Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

суббота, 18 февраля 2017 г.

Втрати земляків - патріотів Запорізької області внаслідок російського вторгнення в Україну



Увага! Інформація про загиблих героїв збирається із різних джерел (офіційних, соцмереж, тощо), тому у окремих випадках вона потребує уточнення. Літописець


Герої не вмирають!



Леонід Сазонов, «Борода»,  старший сержант, боєць 37-го окремого мотопіхотного батальйону 56-ї бригади. Загинув 16 лютого 2017 р. під Маріуполем (за іншою інформацією під Волновахою)  

Леонид служил в 37-ом отдельном мотопехотном батальоне 56-й бригады.
− Сижу, листаю фотографии, и не могу поверить в то, что его больше нет с нами...Балагур и разбишака. Он изо всех своих сил противился всему тому идиотизму, в котором медленно тонет наша армия. Борода пришел воевать. Днем, ночью, в жару и проливной дождь. Леньку Сазонова не смогла сломать война. Там, где многие делали шаг назад, этот парень бежал вперед. Он отмахивался от смерти как от назойливой мухи. У старухи не получилось взять его в лоб, и тогда она зашла с фланга...Покойся с миром друже...P.S. Все вдруг как-то стало таким нелепым..., − пишет Алексей Петров на своей странице в фейсбуке.

− Ленька! Наша Борода. Леонид Сазонов. Сколько пройдено, сколько еще не сказано, а ты ушел. И ты ушел, и ты бросил нас тут на этой адской земле и войне. Ну как? Достигла меня в пути новость эта кошмарная. Болит душа. Говорить не хочу. Ни с кем говорить не хочу. Теперь пути мои ведут к близким на могилы. Почему? Почему родные сердца люди уходят, оставляя нас наедине? Ты был светлым и таким радостным, ты так любил жизнь и людей. Мы с тобой недавно строили планы на новые движы, на новые подвиги. Раскапывали друг другу о своих горечах и о своих подвигах. Ты был единственным сыном у мамы, и единственным таким позитивным другом у нас. Прости, прости что не были рядом, − пишут близкие на странице Леонида
Волонтеры собирают деньги для помощи семье. Карта Приват Банка 5168-7555-1779-8084, Крячкова Юлия. http://reporter-ua.com/2017/02/16/311643_v-zone-ato-pogib-mladshiy-serzhant-iz-zaporozhya
Знаю многих, кто вернулся с войны. Но никогда не думала, что кто-то из знакомых не вернётся…
Сегодня ночью. Покойся с миром.
Мы познакомились 7 апреля 2014 года. На площади перед Запорожской ОГА пианист-экстремист давал концерт, а молодой парень в балаклаве переворачивал ему страницы нотной тетради.
Потом началась война. И Лёня ушёл на фронт. Мне казалось, он бессмертен. Вечная улыбка на лице и непоколебимое желание защищать страну, близких.
Я не верю, что тебя больше нет, Леонид Сазонов … , — пишет журналистка Александра Глазунова. http://vmestezp.org/obshhestvo/44474/v-zone-ato-segodnya-pogib-zaporozhskiy-v



Цинкуш В'ячеслав, «Цинк», 23 роки,  командир відділення добровольчого батальйону територіальної оборони Донецької області "Донбас». Пішов служити за контрактом у січні 2016 року Помер в госпіталі міста Бахмут в Донецькій області  6 лютого 2017 року. Причиною смерті став нещасний випадок в бойових умовах поблизу Мар'їнки. Що саме сталося, в батальйоні не уточнили, але відзначили, що провини загиблого в цьому немає.
У В'ячеслава залишилося двоє братів і мати. Поховали героя на Матвіївській кладовищі Запоріжжя

Добровольческий батальон территориальной обороны Донецкой области "Донбасс"
Йому лише 23, вiн тільки розпочав життя. 
Молодий хлопчина, він так мріяв вернуться додому...Де зростав, де вчився, де мама і тато. Де верби склонились біля хати, де хлопчиною бігав до річки...Один з мільйонів синів України.
Сьогодні у шпиталі м.Бахмута Донецької області, зупинилось серця нашого побратима, бійця 46 ОБСпП "Донбас Україна". Людини з великим прагненням до миру. З щірою посмішкою він дивився на світ і любив Батьківщину. Він став до лав батальйону, бо розумів в країну прийшла війна!
Ми знову проводжаємо сина, брата, воїна, бійця. І знову туга та смуток. 
В'ячеслав Цинкуш(позивний Цинк) Запорізька область зустрічай свого сина...


Юрій Андрійович Рева, 1961 року народження, служив із вересня минулого року контрактником у складі 54-ої бригади, яка нині боронить позиції української армії на Світлодарській дузі в районі Авдіївки. 2.02.2017 р. «швидка», яка перевозила поранененого Юрія Реву, була навмисно знешкоджена протитанковою керованою ракетою російських агресорів. Разом з героєм загинула також жінка-фельдшер.
2 февраля в 16:03 ·

Сегодня под обстрел попало 2 медицинских машины, в результате чего погибла фельдшер 54 бригады. Ее машина двигалась за тремя ранеными в сторону Светлодарской дуги и попала под обстрел ПТУРом...
 Повторяю ПУРОМ!!!! (для мирных... с момента выстрела до момента попадания ракету ведут как в компьютерной чертовой игре, типа джойстиком) Они видели что стреляют в скорую... у нас был шанс накрыть когда то им скорую, но мы этим не воспользовались.
 Знаете я наконец то поняла почему у нас АТО... войны такой не бывает... это действительно террористы, для которых ничто человеческое несвойственно. Поэтому АТО, это хуже чем война, и они нихрена не враги, а террористы прячущиеся за спинами мирных, держущие под прицелом садики и школы, трусливо стреляя по другим мирным с детских площадок. Это не война.... это хуже... И да между нами есть разница, между нами пропасть... Я не жалею что их скорая тогда уехала, ни за что не хочу превращаться в таких тварей...


У Запоріжжі 05.02.2017 р. попрощалися з 56-річним військовослужбовцем Юрієм Ревою, який став одним з тих, чиє життя обірвалося в Авдіївській промзоні під час обстрілу позицій українських бійців російськими окупантами.Героя з почестями поховали на міському кладовищі Святого Миколая, передає gazeta.zp.ua, Юрій Рева служив у запорізькій 54-ій механізованій бригаді. Він уклав контракт з Хортицьким воєнкоматом у червні минулого року і з того часу обороняв українську землю від бойовикі у зоні проведення антитерористичної операції.

Вчера в Днепре прошло прощание с Натальей, врачом из Днепра, которая 2 февраля погибла на Светлодарской дуге. В медицинскую машину, в которой она ехала вместе с раненными, попала противотанковая управляемая ракета, из-за чего девушка скончалась на месте.
Более тысячи человек пришли попрощаться с Натальей. Память врача-героини будет увековечена почетной доской в амбулатории, где она работала, пишет Днепр вечерний.



Буренко Дмитро Сергійович
Дата та місце народження: 1989 р., м. Мелітополь, Запорізька область.
Дата та місце загибелі: 27 жовтня 2016 р., с. Павлопіль, Волноваський район, Донецька область.
Звання: Старший матрос.
Посада: Снайпер.
Підрозділ: 501-й окремий батальйон морської піхоти.
Обставини загибелі: Загинув 27 жовтня 2016 р. близько 17:00 поблизу села Павлопіль (Волноваський район Донецька область) від поранень у голову, отриманих під час мінометного обстрілу.
Сімейний стан: Неодружений, залишилися мати і молодший брат-військовослужбовець.
Місце поховання: м. Мелітополь, Запорізька область.
Указом Президента України № 522/2016 від 25 листопада 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Герої не вмирають!


Хорошун Сергій Григорович       27 березня 1970, Кам'янка-Дніпровська Запорізька область. Солдат 56-ї окремої мотопіхотної бригади (Мирне). Працював в міліції старшим оперуповноваженим карного розшуку Камянко- Дніпровського РВ ГУМВС України в Запорізькій області, після звільнення у грудні 2010 року перейшов на роботу до райдержадміністрації. У війську з 27 лютого 2016 року, пішов на фронт добровольцем, підписавши контракт.          Трагедія сталася 29 травня 2016 року під час виконання завдань поблизу селища Гнутове Волноваського району Донецької області, потрапивши під обстріл із 120 мм міномету.

У Маріуполі провели в останню путь трьох захисників України
     

Мешканці Маріуполя стоячи на колінах прощалися із трьома загиблими українськими військовослужбовцями. Траурний захід проходив на площі Визволителів, що у центрі міста. Віддати почесті та вшанувати пам’ять захисників України прийшли представники командування оперативно-тактичного угрупування «Маріуполь», побратими загиблих, волонтери та жителі міста.

Солдат Сергій Хорошун народився 27 березня 1970 року. Чоловік проживав у Запорізької області. Певний час служив у міліції, працював у районній державній адміністрації Кам’янка-Дніпровського району. У лютому 2016 року пішов на військову службу за контрактом та виявив бажання проходити військову службу в зоні проведення АТО.

Солдат Олександр Шапошник теж 1970 року народження, проживав у Дніпрі. Добровільно прийшов на військову службу в серпні 2015 року. Брав участь у розгортанні систем спостереження для забезпечення проведення інженерних робіт переднього краю оборони та виконував завдання з патрулювання території на Маріупольському напрямку. Неодноразово надавав допомогу суміжним підрозділам в евакуації поранених та загиблих.

Запорожцю старшому солдату Денису Богданову було всього тридцять три роки. У Збройних Силах України з серпня 2015 року. Завдяки технічній освіті, швидко опанував військову справу і став одним з кращих фахівців. Вже через півтора місяця після прибуття до частини був представлений до чергового військового звання «старший солдат». Неодноразово виконував бойові завдання безпосередньо на лінії зіткнення з противником. Особисто виявляв та знешкоджував боєприпаси, які були встановлені незаконними збройними формуваннями.

Трагедія сталася 29 травня 2016 року під час виконання завдань поблизу селища Гнутове, Волноваського району Донецької області, потрапивши під обстріл із 120 мм міномету.

— Нажаль, війна забирає кращих. Вони прийшли до війська добровільно, і виконали свій обов’язок віддав за це найдорожче, своє життя, — розповів тимчасово виконуючий обов’язки заступника командира бригади по роботі з особовим складом підполковник Геннадій Бойко.

Пам’ять про загиблих вшанували хвилиною мочання, після чого військові капелани провели службу.

В останній путь захисників України маріупольці та військовослужбовці проводжали стоячи на колінах та скандуючи «Герої не вмирають!».


Герої не вмирають!

Богданов Денис          Запоріжжя. Старший солдат, сапер 37-го окремого мотопіхотного батальйону 56-ї ОМПБр. У війську з серпня 2015 року. Трагедія сталася 29 травня 2016 року під час виконання завдань поблизу селища Гнутове Волноваського району Донецької області, потрапивши під обстріл із 120 мм міномету.



30 мая 
Да мы знаем что не на пикник приехали и не скулим, но у каждого погибшего есть имя, лицо и память о нем... Так уж у нас повелось в 37 батальоне ...
 Вчера вечером минометный обстрел, погиб Богданов Денис!
 Не просто 1-200, а парень из Запорожья убитый минскими соглашениями... Да его убили товарищи европейцы и переговорщики, мы могли бы первыми стрелять, а так... Пацанам просто тихо на голову прилетает... И по телику скажут 1-200 или итого... Наверно итого... и все скажут как им надоела война о которой они ничерта не знают и поедут на работу, на дачу...
 Ладно ... у каждого своя работа... родителям уже сообщили, так что фотографию выкладываю.


Запоріжці на колінах проводжали в останній путь загиблого Героя
Сьогодні, 2 червня, в Запоріжжі попрощалися з бійцем 37-го батальйону Денисом Богдановим



На прохання батьків Дениса, поховання військовослужбовця проходило без публічного прощання перед ОДА, передає кореспондент порталу Depo.Запоріжжя. Тіло бійця привезли відразу на кладовище Святого Миколая, що на Верхній Хортиці. У жалобній церемонії прощання взяли участь побратими Дениса, військовослужбовці, волонтери, а також небайдужі запоріжці. Пам'ять бійця вшанували триразовим залпом.




Денис був єдиною дитиною в сім'ї. Його рідні дуже важко переживають непоправну втрату. Під час прощальної церемонії бабуся загиблого ледве стояла на ногах. Рідні відпоювали її ліками. Мати Дениса також потребувала підтримки. Поруч з сім'єю весь час знаходився психолог.



Нагадаємо, як раніше писав портал Depo.Запоріжжя, 32-річний Денис героїчно загинув під час виконання бойового завдання. Увечері 29 травня військовослужбовець потрапив під мінометний обстріл. Солдат був сапером, і в той момент прикривав розвідувальну групу.





Герої не вмирають!


Горошко Юрій Васильович         9 травня 1972, Запоріжжя. Навідник БРДМ 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Фотограф і фотокореспондент, відомий під псевдонімом Юрій Жук. Працював відеооператором на телеканалі «Запоріжжя», потом зайнявся рекламним бізнесом. Останні кілька років працював фотокореспондентом в газеті «Субота плюс». Пішов на фронт добровольцем у серпні 2014 року. В лютому 2015 був поранений, під час бою осколок потрапив в око. Після реабілітації зір повністю відновити не вдалося, але Юрій продовжував працювати фотокором у Запоріжжі, допомагав волонтерам.                        Помер у Запоріжжі 30 березня 2016, тіло знайшли вранці біля під'їзду, де проживав Юрій. Похований на кладовищі Св. Миколая (Верхня Хортиця

Герої не вмирають!

Логачов Павло 32 роки, Бердянськ Запорізька область. Військовослужбовець 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади. Учасник АТО. За словами близьких, Павло їхав до своєї військової частини із зони АТО і зник, пізніше був знайдений вже мертвим. Дата смерті орієнтовно 29 березня 2016. Похований 1 квітня 2016 в Бердянську
Відео про Героя дивись тут


Герої не вмирають!
Бурлака Сергій Вікторович  (Позивний «Француз»)
            8 вересня 1977, Новоселиця Чернівецька область. Проживав у м. Василівка  Запорізька область. Стрілець 3-го відділення 1-го взводу спецпризначення десантно-штурмової роти (розвідник 2-ї сотні) окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. У шкільні роки переїхав з батьками до Василівці. Закінчив технікум. Прийшов у батальйон «Азов» на початку війни. Залишилися мати, дружина та дві доньки.          25 березня 2016        Під час проведення аеророзвідки поблизу села Павлопіль (Волноваський район Донецька область), впав безпілотник. У ніч на 25 березня група прикриття вирушила за ним, зранку вона досягла району падіння. Територія була щільно замінована, і «Француз» підірвався на одній з мін, поранення виявились несумісними з життям. 1 квітня воїна поховали у Василівці

Бійці полку АЗОВ попрощалися із загиблим під Павлополем розвідником – другом Французом



Сміливий, мужній та міцний дядько! – таким запам'ятали загиблого побратима азовці.



Сьогодні 31 березня бійці АЗОВу попрощалися із другом Французом. За давньою азовською традицією із загиблим побратимом вояки прощалися зі смолоскипами в руках та гучними залпами з автоматів, як обіцянка загиблому – помститися за його смерть… 


Сергій Бурлака (Француз) – запорожець. У складі полку АЗОВ воював ще з початку війни. Боєць другої сотні, розвідник. 24 березня у районі села Павлопіль Донецької області під час проведення аеророзвідки ворожих позицій друг Француз підірвався на ворожій міні. Добрий, усміхнений, володар неабиякої сміливості боєць для побратимів залишиться взірцем мужності. Адже у боях не раз проявляв себе відважним воїном, здатним допомогти побратимам у будь-якій критичній ситуації.

Не забудемо, помстимося!
Подробнее: http://azov.press/ukr/biyci-polku-azov-poproschalisya-iz-zagiblim-pid-pavlopolem-rozvidnikom-drugom-francuzom

Загиблий біля Маріуполя уродженець Новоселиці Сергій Бурлака загинув уночі під час розвідки. Про це molbuk.ua розповіла мати героя Людмила Леонідівна.


- Тієї ночі він з трьома бойовими товаришами пішов у розвідку і був старшим групи, - розповіла мати. - Він наступив на міну, відчув це і просто ліг на неї, щоб врятувати хлопців. Від важких поранень Сергій помер на місці. Хлопці розповіли, що останніми його словами були "Пробач, мамо!".

Людмила Леонідівна народилася у селі Маршинці Новоселицького району, працювала медсестрою у районній лікарні. Сергій народився у Новоселиці і закінчив там три класи школи №3. Потім родина переїхала у містечко Василівка Запорізької області. Там Сергій закінчив школу, технікум, з часом одружився. У нього залишилася дві донечки — 16 і 2 років.

За словами мами, Сергій добре вчився, мав феноменальну пам’ять. Через слабке здоров’я — мав вади серця - не служив в армії, хоча хотів. Хоча і російськомовний, він був справжнім патріотом України.

На війну пішов добровольцем, був відомий під позивним "Француз". Спочатку служив кулеметником у полку "Азов", останні 7 місяців — у розвідці, але матері про це не розповідав, щоб не хвилювалася.

Останній раз Сергій розмовляв з мамою телефоном 24 березня — напередодні загибелі. А 28 березня до неї приїхали його бойові товариші.

Поховали Героя у Василівці.

Панасейко Яків Федорович      23 листопада 1989, Запоріжжя. Боєць Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». В осені 2014 року кілька тижнів воював в селищі Піски (Ясинуватський район) у лавах ДУК. Був поранений, довго лікувався. Потім проходив підготовку в артилерійській бригаді ЗСУ (ймовірно, 55-ій артбригаді). На початку 2016 року був «списаний» з лав ЗСУ за станом здоров'я з ІІІ групою інвалідності. Залишилася мати.  
20 березня 2016 року зупинилося серце Героя. Похований у Запоріжжі 21 березня


Anna Demid https://www.facebook.com/byblidze/posts/10201470571444397
Помер Яша Панасейко. Йому було всього 26 років. Скромний Герой доброволець воював в ДУК, отримав поранення на Сході, був невимовно вдячний та радий увазі та турботі. Справжній, щирий і такий молодий. Серце зупинилося.... Будь ласка, прийдіть провести його - Запоріжжя на 12:00... Вул Славутича 27.


В Запорожье похоронили еще одного бойца добровольческого корпуса

Якову Панасейко удалось выжить после осколочного ранения в ногу. Только вот полтора года спустя последствия войны вновь дали о себе знать. Отважного героя не стало 20 марта.

Искренний, улыбчивый и справедливый. Так отзываются о Якове Панасейко его друзья, знакомые  и сослуживцы. Еще во время первой волны мобилизации он добровольно  пошел воевать в зону АТО.  Принимал участие в тяжелых боях под  Песками. Защищал Донецкий аэропорт. Там и получил осколочное ранение в ногу.

Дальше - операция и длительная реабилитация. Яков хотел продолжить службу в рядах 54 -го отдельного гвардейско-разведывательного батальона. Даже решил переквалифицироваться в артиллериста. Но, в связи с тяжкой травмой, врачи поставили ему третью группу инвалидности.  В начале этого года он был списан из вооруженных сил Украины по состоянию здоровья.

Яков Панасейко умер от сердечной недостаточности. У бойца осталась мать и родной брат. Родственники, знакомые  и  сослуживцы  пришли провести 26 - летнего парня  в последний  путь.

Напомним, по официальным данным ,только по Запорожской области , за весь период проведения антитеррористической операции  погибло 109 бойцов.
http://tv5.zp.ua/news/14526/V-Zaporozh'e-pohoronili-esche-odnogo-bojca-dobrovol'cheskogo-korpusa

Замотаєв Геннадій Георгійович  (Позивний «Пчєла»)     
11 вересня 1968, Запоріжжя. Водій 37-го окремого мотопіхотного батальйону. Мав власний бізнес, займався ремонтом автомобілів. Пішов на фронт добровольцем у серпні 2014 року. Учасник боїв під Маріуполем та Авдіївкою. 5 квітня 2015 року дістав важкі поранення в результаті підриву машини на міні під Широкиним, тоді двоє бійців із Запоріжжя, старший лейтенант Дмитро Щербак та старший солдат Олег Макеєв, загинули, а життя Геннадія врятували. Демобілізований. Залишилася дружина та четверо дітей.                        Помер 12 березня 2016 у місті Запоріжжя, на роботі.

В Запорожье сегодня ушел из жизни 48-летний боец-доброволец 37-го мотопехотного батальона Геннадий Замотаев. Об этом сообщила в соцсети военнослужащая 37-го батальона старший солдат Юлия Матвиенко.

"Гена Замотаев умер... Он единственный выжил, когда подорвалась машина в Широкино... Открытая черепно-мозговая... Спасали, лечился, вернулся к мирной жизни... Нашли на работе... Остались четверо детей", - написала Юлия.

По предварительной информации, у Геннадия оторвался тромб. Еще сегодня утром он написал смс одному из товарищей, а уже около 8.00 его не стало...


В то, что Геннадий ушел из жизни, не могут поверить ни друзья, ни сослуживцы. У мужчины осталась жена Виктория и четверо детей, в том числе сын Дмитрий – чемпион по боксу и четырехлетняя дочь Настенька, у которой ДЦП.
"Не могу поверить, что умер наш "Пчела"... человек с большой буквы, прекрасный специалист и военный! Почти год назад Господь подарил ему жизнь и спас от смерти, чтобы забрать сегодня, - написала волонтер Анна Форис. - Все помнят, как Гена боролся за свою жизнь после того, как машина с ним и еще двумя бойцами подорвалась на мине под Широкино. Но, он умничка, и тогда справился со всеми трудностями. А вот сегодня его забрала болячка".

За время службы Геннадий в составе 37-го мотопехотного батальона прошел районы Авдеевки и Мариуполя. Однако осколком мины был ранен около Широкино 5 апреля. Тогда погибли два сослуживца Геннадия – старший лейтенант Дмитрий Щербак и старший солдат Олег Макеев.

"Генка, ты для нас навсегда останешься ГЕРОЕМ, сильным и порядочным человеком, примером для подражания", - написала Анна Форис.

Прощание с бойцом состоится в понедельник, 14 марта. О месте и времени прощания "Индустриалка" сообщит позже.

Вечная память защитнику Украины..


Запорожский военнослужащий: Когда мы были в зоне АТО, вроде, были нужны

Военнослужащий 37-го батальона, чудом выживший после серьезного ранения, столкнулся с множеством проблем в мирной жизни.


Жизнь военнослужащего 37-го отдельного мотопехотного батальона 93 ОМБр Геннадия Замотаева делится на до 5 апреля и после. В этот день произошла трагедия — внедорожник, за рулем которого находился Геннадий, в районе Широкино подорвался на противотанковой мине. Два боевых побратима бойца - запорожцы Дмитрий Щербак и Олег Макеев погибли, а сам Геннадий получил тяжелейшие травмы головы. Наш земляк был доставлен в Днепропетровскую областную больницу имени Мечникова, где за его жизнь отважно сражались медики.

7 мая Геннадия Замотаева привезли из Днепропетровска в Запорожье. Сейчас он наблюдается в Запорожском военном госпитале. Военнослужащего на 15 суток отправили домой восстанавливаться и продолжать лечение. Впереди у 46-летнего патриота долгая реабилитация.

В августе прошлого года Геннадий Замотаев пошел служить добровольцем - он не смог спокойно наблюдать, как враг пытается отобрать его родную землю. В сентябре Геннадий попал в 37-й батальон территориальной обороны, который в октябре вошел в состав ВСУ, стал водителем, служил в Авдеевке и Мариуполе.

...Жена военнослужащего Виктория Замотаева без слез не может вспоминать тот день, когда узнала о трагедии.
  
- Плохую новость мне сообщил наш кум Аркадий, - дрожащим голосом рассказала Виктория. - Я кормила ребенка, заходит Аркадий, который пошел добровольцем вместе с Геной. Увидев его, я так обрадовалась. А потом услышала: "Вика, мы с плохой новостью - Гена лежит в больнице". На следующее утро я с детьми была уже в больнице. Увидела мужа, когда его вывозили на каталке, он приходил в себя. Я смотрю: руки и ноги на месте. Главное, говорю себе, - Гена живой. Он открыл глаза и начал плакать.

Виктория считает, что ее муж "родился в рубашке".
  
- Гена еще с двумя военнослужащими ехали на задание, он был за рулем внедорожника, - вспоминает Виктория. - Это произошло в районе Широкино. Наехали на противотанковую мину. Гена держался за руль, его вместе с крышей выкинуло на 10 метров от машин. Мужа спасло только то, что он не одел разгрузку с боеприпасами.


В больнице от кровати раненого отца не отходил 20-летний Дмитрий - мастер спорта международного класса по боксу. Когда с папой произошло несчастье, Дима забросил все тренировки, не поехал на сборы, хотя как раз тогда шла подготовка к Олимпийским играм.
  
Помогала маме и заботилась об отце и 9-летняя Алина. Девочка также занимается спортом. Когда Геннадий приходил в отпуск из зоны АТО, он записал девочку в секцию по кикбоксу.
  
Жена Геннадия очень беспокоится за его здоровье.

- Я вижу, что он еще теряется, - говорит Виктория Замотаева. - Он очень быстро устает. Гена сильный и трудолюбивый человек. Он рвется что-то сделать, но не все получается. Его нужно еще лечить и я буду это делать. После того, как закончим лечение в госпитале, мы обязательно отправим Гену в санаторий. Меня предупредили, что реабилитация будет очень долгой: от трех месяцев и до года.
  
Но это не единственная проблема, с которой столкнулась семья Замотаевых: младшая дочка Геннадия и Виктории Настя больна ДЦП. Трехлетняя малышка не может говорить, сидеть и ходить, девочка очень беспокойная. Вдобавок ко всему у нее еще проблемы с сердцем.

Виктория не покладая рук борется со страшным диагнозом младшей дочери. К сожалению, лечение в Запорожье пока не принесло никаких результатов.
  
Семья надеется, что лечение в Трускавце в известной клинике доктора Козявкина даст какую-то надежду. И ребенок хотя бы сможет сидеть.

- Несмотря на то, что в нашей семье отсутствует кормилец, я не хочу и не буду останавливаться в лечении своей дочки, - утверждает Виктория. - Хотя и не знаю, как мне быть дальше. Но ее улыбка — это большее чудо и очень хороший знак.

Виктория сейчас разрывается между любимым мужем и больным ребенком. Женщине нужно помочь Геннадию восстановить здоровье и вернуться к мирной жизни, в которой у него был свой бизнес, он занимался любимым делом — ремонтировал автомобили. А Настю нужно везти в Киев на обследование - стоит вопрос об операции на сердце. Девочке также необходимо пройти реабилитацию в клинике Козявкина в Трускавце. 

Кроме проблем со здоровьем, у Геннадия Замотаева возникла еще и проблема с документами. Удостоверения участника АТО он так и не получил, соответственно, не пользуется и льготами. Геннадий не получает и выплаты по ранению.

- Когда мы были в зоне АТО, вроде, были нужны, - отмечает защитник страны. - А теперь...

Семье Замотаевых необходима любая помощь неравнодушных людей. Герою, который отдал свое здоровье за мирное небо над Запорожьем и всей Украиной, нужна как моральная, так и материальная поддержка.

Телефон Виктории Замотаевой: (097) 415-00-05.
Карта Приватбанка: 4149 4978 3744 0595.

Фото: Александр Прилепа


Герої не вмирають!

Снегір Андрій    1973, Запоріжжя. Солдат 56-ї окремої мотопіхотної бригади. Мобілізований 20 лютого 2015 року.                  Служив поблизу села Чермалик (Волноваський район Донецька область). Був знайдений мертвим у бліндажі 1 січня 2016, ймовірна причина смерті — крововилив у мозок



Лоцман Анатолій Іванович
Дата та місце народження: 28 березня 1959 р., с. Лежине, Запорізький район, Запорізька область. Дата та місце загибелі: 8 грудня 2015 р. (помер від поранень).
Звання: Солдат. Підрозділ: 14-а окрема механізована бригада.
Обставини загибелі: У листопаді 2015 року під час атаки російських бойовиків на позиції ЗСУ поблизу міста Мар'їнка (Донецька область) був тяжко поранений, ворожа куля увійшла під каску та пробила голову навиліт. Переніс важку операцію, понад два тижні перебував у комі. Помер 8 грудня 2015 р. в Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечникова.
Сімейний стан: Залишились дружина, донька та син.
Місце поховання: м. Запоріжжя.
Указом Президента України № 103/2016 від 21 березня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Вшановуючи увічнення пам’яті жителів району, які загинули у боротьбі за незалежність, державний суверенітет та територіальну цілісність України Запорізька районна рада рішенням № 5 від 24 грудня 2014 р. присвоїла Герою звання «Почесний громадянин Запорізького району» (посмертно).
Вчера вечером в Днепропетровской областной клинической больнице имени Мечникова скончался участник АТО Анатолий Лоцман. Ему было 56 лет.
Об этом корреспондентам сообщил заместитель Запорожского областного военного комиссара Михаил Логвинов.

Как сообщил Логвинов, умерший солдат был призван на службу 30 января 2015 года во время проведения четвертой волны мобилизации. Анатолий Лоцман служил в 14-й отдельной механизированной бригаде ВСУ, которая сейчас находится в зоне АТО под Марьинкой (Донецкая область).
По словам заместителя областного военкома, во время ночного боя с 15 на 16 ноября боец получил тяжелое ранение при отражении атаки диверсантов «ДНР». Вскоре он был доставлен в больницу им. Мечникова. Однако спасти бойца не удалось, он пролежал три недели в коме и умер вечером 8 декабря.
Анатолий Лоцман родом из села Лежино Запорожской области. Последние десять лет жил в областном центре.

По информации, Надежды Лоцман, дочери погибшего солдата, 2 декабря он был награжден медалью.
Анатолия Лоцмана похоронят на кладбище в родном селе.

Герої не вмирають!


Тікунов Віталій Валерійович  (Позивний «Одуван» / «Кок»)       17 січня 1973, Запоріжжя. Активіст Громадської блокади Криму від руху «Правий сектор». Залишилися мати, дружина та донька.   2 грудня 2015   Помер вночі від серцевого нападу, на адміністративному кордоні з Кримом, на блокпосту «Чонгар» (Генічеський район Херсонська область). В польових умовах серце не витримало навантажень. Похований на Кушугумському кладовищі Запоріжжя


Життя Віталій прожив не марно - він зробив гідний внесок у національно-визвольну справу!
Вічна пам'ять!
ДОБРОВОЛЬЧИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КОРПУС


Герої не вмирають!


Мидловець Олександр Миколайович           5 січня 1968, Енергодар Запорізька область. Розвідник артилерійського підрозділу 92-ї окремої механізованої бригади (Башкирівка). Працював зварником у медико-санітарній частині Енергодара. Мобілізований 31 липня 2014 року. В зоні АТО провів 8 місяців, обороняв місто Щастя під Луганськом, за бойові заслуги був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». Залишилися мати, дружина та двоє дітей, 20-річна донька і 15-річний син.               31 серпня отримав важкі поранення верхніх кінцівок в результаті необережного поводження з гранатою РГД-5 у розташуванні військової частини в Башкірівці. Помер 5 вересня 2015 від поранень у лікарні міста Чугуїв (Харківська область). Також того дня постраждали ще кілька його товаришів по службі


Мы говорили с бойцами, которые с первых дней службы в войсках знали Александра Мидловца.

– Саша был отличным парнем. Он был на «ты» с компьютером и многому нас научил. С открытой душой, смелый, если случались трудные ситуации мы всегда знали – он спину собой прикроет, поддержит и, если нужно, – вынесет на себе, – рассказывает его сослуживец, с которым они были вместе с учебки.


Очень переживает утрату одного из лучших бойцов командир отделения, в котором служил Александр Мидловец, сержант Немченко:

– Александр был универсальным бойцом. Он многое знал и умел: нужно было – садился за руль автомобиля, был отличным водителем, сам ремонтировал машины. Я всегда оставлял его за старшего – знал, что все будет под контролем, что он всегда примет правильное решение. И, конечно, Саша был отличным артиллерийским разведчиком. Ему не раз говорили спасибо бойцы, потому что он точно вычислял, куда упадет снаряд, и предупреждал об этом в эфире. На его счету не одна спасенная жизнь. Жаль, его не уберегли. А ведь смертельные ранения он получил, думая о других. Когда случилась эта трагическая ситуация, он выскочил из палатки, принял удар на себя и спас жизнь ребятам. Он всегда был готов подставить плечо и прикрыть спину. Настоящий боец.

Еще боевые товарищи никогда не забудут, как Александр им готовил. Говорят, он был поваром от бога. Причем умел приготовить все, но больше всего бойцы любили плов. А он любил порадовать товарищей. Его так и называли – шеф-повар.

В мае Александр Мидловец был награжден «Народным орденом» за неоднократное блестящее выполнение боевых задач и защиту Родины. А награда учреждена не государством, а народом, что бойцам на фронте вдвойне приятно, ведь, в первую очередь, они защищают свой народ.

Со словами «Герої не вмирають!» нашего погибшего земляка похоронили на энергодарском кладбище, рядом с отцом-подполковником, который наверняка бы гордился своим сыном.http://rost-info.com.ua/публикации/aleksandr-midlovec-na-vojne-spas-zhizni-mnogim-soldatam.html


Александров Олексій Миколайович
Дата та місце народження: 22 грудня 1978 р., м. Запоріжжя.
Дата та місце загибелі: 31 липня 2015 р., м. Мар'їнка, Донецька область.
Звання: Солдат.
Посада:
Підрозділ: 28-а окрема механізована бригада
Обставини загибелі: Загинув 31 липня 2015 р. під час обстрілу ворожими угруповуваннями ВОП 2862 (4-й пост) поблизу м. Мар’їнки (Донецька область). Разом з Олексієм загинув солдат П. Кривоус.
Сімейний стан: Залишились дружина та дві доньки.
Місце поховання: м. Запоріжжя.

Указом Президента України № 37/2016 від 4 лютого 2016 року, "за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Герої не вмирають!



ЄжовОлександр Сергійович  (Позивний «Бєшений Йожик»)                               4 червня 1978, Запоріжжя. Солдат, навідник — командир танку танкового батальйону 14-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). 15 років працював на заводі «Укрграфіт» верстатником, слюсарем-ремонтником, наладчиком станків з ЧПУ, потім 2 роки на приватній фірмі програмістом. Призваний за мобілізацією 8 січня 2015 року.                   Загинув у ДТП у Волноваському районі (Донецька область). О 17:20 12 серпня 2015 поблизу села Новоселівка перекинувся автомобіль Mitsubishi Pajero з військовослужбовцями, які повертались з передової. Пасажир автівки від отриманих травм помер на місці, водій та другий пасажир доставлені до медичного закладу. Поховали Олександра на Осипенківському кладовищі Запоріжжя


Герої не вмирають!


Тіліженко Віталій Вікторович  (Позивний «Кекс»)     25 грудня 1978, Запоріжжя. Боєць 1-ї штурмової роти 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Закінчив Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій. У 2004-2005 роках викладав в академії бізнесу і права ім. Кручининої. З 2005 року був бізнес-тренером і ІТ-
консультантом в компаніях Інформменеджер, BPO Group, Professional Trainings. Брав участь у більш ніж 50 консультаційних і навчальних проектах у різних комерційних організаціях. Вів блог на Цензор.НЕТ. Активний учасник Революції Гідності. Громадський активіст, волонтер, розробник військового спорядження. Залишилася сестра.                       Загинув у бою. О 3:25 10 серпня 2015 противник почав обстріл з важкої артилерії позицій 72-ї бригади в районі села Старогнатівка (Донецька область) і перейшов у наступ із застосуванням танків і бронетехніки. Бійці ДУК-ПС прийшли на допомогу, противника було відкинуто до села Біла Кам'янка. В бою загинули троє бійців ДУК


Виталий Тилиженко
Бизнес-тренер с большим опытом консультирования, обучения и развития групп.
Реализовал множество успешных корпоративных проектов в сферах менеджмент предприятия, информатизация и автоматизация, проектов развития и обучения персонала.
Специализируется на внедрении, индивидуальном и корпоративном консультировании, проведении тренингов по тематикам:
Бизнес игра управление проектами
Управление проектами с Microsoft Project 2010 / 2013
Тайм - менеджмент с  Microsoft Outlook
Управление временем с инструментами Google
Увеличение продаж с Microsoft Dynamics CRM
Продажи  в диспетчере контактов Business Contact Manager 
Электронный документооборот с Microsoft SharePoint
Управление проектами на основе логических (ментальных) карт
Microsoft Excel для бизнеса
Управление временем с помощью современных гаджетов, программ и интернет
Генерация идей. Развитие личной и командной креативности
http://www.protraining.com.ua/tilizhenko


Герої не вмирають!


Касьяненко Данило (Кас'яненко Даніїл)  (Позивний «Телефон»)       5 березня 1996, 19 років, Запоріжжя. Військовослужбовець зведеної штурмової роти «Карпатська Січ» 93-ї окремої механізованої бригади. Активний учасник Революції Гідності. Воював у «Карпатській Січі» з перших днів заснування підрозділу.     
Загинув близько 18:00 6 серпня 2015 внаслідок прямого влучення міни з 82-мм міномету під час бойового чергування на позиції поблизу аеропорту Донецька.
Похований на  Леванівському цвинтарі Запоріжжя

Герої не вмирають!



Дмитрієв Юрій Іванович   21 липня 1965, с. Плотава Алтайський край РРФСР. Проживав у м. Вільнянськ Запорізька область. Майор міліції, боєць Полку патрульної служби міліції особливого призначення МВС України «Дніпро-1». Пропрацював в органах внутрішніх справ 16 років, — у кримінальній міліції у справах дітей. Розпочав оперуповноваженим, згодом став начальником відділення КМСД Вільнянського РВ ГУМВС України в Запорізькій області. 2011 року вийшов на пенсію. З початком війни на сході одним з перших поповнив лави добровольців, у червні 2014 року став командиром взводу запорізького батальйону «Скіф», у лютому 2015 року був відряджений до полку «Дніпро-1». Одружений.                   Помер вночі 31 липня 2015 в Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечникова в результаті поранення ворожим снайпером під час несення служби на передовій у селищі Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. Лікарі дев'ять днів боролися за життя Юрія
Юрій Дмитрієв віддав службі у органах внутрішніх справ шістнадцять років. Добрий і чуйний, Юрій Іванович обрав для себе працю у кримінальній міліції у справах дітей. Розпочав оперуповноваженим, а потім зайняв місце начальника відділення КМСД Вільнянського РВ ГУМВС України в Запорізькій області. У 2011 році звільнився за віком.

Коли на сході країни спалахнула неоголошена війна, не зміг залишатися байдужим. У червні 2014 року повернувся до лав міліції – командиром взводу у батальйон «Скіф». З лютого 2015 року був відкомандирований у розпорядження підрозділу «Дніпро». Приймав активну участь у антитерористичній операції. Півтора тижні тому був поранений. Лікарі боролися за життя міліціонера, але їх зусилля виявилися марними: 31 липня серце росіянина за походженням, але справжнього патріота України перестало битися.

Висловлюємо щире співчуття рідним та близьким героя. Пам'ять про нього назавжди залишиться у наших серцях!

 Колегія ГУМВС України
в Запорізькій області



Герої не вмирають!

Самойленко Сергій   1994, Токмацький район Запорізька область. Солдат строкової служби, оператор-електрик 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). Призваний на строкову військову службу 13 листопада 2014 року Токмацьким ОРВК. Сергію залишалося кілька днів до демобілізації.                Загинув під час передислокації під Запоріжжям. О 15:30 6 травня 2015 в Запорізькому районі, на польовій дорозі в напрямку с. Новооленівка, водій МТЛБ не витримав безпечну дистанцію та скоїв зіткнення з гарматою, що буксирувалася попереду, внаслідок чого від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці.

Герої не вмирають!

Щуров Олександр Сергійович  30 квітня 1976, Курахове Мар'їнський район Донецька область. Виріс і проживав у м. Енергодар Запорізька область. Військовослужбовець 3 роти 1 аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Мобілізований 26 січня 2015 року, проходив підготовку в 240 навчальному центрі повітряно-десантних військ в Житомирі, після чого був розподілений у 95-у бригаду. Залишилися батьки. 
5 травня 2015 загинув поблизу міста Авдіївка під Донецьком. БТР-80 ЗСУ підірвався на фугасі, що був закладений терористами. 
Похований в Енергодарі на міському кладовищі

Герої не вмирають!

Гончаренко Богдан   7 жовтня 1991, Мелітополь Запорізька область. Військовослужбовець роти охорони 25-ї гвардійської бригади транспортної авіації, в/ч А3840 (Мелітополь). Мобілізований 11 серпня 2014 року. До зони АТО був відряджений у складі зенітного розрахунку.        13 квітня 2015           під час чергового обстрілу українських позицій поблизу міста Авдіївка (Донецька область) уламок снаряду 120-мм міни влучив у ящики з боєзапасами в бліндажі. Від вибуху боєзапасів Богдан і ще четверо його товаришів, які перебували у бліндажі, загинули на місці. Упізнання проводиться за експертизою ДНК.

93-я окрема механізована бригада

Щербак Дмитро Дмитрович  (Позивний «Пілот»)       25 листопада 1960, Запоріжжя. Корегувальник артилерійського вогню, боєць 37-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 37-й БТО Запорізької області). За словами начальника штабу 37-го батальйону, «Пілот» був найкращим корегувальником у Широкине, за нього сепаратисти призначили винагороду.   
Макеєв Олег  (Позивний «Борода»)  1967, Запоріжжя. Корегувальник артилерійського вогню, боєць 37-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 37-й БТО Запорізької області). 
5 квітня 2015           близько 10:55 поблизу с. Широкине (Донецька область) на протитанковій міні підірвався позашляховик, загинули двоє бійців, водій машини дістав важких поранень.


- Трудолюбивые оба, – уточняет начальник штаба 37-го мотопехотного батальона Илья Лапин. – Дмитрий Дмитриевич Щербак, позывной "Пилот", был на переднем крае и корректировал огонь артиллерии. Сепаратисты за его голову давали вознаграждение, за ним охотилось три снайпера! Он был лучший корректировщик на Широкино! Благодаря нему, было уничтожено более пяти артиллерийских складов, боевая техника, море сепаров. Геройский человек!
Олег Макеев, позывной "Борода" – это его коллега, тоже корректировщик, они прошли курс обучения в Запорожье и добросовестно и качественно выполняли свою задачу. Неделю назад по приказу командующего "Пилот" был представлен к награждению орденом Богдана Хмельницкого III степени. К медали "За мужність" представлен Олег Макеев, выходит, тоже уже посмертно. Это очень тяжелая потеря для батальона и вообще для Вооруженных сил Украины...

ОБФ "ФОНД СПРИЯННЯ ОБОРОНІ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ"
В районі Широкіного є втрати серед бійців 37-го батальйону

Для запорізького 37-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади настав чорний день. Вчора позашляховик з військовослужбовцями в районі селища Широкіно наїхав на протипіхотну міну, в результаті вибуху на місці загинули 2 запоріжців, ще один отримав важкі осколкові поранення та був доставлений в лікарню м. Маріуполь.

Як розповів заступник обласного військового комісаріату по роботі з особовим складом Михайло Логвінов, загинули 48-річний старший солдат Олег Макєєв та старший лейтенант 54-річний Дмитро Щербак. Житель Комунарського району міста Запоріжжя Олег Макєєв в 37-ий батальйон пішов добровольцем. В нього залишилася дружина Тетяна та син Денис. Дмитро Щербак був призваний на службу по мобілізації Шевченківським районним військовим комісаріатом. В нього залишилися двоє дорослих синів. Важкі осколкові поранення під час вибуху боєкомплекту отримав 46-річний Геннадій Замотаєв, який на фронт прийшов разом з товаришами по Самообороні Запоріжжя як доброволець.

Нагадаємо, що 37-ий батальйон було сформовано під час третьої хвилі мобілізації в вересні 2014 року за декілька днів до її закінчення. Командиром було призначено керівника штабу Самооборони Запорізької області Олександр Любас. Батальйон спочатку мав назву «Ніхто крім нас», оскільки в його склад ввійшли члени цієї громадської організації колишніх десантників. В зоні АТО батальйон втратив вже чотирьох бійців: Андрія Ломейко, Романа Швачко, Олега Макєєва, Дмитра Щербака. Вічна пам'ять героям...


Герої не вмирають!


Шумило Анатолій Іванович      2 квітня 1977, Михайло-Лукашеве Вільнянський район Запорізька область. Мешкав у м. Вільнянськ. Солдат, розвідник 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кіровоград). Виріс в багатодітній сім'ї, мама Анатолія сама виростила сімох дітей. Закінчив профтехучилище, відслужив строкову службу в армії. З 1996 року працював у КП «Водоканал» Запорізької міської ради слюсарем, трактористом, машиністом екскаватора. Призваний за мобілізацією 28 серпня 2014 року. Залишилися мати, донька.      17 лютого 2015  отримав поранення несумісне із життям в бою поблизу Чорнухине (Попаснянський район Луганська область). Поховали захисника в селі Новомихайлівське Вільнянського району, де проживають його рідні
Віддати шану герою прийшло понад 2 тисяч мешканців м.Вільнянськ та Вільнянського району, у тому числі депутати районної, міської, селищної та сільських рад, трудові колективи підприємств, установ та організацій, представники громадських організацій, пересічні громадяни. Незважаючи на те, що останні роки Анатолій мешкав у м. Вільнянськ, у Михайло-Лукашівській сільській раді, де він виростав та виховувався, мав багато друзів, знайомих та товаришів. Попрощатися з загиблим прийшли не лише знайомі Анатолія та його родини, але й багато незнайомих йому людей, які вважають своїм громадянським обов’язком віддати честь та низько вклонитися захиснику рідної землі, який віддав своє життя у боротьбі за незалежність та державний суверенітет України.

Настоятель Свято-Володимирського собору, протоієрей В’ячеслав спільно з іншими церковнослужителями Собору провели панахиду за загиблим.
Поховання Анатолія Шумило проведено на кладовищі с.Новомихайлівське Вільнянського району.
Розпорядженням голови Вільнянської районної державної адміністрації від 04.03.2015 № 68 «Про День жалоби» у Вільнянському районі 05.03.2015 року оголошено Днем жалоби за загиблим в боях під Дебальцево військовослужбовцем Анатолієм Шумило.
http://vilnyansk-rda.gov.ua/news/vlnyanskij-rajon-prostivsya-z-ryadovim-anatolm-shumilo-yakij-zaginuv-u-borotb-za-derzhavnij-suverentet-ta-teritoralnu-czlsnst-ukrani    

Герої не вмирають!

Говоруха Олександр     20 років, Запоріжжя. Солдат, водій першої протитанкової батареї протитанкового дивізіону 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). Служив у Збройних Силах України за контрактом з січня 2014 року. Залишилися батьки та старший брат.                     14 лютого о 23:40 отримав важкі поранення в результаті артилерійського обстрілу в районі Дебальцеве. Помер від поранень у лікарні м. Артемівськ (Донецька область) 16 лютого 2015.

- Александр Говоруха был призван Коммунарским райвоенкоматом на службу по контракту 8 января прошлого года, - рассказал "Индустриалке" заместитель облвоенкома Михаил Логвинов. - Солдат служил в первой гаубичной батарее 55-й ОАБр.
Под Дебальцево батарея ушла после отдыха 4 января, это уже третья поездка этого подразделения в зону АТО. В последние дни боевики обстреливали позиции украинских войск под Дебальцево практически круглосуточно. 14 февраля ночью батарея попала под сильнейший обстрел противника. Командир орудия Евгений Дужик погиб на месте, наводчик Александр Говоруха был тяжело ранен, Ярослав Пилипенко — контужен. К сожалению, ранения Александра оказались несовместимы с жизнью - в больнице Артемовска наш земляк умер.
Как рассказал "Индустриалке" отец еще одного военнослужащего из этой батареи, Анатолий Шевченко, ребята пили чай и в этот момент в палатку залетела мина...
У Александра Говорухи остались отец, мама и старший брат. Вечная память...
http://iz.com.ua/zaporoje/64059-v-bolnice-artemovska-skonchalsya-zaporozhec-kotoryy-byl-tyazhelo-ranen-pod-debalcevo-za-20-minut-do-prikaza-o-prekraschenii-ognya.html

Первыми, кто два года назад стал на защиту территориальной целостности и независимости Украины, были военнослужащие-контрактники. Именно они отправились в тогда неизвестную зону АТО и взяли в свои руки все тяжести сохранения мира в Украине.


Первыми из запорожских военных в зону АТО отправились военнослужащие 55-й отдельной артиллерийской бригады. 29 мая 2014 года они встали на защиту Славянска и вместе с десантниками и пехотой за несколько дней освободили город. Они все сделали для того, чтобы остановить боевиков и сохранить мир в родном Запорожье. 




Первая сводная гаубичная батарея 55-й бригады, которая за эти два года прославилась безупречной службой в самых горячих точках зоны АТО, состоит преимущественно из военнослужащих контрактной службы. Большинству из этих мужественных ребят нет и 25 лет.


Наводчику орудия Александру Говорухе было всего 20 лет, когда он был тяжело ранен осколками вражеского "Града" под Дебальцево и умер в госпитале. Но за свою короткую жизнь он успел сделать очень много для родной Украины. Сослуживцы говорят, что Саша был блестящим наводчиком, отважным воином и надежным товарищем. В своем юном возрасте он был настоящим мужчиной, который до последнего защищал свою Родину и пал смертью храбрых. 
Память артиллериста увековечили в гранитном памятнике на месте его могилы. На траурный митинг по случаю открытия памятника сегодня на кладбище собрались сослуживцы Саши, с которым он прошел самые горячие точки зоны АТО, а также родные и близкие воина.

- С первых дней нашего выезда Саша проявлял себя героически — и пока мы были на мирной территории в Херсонской области, и после выезда 29 мая 2014 года в зону АТО под Славянск, - говорит побратим Саши Говорухи, военнослужащий 55-й бригады, капитан Андрей Тимаков. - Саша всегда знал, что он защищает всех нас, которые здесь, на мирной территории, всех детей Украины, всех людей, которые живут на территории независимой Украины. В тот миг, 14 февраля в 23.45, когда он получил очень тяжелые ранения от обстрела "Градом", мы все-таки надеялись, что он выживет. Верили, что он увидит солнце, увидит родителей, мы молились об этом. Но ранения оказались очень тяжелыми. Мы всегда будем помнить Сашу…
http://iz.com.ua/zaporoje/100045-v-zaporozhe-uvekovechili-v-kamne-voina-sveta-55-y-brigady.html

Герої не вмирають!


Дужик Євген     24 років, Запоріжжя. Сержант, командир гармати першої протитанкової батареї протитанкового дивізіону 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). Служив за контрактом з січня 2012 року. Залишилися мати, дружина та новонароджена донька.       14 лютого 2015 о 23:40, за 20 хвилин до початку режиму припинення вогню, отримав смертельні поранення в результаті артилерійського обстрілу в районі Дебальцеве.



Герої не вмирають!



Кириченко Євген     Мелітополь Запорізька область. Старший солдат, сапер інженерно-саперного взводу інженерної роти 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). Був призваний на військову службу в квітні 2013 року, після чого служив за контрактом. Залишилися батьки та дружина.                  7 лютого на військовому полігоні «Широкий Лан»  під час розмінування ділянки після навчальних стрільб у Євгена в руках розірвалася граната РПГ-7, з важкими пораненням солдата було доставлено в Одеській військово-клінічний медичний центр. Тиждень лікарі боролись за його життя, 14 лютого Євген помер у реанімаційному відділенні.




 Тем временем в ООШ-4, которую десять лет назад закончил Евгений траур. Как рассказала директор учреждения Анжелина Коваленко, в школе организована вахта памяти - возле портрета погибшего в почетном карауле стоят старшеклассники.

А классный руководитель военнослужащего, Ирина Гошина, не может сдержать слез, вспоминая улыбчивого и отзывчивого Женьку.

- Женька замечательный, никогда не проходит мимо чужой беды, всегда откликается на помощь, - Ирина Владимировна никак не может сказать «был». – Не пропускал ни одного вечера встречи выпускников, всегда с радостью общался и с педагогами и с одноклассниками. http://www.mv.org.ua/news/93122-voennosluzhashego_evgenija_kirichenko_provodjat_v_poslednii_put_zavtra.html

Герої не вмирають!


Дев'яткін Віктор Вікторович       3 травня 1988, Шовкове (Бердянськ) Запорізька область. Військовослужбовець 11-ї бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України. У 2006 році закінчив Бердянський машинобудівний професійний ліцей (колишнє училище №19), служив строкову армійську службу. З 2010 працював під Києвом в ЖЕКу слюсарем-покрівельником. Пішов добровольцем захищати Батьківщину, 7 серпня 2014 року був направлений до 169-го навчального центру у Десні на навчання, потім зарахований до вертолітної 11-ї бригади. Залишились батьки та дві сестри.         10 лютого 2015    Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор.

Герої не вмирають!

Левківський Віктор   1965, Новоданилівка (Якимівський район) Запорізька область. Старший лейтенант, заступник командира роти з технічної частини 23-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 23 батальйон територіальної оборони «Хортиця»). Призваний за мобілізацією 25 квітня 2014 року. Залишилися дружина та двоє дітей. 8 лютого 2015  близько 1-ї години ночі, в секторі «М» (південь Донецької області, район Маріуполя), ворожа міна потрапила в бліндаж, де перебував офіцер з чотирма військовослужбовцями. Віктор загинув, інші військові отримали поранення


Герої не вмирають!

Закревський Костянтин Романович  (Позивний «Монгол»)       27 грудня 1980, Терсянка Новомиколаївський район Запорізька область. Молодший сержант 42-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади (раніше 42-й БТО Кіровоградської області «Рух Опору»). На фронт пішов добровольцем 02 квітня 2014 року, з 04 червня 2014 року військовослужбовець 42-й БТО Кіровоградської області «Рух Опору». Залишилась мати.    22 січня 2015 загинув під Дебальцеве, відбиваючи атаку диверсійно-розвідувальної групи противника, яка діяла під прикриттям артилерії. В результаті артобстрілу в бою загинули три бійця бригади


Герої не вмирають!

Фурдик Дмитро Миколайович   11 січня 1979. Останні 20 років проживав у Дніпропетровську. Командир відділення 6-ї роти 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302 (Черкаське). Дитинство провів у Вільнянську Запорізька область, куди сім'я Дмитра переїхала, коли йому було 2 роки. Навчався у Дніпропетровському інституті фізичної культури та спорту, який закінчив у 2002 році з відзнакою. Екс-гравець клубу «Дніпропетровські Ракети» (американський футбол). Займався ресторанним бізнесом, був арт-директором одного із закладів Дніпропетровська, влаштовував масові заходи. 1 жовтня 2014 року призваний за мобілізацією. Залишилися мати, брат і дружина.         17 січня 2015 загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька. У Дмитра поцілив ворожий снайпер, коли він витягав з-під обстрілу пораненого бійця. Похований на кладовищі с. Павлівське Вільнянського району.


-         Мы играли с Димой вместе в шахматы, - вспоминает боец 6-й роты 93-й отдельной механизированной бригады Роман. - У него было редкостное чувство юмора. Он не любил давать советы, даже когда у него что-то спрашивали. В аэропорт мы недавно приехали и сразу попали на сложную операцию - это был наш третий день там. Двое наших в том бою погибли и более 20 получили ранения. Слышал, что мы покрошили человек сто противников. http://iz.com.ua/zaporoje/61875-v-zaporozhskoy-oblasti-prostilis-s-geroicheski-pogibshim-kiborgom-fotoreportazh.html


Малюта Роман Володимирович  (Позивний «Джин»)        14 лютого 1969, Долинське (Бердянський район) Запорізька область. Старшина резерву, боєць батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Активний учасник Революції Гідності та Самооборони Майдану. Роман був сиротою, рідних в селі у нього немає. Загинув 5 січня 2014 р. близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО в ДТП на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Артемівськ (Донецька область). Похований у Долинському



Герої не вмирають!


Рай Юрій Сергійович (1988-2014), солдат,  помер від поранень 13.12.2014 у лікарні м. Бердянськ

Герої не вмирають!


Дубінін Володимир Геннадійович (1979-2014), солдат загинув 12.12.2014 у зоні проведення Антитерористичної операції.


Герої не вмирають!

Андрєєв Андрій Олексійович          19 вересня 1967, Запоріжжя. Солдат, військовослужбовець 23-го батальйону територіальної оборони Запорізької області «Хортиця» ЗСУ - окремий мотопіхотний батальйон у складі 93-ї окремої механізованої бригади. Призваний за мобілізацією 22 серпня. Залишилися дружина і двоє синів, старший син служить в артбригаді, молодший 1992 р.н.                       Загинув близько 21:30 8 грудня 2014 в районі міста Маріуполь (Донецька область). Справу розслідує військова прокуратура.


Герої не вмирають!

Шилов Сергій Володимирович
Дата та місце народження: 22 липня 1994 р., Запорізька область.
Звання: Солдат.Посада: Номер обслуги.
Обставини загибелі: Загинув 5 грудня 2014 року в с. Піски на Донеччині під час вибуху в приміщенні, де мешкав особовий склад батареї.

42-й батальйон територіальної оборони
Кіровоградської області «Рух Опору» ЗСУ

Стасюк Олег     46 років, Запорізька область. Військовослужбовець 42-го батальйону територіальної оборони Кіровоградської області «Рух Опору» ЗСУ — 42-й окремий мотопіхотний батальйон (Кіровоград). В зоні АТО перебував 5 місяців.        
В результаті артобстрілу 24 листопада 2014 під Дебальцеве був важко поранений. Воїна доправили до лікарні Артемівська, але врятувати його життя не вдалося. Похований 28 листопада у Балабине під Запоріжжям

28-а окрема механізована бригада

 (Чорноморське (Одеська область)




Негер Іван Іванович           34 роки, Верхня Терса Гуляйпільський район Запорізька область. Солдат, військовослужбовець 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Призваний за мобілізацією 30 серпня. Залишились мати і сестра.         Отримав поранення під Маріуполем. Помер 19 листопада 2014         у бліндажі, не витримало серце
Батько Івана працював в колгоспі імені Леніна трактористом, пішов з життя досить рано, тому виховання сина лягло на плечі матері, яка працювала а сільському поштовому відділку поштарем. Закінчивши в 1995 році 9 класів Верхньотерсянської ЗОШ, Іван Іванович здобув середню спеціальну освіту та повернувся працювати у рідному селі. Працював слюсарем сантехніком у ТОВ "Агро-Континент". Добрий, товариський, спокійний, доброзичливий, щирий у спілкуванні, сумлінно виконував свою роботу, завжди приходив на допомогу своїм землякам.

Герої не вмирають!


Швачко Роман 39 років, Запоріжжя. Солдат, розвідник 37-го батальйону територіальної оборони Запорізької області - з 25.10.14 мотопіхотний батальйон 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське). Призваний за мобілізацією 5 вересня як доброволець. Залишився 14-річний син.                 Загинув близько 22:00 14 листопада 2014 під час обстрілу на блокпосту в районі Донецька

Запорізький батальйон "СІЧ"
Вчора, 14 листопада 2014року на війні з російськими окупантами, загинув боєць батальйону СІЧ (який виконував свій військовий обов’язок у складі 37 батальйону територіальної оборони), наш товариш, друг і брат - РОМАН Швачко.
Осколки від міни яка розірвалася поруч, пробили герою груди.
Ми обов’язково помстимося усій москальській наволочі та їхній п’ятій колоні в Україні.
За ради світлої пам’яті побратима Романа, тисяч героїв які полягли за Україну, за ради наших батьків та дітей, заради майбутнього Української Нації ми виграємо цю зовнішню і внутрішню війну.
Смерть зрадникам батьківщини! смерть всім ворогам Української Нації!
Слава Україні!http://vk.com/club70572619


Роман Швачко был призван по мобилизации 5 сентября Центральным райвоенкоматом. В армии он не служил по состоянию здоровья, его взяли как добровольца. В батальоне был разведчиком. Его отец служил в Афганистане, полковник (Александр Швачко одно время возглавлял городскую организацию УСВА — Ред.). Вся семья очень помогала взводу — передавала печки, перчатки, другие необходимые вещи, младший сын Алексей доставлял помощь в батальон. Сейчас Алексей Швачко находится в расположении батальона.http://mzz.zp.ua/tragicheski-pogib-v-zone-ato-eshhe-odin-zaporozhets

Герої не вмирають!

Ломейко Андрій        37 років, Комишуваха (Оріхівський район) Запорізька область. Солдат 37-го батальйону територіальної оборони Запорізької області - з 25.10.14 мотопіхотний батальйон 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське). Працював на ДП «Івченко-Прогрес». 28 серпня призваний за мобілізацією до 40-го БТО «Кривбас», в жовтні переведений до Запорізького 37-го БТО.             Отримав важкі поранення вранці 10 листопада 2014 під час мінометного обстрілу блок-посту поблизу Донецька в районі аеропорту. Помер в Андріївській районній лікарні
По словам комбата 37-го батальона Александра Лобаса, в зоне АТО они находятся около месяца. "Нам очень помогают запорожцы - спасибо им за это! Если бы еще и местная власть о нас вспоминала хоть иногда...", - сказал Александр Лобас. http://kuchugum.org.ua/news/pogib_geroj/2014-11-12-1149

Герої не вмирають!

Корнєв Артем    23 роки, Пологи Запорізька область. Військовослужбовець за контрактом 1-го окремого батальйону морської піхоти (військова частина, яка дислокувалась у Феодосії, а після окупації Криму російськими військами була передислокована до міста Миколаїв).      29 жовтня 2014         о 13-ї годині російські збройні формування обстріляли смт Талаківка, що в 19 км від міста Маріуполь (Донецька область), зі 152-мм артилерії та РСЗВ «Град». Снарядами з «Градів» накрило бронемашину морських піхотинців, яка вибухнула. Боєць втратив обидві ноги, і в дуже важкому стані був доставлений до лікарні в Маріуполь. Близько 19-ї години він помер в лікарні.

Герої не вмирають!

Полулях Сергій Володимирович        13 грудня 1982, Енергодар Запорізька область. Солдат, кулеметник 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське), військова частина А1302. В зону АТО пішов добровольцем з 2 квітня. Залишились батьки, брат та вагітна наречена. За два тижні у Сергія мало відбутися весілля.  17 жовтня 2014 отримав важкі поранення біля села Тоненьке під Донецьком під час відбиття атаки російських збройних формувань на Донецький аеропорт. Після обстрілу важкої артилерії Сергія було поранено кулею снайпера, йому надали першу допомогу та відвезли до лікарні Красноармійська, але врятувати життя воїна не вдалось.
В зону АТО Сергей Полулях ушел еще второго апреля. Нес службу в 93-й механизированной бригаде пулеметчиком. За эти семь месяцев он стал настоящим бойцом, многих обучил (хоть и не служил в армии), многим спас жизнь, многих проводил в последний путь… А теперь приехали проводить своего боевого товарища его сослуживцы, которые были вместе с ним в том последнем для него бою и которые сделали все, что могли, пытаясь спасти ему жизнь.

Ребята были очень немногословны – не потому что нечего сказать, а потому что они потеряли не просто сослуживца и друга, они потеряли родного брата – именно так относились они к Сергею, восхищаясь его мужеством и патриотизмом. По их словам, на Сережу можно было положиться в любой, даже самой сложной, ситуации. А на этой войне такие – каждый день. Но Сергей, обладая завидным чувством юмора, умел всегда поддержать боевой дух своих товарищей.

Очень тяжело гибель нашего бойца восприняли энергодарские волонтеры – Геннадий Деркач и Александр Баляба. Ведь в тот роковой день они привезли Сергею и его друзьям продукты, теплые вещи и самое главное, что просили бойцы – зарядное устройство для тепловизора. Позиции ребят находятся в горячей точке, и  волонтеры к ним доезжают очень редко. Поэтому наших встретили с большой радостью. Это настроение хорошо видно на фотографиях, сделанных буквально за час до гибели Сережи.

Геннадий и Александр тоже попали под обстрел «градов». Военные в сопровождении танка вывели волонтеров из-под огня, сами же вернулись обратно, на свои позиции. К слову, это не первое боевое крещение наших волонтеров. И тем не менее, рискуя жизнью они продолжают ездить к нашим ребятам в зону АТО, ведь их там так ждут. Уже вчера волонтеры отправились в очередную поездку.http://www.misto.zp.ua/article/partners17433.html


Герої не вмирають!


Четвертаков Віктор Григорович       
Дата та місце народження: 24 квітня 1958 р., смт. Приазовське, Запорізька область.
Звання: Солдат. Підрозділ: 72-а окрема механізована бригада.
Обставини загибелі: Помер 6 жовтня 2014 р. в Дніпропетровському шпиталі від поранень, отриманих у Волноваському районі Донецької області.
Сімейний стан: Залишилися дружина та четверо дітей.
Місце поховання: Центральне кладовище, смт. Приазовське, Запорізька область.


Герої не вмирають!

Пивоваров Олександр Сергійович   
Дата та місце народження: 8 вересня 1988 р., м. Запоріжжя.
Звання: Солдат. Посада: Стрілець-помічник гранатометника.
Підрозділ: 79-а окрема аеромобільна бригада.
Обставини загибелі: Загинув 28 вересня 2014 р. від прямого влучення в БТР під час заняття бойових позицій по виконанню визначених завдань по охороні аеропорту "Донецьк" зі сторони вул. Путилівська Роща, м. Донецьк. Разом з Олександром в цьому БТРі загинули лейтенант Тищик О. О., сержант Златьєв С. А., старший солдат Білий Д. А., солдат Соколачко Ю. І., солдат Завірюха О. І. та солдат Хроненко А. П.
Місце поховання: смт. Кушугум, Запорізька область.



Саша был действительно патриотом Украины. Он учился, жил и работал в Москве. Он не принял российское гражданство. В школе на спортивных соревнованиях выступал под флагом Украины, и все знали, что он – Украинец. Служить в армию пошел Запорожье в армию в десантные войска. Когда Россия отжимала Крым, похудел на 7 кг, так как не мог смириться с этим. Звонил военкомат, и добился, что бы его призвали. 25 марта 2014 года ушел защищать Родину. Его просили закончить таможенную академию Москвы, в которой он учился. На что он ответил: « Зачем мне образование, если не будет моей Украины?». Он был человеком со стержнем, смелым честным, с гражданской позицией. Близкие не могут пережить утрату. Алиса Вендер


Герої не вмирають!

Євдокимов Роман Віталійович  24 роки, Мелітополь Запорізька область. Молодший сержант, військовослужбовець взводу зв'язку 93-ї Дніпропетровської окремої механізованої бригади (Черкаське), військова частина А1302. До ЗС України призваний за мобілізацією в квітні 2014 року.  
Загинув в ніч з 26 на 27 вересня, поблизу села Карлівка (Мар'їнський район) Донецької області, під час обстрілу російськими бойовиками з РСЗВ "Град", в результаті важкого осколкового поранення в голову. За словами співслужбовців, Роман отримав поранення, коли військові на автомобілі УРАЛ повертались з блок-посту в районі Ясинувата до місця постійної дислокації.

Поверьте, это утрата не только для родных, но и для тех людей, которые любят Украину и ее сыновей, – сказала жительница Мелитополя Анна. – Ведь мы все – одна семья. И если приходит горе в одну украинскую семью, то другая должна ее поддержать.

О том, что Роман Евдокимов ушел из жизни, стало известно на прошлой неделе. Он погиб в тот момент, когда его бригада передвигалась с одного блок-поста на другой. Как рассказали боевые товарищи погибшего героя, это совершенно необъяснимая смерть.

- Рома, единственный среди нас, сидел в кевларовой каске, которая должна была его спасти. Но осколок от снаряда залетел ему прямо под каску. Мы до сих пор не понимаем, как это могло произойти, – вспоминает Александр. http://news.mspravka.info/news/59008

Герої не вмирають!


Васильєв Євген Вікторович         1972, Гуляйполе Запорізька область. Старший лейтенант, старший офіцер мобілізаційного відділення Гуляйпільського районного військового комісаріату Запорізької області. У 1993 році закінчив Новосибірське вище командне училище, став командиром мотострілецького взводу. У жовтні того ж року перевівся з Росії до України, в систему Міністерства внутрішніх справ України. З 1993 по 2000 рік працював в Гуляйпільському райвідділі внутрішніх справ, потім перейшов на роботу в податкову міліцію, з якої і звільнився у зв'язку з виходом на пенсію. Був призваний по мобілізації 18 березня для доукомплектування районного військового комісаріату.         21 серпня, за розпорядженням вищого командування, офіцер був направлений у відрядження в 17-у окрему танкову бригаду ЗС України, яка знаходиться в зоні АТО, для вивчення та вирішення проблем військовослужбовців, призваних за мобілізацією із Запорізької області. За словами очевидців, загинув в результаті вибуху гранати              25 вересня 2014.

Сотні гуляйпільців прийшли для того, щоб попрощатись із солдатом та віддати йому шану. Несли квіти, перев’язані чорною стрічкою. Гуляйпільчанки приводили з собою діток – хлопчиків та дівчаток, за мирне майбутнє котрих й боровся офіцер. Відчуття непоправної втрати та всеохоплюючого горя гострими голками впивалось у серця присутніх та виливалось зі сльозами -гіркими жіночими та скупими чоловічими.
Євген Васильєв - кадровий військовий. У 1993 році він закінчив Новосибірське вище командне училище і став командиром мотострілецького взводу. У жовтні того ж року перевівся з Росії в Україну, у систему Міністерства внутрішніх справ. З 1993 по 2000 рік працював у Гуляйпільському райвідділі міліції, звідки перейшов у податкову міліцію, з якої і звільнився у зв′язку з виходом на пенсію.
Цьогоріч 18 березня Євген під час хвилі мобілізації був покликаний для укомплектування Гуляйпільського районного військового комісаріату. 21 серпня старший офіцер мобілізаційного відділення за розпорядженням вищого командування був направлений у відрядження в 17 танкову бригаду, що знаходиться в зоні АТО, для вирішення проблем військовослужбовців, мобілізованих із Запорізької області. За словами очевидців, Євген Васильєв загинув 25 вересня в результаті вибуху гранати.
27 вересня у Гуляйполі стало траурним днем. Були приспущені прапори, відмінено заплановані на цей день молодіжні заходи. Здавалось, усе місто завмерло, не було звичайних перехожих, котрі поспішали у власних справах, міського гулу. Пішоходи зупинялись на узбіччях, щоб віддати свою шану солдату, своєму земляку, відважному чоловіку, справжньому патріоту своєї країни.
Спочивай з миром, солдате, адже ти все віддав за мир на нашій землі. http://www.rayonka.com/news/view/name/Z+Yevhenom+Vasylyevym+proshhalys+sotni+hulyajpilciv/

Герої не вмирають!

Москаленко Євген    24 роки, Запоріжжя. Старший солдат, водій 23-го батальйону територіальної оборони ЗС України «Хортиця» Запорізької області. Був призваний за мобілізацією 23 квітня. У бійця в рідному місті залишилися дружина і дитина.      20 вересня 2014        виконував обов`язки водія службового автомобіля командира батальйону. Того дня, поблизу м. Маріуполь, Євген перебував в машині за кермом, коли біля неї розірвався ворожий снаряд. Від отриманих поранень він загинув на місці. Командир в цей момент вийшов з авто, для здійснення розмови по телефону, це і врятувало йому життя.


Герої не вмирають!

Сущевський Андрій Вікторович        
Дата та місце народження: 3 червня 1976 р., с. Комишуваха, Оріхівський район, Запорізька область.
Звання: Старший солдат.
Посада: Розвідник.
Підрозділ: 17-а окрема танкова бригада.
Обставини загибелі: Зник безвісті 18 вересня 2014 р. поблизу смт. Калинове Луганської області коли розвідгрупа на БМП потрапила у засідку терористів. Разом з Андрієм в цьому бою загинули молодший сержант Литовченко О. В., солдат Пронін С. М., солдат Бережний Г. А. та солдат Безрідний Р. В.
Сімейний стан: Залишилась дружина та донька.
Місце поховання: Опізнаний за ДНК-експертизою. Похований у с. Комишуваха, Оріхівський район, Запорізька область.

Герої не вмирають!

Шевченко Олександр Вікторович    
Дата та місце народження: 13 липня 1970 р., с. Заливне, Новомиколаївський район, Запорізька область.
Звання: Солдат. Посада: Номер обслуги. Підрозділ: 93-а окрема механізована бригада.
Обставини загибелі: Загинув 13 вересня 2014 р. біля с. Пантелеймонівка, Горлівський район, Донецька область, під час обстрілу блокпосту.
Місце поховання: с. Терсянка, Новомиколаївський район, Запорізька область.

23-й батальйон територіальної оборони
ЗС України Запорізької області «Хортиця»


Комар В'ячеслав       Новомиколаївський район Запорізька область. Старший солдат, командир відділення 23-го батальйону територіальної оборони ЗС України Запорізької області «Хортиця».  Загинув вранці 5 вересня 2014 р. в результаті неочікуваного мінометного обстрілу в районі с. Широкине, що розташоване між Маріуполем і Новоазовськом.

Демидов Юрій  33 роки, Якимівський район Запорізька область. Солдат, гранатометник 23-го батальйону територіальної оборони Запорізької області ЗС України «Хортиця».Загинув вранці 5 вересня 2014 р. в результаті неочікуваного мінометного обстрілу в районі с. Широкине, що розташоване між Маріуполем і Новоазовськом.

Попов Володимир      23 роки, Якимівський район Запорізька область. Старший солдат, механік-радіотелефоніст 23-го батальйону територіальної оборони ЗС України Запорізької області «Хортиця»
Загинули 5 вересня вранці в результаті неочікуваного мінометного обстрілу в районі с. Широкине, що розташоване між Маріуполем і Новоазовськом. Ситуація в цьому районі загострилась після 25 серпня із вторгненням російських військ на півдні Донецької області.



Сегодня, 1 декабря, в Акимовке хоронили бойца 23 батальона территориальной обороны 5 сентября во время контратаки Владимир Попов погиб.

- Противник рвался к Мариуполю, продвигался стремительно, но мы дали достойный отпор. Если бы тогда его не остановили, Мариуполь был бы сейчас не наш. Владимир был на броне головного танка, обеспечивал связь командиру для взаимодействия с остальными подразделениями. В том бою противник сжег два танка, погиб и Владимир. Первыми уходят самые лучшие, – говорит заместитель командира 23 батальона территориальной обороны Андрей Кулюшенко.
По словам друзей Владимира, он был всегда веселым, душой компании. А сослуживцы говорят — рвался в бой. За чужими спинами не прятался и в том бою фактически закрыл их собой.


Попрощаться с Владимиром Поповым пришли люди со всей Акимовки. В зал, где стоял гроб с останками, постоянно виходили люди, прощались и освобождали место другим. Более тысячи человек пришло проводить героя в последний путь.

Напомним, 28 ноября в селе Радивоновка, Акимовского района, состоялись похороны его сослуживца Юрия Демидова, погибшего в том же бою. Останки ребят долго не удавалось забрать с подконтрольной сепаратистам территории. Этому предшествовали трудные переговоры с участием руководства Мариупольского и Акимовского районов, сообщает издание «Местные вести».



Шелепаєв Олександр Анатолійович      23 лютого 1991 р., м. Токмак, Запорізька область. Сержант. Військовослужбовець 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗС України. Загинув 31 серпня 2014 р. під час виконання бойового завдання в районі м. Дебальцево, Донецька область.  Місце поховання: м. Токмак, Запорізька область. 
"Ты остался для нас героем! Помним, любим, скорбим!" - написала в социальной сети родственница погибшего солдата.http://z-city.com.ua/Запорожский-солдат-погиб-уничтожив-сепаратистов-23.09.2014

Герої не вмирають!

Іванов Євген Вікторович     1986, Запорізька область. Командир відділення станкових протитанкових гранатометів, боєць 23-го Запорізького батальйону територіальної оборони «Хортиця». Призваний за мобілізацією 28 квітня 2014 року. Залишилися дружина і донька 2008 р.н.
Отримав смертельне поранення під час обстрілу російськими військами поблизу м. Маріуполь 31 серпня 2014
Вечером 31-го августа в результате минометного обстрела под Мариуполем погиб 28-летний командир отделения батальона территориальной обороны Евгений Иванов. По данным военных, бойцы батальона в момент обстрела выгружали мины из грузовика. Из 15-ти солдат в живых осталось лишь трое.

Евгений Иванов жил в селе Анновка, что в Акимовском районе. Накануне боец батальона территориальной обороны, в котором служил Евгений Иванов, просил помощи у горожан, заявляя, что лишь на днях к ним прибыли бронежилеты, а вот касок, налокотников и наколенников не хватает.

После гибели Евгения вдовой осталась его супруга, без отца — дочь-первоклашка Дашенька, к которой известие о гибели папы пришло прямо во время школьной линейки.

Мобилизован в ряды ВСУ Евгений оказался 28-го апреля. Его прошение об отпуске командование отклонило как раз накануне трагедии. Евгений очень хотел приехать к дочери на школьную линейку.http://news.mspravka.info/news/55816






Васін Михайло Валентинович
Дата та місце народження: 18 лютого 1975 р., м. Запоріжжя.
Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.
Звання: Солдат.
Посада: Водій.
Підрозділ: 55-а окрема артилерійська бригада.
Обставини загибелі: Загинув 29-го серпня 2014 р під час виходу з Іловайського котла т.зв. "Зеленим коридором" на дорозі в районі с. Новокатеринівка.
Сімейний стан: Залишилися батьки.
Місце поховання: м. Запоріжжя, Кушугумське кладовище, участок № 19 (поховання № 3236)
Указом Президента України № 310/2016 від 23 липня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Герої не вмирають!


Габчак Іван Миколайович        
Дата та місце народження: 29 червня 1992 р., с. Уличне, Дрогобицький район, Львівська область. Звання: Лейтенант. Посада: Командир взводу звукометричної розвідки.
Підрозділ: 55-а окрема артилерійська бригада.
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. при виході з «котла» під Іловайськом - Старобешеве (Донецька область).
Сімейний стан: Залишилися батьки, сестра та кохана.
Місце поховання: с. Уличне, Дрогобицький район, Львівська область.
Указом Президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
 Герої не вмирають!

Севостьянчик Дмитро Олександрович     
Дата та місце народження: 17 травня 1991 р., смт. Покровське, Дніпропетровська область.
Звання: Лейтенант. Посада: Командир взводу звукометричної розвідки.
Підрозділ: 55-а окрема артилерійська бригада.
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. при виході з «котла» під Іловайськом - Старобешеве (Донецька область). Сімейний стан: Залишилися батьки.
Місце поховання: смт. Покровське, Дніпропетровська область.
Указом Президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

від Тараса Грицевича
Герої не вмирають!

Ушаков Павло Геннадійович     
Дата та місце народження: 10 жовтня 1989 р., м. Запоріжжя.
Звання: Старший солдат. Посада: Номер обслуги.
Підрозділ: 93-окрема механізована бригада.
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.
Місце поховання: с. Богатирівка, Вільнянський район, Запорізька область.

Ільїн Віталій В'ячеславович      23 роки, Панфілівка Запорізька область. Військовослужбовець 93-ї Дніпропетровської окремої механізованої бригади (Черкаське), військова частина А1302. Служив за контрактом з 2013 року. Віталій добре малював, захоплювався важкою музикою та бджолярством. Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ. Місце поховання: с. Панфилівка, Чернігівський район, Запорізька область.


Клевчук Іван В'ячеславович     Дата та місце народження: 25 жовтня 1995 р., смт. Новомиколаївка, Запорізька область. Звання: Старший солдат. Посада: Кулеметник.
Підрозділ: 93-окрема механізована бригада. Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ. Місце поховання: смт. Новомиколаївка, Запорізька область. Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).



Кравцов Роман Анатолійович Дата та місце нарождення: 26 грудня 1979 р., м. Запоріжжя. Звання: Старший солдат. Посада: Телефоніст. Підрозділ: 93-окрема механізована бригада. Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ. Місце поховання: Кладовище смт. Кушугум, Запорізька область.Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Соловйов Роман Юрійович         20 років, Полтавська область. Військовослужбовець 93-ї Дніпропетровської окремої механізованої бригади (Черкаське), військова частина А1302. З 5 років проживав у селі Чапаєвка (Пологівський район) Запорізька область, потім виховувався в дитячих будинках-інтернатах Бердянська та Запоріжжя, сирота. Після закінчення Приморського ліцею пішов на строкову службу до лав ЗСУ, а з 2013 розпочав службу за контрактом. Залишився молодший брат-студент.Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.
Місце поховання: с. Чапаєвка, Пологівський район, Запорізька область.Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).


Герої не вмирають!

Прокуратов Максим позивний «Мега»    37 років, Запоріжжя. Водій, боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України.   
Загинув 28.08.2014 р. в Іловайську (Донецька область) під час артилерійського обстрілу російськими терористами
Фотографию с места трагедии опубликовал сослуживец Максима Алексей Антипов 


- Это фото, того места, где вчера рано утром упала первая мина из миномёта (Возле кучи мусора, правый угол). Там в двух, трёх, метрах пацаны заваривали чай. Итог — семеро убитых. Один из нашего батальона, позывной «Мега» и шестеро - гости из других батальонов, -сообщил Алексей.http://zanoza-news.com/?p=25745
Сергей Тиунов, командир Самообороны:

- Максим был добровольцем батальона "Донбасс", его позывной "Мега". Так получилось, что 24 августа после минометного обстрела там, в Иловайске, только его машина осталась цела, его "Урал". Батальон необходимо было снабжать. И он, под минометным обстрелом, водил эту машину за несколько десятков километров по грунтовке, чтобы привозить в батальон продукты, боеприпасы.

Каждый раз, когда он возвращался, мы видели на его лице только улыбку — он постоянно смеялся: "Они меня обстреливают, а я прохожу!" Он выражал им свое презрение. В итоге он попал под минометный обстрел и не смог выжить. Но как солдат, как Гражданин Украины он сделал все, чтобы Донбасс жил мирно. К сожалению, ценой своей жизни.

Мы, "Самооборона" Запорожья, сделаем все, чтобы в нашем городе был мир. Чтобы его, Максима, память, его жизнь была гарантией мира и тишины в нашем городе. Спи спокойно, побратим, мы тебя никогда не забудем!
Читать полностью: http://h.ua/story/407985/#ixzz3GIUihBH2


55-а окрема артилерійська бригада (Запоріжжя), в/ч А1978


Катанов Віктор Володимирович  1982, Запорізька область. Військовослужбовець 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя), в/ч А1978. Мобілізований 31 липня. Місце поховання: Первомайське кладовище, м. Запоріжжя.Указом Президента України № 109/2015 від 26 лютого 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
  
    
Мартьянов Дмитро Андрійович ("Сон")    
Дата та місце народження: 2 листопада 1992 р., м. Запоріжжя.
Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область.
Звання: Солдат резерву.
Посада: Стрілець.
Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ «Донбас».
Обставини загибелі: Станом на 29 серпня 2014 р. перебував у с. Червоносільському серед інших уцілілих бійців батальйону "Донбас". Загинув протягом 29-30 серпня у с. Червоносільському. 3-го вересня тіло Сна разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. 16-го жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська, як невпізнаний герой. Впізнаний за експертизою ДНК. Перепохований в вересні 2016 р.
Місце поховання: м. Запоріжжя, Кушугумське кладовище.

На Кушугумском кладбище прошло перезахоронение бойца. 
Сегодня, 8 сентября, на Кушугумском кладбище прошло перезахоронение погибшего в 2014 году в зоне АТО запорожского бойца батальона «Донбасс» Дмитрия Мартьянова. 


Проводить Дмитрия Мартьянова на Кушугумском кладбище собрались представители областной и городской власти, участники АТО и члены их семей, военнослужащие Национальной гвардии Украины, бойцы батальона «Донбасс», волонтеры, запорожцы. 
Присутствующие вспоминали трагические события, произошедшие в конце августа 2014 года под Иловайском. Заместитель Запорожского областного военного комиссара Михаил Логвинов подчеркнул, что в те дни военнослужащие Вооруженных Сил Украины, Национальной гвардии Украины, добровольческих батальонов проявили настоящий героизм в боях с превосходящими силами агрессора.
Среди героев тех боев был и запорожец Дмитрий Мартьянов, о жизни и боевом пути которого рассказали друзья и боевые побратимы. Дмитрий Мартьянов (позывной «Сон») родился 2 ноября 1992 года, летом 2014 года добровольцем пошел служить в батальон «Донбасс». Он погиб два года назад в боях под Иловайском, был похоронен на Краснопольском кладбище в Днепре, как неизвестный боец. Долгое время родные и близкие ничего не знали о его судьбе. Священнослужители провели молебен в память о погибшем. Прозвучал воинский салют. Присутствующие почтили минутой молчания память погибших героев и возложили цветы к могиле Дмитрия Мартьянова.
Д'ячков Юрій Анатолійович    1985, Запорізька область. Військовослужбовець 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя), в/ч А1978. Мобілізований 31 липня.  Місце поховання: с. Розумовське, Запорізька область.     

Загинули 25 серпня 2014 в ночі під час мінометного обстрілу російськими бойовиками в районі Старобешеве (Донецька область)

Герої не вмирають!


Мазур Павло Васильович
Дата та місце народження: 31 березня 1988 р., с. Високогірне, Запорізький район, Запорізька область.
Звання: Солдат. Підрозділ: 50-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон.
Обставини загибелі: Загинув 21 серпня 2014 р. внаслідок обстрілу з “ГРАД” (БМ-21) позицій підрозділу військової частини поблизу с. Старогнатівка Тельманівського району Донецької області.
Сімейний стан: Залишились дружина та 6-місячний син.
Місце поховання: с. Високогірне, Запорізька область.


Герої не вмирають!

Перов Артур Дмитрович  
Дата та місце народження: 18 травня 1992 р., м. Запоріжжя.
Звання: Старший солдат. Посада: Оператор-топогеодезіст.
Підрозділ: 93-а окрема механізована бригада.
Обставини загибелі: Загинув 18 серпня 2014 р. в результаті обстрілу позиції реактівної артилерійської батареї бригади з БМ "Ураган".
Місце поховання: Первомайське кладовище, м. Запоріжжя.
Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Герої не вмирають!

Зюзь Володимир Іванович        1948, Осипенко (Бердянський район) Запорізька область. Волонтер батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України. Член Бердянської районної організації ВО «Свобода» з 2010 року. Брав активну участь у житті партії, відразу після виборів президента 2014 року, незважаючи на 66-річний вік, зголосився на війну добровольцем, казав, що свого часу в армії був командиром взводу кулеметників, тому хоче воювати за Україну.     14 серпня 2014          під час оточення Луганська силами АТО, на їх відділення йшло 8 танків. Два з них було підбито, інші відвернули й пішли в сторону. Командира батальйону та його заступника було поранено. Зюзь В.І., сказав товаришам, щоб вони відходили, а він їх прикриє. Потім позицію накрило залпом з РСЗВ "Град", в результаті чого він загинув.


Герої не вмирають!

Кушов Руслан Бахрікулович     
Дата та місце народження: 21 лютого 1977 р., м. Дніпрорудне, Василівський район, Запорізька область.
Звання: Солдат.Посада: Стрілець.
Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони "Айдар".
Обставини загибелі: Загинув 14 серпня 2014 р. у боях біля с. Хрящевате, Краснодонський район, Луганська область.
Сімейний стан: Залишились мати та донька.
Місце поховання: м. Дніпрорудне, Василівський район, Запорізька область.


Бійці Добровольчого Українського Корпусу 


32.Волощук Михайло Володимирович    19 липня 1980 Запорізька область. Підполковник, боєць Добровольчого Українського Корпусу. 10 років працював в пенітенціарній системі, служив у підрозділі «Циклон», був начальником Вольнянського СІЗО, з 2011 року на пенсії за вислугою років. Був членом Самооборони Запоріжжя з перших днів її створення у лютому 2014, в зону АТО пішов служити в складі добровольчого батальйону «Дніпро-1».
Как сообщил сегодня корреспондентам Z-city один из лидеров местной Самообороны Александр Лобас, среди погибших был их побратим — Михаил Волощук.

Автобус с украинскими бойцами направлялся в сторону Запорожья, ведь в городе обсуждались кандидатуры на должность начальника управления ГПтС Украины. Среди претендующих занять этот пост был и погибший Михаил.

В рядах Самообороны Запорожья Михаил Волощук состоял с 24 февраля этого года. Работал он в пенитенциарной системе — после ушел на пенсию. Также Михаил служил в межобластном подразделении спецназначения при Государственном департаменте Украины по вопросам исполнения наказаний в Запорожской области, несколько лет трудился на разных должностях в Софиевской исправительной колонии, последние несколько месяцев перед пенсией возглавлял Вольнянский СИЗО.

"Террористы еще не отдали тело погибшего. Заявляют, что не собираются этого делать. Наверное сожгут — это в их стиле", - рассказал Александр Лобас. http://z-city.com.ua/Погиб-представитель-Самообороны-Запорожья.-Его-тело-у-террористов-14.08.2014

31.Пальгуєв Олександр         21 рік, Дівнинське Приазовський район Запорізька область. Боєць Добровольчого Українського Корпусу. У 2014 році закінчив Мелітопольський педагогічний університет імені Богдана Хмельницького і відбув в зону АТО добровольцем.
Судьба запорожца не была известна целую неделю - многие считали, что Саша попал в плен к террористам. Но недавно стало известно, что молодой боец погиб.

В сентябре Саше исполнилось бы всего 22 года. Он занимался спортом, вел активный образ жизни, в мае окончил Мелитопольский педагогический университет имени Богдана Хмельницкого. И практически сразу же после учебы отправился на войну.
Родные и близкие не верят, что Александра больше нет. "Это просто страшный сон", - пишут его друзья в социальной сети. http://z-city.com.ua/В-зоне-АТО-погиб-21-летний-запорожский-доброволец-24.08.2014
30.Мірошніченко Меруж  (Позивний «Скіф»)          29 років, Якимівка (смт) Запорізька область. Боєць Добровольчого Українського Корпусу. У загиблого солдата залишилася дружина з двома синами. Молодший син Спартак з'явився на світ через тиждень після смерті батька.
Парень не был сторонником Майдана, поскольку не поддерживал его риторику. Его мнение переменилось, когда начались военные действия на востоке Украины. Меруж сразу же записался в добровольцы и пошел защищать Родину. Парень занимался единоборствами – был тренером по панкратиону (возрожденный древний олимпийский вид единоборства, - прим. ред.).
У Меружа Мирошниченко осталась гражданская жена Таисия с двумя сыновьями. http://z-city.com.ua/В-зоне-АТО-погиб-тренер-по-панкратиону-из-Запорожской-области-26.08.2014

29.Суховий Сергій Іванович 
Дата та місце народження: 1978 р., Запорізька область.
Підрозділ: Добровольчий Український Корпус.
Обставини загибелі: Загинув 12 серпня 2014 р., коли вдень автобус з бійцями ДУК потрапив у засідку на блок-посту під Донецьком на об'їзній трасі поблизу залізничної станції Мандрикине.


Бійці Добровольчого Українського Корпусу.              Вдень 12 серпня 2014 р.  автобус групи бійців ДУК потрапив у засідку під Донецьком на об'їзній трасі. Загинуло щонайменще 8 осiб. Факт втрати підтвердив на своїй сторiнцi у Facebook Дмитро Ярош. Олена Білозерська на своїй сторiнцi у Facebook (в коментарях) підтвердила 12 загиблих. "Так, 12 загиблих. Точну кількість поранених і полонених ще не знаємо".
"Небесне воїнство поповнилося душами дванадцяти воїнів. Для нас це трагедія. Для України загибель патріотів - це катастрофа. Адже гинуть кращі сини Вітчизни. Ці покидьки люблять знімати на відео наших загиблих бійців. Для них це фетиш. Ми обіцяємо, що зробимо все для того, щоб кожен із цих фетишистів отримав свою персональну труну. Ми не просто помстимося. Ми переможемо, і перемога над ворожою ордою стане гідним пам'ятником усім загиблим за Україну. Ми їх не забудемо. Чи не маємо право. Вічна Слава Героям!" - зазначив спікер партії "Правий сектор" Борислав Береза.http://ukr.lb.ua/news/2014/08/13/275993_pod_donetskom_rasstrelyali_avtobus.html

Герої не вмирають!


28.Гутник-Залужний Iван         Запоріжжя. Молодший лейтенант, командир зводу військової частини А3033 Національної гвардії України (Запоріжжя), призваний за мобілізацією.                    Отримав вогнепальні поранення близько 1-ї години ночі 10 серпня 2014р. під час обстрілу терористами блокпоста поблизу міста Амвросіївка Донецька область. Медики до останнього боролися за життя бійця, але поранення виявилося смертельним



55-а окрема артилерійська бригада

27.Третьяк Петро Анатолійович    
Дата та місце нарождення: 3 серпня 1972 р., смт. Томаківка, Дніпропетровська область.
Звання: Майор. Посада: Заступник командира дивізіону по виховной роботі.
Підрозділ: 55-а окрема артилерійська бригада.
Обставини загибелі: Зник безвісті 7 серпня 2014 р. під час виходу з оточення під Дякове в Луганській області. Бойова машина відстала від основного угруповання, яке виходило з «котла», і на блокпосту біля міста Красний Луч потрапила у засідку терористів, які закидали машину гранатами. Разом з Петром загинув старший сержант Сіротін Є. О.
Місце поховання: Упізнаний за експертизою ДНК. Похований у смт. Томаківка, Дніпропетровська область.


26.Сиротин Євген  1992, Запоріжжя. Сержант, командир гармати 55-ї окремої Запорізької артилерійської бригади. В зону АТО бійці 55-й бригади були направлені у складі 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Після закінчення училища, три роки служив за контрактом. Залишилась мати і брат.                       В останній раз на зв'язок із рідними виходив 4 серпня. Під час виходу з оточення під Дякове в Луганській області 7 серпня 2014, бойова машина відстала від основного угруповання, яке виходило з «котла», і на блокпосту біля міста Красний Луч потрапила у засідку терористів, які закидали машину гранатами. Про загибель Євгена його рідні дізнались з проросійських сайтів, офіційно вважався зниклим без вісті. Пізніше його смерть була підтверджена співслужбовцями, які прорвались з оточення, і обласним військовим комісаром
Евгений Сиротин, защищая Родину, погиб 7 августа. Об этом родственники парня узнали из российских сайтов, где были опубликованы фотографии уже мертвого Жени

Мать погибшего героя, Светлана Сиротина, не знает, что делать, ведь похоронить сына по христианским законам, скорее всего, не получится.

«Тело моего сыночка отдавать никто не собирается. Оно находится на территории, которую контролируют террористы», - сообщила корреспондентам Z-city женщина.Евгений Сиротин. Фото сделано за несколько дней до гибели

Светлана во всем обвиняет государство. Говорит, что когда Евгений был живой – он нужен был своей стране, а о нем мертвом и не вспоминают.

«Нам рассказывают, что выйти на этих боевиков-террористов не могут. Но, по не официальным данным, за тело Жени требуют 15 000 долларов», - заявила Светлана Сиротина.http://z-city.com.ua/Мама-погибшего-запорожца-не-может-похоронить-сына-его-тело-у-террористов-14.08.2014
Герої не вмирають!

25.Дяченко Олександр Юрійович     17 жовтня 1976, Запоріжжя. Боєць 5-го Окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу.
30 липня 2014           застрелений снайпером біля села Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. Бій тривав 6-7 годин в 600 метрах від блок-посту терористів.


В Запорожье попрощались с добровольцем, погибшем в зоне проведения АТО. Александр Дьяченко 1976 года рождения погиб в районе поселка Пески под Донецком. Он погиб на второй день нахождения в зоне АТО. Александр был убит выстрелом снайпера, выполняя боевую задачу – наводку огня украинских силовиков. 
Александр Дьяченко погиб 30 июля. Сегодня состоялась гражданская панихида у здания Областной государственной администрации. Попрощаться с бойцом пришло около ста человек. Среди них родственники и близкие, соратники по «Правому сектору», неравнодушные люди, представители власти.
Гибель запорожца прокомментировал лидер «Правого сектора» Дмитрий Ярош. «Пока мы воевали за Авдеевку, на другой позиции героически погиб наш побратим – новобранец из Запорожья. Вечная ему слава», – указал он в комментарии «Украинской правде», – отметил он.http://vk.com/public62043361?from=quick_search&z=photo-68705202_336036503%2Fwall-62043361_149460

Герої не вмирають!

24.Трофімов Євгеній  (Позивний "Трофим")   21 рік, Запоріжжя. Офіцер, розвідник 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Навчався у Запорізькому національному технічному університеті, у 2012 році був призваний на строкову службу, потім залишився служити за контрактом. Залишилася дружина, а 30 липня народився син, назвали Трофімом. 28 липня 2014           Євгеній виводив з оточення колону військових, знаходився на першому БТРі. Бойовики з лісосмуги обстріляли колону, в бою Євгеній загинув від осколкового поранення в шию.

Как сообщают источники, военный погиб в результате осколочного ранения в шею под обстрелом минометного огня. Заместитель облвоенкома Михаил Логвинов не подтвердил информацию, так как, ему пока ничего не известно о гибели этого бойца. 
На странице в социальной сети волонтер Юрий Бирюков пишет: "Брат, ну зачем, ну как, ну почему ты сел на ту броню? Да, ты разведчик, да, ты сильный и смелый. Ты прямолинейный в своих словах и искренний в своей дружбе. Ну зачем на броню. Ведь гранатомет… Он ведь попадет рядом с тобой. Трофим, не надо! Прошу…". Что рассказывает об обстоятельствах гибели военного. 
При этом знакомый погибшего бойца рассказал "Zaбору" о том, что существует несколько других версий гибели товарища. Первая – то, что трагедия случилась, когда шла колона из 30 человек, среди которых и был офицер, из пункта "А" в пункт "В", а из посадки неожиданно начался минометный обстрел. Второй вариант предполагает, что колона из бойцов создала живой коридор для сопровождения мирных граждан к выезду. Так, обстоятельства еще выясняются. 
Евгений Трофимов учился в Запорожском национально-техническом университете. В 2012 году его призвали в армию в  79-ю отдельную аэромобильную бригаду в городе Николаев, там солдат подписал контракт и продолжил службу. Вместе с ним жила его 22-летняя жена Снежана, которая вчера, 30 июля, родила солдату ребенка. В Запорожье у военного осталась его семья, отец и мать. 
"Молюсь за тебя мой родненький, ни кому не верю, знаю, что скоро будем вместе", – пишет в социальной сети жена. 
По словам его друзей, Евгений был спортсменом (тайский бокс), и просто светлой души человеком. "Он был очень хорошим другом, каких мало. Как жаль, что война забирает лучших…", – говорит сослуживец.http://zabor.zp.ua/www/content/v-zone-ato-pogib-eshche-odin-boets-iz-zaporozhya-0



Герої не вмирають! 



23.Основа Олександр        Вільнянськ Запорізька область. Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське) Сухопутних військ ЗС України, призваний за мобілізацією 3 квітня. Закінчив Вільняньский професійний ліцеї, проходив строкову службу зв'язківцем у 2003 році.               Загинув 27 липня 2014 біля станції Дебальцеве (Донецька область)Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Вчера, 27 июля, в зоне АТО возле станции Дебальцево Донецкой обл. погиб 30-летний боец Александр Основа из Вольнянска Запорожской области. Об этом "ZaБору" сообщил заместитель облвоенкома Михаил Логвинов.
По словам полковника, после окончания Вольнянского профессионального лицея Александра Основу призвали в Вооруженные силы Украины, где он прослужил год связистом в одной из воинских частей Сухопутных войск до 2003 года.
Так, 3 апреля 2014 г. бойца призвали по мобилизации и сразу же определили в 93 отдельную механизированную бригаду и направили в зону АТО.http://zabor.zp.ua/www/content/v-zone-ato-pogib-eshche-odin-zaporozhskii-boets-1



Герої не вмирають!


22.Бєлокобильський Сергій  31 рік, Запорізька область. Капітан, помічник начальника зв'язку військової частини А1978 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). Залишилась дружина та 6-річна донька. Батьки офіцера мешкають на Луганщині.              Загинув 19 липня 2014 р. під час обстрілу позицій 3-ї гаубичної батареї терористами

Герої не вмирають!

21.Якушин Іван      31 рік, Євпаторія. Майор, офіцер групи бойової та спеціальної підготовки військової частини 3029 Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Залишились дружина та маленька донька.      
            16 липня під час обстрілу терористами блокпосту гвардійців в районі прикордонного населеного пункту Маринівка (Донецька область) майор Якушин отримав осколкове проникаюче поранення черевної порожнини, що призвело до великої втрати крові. У польовому медичному шпиталі йому було надано першу медичну допомогу, але стан залишався складним. Аби врятувати життя гвардійця, його доставили до погранзастави та разом із пораненими прикордонниками доправили до шпиталю населеного пункту Куйбишево Ростовської області (РФ). Вранці 17 липня майор помер


Герої не вмирають! 


20.Завада Богдан Олексійович, 26 червня 1979,  лейтенант, командир роти спецпризначення вч 3029, із м. Запоріжжя. Загинув 16 липня біля Марьяновки в Старобешевском районі Донецької області при спробі терористів знищити блокпост Нацгвардії. Перед смертю знищив 10 терористів і тим самим допоміг перегрупуватися бійцям НГ на блокпосту. Без батька залишився 12-річний син.

16 липня 2014 року в результаті другої спроби знищити блокпост Національної гвардії під населеним пунктом Маринівка Донецької області при подавляючий перевазі сил терористів у бою трагічно загинув командир роти спецпризначення військової частини Південного оперативно-територіального об`єднання лейтенант Завада Богдан Олексійович з міста Запоріжжя.
Нагадаємо, що блокпост поблизу Маринівки атакували близько 100 терористів за допомогою 4 одиниць бронетехніки зі сторони Степанівки та с.Тарани.
 В ході бою лейтенант Завада прикривав особовий склад та особисто вів вогонь з протитанкового гранатомету. Він підбив ворожий БТР та знищив 10 терористів та цим допоміг перегрупуватися бійцям Національної гвардії на блокпосту, чим врятував життя бійців.
 Після трагічної загибелі лейтенанта, терористи взяли його телефон та у знущальній формі повідомили рідним, що військовослужбовець поплатився життям за вбитих ним десятьох терористів. Без батька залишився 12-річний син.
Прес-служба Національної гвардії України

Герої не вмирають!


19.Гнатуша Володимир Юрійович
Дата та місце нарождення: 22 вересня 1990 р., смт. Куйбишеве, Запорізька область.
Звання: Солдат. Посада: Номер обслуги. Підрозділ: 79-а окрема аеромобільна бригада.
Обставини загибелі: Загинув під час обстрілу бойовиками з установки «Град» 11 липня 2014  у 4:30 ранку блокпосту в районі с. Зеленопілля Луганській області.
Місце поховання: Центральне кладовище смт. Кубишеве, Запорізька область.
Указом президента України № 708/2014 від 8 вересня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).



Герої не вмирають!

18.Циганков Олексій Вікторович  
Дата та місце нарождення: 5 грудня 1984 р., с. Шевченківське, Запорізька область.
Звання: Старший солдат. Посада: Патрульний кінологічного відділення.
Підрозділ: Донецький прикордонний загін.

Обставини загибелі: Отримав важкі поранення під час мінометного обстрілу прикордонного блокпоста в смт Сєдове, лікарям довелось ампутувати праву ногу, помер в Новоазовській лікарні 9 липня 2014 р
Місце поховання: с. Шевченківське, Запорізька область.

Указом президента України № 593/2014 від 15.07.2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Герої не вмирають!


17.Заїка Олексій Григорович 22 роки, Запоріжжя. Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади. Працював у ПАТ "Мотор Січ", вивчав юриспруденцію в одному з запорізьких ВНЗ.      Загинув у нічному бою на 04 липня 2014 р. під Карлівкою 
На днях Запорожье потеряло еще одного парня в борьбе с террористами на Востоке страны. Алексею Заике было всего 22 года, он изучал юриспруденцию  одном из вузов города.
«Со слов представителя комиссариата, телефонограмма из штаба АТО в Запорожье была передана вчера. Погиб Лешка в вечернем бою 03.07.-04.07.2014. под Карловкой. Уверен, что мы все обязаны прийти и провести в последний путь того, кто по праву достоин называться Героем и Человеком с большой буквы», — рассказывают друзья Алексея.
«Когда мы узнаем о том что где то погибли люди, мы воспринимаем это как горе, но это горе где то там. Нам трудно представить что чувствуют родные и близкие погибших. Сегодня я узнал что погиб Друг, с которым мы работали, пили пиво, играли в футбол, общались, смеялись и это было совсем недавно. Сегодня его уже нет, он погиб Героем. В это просто не вериться. Он запомнится в сердцах всех тех, кто его знал, веселым позитивным и жизнерадостным парнем! Вечная память Леха…», — пишут друзья парня на его странице в 



В НОЧЬ с 3 на 4 июля под Новоалексеевкой Волновахского района Донецкой области по­гиб запорожец, солдат-гранатометчик 93-й отдельной механизированной бригады Алексей Заика. По роково­му стечению обстоятельств, 3 июля у его старшего брата Сергея был день рождения.
Нас сдало местное насе­ление, - рассказал Сергей, боевой товарищ Алексея. -Мы пытались объяснить людям, что не бандеровцы, не карате­ли, но... Боевики из ДНР напали на наш блок­пост, стреляли из танков. Погибло семеро ребят, среди них - Леша. Для меня он был как млад­ший брат веселый и жизнерадостный. Помню, Леша сказал про волонтеров, которые обеспе­чили нас фонарями и разгрузочными жилетами: "За этих людей и стоит воевать". С 22-летним Алексеем Заикой прощался весь двор по ули­це Микояна в Шевченковском районе города Запорожья. Соседи, друзья, одноклассники в один голос рассказывают - Леша был душой компании, в 2010 - 2011 годах проходил срочную службу под Одессой, 2 апреля был призван по мобилизации - и не стал «косить» от призыва. Газета МИГ от 10.07.2014 г.

Герої не вмирають!

16.Семеновський Олег Миколайович - старший прапорщик, інспектор прикордонної служби України, 12 липня 1978 р., м.Приморськ Запорізької області.  3 липня 2014 р.         помер у лікарні від поранень, отриманих у ніч на 2 липня під час обстрілу терористами пункту пропуску Новоазовськ на кордоні з Росією в Донецькій області.


УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
СЕМЕНОВСЬКОГО Олега Миколайовича (посмертно) - старшого прапорщика
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року

Герої не вмирають!

15.Кравченко Андрій Анатолійович 27 років,  працював на Запорізькому заводі феросплавів в цеху по ремонту устаткування. На службу Андрія призвали 2 квітня через районний військкомат — з тих пір він знаходився в зоні АТО. Залишилися дружина з двома дітьми — синові 7 років, дочки 3 місяці і маму. Загинув наступного дня після оголошення перемир'я. Сталося це вдень 21 червня, під час виконання бойового завдання під райцентром Добропілля в Донецькій області - майже на кордоні з Дніпропетровською. Армійська колона попала в засідку, влаштовану терористами. Андрій загинув від пострілу в голову.


УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 599/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
КРАВЧЕНКА Андрія Анатолійовича (посмертно) - старшого солдата
Президент України Петро ПОРОШЕНКО
19 липня 2014 року


Герої не вмирають!

14.Білий Олександр - Командир літака, Гвардії підполковник, заступник командира авіаційної ескадрильї (Мелітополь).  

13.Буркавцов Володимир - 1976 р.н., бортовий авіатехнік, гвардії старший лейтенант.
...молитвами та сльозами згадуємо кожного Героя,який віддав життя за мир і свободу нашої країни...вдячні тобі на віки... пам'ятаємо...любимо...сумуємо... Ліля Білодід 


12.Скачков Ігор - 1977 р.н., штурман авіаційної ескадрильї, гвардії капітан.


11.Д'яков Михайло - 1968 р.н., начальник повітряно-вогневої тактичної підготовки, гвардії майор.


10.Тєлєгін Сергій - 1971 р.н., начальник технічно-експлуатаційної частини інженерно-авіаційної служби авіаційної ескадрильї, гвардії капітан.

9.Ментус Віктор - 1982 р.н., старший повітряний радист, гвардії прапорщик.
Віктор Ментус, як єдиний син, пішов у авіацію по стопах свого батька,  котрий також служил у військовій части А3840 та був замкомандира по зв’язку. Лишився син та дружина.


8.Ковалик Олександр - 1972 р.н., старший повітряний стрілок, гвардії прапорщик.

7.Павленко Олег - 1971 р.н., старший технік обслуговування радіоелектронного обладнання, гвардії старший лейтенант

6.Козолій Олександр - 1984 р.н., старший бортовий авіатехнік, гвардії старший лейтенант.

Близько першої години ночі 14 червня 2014 року при заході на посадку в аеропорту Луганська терористами був збитий військово-транспортний літак Іл-76 Повітряних Сил Збройних Сил України, який здійснював перевезення особового складу з метою ротації. Загинуло 9 членів екіпажу та 40 десантників.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
 Нагородити орденом Богдана Хмельницького III ступеня
БЄЛОГО Олександра Івановича (посмертно) -майора
БУРКАВЦОВА Володимира Володимировича (посмертно) - старшого лейтенанта
Д'ЯКОВА Михайла Олеговича (посмертно) - майора
КОЗОЛІЯ Олександра Володимировича (посмертно) - старшого лейтенанта
ПАВЛЕНКА Олега Анатолійовича (посмертно) - старшого лейтенанта
ТЄЛЄГІНА Сергія Анатолійовича (посмертно) - капітана
БАХУРА Віталія Володимировича (посмертно) - старшого лейтенанта
СКОЧКОВА Ігоря Івановича (посмертно) - капітана 
Нагородити орденом "За мужність" III ступеня
КОВАЛІКА Олександра Сергійовича (посмертно) - прапорщика
МЕНТУСА Віктора Володимировича (посмертно) - прапорщика
Президент України Петро ПОРОШЕНКО  20 червня 2014 року


Герої не вмирають!

5.Левчук Павло Миколайович      
Дата та місце нарождення: 5 лютого 1988 р., м. Токмак, Запорізька область.
Звання: Солдат. Посада: Стрілець-зенитник. Підрозділ: 25-а повітряно-десантна бригада.
Обставини загибелі: Близько першої години ночі 14 червня 2014 року при заході на посадку в аеропорту Луганська терористами був збитий військово-транспортний літак Іл-76 Повітряних Сил Збройних Сил України, який здійснював перевезення особового складу з метою ротації. Загинуло 9 членів екіпажу та 40 десантників.
Місце поховання: Міське кладовище, м. Токмак, Запорізька область.
Указом президента України № 543/2014 від 20.06.2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Герої не вмирають!

4.Шерстньов Сергій, 25 років, десантник 79-ої Миколаївської аеромобільної бригади,  загинув 12 червня біля села Степановка Шахтарського району Донецької області. На автоколону напали недалеко від кордону. Бойовики були озброєні великокаліберними кулеметами, БТРами та мінометними установками. Військовослужбовці, які пересувалися в рамках операції по блокуванню лінії кордону, прийняли бій. Бой йшов більше шести годин. За словами товаришів по службі, куля, що убила Сергія, попала між пластинами бронежилета. В ході бойових дій загинуло троє наших бійців, ще двадцять шестеро поранені.




Герої не вмирають! 


3.Піддубний Віталій Володимирович     4 жовтня 1977, Бердянськ, Запорізька область. Боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Залишились дружина, донька 3,5 років та старший син.         26 травня 2014р. бійці батальйону перевозили з Артемівська продукти для взводу та потрапили у засідку під Лисичанськом, їх машина була обстріляна з кулемета. Загинув один боєць.

Ребята из "Донбасс" характеризуют его: добрый, отзывчивый, всегда везде первый, в АТО уехал от Самообороны Бердянска в батальон "Донбасс".
Виталий - настоящий патриот. Пошел добровольцем в батальон "Донбасс". Безумно любил дочь. Шустрый, лисовский живчик, жизнерадостный парень, оптимист, всех всегда успокаивал, говорил, что все будет хорошо - вспоминают друзья.
Виталий Белтадзе, начальник штаба "Самообороны" говорит: "Я разговаривал с ним в 10.51. Я слышал выстрелы по телефону. Виталик говорил, что едут в Лисичанск, в Артемовске загрузились продуктами для взвода. Шутил".
Его друг Михаил Бахтеев, самообороновец, рассказывает: "Он знал, что он не вернется! Он мне говорил: "Я еду! Я знаю, что не вернусь!" Но он ехал Родину защищать.


Мы вместе с ним записывались в Самооборону, натягивали палатки, создавали блокпосты, А когда были созданы блокпосты, он сказал: "Ну все, здесь все сделано - надо ехать "ТУДА".http://pro.berdyansk.biz/content.php?id=23029

Герої не вмирають!


2.Козлов Микола Володимирович  (позивний «Матвій»)        1953, Пермська область. Проживав у Запоріжжі. Майор у відставці, боєць батальйону територіальної оборони «Донбас» Донецької області. Військовий пенсіонер, колишній начальник прикордонної застави. Залишились дружина, донька та двоє синів.                 Прикривав відхід товаришів та загинув у бою з терористами угруповання «Восток» 23 травня 2014 біля села Карлівка, потрапивши у засідку. Тіло бійця забирали з Карлівки. За інформацією голови штабу Самооборони Запорізької області Сергія Тіунова був встановлений контакт з сепаратистами. Вони погодились віддати тіло на блокпосту за умови прибуття відкритої машини під білим прапором, в якій буде перебувати не більше чотирьох осіб без зброї. 27 травня у Запоріжжі біля штабу Самооборони відбулося прощання з бійцем. Похований у селі Вищетарасівка Томаківського району Дніпропетровської області поряд з батьками

"Тато сам зголосився добровольцем у батальйон «Донбас». У день загибелі, рано-вранці, він зателефонував мамі і встиг сказати всього одне слово - засідка. Я відразу відкрила інтернет і дізналася, що батальйон потрапив у засідку під Карлівкою. Увечері нам подзвонили з іншого номера і сказали, що тато загинув. За свідченням очевидців, він відстрілювався до останнього набоя, але не здався. Хоча терористи пропонували", - розповіла дочка бійця.http://www.ukrinform.ua/ukr/news/u_zaporiggi_poproshchalisya_z_geroe_m_donbasu_foto_1942670

Герої не вмирають!

1.Карачевський Станіслав Володимирович 19 квітня 1981, Бердянськ. Майор Військово-Морських Сил ЗСУ. 6 квітня о 23.40 за київським часом, у смт Новофедорівка в офіцерському гуртожитку двома пострілами впритул з автомату АК-74 військовослужбовець окремого батальйону морської піхоти ЧФ РФ молодший сержант Є. С. Зайцев застрелив майора Карачевського Станіслава Володимировича (1981 р. н.), який проходив службу в одній з військових частин ВМС ЗС України та готувався до виїзду на материк. Попередньо встановлено, що одна куля потрапила українському офіцеру в груди, друга — в район ока, сліди крові ведуть від третього поверху. Є припущення, що мало місце переміщення тіла загиблого. Також є інформація, що товариш загиблого — офіцер оперативного відділення штабу військової частини ЗС України капітан Артем Володимирович Єрмоленко по звірячому побитий та заарештований солдатами РФ

Комментариев нет:

Отправить комментарий