Народний комісаріат внутрішніх справ УСРР у період з часу входження України в СРСР до ліквідації наркомату (1923 -1930 рр.)

           Після входження УСРР до складу Радянського Союзу істотних змін зазнали майже всі органи державної виконавчої влади. Згодом відбілися зміни і в НКВС України

Так, 1923 року ще збереглась чинна структура НКВС, а саме чотири головних управління: Адміністраційно-організаційне; Головне уп­равління міліції і карного розшуку; Головне управління місць позбав­лення волі; Головне управління комунального (міського) господарст­ва. При НКВС залишалось і Державне політичне управління. Тому цього року робота наркомату внутрішніх справ відбувалася в напрямі загального керування зазначеними галузями державного управління. Але вже наступного року дана структура зазнала істотних змін. У серпні 1924 року із складу НКВС було виведено органи державної безпеки, які було перепідпорядковано РНК УСРР. А 20 вересня було прийнято нове Положення про Народний комісаріат внутрішніх справ, ухвалене постановою ВУЦВК та РНК УРСР.

Стосовно структурної побудови НКВС у цьому документі зазнача­лось, що комісаріат очолює народний комісар внутрішніх справ, при якому діє колегія. Складовими підрозділами наркомату стали такі: адміністративний відділ (складався з відділень: адмінконтролю і на­гляду та особливої комісії з адміністративної висилки; іноземного з евакуаційним столом; ЗАГСу; з відділення церкви від держави; інфор­маційно-статистичного; адміністративно-територіального бюро з картографічною частиною); відділ міліції та розшуку (складався з трьох підвідділів: міліції, який поділявся на відділення служби міліції та відділення обліку й укомплектування; розшуку, який поділявся на відділення служби розшуку, відділення обліку та реєстрації, відділен­ня із завідування розплідниками собак-шукачів; політінспекції, яка була наглядовим органом за політроботою міліції та розшуку і збира­ла інформаційний матеріал про політичний стан органів міліції та роз­шуку); виправно-трудовий відділ (складався із загального відділен­ня, адміністративно-пенітенціарної та виробничо-господарської інспекцій); інспекція у справах комунального господарства (на правах відділу) та управління справами. При НКВС також діяли три постійних міжвідомчих органи: особлива комісія з адміністративної висилки; центральна міжвідомча комісія у справах про товариства і союзи; ра­да у справах комунального господарства.

Місцевими органами НКВС було визначено губернські та окружні адміністративні управління (відділи). А в районах і сільській місце­вості наркомат проводив заходи та розпорядження через працівників адміністративної служби райвиконкомів, сільрад і сільських вико­навців.

На НКВС УСРР покладались такі основні завдання: керівництво діяльністю місцевими органами НКВС та нагляд за правильністю їх організації; охорона революційного порядку та громадської безпеки шляхом керівництва діяльністю органами міліції і карного розшуку, видання та розробки обов'язкових постанов, передбачених законом; регулювання практики виконкомів та інших органів влади із накла­дання адміністративних стягнень; керівництво заходами з ліквідації стихійних лих; нагляд за впровадженням виправно-трудової політи­ки, погодженої з Нарком'юстом та керівництво пенітенціарною спра­вою; нагляд за впровадженням законодавства про відділення церкви від держави; інспектування та адміністративний нагляд за комуналь­ною справою; загальне керівництво евакуацією та реевакуацією біженців і полонених; керівництво справами ЗАГСу; розгляд та вирішення скарг на дії місцевих органів НКВС; сприяння іншим орга­нам радянської влади у впровадженні в примусовому порядку їхніх заходів, а також виконання всіх інших адміністративних функцій, по­кладених законом на НКВС.

23 липня 1926 р. постановою ВУЦВК та РНК УСРР у вищерозглянуте Положення про НКВС УСРР було внесено зміни, які стосувались відділу міліції та розшуку. Так, згідно із зазначеною постановою відділ міліції та розшуку УСРР було підвищено у статусі, він отримав найме­нування "Головне Управління Міліції й Кримінального Розшуку Рес­публіки".

Важливим став факт проведення українізації органів НКВС. Так, наприкінці 1925 року керівництво НКВС УСРР звернуло увагу, особ­ливо місцевих органів комісаріату, зокрема міліції, на виявлені не­доліки щодо проведення українізації свого апарату. З метою посилен­ня українізації місцевого апарату було видано наказ НКВС по округовому апарату від 10 листопада 1925 р., в якому визначались необхідні для цього заходи. Так, наприклад, заборонявся прийом на службу працівників, "що цілком не володіють українською мовою", а під час скорочення штатів у першу чергу належало звільняти осіб, які не во­лодіють українською мовою.

З метою поліпшення трудової дисципліни та чіткого розподілу на­вантаження між працівниками комісаріату Адміністрацією НКВС за погодженням з місцевкомом 26 травня 1927 р. було запроваджено правила внутрішнього розпорядку НКВС. Згідно з цими правилами робочий день у комісаріаті починався о 9 годині ранку і тривав до 15 год. 30 хв. щодня.

Напередодні вихідних днів та революційних свят робочий день тривав до 15 год. Для обліку явки на службу та уходу з неї було встано­влено марочну систему контролю. Кожен працівник отримував влас­ний номер. Прибувши на службу, він був зобов'язаний знімати марку та залишати її в себе до кінця робочого дня. А йдучи з роботи, вішати марку на свій номер. Контроль покладався на завідувача господарчої частини НКВС. При неможливості вчасно або взагалі прибути на службу працівник зобов'язаний був повідомити про це начальника відділу, в якому він працював, вказавши причину запізнення або не­явки, а прийшовши на роботу, надати відповідні документи, які підтверджували обставини, що завадили вчасному прибуттю на службу. Робочі години, які були пропущені без поважних причин, вважались прогулом і не оплачувались. Запізнення на службу без поваж­аних причин більше двох разів на місяць давало право адміністрації на­класти одне з передбачених стягнень: зауваження, догану, догану з опублікуванням у наказі. У правилах зазначалося, що "ввічливість та коректне поводження з працівниками і службовцями НКВС є обов'яз­ком як адміністрації, так і всіх співробітників". Дані правила були обов'язковими для всіх сторін і вивішувались на видному місці в кож­ному відділі НКВС.

Від початку 1923 року до ліквідації наркомату (в 1930 році) керівниками НКВС УСРР призначались: В.М. Манцев (народний комісар внутрішніх справ та Голова ВУНК-ДПУ з березня 1922 року по серпень 1923 року); І.Г. Ніколаєнко (народний комісар внутрішніх справ з серпня по грудень 1923 року); С.Ф. Буздалін (тимчасово ви­конуючий обов'язки народного комісара внутрішніх справ з грудня 1923 року по березень 1924 року); В.А. Балицький (народний комісар внутрішніх справ та Голова ДПУ з березня 1924 року по гру­день 1930 року).

Офіційним друкованим органом НКВС залишався "Бюллетень Народного комиссариата внутренних дел УССР", який видавався у Харкові з серпня 1922 року по липень 1925 року, спочатку як тижне­вик, а з 1 924 року-двічі на місяць. Загалом вийшло 72 номери "Бюлетеня". В часописі публікувались переважно нормативні акти (поста­нови, накази, інструкції тощо), які регламентували діяльність служб і відомств наркомату. Бюлетень мав два розділи: "Дії і розпорядження уряду" та "Циркуляри і постанови НКВС та його управлінь". Із серпня 1925 року це видання змінило назву на "Адміністративний вісник" і стало україномовним. Під цією назвою журнал виходив у Харкові (з серпня 1925 року по 1926 рік включно) двічі на місяць. У цьому ви­данні публікувались науково-практичні статті, матеріали про хід ре­форми управління в Україні, діяльність НКВС, хроніка діяльності та офіційні документи ВУЦВК і Раднаркому УСРР, огляди законодавства СРСР та УСРР, бібліографія тощо.

На III Всеукраїнському адміністративному з'їзді, що відбувся 1-4 квітня 1927 р., було прийнято резолюцію про реорганізацію НКВС з організаційно-адміністративного органу в адміністративно-політич­ний. У цьому документі зазначалось, що цієї мети можна досягти, пе­редавши НКВС такі функції, як проведення оперативних заходів під час виборчих компаній (усе діловодство передавалось місцевим ор­ганам НКВС), пожвавлення роботи Рад та інших органів радянської демократії, уміле поєднання організаційних та адміністративних функцій.

Слід зазначити, що даний період діяльності НКВС УСРР був до­сить складним. З одного боку, він характеризувався значними успіха­ми у боротьбі зі злочинністю, дитячою безпритульністю та бездо­глядністю, а з іншого -в умовах тоталітарного режиму органи НКВС часто використовувались у карально-репресивних заходах проти політичних супротивників, національного українського руху, замож­ного і навіть середнього селянства тощо. Так, розпочата колек­тивізація супроводжувалась ліквідацією куркульства як класу. З кінця 1929 року до середини 1930 року було розкуркулено понад 320 тис. родин. Згодом репресіям було піддано і середній клас селян. А з метою виправдання репресій проти інтелігенції 1930 року було інсце­новано судові процеси над Промпартією - нібито підпільною контрре­волюційною організацією, що об'єднала верхівку ворожої радянській владі технічної інтелігенції. Промпартію звинувачували в організації диверсій і шкідництва в народному господарстві СРСР, у тому числі й в Україні. Таким чином, органи НКВС втягували у розпочаті політичні репресії в СРСР.

Тож наприкінці 20-х років НКВС України залишався громіздким, перевантаженим різними функціями органом державної виконавчої влади. Крім того, протягом другої половини 20-х років постійно вини­кали суперечки між НКВС і ДПУ за право бути вищою інстанцією та контролювати підлеглий орган. Проте слід зазначити, що в Україні з вирішенням цього питання вдалося досягти певного компромісу. Так, як уже згадувалось вище, В.А. Балицький був призначений на пост на­родного комісара внутрішніх справ і одночасно - Голови ДПУ.

Зважаючи на необхідність реформування чинного громіздкого державного апарату, зокрема більш чіткого розмежування функцій державних органів з метою посилення контролю за їх діяльністю, 15 грудня 1930 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про ліквідацію НКВС союзних і автономних республік".

Відповідно до цього документа 28 грудня 1930 р. ВУЦВК і РНК УСРР прийняли постанову "Про ліквідацію НКВС УСРР". Згідно з да­ним документом функції ліквідованого НКВС було розподілено між різними відомствами. Так, при РНКУРСР створювалась Головнауправа комунального господарства та будівництва міст, на яку поклада­лись усі функції ліквідованого НКВС УСРР щодо керівництва кому­нальним господарством, будівництвом міст, непромисловим будівництвом і пожежною справою, а також відання Державним інститутом проектування міст. А на створену при РНК УСРР Головну управу міліції та карного розшуку УСРР покладалось керівництво міліцією та карним розшуком на території України, адміністративний нагляд, а також функції в галузі мобілізаційної роботи. А скасовані функції НКВС з питань радянського будівництва (адміністративний устрій, нагляд за діяльністю низового радянського апарату тощо), загального керівництва діяльністю органів реєстрації актів громадянсь­кого стану, керівництва справами прийому до громадянства УСРР та СРСР, видачі закордонних паспортів громадянам УСРР та віз для іно­земців, регулювання правового стану іноземців, а також із справ, пов'язаних з культами і діяльністю товариств, що не мають на меті отримання прибутків, з обліку осіб, позбавлених виборчих прав, покла­дались на Сектор радянського будівництва при Президії ВУЦВК. Відання місцями ув'язнення, організацією заслання з примусовою працею та самої примусової праці без утримання під вартою, а також вивчення злочинності, розробка методів боротьби з нею та відання установами, що вивчають злочинність, покладались на Народний комісаріат юстиції УСРР. На Народний комісаріат праці УСРР покла­дались справи відання щодо використання на роботах осіб, звільне­них від військового обов'язку за релігійними переконаннями, та керівництво відбуванням трудгужповинності. Таку реорганізацію бу­ло проведено з метою посилення спеціалізації в керуванні окремими галузями, якими до цього відав НКВС.

У грудні 1930 року НКВС УРСР, як і НКВС інших союзних рес­публік, було розформовано, а його функції передано іншим відомст­вам. Так, зокрема, вже наступного дня після видання вищезгаданої постанови керівництво діяльністю Головного управління міліції та карного розшуку згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР від 29 груд­ня 1930 р. було покладено на ДПУ УСРР.

Петро МИХАЙЛЕНКО,

доктор юридичних наук, професор;

Володимир ДОВБНЯ,

кандидат юридичних наук.

Міліція України № 04 -2005