Після перейменування у грудні 1968 року союзно-республіканського
Міністерства охорони громадського порядку УРСР у союзно-республіканське Міністерство
внутрішніх справ УРСР у структурі та діяльності міліції майже нічого не змінилося.
Органи та підрозділи внутрішніх справ продовжували виконувати покладені на них
функції: боролись зі злочинністю, підтримували належний порядок у громадських місцях,
охороняли всі види власності тощо. Так, наприклад, протягом 1969 року було попереджено
11726 злочинів, розшукано 4864 особи, що переховувалися від органів влади, затримано
понад 554 тисячі громадян, які перебували у громадських місцях у нетверезому стані,
по лінії апаратів боротьби з розкраданням власності зареєстровано 21066 злочинів.
Загалом же виявлено 137893 особи, що вчинили злочини, а слідчими органами закінчено
58960 кримінальних справ.
Як бачимо, у цей час на органи міліції покладались нові функції.
Але разом з цим основні зусилля керівних органів МВС та всієї республіки були спрямовані
на поліпшення діяльності міліції. Після того яку другій половині 50-х років не обгрунтовано
було скорочено чисельність міліції, обсяг роботи та навантаження працівників ОВС
значно зросли. Тому вже на початку 70-х років постало питання щодо необхідності
збільшення штатної чисельності органів внутрішніх справ. Крім вищезгаданої причини,
така необхідність була зумовлена зростанням чисельності населення, розвитком промисловості,
створенням нових міст і селищ міського типу та будівництвом нових житлових масивів
у містах.
Незважаючи на те, що Міністерство внутрішніх справ УРСР активно
здійснювало свою діяльність, намагалося поліпшити умови роботи працівників (і для
цього приймалися відповідні рішення та видавались накази), воно все одно перебувало
в підпорядкуванні загальносоюзного МВС. Саме рішення союзних органів влади та накази
МВС СРСР у період, що розглядається, мали вирішальне значення у процесі структурних
перетворень та діяльності органів міліції УРСР. Так, у 1973 році Рада Міністрів
СРСР затвердила Положення про радянську міліцію. Згідно з цим документом головним
завданням міліції було забезпечення громадського порядку, попередження і
припинення злочинів та інших правопорушень, охорона соціалістичної власності, прав
і законних інтересів громадян, підприємств, організацій та установ від злочинних
посягань та інших антигромадських дій, своєчасне і повне розкриття злочинів.
Виконувати вищезгадані завдання мали підрозділи
адміністративної служби, кримінального розшуку, боротьби з розкраданням соціалістичної
власності та спекуляцією, паспортної роботи, ДАІ. До складу міліції також входили
стройові та спеціальні частини і підрозділи, спецшколи, навчальні пункти, науково-дослідні
та інші установи.
Відповідно до поставлених завдань на міліцію
покладались обов'язки, а з метою забезпечення їх виконання ОВС надавались певні
права. Положення встановлювало умови й порядок прийняття громадян СРСР на службу
в міліцію, а також її фінансове та матеріальне забезпечення.
З метою запровадження єдиної системи звань
в органах внутрішніх справ у 1973 році було видано Указ Президії Верховної Ради
СРСР, який встановлював для рядового та начальницького складу міліції такі спеціальні
звання: рядовий склад - рядовий міліції; молодший начальницький склад - молодший
сержант міліції, сержант міліції, старший сержант міліції, старшина міліції; середній
начальницький склад - молодший лейтенант міліції, лейтенант міліції, старший лейтенант
міліції, капітан міліції; старший начальницький склад - майор міліції, підполковник
міліції, полковник міліції; вищий начальницький склад - генерал-майор міліції, генерал-лейтенант
міліції. Цим же Указом було затверджено Присягу рядового та начальницького складу
ОВС і Положення про порядок прийняття Присяги.
У подальшому діяльність підрозділів міліції
продовжували вдосконалювати. Було затверджено Положення про Слідче управління МВС
УРСР (1974 р.) та Положення про відділ дізнання МВС УРСР (1977 р.), видані накази
«Про створення республіканської автоматизованої підсистеми збору, опрацювання
та аналізу інформації про дорожньо-транспортні пригоди» (1976 р.) та «Про заходи
щодо використання паспортної реформи в інтересах розшуку злочинців, які переховуються
від органів влади» (1976 р.). У 1977 році управління, відділи, відділення, групи
служби міліції МВС УРСР, УВС облміськвиконкомів і міськрайорганів внутрішніх справ
було перейменовано в управління, відділи, відділення, групи охорони громадського
порядку. В кінці 70-х років активно проходив процес зміцнення патрульно-постової
служби міліції та реорганізації підрозділів дорожньо-патрульної служби ДАІ. Так,
у 1979 році з метою зміцнення громадського порядку і посилення боротьби зі злочинністю
в містах та інших населених пунктах в органах внутрішніх справ УРСР було створено
25 частин і підрозділів патрульно-постової служби: 3 полки (в містах Донецьк, Одеса,
Харків), 7 батальйонів (у Ворошиловграді, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Херсоні
та Севастополі), 14 рот (у Вінниці, Луцьку, Житомирі, Івано-Франківську, Кіровограді,
Сімферополі, Полтаві, Рівному, Сумах, Тернополі, Хмельницькому, Черкасах, Чернігові
та Чернівцях) та 1 взвод (в Ужгороді), а з метою поліпшення управління підрозділами
дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції і підвищення їх впливу на дорожній
рух у районі м. Києва окремі дивізіони державного нагляду міліції (при УВС і Вишгородського
РВВС) були перетворені в окремий дивізіон дорожньо-патрульної служби ДАІ УВС.
У 1988 році з метою припинення групових хуліганських проявів
і масових безладь в управліннях внутрішніх справ Донецького, Львівського та Одеського
облвиконкомів було створено загони міліції особливого призначення (більш відомі
як «ОМОН»). На ці спецпідрозділи покладались завдання з охорони громадського порядку
під час проведення громадсько-політичних, спортивних, культурно-масових та інших
масових заходів, а також у разі стихійних лих, епідемій, великих виробничих аварій,
катастроф та інших надзвичайних ситуацій; попередження та припинення групових порушень
громадського порядку, масових безладь; участь у заходах із затримання озброєних
злочинців.
У цей період значну роботу було проведено задля заохочення
працівників органів внутрішніх справ та громадян, які активно допомагали їм у роботі.
Так, для осіб, які досягли високих результатів в оперативно-службовій та виробничо-господарській
діяльності, виявили зразкову культуру несення служби особисту ініціативу під час
виконання службових обов'язків, самовідданість, сміливість та кмітливість у службі
було започатковано Почесну грамоту МВС УРСР та Книгу пошани МВС УРСР, куди заносили
осіб, які особливо відзначилися у службі, зразково виконували свої обов'язки, досягли
чималих успіхів у соцзмаганні тощо. Для увіковічення пам'яті працівників органів,
підрозділів, установ, і навчальних закладів, які виявили героїзм, відвагу, мужність
і загинули у боротьбі за волю і незалежність Батьківщини в роки Великої Вітчизняної
війни та захищаючи інтереси держави і громадян від злочинних посягань у мирний
час, було започатковано Книгу вічної слави МВС УРСР. Крім цього, на осіб рядового
та начальницького складу, які сумлінно прослужили в ОВС, при їх звільненні в запас
чи відставку і призначенні пенсії було поширено нагородження медаллю «Ветеран праці».
Для осіб, які протягом тривалого часу несли зразкову службу, із 1979 року було
започатковано медаль «За зразкову службу» І, II і III ступенів.
Важливу роль в організації ефективної діяльності працівників
органів внутрішніх справ і дотриманні ними у процесі цієї діяльності принципів
законності та професіоналізму відіграли прийняті Статут внутрішньої служби ОВС
(1979 р.) та Дисциплінарний статут ОВС (1984 р). Адже нерідко траплялися факти порушення
працівниками органів внутрішніх справ правил носіння форменого одягу, змішаних
елементів форменого, цивільного і парадно-вихідного одягу, запізнення на роботу,
недотримання правил віддавання честі тощо. Саме на боротьбу з усіма фактами неналежного
ставлення до виконання службових обов'язків було спрямовано вищезгадані нормативні
акти. У Статуті внутрішньої служби було закріплено загальні обов'язки осіб рядового
і начальницького складу ОВС, загальні обов'язки начальників, порядок віддачі та
виконання наказів, порядок представлення начальникам і представлення при інспектуванні;
встановлювались норми поведінки рядового та начальницького складу, загальні правила
носіння форменого одягу, порядок віддання честі та проведення стройових оглядів;
регулювався загальний режим роботи та режим роботи в особливих умовах, а також правила
утримання службових приміщень. Дисциплінарний статут складався із семи глав, які
встановлювали: загальні положення; заохочення, які застосовувалися до рядового
і начальницького складу; дисциплінарні стягнення, які накладалися на осіб рядового
та начальницького складу; права начальників щодо застосування заохочень і накладення
дисциплінарних стягнень; накладення дисциплінарних стягнень в особливих випадках;
порядок застосування заохочень, накладення і виконання дисциплінарних стягнень;
порядок подачі пропозицій, заяв і скарг.
Як уже зазначалося, одним з найпоширеніших дисциплінарних
порушень було порушення правил віддавання честі та носіння форменого одягу. З метою
викоренення цієї тенденції у 1984 р. міністр внутрішніх справ СРСР дав вказівку
«Про дотримання правил віддання честі», а у 1987 році було затверджено нову форму
одягу начальницького та рядового складу міліції, порядок і правила її носіння, а
також норми забезпечення речовим майном працівників міліції.
Керівники державних та галузевих органів влади постійно проявляли
увагу щодо підвищення матеріального забезпечення працівників органів внутрішніх
справ. Яскравим прикладом такої турботи стало затверджене Радою Міністрів СРСР 30
травня 1985 року Положення про пенсійне забезпечення осіб начальницького та рядового
складу органів МВС СРСР і їхніх сімей. Воно скасовувало численні нормативні акти
щодо пенсійного забезпечення працівників ОВС та їхніх сімей, спрощувало порядок
нарахування їм пенсій і узагальнювало видані раніше нормативні документи з цих питань.
Слід наголосити, що на початку 80-х років відбулася зміна
керівництва МВС СРСР, яка спричинила небачену чистку кадрів особового складу міліції.
Цей процес торкнувся і органів внутрішніх справ УРСР. Щоправда, пізніше було визнано,
що під час цієї загальносоюзної кампанії допускались явні перегини, і певну частину
звільнених працівників ОВС було поновлено на службі. Саме в цей час (а точніше в
1982 році) відбулася зміна керівництва МВС УРСР. Міністром внутрішніх справ України
було призначено Івана Гладуша, який до цього обіймав посаду першого заступника міністра
внутрішніх справ УРСР.
Петро МИХАЙЛЕЖО,
доктор юридичних наук, професор;
Едуард КІСІЛЮК,
кандидат юридичних наук.
Комментариев нет:
Отправка комментария