Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

среда, 16 января 2019 г.

Експонат музею: поштовий конверт зразку 1946 року




У архіві музею є поштовий конверт, надісланий Гордієнко Н.І. із Червоної Армії у 1946 року.  Конверт має невеликий розмір 7см х 12 см на кшталт листа-трикутника, який успішно використовувався у роки Другої світової війни.  У ті роки існувала військова цензура, про що свідчить відтиск «Проверено» на зворотньому боці даного конверту. Про роботу пошти у воєнні та повоєнні часи можно прочитати у статтях  Польова пошта та 


Друга світова війна

У 1939 році в Головному управлінні зв'язку Червоної Армії було сформовано Управління військово-польової пошти, а при штабах армій і фронтів були створені відділи військово-польової пошти. Безпосередньо в частинах були створені поштові польові станції (ППС), які гасили кореспонденцію поштовими штемпелями з текстом «СРСР Польова пошта № (вказувався номер ППС)». В надісланих на фронт поштових відправленнях вказувався номер ППС, дійсний номер та найменування частини. Відправляються з частин діючої армії листи надходили на військово-поштові сортувальні пункти, де також були власні
поштові штемпелі, які іноді зустрічаються на листах. Поштові польові станції згодом замінили військово-поштові станції (ВПС), штемпелі яких були такими ж, що й штемпелі ППС, але без вказівки дійсного номера ВПС. При цьому всім дивізіям і окремим танковим бригадам були присвоєні індивідуальні номери польових пошт, на адресу яких кореспонденція направлялася в разі початку військових дій.
Під час Великої Вітчизняної війни в СРСР діяла військово-польова пошта. За її допомогою щомісяця тільки в діючу Червону Армію (РККА) доставлялося до 70 мільйонів листів. У діючу армію і на флот за воєнні роки було адресовано близько 40% всіх листів, відправлених через цивільні поштові відділення.
Типовий приклад номера військово-польової пошти у вересні 1941 року - 950/120, що означало 950-ю польову поштову станцію, що належить 290-ї стрілецької дивізії.
У зв'язку з можливістю розкриття розвідкою противника справжньою нумерації і дислокації військових частин діяла система умовних найменувань управлінь, об'єднань, з'єднань, частин і установ діючої армії, а також стройових частин військових округів було змінено в 1943 році наказом Наркомату оборони (НКО) № 0105 від 6 лютого 1943 року «Про порядок адресування кореспонденції в Червоній Армії і правилах зносини військових частин і з'єднань з цивільними організаціями та приватними особами». Тоді на поштових відправленнях стали вказувати: «Військова частина польова пошта» з додаванням неповторюваного п'ятизначного числа. Наприклад, вказівка ​​на «Військову частину польову пошту 10952» означало 15-ю рухливу ремонтну базу 50-ї армії .
Умовні найменування існували і знову формованим військовим частинам і установам надавало Організаційне управління Генерального Штабу НКО СРСР.
Така ж система поширювалася і на іноземні військові формування в складі фронтів: наприклад, «Військова частина польова пошта 38684» відповідала відділу інформації офіцерів 3-й польської піхотної дивізії Війська Польського. Аналогічним чином присвоювалися умовні найменування формуванням інших, крім НКО і Наркомату ВМФ, наркоматів - внутрішніх справ (НКВС), шляхів сполучення, зв'язку, цивільного повітряного флоту. Як виняток колишній порядок чотиризначних умовних найменувань був збережений для військових частин і установ військ НКВД центрального підпорядкування і внутрішніх військових округів.
На відміну від стройових частин військовим установам і закладам, розміщувалися на території військових округів, п'ятизначні умовні найменування не надавали - для них дозволялося вказувати населений пункт, де знаходилося військова установа або заклад, і його дійсне найменування без вказівки його специфіки. Так, 234-й склад інженерного майна іменувався «234-й військовий склад НКО» [11].
Підрозділи в складі військової частини і підрозділи обслуговування з'єднань (об'єднань) в якості умовного найменування використовували п'ятизначний номер умовного найменування своєї частини з додаванням літерного літера праворуч від номера через дефіс, при цьому літерні літери підрозділам всередині військової частини, що мала самостійну польову пошту, присвоювалися в штабі цієї частини, а підрозділам обслуговування - в штабі з'єднання (об'єднання) з виданням відповідних наказів. Наприклад, 999-й штурмовий авіаполк іменувався «Військова частина польова пошта 36758», а його перша ескадрилья іменувалася «Військова частина польова пошта 36758-В».
Листи-трикутники
В СРСР пересилання кореспонденції з фронту (крім посилок) і на фронт проводилася безкоштовно.
Листи складалися простим трикутником, що не вимагало конвертів, які на фронті завжди були в дефіциті.

Конверт-трикутник - зазвичай аркуш із зошита паперу, спочатку загнутий справа наліво, потім зліва направо. Частина, що залишилася смуга паперу (оскільки зошит НЕ квадратної, а прямокутної форми) вставлялася, як клапан, всередину трикутника. Готове до відправки лист не заклеювати - його все одно повинна була прочитати цензура; поштова марка була не потрібна, адреса писався на зовнішній стороні аркуша.
Цілі речі
Крім листів-трикутників, під час війни також випускалися секретки, конверти і листівки. Більшість з них мали текст «Смерть німецьким окупантам», гриф «Військове», іноді «Лист з фронту». Малюнки на них зазвичай були на теми бойових дій і героїчної праці в тилу. Оскільки пересилання пошти на фронт і з фронту була безкоштовною, поштові відправлення, франкіровані марками, трапляються дуже рідко



Війна Німеччини з СРСР стала серйозним випробуванням для всієї радянської соціалістичної системи. Створений у передвоєнні роки механізм державного управління змушений був у короткі терміни перебудуватися до нових надзвичайних умов війни.
Особливу відповідальність в умовах воєнного часу поклали крім НКО на НКВС, що мав забезпечити зовнішню і внутрішню функцію захисту державного ладу в СРСР.
Вже у липні–серпні 1941 р. гостро постало питання про збереження державної таємниці, недопущення розповсюдження через поштово-телеграфний зв’язок різного роду антирадянських висловлювань, упадницьких настроїв, провокаційних і наклепницьких повідомлень, що підривали обороноздатність і державну безпеку СРСР.
З цією метою Державний комітет оборони (надалі – ДКО) СРСР за підписом голови Й.В. Сталіна видав 6 липня 1941 р. постанову "Про заходи щодо посилення політичного контролю поштово-телеграфної кореспонденції".
Пункт 2-й цього документу зобов’язував НКВС СРСР організувати 100% перегляд листів і телеграм. Однак, постанова підписана Й.В. Сталіним носила декларативний, загальний характер.
Для втілення у життя вимог вищезгаданої постанови, ще неліквідований НКДБ СРСР, а згодом НКВС СРСР видав низку внутрішніх наказів та інструкцій, якими регламентувався порядок роботи та виконання конкретних завдань поштової ВЦ.
По-перше, регіональні підрозділи мали істотно збільшити штати пунктів "ПК". По-друге, в усіх областях, що перебували в умовах військового стану, поновлювалася ВЦ на вхідну і вихідну поштово-телеграфну документацію.
По-третє, поштово-телеграфний обмін з країнами, задіяними у війні проти СРСР або такими, що порвали з ним політичні і дипломатичні стосунки, припинився.
На переглянутих документах, згідно наказів НКВС СРСР № 0051 від 8 січня 1942 р. (внутрішня, загальногромадянська і військова кореспонденція) та № 001219 від 13 квітня 1942 р. (міжнародна кореспонденція), знову почали ставити штамп "Переглянуто військовою цензурою".
Грифи ВЦ затвердили наказом НКВС СРСР № 0051 від 8 січня 1942 р. з цифровими індексами діючих обласних, крайових, республіканських центрів або літерів військово-поштових баз.
Різновид між пунктами цензури всередині області, краю, республіки встановлювався по порядку номера, який присвоювався кожному пункту у відповідності до кількості цензорів (наприклад, "Польова пошта 19813Г", "Польова пошта 28354"; з індексом "А" пропускався, з індексом "К" вилучався тощо).

На телеграмах для запобігання їхнього повторного перегляду, поштово-телеграфні установи зобов’язувалися робити відмітку – "ВЦ".
Кожний особистий лист, як цивільних громадян до військовиків, так і військовослужбовців із фронтів, підлягав перевірці. Із діючої армії червоноармійцям заборонялося вказувати номери військових з’єднань (бригади, дивізії, корпуса, армії), назв фронтів, областей, міст, містечок.
Під заборону потрапляли й персональні дані командирів (персональні дані, звання, посади), рід військ, характер військових частин і військової діяльності відправника, видів і кількості озброєння та бойової техніки.
Правила внутрішньої переписки в тилових районах країни були менш жорсткими. Дозволялося проходження інформації щодо місцезнаходження військовослужбовця, пунктів проходження на марші, висвітлення деяких моментів військового навчання й побуту тощо.
Службова кореспонденція (офіційна переписка закладів та підприємств), як правило не цензорувалася.
Однак, Інструкцією 1942 р. наголошувалося, що існують випадки використання службової кореспонденції в антидержавницьких цілях, у зв’язку з чим цензорів зобов’язували перевіряти такі документи: підозрілі за зовнішнім виглядом; без зворотної адреси; що надходили до установ від приватних осіб.
У зв’язку з катастрофічними поразками ЧА на фронтах, просування Вермахту в глиб СРСР, окупацією Німеччиною Білорусії, України і Криму в травні–липні 1942 р. спеціальним розпорядженням Головного політичного управління РСЧА заборонялося у листах і бесідах (зокрема, медпрацівниками і пораненими бійцями ЧА в шпиталях) описувати:
- реальний стан на фронтах;
- матеріально-побутове забезпечення військ;
- становище і настрої цивільного населення тощо.
27 березня 1942 р. Л.П. Берія наказом НКВС СРСР № 002117 затвердив оновлену "Інструкцію про роботу військових цензорів НКВС СРСР".
Щодо перегляду посилок, то у І розділі (п. 4) "Інструкції" 1942 р. сказано:
"Відповідно до поштових правил НКЗ, поштовими установами посилки приймаються лише у відкритому вигляді й запечатуються відправником на пошті. Пересилати у посилках будь-які письмові повідомлення або друковані видання ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ. Органами військової цензури посилки, як правило, не перевіряються. Перевірку посилок необхідно проводити у вибірковому порядку".
Листи сімей фронтовиків із різними скаргами підлягали негайному перенаправленню до територіальних органів НКВС для перевірки викладених у них скарг і надання допомоги.
Крім цього цензорів зобов’язували пропускати внутрішню кореспонденцію з вкладеними грошовими коштами, незалежно від їхньої суми.
Для уникнення крадіжок грошей начальники відділень ВЦ, старші пунктів і груп персонально відповідали і суворо контролювали процес обробки кореспонденції: "Листи з грошима запечатуються цензорами для відправки у присутності старших груп, після перевірки останніми правильності вкладки".
Загалом, порівнюючи попередні нормативні документи 1940 – 1941 рр. з інструкцією 1942 р. можна стверджувати, що робота цензорів за період з 1940 р. по 1942 р. суттєво не змінилася. Новизною стало те, що працівникам пунктів "ПК" – ВЦ визначили чіткі часові терміни для опрацювання документів:
-         загальногромадянське внутрішнє і міжнародне листування – до 36 год., з моменту надходження листа;
-         кореспонденція адресована до ЧА і з ЧА в тил – до 24 год., з моменту надходження листа;
-         телеграми – до 3 год., з моменту подачі їх поштовими закладами.
Після звільнення більшої частини території СРСР від німецької окупаційної влади Політбюро ЦК ВКП(б) постановою і указом Президії ВР СРСР від 14 квітня 1943 р. в черговий раз здійснило розділ НКВС на два самостійних наркомати – НКДБ та НКВС.
В УРСР НКДБ відновили у травні 1943 р., а його керівником призначили С. Р. Савченка.
Структура і завдання НКДБ УРСР, як і раніше, мали відповідати загальносоюзним нормам і структурно-функціональній побудові НКДБ СРСР. Крім того, в умовах воєнного часу постановою РНК СРСР від 19 квітня 1943 р. на базі управління особливих відділів НКВС СРСР створили Головне управління контррозвідки "СМЕРШ" з підпорядкуванням його НКО СРСР.
Тією ж постановою були створені управління контррозвідки "СМЕРШ" НКВМФ СРСР і відділ контррозвідки "СМЕРШ" НКВС СРСР. 21 квітня 1943 р. Й.В. Сталін підписав Постанову ДКО № 3222 сс/ів "Про затвердження положення про ГУКР "СМЕРШ" НКО СРСР".
Не обійшли увагою партійно-державні керівники таку делікатну справу як перевірка чужої кореспонденції. Для цього у системі центрального апарату НКДБ СРСР–УРСР було вперше створено спеціальний відділ, який завдяки периферійним сателітам виконував роботу виключно з перегляду поштово-телеграфно кореспонденції.
Для зашифровки цьому підрозділу надали назву – відділ "В" (7.06.1943 – 15.03.1946 рр.).
Керівником відділу "В" НКДБ СРСР призначили колишнього заступника начальника 2-го спецвідділу НКВС СРСР В.Т. Смородинського (12.05.1943 – 15.09.1945 рр.).
В Україні відділ "В" НКДБ УРСР очолив колишній начальник 2-го спецвідділу НКВС УРСР М.О. Суригін (06.1943 – 15.03.1946 рр.).
На нашу думку, створення такої самостійної вузькопрофільної штатної одиниці при центральних, республіканських і крайових апаратах НКДБ стало результатом попередніх "здобутків" пунктів "ПК" – ВЦ, що принесли репресивно-каральній системі СРСР–УРСР високі статистичні показники з розробки, виявлення та ліквідації антирадянськи налаштованих громадян СРСР.
Крім цього, керівництво НКДБ СРСР усвідомило, що поштово-телеграфна кореспонденція є цінним джерелом, завдяки якому можна оперативно отримувати потрібну, "свіжу" інформацію.
Наказ № 0066 про організацію та "Положення про відділ "В" НКДБ СРСР" оголосили 7 червня 1943 р.
За два дні до цього новопризначений начальник відділу "В" НКДБ СРСР В.Т. Смородинський розробив та подав на затвердження заступнику наркома держбезпеки НКДБ СРСР "Інструкцію про порядок обліку й інформування по матеріалам Військової цензури" № 16 від 5 червня 1943 р., яка стала певним підсумком врахування попередніх проблем та змін у відборі інформації.
Зокрема, у її додатках детально регламентується система відбору, структуризації та обліку інформації для звітування перед вищим керівництвом по лінії роботи пунктів цензури.

Ще одною, не менш важливою складовою у роботі цензорів, про що свідчить низка вищезгаданих директивних документів (наприклад – наказ НКВС СРСР № 002117 від 27 вересня 1942 р.), було виявлення прихованого, закодованого, зашифрованого або обумовленого тексту.
Так, заступник наркома держбезпеки СРСР Б.З. Кобулов у циркулярі № 91 від 7 жовтня 1943 р. писав:
"Військовою цензурою НКДБ СРСР у різний час затримано низку листів сімейно-побутового характеру і патріотичного змісту, у яких за допомогою заздалегідь обумовлених способів (шифри, коди, умовні позначки) передавалися терористично-диверсійні й шпигунські завдання і антирадянські повідомлення".
Наведемо декілька прикладів:
1) Горьківський пункт ВЦ затримав лист приватно-побутового характеру і шляхом перестановки слів у тексті патріотичного характеру, у відповідності до помічених на ньому цифрах, цензором було виявлено дійсний, антирадянський зміст листа.
2) Працівник ВЦ м.Ярославль затримав підозрілий лист, розрізав його поперек аркушу посередині літер і прочитав по вертикалі, за допомогою складання розрізаних частин, зміст диверсійного завдання, що ставилося перед адресатом.
3) Одним з пунктів ВЦ на Далекому Сході затримано лист, у якому шпигунську явку було завуальовано від імені жінки, як запрошення на побачення. Завуальованість виявили завдяки пильності цензора – мав йти від жінки, а написаний почерком чоловіка.
4) Ще в одному із документів цензори виявили тайнопис шпигунського характеру, що був виконаний на облігації державного займу і вкладений у лист. Виявлення тексту на облігації відбулося завдяки тому, що автор в основному листі наполегливо рекомендував перевірити облігацію.

Комментариев нет:

Отправить комментарий