Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

среда, 20 января 2016 г.

Військові привітання: з історії до наших днів

       Привітання в тій чи іншій формі завжди існувало в багатьох народів: різноманітні поклони, ставання на коліна, падання на землю, рукостискання та жести руками доповнювали усні привітання. У різних соціальних груп і народів залежно від часу і привітання було різним. Не були винятком й військові. Щоправда, привітання, яке застосовується в армії нині, – прикладання правої руки до козирка – з’явилося відносно недавно.
   
   
 1588 року пірат Френсіс Дрейк після вдалого морського походу зустрівся з англійською королевою Єлизаветою І, яка не вирізнялася неземною красою. Низько поклонившись, він наблизився до неї на дозволену дистанцію і повільно випрямився. Наступний рух став несподіваним. Капітан Дрейк викинув руку, прикриваючи свої очі. «Що з вами, Дрейку? Ви нездужаєте?» – здивувалася королева. «Ні, Ваша величносте, – ввічливо відповів пірат, – мене засліпила Ваша краса!» Саме від цього жесту, що так сподобався королеві (сарказму вона начебто не помітила), і походить сучасне військове вітання.
     Та це не більше, як відомий історичний анекдот. Насправді ж військове вітання має дещо інше походження. У багатьох арміях світу молодші чини вітали старших, знімаючи головний убір. Цивільні люди й досі так вітаються на знак особливої поваги. Вважають, що ця традиція бере свій початок відтоді, коли лицар мав піднімати забрало або знімати шолом перед лордом.
     Підняття руки під час вітання замість того, щоб знімати капелюха, мало практичне значення. Оскільки солдати підпалювали гніт мушкетів, то їхні руки завжди були в сажі. А знімати головний убір брудними руками означало зробити його непридатним. Є ще одна причина, чому військові припинили знімати головні убори один перед одним. Річ у тім, що у XVIII–XIX стст. вони стали настільки громіздкими, що їх просто було незручно щоразу знімати й надягати. Тож привітання звелося до торкання головного убору чи простого підняття руки.
     Відоме нам привітання остаточно сформувалося 1745 року в полку Колдстрім – елітному гвардійському підрозділі особистої охорони англійської королеви. У полковому статуті гвардійців записали: «Особовому складу наказано не піднімати капелюхи, коли вони проходять повз офіцера або звертаються до нього, а лише притискати руки до капелюха й кланятися». 1762-го статут уже шотландських гвардійців уточнює: «Через те, що ніщо так не спотворює головний убір і не забруднює шнурівки, як зняття капелюха, особовому складу на майбутнє наказано тільки коротким жестом піднімати до капелюха долоню, проходячи повз офіцера». Таке нововведення викликало певний супротив, але, як бачимо, все-таки прижилося. При цьому військовому вітанні важливо не нахиляти голову та не опускати очей. Це означає, що військовослужбовці різних рангів – вільні люди, що служать одній державі.
     До середини XIX століття військове вітання у Великобританії зазнало змін: піднесена до головного убору (точніше, до правої брови) рука обернена долонею назовні. Ця традиція існує донині. У США руку виносять трохи вперед, немов закриваючи очі від сонця, а долоня дивиться в землю. На американський жест вплинули традиції британського ВМФ: ще за часів вітрильників моряки використовували смолу і дьоготь для запаковування щілин у дерев’яних частинах корабля, щоб вони не пропускали морську воду. Руки при цьому захищали білими рукавичками, але показувати брудну долоню було негідно, тому на флоті руку для вітання розвертали на 90 градусів вниз. Так салютують і військові у Франції. У царській Росії військові салютували двома пальцями (ця традиція й досі залишилася в Польщі).
     Якщо заглибитися в історію, то прообраз військового привітання можна знайти ще в античні часи. Так, добре відомий жест, який нині називають римським салютом, коли рука була простягнута вперед з прямою долонею і пальцями. Причому рука могла бути як під кутом, так і паралельно до землі. Римський салют виконувався легіонерами під час вітання імператора, а також уже в часи середньовіччя деякими лицарськими орденами. Згідно з римськими звичаями, такий жест тлумачиться як від серця до сонця. Воїн таким чином показував, що рука його без зброї, тож жест був доказом мирних намірів. Згодом його використовували в деяких лицарських орденах, зокрема Тевтонському. Досить популярним він був після Великої французької революції, використовували його у США і під час клятви на вірність прапору.
     Та яку б позитивну історію цей жест не мав, нині за ним закріпилася лиха слава. І все через те, що подібний жест уже у ХХ ст. вподобали німецькі нацисти й італійські фашисти. Так, якщо в Італії римський салют повністю скопіювали з давніх часів, починаючи жест від серця, то нацисти починали його від землі, затримуючи руку на 45 градусах. У Німеччині нацистське вітання називали вітанням Гітлера і воно спочатку функціонувало як вияв прихильності всередині партії. З приходом НСДАП до влади його запровадили в усіх державних установах, хоч часто використовували й поза ними.
     Нині в Німеччині й Австрії подібні привітання не просто під забороною, за таке карають згідно з кримінальними кодексами. Та попри це лише в армії ФРН щороку документують до півсотні випадків використання цього привітання. А в Італії футболіст однієї з римських команд саме римським салютом нещодавно вітав уболівальників, за що наразився на неабияку критику з боку ЗМІ. Таке вітання там законодавчо не заборонене, але в самій конституції країни фашистська партія оголошена поза законом.
     На цьому варіації на тему військового привітання в ХХ ст. не вичерпуються. Так, в Албанії у військових використовують так зване зогістське привітання. Щоб виконати його, треба піднести праву руку, зігнуту в лікті на 90 градусів, із розпрямленою долонею до рівня серця. Цей жест запровадив албанський державний діяч Зогу Ахмет. Спочатку таке привітання використовували в поліції, а згодом поширили й на армію.
 Цікаво, що в деяких країнах Латинської Америки, особливо в Мексиці, цивільні особи використовують привітання, аналогічне зогістському, для салютування державному прапору.

  Підготувала Юлія ПРОЦИШЕНА, м.Київ
http://www.imzak.org.ua/articles/article/id/1460

Комментариев нет:

Отправить комментарий