Це розповідь про далекі 19—20-ті роки, коли відбувалося
становлення народної міліції в нашому
краї. В музеї історії Запорізької міліції є матеріали, які яскраво розповідають
про той буремний час нашої історії, про активних учасників тих перетворень, особливо на селі.
В історії міліції Пологівського
району героїчну сторінку вписав Семен Феофанович
Назаренко.
Він народився в селі Петро-Павлівці (пізніше перейменовано в Тарасівку) в 1900
чи 1902 році в бідній селянській сім'ї.
В 1920 році в Петро-Павлівці
започаткувала своє існування комсомольська організація. її організатор —
місцевий активіст і ватажок молоді Г. І. Терещенко. І першим заяву про вступ до осередку подав Семен
Назаренко. В пам’яті односельчан юнак залишився як один з активістів
утвердження нового ладу. Працюючи в міліції, Семен не раз проявляв мужність і
відвагу у боротьбі з тогочасними бандами, які тоді шастали и наших краях.
Про той час згадує Г. І. Терещенко: «В 1919 1920 роках в нашому селі Петро-Павлівці, особливо в другу його чистину,
час то заїжджали банди Зверева і махновці, котрі грабували і вбивали
місцевих жителів. Вночі можна було чути часті постріли то тут, то там.
Партійна організація і комсомол поставили за мету повести рішучу боротьбу з
ворожими елементами. Було вирішено прочесати цю віддалену від центру територію
села. І такий нічний рейд партійці і комсомольці влаштували в ніч на 15 травня
1920 року. В ньому взяв участь й С.Назаренко
Повернулись в центр на світанку. Загалом було спокійно. Всі розійшлися на
перепочинок, бо наступного дня, у неділю, на 12-ту годину в клубі (колишньому
приміщенні банку) планувалось провести загальні збори громадян.
Я прийшов до клубу заздалегідь, в десять годин. Людей було ще мало.
Втомившись після нічного походу, я вирішив поки є час, піти до своєї
канцелярії комосередку і комсомолу й прилягти в кріслі, трішки перепочити.
Невдовзі різкий стук у двері розбудив мене. На порозі
стояв схвильований і розгублений Григорій Єгорович Левадній, наш місцевий
активіст — Що будемо
робити? — каже. — Коло банку бандити, мабуть, махновці.
Я зірвав з кубанки зірочку і миттю вийшов у двір. Там зразу ж наткнувся на
озброєного вершника. Гарцюючи на коні, бандит зразу ж погнав мене з двору на
вулицю: «Швидше йди, сволото радянська,.. Побачимо, що ти зразу будеш співати»
На вулиці було багато людей. Та ось я помітив і Семена, котрого вели
озброєні зайди.
«Як же це так трапилось, що ми попали в пастку...» — нестерпно
сверлила мозок думка.
Забачивши Семена Назаренка, й інші вершники з шаблюками кинулись до
нього.
Конвоїри і мене підвели до Семена,.
— Хто це такий, зізнавайся? — питає Семена бандит.
— Не знаю, — твердо відказує мій дорогий товариш.
— Зараз зізнаєшся! Іншу пісню заспіваєш, — репетували бандити. І відразу
почали тупими кінцями шаблюки бити Семена.
Декілька разів мене
підводили до нього. Знемагаючи від болю, Семен продовжував твердити своє: «Не
знаю», «Відчепіться. Не знаю...»
І бандити знову і знову продовжували знущатися над Назаренком. І це не
вплинуло на нього. І тоді, біснуючи від люті, садисти взялися рубати шаблями
Семенове тіло (опісля на ньому нарахували 17 глибоких ран). Знепритомнілий, бездиханний
зів’яв на наших очах, наче та квітка, наш бойовий товариш і однодумець. «Така
безглузда смерть обірвала життя доскону відданого ідеї народної влади
мужнього героя. Він був грозою бандитів. Не раз дивився смерті у вічі, і
щоразу виходив переможцем, а тут...»— блискавкою пронеслось у голові.
Захвилювався натовп. І це чи
щось інше вплинуло на бандитів, і вони залишили центр.
Я тим часом через двори
подався до будинку Василя Жмудського, нашого знайомого. І там уже
переховувався допоки бандити не залишили село.
На третій день комсомольська
організація Петро-Павлівки прощалась зі своїм вірним товаришем. Олена Чижова його тіло накрила комсомольським прапором. Ми тоді
поклялися, згадує Г. І Терещенко, до кінця виконати Семенів заповіт: завжди бути непримиренними
до злочинців, хоробрими, стійко відстоювати інтереси народу.
В ті роки від рук бандитів часто гинули кращі працівники міліції, особливо в Запорізькій і
Харківській областях. Але їх справа не вмерла, їх прапор підхопили і понесли
далі наступні покоління правоохоронців,.
Через багато літ потому, в 1989 році, побратимові запорізький охоронців
порядку своєму землякові Семенові Назаренку свого вірша при святив тодішній
заступник начальника Пологівського РВВС Іван Козоріз. В ньому він пристрасно
оспівав героїчне життя комсомольця і міліціонера, жорстоко порубаного
бандитами, його подвиг, акцентує автор, для нинішнього покоління охоронців
правопорядку слугуватиме за взірець, його життя, наче той немеркнучий факел,
осяває нас вічним вогнем пам’яті.
І. ДУБРОВІН, директор Народного музею історії Запорізької міліції,
полковник у відставці. «Голос Гуляйпілля» від 14.01.1995 р
Комментариев нет:
Отправка комментария