Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

четверг, 21 июля 2016 г.

Міліція України у складі Міністерства охорони громадського порядку УРСР (1962 -1968)


5 вересня 1962 року, згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР, Міністер­ство внутрішніх справ України, до складу якого входила українська міліція, було перейменоване в республіканське Мініс­терство охорони громадського порядку УРСР (МОГП УРСР). Дане рішення мотиву­валось тим, що основною функцією ОВС вважалась саме охорона громадського порядку. Відповідно Управління внутрішніх справ виконкомів обласних рад депутатів трудящих були переймено­вані в Управління охорони громадського порядку виконкомів обласних рад депу­татів трудящих. Такі ж само переймену­вання відбулися і в інших республіках СРСР.

Основні зусилля української міліції, як і всієї радянської, мали бути зосере­джені на забезпеченні охорони гро­мадського порядку, своєчасному попе­редженні, припиненні та розкритті зло­чинів, викорененні злочинності та будь-яких порушень правопорядку. Саме такі завдання ставились керівництвом дер­жави перед міліцією. Завдання повного викоренення злочинності стало наслід­ком волюнтаристських рішень, прийня­тих на XXII з'їзді КПРС, що відбувся наприкінці 1961 року. Прийнята на цьому з'їзді нова Програма партії, яка не мала ані економічного, ані соціального підґрунтя, ставила перед радянським на­родом безпосереднє практичне завдан­ня - побудову комуністичного суспільст­ва, а міліцію та інші правоохоронні орга­ни орієнтувала на різке скорочення зло­чинності у найближчі роки, а згодом і повне її викоренення в державі.
Нереальність виконання поставле­ного перед міліцією завдання щодо пов­ної ліквідації злочинності, зважаючи на світовий досвід, нині ні в кого не викли­кає сумнівів. Але в той час у СРСР виник­ла ілюзія можливості швидко впоратися з цим завданням, що, у свою чергу, по­роджувало «шапкозакидательські» тен­денції в суспільстві. Багато хто щиро вірив у можливість повного і досить швидкого викоренення злочинності, але згодом стало очевидним розходження бажаного з реальним. Прагнення штуч­ного покращання звітності призвело до розквіту процентоманії та масового при­ховування злочинів. У подальшому керівництву МОГП (МВС) доводилось до­кладати чимало зусиль для подолання цих негативних тенденцій. Так, наприк­лад, у додатку до вказівки МОГП УРСР від 15 березня 1967 р. № 44с зазначалось: «Багато порушень законності пов'язані з недобросовісним ставленням деяких працівників міліції до розгляду заяв гро­мадян про вчинені злочини та прихову­ванням їх від обліку. Декілька років ко­лишні керівники УОГП Житомирської області доповідали міністерству про високі показники у роботі по боротьбі з кримінальною злочинністю. Як зараз з'ясувалось, в області штучно прикра­шався стан справ, приховувались злочини... Минулого року окремі факти окоза­милювання та приховування від обліку кримінальних злочинів мали місце у До­нецькій, Чернівецькій та деяких інших областях. Незважаючи на суворі вимоги міністерства, деякі керівники УОГП до цього часу не вжили заходів щодо вико­ренення такого ганебного явища, як при­ховування злочинів». Але повністю ви­коренити факти штучного покращання звітності за рахунок приховування зло­чинів не вдавалося й до цього часу. Про необхідність нещадної боротьби з ви­щезгаданими негативними тенденціями в роботі сучасної української міліції не одноразово підкреслював у своїх нака­зах, виступах перед громадськістю та зверненнях до працівників міліції міністр внутрішніх справ України гене­рал-лейтенант міліції Микола Білоконь.
Проте, попри вищезгадані прорахунки керівництва держави щодо боротьби зі злочинністю, в роботі ОВС відбувалися і позитивні зрушення. Це проявлялося в поліпшенні нормативно-правового за­безпечення діяльності міліції, вдоско­наленні їх технічного оснащення, поси­ленні профілактичної роботи, широкому залученні громадськості до боротьби з правопорушеннями тощо.
Організаційно-правові засади ді­яльності міліції врегульовувались при­писами прийнятого у 1962 році нового Положення про радянську міліцію. Згідно з цим документом було чітко ви­значено завдання міліції, права та обов'язки її працівників. У положенні зазначалося, що міліція є адміністратив­но-виконавчим органом держави, який має охороняти громадський порядок у містах, населених пунктах і на транс­портних магістралях, забезпечувати охорону державної власності, особи і прав громадян від злочинних посягань, своєчасно попереджувати, припиняти і розкривати кримінальні злочини. У до­кументі наголошувалось на необхідності підтримання міліцією постійного зв'язку «з широкими масами трудящих і гро­мадськими організаціями» та працюва­ти «в тісній взаємодії з добровільними народними дружинами по охороні гро­мадського порядку». Згідно з цим поло­женням міліція повинна була виконува­ти свої обов'язки відповідно до законів СРСР, союзних і автономних республік, постанов і розпоряджень Ради Міністрів СРСР, Рад Міністрів союзних і автоном­них республік, рішень місцевих органів державної влади, Положення про міліцію, а також наказів та інструкцій міністерств охорони громадського по­рядку союзних і автономних республік. У своїй діяльності місцеві органи міліції були підзвітні відповідним радам депу­татів трудящих, а також вищим за рангом органам охорони громадського порядку.
З метою вдосконалення організації служби міліції з охорони громадського порядку на вулицях, у громадських місцях, на залізничному і водному транспорті, під час проведення масових заходів, стихійних лих, в умовах ци­вільної оборони та встановлення обо­в'язків, прав і відповідальності патрулів, постових, начальників органів, коман­дирів частин, підрозділів та інших поса­дових осіб міліції із забезпечення громадського порядку згідно з наказом міністра охорони громадського порядку УРСР від 17 січня 1963 р. набув чинності Статут патрульної та постової служби міліції УРСР. Даним документом керува­лися всі працівники міліції під час не­сення патрульної та постової служби, а також у тих випадках, коли при вико­нанні інших службових обов'язків чи пе­ребуваючи поза службою вживали за­ходів до припинення порушень гро­мадського порядку.
Значна увага приділялась вдоскона­ленню правового забезпечення діяль­ності й інших служб міліції. Так, наказом міністра охорони громадського порядку від 1 жовтня 1963 р. було запроваджено Інструкцію чергового по органу міліції Української РСР, наказом від 17 серпня 1965 р. - Інструкцію про порядок накла­дення, стягнення та обліку адміністратив­них штрафів, що накладаються органами міліції Української РСР, а наказом від 10 липня 1966 р. - Положення про дільнич­них уповноважених позавідомчої охоро­ни при органах міліції МОГП УРСР тощо.
Керівництво МОГП спрямовувало чимало зусиль на підвищення ефектив­ності роботи та авторитету працівників міліції серед населення, піднесення престижності міліцейської служби та за­охочення громадян до роботи в ОВС.
Так, з метою подальшого розвитку руху за покращання оперативно-служ­бової діяльності міліції та підвищення її авторитету на основі поліпшення вихо­вання і навчання особового складу, зміцнення дисципліни і неухильного до­тримання законності наказом міністра охорони громадського порядку від 20 липня 1963 р. було запроваджено Поло­ження про кращий орган та підрозділ міліції, дільницю зразкового громадсь­кого порядку, відмінний пост (маршрут) міліції МОГП УРСР. У цьому наказі зазна­чалося, що органу, який заслужив зван­ня «Кращий орган міліції», вручається Почесна грамота міністерства, а керівний склад і окремі працівники за­носяться до Книги пошани МОГП УРСР і нагороджуються знаком «Заслужений працівник міністерства» та значком «Відмінник міліції». Нагородження про­водились в урочистій обстановці за участі представників громадськості. Ко­мандири й окремі працівники підроз­ділів міліції, дільничні уповноважені, начальники лінійних постів, постові та патрульні міліції, які за високими показ­никами служби добивалися присвоєння почесного звання, нагороджувалися значком «Відмінник міліції», грамотами У0ГП-М0ГП та цінними подарунками. У положенні визначався порядок та пра­вила присвоєння вищезгаданих почес­них звань.
Значною подією у житті міліції стало встановлення свята - День радянської міліції. Згідно з Указом Президії Верхов­ної Ради СРСР від 26 вересня 1962 р. во­но мало відзначатися кожного року 10 листопада. Цього дня у 1962 році в СРСР вперше на державному рівні було відзначено День радянської міліції. На­передодні свята в Києві у Жовтневому палаці культури відбулося урочисте засідання працівників міліції, присвяче­не 45-річчю радянської міліції. З до­повіддю на засіданні виступив тодішній міністр охорони громадського порядку генерал-полковник внутрішньої служби Іван Головченко (міністр внутрішніх справ - міністр охорони громадського порядку УРСР з 9 квітня 1962 р. по 16 червня 1982 р.). Урочисті засідання бу­ло проведено в усіх містах та районах республіки. Встановлення такого свята саме на державному рівні мало дуже ве­лике значення для підвищення автори­тету міліції та престижності служби в ОВС серед населення.
10 листопада 1967 р. вся міліція СРСР, зокрема й українська, урочисто відсвяткувала 50-річчя створення ра­дянської міліції. На честь цієї дати Ука­зом Президії Верховної Ради СРСР від 20 листопада 1967 р. було засновано ювілейну медаль «50 років радянської міліції». Якщо подібні нагороди до річниць Збройних сил вже давно існува­ли, наприклад ювілейні медалі «XX років РСЧА» (1938 р.), «30 років Радянської Армії і Флоту» (1948 р.), «40 років Зброй­них сил СРСР» (1957 р.), то до річниці створення міліції це була перша медаль. Також 3-мільйонним накладом було ви­пущено поштову марку «50-річчя ра­дянської міліції» із зображенням працівника міліції. До речі, це вже була друга поштова марка, присвячена охо­роні громадського порядку. Першу - із зображенням працівника міліції та дру­жинника під назвою «Охорона громадсь­кого порядку» накладом у 4 мільйони примірників - було введено в обіг у бе­резні 1964 року. Зважаючи на великі на­клади, досить широке використання та значну кількість колекціонерів, ці по­штові марки, присвячені міліції, також мали значення для підвищення престиж­ності праці міліціонерів та авторитету міліції серед населення.
Даний період в історії органів охоро­ни громадського порядку характе­ризується також значним підвищенням їх ролі у провадженні попереднього розслідування. Так, якщо право прова­дження дізнання органи охорони гро­мадського порядку вже мали, то право провадження попереднього слідства во­ни дістали у 1963 році.
Правовою підставою надання права провадження попереднього слідства ор­ганам охорони громадського порядку став Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про надання права провадження попе­реднього слідства органам охорони гро­мадського порядку» від 6 квітня 1963 р. У цьому документі зазначалося, що метою даного заходу насамперед є посилення боротьби зі
злочинністю та зміцнення за­конності. Указом встановлювалось, що поряд із слідчими органів прокуратури та державної безпеки попереднє слідство має провадитись також і слідчими ор­ганів охорони громадського порядку. У своїй роботі слідчі органів МОГП при провадженні попереднього слідства ма­ли користуватися нормами криміналь­но-процесуального законодавства, пе­редбаченими для попереднього слідст­ва. Президіям Верховних Рад союзних республік доручалось відповідно до положень даного документу внести не­обхідні зміни до республіканських кри­мінально-процесуальних кодексів.
Відповідні зміни до Кримінально-процесуального кодексу УРСР було вне­сено Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про внесення змін до Криміналь­но-процесуального кодексу Української РСР» від 13 червня 1963 р. Так,у пункті 7 статті 32 до поняття «слідчий», крім слідчих прокуратури та слідчих органів державної безпеки, було включено слідчих органів охорони громадського по­рядку. У статті 102 «Органи попереднього слідства» зазначалось, що органами по­переднього слідства є слідчі прокурату­ри, слідчі органів охорони громадського порядку та слідчі органів державної без­пеки. Статтею 112 «Підслідність» було чітко визначено питання підслідності у справах про злочини, передбачені стат­тями Кримінального кодексу УРСР, за якими попереднє слідство належало провадити органам охорони громадсь­кого порядку. Надання органам охорони громадського порядку права прова­дження попереднього слідства спонука­ло МОГП УРСР до якнайшвидшого розв'я­зання питань організаційно-правового та матеріально-технічного забезпечен­ня, управління та контролю за діяль­ністю, кадрового забезпечення ново­створюваних підрозділів нової для МОГП служби. Так, для організації і керівництва слідчою роботою у складі МОГП УРСР було створене Слідче уп­равління. В обласних управліннях охо­рони громадського порядку створюва­лись слідчі відділи (відділення), а в містах, районах, на залізничних дільни­цях та дільницях водних басейнів - слідчі відділення і групи слідчих. Було затверджено Положення про органі­зацію і діяльність слідчих апаратів в ор­ганах Міністерства охорони громадсько­го порядку та визначено структуру і шта­ти слідчих апаратів у системі МОГП УРСР. Спеціальні ж апарати для провадження дізнання було скасовано, а його прова­дження покладено на оперативно-на­чальницький склад органів міліції по лініях служб, у тому числі й на дільничних уповноважених.
Звичайно, що відразу налагодити функціонування новостворених слідчих підрозділів МОГП УРСР було вкрай важ­ко. Про необхідність подолання не­доліків у роботі слідчих підрозділів наголошувалось у постанові ЦК КПРС та Ра­ди Міністрів СРСР «Про заходи по поси­ленню боротьби із злочинністю» від 23 липня 1966 р. Зокрема, у цьому доку­менті наголошувалось на необхідності покращання керівництва роботою слідчих підрозділів з боку начальників управлінь охорони громадського поряд­ку облвиконкомів, особлива увага звер­талася на необхідність суворого дотримання законності у діяльності слідчих та організації тісної взаємодії всіх служб у розкритті та розслідуванні злочинів.
На початковому етапі становлення слідчих апаратів ООГП з особливою гос­тротою постала проблема забезпечення цих підрозділів висококваліфікованими кадрами. Адже згідно з Положенням про організацію і діяльність слідчого апарату в органах МОГП УРСР на посади слідчих могли призначатись лише особи, які мали вищу юридичну освіту. Як виняток на слідчу роботу могли залучати осіб із середньою юридичною освітою лише в тому разі, якщо вони мали значний дос­від практичної роботи з розслідування кримінальних справ. Звичайно, пробле­ми з кваліфікованими кадрами існували і в інших структурних підрозділах ОВС.
З метою вирішення проблеми щодо нестачі кваліфікованих кадрів міліції у 1965 році було достроково проведено випуск у спеціальних середніх школах міліції. Так, на вакантні посади оперативно-начальницького складу призна­чено 572 випускники. А відповідно до постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 3 травня 1965 р. штати міліції УРСР було збільшено на 4000 одиниць.  У той час вищу юридичну освіту працівники міліції могли отримувати у вищих школах МОГП, юридичних інсти­тутах, на юридичних факультетах уні­верситетів. У Києві з 1960 року працю­вала Вища школа МВС УРСР (з 1962 року - Вища школа МОГП УРСР, а з 1966 року -Київська вища школа МОГП СРСР). Окрім стаціонарного відділення, вона мала й великий заочний факультет. Юристів се­редньої кваліфікації для органів міліції УРСР готували Донецька, Івано-Франківська, Львівська та Одеська се­редні спеціальні школи міліції.
Слід зазначити, що на початку даного періоду працівники міліції республіки значно посилили зв'язки та взаємодію з громадськістю щодо боротьби зі зло­чинністю та порушеннями громадського порядку. Міністерство охорони гро­мадського порядку УРСР присвятило цьому важливому питанню низку наказів і директив. Так, згідно з наказом по Міністерству охорони громадського по­рядку від 16 листопада 1962 р. було за­проваджено інститут позаштатних гро­мадських співробітників міліції. А 3 квітня 1963 р. було видано наказ «Про взаємодію органів міліції з добровіль­ними народними дружинами по охороні громадського порядку». Зв'язок з гро­мадськістю став необхідною умовою успішного вирішення органами міліції завдань з охорони громадського поряд­ку і боротьби зі злочинністю.
З кожним роком в УРСР зростала кількість добровільних народних дру­жин. Набуваючи досвіду, вони працюва­ли все краще і впевненіше. Так, якщо у 1963 році в республіці налічувалося 29 тисяч таких громадських формувань, то наступного року їх стало вже 31,5 тисячі. Кількість злочинів, попереджених ДНД (від загальної кількості попереджених злочинів у республіці), зросла відпо­відно з 4,1% до 5,5%, а припинених хуліганських проявів - відповідно з 18,6% до 19,8%. У багатьох областях рес­публіки на великих підприємствах було створено громадські ради сприяння збереженню державної власності. Так, на­приклад, за ініціативи працівників міліції Луганщини на підприємствах, бу­довах, у колгоспах тощо були організо­вані бригади з охорони державної і суспільної власності. Роботу цих бригад організовували ради сприяння охороні державної і суспільної власності. Знач­ну допомогу в діяльності цим радам на­давали працівники міліції. Бригади сис­тематично перевіряли стан охорони складів та інших місць зберігання ма­теріальних цінностей, а також стан їх обліку, патрулювали на об'єктах і в ряді випадків затримували розкрадачів під час вчинення правопорушень.
З метою забезпечення успішної діяльності слідчого апарату органів ОГП та зміцнення його зв'язків з громадсь­кістю, згідно з наказом міністра охорони громадського порядку УРСР «Про участь громадських помічників слідчого у ро­боті слідчого апарату МОГП УРСР» від 8 жовтня 1963 р., було впроваджено в дію Положення про громадських помічників слідчого. Згідно з вищезгаданим доку­ментом слідчим відділам (відділенням, групам, управлінням) надавалось право залучати для виконання завдань, що сто­яли перед слідчими апаратами МОГП, як громадських помічників пенсіонерів МОГП, КДБ, Радянської Армії, студентів вищих юридичних навчальних закладів та інших осіб, що бажали і були здатні надавати допомогу слідчим апаратам. Положенням категорично заборонялось доручати громадським помічникам слідчого самостійне (від свого імені або від імені слідчого) проведення будь-яких процесуальних дій. Кожному гро­мадському помічникові слідчого вида­валося посвідчення особи встановлено­го зразка, яке він був зобов'язаний мати під час виконання службових обов'яз­ків. Безпосереднє керівництво гро­мадськими помічниками слідчого було покладено на слідчих. Контроль за цією роботою здійснювали начальники слід­чих відділів (відділень). Також за актив­ну участь у роботі положенням передбачалась низка заохочень громадських помічників слідчого, а саме: оголошення подяки, вручення Почесної грамоти, на­городження цінним подарунком, а за особливі заслуги - представлення до урядової нагороди.
Характерною ознакою даного періоду життєдіяльності української міліції стало підвищення уваги науковців до дослідження її історії. З питань дослідження загальної історії ук­раїнської міліції за радянської доби, без­перечно, найвагомішим здобутком стало видання у 1965 році колективної праці «Из истории милиции Советской Украй­ни». Ця книга була підготовлена за рішенням колегії МОГП УРСР. Авторський колектив склали науковці - співробітни­ки Київської вищої школи МОГП УРСР. Ця книга стала першою спробою такого мас­штабного дослідження у даній галузі. Ав­торським колективом було проведено ве­лику дослідницьку роботу. При підго­товці книги були використані матеріали п'яти фондів Центрального державного архіву Жовтневої революції та соціалістичного будівництва УРСР (нині -ЦДАВО України), обласних архівів рес­публіки, архівні документи МОГП УРСР. Можна з певністю стверджувати, що ви­дання саме цієї праці стало поштовхом для подальших досліджень як історії ук­раїнської міліції,такі історії міліції інших союзних республік колишнього СРСР.
У складі Міністерства охорони гро­мадського порядку міліція перебувала до грудня 1968 року. Попередня ж назва міністерства, яку воно має і донині, - Міністерство внутрішніх справ - була повернута згідно з Указом Президії Вер­ховної Ради УРСР від 9 грудня 1968 р. «Про перейменування Міністерства охо­рони громадського порядку Української РСР в Міністерство внутрішніх справ Ук­раїнської РСР».
Петро МИХАЙЛЕНКО,
доктор юридичних наук, професор;
Володимир ДОВБНЯ,
кандидат юридичних наук.     Міліція України № 3-4-2004 

Комментариев нет:

Отправить комментарий