Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

четверг, 5 января 2017 г.

Немає для мужніх смерті – одвічно сяють їх зірки

Зазвичай у календарі зазначені червоні дати — то наші свята. А ця, навпаки, чорна. 22 серпня — Всеукраїнський День пам'яті працівників органів внутрішніх справ, які загинули під час виконання службових обов'язків. По суті, День поминання всіх тих, хто поклав своє життя на вівтар служіння Закону та Правопорядку.

Є символічний сенс у тому, що визначено вшановувати пам'ять відважних міліціонерів саме напередодні всезагального свята — Дня Незалежності. Адже боротьба за незалежність триває у протистоянні криміналу, який зазіхає на економіку держави, на її статус правової, на особисті права та свободи, здоров'я та життя її громадян. Тож цілком доречно й вельми благородно згадати полеглих у цьому непримирен­ному протистоянні. А для працівників органів внутрішніх справ День пам'яті став ще й днем професійного єднання: вшановуючи пам'ять загиблих побратимів, ми згуртовуємо свої лави, аби стати дужчими, сильнішими, непоборнішими.
У якого ще відомства чи галузі є календарний День пам'яті? Сла­ва Богу, більше ні в якого. Майже у всіх є свої професійні свята, а от у нашого — ще й така чорна дата. Сумний привілей. Міністерство внутрішніх справ — структура си­лова: проти сили злочинців дово­диться застосовувати силу. А де протиборство, силове протисто­яння, там і жертви. І ми неминуче зазнаємо певних втрат. Цілком логічно, закономірно. Однак, як кожного разу, це трагічно... Як бо­ляче... Хто пережив, той знає.
Немає тяжчого для серця обов'язку, ніж сповіщати близьким та рідним про загибель товари­ша по зброї. Як сказати матері, що вже немає на світі її сина — рідної кровиночки, якого випестила-виростила, в люди вивела, на якого всі сподівання на старість? Як сказати молодій жінці, що настав її час вкрити голову чорною хусткою? Немає таких слів, щоб втішили...
Булига О.
Ті, хто служив разом із Олек­сандром БУЛИГОЮ, усі вже на заслуженому відпочинку, але па­м'ять про нього та його вірності присязі передається ветеранами молодому поколінню.
Згадаємо і ми той роковий день 27 липня 1978 року.
Олександр Іванович підчас несення служби отримав повідом­лення про крадіжку комбікорму з елеватора у м. Вільнянську За­порізької області. Перебуваючи у складі наряду окремого дивізі­ону ДПС ДАІ, Олександр помітив указану у повідомленні вантажівку автомобіль, але його вимоги про зупинку водій цього автомо­біля проігнорував. Міліціонер по­чав переслідувати порушника на мотоциклі „Урал", але біля с. Смородина Вільнянського району водій, який перебував у нетверезому стані, скоїв зіткнення з мотоциклом. Внаслідок цьо­го відважний інспектор ДПС по­мер на місці ДТП.
Булига Олександр Іванович, інспектор ДПС окремого дивізі­ону ДПС ДАІ Запорізької об­ласті, народився 25.02.1955 р. в с. Кочубіївці Ставропольського краю, в органах внутрішніх справ працював з
листопада 1975 р. Не завжди правоохоронці втрачають життя у відкритій су­тичці зі злочинцем, свідомо йду­чи на ризик. Іноді це трапляєть­ся до прикрості несподівано.
Мельник Ю.
20 травня 1993 року стар­ший лейтенант міліції МЕЛЬ­НИК повертався зі службового відрядження з м. Пологи Запо­різької області. На 46-му кіло­метрі автодороги Запоріжжя-Маріуполь тракторист, який пе­ребував у стані алкогольного сп'яніння, не пропустивши ав­томобіль ДАІ, виїхав на головну дорогу. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди Ю.О. Мельник був смертельно трав­мований.
Доля відміряла Юрію Олек­сандровичу Мельнику 37 років життя
Народився він 5 березня 1956 року в селі Солоному Вільнянського району, до лав органів внутрішніх справ встав у липні 1976 року.
У старшого інспектора ОБДПС ДАІ УВС Запорізької об­ласті Юрія Мельника залишилися діти - Андрій та Аня, які продовжили сімейну тра­дицію та стали міліціонерами.
Міліція протистоїть кри­міналу на передньому краї бо­ротьби, на лінії вогню. Тож міліцейська служба набагато небезпечніша, ніж уявляється на перший погляд. А у того, хто чинить зло, немає розуміння честі й гідності.
Сорокін С.
Товариші пам'ятають державтоінспектора Сергія СОРО­КІНА усміхненим, винятково ввічливим, веселим і відкритим. Про таких людей, як Сергій, необхідно писати ще за їхнього життя — переконані всі, хто пліч-о-пліч з ним ніс службу у відділенні ДАІ Запорізького районного відділу міліції.
Сергій прийшов в органи внутрішніх справ у 1992 році. Спробував себе у різних службах — карному розшуку, дільничних інспекторів міліції, черговій частині. У райвідділі знали: якщо в районі дорожня пригода, Сорокіну можна телефонувати і вдень, і вночі — він не стане перевіряти, чиє чергування, а просто зробить все, що потрібно.
...Йшов серпень 2001 року. До фатального чергування за­лишалося всього кілька днів. Сергій збирався у відпустку. На нього чекало чимало сімейних справ, а головне, на нього чекав десятирічний син, для якого люблячий татусь був найкращим другом. Зали­шалося лише одне чергування. Ввечерікапітан міліції на хвилинку заскочив додому,  попередив родину, що приїде вранці. Це був останній раз, коли рідні бачили його живим...
Разом з прапорщиком Сергієм Чернявським Сергій Васильович ніс службу побли­зу села Розумівка. Пізно вве­чері на дорозі з'явився мото­цикл з коляскою. Рухався він аж надто швидко. Прапорщик спробував його зупинити, од­нак мотоцикліст на вимогу мі­ліціонера лише додав газу. За кілька метрів від напарника стояв капітан міліції Сорокін. Він також підняв жезл, вима­гаючи від водія зупинки. А ще через мить спрямований про­сто на Сергія мотоцикл збив його з ніг і полетів далі.
            Реанімаційна       бригада швидко прибула на місце страшної трагедії. Але допо­могти потерпілому лікарі вже нічим не змогли. Травми, не­сумісні з життям, — таким був їхній вирок. І все-таки боро­лися. Але не перемогли. При­близно через годину після трагедії Сергій Сорокін по­мер...
Десь через півгодини після дорожньо-транспортної при­годи покинутий мотоцикл знайшли на кукурудзяному полі. А ще через годину това­риші Сергія підняли з ліжка місцевого жителя, який того вечора перебував за кермом мотоцикла у стані сильного алкогольного сп'яніння.
...Тим часом мама Сергія збиралася святкувати свій день народження — разом з синами. Але замість цього на її подвір'ї з'явилися праців­ники райвідділу, які принесли страшну звістку.
Удень, коли численні колеги і друзі проводжали Сергія Ва­сильовича в останню путь, з Києва надійшла звістка про присвоєння Сергію Сорокіну звання майора міліції. Посмертно.
Розуміння справжньої ризи­кованості приходить, коли цілковито поринаєш у роботу. Саме воно, це мужнє розумін­ня, сприяє професійній со­лідарності людей у погонах — відчуття поруч надійного плеча соратника необхідне. Бойовий  побратим, товариш по зброї — для міліціонера ці по­няття зовсім не абстрактні, вони сповнені вагомого змісту й у наш мирний час.
І ще кожному з нас, навіть найвідважнішому й наймужнішому, так потрібна впев­неність, що не залишаться напризволяще малолітні діти, пристарілі батьки, знедолена вдова, якщо раптом обірветь­ся життя на службовому по­сту. В системі органів внутрішніх справ надійно вкоренилася традиція опікува­тися близькими й рідними за­гиблих, її всебічно підтриму­ють і живлять всі керівники служб і підрозділів. Проте і від своєї держави український міліціонер має цілковите мо­ральне право очікувати конче необхідних йому матеріальної підтримки та надійного право­вого захисту. Скажемо від­верто: без них сприйняття високих нагород і почесних звань набуває певної гіркоти, а гучні слова — відтінку дема­гогічності.
Ми цілком свідомі ризику, на який прирекли себе, склавши Присягу на вірність народу Ук­раїни. Будь-якої години може статися непередбачена су­тичка зі злочинцем, — отже, кожний зобов'язаний бути мо­рально, фізично й професій­но готовим до будь-яких обставин. „Така в нас робота", кажуть на це наші співробітни­ки. І є в цій фразі і чоловіча стриманість, і професійна гідність.
Так, зазвичай ті, кому дово­диться „понюхати пороху", скупі на патетику. Здійснивши вчинок на рівні подвигу, нази­вають його роботою. Проте ге­роїка такої „звичайної роботи" завжди цілком очевидна.
Проте, на жаль, не завжди. Частіше йдуть від нас у вічність саме найкращі. Воно й зрозуміло, адже це люди, які не відступають перед злом, не ховаються за спинами інших, не залишаються байдужими до чужої біди. У багатьох служ­бах можуть назвати імена та прізвища саме таких колишніх працівників міліції, з котрими довелось працювати поруч. 22 серпня, у наш День пам’яті всі вони прозвучать з вуст пра­воохоронців. Усіх ми згадаємо поіменно...
Запалають поминальні свічки... І низько-низько у скорботі схилимо голови... Вічна пам'ять і вічна слава вам, лицарі без страху й доко­ру! Не відступивши, ви не тільки стали на перешкоді злочинцеві, а ще й відстояли ідеали Справедливості й Гідності, людської та профе­сійної.
Нехай віднині завжди по­вертаються зі служби вартові правопорядку живими і неушкодженими! Нехай до списку загиблих не додасться більше жодного прізвища!
Хай буде так!
Ігор ПОЖИДАЄВ, підполковник міліції

Газета «Безпечний шлях» № 8 –серпень 2006 р.

Комментариев нет:

Отправить комментарий