Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

пятница, 4 ноября 2016 г.

Бердянський міський відділ


















Начальники Бердянського міського відділу












ІСТОРИЧНА ДОВІДКА БЕРДЯНСЬКОГО МВ УМВС УКРАЇНИ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ.
Встановлення Радянської влади на Україні мало свої особливості. Після Жовтневого перевороту у Петрограді на Україні Радянська влада була встановлена лише в окремих місцевостях. Так, з жовтня 1917 року по листопад 1920 року значна територія України знаходилась під владою Центральної Ради, Гетьманату, Директорії. Ці уряди не могли існувати без Збройних Сил, які виконували функції міліції (наприклад: робітнича міліція Центральної Ради, варта Гетьманату, народна міліція Директорії).
Органи радянської міліції на Україні створювалися одразу після отримання по телеграфу 10 листопада 1917 року тексту Постанови Народного Комісаріату внутрішніх справ Російської Республіки "Про робітничу міліцію".
Спочатку Українська міліція створювалася з представників трудящих. Кожний, хто йшов добровільно на службу в міліцію, заповнював реєстраційну картку і давав підписку-зобов'язання про те. що він має право, згідно з інструкцією, на вступ до лав у міліцію, зобов'язується прослужити в ній не менше 6 місяців, безперечно виконувати усі накази і розпорядження завідуючого міліцією і Центральної влади.
У цій підписці-зобов'язанні зазначалося: «Я, що підписався нижче, син трудового народу, маючи право, згідно з виданою Народним Комісаріатом внутрішніх справ і юстицією інструкцією з організації Радянської робітничо-селянської міліції на вступ до лав міліції, даю цю підписку про те, що буду стояти на сторожі революційного порядку і захищати інтереси робітничого класу та селянської бідноти".
На початку 1919 року органи міліції були створені в Харкові, Полтаві, Сумах, Катеринославі та. Києві. Потім у березні — у Вінниці, Херсоні, Миколаєві, в квітні — в Одесі і в листопаді 1920 року — в Олександрівському повіті Катеринославської губернії.
Кожен співробітник міліції, наголошувалось в іншій інструкції, виданій у 1920 році, зобов'язаний нести службу бездоганно чесно, ретельно, під страхом совісті будівника порядку і законів, дотримуючись суворої товариської дисципліни, неухильно стежити за виконанням громадянами декретів, постанов і розпоряджень місцевої та центральної влади.
У 1918 — 1920 роках становище на півдні України було таким, що Радянська влада то встановлювалась, то ліквідовувалася. Тільки на території Олександрівського, Бердянського, Мелітопольського повітів влада переходила із рук в руки більше 20 разів. Контрреволюційні сили, німецько-гайдамацьких частин деникінські і врангелівські війська заважали встановленню правопорядку та законності на території.
Ось хронологія подій, у які статися у  місті за цей час:
23 грудня 1917 року Радянська влада встановлена в Бердянську;
8-24 квітня 1918 року — контрреволюційний заколот в Бердянську;
8 червня 1919 року — місто захопили деникінські війська:
8 січня 1920 року — Червона Армія визволила Бердянськ;
25 червня 1920 року — місто залишено Червоною Армією під натиском врангелівських військ;
29 жовтня 1920 року — місто Бердянськ визволено Червоною Армією (36. "За владу Рад" Запоріз. обліздат, 1957 р.).
Кожного разу при встановленні Радянської влади на території губернії та Бердянського повіту створювалися органи громадської безпеки. Та кожного разу при наступі контрреволюції загони робітничо-селянської міліції переходили до лав Червоної Армії і діяли як воїнські підрозділи.
На території Запорізької області створювалась міліція в таких умовах: з доповіді керівника губернської міліції у відділ губернського революційного комітету 11 грудня 1920 року: «Милиция стала формироваться под моим руководством 22 ноября 1920 г. В зтот день состав управлення губернской милиции состоял из меня, инспектора и секретаря.
Милиция в большинстве районов не функционирует. Обмундирования и снаряжения нет. Начальник губмилиции Гурза".
21  січня 1920 року отримує посвідчення виконуючий обов'язки керівника повітової і міської міліції Наполов. Цей день вважається днем створення Бердянської міліції.
З 27 березня 1920 року керівником міліції є Іван Якович Жирнов. У вересні 1920 року керівник міліції Жирнов звертається до всіх голів повітових ревкомів з проханням допомогти у створенні міліції зі свідомих товаришів.
Таких кандидатів для зарахування до лав міліції прохання відправляти в міську робітничо-селянську міліцію по вуло Зеленій, буд. 17 (зараз вул. Червона).
Для оснащення міліції губернським революційним комітетом і управлінням міліцією було прийнято рішення про вилучення у кулаків і спекулянтів всього необхідного о Кожному керівнику повітової міліції було видано відповідні мандати. У мандаті керівника Бердянської повітової міліції було записано: «...что ему разрешено обложение куркулей, кулаков и спекулянтов Бердянского уезда по сбору обмундирований и белья для милиционеров, а также изьятие лошадей у бандитов и спекулянтов» 11 грудня 1920 и року (Облдержархів, Ф.Р. — 641. Справа 180).
Про те, як жили і працювали співробітники міліції на ту пору, можна уявити з рапорту інспектора губернської міліції від 26 лютого 1921 р. «В Бердянской милиции нет обмундирования, нет продовольствия, люди работают сверхчеловечески... Милиционер на своє жалование не может купить и фунта хлеба.. т.к. фунт черного хлеба стоит 5500 руб, а пуд муки — 300000 руб. (Облдержархів, Ф.Р. — 641с Справа 202).
За важких умов, особливо у перші роки після закінчення війни, міліція вела рішучу боротьбу з бандитизмом. Незважаючи на те, що банди часто перевищували загони міліції, як за чисельністю, так і озброєнням, міліція при підтримці населення успішно боролася з бандитськими формуваннями.
Об'єднаними зусиллями Червоної Армії, робітничо-селянської міліції, трудящих Запорізької губернії, бандитизм до кінця 1921р було знищено.  Дорогою ціною здобуто цю перемогу. Серед жертв боротьби з бандитизмом — 375 робітників запорізької міліції. В документах записано: «В феврале 1921 г. по месту прохождения банд Махно по Бердянскому уезду убито 10 милиционеров....», «При налете банд на села Николаевку, Еленовку, Деревецкое и Царедарево Бердянского уезда убито 4 милиционера».
Особливо багато зробив для зміцнення лав міліції Сергій Кузьмич Денисов — керівник Бердянської міліції. Він був людиною чесною, гідною служити в лавах міліції з 12 грудня 192 0 року. С.К. Денисов трагічно загинув у нерівному бою з загонами Махно.
Період з 1922 року по 1925 рік роботи Бердянського повіту характеризується такими подіями:
-  остаточний розгром на півдні України контрреволюції;
-  міліція поступово охоплює всі покладені на неї обов'язки;
- ведеться боротьба з пограбуванням державного майна, зі спекуляцією, самогоноварінням;
в 1923 р.  проводилась чергова чистка лав Радянської міліції;
введена єдина форма одягу для міліції, що давало можливість керівництву слідкувати за поведінкою міліціонерів і контролювати їх дії.
22  червня  1941 року почалася Велика Вітчизняна війна.
В цей період, створюються загони народного ополчення, винищувальні батальйони, ведеться спішка евакуація обладнання підприємств та населення. Перед органами міліції поставлені нові завдання, пов'язані з охороною населених пунктів, укріпленню тилу і допомога фронту. Основні обов'язки органів міліції доповнилися боротьбою з дезертирством, активними пошуками дезертирів, боротьбою з мародерством, панікерами, боротьбою зі  злодійствами евакуаційного та військового майна, контролем за виконанням обов'язкових постанов військової влади тощо.
Роки війни — це особливі сторінки в історії міліції. Тисячі її співробітників пішли на фронт добровольцями. Так, наприклад, дільничний уповноважений бердянської міліції Микола Семенович Потапенко та його товариш по службі Пантелей Борисович Лактіонов. Обидва загинули, віддавши своє життя за Перемогу, обом присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
Теперішнє покоління міліції свято береже традиції своїх попередників. За службовими обов’язками  міліції приходилося вести активний бій на самому передньому краї боротьби зі злочинністю, з неповноцінною психологією та мораллю.

ИЗ ВОСПОМИНАНИЙ БЫВШЕГО НАЧАЛЬНИКА БЕРДЯНСКОГО ГОРОДСКОГО ОТДЕЛА МИЛИЦИИ, ПОЛКОВНИКА МИЛИЦИИ В ОТСТАВКЕ КАМАЕВА АЛЕКСАНДРА АНТОНОВИЧА
Александр Камаев один из тех, кто стоял у истоков бердянской милиции, он руководил Бердянским горотделом с 1971 по 1985 год. Именно его усилиями было построено здание нынешнего горотдела милиции. В июне Александру Антоновичу исполнилось 72 года. Сегодня он возглавляет общественное формирование «Порядок в нашем доме», ничего не получая за свою работу, является заместителем председателя старейшин Международного союза казаков «Запорожская сечь» и третий год председателем секции Интерпола по южному региону Запорожской области.
   Александр Антонович, расскажите, как начиналась Ваша карьера?
Я комиссовался с флота в 1957 году. Горком комсомола направил меня на завод
«Азовкабель» на должность дежурного электрика по заводу. Потом меня избрали в бюро
заводского комсомола. Завод был молодежный, комсомольцев больше четырех тысяч
человек. Я проработал электриком где-то п
олтора года, а потом меня поставили
энергетиком десятого цеха. В 1960 году на предприятиях стали создаваться комсомольско-
молодежные бригады. Я возглавил бригаду бронировщиков, в которую входили Матвей
Тищенко и Виталий Кузнецов, первый сейчас работает заместителем директора, а второй
уже около 32 лет ректором Днепропетровского машиностроительного института. В 1958
году создавались комсомольские оперативные отряды по охране общественного порядка.
Горком партии предложил мне пойти комиссаром в отряд, который возглавил Сергей
Пасичный, бывший комсорг пединститута. После того как Сережу избрали первым
секретарем горкома комсомола, я принял оперативный отряд. С этим отрядом я работал до
1962 года. Помимо работы на бронемашине, это очень трудоемкая работа, я за день
перемолачивал около трех-трех с половиной тонн металла, я после работы успевал забежать
домой помыться и поесть, и бежал в дружину. Я ее построил по структуре милиции: у меня
был и уголовный розыск, и ОБХСС, и следствие... Работа нашего отряда была отмечена
центральным комитетом комсомола. В Ленинграде на слете нас признали лучшими вместе с
Ленинградским и Челябинским отрядами. В 1962 году 26 ноября меня пригласили на
заседание бюро горкома прямо из цеха. Я еле успел отмыться от мазута, принять душ и
отправиться на заседание. Николай Степанович Шаульский, который вел заседание,
поднялся и сказал, что есть предложение
«направить Сашу Камаева заместителем
начальника милиции». Я так удивился: «Какая милиция, я флотский офицер!». А Николай
Степанович ответил: «Ты флотский офицер, но ты солдат партии!» Мне было тогда 28 лет.
Я уехал в Запорожье, меня оформили за сутки, и 28 ноября я уже приступил к своим
обязанностям. Начальником был тогда Михаил Александрович Любимый. Этот человек
очень много дал мне в моем становлении. Я тогда был его единственным заместителем. Мы
обслуживали Бердянск и Бердянский район. У нас были лошади, велосипеды. Всего было 12
лошадей. Все участковые инспектора в районе имели лошадей. Я как-то поехал в район
проверять службу со старшим инспектором, сели на лошадей и поехали в Старопетровку. Я
до того ни разу не ездил верхом. До горы доехал, а потом решил, что лучше идти пешком. У
нас тогда было 86 человек личного состава. В 1963 году были созданы райотделы милиции,
и мы стали горотделом, и обслуживали уже только город. До 1966 года я проработал в этой
должности, учась всему на ходу. А потом я окончил Киевскую Высшую школу МВД СССР.
Все три года учебы я был секретарем партийной организации курса. В 1969 году, по окончании учебы, меня направили на должность начальника Приморского райотдела милиции. Николай Степанович Шаульский тогда подключил обком партии, и меня перенаправили в Бердянск первым заместителем начальника горотдела. А в 1971 году я был назначен начальником. Через четыре года было уже три заместителя, еще через год - пять заместителей и 364 человека личного состава.
~ Где на тот момент размещался горотдел?
   На ул.Свободы в том здании, где сегодня находится ГАИ. Условия работы были
жуткие, люди сидели по шесть человек в кабинете. МВД помочь ничем не могло, так как не
было средств. Тогда я пошел к Шаульскому и объяснил, что так работать невозможно.
Николай Степанович согласился, и мы стали думать, что делать. Я предложил строить новое
здание горотдела комсомольско-молодежной стройкой. Эту идею поддержал председатель
горисполкома Александр Васильевич Корнев, который был не только строителем, но и
руководителем с большой буквы. Он предложил обратиться за помощью к директорам
заводов. Их просто посадили в автобус и повезли к нам в горотдел, чтобы они посмотрели,
в каких условиях работают люди. Я постарался, чтобы в это время все 360 человек были на
местах. Они сидели в кабинетах буквально «в четыре слоя». Эта экскурсия произвела на
директоров нужное впечатление. Это были патриоты своего родного города. Все они
согласились помочь. Меня послали в Киев, чтобы найти проект, от которого можно было
оттолкнуться. Я привез такой проект, и мы на его основе вместе с директором проектного
института стали проектировать новое здание горотдела. И наш проект оказался на то время
лучшим в Союзе среди таких заштатных городов, каким был Бердянск. Строительство
началось в 1975 году. Я лично ездил по предприятиям с формой №2 и собирал всё, что
можно, где 100 тысяч, где 300, где кирпич. Мне приходилось самому этим заниматься,
потому что не было ни прорабов, ни кого. РСУ-4 дало двух каменщиков и мастера,
остальные работы выполняли те, кто отбывал 15 суток, сами своими силами во время
субботников. Строили мы его три года. Нужен был паркет, я подключил своих друзей из
Западной Украины, нам бесплатно дали паркет. На всех этажах в горотделе лежит паркет.
Нужна была мастика, я обратился к латышам, которые учились со мной в академии, те
помогли с мастикой. И так далее. Трудностей было много, рассказывать времени не хватит.
Построили прекрасное здание, где всем хватило места. Каждый получил отдельный
кабинет.
10 ноября 1978 года мы торжественно открыли новый горотдел. Это был настоящий праздник для всех сотрудников. А потом я получил строгий выговор от министра за использование служебного положения при строительстве здания горотдела. Через три месяца это взыскание с меня снял министр МВД Союза Николай Анисимович Щелоков и наградил именными часами. Вот такая была чехарда! Но здание стоит до сих пор, и в нем работает уже третье поколение.
   Александр Антонович, а как Вы оцениваете работу нынешнего горотдела?
- Трудно сравнивать, почти невозможно. Тогда была рабоче-крестьянская милиция. На нас смотрели, как на равных, нас уважали. В милиции работали патриоты, фанаты своего дела. 70% личного состава были направлены с предприятий по направлению горкома партии и комитета комсомола. Зарплаты были маленькие, но люди все равно шли, хотя знали, что их ждет 12-часовый рабочий день, как минимум. Я, как начальник получал 400 рублей. Опер получал около 130-140 руб., начальник отдела получал 160 руб. Но каждого 20-го числа люди получали зарплату. Они были обеспечены формой, от ботинок до фуражки. Я, как начальник об этом не думал. Я не думал о бензине и керосине, у меня всё было в достаточном количестве. Были также суды чести, на которых разбирали каждый проступок. Если кто-то позволял себе что-то, выгоняли с треском. 85% личного состава
были комсомольцами и коммунистами, а 30 % участниками войны. Это тоже очень много значило. Пусть эти люди были мало образованы, но это были люди высокого сознания. Сегодня нет ни одного офицера без высшего образования, но это совсем другие люди, у них нет школы жизни за плечами. Когда я был начальником, я знал лично жену каждого сотрудника, сколько у кого детей. За моей спиной был сильнейший аппарат комитета партии и исполкома. Каждый год исполком выделял 25-30 квартир для личного состава. Я считаю, что настоящий начальник должен работать по принципу: требуя от людей, нужно давать людям!   2006 г.
ВИДАТНІ СПІВРОБІТНИКИ БЕРДЯНСЬКОГО МВ УМВС
Денисов Сергій Кузьмич — один з перших керівників міліції міста Бердянськ.
Народився 28 вересня 1893 року в с. Болтоногово Калузької області в сім'ї селянина — бідняка. В 1914 році служив солдатом в царській армії, де пізнав всі жахи кривавої бойні І Світової війни. В рідне село з фронту бувалий солдат Денисов повертається одразу після перемоги революції.
В склад волосного виконавчого комітету С.К. Денисов увійшов як начальник міліції. Бердянщина стала другою батьківщиною Денисова.
Геройськи загинув 12 лютого 1920 року; захищаючи місто від нападу бандитських формувань.
Старший лейтенант Єнін Іван Дмитровмч. Народився в 1922 році в селі Новотроїцьке Бердянського району.
3 1941 по 194 6 рік служив в лавах Червоної Армії, учасник ВВВ.
Після закінчення війни, в 1948 році Бердянським райкомом партії направлений на службу в Бердянській МВ ВС, де служив міліціонером, потім старшим уповноваженим. Дослужився до звання старшого лейтенанта.
25 вересня 1966 року Єнін Іван Дмитрович трагічно загинув при затриманні злочинця. 10 січня 1975 року Указом Президії Верховної Ради СРСР старший лейтенант нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
Народився Олександр Іванович Матвеєв 7 листопада 1952 року у селі Старопетрівці Бердянського району Запорізької області в сім'ї селян. Тут пройшло його дитинство, тут здобув середню освіту, звідси його проводжали до армії.
Батько, Іван Дмитрович Матвеєв був учасником Великої Вітчизняної війни о Виховував сина на героїчних вчинках бійців на їх бажанні відстояти незалежність своєї Вітчизни.
Мама Олександра Катерина Євсіївна змалечку вчила сина бути людиною чесною, доброю і уважною до людського горя.
Навчаючись у школі, Сашко мріяв про міліцейську службу, полюбляв читати книжки про міліцію, приділяв увагу фізичному вихованню.
Відмінно служив в лавах Збройних Сил. За 2 роки служби Олександр пройшов від рядового солдата до старшини. Його ім'я було занесено у Книгу Пошани частини.
Після служби в армії Олександр Іванович поступає до лав міліції. «Його керівником стає Микола Петрович Настич. Про нового міліціонера колеги казали, що його відрізняли такі риси, як чесність, порядність, працелюбність, повага до своїх товаришів, сміливість.
У вересні 1974 року Олександра Івановича Матвеєва призначено командиром відділення. У тому ж 1974 році його зараховано студентом заочного відділення Дніпропетровської середньої школи міліції.
4 листопада 1974 року у боротьбі з озброєним злочинцем 22-річного старшину міліції
було важко поранено, а 18 листопада Олександр Іванович Матвеєв помер від ран.
За самовіддані дії при затриманні небезпечного злочинця старшину міліції Олександра Івановича Матвеєва нагороджено орденом Червоної Зірки та знаком ЦК ВЛКСМ «Воїнська звитяга» (посмертно).
Наказом начальника УВС Запорізького обласного комітету ім'я старшини міліції Олександра Івановича Матвеєва занесено до особового складу Бердянського МВВС та до меморіальної дошки обласного УВС поруч з іменами бійців запорізької міліції, які загинули під час виконання службових обов'язків.
У 1974 р. ім'ям Олександра Матвеєва було названо вулицю у Бердянську, у мікрорайоні школи №13. А через 25 років школі №13 Бердянську рішенням міськвиконкому № 727 від 24 грудня 1999 року присвоєно ім'я Олександра Матвеєва.

Комментариев нет:

Отправить комментарий