Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

вторник, 12 июля 2016 г.

Народний комісаріат внутрішніх справ УСРР: сформування та організаційно-правові засади діяльності у період до утворення СРСР (кінець 1917 – 1922 рр.)


Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) УСРР – республіканський орган виконавчої влади радянської України –вперше був утворений під цією назвою 29 січня 1919 року на базі діючого відділу внутрішніх справ Тимчасового  робітничо-селянського уряду України, на який покладалося загальне керівництво з організації радянської влади на місцях.

Попередником НКВС УСРР було Народне секретарство внутрішніх справ (НСВС), яке було створено 17 (30 за н. ст.) грудня 1917 р. і діяло з другої половини грудня 1917 року до середини квітня 1918 року, коли відбулася перша спроба встановити радянську владу в Ук­раїні. Тоді, у грудні 1917 року, в Харкові відбувся І Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому Україна була проголошена Республікою Рад та був обраний перший радянський уряд України-Народний Секретаріат, до складу якого разом з іншими секретарствами увійшло й Народне секретарство внутрішніх справ. У складі новоствореного уряду сек­ретарство посідало одне з провідних місць. Підтвердженням цього є те, що на початковому етапі діяльності керівництво Народним Секре­таріатом здійснювалось своєрідною "четвіркою", до складу якої вхо­див і народний секретар внутрішніх справ. Саме НСВС 24 січня 1918 р. оголосило про те, що "жодне розпорядження, яке надходить від скинутої Центральної Ради, не повинне виконуватись", а ті, хто порушить цю вказівку, "будуть визнані ворогами вільного народу Ук­раїни".

Цікавим є факт, що керівництво міліцією радянської України у той час передбачалось покласти не на цей орган виконавчої влади, а на Секретарство судових справ. Так, у проекті інструкції Народного Секретаріату "Про компетенцію і роботу органів Радянської влади" зазначалося, що саме Секретарству судових справ поряд з іншими обов'язками доручалася боротьба зі злочинністю, завідування місцями ув'язнення, карно-розшуковими відділами та міліцією.
У лютому 1918 року місцем перебування секретарства короткий час був Київ, згодом Полтава та Катеринослав. Але налагодити робо­ту щодо централізованої організації діяльності новостворений орган державної влади, внаслідок наступу німецько-австрійського військо­вого контингенту та військових частин, вірних Центральній Раді, не встиг і змушений був залишити територію України, на якій була відновлена влада Української Центральної Ради, аз 29 квітня 1918 р. внаслідок державного перевороту й на зміну прийшла Українська держава гетьмана П. Скоропадського.
За час існування НСВС народними секретарями внутрішніх справ призначались Є.Б. Бош (з 30 грудня 1917 р. по 4 березня 1918 р.), Є.В. Неронович (з 4 по 8 березня 1918 р.) А.В. Іванов (з 8 по 25 берез­ня 1918 р.) та Ю.М. Коцюбинський (з 25 березня по 18 квітня 1918 р.).
18 квітня 1918 р. уряд радянської України - Народний Секре­таріат-було реорганізовано у Бюро для керівництва повстанською боротьбою в тилу окупантів, внаслідок чого НСВС припинило свою діяльність.
На початку наступного року радянська влада в Україні була відновлена. Як ми вже зазначали, НКВС УСРР був утворений на­прикінці січня 1919 року на базі відділу внутрішніх справ Тимчасово­го робітничо-селянського уряду України, який був створений 28 лис­топада 1918р.
Організація та діяльність НКВС на початковому етапі роботи рег­ламентувались Тимчасовим положенням про організацію НКВС УСРР від 17 лютого 1919 р. На НКВС покладалось відання справами внутрішнього управління й охорони порядку. Організація робітничо-селянської міліції на підконтрольній території була доручена вже не судовому чи іншому відомству, а НКВС. Так, згідно з ухваленим Ра­дою народних комісарів (РНК) УСРР 5 лютого 1919 р. Декретом "Про організацію міліції", яким постановлялось "організувати на території республіки робітничо-селянську радянську міліцію", саме НКВС до­ручалось у найкоротший строк приступити до втілення цього Декре­ту в життя. У документі зазначалось, що міліція створюється для охо­рони революційного порядку та особистої безпеки громадян, а також для боротьби з кримінальними злочинними елементами.
Але в декреті не наводилось нормативних положень ані про ор­ганізаційно-штатну структуру, ані про взаємовідносини міліції з іншими державними органами тощо. Це значно ускладнювало зав­дання НКВС щодо сформування міліції на місцях. Тому для впорядку­вання цих питань у березні 1919 року НКВС УСРР видав Інструкцію по організації радянської робітничо-селянської міліції, якою встановлю­вався однаковий порядок організаційних заходів щодо сформування міліції на місцях. В інструкції вперше давалося правове визначення поняття "радянська робітничо-селянська міліція", згідно з яким міліція розглядалася як "виконавчий орган Робітничо-Селянської центральної влади на місцях, що перебуває у безпосередньому віданні місцевих Рад та підпорядковується загальному керівництву Наркомвнусправ Української республіки по підвідділу Управління ра­дянської міліції".
У першій половині 1919 року НКВС складався з таких структур­них частин, як колегія НКВС, управління справами, загальний відділ, відділи місцевого управління, місцевого господарства, статистич­ний, іноземний, видавничий, фінансовий, ЗАГС та Всеукраїнська надзвичайна комісія, яка була створена ще при відділі внутрішніх справ у грудні 1918 року.
Слід зазначити, що дана структура та кількісний склад НКВС в умовах ведення військових дій на території України неодноразово змінювались залежно від ситуації. Так, наприклад, у зв'язку з насту­пом денікінських військ у другій половині 1919 року, 23 серпня НКВС було об'єднано з ВУЦВК, а 7 вересня цього ж року НКВС, як і інші ра­дянські установи на території України, був ліквідований.
У грудні 1919 року, коли ситуація на фронті докорінно змінилась, при Всеукрревкомі був створений відділ з питань внутрішнього уп­равління. Даний відділ складали інформаційно-довідковий та інстру­кторський підрозділи, а також статистична частина. На базі цього відділу та об'єднаного з ним управління уповноважених робітничо-селянської міліції постановою Президії ВУЦВК від 19 лютого 1920 р. було утворено (фактично відновлено) НКВС УСРР. На місцях були створені відділи та управління НКВС губерніальних і повітових ви­конкомів рад.
Поступово вдосконалювалась структура НКВС та окреслюва­лась його компетенція. Так, постановою НКВС УСРР від 30 берез­ня 1920 р. при НКВС для централізованого управління органами міліції як відділ було засноване Головне управління радянської робітничо-селянської міліції. У лютому 1920 року до НКВС було передано карний розшук, який був виведений із підпорядкування Народного комісаріату юстиції (НКЮ). А у квітні цього ж року в органах міліції на місцях згідно з постановою РНК УСРР "Про ор­ганізацію відділу карного розшуку" були засновані відділи (відділення) карного розшуку. Але остаточно карний розшук був безпосередньо перепідпорядкований НКВС України лише в липні 1922 року, згідно з наказом НКВС №183 "Про перепідпорядкування карного розшуку", в якому зазначалось: "Карний розшук республіки підпорядкувати безпосередньо Народному комісаріату внутрішніх справ при повній адміністративно-госпо­дарській автономії". А згідно з постановою ВУЦВК від 22 березня 1922 р. до складу НКВС увійшло Державне політичне управління (ДПУ), яке було утворено замість Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУНК). Воно мало певну автономію, а народний комісар внутрішніх справ одночасно був і головою ДПУ.
Значною подією у подальшому розвитку, вдосконаленні структури та організації діяльності НКВС УСРР стало ухвалення урядом радянської України 12 серпня 1922 р. положення "Про Народний Комісаріат Внутрішніх справ УСРР". У першій главі документа визначались головні завдання, права та обов'язки НКВС, а також склад комісаріату. Структурно НКВС складався з таких підрозділів: Адміністративно-організаційного відділу, Головного управління робітничо-селянської міліції, Відділу комітетів неза­можних селян, Відділу національностей, Управління комунально­го господарства, Фінансово-кошторисного відділу та Управління справами.
У згаданому положенні зазначалось, що радянська робітничо-селянська міліція є виконавчим органом НКВС. До складу Головного управління робітничо-селянської міліції входили відділи: адміністра­тивно-стройовий, карного розшуку, інспекторський та постачання, а до предметів його відання належали: загальне керівництво діяльністю міліції УСРР; видання різного роду правил, розпоряджень та роз'яснень по міліції; встановлення та проведення заходів щодо посилення дисципліни в міліції; складання через фінансовий відділ НКВС кошторисів та надання звітів про діяльність міліції; організація спеціальних курсів з підготовки працівників міліції; керівництво політичною та культурною роботою в органах міліції; постачання зброєю, спорядженням, продовольством та ін.; інспектування ор­ганів міліції; організація місцевих органів міліції.
Але вже 6 вересня 1922 р. згідно з постановою ВУЦВК у структу­ру НКВС були внесені зміни, зважаючи на передачу від НКЮ до НКВС відділу по відокремленню церкви від держави.
За період від утворення НКВС радянської України у січні 1919 року до входження УСРР до складу Радянського Союзу в грудні 1922 року народними комісарами внутрішніх справ призначались В.Аверін (завідувач відділу внутрішніх справ з 30 листопада 1918 р. по 29 січня 1919р., нарком внутрішніх справ з 29 січня по березень 1919 р.), К.Ворошилов (з 29 січня по вересень 1919 р., деякий час одночасно з попередником), Г.Петровський (Голова Всеукрревкому та завідуючий відділу по внутрішньому управлін­ню з 22 грудня 1919 р. по 29 січня 1920 р.), Х.Раковський (Голова РНК УСРР та одночасно нарком внутрішніх справ з лютого по 9 травня 1920 р.), В. Антонов-Саратовський (з 9 травня 1920 р. по квітень 1921 р.), П.Кін (з 13 квітня по липень 1921 р.), М.Скрипник (з 19 липня 1921 р. по лютий 1922 р.) та В.Манцев (з березня 1921    р. по серпень 1923 р., одночасно з 1922  р.-Голова ДПУ).
На початковому етапі своєї діяльності НКВС України свого власного друкованого органу не мало. Тому нормативні акти, які видавались НКВС, друкувались в урядових та інших місцевих ра­дянських газетах. Першим офіційним виданням НКВС був жур­нал "Вестник Народного комиссариата внутренних дел УССР", який виходив з січня по серпень 1919 року, спочатку в Харкові, потім у Києві. Журнал мав три основних розділи: "Частина офіційна", "Частина неофіційна" і "Становище на місцях". На сторінках вісника друкувалися декрети і постанови РНК УСРР, циркуляри і розпорядження НКВС тощо. Припинив своє існуван­ня у зв'язку з окупацією території України денікінськими військами і тимчасовою ліквідацією НКВС УСРР. Наступним офіційним періодичним виданням НКВС став журнал "Радянська Україна", який виходив у Харкові з липня по грудень 1920 року. У журналі публікувалися переважно декрети ВУЦВК і Раднаркому УСРР, що стосувалися НКВС, постанови, накази, інструкції тощо, які регла­ментували діяльність структурних підрозділів НКВС. З серпня 1922          року почало виходити офіційне видання НКВС-тижневик "Бюллетень Народного комиссариата внутренних дел УССР". Ви­дання складалося з двох частин: "Дії і розпорядження уряду" та "Циркуляри і постанови НКВС та його управлінь". У ньому публікувалися переважно нормативні акти, якими регламентува­лася діяльність наркомату та його окремих служб.
Зважаючи на викладене вище, ми можемо зробити висновок, що період життєдіяльності НКВС УСРР у 1919-1922 рр. був етапом ста­новлення та пошуку оптимальної організації, яка часто змінювалась залежно від військової ситуації. Структура та організаційно-правові засади його діяльності постійно вдосконалювались. Поступово роз­ширювалась і компетенція НКВС. У порівнянні з компетенцією МВС Української Народної Республіки доби Центральної Ради та Дирек­торії, Української Держави, а тим більше нинішнього МВС, компе­тенція тогочасного НКВС була значно ширшою, особливо зважаючи на завдання, які виконували, наприклад, такі його структурні части­ни, як ВУНК, згодом ДПУ, Управління комунального господарства НКВС тощо.
Наприкінці 1922 року розпочалася уніфікація нормативної бази діяльності та структур державних органів УСРР з існуючими у радянській Росії. Торкнулися зміни і НКВС. Це було викликано проведенням підготовчої роботи щодо створення Радянського Союзу, до складу якого у грудні 1922 року увійшла УСРР. (У на­звах документів та цитованих текстах збережено особливості то­гочасного правопису.)
Петро МИХАЙЛЕНКО,
доктор юридичних наук, професор;
Володимир ДОВБНЯ,
кандидат юридичних наук, НАВСУ.
Міліція України № 3 -2005


Становлення робітничо-селянської міліції УСРР (1919 -1922 рр.)
Продовження. Початок у № 7 – 2003 Міліція України
Зважаючи на необхідність поліпшення організації підрозділів міліції, посилення вимог щодо дисциплінованості та муштрової підготовки працівників, підбору кадрів для міліції, 12 серпня 1921 р. Рада Народ­них Комісарів УСРР ухвалила постанову «Про тимчасову передачу міліції в підлеглість військового командування України». Згідно з цим документом на головне командування Військових Сил України покладався обов'язок упро­довж п'яти місяців «перевести військове навчання і доозброєння всіх частин міліції УСРР і поповнення її кадрів командним персоналом, а також покласти на головне командування ВСУ протягом того ж терміну постачання міліції і дальніше її поповнення».
З цією метою міліція УСРР тимчасово (стосовно військово-муштрової підготовки і постачання) передавалась у підпорядкування військового ко­мандування України. Але загальне управління та визначення порядку адміністративної служби міліції залишалось у компетенції НКВС. Тобто на­чальник Головного управління міліції підпорядковувався безпосередньо НКВС, але стосовно військово-муштрової підготовки і постачання - головному командуванню ВСУ. Після закінчення встановленого цим документом терміну і не пізніше 1 січня 1922 р. міліція УСРР, без видання окремої на те постанови, знову переходила в повне і виключне підпорядкування.
Головною причиною, яка спонукала до реорганізації міліції в дусі військо­вого будівництва, було те, що міліція УСРР створювалась поспіхом під час військових дій, коли майже всі найкращі сили були спрямовані на посилення армії. Як зазначалось у статті в газеті «Комуніст» від 21 грудня 1921 р.,у перші півтора року існування «міліціонери усіх видів служби являли собою у пере­важній більшості натовп людей, суцільно недисциплінований, непідготовлений, босий та роздягнутий». Відсутність відповідного командного складу, різнорідне озброєння, погане постачання та харчування, безперечно, не мог­ли сприяти розбудові міліційного апарату. Саме тому і виникла необхідність «воєнізації» міліції, основна мета якої полягала в тому, щоб дисциплінувати кадри міліції, навчити військовій справі, переозброїти однотипною зброєю та встановити відповідне постачання. І цього значною мірою було досягнуто. Як зазначалось у вищезгаданій статті, «міліція із загнаного становища вийшла та стає на своє справжнє місце - захисту мирного трудового населення і охорони законності та порядку».
Одночасно проводилось і значне скорочення штатів та перевірка складу міліції. Так, у середині 1921 року міліція України мала штат, розрахований на 289000 осіб. Тобто, зважаючи на те, що населення України становило близько 26 млн. громадян, один працівник міліції в середньому припадав на 90 осіб. Але після закінчення бойових дій такий громіздкий апарат міліції був уже непотрібен. Тому в другій половині 1921 року чисельність міліції було скорочено спочатку до 150000 осіб, згодом до 100000, а на початок 1922 року - до 89000 осіб.
Станом на червень 1922 року штатна чисельність міліції УСРР, яка перебувала на державному забезпеченні, становила 39000 осіб. Сюди входили також курси командного складу при Голов­ному управлінні, два окружних курси молодшого командного складу в Києві і Харкові та кавалерійська бригада з двох полків, яка була резервом Головміліції.
У липні 1922 року постановою ВУЦВК було затверджено єди­ну форму одягу міліції УСРР. Ця постанова була дуже доречною, адже до цього в міліції використовувались переважно змішані військові зразки, а в деяких місцях, особливо у сільській місце­вості, часто взагалі був відсутній формений одяг. І міліціонери були змушені одягати власний одяг, подекуди нічим не вирізня­ючись серед інших громадян, що аж ніяк не сприяло підвищенню авторитету міліції в суспільстві.
Значним кроком для підвищення престижу міліцейської служби та утримання її кадрів від переходу на іншу роботу стало прийняття постанови ВУЦВК «Про поширення на сім'ї працівників міліції прав та переваг, наданих сім'ям військово­службовців» від 8 серпня 1922 р. У цьому документі зазнача­лось, що вона була прийнята, «враховуючи важливість покладе­них на міліцію функцій та матеріальну незабезпеченість працівників міліції».
Своєрідним заохоченням до служби в міліції стали постанова РНК УСРР «Про преміювання працівників карного розшуку» від 25 квітня 1922 р. та циркуляр НКВС        № 189 від 31 серпня 1922 р., виданий на роз'яснення вищезгаданої постанови. Згідно з цими документами преміювання працівників карного розшуку прово­дилось «за особливо корисну та видатну роботу» з особливого фонду, який складався з надходжень від потерпілих у вигляді винагороди за розкриття того або іншого злочину. Звичайно, потерпілі не були зобов'язані призначати винагороду, але якщо її було оголошеного вона вважалась для них обов'язковою і мала виплачуватись у разі розкриття злочину або повернення викра­деного. Циркуляром же дана постанова поширювалась і на працівників наружної міліції у випадках їх дійсної участі у роз­критті злочину. Але, здавалося б, корисна постанова щодо  поліпшення матеріального забезпечення працівників міліції  призвела до зловживань. Було виявлено непоодинокі випадки, коли всі сили задіювались на розкриття тих злочинів, за які була обіцяна винагорода, а інші відходили на другий план. Звичайно, від цього страждали насамперед найбідніші верстви населення. Але, попри виявлені зловживання, дану постанову було скасовано лише у жовтні 1925 року.
12 серпня 1922 р. урядом було ухвалено положення «Про На­родний Комісаріат Внутрішніх справ УСРР». У ньому, зокрема, за­значалось, що радянська робітничо-селянська міліція є вико­навчим органом НКВС. До складу Головного управління міліції входили адміністративно-стройовий, карного розшуку, інспек­торський відділи та відділ постачання, а до предметів його відання належали: загальне керівництво діяльністю міліції УРСР; видання різного роду правил, розпоряджень та роз'яснень по міліції; встановлення та проведення заходів з посилення ди­сципліни в міліції; складання через фінансовий відділ НКВС кошторисів та надання звітів про діяльність міліції; організація спеціальних курсів міліції; керівництво політичною та культур­ною роботою в міліції; постачання міліції зброєю, споряджен­ням, продовольством тощо; інспектування органів міліції; ор­ганізація місцевих органів міліції. 11 вересня 1922 р. начальник міліції УСРР видав наказ «Про розподіл усіх співробітників міліції на категорії». Відповідно до посад працівників міліції бу­ло поділено на сім категорій, а саме: командний склад; адміністративно-господарський; канцсклад; політсклад; сансклад; нестройовий склад та стройовий склад.
За будь-якої політичної влади населення країни завжди по­требує захисту від злочинних посягань. У період 1919-1922 рр. робітничо-селянська міліція УРСР, попри неймовірні труднощі, викликані розрухою та анархією, що панували в країні, сумлінно виконувала покладені на неї завдання стосовно охорони право­порядку та громадської безпеки. Так, у грудні 1921 року міліції 12-го району м. Харкова вдалося напасти на слід злочинців, які систематично скоювали збройні напади на громадян з метою по­грабування. Злочинна група складалась майже з 20 осіб. У ході операції із затримання злочинців, які вчинили збройний опір міліції, було заарештовано 15 осіб. Між іншим, лише за одну ніч на 9 грудня віддій цих злочинців постраждало 15 громадян.
У першій половині 1922 року в Україні було зареєстровано 14725 випадків крадіжок, 3875 грабежів, 1452 вбивства, 529 ви­падків спекуляції та мародерства тощо. Загалом було зареєстро­вано 52969 заяв про вчинені злочини, з них було розкрито орга­нами міліції 26097 злочинів, тобто майже 50%. Наприклад, за період з 1 грудня 1921 р. по 15 квітня 1922 р. працівниками лу­ганської міліції було розкрито 27 вбивств з 33 вчинених; 23 гра­бежі з 34 зареєстрованих; 241 крадіжку з 297. У лютому 1922 ро­ку в Київській губернії було скоєно 22 вбивства, з яких працівни­ками міліції було розкрито 19; 352 крадіжки, розкрито - 241; 61 випадок грабежів, розкрито - 45. І це попри недостатній досвід, нестачу спорядження, зброї, цілковиту відсутність технічних за­собів тощо. Але це компенсувалося насамперед цілковитою са­мовіддачею переважної більшості працівників робітничо-се­лянської міліції УСРР.
27 листопада 1922 р. між Головним управлінням міліції УСРР та Головним управлінням міліції РСФРР було укладено договір, згідно з яким для міліції УСРР, що залишалась у безпосередньому підпорядкуванні НКВС УСРР, ставали обов'язковими організаційні норми побудови міліцейських органів та надалі всі наступні зміни організаційної структури міліції РСФРР. З часом аналогічні договори було укладено між РСФРР та іншими ра­дянськими республіками. Та метою було встановлення єдиних організаційних форм побудови та методів роботи міліції, які б гарантували можливість належного розвитку та постановки адміністративно-виконавчої роботи міліції на всій території Ра­дянського Союзу, до складу якого у грудні 1922 року увійшла УСРР. Для практичного здійснення прийнятих домовленостей Го­ловне управління міліції УСРР зобов'язувалось вважати для себе обов'язковими всі чинні тогочасні договори, а також видані у майбутньому накази міліції РСФРР стосовно організації та струк­тури всіх органів міліції, їх штатів, принципів комплектування, підготовки кадрів та проходження служби працівниками міліції. Отже, наприкінці 1922 року власне нормативно-правове забез­печення діяльності української міліції з майже усіх головних пи­тань було замінене правовими актами РСФРР.
Петро МИХАЙЛЕНКО, доктор юридичних наук, професор;
Володимир ДОВБНЯ, науковий співробітник НАВСУ
№ 8 – 2003 Міліція України
*


Комментариев нет:

Отправить комментарий