Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

вторник, 27 марта 2018 г.

Інформація про загиблих запорізьких працівників органів внутрішніх справ радянського періоду (1918-1945 рр.)

Музеєм ГУНП проводиться пошукова робота по встановленню працівників міліції, які загинули при виконанні службових обов’язків у 1918-1945 роки. Це кропітка довготривала робота, і тому інформація про наших побратимів буде постійно поповнюватись. Літописець

1918 рік

Пункін Іван Юхимович  був одним з перших міліціонерів За­порізького краю, очолював Ногайську міліцію (сьо­годні це м. Приморськ).
23 жовтня 1918 року  був розстріляний білогвардійцями.                          
1919 рік
Лапік Іван Якович (1900 – 1919)
Кулік Герман Іванович (1897 – 1919)
Народилися і виросли в селі Деревецьке Бердянського району, в селянських родинах. На початку 1918 року вступили до лав робітничо-селянської міліції. Германа Куліка призначили старшим оперуповноваженим, Іва­на Лапіка — оперуповноваженим міліції. їх дільниця включала в себе села Миколаївку і Троїцьке. Молодим міліціонерам довелося вести боротьбу з прибічниками Махна, допомагати загонам продрозверстки. В листопаді 1919 року міліціонери — односельці повер­нулися в рідні домівки в коротку відпустку. В цей час на Деревецьке наскочила одна з банд, що входили до складу армії Махно. Хтось із місцевих жителів доніс бандитам, що в селі знаходяться два міліціонери. По­чалося полювання на захисників нової влади. Івана Лапіка схопили першим. На очах родини його скалічили, прив'язали до коня і протягли по землі до центру села. Кілька годин він пролежав на вулиці і був зарубаний шаблями.
Германа Куліка протримали до ранку, а потім зігнали мешканців села на центральну площу, де росло велике дерево. Прив'язавши до нього міліціонера, бандити бук­вально порізали його на шматки. Івану Лапіку було всього лише 19 років, Герману Куліку — 22 роки... Сьогодні на місці братської могили, в якій поховали мо­лодих міліціонерів, поставили невеликий пам'ятник. На честь Г.І. Куліка названо вулицю, а піонерський загін місцевої школи довгі роки носив ім'я Івана Лапіка.

1920 рік

Чумаченко Б. – міліціонер, загинув у 1920 році від рук махновців.


Байдужий Г. - міліціонер, загинув у 1920 році від рук махновців.

Семенко І. - міліціонер, загинув у 1920 році від рук махновців.

Ецков Антон – міліціонер пришибської міліції. Загинув у 7 грудня 1920 року від рук махновців у колонії Кронштейна Пришибської волості.

Усачов Кирило Олексійович (1876 – 1920) Народився в 1876 році. Учасник повстання на бро­неносці «Потьомкін». В гарячих двадцятих роках Кирило Олексійович очо­лював міліцію Кам'янсько-Дніпровського району. У квітні 1920 року начальник міліції Усачов загинув під час нападу озброєних злочинців. Сьогодні у Кам'янці-Дніпровській Кирилу Олексійови­чу встановлено пам'ятник, а одна з вулиць райцент­ру носить його ім'я.

Шумило Сава – міліціонер 3-го району. Перебуваючи у розвідці разом з товаришами 21.12.1920 року попав у засідку  бійців народно-визвольної армії Нестора Махна у районі с. Михайлово-Лукашево. Був доставлений до штабу, що у с.Любомирівка. Після багаточасових тортур був розстріляний махновцями.

Ткаченко Павло – міліціонер 3-го району. Перебуваючи у розвідці разом з товаришами 21.12.1920 року попав у засідку  бійців народно-визвольної армії Нестора Махна у районі с. Михайлово-Лукашево. Був доставлений до штабу, що у с.Любомирівка. Після багаточасових тортур був розстріляний махновцями.

Скворцов Володимир – міліціонер 3-го району. Перебуваючи у розвідці разом з товаришами 21.12.1920 року попав у засідку  бійців народно-визвольної армії Нестора Махна у районі с. Михайлово-Лукашево. Був доставлений до штабу, що у с.Любомирівка. Після багаточасових тортур був розстріляний махновцями.
«…Как оказалось впоследствии посланные начальником 3 района три милиционера: ШУМИЛО САВВА, ТКАЧЕНКО ПАВЕЛ, СКВОРЦОВ ВЛАДИМИР были настигнуты махновской кавалерией и доставлены в свой штаб в дер. Любомировку. Названные милиционеры в штабе подверглись побоям и пыткам, а после были застрелены на огородах Любомировских крестьян»... Из доклада в Отдел Управления Губревкома 25 декабря 1920 года(ГАЗО  ФР. – 73сч. Оп. – 2с.  Дело – 4. Лист – 39)

Коняєв – загинув у 1920 році від рук махновців.

Два дільничних уповноважених – загинули  у 1920 році від рук махновців у с.Тарасівка.

Невідомий міліціонер 8-го району загинув від рук бандитів отамана Дубини у грудні 1920 року у селі Хитрівка Василівської волості
«…В селе Хитровке Васильевской волости бандитами атамана ДУБИНЫ убит милиционер 8 района...» Из докладной записки в Отдел Управления Губисполкома  от 22 декабря 1920 года(ГАЗО  ФР. – 2.  Оп. – 1.  Дело – 411.  Листы – 4,5)

Денисов Сергій Кузьмич              Народився у 1893 році в Калузькій губернії, в родині селян. У 1918 році Сергій Кузьмич вступив до лав більшовицької партії і через два роки його було на­правлено на Україну для укріплення лав молодої ук­раїнської міліції.
В жовтні 1920 року після звільнення м. Бердянська від військ Врангеля, Денисова було призначено начальником міліції повіту. А уже в грудні Сергій Кузьмич разом з мало чисельними міліціонерами та партійцями захищав місто від армії Махна.
            12 грудня на одній з вулиць міста спалахнув руко­пашний бій, під час якого начальник міліції схопився з особистим ад'ютантом Махна Овчинніковим і вбив його. Але і міліціонер не вцілів - бандити зарубали його шаблями.
            На честь подвигу Сергія Денисова і його товаришів одна з вулиць сучасного Бердянська була названа вулицею 12 грудня.


58 співробітників міліції загинули лише за два місяці у листопаді-грудні 1920 року на території Запорізької губернії

Комсостава: убито – 2. Ранено – 2
Милиционеров: убито – 58. Ранено – 1.
Сведения о числе убитых и раненых чинах милиции Запорожской Губернии за ноябрь и декабрь 1920 года Из доклада  в Отдел Управления Губисполкома начальника Губмилиции                  М.В.Гибер (ГАЗО  ФР. – 2. Оп. – 1.  Дело – 411. Лист 22)

Прилуцький Василь Єрофійович (1898 – 1920)
Бондаренко Антон Іванович (1900 – 1920)
Скрипка Михайло Федорович (1901 -1920)
Мул Віктор Леонтійович (1902 – 1920)
Всі вони входили до складу першого загону міліції, створеного в селищі Комишуваха на початку вогнен­них двадцятих. А Василь Прилуцький очолював до то­го ж місцевий комітет бідноти. У 1920 році міліціоне­ри на чолі з В. Прилуцьким були направлені в с. Новоселівка  (сьогодні це с. Щасливе Оріхівського рай­ону) для звільнення села з рук махновців. Однак сили виявилися нерівними, бандити захопили міліціонерів. Після жорстоких катувань їх вбили у піщаному кар'єрі поблизу села. Після відходу бан­дитів мешканці Новоселівки поховали загиблих на сільському цвинтарі.
У   1975   році   в   центрі   села    Щасливе   загиблим чекістам поставили пам'ятник.


1921 рік

Хабленко Данило - міліціонер Мелітопольського повіту. Загинув у березні 1921 року від час нальоту махновців на Кирилівку.

Кравцов Петро - міліціонер Мелітопольського повіту. Загинув у березні 1921 року від рук  махновців в с.Хабленко.

Гинце Сергій - міліціонер Мелітопольського повіту. Загинув у березні 1921 року від рук махновців в с.Покровка.

Озерський Володимир - міліціонер Мелітопольського повіту. Загинув у березні 1921 року від рук махновців в с.Покровка.

Грищенко Петро - міліціонер Мелітопольського повіту. Загинув у березні 1921 року від рук махновців в с.Любимівка.

Панченко Григорій - міліціонер Мелітопольського повіту. Загинув у березні 1921 року від бандитів під час нальоту на колонію Андребург Пришибської області.

Бондаренко – помічник начальника міліції. Загинув у ніч на 15 лютого 1921 року від бандитів під час нальоту на с. Миколаївку.

Решетніков Яків – міліціонер 9-го району мелітопольської міліції. Загинув у бою з бандитами.

Корнієнко Іван - міліціонер 9-го району мелітопольської міліції. Загинув у бою з бандитами.

Близнюк – міліціонер карного розшуку мелітопольської міліції. Загинув у бою з бандитами.

Філя Олексій, Абрамко Василь, Молчанов Микола та Стефанович Гаврило – міліціонери загинули від рук махновців при нальоті на Копаньську волость 11 травня 1920 року.

Назаренко Семен Феофанович (1900 – 1921) Народився у 1900 році в Запорізькій області. В бу­ремних двадцятих роках Семен Назаренко вступив у робітничо-селянську міліцію. Працював міліціонером Токмакського районного відділу міліції. Разом з інши­ми міліціонерами брав участь у боротьбі з бандами, яких чимало гуляло в запорізьких степах. У 1920 році організував комсомольський осередок в селі Тарасівка Пологівського району.
15 липня 1921 року Семена Феофановича Назарен­ка разом з іншими міліціонерами та партійними ак­тивістами захопили бандити. Вони знали, що серед полонених знаходиться секретар місцевої партійної організації, але не могли встановити його особу. То­му і примушували Назаренка вказати на ватажка ко­муністів. Однак відповіді не отримали. Це мовчання коштувало молодому міліціонеру життя - його зарубали шаблями. Пізніше люди нарахували на тілі юнака більше двадцяти поранень...

Каменський Семен – міліціонер. Загинув під час конвоювання арештованого при невідомих обставинах біля Гуляй Поля  у травні 1920 року.

11 мая при налете банд Махно на Копаньскую волость убито 4 тов. милиционеров: тов. тов. ФИЛЯ Алексея, АБРАМКО Василия, МОЛЧАНОВА Николая и СТЕФАНОВИЧА Гавриила.
В Петропавловской волости убиты теми же бандитами милиционер НАЗАРЕНКО Симеон, второй милиционер той же волости убит неизвестно кем. Тов. КАМЕНСКИЙ Семен при припровождении арестованного, с которым он был командирован в село Гуляйполе и там уже в 3 верстах обнаружен убитый.       Из доклада Начальника Губмилиции 19 мая 1921 года (ГАЗО ФР. – 641.   Оп. – 1  Дело  - 9.   Лист -2)

Козаков Лука – старший помічник начальника 1-го району повітміліції
Поляцький Артем, Куценко Олексій – молодші піші міліціонери 1-го району повіт міліції. Загинули 16.04.1921 року під час розмінування морської міні, що викинуло штормом на берег Бердянська.
«…п. 4.  Исключить из списков МИЛИЦИИ и всех видов довольствия с 16 сего апреля 1 района Уездмилиции  старшего помощника Начальника тов. КОЗАКОВА Луку, младших пеших милиционеров ПОЛЯЦКОГО Артема и КУЦЕНКО Алексея, как убитых морской миной, выброшенной волнами на берег при разряжении последней...» ПРИКАЗ № 49 Начальника Бердянской Уездгормилиции  27 апреля  1921 г.

Кальм Григорий, Полівець Василь – старші піші міліціонери, Федоренко Денис, Харченко, Масталов Андрій – молодші піші міліціонери Бердянської повітової міліції 19 травня 1921 року по-звірячому порубані махновцями у селі Софіївка.

п. 7.  Исключить из списков чинов МИЛИЦИИ 6-го  района Уездгормилиции и всех видов довольствия  старших пеших милиционеров КАЛЬМ Григория, ПОЛИВЦА Василия и младших пеших милиционеров ФЕДОРЕНКО Дениса, ХАРЧЕНКО и МАСТАЛОВА Андрея, как зверски порубленных бандой Махно в селе Софиевке 19 мая 1921 года. ПРИКАЗ № 56 Начальника Бердянской Уездгормилиции 23 мая   1921 г. (ГАЗО  ФР. - 641. Оп. – 1. Дело - 8. Лист - 49) 

Молчанов – міліціонер В.Токмацької міліції, загинув від рук махновців 16 травня 1921 року під с.Копани.
Доношу, что 16 сего Мая в 10 часов утра появился отряд как видно банды Махно, двигающийся из села Верхний Куркулак  и Сладкой Балки, проходившая мимо села Копани на колонию Блюменталь. Открылась пулеметная стрельба, заслышав стрельбу старший милиционер тов. Верещага и младший милиционер тов. Молчанов отправились на подводе на Копани узнать в чем дело, но встретили 3 бандита, которые сделали ниже следующее: выстрелом одного бандита был тяжело ранен милиционер Молчанов в левый глаз, а старший милиционер тов. Верещага  несмотря на выстрелы соскочил с подводы и бежал, по ему сделано было несколько выстрелов, но все таки ему удалось спастись от бандитов в саду одного гражданина. Бандиты забрали тачанку и пару лошадей, которые были в наряде, сели вдвоем и вывезли Молчанова за село и зарубили.                        
 Р А П О Р Т   старшего милиционера  Верещаги начальнику Б.Токмакской милиции. (ГАЗО  ФР. -  317. Оп. – 1. Дело 109. Лист 5) 


Балахнін - агент 1-го розряду відділу карного слідства 3-го району, загинув від рук бійців учбового батальону 30-ї дивізії при невідомих обставинах 6 серпня 1921 року у Н.Молочанську
Доношу до вашего сведения, вчера 6 августа в 10 часов вечера поднялась стрельба ружейная. Я оседлал лошадь и выехал выяснить в чем дело. Когда я выехал и направился по направлению стрельбы в Н.Молочанск, меня по дороги задержали красноармейцы Учебного батальона 30 дивизии во главе с командиром и не обратили внимание на мой документ и на секретное слово, меня задерживали через каждые три шага. Приехавши в Н.Молочанск меня задержала первая рота и что хотела седлать меня с лошади и недопустить на место происходящей стрельбы. Мне удалось своей инергической настойчивостью добраться на место приступления где мне и пришлось видеть красноармейцев около отдела уголовного следствия где выяснилось, что красноармейцы Учебного батальона 30 дивизии оцепили здание угрозыска где мне пришлось много видеть. Одного из агентов убитого и другого товарища заведующего следственного стола, он был тяжело ранен.
Рапорт начальника милиции 3 района     В.Исенко  начальнику Б.Токмакской милиции
(ГАЗО  ФР. -  317. Оп. – 1. Дело 117. Лист 21) 

Доношу до вашего сведения, что вечером 6 с/г Августа подотдел № 3  в  Молочанске был обстрелян Учебным Батальоном 30 дивизии, при чем убит на повал агент 1-го разряда тов. Балахнин, тяжело ранен заведывающий подотделом тов. Шолохов, которому уже отрезали правую руку выше локтя и легко ранен агент 1-го разряда тов. Овсянников в руку и в бок. Подотдел № 3 совершенно разгромлен и прикратил функционирование.
Начальнику Б.Токмакской милиции Р А П О Р Т  Начальник Б.Токмакского уездного
Уголовно-розыскного отделения   П.М.Летуновский 7.07.1921 г.
(ГАЗО  ФР. -  317. Оп. – 1. Дело 112. Лист 23) 

Скрипник – милиционер Гуляйпільського повіту убитий трьома невідомими  6 травня 1921 року.

Невідомий міліціонер Гуляйпільського повіту загинув від рук махновців в Кінсько-Роздорській волості 15-16 травня 1921 року.

11 невідомих міліціонерів Гуляйпільського повіту загинули від рук махновців 19 травня 1921 року у с.Андріївка.
6 мая тремя вооруженными был встречен милиционер Скрыпник сопровождавший 2 арестованных. Милиционер убит, арестованные отпущены.
15-16 мая в Конско Раздорской волости в 12 часов со стороны Гусарки налетела банда в 300 сабель с пулеметами во главе Махно. Бандой зверски изрублены предволисполкома тов. Курченко, один милиционер и увезены с собой несколько человек (более 10) амнистированных граждан. Одного амнистированного банда зарубила.
19 мая в селе Андреевка банда во главе Махно зарубила 11 милиционеров, сильно ранен военком
ИЗ  ТЕЛЕГРАММ  И СВОДОК В Запорожский Губотуправ По Гуляйпольскому уезду
(ГАЗО  ФР. -  2. Оп. – 1. Дело 521. Листы 19, 28)

49 продагентів, міліціонерів та радянських службовців загинули від рук махновців у с. Петропавлівка В.Токмацького повіту 11 травня 1921 року.
5 співробітників міліції загинули від рук махновців у с. Андріївці Бердянского повіту 23 травня 1921 року.

В связи с появлением самого Махно и бандитов, все мелкие банды и отдельные бандиты оживили свою деятельность. 11 мая в селе Н.Григорьевке появилась банда Махно 300 сабель, разогнав волисполком, убив несколько человек, направилась по направлению Кривой Рог, попутно вербуя бандитов, откуда через Жеребецкую волость направилась в Б.Токмакский уезд, где разогнав волисполкомы и Сельсоветы, убив 49 человек продагентов, милиционеров и Советских служащих в селе Петропавловке и направилась в Копаньскую волость.  Банда при налете варварски расправлялась с милиционерами, продагентами и советскими работниками. Убитые были изуродованы до неузнаваемости, доходило до 40 ран. При проходе через полотно железной дороги Б.Токмак-Федоровка бандитами сделано крушение поезда, где сгорело 11 цистерн бензина и керосина  и несколько  площадок с аэропланами. 23 мая в селе   Андреевка Бердянского уезда убито 11 красноармейцев и 5 сотрудников милиции.
Из доклада Запорожского  Губотуправа о состоянии губернии за май месяц 1.06.1921 г. (ГАЗО  ФР. -  2. Оп. – 1. Дело 21. Лист 222) 

Омельченко Федір – міліціонер Гуляйпільського повіту, загинув від рук махновців біля села Воскресенівка 1.04. 1921 г.
«…В Воскресеновке милиционер Федор Омельченко ехал в Новоселовку, который в 7 верстах от Воскресеновки зарублен этой бандой…» С В О Д К А По Гуляйпольскому уезду  к 1.04. 1921 г
(ГАЗО  ФР. -  2. Оп. – 1. Дело 521. Лист 4)

Утухін Іван – старший міліціонер Мелітопольського повіту. Загинув у ніч на 8 березня 1921 року від час нальоту  махновців на Кирилівку та Горіле.
Єрмаков Трофим - міліціонер Мелітопольського повіту. Загинув у ніч на 8 березня 1921 року від час нальоту  махновців на Кирилівку та Горіле.
«…Получены сведения от начальника района Уездной  милиции о том, что в ночь на 8 марта с/г при неожиданном налете махновской банды на с. Кириловку и Горелое убиты ст. милиционер УТУХИН ИВАН и ЕРМАКОВ ТРОФИМ.      В Губотуправ из Мелитополя.   Исх. № 2169 от 10.03.1921. (ГАЗО  ФР. – 2.  Оп. – 1. Дело – 419.  Лист – 37)
Долженко – агент, Горбін – міліціонер загинули від рук махновців у с.Гаврилівка Гуляйпільського повіту у березні 1921 року.
6 невідомих міліціонерів загинули у с.Камянка Олександрівського повіту у березні 1921 року.
3 агента міліції загинули у Лепетіхській волості Мелітопольського повіту
2 міліціонера загинули у с.Благовіщенка Олександрівського повіту

                          Фамилии убитых милиционеров  и других советских работников

Милиционер Омельченко в селе Воскресенка Александровского уезда.
2 милиционера в селе Царе-Константиновка Александровского уезда.
Милиционеры Утухин Иван и Ермаков Трофим в селе Горелое Мелитопольского уезда.
Агент Долженко и милиционер Горбин в селе Гавриловке Гуляйпольского уезда.
6 милиционеров и один политработник Чаусов в селе Каменке Александровского уезда.
3 агента милиции в Лепетихской волости Мелитопольского уезда.
2 милиционера в селе Благовещенка Александровского уезда.
Из ежемесячной ведомости о контрреволюционных выступлениях и их ликвидации на территории Александровской  губернии за период с 1 марта по 1 апреля 1921 г. (ГАЗО  ФР. -  2. Оп. – 1. Дело 537. Лист 92) 


22 співробітника міліції загинули за один місяць травень 1921 року на території Запорізької губернії

За май месяц в борьбе с бандитами из строя милиции выбыли:
Убитыми  – 22.  Ранеными – 1.
Сведения о работе Губмилиции за май месяц 1921 года Из доклада  в Отдел Управления Губисполкома начальника Губмилиции  М.В.Гибер(ГАЗО  ФР. – 2. Оп. – 1.  Дело – 411. Лист 82)


1922 рік

Березін І.М. – начальник 2-го району Запорізької губернії. Загинув від рук невідомих бандитів у ніч на 21 січня 1922 року.

1926 рік

Подгородецький С.Я. – начальник Токмацької райміліції. Загинув від рук бандитів банди Василя Краськова у 1926 році.


1941 рік

Савченко Іларіон Пантелеймонович, 1904 року народження, лейтенант міліції.  Дільничний інспектор, а потім інспектор карного розшуку Токмацького відділення міліції. У 1940 році переведений по службі до Дрогобицької області. Загинув 6 серпня 1941 року під Черніговим під час оточення.

Чередніченко – колишній політрук Токмацького відділення міліції. Розстріляний фашистами 01.09.1941 року у м. Павлоград

Чубаров Михайло Петрович загинув 5 жовтня 1941 року
Бабенко Петро Архипович  (1912 – 1941) Народився 23 серпня 1912 року в Дніпропетровській області у родині селян. На службу в міліцію він прий­шов після демобілізації з армії у 1936 році. Спочат­ку працював на посаді міліціонера одного з міських відділів міліції. А у 1938 році Петро Архипович був переведений на службу у водне відділення міліції міста Запоріжжя. Коли у 1941 році начальник водної міліції П.А. Фокін організував групу, яка брала без­посередню участь у захисті Запоріжжя, Петро Архи­пович разом з товаришами пішов на фронт. В одному з боїв за острів Хортицю восени 1941 ро­ку Петро Архипович Бабенко загинув. Місцева жи­телька після того, як вщухли постріли, знайшла тіло загиблого міліціонера і поховала його. На жаль, місце могили сьогодні невідоме.
Фокін Парфен Андрійович (1898 – 1941) Народився у 1898 році. Службу в органах міліції розпочав у 20-х роках. Перед початком Великої Вітчизняної війни очолював відділення водної міліції в Запоріжжі.
Саме Парфен Андрійович очолив групу працівників водної міліції, які воювали на передньому краї обо­рони Запоріжжя у 1941 році. В одному з боїв за місто, поблизу с. Кірово Оріхівського району області Парфен Андрійович Фокін загинув.

Довгас Павло Давидович (1911 -1941) В органах міліції працював на посаді дільнично­го інспектора першого міського відділення міліції м. Запоріжжя.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Павло Да­видовим продовжував охороняти правопорядок в рідному місті. Був учасником оборони Запоріжжя. Загинув під станцією Лозова восени 1941 року.

Це лист до колишнього директора музею запорізької міліції Дубровіна Івана Олександровича доньки співробітника запорізької міліції Довгаса Павла Давидовича, який загинув восени 1941 року  під станцією Лозова під час евакуації важливих документів УНКВС в Запорізькій області. Літописець

Уважаемый Иван Александрович!

            Получили ваше письмо. Большое вам человеческое спасибо за ваш труд, который был приложен для поиска родственников погибших солдат, а также нашего отца. Из письма мы узнали, что портрет отца есть в музее. Все что нам рассказала мама, я сейчас опишу в письме об отце. По ее словам до войны отец работал чекистом. Носил при себе оружие. Часто даже ночью приезжали за ним. Потом работал при паспортном столе, кем она не помнит. Управление находилось по ул.Анголенко. Начальником отделения милиции был т.Краковец. Жили они по адресу: ул. Тургенева, 29 на 3-м этаже в однокомнатной квартире. Семейная жизнь была хорошей. Он был добрым и заботливым мужем и любящим отцом своих детей. Мама наша работа на хлебозаводе. Когда началась война, отец отправил нас с братом в село Балки к бабушке и дедушке. Мама осталась в городе. Когда к городу подошли немцы и начали бомбить город о обстреливать, отец эвакуировал маму к нам в с.Балки, а сам остался в городе.
            Из рассказа сотрудника управления милиции т Плахотина мы узнали, что когда немцы были почти в городе, они (сотрудники милиции – Летописец) начали эвакуацию важных документов, оружия, обмундирования. Им удалось на машине прорваться из города. Под станцией Лозовой завязался бой. Как могли, они держались. Силы были неравные. Много было убито наших солдат. Отец был тяжело ранен в живот. Их осталось только двое. Вскоре истекая кровью, отец умер. Чтобы машина и все, что в ней, не досталось немцам, а также важные документы, Плахотин облил ее бензином и поджог. Отец сгорел вместе с машиной. Вот такая у него могила, только пепел развеян ветром по земле. Плахотину одному удалось прорваться к своим. После освобождения города Запорожья мама вернулась в город. Вместо дома, где они жили, были только обгоревшие стены. Поступила на работу, а мы с братом остались в селе у бабушки, потому что девать нас было некуда.  Мама потеряв ту квартиру, всю свою оставшуюся жизнь жила на частных квартирах с детьми…
Спасибо Вам. С уважением  Довгас Валентина Павловна.  







Ладиженський Антон Григорович (1900 – 1941) Народився 12 січня 1900 року у Вінницькій об­ласті. Доросле життя для Антона Григоровича роз­почалося у 1920 році на фронтах громадянської війни. Він служив у 1-й кінній армії Будьонного, брав участь у боях проти армій Денікіна і Врангеля, Махна та білополяків.
У 1923 році Антон Ладиженський прийшов на служ­бу в органи міліції. Працював на посадах оперуповноваженого, дільничного інспектора міліції. А у 1940 році його призначили начальником спецпункту міського відділу міліції Запоріжжя. За віддану службу лейтенант міліції Ладиженський неодноразо­во заохочувався, серед інших відзнак отримав імен­ний годинник.
В жовтні 1941 року, як і сотні інших запорізьких міліціонерів, Антон Григорович був серед тих, хто утримував німців на підступах до Запоріжжя. В од­ному з боїв, в якому лейтенант міліції Ладиженсь­кий бився пліч-о-пліч зі співробітниками водної міліції, він загинув.

Руденко Кирило Кирилович (1902 – 1941) У двадцять п'ять років прийшов на службу в органи міліції, служив міліціонером відділення міліції у Вели­кому Токмаку.
В листопаді 1941 року Кирило Кирилович Руденко був розстріляний окупантами разом з іншими ра­дянськими і партійними працівниками в районі м. Молочанськ Токмацького району.

Чорногор Микола Ігнатович (1903 – 1941) В органах робітничо-селянської міліції служив в 20-х роках. У 1931 році закінчив Вищу школу командного складу міліції в м. Києві. Після цього служив у За­поріжжі. Очолював одне з міських відділень міліції Запоріжжя. Однак у 1937 році Микола Ігнатович був несправедливо звільнений з міліції. До початку війни він працював юристом в різних цивільних установах - міському та обласному відділах охорони здоров'я, м'ясокомбінаті.
У жовтні 1941 року за доносом невідомої особи Ми­колу Чорногора заарештували гестапівці. Колишньо­му міліціонеру запропонували працювати на німців, однак він категорично відмовився. В жовтні 1941 року разом з іншими міліціонерами М.І. Чорногора вивезли за місто і розстріляли. Жерт­ви того розстрілу поховані у братській могилі, розта­шованій у парку Шевченківського району Запоріжжя.


Ющенко Григорій Петрович (1916 – 1941) Народився 1916 року в Пирятинському районі Пол­тавської області.
В січні 1940 року Григорія Петровича було призна­чено на посаду міліціонера водного відділення міста Запоріжжя. Уже в перші місяці служби він показав се­бе професійно грамотним, сумлінним, відданим обов'язку працівником. На його особистому рахунку чимало затриманих злочинців.
Після початку Великої Вітчизняної війни Григорій Пе­трович продовжував службу, тепер уже у складі опе­ративної групи, створеної з працівників водної міліції. В жовтні 1941 року вони приймали участь в обороні Запоріжжя, даючи можливість закінчити евакуацію запорізьких промислових гігантів. Тоді ж, у жовтні 1941 року Григорій Петрович Ющен­ко загинув у бою неподалік м. Оріхів Запорізької області.


Фомін Антон Данилович (1903 – 1941) В органи міліції Антон Данилович прийшов на почат­ку 20-х років. Працював у карному розшуку спочат­ку в Дніпропетровську, а потім у Запоріжжі. Коли почалася Друга світова війна, Антон Данилович продовжував виконувати свій службовий обов'язок, охороняти правопорядок в нашому місті. Він залишив­ся у Запоріжжі і після того, як місто захопили німці. 20 жовтня 1941 року Антона Фоміна було заареш­товано. Є відомості, що деякий час він знаходився в одній камері з Миколою Чорногором. Через півтора місяці, проведені в гестапівських застінках, 13 листо­пада 1941 року Антона Даниловича вивели з каме­ри, запхнули у вантажівку і разом з десятками інших ув'язнених вивезли в район стадіону імені Баранова (Шевченківський район). Там їх розстріляли.
Копьонкін Іван Йосипович (1917 – 1942) Службу в робітничо-селянській міліції розпочав після служби в армії. Пройшов шлях від рядового до стар­шого лейтенанта держбезпеки.
У 1941 році Іван Йосипович був одним з тих, на ко­го військове командування поклало завдання ор­ганізації підпільної і партизанської роботи в тилу во­рога. Копьонкін організував партизанський загін імені Будьонного, кістяк якого складався з міліці­онерів та чекістів. Партизани залишилися у ворожо­му тилу і успішно діяли на території Полтавської, Сумської та Харківської областей, наносили ворогу дошкульних ударів.
Німці доклали чимало зусиль аби знищити загін Копьонкіна. У 1942 році на Харківщині партизани по­трапили під щільний вогонь противника. В тому бою загинув командир загону.
За мужність і героїзм, проявлені у боротьбі з воро­гом, старшому лейтенанту Івану Йосиповичу Копьонкіну було посмертно присвоєно звання Героя Ра­дянського Союзу.
На адміністративній будівлі ВАТ «Запоріжсталь», де в далекому 41-му формувався партизанський загін, встановлено меморіальну дошку, а одна з вулиць За­поріжжя носить ім'я героя.

Каміняр В.С. – колишній командир відділення запорізької міліції. Загинув у боях у складі партизанського загону Івана Копьонкіна.
Лактіонов Пантелій Борисович (1913 – 1944) Працював у Бердянській міліції. Після початку війни змінив міліцейський кашкет на солдатську пілотку. Пантелій Борисович на посаді командира кулемет­ної роти 239-го стрілецького полку 76-ї гвар­дійської Чернігівської дивізії пройшов чимало фрон­тових шляхів. Особливо він відзначився у 1944 році під час боїв під Брестом. Саме там, на брест­ській землі, гвардії старший лейтенант Лактіонов загинув у бою.
За мужність і героїзм міліціонеру-фронтовику Пантелію Борисовичу Лактіонову було посмертно при­своєно звання Героя Радянського Союзу.

Муранов Фрол Леонідович – 1896 року народження. Оперуповноважений карного розшуку Токмацької міліції з 1921 по 1930 роки. Загинув на фронті у 1943 році.

Бойко Юрій Нестерович загинув у 1943 році


Мазанько – оперуповноважений відділення по боротьбі з розкрадання соціалістичної власності Токмацької міліції. Загинув на фронті.






Комментариев нет:

Отправить комментарий