Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

понедельник, 19 сентября 2016 г.

Київ, 1904 рік: перші кроки дактилоскопії.

Вітчизняні криміналісти можуть пишатися тим, що саме в Києві було створено перший у Російській імперії антропометричний кабінет з дактилоскопічною лабораторією. Про цю сторінку української історії розповідає доцент кафедри криміналістики й судової медицини Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук Володимир Юсупов.

- Володимире Васильовичу, що таке да­ктилоскопія? Яка її роль у іден­тифікації особи?
- Дактилоскопія - це метод встановлен­ня особистості за відбитками пальців люди­ни, що застосовується в криміналістиці вже понад сто років. Нині для такого аналізу до­казів використовуються частки оксиду заліза; при нанесенні на поверхню, якої торкався підозрюваний, вони зв'язуються з мікроскопічними включеннями мінералів, масел і води й створюють так званий
папілярний візерунок. Оскільки кожна лю­дина має унікальний ідентифікатор, то це не
дозволить сплутати її ні з ким іншим.
Біометричні дані - остання нерозкрита таємниця кожної людини.
- Окремі (здебільшого вітчизняні)фахівці стверджують, що найперший у Російській імперії дактилоскопічний кабінет було створено у Києві. Це дійсно так?
- Звичайно, так, бо цей факт доведено науковцями Національної академії внутрішніх справ, які детально дослідили виникнення дактилоскопії, як методу криміналістичної реєстрації. Нагадаю, що, починаючи з 1896 року, дактилоскопічна реєстрація злочинців запроваджується у Великобританії, Аргентині, Британській Індії, Угорщині, Австрії, Німеччині, Бразилії, Чилі, Болівії, Перу, Парагваї, Уругваї та інших державах.
З 1904 року новий метод ідентифікації злочинців привертає увагу поліцейських американських чиновників. Тривале вив­чення основ дактилоскопії дозволило (1906 року) запровадити дактилоскопію в Америці.
У Києві антропометричний кабінет при розшуковому відділі поліції функціонував з 1902
року. У січні 1904-го зусиллями на­чальника Розшукового відділу Київської міської поліції Г.М. Рудого у приміщенні столичного антропометричного кабінету був утворений дактилоскопічний відділ. До наших днів збереглось відповідне розпо­рядження київського поліцмейстера В. Цихоцького.
Антропометричний кабінет розміщу­вався в одній кімнаті, яка відокремлюва­лась дерев'яними ґратами від інших приміщень міської поліції. Відомості про столичних злочинців знаходились в чотирьох шафах у вигляді фотографічних і дактилоскопічних карток.
Приміщення заповнювали шафа-комод з антропометричними інструментами, стіл для вимірювання ліктя, лавка для вимірювання ступні, дві дошки для визна­чення зросту, клейонка для вимірів розведених у сторони рук та невеликий письмо­вий стіл. У першій шафі зберігались фото­графічні картки злочинців, розміщені у по­рядку, зручному для пошуку за відомими параметрами.. Вона мала два відділення одне - де картки зберігалися в алфавітному порядку; друге - за видами вчинених злочинів. Друга шафа була заповнена дактило­скопічними картками злочинців. Фото­картки з описовими даними на невпізнані трупи зберігались у четвертій шафі.
Антропометричний кабінет обслугову­вали двоє вільнонайманих писарів. З 1903 року завідувачем кабінету був Павло Горчинський, з 1907 року - Микола Корженевський. Крім керівника кабінету, там пра­цював фотограф, а згодом персонал по­повнився ще й його помічником.
Важливість функціонування дактило­скопічного кабінету у ревізійному акті була описана як "самое драгоценное оружие в руках сыскной полиции в борьбе с преступностью". На працівників кабінету поклада­лись обов'язки мати професійні знання з антропометрії, дактилоскопії і фотографії, вживати заходів щодо охорони цього відділу Київської міської поліції та підтри­мувати "найбільший контроль" за веден­ням обліку, тимчасовою видачею у не­обхідних випадках фотографічних карток. За виконання цих обов'язків П. Горчинський отримував 45 рублів на місяць, а М. Корженевський - на 10 рублів менше.
Серед фотографічних і дактило­скопічних обліків у київському антропомет­ричному кабінеті зберігався також опис зовнішніх ознак злочинця. Цікавою є і кла­сифікація злочинців залежно від спеціалізації їх "роботи". Так, у першій шафі картки розміщувались за такими гру­пами: "аферист, перевозчик крадених вещей (блакать), бродяга, вор, вор-перевозчик, грабитель, грабитель-вор, воровская прислуга, квартирний вор, грабитель, зкспроприатор, убийца" тощо.
Тож наведена класифікація свідчить про її якісний бік на початку XX століття. Щодо кількісних показників, то 1908 року у антропометричному кабінеті було 5684 картки на зареєстрованих злочинців. Перші дактилоскопічні картки, крім відбитків пальців рук, містили й антропометричні дані. Так, у дактилоскопічній картці, запов­неній 14 вересня 1904 року на злодійську прислугу Євтушенкову М. Г, були дані: "рость - 1м 63, дл. развьр. рукь - 1 м 50, рост сидящ. - 85, длина голови -17-1, ши­рина-14-4, скули-13-3, пр. ухо-длина 6, ширина 2-1, длина львыхъ: ступни - 23-5, сред. пал. -10-1, мизинца - 8-1, локтя - 40-7" та інші.
Що ж до самих відбитків пальців, то працівники дактилоскопічного кабінету "брали" їх із правої руки затриманих пра­вопорушників та розміщували в нижній ча­стині картки у порядку від великого пальця до мізинця. Цікавим моментом є характе­ристика зовнішності злочинця, яка виража­лась в описі його обличчя, брів, носа, ма­нер, фігури, ходи, одягу та того, за кого се­бе видає. Обов'язковою графою була відмітка про особливі прикмети.
Ці елементи опису людини, що викори­стовувались київськими "розшуковцями", згодом трансформувались у загально-прийнятні в науці й практиці правила скла­дання суб'єктивних портретів, які нині ви­користовують працівники правоохоронних органів.
- Володимире Васильовичу, а чи вва­жаєте ви доцільним запровадження біометричних паспортів, з відбитками пальців?
- З погляду криміналіста, така інфор­мація може бути корисною. Але при цьому слід мати на увазі, що кожен громадянин Ук­раїни є особистістю, з бажаннями якої ма­ють рахуватись посадовці будь-якого рангу. Це так само, як позначення групи крові в паспорті: один хоче, щоб її внесли, інший категорично заперечує. Тож, на мою думку, це особисте право кожного громадянина!
Спілкувався  Володимир ЯРОШЕНКО.

«МІЛІЦІЯ УКРАІНИ»09-10'2013


Комментариев нет:

Отправить комментарий