Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

четверг, 31 октября 2019 г.

Факел його життя



Це розповідь про  далекі 19—20-ті роки, коли відбувалося становлення народної міліції  в нашо­му краї. В музеї історії Запорізької міліції є матеріали, які яскраво ро­зповідають про той бу­ремний час нашої істо­рії, про активних  учасників тих перетворень, особливо на селі.
В історії міліції Пологівського району героїч­ну сторінку вписав Семен Феофанович Назаренко. Він народився в селі Петро-Павлівці (пізніше перейменовано в Тарасівку) в 1900 чи 1902 році в бідній селянській сім'ї.
В 1920 році в Петро-Павлівці започаткувала своє існування комсомольська організація. її організатор — місцевий активіст і ватажок моло­ді Г. І. Терещенко. І пе­ршим заяву про вступ до осередку подав Семен Назаренко. В пам’яті од­носельчан юнак залиши­вся як один з активістів утвердження нового ла­ду. Працюючи в міліції, Семен не раз проявляв мужність і відвагу у боротьбі з тогочасними ба­ндами, які тоді шастали и наших краях.
Про той час згадує Г. І. Терещенко: «В 1919        1920 роках в нашому селі  Петро-Павлівці, особливо в другу його чистину, час то заїжджали банди Зве­рева і махновці, котрі грабували і вбивали місцевих жителів. Вночі мо­жна було чути часті постріли то тут, то там.
Партійна організація і комсомол поставили за мету повести рішучу боротьбу з ворожими еле­ментами. Було вирішено прочесати цю віддалену від центру територію се­ла. І такий нічний рейд партійці і комсомольці влаштували в ніч на 15 травня 1920 року. В ньому взяв участь й                            С.Назаренко Повернулись в центр на світанку. Зага­лом було спокійно. Всі розійшлися на перепочи­нок, бо наступного дня, у неділю, на 12-ту го­дину в клубі (колишньо­му приміщенні банку) планувалось провести за­гальні збори громадян.
Я прийшов до клубу заздалегідь, в десять го­дин. Людей було ще ма­ло. Втомившись після ні­чного походу, я вирішив поки є час, піти до своєї канцелярії комосередку і комсомолу й при­лягти в кріслі, трішки перепочити.
Невдовзі різкий стук у двері розбудив мене. На порозі стояв схвильова­ний і розгублений Гри­горій Єгорович Левадній, наш місцевий активіст Що будемо робити? каже. Коло банку бандити, мабуть, махновці.

Я зірвав з кубанки зі­рочку і миттю вийшов у двір. Там зразу ж наткнувся на озброєного вершника. Гарцюючи на коні, бандит зразу ж погнав мене з двору на вулицю: «Швидше йди, сволото радянська,.. Побачимо, що ти зразу будеш співати»
На вулиці було бага­то людей. Та ось я помітив і Семена, котрого ве­ли озброєні зайди.
«Як же це так трапилось, що ми попали в пастку...»      — нестерпно
сверлила мозок думка.
Забачивши Семена На­заренка, й інші вершни­ки з шаблюками кину­лись до нього.
Конвоїри і мене підве­ли до Семена,.
— Хто це такий, зізнавайся? — питає Се­мена бандит.
— Не знаю, — твердо відказує мій дорогий то­вариш.
— Зараз зізнаєшся! Ін­шу пісню заспіваєш, — репетували бандити. І відразу почали тупими кінцями шаблюки бити Семена.
Декілька разів  мене підводили до нього. Зне­магаючи від болю, Семен продовжував тверди­ти своє: «Не знаю», «Відчепіться. Не знаю...»
І бандити знову і зно­ву продовжували знуща­тися над Назаренком. І це не вплинуло на ньо­го. І тоді, біснуючи від люті, садисти взялися рубати шаблями Семенове тіло (опісля на ньому нарахували 17 глибоких ран). Знепритомнілий, бе­здиханний зів’яв на наших очах, наче та квіт­ка, наш бойовий това­риш і однодумець. «Така безглузда смерть обі­рвала життя доскону від­даного ідеї народної вла­ди мужнього героя. Він був грозою бандитів. Не раз дивився смерті у ві­чі, і щоразу виходив переможцем, а тут...»— блискавкою  пронеслось у голові.
Захвилювався натовп. І це чи щось інше впли­нуло на бандитів, і вони залишили центр.
Я тим часом через дво­ри подався до будинку Василя Жмудського, на­шого знайомого. І там уже переховувався допо­ки бандити не залишили село.
На третій день комсомольська організація Пе­тро-Павлівки прощалась зі своїм вірним товари­шем. Олена Чижова йо­го тіло накрила комсо­мольським прапором. Ми тоді поклялися, згадує Г. І Терещенко, до кінця виконати Семенів за­повіт: завжди бути не­примиренними до злочи­нців, хоробрими, стійко відстоювати інтереси на­роду.
В ті роки від рук бандитів часто гинули кра­щі працівники міліції, ос­обливо в Запорізькій і Харківській областях. Але їх справа не вмер­ла, їх прапор підхопили і понесли далі наступні покоління правоохорон­ців,.
Через багато літ пото­му, в 1989 році, побра­тимові запорізький охо­ронців порядку своєму землякові Семенові На­заренку свого вірша при святив тодішній заступ­ник начальника Пологівського РВВС Іван Козоріз. В ньому він при­страсно оспівав героїчне життя комсомольця і міліціонера, жорстоко по­рубаного бандитами, йо­го подвиг, акцентує ав­тор, для нинішнього покоління охоронців правопорядку слугуватиме за взірець, його життя, на­че той немеркнучий фа­кел, осяває нас вічним вогнем пам’яті.

І. ДУБРОВІН, директор Народного музею історії Запо­різької міліції, пол­ковник у відставці. «Голос Гуляйпілля» від 14.01.1995 р


Комментариев нет:

Отправить комментарий