Організація та діяльність міліції УРСР у 1969 – 1988 рр.

 Після перейменування у грудні 1968 року союзно-рес­публіканського Міністерства охорони громадського по­рядку УРСР у союзно-республіканське Міністерство внутрішніх справ УРСР у структурі та діяльності міліції майже нічого не змінилося. Органи та підрозділи внутрішніх справ продовжу­вали виконувати покладені на них функції: боролись зі зло­чинністю, підтримували належний порядок у громадських місцях, охороняли всі види власності тощо. Так, наприклад, протягом 1969 року було попереджено 11726 злочинів, розшу­кано 4864 особи, що переховувалися від органів влади, затри­мано понад 554 тисячі громадян, які перебували у громадських місцях у нетверезому стані, по лінії апаратів боротьби з розкра­данням власності зареєстровано 21066 злочинів. Загалом же виявлено 137893 особи, що вчинили злочини, а слідчими орга­нами закінчено 58960 кримінальних справ.

Проте подальша діяльність міліції позначена пошуком більш ефективних організаційних форм роботи і структурних перетворень. їх початком стало затвердження у 1972 році Положення про МВС УРСР. Також у 1971-1972 рр. з метою вдоско­налення аналітичної, планової та контрольної діяльності у міністерстві та УВС на місцях створювались штаби. У1971 році наказом міністра внутрішніх страв було створено відділ міліції та слідче відділення МВС УРСР на повітряному транспорті, на які покладались обов'язки із забезпечення безпеки пасажирів та екіпажів літаків цивільної авіації на внутрішніх авіалініях, підтримання громадського порядку і боротьби зі злочинністю на аеродромах та аеровокзалах тощо. Цього ж року при міських і районних органах внутрішніх справ почалося створення спецкомендатур з обліку та нагляду за умовно засудженими до по­збавлення волі для роботи на будівництві підприємств народ­ного господарства. У 1972 році у складі МВС створено відділ дізнання, а в 1974 році в апаратах карного розшуку - профілак­тичну службу, яка включала такі структурні підрозділи: загаль­ної профілактики, індивідуальної профілактики і керівництва дільничними інспекторами, профілактики правопорушень не­повнолітніх. Крім цього, з метою подальшого вдосконалення обліково-статистичної та аналітичної роботи в ОВС, забезпе­чення більш повного і глибокого аналізу стану злочинності в Україні та оцінки ефективності роботи щодо попередження зло­чинів і оперативно-розшукових заходів, а також створення інформаційної бази у 1972 році було видано наказ «Про впро­вадження автоматизованої системи обліку, аналізу даних про злочини та осіб, які їх вчинили».

Як бачимо, у цей час на органи міліції покладались нові функції. Але разом з цим основні зусилля керівних органів МВС та всієї республіки були спрямовані на поліпшення діяльності міліції. Після того яку другій половині 50-х років не обгрунто­вано було скорочено чисельність міліції, обсяг роботи та на­вантаження працівників ОВС значно зросли. Тому вже на почат­ку 70-х років постало питання щодо необхідності збільшення штатної чисельності органів внутрішніх справ. Крім вищезга­даної причини, така необхідність була зумовлена зростанням чисельності населення, розвитком промисловості, створенням нових міст і селищ міського типу та будівництвом нових житло­вих масивів у містах.

Незважаючи на те, що Міністерство внутрішніх справ УРСР активно здійснювало свою діяльність, намагалося поліпшити умови роботи працівників (і для цього приймалися відповідні рішення та видавались накази), воно все одно перебувало в підпорядкуванні загальносоюзного МВС. Саме рішення союз­них органів влади та накази МВС СРСР у період, що розгля­дається, мали вирішальне значення у процесі структурних пе­ретворень та діяльності органів міліції УРСР. Так, у 1973 році Рада Міністрів СРСР затвердила Положення про радянську міліцію. Згідно з цим документом головним завданням міліції було забезпечення громадського порядку, попередження і припинення злочинів та інших правопорушень, охорона соціалістичної власності, прав і законних інтересів громадян, підприємств, організацій та установ від злочинних посягань та інших антигромадських дій, своєчасне і повне розкриття зло­чинів.

Виконувати вищезгадані завдання мали підрозділи адміністративної служби, кримінального розшуку, боротьби з розкраданням соціалістичної власності та спекуляцією, пас­портної роботи, ДАІ. До складу міліції також входили стройові та спеціальні частини і підрозділи, спецшколи, навчальні пунк­ти, науково-дослідні та інші установи.

Відповідно до поставлених завдань на міліцію покладались обов'язки, а з метою забезпечення їх виконання ОВС надава­лись певні права. Положення встановлювало умови й порядок прийняття громадян СРСР на службу в міліцію, а також її фінан­сове та матеріальне забезпечення.

З метою запровадження єдиної системи звань в органах внутрішніх справ у 1973 році було видано Указ Президії Вер­ховної Ради СРСР, який встановлював для рядового та начальницького складу міліції такі спеціальні звання: рядовий склад - рядовий міліції; молодший начальницький склад - молодший сержант міліції, сержант міліції, старший сержант міліції, стар­шина міліції; середній начальницький склад - молодший лей­тенант міліції, лейтенант міліції, старший лейтенант міліції, капітан міліції; старший начальницький склад - майор міліції, підполковник міліції, полковник міліції; вищий начальницький склад - генерал-майор міліції, генерал-лейтенант міліції. Цим же Указом було затверджено Присягу рядового та начальниць­кого складу ОВС і Положення про порядок прийняття Присяги.

У подальшому діяльність підрозділів міліції продовжували вдосконалювати. Було затверджено Положення про Слідче уп­равління МВС УРСР (1974 р.) та Положення про відділ дізнання МВС УРСР (1977 р.), видані накази «Про створення рес­публіканської автоматизованої підсистеми збору, опрацюван­ня та аналізу інформації про дорожньо-транспортні пригоди» (1976 р.) та «Про заходи щодо використання паспортної ре­форми в інтересах розшуку злочинців, які переховуються від органів влади» (1976 р.). У 1977 році управління, відділи, відділення, групи служби міліції МВС УРСР, УВС облміськвиконкомів і міськрайорганів внутрішніх справ було перейменовано в управління, відділи, відділення, групи охорони громадського порядку. В кінці 70-х років активно проходив процес зміцнен­ня патрульно-постової служби міліції та реорганізації підрозділів дорожньо-патрульної служби ДАІ. Так, у 1979 році з метою зміцнення громадського порядку і посилення бороть­би зі злочинністю в містах та інших населених пунктах в орга­нах внутрішніх справ УРСР було створено 25 частин і підрозділів патрульно-постової служби: 3 полки (в містах До­нецьк, Одеса, Харків), 7 батальйонів (у Ворошиловграді, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Херсоні та Севастополі), 14 рот (у Вінниці, Луцьку, Житомирі, Івано-Франківську, Кіро­вограді, Сімферополі, Полтаві, Рівному, Сумах, Тернополі, Хмельницькому, Черкасах, Чернігові та Чернівцях) та 1 взвод (в Ужгороді), а з метою поліпшення управління підрозділами дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції і підвищення їх впливу на дорожній рух у районі м. Києва окремі дивізіони державного нагляду міліції (при УВС і Вишгородського РВВС) були перетворені в окремий дивізіон дорожньо-патрульної служби ДАІ УВС.

У 1988 році з метою припинення групових хуліганських проявів і масових безладь в управліннях внутрішніх справ До­нецького, Львівського та Одеського облвиконкомів було створено загони міліції особливого призначення (більш відомі як «ОМОН»). На ці спецпідрозділи покладались завдання з охоро­ни громадського порядку під час проведення громадсько-політичних, спортивних, культурно-масових та інших масових заходів, а також у разі стихійних лих, епідемій, великих вироб­ничих аварій, катастроф та інших надзвичайних ситуацій; по­передження та припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь; участь у заходах із затримання оз­броєних злочинців.

У цей період значну роботу було проведено задля заохочен­ня працівників органів внутрішніх справ та громадян, які актив­но допомагали їм у роботі. Так, для осіб, які досягли високих ре­зультатів в оперативно-службовій та виробничо-господарській діяльності, виявили зразкову культуру несення служби особи­сту ініціативу під час виконання службових обов'язків, са­мовідданість, сміливість та кмітливість у службі було започатко­вано Почесну грамоту МВС УРСР та Книгу пошани МВС УРСР, куди заносили осіб, які особливо відзначилися у службі, зразково виконували свої обов'язки, досягли чималих успіхів у соцзмаганні тощо. Для увіковічення пам'яті працівників органів, підрозділів, установ, і навчальних закладів, які виявили ге­роїзм, відвагу, мужність і загинули у боротьбі за волю і неза­лежність Батьківщини в роки Великої Вітчизняної війни та за­хищаючи інтереси держави і громадян від злочинних посягань у мирний час, було започатковано Книгу вічної слави МВС УРСР. Крім цього, на осіб рядового та начальницького складу, які сумлінно прослужили в ОВС, при їх звільненні в запас чи відставку і призначенні пенсії було поширено нагородження медаллю «Ветеран праці». Для осіб, які протягом тривалого ча­су несли зразкову службу, із 1979 року було започатковано ме­даль «За зразкову службу» І, II і III ступенів.

Важливу роль в організації ефективної діяльності працівників органів внутрішніх справ і дотриманні ними у про­цесі цієї діяльності принципів законності та професіоналізму відіграли прийняті Статут внутрішньої служби ОВС (1979 р.) та Дисциплінарний статут ОВС (1984 р). Адже нерідко траплялися факти порушення працівниками органів внутрішніх справ пра­вил носіння форменого одягу, змішаних елементів форменого, цивільного і парадно-вихідного одягу, запізнення на роботу, недотримання правил віддавання честі тощо. Саме на боротьбу з усіма фактами неналежного ставлення до виконання службо­вих обов'язків було спрямовано вищезгадані нормативні акти. У Статуті внутрішньої служби було закріплено загальні обов'яз­ки осіб рядового і начальницького складу ОВС, загальні обов'язки начальників, порядок віддачі та виконання наказів, порядок представлення начальникам і представлення при інспектуванні; встановлювались норми поведінки рядового та начальницького складу, загальні правила носіння форменого одягу, порядок віддання честі та проведення стройових ог­лядів; регулювався загальний режим роботи та режим роботи в особливих умовах, а також правила утримання службових приміщень. Дисциплінарний статут складався із семи глав, які встановлювали: загальні положення; заохочення, які застосо­вувалися до рядового і начальницького складу; дисциплінарні стягнення, які накладалися на осіб рядового та начальницько­го складу; права начальників щодо застосування заохочень і накладення дисциплінарних стягнень; накладення дисцип­лінарних стягнень в особливих випадках; порядок застосуван­ня заохочень, накладення і виконання дисциплінарних стяг­нень; порядок подачі пропозицій, заяв і скарг.

Як уже зазначалося, одним з найпоширеніших дисцип­лінарних порушень було порушення правил віддавання честі та носіння форменого одягу. З метою викоренення цієї тен­денції у 1984 р. міністр внутрішніх справ СРСР дав вказівку «Про дотримання правил віддання честі», а у 1987 році було за­тверджено нову форму одягу начальницького та рядового складу міліції, порядок і правила її носіння, а також норми за­безпечення речовим майном працівників міліції.

Керівники державних та галузевих органів влади постійно проявляли увагу щодо підвищення матеріального забезпечен­ня працівників органів внутрішніх справ. Яскравим прикладом такої турботи стало затверджене Радою Міністрів СРСР 30 трав­ня 1985 року Положення про пенсійне забезпечення осіб на­чальницького та рядового складу органів МВС СРСР і їхніх сімей. Воно скасовувало численні нормативні акти щодо пен­сійного забезпечення працівників ОВС та їхніх сімей, спрощу­вало порядок нарахування їм пенсій і узагальнювало видані раніше нормативні документи з цих питань.

Слід наголосити, що на початку 80-х років відбулася зміна керівництва МВС СРСР, яка спричинила небачену чистку кадрів особового складу міліції. Цей процес торкнувся і ор­ганів внутрішніх справ УРСР. Щоправда, пізніше було визна­но, що під час цієї загальносоюзної кампанії допускались явні перегини, і певну частину звільнених працівників ОВС було поновлено на службі. Саме в цей час (а точніше в 1982 році) відбулася зміна керівництва МВС УРСР. Міністром внутрішніх справ України було призначено Івана Гладуша, який до цього обіймав посаду першого заступника міністра внутрішніх справ УРСР.

Петро МИХАЙЛЕЖО,

доктор юридичних наук, професор;

Едуард КІСІЛЮК,

кандидат юридичних наук.