Доводиться визнавати як факт те, що
криміногенна обстановка в державі у цей період була дуже складною. Так,
наприклад, як зазначалося у наказі МВС УРСР № 53 від 5 квітня 1990 р., і кількість злочинів, які були скоєні у Києві
в першому кварталі і 1990 року,
порівняно з аналогічним періодом минулого збільшилася на 69%. Зростав
кримінальний професіоналізм: злочини ставали все більш жорстокими та
зухвалими, поширювалась їхня корислива спрямованість. Виникали нові види
злочинної діяльності, такі як убивства на замовлення, торгівля людьми, 5 зброєю, вибухівкою, стратегічною сировиною тощо.
Але, попри численні труднощі,
українським правоохороніцям вдалося не тільки вистояти в цих складних умовах, а
й, зміцнівши, розпочати наступ на злочинність. В умовах недостатнього
фінансування і гострого кадрового дефіциту МВС України спромоглось вирішити
основні завдання, які ставились перед
міліцією, а головне - зберегти стабільність оперативної обстановки в державі,
не допустити розгортання міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів.
У 1990 році політична ситуація в Радянському Союзі продовжувала
загострюватись. В окремих регіонах СРСР відбувалися міжнаціональні та
міжетнічні конфлікти, які спричинили
жертви серед населення, масові заворушення тощо.
Враховуючи політичну ситуацію, що склалася в окремих республіках
СРСР на початку 1990 року, та намагаючись утримати ситуацію
під контролем, керівництво
загальносоюзного міністерства
пішло на значне розширення прав МВС союзних
республік. Так, згідно з наказом
МВС
СРСР № 2 від 24 січня 1990 р. «Про подальше розширення прав міністрів
внутрішніх справ союзних республік» до компетенції міністрів союзних республік
було передано низку суттєвих повноважень, які до цього належали до виключної
компетенції загальносоюзного міністерства. Наприклад, у галузі управління 0ВС
та організації оперативно-службової діяльності їм було надано такі права:
визначати порядок планування службової діяльності органів та підрозділів
внутрішніх справ; видавати нормативні акти стосовно службової діяльності;
інформаційно-методичні збірники, бюлетені та інші друковані видання, визначати
їх наклад, обсяг і періодичність, вирішувати питання щодо видавничої діяльності
підпорядкованих органів та підрозділів. У кадровій та організаційно-штатній
роботі - призначати та звільняти працівників на посадах начальників головних
управлінь та управлінь внутрішніх справ виконкомів обласних і міських рад
народних депутатів; встановлювати згідно з нормативними актами стаж служби
начальникам головних управлінь та управлінь внутрішніх справ виконкомів
обласних і міських рад народних депутатів, а також їхнім заступникам;
нагороджувати нагрудним знаком «Заслужений дільничний інспектор міліції»;
визначати чисельність та затверджувати штати підрозділів міліції, які
утримуються за рахунок коштів підприємств, організацій та установ, а також
інспекцій у справах неповнолітніх залежно від оперативної обстановки та
місцевих умов; встановлювати чисельність автомототранспортних засобів для
підпорядкованих органів і підрозділів внутрішніх справ у межах табельних
норм, затверджених МВС СРСР. Стосовно фінансового та матеріально-технічного
забезпечення - дозволити придбання та утримання 0ВС автомототранспорту,
оперативної і криміналістичної техніки понад норми табельної положеності за
рахунок коштів місцевого бюджету та інших нецентралізованих джерел; надавати
фінансову допомогу особам рядового та начальницького складу - членам
житлово-будівельних, житлових кооперативів та індивідуальним забудовникам, які
прослужили бездоганно в 0ВС 15 і більше років, у межах асигнувань, що
виділяються на дані потреби тощо.
Таке розширення повноважень керівників республіканських
МВС значно підвищило можливості їх впливу як на політичну ситуацію, так і стан
боротьби з корумпованістю посадових осіб апаратів ОВС у межах республік.
До липня 1990 року посаду міністра внутрішніх справ УРСР
обіймав генерал-полковник внутрішньої служби Іван Гладуш, а з липня 1990 року -
генерал внутрішньої служби Андрій Василишин, які доклали чимало зусиль, щоб не
допустити різкого обвалу злочинності в державі та масових порушень законності.
16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію
про державний суверенітет. Невдовзі після прийняття цього документа (а саме 30
липня 1990 р.) Верховна Рада прийняла постанову «Про проходження строкової
військової служби громадянами УРСР та використання працівників правоохоронних
органів республіки за їі межами». Згідно з цим документом Раді Міністрів УРСР
було поставлено завдання протягом місяця забезпечити повернення до постійного
місця служби працівників правоохоронних органів республіки, які брали участь в
охороні громадського порядку та локалізації міжнаціональних конфліктів в інших
регіонах Радянського Союзу.
Зважаючи на те, що криміногенна ситуація в УРСР у другій
половині 1990 року продовжувала погіршуватись, Верховна Рада прийняла постанову
«Про невідкладні заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в республіці»
від 29 листопада 1990 р. У ній, зокрема, зазначалось, що криміногенна ситуація
набула загрозливого характеру та продовжує погіршуватись. Тому для поліпшення
ситуації органам внутрішніх справ і внутрішнім військам було надано право «...
з метою припинення масових заворушень, протиправних дій, які пов'язані з
нападом на будинки державних та громадських органів та установ, масовим
самовільним захопленням земель, невиконанням законних вимог працівників міліції
та інших, які можуть призвести до зіткнення груп населення, а також дій, що
паралізують роботу транспорту, життєдіяльність міст, посягають на громадській
спокій, права, життя і здоров'я людей, застосовувати у встановленому порядку
активну протидію, в тому числі із застосуванням дозволених спеціальних
засобів» (Правила застосування таких спецзасобів було затверджено Постановою
Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р.).
Важливим етапом розвитку української
міліції стало ухвалення Верховною Радою 20 грудня 1990 р. Закону Української РСР «Про міліцію».
Цей документ заклав правову основу діяльності міліції України. Даний Закон -
звичайно, зі змінами і доповненнями – є й нині основоположним документом діяльності
української міліції.
У статті 1 Закону зазначалося, що «міліція в УРСР - державний
озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і
свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і
держави від протиправних посягань».
Основними завданнями міліції українські законодавці визначили
такі: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав, свободі
законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і
забезпечення громадського порядку; виявлення та розкриття злочинів, розшук
осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності
від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних
стягнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам,
сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам
та організаціям щодо виконання покладених на них законом обов'язків.
Також у Законі «Про міліцію» було детально врегульовано
такі важливі питання, як визначення принципів та правової основи діяльності
міліції, обов'язків та прав міліції, застосування працівниками міліції заходів
фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, проходження служби
в ОВС, правового та соціального захисту, відповідальності працівників міліції,
контролю і нагляду за діяльністю ОВС тощо.
У статті 7 «Організація міліції та її підпорядкованість»
визначалось, що «міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури
Міністерства внутрішніх справ УРСР, виконує адміністративну, профілактичну,
оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних
засадах) функції». Згідно з цим Законом міліція УРСР складалася з підрозділів:
кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; транспортної міліції;
державної автомобільної інспекції; міліції охорони та спеціальної міліції.
З метою посилення правового захисту
працівників правоохоронних органів Указом Президії Верховної Ради «Про посилення
правового захисту працівників правоохоронних органів» від 18 січня 1991 р.
Кримінальний кодекс УРСР було доповнено статтями 176(5) «Образа прокурора або
слідчого», 189(3) «Втручання у діяльність працівника прокуратури, органів
внутрішніх справ, державної безпеки», 189(4) «Заподіяння тілесних ушкоджень
працівникові правоохоронного органу», 189(5) «Умисне знищення або пошкодження
майна працівника правоохоронного органу», а також змінено редакцію статті
189(1) «Образа працівника міліції, народного дружинника або
військовослужбовця». А з метою посилення соціального захисту працівників ОВС
постановою Кабінету Міністрів від 29 червня 1991 р. було запроваджено державне
обов'язкове особисте страхування осіб рядового та начальницького складу ОВС.
Особливе значення для створення правової бази діяльності української міліції
мало введення в дію «Положення про проходження служби рядовим та начальницьким
складом органів внутрішніх справ Української РСР» від 29 липня 1991 р. і
«Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР» від 29
липня 1991 р.
Після прийняття 24 серпня
1991 р. Верховною Радою Акту проголошення незалежності України у діяльності
української міліції розпочинається новий етап - як міліції суверенної держави.
Проголосивши незалежність, Україна фактично успадкувала правоохоронні органи,
які існували в УРСР. У свою чергу, МВС України також успадкувало органи міліції
УРСР. Звичайно, що нормативно-правові акти, які регулювали їх організацію та діяльність,
вимагали суттєвих змін. Саме тому терміново було розроблено і прийнято низку
нових документів та внесено
зміни і доповнення до чинних. Так, уже 26 серпня 1991 р. було видано наказ МВС № 383 «Про перегляд відомчих нормативних актів і створення нормативної бази МВС України», згідно з яким
начальникам головних управлінь, управлінь та самостійних відділів міністерства пропонувалось переглянути всі відомчі нормативні документи й у встановленому порядку скасувати ті,
що втратили практичне значення або суперечили чинному законодавству.
зміни і доповнення до чинних. Так, уже 26 серпня 1991 р. було видано наказ МВС № 383 «Про перегляд відомчих нормативних актів і створення нормативної бази МВС України», згідно з яким
начальникам головних управлінь, управлінь та самостійних відділів міністерства пропонувалось переглянути всі відомчі нормативні документи й у встановленому порядку скасувати ті,
що втратили практичне значення або суперечили чинному законодавству.
Важливе значення для подальшої розбудови міліції України
мали законодавчі акти, прийняті 1992 року. Так, набули чинності Закони України
«Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про міліцію» від 19
червня 1992 р., «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992
р.,«Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і
рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. А 7 жовтня 1992
р. розпорядженням Президента України було затверджено Положення про
Міністерство внутрішніх справ України. Цього ж року було засновано профспілку
атестованих працівників ОВС України.
1992 року працівники ОВС склали Присягу
на вірність народові України. Цей захід розпочався з 17 січня і тривав до
кінця місяця. Переважна більшість працівників міліції виголошували текст
Присяги українською мовою, але, хто бажав, міг це зробити й російською.
Детального сценарію урочистого заходу на місця не надсилалось, а тому
церемонії проходили не скрізь однаково. Але вони повсюдно відбувалися урочисто,
під синьо-жовтими прапорами та в супроводі Гімну «Ще не вмерла Україна». Під
час складання Присяги працівниками МВС України першим перед строєм її виголосив
тодішній міністр внутрішніх справ Андрій Василишин.
«Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи
сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя,
здоров'я, права і свободи громадян, державний устрій і громадський порядок» -
це слова з Присяги, яку урочисто складає кожен, хто вступає на службу до ОВС.
Вірність клятві не шкодувати свого життя у боротьбі із злочинністю
підтверджена прикладом багатьох правоохоронців, які загинули, виконуючи
професійний обов'язок. Відомо чимало прикладів, коли працівники міліції,
захищаючи правопорядок та безпеку громадян, прикривали їх від ножа чи кулі
злочинців, ризикуючи власним життям, а часом і віддаючи його задля життя
іншого.
У перші роки незалежності України
кількість випадків загибелі працівників ОВС значно зросла. Так, у період
1991-1993 рр. під час виконання службових обов'язків загинуло 214 міліціонерів.
Слід також відзначити, що становлення
органів міліції суверенної України відбувалось у вкрай важких умовах. Так,
кількість зареєстрованих злочинів у 1992 році становила 431,5 тисячі, що на
18,7% було більше, ніж минулого. Понад 367 тисяч становили злочини по лінії
карного розшуку, що на 25,7% перевищувало показники 1991 року. Кількість
кримінальних справ, які знаходились у провадженні слідчих ОВС за 10 перших
місяців 1992 року, на 88 тис. перевищувала минулорічні дані, а порівняно з
1987 роком вона зросла у два з половиною рази. Суттєве збільшення навантаження
на слідчих призвело до якісних втрат особового складу. Так, у період 1988-1992
рр. із слідчих підрозділів звільнилося 2714 працівників, з них 1976 перейшли в
інші служби і лише 8,7% вийшли на пенсію. У підсумку слідство втратило близько
двох третин кадрів, які становили його професійне ядро, а некомплект кадрів
перевищив 550 осіб. Питома вага слідчих з вищою юридичною освітою зменшилась до
63,8%, а кожен сьомий (13,7%) слідчий не був юристом за фахом. А у Вінницькій,
Одеській, Херсонській, Луганській та Кіровоградській областях питома вага
слідчих з вищою юридичною освітою ледь сягала 40-50%. Тому МВС України вжило
невідкладних заходів щодо надання пріоритету слідчому апарату в комплектуванні
його фахівцями з вищою юридичною освітою.
Отже, життя вимагало істотних змін у системі підготовки
кадрів ОВС, створення нових та реорганізації чинних закладів освіти системи МВС
України. Так,у січні 1992 року на базі спеціального факультету МВС при
Українській юридичній академії було
створено Харківський інститут внутрішніх справ, а на базі Київської
вищої школи МВС - Українську академію внутрішніх справ. У травні 1992 року було
створено Київське та Чернігівське училища міліції МВС України. А на підставі
Закону України «Про освіту» спеціальні середні міліцейські школи, які діяли у
Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Львові, Одесі та Херсоні, були
перейменовані в училища міліції МВС України.
Загалом 1992 року, незважаючи на
складність ситуації, органами внутрішніх справ було розкрито понад 210 тисяч
злочинів, що на 13% перевищувало показники 1991 року. Також було розшукано на
3,5 тисячі більше злочинців, які переховувались від органів правосуддя. Дещо
поліпшились результати роботи стосовно попередження злочинів, виявлення їх у
сфері економіки та в ряді інших напрямів оперативно-службової діяльності. Однак
слід зазначити, що докорінних змін щодо стану оперативної обстановки досягнути
ще не вдалося. Українська міліція перебувала лише у процесі становлення.
Значною подією в житті української
міліції, враховуючи заслуги органів внутрішніх справ України у боротьбі зі
злочинністю та охороні правопорядку, стало встановлення їх професійного свята -
Дня міліції. Указом Президента України від 17 листопада 1992 р. встановлювалось
відзначення Дня міліції «...щорічно 20 грудня - у день прийняття Верховною
Радою України в 1990 році Закону України «Про міліцію». Також в Указі
наголошувалось: «У День міліції в містах Києві, Сімферополі, Севастополі,
обласних і районних центрах, містах обласного підпорядкування проводити
урочисті заходи». Зазначимо, що встановлення такого свята на державному рівні
мало дуже велике значення для підкреслення значимості ОВС у житті суспільства,
піднесення їх авторитету та престижності служби в міліції серед населення.
Закінчуючи серію статей, присвячених історії міліції України,
хотілося б наголосити, що поширення знань серед працівників ОВС і населення про
героїчні сторінки історії української міліції, її організацію та діяльність на
певних історичних етапах розвитку держави є дуже важливим. Це необхідно як для
підвищення національної свідомості та патріотичного виховання працівників ОВС,
так і для зростання довіри населення до міліції та зміцнення її авторитету.
Петро МИХАЙЛЕНКО, доктор юридичних наук,
професор;
Володимир ДОВБНЯ,
кандидат юридичних наук.
Міліція України № 08-2004
Комментариев нет:
Отправка комментария