Зазвичай у календарі зазначені червоні дати — то наші
свята. А ця, навпаки, чорна. 22 серпня — Всеукраїнський День пам'яті
працівників органів внутрішніх справ, які загинули під час виконання службових
обов'язків. По суті, День поминання всіх тих, хто поклав своє життя на вівтар
служіння Закону та Правопорядку.
Є символічний сенс у
тому, що визначено вшановувати пам'ять відважних міліціонерів саме напередодні
всезагального свята — Дня Незалежності. Адже боротьба за незалежність триває у
протистоянні криміналу, який зазіхає на економіку держави, на її статус
правової, на особисті права та свободи, здоров'я та життя її громадян. Тож
цілком доречно й вельми благородно згадати полеглих у цьому непримиренному протистоянні.
А для працівників органів внутрішніх справ День пам'яті став ще й днем
професійного єднання: вшановуючи пам'ять загиблих побратимів, ми згуртовуємо
свої лави, аби стати дужчими, сильнішими, непоборнішими.
У якого ще відомства чи галузі є календарний День
пам'яті? Слава Богу, більше ні в якого. Майже у всіх є свої професійні свята,
а от у нашого — ще й така чорна дата. Сумний привілей. Міністерство внутрішніх
справ — структура силова: проти сили злочинців доводиться застосовувати силу.
А де протиборство, силове протистояння, там і жертви. І ми неминуче зазнаємо
певних втрат. Цілком логічно, закономірно. Однак, як кожного разу, це
трагічно... Як боляче... Хто пережив, той знає.
Немає тяжчого для серця обов'язку, ніж сповіщати близьким
та рідним про загибель товариша по зброї. Як сказати матері, що вже немає на
світі її сина — рідної кровиночки, якого випестила-виростила, в люди вивела, на
якого всі сподівання на старість? Як сказати молодій жінці, що настав її час
вкрити голову чорною хусткою? Немає таких слів, щоб втішили...
![]() |
Булига О. |
Ті, хто служив разом із Олександром БУЛИГОЮ, усі
вже на заслуженому відпочинку, але пам'ять про нього та його вірності присязі
передається ветеранами молодому поколінню.
Згадаємо і ми той роковий день 27 липня 1978 року.
Олександр Іванович підчас несення служби отримав повідомлення про крадіжку
комбікорму з елеватора у м. Вільнянську Запорізької області. Перебуваючи у
складі наряду окремого дивізіону ДПС ДАІ, Олександр помітив указану у
повідомленні вантажівку автомобіль, але його вимоги про зупинку водій цього
автомобіля проігнорував. Міліціонер почав переслідувати порушника на
мотоциклі „Урал", але біля с. Смородина Вільнянського району водій, який
перебував у нетверезому стані, скоїв зіткнення з мотоциклом. Внаслідок цього
відважний інспектор ДПС помер на місці ДТП.
Булига Олександр Іванович, інспектор ДПС окремого дивізіону
ДПС ДАІ Запорізької області, народився 25.02.1955 р. в с. Кочубіївці
Ставропольського краю, в органах внутрішніх справ працював з
листопада 1975 р.
Не завжди правоохоронці втрачають життя у відкритій сутичці зі злочинцем,
свідомо йдучи на ризик. Іноді це трапляється до прикрості несподівано.![]() |
Мельник Ю. |
20 травня 1993 року старший лейтенант міліції МЕЛЬНИК
повертався зі службового відрядження з м. Пологи Запорізької області. На
46-му кілометрі автодороги Запоріжжя-Маріуполь тракторист, який перебував у
стані алкогольного сп'яніння, не пропустивши автомобіль ДАІ, виїхав на головну
дорогу. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди Ю.О. Мельник був смертельно
травмований.
Доля відміряла Юрію Олександровичу Мельнику 37 років
життя
Народився він 5 березня 1956 року в
селі Солоному Вільнянського району, до лав органів внутрішніх справ встав у
липні 1976 року.
У старшого інспектора ОБДПС ДАІ УВС Запорізької області
Юрія Мельника залишилися діти - Андрій та Аня, які продовжили сімейну традицію
та стали міліціонерами.
Міліція протистоїть криміналу на передньому краї боротьби,
на лінії вогню. Тож міліцейська служба набагато небезпечніша, ніж уявляється на
перший погляд. А у того, хто чинить зло, немає розуміння честі й гідності.
![]() |
Сорокін С. |
Товариші пам'ятають державтоінспектора Сергія
СОРОКІНА усміхненим, винятково ввічливим, веселим і відкритим. Про таких
людей, як Сергій, необхідно писати ще за їхнього життя — переконані всі, хто
пліч-о-пліч з ним ніс службу у відділенні ДАІ Запорізького районного відділу
міліції.
Сергій прийшов в органи внутрішніх
справ у 1992 році. Спробував себе у різних службах — карному розшуку,
дільничних інспекторів міліції, черговій частині. У райвідділі знали: якщо в
районі дорожня пригода, Сорокіну можна телефонувати і вдень, і вночі — він не
стане перевіряти, чиє чергування, а просто зробить все, що потрібно.
...Йшов серпень 2001 року. До фатального чергування залишалося всього кілька
днів. Сергій збирався у відпустку. На нього чекало чимало сімейних справ, а
головне, на нього чекав десятирічний син, для якого люблячий татусь був
найкращим другом. Залишалося лише одне чергування. Ввечерікапітан міліції на
хвилинку заскочив додому, попередив
родину, що приїде вранці. Це був останній раз, коли рідні бачили його живим...
Разом з прапорщиком Сергієм Чернявським
Сергій Васильович ніс службу поблизу села Розумівка. Пізно ввечері на дорозі
з'явився мотоцикл з коляскою. Рухався він аж надто швидко. Прапорщик спробував
його зупинити, однак мотоцикліст на вимогу міліціонера лише додав газу. За
кілька метрів від напарника стояв капітан міліції Сорокін. Він також підняв
жезл, вимагаючи від водія зупинки. А ще через мить спрямований просто на
Сергія мотоцикл збив його з ніг і полетів далі.
Реанімаційна бригада швидко прибула на місце страшної
трагедії. Але допомогти потерпілому лікарі вже нічим не змогли. Травми, несумісні
з життям, — таким був їхній вирок. І все-таки боролися. Але не перемогли. Приблизно
через годину після трагедії Сергій Сорокін помер...
Десь через півгодини після дорожньо-транспортної пригоди
покинутий мотоцикл знайшли на кукурудзяному полі. А ще через годину товариші
Сергія підняли з ліжка місцевого жителя, який того вечора перебував за кермом
мотоцикла у стані сильного алкогольного сп'яніння.
...Тим часом мама Сергія збиралася святкувати свій день
народження — разом з синами. Але замість цього на її подвір'ї з'явилися працівники
райвідділу, які принесли страшну звістку.
Удень, коли численні колеги і друзі проводжали Сергія Васильовича
в останню путь, з Києва надійшла звістка про присвоєння Сергію Сорокіну звання
майора міліції. Посмертно.
Розуміння справжньої ризикованості приходить, коли
цілковито поринаєш у роботу. Саме воно, це мужнє розуміння, сприяє професійній
солідарності людей у погонах — відчуття поруч надійного плеча соратника
необхідне. Бойовий побратим, товариш по
зброї — для міліціонера ці поняття зовсім не абстрактні, вони сповнені вагомого
змісту й у наш мирний час.
І ще кожному з нас, навіть
найвідважнішому й наймужнішому, так потрібна впевненість, що не залишаться
напризволяще малолітні діти, пристарілі батьки, знедолена вдова, якщо раптом
обірветься життя на службовому посту. В системі органів внутрішніх справ
надійно вкоренилася традиція опікуватися близькими й рідними загиблих, її
всебічно підтримують і живлять всі керівники служб і підрозділів. Проте і від
своєї держави український міліціонер має цілковите моральне право очікувати
конче необхідних йому матеріальної підтримки та надійного правового захисту.
Скажемо відверто: без них сприйняття високих нагород і почесних звань набуває
певної гіркоти, а гучні слова — відтінку демагогічності.
Ми цілком свідомі ризику, на який прирекли себе, склавши
Присягу на вірність народу України. Будь-якої години може статися
непередбачена сутичка зі злочинцем, — отже, кожний зобов'язаний бути морально,
фізично й професійно готовим до будь-яких обставин. „Така в нас робота",
кажуть на це наші співробітники. І є в цій фразі і чоловіча стриманість, і
професійна гідність.
Так, зазвичай ті, кому доводиться „понюхати
пороху", скупі на патетику. Здійснивши вчинок на рівні подвигу, називають
його роботою. Проте героїка такої „звичайної роботи" завжди цілком
очевидна.
Проте, на жаль, не завжди. Частіше йдуть від нас у
вічність саме найкращі. Воно й зрозуміло, адже це люди, які не відступають
перед злом, не ховаються за спинами інших, не залишаються байдужими до чужої
біди. У багатьох службах можуть назвати імена та прізвища саме таких колишніх
працівників міліції, з котрими довелось працювати поруч. 22 серпня, у наш День
пам’яті всі вони прозвучать з вуст правоохоронців. Усіх ми згадаємо
поіменно...
Запалають поминальні свічки... І низько-низько у скорботі
схилимо голови... Вічна пам'ять і вічна слава вам, лицарі без страху й докору!
Не відступивши, ви не тільки стали на перешкоді злочинцеві, а ще й відстояли
ідеали Справедливості й Гідності, людської та професійної.
Нехай віднині завжди повертаються зі служби вартові
правопорядку живими і неушкодженими! Нехай до списку загиблих не додасться
більше жодного прізвища!
Хай буде так!
Ігор ПОЖИДАЄВ, підполковник міліції
Газета «Безпечний шлях» № 8 –серпень
2006 р.
Комментариев нет:
Отправка комментария