Указом
Президії Верховної Ради СРСР від 27 липня 1965 року за зразкове виконання
службового обов'язку і заслуги в охороні громадського порядку група
працівників міліції нашої області нагороджена орденами і медалями Радянського
Союзу.
Нижче
друкуємо розповідь про одного з нагороджених,
Андрій Іванович Шалімов дбайливо
береже три речі. Перша — це лист командира: «Ваш син Олександр до останнього
патрона захищав рідний всім нам Севастополь... З бою винесли його
закривавленого товариші...».
...Як тільки зажили рани, солдат
Олександр Шалімов прийшов у військкомат з проханням направити в діючу армію.
— Без пальців на фронт? — заперечили йому. —
Трудись в тилу.
Пішов у міліцію.
— Це теж фронт, — зауважив
йому сам пошрамований війною начальник обласного управління міліції,
— Для того сюди й прийшов,
— відповів солдат.
Так з 1944 року Олександр почав носити
синю форму міліціонера.
Незабаром він дістав тут перше бойове хрещення. Темної ночі
Олександр ішов вузенькими завулками рибальського селища на Хортиці. Враз його
увагу привернув тріск сухої гілки за парканом. Почувся шепіт і насторожене:
«Атас!». Незнайомі з якимись мішками на плечах почали тікати до плавнів. Міліціонер
кинувся навздогін. Один за чотирма. Злодії почали по Олександрові стріляти з
пістолетів. Він теж відповів вогнем.
Тільки вже вдома Олександрів
батько помітив прострелений вище кокарди кашкет. Смерть пройшла мимо. Недарма ж
кажуть, що сміливого куля боїться.
Після цього випадку якось
запросив до себе в кабінет начальник карного розшуку. Цікавився, на яких
фронтах воював, як живе, з ким зустрічається... А потім запропонував роботу у
відділі. Сашко, не вагаючись, згодився, хоча знав, що бути працівником карного
розшуку важко і небезпечно.
В ті повоєнні роки доводилось оперативним працівникам
майже щоночі бути в засадах, обеззброювати в поєдинках грабіжників. Коли відпочивали?
Про це ніхто не думав. Знали, що їхня постіль—це три табуретки і кулак під
головою. Жінки приносили їжу на роботу.
Пам'ятає Олександр, як важко йому
довелося розшукувати злочинців, які вбили 13-літнього хлопчика Щогодини
потрібно було доповідати начальникові карного розшуку про результати. А що
доповіси, коли нема за що зачепитись? Та ось дільничний уповноважений
Федорченко згадав, що вчора бачив підводи циганів, що поїхали до села
Малишівки.
— За ними! Наздогнати! — вирішив Олександр Андрійович.
Кинулися шукати
машину, та не так швидко її знайдеш.
А дорога кожна хвилина.
1 два працівники міліції вибігли в поле. Циганські
вози десь губилися в гарячому червневому степу. Та не відставали від них
міліціонери. Ця важка, здавалось, надлюдська пішохідна погоня
тривала цілий день. Циганські вози вскочили
в передмістя Дніпропетровська — і тут назустріч їм, зовсім несподівано,
з'явилися босі, з закривавленими ногами, хитаючись від утоми, два міліціонери.
— Стійте! Стрілятиму! — грізно гукнув Олександр.
На допомогу
працівникам міліції прибігли дніпропетровські робітники.
Зробили трус, і в двох з циганів, Шинкаренка і Хульги,
знайшли речові докази причетності їх до вбивства.
На рахунку Олександра Шалімова
багато розкритих особливо небезпечних злочинів. Бо він належить до тих
працівників міліції, які, забувши про втому й відпочинок, здається для того й
народилися, щоб статі працівником карного розшуку — буті там, де гартується
сталь.
Шалімов нагороджений
двома медалями за бездоганну службу в органах охорони громадського порядку,
значком «Відмінник міліції». Його ім'я занесене на Дошку пошани А Указом
Президії Верховної Рад СРСР від 27 липня 1965 року старший оперуповноважений
Управління міліції міста Запоріжжя О. А. Шалімов удостоєний високої урядової
нагороди — ордена «Знак пошани».
На старовинному острові Хортиця живе
80-річний рибалка Андрій Іванович Шалімов. Він дбайливо зберігає лист командира
про мужність його сина при захисті Севастополі, прострелений міліцейський
кашкет, вирізку з газети про нагородження капітана міліції Шалімова орденом
«Знак пошани».
Старий
не каже, для чого все ц він береже. Та кожному зрозуміле що пишається своїм
сином.
С. РЕВЯКІН. «Запорізька правда» від 6.08.1968 р.
Комментариев нет:
Отправка комментария