Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

пятница, 5 июня 2015 г.

Втрати патріотичних сил внаслідок російського вторгнення в Україну (березень-червень 2015 року). Частина 10




Втрати за березень-червень 2015 року. Частина 10

Увага! Інформація про загиблих героїв збирається із різних джерел (офіційних, соцмереж, тощо), тому у окремих випадках вона потребує уточнення. Літописець


Герої не вмирають!

Громадянин Росії, позивний «Ратибор»   34 роки, Новосибірськ Росія. Командир мінометного взводу другої сотні Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Російський доброволець завжди повторював, що бореться не за мир, а за справедливість.                     21 червня, під час обстрілу російсько-терористичними збройними формуваннями села Широкине (Донецька область), прикриваючи бійців, отримав осколкові поранення від 120-міліметрового снаряда. Від тяжких поранень помер в лікарні 30 червня 2015

Герої не вмирають!

Микитюк Віктор Іванович Здолбунів Рівненська область. Старший лейтенант, військовослужбовець 2-го окремого мотопіхотного батальйону Оперативного командування «Північ» (раніше — 2-й БТО «Горинь»). До Збройних Сил України був призваний 29 серпня 2014 року, учасник Антитерористичної операції. Залишилася дружина та двоє дітей.       28 червня 2015          під час проходження служби занедужав, помер від ускладнення хвороби. Поховали офіцера на кладовищі м. Здолбунів на Алеї Героїв.

Герої не вмирають!

Швець Сергій Олександрович   20 липня 1975, Дубно Рівненська область. Військовослужбовець 2-го окремого мотопіхотного батальйону Оперативного командування «Північ» (раніше — 2-й БТО «Горинь»).                        Загинув 25 червня 2015 під селищем Луганське, Артемівський район (Донецька область), — під час проведення лінії зв'язку під артобстрілом у Сергія стався серцевий напад

Дубовик Анатолій       28 років, Велика Корениха Миколаїв. Розвідник 37-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше — 37-й БТО Запорізької області). Був мобілізований до ЗС України 10 квітня 2015 року. Вдома бійця не дочекалися мати і брат.        Загинув 25 червня 2015            Близько опівдня розвідгрупа потрапила в засідку, в результаті обстрілу з РПГ від поранення осколком у голову загинув один боєць батальйону, ще один дістав поранень. [193].
 За повідомленням волонтера Галини Одноріг, у результаті обстрілу снайпера в районі міста Маріуполь (Донецька область), загинув 28-річний військовослужбовець, ще 2 отримали поранення (військовий ЗСУ і боєць батальйону Нацгвардії «Донбас»)

Гарбар Микола Володимирович          4 березня 1973, Нетішин Хмельницька область. Військовослужбовець Державної прикордонної служби України. Залишилися дружина та троє дітей.                  Отримав серйозні травми в результаті ДТП в Станично-Луганському районі Луганської області. Протягом тижня лікарі в Сєвєродонецьку та Харкові боролись за його життя. Микола переніс 5-годинну операцію, але 24 червня, близько 13:00, він помер у Харківському шпиталі.

Макаров Сергій Володимирович         13 вересня 1990, Вознесенськ Миколаївська область. Військовослужбовець полку Національної гвардії України. Мобілізований у березні 2015 року.                  Загинув 23 червня 2015 під містом Мар'їнка (Донецька область) внаслідок обстрілу противником позицій ЗСУ

Брайченко Олег Вікторович        26 квітня 1971, Слобода (Буринський район) Сумська область. Снайпер 20-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч пп В2231 (раніше — 20 батальйон територіальної оборони «Дніпропетровськ»). До мобілізації працював у рідному селі. Призваний до ЗСУ на початку 2015 року.                        Загинув 22 червня 2015 під містом Мар'їнка (Донецька область) внаслідок обстрілу ворожим снайпером позицій ЗС України

Рущак Роман Йосипович  17 січня 1978, Чортків Тернопільська область. Стрілець гірсько-піхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Загинув 22 червня 2015  у селі Городище Луганської області.

Борейко Олег Петрович     2 червня 1974, Зазим'я Броварський район Київська область. Сержант, колишній військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Працював слюсарем у школі. Мобілізований в лютому 2014 року. Пройшов бої в прикордонній зоні (сектор «Д»), в районі пункту пропуску «Ізварине», Савур-Могили. Після року служби був демобілізований.          Під час бойових дій в зоні АТО Олег отримав дві контузії. Після демобілізації його перевели з військового госпіталю у районну лікарню. Олега постійно мучив біль, він весь час був на лікарняному, додому приїздив лише на вихідні, а 22 червня помер.

Васюков Олексій        19 років (за іншими даними, 25 років), Маріуполь Донецька область. Військовослужбовець розвідроти 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Захищати Україну пішов ще під час окупації Криму російськими військами. Пройшов багато гарячих точок АТО, воював під Слов'янськом, у Донецькому аеропорту, Дебальцеве, під Широкиним. Повернувшись з війни, зустрів кохану дівчину, з якою хотів одружитись. Планував повернутись до армії, а після війни вивчитись на офіцера. Залишилися батьки, сестра та наречена.   22 червня 2015          Загинув у результаті ДТП в рідному місті Маріуполь (Донецька область). 21 червня о 23:30 у Жовтневому районі на перехресті вул. Октябрьська та вул. Артема автомобіль «швидкої допомоги» полку «Азов», який віз зі Широкиного до лікарні поранених та їхав на червоний сигнал світлофора з увімкненим проблисковим маячком синього кольору, зіткнувся з автомобілем таксі «Деу-Ланос». Унаслідок аварії 5 осіб потрапили до лікарні, серед них з тяжкими травмами пасажири таксі, Олексій та його 20-річна наречена. Олексій отримав черепно-мозкову травму, струс мозку, травму грудної клітки, помер на операційному столі. Похований на кладовищі селища Волонтерівка

Лівєрин Олександр Миколайович      2 лютого 1970, Булавинівка Новопсковський район Луганська область. Боєць 3-ї штурмової «старобільської роти» 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар». Закінчив Сільськогосподарський технікум в с. Веселе Старобільского району, обравши професію агронома. Працював в Булавинівці. З 4 вересня 2014 року захищав свою рідну Луганщину у складі Старобільської самооборони, яка потім перетворилася на «Старобільську роту» батальйону «Айдар».      21 червня 2015   17 червня отримав важкі осколкові поранення в голову під час мінометного обстрілу російськими збройними формуваннями терикону Золоте-4 (шахта «Родіна», Попаснянський район Луганська область). Помер від поранень в лікарні Старобільська. Після прощання в Старобільську захисника поховали в рідній Булавинівці

Патук Ігор Феодосійович  17 лютого 1963, 52 роки, Херсон. Молодший сержант, кулеметник 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське, Дніпропетровська область). Мобілізований 30 січня 2015 року. Залишилися дружина та донька.    Загинув 21 червня 2015 у районі Авдіївка — Опитне (Ясинуватський район) поблизу аеропорта Донецька

Козак Віталій Михайлович          29 червня 1981, Тлумач Івано-Франківська область. Сержант, старший розвідник-радіотелеграфіст розвідувального взводу 1-го механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське, Дніпропетровська область). Закінчив Міжнародний науково-технічний університет у Києві за спеціальністю «Правознавство». До 2009 року працював у Тлумацькому райвідділі міліції. Останнє місце роботи – територіальний центр соціального обслуговування. Активний учасник Революції Гідності. На фронт пішов добровольцем у лютому 2015 року. Залишилися батьки і син.            Загинув 21 червня 2015 у районі Авдіївка — Опитне (Ясинуватський район) поблизу аеропорта Донецька

Захожий Анатолій Володимирович   7 березня 1977, Дніпровка (Кам'янсько-Дніпровський район) Запорізька область. Мешкав у м. Кам'янка-Дніпровська. Військовослужбовець 11-ї стрілецької роти 5-го стрілецького батальйону 23-ї окремої бригади з охорони громадського порядку Національної гвардії України, в/ч 3033 (Запоріжжя). Був мобілізований 8 травня 2015 року, після навчання на Запорізькому полігоні добровольцем поїхав в зону АТО. Служив в районі Маріуполя більше місяця. Залишилися двоє молодших братів і дружина.       20 червня 2015          Під час несення служби в районі міста Маріуполь в Анатолія загострилася виразка. 19 червня йому зробили операцію, яка пройшла успішно, але наступного дня він помер у Маріупольській лікарні від набряку мозку. Поховали захисника у місті Кам'янка-Дніпровська, поряд з батьками

Басюк Олександр Анатолійович         25 липня 1973, Шаргород Вінницька область. Старший сержант, командир відділення 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Призваний за мобілізацією 28 серпня 2014 року. Залишилися мати та сестра. Загинув 20 червня 2015 від кульового поранення у голову в с. Гранітне (Волноваський район) Донецької області. Слідство розглядає дві основні версії - необережне поводження зі зброєю та самогубство

Милосердов Володимир Олександрович  24 вересня 1980, Павлоград Дніпропетровська область. Сержант, старший розвідник відділення взводу розвідки роти глибинної розвідки 131-го окремого розвідувального батальйону. Закінчив Павлоградське ПТУ №3, де здобув спеціальність електрозварювальника. За 14 років своєї трудової діяльності працював електрозварником на шахті «Дніпровська», заводі «Павлоградхіммаш» та охоронцем в охоронних структурах міста. До мобілізації працював прохідником дільниці підготовчих робіт №2 ДТЕК ШУ Тернівське шахти «Західно-Донбаська». На фронт пішов добровольцем, мобілізований 12 лютого 2015 року. Залишилися мати, дружина та 9-річна донька.           Загинув 20 червня 2015       ЗМІ повідомляють, що Володимир загинув в смт Володарське (Донецька область), але обставини співпадають з описом бою під Чермаликом — Павлополем. Двоє розвідників загинули у бою з ДРГ противника. Поранений Володимир прикрив собою товаришів, а сам загинув від пострілу в голову. Поховали воїна на центральному кладовищі Павлограда.

Назаренко Андрій Володимирович  (Позивний «Мєх»)      21 листопада 1985, Маріуполь Донецька область. Військовослужбовець 131-го окремого розвідувального батальйону. Наприкінці літа 2014 року став одним із перших учасників Самооборони міста Маріуполь. Після обстрілу російськими терористами мікрорайону «Східний» 24 січня був серед волонтерів «Нового Маріуполя», які допомагали постраждалим. У лютому 2015 із Самооборони перейшов до лав Збройних сил України, спочатку проходив службу в 129-му ОРБ, а потім у 131-му ОРБ. Залишилися батьки і сестри.          20 червня 2015          Загинув у бойовому зіткненні з диверсійною групою противника поміж Чермаликом та Павлопільським водосховищем у районі міста Маріуполь (Донецька область)

Мельников Володимир Володимирович    1971, Павлівка (Новобузький район) Миколаївська область. Молодший сержант, радіотелефоніст відділення розвідки 1-го розвідувального взводу 3-го механізованого батальйону 28-ї окремої механізованої бригади, Чорноморське (Одеська область). Призваний за мобілізацією 23 березня 2015 року. Залишилися мати і двоє братів. Загинув у ніч з 17 на 18 червня поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський район Донецька область). Розвідники потрапили під кулеметний обстріл противника, відійшли до лісосмуги і підірвались на протипіхотній міні. Від важких осколкових поранень і втрати крові загинули двоє бійців

Гено Борис Олегович          16 серпня 1993, Миколаїв. Солдат, майстер групи регламенту та ремонту зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 28-ї окремої механізованої бригади, Чорноморське (Одеська область). Мобілізований 6 вересня 2015 року. Залишилася мати, у якої Борис був єдиним сином. Загинув у ніч з 17 на 18 червня поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський район Донецька область). Розвідники потрапили під кулеметний обстріл противника, відійшли до лісосмуги і підірвались на протипіхотній міні. Від важких осколкових поранень і втрати крові загинули двоє бійців.

Дощенко Геннадій Леонідович  (Позивний «Дощ»)    28 листопада 1965, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Командир підрозділу 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Був приватним підприємцем, з 2010 по 2012 - виконавчим директором приватного навчального закладу «Інститут ділового адміністрування», депутатом Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради V скликання. На фронт пішов з початку бойових дій.            17 червня 2015          Загинув у бою під Донецьком від кулі снайпера, прикривши собою бойового товариша

Ніколаєв Микола Миколайович           10 грудня 1973, Синельникове Дніпропетровська область. Боєць 2-ї «афганської» роти 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар».              Загинув 17 червня 2015 у результаті мінометного обстрілу терикону Золоте-4 (шахта «Родіна», Попаснянський район Луганська область), ще трьох бійців було поранено. Поховали воїна в місті Синельникове

Богуславський Олексій Ігорович        18 липня 1980, Пенза, РРФСР. Проживав у місті Рівне. Майор, старший офіцер адміністративного відділу управління Оперативного командування «Захід». 1997 року закінчив Київський Військовий Інститут управління та зв'язку і розпочав службу у Збройних Силах України, служив у рівненському гарнізоні. В зоні АТО провів понад 100 днів. Залишилася дружина та двоє дітей.            Помер 16 червня 2015         Наприкінці 2014 року, під час несення служби в зоні АТО, у секторі «А» (Луганська область), захворів на пневмонію. Лікувався у Львівському військовому госпіталі, проте, врятувати життя офіцера медики не змогли. Похований 17 червня на алеї Героїв кладовища «Нове» м. Рівне

Жадько Ігор Віталійович   1 березня 1976, Гадяч Полтавська область. Військовослужбовець (підрозділ не уточнено). З відзнакою закінчив Гадяцьке СПТУ-47, де здобув професію машиніста-тракториста. В 1994-95 роках проходив строкову службу в аеромобільних військах механіком БТР. Повернувшись до Гадяча, працював у ПМК-66, потім у ПП «Будівельник». Мобілізований 14 лютого 2015 року, після підготовки на Житомирському полігоні (в/ч А0339) був направлений в зону АТО. Залишилися батьки, брат, дружина та 13-річна донька. 15 червня 2015          Загинув під містом Горлівка (Донецька область) під час виконання бойового завдання. Похований у Гадячі

Масний Сергій Анатолійович     29 жовтня 1992, Новопетрівське (Новоодеський район) Миколаївська область. Молодший сержант, командир відділення гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону (військовий підрозділ не уточнено). Був мобілізований 27 серпня 2014 року.        15 червня 2015            Загинув під час виконання бойового завдання в зоні АТО. Прощання з Сергієм відбулося в рідному селі воїна 17.06.2015

Забєлін Кирило Валерійович     3 грудня 1993, Берислав Херсонська область, проживав у с. Гусачівка Обухівський район Київська область. Кулеметник розвідувального взводу 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). У шкільні років переїхав із сім'єю на Київщину. Строкову військову службу проходив у Феодосії, потім працював на заводі інженерних машин у Києві. Призваний за мобілізацією 23 квітня 2015 року, після підготовки на Рівненському полігоні направлений у зону АТО.                О пів на восьму вечора 15 червня 2015, розвідувальній групі 24-ої омбр ЗСУ довелося вступити у бій з диверсійно-розвідувальною групою противника неподалік села Кряківка (Новоайдарський район Луганська область). Кирило загинув у 2,5-годинному бойовому зіткненні, ще двоє розвідників дістали поранень.

Стефанович Віктор Володимирович 10 травня 1987, Тернопіль. Боєць Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». На фронті — з грудня 2014 року, за цей час лише раз був у відпустці.            15 червня 2015          загинув у районі села Широкине (Донецька область). Під час обстрілу осколок потрапив у сонну артерію, спинити кровотечу не вдалося

Сокіл Юрій Віталійович      9 грудня 1988, Людинь Дубровицький район Рівненська область. Військовослужбовець Харківської бригади Національної гвардії України.       15 червня 2015          Місце і обставини загибелі не уточнено. За повідомленням у соцмережах, загинув у зоні АТО. З 10 червня не виходив на зв'язок із рідними, батьки поїхали до нього у військову частину, що знаходиться у Харкові, і дізналися, що Юрія немає в живих

Вишневський Степан Іванович 3 червня 1979, Черневе (Мостиський район) Львівська область. Солдат, стрілець зенітної установки 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Мобілізований у березні 2015 року, після підготовки на Яворівському полігоні у квітні поїхав у зону АТО.   14 червня 2015          13 червня під час мінометного обстрілу села Кримське (Новоайдарський район), Луганська область, отримав важкі осколкові поранення у живіт та ноги. Пораненого відправили в госпіталь Сєвєродонецька, операція тривала кілька годин, та увечері, 14 червня, Степан помер. Похований на цвинтарі рідного Черневого

Канаков Ігор Анатолійович  (Позивний «Риба»)           20 жовтня 1969, Донецьк. Боєць 5-ї донецької роти Полку патрульної служби міліції особливого призначення МВС України «Дніпро-1». Голова Ленінської районної в м. Донецьк організації ВО «Свобода». Під час війни на Донбасі він встиг повоювати у складі батальйонів "Шахтарськ" та "Дніпро-1", співпрацював із загоном Донецьких партизан "Тіні" та батальйоном "Карпатська Січ", був активним учасником подій Євромайдану у Донецьку. Пройшов Іловайський котел, де отримав важкі травми хребта, наново вчився ходити та після одужання планував повернутися на фронт. Поїздка в Піски була оглядовою перед його офіційним поверненням.         14 червня 2015    загинув під час мінометного обстрілу в селі Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. Поховали воїна на Старокримському цвинтарі Маріуполя.

Кучмій Іван Сергійович      30 квітня 1992, Богданівка (Доманівський район) Миколаївська область. Військовослужбовець 28-ї окремої механізованої бригади, Чорноморське (Одеська область). Мобілізований 26 березня 2015 року.    14 червня 2015          Загинув поблизу міста Мар'їнка (Донецька область) у результаті осколкового поранення від прямого попадання міни у бліндаж. Похований у рідному селі Богданівка[159].
 За повідомленням куратора батальйону МВС «Київ-1» Євгена Дейдея, двоє українських військових загинули, та ще троє були поранені, в результаті обстрілу міста Мар'їнка (Донецька область). Про двох загиблих і 15 поранених у бою під містом Мар'їнка повідомив також волонтер Богдан Ковальов, втрати понесли 28-а ОМБР і 20-й ОМПБ 93-ї ОМБР (раніше - 20-й БТО «Дніпропетровськ»)

Куликов Дмитро Олексійович    30 серпня 1979, Нікополь Дніпропетровська область. Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське, Дніпропетровська область). Мобілізований 26 березня 2015 року. Залишилися мати і сестра.          13 червня 2015          В боях під містом Мар'їнка (Донецька область) отримав поранення, несумісне з життям

Рибачок Олег Вікторович 29 травня 1978, Понінка Полонський район Хмельницька область. Механік-водій танку 54-ї окремої механізованої бригади, в/ч 2970. Мобілізований 14 серпня 2014 року, після підготовки у 184 навчальному центрі (Старичі), відправлений у зону АТО. Олега мобілізували разом із братом-близнюком, його брат помер у навчальному центрі. Залишилися батьки.     13 червня 2015            загинув поблизу міста Попасна (Луганська область)[. За даними Луганської ВЦА, неподалік від села Троїцьке (Попаснянський район) в лісосмузі на розтяжці підірвався 37-річний військовий, від отриманих поранень він помер

Дуб Олексій Федорович    9 лютого 1979, Овруч Житомирська область. Мешкав у селі Несваткове Кіровоградська область. Солдат, механік-водій танку 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний за мобілізацією.           
12 червня 2015 близько 15:00 під час артилерійського обстрілу опорного пункту ЗСУ поблизу смт Луганське (Донецька область) загинули двоє танкістів, ще один отримав поранення

Кеслер Віктор Олександрович 14 травня 1973, Красногорське Ташкентська область Узбекистан. Проживав у с. Курінь (Бахмацький район) Чернігівська область. Старшина, командир танку 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). 1985 року родина Віктора переїхала на батьківщину матері, до міста Борзна (Чернігівська область). Закінчив Конотопське професійно-технічне училища №4, де здобув професію столяра. 1991 року пішов в армію, служив у танкових військах. Потім працював за спеціальністю, столярем. 2006 року оселився в с. Курінь (Бахмацький район). До мобілізації працював на будівництві в м. Київ. Призваний в лютому 2015 року, після підготовки в 169-му Навчальному центрі «Десна» поїхав у зону АТО. Залишилася дружина.            12 червня 2015          близько 15:00 під час артилерійського обстрілу опорного пункту ЗСУ поблизу смт Луганське (Донецька область) загинули двоє танкістів, ще один отримав поранення. Поховали Віктора на Меморіалі Слави у центрі села Курінь

Тимощук Андрій Петрович           1 серпня 1972, Теофіполь Хмельницька область. Останні 10 років мешкав у с. Галущинці Підволочиський район Тернопільська область. Номер мінометного розрахунку 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Призваний за мобілізацією 19 лютого 2015 року. Залишилися дружина та син.     12 червня 2015          о 16:15, бойовики «ЛНР», з боку залізничного мосту (Червоний Яр) обстріляли з АГС-17 позиції сил АТО поблизу смт Станиця Луганська. Двоє військових отримали поранення, один з них від поранень помер. Поховали захисника у с. Галушинці.

Мельник Олександр Іванович   21 серпня 1985, Гранів (Гайсинський район) Вінницька область. Мешкав у місті Коломия Івано-Франківська область. Солдат, старший навідник гранатометного взводу 93-ї окремої механізованої бригади. Виріс у багатодітній родині, яка згодом переїхала до сусіднього села Михайлівка. Проходив військову підготовку у роті територіальної охорони м. Гайсин, а 9 березня 2015 року був призваний за мобілізацією до в/ч А4152 (Рівненський полігон). Залишилися мати, двоє братів, сестра, дружина та син 2010 р.н.    12 червня 2015          помер у військовому госпіталі м. Дніпропетровськ від тяжких поранень, що отримав під час бойових дій під Донецьком. Похований у селі Михайлівка (Гайсинський район)

Загребельний Степан Ігорович  (Позивний «Кухар»)           3 березня 1989, Коболчин Сокирянський район Чернівецька область. Навідник-оператор розвідувального відділення взводу розвідки 2-го механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. Після строкової служби в ЗСУ продовжив служити за контрактом. Останнім часом працював у рідному селі на різних роботах. Мобілізований 1 березня 2015 року,. після підготовки в центрі «Десна» був відправлений у зону АТО. Залишилися дружина та 9-місячний син.            12 червня 2015          загинув у районі аеропорту Донецька. Військові їхали з села Водяне до селища Опитне (Ясинуватський район), близько 19:00 їх БТР підірвався на протитанковій міні. Загинули офіцер 2-го батальйону позивний «Шип» і двоє бійців розвідвзводу, позивні «Колобок» і «Змій». Поховали Степана у селі Коболчин

Угринович Олег Анатолійович  (Позивний «Змій»)     25 квітня 1977, Зеленче (Дунаєвецький район) Хмельницька область. Мешкав у місті Дунаївці. Молодший лейтенант, розвідник взводу розвідки 2-го механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. Призваний за мобілізацією 30 січня 2015 року.            12 червня 2015 загинув у районі аеропорту Донецька. Військові їхали з села Водяне до селища Опитне (Ясинуватський район), близько 19:00 їх БТР підірвався на протитанковій міні. Троє військових загинули на місці, ще 5 дістали поранень

Цисар Олександр Миколайович  (Позивний «Шип»)            12 вересня 1979, Сатанів Городоцький район (Хмельницька область). Проживав у м. Хмельницький. Старший лейтенант, командир взводу 2-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. Закінчив Київський політехнічний інститут. Був приватним підприємцем. Призваний до ЗСУ в серпні 2014 року, проходив підготовку в Академії Сухопутних військ. Став легендою оборони Донецького аеропорту, одним з найкращих саперів сектору «Б», відбудовував укріпрайон «Мурашник». За тиждень мав їхати до дому. Залишилися дружина та двоє дітей, — донька і 4-місячний син.            12 червня 2015          загинув у районі аеропорту Донецька. Військові їхали з села Водяне до селища Опитне (Ясинуватський район), близько 19:00 їх БТР підірвався на протитанковій міні. Троє військових загинули на місці, ще 5 дістали поранень. Поховали захисника на Алеї Слави кладовища у Раковому

Швець Сергій Володимирович  Київ. Солдат 6-ої роти 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир).    12 червня 2015          помер у військовому шпиталі Дніпропетровська в результаті поранень, які отримав поблизу м. Авдіївка (Донецька область)

Таран Олег Миколайович 26 липня 1974, Нікополь Дніпропетровська область. Водій 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Учасник АТО. Залишилися батьки і неповнолітня донька.    11 червня 2015    під час виконання службового обов'язку загинув у ДТП під містом Пологи (Запорізька область

Ярошенко Андрій Вікторович     28 грудня 1982, Здолбунів Рівненська область. Солдат, артилерист 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). Працював на залізниці. Був членом Здолбунівськоі сотні самооборони. На фронт пішов добровольцем 10 березня 2015 року. Залишилися мати, 11-річний син.    11 червня 2015   загинув у Донецькій області. За інформацією з військового комісаріату, помер, заснувши після навчальних стрільб на полігоні.
 За повідомленням речника штабу АТО, 10 червня в районі смт Луганське (Донецька область) внаслідок порушення правил поводження зі зброєю загинув військовий
Лукашук Микола Миколайович            24 квітня 1988, Хрипськ Шацький район Волинська область. Мешкав у селі Залізничне. Навідник гармати 27-ї реактивної артилерійської бригади (Суми). Був єдиною дитиною в сім'ї та відчайдушним і пристрасним патріотом України. Писав вірші, читав реп. Добровольцем пішов до військкомату, був мобілізований 30 січня 2015 року. Неодружений, мати померла 5 років тому, залишився батько.    11 червня 2015          загинув від пострілу ворожого снайпера, за повідомленням у ЗМІ, - поблизу Слов'янська

Папіровник Леонід Іванович      3 квітня 1984, Чкалове (Веселівський район) Запорізька область. Мешкав у селі Романова Балка Миколаївська область. Військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський) ЗС України. Їздив на заробітки, родина тримала велике господарство, кілька корів. Мобілізований у січні 2015 року. Залишилася мати, дружина та 5-річна донька.         10 червня 2015            Загинув поблизу смт Луганське Артемівський район (Донецька область) від вогнепального поранення в груди. Похований у рідному селі Чкалове (Веселівський район)

Пеньков Валентин Іванович       14 грудня 1978, Городище Черкаська область. Солдат, навідник 3 танкового взводу 2 танкової роти танкового батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Мобілізований 4 лютого 2015 року. Одружений.                        5 червня, близько 14:50, отримав поранення під час обстрілу з міномету 120 мм калібру опорного пункту під містом Горлівка (Донецька область), був доправлений до Харківського ВМКЦ, потім переведений до Львівського ВМКЦ. 10 червня о 00:25 від отриманих поранень помер. Похований на міському цвинтарі Городища

Денисюк Денис  (Позивний «Дюс»)  4 липня 1990, Київ. Молодший лейтенант Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Активний учасник Революції Гідності. Працював на телеканалі СТБ, кілька років був режисером монтажу у команді «Вікна-новини». З початком бойових дій допомагав українським захисниками як волонтер, а від середини листопада 2014 року став бійцем батальйону. Залишилися батьки.    10 червня 2015          загинув у бою під час обстрілу російсько-терористичними збройними формуваннями села Широкине (Донецька область), помер від тяжких поранень, не приходячи до тями. Бойовики три години вели обстріл позицій українських захисників з мінометів і САУ. Поховання на Лук'янівському військовому кладовищі

Сак Вадим Андрійович       21 серпня 1993, Володимир-Волинський Волинська область. Проживав у селі Хотячів. Старший солдат, старший механік-водій 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Закінчив Володимир-Волинське ВПУ за спеціальністю слюсар-ремонтник. На службу до ЗСУ призваний у жовтні 2011 року, служив за контрактом. Залишилися батьки та сестра (за іншими джерелами - брат).  
10 червня 2015          під час обстрілу російсько-терористичними збройними формуваннями 29-го блокпосту на трасі «Бахмутка» поблизу смт Новотошківське (Попаснянський район Луганська область) отримав поранення, що несумісні з життям. Похований у селі Хотячів

Тарасенко Олександр Миколайович           20 лютого 1977, Миргород Полтавська область. Солдат, військовослужбовець 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Закінчив Хорольський коледж, проходив строкову службу у Збройних Силах та залишився служити за контрактом. Потім працював у приватному сільськогосподарському підприємстві «Ярмаківське», на КХП №1 механіком, пізніше - на будівельних роботах, був майстром «на всі руки». Призваний за мобілізацією 30 січня 2015 року. Без батька залишилися дві неповнолітні доньки.        9 червня 2015            помер у військовому шпиталі після операції

Мостипан Олександр Вікторович        14 вересня 1983, Київ. Сапер інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 28-ї окремої механізованої бригади, Чорноморське (Одеська область).  8 червня 2015    о 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський район Донецька область), у результаті наїзду на протитанкову міну, вибухнув військовий автомобіль ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. 7 військовослужбовців загинули на місці

Бобкин Олексій Олегович            23 червня 1991, Київ. Сапер інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 28-ї окремої механізованої бригади, Чорноморське (Одеська область).  8 червня 2015    О 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський район Донецька область), у результаті наїзду на протитанкову міну, вибухнув військовий автомобіль ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. 7 військовослужбовців загинули на місці

Дорошенко Олег Вікторович      19 травня 1971, Київ. Сапер інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 28-ї окремої механізованої бригади, Чорноморське (Одеська область).  8 червня 2015    О 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський район Донецька область), у результаті наїзду на протитанкову міну, вибухнув військовий автомобіль ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. 7 військовослужбовців загинули на місці

Бедрій Сергій Леонтійович          26 квітня 1978, Кодима Одеська область. Сапер інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 28-ї окремої механізованої бригади, Чорноморське (Одеська область). Залишилося двоє дітей.       8 червня 2015            О 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський район Донецька область), у результаті наїзду на протитанкову міну, вибухнув військовий автомобіль ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. 7 військовослужбовців загинули на місці

Чорнокнижний Максим Петрович      1990, Карпівка (Могилів-Подільський район) Вінницька область. Сапер інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 28-ї окремої механізованої бригади, Чорноморське (Одеська область). Закінчив коледж у Вінниці, служив у прикордонних військах. Після повернення працював, і в березні 2015 року його призвали за мобілізацією. Залишилися батьки і молодша сестра.            8 червня 2015            О 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський район Донецька область), у результаті наїзду на протитанкову міну, вибухнув військовий автомобіль ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. 7 військовослужбовців загинули на місці

Керніцький Сергій Володимирович   21 липня 1984, Бронниця Могилів-Подільський район Вінницька область. Сапер інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 28-ї окремої механізованої бригади, Чорноморське (Одеська область). Закінчив ПТУ у Мазурівці. Відслужив в армії водієм БТР. Після армії працював водієм на підприємстві, потім далекобійником. Об'їздив усю Україну, Росію, Польщу, Туреччину. Призваний за мобілізацією 9 березня 2015 року. Залишилися батьки і старша сестра.            8 червня 2015            О 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський район Донецька область), у результаті наїзду на протитанкову міну, вибухнув військовий автомобіль ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. 7 військовослужбовців загинули на місці

Герега Олексій Віталійович        18 грудня 1993, Хмельницький. Військовослужбовець 28-ї окремої механізованої бригади, Чорноморське (Одеська область). Служив у ЗСУ за контрактом.     8 червня 2015            О 14 годині, поблизу міста Красногорівка (Мар'їнський район Донецька область), в результаті наїзду на протитанкову міну, вибухнув військовий автомобіль ГАЗ-53, який перевозив боєзапас на позиції українських військ. 7 військовослужбовців, шестеро із яких мобілізовані і один контрактник, загинули на місці

Брік Андрій Васильович    14 лютого 1987, Миколаївська область. Проживав у селі Дермань Друга, Здолбунівський район, Рівненська область. Розвідник 130-го окремого розвідувального батальйону. Призваний за мобілізацією 5 лютого 2015 року як доброволець. Залишились мати, сестра, дружина та двоє маленьких синів, 2011 і 2014 років народження.             Загинув опівночі 8 червня 2015 у районі села Гречишкине (Новоайдарський район Луганська область) у бойовому зіткненні розвідгрупи з ДРГ бойовиків «ЛНР», отримавши смертельне поранення. Бій, у ході якого застосовувалася тільки стрілецька зброя, тривав 45 хвилин. 11 червня похований у селі Дермань Друга

Більський Василь Романович   23 лютого 1974, Надітичі Миколаївський район (Львівська область). Військовослужбовець (підрозділ не уточнено).    7 червня 2015
 орієнтовно    Під час несення служби в зоні АТО, в Донецькій області, набираючи воду із річки, потрапив на зсув ґрунту, та не врахувавши глибини і швидкості течії, потонув. Тіло військового знайшли за 2 км по течії

Чалапко Віктор Анатолійович   21 листопада 1971, Троїцьке (Любашівський район) Одеська область. Військовослужбовець Державної прикордонної служби. Мобілізований до ДПСУ в лютому 2015 року, ніс службу в районі Артемівська. Залишилися дружина та двоє дітей.   7 червня 2015            помер від серцевого нападу в зоні проведення АТО. 7 червня встиг зателефонувати дружині і сказати, що йому погано з серцем, а невдовзі помер, - повідомляє видання Траса Е-95

Маслій Антон Олександрович   8 серпня 1989, Маріуполь Донецька область. Головний старшина, командир катера Морської охорони Державної прикордонної служби. Одружений. 7 червня 2014            О 14:20 під час виконання завдань у 2 милях від входу в порт Маріуполь малий катер Морської охорони Держприкордонслужби UMC-1000 підірвався на плавучому вибуховому пристрою. На борту катера перебувало 8 осіб: 4 військовослужбовці ДПСУ, 3 військовослужбовці ЗСУ та одна цивільна особа. Шістьох доставили в лікарню Маріуполя, один з них за деякий час помер (45-річний волонтер, мешканець Маріуполя, чиновник міської служби). Наступного дня були знайдені фрагменти тіла зниклого командира катера, він загинув під час вибуху.

Єлісєєв Ігор Миколайович          7 січня 1965, 50 років, Пермський край РРФСР. Проживав у м. Кременчук Полтавська область. Капітан, військовослужбовець 131-го окремого розвідувального батальйону. Виріс у родині військового. Шкільні роки Ігора пройшли у Монголії, де служив його батько. Сам же Ігор проходив строкову службу в Німеччині, потім закінчив військове училище, служив у Прибалтійському та Прикарпатському військових округах. Під час формування Збройних сил України прийняв присягу на вірність Українському народові і продовжив служити в Тернопільській області. Після завершення військової служби оселився в Кременчуці, більше 13 років працював штампувальником у пресувальному цеху Крюківського вагонобудівного заводу. Мобілізувався 31 січня 2015 року. Залишилися дружина, син та двох онуків.       5 червня 2015   Загинув близько 14:55 внаслідок необережного поводження зі зброєю під час несення служби в смт Володарське (Донецька область). Поховали захисника у Кременчуці у секторі Героїв АТО Свиштовського кладовища

Мещеряков Михайло Михайлович     1 травня 1989, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Солдат, кулеметник механізованої роти 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Закінчив Криворізький професійний будівельний ліцей. Працював на шахті «Гвардійській» прохідником-взривником 10 дільниці. Мобілізований 20 лютого 2015 року. Неодружений.         5 червня 2015            загинув у районі міста Макіївка (Донецька область)
 За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу в зоні АТО загинув один військовослужбовець, ще 10 дістали поранень

Івандюк Віталій Анатолійович   11 грудня 1981, Мала Виска Кіровоградська область. Механік відділення технічного обслуговування взводу забезпечення гаубичного артилерійського дивізіону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Закінчив Маловисківське ПТУ №16, де здобув спеціальність електрогазозварника. Працював у районному управлінні газового господарства. Призваний за мобілізацією, майже рік перебував у зоні АТО. Залишилася дружина та двоє дітей.  3 червня 2015            Загинув у базовому таборі в місті Слов'янськ (Донецька область

Шевченко Віталій Федорович    16 жовтня 1968, Рудня (Броварський район) Київська область. Військовослужбовець 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Призваний за мобілізацією 9 лютого 2015 року, з березня перебував у зоні АТО. Залишилася дружина та дві доньки.       3 червня 2015            загинув від пострілу снайпера під час боїв на донецькому напрямку, коли ударна група терористів намагалась піти на прорив українських позицій 


Герої не вмирають!

Новицький Юрій          57 років, Кіровоградська область. Військовослужбовець 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). Брав участь в АТО на сході. Залишився дорослий син. Помер вранці 3 червня 2015 у 5-й міській лікарні Запоріжжя внаслідок повторного інсульту. До того проходив лікування у військовому шпиталі

Герої не вмирають!

Щербань Олег Олександрович 1972, Бердянськ Запорізька область. Військовослужбовець ЗСУ, артилерійські війська. Залишилася мати, брат і сестра.                     3 червня 2015     отримав важкі поранення у боях за місто Мар'їнка (Донецька область) (за іншими джерелами - під Маріуполем), помер у військовому шпиталі в Дніпропетровську

Герої не вмирають!


Шеляг Володимир Анатолійович         3 квітня 1979, Хиночі Володимирецький район Рівненська область. Солдат-розвідник, ймовірно, 3-го окремого полку спецпризначення ГУР МО (Кіровоград). Виріс у багатодітній родині. Мобілізований 5 лютого 2015 року. Залишилися мати, дві сестри та троє братів.      
3 червня 2015            загинув під час відбиття атаки російських збройних формувань на місто Мар'їнка (Донецька область). У бою Володимир отримав поранення несумісні з життям


Герої не вмирають!

Марочканич Віталій  1974, Верхні Гаї Дрогобицький район Львівська область. Військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Призваний за мобілізацією у квітні 2015 року. У Віталія не було сім'ї, батьки померли. Помер у Сєвєродонецьку (Луганська область) від серцевого нападу 2 червня 2015  орієнтовно

Герої не вмирають!

Рудницький Андрій Адамович   32 роки, Овруцький район Житомирська область. Військовослужбовець ЗСУ. Виріс у родині лісівників. Працював у Словечанському держлісгоспі. Мобілізований у березні 2015 року. Залишилися мати, дружина та 7-річний син.     Помер у військовому шпиталі від важких поранень, отриманих 1 червня під час бойових дій у Луганській області

Герої не вмирають!


Дюсов Владислав Романович  (Позивний «Дюшес» / «Дюс»)   25 березня 1994, Могилів-Подільський Вінницька область. Стрілець 2-ї чоти 1-ї роти Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Студент факультету соціології і права «Київського політехнічного інституту», залишалося 3 тижні до бакалаврського державного іспиту. Був активним учасником Революції Гідності, перебував у складі групи С-14. Добровольцем пішов у батальйон МВС «Київ-2», де три місяці чекав на оформлення, та зрештою поїхав на фронт до Батальйону ОУН, обороняв селище Піски, останній місяць був бійцем полку «Азов».          
31 травня 2015          підірвався на «розтяжці» й отримав важкі поранення під час «зачистки» підозрілого подвір'я та будинку в селі Широкине (Донецька область). Владиславу відірвало ногу, товариші наклали джгут та на собі витягли його звідти, але він помер від поранень у лікарні
Жека Карась
Загинув ще один, що був в нашій сотні під час Революції.
 Сміливий і наполегливий, але впертий та недисциплінований. Таким запам'ятався "Дюс". Рубився з С14 на Майдані, потім довго чекав оформлення в батальйон МВС "Київ-2". Просидів три місяці в нарядах, плюнув на все і в боївці Кирила "Кобри" погнав "диким" добровольцем в ОУН. Кілька гарячих місяців прослужив в Пісках під аеропортом.
 Навесні пішов в "Азов". Пройшов жорсткий курс спартанця на тренувальній базі. Воював в 2 чоті 1 роти у свого друга й командира Богдана. Загинув на розтяжці під час бойового патрулювання в Широкино. Після вибуху до нього підбігли бійці. Він перебив побратимів і спокійно сказав:"Немає ноги і пальців на руці. Швидше накладуйте джгут."

 Інколи його близькі друзі жартома згадували, що "Дюс" не був справжнім запаяним "ультраправим". Не заглиблювався в теорію націоналізму і так далі. Але він геть не боявся воювати. Ні на Майдані, ні в Пісках, ні, певен, в Широкіно. "Дюс" пройшов шлях воїна до кінця. Язичницькі руни його татух гарантують - зараз воїн бешкетує, їсть суші і з усіма сперечається у Вальгаллі.

 Наостанок зацитую одного друга "Дюса". Веселі теплі спогади про покійного бійця:

 "Совсем не хочется писать какие-то типичные фразы. Или постить фотографии с горящей свечой, со словами памяти и словами сочувствия. Бред всё это.
 Эта война впервые коснулась меня, когда, казалось, я уехал от неё за много километров в другую страну, куда вернулся домой. И тут достала.
 Ты был самым надоедливым и ужасным соседом, который только мог быть, но я мог доверять и верить тебе, как другу. Ты просил брить тебе голову, а потом рассказывал, как тебе не нравится причёска. Ты разбрасывал вещи по всей комнате, а потом удивлялся, чем я могу быть недоволен. Ты был, наверное, самым большим рыжим любителем суши. Постоянно хвастался татухами и звал с собой в зал. Из-за тебя я купил себе нож, а ты научил меня им пользоваться. Ты ненавидел Дорна, а через полгода в общаге со мной - начал подпевать и просил ставить "Невоспитаннава". Ты мог рассказывать, как ты НЕ ПЬЁШЬ - СОВСЕМ НЕ ПЬЁШЬ, а потом бегать по КПИ за неграми... )
 А вчера я смотрел твои фото и улыбался. А проснувшись сегодня утром узнал это.
 Ты умер в бою, как мужчина, я знаю.
 Уверен, что ты попал в Вальхаллу, мой рыжий брат."
 [Євген Карась]
Герої не вмирають!

Вовкодав Віктор Володимирович  (Позивний «Вовкодав»)          30 вересня 1962, Велетнівка Генічеський район Херсонська область. Солдат, водій 28-ї окремої механізованої бригади, Чорноморське (Одеська область). Батько багатодітної сім`ї, залишилося п`ятеро дітей.         31 травня 2015            Двоє бійців загинули під час нападу диверсійної групи ворога на автомобіль «Урал» поблизу села Славне (Мар'їнський район) Донецької області.

Герої не вмирають!

Васильєв Дмитро Володимирович  (Позивний «Рубін»)
            4 березня 1986, Чорноморське (Одеська область). Капітан, командир 2-ї роти вогневої підтримки 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Народився і виріс у сім'ї військовослужбовців. На війну пішов у липні 2014 року у званні старшого лейтенанта. Побував у найгарячіших точках АТО, у тому числі брав участь у боях на Савур-могилі, був нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Після ротації і лікування у шпиталі повернувся на фронт під Донецьк.                       
Двоє бійців загинули 31 травня 2015 під час нападу диверсійної групи ворога на автомобіль «Урал» поблизу села Славне (Мар'їнський район) Донецької області. Ще 2 бійців важкопоранені, 2 опинилися в полон

Герої не вмирають!

Козленко Сергій Миколайович 31 липня 1993, Шишкине (Новоукраїнський район) Кіровоградська область. Солдат 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське).                     Загинув 28 травня 2015 у районі міста Волноваха (Донецька область)
  
Герої не вмирають!


Атаманюк Роман Олександрович      15 лютого 1990, Суми. Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське). Був одним із головних організаторів та відповідальних за проведення на Сумщині патріотичного навчально-практичного наметового табору для молоді «Коловрат». Активний учасник Революції Гідності. Влітку 2014 року пішов добровольцем на фронт, починав свій бойовий шлях добровольцем батальйону «Айдар». Був єдиним сином у батьків.        28 травня 2015          Загинув у районі аеропорту Донецька, поблизу селища Піски (Ясинуватський район) у результаті мінометного обстрілу російськими бойовиками. Похований у Сумах
«Це була Людина з великої букви, – розповідає його товариш, громадський активіст Олександр Бойко. – Безсумнівний еталон моральних якостей і твердості характеру. Починав бойовий шлях добровольцем в «Айдарі», потім був у складі 93-ї бригади. Ми жартували про Романа: “прямий, як рельса”, “чесний, аж зуби зводить”, суворий, але чуйний, відповідальний, аж за межу абсолютного, з надзвичайно загостреним почуттям справедливості і великим серцем. Коли він помічав “щось не те”, від одного льодяного осудливого погляду “мурашки бігали” і в дітей на таборі, і в нас, де б це не було. Належить до тих людей, які не моргнувши оком накриють собою дзот, поведуть літак на таран, скочать у пекло, щоб врятувати товариша… Нам належить продовжувати справу, і наблизити ті ідеали, заради яких він жив і загинув. Відтепер житиму з відчуттям, що він стоїть за спиною і спостерігає. Роман був кращим з нас…» http://ukrpohliad.org/news/sumshhy-na-vtraty-la-shhe-odnogo-geroya.html

Герої не вмирають!


Кіндрацький Василь Михайлович  (Позивний «Кіндрат»)  10 березня 1963, 52 роки, Струпків Коломийський район Івано-Франківська область. Проживав у м. Львів. Заступник командира добровольчого батальйону «ОУН»-ЗСУ 81-ї десантно-штурмової бригади. Обороняв позиції разом із 1-ю ротою 1-го батальйону 93-ї ОМБР. Політик, громадський діяч. Заступник голови Львівської крайової організації Народного Руху України. Закінчив Коршівське СПТУ за спеціальністю тракторист–машиніст, служив в армії. У 1983–1989 роках навчався у Львівському державному університеті ім. Івана Франка на факультеті журналістики. Працював кореспондентом газети «Роздольський будівельник», редактором газети «Вісник Розділля». З 1995 року 10 років був директором МПП «Копія». У 2005–2010 роках – головою Миколаївської райдержадміністрації Львівської області. 2008 року закінчив Львівський регіональний інститут державного управління (ЛРІДУ), магістр державного управління. Залишилися дружина, донька 2004 р.н. та син 2007 р.н.             Був важко поранений у результаті прямого влучення танкового снаряду під час обстрілу російськими бойовиками позиції «Шахта» поблизу села Водяне (Ясинуватський район) під Донецьком. Сорок хвилин медики намагалися врятувати життя Василя, але він помер 28 травня 2015.
Похований у Львові на Личаківському кладовищі на Полі почесних поховань №76.

Герої не вмирають!

Кварцяни Михайло Андрійович            21 квітня 1978, Львів. Військовослужбовець ЗС України (підрозділ не уточнено). Перебував у зоні АТО більше 10 місяців. Брав участь в обороні міста Дебальцеве.                       
Загинув 27 травня 2015 у зоні АТО. Поховання на Личаківському цвинтарі на Полі почесних поховань
Герої не вмирають!


Марчук Євген Олександрович  (Позивний «Чорний»)         26 квітня 1988, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Боєць 2-ї «афганської» штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар». Активний учасник Революції Гідності.
26 травня 2015          загинув під містом Золоте (Попаснянський район Луганська область). Був поранений в плече, але мужньо відмовився від госпіталізації та повернувся на бойові позиції. В подальшому, знову потрапив під обстріл і отримав множинні осколкові поранення, які виявилися несумісні з життям. Після прощання з воїном у Києві на Майдані Незалежності його поховали у Кривому Розі.

"Сьогодні загинула "Посмішка "Айдару"... Наш сонячний воїн, майданівець, Яструб "ЧОРНИЙ" ЖЕНЬКА... Знову у розпачі, знову сльози... Ах, хлопці-хлопці, що ж ви, найкращі, нас покидаєте..?? Ви ж мали б ще діток після себе лишити... Ще пару днів тому спілкувались із Тобою... Не віриться... Раніше із Твоїх вуст постійно лунало: "Слава Україні! Героям Слава!", а тепер і Тобі, наш друже-Герою, "Слава"! І знову "дякую"... Пухом земля...!!!"

Герої не вмирають!


Шлямар Ігор Олександрович     6 липня 1969, Умань Черкаська область. Старшина, головний сержант взводу 1 батальйону 53-ї окремої механізованої бригади (Сєвєродонецьк). Закінчив Уманське професійно-технічне училище № 36. До війська пішов добровольцем під час третьої хвилі мобілізації 15 серпня 2015 року. Залишилися дружина та троє дітей.    25 травня 2015          близько 12:00, на Луганщині біля кордону з РФ, на контрольованій Україною території, бойовики з автоматів розстріляли медичний автомобіль ЗСУ УАЗ-«таблетка», який із двома військовослужбовцями їхав з села Комишне (Станично-Луганський район) у село Сизе. У результаті один військовий загинув, ще один був важко поранений. За словами голови Луганської ОДА Геннадія Москаля, в цю місцевість часто пробираються диверсійно-розвідувальні групи з території Росії


Герої не вмирають!


Басюк Олександр Леонідович  15 вересня 1983, Бар Вінницька область. Майор, заступник командира по озброєнню понтонно-мостового батальйону 70-го центру інженерного забезпечення, в/ч А0853 (Бар). Залишилася мати, дружина та 6-річний син.         24 травня 2015          вбитий під час несення служби в зоні АТО, у місті Артемівськ (Донецька область). Двоє місцевих жителів заманили майора до себе у машину та задушили його ременем безпеки, після чого вивезли тіло на околицю міста. Зловмисники заволоділи пістолетом, грошима та мобільним телефоном вбитого. Протягом 5 годин правоохоронці затримали одного зі злочинців, за кілька днів було затримано і другого. Олександр 3 дні не дожив до ротації. Похований у місті Бар
Герої не вмирають!
  
Іванов Дмитро Миколайович  (Позивний «Спасатєль»)      22 липня 1987, Ананьїв, Одеська область. Боєць штурмової роти батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України.         24 травня 2015          близько 12:45 під час вогневої атаки російських збройних формувань на позиції батальйону під селом Широкине (Новоазовський район Донецька область), снаряд розірвався поряд із бліндажем, де перебував Дмитро. Боєць отримав чисельні поранення від уламків снаряду і бетону, і його в дуже важкому стані терміново евакуювали, але до лікарні довезти не встигли, Дмитро від отриманих ран помер.

Герої не вмирають!


Гончарук Микола Павлович       5 жовтня 1984, Голики Славутський район Хмельницька область. Проживав у м. Южноукраїнськ Миколаївська область. Військовослужбовець 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). У Славуті закінчив школу і ліцей. Мобілізований з Миколаївщини, де проживав останні роки. Залишилася дружина та двоє дітей.                 Загинув 21 травня 2015 близько 21:00 поблизу міста Горлівка (Донецька область) в результаті мінометного обстрілу. Поховання в селі Голики



Герої не вмирають!


Височин Вадим Едуардович     8 червня 1992, Кіровоград. Солдат, старший стрілець мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти 20-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї механізованої бригади, в/ч пп В2231 (раніше - 20 батальйон територіальної оборони «Дніпропетровськ»). В армії не служив, але 2011 року пройшов медогляд і був зарахований у запас, отримавши звання солдата. 14 лютого 2015 року Вадима призвали на військову службу. Був водієм-механіком БТР, навідником, чудово засвоїв усі види стрілецької зброї. Залишилася мати.                  Загинув 20 травня 2015 під час обстрілу з САУ російськими збройними формуванням поблизу с. Кам'янка у Донецькій області. Снаряд влучив у бліндаж, двох бійців викинуло з укриття вибуховою хвилею, а Вадим загинув.
Похований на Лелеківському кладовищі Кіровограда

Герої не вмирають!


Єрмаков Олександр Петрович  (Позивний «Генерал»)     28 червня 1972, Добропілля Донецька область. Проживав у с. Іверське Олександрівський район (Донецька область). Офіцер, командир танкового взводу 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Раніше захищав Батьківщину у складі окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ», куди пішов слідом за своїм сином. Очолював блокпост «Камікадзе» в Пісках, проводив вишколи для молоді. Був прихильником ВО «Свобода», мав розбудовувати Олександрівську районну організацію. Залишилася дружина та двоє синів.   12 травня отримав мінно-вибухові травми у бою в районі міста Артемівськ (Донецька область). В ніч на 20 травня помер у харківському інституті невідкладної хірургії. Поховали захисника на території, що відноситься до Спаськомихайлівської сільської ради Донеччини

Герої не вмирають!


Заєць Руслан Миколайович       1984, Теклинівка Липовецький район Вінницька область. Солдат мотопіхотної роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону 92-ї окремої механізованої бригади (раніше - 15-й БТО «Суми»), в/ч пп В2260. Призваний за мобілізацією 12 лютого 2015 року. Залишилися батьки.                    Військові вирушили на допомогу бійцям, які потрапили у засідку в селі Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області. О 18:30 19 травня 2015, рухаючись по ґрунтовій дорозі, їх БРДМ підірвалась на фугасі. Руслан дістав поранень, несумісних із життям. Поховають захисника у селі Королівка Немирівського району, де мешкають його батьки

Герої не вмирають!


Перепелиця Денис Сергійович 1989, Нова Каховка Херсонська область. Військовослужбовець 43-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше - 43-й БТО Дніпропетровської області «Патріот»). Після закінчення школи працював водієм на одному з новокаховських підприємств. Потім поїхав працювати на Дніпропетровщину, звідки і пішов на фронт добровольцем. Батьки Дениса мешкають у РФ, а в Новій Каховці у нього брат і сестра. Залишилася дружина.         19 травня 2015          близько 13:00 поблизу с. Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області військові, помітивши рух в лісопосадці, вирушили на розвідку до села. Повертаючись на мікроавтобусі УАЗ, розвідгрупа потрапила під мінометний обстріл 

Герої не вмирають!


Щуренко Микола  (Позивний «Актор»)      Іванівка (?). Доброволець Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва. Воював у складі розвідгрупи дніпропетровського 43-го окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ «Патріот». У мирному житті знімався в кіно. Пережив Іловайський котел. Був разом із Ісою Мунаєвим, коли той загинув.   19 травня 2015          близько 13:00 поблизу с. Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області військові, помітивши рух в лісопосадці, вирушили на розвідку до села. Повертаючись на мікроавтобусі УАЗ, розвідгрупа потрапила під мінометний обстріл.

Герої не вмирають!

Савчак Вадим Євгенович 2 лютого 1984, Бурштин Івано-Франківська область. Доброволець підрозділу МГО «Козацтво Запорізьке» Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва. Воював у складі розвідгрупи дніпропетровського 43-го окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ «Патріот». Займався східними єдиноборствами, був членом бурштинського спортклубу «СЕЙДО». Останнім часом мешкав із сім'єю у США, повернувся на Прикарпаття та у грудні 2014 року добровольцем пішов захищати Батьківщину, з 8 січня 2015 перебував у складі добровольчого батальйону. Залишилася дружина та двоє маленьких дітей, 3-річний син і 3-місячна донька.          19 травня 2015          близько 13:00 поблизу с. Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області військові, помітивши рух в лісопосадці, вирушили на розвідку до села. Повертаючись на мікроавтобусі УАЗ, розвідгрупа потрапила під мінометний обстріл. В бою Вадим отримав смертельні кульові поранення у серце і живіт, бронежилет не врятував.
Поховали захисника в рідному Бурштині.

Герої не вмирають!


Шмалько Олександр Васильович      2 жовтня 1961, 53 роки, Донецька область. Проживав у м. Кіровоград. Єфрейтор 57-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ (Кіровоград). Народився на Донеччині, а за рік родина переїхала в Кіровоград. Тут він навчався в школі №11 і в ПТУ №8. Потім служив в армії. Призваний за мобілізацією 18 серпня 2014 року. Залишилася дружина і троє дорослих дітей.         17 травня 2015            загинув під час виконання бойового завдання в антитерористичній операції на сході України. Поховання на Далекосхідному кладовищі

Герої не вмирають!


Попіль Іван Ігорович           20 січня 1994, Заріччя (Старосамбірський район) Львівська область. Солдат, 2-го відділення 2-го автомобільного взводу автомобільної роти військової частини 3002 Національної гвардії України (Львів). У військовій частині 3002 проходив строкову службу з 2012 року, потім залишився за контрактом.               Загинув об 11:30 17 травня 2015 в результаті підриву на фугасі автомобіля УАЗ на ґрунтовій дорозі, яка веде до села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. У позашляховику військові і волонтери розвозили гуманітарну допомогу на передову

Герої не вмирають!


Соколенко Андрій Аполінарійович     31 серпня 1973, Запоріжжя. Проживав у м. Львів. Полковник, заступник командира з тилу – начальник тилу військової частини 3002 Національної гвардії України (Львів). 1994 року закінчив Харківське вище військове училище Національної гвардії України. У військовій частині в зоні АТО відповідав за логістику. Залишилася дружина та 15-річна донька.   17 травня 2015          Загинув об 11:30 в результаті підриву на фугасі автомобіля УАЗ на ґрунтовій дорозі, яка веде до села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. У позашляховику військові і волонтери розвозили гуманітарну допомогу на передову. Із трьох волонтерів, які перебували у машині, двоє загинули, - львівський громадський активіст, один з лідерів «Варта-1» 45-річний Боднар Володимир та місцевий волонтер з Луганщини Г. Євдокименко, а 37-річний львів'янин Андрій Романчак із сильними опіками доставлений до лікарні.


Герої не вмирають!


Боднар Володимир, 45 років, львівський громадський активіст, один з лідерів «Варта-1» Загинув об 11:30 17 травня 2015 в результаті підриву на фугасі автомобіля УАЗ на ґрунтовій дорозі, яка веде до села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. У позашляховику військові і волонтери розвозили гуманітарну допомогу на передову. Із трьох волонтерів, які перебували у машині, двоє загинули, - львівський громадський активіст, один з лідерів «Варта-1» 45-річний Боднар Володимир та місцевий волонтер з Луганщини Г. Євдокименко, а 37-річний львів'янин Андрій Романчак із сильними опіками доставлений до лікарні.
Про це повідомили Михаил Мищенко‎ у спільноті VARTA 700
 «На жаль, у цій війні з життя йдуть найкращі люди. Господь забрав до себе хорошу людину, вірного товариша, друга Володимира Боднара "Манюня". Вічна пам'ять», - йдеться у повідомлені Михаила.

Герої не вмирають!

Євдокименко Г.,волонтер з Луганщини Загинув об 11:30 17 травня 2015 в результаті підриву на фугасі автомобіля УАЗ на ґрунтовій дорозі, яка веде до села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. У позашляховику військові і волонтери розвозили гуманітарну допомогу на передову. Із трьох волонтерів, які перебували у машині, двоє загинули, - львівський громадський активіст, один з лідерів «Варта-1» 45-річний Боднар Володимир та місцевий волонтер з Луганщини Г. Євдокименко, а 37-річний львів'янин Андрій Романчак із сильними опіками доставлений до лікарні.

Герої не вмирають!


Тамбовцев Андрій Володимирович   40 років, РРФСР. Проживав у с. Питомник (Конотопський район) Сумська область. Військовослужбовець (підрозділ не уточнено). З дитинства проживав в Україні, закінчив Алтинівську ЗОШ, потім Конотопський індустріально-педагогічний технікум. Працював монтажником у будівельно-монтажному експлуатаційному управлінні №5 відокремленого підрозділу Південно-Західної залізниці. Призваний за мобілізацією. Залишилися мати, дружина, 18-річний син та 6-рвчна донька. Перебуваючи в зоні АТО, помер у шпиталі 16 травня 2015.
«Доля розпорядилася так, що в ці трагічні часи для України, Андрій Тамбовцев, перебуваючи в зоні АТО, віддав своє життя за те, щоб його родина і ми з вами жили у незалежній Україні заможно і щасливо. І ось,  смерть забрала нашого Героя, залишивши двох його дітей - шестирічну Даринку  та вісімнадцятирічного Максима без батька, дружину без чоловіка, а матір без дорогого сина», - було зазначено в ході церемонії прощання.

Люди не могли стримати сліз, адже в небуття відійшов один з кращих синів Конотопщини й України, справжній патріот своєї держави. Крізь сльози присутні скандували: «Слава Україні - Героям слава» та «Герої не вмирають!».

Потім похоронна процесія відправилася до місця поховання, а саме до цвинтаря на території Вирівської сільської ради, де Андрія Тамбовцева поховали з усіма військовими почестями. http://konotoprairada.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=5871&Itemid=72

Герої не вмирають!


Пугачов Вадим Володимирович          13 березня 1975, Кременчук Полтавська область. Молодший сержант 92-ї окремої механізованої бригади (Клугино-Башкирівка). Загинув близько 15:15 16 травня 2015 поблизу міста Щастя під Луганськом від кульових поранень, отриманих під час бойового зіткнення з російською диверсійно-розвідувальною групою. В результаті бою бійцями 92-ї бригади було затримано двох російських військових, капітана і сержанта, 3-ї бригади спецпризначення ЗС РФ (Тольятті), яким терористи «ЛНР» видали посвідчення «народної міліції»

Герої не вмирають!

 Сапожніков Олексій Юрійович  (Позивний «Сапог»)          29 березня 1989, Здолбунів Рівненська область. Боєць 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар». 2007 року закінчив Здоблунівське вище професійне училище залізничного транспорту. До батальйону пішов добровольцем у листопаді 2014 року. Залишилися батьки, молодший брат, дружина та двоє дітей.               8 травня поблизу смт Новотошківське (Попаснянський район Луганська область), отримав тяжке осколкове поранення під час атаки російських збройних формувань на 29-й блокпост на трасі «Бахмутка». Був прооперований у Лисичанську, пізніше переведений до міста Харків. 15 травня, не приходячи до свідомості, помер від отриманих поранень у Харківському шпиталі. 16 травня з воїном попрощались на Майдані Незалежності у Києві, того ж дня Олексія зустрічали у Здолбунові. 17 травня бійця поховали у рідному місті

Герої не вмирають!

 Кучеровський Станіслав Сергійович            30 років, Дніпродзержинськ Дніпропетровська область. Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське). Призваний за мобілізацією в лютому 2015 року. Залишилися батьки та сестра.           15 травня 2015          загинув у Новоселівці (Донецька область) під час виконання бойового завдання. Поховання 19 травня на Алеї Слави кладовища Соцміста у Дніпродзержинську.

Герої не вмирають!


Салогуб Віталій Андрійович        24 липня 1982, Кобеляки Полтавська область. Демобілізований військовослужбовець, стрілець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське). Призваний за мобілізацією у квітні 2014 року, після навчальної підготовки воював у селищі Піски, в районі аеропорту Донецька. Демобілізований в кінці березня 2015 року. Залишилися дружина та двоє малолітніх дітей.            14 травня 2015    Під час проходження військової служби в зоні АТО почав тяжко хворіти, з листопада 2014 року постійно лікувався. Останнім часом перебував на стаціонарному лікуванні у Кобеляцькій центральній районній лікарні. Помер від тромбозу легеневої артерії

Герої не вмирають!


Грачов Максим Валентинович  6 січня 1986, Семенівка Чернігівська область. Боєць 41-го окремого мотопіхотного батальйону 1-ї окремої танкової бригади (раніше 41 батальйон територіальної оборони «Чернігів-2»). 2004 року навчався у Навчально-курсовому комбінаті «Укрбуд» Чернігова. Строкову службу проходив у Десні. Працював різноробочим на лісопереробних приватних підприємствах Семенівського району. Мобілізований 2 вересня 2014 року. Залишилася мати, дві сестри та брат.  
Загинув 14 травня 2015 під час виконання бойового завдання у Волноваському районі (Донецька область). Похований на кладовищі рідного міста Семенівка

Герої не вмирають!

Кашапов Артур Маратович  (Позивний «Кило») 19 жовтня 1987, Миколаїв. Майор, заступник командира 1-го батальйону з бойової підготовки 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Закінчив Одеський інститут сухопутних військ. В зоні АТО був із самого початку, в березні 2014 виїхав на кордон із Кримом, потім був у боях під Слов'янськом, Дякове на кордоні з РФ, в аеропорту Донецька, в Логвинове під Дебальцевим. 26 лютого 2015 року був нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Із 13 місяців на фронті лише 57 днів був удома.[801] Залишилася дружина. 14 травня 2015          загинув у ДТП увечері в Миколаєві на проспекті Героїв Сталінграда біля повороту на Інгульський міст — у недозволеному для руху місці шлях автомобілю Артура перетнув велосипедист; уникаючи наїзду, водій виїхав на зустрічну смугу, де зіткнувся з КамАЗом; машину відкинуло на стовп; військовослужбовець загинув на місці. Артур повертався додому із зони АТО — напередодні в нього померла 8-місячна донька; батько їхав на поховання. 16 травня героя-захисника поховали на миколаївському Центральному міському кладовище біля села Мішково-Погорілове


Герої не вмирають!


Ліщинський Богдан Вікторович  (Позивний «Звєрь»)           22 червня 1992, Мартинівка (Хмельницький район) Хмельницька область. Лейтенант, командир 2-го взводу розвідувальної роти УНСО 81-ї десантно-штурмової бригади. У 2007-2010 роках навчався у Чорноострівському професійному аграрному ліцеї. 2015 року закінчив Військову академію (м. Одеса).            11 травня 2015          загинув в результаті кульового поранення в груди поблизу села Водяне (Ясинуватський район) під Донецьком. Похований у Мартинівці


Герої не вмирають!


Самсон Михайло Михайлович  10 жовтня 1989, Заверешиця Городоцький район (Львівська область). Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Закінчив Художнє професійно-технічне училище №14 в смт Івано-Франкове на Яворівщині. У 2011-2012 роках проходив військову службу у білоцерківській військовій частині. З 2013 року мешкав у Львові, займався виробництвом меблів. Із червня 2014 року захищав Батьківщину у складі ЗСУ. Восени під час відпустки проходив лікування у військовому шпиталі, вдруге відбув на Донбас вже у березні 2015 року.       
9 травня 2015            загинув поблизу міста Сєвєродонецьк (Луганська область). Похований у с.Заверещиця.

Герої не вмирають!


Луцишин Володимир Володимирович         20 квітня 1985, Гончари Пустомитівський район Львівська область. Військовослужбовець 53-ї окремої механізованої бригади (Любомирка, Рівненська область). Призваний за мобілізацією на початку 2015 року. Залишилися батьки та 3-річна донька.            9 травня 2015   загинув у бою з терористами поблизу села Червоний Жовтень (Станично-Луганський район) Луганської області, неподалік міста Щастя. Володимир прикривав відхід своїх товаришів, врятував 11 побратимів, а сам загинув. Похований у с. Гончари

Герої не вмирають!

Колотаєв Сергій        30 років, Херсон. Військовослужбовець 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). В зоні АТО служив 8 місяців.
Загинув 7 травня 2015         (дату не уточнено). Херсонські ЗМІ повідомляють, що Сергій загинув під Донецьком від ворожого снаряду. За повідомленням прес-офіцера 28 ОМБр Володимира Омельченка, 7 травня диверсійна група противника в районі міста Мар'їнка під Донецьком з ПТРК обстріляла БМП 28-ї бригади. В результаті обстрілу один військовий загинув, двоє зазнали поранень. За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу в зоні АТО загинули двоє військових,

Герої не вмирають!


Козачонок Дмитро Валерійович       31 жовтня 1994, Курозвани Гощанський район Рівненська область. Старший механік - водій танкової роти 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Залишилася матір та дві 16-річні сестри-близнючки.                  Загинув близько опівдня 7 травня 2015 в результаті мінометного обстрілу російськими бойовиками позицій 30-ї бригади на оборонних рубежах між містами Горлівка й Артемівськ (Донецька область).


Герої не вмирають!

Самойленко Сергій   1994, Токмацький район Запорізька область. Солдат строкової служби, оператор-електрик 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). Призваний на строкову військову службу 13 листопада 2014 року Токмацьким ОРВК. Сергію залишалося кілька днів до демобілізації.                Загинув під час передислокації під Запоріжжям. О 15:30 6 травня 2015 в Запорізькому районі, на польовій дорозі в напрямку с. Новооленівка, водій МТЛБ не витримав безпечну дистанцію та скоїв зіткнення з гарматою, що буксирувалася попереду, внаслідок чого від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці

95-а окрема аеромобільна бригада (Житомир)

Мялкін Ярослав Сергійович        27 січня 1982, Ласки Народицький район Житомирська область. Навідник 3 роти 1 аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Був мобілізований в зону АТО в кінці січня 2015 року. Залишилася дружина.       5 травня 2015            загинув поблизу міста Авдіївка під Донецьком. БТР-80 ЗСУ підірвався на фугасі, що був закладений терористами.

Щуров Олександр Сергійович  30 квітня 1976, Курахове Мар'їнський район Донецька область. Виріс і проживав у м. Енергодар Запорізька область. Військовослужбовець 3 роти 1 аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Мобілізований 26 січня 2015 року, проходив підготовку в 240 навчальному центрі повітряно-десантних військ в Житомирі, після чого був розподілений у 95-у бригаду. Залишилися батьки. 
5 травня 2015 загинув поблизу міста Авдіївка під Донецьком. БТР-80 ЗСУ підірвався на фугасі, що був закладений терористами. 
Похований в Енергодарі на міському кладовищі


Миханюк Василь  Миколайович          20 січня 1968, Рідківці Новоселицький район (Чернівецька область). Сержант 3 роти 1 аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Хрещений як Іван, так його називали у селі. Служив у міліції. Потім займався підприємництвом. Довгий час проживав у м. Чернівці, а останні роки - у рідних Рідківцях. Активний учасник Революції Гідності. Був прихильником ВО «Свобода». Мобілізований у січні 2015 року як доброволець. Залишилися 15-річна донька та хвора мати.                       Загинув 5 травня 2015 поблизу міста Авдіївка під Донецьком. БТР-80 ЗСУ підірвався на фугасі, що був закладений терористами. Похований у рідних Рідківцях.

-                     Повістка йому прийшла ще у грудні минулого року. Але він попросив у військкоматі невелику відстрочку. Бо дев'ятого січня у його мати було 70-річчя, - говорить родичка загиблого. - Після цього ювілею він пішов у військкомат. Він казав: "Треба йти, бо як я відмовлюсь, та другий, третій відмовиться, то так діла не буде". До армії він займався піприємництвом. А ще раніше служив у міліції. http://www.bukpravda.cv.ua/news/suspilstvo/item/24314#.VVJEoMZ2XX1

Мартинюк Микола     13 липня 1992, Кременчук Полтавська область. Помічник гранатометника 3 роти 1 аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Закінчив профтехучилище №19. Був єдиним сином у родині. Залишилися батьки.           5 травня 2015 загинув поблизу міста Авдіївка під Донецьком. БТР-80 ЗСУ підірвався на фугасі, що був закладений терористами

Герої не вмирають!

Ковальчук Олександр Іванович           27 січня 1974, Павелки Андрушівський район Житомирська область. Проживав у м. Бердичів. Молодший сержант, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Мобілізований 5 вересня 2014 року. Залишилися мати і донька.            5 травня 2015   Загинув близько 4:35 в районі міста Світлодарськ (Донецька область) в бою з диверсійно-розвідувальною групою противника, яка із засідки обстріляла з РПГ та стрілецької зброї українських військових під час об'їзду ними блок-постів.

Герої не вмирають!
Афанасьєв Дмитро Володимирович  (Позивний «Лимон»)          7 січня 1984, Краматорськ, Донецька область. Боєць добровольчого батальйону «ОУН». Після виведення батальйону з селища Піски приєднався до волонтерської групи «Аеророзвідка», яка допомагає 93-й ОМБр в районі Донецького аеропорту. Навчався на другому курсі заочного відділення юридичного факультету Національного університету «Острозька академія». Поки був у зоні АТО, через відсутність документів його відрахували з університету. 4 травня 2015            3 травня був поранений поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під час мінометного обстрілу російськими бойовиками — 120-мм міна влучила в окоп, де бійці монтували кабель (поранення отримали двоє бійців). Дмитро помер від отриманих поранень в лікарні міста Селидове о 7-й годині ранку, Олег з важкими пораненнями перебуває у шпиталі. Похований на кладовищі селища Красногірка в Краматорську

Батальйон «ОУН»

З великою скорботою сповіщаємо, що друг Лимон, Дмитро Афанасьев, якого було вчора поранено селі Піски сьогодні вранці помер від отриманих ран.
 Друг Лимон довший час воював з батальйоном в Пісках, в аеропорту. Коли основні сили ОУН було виведено з Піскв він увійшов в склад боївки, яка залишилася на передовій. Був мужнім воїном, справжньою підтримкою для побратимів.
 Хлопець був родом з Краматорська, де патріотом досі бути небезпечно. Навіть мати до останніх днів не знала, де він.
 Дмитро до останнього боровся за життя.

Герої не вмирають!

Воронін Володимир Ігорович     26 листопада 1987, Павлоград Дніпропетровська область. Майстер – номер обслуги мінометної батареї 2-го механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади, в/ч пп В3675 (Кривий Ріг). Закінчив Західно-Донбаський професійний ліцей. З 2007 року працював підземним електрослюсарем ДТЕК ШУ «Павлоградське». Мобілізований 14 серпня 2014 року. Неодружений.                     
Загинув 3 травня 2015під час виконання бойових завдань поблизу села Оріхово-Василівка Артемівський район (Донецька область)
Володимир загинув молодим. У нього були свої плани на майбутнє, і які він, на жаль, не встиг реалізувати. Не встиг створити сім'ю, виховати дітей, побачити мирне небо над Донбасом. Він був чуйним сином, надійним товаришем та гідною людиною. Пам'ять про загиблого героя залишиться в серцях павлоградців.

Герої не вмирають!

Чухнов Аркадій Сергійович         17 серпня 1975, Кам'янець-Подільський Хмельницька область. Військовослужбовець 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). За іншими даними, 15-го окремого мотопіхотного батальйону 92-ї окремої механізованої бригади (раніше - 15-й БТО «Суми»), в/ч пп В2260. Мобілізований 6 лютого 2015 року. Проходив навчання на Яворівському полігоні, пізніше на Рівненському загальновійськовому полігоні. Без батька залишився 13-річний син.   
3 травня 2015            близько 16-00 на закладеному фугасі біля села Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області на ґрунтовій дорозі підірвалася БРДМ-2 ЗСУ.

Герої не вмирають!

Гіль Юрій Сергійович          8 серпня 1985, Олеськ Любомльський район Волинська область. Старший солдат, військовослужбовець 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Проживав у селі Вижгів. Призваний за мобілізацією 12 лютого 2015 року. Без батька залишилися четверо дітей.   3 травня 2015            Близько 16-00 на закладеному фугасі біля села Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області на ґрунтовій дорозі підірвалася БРДМ-2 ЗСУ. На місці загинули двоє військових, ще троє отримали поранення й госпіталізовані.

Герої не вмирають!

Сотник Іван  (Позивний «Чекіст»)       1987, Луцьк Волинська область. Боєць батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України.               В бою з російськими збройними формуваннями, обороняючи село Широкине (Новоазовський район Донецька область), був поранений снайпером у голову, куля пробила каску. Помер в лікарні міста Маріуполь під час другої операції 2 травня 2015

Герої не вмирають!

Бадуненко Сергій Іванович         15 січня 1988, Охрамієвичі Корюківський район Чернігівська область. Боєць 41-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 41 батальйон територіальної оборони «Чернігів-2»). 30 квітня 2015           під час розвідки військові підірвалися на «розтяжці» поблизу села Старогнатівка (Волноваський район Донецька область), в результаті вибуху міни загинули двоє бійців батальйону
Староинатьевка - село в Донецкой области, в данный момент находится под контролем наших ВСУ. 
Нам не удалось найти страничку Ивана, а у Сергея последний статус в соцсетях настороженно-боевой:
В АТО...Дефицит волков - не повод ценить шакалов...  

Сорока Іван        1 травня 1985, Городня Чернігівська область. Боєць 41-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 41 батальйон територіальної оборони «Чернігів-2»).
30 квітня 2015           під час розвідки військові підірвалися на «розтяжці» поблизу села Старогнатівка (Волноваський район Донецька область), в результаті вибуху міни загинули двоє бійців батальйону
Друзья и боевые побратимы до сих пор не верят в эту утрату.
 Альберт Черешко, боец батальона:
- Этот парень (Иван Сорока - авт.) был самым веселым на нашем посту. До сих пор не верю.
Яна Смоляр, волонтер:
-Сегодня у Ваньки день рождения (1 мая - авт.). Ему должно было исполнится 30 лет...
Игорь Волосянкин, фотокорр:
- Бедный Ванька, ну как же так. Невозможно поверить.
Светлана Луць:
-         Вечная тебе память, дорогой братик Сережа...

Герої не вмирають!

Поросюк Олександр Васильович      29 вересня 1977, Кременчук Полтавська область. Старший солдат 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Раніше працював у Центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, але потрапив під скорочення. Батько-одинак, сам виховував 14-літню доньку та доглядав за паралізованою матір'ю. Мобілізований Кременчуцьким об'єднаним військкоматом 10 березня 2015 року. На фронт пішов добровольцем. Залишилися донька та мати.        27 квітня 2015           Помер від множинних осколкових поранень поблизу м. Волноваха (Донецька область). Поховання 30 квітня на Свіштовському кладовищі Кременчука
Герої не вмирають!

Малухин Костянтин Юрійович  (Позивний «Марьячи»)      13 березня 1983, Київ. Старший сержант, командир 2-го відділення 2-го взводу 4-ої роти спеціального призначення батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Залишились дружина та діти.           25 квітня 2015   О 6:20, російські збройні формування, почали обстріл околиць села Широкине (Новоазовський район Донецька область) снарядами калібром 122-мм (гармати Д-30 або САУ). Під час атаки снаряд пробив цегляну стіну — Костянтин отримав осколкові поранення у голову. Помер при транспортуванні до лікарні від поранень і втрати крові. Ще двох бійців батальйону з важкими пораненнями шпиталізовано. 27 квітня прощання з бійцем відбулось в Маріупольському аеропорту, де зараз базуються сили АТО

Дмитро Бабкін добавил 6 новых фото.
25 Апрель в 7:40 ·
Сегодня мы потеряли "Марьячу" - Костю Малухина Konstantin Malukhin
 Потеряли навсегда(...
 Нет никаких слёз, завываний и торжественных пафосных клятв.
 Нет накрытых столов с наполненными доверху гранёными стаканами.
 Нет красивых фраз как в х/ф "В бой идут одни старики".
 Нет минуты молчания...
 Ничего этого нет...
 Проводили молча - взглядом... Надеялись что выживет...
 Сепары расхххчили скорую, когда увидели что та приближается(...
 Врачи не успели, да и не факт, что помогли бы - слишком тяжелые были травмы...
 Конец.
 Пустота(((
 На последнем фото мы сидим на одной лавочке, сразу за мной "Альпинист" за жизнь которого мы все молимся. Вру - я не молюсь - я держу за него кулаки! Верю, ношу крест, но не молюсь - не умею просить... Даже у Господа не могу. Даже когда один - не могу - краснею от стыда...
 p.s. Костя, брат, я благодарен судьбе за то, что имел честь быть с Тобой знакомым в этой жизни, но, если в другой жизни нам суждено будет встретиться вновь - Ты знай - я с Тобой в огонь и в воду!
 Прощай, брат... Увидимся!
 Слава Украине!
Прощальную панихиду читал отец Ростислав. Священнослужитель сказал побратимам "Марьячи" о том, что "они должны помнить его не в гробу, а таким каким он был в жизни, смеющимся и решительным".

"Рабов в рай не пускают, а он рабом не был", - сказал отец Ростислав.

"Он был настоящим патриотом, любил Украину, безжалостным к врагам", - рассказал про погибшего командир батальона "Донбасс" Тор.

Экс-комбат батальона "Донбасс" Семен Семенченко сказал, что рад был служить в батальоне и нужно сделать все, чтобы жертвы подобные "Марьячи", не были напрасными. http://www.0629.com.ua/news/810946

Герої не вмирають!

Сидоренко Олександр Миколайович  (Позивний «Сидор»)         21 серпня 1974, Тетіїв Київська область. Старшина, військовослужбовець 11-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 11-й БТО «Київська Русь»). Залишилася дружина та троє синів, найменшому - чотири роки.     24 квітня 2015           загинув під час виконання бойового завдання поблизу селища Опитне (Ясинуватський район) під Донецьком

Герої не вмирають!

Жарков Володимир Миколайович     30 грудня 1973, Дніпродзержинськ Дніпропетровська область. Старший сержант, військовослужбовець Новомосковського навчального центру (239-й Новомосковський загальновійськовий полігон), в/ч А1363 Південного оперативного командування Сухопутних військ України. Працював у ПАТ «Євраз - Дніпродзержинський Коксохімзавод». Призваний за мобілізацією. Без батька залишилося двоє дітей.             Помер у лікарні Дніпропетровська о 5:00 24 квітня 2015 від важких поранень в зоні АТО. Кілька днів тому Володимир втратив обидві ноги в бою поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. Поховання 27 квітня на Алеї Слави у Дніпродзержинську.

Герої не вмирають!

Мірошник В'ячеслав Володимирович         9 листопада 1971, Рівне. Старший лейтенант, заступник командира роти з озброєння (підрозділ не уточнено). Був успішним підприємцем. На фронт пішов добровольцем, із собою у військову частину забрав власний мікроавтобус, яким солдати вивозили поранених. Одружений.                 Помер о 9:30 24 квітня 2015 у військовому шпиталі в Рівному внаслідок контузії та осколкових поранень, отриманих в зоні проведення АТО на Донбасі. Похований у Рівному на Алеї Слави кладовища «Нове» («Молодіжне»)

Герої не вмирають!

Ярмошевич Віктор Йосипович 9 травня 1970, Саблине Знам'янський район Кіровоградська область. Молодший сержант, військовослужбовець 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя).     21 квітня 2015   Загинув у зоні АТО. Місце і обставини не уточнено. Підрозділ, у якому служив Віктор, дислокувався в районі міста Авдіївка поблизу Донецька. Похований у Саблине.

Герої не вмирають!
Гудзенко Юрій Олегович 6 листопада 1973, Кременчук Полтавська область. Проживав у селі Камбурліївка Онуфріївський район Кіровоградська область. Стрілець 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Після смерті батька 16-річним юнаком пішов працювати в будівельне управління, щоб допомагати мамі. Після строкової служби продовжив працювати в будівельній галузі. Мобілізований 14 серпня 2014 року, брав участь в АТО під Луганськом. Залишилися мати та сестра.
 Прим. Військова частина потребує уточнення. За іншими джерелами, 25-а моторизована бригада (?) чи Національна гвардія України.        20 квітня 2015           Помер внаслідок хвороби, яка розвинулася під час несення служби під Луганськом, де в нього почалися болі в хребті. Лікарі поставили діагноз - саркома кісток. Лікувався у Харківському шпиталі, потім був переведений до Онуфрієвської районної лікарні, за кілька днів помер. Поховали Юрія 23 квітня на Свіштовському кладовищі Кременчука у секторі Героїв АТО

Герої не вмирають!

Пугачов Олег Валентинович  (Позивний «Слід»)       5 листопада 1964, 50 років, Мурманська область РРФСР. Проживав у м. Жмеринка Вінницька область. Розвідник, стрілець добровольчого батальйону «ОУН». Виріс у сім'ї військового. Ветеран-«афганець», ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС. Працював на залізничному підприємстві. Служив у недержавній охороні. Переніс інсульт, мав групу інвалідності, але добровольцем пішов на фронт у лютому 2015 року. Залишилася брат, дружина та дорослий син. За тиждень після смерті Олега народилася внучка.     20 квітня 2015           Загинув у бою вночі з 20 на 21 квітня на передовій в селищі Піски (Ясинуватський район) під Донецьком від розриву міни. 25 квітня із захисником попрощалися у Жмеринці. Поховали бійця на батьківщині його роду в селі Станіславчик (Жмеринський район) на Верхньому цвинтарі

Герої не вмирають!



Джанелідзе Георгій  (Позивний «Сатана»)        Грузія. Грузинський доброволець, боєць Полку особливого призначення «Азов», воював разом з українцями, долучившись до захисту суверенітету Народу України від окупантів та їх пособників. Раніше Георгій служив у батальйоні імені Гулуа, потім переїхав до Туреччини, де проживав постійно. Після початку військового конфлікту на Донбасі приїхав в Україну добровольцем.                      Загинув 18 квітня 2015 у бою з окупантами України в районі села Широкине (Донецька область). Диверсійно-розвідувальна група противника наштовхнулася на позиції полку «Азов», стався бій. Прес-служба полку загибель бійця не підтверджує, оскільки тіло не вивезено з лінії зіткнення, ведуться переговори з ОБСЄ. 16 квітня у штабі АТО заявили про готовність української сторони до початку демілітаризації Широкиного під контролем ОБСЄ, але 18 квітня у Широкиному тривав 4-годинний бій.



Герої не вмирають!


Черцов Олександр  (Позивний «Піонер») Полтава. Командир відділення окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ».        15 квітня 2015           загинув унаслідок прямого влучання артилерійського снаряду у розташування медичної частини в селищі Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. Олександр допомагав медикам, і саме у цей час в подвір'я влучив снаряд, осколок від якого поцілив добровольцеві в серце. Врятувати його не вдалося.

Герої не вмирають!

Кармильчик Олександр Валентинович      33 роки, Раків Долинський район (Івано-Франківська область). Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське), військова частина А1302.                        Загинув 14 квітня 2015 поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під Донецьком.
Сумна зустріч тіла бійця відбулась на межі Івано-Франківської та Львівської областей в районі с.Лисовичі, де тіло загиблого Олександра зустріли керівництво Долинського району та громадськість.
У супроводі колони тіло земляка доправили на батьківщину Олександра - с.Раків Долинського району.

Віддати шану нашому Герою прийшли жителі Болехівщини та Долинщини, які вздовж дороги, по якій рухалась колона, утворили живий ланцюг і навколішки зустрічали тіло військовослужбовця із запаленими лампадки, державною символікою та молитвою у серці.

Герої не вмирають!



Гура Дмитро Іванович  (Позивний «Старий»)    18 березня 1988, Узин Білоцерківський район Київська область. Рядовий 40-ї бригади тактичної авіації, в/ч А1789 (Васильків), в зоні АТО у складі зведеного загону Повітряних сил ЗСУ. 2006 року закінчив Білоцерківський професійний ліцей №15, де здобув професію слюсар з ремонту автомобілів. Строкову службу проходив у навчальному центрі «Десна». Під час війни був мобілізований 1 серпня 2014 року, з 5 листопада перебував у зоні АТО під Донецьком. Залишилися мати, сестра, брат.
Смерть була страшна, адже бліндаж був вщент наповнений боєприпасами, які вмить розірвались і спричинили надзвичайний вибух і пожежу, яка тривала близько 3-х діб. Лише через 3 дні вдалося дістатися місця трагедії, і стало зрозуміло їх вже не повернути.

Не вистачає слів втішити рідних і близьких Дмитра, тому що біль втрати не заглушить нічим. Смерть нашого земляка не була даремною. Діма справжній герой його навчили любить Батьківщину бути справжнім патріотом справжнім чоловіком на таких як він тримається наша земля.

Гончаренко Богдан   7 жовтня 1991, Мелітополь Запорізька область. Військовослужбовець роти охорони 25-ї гвардійської бригади транспортної авіації, в/ч А3840 (Мелітополь). Мобілізований 11 серпня 2014 року. До зони АТО був відряджений у складі зенітного розрахунку.       

 13 квітня 2015         під час чергового обстрілу українських позицій поблизу міста Авдіївка (Донецька область) уламок снаряду 120-мм міни влучив у ящики з боєзапасами в бліндажі. Від вибуху боєзапасів 5 бійців, які перебували у бліндажі, загинули на місці. Упізнання проводиться за експертизою ДНК.


Герої не вмирають!

Богачов Олег Олексійович  (Позивний «Ківі»)   14 березня 1992, Київ. Боєць рою «Чорного Комітету» у добровольчому батальйоні «ОУН». Мати військова. Передивлявся багато батальйонів з розрахунком на те, щоб не підписуватись ані під МВС, ані під Збройні Сили і обрав батальйон «ОУН», куди пішов добровольцем. Свій АГС назвав Бобом. Пробув місяць у селі Піски. 1 березня 2015 року повернувся на ротацію в Київ. Через деякий час повернувся на війну у село Піски.    13 квітня 2015           під час бою в селі Піски (Ясинуватський район) Олег і ще декілька бійців прикривали відступ поранених бійців. Внаслідок перестрілки Олег був смертельно поранений
Герої не вмирають!

Нароженко Микола Володимирович         Велика Виска Маловисківський район Кіровоградська область. Військовослужбовець 41-го розвіддівізіону 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). Брав участь в АТО з 15 липня 2014 року.          13 квітня 2015           помер у лікарні. Останнім часом перебував на лікуванні у Дніпропетровську в обласній клінічній лікарні ім. Мечникова з діагнозом запалення легень

Герої не вмирають!

Гуменюк Віктор Олександрович       16 січня 1990, Тетіїв Київська область. Стрілець 11-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 11-й БТО «Київська Русь»). Мобілізований у травні 2014 року.            7 квітня 2015 загинув поблизу селища Опитне (Ясинуватський район) під Донецьком.


Герої не вмирають!


Тимко Олег Миколайович            25 березня 1985, Обухів Київська область. Військовослужбовець 11-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 11-й БТО «Київська Русь»). Закінчив Кооперативний економічний технікум. У 2003-2004 роках проходив строкову військову службу. Працював на Київському картонно-паперовому комбінаті машиністом автоматизованих ліній. У травні 2014 року добровольцем пішов захищати Батьківщину.        7 квітня 2015 загинув внаслідок артилерійського обстрілу російськими збройними формуваннями селища Опитне (Ясинуватський район) під Донецьком, на лінії розмежування з окупованою територією. Олег загинув, коли намагався допомогти своїм пораненим побратимам

Олег був справжнім сином свого народу, палким патріотом, безстрашним чоловіком, який в житті цілеспрямовано йшов до справедливості та честі і завжди хотів жити у єдиній та незалежній Українській державі й не міг залишатись осторонь тих подій, які розгорнулись на Сході нашої країни. Олег Миколайович віддав найдорожче - своє життя за вільну Україну, за її щасливе майбутнє.
 Вічна і світла пам’ять про Героя назавжди залишиться в наших серцях!

Герої не вмирають!

Маринович Борис     43 роки, Ямпіль Вінницька область. Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське). Залишилася донька.            7 квітня 2015 загинув у селі Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. За попередньою інформацією, підірвався на міні

Герої не вмирають!

Біянов Олександр Володимирович    25 лютого 1970, мешкав у м. Львів. Старший солдат 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Мобілізований у серпні 2014 року, з 3 жовтня був на передовій, захищав Дебальцеве. На початку березня 2015 року прибув з ротації у військову частину за місцем служби. Одружений.       7 квітня 2015 помер від наслідків пневмонії, на яку захворів під час служби в зоні АТО. 6 квітня на Оріховському полігоні військовому стало зле, о 15:00 його оглянули у медроті військової частини, зробили рентген та направили на огляд до фтизіатра. О 17:25 Олександр повернувся до медроти, о 6-й ранку його знайшли мертвим під час обходу. Поховають воїна у Львові на Личаківському цвинтарі

Герої не вмирають!

Козаков Сергій Васильович       1 січня 1975, Очаків Миколаївська область. Старший мічман, командир підрозділу 36-ї окремої бригади берегової оборони ВМС ЗСУ. Залишилася дружина та двоє дітей, донька і син. Сергій Козаков представлений командуванням до військового звання лейтенанта.   6 квітня 2015            Загинув під Маріуполем, врятувавши життя вісьмох бійців. Близько 2:00 на позиції військових виникла пожежа. Сергій забіг у намет, де спали бійці, підняв їх по тривозі та виштовхнув з намету. У цей момент через пожежу вибухнули боєприпаси, воїн отримав поранення несумісні із життям. За попередньою версією, пожежа стала наслідком диверсії терористів. 10 квітня на території військової частини А2637 Сергія провели в останню путь та поховали в очаківській землі



Церемонія прощання проходила на території військової частини А 2637.
Віддати останню шану герою, що поклав своє життя за мирне небо над Україною й розділити біль непоправної втрати з його близькими та рідними, прийшли сотні мешканців міста.


За свою службову діяльність, Сергій Васильович пройшов шлях від рядового ЗСУ до старшого мічмана, командира підрозділу військової частини. Зарекомендував себе як дисциплінований та професійний військовослужбовець. Серед колективу користувався авторитетом, повагою та довірою. Був вірним, надійним другом, завжди відповідально ставився до дорученої йому справи. Добровільно виявив бажання виконувати свій конституційний обов’язок по захисту своєї Вітчизни в зоні проведення антитерористичної операції…
…Присутній на прощанні військовий побратим, полковник Микола Горбатенко звернувся до очаківців зі словами: «Страшна смерть відібрала сина, батька, брата…Руками клятого, озвірілого кремлівського ката ллється кров на українській землі вже 2-й рік. Сьогодні в Україні народились діти війни, сироти війни…Сергій, рятуючи вісьмох бійців, віддав своє життя… Слава герою! Герою України слава! І вам, очаківці, за підтримку, слава! Слава Україні!»…
Нехай очаківська земля захиснику територіальної цілісності України буде лебединим пухом! Царство небесне душі героя!

Герої не вмирають!


Мінько Микола Петрович  13 березня 1979, Морозовичі (Старосамбірський район) Львівська область. Військовослужбовець (підрозділ не уточнено). Мешкав із сім'єю у с. Торчиновичі. Ще під час першої хвилі мобілізації одним із перших з'явився до військкомату. Пройшовши вишкіл на Яворівському полігоні, якийсь час був інструктором для молодих призовників, а потім вирушив у зону АТО. Залишилися батьки, бабуся, брат, сестра, дружина та двоє дітей, донька 6-класниця і 5-річний син.          6 квітня 2015 загинув у селищі Борівське поблизу Сєвєродонецька через вибух гранати «Ф-1». Ще двоє бійців отримали осколкові поранення й госпіталізовані. Поховали Миколу у Морозовичах
У батьківському селі він, як герой, похоронений.  щирими та добрими спогадами про загиблого діляться його однокласники та вчителі Торгановицької школи, у якій він вчився. Придбавши помешкання у Торчиновичах, молода сім’я, очевидно, будувала свої плани, мріяла про чергові рубежі у навчанні і вихованні діточок. Не судилося. Ще під час першої хвилі мобілізації микола одним із перших з’явився до військкомату. Пройшовши вишкіл на яворівському полігоні,  якийсь час був інструктором для молодих призовників, а потім микола був скерований на передову. Він чесно виконав свій обов´язок. Одними із останніх його слів телефоном були: "ви до мене не дзвоніть, я їду на передову"… Сотні мешканців Морозович та навколишніх сіл навколішки у середу зустрічали Героя під оту сумнозвісну пісню “Пливе кача...”. Нашого Захисника похоронено на місцевому кладовищі. Хай земля йому буде пухом. Слава Герою! Слава Україні!

Герої не вмирають!

Луць Дмитро Сергійович   7 жовтня 1982, Луцьк Волинська область. Військовослужбовець (підрозділ не уточнено). Навчався у торговельному технікумі. Працював охоронцем в охоронній фірмі «Арсенал». Призваний за мобілізацією. Учасник АТО.                      

За повідомленням Луцької міської ради, трагічно загинув 6 квітня 2015  орієнтовно, перебуваючи у відпустці. 8 квітня Дмитра поховали на кладовищі у мікрорайоні Вишкова.

93-я окрема механізована бригада

Щербак Дмитро Дмитрович  (Позивний «Пілот»)       25 листопада 1960, Запоріжжя. Корегувальник артилерійського вогню, боєць 37-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 37-й БТО Запорізької області). За словами начальника штабу 37-го батальйону, «Пілот» був найкращим корегувальником у Широкине, за нього сепаратисти призначили винагороду.   
Макеєв Олег  (Позивний «Борода»)  1967, Запоріжжя. Корегувальник артилерійського вогню, боєць 37-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 37-й БТО Запорізької області). 
5 квітня 2015           близько 10:55 поблизу с. Широкине (Донецька область) на протитанковій міні підірвався позашляховик, загинули двоє бійців, водій машини дістав важких поранень.

- Трудолюбивые оба, – уточняет начальник штаба 37-го мотопехотного батальона Илья Лапин. – Дмитрий Дмитриевич Щербак, позывной "Пилот", был на переднем крае и корректировал огонь артиллерии. Сепаратисты за его голову давали вознаграждение, за ним охотилось три снайпера! Он был лучший корректировщик на Широкино! Благодаря нему, было уничтожено более пяти артиллерийских складов, боевая техника, море сепаров. Геройский человек!
Олег Макеев, позывной "Борода" – это его коллега, тоже корректировщик, они прошли курс обучения в Запорожье и добросовестно и качественно выполняли свою задачу. Неделю назад по приказу командующего "Пилот" был представлен к награждению орденом Богдана Хмельницкого III степени. К медали "За мужність" представлен Олег Макеев, выходит, тоже уже посмертно. Это очень тяжелая потеря для батальона и вообще для Вооруженных сил Украины...
http://iz.com.ua/zaporoje/67755-dlya-37-go-batalona-pogibshie-boycy-nevospolnimaya-utrata.html

92-а окрема механізована бригада

Гуров Сергій В'ячеславович       30 червня 1958, Хлібне, Харківська область. [676]. Солдат, стрілок-помічник гранатометника 5-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область).        
Блінов Владислав Євгенович (Позивний «Бэлка»)    Старший сержант, заступник командира взводу 4-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область).
Федорченко Олексій Сергійович        Старший солдат, снайпер 5-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область).
Ковбаса Олег Вікторович (Позивний «Майор»)            Майор, заступник начальника штабу 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область).

5 квітня 2015           близько 9:30 російські бойовики з боку піщаного кар'єру з ПТРК обстріляли взводний опорний пункт на мосту в околиці міста Щастя під Луганськом. В результаті влучення ракети в мінний шлагбаум стався вибух, міни ТМ-62 здетонували. Поруч знаходився автомобіль з військовослужбовцями, 4 загинули.

81-а десантно-штурмова бригада (Дружківка)


Свідерський Дмитро 15 жовтня 1994, Рівне. Військовослужбовець, ймовірно 81-ї десантно-штурмової бригади (Дружківка). Залишилася мати.    5 квітня 2015 Отримав тяжкі поранення 3 квітня внаслідок підриву на міні поблизу міста Авдіївка (Донецька область). Від отриманих поранень вранці 5 квітня помер у Дніпропетровській лікарні ім.Мечникова.
Чучалін Юрій     27 лютого 1964, Чирчик (місто) Узбекистан. Проживав у Луцьку Волинська область. Військовослужбовець 81-ї десантно-штурмової бригади (Дружківка). Мобілізований у серпні 2014 року.
Степанов Дмитро        Суськ (Ківерцівський район) Волинська область. Військовослужбовець, ймовірно 81-ї десантно-штурмової бригади (Дружківка).
Карпюк Андрій 11 грудня 1990, Суськ (Ківерцівський район) Волинська область. Військовослужбовець, ймовірно 81-ї десантно-штурмової бригади (Дружківка).
            Загинули 3 квітня 2015 внаслідок підриву на міні поблизу міста Авдіївка (Донецька область).
Літак із тілами загиблих Героїв, серед яких двоє волинян – Андрій Карпюк і Дмитро Степанов, сьогодні о 12:45 приземлився на військовому аеродромі м. Луцька. Зустріли їх рідні, громадські активісти, представники влади, військовослужбовці, - інформує прес-служба Ківерцівської райдержадміністрації.

У супроводі колони тіла хлопців доправили до рідних домівок. Дорога додому була встелена листям вічнозелених рослин: самшиту і туї. Зустрічали їх вигуками «Герої не вмирають!» односельці стоячи на колінах.

Андрій і Дмитро були добрими друзями. Разом у серпні 2014 року були призвані до лав Збройних сил України. Несли службу у 80-їй бригаді, 3-му аеромобільному батальйоні. Захищали нашу державу у самих запеклих місцях бойових дій на Сході, у тому числі брали участь у боях за термінали аеропорту Донецька.


Герої не вмирають!


Дудка Сергій      18 січня 1975, Ковель Волинська область. Проживав у м. Луцьк. Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів), на військову службу був призваний 14 березня 2015 року.  
Помер 2 квітня 2015 орієнтовно під час лікування у Львівському військово-медичному клінічному центрі. Поховали Сергія 4 квітня на міському кладовищі Луцька у селі Гаразджа на Алеї почесних поховань
Митрополит Луцький та Волинський Михаїл зауважив, що напередодні Святої Пасхи душа кожного християнина готується зустріти світле Христове Воскресіння, усі - в очікуванні чогось приємного і доброго. Втім, причина, з якої сьогодні зібралися в храмі лучани, засмучує це свято, тому що пелена смерті покрила молодого чоловіка з великою душею. Він зазначив, що хоч і не всі тепер стоять на передовій зі зброєю в руках, але наша спільна участь та співпереживання – добровольця, волонтера є станом душі Героя, великої людини, яка присвятила своє життя ближнім.
Митрополит наголосив, що присутні стоять біля труни Героя, якого раніше не помічали поряд із собою. Він підкреслив, що герої не лише ті, хто на передовій стріляють у ворогів, а й ті, хто поряд приносять снаряди, їжу, адже усе це - заради перемоги.
 «Це наша земля і ми її називаємо Батьківщиною, землею наших батьків. Ми про це говоримо і будемо говорити, щоб бути переконаними, що це не чиясь війна, а наша війна з окупантом», - зазначив Михаїл.
 Він наголосив, що за свої справи померлий залишиться у пам’яті українців назавжди.

Герої не вмирають!

Турченко Вадим Олександрович      26 червня 1969, Матійово Виноградівський район Закарпатська область. Військовослужбовець Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.       За повідомленням волонтера Михайло Романа, закарпатський прикордонник загинув 1 квітня 2015  орієнтовно, виконуючи службові обов'язки в районі міста Маріуполь.


Герої не вмирають!

Діянов Григорій         18 років. Військовослужбовець (підрозділ не уточнено).
Отримав важкі травми хребта в зоні АТО в результаті вибуху. Лікувався в Києві, 20 березня був відправлений на лікування до Німеччини. Помер 31 березня вранці у шпиталі Бундесверу м. Ульм (Німеччина)
 Герої не вмирають!



Черниченко Олександр Анатолійович        1968, Підволочиськ Тернопільська область. Капітан, військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Працював на Волочиському КП «ЖЕК» (Хмельницька область). Мобілізований з Рівненського ОМВК.                       Загинув у результаті обстрілу російськими бойовиками села Гранітне (Волноваський район) Донецької області. З 17:00 29 березня 2015 протягом 1,5 години бойовики обстрілювали позиції сил АТО зі 122-мм і 152-мм озброєння
Герої не вмирають!


Дяченко Олег Вікторович Кам'янський район (Черкаська область). Військовослужбовець 12-го батальйону територіальної оборони ЗСУ «Київ», в/ч 2277 (м.Київ). Мобілізований Святошинським РВК м. Київ.               Загинув о 22:30 28 березня 2015 на Донбасі
Герої не вмирають!


Поцілуйко Віктор Володимирович      19 серпня 1976, Яблунівка (Буський район) Львівська область. Проживав у с. Лугове (Бродівський район). Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Призваний за мобілізацією у травні 2014 року. З червня служив у зоні АТО, зокрема, пережив трагедію біля с. Зеленопілля. В серпні був вдома на ротації. У січні 2015 року був звільнений з військової служби за сімейними обставинами. Залишилася дружина та четверо дітей. Помер 28 березня 2015  орієнтовно     після тривалого лікування від поранень, що отримав у зоні АТО. Похований 30 березня в Луговому.

Герої не вмирають!


Сусло Михайло  (Позивний «Слідопит»)   23 роки, Конотоп Сумська область. Розвідник добровольчого Батальйону «ОУН». 2014 року Михайло часто бував в Одесі, як професійний розвідник інструктував волонтерів і бійців. З кінця січня 2015 воював у батальйоні «ОУН».      26 березня 2015        25 березня поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під час розвідки в районі аеропорту Донецька боєць просунувся вперед та під обстрілами російських збройних формувань дістав поранень, була перебита нога та два кульових поранення в руку. Витягнути воїна з поля бою через обстріли вдалося лише з третьої спроби в темряві. На ранок він помер у лікарні ймовірно від втрати крові.
Это был не бой, это была просто разведка. Там был наш "секрет" расположен. Случилось так, что враг увидел тот "секрет" и сделал там практически засаду. Они не в самом "секрете" сидели, они сидели в расстоянии от "секрета" и ждали, пока туда кто-то придет.
Друг "Следопыт" прошел туда. Они его не увидели, когда он прошел, но он решил пройти немного дальше, потому что он заметил, что были следы. Я так понимаю, он сказал по рации, что видел следы, что здесь кто-то был, поэтому он хочет пройтись дальше посмотреть обстановку.
Когда он прошел дальше, его увидели. Не должен был он этого делать, не было у него такой задачи... и его накрыли, прижали его к земле, начали обстреливать. Один, скорее всего, снайперкой, один из автомата.
Он сказал, что ранен, отполз в сторону и залег там. Ребята, которые его прикрывали, открыли огонь по сепаратистам, чтобы задушить эти точки, из которых ведут по нему огонь. Задушили они эти точки, накрыли их, но потом сработала артиллерия сепаратистов... и начали бить по бойцам.
Группа, которая специализируется на подобных вещах, до него не дошла. Собралась вторая группа идти, тоже вернулась...
"Ураган" сам собрал себе бойцов и пошел в третий раз, третий раз удачно было. Пришли, оставили прикрытия, оттащили, но друг "Следопыт" потерял много крови...
Мы уже 8 месяцев просим Генштаб, мы просим всех: как-то определите нас, кто мы и как наша фамилия.
Да, мы националисты, да, мы патриоты своей земли. Но мы прекрасно понимаем, что нельзя воевать каждый по своему усмотрению, когда нет общей координации действий, общего командования. Надо, чтобы было единое командование, и мы готовы подчиняться.

В последний год Михаил часто бывал в Одессе. Как профессиональный разведчик, он инструктировал волонтеров и бойцов, которые отправлялись в зону АТО.
«Многие, кто бывали летом в нашем волонтерском центре на Гимназической, 3 помнят Михаила. Как-то зашел с сыном туда. Он увидел хлопца, сидящего за столом с оселедцем на голове в камуфляже и спрашивает меня: пап, а что дядя тут делает?
Я, ответил, что он приехал с другого города и сейчас защищает город Одессу, наш центр Евромайдана и готовится идти воевать против врагов Украины. Мой малый сказал: он же такой молодой, а у врагов пушки и танки? — написал на своей старице в «Фейсбуке» активист одесского Евромайдана Сергей Сарафанюк. — Михаила скорее всего повезут на Родину в Конотоп, а мы будем здесь (в Одессе) помнить его».
Вечная слава погибшим за свободу и независимость Родины!


Герої не вмирають!

Шпак Ігор Олегович           2 травня 1990, Херсон. Капітан (з 11.03.2015), заступник командира загону – командир ІІ розвідгрупи спецпризначення окремого загону розвідки спеціального призначення східного територіального управління Національної гвардії України. 2005 року був зарахований до Харківського державного вищого училища фізичної культури на відділення боксу, яке закінчив у 2007 році. На протязі всього часу займався кікбоксингом, кандидат в майстри спорту. 2007 року вступив до Харківської академії внутрішніх військ МВС України на командно-штабний факультет, закінчив її у 2012 році. Служив у в/ч 2260 (Київ) командиром взводу, заступником командира роти. З 2012 року - у в/ч 3027 (спецпідрозділ «Барс», Нові Петрівці) командиром бойової групи окремого загону спецпризначення та боротьби з тероризмом. В липні 2014 року був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня за сумлінне виконання службових обов'язків під час проведення АТО. 26 вересня 2014 року переведений до Харкова.      24 березня 2015        Місце та обставини не уточнено. Загинув, виконуючи військові завдання в зоні АТО. 26 березня з 24-річним капітаном попрощалися у Херсоні

Герої не вмирають!


Савіцький Юрій Миколайович   11 липня 1984, Летичів, Хмельницька область. Рядовий 11-го зенітного ракетного полку Повітряних Сил України, військова частина А3730 (Шепетівка). Активний учасник Революції Гідності. Мобілізований як доброволець 31 липня 2014 року.         23 березня 2015        Отримав поранення у голову несумісне із життям під час мінометного і танкового обстрілу в районі н.п. Опитне — Авдіївка під Донецьком. 26 березня похований на центральному цвинтарі Летичева
Однокласники розповідають про Юрія, як про людину з високим почуттям справедливості, він один з перших сам поїхав на Київський майдан і був учасником революції Гідності. Завжди переймався справами друзів і допомагав у чому міг.


Як повідомив командир Шепетівської військової частини АЗ730 полковник Юрій Іванович Андрійчук рядовий Юрій Миколайович був дуже відповідальним та справедливим. Як на військовослужбовця на нього можна було завжди покластися, він був активним, любив спорт, дружній та відкритий в спілкуванні.

         Під Гімн України, сумні акорди пісні «Плине кача», стоячи на колінах, летичівці прощалися зі своїм земляком. Траурна процесія пройшла центральними вулицями Летичева на які вийшли майже всі жителі селища. Діти та дорослі не стримували сліз. Попереду процесії - солдати з портретом бійця, іконою та українськими прапорами, слідом несли вінки та квіти. Всю дорогу від дому до кладовища труну на своїх плечах несли бойові побратими Юрія. Люди утворили  живий коридор по обидві сторони дороги. З сумом та болем тримали в руках живі квіти, українські прапорці та запалені свічки. Відспівування проводилось в Летичіському храмі  Успіння Пресвятої Богородиці, а мітинг-прощання відбулося на центральній площі селища. У супроводі траурної процесії була почесна варта і військовий караул від командування Повітряних Сил України, військовий оркестр Вінницького Центру військово-музичного мистецтва Військово-повітряних Сил України. Похоронили героя з усіма військовими почестями на центральному цвинтарі Летичева.
 Невичерпний патріотизм, відданість ідеалам незалежної, демократичної та заможної України, непохитний бойовий дух Юрія Савіцького  назавжди залишиться яскравим прикладом для всіх. Це велика втрата не лише для родини загиблого, а й для всієї Летичівщини. Районна державна адміністрація та жителі району висловлюють щирі співчуття сім’ї, батькам, бойовим побратимам, усім рідним і близьким покійного.

Найкращі патріоти своєї країни йдуть у небуття, але герої не вмирають!


Герої не вмирають!


Медведєв Максим Анатолійович       1983, Рівне. Солдат 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Служив за контрактом у 55-й бригаді зв'язку (Рівне), в складі якої був у зоні АТО. Після короткого відпочинку повернувся на службу вже добровольцем у порядку часткової мобілізації та був направлений на перепідготовку до 95-ї бригади.     Про загибель військового повідомили на позачерговому засіданні виконкому Рівненської міськради 23 березня. Під час перепідготовки на військовому полігоні у Житомирській області Максим помер від серцевого нападу 22 березня 2015  орієнтовно. 24 березня із захисником попрощалися у Рівному, похований у с. Мирогоща Дубенського району.
Рівне знову в жалобі. Уже з самого ранку вчора до міського будинку культури, що в парку ім. Тараса Шевченка, нескінченним потоком ішли з вінками і квітами рівняни, щоб віддати данину пам’яті героям АТО. Сотні мешканців міста, стоячи на колінах, проводжали в останню путь своїх земляків – 20-річного Євгена Рєпіна та 31-річного Максима Медведєва. Не приховуючи сліз люди скандували: «Герої не вмирають!»



Герої не вмирають!


Мандзик Віктор Сергійович       7 грудня 1986, Луцьк Волинська область. Оперуповноважений Любомльського МРВ УСБУ у Волинській області, капітан Служби безпеки України. Службу в органах СБУ розпочав у 2009 році. У зоні проведення АТО перебував з січня 2015 року. Залишилися батьки, у яких Віктор був єдиним сином, та дружина.     21 березня 2015        вранці на в'їзді до міста Волноваха (Донецька область) опергрупа СБУ, військової прокуратури та міліції затримала три фури контрабанди, яку бандити намагалися провезти об'їзними шляхами, оминаючи блокпости, після чого близько 7:00 вже у місті Волноваха офіцери зіткнулися зі злочинним угрупованням, яке під виглядом українських добровольчих батальйонів супроводжувало контрабанду. Один з бандитів вистрелив офіцеру СБУ у голову з автоматичної зброї. Від отриманих поранень Віктор помер у машині «швидкої допомоги». Особи злочинців встановлені, 11 членів банди затримані протягом доби. 
23 березня Віктора провели в останню путь у Луцьку; похований на міському цвинтарі

Герої не вмирають!


Шкредь Сергій Олексійович      27 травня 1985, Луцьк Волинська область. Військовослужбовець 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Навчався у Луцькому комерційному технікумі. Залишилися батьки, сестра.29 січня отримав важке наскрізне поранення у плече під Дебальцеве під час обстрілу опорного пункту. Проходив лікування в Артемівській центральній районній лікарні, потім в Дніпропетровську. Переніс кілька операцій, стан ускладнився зараженням крові. 22 березня Луцька міськрада повідомила, що після тривалого лікування Сергій помер у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені І.І.Мечникова 21 березня 2015 орієнтовно. 24 березня воїна поховали на міському кладовищі у селі Гаразджа на Алеї почесних поховань
Зокрема, сестра пораненого лучанина розповіла, що ці ліки просто життєво необхідні і рахунок вже йде не на дні, а на години. Сам B.Braun Duosol – препарат для гемодіалізу, однак виробляється лише за кордоном і дістати його дуже складно. Як розповіла Інна Кавунник, буквально вчора їхній рідний дядько знайшов і купив 200 л. цього препарату, але тільки на 2 дні.
«Воно дуже дороге, знайшли саме дешевше за 23 тисячі гривень, а так стоїть 60 тисяч. Нам терміново треба знайти ще, аби врятувати Сергію життя», - розповідає сестра Сергія Шкредя.
Зокрема Інна Кавунник також розповіла, що вже звертались до Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк» і там вже надали грошову допомогу на придбання дороговартісних ліків. Також вона подякувала одногрупникам Сергія, які оперативно зібрали гроші і передали рідним на лікування пораненого товариша 11 тисяч гривень.



   Сьогодні 24.03.2015 на Театральному майдані лучани проводжали в останню дорогу Сергія Шкредя. Він помер після тривалого лікування у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені І.І.Мечникова. Сергій ніс службу у 128-й гірсько-піхотній бригаді. Був важкопоранений під час виконання військового обов’язку ще 29 cічня 2015 року біля Дебальцевого і спочатку проходив лікування у Артемівській центральній районній лікарні.

   Юнак народився 27 травня 1985 року. Навчався у загальноосвітніх школах №17, 25 міста Луцька та Луцькому комерційному технікумі, де запам’ятався порядним, доброзичливим, відповідальним.
    У Свято-Троїцькому кафедральному соборі священнослужителі відслужили молебень за упокій душі загиблого.
   Потому на Театральному майдані відбулася громадянська панахида.
   Звертаючись до присутніх, міський голова Микола Романюк зазначив, що сьогодні ми віддаємо останню шану загиблому військовослужбовцю. “У нашому місті знову день жалоби, ми проводжаємо в останню путь Сергія Шкредя, який після тривалого лікування, на жаль, помер. Хочу щиро, від душі, від себе особисто, міської влади, присутніх лучан висловити вам, дорога родино, щире співчуття, висловити велику вдячність, що ви виховали сина-Героя, який віддав життя за Україну, за усіх нас. Пам'ять про вашого сина назавжди залишиться у наших серцях”, - зауважив Микола Романюк.
   Також міський голова попросив присутніх вшанувати пам’ять загиблого хвилиною мовчання.
   Співчуття рідним Сергія Шкредя висловили голова обласної державної адміністрації Володимир Гунчик, учасник АТО, депутат Луцької міської ради Тарас Бас, директор ЗОШ № 25 Віктор Цейко.
   Поховали Героя на Алеї почесних поховань на міському кладовищі.
   Світла пам’ять про нашого славного земляка, який віддав своє життя за волю і незалежність рідної України, назавжди залишиться у наших серцях.
    Вічна пам’ять Герою!

Герої не вмирають!


Агапій Іван        Павлівка (Арцизький район) Одеська область. Військовослужбовець 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Без батька залишилася п'ятирічна донька.         20 березня 2015  загинув під час виконання бойового завдання в зоні АТО на першій лінії оборони міста Маріуполь
- Я буду отстаивать интересы нашего государства, наших граждан. И поэтому буду стоять на страже, сколько будет надо. Правда, не надо делать из меня и моих сослуживцев эдаких героев. Мы простые жители Украины, но мы любим свою страну и хотим, чтобы здесь было спокойно и хорошо жить, - отметил в своём последнем интервью районной газете «Арцизские вести» Иван Агапий.


80-а окрема аеромобільна бригада


Логвиненко (Рєпін) Євген Вікторович          20 років, Рівне. Військовослужбовець розвідувальної роти 80-ї окремої аеромобільної бригади. 20 березня 2015        поклав своє життя під час виконання бойового завдання в районі Дебальцеве.
Рівнерада офіційно повідомляє, що в середу 25 березня о 8.30 в міському будинку культури (що в парку ім. Т.Шевченка) розпочнеться церемонія прощання та громадська панахида за загиблим.
Об 11.30 труну з Героєм на руках понесуть вулицею Соборною до Свято-Покровського кафедрального собору, де відбудеться відспівування та заупокійний молебень. Орієнтовно о 12.40 труну відвезуть на кладовище «Нове», де на Алеї Героїв поховають загиблого воїна.

Білик Юрій        35 років, Муроване (Сокальський район) Львівська область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади. Без батька залишилось п'ятеро дітей. 

Михайлов Сергій         22 квітня 1977, Львів. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади. Працював на Личаківському цвинтарі. Призваний за мобілізацією. Залишилася дружина та двоє дітей. 23 березня у Гарнізонному храмі св. ап. Петра та Павла відбулась заупокійна Літургія; похований на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря

"Сергій пропрацював на нашому підприємстві більше десяти років. Він був дуже надійним, старанним, доброю людиною, безвідмовним в плані будь-якої допомоги, часто виходив на роботу у вихідні або під час відпустки – щось прибрати, почистити, навести марафет. У нього ніколи не було звички обдурити, ухилитися або когось образити", – згадує Сергія директор ЛКП "Музей "Личаківський цвинтар" Михайло Нагай.
За словами Нагая, разом з дружиною вони вчилися в одній зі шкіл-інтернатів, там вони подружилися, потім одружилися. Разом працювали на Личаківському цвинтарі. У них залишилося двоє синів, семи і 13 років.

"Його мобілізували в серпні минулого року. Він був артилеристом 80-бригади, оскільки в юності теж служив у десантних військах. Близько двох місяців Сергій тренувався на Яворівському полігоні, а потім потрапив на передову, під Щастя, Луганської області. Після 3,5 місяців служби прибув додому на ротацію, на десять днів, а потім знову – під Щастя. 20 березня став останнім днем у житті Сергія", – розповідає Михайло Нагай.
Поховали Сергія Михайлова там же, де він працював – на Личаківському цвинтарі, на полі почесних поховань, поруч з іншими загиблими українськими героями. http://ukr.segodnya.ua/regions/lvov/istoriya-pogibshego-boyca-ne-dozhil-do-dnya-rozhdeniya-chut-bolshe-mesyaca--602146.html

 20 березня 2015        близько 17:00 в районі 29-го блокпосту на трасі «Бахмутка» двоє військових, під час огляду території на околиці смт Новотошківське (Попаснянський район Луганська область) біля шахти, зачепили «розтяжку». У результаті спрацювання вибухового пристрою обидва загинули на місці.


Герої не вмирають!


Гончарук Дмитро      1977, Луцьк. Проживав у с. Зміїнець Волинська область. Військовослужбовець (підрозділ не уточнено). Працював на Луцькому державному підшипниковому заводі, ковалем на приватному підприємстві. Призваний за мобілізацією 27 серпня 2014 року.            20 березня 2015        підірвався на ворожій розтяжці  у місті Сєвєродонецьк (Луганська область). У Луцькому кафедральному Свято-Троїцькому соборі відбулося відспівування загиблого. Поховали Дмитра Гончарука на міському кладовищі у селі Гаразджа.


Герої не вмирають!

Лебідь Анатолій Миколайович  1978, Рівне. Старший прапорщик, військовослужбовець 55-ї окремої бригаді зв'язку, в/ч А1671 (Рівне).              За повідомленням прес-центру ОК «Північ», Анатолій загинув 19 березня 2015 у результаті необережного поводження зі зброєю під час виконання службових обов'язків.
.

Герої не вмирають!

Скубко Віталій  33 роки, Євсуг Біловодський район Луганська область. Командир танку 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Залишилася родина.     19 березня 2015        близько 15:00 блокпост українських військових на трасі «Бахмутка» біля села Оріхове (Попаснянський район) Луганської області обстріляли з автоматичної зброї. Віталій отримав кульові поранення тулуба, через кілька годин він помер у міській лікарні Лисичанська. 22 березня захисника поховали у рідному селі на Луганщині.
У неділю (22.03) загиблого поховали в рідному селі. Провести в останню путь військовослужбовця зібралися місцеві мешканці, представники 24-ї бригади та місцевої влади.
Героїчна смерть В.Скубка стала ще одним доказом того, що Україну захищають від зовнішнього агресора та його найманців не тільки представники центральних чи західних регіонів країни, але й місцеві мешканці

Герої не вмирають!

Бабенко Віктор Кобеляки Полтавська область. Старший солдат, заступник командира взводу. Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року.
17 березня 2015        під час патрулювання пішим порядком в районі західної околиці смт Станиця Луганська на вибуховому пристрої підірвалися два військовослужбовці. Один загинув на місці, інший отримав важке поранення.

Герої не вмирають!


Щербак Сергій  53 роки, Кременчук Полтавська область. Військовослужбовець гранатометного відділення 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Працював слюсарем на Кременчуцькій автобазі, потім на Крюківському вагонобудівному заводі. Коли почалася війна, пройшов навчання в Чернігові та добровольцем пішов на фронт. Залишилася дружина та донька.          Загинув близько 16:00  16 березня 2015            в районі міста Авдіївка (Донецька область) під артилерійським вогнем противника, утримуючи позиції під час спроби прориву терористів з боку міста Ясинувата. Поховали захисника на Свіштовському кладовищі.
У перші ж тяжкі місяці для нашої України, коли розпочалася війна, Сергій пішов добровольцем захищати країну.
У січні-місяці під час ротації, перебуваючи вдома, не забував своїх побратимів та допомагав їм із тилу: знаходив речі, які вони йому замовляли, постійно підтримував зв'язок.
Незважаючи на «перемир’я» на Донбасі, 16 березня близько 16 години 95 бригада була накрита артилерійським вогнем противника при утриманні прориву терористів під Авдіївкою в сторону Ясинуватої (Донецька область). Кременчужанин Сергій Щербак загинув на полі бою, а два його побратими отримали поранення.

- Разом служили з Сергієм із серпня. Я запам'ятаю його як дуже відповідальну людину. Він в нашій бригаді користувався заслуженим авторитетом, - зазначив бойовий побратим Дмитро.
- Сергій не був військовозобов'язаним, але не міг сидіти склавши руки. Пройшовши навчання в Чернігові, пішов добровольцем на війну, - розповідає друг Олег. - Він був добрим та м’яким за характером, дуже любив землю, просив мене не вирізати баранчиків, щоб випасати їх коли повернеться.
У міському Палаці культури попрощатися з Героєм прийшли рідні, товариші, громадськість і представники влади.

Коли містом до церкви прямувала автоколона, люди зупинялися і схиляли голови. На вул. Шевченка близько 15 кременчужан стояли з жовто-блакитними прапорами, деякі виходили на узбіччя дороги з маленькими державними прапорцями, щоб попрощатися з Героєм.
Після прощання у Свято-Миколаївській церкві, де відбулася панахида, Сергія супроводжували автоколоною до Свіштовського кладовища.
Нагадаємо, що напередодні, 18 березня, більше 30 автомобілів із українською символікою проїхали колоною по місту, зустрівши машину із тілом Сергія в кам’яних Потоках. Так само пішоходи стояли подекуди вздовж дороги по всьому маршруту...


30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський)

Колесніченко Сергій Володимирович         1981, Приморськ Запорізька область. Старший сержант, головний сержант взводу спостереження та технічних засобів розвідки розвідувальної роти 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). 1999 року закінчив Приморський ліцей, 2002 року - Вище професійне училище № 40 у Мелітополі. Служив у Збройних силах з 1999 року. Залишилися дружина та двоє синів.
16 березня 2015        Військові на автомобілі УАЗ підірвались на протитанковій міні, коли поверталися після виконання бойового завдання, поблизу села Семигір'я (Артемівський район) Донецької області.


19 березня у Новограді-Волинському Житомирської області відбулося прощання із трьома загиблими в зоні проведення антитерористичної операції бійців 30-ї окремої механізованої бригади.
Про це повідомляє відділ інформації та зв’язків з громадськістю Новоград-Волинської міської ради.
«У скорботі мешканці міста з вінками і квітами, не стримуючи сліз, проводжали в останню путь справжніх героїв, патріотів України - старшого сержанта Колесніченка Сергія Володимировича, головного сержанта взводу спостереження та технічних засобів розвідки розвідувальної роти 30 ОМБР, старшого лейтенанта Шаблю Михайла Ігоровича, заступника командира розвідувальної роти з озброєння 30 ОМБ, та прапорщика Руденка Дмитра Михайловича, заступника командира бойової машини – навідника-оператора 3 механізованого батальйону військової частини - польова пошта В2731», - повідомляють в інформвідділі.


 Шабля Михайло Ігорович 1986, м. Ґулістан, Узбекистан. З дитинства проживав у с. Ковалівка (Полтавський район) Полтавська область. Старший лейтенант, заступник командира розвідувальної роти з озброєння 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Навчався в Полтавському обласному ліцеї-інтернаті імені А.С.Макаренка. 2008 року закінчив Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації НТУ «Київський політехнічний інститут». У Збройних Силах служив з 2003 року. Разом з родиною проживав у м. Новоград-Волинський. Залишилися батьки, старший брат, дружина та 3-річна донька.           16 березня 2015    військові на автомобілі УАЗ підірвались на протитанковій міні, коли поверталися після виконання бойового завдання, поблизу села Семигір'я (Артемівський район) Донецької області. Похований у с. Ковалівка на Полтавщині

Oleksandr Danylyuk
17 Март в 13:42 ·
Позавчора загинув офіцер української військової розвідки Михайло Шабля.
 Сьогодні мені подзвонила мама і розповіла про те, що Мішки більше немає.
 Мішки, який для мене все ще залишався маленьким 5-річним хлопчиком, якого я в далеких 80-х витягував з Коломака, куди він впав з пірса.
 Мені було не набагато більше і я сподівався, що мене нагородять, як піонерів-героїв, орденом або медаллю.
 Мішки немає. Жодні ордени і медалі не мають сенсу.


        Ми з Михайлом служили в одній бригаді, жили в одній кімнаті, служили разом. Разом виходили із таких ситуацій, із яких не можна було вийти живими. Але ось, прийшов час, – розповідає його товариш по службі Юрій.
 Михайло із товаришами отримав бойове хрещення у зоні АТО на Савур Могилі 3 серпня. До цього охороняв кордон України при виїзді з Криму.

 Побратими розповідають, що Михайло відрізнився і під час наступу в дебальцівському напрямку: він першим зайшов у населений пункт Логвиново і закріпився на позиції. За два тижні до загибелі за мужність, проявлену в бою, командування представило бійця на отримання ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.


 Стати військовим Михайло мріяв зі школи. Говорив, що хоче піти слідами старшого брата. Капітан Іван Шабля, старший за свого брата на чотири роки, у зоні АТО кілька місяців воював у складі 25 аеромобільної бригади.

 – Я пішов служити в училище зв’язку в Полтаві, а він сказав, що буде як брат. Вступив через три роки. Потім почав служити у 30-й окремій моторизованій бригаді. Пізніше і я туди прийшов на підвищення, разом прослужили три роки. Так склалося, що я повернувся у десантні війська, – розповідає Іван, брат загиблого. – Яким він був, для мене він був ідеальним.

 Іван Шабля у жовтні повернувся на батьківщину. Тепер говорить, що його обов’язок перед братом виховати Михайлову трирічну донечку.

 Михайло Шабля, за словами бойового товариша Віталія, був офіцером з великої літери, тих, хто завжди прийде на допомогу. Був людиною веселою і справедливою, ніколи не боявся нікому казати правду в очі.

        Ми свій вибір зробили 12 років тому, коли склали присягу на вірність українському народові, – так говорив герой своїм товаришам.



Герої не вмирають!


Кочетков-Сукач Володимир В'ячеславович  (Позивний «Чубака»)   9 жовтня 1971, Київ. Волонтер і один із засновників групи «Аеророзвідка». Працював у Київській вальдорфській школі «Софія». З перших днів брав активну участь у Революції Гідності та Автомайдані. Був серед перших добровольців «Автоботів», які протистояли сепаратистам у Маріуполі 9 травня 2014 року. З часом став волонтером «Аеророзвідки». Залишилася дружина та 4 дітей. Мав величезну кількість друзів. Наприкінці лютого Володимир став героєм сюжету «Громадського».                      Загинув у районі Донецька об 11:15 15 березня 2015, підірвався на міні-«розтяжці» поблизу Красногорівки.


Ярослав Гончар в Донецкий Аэропорт
Сьогодні об 11.15 загинув мій бойовий товариш "Чубака", в мирному житті Кочетков-Сукач Володимир. Це сталося в районі Красногорівки. Вова підірвався на розтяжці.
 Неможливо описати словами наскільки важка ця втрата для нас усіх!!!
 Батько чотирьох дітей, автор і натхненник Аеророзвідки, відважний воїн, державний муж.
 В цій країні мало людей такого ґатунку. На фронті особистостей такого масштабу взагалі одиниці.
 Ми пройшли пліч-о-пліч Автомайдан,одинадцять місяців цієї проклятої війни, пролетіли кожен сантиметр фронту від Азовського узбережжя до Донецького аеропорту.
 Майже непосильна втрата для мене!!!
 Спочивай з миром дорогий брате!!!
 Ти живий поки ми літаєм


Герої не вмирають!

Оксентюк Олександр  (Позивний «Сват») Боєць Полку патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».
За повідомленням прес-служби полку, Олександр загинув 14 березня 2015 орієнтовно під час виконання бойового завдання поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під Донецьком.



Герої не вмирають!


Кеня Денис Васильович   14 жовтня 1987, Червоне (Сумський район) Сумська область. Молодший сержант, командир відділення 22-ї окремої бригади з охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав, в/ч 2260 (Київ) Національної гвардії України. Мобілізований навесні 2014 року.           
13 березня 2015        загинув від вогнепального поранення у с. Новозванівка (Попаснянський район Луганська область). Похований у рідному селі

Герої не вмирають!


Балда Ігор Іванович  (Позивний «Хмурий»)       7 жовтня 1959, 55 років, Усть-Нера Якутія РРФСР. Проживав у м. Шепетівка Хмельницька область, останні 15 років — у с. Іванківці (Хмельницький район). Боєць 1-го окремого інженерно-будівельного батальйону (Новоград-Волинський). Народився в родині репресованих українських патріотів, які в 1940-х роках були вислані радянським режимом до Якутії за звинуваченням у діяльності в ОУН і УПА. У 1960-х родина повернулася до України, проживала у місті Знам'янка на Донеччині, з 1970-х – у Шепетівці. Засновник Шепетівської районної козацької сотні. У 1992 році обраний отаманом Хмельницького обласного козацького коша, пізніше очолював Хмельницьку обласну організацію УНА-УНСО, був активним членом Української Національної Асамблеї. Коли почалася війна, пішов до військкомату, але його не взяли. Тоді Ігор долучився до батальйону УНСО, а згодом перевівся до добровольчого інженерного військового підрозділу Міноборони.
12 березня 2015        загинув від кулі снайпера в селі Боровеньки (Кремінський район Луганська область).
17 березня з воїном попрощались у Хмельницькому. Поховали Ігора на Львівщині у селі Оброшине поряд із батьками




Герої не вмирають!


Саїнчук Василь Васильович       10 травня 1979, Якушинці Вінницька область. Проживав у м. Вінниця. Старший сержант, старший водій автомобільної роти Окремої бази забезпечування штабу Повітряних сил ЗСУ, в/ч А0549 (Вінниця). В дитинстві переїхав із батьками до с. Дашківці (Літинський район). У 1997 року був призваний до армії, залишився служити за контрактом. У військовій частині А0549 прослужив понад 15 років, мав відзнаки та нагороди. Останні роки проживав із сім'ю у Вінниці. В березні приїхав до зони АТО у четверте відрядження. Залишилися батьки, сестра, дружина та донька.      11 березня 2015    загинув у Краматорську (Донецька область). Поховали Василя у с. Дашківці (Літинський район)
Під постріли військових залпів взводу почесної вари та державний гімн України у виконанні військового оркестру 14 березня у с.Дашківці провели в останню путь Саїнчука Василя Васильовича, старшого водія автомобільної роти в/ч А0549, старшого сержанта військової служби за контрактом.

Герої не вмирають!

Данилюк Юрій Степанович         Старики (Горохівський район) Волинська область. Військовослужбовець 14-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський), створеної на базі підрозділів розформованої 51-ї окремої мехбригади. Призваний за мобілізацією в червні 2014 року. З 24 вересня три місяці обороняв Дебальцеве. Після відпустки підрозділ Юрія повернувся на фронт.    Загинув 11 березня 2015. Тіло Юрія перебуває у Дзержинську
У селі Старики попрощалися з Юрієм Данилюком, який помер на Сході ... від пневмонії. На сьогодні немає достатньо відомостей про перебіг хвороби і факт своєчасної і якісної медичної допомоги військовослужбовцю.
Земляки з почестями провели в останню дорогу Юрія Данилюка, який помер 11 березня в Дзержинську Луганської області. Багатолюдні майдани зібралися в Горохові і Берестечку 17 березня. 

По дорозі Бійця зустрічали люди, стоячи на колінах. Сьогодні його поховали в рідному селі.
Без годувальника залишилося двоє маленьких діток і дружина. 
Про обставини смерті Юрія деталей невідомо. У довідці про смерть причиною кончини вказана пневмонія. Чи була надана бійцеві вчасна і якісна допомога достеменно не відомо. Побратими Данилюка підтвердили, що він хворів, але коли активісти, які забирали тіло Юрія, намагалися дізнатися деталі, то солдатам порекомендували не говорити зайвого. Крім того, отримати грошову компенсацію рідним, як за загиблим бійцем наврядчи вдасться. 
http://horohiv.com.ua/News/Article/97

Герої не вмирають!


Юсіпов Іван        31 травня 1993, Сирітське Перше Ширяївський район Одеська область. Військовослужбовець ЗСУ. Призваний за мобілізацією у березні 2014 року, служив разом із братом в одній військовій частині. У грудні 2014 року під час відпустки одружився.   11 березня 2015  орієнтовно загинув під час відводу бойової техніки з зони АТО, — БМП підірвалася на фугасній міні. Повідомив брат Івана, який був разом із ним.

Герої не вмирають!

Накидалюк Петро Іванович        4 липня 1990, Плоска (Дубенський район) Рівненська область. Танкіст (імовірно, 93-ї ОМБр). Вихованець Дубенської спортшколи, кандидат в майстри спорту з армреслінгу. Призваний за мобілізацією. 11 березня 2015        загинув у селищі Піски (Ясинуватський район) під Донецьком


Герої не вмирають!


Пиясюк Роман Володимирович           19 серпня 1975, Костопіль, Рівненська область. Військовослужбовець 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). Закінчив Камінь-Каширське ПТУ на Волині, де здобув професію столяра. Працював на вантажних перевезеннях, був висококласним водієм-далекобійником. Мобілізований у вересні 2014 року як доброволець. Залишилася дружина та двоє дітей, донька 1994 р.н. та син 2005 р.н.    10 березня 2015 підірвався на «розтяжці» під час виконання бойового завдання у селі Златоустівка (Волноваський район) Донецької області. Поховання - у селі Пісків, де проживають батьки Романа.
За рідну домівку поклали життя вірні діти,
Герої, що завжди залишаться в наших серцях,
За землю, за матір зробили, що мали зробити,
Герої не гинуть, герої живуть у піснях…

Герої не вмирають!

Гливий Сергій Володимирович 17 травня 1972, Новомиколаївка (Скадовський район), Херсонська область. Водій БТР військової частини ЗСУ (Десна). Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року. Залишилися дружина та син.                      Загинув від отриманих тілесних ушкоджень близько 15:00 10 березня 2015 на 73 км траси Київ — Харків під час ДТП в колоні з 8-ми одиниць військової техніки — один бронетранспортер «Saxon» перекинувся у кювет, інший врізався у відбійник. За попередньою інформацією водій не впорався з керуванням бронетранспортера.
Вшанувати пам’ять Сергія та провести його в останню путь прийшли товариші по службі, родичі, друзі, односельчани та просто небайдужі громадяни. Громадянська панахида і прощання із загиблим, відбулися у сільському Будинку культури.


Герої не вмирають!


Афанасенко Віктор  41 рік, Галаганівка (Семенівський район) Чернігівська область. Старшина, навідник ПТРК «Фагот» 41-го мотопіхотного батальйону (раніше 41 батальйон територіальної оборони «Чернігів-2»). Виріс в багатодітній сім'ї. Після армії працював комбайнером, трактористом, землевпорядником. Після смерті батьків продав корову, взяв кредит і переоформив на себе паї на 20 гектарів. Мобілізований 2 вересня 2014 року. З початку грудня ніс службу у Волноваському районі на Донеччині. Рідних в селі у Віктора не залишилося, брати і сестри живуть у Білорусі та Росії.           Під час несення служби в селі Прохорівка (Волноваський район) Донецької області помер в ніч на 10 березня, відмовило серце.
Рідних у селі у Віктора не залишилося. Тіло привіз бойовий побратим семенівець Володимир Михальченко.
    З початку грудня ми стояли на передовій у Старогнатівці Донецької області. За 20 кілометрів уже Росія. Недавно Віктора перевели у Прохорівку, село неподалік. Отож деталей не знаю, — говорить Михальченко. — Кажуть, ішов, упав. Серце стало. Його відвезли на Волноваху, звідти вже в морг, у Дніпропетровськ. Там дуже багато тіл. Довелося по-побігати, щоб віддали Віктора. І хто придумав дурний закон, що не родичам не можна забирати?
Прощалися з Віктором у сільському клубі. Говорили, добрий чоловік був, хоча і випивав.
 — Ніколи не сварився. Знаєте, другий як вип'є, понісся, а він не такий. Завжди вітався, був дуже акуратний. Після роботи помиється, любив порядок. На городі і в себе, і в людей робив. Усе рівненько, гладенько, наче яйцем викачано, — згадує 59-річна Олена Прибильська.


Герої не вмирають!

Крук Володимир Анатолійович 11 березня 1963, Пальчинці (Підволочиський район), Тернопільська область. Військовослужбовець (підрозділ не уточнено). На початку осені 2014 року добровольцем пішов на фронт. Залишилися мати, дружина. діти та внуки.
У Володимира відмовило серце, коли він 7 березня 2015 року після перебування вдома на ротації повертався у розташування військової частини. 12 березня захисника з усіма військовими почестями поховали у с. Пальчинці на місцевому кладовищі.
Його тіло в супроводі міліції провезли вулицею Незалежності. Прощаючись з загиблим, присутні ставали на коліна, вигукуючи «Герої не вмирають» та встеляючи квітами дорогу перед автомобілем.

Крук Володимир Анатолійович, 1963 року народження, який на початку осені 2014 року добровольцем пішов на Схід України, в ці дні перебував на ротації вдома, повертаючись назад у частину за місцем дислокації, 7 березня в нього схопило серце.

В четвер,12 березня 2015 року, в  Церкві Святого Архістратига Михаїла с.Пальчинці Підволочиського району його тіло відспівали. Чин похорону очолив архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький Нестор у співслужінні настоятеля, благочинного прот.Тарасія Махніцького і духовенства Підволочиського благочиння. Попрощатися із бійцем, котрий віддав своє життя за волю України, провести його в останню путь прийшли діти, внуки загиблого, його дружина та матір, інші рідні та близькі, усі жителі села, представники районної ради, бойові побратими. Поховали загиблого на місцевому кладовищі.

Райдержадміністрація висловлює щирі співчуття рідним і близьким загиблого.
http://volrda.gov.ua/news/volochisci_shanuvati_pam_jat_zagiblogo_bijcja_ato_volodimira_kruka/2015-03-13-1803
Герої не вмирають!

Новодід Олександр Анатолійович      19 серпня 1978, село Ставиське, Чернігівська область. Військовослужбовець 13-го окремого мотопіхотного батальйону 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). Мобілізований у квітні 2014 року. Перебував на фронті від початку бойових дій. Залишилася сестра.              Помер 7 березня 2015 від серцевої недостатності у місті Артемівськ (Донецька область). 10 березня захисника провели в останню путь

Попрощатись із земляком прийшли керівники місцевої територіальної громади, представники районного військкомату, громадських організацій та жителі села. Висловили слова співчуття родичам загиблого Стависький сільський голова Валерій Ус, секретар сільської ради Валентина Корнієнко, волонтер Козелецької районної громадської організації "ГРІМ" Ольга Ржаніцина. 

Церемонія поховання пройшла з військовими почестями, які забезпечили духовий оркестр і салютна група 169 Навчального центру сухопутних військ Збройних сил України. 


Панахиду за воїном провів настоятель Хресто-Воздвиженської церкви (с.Пилятин)отець Олег.
Герої не вмирають!

Побєдінський Володимир Дмитрович  (Позивний «Кріт») 23 роки, Маріуполь Донецька область. Снайпер батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України.           7 березня 2015  Впродовж дня російські збройні формування обстрілювали село Широкине (Новоазовський район Донецька область) з мінометів, стрілецької зброї і танку. Близько 17:00 в результаті снайперського обстрілу загинув боєць батальйону Нацгвардії «Донбас». За іншими даними, в кількох метрах від Володимира розірвався снаряд під час обстрілу з танку, ще один боєць отримав контузію



Герої не вмирають!

Яюс Руслан Степанович   19 листопада 1980, Дружне (Красилівський район) Хмельницька область. Старший сержант, старший оператор протитанкового взводу роти вогневої підтримки 23-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 23 батальйон територіальної оборони «Хортиця»). Виріс у багатодітній сім'ї, де було п'ять дітей. Закінчив Хмельницьке ВПТУ №25 за фахом електромонтера, регулювальника радіоелектронної апаратури. Строкову армійську службу проходив зв'язківцем у м.Ялта. Працював на ВАТ «Красилівський машинобудівний завод», ТОВ «Завод «Атонмаш», ТОВ «Старокостянтинівцукор». З 25 лютого 2013 року - електромонтером ПрАТ «Антонінське ХПП». Призваний за мобілізацією 24 березня 2014 року. Перебував у зоні АТО під Маріуполем, згодом був переведений у місце постійного базування батальйону.

6 березня 2015 близько третьої години надійшло повідомлення, що у казармі на військовому полігоні «Близнюки» під Запоріжжям бійця знайшли мертвим. У нього було ножове поранення грудної клітини, від якого він і помер. 12 березня Руслана поховали у с.Дружне.

Герої не вмирають!

Зубов Юрій         42 роки, Степанівка (Херсон). Водій БМ-21 «Град». Ветеран рятувальної служби. Працював водієм 8-ї воєнізованої пожежної частини по охороні ВАТ «Херсоннафтопереробка». У 2011 році з вислугою у 20 років був звільнений в запас. Призваний за мобілізацією. Учасник оборони міста Дебальцеве.                       
Загинув 5 березня 2015 під Краматорськом (Донецька область).


Герої не вмирають!

Кізім Петро       1991, Черкаська область. Солдат, головний сержант – командир бойової машини 7 взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Призваний за мобілізацією.
3 березня 2015 загинув під селом Гранітне (Волноваський район) на півдні Донецької області в результаті обстрілу протитанковою керованою ракетою. Ще двоє військових дістали поранення, було знищено автомобіль ЗИЛ-131. Обстріл здійснено з району 3,5 км на захід від с.Первомайське (балка Глибока)

Герої не вмирають!


Баришполець Євген 33 роки, Чернігів. Проживав у м. Київ. Командир бойового розрахунку БМ-21 «Град» 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область). Призваний за мобілізацією. Залишилися батько й сестра.        2 березня 2015
 орієнтовно    Дату і обставини не уточнено. Загинув поблизу міста Щастя під Луганськом. Поховали Євгена 4 березня у Чернігові.
У Чернігові з найближчих родичів воїна живуть батько і сестри – рідна і двоюрідна. Батько солдата Володимир Баришполець розповідає, що син пішов служити без вагань – це відповідало його переконанням. Незважаючи на біль втрати, рідні пишаються мужністю Євгена і впевнені, що правда — на стороні українських військових.


801-й окремий загон боротьби з підводними
диверсійними силами та засобами
Стороженко Олег В'ячеславович      Мічман, військовослужбовець 801-го окремого загону боротьби з підводними диверсійними силами та засобами (Одеса), Військово-морські сили Збройних сил України (попереднє місце дислокації — Севастополь).  2 березня 2015          О 12:40 в районі Маріуполя між селами Павлопіль і Пищевик відбулося бойове зіткнення з російськими бойовиками. В бою один військовий загинув на місці, другий дорогою до лікарні 
Стрелюк Олександр Олександрович         Херсон. Старший сержант, військовослужбовець 801-го окремого загону боротьби з підводними диверсійними силами та засобами (Одеса), Військово-морські сили Збройних сил України (попереднє місце дислокації — Севастополь). Після окупації Криму російськими військами виїхав з Севастополя до Одеси, де продовжив служити Батьківщині.


Герої не вмирають!


Волков Іван Володимирович      1973, Суми. Капітан міліції, командир взводу роти патрульної служби міліції особливого призначення «Суми». До приходу 2014 року на службу в органи внутрішніх справ працював у Державній службі з надзвичайних ситуацій. Неодноразово виїздив у відрядження в зону АТО.           
1 березня 2015          помер унаслідок вогнепального поранення в лікарні Слов'янська (Донецька область). За фактом смерті міліціонера відкрито кримінальне провадження та проводиться службова перевірка. За джерелами «112», в командира взводу на блокпосту вистрілив його заступник, лейтенант, який перебував у стані алкогольного сп'яніння


Герої не вмирають!

Ярош Артур       Військовослужбовець 11-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 11-й БТО «Київська Русь»). 1 березня 2015    загинув від розриву гранати неподалік від донецького аеропорту.
Сегодня в районе прилегающем к ДАП в 11 омпб (бывший 11 БТРО), один погибший и двое раненых.
 Граната прилетела. Или из АГС или из подствольника. Туман, даже выстрела не было слышно.
 Это реалии сегодняшней войны.
 Ни режим тишины, ни отвод тяжелого вооружения не гарантирует нам того, что не будет потерь.
 Банды гиви и мотороллы хвастаются что имеют прямое командование из москвы и никакой режим тишины соблюдать не собираются.
 По бухой лавочке, террористы хвастаются, что во время перемирия будут пытаться захватить Авдеевку и Марьинку.
 В это время "восток" соблюдает режим тишины.
 Плохой и хороший полицейский.
 Это война. Грязная, лживая, беспринципная. Гибридная
 Почти за 8 месяцев, что мы наблюдаем за бандформированиями сомали и оплот в районе ДАП, ни разу они не выполнили условий переговоров. Ни разу.
 Доходило до того, что когда на час договаривались о прекращении огня, чтоб забрать убитых, они за 30-40 минут собирали 200ых, а потом отъезжая и из этой же машины
 обстреливали наших ребят.
 Я это все пишу, чтоб вы понимали, что есть моменты, когда гибнут наши ребята не потому что мы что то не так делаем, а потом что враг подлый и беспринципный.

Комментариев нет:

Отправить комментарий