Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

понедельник, 12 сентября 2016 г.

Піонери відомчих відзнак

1991 року разом із величезною державою канула в Лету й уся відшліфована роками та прора­хована до найменших деталей Система. Швидким темпом тре­ба було вибудовувати принципо­во нову—з поправкою на реалії життя вже Незалежної України. І стосувалося це як питань гло­бальних —розробки законодав­ства, - так і, на перший погляд, менш значущих-зокрема ство­рення власних нагород. Особли­во актуальною остання пробле­ма стала для міліцейського ві­домства. На його складах стоса­ми лежали грамоти МВС СРСР, близько шести з половиною тисяч знаків «Відмінник міліції», три сотні знаків «За відмінну службу в МВС», чимало знаків «За відмінну службу у пожежній охороні», однак нагороджувати ними своїх працівників міністер­ство вже не мало права. А позаяк відзначати було кого й за шо-завдань із боротьби зі злочинніс­тю та вартування порядку ніхто не відміняв, - відомство одним із перших на пострадянському просторі взялося за розробку власних нагород.
Першими міліцейськими «ластівками» стали три одночасно випущені нагрудні знаки - «Почесний знак МВС України», «За відзнаку в службі» та «Кращому праців­никові пожежної охорони» (тоді цей підроз­діл входив до складу МВС), які затвердив мі­ністр внутрішніх справ В. І. Радченко в на­казі МВС № 243 від 21 квітня 1995 року. Та, як нерідко трапляється з «першопрохідцями», цьому передував досить тривалий та копіт­кий процес: про нагороди то згадували, то забували, змінювали їх зовнішній вигляд, фактично «чолом пробивали» узаконення. По змозі, ми спробували відновити події тих літ і розкласти їх «по поличках».
У грудні 1991 року, згідно з постановою Президії Верховної Ради СРСР, ордени та ме­далі отримали 22 міліціонери-чорнобильці. Це були останні нагороди українським правоохоронцям від країни, якої вже не існува­ло. Міністерству треба було думати про ство­рення власних відзнак.
Вперше завдання щодо розробки ескізів та зразків відомчих нагород поставив ще 1992 року тодішній міністр внутрішніх справ А. В. Василишин. Відповідальність за його виконання лягла на плечі заступника міні­стра - начальника Головного
управління ка­дрів (ГУК) В. Г. Барташевича, а безпосеред­ньо цим питанням займався начальник від­ділу проходження служби, нагород, присво­єння звань та забезпечення пільг окремих категорій працівників Л. М. Прудніков. Як він пригадує, у січні 1992-го Барташевич ви­кликав його до себе й поставив перед фак­том: треба вирішувати проблему із відзнака­ми, бо без нагород залишається ціла армія людей.
Тоді Прудніков звернувся по допомогу до В. М. Куценко - керівника відділу наго­род Президії Верховної Ради України. Вона порекомендувала зустрітися з відомим   на тойчас у певних колах митцем М. Я. Лебедем. Зустріч відбулася. Вислухавши бажання щодо дизайну, висловлені Баташевичем та Прудніковим (а грунтувалися вони на фалеристичній концепції радянських нагород), художник узявся    до створення ескізів. Ця робота, а така
виготовлення по одному екземпляру кожного нагрудного знака обійшлися міністерству в дві тисячі рублів.
Десь за місяць ескізи були готові - Лебідь приніс Пруднікову цілий альбом з варіаційями на задану тему. Коли керівництво міністерства зробило свій вибір, розпочався не легкий процес виготовлення відзнак. Це тепер можна відкрити Інтернет і одразу натрапити на добрий десяток підприємств виробників, та ще й з адресами та номерамі телефонів, а тоді для цього треба було докласти чималих зусиль. Судіть самі: за Радянського Союзу всі нагороди, та що там - навіть погони, - надсилали сюди аж із Москви: місцеві «кадровики» робили тільки за­явки. А тут сам шукай, сам домовляйся, сам усе контролюй...
Виконати потрібні зразки залюбки пого­дилися на Київському ювелірному заводі. Узявся за цю справу відомий в УРСР майстер Н. М. Бородянський. Однак перші виготовле­ні екземпляри керівництво МВС не затвер­дило - їх потім ще двічі доопрацьовували на заводі.
           
У той же час велася робота з документаль­ного оформлення відзнак. Як згадує фа­хівець з геральдики Віктор Бузало, спо­чатку планувалося заснувати міліцейські нагороди державного рівня - так, як це було при Союзі. Однак допускалася можливість створення суто відомчих відзнак, тому 20 травня 1992 року МВС надіслало до Кабінету Міністрів листа, в якому запропонувало роз­глянути питання про заснування нагрудних знаків «Заслужений працівник МВС Украї­ни», «За відзнаку в службі» та «Кращому пра­цівникові пожежної охорони». І хоча ця ідея не викликала заперечень, пропозиція зави­сла в повітрі.
Утім, міністерство вирішило не відступа­ти і звернулося з тією ж пропозицією до ко­місії Президії ВРУ із заснування державних нагород. Але й там не отримало позитивної відповіді. Зрештою, у МВС взялися за розв'язання питання самотужки. У листопа­ді 1993 року був створений проект наказу про затвердження трьох нагрудних знаків.
Першого липня  1993-го Прудніков з почут­тям виконаного обов'язку пішов на пен­сію, передавши «пост», а заразом і всі питання, пов'язані із запровадженням наго­род, Є. О. Тихоненкові. Втім, через законо­давчу невирішеність та проблеми з фінансу­ванням цей процес загальмувався. Робота відновилася лише десь через рік, коли МВС уже очолив    В. І. Радченко. Тоді до вирішення багатьох технічних та організаційних пи­тань залучили заступника начальника управління навчальних закладів, науково-дослідних установ і професійної підготовки кадрів ГУК МВС І. Г. Кириченка, котрий уже мав досвід виготовлення «поплавків» для ві­домчих вишів. Позаяк минув певний час і відбувся розвиток технологій, створені рані­ше зразки об'єктивно вже не відповідали ви­могам. Тому за старими ескізами треба було зробити нові, якісніші екземпляри нагород. Сам Кириченко був проти фалеристичної концепції відзнак, яка робила їх подібними до радянських, зокрема, побудови структури «Почесного знака» на основі щита. Однак вона все ж виявилася звичнішою для керів­ництва МВС. (Лише за чотири роки нагорода змінила свій вигляд, але про це згодом.)
Наприкінці 1994 року розпочалася робота з узаконення відзнак та їхньої підготовки до масового виробництва. У той час не одне під­приємство воліло отримати це «ласе» замовлення - більшість заводів простоювали без роботи. До того ж МВС як держструктура на­давала передоплату «живими» грошима, що було особливо цінно в умовах зростання ін­фляції та «бартерних» розрахунків. У кон­курсі брав участь навіть Луганський верстатобудівний завод, який за радянських часів вважався  одним із провідних виробників патронів . Для міністерства ж головним було за відносно невеликий кошт отримати нормальну якість. Виконання замовлення доручили Львівському ювелірному заводу – його пропозиція найбільше відповідала вимогам МВС. Уже в лютому 1995 року під керівни­цтвом начальника цеху А. В. Навогольника там почали виготовляти матриці та форми для нагород. Контроль з боку міністерства здійснювали працівники ДІУЦ «Спецтехніка».
Приблизно в цей же час заверталася під­готовка потрібних паперів для «легалізації» нагород, якою займався старший інспектор з особливих доручень ГУК О. М. Удовиченко. У березні 1995-го документи та самі відзнаки пройшли експертизу у відділі нагород Адміністрації Президента. Наприкінці квітня був підписаний наказ «Про затвердження на­грудних знаків МВС України» і вже за місяць 150 «новонароджених» нагород (по півсотні кожної) побачили світ на Львівському юве­лірному заводі. Перше їхнє масове вручення відбулося у грудні 1995 року, до Дня міліції: «Почесний знак МВС України» отримав 31 працівник, «За відзнаку в службі» - 40, «Кращому працівникові пожежної охорони» -15. Тоді ж уже міністр внутрішніх справ Ю. Ф. Кравченко підписав наказ, згідно з яким до кожної відзнаки виплачувалася ще й певна сума грошей - у розмірі місячного грошового утримання або окладу.
            Нові знаки мали досить високий статус і були предметом неабиякої гордості для їх власників. Найвищою нагородою вва­жався «Почесний знак МВС України», ко­трий спочатку вручався лише керівникам міністерства, управлінь та інших підрозді­лів. Першими, ще влітку, його отримали в. о. начальника УМВС у Закарпатській області Д. Ф. Дорченець та міністр В. І. Радченко. За­галом їх передбачалося вручати не більше як 50 на рік. Рядових же міліціонерів заохо­чували знаком «За відзнаку в службі». Зго­дом, у розпал боротьби з бандитизмом, «По­чесний знак» стали давати не лише керівни­кам, тому постало питання про створення нової нагороди. Але це вже зовсім інша істо­рія.
На всіх трьох «першопрохідців» у подаль­шому чекала різна доля. Так, нагрудний знак «Кращому працівникові пожежної охо­рони» у 2003 році разом з усім Державним департаментом пожежної безпеки «переїхав» до МНС. Там його вручають і досі, а в зовніш­ньому вигляді змінився лише один елемент - з назвою відомства.
«За відзнаку в службі» з тих пір зазнав трохи більших трансформацій, як на «облич­чі», так і у статусі: віднині він став двох сту­пенів. Старий знак отримав другий ступінь, а новий - перший.
Та все ж найрадикальніше змінився «По­чесний знак МВС України», причому, ще наприкінці 1990-х. Якщо в початковому варіан­ті це був щит, на якому розміщувалися меч, лавровий вінок, прапор та герб України, а та­кож назва міністерства, то наказом МВС № 700 від 15 верес­ня 1998 року він перетворився на два восьми­гранні кристали, накладені зі зміщенням один на одного, зі стилізованим хрестом ру­бінового кольору поверх. Лавровий вінок, тризуб і назва відомства залишилися, але вже в іншому вигляді. Спочатку знак виго­товляли зі срібла із позолотою. Фактично в такому вигляді він «дійшов» і до наших днів, тільки тепер виробляється зі сплавів міді.
З
вісно, тепер, через 16 літ, можна прискіп­ливо придивлятися до тих піонерів відо­мчих відзнак, знаходячи в їхньому ди­зайні, якості виготовлення певні недоліки. Однак тоді, у 1995-му, вони були найкращи­ми. І, що найголовніше, - найпершими. А першим бути завжди важче.
Олександр СОПОВ, директор ВТО «Орден», Анна ТОРГОНЕНКО, «Моменти».
(За матеріалами книги «Історія нагород української міліції»).
Зразки перших нагород МВС України для фото надав заступник голови Спілки генера­лів ОВС України генерал-майор міліції І. Г. КИРИЧЕНКО
Моменти № 3 -2011



Комментариев нет:

Отправить комментарий