Після входження УСРР до складу Радянського
Союзу істотних змін зазнали майже всі органи державної виконавчої влади. Згодом
відбілися зміни і в НКВС України
Так, 1923 року ще збереглась чинна
структура НКВС, а саме чотири головних управління:
Адміністраційно-організаційне; Головне управління міліції і карного розшуку;
Головне управління місць позбавлення волі; Головне управління комунального
(міського) господарства. При НКВС залишалось і Державне політичне управління.
Тому цього року робота наркомату внутрішніх справ відбувалася в напрямі
загального керування зазначеними галузями державного управління. Але вже
наступного року дана структура зазнала істотних змін. У серпні 1924 року із
складу НКВС було виведено органи державної безпеки, які було перепідпорядковано
РНК УСРР. А 20 вересня було прийнято нове Положення про Народний комісаріат
внутрішніх справ, ухвалене постановою ВУЦВК та РНК УРСР.
Стосовно структурної побудови НКВС у цьому документі
зазначалось, що комісаріат очолює народний комісар внутрішніх справ, при якому
діє колегія. Складовими підрозділами наркомату стали такі: адміністративний
відділ (складався з відділень: адмінконтролю і нагляду та особливої комісії з
адміністративної висилки; іноземного з евакуаційним столом; ЗАГСу; з відділення
церкви від держави; інформаційно-статистичного;
адміністративно-територіального бюро з картографічною частиною); відділ міліції
та розшуку (складався з трьох підвідділів: міліції, який поділявся на
відділення служби міліції та відділення обліку й укомплектування; розшуку, який
поділявся на відділення служби розшуку, відділення обліку та реєстрації,
відділення із завідування розплідниками собак-шукачів; політінспекції, яка
була наглядовим органом за політроботою міліції та розшуку і збирала
інформаційний матеріал про політичний стан органів міліції та розшуку);
виправно-трудовий відділ (складався із загального відділення, адміністративно-пенітенціарної
та виробничо-господарської інспекцій); інспекція у справах комунального
господарства (на правах відділу) та управління справами. При НКВС також діяли
три постійних міжвідомчих органи: особлива комісія з адміністративної висилки;
центральна міжвідомча комісія у справах про товариства і союзи; рада у справах
комунального господарства.
Місцевими органами НКВС було визначено
губернські та окружні адміністративні управління (відділи). А в районах і
сільській місцевості наркомат проводив заходи та розпорядження через
працівників адміністративної служби райвиконкомів, сільрад і сільських виконавців.
На НКВС УСРР покладались такі основні завдання:
керівництво діяльністю місцевими органами НКВС та нагляд за правильністю їх
організації; охорона революційного порядку та громадської безпеки шляхом
керівництва діяльністю органами міліції і карного розшуку, видання та розробки
обов'язкових постанов, передбачених законом; регулювання практики виконкомів та
інших органів влади із накладання адміністративних стягнень; керівництво
заходами з ліквідації стихійних лих; нагляд за впровадженням виправно-трудової
політики, погодженої з Нарком'юстом та керівництво пенітенціарною справою;
нагляд за впровадженням законодавства про відділення церкви від держави;
інспектування та адміністративний нагляд за комунальною справою; загальне
керівництво евакуацією та реевакуацією біженців і полонених; керівництво
справами ЗАГСу; розгляд та вирішення скарг на дії місцевих органів НКВС;
сприяння іншим органам радянської влади у впровадженні в примусовому порядку
їхніх заходів, а також виконання всіх інших адміністративних функцій, покладених
законом на НКВС.
23 липня 1926 р. постановою ВУЦВК та РНК УСРР у
вищерозглянуте Положення про НКВС УСРР було внесено зміни, які стосувались
відділу міліції та розшуку. Так, згідно із зазначеною постановою відділ міліції
та розшуку УСРР було підвищено у статусі, він отримав найменування
"Головне Управління Міліції й Кримінального Розшуку Республіки".
Важливим став факт проведення українізації органів НКВС.
Так, наприкінці 1925 року керівництво НКВС УСРР звернуло увагу, особливо
місцевих органів комісаріату, зокрема міліції, на виявлені недоліки щодо
проведення українізації свого апарату. З метою посилення українізації
місцевого апарату було видано наказ НКВС по округовому апарату від 10 листопада
1925 р., в якому визначались необхідні для цього заходи. Так, наприклад,
заборонявся прийом на службу працівників, "що цілком не володіють
українською мовою", а під час скорочення штатів у першу чергу належало
звільняти осіб, які не володіють українською мовою.
З метою поліпшення трудової дисципліни
та чіткого розподілу навантаження між працівниками комісаріату Адміністрацією
НКВС за погодженням з місцевкомом 26 травня 1927 р. було запроваджено правила
внутрішнього розпорядку НКВС. Згідно з цими правилами робочий день у
комісаріаті починався о 9 годині ранку і тривав до 15 год. 30 хв. щодня.
Напередодні вихідних днів та революційних свят робочий
день тривав до 15 год. Для обліку явки на службу та уходу з неї було встановлено
марочну систему контролю. Кожен працівник отримував власний номер. Прибувши на
службу, він був зобов'язаний знімати марку та залишати її в себе до кінця
робочого дня. А йдучи з роботи, вішати марку на свій номер. Контроль покладався
на завідувача господарчої частини НКВС. При неможливості вчасно або взагалі
прибути на службу працівник зобов'язаний був повідомити про це начальника
відділу, в якому він працював, вказавши причину запізнення або неявки, а
прийшовши на роботу, надати відповідні документи, які підтверджували обставини,
що завадили вчасному прибуттю на службу. Робочі години, які були пропущені без
поважних причин, вважались прогулом і не оплачувались. Запізнення на службу без
поважаних причин більше двох разів на місяць давало право адміністрації накласти
одне з передбачених стягнень: зауваження, догану, догану з опублікуванням у
наказі. У правилах зазначалося, що "ввічливість та коректне поводження з
працівниками і службовцями НКВС є обов'язком як адміністрації, так і всіх
співробітників". Дані правила були обов'язковими для всіх сторін і
вивішувались на видному місці в кожному відділі НКВС.
Від початку 1923 року до ліквідації
наркомату (в 1930 році) керівниками НКВС УСРР призначались: В.М. Манцев (народний
комісар внутрішніх справ та Голова ВУНК-ДПУ з березня 1922 року по серпень 1923
року); І.Г. Ніколаєнко (народний комісар внутрішніх справ з серпня по грудень
1923 року); С.Ф. Буздалін (тимчасово виконуючий обов'язки народного комісара
внутрішніх справ з грудня 1923 року по березень 1924 року); В.А. Балицький
(народний комісар внутрішніх справ та Голова ДПУ з березня 1924 року по грудень
1930 року).
Офіційним друкованим органом НКВС залишався
"Бюллетень Народного комиссариата внутренних дел УССР", який
видавався у Харкові з серпня 1922 року по липень 1925 року, спочатку як тижневик,
а з 1 924 року-двічі на місяць. Загалом вийшло 72 номери "Бюлетеня".
В часописі публікувались переважно нормативні акти (постанови, накази,
інструкції тощо), які регламентували діяльність служб і відомств наркомату.
Бюлетень мав два розділи: "Дії і розпорядження уряду" та
"Циркуляри і постанови НКВС та його управлінь". Із серпня 1925 року
це видання змінило назву на "Адміністративний вісник" і стало
україномовним. Під цією назвою журнал виходив у Харкові (з серпня 1925 року по
1926 рік включно) двічі на місяць. У цьому виданні публікувались
науково-практичні статті, матеріали про хід реформи управління в Україні,
діяльність НКВС, хроніка діяльності та офіційні документи ВУЦВК і Раднаркому
УСРР, огляди законодавства СРСР та УСРР, бібліографія тощо.
На III
Всеукраїнському адміністративному з'їзді, що відбувся 1-4 квітня 1927 р., було
прийнято резолюцію про реорганізацію НКВС з організаційно-адміністративного
органу в адміністративно-політичний. У цьому документі зазначалось, що цієї
мети можна досягти, передавши НКВС такі функції, як проведення оперативних
заходів під час виборчих компаній (усе діловодство передавалось місцевим органам
НКВС), пожвавлення роботи Рад та інших органів радянської демократії, уміле
поєднання організаційних та адміністративних функцій.
Слід зазначити, що даний період діяльності НКВС УСРР був
досить складним. З одного боку, він характеризувався значними успіхами у
боротьбі зі злочинністю, дитячою безпритульністю та бездоглядністю, а з іншого
-в умовах тоталітарного режиму органи НКВС часто використовувались у
карально-репресивних заходах проти політичних супротивників, національного
українського руху, заможного і навіть середнього селянства тощо. Так,
розпочата колективізація супроводжувалась ліквідацією куркульства як класу. З
кінця 1929 року до середини 1930 року було розкуркулено понад 320 тис. родин.
Згодом репресіям було піддано і середній клас селян. А з метою виправдання
репресій проти інтелігенції 1930 року було інсценовано судові процеси над
Промпартією - нібито підпільною контрреволюційною організацією, що об'єднала
верхівку ворожої радянській владі технічної інтелігенції. Промпартію
звинувачували в організації диверсій і шкідництва в народному господарстві
СРСР, у тому числі й в Україні. Таким чином, органи НКВС втягували у розпочаті
політичні репресії в СРСР.
Тож наприкінці 20-х років НКВС України залишався
громіздким, перевантаженим різними функціями органом державної виконавчої
влади. Крім того, протягом другої половини 20-х років постійно виникали
суперечки між НКВС і ДПУ за право бути вищою інстанцією та контролювати
підлеглий орган. Проте слід зазначити, що в Україні з вирішенням цього питання
вдалося досягти певного компромісу. Так, як уже згадувалось вище, В.А.
Балицький був призначений на пост народного комісара внутрішніх справ і
одночасно - Голови ДПУ.
Зважаючи на необхідність реформування чинного громіздкого
державного апарату, зокрема більш чіткого розмежування функцій державних
органів з метою посилення контролю за їх діяльністю, 15 грудня 1930 р. ЦВК і
РНК СРСР прийняли постанову "Про ліквідацію НКВС союзних і автономних
республік".
Відповідно до цього документа 28 грудня
1930 р. ВУЦВК і РНК УСРР прийняли постанову "Про ліквідацію НКВС
УСРР". Згідно з даним документом функції ліквідованого НКВС було
розподілено між різними відомствами. Так, при РНКУРСР створювалась
Головнауправа комунального господарства та будівництва міст, на яку покладались
усі функції ліквідованого НКВС УСРР щодо керівництва комунальним
господарством, будівництвом міст, непромисловим будівництвом і пожежною
справою, а також відання Державним інститутом проектування міст. А на створену
при РНК УСРР Головну управу міліції та карного розшуку УСРР покладалось
керівництво міліцією та карним розшуком на території України, адміністративний
нагляд, а також функції в галузі мобілізаційної роботи. А скасовані функції
НКВС з питань радянського будівництва (адміністративний устрій, нагляд за
діяльністю низового радянського апарату тощо), загального керівництва
діяльністю органів реєстрації актів громадянського стану, керівництва справами
прийому до громадянства УСРР та СРСР, видачі закордонних паспортів громадянам
УСРР та віз для іноземців, регулювання правового стану іноземців, а також із
справ, пов'язаних з культами і діяльністю товариств, що не мають на меті
отримання прибутків, з обліку осіб, позбавлених виборчих прав, покладались на
Сектор радянського будівництва при Президії ВУЦВК. Відання місцями ув'язнення,
організацією заслання з примусовою працею та самої примусової праці без
утримання під вартою, а також вивчення злочинності, розробка методів боротьби з
нею та відання установами, що вивчають злочинність, покладались на Народний
комісаріат юстиції УСРР. На Народний комісаріат праці УСРР покладались справи
відання щодо використання на роботах осіб, звільнених від військового
обов'язку за релігійними переконаннями, та керівництво відбуванням
трудгужповинності. Таку реорганізацію було проведено з метою посилення
спеціалізації в керуванні окремими галузями, якими до цього відав НКВС.
У грудні 1930 року НКВС УРСР, як і НКВС
інших союзних республік, було розформовано, а його функції передано іншим
відомствам. Так, зокрема, вже наступного дня після видання вищезгаданої
постанови керівництво діяльністю Головного управління міліції та карного
розшуку згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР від 29 грудня 1930 р. було
покладено на ДПУ УСРР.
Петро МИХАЙЛЕНКО,
доктор юридичних наук, професор;
Володимир ДОВБНЯ,
кандидат юридичних наук.
Міліція України № 04 -2005
Комментариев нет:
Отправка комментария