Слідство

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ СЛІДЧОГО АПАРАТУ В ОВС УКРАЇНИ

Слідчий-людина особлива. Про це можна говорити без перебільшення. Слідчий має поєднувати і аналітичні здібності, і вміння спостерігати, фантазувати. Адже версія - це картина події, домислена на підґрунті справжніх ознак. Крім того, безвідповідальний, недисциплінований гро­мадянин не зможе стати слідчим, адже на нього покладено тягар відповідальності за долі інших людей. Майже щодня слідчий стикається з жорстокістю, людською бідою тощо. І при цьому він не має права стати ані на бік захисту, ані обвинувачення. Об'єктивність - найголовніша риса справжнього слідчого. Все це і створює престиж його роботи.

У системі органів внутрішніх справ слідчий апарат було створено Ука­зом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1963 року "Про надання пра­ва провадження попереднього слідства органам охорони громадського по­рядку", та мав на меті посилення боротьби зі злочинністю й зміцнення законності. Цим документом установлювалось, що попереднє слідство про­водиться

слідчими органів прокуратури, державної безпеки та охорони громадського порядку (так називались органи внутрішніх справ у 1962-1968 роках). До того часу слідчий апарат існував лише в системі органів дер­жавної безпеки та прокуратури.

У своїй роботі слідчі органів Міністерства охорони громадського поряд­ку (МОГП) мали керуватися нормами кримінально-процесуального законо­давства, передбаченими для попереднього слідства. Президіям Верховних Рад союзних республік згідно з положеннями даного Указу доручалось вне­сти необхідні зміни до республіканських кримінально-процесуальних ко­дексів. Відповідні зміни було внесено і до ч. 1 ст. 28 Основ кримінального су­дочинства Союзу РСР і союзних республік.

13 червня 1963 року Президія Верховної Ради УРСР видала Указ, згідно з яким вносились відповідні зміни до Кримінально-процесуального кодек­су УРСР (далі - КПК УРСР) щодо доручення розслідування кримінальних справ певних категорій злочинів слідчим органів охорони громадського по­рядку. Цей документ набув чинності з 1 липня 1963 року, і саме ця дата ста­ла днем професійного свята працівників слідчих апаратів органів внутрішніх справ, яку відзначають, починаючи з 1998 року.

Вже перші роки діяльності слідчого апарату в ОВС засвідчили, що він здатен розв'язувати найскладніші проблеми розслідування, а його якість аж ніяк не нижча, ніжу слідчих прокуратури та державної безпеки.

Нове законодавство, зокрема КПК УРСР 1961 року, значно розширило повноваження слідчого, підвищило його процесуальну самостійність, а та­кож і відповідальність за ефективність проведення попереднього слідства. Процесуальна самостійність слідчого полягала в тому, що всі рішення стосовно попереднього слідства і проведення слідчих дій він приймає са­мостійно, за винятком тих випадків, коли закон передбачає необхідність от­римання санкції прокурора.

Однак в організації діяльності слідчих існували і певні недоліки. Так, керівники слідчих підрозділів не мали права процесуального контролю за роботою слідчих. Лише Указом Президії Верховної Ради УРСР від 18 січня 1966 року КПК УРСР було доповнено статтею 1141, яка визначила повнова­ження начальника слідчого відділу. У процесі попереднього слідства на­чальники слідчих відділів отримали керівні права, відповідаючи за ор­ганізацію слідчої роботи. Раніше їх правовий статус у системі органів внутрішніх справ і державної безпеки процесуальним законом не регламентувався і вони діяли на підставі відомчих актів, наказів та інструкцій. Цим Указом процесуальне положення начальника слідчого відділу в криміналь­ному процесі УРСР було врегульовано вперше.

Надання права провадження попереднього слідства органам охорони громадського порядку змусило МОГП УРСР до якнайшвидшого розв'язан­ня питань організаційно-правового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення, управління та контролю за діяльністю новостворюваних підрозділів нової для МОГП служби.

Так, для організації і керівництва слідчою роботою у складі МОГП УРСР було створено Слідче управління, а в обласних управліннях охорони громадського порядку (ОГП) - слідчі відділи (відділення). У містах, районах, на залізничних дільницях та дільницях водних басейнів створено слідчі відділення і групи слідчих. Також було затверджено Положення про ор­ганізацію і діяльність слідчих апаратів в органах Міністерства охорони гро­мадського порядку та визначено структуру і штати слідчих апаратів у сис­темі МОГП УРСР.

Зрозуміло, що негайно налагодити роботу новостворених слідчих підрозділів МОГП УРСР було вкрай важко. Про необхідність подолання не­доліків у роботі слідчих підрозділів підкреслювалось у Постанові ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР "Про заходи з посилення боротьби із злочинністю" від 23 липня 1966 року. У ній, зокрема, наголошувалось на необхідності підвищення рівня ефективності керівництва роботою слідчих підрозділів з боку начальників управлінь ОГП облвиконкомів, акцентувалось на суворо­му дотриманні законності у діяльності слідчих та організації тісної взаємодії усіх служб під час розкриття та розслідування злочинів. Також було наголо­шено на необхідності проведення систематичного аналізу підсумків роботи слідчих підрозділів, вжиття своєчасних заходів для підвищення якості та повноти попереднього слідства, дотримання встановлених законом термінів розслідування, особливо у справах про хуліганські дії, виявлення причин, що сприяли вчиненню злочинів. Своєчасною була і вимога стосов­но посилення контролю за обґрунтованістю порушення кримінальних справ, використанням науково-технічних засобів під час розкриття зло­чинів.

Для забезпечення успішної діяльності слідчого апарату органів ОГП і зміцнення його зв'язків з громадськістю наказом міністра охорони гро­мадського порядку УРСР "Про участь громадських помічників слідчого у роботі слідчого апарату МОГП УРСР" від 8 жовтня 1963 року затверджено Положення про громадських помічників слідчого, згідно з яким для вико­нання завдань слідчим відділам (відділенням, групам, управлінням) нада­валось право залучати громадських помічників-пенсіонерів МОГП - КДБ, Радянської Армії, студентів вищих юридичних навчальних закладів та інших осіб, які бажали та були здатні (за особистими якостями) надавати допомо­гу слідчим апаратам.

Громадські помічники слідчого залучались, зокрема, до виконання до­ручень із збирання даних про особу та спосіб життя обвинуваченого; вияв­лення, вивчення і узагальнення причин та умов, які сприяли вчиненню зло­чину, розробки та проведення заходів з їх усунення; надання допомоги у підготовці зборів трудових колективів для обговорення поведінки правопо­рушників; надання допомоги у проведенні окремих слідчих дій спільно зі слідчим: обшуків, оглядів місць учинення злочину та речових доказів, слідчих експериментів, виїмок документів; установлення очевидців та свідків у справах; виконання окремих завдань з перевірки скарг і заяв гро­мадян та інших доручень, не пов'язаних із проведенням процесуальних дій; проведення правової пропаганди серед населення.

Положенням категорично заборонялось доручати громадським помічникам слідчого самостійне від свого імені або імені слідчого прове­дення будь-яких процесуальних дій. Кожному громадському помічникові слідчого видавалось посвідчення встановленого зразка, яке він був зо­бов'язаний мати при собі під час виконання обов'язків. Безпосереднє керівництво громадськими помічниками було покладено на слідчих. Конт­роль за цією роботою здійснювали начальники слідчих відділів (відділень). Положенням передбачалася низка заохочень громадських помічників слідчого за активну участь у роботі: оголошення подяки, вручення почесної грамоти, нагородження цінним подарунком, а за особливі заслуги - пред­ставлення до урядової нагороди.

На початку становлення слідчих апаратів органів ОГП особливо гос­трою була проблема забезпечення підрозділів висококваліфікованими кадрами. Відповідно до Положення про організацію і діяльність слідчого апарату в органах МОГП УРСР, на посади слідчих могли призначати лише осіб, які мали вищу юридичну освіту. Іноді, як виявилось, на слідчу роботу залучали осіб з середньою юридичною освітою і лише за умови, що претен­денти мали великий досвід практичної роботи з розслідування кримінальних справ.

Саме тому в наказі міністра внутрішніх справ УРСР "Про підсумки робо­ти з кадрами у 1969 році та заходи з поліпшення підбору, розподілу та вихо­ванню кадрів в органах МВС УРСР" від 27 лютого 1970 року гострої критики зазнали керівники деяких областей за недостатньо вжиті заходи для вирішення питання щодо підвищення загальноосвітнього рівня працівників міліції. Так, у цьому документі підкреслювалось, що станом на початок 1970 року кожен другий міліціонер республіки не мав навіть загальної середньої освіти. Стосовно працівників слідчих підрозділів зазначалось: "Слабо ве­деться робота, спрямована на заміщення фахівцями вищої кваліфікації по­сад у слідчих апаратах, передусім в УВС Вінницької, Ворошиловградської, Ровенської областей, де кількість слідчих працівників з відповідною освітою за два останні роки майже не збільшилась, а в УВС Закарпатської, Кіровоградської, Тернопільської, Херсонської, Черкаської областей кількість таких співробітників навіть зменшилась".

Але, попри певні недоліки у доборі кадрів, особовий склад слідчих підрозділів стосовно вищої освіти мав значно кращі показники у процентному відношенні порівняно з іншими підрозділами МВС. Так, якщо серед на­чальницького складу МВС УРСР вищу освіту станом на 1 січня 1970 року ма­ли 24% працівників, а працівників з вищою та спеціальною середньою освітою налічувалось 61,9%, то серед начальницького складу слідчих апа­ратів на цей же період з вищою освітою було 63,5% працівників, а з вищою та середньою спеціальною освітою -93,1 %.

Крім недоліків в освітньому рівні працівників слідчих підрозділів ор­ганів внутрішніх справ, налагодженню успішної діяльності слідчих апаратів заважала недостатня кількість слідчих. Про це особливо наголошував у довідці "Про необхідність чисельного зміцнення органів внутрішніх справ УРСР" від 26 березня 1973 року міністр внутрішніх справ Головченко І.Х.: "З великим напруженням працюють слідчі апарати та органи дізнання. За шта­том налічується лише 2490 слідчих. Органами внутрішніх справ за рік розслідується 13О тис. справ (80% від загальної кількості, що виникають у республіці). У зв'язку із значним зростанням навантаження у роботі слідчих апаратів виникає гостра необхідність збільшити їх чисельність на 400-500 штатних одиниць". Слід зазначити, що ця інформація не залишилась на па­пері. Так, за подальші чотири роки, як зазначалось у доповіді міністра внутрішніх справ УРСР "Про роботу з кадрами в органах внутрішніх справ УРСР" від 18 січня 1977 року, до слідчих апаратів органів внутрішніх справ УРСР було направлено 1033 працівники з вищою та середньою юридичною освітою.

Позитивним щодо вдосконалення та поліпшення керівництва слідчими підрозділами в органах внутрішніх справ УРСР стало затвердження нака­зом міністра внутрішніх справ УРСР від 5 серпня 1974 року Положення про Слідче управління МВС УРСР, в якому зазначалося, що Слідче управління є самостійним структурним підрозділом центрального апарату МВС УРСР. Його очолював начальник, який підпорядковувався міністру внутрішніх справ УРСР і начальнику Слідчого управління МВС СРСР.

До складу Слідчого управління увійшли: 1-й відділ, який займався ор­ганізацією роботи слідчих апаратів УВС облміськвиконкомів та слідчих апа­ратів на транспорті й контролював їх діяльність; 2-й відділ, який займався організацією розкриття та розслідування окремих видів злочинів; 3-й відділ -слідча частина. Основними завданнями Слідчого управління було: забез­печення неухильного виконання вимог законодавчих актів у слідчій прак­тиці; гарантування дотримання законності під час провадження поперед­нього слідства; поліпшення організації праці слідчих підрозділів; безпосе­реднє розслідування злочинів; проведення аналітичної роботи в управлінні; використання досягнень науки і техніки під час провадження попереднього слідства тощо. Положенням, затвердженим 1974 року, визначались функції Слідчого управління, наприклад здійснення контролю за діяльністю слідчого апарату органів внутрішніх справ УРСР, розробка про­ектів наказів, інструкцій та вказівок МВС УРСР з питань діяльності слідчого апарату тощо та права і обов'язки начальника Слідчого управління. Началь­ника Слідчого управління призначали на посаду або звільняли наказом міністра внутрішніх справ СРСР. У1963-1991 роках Слідче управління МВС УРСР очолювали: Сербулов А.М. (1963-1975 рр.), Тесленко А.І. (1975-1980 рр.), Кологривов В.П. (1980-1985 рр.), Бурлаков М.М. (1985-1995 рр.).

Навантаження на слідчі апарати ОВС з року в рік збільшувалось, що зу­мовлювалося зростанням кількості злочинів і збільшенням кількості підслідних слідчим апаратам ОВС справ з окремих видів злочинів тощо. Так, наприклад, у березні 1989 року Кримінальний кодекс УРСР було доповнено статтею 144 "Вимагання". Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР "Про внесення доповнень та змін у Кримінальний та Кримінально-процесу­альний кодекси УРСР", провадження попереднього слідства у справах про злочини, передбачені ст. 144 ККУРСР, було покладено на органи внутрішніх справ.

Про збільшення навантаження на слідчі органи та органи дізнання сис­теми МВС УРСР свідчать такі дані. Так, 1964 року слідчими органів охорони громадського порядку розслідувалось 62,7тис. кримінальних справ, з яких було закінчено провадженням 49 тис. А 1969 року було закінчено 58 960 кримінальних справ, що на 6 тис. більше, ніж торік. 1976 року було закінче­но вже понад 100 тис. справ, з яких близько 80 тис. направлено до суду. А 1981 року слідчими органів внутрішніх справ закінчено вже 143 тис. кримінальних справ.

Проголосивши незалежність, Україна фактично успадкувала органи попереднього слідства, які існували в УРСР. У свою чергу, МВС України ус­падкувало підрозділи попереднього слідства системи органів внутрішніх справ УРСР. Зрозуміло, що нормативно-правові акти, якими регулювалась їх організація та діяльність, вимагали істотних змін.

Загальне керівництво органами попереднього слідства системи МВС України було покладено на Слідче управління, яке входило до структури міністерства, реформоване 1992 року у Головне слідче управління МВС Ук­раїни. За доби незалежності України Головне слідче управління очолювали М.М.Бурлаков (1985-1995 рр.), О.Ф.Штанько (1995-1999 рр.), В.І.Захаров (квітень 2004- лютий 2005 рр.), В.Є.Боднар (грудень 2006 - грудень 2007 рр.). З грудня 2007 року Головне слідче управління очолює заступник міністра Петро Коляда, який обіймав цю посаду упродовж 1999-2004 років і лютого 2005- грудня 2006 років.

Слід зазначити, що становлення органів дізнання та досудового слідства за доби незалежності України відбувалось у вкрай важких умовах. Так, кількість кримінальних справ, які були у провадженні слідчих ОВС за 10 місяців 1992 року, на 88тис. перевищувала показники 1991 року, а порівня­но з 1987 роком зросла у два з половиною рази. Істотне збільшення наван­таження на слідчих призвело до якісних втрат особового складу. Так, протя­гом 1988-1992 років зі слідчих підрозділів звільнилось 2714 працівників, з них 1976 осіб перейшли в інші служби і лише 8,7% вийшли на пенсію. В ре­зультаті слідство втратило близько двох третин кадрів, які становили його професійне ядро, а некомплект перевищив 550 осіб.

Станом на 1995 рік штатна чисельність слідчих працівників становила 10432 особи. На той час надзвичайно гострою була проблема розмивання професійного ядра кадрів слідчих апаратів. Практично, питома вага слідчих з вищою юридичною освітою знизилась до 63,8%, а кожен сьомий (13,7%) слідчий за фахом не мав юридичної освіти. У Вінницькій, Одеській, Хер­сонській, Луганській та Кіровоградській областях кількість слідчих з вищою юридичною освітою ледь сягала 40-50%. Це зумовило необхідність у вжитті невідкладних заходів з надання пріоритету слідчому апарату в комплектуванні його фахівцями з вищою юридичною освітою. Так, 30 червня 1993 року на виконання рішення колегії МВС України, для забезпечення по­треб органів внутрішніх справ у слідчих-фахівцях, експертно-криміналістичний факультет Української академії внутрішніх справ було перепрофільовано у слідчо-криміналістичний.

Нині в системі МВС України працюють майже 12 тис. слідчих, які щорічно розслідують понад 423 тис. кримінальних справ і закінчують про­вадженням понад 197 тис. справ.

Сучасна ситуація в державі вимагає від слідчого апарату пошуку нових форм і методів впливу на підлеглі підрозділи, удосконалення управлінської діяльності і вжиття ефективних заходів для забезпечення належного функціонування слідчих підрозділів, розкриття і розслідування злочинів відповідно до вимог закону при неухильному дотриманні гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян. Кожен слідчий має працюва­ти з граничним напруженням і самовіддачею, виявляти ініціативу та напо­легливість.

Анатолій ЧАЙКОВСЬКИЙ, Олексій КРЮКОВ.

Міліція України №7-2008