські формування знаходять підтримку, насамперед фінансову і матеріально-технічну, з боку органів державної влади і місцевого самоврядування, не всюди працює передбачена цим Законом система заохочень.
Скажіть, будь ласка, чи багато керівників приватних підприємств, установ та організацій готові сьогодні надати членові громадського формування додаткову відпустку терміном до п’яти діб або пільгову путівку до санаторію? А яке грошове заохочення за участь в охороні правопорядку? Питання, на жаль, здебільшого риторичні. Але там, де така допомога існує, де є розуміння внеску громадськості в забезпечен­ня правопорядку в тому чи іншому населеному пункті, члени громадських формувань - най­перші і найнадійніші помічники міліції.
Ось деякі приклади. Скажімо, на Рівнен­щині студентське громадське формування Національного університету “Острозька ака­демія” вже давно тісно співпрацює з правоохоронцями. І результати такого співробітництва очевидні: завдяки роботі цих загонів в універси­теті, місті та районі в цілому зменшилася кількість правопорушень. Але найважливіше інше - в усіх гуртожитках навчального закладу створено належні умови для спокійного проживання студентів.
Відчутна й підтримка цього руху керівниц­твом навчального закладу. Тут діє традиційна система заохочень з боку адміністрації університе­ту, місцевої влади та правоохоронців. Студенти-члени громадського формування наділені пер­шочерговим правом на екскурсійні поїздки до визначних місць не лише України, а й за кордон. Для них існують пільги і в оплаті додаткових нав­чальних послуг, які надає цей університет.
Ефективно співпрацюють з органами внутрішніх справ громадські формування з охорони правопорядку Донецького національ­ного університету, Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинсь­кого та інші.
Нещодавно п’яту річницю з дня створення відзначило миколаївське громадське форму­вання з охорони правопорядку “Народна дру­жина”. Воно налічує понад 50 громадян, серед яких колишні працівники міліції, військово­службовці, працівники навчальних закладів міста, пенсіонери. Щорічно Миколаївська міська рада передбачає у бюджеті відповідні кошти. Посадовці надали громадському фор­муванню приміщення, оснащені меблями і те­лефонним зв’язком.
А на території Полтавщини активно співпра­цюють з міліцією козацькі громадські формування з охорони правопорядку “Українські коза­ки” та Кременчуцький курінь міжнародної гро­мадської організації “Козацтво Запорізьке”.
І таких прикладів ефективної взаємодії ОВС і населення з охорони громадського порядку в Україні чимало. Хоча... Зрозуміло, хотілося б більше...
Насамкінець підкреслю: у різні часи гро­мадськість надавала істотну допомогу органам внутрішніх справ у забезпеченні правопорядку. І сьогодення - не виняток.
Записав Анатолій КОСОГОВСЬКИЙ
«Міліція України» 02.2008

Комментариев нет:

Отправка комментария