Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

понедельник, 1 августа 2016 г.

Севастополь: міліція і місто

Генерал-майор міліції Микола Іллічов до призначення його на посаду очільника запорізької міліції (2003-2005 рр.) успішно керував міліцією м. Севастополь. До вашої уваги стаття про цей період служби Миколи Олександровича. Літописець

Відрядження до Криму завершувало­ся в Севастополі. Здавалося, що, І переповнена враженнями,вже не побачу чогось особливо нового, невідомого, неординарного навіть в улюбленому місті. Та знову скажу: я щаслива від того, що помилялася у своїх думках. Життя збагати­ло новими, надзвичайними зустрічами.
До Севастополя в мене особливе ставлен­ня. Люблю його архітектуру, пам'ятники, за­тишні вулиці, Графську пристань, набережну... Підсвідомо такі ж почуття переносяться на лю­дей цього міста. Але так уже повелося, щодо тих, кого любимо, у нас підвищені вимоги. Ми прагнемо, аби вони завжди були найкра­щими. І розповідаємо про них стримано. Та все ж, якщо в моїй розповіді відчуєте занадто високий емоційний тонус, не вважайте це за зайву екзальтацію, ідеалізацією образу. Просто мені (на щастя) вдалося побачити у співрозмовниках те прекрасне, високе, що за­звичай люди ховають глибоко у своїй душі.

Зустріч з начальником Управління МВС України в місті Севастополі генерал-майором міліції Мико­лою Іллічовим була призначена на 10 годину суботи.  
Назустріч піднявся стрункий, зі шляхетною сивиною чоловік. Посміхнувся — від куточків очей розбіглися зморшки-промінчики, освітивши облич­чя доброзичливістю. І я відразу відчула
себе затиш­но в цьому офіційному кабінеті. Про генерала Іллічова багато чула впродовж свого відрядження по Криму: і в Сімферополі, і Ялті, і в Судаку. Не див­но, адже до призначення в Севастополь він очо­лював один з райвідділів міліціі Сімферополя, ял­тинську міліцію, працював першим заступником на­чальника главку в Криму. Відгуки про генерала були добрими, про співпрацю з ним говорили позитив­но. Тож певний образ склався ще до зустрічі. Мені було приємно, що господар кабінету, сказати б, вписувався в рамки змальованого уявою портрета.
Розмова протікала легко і невимушено. Розпо­чали ми її з теми цікавої — особливого статусу Се­вастополя (місто підпорядковане Києву. На півос­трові нерідко чуєш: мовляв, є кримська міліція, а ще — севастопольська). Яким чином, питаю, такий стан речей впливає на роботу УМВС?
— Мабуть, впливає на роботу не стільки статус міста, як його специфіка, що значно відрізняється від специфіки інших кримських міст, — зауважив ге­нерал. — Передовсім це геополітичне положення. Мені як керівнику УМВС доводиться здебільшого стикатися з соціальними, економічними, іншими про­блемами, що впливають на криміногенну ситуацію.
Севастополь — місто унікальної історії, пре­красних традицій. Але нині з'явилася низка фак­торів, які впливають на імідж міста, затьмарюють враження від зустрічі з ним. Про що йдеться? Після зняття режимних обмежень сюди ринуло чимало людей, які завдають шкоди місту. Як головна база радянського флоту, Севастополь раніше мав великі державні запаси, тепер їх, зрозуміло, немає. Провідні підприємства військово-промислового ком­плексу стоять або ж розпалися на ряд малих, які не впливають істотно на міське виробництво. Велика проблема — безробіття. Населення міста становить 388 тисяч. Працюють лише 100 тисяч.
Окрім того, сьогоднішній Севастополь — це, як кажуть, суцільний базар: тут функціонує 38 ринків. Ще одна біда: як ніколи раніше, дає про себе знати пияцтво. На цьому ґрунті різко збільшилися побутові злочини.
На ступінь напруженості криміногенної обста­новки впливає й те, що місто є портом промислово­го і торговельного флоту, що це військова база, йо­го місцеположення (прикордонне місто).
На жаль, для Севастополя характерні і незакон­ний обіг зброї, яку викрадають з військових складів, що погано охороняються, і транзит наркотиків, і не­законний обіг кольорових металів, фальсифікація кримської виноробної промисловості...
Такий тривожний перелік причин, що впливають на криміногенну ситуацію, назвав генерал. Однак результати роботи управління достеменно свід­чать: севастопольська міліція не розгублюється у боротьбі зі злочинністю. І хоча мій співрозмовник намагався обходитися без мови цифр, декілька все ж назву. Скажімо, управління займає перше місце в розкритті тяжких злочинів, лідирує в розкритті по­грабувань, четверте місце посідає за розкриття розбійних нападів та вбивств. За ефективністю роботи загалом займає третє місце в Україні.
Торік севастопольській міліції було вручено пра­пор, на якому накреслено гасло: «Безпека народу — найвищий Закон». За цим гаслом і працює уп­равління. Кожен працівник однозначно перекона­ний: жоден злочин, незважаючи на те, ким вчине­ний, не повинен залишитися нерозкритим. Звітую­чи нещодавно перед севастопольцями, генерал міліції мав що сказати людям. Адже за основними видами оперативно-службової діяльності, як ска­зано вище, севастопольська міліція посідає одне з перших місць в Україні.
Заслугою працівників міліції є й те, що разом з СБУ та прокуратурою поставили «на місце» організовану злочинність. Всі кримінальні справи, які роз­слідувало управління щодо ОЗУ, направлені до суду.
Із задоволенням розповідав генерал про працю слідчих севастопольської міліції. Ще б пак, адже результати діяльності на 30 відсотків вищі від середньодержавного рівня і є найвищими в Україні.
Загалом, вважає Микола Олександрович, ко­лектив сформовано непоганий. Хоча до ідеалу ще далеко. Найголовніше, що виправдалися надії на молодь. Найбільший некомплект міліції по Україні саме в Севастополі. Тому направляли людей в освітні заклади системи МВС. Крім того, запрошували до себе на службу випускників, які приїхали навча­тися з інших областей. Нині керівники управління задоволені працею молоді. І щонайперше молодих слідчих. До речі, серед них чимало дівчат.
Великого значення надає генерал підвищенню ефективності служби дільничних інспекторів міліції. Значення служби важко переоцінити. Саме діль­ничні — обличчя міліції. Від їхньої роботи багато в чому залежить стан оперативної обстановки в місті. До проблем служби генерал відносить те, що дале­ко не всі дільничні стали справжніми господарями на адміністративних територіях, які обслуговують. Приміром, у мікрорайоні подекуди навіть не знають свого дільничного інспектора в обличчя. Власне через те в практику введено новинку: мешканцям вру­чають візитні картки дільничного. Крім того, орга­нізовується щоденний прийом громадян, особлива увага звертається на те, аби оперативно, профе­сійно-грамотно реагувати на заяви, звернення та скарги громадян. Лише тоді, коли дільничні своєю працею та поведінкою знайдуть прихильність, по­вагу населення, люди допомагатимуть їм. Певна річ, авторитетом користуються ті дільничні, які про­фесійно підготовлені, мають практичний досвід, самі строго дотримуються дисципліни і закону. До речі, питанням дисципліни та законності в управлінні приділяється найсерйозніша увага.
У зв'язку з тим що розмова йшла про дільничну службу, мені пригадався випадок, про який розповідали співробітники управління. Через недис­циплінованість одного дільничного звільнили з по­сади. Однак після того мешканці дільниці приходи­ли до генерала з проханням та заявами повернути їм їхнього дільничного, іншого вони не хотіли мати, тільки «свого». Прекрасний психолог, Микола Олек­сандрович після розмови з дільничним повернув його на службу. Нині дільничний Зимников — один з найкращих інспекторів. Його поважають, йому до­помагають мешканці дільниці.
Генерал переконаний, що випадкові люди не по­винні працювати в міліції. Співробітник органів внутрішніх справ має поєднувати в собі профе­сійність, порядність і моральну чистоту.
Певна річ, проблем в управлінні вистачає. Якщо говорити про кадрові, то передовсім це відсутність дійового резерву на заміщення вакантних посад. Однак у цьому питанні виявляються не тільки недоліки в роботі кадрового апарату, а й економічні проблеми. Приміром, як забезпечити житлом молодого спеціаліста.
Генерал Іллічов чимало зробив і для розв'язання житлової проблеми. Сьогодні розгорнуто три програми будівництва житла для працівників УМВС. Ге­нерал сподівається, що впродовж двох-трьох років це питання вже втратить свою актуальність.
У його характері — дбати про людей, полегшу­вати, наскільки це можливо, їхнє життя. Коли був призначений у Севастополь — не змінював кадри (всього одного начальника відділу призначив нового). Що ж до частих ротацій керівників висловився досить несподівано: це насамперед ускладнює ро­боту колективу, підлеглих. З кожним новим началь­ником щоразу доводиться не просто продовжувати працювати і вдосконалюватися, а знову й знову доводити своє вміння, свій авторитет.
Микола Олександрович уміє відчути на­стрій підлеглих, вчасно підтримати словом. На свята в колективі можуть отримати послан­ня від генерала — влучні чотиривірші. Цей хист у нього від матері. Незважаючи на те, що життя було нелегким, вона ніколи не сумувала. Гумор, пісні, приповідки, слово гостре — все було їй доступне. її любили друзі, знайомі за добру вдачу, щире серце. Однак і побоювалися її гострого слівця, влучної ха­рактеристики.
У дитинстві, пам'ятає Микола Іллічов, справді, як кажуть, зводили кінці з кінцями. Він був шостою дитиною в сім'ї. Батьки намагались дати дітям осві­ту. Батько, учасник війни, працював бондарем і ду­же пишався тим, що Микола закінчив Вищу школу  міліції. Ревно спостерігав за його професійним і по­садовим зростанням. Завжди казав: не помру, доки  син не стане генералом. Та дотримати слова не зу­мів. Він прожив 86 років. Зоряна вічність покликала І його на мить раніше, ніж засяяла генеральська і зірка на погонах сина...
По життю Миколу Олександрови підтримує його дружина Анна. Вони знали один одного з дитинства. Разом навчалися в школі. Перше шкільне кохання залишилося для них єдиним. На весільний рушник стали, коли нинішній генерал був курсантом-першокурсником. Про плин часу поде­куди, навіть не знаючи цього, нагадує син: здавало­ся, зовсім недавно проводжали його в перший клас, а сьогодні він уже студент, майбутній юрист...
Я поглянула на годинник. Розмова тривала вже досить довго. Скажу відверто, мені не хотілося при­пиняти її. Бо переді мною сидів не тільки цікавий співрозмовник, а людина, яка вболіває за справу, яку хвилюють проблеми загальнодержавні, людина з добрим серцем, патріот, професіонал, людина, яка мріє, аби міліція стала справжнім помічником гро­мадян у суспільстві, і працює на реалізацію цієї мрії.
Цікаво, що більшість населення Севастополя вже не сприймає міліцію як лише каральний орган, а бачить у ній і помічника. Приміром, за нещодавніми опитуваннями, яке ЦГЗ УМВС проводить щоквар­тально, починаючи від 1994 року, позитивне став­лення до діяльності міліції сформувалося у 63 від­сотків севастопольців.
У Севастополі на мене чекали ще нові знайомст­ва, цікаві розповіді, яскраві враження. Побачила, як працює Балаклавський райвідділ міліції, разом з працівниками ДАІ проїхала вулицями Севастополя, ближче познайомилася з чудовим колективом Цен­тру громадських зв'язків... Але про це вже нова на­ша з вами, шановні читачі, розмова.
Ірина ЯЩЕМБСЬКА.
Міліція України № 5 - 2002



Комментариев нет:

Отправить комментарий