Дільничні інспектори міліції

Організація та проблемні питання діяльності дільничних інспекторів міліції ГУМВС України в Запорізькій області при взаємодії з громадськими формуваннями, громадськими помічниками ДІМ, козацькими організаціями. 2007 рік. (тезиси)

В середньому на одного сільського ДІМ області перепадає по 1,5 сільських ради і 5 населених пунктів.

В таких умовах одним із головних чинників для нормальної діяльності дільничного, який обслуговує сільську місцевість, є наявність окрім автотранспорту, ще й надійних засобів зв'язку, окремого робочого кабінету, де здійснюється прийом громадян.

Згідно вимог наказу МВС України № 1212-2003 року «Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України», кожний дільничний інспектор міліції сільської місцевості повинен бути забезпечений автотранспортом.

На сьогоднішній день дільничних інспекторів міліції області забезпечено 96 автомобілем, у тому числі 74 в сільській місцевості, з них підлягають списанню 36 автомобілів, у т.ч. 34 сільської місцевості. Не менш важливим, ніж забезпеченість автотранспортом, є питання наявності та належного облаштування громадських пунктів охорони порядку (ГПОП), які в народі називаються опорними пунктами, і як у подальшому ми будемо їх називати. Хочу зауважити, що саме опорний пункт міліції є перш за все робочим кабінетом дільничного інспектора міліції, і саме в ньому повинен здійснюватись прийом громадян. В області наявні 335 службових приміщень, у сільській місцевості 191 приміщення. Більшість із них потребують ремонту та необхідного для роботи обладнання. А в м. Запоріжжі загальна кількість приміщень, які знаходяться у користуванні становить 35: громадські пункти охорони порядку (дільничні пункти міліції) - 27; кімнати дільничних інспекторів міліції - 8.

Всього обрахована сума коштів на утримання громадських пунктів охорони порядку у становить 841141 грн.

До міськвиконкому направлено пропозиції щодо фінансування вказаного напрямку з бюджету міста шляхом затвердження сесією міської ради запропонованого ЗМУ УМВС проекту Програми забезпечення діяльності громадських формувань, громадських пунктів охорони порядку.

Проект Програми забезпечення діяльності громадських формувань та громадських пунктів охорони порядку з 25 квітня 2007 року знаходиться на узгодженні у міськвиконкомі, на розгляд сесії міської ради для затвердження не виносився, кошти на виконання програми у поточному року не виділялися.

При зменшенні кількості громадських пунктів охорони порядку, на більшості з них залишаються не вирішеними питання про сплату комунальних послуг. 9 дільничних пунктів міліції не працює із-за того, що приміщення не відповідають санітарно-технічним нормам, потребують проведення ремонтів, обладнання меблями та телефонізації,   у   зв'язку   з   чим   унеможливлюється   організація приймання громадян дільничними інспекторами міліції та робота на них громадських формувань.

Так, по вул. Радгоспна, 36, Комунарського району м. Запоріжжя приміщення знаходиться в аварійному стані. А в одному з найкращих опорних пунктів міліції м. Запоріжжя по вул. Деповська, 79, Шевченківського району відключене енергопостачання. Одна із важливих умов ефективної роботи опорного пункту - окремий телефонний зв'язок, який відсутній у переважній більшості опорних пунктів міліції області.

Не слід вважати, що вказані недоліки мають місце у всіх районах області. Так приміром, у Долинській сільській раді Запорізького району для дільничного інспектора міліції наданий окремий мебльований кабінет, який забезпечений телефонним зв'язком. Поступово знаходить вирішення аналогічне питання у м. Мелітополі, де на сьогодні функціонує 4 опорних пункти міліції, і завдяки заступнику Мелітопольського міського голови Василенку Леоніду Івановичу вживаються заходи щодо виділення у наступному році коштів на організацію роботи ще 6-ти пунктів.

Із 499 дільничних інспекторів лише 17 забезпечено службовими мобільними телефонами, оплата переговорів по яких здійснюється безпосередньо дільничними інспекторами.

Велика кількість документації, яку ведуть дільничні інспектори, звернень громадян, установ та організацій тощо, передбачає великий обсяг «паперової роботи», яку не можливо виконати без комп'ютерної та іншої оргтехніки. Але на жаль, комп'ютерна техніка існує тільки у начальників відділень дільничних інспекторів, а на опорних   пунктах,   де   здійснюється   прийом   громадян,   дільничні інспектори,    в    переважній    більшості,    вимушені    користуватися друкувальними машинками. На сьогоднішній день, забезпеченість дільничних інспекторів комп'ютерною технікою складає лише 8,2%.

            На  цьому   фоні   особливо  хотілося   б   відмітити  позитивний приклад Орджонікідзевської районної адміністрації, яка вишукала можливість,   і   з   нагоди   відзначення   18   червня   2007   року   Дня Дільничного    Інспектора    Міліції,    подарувала    відділенню    ДІМ Орджонікідзевського РВ ЗМУ сучасний комп'ютер.

            Одним з немаловажних факторів, що сприяють стабілізації і підтриманню на адміністративних дільницях правопорядку є стабільна і ефективна діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку. Керівництвом УМВС України в Запорізькій області проводиться відповідна робота по виконанню Закону України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону", Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності». Але, право матеріального заохочення активних членів громадського формування, яке б сприяло покращенню роботи, належить органам місцевого самоврядування.

На даний час на території Запорізької області зареєстровано 270 громадських формувань, загальною чисельністю 6099 членів, з них в сільській місцевості діє 192 формування чисельністю 2868 членів.

За їх участю розкрито 325 злочинів, проведено 625 спільних рейдів по охороні громадського порядку, затримано 452 адмінправопорушника.

З позитивної сторони слід відмітити роботу семи громадських формувань у Хортицькому районі м. Запоріжжя, члени яких здійснюють патрулювання району, відповідно до графіку чергування Тільки цього року, ними було проведено 42 рейди, затримано 36 правопорушників, за їх участю розкрито 58 злочинів.

Великі надії покладаються на громадське формування „Редут" у м. Токмак, яке створене на базі недержавної охоронної фірми. Формування має свою чергову частину, куди може звернутися кожний громадянин, та 2 автомобілі. 18 членів формування здійснюють спільне патрулювання разом з працівниками ПС, надаючи неоціненну допомогу у розкритті злочинів та припиненні правопорушень.

Однак така допомога на сьогодні дається дорогою для членів формування ціною. Адже майже всі члени громадських формувань, витрачаючи свій власний час, нехтуючи особистим життям і відпочинком, ризикуючи життям і здоров'ям, за свою роботу утримують лише подяку. Через це, із-за відсутності матеріального заохочення, ряд громадських формувань не поповнюється, а навпаки.

Оскільки пряме фінансування діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку Бюджетним кодексом України не передбачено, до селищних, сільських, міських рад, голів районних адміністрації вносились пропозиції з проханням врахувати при формуванні бюджету фінансування діяльності громадських формувань. І зараз я хочу повторити це прохання, очікуючи від усіх вас сприяння у цьому питанні, оскільки повна відсутність фінансування тягне за собою і низьку якість умов роботи членів

громадських   формувань   і   громадських   помічників   дільничних інспекторів міліції у сільській місцевості.

Так, у Запорізькій області службовими приміщеннями забезпечено лише 70% громадських помічників, форменим одягом - 57%, в той час як у Волинській, Донецькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Харківській областях стовідсоткова забезпеченість по цим напрямках.

Але ж на сьогодні організація діяльності саме громадських помічників сільських дільничних є пріоритетним напрямком діяльності, визначеним Указом Президента від 19.07.2005 року № 1119, адже це повинно сприяти наявності у кожному населеному пункті сільської місцевості представника правоохоронних органів. Для реалізації цього, п. 4 зазначеного Указу гласить: „...місцевим державним адміністраціям під час складання проектів місцевих бюджетів розглядати питання щодо виділення коштів для забезпечення діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку та заохочення громадських помічників дільничних інспекторів міліції відповідно до Закону України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону"

На сьогодні в області нараховується 295 громадських помічників дільничних інспекторів міліції, які забезпечені керівництвом УМВС в області посвідченнями, нагрудними знаками „Громадський помічник ДІМ". Для їх діяльності органами місцевого самоврядування виділено 216 службових приміщень, але лише 24 громадських помічники забезпечені форменим одягом та 44 - жилетами встановленого зразка.

На ряду з цим, відмічу з позитивного боку ініціативу Жовтневої районної адміністрації, де введено таку посаду інструктора по роботі з громадськими формуваннями. Його головне завдання - займатися організаційними питаннями формувань. Вважаю за потрібне подальше просування цього досвіду в інші райони області.

       В рамках роботи громадських формувань хочу окремо виділити діяльність представників Українського козацтва. Усього на території Запорізької області існує 14 козацьких громадських організацій, які нараховують приблизно 54 осередки, чисельністю понад 6000 тисяч чоловік. Козацькі підрозділи здійснюють охорону природно-історичних заповідників, археологічних цінностей, урожаю, охорони полів і сільськогосподарського майна, залучаються до охорони громадського порядку під час проведення культурно - масових, спортивних заходів тощо.

Однак, тільки 19 козацьких осередків, чисельністю 523 чоловіка, зареєстрований як громадські формування з охорони громадського порядку. За 2 місяці поточного року ними проведено 64 цільові відпрацьовування і рейди по Запорізькій області, за їх участю розкрито 35 злочинів і затримано 112 правопорушників.

На сьогодні в області діє обласна координаційна рада з питань козацтва, затверджене Положення „Про обласну координаційну раду з питань козацтва" та програму розвитку козацтва в Запорізькій області на 2007-2010 роки, на реалізацію якої заплановано виділення 650 тисяч грн.

Хочу відмітити найяскравіші за результатами роботи козацькі формування у Вільнянському районі - об'єднання «Козацький курінь Уральський» і районна організація «Вільнянський козацький полк» та у м.   Бердянську   Бердянський   козацький   полк   Азовського   округу міжнародного союзу козаків „Запорізька Січ".

На ряду з цим, деякі козацькі загони Оріхівського, Мелітопольського і Приазовського районів припинили свою діяльність фактично через відсутність фінансування.

ВІД ОКОЛОДОЧНОГО НАГЛЯДАЧА ДО ДІЛЬНИЧНОГО ІНСПЕКТОРА МІЛІЦІЇ
(З ІСТОРІЇ СЛУЖБИ ДІЛЬНИЧНИХ ІНСПЕКТОРІВ МІЛІЦІЇ)

У служби доволі давня і не менш цікава історія. Вона починається з другої половини XIX сторіччя, коли 1862 року відповідно до "Тимчасо­вих правил про устрій поліції в містах та повітах губерній", підписаних царем Олександром II, було створено поліцейські підрозділи, працівни­ки яких за службовими обов'язками дуже близькі до сучасних дільнич­них інспекторів міліції. Тоді ж з'явились і такі звичні нині терміни -"дільниця" та "дільничний".

Щоправда, тодішнього дільничного пристава навряд чи можна порівняти з сучасним дільничним інспектором міліції. Ця посада у "та­белі про ранги" була набагато вищою. Скажімо, на початку 90-х років XIX століття Київ мав 7 поліцейських дільниць: Либідську, Бульварну, Подільську, Лук'янівську, Печерську, Дворцову та Плосську.

До речі, крім десяти губернських центрів, в Україні на початку XX сторіччя міська поліція функціонувала не лише у великих містах, таких як Одеса, Керч, Миколаїв, але й менших за розмірами й кількістю насе­лення. Приміром, у Бердичеві Київської губернії, Кременчуці Полтавсь­кої, Маріуполі Катеринославської, Ніжині Чернігівської та інших. Тож, як бачимо, колишніх дільничних приставів слід прирівнювати, як мінімум, до сучасних начальників районних управлінь міліції, керівників відділів у містах.

А от дійсно "братами за професією" сучасних дільничних слід вва­жати околодочних наглядачів, тобто працівників поліції, закріплених за околодками - невеличкими частинами міста, подібними до нинішніх дільниць. Проте зауважимо, що, попри нібито не досить високий ста­тус, околодочні, котрих тоді називали не інакше, як хранителями міста, захисниками і помічниками місцевих жителів, мали у підпорядкуванні, висловлюючись сучасною термінологією, цілу команду: городових, постових, наглядачів за зовнішнім порядком (щось на кшталт патруль­ної служби), і навіть двірників. Дійсно, тих самих, дуже знайомих нам з фільмів про дореволюційні часи, двірників з бляхами на шапках, які ночами чергували біля брам і, в разі помічених порушень, гучним сви­стом наповнювали ближні околиці, викликаючи поліцейських.

Але найголовніше те, що і між колишніми околодочними і сучасни­ми дільничними інспекторами міліції є безліч паралелей. Від околодоч­них у межах їхніх дільниць вимагалось наглядати за виконанням пра­вил суспільного життя, пильнувати за порядком та верховенством пра­ва. Саме ці працівники поліції мали найтісніші стосунки з місцевими жителями за місцем їхнього проживання: складали протоколи, брали підписки, приносили різні документи з державних та інших установ, описували майно, а за необхідності - проводили дізнання підозрюва­ного у скоєнні злочину. І, зрозуміло, негласно спостерігали за місцеви­ми мешканцями. Слід сказати, що все це відбувалось за суворої забо­рони (без крайньої необхідності) тривожити жителів будинків, заходи­ти до них у помешкання, порушувати їхній спокій, а тим більше прово­дити обшуки.

Така організація роботи давала позитивні результати: досконале знання жителів своїх околодків, тісні контакти з ними допомагали поліцейським швидко розкривати злочини і вчасно їм запобігати. Тож не дивно, що цей працівник поліції ставав майже "своїм" для багатьох жителів околодку: вони не лише знали його в обличчя і на ім'я, а й із задоволенням запрошували на хрестини, весілля, інші сімейні свята.

Що вже й казати, якщо на честь одного з околодочних, на прізвище Антифєєв, місцеві жителі навіть назвали селище - Антифєєвка, що існувало з другої половини ХіХ сторіччя до початку XX на території су­часного Києва, поблизу Кирилівської церкви. Щоправда, такої честі цей поліцейський удостоївся тому, що самоправно давав бідноті дозволи на забудову пустельних ярів у цій місцині.

Що ж, нічого дивного: у різний спосіб знаходять собі місце в історії. Але якщо існують винятки - то обов'язково є й правила. Там, де дис­ципліні приділялася серйозна увага, порядок дійсно був. А якщо про­штрафився - даруй... Скажімо, за таку службову провину, як дис­циплінарне стягнення не лише для околодочного, а й навіть дільнично­го пристава, могли застосувати кількагодинне чергування на якому-не-будь перехресті, звідки він не міг ні на хвилину зійти. А інколи їх карали навіть тижневим арештом...

Але, як це досить часто буває, немає нічого постійнішого, ніж тим­часове. Це ж стосується і "Тимчасових правил..." Олександра II: вкоро­тити їм віку змогла лише Лютнева революція 1917 року. 2 березня того року російський імператор Микола II зрікся престолу, і в Петрограді бу­ло створено Тимчасовий уряд. Як і скрізь, в Україні встановилось двов­ладдя: одночасно існували як органи Тимчасового уряду, так і Ук­раїнська Центральна Рада та Рада робітничих, селянських і солдатсь­ких депутатів.

Саме від часу існування Центральної Ради, коли в травні 1917 року перший український військовий з'їзд ухвалив постанову "Про ук­раїнську народну міліцію", колишніх околодочних змінили дільничні начальники міліції.

На превеликий жаль, намагання Ради вдосконалити діяльність міліції не дали очікуваного результату: знизити рівень злочинності. То­му в деяких великих містах на допомогу міліціонерам прийшли форму­вання, створені з офіцерів, козаків, студентів.

Приміром, у Києві окрему українську міліцію ("поліцейську сторо­жу") було створено зі студентів Київського університету, які охороняли Либідську дільницю.

Від громадськості надходила допомога від організації "Вільне ко­зацтво", товариства якої організовувались у різних населених пунктах. Так, у жовтні 1917 року лише в Київській губернії функціонувало 40 то­вариств чисельністю 1294 особи.

У травні 1918 року було затверджено постанову Гетьмана Скоро­падського про зміну чинних законів про міліцію та створення Державної варти, після чого дільничного інспектора міліції надалі йменували дільничним начальником Державної варти. Спочатку діяльність Дер­жавної варти визначалась ст. 361, 362 т. 1 Зводу Законів Російської імперії. Згодом в Українській державі було видано низку документів, які остаточно затвердили її функції і штатний розпис та закріпили певні відмінності від старої поліцейської системи.

13 серпня того ж року було затверджено Статут про організацію Де­партаменту Державної варти. Він мав відділи з чітко розмежованими функціями. В губерніях і повітах відділення Державної варти підпоряд­ковувались головам місцевої адміністрації - губернським та повітовим старостам. А в містах на кожні 400 жителів призначався один вартовий, тобто тодішній дільничний інспектор. Крім того, у містах були розташо­вані резервні дивізіони кінних вартових по 260 осіб кожний, а в повіті - резервні підрозділи по 100 осіб.

Після створення (1919 р.) в Україні Робітничо-селянської міліції функції сучасного дільничного інспектора міліції виконували районні наглядачі.

У лютому 1920-го НКВС СРСР затвердило Інструкцію волосному міліціонеру (волосний наглядач, а згодом дільничний наглядач - істо­ричний попередник дільничного інспектора міліції), де зазначалось, що волосний міліціонер повинен обов'язково мешкати у своєму районі. Це обумовлювалося тим, що на волосного міліціонера було покладено обов'язки з підтримання порядку на дільниці проживання, тобто на кон­кретній території.

Під час громадянської війни в Радянській Україні поступово було створено кілька видів міліції: загальну міліцію, кримінальний розшук та судово-кримінальну, промислову, залізничну, річкову та морську міліції.

На органи загальної міліції насамперед покладались обов'язки зовнішньої служби. її працівники мали пильнувати громадський поря­док у містах і селах, запроваджувати заходи щодо запобігання і припи­нення порушень цього порядку, здійснювати нагляд за дотриманням декретів та постанов органів влади, сприяти іншим державним органам у виконанні покладених на них завдань. Загальна міліція вживала не­обхідних заходів із залучення населення до охорони громадської без­пеки. На неї покладався обов'язок складання актів і протоколів про по­рушення громадського порядку, провини та події, а в разі вчинення зло­чинів - проведення слідчих дій і вжиття заходів до затримання зло­чинців. Також до її функцій належало сприяння судовим установам у виконанні вироків. Зазначимо, що аналогічні обов'язки покладались на сучасних дільничних інспекторів.

Визначаючи штати зовнішньої міліції, керувались співвідношен­ням: у невеликих містах-1 міліціонер на кожні 500 осіб, а в містах з на­селенням понад 250 тис. мешканців посада міліціонера запроваджува­лась на кожні 600 жителів.

В умовах громадянської війни міліція постійно мала труднощі з ма­теріально-технічним постачанням. Один з тодішніх міліціонерів згаду­вав: "Платню видавали неакуратно, місцями не виплачували по 5-6, а бувало і по 9 місяців. Пайок давали мізерний, за тиловою нормою, та й той найчастіше не видавали сповна... Будучи пасинком у всіх поста­чальних органів, міліція не одержувала ні грошей, ні фуражу, ні обмун­дирування, ні зброї".

Окрім охорони громадського порядку і боротьби з кримінальною злочинністю міліцію залучали й до безпосередньої участі в бойових діях.

У 20-х роках XX ст. зросла кількість хуліганських вчинків за рахунок поширення самогоноваріння та пияцтва. В боротьбі з цими негативни­ми явищами міліціонери застосовували не тільки кримінальні і адміністративні, а й профілактичні та виховні заходи.

Процес створення служби дільничних інспекторів міліції в Україні розпочався 1922 р. у Криму, коли "в усіх містах Криму було встановле­но дільничних наглядачів міліції, а райони в округах поділено на дільниці зі старшими дільничними міліціонерами". Так, згідно з нака­зом по міліції Кримської Радянської Соціалістичної Республіки від 26 квітня 1922 р. №108 було запроваджено Положення та Інструкцію про старших дільничних міліціонерів, де вказувалось, що з усіма громадя­нами, які звертаються до служби, старший дільничний міліціонер пови­нен бути особливо ввічливим (уважно вислуховувати їхні прохання), з пролетаріатом і найбіднішим селянством.

У підпорядкуванні дільничного міліціонера були молодші міліціонери, які мали виконувати всі його розпорядження, а в містах, крім того, двірники або особи, які виконували їхні обов'язки.

А от першим документом республіканського масштабу, яким було закріплено статус дільничного, стала Інструкція для районних наглядачів, затверджена 18 червня 1923 року. До речі, цей доку­менту подальшому став аналогом для інших республік колишнього СРСР. Приміром, у Російській Федерації його було затверджено на півроку пізніше - 17 листопада 1923 року. Цей день у наших північних сусідів і нині залишається Днем дільничного уповноваже­ного міліції.

Інструкція передбачала, що зоною діяльності дільничних нагля­дачів є підрайони в містах з кількістю 4-5 тисяч громадян. Також дільничним наглядачам були надані права на проведення дізнання, вжиття заходів адміністративного примусу, керівництва роботою по­стових міліціонерів. Крім того, на них покладалися обов'язки зі сприян­ня агентам кримінального розшуку.

Інструкція вимагала від дільничного найсуворішого дотримання встановленого законом порядку, допускаючи дії, що утискують грома­дян, лише у випадках, коли такі дії будуть безумовно необхідні для ви­конання покладених на міліціонерів обов'язків. У цьому документі, крім загальних міліцейських обов'язків, на дільничного наглядача поклада­лись обов'язки з перевірки торговельно-промислових підприємств, вибірки патентів про наявність на цих підприємствах телефонів, оголо­шень про ціни, плакати тощо.

Таким чином, від початку в основу роботи цієї служби було покла­дено комплексність і багатофункціональність завдань, пов'язаних з ви­значеною територією, що вимагало від дільничних наглядачів певної грамотності, кваліфікації і культури.

У цей період відкривається ряд міліцейських шкіл і курсів (у Москві, Одесі, Харкові та інших містах), значне навантаження покладається на періодичну пресу органів внутрішніх справ: газет "На посту", "Рево­люційний вартовий", "Адміністративний вісник" та інші, де розміщали­ся різноманітні поради і рекомендації з організації роботи дільничних інспекторів.

До прикладу, таке уявлення про обсяг та характер роботи дільнич­них дає стаття "Як повинен працювати дільничний наглядач", де пере­дбачалось, що кожен з цих працівників міліції повинен за день провести два обходи свого кварталу. Під час першого обходу мали: вручатись повістки громадянам, обходитись територія кварталу, перевірятись виконання двірниками обов'язків з прибирання вулиць і майданів, санітарний стан ринків тощо. Одночасно з цим проводиться перевірка несення служби постовими міліціонерами, а під час відвідування бу­динків - домоуправлінь стосовно з'ясування дотримання ними обов'яз­кових для них постанов, ведення будинкових книг, наявність пожежних та санітарних зошитів тощо.

Другий обхід використовувався для опитування громадян, з'ясу­вання питань стягнень за виконавчими листами і знову ж таки пе­ревірки домоуправлінь та постів.

Період з 1917 по 1925 роки можна без перебільшення назвати періодом формування бойових і трудових традицій української міліції, який створив засади професійної міліції. 13 лютого 1930 р. спеціаль­ним наказом НКВС СРСР №109 дільничних наглядачів перейменовано на дільничних інспекторів міліції. Новий наказ суттєво не змінив стату­су дільничного, хоча й надав переваги дільничному, який працював у місті, над "сільським" дільничним. Останні, зокрема, не мали права проводити дізнання. Цю нерівність було усунуто Положенням про дільничного інспектора міліції у сільській місцевості від 31 травня 1930 року, в якому зазначалось, що за службовими обов'язками сільський дільничний інспектор міліції прирівнюється до дільничного інспектора в місті.

Дільничний інспектор підпорядковувався начальнику районного управління міліції. Раніше ця вказівка проте, що "дільничний інспектор виконує розпорядження сільських рад, які знаходяться в межах його дільниці", була скасована. В положенні підкреслювалось, що дільничні інспектори у своїй роботі спираються на широкий загал, залучаючи громадян до виконання окремих, покладених на міліцію завдань. До речі, в 1937 р. посаду дільничного інспектора міліції також було запро­ваджено на залізничних станціях.

1939 р. дільничних інспекторів міліції у сільській місцевості перей­меновують на дільничних уповноважених. У містах же таке переймену­вання відбулось лише через 7 років, коли НКВС було перетворено на МВС.

З початком Другої світової війни активізувався процес подальшої мілітаризації радянського населення. Цей процес позначився на ор­ганізації та діяльності органів внутрішніх справ. Приміром, 1940 р. для всіх працівників міліції, зокрема й дільничних інспекторів, відбулись табірні збори, де проводились заняття з ППО, вогневої, стройової та фізичної підготовки.

У той час дільничні уповноважені брали активну участь в охороні правопорядку та громадської безпеки, вели боротьбу зі злочинністю, пильнували державне і суспільне майно тощо. їм мали допомагати двірники, нічні сторожі, сільські виконавці, члени товариства сприяння міліції, інші громадяни.

Багато цих працівників міліції вступили в чинну армію, стали парти­занами.

Крім обов'язків з охорони громадського порядку і боротьби зі зло­чинністю, на дільничних було покладено функції з виявлення ворожої агентури, боротьби з панікерством, дезертирами. У місцевостях, де бу­ло оголошено воєнний стан, дільничні мали стежити за дотриманням режиму світломаскування.

Нові обов'язки дільничних не знімали з них відповідальності за стан боротьби з кримінальною злочинністю на закріплених за ними ділянках. Приміром, 1 грудня 1944 р. Раднарком УРСР ухвалив Поста­нову "Про посилення боротьби зі спекуляцією і розкраданням товарно-матеріальних цінностей", відповідно до якої дільничні повинні були рішучіше вести боротьбу зі спекуляцією, посилити нагляд за ринками, одночасно забезпечивши трудящим можливість безперешкодно про­давати і купувати на ринку речі й предмети особистого користування і домашнього побуту. Особливу увагу було спрямовано на виявлення джерел і способів придбання спекулянтами товарів.

Пошук найраціональніших форм організації діяльності міліції з охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю призвів до скасування посад міських дільничних інспекторів та запровадження посад дільничних уповноважених.

Особливе значення для визначення правового статусу дільничного уповноваженого міліції мали положення наказу МГБ СРСР від 26 липня 1952 року №325, яким було запроваджено єдину Інструкцію по службі дільничного уповноваженого міліції. Із 120 пунктів, які містила ця Інструкція, у 96 перераховувались обов'язки дільничного з охорони громадського порядку, нагляду за безпекою дорожнього руху, охорони соціалістичної власності, боротьби з кримінальною злочинністю, розшу­ку злочинців, охорони арештованих, підтримки паспортного і прикор­донного режиму, дозвільної системи, адміністративного нагляду тощо.

У період з 1974 по 1983 рр. дільничні інспектори міліції працю­вали в системі карного розшуку. Зокрема, в його апаратах було створено профілактичну службу, до якої входили структурні підрозділи загальної профілактики, індивідуальної профілактики і керівництва дільничними інспекторами, профілактики правопору­шень неповнолітніх.

30 років тому дільничних інспекторів міліції було виведено зі скла­ду карного розшуку і, на рівні міськрайоргану внутрішніх справ, виок­ремлено в самостійну службу, керівництво якою здійснювали інспекто­ри УВС та начальники міськрайорганів внутрішніх справ і їхні перші за­ступники.

1986 р. служба дільничних інспекторів міліції ввійшла до складу служби охорони громадського порядку, де було створено відповідні організаційні структури: від Управління в Головному управлінні охоро­ни громадського порядку МВС СРСР до відділень (груп) та інспекторів у міськрайорганах. А через 2 роки в МВС СРСР створено Управління профілактичної служби на правах головного, куди входило три са­мостійних управління, зокрема Управління дільничних інспекторів міліції.

У 90-і роки XX ст. в історії української міліції настав новий етап - становлення й розвитку міліції незалежної держави. 16 липня 1990 р. Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суве­ренітет, а 24 серпня 1991 р. проголошується Акт незалежності України. З грудня 1991 року Радянський Союз закінчив існування, а Україна на­була статусу незалежної суверенної держави.

Наступна реорганізація стосовно служби дільничних інспекторів міліції відбулася вже після здобуття нашою країною незалежності (1997 р.). Управління дільничних інспекторів міліції дістало назву "уп­равління організації профілактичної та адміністративної роботи" і ввійшло до складу новоствореного Головного управління адміністра­тивної служби міліції МВС України.

Чимало цікавих і корисних ініціатив втілено в життя за ці роки. Се­ред них в ГУМВС України в Київській області створено програму "Шериф", яка передбачала всебічну підготовку дільничних інспекторів міліції, будівництво та виділення сільським дільничним "будинків ше­рифа", в яких розташовувались службовий кабінет цього працівника міліції та його житлове приміщення, проведення конкурсів про­фесійної майстерності, ведення щотижневих рубрик, матеріали яких висвітлювали діяльність дільничних інспекторів міліції, у центральних друкованих ЗМІ.

Нині вже неможливо уявити дільничного інспектора міліції без спеціального нагрудного знака МВС України "Дільничний інспектор міліції", який є зовнішньою ознакою цього правоохоронця. Положення про цей спеціальний знак розроблено 2001 року та затверджено нака­зом МВС України №881.

Саме у роки незалежності Верховна Рада ухвалила закони України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" (1994 р.), "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" (2000 р.), "Про попередження насиль­ства в сім'ї" (2001 р.), якими дільничні керуються в практичній діяль­ності й донині.

Особливу роль працівників цієї служби відзначило й керівництво дер­жави, підтвердженням чому стали Укази Президента України "Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод гро­мадян" (2002 р.), "Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності служби дільничних інспекторів міліції" (2004 р.), "Про заходи щодо забез­печення особистої безпеки громадян та протидії злочинності" (2005 р.).

Нині у своїй роботі дільничні інспектори міліції керуються Поло­женням про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністер­ства внутрішніх справ України, затвердженим наказом МВС від 11 лис­топада 2010 року №550. Основними завданнями служби є соціальна спрямованість діяльності дільничних інспекторів міліції, підвищення ефективності роботи у сфері профілактики правопорушень, підняття на якісно новий рівень престижу служби серед людей.

Зокрема у системі ОВС працює понад 13,8 тисячі дільничних, май­же половина з яких обслуговують сільську місцевість. Про вагомий внесок цих працівників міліції в боротьбу зі злочинністю свідчить хоча б той факт, що вже протягом багатьох років ними у середньому розкри­вається майже кожен третій злочин у державі.

Проте головне правило цих працівників міліції: краще запобігти злочину, ніж його потім розкривати. Тому, зрозуміло, в їхніх буднях профілактична робота завжди була і залишається головним завдан­ням.

Варто враховувати і той факт, що, дивлячись на цих людей, насам­перед оцінюючи їхні дії, пересічний громадянин робить висновок про те, як держава захищає добробут громадян, їхню особисту безпеку та безпеку їхніх рідних від кримінальних проявів.

Кажуть, хто не знає минулого, не пізнає й майбутнього. Нині люд­ство й досягло такої високої цивілізації тому, що завжди озиралося в минуле, вчилось на досвіді предків. Сучасні дільничні теж вчаться, й історію свою шанують, примножують!

Міліція України 05-06’2013