Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

среда, 13 ноября 2019 г.

Із історії запорізького краю

Історія запорізької міліції/поліції невід’ємно пов’язана із історією запорізького краю, тому ми започатковуємо  нову рубрику, у якій будемо викладати цікаві, на наш погляд, факти нашої історії. Літописець




   16 зенитно-артиллерийский полк ПВО  в/ч 26709

Полк был сформирован в мае 1932 года, а к 7 ноября 1932 года был полностью укомплектован с дислокацией в г.Запорожье.
Первый дивизион и прожекторная рота - кадровым составом, второй дивизион и пулеметная рота - территориальным составом. В апреле 1937 года была упразднена территориальная система.
1 мая 1941 года полк перешел на штат военного времени, имея в своем составе:
3 дивизиона среднего калибра;
1 дивизион МЗА;
1 пулеметный батальон.
Личный состав прибыл из числа приписного состава Запорожской области.
БОЕВОЙ ПУТЬ ПОЛКА
С 1 мая 1941 года полк входил в состав Запорожского района ПВО и оборонял от ВВС противника объекты гор.Запорожья: заводы «Запорожсталь», коксохимический, алюминиевый, ферросплавный и другие.
С 11 июля 1941 года полк вошел в состав 12 армии Южного фронта, оставаясь на ПВО г. Запорожья и прикрытие ж.д. станций Синельниково, Красноармейск, Пришиб, Чаплино, Макеевка.                                                                 “
С 25.Х.І94І года - г. Камено-Шахтинский, станция Лихаз, Зверево, Белая Калитва.                                                         **
БОЕВЫЕ ДЕЙСТВИЙ ПОЛКА
Сначала Великой Отечественной Войны до І.Х.І94І года над пунктом ПВО Запорожье зафиксировано 566 самолетовылетов  противника.
18 августа фашистские танки появились в расположении 3-й и 6-й батареи.
Вот что сказано в историческом очерке «Войска ПВО страны» стр. 84-85 Воениздат, 1968 года - 18 августа, когда немецкие танки прорва­лись в боевые порядки Іб-го зенитно-артиллерийского полка, 3-я и 6-я весь день вела огонь по фашистским бомбардировщикам,“одновременно отражая атаки прорвавшихся танков и автоматчиков противников. Зенитчики уничтожили 3 немецких танка. К середине дня З-я батарея была окружена танками и автоматчиками противника. Силы были неравными. На огневую поддержку соседних батарей надежды не было, ибо они сами вели бой. Под огнем противника редели ряды бойцов.
Пушки одна за другой также выходили из строя. Но артиллеристы упорно бились о врагом. Наконец озверевшие фашисты ворвались на огневую позицию. Отважные бойцы батареи вместе с орудиями были смяты гусеницами танков. Так в неравном бою погибла 3-я батарея 16 ЗАП.
С 19 августа 1941 года, изменив огневые точки, выполняя вторую задачу - дать возможность эвакуировать людей и оборудование заводов. 45 суток обороны Запорожья, полк израсходовал 11 тысяч сна­рядов, 50 тысяч пулеметных патронов, выполнив задачу. Ни одна ави­ационная бомба не упала на обороняемый объект.
В ночь на 1 октября 1941 года полк покинул гор.Запорожье и выполнял задачу прикрытие ж.д. станций от авиации противника: ст,Синельниково Красноармейск,  Чаплино, Пришиб, Макеевка, г.Каменск-Шахтинский,  Лихая,  Зверево, Белая Калитва, Красный Аксай,  Ольгинская; городов Минеральные Воды, г. Грозный (нефтепромыслы (сектор № I), Плоэшти (Румыния), Комице ( Чехословакия).

Коллективное фото ветеранов 16-го ЗАП

 Белын Георгий Иванович - командир полка 1942 г.- 09.1944 г.

 Зинченко Михаил Степанович – командир взвода


 Красовский Николай Захарович – физрук полка

 Крюков Николай Кузьмич – заряжающий 1-й батареи

Радугин Леонид Леонидович – радист 1-го дивизиона

Колот Георгий Ефимович – командир огневого взвода 2-батареи

Борисов Евгений Денисович

Гетманский Петр Васильевич – старший техник

Шалимов Василий Иванович - радист





Обороняючи Запоріжжя

         Одну із славних сторінок в бойовий літопис внутрішніх військ у роки Великої Вітчизняної війни вписали бійці і командири 157-го полку військ НКВС, підрозділи якого охороняли Дніпрогес.
157-й полк (командир — майор Позняков, военком — старший політрук Чубаров) одержав завдання: не допустити захвату противником сходу греблі ГЕС і мостів через Дніпро. До оборони Дніпрогесу підрозділи полку готувалися заздалегідь. За рішенням командира для оборони греблі на правому березі створювалася ударна група з найбільш підготовлених і стійких бійців 1-го батальйону і 7-ї роти під загальним командуванням военкома батальйону політрука Водолаги. 2-й батальйон під командуванням старшого лейтенанта Богачова призначався для оборони залізничних мостів на острові Хортиця.
17 серпня на 20 годину підрозділи полку зайняли вказані оборонні позиції. Вранці 18 серпня противник почав обстріл із гармат і мінометів наших позицій.
Після полудня перед обороною 1-го батальйону з'явилися танки. За ними просувалася піхота, яку підтримувала вогнем артилерія. Бійці батальйону з усіх видів зброї зупинили просування ворога до греблі, а танки закидали пляшками з горючою сумішшю. Допомогли їм зенітки, відкривши по танках вогонь прямою наводкою.

Чотири танки були підпалені, але  натиск противника посилився. Ворог намагався захопити греблю. Чотири рази бійці й командири на чолі  з майором Поздняковим і старшим політруком Чубаровим піднімалися в контратаку і відкидали фашистів.
Та сили були нерівні. Бій на правому березі продовжувався доти, поки закінчився відвід підрозділів 271-ї стрілецької дивізії на лівий берег. За наказом командира 157-го полку його підрозділи через  тунель у греблі відійшли на лівий берег і зайняли там оборону. Гребля ГЕС була підірвана. .
Запеклий бій, розгорівся і на острові Хортиця. Під прикриттям артилерії й мінометів ворожа піхота також намагалася сходу  залізничні мости. Бійці 2-го батальйону вогнем і контратаками стримували ворога, що насідав, але й тут йому не вдалося скористатися мостами вони, як і гребля ГЕС, злетіли у повітря.
Воїни 157-го полку в бою біля стін Запоріжжя виявили стійкість і мужність, вірність Батьківщині.  Вміло діяли в бою навідники станкових  кулеметів Братчин, Денін, Капустін, Єрмак, Прокопенко і Панфілов.  Вогнем із своїх кулеметів вони завдавали втрат ворогові, не допустили захвату греблі ГЕС і мостів.
В одній з контратак смертю героя загинув военком 2-го баталь­йону старший політрук Гудименко.
Снайпер червоноармієць Сергеев своїм влучним вогнем знищив п’ятьох фашистів. .
Помічник командира полку з тилу капітан Панікаровський організував групу бійців і закидав пляшками з горючою сумішшю і гранатами танки противника.
Редактор полковой багатотиражної газети Пляцковський хороб­ро виявив себе у боротьбі з танками противника, а також неодноразово ходив у розвідку і приносив важливі відомості.
Молодший лейтенант Самойлов, командир взводу, тричі виявляв ініціативу і ходив зі взводом в атаку, затримував просування противника. Такі приклади можна продовжувати.
(Див. «Внутренние войска в Великой Отечественной войне». Док.№176, стор. 279-282)
Бійці і командири 157-го полку свій обов’язок виконали до кінця. Вони зірвали наміри ворога швидко захопити непошкоджену греблю ГЕС і мости через Дніпро. Тільки через 45 діб фашистам вдалося ввірватися у місто.

            М.Ф.Хантіль. Внутрішні війська МВС України: історія і сучасність. Київ-2003. Стор.76-77

На Ваш запрос сообщаем: 157 полк войск НКВД по охране особо важных предприятий промышленности - был сформирован по приказу НКВД СССР от 31 марта 1939г., расформирован прика­зом НКВД СССР от 22 октября 1941г.. 157 полк был сформиро­ван на базе 28 полка, существовавшего с 1932года, т.е. со времени пуска ДНЕПР0ГЕС. Полк прошел славный боевой путь. Он охранял ДНЕПРОГЕС имени В.И.Ленина. В период с 13 по 20 августа 1941г. полк оборонял подступы к ДНЕПР0ГЕС, оперативно подчиняясь 274 стр. дивизии Красной Армии. Описание этих боев дано в донесении командира 57 бригады от 20 сентября » 1941 года и опубликовано в книге "Внутренние войска в Вели­кой Отечественной войне I941-1945г.г." - Документы и мате­риалы - М., 1975- С.279-282 (фотокопию этой публикации мы Вам ранее направляли). В описании есть и эпизод боев за о.Хортица. В дальнейшем полк входил в охрану тыла 12 армии. "0 157 полку, - говорится в документе, - с большим уважени­ем говорят все партийные и советские организации г.Запорожья, а также хорошо о нем отзывается и командование 274 сд". "Весь личный состав 157 полка, - говорится в другом докумен­те,- показал исключительную выдержку, упорство и храбрость. Боевая задача была целиком выполнена". Полк понес большие потери и был расформирован.
По воспоминанию бывшего ст.политрука 157 полка Г.М.Срибненко подразделения полка были обстреляны 18 августа в 5 часов утра противником у с. Вер.Хортицы. В бой вместе с ними вступили истребительные батальоны, работники милиции, рабочие заводов.
I батальон 157 полка встретил противника ураганным огнем. Комбат Ранцев был ранен, но продолжал руководить боем. Гранатами и бутылками с горючей смесью подбили и вывели из строя несколько танков. Но под давлением пре­восходивших сил противника пришлось отойти на левый бе­рег реки. Вторая колонна немцев пошла с Верхней Хортицы по шоссе к малому железнодорожному мосту с правой сторо­ны старого Днепра, где их огнем встретил 2-й батальон полка (комбат ст.лейтенант Богачев Степан Ефимович). В бою был убит ст.политрук Гудименко Иван Евгеньевич, 1898г. рождения, коммунист с 1920г., до войны - нач.ЖКО завода "Днепроспецсталь". Ныне здесь в жилом массиве есть улица, названная его именем. Погибли ком.взвода младший лейтенант Озеров, рядовой Ткаченко, многие получили ране­ния. Много сил обороне города отдали I секретарь горкома партии Комаров, начальник УНКВД Запорожской области Лео­нов В.И.. Рабочие демонтировали заводы под бомбежками и артогнем.
23 августа на помощь местному гарнизону начали под­ходить войска.157 полк занял оборону в районе порта, вое­вал до 3 октября, уходил последним из города.
В тот день в Камышевке и в районе ст.Жеребец произо­шел встречный бой с фашистскими танками. Участвовали в бою 157, 121 сп. Погибли работники милиции: Ладыжский, Фокин, Очертяный и др. Значительной части личного состава удалось выйти из боя в сторону Орехова и Пологи.
5 октября в с.Андреевка шел бой в окружении противни­ка (ныне Бердянского района). По приказу военкома полка начальник особого отдела Баркалов с группой бойцов на полу­торке вывезли знамя полка, вырвавшись из окружения. Военком Чубаров Михаил Петрович с группой бойцов отбивался до по­следнего патрона. Был схвачен фашистами и расстрелян в с.Андреевка. Здесь установлен памятник и названа улица в его честь.
В воспоминаниях названы работники НКВД, милиции, отличив­шиеся в боях: Камеристый С.Г., Шатохин, Коробов, Коваленко, Белецкий, Берестнюк, Кулишов, Деменко.
С уважением
Начальник Центрального музея внутренних войск МВД СССР                                    Н.И..Близняков

 Сообщается, что 157 полк войск НКВД по охране особо важных предприятий промышленности (г.Запорожье) был сформирован 9 марта 1932 г. и расформирован 22 октября 1941 г.
В мае 1943 г. в Курской области был сформирован 157 погра­ничный полк внутренних войск НКВД, который правопреемником 157 полка довоенного формирования не является.
Документы этих полков по день расформирования хранятся в Центральном государственном архиве Советской Армии (125884, ГСП, г.Москва, A-2I2, ул.Адмирала Макарова, 29).
Начальник Центрального архива
ВВ МВД СССР                    
полковник                                                                         М.Н.Бритиков


Новообраний президент України Володимир Зеленський (посередині) і колишня зв’язкова УПА Параскева Зеленчук-Потяк та ветеран Сталінградської битви Іван Залужний, 8 травня 2019 року

«У День пам’яті та примирення ми вшановуємо та вклоняємося перед усіма, хто боровся проти нацизму та загинув за Україну в роки Другої світової війни. Перед кожним, хто віддав своє життя заради миру. Миру, якого сьогодні так потребує Україна. Миру, запорукою якого стане єдність усіх українців. Для того, щоб у майбутньому нас об’єднували лише перемоги», – йдеться на сторінці Зеленського у Facebook.
До допису новообраного президента прикріплене фото, на якому Зеленський зображений із 101-річним капітаном першого рангу морської піхоти ВМФ СРСР, учасником Другої світової війни Іваном Залужним, який втратив через бойові дії на Донбасі єдиного внука, а також із Параскевою Зеленчук-Потяк, яка у 13 років стала зв’язковою в УПА, де передавала інформацію, провіант і плела светри.



Із історії створення памятника воїнам-автомобілістам

Пам'ятник воїнам-автомобілістами  встановлений у 1976 році на узбіччі траси Москва-Сімферополь (нині Ялта – Харків), при в'їзді у Запоріжжя,  автомобілістам, що воювали у Другій світовій війні. Це стела зі спуском на п'єдестал, на якому встановлена «тритонка» (автомобіль «ЗІС-5В»). На п'єдесталі напис: «Воїнам-автомобілістам, 1941-1945 р.р.». На самій стелі: автомобільна емблема та барельєф - профіль військового водія.


Ветеран ОВС, ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, полковник міліції Микола Богдан – автор ескізного проекту пам’ятника воїнам-автомобілістам

Із особистого фотоархіву Миколи Богдана







 Начальник Запорізького обласного управління вантажного транспорту Сидоренко Л.І. (праворуч) на встановленні пам’ятника воїнам-автомобілістами. 1976 рік. 




 31.10.1976 року. Урочистості з нагоди Дня працівників автомобільного транспорту та відкриття пам’ятника воїнам-автомобілістами.
31.10.1976 року. Начальник обласної деравтоінспекції  Греков В.Д. (праворуч) на відкритті пам’ятника воїнам-автомобілістами.

 Прочитайте також це:



Сегодня, 13 апреля, исполняется ровно 5 лет со дня событий на Аллее Славы, когда запорожские патриоты сорвали акцию пророссийских сил и не дали им захватить власть в городе. Тот день вошел в историю под названием «Яичное воскресенье», а Запорожье обрело славу «города с яйцами».
Мы решили воссоздать хронологию событий 13 апреля 2014 с помощью снимков и воспоминаний запорожского фотокорреспондента Екатерины Клочко, которая в тот день была на Аллее Славы с самого начала противостояния проукраинских активистов с сепаратистами.



— 5 лет назад обстановка в городе была очень напряженной. В Харькове, Донецке и Луганске уже прокатилась волна захвата зданий госструктур сепаратистами, а прямо накануне «Яичного воскресенья» боевики взяли штурмом здание горотдела полиции в Славянске. 13 апреля подобного сценария ждали и в Запорожье. Нас, журналистов, об этом предупредили проукраинские активисты, которым поступила информация о возможном захвате зданий в городе. В воскресенье мы с коллегами первым делом отправились к памятнику Ленина, где собирались участники Антимайдана во главе с Артемом Тимченко.
Митинг был немногочисленным, пришло всего несколько десятков людей. И мы уехали на площадь перед облгосадминистрацией, где проходило традиционное вече активистов запорожского Майдана. Здесь было очень много горожан. Участники «Правого сектора» и Самообороны выстроились в колону, взяли самодельные щиты и дубинки и отправились на Аллею Славы, где ожидали провокаций. Сюда начали подтягиваться сторонники русского мира, они шли с тогда еще площади Ленина и их количество увеличилось до нескольких сотен. 
По дороге колону активистов Майдана пытались остановить сотрудники милиции, но это не удалось. Оказавшись на Аллее Славы, мы увидели сотни людей с российскими триколорами и георгиевским лентами на груди, флагом имперской России, многие держали в руках плакаты в поддержку Донецка и Луганска.





Между проукраинскими и пророссийкими силами выстроились в ряд милиционеры. Одни кричали «Слава Україні!», другие «Хунту геть!». Среди патриотов первыми через милицейское оцепление прорвались женщины. Они требовали от антимайдановцев показать паспорта, так как была информация, что с георгиевскими лентами стоят вовсе не жители Запорожья, а проплаченные гости из других городов и областей, а также из России. Чуть позже все активисты Майдана приблизились к поклонникам триколора на расстояние нескольких метров. Начались не только словесные перепалки, но и потасовки, летели дымовые шашки. Оппонентов разнимали милиционеры. 










Журналисты начали вести стримы с Аллеи Славы, многие запорожцы, увидев происходящее, решили присоединиться к патриотам, их уже были тысячи. Постепенно антимайдановцев окружили в кольцо. Проукраинских активистов сдерживал кордон милиции. Кто-то из толпы принес яйца, которыми начали закидывать сепаратистов. После нескольких часов яичного обстрела в магазинах в радиусе нескольких километров раскупили все яйца.
На Аллею Славы приехало руководство областной прокуратуры, милиции, СБУ. Они вели переговоры, чтобы вывести участников пророссийской акции из окружения. Сначала на троллейбусе увезли женщин и пожилых людей. Затем еще часть хотели увезти на автобусе, но его не пустили патриоты, требовавшие пригнать для сепаратистов автозак. Первый автозак увез около двух десятков человек, а вот во втором люди чуть не сгорели заживо — в машину кинули коктейль Молотова. Скорее всего это было сделано одним из провокаторов, чтобы сделать картинку для российских СМИ. Но людей из автозака удалось спасти.













В толпе патриотов находилось немало провокаторов, которые пытались прорвать кордон. Им необходимо было, чтобы пролилась кровь. Если бы милиционерам не удалось сдержать людей, то жертв были бы десятки. Именно такая картинка и нужна была российским СМИ: показать как радикалы убивают безоружных участников мирного митинга. Это позволило бы реализовать в Запорожье донецкий и луганский сценарий и создать «ЗНР». 
























Моменты, когда провокаторы пытались прорвать кордон были одними из самых страшных. Мы с коллегами находились в очень опасной зоне — между двумя конфликтующими сторонами и в случае прорыва оцепления неуправляемая толпа нас бы смела самых первых. К счастью, этого не случилось.
Атмосфера была очень напряженной. Запорожцы видели, что творилось в Донецкой и Луганской области и не хотели такого же в своем городе. Поэтому всех, у кого видели георгиевскую ленту или флаг России, готовы были разорвать. Но были и такие, кто просто пришел подраться. А идея с яйцами оказалась очень удачной. Забрасывая яйцами сепаратистов, люди могли немного выпустить пар. После того как в магазинах закончились яйца в ход пошла мука, кефир, зеленка. Кидали и камни с бутылками, из-за чего некоторые получили травмы.
Антимайдановцы стояли в окружении несколько часов. Все это время организатора пророссийских сил Артема Тимченко просили увести своих людей, но он отказывался. Сам же позже  незаметно покинул Аллею Славы. С наступлением темноты обеспечивать безопасность людей милиции становилось все сложнее. Сторонники «русского мира» продолжали стоять в окружении патриотичных запорожцев, которых сдерживали правоохранители. Было решено организовать так называемый коридор позора до УБОПа.  Более двух сотен антимайдановцев под крики «Ганьба!» вели по проспекту в окружении милиции.

Большой заслугой активистов, организаторов Майдана и милиционеров стало то, что события на Аллее Славы превратились в «Яичное воскресенье», а не в кровавое.
В тот день запорожцы показали, что «русский мир» в нашем городе не ждут и создать «ЗНР» не удастся. После 13 апреля 2014 года в Запорожье сепаратисты больше не устраивали ни шествий с российскими флагами, ни массовых акций. Артем Тимченко бежал в «ДНР».
Для меня, как и для многих, после «Яичного воскресенья» георгиевская лента стала маркером, разделяющим людей на своих и чужих. Поэтому появление людей с георгиевской лентой на груди всегда провоцировало конфликт. Те, кто был на Аллее Славы и понимал к чему могли привести события того дня, воспринимает георгиевскую ленту как символ сепаратизма, пророссийских сил, угрозы стране и очень хорошо, что в 2017 году этот символ поставлен вне закона.
Екатерина Клочко, фото автора




Героїчна оборона Запоріжжя, яка тривала 45 діб, зробила значний внесок у розгром ворога, надавши можливість  максимально евакуювати промисловість та сільське господарство та зміцнити армію. І уже у мирній час, коли вирішувалось питання про присвоєння Запоріжжю звання місто-герой, партійні  чиновники  згадали, що під час війни  Гітлер "полюбляв" наше місто, відвідавши  його чотири рази. Про перебування ката у Запоріжжі розміщуємо історичне дослідження, яке можете знайти  на сайті «Історична правда» Літописець


27.05.2015 _ Володимир Перепадя

Як воно було насправді: локація
Про це можна прочитати у спогадах генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна, його адьютанта Александра фон Штальберга, начальника охорони Гітлера Ганса Раттенгубера, особистого пілота Гітлера Ганса Баура та обер-фельдфебеля служби зв’язку штаб-квартири Гітлера Альфонса Шульца.
Перш за все з’ясуємо точну кількість візитів Гітлера до Запоріжжя. Мемуаристи, які супроводжували його у поїздках до Запоріжжя, фіксують у своїх спогадах чотири таких візити.
Перший відбувся 2 грудня 1942 року, невдовзі після того, як навколо 6 армії фельмаршала Паулюса замкнулося кільце радянського оточення. Мета приїзду Гітлера – нарада з фельдмаршалом Еріхом Манштейном, на той час командувачем групи армій "Дон". Штаб-квартира Манштейна знаходилася тоді у Таганрозі й фельдмаршал був викликаний Гітлером до Запоріжжя для наради стосовно підготовки операції "Зимова буря", мета якої полягала у прориві оточення 6 армії ззовні.
Гітлер прилетів до Запоріжжя на літаку зі своєї штаб-квартири "Вольфшанце" у Растенбурзі (Східна Прусія). Нарада тривала кілька годин й наприкінці дня Гітлер вилетів назад. Про це його перебування у Запоріжжі є тільки загальна інформація, точних даних про місце проведення наради немає. Відомо лише, що літак Гітлера скористався аеродромом у східній або у південній частині міста.
Друге перебування Гітлера у Запоріжжя виявилося найтривалішим – з 16 по 19 лютого 1943 року. Воно ж таки є найдокладніше документованим у спогадах учасників подій – і Манштейн, і Штальберг, і Баур, і Шульц точно фіксують події, що його супроводжували.
Гітлер і фельдмаршал Майнштейн у Запоріжжі, 1943 р.
Метою поїздки, як і в перший раз, було проведення наради з фельдмаршалом Манштейном, який щойно під тиском радянського наступу мусив перенести свою штаб-квартиру зі Сталіно (Донецьк) до Запоріжжя. Необхідність наради була викликана загрозою прориву Червоної армії до Дніпра з перспективою оточення значних німецьких сил між Дніпром, Міусом та Азовським узбережжям.

Рішення про нараду Гітлер, за свідченням його пілота Баура, прийняв імпульсивно, наказавши вилітати о третій годині ночі. Політ здійснювали три літака "Конкорд". Гітлер та його штаб розмістилися в будинку штаб-квартири групи армій "Південь".


Еріх Манштейн зазначає у своїх мемуарах, що через скрутну ситуацію на фронті командування відчувало певні труднощі з виділенням віськових підрозділів, які мали б забезпечити належний рівень безпеки проведення заходу.
Манштейна непокоїла також неможливість, навіть попри всі ужиті заходи секретності, тримати факт перебування Гітлера в таємниці – при переміщенні в межах міста Гітлера впізнавали німецькі військовослужбовці, особливо члени партії, й бурхливо його вітали.
Свідки подій підкреслюють вкрай напружену атмосферу військових нарад 17-19 лютого. Напруга була наслідком розбіжностей у поглядах на шляхи подолання кризи на фронті групи армій "Південь".
Тільки на третій день Манштейну вдалося переконати Гітлера відмовитися від тактики фронтальної оборони й дозволити командуванню групи армій "Південь" перейти до маневрених операцій й перегрупування сил, пов’язаних з тактичним відступом зі Східного Донбасу заради підготовки масованого контрудару.
Власне, Манштейну йшлося про припинення постійного втручання Гітлера в оперативне командування силами його групи армій. Зрештою, полководцеві це вдалося, що мало наслідком успішні контрудари вермахту у Донбасі та в районі Харкова.
Під час другого перебування Гітлера в Запоріжжі сталася подія, яка могла б мати кардинальні наслідки для перебігу Другої світової війни. Йдеться про довірчу розмову генерал-майора Дітріха фон Холтіца з фельдмаршалом Манштейном, під час якої генерал запропонував Манштейну приєднатися до заколоту вищих командирів вермахту проти Гітлера.
На відверту пропозицію взяти діяльну участь у відстороненні Гітлера від влади з метою укладення миру з західними союзниками, Манштейн, за свідченнями генерала, відповів рішучою відмовою. І хто знає, як склався б подальший хід історії, якби відповідь фельдмаршала була б інакшою.
Тим часом ситуація на фронті групи армій "Південь" під час перебування Гітлера в Запоріжжі ставала дедалі небезпечнішою для німців. 19 лютого в районі запорізького аеродрому раптом з’явилися передові радянські танкові колони й Гітлеру довелося терміново залишити місто.
Так виглядав гітлерівський "Кондор"
За свідченнями особистого пілота Гітлера Ганса Баура, літак фюрера піднявся у повітря саме в той момент, коли до аеродрому підійшли приблизно 20 радянських танків, що прорвалися з дніпропетровського напрямку. Якби радянські танки не зупинилися (вірогідно, через браком пального) й не зайняли оборону, Гітлер не зміг би скористатися своїм літаком для перельоту до своєї штаб-квартири під Вінницею.
Будівля, в якій розташовувалася штаб-квартира Манштейна. Джерело:: Bayerische Staatsbibliothek
Перебування Гітлера фіксувався протокольною фотозйомкою, ці фото зберігаються в фондах архіву Гофмана Баварської державної бібліотеки.
Генріх Гофман – особистий фотограф Гітлера, знайомий з ним з 1920 року. За 25 років він зробив понад 2 мільйони фотографій Гітлера, серед них 37 знімків документують перебування Гітлера в Запоріжжі 10 березня 1943 року.
Саме ці фотографії дозволяють з абсолютною точністю встановити конкретне м місце його перебування в місті. Так, на одному зі знімків зафіксовано будівлю, в якій містилася штаб-квартира фельдмаршала Манштейна, де, як свідчать мемуаристи, зупинявся фюрер і під час свого перебування у Запоріжжі 17-19 лютого 1943 року.
 Другий корпус Запорізького національного технічного університету, другий і третій поверхи – резиденція Гітлера та його штабу 17-19 лютого 1943 року.                                       Джерело: Bayerische Staatsbibliothek
Йдеться про теперішній другий корпус Запорізького національного технічного університету. Так, ад'ютант Манштейна Александр Штальберг згадує в своїх мемуарах, що в кількох метрах від входу до будівлі, в якій містилася штаб-квартира фельдмаршала Манштейна, стояв постамент, на якому за радянських часів стояв пам’ятник якомусь, як припустив Штальберг, комуністичному вождю.
Так от, такий пам’ятник, а саме Клименту Ворошилову, стояв до війни перед тодішнім технікумом ім. Ворошилова, теперішнім 2 корпусом ЗНТУ. Це засвідчує фотографія з газети "Червоне Запоріжжя" від першого вересня 1940 року.
 Газета "Червоне Запоріжжя" від 1 вересня 1940 р.
Під час окупації пам’ятника було зруйновано, а от постамент залишився і чомусь запам’ятався одному важливому для нашої теми мемуаристу. Саме завдяки його чіпкій пам’яті ми можемо з упевненістю стверджувати, що штаб Манштейна, в якому на три дні зупинявся Гітлер у лютому 1943 року містився саме у нинішньому другому корпусі ЗНТУ. Цінність цього хай непрямого, але неспростовного доказу набуває особливої ваги у зв’язку з відсутністю інших документальних свідчень.
Ще однією промовистою ілюстрацією перебування Гітлера в другому корпусі ЗНУ можна вважати фото, опубліковане на інтернет-сайті Militaria Relics.
 Гітлер в момент виходу з будівлі за адресою вул. Гоголя, 64 в Запоріжжі
Публікатор пов’язує цю фотографію з візитом Гітлера до Запоріжжя 1943 року й зазначає, що фото походить з приватної збірки й дотепер не оприлюднювалося.
В межах контекстуального аналізу можна стверджувати, що фото було зроблено саме на сходах другого корпусу ЗНУ під час перебування у ньому Гітлера 10 березня 1943 року. На користь такого висновку свідчать антураж та атмосфера знімку, які цілком збігаються з фото з архіву Генріха Гофмана. Пов’язати фото з другим корпусом ЗНУ дозволяє аналіз архітектурних деталей, зафіксованих на фотографії.
Вхід у другий корпус ЗНТУ 
Так, фото чітко фіксує три дверні прорізи та сходи, що достоту відповідає архітектурними особливостями порталу центрального ризаліту будівлі другого корпусу ЗНТУ. Окрім того, на фотографії чітко видно рустові стрічки обабіч центральних дверей. Їх розташування та параметри збігаються з тим, що можна спостерігати і у наші дні на облямованому штучною рустикою фасаді будівлі.

Нарада в Запоріжжі.    Джерело: Bayerische Staatsbibliothek
Третій візит Гітлера до Запоріжжя відбувся 10 березня 1943 року й тривав приблизно одну добу. Його атмосфера разюче відрізнялася від атмосфери лютневого перебування – ситуація на фронті групи армій "Південь" перемінилася на користь вермахту, у Донбасі німці провели кілька вдалих контрударів й готувалися знову відбити у Червоної армії нещодавно звільнений Харків.
Одним словом, у штаб-квартирі Манштейна панувало піднесення й радісне передчуття близьких перемог. Наради, як і 2 грудня 1943 року, відбувалися, вірогідно, на одному з двох запорізьких аеродромах.
Четвертий і останній візит Гітлера до Запоріжжя стався 8 вересня 1943 року, трохи більше ніж за місяць до визволення міста. Він тривав лише кілька годин, ситуація на фронті була безнадійною, окрім закликів до стійкості Гітлер не мав чим допомогти своїм військам. Це було останнє перебування Гітлера на Східному фронті, більше він ніколи не залишав території Рейху.
Як воно було насправді: Гітлер і люди
Другий приліт Гітлера до Запоріжжя найбільш детально описує у своїх мемуарах Александр фон Штальберг, ад’ютант командувача групи армій "Південь" вермахта фельдмаршала Манштейна. За його свідченнями, в ніч проти 17 лютого він отримав телефонограму зі ставки Гітлера в Растенбургу ("Вольфшанце") про те, що фюрер щойно прийняв рішення прибути на три дні до Запоріжжя для нарад з Манштейном.
 Кабінет Гітлера у Запоріжжі. Джерело: Bayerische Staatsbibliothek
Згідно з телефонограмою, виліт фюрера зі Східної Прусії у супроводі приблизно 100 людей слід було очікувати найближчими годинами. Негайно після цього в штаб-квартирі Манштейна почалися нагальні приготування до прийому високого начальства. По-перше, у розпорядження фюрера та його супроводу надавався весь третій, останній поверх будівлі, в якій була розташована штаб-квартира. Були облаштовані спальня, робочий кабінет та кімната для нарад фюрера.
В свою чергу штаб Манштейна перемістився на другий поверх, а з першого поверху була виведена рота охорони штабу командувача групи армій "Південь".
Протягом кількох годин, згідно з вказівками з Растенбургу, на всьому третьому поверсі були замінені меблі (зі ставки категорично вимагали, щоби Гітлер не зустрів в жодному з приміщень штаб-квартири меблів, які виглядали б краще, ніж в його апартаментах).
У вбиральні третього повезу згодом було встановлено персональний "сухий" туалет, у наші часи сказали б "біотуалет" Гітлера. Це "спецобладнання" прибуло зі Східної Прусії разом з його користувачем. В сквері поблизу будівлі штаб-квартири було розміщено засоби протиповітряної охорони. На цьому організаційні зусилля штабу Манштейна щодо забезпечення перебування Гітлера були вичерпані.

Особистий пілот Ганс Баур
Гітлер прибув до Запоріжжя 17 лютого. Ми маємо два свідчення учасників цих подій – пілота Гітлера Баура та ад’ютанта Манштейна Штальберга. Перший згадує у своїх мемуарах, що його літак з фюрером на борту сів на одному з запорізьких аеродромів о 6 годині ранку.
У набагато докладнішим спогадах Штальберга ми зустрічаємо інший час – приблизно опівдні 17 весерсня. Ад’ютант Манштейна детально описує зустріч Гітлера на аеродромі – зі штабу виїхала кавалькада автомобілів на чолі з самим командувачем, на летовищі приземлилися два "Кондори", на борту одного з яких був фюрер.
Після нетривалого привітання на аеродромі кавалькада рушила до штаб-квартири, причому за кермо машини Манштейна, в якій той їхав разом з Гітлером, сів особистий шофер фюрера Кемпке. Штальберг свідчить, що два літаки, в одному з яких летів Гітлер, сіли на аеродромі в східній частині Запоріжжя і ще два – на аеродромі на захід від Запоріжжя, на правому березі Дніпра.
Втім, слід прийняти версію Баура, який свідчить, що два останніх літаки сіли не на правому березі, а на другому запорізькому аеродрому у південній частині міста. На тогочасних німецьких картах цей аеродром позначено в районі нинішнього Космічного району Запоріжжя.
Штальберг відзначає разючі зміни у місті, які він спостерігав під час слідування колони автомобілів з аеродрому до штаб-квартири: якщо за кілька годин до прильоту Гітлера місто виглядало порожнім, то тепер складалося враження, що половина Запоріжжя вийшла на вулиці, щоби побачити фюрера. Більшість натовпу складали місцеві мешканці, які, як зазначає Штальберг, здебільшого мовчки спостерігали за проїздом автоколони.
Втім, було серед них і чимало німецьких військовиків запорізького гарнізону. Штальберг відзначає, що декотрі з них вітали машину Гітлера не відданням честі, як того вимагав військовий устав, а нацистським партійним вітанням - підняттям правої руки. Тобто німці знали, що в машині їхав Гітлер, адже нацистське привітання було запроваджено військовому статуті вермахту тільки у 1944 р.
Вся ця картина на вулицях міста свідчила, на думку Штальберга, про те, що всі намагання командування не розголошувати факту прильоту Гітлера не дали жодного результату. Щоби якось зарадити провалу заходів секретності, ввечері 17 лютого в штаб-квартирі імітували відліт Гітлера з Запоріжжя: солдат роти охорони переодягнули у форму генералів та офіцерів ставки й демонстративно провезли колоною легковиків до аеродрому у східній частині міста. Одразу по тому два "Кондори" пролетіли на низькій висоті над Запоріжжям у західному напрямку, щоби переконати населення в тому, що фюрер повернувся до Німеччини.
Разом з Гітлером до Запоріжжя прилетіло приблизно 100 вищих офіцерів ставки та служб забезпечення. Всі вони розташувалися на третьому поверсі штаб-квартири Манштейна. Окрім військових Гітлера супроводжували два його лейб-лікаря – професор Морелль та хірург Брандт. В одному з літаків був доставлений й улюблений пес фюрера – вівчарка Блонді.
Варто відзначити особливу місію проф. Морелля – він підтримував Гітлера у робочій фізичній формі й одразу по прильоті вимагав у керівництва штабу групи армій забезпечувати його щоранку відгодованим телям, залоз якого вимагала спеціальна дієта Гітлера. Морелль, наприклад, знімав пробу з усіх страв, які подавалися Гітлеру, навіть коли йшлося про обід або вечерю в широкому колі офіцерів, як це засвідчує Штальберг під час прильоту Гітлера до Запоріжжя 10 березня 1943 року.
Протягом всіх неповних трьох днів перебування у Запоріжжі Гітлер не залишав приміщення штаб-квартири, а вірогідно й двох його поверхів – другого, де відбувалися штабні наради, й третього, де розташовувалися його особисті апартамент.
Загалом за цей час відбулося п’ять нарад за участі командувача групи армій "Південь" фельдмаршала Манштейна, командувача групи армій "А" фельдмаршала Клюге, вищих офіцерів ставки, генштабу та штабів груп армій. Від зустрічей з офіцерами штабу Манштейна у вузькому колі Гітлер відмовився, посилаючись на надмірну завантаженість нагальними справами.
Штальберг відзначає разючі зміни, які відбувалися з зовнішнім виглядом Гітлера та його фізичною формою протягом перебування в Запоріжжі. І 17 лютого, і 18 лютого Гітлер справляв на оточення гнітюче враження: неголений, згорблений, з рештками обіду на кітелі, вин виглядав людиною, що втратила здатність до концентрації та інтенсивної розумової роботи. І тільки ввечері 18 лютого з Гітлером сталася разюча метаморфоза – він знову набув тієї наснаги та енергетики, якою був відомий до того часу.
Штальберг пояснює такі зміни плодами терапії професора Морелля. Так чи інакше, наприкінці 1943 року у фізичному стані Гітлера вже чітко окреслилися ті ознаки фізичної та психічна деградації, яка сягнула свого апогею в останні дні Гітлера в бункері райхсканцелярії.
Штальберг зазначає в своїх мемуарах, що під час однієї з нарад за участі Гітлера на другому поверсі штаб-квартири Манштейна він вів любительстку кінозйомку на 16-міліметрву плівку. Йому вдалося зняти десь 15 метрів плівки, коли один з генералів ставки наказав йому негайно припинити зйомку, посилаючись на заборону Гітлера. Виявилось, що здійснювати кіно – і фотозйомку фюрера дозволялося тільки офіцерам ставки. На прохання Штальберга такий оператор здійснив зйомку на тій нараді, а також на аеродромі під час відльоту Гітлера.
На прохання Штальберга оператор передав йому копію цих кіноматеріалів, які готувалися для використання у щотижневих випусках німецької кінохроніки „Deutsche Wochenschau". Штальберг зазначає, що ці копії зберігаються (на час написання мемуарів) у його родинному архіві. А оскільки сюжету про перебування Гітлера у Запоріжжі немає у жодному з випусків „Deutsche Wochenschau", можна вважати, що плівки Штальберга є єдиними кінодокументами про перебування Гітлера у Запоріжжі та, вірогідно, взагалі про німецьку окупацію міста. Судячи з усього, ці матеріали взагалі так і не були оприлюднені.
Загальна атмосфера під час перебування фюрера у штаб-квартирі Манштейна виглядає під пером Штальберга депресивною та напруженою. Дається взнаки дедалі очевидніше напруження у стосунках між кастовим генералітетом та Гітлером, який ніколи не довіряв генералам вермахту, а після поразки під Москвою цієї недовіри вже і не приховував.
Окрім того, не знаходили свого розв’язання й суперечності у підходах до тактики ведення військових дій між Гітлером, який тримався концепції позиційної війни, та Манштейном, який пропонував маневрену, почасти ризиковану, але все ж перспективнішу тактику мобільної війни, яка передбачала відступи та контрудари.
Як воно було насправді: Гітлер і НКВД
Перебування Гітлера у Запоріжжі 17-19 лютого 1943 року ставить питання й про ефективність радянського підпілля в місці. Перед відходом з Запоріжжя радянське керівництво залишило у місті кілька підпільних груп, як от підпільний міськком партії. У вересні 1941 року члени групи були забезпечені чималими сумами грошей та продуктами та тривалий час, була створена організаційна структура та мережа підпільних складів та явок. Втім, протягом осені 1941 року члени групи самоусунулися від підпільної роботи і організація не подавала ознак життя до приходу радянських військ.
Більш успішною була діяльність розвідувальної групи НКВД, яка діяла в місті понад рік. ЇЇ завданням був збір оперативної інформації про окупаційні війська, роботу підприємств та місцевої адміністрації. Група перманентно мала проблеми з радіостанцією – вона або виходила з ладу, або сідали батарейки, тож оцінити ефективність роботи групи важко. Восени група зазнала провалу, її члени були відправлені до концтаборів у Німеччину.
Тож попри всі страхи німецького командування, ані радянські диверсанти, ані радянська авіація не становили реальної загрози безпеці Гітлера під час його перебування у Запоріжжі. Так само, як залишилися без реакції радянської авіації або підпілля перебування у Запоріжжі райхсміністра у справах східних територій Розенберга (двічі протягом 1942-1943рр.) та райхсміністра озброєнь Шпеєра (1942р.).



Запоріжжя під час фашистської окупації


         В Інтернеті з'явилося відео про Запоріжжя та Маріуполь, зняте німецьким солдатом під час окупації. На наш погляд, це відео викликає інтерес у всіх, хто небайдужий до історії рідного краю. Про окупаційне Запоріжжя також можна прочитати у статті Володимира Шака «Как запорожцы под немцами жили «… по законам военного времени», що була опублікована у газеті «Міг» у 2013 році. 
При цьому зауважимо, що німецькі загарбники принесли на нашу землю смерть та розруху. Про це читайте

Запорожская область в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. Сборник документов. Часть 2  тощо.



Як воно було насправді: драма Дніпрогесу

Рецепція підриву Дніпрогесу 18 серпня 1941 році при відступі радянських військ з правобережної частини Запоріжжя – чудовий приклад самоампутації колективної пам’яті радянського суспільства загалом і запорізької громади зокрема.
Для радянської людини руйнування греблі Дніпрельстану завжди було справою рук німецьких окупантів. Така аберація історичної свідомості досягалася радянською пропагандою шляхом немудрого, але ефективного ідеологічного фокусу - об’єднанням двох підривів греблі (1941 року червоною армією та 1943 року вермахтом). За одним робом усувалась і необхідність пояснювати факт повної відбудови греблі під час окупації.
 Дніпрогес після підриву червоною армією (травень 1942). Джерело: zokm.jimdo.com


Дніпрогес після відбудови (квітень 1943).  Джерело: zokm.jimdo.com

 Дніпрогес після підриву вермахтом (жовтень 1943). Джерело: zokm.jimdo.com
Аналогічно працювала радянська пропаганда і у випадку інтерпретації знищення київського Хрещатика у 1941 році: технологічні підриви німцями охоплених полум’ям будинків з метою перешкоджання поширення пожежі зображалися причиною майже тотального руйнування Хрещатика, а серія вибухів радянських фугасів які і призвели до катастрофи, просто видалялися з історичного дискурсу.
Дивовижним чином казус Дніпрогесу отримав нове життя у наші дні. Медії відкрили для себе регіональну "Кімнату жахів з "запорізьким цунамі", яке нібито прокотилося внаслідок підриву греблі 1941 року від Запоріжжя до Херсона, спустошуючи обидва береги Дніпра. При цьому називаються фантастичні цифри постраждалих – заледве не 100 тис. людей.
Парадоксально, але катастрофічні наслідки пов’язуються тільки з підривом 1941 року, а катастрофічний аспект підриву 1943 року, за масштабами аналогічний підриву 1941 року, геть ігнорується. Таким чином історія суспільних забобонів зробила в Україні класичне коло і повернулася у висхідний пункт – пошуки історичної правди завершилися черговим ігноруванням фактів.

Не дивно, що катастрофу Дніпрогесу не оминула свого часу і нацистська преса. На початку 1942 року провідний німецький ілюстрований журнал "Berliner Illustrierte Zeitung" виходить з фоторепортажем, присвяченим Дніпрогесу. Його лейтмотив – варварство більшовиків і воля Німеччини до відбудови.
 Підрив Дніпрогесу 1941 року очима ілюстратора "Berliner Illustrierte Zeitung" (початок 1942р.)
Газета оцінює кількість жертв від вибуху у 3 тис. біженців, при цьому всі вони нібито перебували під час вибуху на греблі. Версія про "цунамі" німцям і на думку не спадала, вони просто заходилися відбудовувати греблю.
Відновлювальні роботи на греблі Дніпрогесу (середина 1942 р.).  Джерело: Bildarchiv der Philipp Holzmann AG
Відбудова почалася з лютого 1942 року, проектні розрахунки перебрала на себе фірма Siemens Bauunion, яка готувала технічне обгрунтування будівництва Дніпрогесу у 1927-1932 рр., виконавцем - Philipp Holzmann AG, генеральним підрядникомОрганізація Тодт.
Наприкінці 1942 року Дніпрогес було повністю відновлено.
Дніпрогес після відбудови (початок 1943р.). Джерело: Bildarchiv der Philipp Holzmann AG 
Напочатку 1943 року Дніпрогес вийшов на потужність 42 МВт (потужність до війни 53 МВт). Цього разу в машинному залі були встановлені турбіни виробництва Siemens. Електростанція постачала електроенергію на Донбас, Дніпропетровськ, Миколаїв, Київ.
Відбудова Дніпрогесу після підриву 1943 року тривала з 1944 по 1950 рр.


Статті на цю тему:

Комментариев нет:

Отправить комментарий