Від прокуратора до прокурора

Читачам журналу, мабуть, цікаво буде знати історію створення прокуратури як важливої державної установи, яка має здійснювати нагляд за дотриманням законів, періоди та закономірності її розвитку. На жаль, до теперішнього часу глибокого спеціального дослідження історії прокуратури в Україні не проводилося.

В даній статті я спробую заповнити цю прогалину.   Слово   «прокуратура» походить від латинського дієслова рrосurаrе — мати піклування, завідувати, керувати, звідси й утворилося похідне — іменник рrосurator — завідувач, керуючий. Становлення прокуратури започатковано римським імперато­ром Августом (Гай Юлій Цезар Октавіан, 63 р. до н.е. — 14 р. н.е.), який вперше заснував інституту» прокуратора у провінціях Римської імперії.         

У давньофранцузькій мові слово «стряпчий» ма­ло назву «рrocurateur», а потім воно перетворило­ся у «рrocyreyr». Вперше прокуратура з'явилася у Франції як інструмент захисту інтересів королів­ської влади. Вже у XIII столітті при різних судах був численний клас стряпчих, які вивчали закони та вирізнялися довгим одягом. Серед цих людей король вибирав собі повірених, про яких коротко згадується в історичних пам'ятках другої половини XIII століття.

Повірені поділялися на королівських про­курорів, які займалися письмовою частиною про­цесу, і адвокатів — усних захисників у суді. Коли ко­роль був тільки власником доменів і сюзереном своїх васалів, його прокурор був простим фіскальним повіреним корони, але з розвитком та поси­ленням королівської влади часто інтереси монарха стали співпадати із загальнодержавними. Король Філіп IV із свого оточення призначив першими про­курорами Гійома Ногаре, Гійома Пелізьяна, П'єра - Дюбуа, які завжди намагалися «знайти» законye підставу для вимог монарха. Під їхнім впливом 1302 року Філіп IV скликав Генеральні штати Франції — першу станово-представницьку установу країни, де дворяни та представники міст під керівництвом першого королівського прокурора Гійома Ногаре підтримали владу короля, направлену проти знач­ної частини феодальної знаті та Папи Римського.

Отже, прокуратура охороняла права та свободи громадян і виконувала обов'язки королівської вла­ди. З XVI століття королівські прокурори та адвока­ти стали дійсними посадовими особами, які нале­жали до магістратури. Таким чином, прийнято вва­жати, що засновником прокуратури є французький король Філіп IV Красивий (Рhilippe Lе Веl, 1285-1314). Пізніше інститут прокуратури був створений у Німеччині, Англії, Шотландії та інших країнах.

У Росії засновником прокуратури став Петро І. До нього на Русі не було спеціальних органів публічно­го переслідування, які проводили б нагляд за вико­нанням законів. Під час проведення Петром І ре­форм посилилось протистояння між прибічниками царя та консервативною частиною феодальної зна­ті. У зв'язку з цим виникла необхідність у створенні органів, які б здійснювали нагляд за новоствореними установами і контролювали їхні дії.

Спочатку такими структурами були фіскали, створені за наказом імператора від 2 березня 1711р., однак їхня діяльність була неефективною, у зв'язку з чим вони були замінені на прокурорів. Декретом Петра І від 12 січня 1722 р. була створена прокура­тура. В Указі зазначалось: «Надлежит быть при Се­нате Генерал-Прокурору и Обер-Прокурору, а так-же во всякой Коллегии по Прокурору, которые должны будут рапортовать Генерал-Прокурора». Петро І прийняв за основу французьку модель про­куратури для того, щоб мати ефективний контролюючий орган, «око государево», який би здійсню­вав нагляд за центральними та місцевими адмініст­ративними структурами. Іншими указами імператора Петра було засновано проку­ратури у провінціях, при надвірних судах, та посаду прокуратора при Святейшому си­ноді. Органи прокуратури, які знаходилися і функ­ціонували на тери­торії тодішньої України, входили як складова части­на до прокурорсь­кої  системи Російської імперії. Суть їхньої діяль­ності визначалась у широкому здій­сненні контролюю­чого початку, що втілювався в особі імператора. 12 січня 1722 р. Петро І
своїм указом призначив Петра Ягужинського першим Генерал-про­курором сенату Російської імперії, який згодом став видатною осо­бою. Представляючи сенаторам Генерал-прокуро­ра, Петро І сказав такі слова: «Вот око мое, коим я буду все видеть». Цей вислів знайшов підтвер­дження і в Указі монарха від 27 квітня 1722 р. «О должности Генерал-прокурора»: «И понеже сей чин
— яко око наше и стряпчий о делах государственньіх». Царський декрет встановлював основні обо­в'язки і повноваження Генерал-прокурора: нагляд за сенатом та керівництво підлеглими органами.

Після закінчення правління Петра І прокурорсь­кий нагляд двічі скасовувався. Так, під час царюван­ня Катерини І роль Генерал-прокурора і прокурату­ри в цілому практично була зведена нанівець.

Указом імператриці Анни Іоанівни прокуратура була відновлена у колишніх правах, де було перед­бачено, що «в колегіях і канцеляріях у державних справах слабо чиниться управління і чолобитники у своїх справах справедливого і швидкого рішення одержати не можуть, і бідні сильними притісняються, образи й розорення терплять». Остаточно про­курорський нагляд був відновлений під час прав­ління імператриці Єлизавети  Петрівни.

Згідно з судовою реформою 1860 р. прокуратура була позбавлена наглядової функції і перетворила­ся в орган кримінального переслідування осіб, які скоїли злочини, і головною функцією прокурорської системи пе­ріоду 1722-1917 років у Російській імперії був нагляд за виконанням законів та різних нормативних актів, а з 1864 р. до 1917 р. — за кримінальним переслідуванням осіб, що скоїли злочини.

Розвиток державного інституту прокуратури Ук­раїни також відбувався в цей час, оскільки наша країна входила до складу Російської імперії.

Володимир КЛОЧКОВ.

Міліція України № 7-2000