Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

пятница, 15 июля 2016 г.

УКРАЇНСЬКА МІЛІЦІЯ В ОСТАННІ РОКИ ІСНУВАННЯ СРСР ТА ПЕРШІ РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (1990-1992 рр.)


Даний період був одним з найскладніших в історії ук­раїнської міліції. Це стало наслідком стрімкої криміналізації суспільства, яка розпочалася ще за кілька років до ї  проголошення незалежності України. Відбулися масштабні і   політичні  та  соціальні  зміни  у  суспільних  відносинах.    Внаслідок переходу від планової економіки до ринкової чимало підприємств перестало працювати, зросло безробіття. Втрата   та заощаджень та стрімке зростання цін спричинили різке зу­божіння значної частини населення. Відбулося розшарування і   суспільства на бідних і багатих практично за відсутності серед­нього класу. А сумна тенденція до зниження рівня суспільної і   моралі та правовий нігілізм - це ті чинники, що також призвели до зростання злочинності в Україні.
Доводиться визнавати як факт те, що криміногенна обстановка в державі у цей період була дуже складною. Так, наприклад, як зазначалося у наказі МВС УРСР № 53 від 5 квітня 1990 р., і   кількість злочинів, які були скоєні у Києві в першому кварталі і  1990 року, порівняно з аналогічним періодом минулого збільшилася на 69%. Зростав кримінальний професіоналізм: злочи­ни ставали все більш жорстокими та зухвалими, поширювалась їхня корислива спрямованість. Виникали нові види злочинної діяльності, такі як убивства на замовлення, торгівля людьми, 5  зброєю, вибухівкою, стратегічною сировиною тощо.
Але, попри численні труднощі, українським правоохороніцям вдалося не тільки вистояти в цих складних умовах, а й, зміцнівши, розпочати наступ на злочинність. В умовах недостатнього фінансування і гострого кадрового дефіциту МВС України спромоглось вирішити основні завдання, які ставились  перед міліцією, а головне - зберегти стабільність оперативної обстановки в державі, не допустити розгортання міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів.
У 1990 році політична ситуація в Радянському Союзі про­довжувала загострюватись. В окремих регіонах СРСР відбувалися міжнаціональні та міжетнічні конфлікти, які спричинили    жертви серед населення, масові заворушення тощо.
Враховуючи політичну ситуацію, що склалася в окремих рес­публіках СРСР на початку 1990 року, та намагаючись утримати   ситуацію   під   контролем,   керівництво   загальносоюзного    міністерства пішло на значне розширення прав МВС союзних    республік. Так, згідно з наказом
МВС СРСР № 2 від 24 січня 1990 р. «Про подальше розширення прав міністрів внутрішніх справ союзних республік» до компетенції міністрів союзних рес­публік було передано низку суттєвих повноважень, які до цього належали до виключної компетенції загальносоюзного міністерства. Наприклад, у галузі управління 0ВС та організації оперативно-службової діяльності їм було надано такі права: визначати порядок планування службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ; видавати нормативні акти сто­совно службової діяльності; інформаційно-методичні збірни­ки, бюлетені та інші друковані видання, визначати їх наклад, обсяг і періодичність, вирішувати питання щодо видавничої діяльності підпорядкованих органів та підрозділів. У кадровій та організаційно-штатній роботі - призначати та звільняти працівників на посадах начальників головних управлінь та уп­равлінь внутрішніх справ виконкомів обласних і міських рад народних депутатів; встановлювати згідно з нормативними ак­тами стаж служби начальникам головних управлінь та уп­равлінь внутрішніх справ виконкомів обласних і міських рад народних депутатів, а також їхнім заступникам; нагороджувати нагрудним знаком «Заслужений дільничний інспектор міліції»; визначати чисельність та затверджувати штати підрозділів міліції, які утримуються за рахунок коштів підприємств, ор­ганізацій та установ, а також інспекцій у справах неповнолітніх залежно від оперативної обстановки та місцевих умов; встано­влювати чисельність автомототранспортних засобів для підпо­рядкованих органів і підрозділів внутрішніх справ у межах та­бельних норм, затверджених МВС СРСР. Стосовно фінансового та матеріально-технічного забезпечення - дозволити придбан­ня та утримання 0ВС автомототранспорту, оперативної і криміналістичної техніки понад норми табельної положеності за рахунок коштів місцевого бюджету та інших нецентралізованих джерел; надавати фінансову допомогу особам рядового та начальницького складу - членам житлово-будівельних, житло­вих кооперативів та індивідуальним забудовникам, які прослужили бездоганно в 0ВС 15 і більше років, у межах асигнувань, що виділяються на дані потреби тощо.
Таке розширення повноважень керівників республікансь­ких МВС значно підвищило можливості їх впливу як на політич­ну ситуацію, так і стан боротьби з корумпованістю посадових осіб апаратів ОВС у межах республік.
До липня 1990 року посаду міністра внутрішніх справ УРСР обіймав генерал-полковник внутрішньої служби Іван Гладуш, а з липня 1990 року - генерал внутрішньої служби Андрій Василишин, які доклали чимало зусиль, щоб не допустити різкого обвалу злочинності в державі та масових порушень законності.
16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. Невдовзі після прийняття цього документа (а саме 30 липня 1990 р.) Верховна Рада прийняла постанову «Про проходження строкової військової служби громадянами УРСР та використання працівників правоохорон­них органів республіки за їі межами». Згідно з цим документом Раді Міністрів УРСР було поставлено завдання протягом місяця забезпечити повернення до постійного місця служби праців­ників правоохоронних органів республіки, які брали участь в охороні громадського порядку та локалізації міжнаціональних конфліктів в інших регіонах Радянського Союзу.
Зважаючи на те, що криміногенна ситуація в УРСР у другій половині 1990 року продовжувала погіршуватись, Верховна Рада прийняла постанову «Про невідкладні заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в республіці» від 29 ли­стопада 1990 р. У ній, зокрема, зазначалось, що криміногенна ситуація набула загрозливого характеру та продовжує погір­шуватись. Тому для поліпшення ситуації органам внутрішніх справ і внутрішнім військам було надано право «... з метою припинення масових заворушень, протиправних дій, які пов'язані з нападом на будинки державних та громадських ор­ганів та установ, масовим самовільним захопленням земель, невиконанням законних вимог працівників міліції та інших, які можуть призвести до зіткнення груп населення, а також дій, що паралізують роботу транспорту, життєдіяльність міст, посяга­ють на громадській спокій, права, життя і здоров'я людей, за­стосовувати у встановленому порядку активну протидію, в то­му числі із застосуванням дозволених спеціальних засобів» (Правила застосування таких спецзасобів було затверджено Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р.).
Важливим етапом розвитку української міліції стало ухва­лення Верховною Радою 20 грудня  1990 р. Закону Української РСР «Про міліцію». Цей документ заклав правову основу діяль­ності міліції України. Даний Закон - звичайно, зі змінами і до­повненнями – є й нині основоположним документом діяль­ності української міліції.
У статті 1 Закону зазначалося, що «міліція в УРСР - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здо­ров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань».
Основними завданнями міліції українські законодавці ви­значили такі: забезпечення особистої безпеки громадян, за­хист їхніх прав, свободі законних інтересів; запобігання пра­вопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення гро­мадського порядку; виявлення та розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримі­нальних покарань і адміністративних стягнень; участь у на­данні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам та організаціям щодо виконання покладених на них законом обов'язків.
Також у Законі «Про міліцію» було детально врегульовано такі важливі питання, як визначення принципів та правової ос­нови діяльності міліції, обов'язків та прав міліції, застосування працівниками міліції заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, проходження служби в ОВС, пра­вового та соціального захисту, відповідальності працівників міліції, контролю і нагляду за діяльністю ОВС тощо.
У статті 7 «Організація міліції та її підпорядкованість» ви­значалось, що «міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ УРСР, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кри­мінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на до­говірних засадах) функції». Згідно з цим Законом міліція УРСР складалася з підрозділів: кримінальної міліції; міліції гро­мадської безпеки; транспортної міліції; державної автомобільної інспекції; міліції охорони та спеціальної міліції.
З метою посилення правового захисту працівників право­охоронних органів Указом Президії Верховної Ради «Про поси­лення правового захисту працівників правоохоронних ор­ганів» від 18 січня 1991 р. Кримінальний кодекс УРСР було до­повнено статтями 176(5) «Образа прокурора або слідчого», 189(3) «Втручання у діяльність працівника прокуратури, ор­ганів внутрішніх справ, державної безпеки», 189(4) «Заподіян­ня тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу», 189(5) «Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу», а також змінено ре­дакцію статті 189(1) «Образа працівника міліції, народного дружинника або військовослужбовця». А з метою посилення соціального захисту працівників ОВС постановою Кабінету Міністрів від 29 червня 1991 р. було запроваджено державне обов'язкове особисте страхування осіб рядового та начальницького складу ОВС. Особливе значення для створення пра­вової бази діяльності української міліції мало введення в дію «Положення про проходження служби рядовим та началь­ницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР» від 29 липня 1991 р. і «Дисциплінарного статуту органів внут­рішніх справ Української РСР» від 29 липня 1991 р.
Після прийняття 24 серпня 1991 р. Верховною Радою Акту проголошення незалежності України у діяльності української міліції розпочинається новий етап - як міліції суверенної держави. Проголосивши незалежність, Україна фактично успадку­вала правоохоронні органи, які існували в УРСР. У свою чергу, МВС України також успадкувало органи міліції УРСР. Звичайно, що нормативно-правові акти, які регулювали їх організацію та діяльність, вимагали суттєвих змін. Саме тому терміново було розроблено і прийнято низку нових документів та внесено
зміни і доповнення до чинних. Так, уже 26 серпня 1991 р. було видано наказ МВС № 383 «Про перегляд відомчих нормативних актів і створення нормативної бази МВС України», згідно з яким
начальникам головних управлінь, управлінь та самостійних відділів міністерства пропонувалось переглянути всі відомчі нормативні документи й у встановленому порядку скасувати ті,
що втратили практичне значення або суперечили чинному за­конодавству.  
Важливе значення для подальшої розбудови міліції Ук­раїни мали законодавчі акти, прийняті 1992 року. Так, набули чинності Закони України «Про внесення змін і доповнень до За­кону Української РСР «Про міліцію» від 19 червня 1992 р., «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р.,«Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб началь­ницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. А 7 жовтня 1992 р. розпорядженням Президента України було затверджено Положення про Міністерство внутрішніх справ України. Цього ж року було засновано профспілку атестованих працівників ОВС України.
1992 року працівники ОВС склали Присягу на вірність наро­дові України. Цей захід розпочався з 17 січня і тривав до кінця місяця. Переважна більшість працівників міліції виголошува­ли текст Присяги українською мовою, але, хто бажав, міг це зробити й російською. Детального сценарію урочистого захо­ду на місця не надсилалось, а тому церемонії проходили не скрізь однаково. Але вони повсюдно відбувалися урочисто, під синьо-жовтими прапорами та в супроводі Гімну «Ще не вмерла Україна». Під час складання Присяги працівниками МВС України першим перед строєм її виголосив тодішній міністр внутрішніх справ Андрій Василишин.
«Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи сил і життя, боро­тися із злочинністю, захищати від протиправних посягань жит­тя, здоров'я, права і свободи громадян, державний устрій і гро­мадський порядок» - це слова з Присяги, яку урочисто складає кожен, хто вступає на службу до ОВС. Вірність клятві не шкоду­вати свого життя у боротьбі із злочинністю підтверджена при­кладом багатьох правоохоронців, які загинули, виконуючи професійний обов'язок. Відомо чимало прикладів, коли пра­цівники міліції, захищаючи правопорядок та безпеку грома­дян, прикривали їх від ножа чи кулі злочинців, ризикуючи власним життям, а часом і віддаючи його задля життя іншого.
У перші роки незалежності України кількість випадків заги­белі працівників ОВС значно зросла. Так, у період 1991-1993 рр. під час виконання службових обов'язків загинуло 214 міліціо­нерів.
Слід також відзначити, що становлення органів міліції суве­ренної України відбувалось у вкрай важких умовах. Так, кількість зареєстрованих злочинів у 1992 році становила 431,5 тисячі, що на 18,7% було більше, ніж минулого. Понад 367 тисяч становили злочини по лінії карного розшуку, що на 25,7% пере­вищувало показники 1991 року. Кількість кримінальних справ, які знаходились у провадженні слідчих ОВС за 10 перших місяців 1992 року, на 88 тис. перевищувала минулорічні дані, а порівня­но з 1987 роком вона зросла у два з половиною рази. Суттєве збільшення навантаження на слідчих призвело до якісних втрат особового складу. Так, у період 1988-1992 рр. із слідчих підрозділів звільнилося 2714 працівників, з них 1976 перейшли в інші служби і лише 8,7% вийшли на пенсію. У підсумку слідство втратило близько двох третин кадрів, які становили його про­фесійне ядро, а некомплект кадрів перевищив 550 осіб. Питома вага слідчих з вищою юридичною освітою зменшилась до 63,8%, а кожен сьомий (13,7%) слідчий не був юристом за фахом. А у Вінницькій, Одеській, Херсонській, Луганській та Кірово­градській областях питома вага слідчих з вищою юридичною освітою ледь сягала 40-50%. Тому МВС України вжило невідклад­них заходів щодо надання пріоритету слідчому апарату в комп­лектуванні його фахівцями з вищою юридичною освітою.
Отже, життя вимагало істотних змін у системі підготовки кадрів ОВС, створення нових та реорганізації чинних закладів освіти системи МВС України. Так,у січні 1992 року на базі спеціального факультету МВС при Українській юридичній академії було  створено Харківський інститут внутрішніх справ, а на базі Київської вищої школи МВС - Українську академію внутрішніх справ. У травні 1992 року було створено Київське та Чернігівське училища міліції МВС України. А на підставі Закону України «Про освіту» спеціальні середні міліцейські школи, які діяли у Дніпропетровську, Донецьку, Івано-Франківську, Львові, Одесі та Хер­соні, були перейменовані в училища міліції МВС України.
Загалом 1992 року, незважаючи на складність ситуації, ор­ганами внутрішніх справ було розкрито понад 210 тисяч зло­чинів, що на 13% перевищувало показники 1991 року. Також було розшукано на 3,5 тисячі більше злочинців, які переховува­лись від органів правосуддя. Дещо поліпшились результати ро­боти стосовно попередження злочинів, виявлення їх у сфері економіки та в ряді інших напрямів оперативно-службової діяльності. Однак слід зазначити, що докорінних змін щодо ста­ну оперативної обстановки досягнути ще не вдалося. Ук­раїнська міліція перебувала лише у процесі становлення.
Значною подією в житті української міліції, враховуючи за­слуги органів внутрішніх справ України у боротьбі зі злочинністю та охороні правопорядку, стало встановлення їх професійного свята - Дня міліції. Указом Президента України від 17 листопада 1992 р. встановлювалось відзначення Дня міліції «...щорічно 20 грудня - у день прийняття Верховною Радою Ук­раїни в 1990 році Закону України «Про міліцію». Також в Указі наголошувалось: «У День міліції в містах Києві, Сімферополі, Севастополі, обласних і районних центрах, містах обласного підпорядкування проводити урочисті заходи». Зазначимо, що встановлення такого свята на державному рівні мало дуже ве­лике значення для підкреслення значимості ОВС у житті суспільства, піднесення їх авторитету та престижності служби в міліції серед населення.
Закінчуючи серію статей, присвячених історії міліції Ук­раїни, хотілося б наголосити, що поширення знань серед працівників ОВС і населення про героїчні сторінки історії ук­раїнської міліції, її організацію та діяльність на певних історич­них етапах розвитку держави є дуже важливим. Це необхідно як для підвищення національної свідомості та патріотичного виховання працівників ОВС, так і для зростання довіри насе­лення до міліції та зміцнення її авторитету.
                                                     Петро МИХАЙЛЕНКО, доктор юридичних наук, професор;
                                                     Володимир ДОВБНЯ, кандидат юридичних наук.                                                                              
                                                         Міліція України № 08-2004



Комментариев нет:

Отправить комментарий