Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

суббота, 31 января 2015 г.

Втрати працівників органів внутрішніх справ та військовослужбовців Нацгвардії України в україно-російській війні 2014 -2015 рр.

Втрати за 2015 рік: частина 8, частина 9, частина 10


Батальйон спеціального призначення «Свята Марія»
МВС України

Росоха Василь  (Позивний «Тихий»)         Боєць Батальйону МВС спеціального призначення «Свята Марія».         
Дереш Валерій  (Позивний «Амін»)   32 роки, Хмельницький. Боєць розвідгрупи «Святі» Батальйону МВС спеціального призначення «Свята Марія». Як кажуть побратими, Валерій був одним із центральних людей під Павлополем, він водив розвідгрупи «на ту сторону».
22 лютого 2015         близько 15:00 на трасі Донецьк - Маріуполь в районі пам'ятного знака Сталевару під Маріуполем перекинувся автомобіль «УАЗ» з військовими. Водій не впорався з керуванням, автомобіль виїхав за межі проїжджої частини і перекинувся. За даними медиків, двоє військових загинули на місці, ще одного доставили в лікарню, але врятувати його не вдалося

Доброволець батальйону «Свята Марія» розбився в автокатастрофі.

Вчора, 22 лютого, на в’їзді до Маріуполя сталася трагічна дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинули троє військових: боєць танкового батальйону та двоє бійців батальйону «Свята Марія». Один з них – 32-річний хмельничанин Валерій Дереш, більш відомий серед своїх побратимів під позивним Амін. Чоловіки їхали з Павлополя до Маріуполя, але пункту призначення так і не дістались: розбились в автокатастрофі…

 «Амін (Валерій Дереш) був одним із центральних людей під Павлополем. Він водив розвідгрупи на ту сторону, пережив десятки артобстрілів, весь час ходив на межі життя та смерті, а загинув в автокатастрофі...» – згадують хмельничанина його товариші по службі.

 «Під Павлополем нашу розвідгрупу називали «Святі». Сьогодні один з наших «Святих» пішов у кращий світ. Мені буде тебе не вистачати, брат», – написав на своїй сторінці у «Фейсбук» друг Валерія Дереша Павло Когут.

 Довідка: батальйон спеціального призначення «Сята Марія» – перший християнський добровольчий підрозділ, створений у вересні 2014 року на базі Сотні Ісуса Христа, яка діє з часів Майдану. Бійці батальйону беруть участь в Антитерористичній операції на Сході України від самого початку конфлікту, із травня 2014 року; у складі батальйонів «Азов» та «Шахтарськ» брали участь у звільненні Маріуполя у червні, у боях за Мар’їнку, Піски, Іловайськ – у серпні 2014 року.

 Наразі батальйон «Свята Марія» обороняє Маріуполь. Бійці несуть постійну службу на блок-постах навколо міста та прилеглих селищах, регулярно потрапляючи під обстріли ворожої артилерії. Спеціально підготовані структурні підрозділи батальйону здійснюють розвідувальну діяльність по всій території зони АТО та розвідувально-диверсійну діяльність на територіях, контрольованих терористами, включно з Донецьком, Луганськом та містами-сателітами.
Герої не вмирають!


Рибальченко Вадим Миколайович    Первомайський Харківська область. Підполковник міліції, заступник начальника райвідділу – начальник кримінальної міліції Первомайського районного відділу ГУМВС України в Харківській області. Приїхав до Харкова у службове відрядження задля організації супроводу мітингу.          22 лютого 2015         близько 13:20 в центрі міста Харків на Московському проспекті біля станції метро «Маршала Жукова», навпроти «Харків-арени», проросійські терористи підірвали вибуховий пристрій, закладений у сніг біля дороги. Терористичний акт було спрямовано проти харків'ян, які проходили колоною від Палацу спорту до метро під час масових заходів на річницю Революції Гідності та вшанування пам'яті загиблих героїв. В результаті теракту загинув підполковник Рибальченко, відомий харківський активіст Ігор Толмачов, по дорозі до лікарні помер від поранень ще один харків'янин, 11 чоловік отримали поранення, в тому числі 5 міліціонерів та одна 15-річна дитина


Герої не вмирають!



Амброс Сергій Сергійович  (Позивний «Амброс»)      16 травня 1990, Черкаси. Молодший лейтенант, боєць полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Громадський активіст, учасник ініціативної групи «Здравіє» та координаційної ради молодіжних організацій «Патріотична ініціатива». Займався бойовим гопаком, організовував змагання «Козацькі забави», посів друге місце на загальноукраїнському чемпіонаті. Брав участь в організації патріотичних акцій, у численних етно-фестивалях, де часто працював у якості волонтера. Належав до руху ультрас ФК «Черкаський Дніпро». Брав участь у мовному Майдані в Черкасах. Був активним учасником Революції Гідності. До полку «Азов» прийшов у травні 2014 року. Нагороджений Відзнакою за заслуги перед Черкащиною (посмертно). Залишились батьки та старший брат.           18 лютого 2015         загинув під час мінометного обстрілу села Широкине (Новоазовський район Донецька область).[435] За інформацією «Громадського ТБ», в селі Широкине російські бойовики з мінометів обстріляли позиції українських захисників, після чого розпочався бій із застосуванням стрілецької зброї. Були поранені двоє бійців полку «Азов», один з них помер у лікарні Маріуполя.

21 лютого на Соборній площі Черкас бійця провели в останню путь.



Батальйон спеціального призначення "Азов" - нова сторінка
Сьогодні під час мінометного обстрілу в селищі Широкине загинув боєць полку спецпризначення «Азов» з позивним «Амброс». Звали героя Сергій, родом з Черкас. В полку «Азов» був з кінця травня. Приїхав з побратимами боронити святу Українську землю.
 Амброс завжди був попереду. Одного разу журналісти запитали Амброса :»Чому ви пішли на війну?», - Амброс відповів, - «А хто як не я?».
 Ми пам’ятатимемо тебе, брате. Ти будеш продовжувати боротьбу в лавах нашого небесного побратимства. А ми тут, на землі, будемо робити все, щоб твоя смерть не була марною. Помстимо смерть великого лицаря!


Герої не вмирають!


Вовк Богдан Ігорович        9 липня 1969, Дрогобич Львівська область. Боєць 5 роти 2 батальйону Національної гвардії України.         17 лютого 2015        загинув під час відводу сил АТО з району Дебальцеве. Вважався зниклим безвісті, тіло упізнано в Харківському морзі.



Герої не вмирають!

Лабань Роман Олегович   1993, Сутківці Ярмолинецький район Хмельницька область. Лейтенант, військовослужбовець полку Національної гвардії України, в/ч А3028, колишній спецпідрозділ МВС «Ягуар» (Калинівка). Закінчив Київську академію внутрішніх справ. Не одружений. Залишилися батьки.    Загинув в ніч на 18 лютого в районі міста Дебальцеве


Герої не вмирають!


Хроленко Євген Миколайович  36 років, Ромни Сумська область. Старший лейтенант міліції, інспектор Роменського міськвідділу міліції. В зоні АТО перебував у відряджені в складі зведеного загону УМВС України в Сумській області, забезпечуючи охорону громадського порядку. Прослужив у міліції 15 років, працював у патрульній службі, потім у карному розшуку на посаді молодшого інспектора-кінолога, інспектором-черговим в ізоляторі тимчасового тримання, інспектором міськвідділу.            17 лютого 2015            отримав смертельні поранення в зоні АТО.


Полк особливого призначення «Азов»
Національної гвардії України

Кирилов В'ячеслав Юрійович  (Позивний «Козак»)  19 грудня 1984, Одеса. Боєць полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України.

Грицай Антон Юрійович  (Позивний «Сіф»)       7 травня 1987, Полтава. Боєць полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Належав до лав ультрас ФК «Ворскла» з групи COGE. Був активним учасником Революції Гідності. У Полтаві Антон разом із художником Дмитром Білоконем створили графіті-меморіал пам'яті борців за незалежність.
– Він бився як лев, як лев і загинув. Справжній патріот, який ще від майдану і до війни робив все від себе залежне задля спільної справи. Зараз він нас залишив і не тільки нас, а ще й своїх близьких з величезним болем на самоті. Загинув як справжній чоловік з честю та зі зброєю в руках. Ми маємо допомогти всім, чим можемо, це справа честі, – говориться у повідомленнях друзів Антона.


Чеботарьов Михайло Вікторович  (Позивний «Чавур»)       29 липня 1987. Боєць полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України.
Загинули у бою з російськими збройними формуванням в районі села Широкине (Новоазовський район Донецька область). За повідомленням ГО «Оборона Маріуполя», під час обстрілу терористами села Широкине (Новоазовський район Донецька область) в бою загинули 5 бійців-добровольців, 18 поранені. Також поранення отримали 4 військових ЗСУ
Чеботарьов Михайло 87 року народження Позивний "Чавур" служив у Полку АЗОВ, загинув при захисті "Широкіно", біля нього розірвалася міна. отримавши осколочні поранення м'яких тканей ніг була пошкодженна пахова артерія, помер по дорозі у лікарню.


Батальйон оперативного призначення «Донбас»

Шабельний Олег Юрійович  (Позивний «Цар») 11 жовтня 1966, Піщана (Білоцерківський район) Київська область. Старшина, старший кулеметник батальйону оперативного призначення «Донбас».            15 лютого 2015         бійці роти батальйону, яка була нещодавно перекинута в район міста Маріуполь, пересувались з провідником та вийшли на блок-пост сепаратистів, в результаті чого відбулось бойове зіткнення. Олег загинув у бою від кулі снайпера
Тельнов Євгеній Львович  (Позивний «Усач»)   20 листопада 1961, 53 роки, Кіровоград. Водій, боєць батальйону оперативного призначення «Донбас». До травня 1982 року проходив військову службу в Києві у внутрішніх військах. Працював на Кіровоградському заводі радіовиробів токарем, потім лаштувальником верстатів з ЧПК. Заочно навчався в Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування за спеціальністю «Обробка металів». Працював інструктором зі спорту в Кіровоградській РТШ (ДОСААФ). Останні роки займався власним бізнесом. В червні 2014 року добровольцем долучився до лав батальйону і з липня перебував у зоні АТО, був поранений, вийшов з «іловайського котла» зі зброєю. На виборах до Верховної Ради у 2014 році балотувався по виборчому округу №100 від «Об'єднання «Самопоміч».            15 лютого 2015         Бійці роти батальйону, яка була нещодавно перекинута в район міста Маріуполь, пересувались з провідником та вийшли на блок-пост сепаратистів, в результаті чого відбулось бойове зіткнення. В бою загинули двоє бійців та 3 отримали поранення. Перед смертю Євгеній під вогнем витягнув одного з поранених товаришів з поля бою.

Боец БСП "Донбасс" с позывным Авер

Нахожусь сейчас в госпитале и плачу. Усач единственный кто пошел меня вытягивать раненого. Я лежал бес сознанием и с окровавленной рукой и увидел как вся техника разворачивается назад и тут я понял и думал что меня оставили т. к. я был самый последний к сепорскому посту. Я лежал и думал что моя миссия в этой войне окончена. Вокруг меня рвались мины, АГСы, разрывались РПГ. Пулеметчик и снайпер не на секунду не перестовал по мне работать. Рядом Краз с которого я спрыгнул, а в этом Кразе находился мой друг Царь. Ему снайпер попал прямо в левый глаз. Я лежал часа полтора. И вдруг я услышал голос знакомый, это был Усач. Он кричал кто остался впереди. Вы не поверите как я был рад этому голосу. Я кричал чтоя еще живой ну идти не могу на что он ответил, лежи я иду. Идти нужно было метров 100. Я кричал не нужно работает снайпер и ПКМ. И смотрю а он идет ко мне в полуприседе. Я не знаю откуда у меня взялись силы, я пополз ему на встречу. Когда мы встретились, он взял меня под мышку и начал отстреливаясь, тащить меня назад. На встречу бежал Святослав,Свет и Карпо. Они посадили меня в БТР и отправили в тыл. По приезду в госпиталь, я узнал что он погиб. Я клянусь всем чем у меня есть, что я его не забуду. Он спас мне жизнь. Спи спокойно и пусть тебе будет пухом земля. Царь спи спокойно и пусть тебе будет пухом земля. СЛАВА ГЕРОЯМ!!!


 21.10.2014

Всего полгода назад Евгений Тельнов имел собственный бизнес в Кировограде, регулярно сотрудничал с редакцией «УЦ», но в начале июня закрыл предприятие и пошел добровольцем в батальон «Донбасс». С 13 июля в зоне АТО. 24 августа ранен осколком мины в левую руку. 29 августа оказался в окружении в Иловайске, во время выхода батальона через «зеленый коридор» колонну расстреляли из российских танков: 109 бойцов попали в плен, больше сорока пяти человек погибли, вышли с оружием всего сорок, в том числе и он.

- Когда мы выходили из Иловайска, - рассказывает Евгений Львович, - то нам был обещан так называемый зеленый коридор в обмен на пятнадцать пленных. Но перед селом Червоносельское российские танки и БТРы стали обстреливать колонну. Зрелище страшное: машины «раскрываются» напополам, как игрушки, куски мяса летят в разные стороны. Сколько там погибло человек, точно неизвестно, полностью останки собрали только через месяц – 29 сентября – и отвезли в Днепропетровск на экспертизу. 87 человек еще в плену, поэтому пока трудно восстановить картину. Мы через поле рванули к ближайшему селу. Там отстреливались. К вечеру начались переговоры: нам предлагали сдаться и обещали отправить в буферную зону. Но наша группа, 12 человек, после наступления темноты смогли выйти из кольца… 31 августа я добрался до базы батальона в Курахово.

- Меня очень часто спрашивают, - говорит Евгений Львович,  - «зачем я туда пошел в пятьдесят два года. Меня, честно говоря, этот вопрос не перестает удивлять. Если не я, то кто? Наши дети? Если каждый будет думать: «меня это не касается», «мне это не нужно», – то скоро чужие войска будут стоять под Кировоградом. У нас в батальоне был молодой человек из небольшого городка под Донецком (он сейчас в плену), и он, когда обстреливали его родной город, говорил: так им и надо. Я очень удивился, а он объяснил: «Когда в городе было двадцать сепаров, я звал: пойдемте набьем им морды, выгоним их с нашей земли. Никто не хотел вмешиваться, вступать в конфликт, все думали, что и без них обойдется. Не обошлось…» Вот и я о том же: нельзя сидеть и ждать, что кто-то сделает что-то за тебя, – нужно идти и делать. Иначе это же будет и с Кировоградом.

Сегодня по этой же причине Евгений Львович решил баллотироваться – он кандидат в депутаты на 100-м избирательном округе. Самовыдвиженец.

- У нас в стране больше ста генералов, - говорит он. - А вы за все время АТО хоть раз слышали о какой-то успешной операции, стратегии, плане? Нет никаких планов и стратегий, не налажена даже связь между батальонами. То же самое происходит во всей стране. Просто там это лучше видно, там все на поверхности: каждое бездействие или неправильное действие – это смерть и кровь. Здесь меньше жертв, но система та же. Эту систему надо ломать, а чтобы ее сломать, нужно войти в нее, - другого пути я не вижу.

Целый блок программы Евгения Тельнова посвящен именно военной сфере: прозрачные госзакупки и процедуры реализации, производство и закупка современного оборудования, формирование военного резерва путем создания системы военной подготовки граждан и т. п. Особенное внимание, по мнению кандидата, нужно обратить на адресное обеспечение людей, которые принимали и принимают участие в АТО:

- Мне 52 года, когда я вступил в «Донбасс», призывной возраст был еще до 50 лет, - говорит он. - И вот с 10 июня до 14 августа меня вообще не было в списках батальона! 18 июля мне выдали оружие – автомат и гранатомет. Понимаете? Человеку, который де-юре не был военнослужащим, не числился в батальоне! И таких, как я - старше пятидесяти, – в батальоне было 80 человек. Многие из них были ранены, погибли, не имея статуса военнослужащих, их семьи не получат страховки и посмертных выплат – как будто они просто шли мимо… Нас внесли в списки после изменения закона о мобилизации, а иностранцев не внесли. «Донбасс» задумывали как интернациональный батальон, там есть белорусы, грузины, русские. Они добровольно и бескорыстно защищают Украину, но до сих пор не являются военнослужащими, не получают ни копейки на самые элементарные нужды! Что нужно, чтобы решить эту проблему? Нужно просто принять одно политическое решение: если эти люди воюют в добровольческих батальонах, значит, они защитники Украины, независимо от их возраста и гражданства. Но почему-то такое решение никто не принимает…

Еще один блок касается сферы правосудия и правопорядка. Евгений Тельнов считает необходимым обновить судейский и прокурорский корпусы и провести реформу милиции, чтобы из карательного органа она превратилась в орган охраны правопорядка.

- Посмотрите, что происходило: толпа «титушек» нападает на митингующих, а милиция стоит рядом и наблюдает. Объясняют это тем, что «милиция с народом», на самом деле мы понимаем: им дали такой приказ. Но, во-первых, эти люди – не народ, а во-вторых, милиция должна быть с народом, но на основании ЗАКОНА. Милиция должна охранять закон – и все! И каждый милиционер должен понимать, что зарплату, надбавки, пенсию в 45 лет платит ему не президент, не губернатор, не его начальник, который отдает приказ, а граждане Украины, каждый из нас. Мы – его работодатели, в наших интересах он должен работать. То же самое касается судей, прокуроров, народных депутатов и чиновников всех рангов. Зарплату им платим мы, украинцы, и мы имеем право требовать, чтобы они выполняли свою работу и действовали в наших интересах…

Записала Ольга Степанова, фото Павла Волошина, «УЦ».

Полк особливого призначення «Азов»
Національної гвардії України

    
Радіонов Володимир Олександрович  (Позивний «Чемпіон»)  7 листопада 1988, Луганськ. Боєць полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Належав до руху ультрас ФК «Зоря».
Черненко Роман Олександрович  (Позивний «Бенч»)        25 травня 1995, 19 років. Боєць полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України.


Гольченко Ігор Іванович  (Позивний «Ернесто»)        16 жовтня 1996, 18 років, Суми. Боєць полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Належав до руху ультрас ФК «Суми».
14 лютого 2015         загинули у боях з російськими збройними формуванням в районі між містом Маріуполь і Новоазовськом, під час відбиття атаки на село Широкине (Новоазовський район Донецька область)


У результаті важких боїв, що тривали з 05:00 ранку, ворог із населеного пункту Широкине повністю вибитий. Бійці полку «Азов» сьогодні проявили надзвичайний героїзм, адже спочатку ситуація розвивалась аж ніяк не на нашу користь. Ця перемога дісталась надзвичайно великою ціною - п’ятдесят Героїв отримали поранення.

Троє поповнили відвічне небесне воїнство. Присутні значні втрати у техніці, але боєздатність підрозділу збереглася.

Сьогодні ворог у порівнянні з попередніми атаками відрізнився чіткістю дій і високим професіоналізмом. Відчувається поповнення колон техніки зі сторони російського кордону. Дуже оперативно та чітко працювала ворожа артилерія. Додамо, що артилерія полку «Азов» та ЗСУ показала себе ще краще: під Безіменним знищено склад з боєприпасами терористів, ліквідовано досить багато ворожої техніки.

Можемо констатувати факт, що, в результаті сьогоднішніх боїв, російські війська на південному фронті розбиті.

Андрій Білецький щойно оголосив про призупинення наступальної операції на сході у зв’язку з перемир’ям. Варто зазначити, що нелегко йому далося це рішення, адже перед нами - розбита ворожа армія, яка наразі нездатна на спротив

Герої не вмирають!

Коряк Дмитро Володимирович  (Позивний «Брат»)  25 квітня 1989, Миргород, Полтавська область. Боєць Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Був активним учасником Революції Гідності з перших її днів, входив до Свободівської сотні Самооборони Майдану у Жовтневому палаці. Потім організовував Самооборону на Полтавщині[328]. В серпні 2014 року приєднався до батальйону «Азов».           11 лютого 2015         загинув від осколкових поранень вночі під час штурму ворожого блокпоста поблизу села Саханка (Новоазовський район Донецька область) — поруч з бійцем розірвалася міна з ворожого міномета
Анатолій Ханко 
Дімка з Миргорода приїхав на Київський майдан з самого початку,пристав до нашої Свободівської сотні в палаці Жовтневому,і став невід'ємною частиною. Пройшов з нами всі протистояння з "ментами". Потім взяв на себе ношу по створенню Самооборони на Полтавщині. А в серпні сам став "ментом" і приєднався до нас в "Азов", вчора їхня сотня пішла в наступ, його підрозділ відповідав за напрям Саханка, а вночі москалі намагалися відбити їхні позиції. І Дімки не стало.....
Сиджу і згадую рік нашої дружби, пробігають картинки з наших пригод,і на очі навертаються сльози...
P.S. Фотографії немає, не любив він фоткатися. Знайшов...
Захоплена облрада.

Сегодня в 19:21
У бою під Саханкою загинув боєць «Азову» з позивним «Брат».
11 лютого в ході штурму ворожого блокпосту поблизу селища Саханка загинув боєць полку особливого призначення «Азов» Дмитро Коряк (Брат).
У «Азові» Дмитро боровся за свою державу з серпня. Мріяв про той момент, коли ми нарешті підемо в атаку. Брат говорив, що не можна просто стояти і чекати, поки по тобі прилітають снаряди і коли йшов у бій то посміхався, бо крок за кроком звільняв нашу землю.
Загинув Брат від осколкових поранень. Міна ворожого міномета розірвалась біля нього. Наш побратим героїчно загинув у нелегкому бою.
Твоя смерть не буде марною.
Помстимо смерть великого лицаря!



УМВС України у Вінницькій області

Жембровський Денис Вікторович      5 листопада 1981, Вінниця. Майор міліції, старший інспектор з особливих доручень відділу дільничних інспекторів УМВС України у Вінницькій області. В зоні АТО перебував у складі зведеного загону вінницької міліції. У 2002 році закінчив Одеський юридичний інститут. Починав працювати дільничним інспектором у м. Вінниця, згодом на різних посадах міліції громадської безпеки. У травні 2014 року у числі перших міліціонерів вирушив на схід захищати Україну, ніс службу на блокпостах поблизу захопленого бойовиками Слов'янська. У друге своє відрядження до зони АТО поїхав у січні. Одружений.     10 лютого 2015         близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. Денис загинув внаслідок прямого влучання снаряду на територію дислокації зведеного загону вінницької міліції. Ще двоє вінницьких міліціонерів отримали поранення

ГУМВС України в Донецькій області

Юханов Євген Георгійович           28 жовтня 1976, Донецьк. Полковник міліції, начальник міського відділу міліції в місті Дебальцеве УМВС України в Донецькій області. Залишились дружина та двоє маленьких дітей.            10 лютого 2015         Диверсійно-розвідувальна група російських бойовиків здійснила спробу захоплення міськвідділу міліції міста Дебальцеве. Співробітники відділу та бійці батальйону «Артемівськ» відбили атаку, Євгеній загинув у бою з диверсантами.

Управління внутрішньої безпеки на Донецькій  залізниці

Терновий Дмитро       Львів. Начальник Управління внутрішньої безпеки на Львівській залізниці.   10 лютого 2015  о 15:00 поблизу села Логвинове у верхній частині «дебальцівського виступу» на трасі між м. Дебальцеве і м. Артемівськ (Донецька область) група офіцерів МВС, які їхали на двох автомобілях, підірвалася на фугасі та потрапила у засідку. Від вибуху Дмитро загинув, інші офіцери отримали поранення, але прийняли бій та кілька годин тримали оборону, очікуючи на підмогу. В результаті військової спецоперації їх вдалося врятувати.
Сьогодні близько 15-00, під селом Логвиново Донецької області (верхня частина «дебальцівського виступу») потрапила в засідку група офіцерів МВС на чолі з начальником ГУМВС України у Львівській області Дмитром Загарієюі командиром батальйону спеціального призначення МВС «Львів» Ігорем Вольським. При вибуху фугасу загинув начальник УВБ на Львівській залізниці Дмитро Терновий.

Офіцери, які вижили, незважаючи на поранення – не здалися, прийняли бій.

В ході бою тяжкопоранені міліціонери по суті опинилися на території, контрольованій терористами, кілька годин тримали оборону і, в підсумку – зуміли з боєм прорватися товаришам з підрозділу, який вирушив назустріч на виручку.

Починаючи з 15-30, бійці спецбатальйону «Львів» та підрозділ Нацгвардії провели три бойових рейди для порятунку товаришів. Два перших рейди не дали результату.

З третьої спроби група з 8 бійців батальйону МВС особливого призначення «Львів» на чолі з командиром роти, за підтримки ЗСУ деблокували офіцерів.

У даний час поранені евакуйовані із зони АТО.

«Дякую офіцерам, бійцям ЗСУ та МВС за доблесть! Це повинно стати 500%-им правилом – своїх ніколи не кидати! Ніколи. Так створюються непереможні армії і згуртовані сили.

Нам не просто сьогодні, але так буде не завжди! І перемога буде за нами!», -- прокоментував Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков, який сьогодні знаходиться в Маріуполі.

Прес-служба МВС України

Резервний батальйон оперативного призначення «Донбас»

Реута Андрій Олександрович  (Позивний «Медок»)  3 січня 1983, Суми. Солдат резерву, стрілець-санітар резервного батальйону оперативного призначення «Донбас». Закінчив Сумський державний університет, інженер. У вільний час займався страйкболом, виступав за сумську «збірну Франції». Брат і батько Андрія також пішли до армії.         
Вранці 1 лютого машину, на якій бійці повертались з нічної розвідки з Чорнухине до Дебальцеве було обстріляно. Андрій загинув на місці
Копиця Олександр Вікторович 1977. Купянськ. Солдат резерву, водій резервного батальйону оперативного призначення «Донбас».    


  Мякотін Сергій Павлович  5 грудня 1970, Лебедин. Солдат резерву, розвідник резервного батальйону оперативного призначення «Донбас».
Ковальов Костянтин Георгійович, 1958 . Молодший сержант. Начальник поста збору та обробки інформації резервного батальйону оперативного призначення «Донбас».

Беляєв Сергій Володимирович 1960. Старший солдат резерву, старший кулеметник БТР резервного батальйону оперативного призначення «Донбас».


Магомедов Кадир Кримханович         19 лютого 1972, Харків. Молодший сержант резерву , старший кулеметник БТР резервного батальйону оперативного призначення «Донбас».

В бою з російськими збройними формуваннями під Вуглегірськом (Донецька область) 31 січня загинули 4 бійця батальйону (позивні Папа, Карат, Твердий, Гера).


Полк особливого призначення «Азов»
 Національної гвардії України

Позивний «Вальтер»          1965, Боєць артилерійського підрозділу Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Прийшов до полку «Азов» у грудні 2014 року.

Шульга Анатолій  (Позивний «Бізон»)         1965, Конотоп Сумська область. Боєць «волинського взводу», артилерійського підрозділу Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Ветеран-«афганець». Належав до лав УНСО та організації «Правий сектор» в Конотопі. На фронті перебував з червня 2014 року.

    
28 січня 2015 вночі та зранку російські бойовики вели вогонь у напрямках сіл Гранітне та Миколаївка (Волноваський район) поблизу Маріуполя. Бійці «Азову» виїхали на передову, щоб відтягнути вогневий удар на себе та унеможливити жертви серед мирного населення. В результаті артилерійсько-мінометної дуелі двоє захисників загинули, шестеро отримали поранення.
«АЗОВ» — полк особливого призначення
29 января 2015 в 12:12

Вчора, 28 січня під час артилерійської дуелі від ворожого снаряду загинули два наших побратими Бізон та Вальтер.
Обидва були артилеристами. І Бізон і Вальтер – однолітки - 1965 року народження.

Друг Вальтер прийшов у полк у грудні минулого року, одразу захотів в артилерію. Не дивлячись на вік, Вальтер не поступався молодим бійцям. Займався спортом, у вільний від тренувань та бойових операцій час ходив до спортзалу. Говорив: «Артилерія то така штука - відпрацював і бігом змінювати позицію, тому треба підтримувати форму».

Друг Бізон був одним з перших артилеристів у полку. Для молодих бійців він був старшим братом. Постійно тренував розрахунок, не даючи навіть перепочити. Бізон говорив: «Після бою будемо відпочивати, а зараз до роботи, нема чого сидіть коли ворог у нас на порозі». Після боїв Бізон завжди запитував: «Ну що, ми чотко попали?». Хочеться сказати тобі, друже, ви знищили ворожий розрахунок і склад боєприпасів. Вам вдалось відтягнути вогонь на себе і обстріл наших позицій і села припинився. Ви врятували не одне життя. Сам Бізон під час виконання бойового завдання отримав важкі поранення, не сумісні з життям.

Загинули Бізон і Вальтер смертю хоробрих, смертю справжніх чоловіків у бою за свою Націю та свою Батьківщину.

 Ви назавжди з нами. Помстимо смерть великих лицарів!!!
Герої не вмирають!


Гребенюк Максим    Боєць Полку патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».                        Загинув 24 січня 2015 під час обстрілу російськими збройними формуваннями села Піски (Ясинуватський район) під Донецьком у результаті прямого попадання артилерійського снаряду

Герої не вмирають!

Миколайчук Дмитро Васильович        3 червня 1993, Ломачинці (Віньковецький район) Хмельницька область. Старший солдат, військовослужбовець строкової служби військової частини 3056 Південного ОТО Національної гвардії України. Призваний Віньковецько-Новоушинським ОРВК. Добровольцем поїхав у зону АТО захищати Батьківщину.                     Загинув у результаті артилерійського та мінометного обстрілу близько 9:20 24 січня 2015 позицій Нацгвардії поблизу Виноградне (Волноваський район) Донецької області під Маріуполем


Герої не вмирають!


Дідач Ігор 12 листопада 1974, Трускавець Львівська область. Боєць батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Працював у поліклініці. Був активним учасником Революції Гідності. У квітні 2014 року записався добровольцем до батальйону. Влітку під час відпустки Ігор у Трускавці затримав двох злодіїв, які пограбували жінку в маршрутці, та передав їх правоохоронцям. Залишилися батьки, дружина та дві доньки.

Близько 19:00 5 січня під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі поблизу міста Артемівськ (Донецька область) зіткнулись вантажівка та автобус «Богдан», внаслідок чого загинули 12 бійців батальйону. В цій аварії Ігор отримав важкі травми. 17 січня о 9-й ранку воїн помер у київському шпиталі
Як повідомляє "Львів Online" з посиланням на ІА ZIK, загиблий Герой був свідомим громадянином і патріотом, а також небайдужою людиною. 15 серпня, у Трускавці воїн Національної гвардії України трускавчанин Ігор Дідач, перебувачи у короткотерміновій відпустці, затримав двох злодіїв.

Зі слів завідувача відділу Миколи Гука, Ігор їхав на зустріч військовослужбовців, що беруть участь в АТО, з міським головою Русланом Козирем у маршрутці № 2. Біля готелю «Бескид», де маршрутка зупинилася, одна жіночка закричала, що її обікрали. З маршрутки, якраз, вийшли двоє чоловіків. За ними кинувся Ігор Дідач. Йому на допомогу вистрибнув водій маршрутки. Затримати втікачів вдалося біля центральної бібліотеки міста, що на вулиці Дрогобицькій. На щастя, поруч був міліцейський патруль. Йому відважний нацгвардієць і передав затриманих. Правоохоронці повернули викрадений гаманець його власниці. За це воїн отримав подяку від правоохоронців і потерпілої.

Повідомляється також що Ігор Дідач, активіст Майдану, з квітня служив в першому батальоні Національної гвардії. Оборонець гори Карачун під Слов`янськом.

Герої не вмирають!

Дорош Тарас Русланович            30 жовтня 1987, Малехів Жовківський район Львівська область. Сержант міліції батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС України у Львівській області. Добровольцем пішов до батальйону у травні 2014 року. Залишилась дружина.                        Загинув 14 січня 2015 при виконанні бойового завдання в смт Станиця Луганська. Снайпер поцілив між пластинами бронежилета на грудях
«З глибоким сумом повідомляю вам, що дві години тому у Станиці Луганська від кулі снайпера, при виконанні бойового завдання загинув сержант міліції батальйону особливого призначення «Львів» Дорош Тарас Русланович, 30.10. 1987 р.н. мешканець Малехова, Жовківського р-ну», – написав на своїй сторінці у Facebook начальник головного управління міліції Львівщини Дмитро Загарія.

За його словами, у травні 2014 року Тарас Дорош добровільно вступив на службу у батальйон «Львів». 20 грудня за сумлінне виконання своїх обов'язків у зоні АТО його нагородили почесною грамотою ЛОДА.

Тарас Дорош загинув під час виконання бойового завдання неподалік селища Станиця-Луганська. Снайпер поцілив між пластинами бронежилета на грудях.

«Війна завжди забирає кращих, а Тарас був одним з найкращих. Бойові товариші цінували його за сміливість та рішучість. Він ніколи не боявся брати на себе відповідальність. Усі організаційні та фінансові питання, пов’язані з похороном, бере на себе ГУ МВС України у Львівській області. Про дату та місце поховання ми повідомимо пізніше», - розповів Загарія. http://zaxid.net/news/showNews.do?u_zoni_ato_zaginuv_28richniy_dobrovolets_batalyonu_lviv&objectId=1336830


Герої не вмирають!

Чомко Ярослав Степанович       20 вересня 1984, Івано-Франківськ. Резервіст окремої медичної роти імені Пірогова Національної гвардії України. Активний учасник Революції Гідності, надавав медичну допомогу в медичному пункті Жовтневого палацу. Потім пішов добровольцем на фронт. Після ротації в січні 2015 року повернувся на фронт, служив у військовому шпиталі в центральній лікарні Артемівська.          12 січня 2015      отримав несумісне із життям вогнепальне поранення в місті Артемівськ (Донецька область). Проводяться слідчі дії щодо встановлення обставин. Поховали Ярослава в селі Крихівці Івано-Франківського району.

Батальйон оперативного призначення імені Героя України
генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України

Лагно Роман Іванович        19 липня 1977, Волиця Сокальський район Львівська область. Старший солдат резерву, старший кулеметник 2 роти батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Проживав у місті Сокаль. Працював на газокомпресорній станції. Під час Революції Гідності був десятником 10-ї Сокальської сотні Самооборони Майдану. 18 лютого 2014 року в бою з «Беркутом» і «тітушками» отримав поранення ока. Після Майдану добровольцем пішов на фронт захищати Вітчизну. Залишився 11-річний син, батьки, брат, сестра.




               
Фурик Роман Степанович 20 лютого 1963, Коломия Івано-Франківська область. Підполковник міліції у відставці, боєць БПСМОП «Миротворець», був прикомандирований до батальйону оперативного призначення імені генерала Кульчицького Національної гвардії України. Працював у Коломийському відділі по боротьбі з організованою злочинністю. Вже будучи на пенсії, пройшов Євромайдан, де отримав поранення в обличчя. Пішов на фронт добровольцем у лавах Нацгвардії з самого початку бойових дій. Був під Слов'янськом на перших блок-постах. У жовтні отримав іменний годинник від голови Верховної Ради України. Залишилися батько, дружина та двоє синів.
Вдень 9 січня 2015 близько 12:30 патруль бійців Нацгвардії в смт Станиця Луганська на вул. 5-а лінія потрапив у засідку, в бою 2 бійця загинули, 14 отримали поранення.

Полк особливого призначення «Азов»

Шьохолм Лео  (Leo Sjöholm Позивний «Вікінг»)           23 липня 1983, Швеція. Шведський доброволець, військовий інструктор Полку особливого призначення «Азов». Пройшов шлях воїна разом з «Азовом» від самого початку бойових дій, долучившись до захисту суверенітету Народу України від окупантів та їх пособників.       8 січня 2015   загинув в автокатастрофі під час виконання бойового завдання під Бердянськом, від отриманих травм помер на місці.
«АЗОВ» — полк особливого призначення
З сумом повідомляємо, що в автокатастрофі загинув наш бойовий побратим доброволець-волонтер зі Швеції Лео. Лео був в «Азові» інструктором, вчив бійців тонкощам військової науки. В ДТП потрапив під час виконання бойового завдання.
На початку нашого бойового шляху, напередодні одного з наших перших боїв почався дощ. Лео сміявся, вийшов з під дерев і розповів нам, що по скандинавській легенді дощ перед боєм – це радість Тора за молодих воїнів, які приймають свій перший бій.
Тепер ми навчені досвідом, і загартовані в боях… Дякуємо тобі, Лео, ми добре засвоїли твою науку! Тор чекає на тебе!
Бас Павло Іванович  Позивний «Фікс»)    1 липня 1988, Тернопіль. Боєць Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Був активним учасником руху ультрас тернопільського ФК «Нива». В зоні АТО перебував три місяці. Залишились молодші сестра і брати.         7 січня 2015   загинув від кульового поранення на блокпосту в районі села Гранітне (Волноваський район) на півдні Донецької області. Похований на Микулинецькому кладовищі Тернополя.
У неділю, 11 січня, тіло військового привезли на Тернопільщину. Супроводжували його бойові побратими із полку «Азов». В останню путь бійця проводжали навіть ті, хто не знав його особисто.

«Павло пішов воювати тому що дуже любив Україну. Він був хорошим, добрим, веселим. Був надійним бойовим побратимом. Не пам’ятаю моментів коли б «Фікс» не посміхався. Він завжди вмів розвеселити, підтримати.  На полігоні Павло показував найкращі результати. Павло загину за свободу і нову Україну», – розповідає боєць «Азову» на позивний «Бомба».

Поховали військовослужбовця на Микулинецькому кладовищі у Тернополі неподалік біля матері.




Батальйон оперативного призначення імені Героя України
генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України


Щіпов Максим Юрійович  (Позивний «Макс»)  31 січня 1988, Бердичів Житомирська область. Проживав у м. Київ. Старший солдат резерву, командир відділення батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Активний учасник Революції Гідності, стояв на захисті барикад. З весни 2014 на фронті.       Похований у Києві на Лук'янівському військовому кладовищі.




Сокач Роман Михайлович  (Позивний «Мамай»)       10 квітня 1986, Зимна Вода Пустомитівський район Львівська область. Старший солдат резерву, гранатометник батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Займався малим підприємництвом. Пустив до себе жити переселенців із окупованих Криму та Донбасу. В батальйоні воював півроку. Місяць тому під час відпустки одружився. Похований 9 січня на кладовищі села Зимна Вода.

Скрут Ростислав Степанович  (Позивний «Скрудж»)            14 серпня 1978, Зимна Вода Пустомитівський район Львівська область. Солдат резерву, старший стрілець батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка. Для Ростислава це була перша поїздка на передову після підготовки на полігоні. Залишились дружина та двоє дітей. Похований 9 січня на кладовищі села Зимна Вода



Рожанський Пантелеймон Петрович  (Позивний «Пантя»)        9 серпня 1993, Літин Вінницька область. Старший солдат резерву, старший стрілець-навідник батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Закінчив Вінницький технічний коледж. Навчався у Хмельницькому технологічному університеті. Активний учасник Революції Гідності, був на Майдані у загоні «Пекельна бочка». Хлопця не взяли до Нацгвардії, бо він був студентом, до закінчення навчання залишався один рік. Пантюша пішов з університету, щоб бути на фронті разом з товаришами. Залишились батьки та 10-річна сестра. Похований у селі Сосни Літинського району.
Загиблий в аварії на Донбасі Рожанський був романтиком і правдолюбом з «Пекельної бочки»
 9 січня у селі Сосни Літинського району поховали 21-річного бійця Нацгвардії Пантелеймона Рожанського. Він загинув в аварії на Донеччині разом зі своїми одинадцятьма друзями, з якими був на Майдані у загоні «Пекельна бочка»

І мертвих, і скалічених доставили до Харкова. Саме звідти у день Різдва Христового, 7 січня, батьки Пантелеймона Рожанського – Надія Василівна та Петро Васильович  забирали тіло сина. Коли журналіст RIA набрав номер телефону Надії Василівни, чути було шум коліс.

- Веземо нашого Пантюшу додому, - тремтячим голосом повідомила мати. – Їдемо бусом. Повернемося пізно вночі. Жінка працює завідувачем аптеки у Літині.


Саме так ласкаво – Пантюша - називала мати сина. На запитання, чому обрали дитині таке незвичне ім’я, пані Надія сказала,  що їхній первісток народився 9 серпня якраз на Пантелеймона. Тому й не стали мудрувати. Кума пані Надії і подруга ще із студентських років (разом навчалися у Барському педучилищі), Наталія Куріцина, розповіла про пригоду з народженням Пантюші.

- Надю так і не встигли довезти до лікарні, - каже пані Наталія. – Вона народила хлопчика у дорозі. Тоді вона проживала у батьків у селі Сосни Літинського району. У той день 9 серпня 1993 року відчула, що настає час пологів. Викликали швидку. Хоч їхати недалеко, але все одно не встигли. Пізніше, коли Надя згадувала цей випадок, казала, що пологи пройшли настільки легко, що вона навіть не зрозуміла, що сталося.

Оберемок  квітів  для коханої

- Пантюша виріс правдолюбом і романтиком, - розповідає пані Наталія. – Мамі він соромився зізнаватися у своїх перших почуттях, у тому, що до нестями закохався у студенту Чернівецького університету, а зі мною говорив про це. У мене син старший від нього на два роки. Вони так здружилися, що жартома називали один одного братами. Тому я знала про його справи і в навчанні, і в особистому житті.

У день повноліття батьки подарували Пантелеймону немалу, як для нього, суму грошей. Хотіли, щоб їхній 18-річний син розпорядився ними на власний розсуд. Думали, можливо, витратить їх на навчання в автошколі, бо знали, що хлопець хотів отримати права на керування автомобілем.

- Я не знаю, яку саме суму грошей назбирали Надя й Петро для свого іменинника, - розповідає пані Наталія, але точно відомо, що грошей було не тисяча і не дві тисячі гривень. Можливо, три, можливо, п’ять тисяч. Що зробив  Пантюша? Він поїхав у Чернівці до дівчини, в яку закохався, і там на всі гроші купив квітів. Одразу про це не зізнавався. Згодом сказав. Коли ніс оберемок, його не було видно з-за букету. Шокував усіх. Жодній дівчині з курсу коханої ніхто не дарував стільки троянд. Як в тій пісні про мільйон троянд.

Був період, коли стосунки з дівчиною у Пантелеймона не заладилися. Пані Наталія каже, що всіляко намагалася підтримати хлопця, бо ж був для неї, ніби другий син. На щастя, Пантелеймон помирився із своєю дівчиною. І нинішній Новий рік святкували разом. Вона погодилася приїхати до  нього у Літин. Разом з його батьками та молодшою сестричкою дружно сиділи за святковим столом. А вже на другий день після свята Пантелеймон вирушив у дорогу.

Щоб стати гвардійцем, залишив навчання

Пантелеймон закінчив Літинську школу №2. Після дев’ятого класу поступив у Вінницький технічний  коледж. Отримавши диплом, пішов навчатися у Хмельницький технологічний університет. Мамина кума пані Наталія Куріцина  також проживає у Хмельницькому. Хлопець бачив її частіше, ніж маму. Бувало, радився з пані Наталією, яка є хрещеною мамою його рідної сестрички. Розповідав про себе.  Не дивно, що пані Наталія раніше від батьків хлопця дізналася про те, що Пантюша їде в Київ на Майдан.  4 грудня 2014 він уже був у столиці.


Намет «Пекельної бочки» знаходився неподалік від пам’ятника Незалежності. Одного разу у розпал подій до хлопців підійшла дівчина-волонтер. На ній була накидка з хрестом, видно було, що це медик.  Дівчина тільки встигла запитати, чи не потребує хтось з них медичної допомоги. Раптом з артерії в області шиї фонтаном ударила кров.  З’ясувалося, дівчина отримала кульове поранення. Першим кинувся зупиняти кров Пантелеймон. І йому це вдалося. На допомогу прийшли інші майданівці. Епізод з порятунком медика потрапив в об’єктив когось з фотокореспондентів.


- Коли одного разу Пантюша приїхав на день з Києва і пішов помитися, у нього вся спина була у синцях, - каже пані Наталія. – А він одне просив – не говорити про це мамі.

З Майдану пішов тільки тоді, коли Янукович втік з країни, а  гарячою точкою став Донбас. Тоді почали формувати перший підрозділ Нацгвардії. Майже вся «Пекельна бочка» відправилася у Нові Петрівці під Києвом на базу Нацгвардії, де здійснювали запис добровольців. Пантюша не міг залишити компанію, згуртовану Майданом. Але йому відмовили. Сказали, що студентів у гвардійці не беруть.

- Він повернувся в університет сумний, розчарований, не знав, як правильно поступити у цій ситуації, - продовжує розповідь  пані Наталія. – Я переконувала, що йому треба закінчити вчитися. Він перейшов на п’ятий курс. Залишався рік. Але треба знати Пантелеймона. Він одне твердив, що не може залишити хлопців. Йому дуже не хотілося, щоб вони про нього погано подумали. Словом, прийшов він одного дня з університету і сказав, що написав заяву на те, що залишає навчальний заклад. А тоді одразу на вокзал і знов у Київ.

Військовий квиток отримував з «боєм»

Пантелеймон служив в зоні АТО старшим  стрільцем-навідником у батальйоні спецпризначення імені генерала Кульчицького. Це той самий генерал, чиє життя обірвалося у вертольоті, який збили бойовики у травні минулого року над горою Карачун біля Слов’янська. Після декількох місяців служби хлопець прибув на ротацію.  5 січня вони виїхали з Києва, де знаходиться військова частина, у зону бойових дій. Мали змінити побратимів. На жаль, не судилося.


- Він навіть не сказав мені, куди саме їде, - розповідає мати хлопця Надія Василівна. – Я розпитувала, бо хотіла знати, де саме вони стоятимуть, щоб орієнтуватися у повідомленнях з війни. Їх уже навчили тримати язик за зубами. Поїхав і нічого не сказав. Тільки просив не плакати.

Коли Пантелеймон прибув на ротацію, йому треба було оформити документи для отримання військового квитка.

- Знали б ви, як ми його отримували і скільки разів оббивали пороги міського військкомату у Хмельницькому! – Пантюша повертався звідти  розчарований. Казав, невже це так складно оформити квиток?  Я ж служу офіційно у Нацгвардії. Маю на це документальне підтвердження.  А мене ганяють, як цуцика. То не так довідка оформлена, ніби це я її оформляв, то принесіть ще такий документ, то військкомат посилає листи у військову частину, а потім чекає відповіді, а час минає. Я не витримала такої наруги і пішла сама. Змусила працівника військкомату, щоб той по телефону зв’язався з військовою частиною, де служить Пантюша. О-о! Бачили б ви цей цирк, як два чиновники кожен відстоював своє. Спочатку говорили нормально, а потім стали кричати один на одного. Під час тієї розмови я дізналася, що існує спеціальна електронна пошта, називається «Дніпро». Вона для того й передбачена, щоб військові обмінювалися документами, а не дорікали бійцям в тому, що принесли не так оформлену довідку.

Чашу терпіння пані Наталії переповнив факт видачі військового білета. За її словами, цей документ у Хмельницькому міському військкоматі видають тільки один день на тиждень, та й то до 13-ї години.

- Ми прийшли з Пантюшею, а видати білет нема кому, - каже пані Наталія. – А таких, як ми, зібралося чоловік сім чи вісім. А після обіду вони взагалі закрили лавочку, мовляв, працюємо тільки до 13-ї. Тоді я включила свою «сирену». Так кричала, що позбігалося все начальство. Швидко знайшли того,хто мав видати білет. Мабуть, така само ситуація і в інших військкоматах. Бійці, яких відпускають додому перепочити, змушені витрачати час на тилових «крис», які, бачите, видають  квитки тільки один день у тиждень. Чому?

Сестричка дізналася з Інтернету

- Поки ми не повернемося додому, прошу вас, не пишіть, що Пантюша загинув, - просила журналіста RIA мати бійця. – Дома залишилася молодша донька. Ми їй поки нічого не говорили.

Не хотілося розчаровувати Надію Василівну, що в Інтернеті уже почали з’являтися повідомлення з прізвищами і фотографіями загиблих. Доньку-п’ятикласницю вони залишили у бабусі в селі Сосни.

- У Рожнянських золоті діти, - каже секретар сільради Галина Василівна. – Дівчинка не тільки гарно вчиться. Вона ще й актвістка. Про неї вже писала районна газета. І красуня, і розумничка. Дружно жили з братом. Не в кожній сім’ї так складаються стосунки.  Інколи бачила, як вони удвох йдуть на автобусну зупинку. І вже з цього можна було робити висновок, що ці діти ладять між собою, доповнюють одне одного. Воно й не дивно, бо й батьки такі само. А яблука від яблуні далеко не котяться.

За словами співрозмовниці, про загибель брата дівчинка дізналася з Інтернету.

- Для дорослих це шок, а що вже казати про дитину! – говорить секретар сільради. – Заспокоювали, як могли. Дякувати долі, у Рожанських велика родина, є до кого дитині притулитися.

Поховали Пантелеймона Рожанського на сільському кладовищі у Соснах. Газета RIA висловлює щирі співчуття батькам і рідним відважного бійця, правдолюба і романтика. Нехай земля йому буде пухом.

 Нагадаємо, що страшна аварія сталася 5 січня  на трасі Київ-Харків-Довжанський біля села Міньківка Артемівського району Донецької  області. Бійці Нацгвардії  їхали на ротацію в автобусі «Богдан». О 19-й годині на ділянці дороги з двома пагорбами  їм на зустрічну смугу вилетів автомобіль КрАЗ. Водій автобуса намагався уникнути зіткнення, але йому це не вдалося. Результат аварії, яку розслідує Військова прокуратура і МВС, 12 загиблих і 20 поранених.
Матківський Володимир Анатолійович  (Позивний «Маланець»)
30 березня 1973, Сквира Київська область. Сержант резерву, боєць батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України.

Малюта Роман Володимирович  (Позивний «Джин»)        14 лютого 1969, Долинське (Бердянський район) Запорізька область. Старшина резерву, боєць батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Активний учасник Революції Гідності та Самооборони Майдану. Роман був сиротою, рідних в селі у нього немає. Похований у Долинському



Лінивенко Юрій Володимирович  (Позивний «Пастор»)    8 листопада 1971, Барвінкове Харківська область. Старший солдат резерву, кулеметником 1-го відділення 2-го взводу батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. У травні 2014 добровольцем пішов захищати Вітчизну та звільняти Слов'янськ, в якому пропрацював 13 років. Залишилися батьки, брат і сестра, дружина та донька.
Каплуненко Ігор Валентинович  (Позивний «Старшина») 9 березня 1968, Біла Церква Київська область. Старшина резерву, боєць батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Активіст Білоцерківського Євромайдану, член Громадського формування «Щит». З початком АТО допомагав бійцям Нацгвардії як волонтер, згодом записався добровольцем. Залишилася дружина, двоє дітей та внучка. Похований у Білій Церкві





Зубчук Роман Валентинович  (Позивний «Маріман»)        13 листопада 1993, Демидівка Рівненська область. Старший солдат резерву, командир відділення батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Закінчив Демидівське вище професійне училище № 25, був старшим громадським тренером загальної фізпідготовки, чемпіоном обласних змагань з легкої атлетики. Служив матросом у Військово-морських силах України в Севастополі у званні сержанта. З перших днів Революції Гідності був активним її учасником, записавшись до медичної служби Майдану. Похований у Демидівці.






Герасимюк Тарас Павлович  (Позивний «Одиночка»)        10 січня 1995, 19 років, Городище-2 (Луцький район) Волинська область. Солдат резерву, боєць батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Активний учасник Революції Гідності. Залишилися батьки. 8 січня з Тарасом попрощались у Луцьку. Похований в с. Городище-2
У Свято-Троїцькому соборі, 8 січня, відбулося заупокійна служба, яку провели священики Волинської єпархії УПЦ. Варто зауважити, що перед тим відбувалася вранішня святкова літургія, тож чимало вірян залишилися, аби провести в останню путь героя.
Отець Миколай розповів, що Тарас Герасимюк не дожив 5 днів до свого дня народження. 10 січня молодику виповнилося би 20 років, утім страшна аварія забрала життя хлопця. «Ми всі разом тут хочемо полегшити горе рідних. Ми через молитву просимо, щоб його молода, юна душа перебувала у вічному Божому царстві», - наголосив священик. «Ми часто чуємо, що герої не вмирають. Це правда, що герої не вмирають, а от захисники вмирають, боронячи свою землю. І сьогодні герой Тарас повинен жити у нашій пам’яті, він не повинен вмерти в ній ніколи, скільки буде існувати наша земля, Україна», - підкреслив отець Миколай.
Опісля на Театральному майдані відбулася громадянська панахида. До присутніх звернувся Луцький міський голова Микола Романюк. «Сьогодні в різдвяний день ми зібралися тут, на жаль, не святкувати, а вшанувати пам’ять, провести в останню путь нашого земляка Тараса Герасимюка, який трагічно загинув кілька днів тому. Тарас був активістом Майдану, він жив з любов’ю до власної країни», - зауважив мер і від імені лучан висловив співчуття родині загиблого.
Бурка Віктор Павлович  (Позивний «Дядя Вітя»)          23 лютого 1966, проживав у м. Київ. Старший солдат резерву, боєць батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Був приватним підприємцем. До лав батальйону записався навесні одразу після Революції Гідності, в якій брав активну участь. Залишилась 18-річна донька



Бабічев Сергій Ігорович    Сартана Іллічівський район (Маріуполь) Донецька область. Молодший сержант, боєць батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Навесні 2011 року був призваний на військову службу, потім залишився служити за контрактом.

5 січня 2015   Близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Артемівськ (Донецька область) з причини поганих погодних умов відбулось зіткнення військових автомобілів КРаЗ та автобусу «Богдан». Внаслідок ДТП 13 бійців загинуло та 21 травмовано.
Анатолій Мартинюк
Прощання з братами.

 Мій рідний третій взвод третьої роти. Вперше ми зустрілися на Нових Петрівцях, настільки всі різні, але з однією метою, і по справжньому згуртувалися на блокпосту №7 під Слов'янськом. До цього часу не можу повірити, що багатьох моїх хлопців вже немає, а стількох покалічило…

 Пастор, Лінивенко Юрій (Харківська обл.). Ти був для нас не тільки як брат, ти був для нас і як батько. Ти завжди тримав наші патріотичні почуття на високому рівні. Ти був для нас взірцем – Людиною, яка прийшла із самого початку відвоювати свій рідний Слов'янськ, в якому ти провів значну частину свого життя. Ти вмів сказати правильне і розважливе слово, був рішучим і безкомпромісним щодо своїх переконань, щодо шляху, який тобі підказувала твоя совість. В мене до цього часу зберігається твоє SMS-повідомлення: "Спасибо, что ты берёг нас. Всегда буду помнить об этом, командир." Вибач, Пасторе, не вберіг.

 Джин, Малюта Роман (Запорізька обл.). Такий невгамовний і хазяйновитий. Завжди любив порядок і нас привчав до нього, де проханням, а де гострим слівцем. І більше гострим слівцем. Твою унікальну манеру спілкування неможливо забути. Ти був сиротою, але ми стали для тебе твоєю родиною. Тепер часто згадую твої дзвінки о другій-третій годині ночі, як-то: "Адвокат, по поступившей мне информации, сепары выдвигаются и готовятся взять Мариуполь. Когда сбор, когда мы выдвигаемся?"

 Мариман, Зубчук Роман (Рівне). Самий непосидючий, живчик. Життєрадісністю ти заряджав усіх оточуючих. Часто ти міг встряти в якусь халепу, а я потім бігав, щоб її вирішити. Але я тебе не обміняв би ні на кого. Ти був визнаним майстром з пристрілки СВД, це можуть підтвердити багато бійців: і нацгвардійці із навчального центру в м. Золочів і хлопці із інших блокпостів, які приїжджали спеціально до тебе. Ти був такий молодий і мав стільки планів: ти хотів поновити своє сержантське звання, загублене у військових архівах окупованого Севастополя, ти хотів навчатися, ти хотів стати офіцером… Але ці плани, на превеликий жаль, не здійснилися. А я так хотів, щоб вони здійснилися, коли тебе, Макса призначав командирами відділень, а Елвіса замкомвзводом і подавав рапорти про присвоєння вам чергових звань… І Твоє звернення: "Насяльника…", звучить в мене в вухах, коли згадую про тебе.

 Макс, Щипов Максим (Бердичів, Київ). Хто тебе знав, підтвердять, що ти мав вражаючий сміх, так як ти ніхто не вмів сміятися: від нічних вибухів твого сміху розбігалися терористи . Ваша дружба з Мариманом існували попри все, важко уявити Вас один без одного. Ти настільки добре відносився до Маримана, що навіть погодився (хоч і з великим скрипом) прийняти даний ним тобі позивний – "Пушок", який тебе спочатку дуже дратував, але смішив увесь наш блокпост. Ти вмів організувати службу, ти сміливо із Старшиною постійно ходив у розвідку у ворожий тил, ти був насправді чудовим бійцем, патріотом. Я пишаюся, що нас доля звела разом.

 Старшина, Каплуненко Ігор (Біла Церква). Мало де знайдеш таких мудрих і сміливих людей як ти. Ти настільки молодо і бадьоро завжди виглядав, що я дуже бува здивований, коли взнав, що в тебе вже є онука. Тебе дуже любила і завжди хвилювалася за тебе твоя сімя: твоя донька часто мені дзвонила, щоб спитати чи в тебе все гаразд, коли під час обстрілів російські бойовики глушили телефонний зв'язок, а я намагався її заспокоїти. Ти дуже хотів, щоб набутки Майдану не були викинуті на узбіччя історії, ти дуже прагнув змінити нашу Державу і все робив для цього. Ти не уявляєш наскільки я тебе поважаю, з тобою я без вагань йшов у розвідку, з тобою завжди було цікаво поспілкуватися, ти Людина з великої літери.

 Мамай, Сокач Роман (Львів). Ти щойно одружився і не встиг прожити навіть незначну частину людського життя. Немає жодних слів розради для твоїх рідних. Але хочу сказати, що якщо у світі існують "привильні" люди, то один із них ти. Ти завжди робив усе чітко і правильно, досконально виконував свої службові обов’язки, поняття "авантюризм" тобі не було знайоме. Ти самотужки розпочинав ведення свого маленького бізнесу, для чого докладав багато наполегливої праці. Ти добрий, ти без роздумів пустив до себе жити переселенців із окупованих Донбасу, Криму. Ти просто надійна Людина.

 Пантя, Рожанський Пантелеймон (Вінницька обл., Літин). Мій земляк з Вінничини. В тебе чудові, працелюбні і мужні батьки. Я тепер розумію в кого ти вдався. В тебе прекрасна і розумна сестричка. Я тепер розумію, кого вона наслідує. Ти не хвилюйся, брате, за неї – в неї тепер цілий батальйон Кульчицького захисників, старших братиків… Ти був дуже уважним, ти помічав те, що не помічали інші. Саме ти виявив на териконі на Кондратьєвському бойовиків, саме ти як справжній розвідник виявив серед них російський спецназ, вивчив озброєння, кількість бойовиків, їхній режим, і саме по цьому терикону спрацювала вчасно наша арта. Не знаю чому, але в першу чергу йдуть із життя найкращі. Завтра ми з тебе проводитемо до Бога в твому рідному Літині. Прошу всіх, хто має таку можливість, прийти і віддати шану герою, на 11.00 до батьківського дому героя.

 Скрудж - Скрут Ростислав (Львівщина), Одиночка - Герасимюк Тарас (Волинь), Маланець - Матківський Володимир (Київщина), Дядя Вітя - Бурка Віктор. Брати, я Вас ще мало знав, ви були новими бійцями батальйону, але я впевнений, що самі достойні сини України. Вічна вам дяка і шана.

 Як я хотів особисто кожного з вас супроводжувати додому і в далеку путь, та це фізично неможливо, але хоча б у Харкові зміг попрощатися із Вами.
 Я неймовірно гордий, що служив з такими Людьми в першому резервному батальйоні оперативного призначення Національної гвардії України ім. ген. Кульчицького. Ми не маємо жодного морального права собі дозволити бути пасивними, забути про них, забути про те, за що вони померли, бо прокляне нас тоді наша рідна земля, полита їхньою кров'ю!
 Герої не вмирають! Слава Україні!


Герої не вмирають!


Колівошко Олександр       5 листопада 1992, Вінницька область. Молодший сержант, помічник гранатометника 3-го резервного батальйону Національної гвардії України, військова частина 3008 (Вінниця). Призваний за мобілізацією у серпні.          31 жовтня 2014         близько 16-ї години російські бойовики обстріляли з мінометів 29-й блокпост на трасі «Бахмутка» (Т1303) неподалік від населеного пункту Донецьке (Луганська область). У результаті обстрілу один нацгвардієць загинув, ще троє поранені.

Герої не вмирають!


Юхимець Ігор Миколайович       11 червня 1959, 55 років, Жовті Води Дніпропетровська область. Старший лейтенант, військовослужбовець Національної гвардії України. Закінчив Одеський інститут народного господарства, у 1981-1982 роках проходив службу в армії. У 1982 році пройшов збори із підготовки командирів зенітних взводів. Добровольцем прийшов у військкомат, 16 серпня був мобілізований у Нацгвардію.               Загинув поблизу міста Маріуполь 28 жовтня 2014

-        Игорь Николаевич был высокопатриотичным человеком, — рассказал военный комиссар Пятихатского ОРВК Сергей Фалько. – По возрасту он был снят с воинского учета. Но когда Верховной Радой был принят новый закон об увеличении возраста военнообязанных, находящихся в запасе, И.Н.Юхимец добровольно пришел в военкомат и восстановился на воинском учете. После этого 16 августа 2014 года он был призван по мобилизации в Нацгвардию. http://www.mnenie.dp.ua/2014/10/29/v-zone-ato-pogib-zheltovodec-igor-nikolaevich-yuximec/

Герої не вмирають!
УМВС України в Житомирській області


Карпович Анатолій Васильович           29 роки, Овруцький район Житомирська область. Капітан міліції, оперуповноважений сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Овруцького РВ УМВС. З 18 жовтня був відряджений у зону проведення АТО у складі зведеного загону міліції Житомирської області.
Левківський Володимир Михайлович          34 роки, Овруцький район Житомирська область. Майор міліції, старший дільничний Овруцького РВ УМВС. З 18 жовтня був відряджений у зону проведення АТО у складі зведеного загону міліції Житомирської області.
Під час виїзду на завдання в місті Рубіжне Луганська область 28 жовтня 2014 о 9-ї ранку, коли підрозділ вивантажувався з машини, майор випадково натиснув на спусковий гачок автомату. Від пострілу був важко поранений у голову капітан Карпович. За півгодини майор Левківський вчинив самогубство, вистрелив собі в голову з того ж автомату. Обидва міліціонера у важком стані були доставлені до міської лікарні, де за кілька годин померли

Герої не вмирають!

Курята Іван       17 лютого 1973. Сержант міліції, кулеметник Добровольчого полку патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». Залишилась дружина та троє дітей, син і дві доньки.                     
Загинув 8 жовтня 2014 о 17:20 під час мінометного обстрілу біля с. Піски (Ясинуватський район) Донецької області, обороняючи підступи до Донецького аеропорту.
Сергеи Лоико
Украинский пулеметчик Иван Курята погиб в Песках при минометном обстреле сегодня 8 октября в 17:20. Несколько дней назад он помог мне остаться в живых. Мы шутили, смеялись. Мы не собирались умирать. Ведь сейчас "перемирие". Ему 41 год был. Жить и жить. Две дочери, сын, жена ...
Roman Zinenko В Мариуполе Иван вместе с нами вызывался сдать кровь для раненых бойцов Азова. Вечная ему память.

Герої не вмирають!



Кулібаба-Бухов Віктор Анатолійович         35 років, Сутиски Вінницька область. Солдат, стрілець-гранатометник гранатометного взводу батальйону оперативного призначення Національної гвардії України, військова частина м.Вінниця. Мобілізований 29 серпня. Працював у сфері торгівлі. Залишилась дружина та дитина. 
7 жовтня 2014 близько 15-ї години був смертельно поранений поблизу Дебальцеве під час мінометного обстрілу російськими збройними формуваннями

Герої не вмирають!

Шеремет Руслан Сергійович    1991, Піщане (Золотоніський район) Черкаська область. Молодший сержант міліції, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Київщина» ГУМВС України в Київській області. В зоні АТО перебував кілька місяців, мав поранення.                       Загинув приблизно о 01:45 6 жовтня 2014біля кафе «Бістро» у місті Сватове (Луганська область) через вибух гранати. В результаті вибуху на місці загинув один військовослужбовець, ще один отримав поранення.


Герої не вмирають!


Кононович Іван Миколайович  26 років, Чернігів. Солдат резерву, стрілець 1-го відділення 1-го взводу 3-ї роти батальйону оперативного призначення конвойної бригади Національної гвардії України (Київ). Мобілізований 25 квітня.              

Близько 17-ї години 1 жовтня 2014 здійснюючи обхід прилеглої до блокпосту території в районі Дебальцеве (Донецька область), бійці НГУ натрапили на заміновану ділянку. Від вибуху Іван загинув на місці, ще один гвардієць з пораненнями доставлений до лікарні.


Герої не вмирають!


Сокуренко Роман Олександрович  (Позивний «Сокіл»)    31 рiк, Корсунь-Шевченківський Черкаська область. Боєць батальйону спецпризначення «Азов». Активний учасник Революції Гідності. В АТО брав участь із самого початку.          Поранення отримав 10 серпня в бою за звільнення м. Іловайськ, рятуючи свого командира. Був відправлений на лікування до Німеччини 3 вересня разом з іншими 19 пораненими бійцями, які брали участь в антитерористичній операції. Помер в госпіталі Бундесверу м. Ульм (Німеччина) 23 вересня 2014, про це повідомив Генеральний консул України в Мюнхені Вадим Костюк
Отримав поранення в бою пiд Iловайськом ,10 серпня,рятуючи свого командира,Березового Миколу. Iз анамнезу:В результатi бойових дiй в зонi АТО отримав вогнепальне проникаюче осколочне поранення в живiт.З 11.08 по 20.08 знаходився на лiкуваннi в Днiпропетровськiй обласнiй клiнiчнiй лiкранi iм.I.I.Мечникова.

Тут було зроблено шiсть операцiй. Потiм Рома був перевезений лiтаком в iнститут iм.Шалiмова,де був прооперований ще декiлька разiв. Повний дiагноз,викладено без перекладу:Огнестрельное проникающее ранение брюшной полости.Ранение печени,желудка,поджелудочной железы,тощей,поперечно-ободочной кишки,диафрагмы.Гемоперитонеум.Травматический шок 3-4 степени.Состояние после операции.Острая перфоративная стрессовая язва желудка.

Местный серозно-фибринозный перитонит. Бiйцю рекомендоване лiкування в нiмецькi клiнiцi. Рома завжди допомагав людям,не проходив повз чужi проблеми,давайте допоможемо йому одужати,стати на ноги,щоб вiн мiг знову радувати нас посмiшкою та заряджати невичерпним оптимiзмом. http://atoheroes.org/heroes/sokurenko-roman-oleksandrovych

Герої не вмирають!

Дерен Сергій Васильович          20 років, Русава Вінницька область. Боєць Національної гвардії України. Після закінчення професійно-технічного закладу був призваний на військову службу. Мріяв продовжити військову кар'єру, навчатися у виші.
Загинув 21 вересня 2014 від осколкового поранення в голову на блок-посту, де перевіряв транспортні засоби на в'їзді до м. Маріуполь. Диверсійна група терористів у складі 5 чоловік на автомобілі «Газель» обстріляла з мінометів блок-пост і приватні будинки на вулиці Таганрозькій. Також був поранений 15-річний підліток і 36-річний маріуполець, який підвозив воду на блок-пост

Герої не вмирають!

Добровольчий батальйон патрульної служби міліції
особливого призначення «Шторм» (Одеса)

Лисоконь Олександр        Рядовий міліції, боєць добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шторм» (Одеса).       
Романюк  Лейтенант міліції, боєць добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шторм» (Одеса).
Загинули 19 вересня 2014   у дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася поблизу с. Дмитрівка (Нікопольський район) Дніпропетровської області та в якій постраждали бійці батальйону «Шторм»: дві людини загинули, ще дванадцять були госпіталізовані. Як стало відомо, в ході ротації особового складу, одеські міліціонери поверталися додому з Луганської області. Водій автобуса, який перевозив бійців, заснув за кермом, в результаті чого - автобус перекинувся

Герої не вмирають!


Петренко Віталій       3 листопада 1973. Підполковник міліції, перший заступник начальника відділу – начальника СВ Лисичанського МВ ГУМВС України у Луганській області. 17 вересня 2014        біля мосту поблизу с. Золотарьова, Попаснянський район Луганської області, в напрямку до м. Сіверськ Донецької області, виявлено тіло чоловіка, яке було спрямовано для впізнання до м. Артемівська Донецької області. Ним виявився підполковник міліції Петренко В., якого у липні 2014 року було викрадено бойовиками. Розпочато перевірку щодо встановлення причин смерті


Герої не вмирають!
Добровольчий батальйон патрульної служби міліції
особливого призначення «Дніпро-1»

Чернишов Олексій Вікторович 31 травня 1979. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».
Кисловський Віктор Олександрович           20 жовтня 1969. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».
Грачов Сергій Валерійович       22 травня 1973. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».
Українцев Віталій Леонідович   20 січня 1968. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».                 

У бою біля аеропорту м. Донецьк 14 вересня 2014 загинули троє бійців АТО, ще кілька людей поранені. Про це повідомив підполковник МВС Володимир Шилов, передає "УНН". "Загинули три моїх товариша, три моїх підлеглих, ще кілька людей поранені", - сказав він. (прим. В.Шилов - командир роти батальйону «Дніпро-1») Штаб Майдану - Дніпропетровськ повідомив про втрату чотирьох бійців батальйону біля с. Піски (Ясинуватський район).


Єременко Віктор Вікторович         21 рік, Білозір'я Черкаська область. Боєць Національної гвардії України. Виховувався без батьківської опіки в Смілянській школі-інтернат. Пройшов весь Майдан, а коли почалися бої на Сході, добровольцем записався до лав Нацгвардії.        
Віктор отримав вогнепальне поранення грудної клітки під Артемівськом (Донецька область). Його направили до місцевої лікарні, однак через важку рану він помер на операційному столі. За іншими джерелами, був убитий 10 вересня, о 9.15 поблизу м. Луганськ.
Указом президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Національна  гвардія України

Кобринюк Микола Миколайович         25 лютого 1995, 19 років, Шельпахівка Христинівський район Черкаська область. Військовослужбовець Національної гвардії України. В жовтні 2013 року був призваний на службу до лав Збройних сил України. Служив в Черкаській і Київській області, але подав рапорт, щоб його відправили до Маріуполя.       5 вересня 2014          Загинув поблизу м. Маріуполь Донецької області від кулі снайпера.

Спащенко Юрій Вікторович         19 років, Петропавлівка (Братський район) Миколаївська область. Солдат строкової служби, військовослужбовець військової частини 3027 Національної гвардії України.            5 вересня 2014          Загинув поблизу м. Маріуполь Донецької області при виконанні службово-бойового завдання в зоні проведення АТО. Похований 09.09.2014 р. на кладовищі с. Петропавлівка з усіма військовими почестями.



Шанський Андрій      Військовослужбовець 1-ї оперативної бригади Національної гвардії України.     
      

Лавріненко Петро Григорович Старший лейтенант 1-ї оперативної бригади Національної гвардії України. Служив з 1997 року, учасник бойових дій у Косово, де отримав контузію, але продовжив службу. Пройшов усі звання від солдата до старшого лейтенанта.
  Указом президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Загинули внаслідок обстрілу колони українських силовиків 5 вересня 2014.
Люксіков Михайло
5 вересня у наслідок острілу колони 1 Оперативної Бригади Національної Гвардії загинули старший лейтенант Петро Лавриненко та Андрій Шанський.
 За армії знав їх особисто, Лавриненко взагалі був однією з легенд частини - пройшов усі звання від солдата до старшого лейтенанта(начебто навіть достроково капітана дали), з 1997 року у частині, учасник бойових дій у Косово, де отримав контузію, але продовжив службу. https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=569729849816066&id=100003371673875

Герої не вмирають!

3-й батальйон оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України


Ложешніков Володимир Іванович     52 роки, Черкаси. Боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Закінчив в 1989 році з відзнакою Таллінську спеціальну школу міліції, а в 1997 році Національну юридичну академію ім. Ярослава Мудрого. У м. Черкаси служив в підрозділах карного розшуку на різних посадах, в тому числі був заступником начальника карного розшуку Соснівського району м. Черкаси. Після звільнення з міліції, працював у приватному бізнесі. Балотувався у депутати міської ради в 2014 році. У загиблого залишилася дружина та троє дітей.  
Брав участь у боях за Іловайськ (Донецька область), разом із бойовими побратимами потрапив у оточення. Перше легке поранення він отримав у Іловайську 18 серпня, а друге важке – 29 серпня в Червоносільському Амвросіївського району під час обстрілу російськими військовими. Помер об 11 годині ранку 31 серпня, в населеному пункті Кутейникове, вже перебуваючи у полоні. Смерть настала не від отриманих ран, а від байдужості російських військових лікарів. Пораненому солдату не ввели антисептики і у нього почалась гангрена, яка і забрала його життя через дві доби.

“У боях під Іловайськом загинула Людина, яку я знав, на жаль, лише невеликий проміжок часу. Але цього часу мені було достатньо, що б вгледіти щирість душі, відкритість серця, жизнєлюбство, простоту й невимушеність у спілкуванні та багато інших чудових якостей мого нового товариша. Його ім’я — Володимир Іванович Ложешніков. Ми познайомились під час виборів, йшли в одній команді як кадидати у депутати Черкаської міської ради.
Майже одразу після виборів він добровольцем вступив до лав батальйону “Донбас” і вирушив захищати суверенітет та спокій нашої держави. І ось його не стало… До мене дійшли лише деякі невеликі подробиці того, що відбулося із ним під Іловайськом: був поранений в стегно; через постійні обстріли вражої артилерії не могли його відправити в тил, а через відсутність відповідних медикаментів пішло зараження крові і, як наслідок, гангрена; в полон росіянам здаватися відмовився. Головою розумію — “це ж війна”, а душа вірити відмовляється… Є дружина, діти, друзі, родичі, колеги, просто товариші і, напевно, дехто з них із болем та слізьми питає: “Чому він?! За що?! Чому взагалі?!”… Але я гадаю, що Він сам відповів на всі ці запитання у перших двох словах останнього речення свого передвиборчого листа: “Имею честь!…” Таким він був і таким назавжди залишиться у моїй пам’яті та серці! Щирі співчуття родині, близьким та рідним. Земля тобі пухом, Володю… Вічна та світла пам’ять! ГЕРОЮ СЛАВА!!!http://progolovne.ck.ua/archives/110023

Коломієць Віталій     21 травня 1970, Стеблів Черкаська область. Проживав у місті Біла Церква на Київщині. Кулеметник резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. 1987 року вступив у Танкове училище. З 1990 по 1994 рік працював в органах МВС, а з 1994 року був приватним підприємцем. Брав активну участь у Революції Гідності. З квітня 2014 року став членом ВО «Свобода». Залишилось троє дітей.          1 вересня 2014          Загинув у боях під Іловайськом (Донецька область) під час виходу з оточення. Поховали Віталія в Білій Церкві на головній алеї Сухоярського цвинтаря біля монумента жертвам фашистського терору



Кабалюк Дмитро       33 роки, Великий Ключів Коломийський район Івано-Франківська область. Командир мінометного підрозділу, боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Залишилася хвора мати, батько та дружина з трьома дітьми.         30 серпня 2014    Загинув у бою в ніч на 30 серпня під Іловайськом (Донецька область) під час виходу з оточення. Поховали героя у Великому Ключеві біля могили Січових стрільців.


Кіктенко Гордій           21 рік, Олександрія Кіровоградська область. Боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. 30 серпня 2014          Загинув у бою в ніч на 30 серпня в Іловайську (Донецька область) під час спроби виходу з оточення
Журавленко Андрей (можливо Позивний «Жорік»)  40 років, Кам'янець-Подільський Хмельницька область. Командир групи розвідки 1-го взводу 3-ї роти резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України.             

Загинув 29 серпня 2014 (орієнтовна дата) у бою під Іловайськом (Донецька область) під час виходу з оточення в результаті обстрілу українських військових з російського танка. Рідні впізнали його лише за татуюванням
Батальон "Донбасс", который попал в окружение под Иловайском, предпринял попытку выйти из него, при отступлении погиб житель Каменец-Подольска, боец батальона с позывным "Жорик".
Об этом сообщил его близкий друг в facebook Андрей Руденко, сообщив, что боец погиб в результате обстрела их из тяжёлой техники поздно ночью. "Командование так и не выслала нам подмоги в виде бронетехники и новых солдат" - пишет сослуживец. Помимо этого, он сообщил, что террористы сделали коридор, специально для отступления батальона. И именно там их и разгромили.
Напомним, батальон "Донбасс", "Днепр-1", "Азов" попали в окружение под Иловайском при попытке освободить населённый пункт. Российские террористы применили тяжёлую технику из РФ для уничтожения Украинской армии, а также артиллерию в местах дислокации военнослужащих. http://kirovgrad.pp.ua/criminal/351-v-okruzhenii-pod-ilovayskom-pogib-zhitel-kirovogradschiny.html

Білий Василь Іванович («Лисий»)    
Дата та місце нарождення: 1965 р., м. Краматорськ, Донецька область.
Звання: Солдат.
Посада: Гранатометник.
Підрозділ: 3-й батальйон оперативного призначення НГУ "Донбас".
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.
Сімейний стан: Залишились дві дорослі доньки і внучка.
Чолокян А.А.    
Звання: Солдат.
Посада: Гранатометника.
Підрозділ: 3-й батальйон оперативного призначення НГУ "Донбас".
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.
Харченко Євген Борисович («Ред»)
Дата та місце нарождення: 1 лютого 1987 р., м. Київ.
Звання: Солдат.
Посада: Розвідник.
Підрозділ: 3-й батальйон оперативного призначення НГУ "Донбас".
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.
Петров Сергій Олександрович («Тур»)     
Дата та місце нарождення: 27 лютого 1965 р., с. Дзигівка, Вінницька область.
Звання: Капітан.
Посада: Командир роти.
Підрозділ: 3-й батальйон оперативного призначення НГУ "Донбас".
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.
Ковєшніков Сергій Іванович («Бірюк»)     
Дата та місце нарождення: м. Житомир.
Звання: Солдат.
Посада:
Підрозділ: 3-й батальйон оперативного призначення НГУ "Донбас".
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.
Щербина А.В.   
Звання: Прапорщик.
Посада: Старший розвідник.
Підрозділ: 3-й батальйон оперативного призначення НГУ "Донбас".
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.
Рябов Р.К.         
Звання: Солдат.
Посада: Розвідник.
Підрозділ: 3-й батальйон оперативного призначення НГУ "Донбас".
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.
Данев М.Б.        
Звання: Солдат.
Посада: Розвідник-санітар.
Підрозділ: 3-й батальйон оперативного призначення НГУ "Донбас".
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ
Тимошенков Д.С.     
Звання: Солдат.
Посада: Розвідник.
Підрозділ: 3-й батальйон оперативного призначення НГУ "Донбас".
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.
Дмитренко В.І. 
Звання: Старший лейтенант.
Посада: Командир роти.
Підрозділ: 3-й батальйон оперативного призначення НГУ "Донбас".
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.
Карбан Д.С.      
Звання: Солдат.
Посада: Номер обслуги-далекомірник.
Підрозділ: 3-й батальйон оперативного призначення НГУ "Донбас".
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.
Ул'яницький О.М.      
Звання: Солдат.
Посада: Стрілець.
Підрозділ: 3-й батальйон оперативного призначення НГУ "Донбас".
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.
Шимков С.В.     
Звання: Солдат.
Посада: Стрілець.
Підрозділ: 3-й батальйон оперативного призначення НГУ "Донбас".
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.
Данилов Д.А.    
Звання: Старший солдат.
Посада: Гранатометник.
Підрозділ: 3-й батальйон оперативного призначення НГУ "Донбас".
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.


Стрюков Владислав Геннадійович  (Позивний «Стаф»)   34 років, Київська область. Боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Залишилась 3-річна донька.            29 серпня 2014          Загинув у бою під Іловайськом (Донецька область) під час виходу з оточення.

Цедік Антон Ігорович  (Позивний «Еней»)            27 років, Полтава. Мешкав у місті Київ. Боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Навчався у 1-му ліцеї Полтави, з 2007 по 2008 роки проходив службу в армії, був командиром відділення розвідки. Мав дві вищі освіти – закінчив факультет міжнародної економіки й менеджменту Національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана та історичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. З 2012 року був членом ВО «Свобода».                 
Загинув 29 серпня 2014у бою під Іловайськом (Донецька область) під час виходу з оточення. Поховали Антона 8 вересня на Алеї Героїв Боженківського кладовища в рідній Полтаві
Viktor Susak Боже духів і всякої плоти, Ти смерть подолав і диявола знищив, і життя світові Твоєму дарував — сам, Господи, упокой душу убієнного раба Твого Антона, на місці світлім, на місці квітучім, на місці спокійнім, звідки втекла болізнь, печаль і зітхання; всяке прогрішення, вчинене ним словом, або ділом, або помислом, як благий і чоловіколюбець Бог прости, бо немає чоловіка, що жив, а не згрішив би; Ти бо один без гріха, правда Твоя — правда вовіки, і слово Твоє — істина. Амінь!https://www.facebook.com/teroboronaDonbass/photos/a.1441461316093716.1073741829.1441136222792892/1494139724159208/?type=1


Прокуратов Максим позивний «Мега»    37 років, Запоріжжя. Водій, боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України.   
Загинув 28.08.2014 р. в Іловайську (Донецька область) під час артилерійського обстрілу російськими терористами

Фотографию с места трагедии опубликовал сослуживец Максима Алексей Антипов 

- Это фото, того места, где вчера рано утром упала первая мина из миномёта (Возле кучи мусора, правый угол). Там в двух, трёх, метрах пацаны заваривали чай. Итог — семеро убитых. Один из нашего батальона, позывной «Мега» и шестеро - гости из других батальонов, -сообщил Алексей.http://zanoza-news.com/?p=25745
Сергей Тиунов, командир Самообороны:

- Максим был добровольцем батальона "Донбасс", его позывной "Мега". Так получилось, что 24 августа после минометного обстрела там, в Иловайске, только его машина осталась цела, его "Урал". Батальон необходимо было снабжать. И он, под минометным обстрелом, водил эту машину за несколько десятков километров по грунтовке, чтобы привозить в батальон продукты, боеприпасы.

Каждый раз, когда он возвращался, мы видели на его лице только улыбку — он постоянно смеялся: "Они меня обстреливают, а я прохожу!" Он выражал им свое презрение. В итоге он попал под минометный обстрел и не смог выжить. Но как солдат, как Гражданин Украины он сделал все, чтобы Донбасс жил мирно. К сожалению, ценой своей жизни.

Мы, "Самооборона" Запорожья, сделаем все, чтобы в нашем городе был мир. Чтобы его, Максима, память, его жизнь была гарантией мира и тишины в нашем городе. Спи спокойно, побратим, мы тебя никогда не забудем!
Читать полностью: http://h.ua/story/407985/#ixzz3GIUihBH2



Пушкарук Володимир Сергійович  (Позивний «Пушик»/«Котик»)      9 березня 1972, Мовники Волинська область. Проживав у Нововолинську. Командир відділення резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Залишилися дружина і троє дітей.            23 серпня 2014          загинув у боях за звільнення Іловайська (Донецька область).



Кіпішинов Геннадій Юрійович  (Позивний «Румун») 38 років, Цюрупинськ Херсонська область. Боєць резервного батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України. Залишилась дружина та двоє малолітніх дітей.   21 серпня 2014          загинув у бою за Іловайськ (Донецька область). Поховали Геннадія 24 серпня в Цюрупинську.

Кузяков Артем  1980, Суми. Боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. У зоні АТО перебував із травня. Залишилась 13-річна донька.  

Ніколаєнко Анатолій  (Позивний «Карат»)         Боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України.Залишилось двоє дітей.


Уткін Олександр Анатолійович 1970, Кролевець Сумська область. Старший розвідник, сержант 3-го відділення 2-го взводу батальону резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Похований 23.08.2014 в Киселівка (Менський район) Чернігівської області

Загинули 20 серпня 2014 в бою під час звільнення Іловайська (Донецька область). Російські бойовики захопили автобус з пораненими бійцями батальйону. Двоє поранених загинуло, інших вдалося відбити.



Костюк Віталій  (Позивний «Улибка»)       37 років, с. Нова Могильниця Теребовлянського району Тернопільської області. Боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Проживав у Черкасах, сім'ї не мав.         Загинув 19 серпня 2014    в бою під час звільнення Іловайська (Донецька область). Вночі батальйон Донбас продовжив операцію зі звільнення міста від терористів, знищив кілька блокпостів і вогневих точок. Терористи вели мінометний обстріл прямо в місті

Паславський Марк  (англ. Mark Paslavsky, позивний «Франко» — на честь Івана Франка) 55 років. Етнічний українець зі США. Служив в армії США. 10 років мешкав в Україні. Працював у Маріуполі менеджером з продажу металопродукції за кордон. Рядовий резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Щоб вступити в батальйон прийняв українське громадянство.                       Загинув 19 серпня 2014 в бою під час звільнення Іловайська (Донецька область).
Sergiy Gusovsky

Загинув Марк. Він здав американський паспорт. Пішов до лав "Донбасу". Захищав рідну країну. Воїн.

Шкарівський Сергій Олександрович  (Позивний «Шульц»)         Капітан резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Дружина - журналістка Михайлина Скорик.                        Загинув 19 серпня 2014 в бою під час звільнення Іловайська (Донецька область)
В бою під Іловайськом загинув чоловік журналістки Михайлини Скорик - Сергій.
Про це вона написала на своїй сторінці у Facebook.
"Він хотів піти героєм. Пішов. У Іловайську. За Україну, за друзів, за перемогу і за мирний Донбас", - написала Михайлина.
 "Дзвонити не треба. Писати теж. Достатньо помолитися за мир і кінець цього жахіття", - додала вона. http://www.pravda.com.ua/news/2014/08/20/7035286/ 


Романенко Олександр Трохимович  (Позивний «Скіф»)         Стара Синява Хмельницька область. Боєць, розвідник резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Старосинявський  селищний голова, Ветеран-«афганець», відслужив у бойових точках Афганістану майже 7 років, був нагороджений орденом "Червона Зірка" та медаллю «За відвагу», очолював району організацію Спілки ветеранів Афганістану 
Загинув 19 серпня 2014 в бою під час звільнення Іловайська (Донецька область).
Указом президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Герої не вмирають!
Добровольчий батальйон патрульної служби міліції
особливого призначення «Дніпро-1»


Пелипенко Дмитро  (Псевдо «Пілот»)          Дніпропетровськ. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». 
Самооборона Дніпропетровська, сотня імені Дмитра Пелипенка
При попытке прорыва окружения под Иловайском геройски погиб наш побратим - Дима "Питерский" Пелипенко, ветеран ВДВ, спортсмен, координатор Красногвардейского района Самообороны Днепропетровска, боец батальона "Днепр-1", "бандеровец" еврейского происхождения родом из Петербурга... Димон, ты был лучшим из нас. Земля уходит из-под ног... Ничем не заполнить эту пустоту. Приносим свои самые искренние соболезнования близким и Украине, потерявшей настоящего патриота и воина, одного из первых ставших на защиту ее Независимости. Ты навсегда останешься в нашей памяти, брат. Нет слов, чтобы выразить эту боль от непоправимой утраты...   https://www.facebook.com/svoboda.dp?hc_location=timeline    

Савчук Андрій   Підгородне Дніпропетровська область. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».   http://vk.com/savchuk27

Митник Анатолій       Львів. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».
Як розповіла власкорові IA ZIK сестра загиблого, Анатолій був сином військовослужбовця з Яворова, рано осиротів, закінчив школу №3. Одружившись з чарівною Іриною, перебрався жити в село Наконечне Перше. Та доля не була щедрою: опісля серйозної автокатастрофи кохана стала інвалідом. Заледве її виходив.
«Анатолій був мудрою, життєрадісною, щирою людиною. До нього ми йшли за порадами. Умів розрадити у скрутну хвилину. Про свій патріотизм словесно не заявляв, ділами доводив любов до Вітчизни. І найвищою з цих усіх справ стала його смерть в ім’я України», – мовить сестра.
На своїй соціальні сторінці 17-літній син героя-міліціонера, якого теж звуть Анатолієм, написав таке: «Герої не вмирають! І ти, рідненький, не помер, ти навічно залишишся не лише в моєму серці, а й в серцях всіх, хто хоч трішки був знайомий з тобою. А я не здамся, я достойно проживу життя за нас двох. Прапор твій, татку, майорить на подвір’ї, я не позволю його нікому зняти, я знаю, як ти радів, коли його вивішував. Вічна тобі пам’ять».
http://zik.ua/ua/news/2014/09/04/na_lvivshchyni_pohovaly_zagyblogo_v_zoni_ato_militsionera_batalyonu_dnipro1_anatoliya_mytnyka_520499
            Загинули 31 серпня 2014 у бою під Іловайськом (Донецька область) під час виходу з оточення




Брус Тарас       с. Лісовичі, Львівська область. Командир 3-ї роти Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».                   
Загинув 29 серпня 2014 при виході колони з Іловайська (Донецька область) через «гуманітарний коридор», який був обстріляний російськими військами. В Тараса влучив снаряд з РПГ і він згорів
В АТО загинув побратим львівського сотника – Тарас Брус. Він загинув як справжній воїн у нелегкому бою.  Чоловік врятував 9 життів, а потім його вразила ворожнеча куля.

Про це у Facebook написав Володимир Парасюк.

Чоловік врятував 9 життів, а потім його вразила ворожнеча куля

«Серце рветься на шматки, коли ловиш себе на думці, що нема людини, яку поважав і любив як брата. Він завжди мені казав... «А, хто за тобою пригляне? Ти, Володя, іди вперед, а я прикрию, не переживай». Я не знаю як жити без Тараса, але знаю точно, що буду боротись до кінця за ті ідеали, за які гинули наші хлопці», - йдеться у повідомленні.
Ці фотографії були зроблені за годину до того, як колону розбили.





Савченко Василь      26 вересня 1982. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».    
Хорольський Антон  14 травня 1974. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».                 
Загинули 26 серпня 2014 під час мінометного обстрілу російськими бойовиками позицій, які обороняють бійці батальйону біля Іловайська (Донецька область).

Харченко Роман       1985. Сержант, боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Тафийчук Сергій       1984. Старшина, боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».     Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).  
Загинули 18 серпня 2014 р. під час бою за звільнення Іловайська, що на підступах до Донецька. Операція проводилась силами ЗСУ, батальйонів «Дніпро-1», «Донбас» і «Азов». Проти українських військових були застосовані РСЗВ «Град» і «Ураган», бронетехніка. Сили АТО звільнили від російських терористів половину міста, в центрі міста піднято Український прапор.

Герої не вмирають!

Добровольчий батальйон патрульної служби міліції
особливого призначення «Миротворець»

Катрич В'ячеслав      35 років, Калинівка (місто) Вінницька область. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець». Свого часу проходив строкову службу у спецпідзрозділі «Ягуар» у Калинівці. Був призваний у липні. Залишилась дружина та 10-річний син.     Указом президента України № 747/2014 від 29 вересня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).       

У неділю, 7 вересня, провели в останню путь 35-річного В'ячеслава Катрича із Калинівки. Чоловік, який служив у батальйоні МВС «Миротворець», загинув у пеклі Іловайського котла. Чоловік свого часу проходив строкову службу у спецпідзрозділі «Ягуар» у Калинівці. На війну призвали у липні в батальйон «Миротворець». Їхньою основною функцією була робота у звільнених Нацгвардією містах. Рідним сказав, що їде на 45 днів, а потім з ротацією повернеться додому. Та цьому статися не судилося... В'ячеслав загинув у пекельному обстрілі під Іловайськом.
– Із 25-26 серпня зв'язок з ним зник. Потім з Інтернету я дізнався про Іловайський котел, що росіяни ввели війська в Новоазовськ і оточили батальйони. Як виявилося, наш Славик був там. Загинув 29 серпня. Якраз приблизно у ці дні він мав би повернутися додому, — каже згорьований рідний брат героя Павло. — За словами товаришів по службі, при виході коридором, який був домовлений між обома сторонами, їх зрадили. Почався обстріл. Розстріляли їх, як у тирі мішені. Обстріл був шалений. Перша смуга — стрілецька зброя, друга — міномети, третя — артилерія, четверта — танки. Вони посеред цього пекла були абсолютно беззахисними. При собі мали тільки автомат і один боєкомплект. Таке враження, що їх спеціально всіх зібрали і кинули в Іловайський котел.
Брат загиблого В'ячеслава їздив на опізнання тіла в Запоріжжя. Його туди привезли 1 вересня. А вже 6 числа брат привіз тіло додому. Чоловік вважався неопізнаним, бо при ньому не знайшли документів.
- Дивився по фотографіях на неопізнані тіла. Але там не тіла, там — останки... Молодих хлопців просто знищили, розірвали на шматки. У мене відняло мову від побаченого. Коли впізнав на одному з фото Славу, тоді мені надали на опізнання вже саме тіло, — продовжує Павло Степанович. — Я досі не вірю. Горює і не вірить і його дружина Валентина та 10-річний син Ігор. Не знаю, як будемо без нашого Славика — доброго, чуйного та надійного...
Єщенко Віктор Васильович         47 років, Київ. Полковник міліції у відставці, боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець». Після закінчення вищого інженерного радіотехнічного училища протиповітряної оборони проходив службу в лавах Збройних сил України, від командира взводу до командира роти. Службу в органах внутрішніх справ, якій віддав 15 років, розпочав з посади оперуповноваженого відділу карного розшуку. А у 2010 році закінчив службу на посаді керівника одного з відділів Головного управління боротьби з організованою злочинністю МВС України. В травні 2014 добровільно вступив до батальйону «Миротворець». Залишились три доньки, одна з яких неповнолітня.  Загинув у бою під Іловайськом (Донецька область) під час виходу з оточення 29 серпня 2014. Указом президента України № 747/2014 від 29 вересня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Назаренко Дмитро Миколайович       28 жовтня 1974, Кременчук Полтавська область. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець». Художник, майстер-коваль. Брав участь в першому Майдані в Києві - в 2004 році, активно займався всіма справами козацького товариства Канівського полку. Активний учасник Революції Гідності. Залишився син.      
"Мы сегодня хороним талант. Он мог с куска железа создать настоящее изделие искусства, которому удивлялись люди. Он был художником, мастером, кузнецом от Бога. Более всего любил свободу, всегда имел свое мнение, писал стихи о Боге, человеческом предназначении на земле. Когда начались события на Майдане - не смог оставаться в стороне. Собрался и поехал в Киев отстаивать европейское будущее нашей страны. Одержав победу над внутренним врагом Дмитрий поехал воевать с внешним врагом. Принимал участие в освобождении Славянская, боях под Дзержинском и Иловайском. Мечтал вернуться в Кременчуг и воспитывать сына", - рассказал о погибшем Герое каневский казак Владимир Шумко
http://kremenchugtoday.com.ua/news.php?id=35805&year=2014&today=09&month=09


Єсипок Андрій Анатолійович    Дата та місце нарождення: 4 січня 1994 р., с. Новий Биків, Чернігівська область. Звання: Молодший сержант.Підрозділ: 14-й батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Миротворець".Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.Місце поховання: с. Новий Биків, Чернігівська область.Указом президента України № 747/2014 від 29 вересня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Сухенко Максим Володимирович («Трассер») Дата та місце нарождення: 1981 р., м. Київ. Звання: Рядовий. Підрозділ: 14-й батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Миротворець". Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ. Сімейний стан: Залишились дружина та дві доньки, 8 та 10 років.
Горай Олексій Зигмундович Дата та місце нарождення: 14 жовтня 1979 р., м. Київ. Звання: Рядовий. Посада: Водій. Підрозділ: 14-й батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Миротворець". Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ. Місце поховання: с. Курне, Червоноармійський район, Житомирська область.


Цуркан Дмитро Володимирович  Дата та місце народження: 14 вересня 1979 р., м. Знам'янка, Кіровоградська область. Звання: Майор. Посада: Старший інспектор.Підрозділ: 14-й батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Миротворець". Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.

Набєгов Роман Валерійович  Дата та місце нарождення: 11 листопада 1986 р., м. Херсон.Звання: Лейтенант. Посада: Старший інспектор.Підрозділ: 14-й батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Миротворець".Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ.


Халус Руслан Петрович Дата та місце народження: 5 квітня 1977 р., Вінницька область. Звання: Рядовий. Підрозділ: 14-й батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Миротворець". Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. у боях під Іловайськом (Донецька область).

            Загинули 29 серпня 2014 при виході колони з-під Іловайська (Донецька область) через «гуманітарний коридор», який був обстріляний російськими військами

Герої не вмирають!
Батальйон патрульної служби міліції
особливого призначення «Івано-Франківськ»

Білінський Зорян Михайлович  29 роки, Новичка Долинський район (Івано-Франківська область). Рядовий батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Івано-Франківськ».
Погорєлов Михайло Анатолійович    22 роки, Обертин Івано-Франківська область. Рядовий батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Івано-Франківськ».
Карабінович Андрій Михайлович      6 грудня 1990, с. Дзвиняч (Богородчанський район) Івано-Франківська область. Молодший сержант міліції 3 зводу 1 роти батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Івано-Франківськ».

За повідомленням ГУ МВС в Івано-Франківській області, під час виходу колони з-під Іловайська 29 серпня 2014 загинули 8 бійців батальйону, тіла 5-х з них знаходяться на ідентифікації.
На поминальну панахиду, що сьогодні відбулась біля УМВС України в Івано-Франківській області, прийшли сотні прикарпатців, аби віддати останню шану загиблим бійцям спецпідрозділу «Івано-Франківськ». http://paralleli.if.ua/news/45973.html

Герої не вмирають!
Добровольчий батальйон патрульної служби міліції
особливого призначення «Херсон»


Жеков Максим Петрович  Дата та місце народження: 29 років, м. Севастополь.

Звання: Молодший лейтенант. Посада: Старший інспектор взводу. Підрозділ: 30-й батальйон патрульної служби міліціі особливого призначення "Херсон". Обставини загибелі: Загинув 26 серпня 2014 р. під час боїв під Іловайськом (Донецька область). Місце поховання: м. Херсон.

Ковальов Владислав Вікторович       1 жовтня 1984, Каховка Херсонська область. Рядовий добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Херсон». Закінчив Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна за спеціальністю лікувальна справа. Упродовж чотирьох років працював у відомчій лікарні УМВС, лікар-хірург. Добровольцем записався до лав батальйону.  Залишилась дружина та двоє дітей, 2-річна донька і однорічний син. Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 

Мазур Павло Валерійович           12 лютого 1984, Херсон. Рядовий добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Херсон». Закінчив Херсонський центр освіти молоді та дорослих Херсонської міської ради. Залишилась дружина та трирічний син.Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).


 Салівончик Руслан    Костопіль Рівненська область. Капітан міліції, військовослужбовець добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Херсон». Навчався у Запорізькому юридичному інституті. Проживав у місті Каховка Херсонська область, шість років працював у секторі карного розшуку Каховського райвідділу міліції. З початку АТО одним з перших записався добровольцем у новостворений батальйон. Залишилась дружина та маленька донька.Указом президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)

Загинули у бою під Іловайськом (Донецька область) під час виходу з оточення 29 серпня 2014


Дмитро  (Позивний «Адвокат») Київ. Боєць сотні Ісуса Христа («Братство» у складі батальйону «Шахтарськ»). Працював юристом у Києві.                    Помер в лікарні від поранень, отриманих в боях за Іловайськ (Донецька область) 29 серпня 2014р.

Герої не вмирають!

Ус Артем Володимирович          30 серпня 1994, Марківці (Бобровицький район) Чернігівська область. Військовослужбовець Національної гвардії України. Строкову службу проходив у Внутрішніх військах, у квітні мав повернутися додому, але залишився на службі та записався добровольцем у Національну гвардію. Понадстрокову службу проходив у Києві, а 25 серпня їхню частину направили на схід країни. Був єдиною дитиною у батьків.       29 серпня 2014          Був смертельно поранений в голову осколком міни в районі міста Комсомольське (Старобешівський район Донецька область), де підрозділ Артема займався підготовкою «коридора» для виходу з оточення під Іловайськом підрозділів ВСУ і добровольчих батальйонів
Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Під Комсомольським вони облаштовували блок-пости, створювали «коридор» для виходу з «котла» українських військових «оточенців». Натомість оголошений терористами «коридор» виявився аж ніяк не мирним, навпаки – «гарячим». Одна міна розірвалася там, де поблизу виконував завдання Артем, хоч було небезпечно. Кількох його побратимів поранено, а для нього осколок у голову виявися смертельним. Це трапилось під вечір 29 серпня, а наступного дня Артему Усу виповнилося б 20 років. Але 30 серпня його мертве тіло везли в рідні Марківці, що під Бобровицею.

Хоронили воїна з усіма військовими почестями 1 вересня. У місцевій школі пролунав не традиційний перший дзвоник, а останній… для Артема Уса. І учнівська лінійка вишикувалась за воротами школи, кудою несли домовину з убитим нацгвардійцем.

Такого масового похорону Марківці не пам’ятають. Траурна колона розтягнулася на сотні метрів. І вся ця велика маса людей в один голос плакала. http://pik.cn.ua/11560/chernigivets-dobrovolets-natsgvardiyi-zaginuv-u-zoni-provedennya-ato/

Герої не вмирають!

Рота патрульної служби міліції особливого призначення "Світязь" УМВС України в Волинській області.


Помінкевич Сергій Петрович («Чех»)       
Дата та місце народження: 31 липня 1977 р., м. Луцьк.
Звання: Рядовий міліції.
Посада: Міліціонер.
Підрозділ: Рота патрульної служби міліції особливого призначення "Світязь" УМВС України в Волинській області.
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення під Іловайськом.
Місце поховання: с. Забороль Луцький район, Волинська область.

Ляшук Максим Володимирович («Яр»)     
Дата та місце народження: 18 травня 1989 р., м. Луцьк.
Звання: Лейтенант міліції.Посада: Заступник командира взводу.Підрозділ: Рота патрульної служби міліції особливого призначення "Світязь" УМВС України в Волинській області.
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення під Іловайськом.
Місце поховання: с. Острожець, Млинівський район, Рівненська область.
Сацюк Олександр Миколайович («Білий»)       
Дата та місце народження: 4 червня 1994 р., с. Куснище, Любомльський район, Волинська область.Звання: Рядовий міліції.Посада: Міліціонер.Підрозділ: Рота патрульної служби міліції особливого призначення "Світязь" УМВС України в Волинській області.
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення під Іловайськом.
Місце поховання: с. Куснище, Любомльський район, Волинська область.


Шолуха Віктор Григорович («Шериф»)    
Дата та місце народження: 29 серпня 1974 р., смт. Локачі, Волинська область.
Звання: Сержант міліції. Посада: Міліціонер.
Підрозділ: Рота патрульної служби міліції особливого призначення "Світязь" УМВС України в Волинській області.
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення під Іловайськом.
Місце поховання: смт. Локачі, Волинська область.
Сивий Олександр Анатолійович ("Док")   
Дата та місце народження: 1 січня 1991 р., м. Луцьк.
Звання: Рядовий міліції. Посада: Фельдшер медичного пункту.
Підрозділ: Рота патрульної служби міліції особливого призначення "Світязь" УМВС України в Волинській області.
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення під Іловайськом.
Місце поховання: с. Боратин, Луцький район, Волинська область.

Столярчук Мирослав Станиславович       
Дата та місце народження: 27 січня 1977 року, с. Підгайці, Луцький район, Волинська область.Звання: Рядовий міліції. Посада: Міліціонер.
Підрозділ: Рота патрульної служби міліції особливого призначення "Світязь" УМВС України в Волинській області.
Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з оточення під Іловайськом

Герої не вмирають!

Куст Артем Володимирович      Марківці (Бобровицький район) Чернігівська область. Військовослужбовець Національної гвардії України. Мобілізований у квітні.
Загинув 29 серпня 2014 р.

Герої не вмирають!
Батальйон оперативного призначення
Київської конвойної бригади Національної гвардії України


Тищенко Андрій Іванович 10 липня 1976, Улан-Уде Бурятія РРФСР. Проживав у смт Десна (Козелецький район) Чернігівська область. Солдат резерву, стрілець батальйону оперативного призначення Київської конвойної бригади Національної гвардії України. Залишилися дружина та 8-річний син.Указом президента України № 892/2014 від 27 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Курмашев Олексій Васильович         30 січня 1980, Калінінград, РРФСР. Проживав у місті Умань Черкаська область. Старший солдат резерву, снайпер комендантського взводу батальйону оперативного призначення Київської конвойної бригади Національної гвардії України.Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Матвієнко Микола Миколайович       29 листопада 1975, Клавдієво-Тарасове Київська область. Старший солдат резерву, стрілець-навідник батальйону оперативного призначення Київської конвойної бригади Національної гвардії України.
Дога Олег В’ячеславович 18 березня 1981, Веселинове Миколаївська область. Солдат резерву, стрілець батальйону оперативного призначення Київської конвойної бригади Національної гвардії України. Проживав в селі Гребко Переяслав-Хмельницького району Київської області. Залишилась 7-ми річна донька.                      
Колона підрозділів Національної гвардії та Збройних сил України, що рухалась на допомогу силам АТО за маршрутом Дебальцеве – Вуглегірськ 28 серпня 2014 потрапила у засідку, в бою загинули 4 бійці Нацгвардії.

Герої не вмирають!


Журавльов Іван           46 років, Корсунь-Шевченківський Черкаська область. Боєць 1-го розвідувального взводу 2-го добровольчого батальйону Національної гвардії України, який підняв український прапор на будівлі міської ради у Слов'янську. Ветеран-«афганець». Працював водієм. Залишились троє дітей.      
Загинув 26 серпня 2014 р.  (орієнтовна дата)      в бою за висоту Савур-Могила разом з Темуром Юлдашевим.
Rodion Shovkoshytnyi
Только что сообщили. Погиб Иван Журавлёв. Один из тех трёх героев, кто снял флаг ДНР с горсовета Славянска и поднял над ним украинский. Вместе с ним был убит и Темур Юлдашев. Ваня был тяжело контужен, Темур ранен. К ним на коробочке прорвались спецы. Взяли раненных и повезли в медпункт. Не довезли... Спаслись пару спецов, с ранениями вышедшие из окружения. Остальных террористы попросту добили...
 Эта информацию некоторое время опровергалась. Сообщалось, что они в плену и живы, что вообще в плен не попадали, что вышли на связь и вот-вот выйдут из окружения. Но подтвердили выжившие спецы сегодня...
 Скверно, но это война. Тут убивают. Соболезнования родным и близким.

Герої не вмирають!

 Юлдашев Темур  (Позивний «Тренер»)     Луганськ. Командир спецбатальйону патрульної служби міліції «Темур». Професійний військовий, до 1990 року служив в Угорщині, після повернення оселився у Луганську. Звільнився із ЗСУ у 2008 році. Громадський діяч, спортсмен, майстер спорту міжнародного класу з пауер-ліфтингу. На початку подій на сході зібрав батальйон добровольців для захисту держави, потрапив у полон до російських бойовиків, які тримали його в будівлі СБУ в Луганську. 15 червня втік з полону і продовжив воювати за незалежність і соборність України.[853] Залишилось четверо дітей.  26 серпня 2014 (орієнтовна дата)   загинув від кулі снайпера в бою за висоту Савур-Могила.

Герої не вмирають!



Галва В'ячеслав Анатолійович  (Позивний «Кузьмич»)      Полковник ГУР МО. Був бойовим інструктором в батальйоні «Азов». Кадровий військовий у третьому поколінні. Закінчив Київське вище загальновійськове командне училище ім.Фрунзе, військову кар'єру розпочав у 1994 році, проходив стажування у Франції, брав участь у миротворчих операціях ООН. З 2010 року звільнився із ЗСУ, займався інструкторською діяльністю з підготовки фахівців спецпризначення, з 2013 року був консультантом-розробником у групі розробки і тестування (ГРТ «Кузьмич») мережі військових магазинів Prof1group (P1G-TAC®). Залишилась вагітна дружина та двоє дітей.
 Про свій професійний шлях розповів в сюжеті P1G-TAC® (2013 рік)[848]              Загинув 26 серпня 2014 в районі Маріуполь - Новоазовськ. Разом з розвідгрупою батальйону «Азов» відбив атаку російських бойовиків на Новоазовськ 25 серпня.

Сегодня, 26 августа, под Мариуполем в бою с российскими оккупантами погиб полковник ГУР МО Украины, сотрудник P1G-TAC®, ГРТ "Кузьмич" - Вячеслав Галва, позывной "Кузьмич". Один из лучших инструкторов и преданных военному делу людей. Группа разработки и тестирования "Кузьмич" будет носить его имя и дальше, и сохранит тот дух и воинские традиции, которые он привнес.
Спи спокойно, дорогой Друг. Мы отомстим.https://vk.com/prof1groupcompany?z=photo-45705177_338279795%2Falbum-45705177_00%2Frev

Герої не вмирають!



Іщук Володимир        30 років, Підгайці (Луцький район) Волинська область. Боєць роти патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» (Волинська область). В період з 2002 по 2004 роки проходив службу у Збройних силах України, а в серпні 2014 р. відбув добровольцем у міліцейський спецпідрозділ. Залишилася дружина та двоє малолітніх дітей.                       
Загинув 26 серпня 2014 р. під час артилерійського обстрілу російськими бойовиками міста Іловайськ (Донецька область), де добровольці вже тиждень в оточенні і під постійними обстрілами утримують позиції. Володимир отримав важкі поранення, його не вдалося вчасно евакуювати, від отриманих поранень він помер.
«Ми схиляємо голови перед подвигом нашого колеги і висловлюємо глибоке співчуття рідним і близьким загиблих. Герої не вмирають!» – йдеться у повідомленні СЗГ облуправління міліції.http://zik.ua/ua/news/2014/08/28/v_ilovaysku_zagynuv_militsioner_iz_volyni_volodymyr_ishchuk_518508


Добровольчий батальйон патрульної служби міліції
 особливого призначення «Херсон»


Жеков Максим 29 років, Севастополь. Молодший лейтенант міліції, старший інспектор взводу №5 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Херсон». У 2008 році закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого за спеціальністю правознавство. З 2013 року обіймав посаду завідувача сектором правової допомоги Фонду соціального захисту інвалідів України Херсонського обласного відділення. У червні 2014 виявив бажання і пішов служити в зону АТО.                  Загинув під час боїв під Іловайськом (Донецька область) 26 серпня 2014 р.

Сторчеус Руслан Олександрович      1979. Лейтенант міліції, командир добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Херсон». Юрист і педагог, учасник Революції Гідності з перших днів. Коли весною УМВС області почало формувати батальйон «Херсон», найпершим прийшов до кадровиків і з 9 травня став командиром батальйону. Залишились дружина і троє дітей.  25 серпня 2014          На службовому автомобілі потрапили у засідку терористів під Іловайськом (Донецька область)

Пешков Олег Анатолійович         1971. Рядовий міліції 3-го взводу добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Херсон», водій командира батальйону. Залишились дружина і двоє дітей.          
25 серпня 2014          на службовому автомобілі потрапили у засідку терористів під Іловайськом (Донецька область)


Герої не вмирають!
Добровольчий спецбатальйон міліції
особливого призначення «Шторм» м.Одеса

Рудницький Вадим Володимирович  10 лютого 1978, Привітів Житомирська область. Сержант міліції, боєць добровольчого спецбатальйону міліції особливого призначення «Шторм» м.Одеса. Протягом чотирьох років брав участь в миротворчих операціях на території колишньої Югославії. Залишилися дружина та 8-річна донька.

Петрівський Степан Петрович  22 роки. Рядовий міліції, боєць добровольчого спецбатальйону міліції особливого призначення «Шторм» м.Одеса                      
Загинув 24 серпня 2014 під час артилерійського обстрілу терористами блокпосту українських сил поблизу смт Георгіївка під Луганськом.


Герої не вмирають!
Батальйон спецпризначення «Азов»




Русак Олександр  (Позивний «Дєрзкий»)          7 жовтня 1990. Боєць батальйону спецпризначення «Азов». Ультрас ФК «Дніпро».          23 серпня 2014          одна з груп спецбатальйону «Азов» потрапила в засідку під час виконання бойового завдання під Іловайськом. Розрахунок терористів з РПГ обістріляв колону.
«Саня, братан, ну як так!? Ще нещодавно ми угорали з тобою на виїздах, ще пару тижнів тому ми стояли, сміялися і курили перед твоїм черговим завданням. А тепер тебе немає... Нас не було з тобою в потрібний момент, не врятували, не вберегли. Прости нас, Сань. Ти завжди будеш з нами. Ти герой. Будь ТАМ таким же, як і тут - веселим, відчайдушним і завжди готовим допомогти другу. А ми... а ми зробимо все як треба, Саня, адже ти наш Брат! Спочивай з миром.»http://xsport.ua/football_s/news/v-zone-ato-pogib-ultras-dnepra_105623/


Снітко Андрій  (Позивний «Хома»)    18 років, Маневичі Волинська область. Боєць батальйону спецпризначення «Азов». Студент 2-го курсу фізкультурного факультету Східноєвропейського національного університету імені Л. Українки. Був одним з перших добровольців з Волині, які ще в травні склали присягу та стали на шлях боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. 20 серпня 2014            Загинув від розриву гранати в бою під час звільнення Іловайська (Донецька область
Батальйон спеціального призначення "Азов" - нова сторінка
Захар Лаврентьев
Иловайск , у нас 6 раненых двое убито.
 Скорбный день для всех стариков батальона. Хома был с нами с первых дней батальона. Аксен с самого начала с нами, совсем молодой парень.
 Мы подчистили несколько улиц. Но отсутствие бронетехники и легкое вооружение заставляют платить нас кровью.
 Под городом полно бронетехники и артиллерии военных, но при этом нас бросают без поддержки на укреп-районы.
 Хотя было обещано и поддержка авиации и бронетехники, но этого ничего нет.
 Потери у Донбасса больше 20 процентов состава,они три дня в городе в окружении.
 Большие потери у Днепра.
 Возникает вопрос кому выгодно Это?


Аксьоненко Олег  (Позивний «Аксьон»)       Луганськ. Боєць батальйону спецпризначення «Азов». Ультрас луганського ФК «Зоря».     20 серпня 2014          Був поранений в око в бою під час звільнення Іловайська (Донецька область), помер під час евакуації з поля бою.
Eugeny Spirin 
Сегодня матч Зари в Киеве. Этот парень его уже не увидит.
 Заря Ультрас
 сегодня в 12:01
 Аксьон.
 Загинув сьогодні у бою за Іловайськ.
 Олег отримав вогнепальне поранення в око,по дорозі з поля бою сердце героя зупинилось …
 Досі не можу повірити, зовсім молодим був. Ще пару тижнів назад мені писав що перемога вже близько. Писав що найбільше хоче нарешті вже звільнити з побратимами рідний Луганськ .
 Ти назавжди в наших серцях.

Герої не вмирають!
Національна гвардія України


Смоляр Олександр Васильович        Майор Національної гвардії України, в/ч 3039 (Миколаїв).



Бабкевич Олег Іванович 1974, Олександрівка (Вознесенський район) Миколаївська область. Старший солдат підрозділу Національної гвардії України. Залишилась дружина та троє дітей.  
    
Яриш Олександр  Володимирович     44 роки, Миколаїв. Молодший сержант підрозділу Національної гвардії України            В бою поблизу м. Амвросіївка 23 серпня 2014 р., своїми рішучими і вмілими діями Олександр допоміг бойовим товаришам знищити велику кількість бойової техніки ворога, але сам загинув.

Загинули в бою з російськими бойовиками близько 10-ї години ранку 23 серпня 2014 р. в районі селища Лисиче під Амвросієвкою Донецької області. Під час рейду бійці Нацгвардії знищили автомобіль КамАЗ з терористами та два КамАЗа зі зброєю та боєприпасами, що рухалися в колоні у супроводі двох БТРів з боку Російської Федерації.

Герої не вмирають!

Лимар Сергій       1989, Полтава. Старший лейтенант, командир взводу Національної гвардії України, один з кращих радистів своєї роти. Випускник Полтавського інституту зв'язку.
21 серпня 2014          о 5-й ранку з території РФ з РСЗВ «Град» було обстріляно Центр бойового управління в районі с. Староігнатівка (Тельманівський район Донецька область). Обстріл був неочікуваний, бо позиції знаходяться далеко на південь від лінії фронту, в тилу. Поховали Сергія на Божківському кладовищі
В 2012 году Сергей оставил на своей страничке Вконтакте следующие стихотворные строки:
«Жизнь — это шанс, не упусти его.
 Жизнь — это красота, удивляйся ей.
 Жизнь — это мечта, осуществи ее.
 Жизнь — это игра, так играй!
 Жизнь — это любовь, так люби!
 Жизнь — это тайна, так разгадай ее.
 Жизнь — это трагедия, выдержи ее.
 Жизнь — это приключение, решись на него.
 Жизнь — это жизнь, спаси ее!
 Жизнь — это счастье, сотвори его сам.
 Жить стоит. Не уничтожай свою жизнь!»
Вечная память герою...http://www.poltava.pl.ua/news/29581/

Герої не вмирають!
Добровольчий батальйон
патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ»


Курочка Анатолій Михайлович («Дєд»)    

Дата та місце народження: 30 серпня 1967 р., с. Сліпорід-Іванівка, Гребінківський район, Полтавська область.Звання: Старший сержант міліції.Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Шахтарськ" ГУ МВС України в Дніпропетровській області.
Обставини загибелі: Загинув 19 серпня 2014 р. у бою під час звільнення Іловайська Донецької області.
Сімейний стан: Залишились дружина, дорослі донька і син, та троє внуків.
Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).



Москаленко Володимир Васильович («Фiн»)   
Дата та місце народження: 28 років, м. Луганськ. Звання: Рядовий міліції.
Посада: Міліціонер. Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Шахтарськ" ГУ МВС України в Дніпропетровській області.
Обставини загибелі: Загинув 19 серпня 2014 р. у бою під час звільнення Іловайська Донецької області.
Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Помер 19 серпня 2014 в лікарні пiсля бою під час звільнення Іловайська (Донецька область)
Його звали Володимир, хлопця з сотні Ісуса Христа батальйону «Шахтарськ», який загинув. Позивний Фін, 28 років, родом з Луганську. Вчора в бою під Іловайськом отримав важке поранення в печінку. Лікарі врятувати не змогли. Помоліться за упокій його душі.
Я не був із ним знайомий, мобілізувався він не через Київ. Ось як про нього згадує Олексій Середюк: Щирий і дружній, завжди веселий. Під час фотографування завжди одягав маску, адже в Луганську у нього лишилися родичі... Казав, що коли візьмемо Луганськ всю Сотню запрошує в гості. Шкода, що Луганськ ми візьмемо без тебе.

http://uainfo.org/blognews/378232-yogo-zvali-volodimir.html



Горячевський Олександр Олександрович       
Дата та місце народження: 1979 р., м. Полтава. Звання: Рядовий міліції.
Посада: Міліціонер. Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Шахтарськ" ГУ МВС України в Дніпропетровській області.
Обставини загибелі: Загинув 19 серпня 2014 р. у бою під час звільнення Іловайська Донецької області.





Герої не вмирають!


Подгорний Сергій Миколайович          18 жовтня 1964, Нова Каховка, Херсонська область[28]. Боєць батальйону спецпризначення МВС «Київ-2». Працював у Львівському інституті фізкультури. Сотник 17-ї сотні Самооборони Майдану.
Застрілений 18 серпня 2014 р. під час операції із захоплення диверсантів у смт. Чорнухиному (Луганська область). Сергій першим увірвався до будинку і був застрелений. Терористи перебували в будинку, де знаходились мирні мешканці, тому під час операції бійці батальйону не застосовували гранати та інші засоби, ризикуючи власним життям.
Об этом в своем ""Фейсбуке" пишет главред Цензор.НЕТ Юрий Бутусов.
Он отмечает: "Сергей Подгорный... Сотник 17-й сотни Самообороны Майдана. Прошел весь Майдан с первого и до последнего дня... Воин по духу, по крови, по бесстрашию и по поступкам. Сергей из Новой Каховки Херсонской области, работал во Львовском университете физкультуры.
Доброволец батальона спецназ МВД Украины "Киев-2". Сегодня, во время операции по захвату банды диверсантов в поселке Чернухино, Сергей первым ворвался в дом. Могли врага закидать гранатами - но бандиты в доме прикрывались мирными людьми, и бойцы не стали рисковать жизнью мирных граждан - рискнули своей. Для этих парней честь дороже жизни...
 Российский агент захвачен в плен. Никто из мирных граждан не пострадал. Но Сергей... Спасибо, герой. В двух словах про твою жизнь и твою борьбу не рассказать. Мы не забудем тебя. Мы будем стараться жить достойно твоей памяти..".Источник: http://censor.net.ua/p298578


Герої не вмирають!

Мушта Максим Олександрович         22 липня 1989, Вінницька область. Старший інструктор-кулеметник БТР роти оперативного призначення на бронетранспортерах спецпідрозділу «Ягуар» Національної гвардії, військова частина 3028 (Калинівка). Після закінчення вінницького коледжу у 2008 році пішов служити за контрактом. Залишились дружина та 1,5-річний син.                      
Під час звільнення від терористів міста Ясинувата (Донецька область) 17 серпня 2014р. гвардійці потрапили під ракетно-артилерійський обстріл. Снаряд пробив броню БТРа, Максим загинув від отриманих поранень.

Мовчазний та сумлінний Максим завжди з величезною відповідальністю ставився до виконання завдань на службі. «В частину він прийшов ще юнаком, - розповідає ротний майор Андрій Волков. – 19-річний Максим розпочав військову службу одразу контрактником у 2008 році після закінчення вінницького коледжу.»
Він тільки починав своє життя: 22 липня відсвяткував 25-річчя. А півтора роки тому у Максима Олександровича народився син.
Екіпаж підбитого БТРу намагався привести до тями товариша, але отримані травми виявилися несумісні з життям. Побратими старшини Мушти з величезним болем в серці сприйняли звістку про втрату.
Особовий склад Нацгвардії висловлює щирі співчуття родині загиблого.
Прес-служба Національної гвардії Україниhttp://vv.gov.ua/news.php?nid=5585&lang=ua

Герої не вмирають!



Попович Володимир Васильович      25 років. Боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів». Загинув 17 серпня 2014 р. в бою з терористами під час звільнення села Кримське (Слов'яносербський район) Луганської області.
Как слова завета, как вечный зов, пламенным епогеем звучали последние слова о. Евгения: "Враг думает, что нас сломает; нашу нацию, нашу страну. Нет! Мы Украину не отдадим никому. Мы будем нуждаться, будем есть черствый хлеб и будем пить одну воду, но Украина не отдадим никому.
Смерть нашего земляка для нас - ношение большого патриотизма, она небесполезная. Мы присягнуть, что свободу и свободу, которую отстаивал Владимир, мы не предадим, что, как он, служить верно нашей мамочке-Украина.
Каждый, кто пожертвовал свое время, эту молитву - он пожертвовал за спокойствие убиенного, за счастливую судьбу нашей украинской земли. Слава Украине! Героям слава! ".
http://vzhovkvi.com/ru/video/geroicheski-pogib-zhovkivchanin-vladimir-popovich.html


Герої не вмирають!
Добровольчий батальйон
патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ»


Бричук Олександр    38 років, Севастополь. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ». Олександр народився і виріс у Севастополі, де і працював останні роки. Займався спортом (повноконтактне карате), керував спортивно-оздоровчим табором, організовував туристичні змагання для рятувальників. Після аннексії Криму пішов добровольцем у лави українських силовиків. У Олександра залишилося дві доньки, одна з яких неповнолітня.
У "Шахтарську" 38-річний Олександр Бричук входив до складу розвідувальної групи, яка діяла в тилу ворога. У суботу вона потрапила  в засідку. Про це повідомляється на сторінці батальйону "Шахтарськ" у Фейсбуці.
"Вчера в районе Красногоровки батальон "Шахтёрск" попал в засаду. У нас двое погибших и двое раненых, один из них тяжёлый.
Скорбь и печаль в наших сердцах. Выражаем соболезнования семьям погибших. Наши боевые товарищи навсегда в наших сердцах, мыслях и душах. Герои не умирают", — йдеться у повідомленні.
Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ».                  Бійці батальйону потрапили в засаду в районі Красногоровки 16 серпня 2014, двоє загинули, один важкопоранений

Герої не вмирають!

Стадник Сергій Анатолійович       33 роки, Херсон. Старший прапорщик, старшина патрульної роти на автомобілях військової частини Національної гвардії України (Херсон). По закінченню строкової служби залишився у частині вже контрактником, у 2002 році закінчив школу прапорщиків у Золочеві. Залишилися дружина та донька.
Коли 13 серпня 2014 терористи почали мінометний обстріл блокпоста поблизу населеного пункту Успенка Донецька області, він разом з товаришами знаходилися в укритті, в яке летіла міна. Сергій кинувся вперед, затуляючи своїм тілом побратимів. В результаті він отримав травми, несумісні з життям, але врятував від смерті трьох товаришів!
В херсонской части печальная весть всколыхнула каждого: от командиров до солдат срочников. Здесь его знали все, ведь в части Сергей Стадник можно сказать был старожилом - прослужил 16 лет, - его военная служба началась и закончилась здесь.
По окончанию срочной службы Сергей остался в части уже контрактником. В 2002 году окончил школу прапорщиков в Золочеве.
Коллегам еще долго будет стоять ком в горле, когда, вспоминая товарища, будут поправлять себя: «он незаурядной доброты человек... был ею»...
Он был.. прежде всего преданный своему делу, семье, коллективу, службе...
В день смерти Сергей также не изменил своим жизненным принципам. Пожертвовав своей жизнью, он спас от смерти трех товарищей.
Когда террористы начали минометный обстрел блокпоста близ Успенки (Донецкая обл.), Сергей вместе с товарищами находились в укрытии, в которое летела мина. Старший прапоршик Стадник бросился вперед, заслоняя своим телом собратьев. В результате он получил травмы, несовместимые с жизнью, но спас три!
33-летний Сергей Стадник вместе с женой растил дочь и больше всего мечтал о мирной жизни для своего ребенка. Вечная память герою!


Герої не вмирають!

Тіщенко Сергій Боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ». Залишились двоє дітей, донька 6 років і син 2 роки.     Помер 11 серпня 2014 р. в лікарні від поранень, отриманих під час бойового зіткнення з бойовиками біля Горлівки в Донецькій області. Комбат Костянтин Матейченко телефоном: «Втратили ми бійця. Було бойове зіткнення, його поранили, й у лікарні він помер, це наша перша втрата
Спецподразделение Артемовск
Сегодня в последний путь мы провожали своего боевого товарища Тищенко Сергея.
 Он один из первых записался добровольцем в ряды батальона Артемовск
 Сергей погиб от ранений не совместимых с жизнью 11.08.2014 в результате вооруженного столкновения с сепаратистами в районе Горловки.
 Без отца остались двое детей дочь 6 лет и сын 2 лет.
 Спецподразделение Артемовск просит поддержать семью Сергея номер карты Приват Банка вдовы Тищенко Евгении Валерьевны 4149605911820165
Мы скорбим вместе с семьей погибшего героя https://www.facebook.com/SpecArtemivsk?fref=photo


Герої не вмирають!
Резервний батальйон оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України

Литвинський Юрій Олексійович  (Позивний «Монгол»)     1967, Київ. Підполковник резерву, заступник командира батальйону з озброєння - начальник технічної частини резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України.   10 серпня 2014            Загинув під Іловайськом (Донецька область) під час зіткнення з бойовиками та комплексного обстрілу з боку терористів.


Антонов Вадим Віталійович  Позивний «Самольот»             Житомир. Солдат резерву, стрілець резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України.    Загинув 10 серпня 2014 р. під Іловайськом (Донецька область) під час зіткнення з бойовиками та комплексного обстрілу з боку терористів.   
Олег Дуб
Ми втратили Літачка... - прозвучало з болем в трубку від командира мого відділення. А коли побачили, що його втратили, то вернулись і знищили тих гадів! - прозвучало з гнівом.
... Отакий Він - наш Літачок! Ясний і усміхнений! З добрющим серцем! Майданівець, який пройшов увесь Майдан! І пішов Він як на цьому останньому тут фото: зі скромною усмішкою кроками героя!!!  
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=744326138959052&id=100001450182883
Мотичак Роман      (Позивний «Комуніст»)        45 років, Лімна Львівська область. Боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Брав активну участь у Революції Гідності, перебував у сотні "Лева". Залишилися дружина, син та дочка.      Загинув 10 серпня 2014 р. вранці під Іловайськом (Донецька область) в бою з диверсійною групою бойовиків.


Свобода скинули видео. Надо в следующий раз сказать чтоб не пускали на передовую. Отчаянные ребята, залезли в броневик что мы отбили у города и все это время шли за колонной и снимали. Те что погибли, на видео тогда еще были живы.

Реалия вторая. Все наши потери не боевые. Заслоны и засады на пути в город мы просто смели. Где то в сети болтается видео "Радио. Свобода ", кому интересно- скачайте. В районе действует группа профессиональных диверсантов. Работали на стыке нас и Азова. Утром с ними столкнулись, разошлись в вничью. У Донбасса погиб наш товарищ, позывной "Самолет" , у них двое отправились туда откуда надеюсь не вернутся. По почерку и тактике- военный спецназ. Чуть позже идентифицировали как отдельную роту спецназа ГРУ ГШ РФ. Номер пока уточняем. Это новый фактор и теперь будем его учитывать.
 При входе в город группа офицеров и гвардейцев в составе 15 человек отправилась назад по дороге по направлению к исходным позициям. В районе моста ими были замечены провода. При визуальном осмотре выявлено минирование моста. Там же оказались и авторы. Группа попала под снайперский огонь ( причем расстояние и калибр пуль указывает на винтовки от 30.000 долларов и выше). Затем добавили из крупнокалиберных пулеметов. В итоге диверсанты были отброшены. Мы потеряли наших товарищей- позывной Монгол (подполковник, мой заместитель) , Немо ( полковник нацгвардии) и Коммунист ( стрелок) . Диверсанты потеряли четырех бойцов.https://www.facebook.com/dostali.hvatit/posts/796747690360007


Герої не вмирають!
Батальйон спецпризначення «Азов»

Березовий Микола Вікторович  (позивний «Береза»)       10 жовтня 1976, Горлівка Донецька область. Боєць батальйону спецпризначення «Азов». Закінчив Український інститут розвитку фондового ринку КНЕУ (2006 рік), і Міжнародний університет фінансів при КПІ (2008 рік). Працював на різних підприємствах, займався громадсько-політичною діяльністю. Був керівником Горлівської міської організації ВО «Батьківщина», у 2007 році вийшов з партії. У 2012 році висувався від партії "УДАР" кандидатом в народні депутати по округу №51 (Донецька область). Разом з дружиною Тетяною Чорновол виховував доньку та сина.  Загинув 10 серпня 2014 р.   в бою під Іловайськом (Донецька область). Рота «Азову» йшла за БМП та потрапила під снайперській обстріл з обох сторін. Микола кинувся до пораненого побратима і дістав поранення в ногу. Крупним калібром йому розірвало артерію на нозі в районі паху і навіть джгут не зміг зупинити кров. До приїзду медичної допомоги Микола помер.





Дрьомін Андрій  (позивний «Світляк»)       Тернопіль. Гранатометник батальйону спецпризначення «Азов».               Загинув 10 серпня 2014 в бою під Іловайськом (Донецька область). Рота «Азову» йшла за БМП та потрапила під снайперській обстріл з обох сторін. Андрій отримав п'ять куль, дві з них застрягли в шоломі.

Важкий день. Так хочеться вірити у помилку “Пані та панове! Сталася порівняно приємна помилка. В запалі бою трохи переплутали – думали, що все. Його привезли, як тіло, але лікарі таки відкачали. Пульс був настільки слабкий, що тільки лікарняне обладнання виявило наявність серцебиття. Хвала Богe, побратим Світляк не загинув. Він поранений, в шпиталі, вже прооперований, але у важкому стані. Молітся за одужання Воїна! Цю радісну звістку повідомляють друзі Андрія Дрьоміна”.

Не помилка… Немає

 Якось так : коли ми дорослішаєм, аж до появи власних дітей, наші друзі автоматично отримують статуси “дядя” і “тьотя”.І всі ми тоді прибираємо виду поважного і серйозного, одягаємо шати статечні і пильнуємо кожне слово, бо воно, як відомо – не горобець, залетить у дитячі вуха – і ти вже шукаєш пояснень чи виправдань. Але то все для користі, бо ж виховний процес. Бо ми тепер – дяді і тьоті.І наш особистий приклад…
 А Світляк…Він мав на увазі такі умовності.У нього не було такого статусу.
 - Мамо, Світляк телефонує…
 Коли Світляк будував хату, мої хлопці крутилися коло нього – типу підсобники.За літо вони навчилися не класти цеглу і замішувати розчин, а логічно думати.
 - Мамо, Світляк цікавився…
 Коли Світляк чаклував у своїй кузні, мої діти не навчилися художнього ковальства. Лише бачити, прагнути і досягати.
 - Мамо, Світляк приходив…
 Він заходив рідко, але кожен його прихід згадувався ще довго. Це завжди було несподівано і неочікувано, без попереджень. Питання про те, чи тато-мама вдома, якось, не стояло. Та й навіщо, якщо ти не дядько , а Світляк…
 І з тобою можна лупити в нарди аж до вилясків у вухах, робити вигляд, що ловиш рибу, а направді шукати шляхів досягнення світової гармонії. І до тебе можна прибігти, коли мінти протокола склали за цигарку у “нєположеном мєстє”. Ну, щоб мама не знала…
 Про те, що Світляка звали Андрій мої молодші довідалися лише сьогодні.
 Як і про те, що війна забирає найкращих…
 То сон такий був.Він йшов польовою дорогою. З наплічником, автоматом і, як завше, перекособоченим блейзером над вухо… Поле, квіти, розмай і таке височезне небо. Так хотілось його зупинити…
 А то уже були Луки Сварожі…
 АТО…


Герої не вмирають!

Гутник-Залужний Iван         Запоріжжя. Молодший лейтенант, командир зводу військової частини А3033 Національної гвардії України (Запоріжжя), призваний за мобілізацією.                    Отримав вогнепальні поранення близько 1-ї години ночі 10 серпня 2014р. під час обстрілу терористами блокпоста поблизу міста Амвросіївка Донецька область. Медики до останнього боролися за життя бійця, але поранення виявилося смертельним



        

Герої не вмирають!


Бойко Юрій Миколайович   (Позивний «Немо»)         43 роки. Полковник, начальник відділу підготовки військ управління бойової та спеціальної підготовки ГУ Національної гвардії України. Після закінчення Пермського вищого військового командно-тилового училища внутрішніх військ МВС РФ розпочав свою військову службу з посади командира взводу. До останнього місця служби обіймав посади командира роти, заступника начальника штабу і заступника командира частини. Залишилася дружина та 13-ти річна донька.
Загинув 10 серпня 2014р. під Іловайськом (Донецька область) близько 14-30 під час зіткнення з бойовиками та комплексного обстрілу з боку терористів


Герої не вмирають!


Колосовський Микола      солдат, військовослужбовець Західного ОТО Національної гвардії України. Загинув від отриманих поранень під час мінометного обстрілу терористами блокпосту Національної гвардії вночі з 6 на 7 серпня поблизу міста Дебальцеве Донецької області
Герої не вмирають!


Грек Сергій Анатолійович  (позивний «Балаган»)     22 роки, Москва Росія. Боєць батальйону спецпризначення «Азов». Будучи росіянином, вже 3 роки проживав в Україні (в Миколаєві), куди був змушений переїхати із-за політичних переслідувань з боку спецслужб РФ. Учасник миколаївського руху ультрас. Загинув 4 серпня 2014 в бою за звільнення Мар'їнки на підходах до Донецька.

Герої не вмирають!

Бійці Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ».


Рижак Володимир    24 роки, Шарин Уманський район Черкаська область. Боєць батальйону Національної гвардії. Був одним з найкращих стрільців батальйону. Проживав у Києві. Був активним учасником Євромайдану. Один із перших, хто записався добровольцем до Нацгвардії України. Захищаючи свого товариша в бою, загинув від снайперської кулі 2 серпня 2014 р.

- Володимир був активним учасником Майдану.  Як тільки розпочалася антитерористична операція, він відразу записався добровольцем до рядів Національної гвардії. - розповідає голова Уманського відділення ВО «Майдан» Сергій Яремчук. –   Здається, ще нещодавно ми передавали йому бронижелет... А вчора мені прийшло смс-повідомлення, про те, що Володимир загинув. Товариші із його батальйону розповіли, що захищаючи свого друга в бою, він загинув він кулі снайпера…http://vch-uman.in.ua/material.php?id=884


Старіков Євген Андрійович       2 лютого 1982, Бердичів Житомирська область. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ». Закінчив професійно-технічне училище №3 за фахом «столяр-тесляр», захоплювався спортом, регулярно відвідував спортзал. Залишилися дружина та троє маленьких дітей.          2 серпня 2014            Батальйоном "Шахтарськ" ліквідована диверсійна група терористів у Докучаєвську (Донецька область). Під час операції від куль снайперів загинули двоє бійців батальйону, позивні «Мачете» і «Доктор». Євген отримав поранення в груди, коли намагався витягти пораненого товариша з місця бою
Батальон Шахтёрск
Сегодня 02.08.2014 при выполнении боевого задания батальоном "Шахтёрск"
 в г.Докучаевск Донецкой области погибли 2 наших товарища:
 Мачетe и Доктор
 Батальоном проводилась зачистка территорий города и oкрестностей от группы снайперов террористов.На руках которых  кровь начальника городского отдела милиции Василия Рябоконя  и участкового инспектора того же отдела Николая Дорошко,чьи
похороны состоялись сегодня.
 Мы не можем словами выразить всю ту скорбь которую чувствуем.
 Мы соболезнуем вашим семьям.
 Нам трудно представить всю глубину горя, которое они сейчас
 испытывают. Примите наши искренне соболезнования.
Не дивно, що Євген Старіков пішов захищати рідну землю, адже і під час навчання в загальноосвітній школі № 12 і в професійно-технічному училищі №3 зарекомендував себе, як відповідальна, активна людина. За словами Івана Чорноморця, майстра виробничого навчання ПТУ №3, де навчався Євген Старіков, за фахом «Столяр-тесляр», він захоплювався спортом, регулярно відвідував спортзал. «Чудова, порядна людина, який у наш час дуже і дуже мало» - підкреслив педагог.
http://www.rio-berdychiv.info/index.php?option=com_content&view=article&id=6538:u-zoni-ato-ryatuyuchi-tovarysha-zahinuv-berdichivlyanin&catid=34:2010-03-31-06-34-10&Itemid=69
Бійці Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ»  загинули            2 серпня 2014 р.        Батальйоном "Шахтарськ" ліквідована диверсійна група терористів у Докучаєвську (Донецька область). Під час операції від куль снайперів загинули двоє бійців.

Герої не вмирають!


Рябоконь Василь      Начальник Докучаєвського міськвідділу міліції.           
Застрілений 31 липня 2014 р. у Докучаєвську (Донецька область) з контрольним пострілом у голову.
Дорошко Микола      Дільничий інспектор Докучаєвського міськвідділу міліції.
Застрілений 31 липня 2014р. у Докучаєвську (Донецька область) разом з начальником міськвідділу.


Інформація про трагедію надійшла до чергової частини Докучаєвського МВ о 19.35 із центральної міської лікарні. Медикам зателефонував невідомий і повідомив, що на автодорозі в районі дачного кооперативу «Мрія», розташованого на території Волноваського району, в автомобілі «ДЕО-Сенс» перебувають двоє вбитих чоловіків.

Слідчо-оперативна група, яка виїхала на місце, виявила в автомобілі тіла з численними вогнепальними пораненнями начальника докучаєвської міліції Рябоконя В.В. і дільничного інспектора міліції Дорошка М.В., який перебував за кермом.

Офіцерів розстріляли з автоматичної зброї, коли вони після служби поверталися в автомобілі додому в сел. Донське Волноваського району. Обидва були в цивільному одязі, без зброї.

Підполковник міліції Рябоконь Василь Васильович, 51 рік, в органах внутрішніх справ з 1996 р., останні 4 роки обіймав посаду начальника Докучаєвської міської міліції. У сім'ї двоє дітей – дорослий син, співробітник міліції, і 15-річна дочка.

Старший лейтенант міліції Дорошок Микола Володимирович, 33 роки, в органах внутрішніх справ з 2011 р., на посаді дільничного інспектора міліції рівно рік. У сім'ї двоє дітей - 11-річна дочка і однорічний син.

Сім'ям загиблих міліціонерів нададуть моральну й матеріальну допомогу. Діти, які залишилися сиротами, отримають необхідну підтримку до їхнього повноліття, – запевнили у ГУ МВС Донеччини.http://www.gazeta.lviv.ua/news/2014/08/01/32917

Герої не вмирають!
Піддубний Віталій Володимирович     4 жовтня 1977, Бердянськ, Запорізька область. Боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Залишились дружина, донька 3,5 років та старший син.         26 травня 2014р. бійці батальйону перевозили з Артемівська продукти для взводу та потрапили у засідку під Лисичанськом, їх машина була обстріляна з кулемета. Загинув один боєць.

Ребята из "Донбасс" характеризуют его: добрый, отзывчивый, всегда везде первый, в АТО уехал от Самообороны Бердянска в батальон "Донбасс".
Виталий - настоящий патриот. Пошел добровольцем в батальон "Донбасс". Безумно любил дочь. Шустрый, лисовский живчик, жизнерадостный парень, оптимист, всех всегда успокаивал, говорил, что все будет хорошо - вспоминают друзья.
Виталий Белтадзе, начальник штаба "Самообороны" говорит: "Я разговаривал с ним в 10.51. Я слышал выстрелы по телефону. Виталик говорил, что едут в Лисичанск, в Артемовске загрузились продуктами для взвода. Шутил".
Его друг Михаил Бахтеев, самообороновец, рассказывает: "Он знал, что он не вернется! Он мне говорил: "Я еду! Я знаю, что не вернусь!" Но он ехал Родину защищать.
Мы вместе с ним записывались в Самооборону, натягивали палатки, создавали блокпосты, А когда были созданы блокпосты, он сказал: "Ну все, здесь все сделано - надо ехать "ТУДА".http://pro.berdyansk.biz/content.php?id=23029

Герої не вмирають!


Григорович Олександр Валентинович        35 років, Печанівка Житомирська область. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Дніпро". Останні роки жив у Дніпропетровської області. Залишилась 7-річна дитина.  Загинув 25 липня 2014 р.   Місце і обставини не уточнені.


Герої не вмирають!

Макидон Віктор Михайлович       1969, Ніжин Чернігівська область. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Дніпро". Кілька років працював у ніжинському відділі міліції. Пізніше переїхав служити до Києва, В 45 років пішов на пенсію. Коли почалася війна, повернувся до служби у складі батальйону "Дніпро".    Дата, місце і обставини не уточнено(за одними джерелами загинув у Лисичанську, за іншими - під Луганськом).





Герої не вмирають!

Радієвський Олександр Віталійович          - 9 травня 1970, Дніпропетровськ. генерал-майор (посмертно), командир військової частини 3011 Центрального оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. 1987 року вступив до  Владикавказського вищого військового командного училища ім. С. М. Кірова МВС СРСР. Загалом два з половиною місяці перебував у зоні АТО — особисто керував діями бійців по знищенню ворожих блокпостів під час звільнення Миколаївки, Семенівки, Слов’янська. 15 липня Указом Президента за особисту мужність та самовідданість нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Коцяр Ігор      Солдат строкової служби Національної гвардії України, військова частина 3011 (Кіровоград).
Сніцар Павло Полковник (посмертно), командир стрілецького батальйону Центрального оперативного з`єднання Національної гвардії України (Кіровоград).

 Загинули 23 липня 2014 р.   під час бою за звільнення Лисичанська, коли разом з бійцями потрапив у засідку на мосту

Герої не вмирають!

Титаренко Т.В. 1981 р.н., майор міліції.
 20 липня в Луганську біля пам’ятника трудівнику Луганська був убитий терористами пострілами в голову із автоматичної зброї.
Про це повідомила начальник відділу зі зв'язків з громадськістю міліції Луганської області Тетяна Погукай.


Герої не вмирають!

Токар Дмитро Павлович 1984 р.н., старший сержант міліції, інспектор ДПС ОДАІ м.Донецька. 

Помер 17 липня 2014 року внаслідок вогнепального поранення, яке дістав під час розстрілу наряду ДПС у м.Донецьку 3.07.2014.

Герої не вмирають!

Якушин Іван      31 рік, Євпаторія. Майор, офіцер групи бойової та спеціальної підготовки військової частини 3029 Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Залишились дружина та маленька донька.         

            16 липня під час обстрілу терористами блокпосту гвардійців в районі прикордонного населеного пункту Маринівка (Донецька область) майор Якушин отримав осколкове проникаюче поранення черевної порожнини, що призвело до великої втрати крові. У польовому медичному шпиталі йому було надано першу медичну допомогу, але стан залишався складним. Аби врятувати життя гвардійця, його доставили до погранзастави та разом із пораненими прикордонниками доправили до шпиталю населеного пункту Куйбишево Ростовської області (РФ). Вранці 17 липня майор помер


Герої не вмирають!


Завада Богдан Олексійович, 26 червня 1979,  лейтенант, командир роти спецпризначення вч 3029, із м. Запоріжжя. Загинув 16 липня біля Марьяновки в Старобешевском районі Донецької області при спробі терористів знищити блокпост Нацгвардії. Перед смертю знищив 10 терористів і тим самим допоміг перегрупуватися бійцям НГ на блокпосту. Без батька залишився 12-річний син.
16 липня 2014 року в результаті другої спроби знищити блокпост Національної гвардії під населеним пунктом Маринівка Донецької області при подавляючий перевазі сил терористів у бою трагічно загинув командир роти спецпризначення військової частини Південного оперативно-територіального об`єднання лейтенант Завада Богдан Олексійович з міста Запоріжжя.
Нагадаємо, що блокпост поблизу Маринівки атакували близько 100 терористів за допомогою 4 одиниць бронетехніки зі сторони Степанівки та с.Тарани.
 В ході бою лейтенант Завада прикривав особовий склад та особисто вів вогонь з протитанкового гранатомету. Він підбив ворожий БТР та знищив 10 терористів та цим допоміг перегрупуватися бійцям Національної гвардії на блокпосту, чим врятував життя бійців.
 Після трагічної загибелі лейтенанта, терористи взяли його телефон та у знущальній формі повідомили рідним, що військовослужбовець поплатився життям за вбитих ним десятьох терористів. Без батька залишився 12-річний син.
Прес-служба Національної гвардії України


Герої не вмирають!

Бегма Костянтин Олександрович, 1983 р.н., міліціонер батальойну ПСМ особливого призначення "Шахтарськ"ГУМВС Дніпропетровської області. Загинув 16.07.2014 поблизу селаКрасногорівка Донецької області

Герої не вмирають!

Ткаченко Олександр Григорович       44 роки, Суми. Інспектор чергової частини спеціальної роти міліції УМВС України в Сумській області. Нагороджений медалями:«За сумлінну службу» 3 ступеня, «За доблесть і відвагу в службі карного розшуку України» 2 ступеня. Залишились дружина та син. 12 липня 2014 р.   в районі населеного пункту Сіверськ (під Донецьком) на фугасі підірвалося кілька силовиків. 1 військовослужбовець загинув.
Герої не вмирають!

Кузьмін Дмитро Володимирович  (позивний «Миротворець») 27 квітня 1974, місто Азбест Свердловська область (РРФСР). Сержант резерву, командир 1 відділення 1 взводу спеціального призначення батальйону спеціального призначення резервістів. У ряди батальйону Національної гвардії прийшов добровольцем. Разом із сім'єю останні роки проживав у Києві.    10 липня 2014    Близько 15.00 під час виконання службово-бойового завдання в селі Улянівка Красноармійського району Донецької області натрапив на ворожу засідку та отримав смертельне вогнепальне поранення.

Герої не вмирають!






Гаврилов Володимир Володимирович        1982, Донецьк. Старший сержант міліції, т.в.о. інспектора дорожньо-патрульної служби ДАІ МВС України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).                   4 липня мешканці Донецька провели загиблого в останню путь; похований на цвинтарі рідного міста.


Симаков Михайло Ігорович  18 лютого 1978, Луганськ. Старший сержант міліції, інспектор дорожньо-патрульної служби ДАІ МВС України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 4 липня мешканці Донецька провели загиблого в останню путь; тіло загиблого на прохання родичів відправили до Луганська.


Танцура Вадим Анатолійович      18 червня 1975, Донецьк[22]. Прапорщик міліції, т.в.о. інспектора дорожньо-патрульної служби ДАІ МВС України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 4 липня мешканці Донецька провели загиблого в останню путь; похований на цвинтарі рідного міста.

Троє співробітників міліції. 3 липня 2014 року у Куйбишевському районі міста Донецька двоє невідомих біля шляхопроводу за залізничним вокзалом з вогнепальної зброї розстріляли наряд ДАІ. Інспектори несли службу постійно в цьому районі. Троє правоохоронців загинули, ще один - у важкому стані  у медустанові.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
ГАВРИЛОВА Володимира Володимировича (посмертно) - старшого сержанта міліції
СІМАКОВА Михайла Ігоровича (посмертно) - старшого сержанта міліції
ТАНЦУРУ Вадима Анатолійовича (посмертно) - прапорщика міліції
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року

Герої не вмирають!
Бровінський Андрій Анатолійович      1974, Могилів-Подільський Вінницька область. Рядовий добровольчого 9-го батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Вінниця".      Загинув в ніч на 2 липня 2014 р. під час мінометного обстрілу сил АТО бойовиками біля державного кордону.


Герої не вмирають!


Логвін Станіслав Володимирович     1 липня 1984, Донецька область. Майор міліції, оперуповноважений УБОЗ ГУ МВС у Донецькій області, спецпідрозділ «Сокіл». Указом Президента від 15 липня 2014 нагороджений орденом Данила Галицького (посмертно).           1 липня 2014 Загинув під час штурму сепаратистами (угруповання Безлера) будівлі Донецького УМВС

Герої не вмирають!

Гулик Артур Ярославович -17 липня 1983, Борислав, Львівська область.
Військовослужбовець 2-го резервного батальйону Національної гвардії України. Загинув 26 червня 2014 під час масованого (із застосуванням танків і мінометів) штурму бойовиками блокпоста № 1 під Слов'янськом (в районі селища Мирне). Зранку 29 червня на Майдані в Києві відбулася церемонія прощання з бійцем

Герої не вмирають!

Кравчук Володимир 22 роки, Київ. Закінчив Академію внутрішніх військ МВС України у Харкові. Лейтенант, командир 2-го взводу спеціального призначення 1-ої роти спеціального призначення 1-го батальйону спеціального призначення «Барс» (військова частина 3027, село Нові Петрівці, Київська область). Загинув 19 червня 2014 у Донецькій області під час звільнення Ямполя — куля снайпера влучила у правоохоронця, коли він знаходився біля броньованої бойової машини. За словами його бойових товаришів, він отримав вогнепальне поранення в голову та грудну клітину, несумісні з життям. Володимира не врятувала навіть кевларова каска і бронежилет англійського виробництва. У потилицю і в грудну клітину були випущені кулі з гвинтівки російського виробництва, яку називають "антиснайпер". «Завжди снайпер відстрілює в першу чергу тих, хто завдає більшої шкоди його силам - командирів, гранатометників, водіїв БТР. Не виключено, що за ним спостерігали, а потім, коли Володимир сидів на БТР, снайпер зробив свою справу», - розповів «Сегодня» товариш по службі Кравчука Петро.


УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
КРАВЧУКА Володимира Сергійовича (посмертно) – лейтенанта
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року
Щокін Сергій Григорович - старшина міліції Вбитий у ніч з 9 на 10 червня, коли озброєні автоматичною зброєю бойовики ЛНР, одягнені в камуфляж, напали на співробітників міліції. Також один міліціонер був важко поранений, двох — захоплено у полон
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" III ступеня

ЩОКІНА Сергія Григоровича (посмертно) - старшину міліції
Президент України Петро ПОРОШЕНКО 20 червня 2014 року

Шемегінський Михайло Михайлович 1983-го року народженя, родом з Тлумацького району Івано-Франківщини. Старший сержант Івано-Франківського спецпідрозділу міліції. 6 червня 2014 року загинув під Слов'янськом внаслідок мінометного обстрілу, ще два працівники отримали важкі поранення.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" III ступеня
ШЕМЕГІНСЬКОГО Михайла Михайловича (посмертно) - старшого сержанта міліції
Президент України Петро ПОРОШЕНКО  20 червня 2014 року


Курилович Віталій Іванович - 18 грудня 1973, Тернопіль. Майор, начальник групи бойової підготовки управління павлоградського полку Національної гвардії України з охорони особливо важливих державних об’єктів (військова частина 3024). Залишились дружина та двоє синів. Загинув 29 травня 2014 року поблизу Слов'янська в районі проведення АТО. Знаходився у гелікоптері Мі-8МТ Національної гвардії України, який після розвантаження продуктів харчування та проведення ротації особового складу на п'ятому блокпосту, повертаючись з району гори Карачун, зазнав обстрілу, що вівся з лісосмуги, та був підбитий. Загинуло 12 чоловік — шість військовослужбовців Національної гвардії України, включаючи двох членів екіпажа гелікоптера[81], та шість — представників спецпідрозділу МВС України[34][82]. 31 травня після церемонії прощання похований на цвинтарі Павлограда
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" І ступеня
КУРИЛОВИЧА Віталія Івановича (посмертно) - майора
Президент України Петро ПОРОШЕНКО  20 червня 2014 року

Герої не вмирають!





Семанюк Василь Васильович,  Яков'як Віктор Петрович,  Лисенчук Володимир Васильович,  Безпалько Петро Васильович,  Остап'юк Петро Володимирович,  Шарабуряк Володимир Богданович-  співробітники спецпідрозділу (колишнього «Беркуту») УМВС України в Івано-Франківській області.  29 травня 2014 року поблизу міста Слав'янська Донецької області, в районі проведення АТО, після розвантаження продуктів харчування, висадки зміни та при проведенні ротації особового складу на п'ятому блок-пості гелікоптер МІ-8 Національної гвардії України, повертаючись у зворотньому напрямку, попав під обстріл, що вівся із лісосмуги, та був підбитий. В результаті події загинуло 12 чоловік – шість військовослужбовців Національної гвардії України, включаючи екіпаж гелікоптеру, та шість – представників спецпідрозділу МВС України

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" І ступеня

ОСТАП'ЮКА Петра Володимировича (посмертно) - старшину міліції 
СЕМАНЮКА Василя Васильовича (посмертно) - старшого лейтенанта міліції 
БЕЗПАЛЬКА Петра Васильовича (посмертно) - старшого лейтенанта міліції
ЛИСЕНЧУКА Володимира Васильовича (посмертно) - прапорщика міліції
ШАРАБУРЯКА Володимира Богдановича (посмертно) - старшого прапорщика міліції 
ЯКОВ'ЯКА Віктора Петровича (посмертно) - старшого сержанта міліції 
Президент України Петро ПОРОШЕНКО 20 червня 2014 року


Герої не вмирають!




Ліпський Віктор Володимирович - 11 січня 1983, Малі Кутища, Вінницька область[19]. Прапорщик, інструктор − старший кулеметник 2-ї роти спецпідрозділу «Ягуар» калинівського полку Національної гвардії України (військова частина 3028 Західного оперативно-територіального об’єднання НГУ). Залишились дружина та 10-річний син. Загинув 29 травня 2014 року поблизу Слов'янська в районі проведення АТО. Знаходився у гелікоптері Мі-8МТ Національної гвардії України, який після розвантаження продуктів харчування та проведення ротації особового складу на п'ятому блокпосту, повертаючись з району гори Карачун, зазнав обстрілу, що вівся з лісосмуги, та був підбитий. Загинуло 12 чоловік — шість військовослужбовців Національної гвардії України, включаючи двох членів екіпажа гелікоптера, та шість — представників спецпідрозділу МВС України. 31 травня похований на кладовищі рідного села.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" І ступеня
ЛІПСЬКОГО Віктора Володимировича (посмертно) - прапорщика
Президент України Петро ПОРОШЕНКО 20 червня 2014 року


Герої не вмирають!


Білошкурський Валентин Васильович - 17 грудня 1979, Вінниця[19]. Прапорщик, інструктор − старший кулеметник 2-ї роти спецпідрозділу «Ягуар» калинівського полку Національної гвардії України (військова частина 3028 Західного оперативно-територіального об’єднання НГУ). Залишились дружина та донька. Загинув 29 травня 2014 року поблизу Слов'янська в районі проведення АТО. Знаходився у гелікоптері Мі-8МТ Національної гвардії України, який після розвантаження продуктів харчування та проведення ротації особового складу на п'ятому блокпосту, повертаючись з району гори Карачун, зазнав обстрілу, що вівся з лісосмуги, та був підбитий. Загинуло 12 чоловік — шість військовослужбовців Національної гвардії України, включаючи двох членів екіпажа гелікоптера[81], та шість — представників спецпідрозділу МВС України[34][82]. 31 травня похований на Алеї Слави Центрального міського кладовища Вінниці
Шєлємін Дмитро Михайлович - 21 лютого 1992, Киселеве. Призваний на військову строкову службу 29 квітня 2011 року Свердловським ВМВК Луганської області. Строкову службу проходив у військовій частині № 3035. На військову службу за контрактом зарахований 28 лютого 2012 року. Сержант за контрактом, заступник командира 1-го стрілецького взводу, командир 1-го відділення 1-ї стрілецької роти стрілецького батальйону з конвоювання підсудних. 28 травня під час озброєного штурму військової частини № 3035 (Олександрівськ) знаходився на вогневій позиції біля контрольно-пропускного пункту. Отримав осколкове поранення голови та грудей. 30 травня близько 3:00 в лікарні Луганська серце бійця зупинилося
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" І ступеня
БІЛОШКУРСЬКОГО Валентина Васильовича (посмертно) - прапорщика

ШЕЛЄМІНА Дмитра Михайловича (посмертно) - сержанта
Президент України Петро ПОРОШЕНКО 20 червня 2014 року


Герої не вмирають!


Ісадченко Володимир - 19 років, Одещина. Старший солдат строкової служби, стрілець патрульної роти військової частини № 3036 (Дніпропетровськ) Національної гвардії України. 29 травня 2014 року загинув під час обстрілу поблизу села Кам'янка (Харківська область) автоколони, яка рухалась в бік Ізюму після доставки продуктів харчування й інших вантажів на блокпости, що знаходяться під Слов'янськом. Також цим транспортом після служби на блокпостах поверталися українські бійці.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" III ступеня

ІСАДЧЕНКА Володимира Олександровича (посмертно) - старшого солдата
Президент України Петро ПОРОШЕНКО 20 червня 2014 року



Герої не вмирають!


Кульчицький Сергій Петрович - 17 грудня 1963, Веймар, Тюрингія. Генерал-майор, начальник управління бойової та спеціальної підготовки ГУ Галицького з’єднання Національної гвардії України (військова частина 3002 Західного оперативно-територіального об’єднання НГУ). Залишились дружина та син. 29 травня 2014 року загинув поблизу Слов'янська в районі проведення АТО. Знаходився у гелікоптері Мі-8МТ Національної гвардії України, який після розвантаження продуктів харчування та проведення ротації особового складу на п'ятому блокпосту, повертаючись з району гори Карачун, зазнав обстрілу, що вівся з лісосмуги, та був підбитий. Загинуло 12 чоловік — шість військовослужбовців Національної гвардії України, включаючи двох членів екіпажа гелікоптера[81], та шість — представників спецпідрозділу МВС України[34][82]. 31 травня відбулося відспівування в Храмі Святого Князя Володимира та прощання із загиблим у військовій частині 4114, похований у Львові на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.

marisalife
 Червень 2, 2014 at 19:41

ГЕНЕРАЛ, КОТОРОМУ АПЛОДИРОВАЛИ СОЛДАТЫ.

 В тот день Кульчицкий был смущен. В боевом лагере АТО он выстроил бойцов перед встречей с Арсениеем Яценюком. Подошел к Арсению строевым шагом и начал доклад:

 – Товарищ вице-премьер … – запнулся – премьер…- личный состав сил АТО построен. Без происшествий. Арсений тогда улыбнулся, тепло поздоровался. Типа не заметил.
 Сергей Петрович отошел, расстроенный оговоркой. Раздосадованный, обратился ко мне:
 – Извините, никогда премьеру не рапортовал. Сбился..
 – Да разве ж это важно. Воспитанники ваши тут за вас скажут – я тогда кивнул на первый батальон Нацгвардии – на ребят, которых Кульчицкий готовил от учебного полигона..

 Воспитанники не подвели. Как и сам генерал. От пуль не прятался. Передовой не чурался. Как и тяжелой черновой работы.
 Работал не броско, по-военному четко и честно.
 А сегодня погиб. Погиб вместе со своими товарищами от рук террористов..
 Я гоню от себя гнев и комок в горле.. Вспоминаю сегодня то утреннее недоразумение и еще нашу встречу в пасхальное воскресенье..

 В учебном городке в Павлограде мы тогда сели в курилке с ребятами из первого резервного батальона Нацгвардии – разбирали проблемы – что не так в деле, которое мы тогда только начинали.. Говорили откровенно и, следовательно, не слишком комплементарно.. И тут в конце встречи, встал хлопчик и выдал:
 – А еще просим отметить нашего генерала! Он классный! – и начали хлопать. А ребята искренне подхватили.. Я тогда просто обомлел и порадовался..
 Майдановцы хлопали генералу МВД!
 Помните, ребята, тот день? Под первой весенней листвой мы все хлопали генералу Кульчицкому Сергею Петровичу, настоящему офицеру!
 Вы не ошибались. Слава героям!


УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 544/2014
Про присвоєння С.Кульчицькому звання Герой України
За виняткові військові заслуги перед Українською державою, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету України, постановляю:
Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" КУЛЬЧИЦЬКОМУ Сергію Петровичу - генерал-майору (посмертно).
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   20 червня 2014 року


Герої не вмирають!



Бульдович Сергій Іванович - 4 серпня 1973, Кіровоград. Полковник, командир екіпажу гелікоптера Мі-8МТ, управління Гвардійської авіаційної бази Національної гвардії України (військова частина 2269, Олександрія). Залишились дружина та син.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:

Нагородити орденом "За мужність" І ступеня
БУЛЬДОВИЧА Сергія Івановича (посмертно) - полковника

Президент України Петро ПОРОШЕНКО 20 червня 2014 року




Кравченко Сергій Миколайович - 16 березня 1975, Олександрія, Кіровоградська область. Капітан, старший бортовий технік – інструктор екіпажа гелікоптера Мі-8МТ, вертолітна ескадрилья Гвардійської авіаційної бази Національної гвардії України (військова частина 2269, Олександрія)). Залишились дружина та двоє синів.
29 травня 2014 року поблизу міста Слав'янська Донецької області, в районі проведення АТО, після розвантаження продуктів харчування, висадки зміни та при проведенні ротації особового складу на п'ятому блок-пості гелікоптер МІ-8 Національної гвардії України, повертаючись у зворотньому напрямку, попав під обстріл, що вівся із лісосмуги, та був підбитий. В результаті події загинуло 12 чоловік – шість військовослужбовців Національної гвардії України, включаючи екіпаж гелікоптеру, та шість – представників спецпідрозділу МВС України
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:

Нагородити орденом "За мужність" І ступеня
КРАВЧЕНКА Сергія Миколайовича (посмертно) - капітана

Президент України Петро ПОРОШЕНКО 20 червня 2014 року

Герої не вмирають!

Зінчик Станіслав Михайлович - 22 вересня 1975, село Гайшин. 2001 року закінчив Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет та працював вчителем української мови у школі. Стрілець 1 відділення 1 стрілецького взводу 18 стрілецької роти 6 стрілецького батальйону Національної гвардії України. Залишились дружина та 7-місячний син. 24 травня 2014 року загинув від поранень осколками гранати, що розірвалася поблизу нього, в бою з терористами, який розпочався близько 17:00 та тривав біля двох годин, на блокпосту в районі перехрестя доріг Красний Лиман — Краматорськ на східній околиці Слов'янська. Врятував товаришів, коли до блокпосту влучила граната, але сам отримав осколкові поранення несумісні з життям. 27 травня в рідному селі героя провели в останню путь[66].
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" III ступеня
ЗІНЧИКА Станіслава Михайловича (посмертно) - солдата резерву
Президент України Петро ПОРОШЕНКО 20 червня 2014 року

Герої не вмирають!

Невідомий патріот - 25 — 30 років, чоловік. 23 травня 2014 року вбитий терористами опівдні на блокпосту в центрі Антрацита (Луганська область) пострілом в голову за те, що вимагав, щоб ті «забиралися з міста»

Герої не вмирають!

Козлов Микола Володимирович  (позивний «Матвій»)        1953, Пермська область. Проживав у Запоріжжі. Майор у відставці, боєць батальйону територіальної оборони «Донбас» Донецької області. Військовий пенсіонер, колишній начальник прикордонної застави. Залишились дружина, донька та двоє синів.                 Прикривав відхід товаришів та загинув у бою з терористами угруповання «Восток» 23 травня 2014 біля села Карлівка, потрапивши у засідку. Тіло бійця забирали з Карлівки. За інформацією голови штабу Самооборони Запорізької області Сергія Тіунова був встановлений контакт з сепаратистами. Вони погодились віддати тіло на блокпосту за умови прибуття відкритої машини під білим прапором, в якій буде перебувати не більше чотирьох осіб без зброї. 27 травня у Запоріжжі біля штабу Самооборони відбулося прощання з бійцем. Похований у селі Вищетарасівка Томаківського району Дніпропетровської області поряд з батьками

"Тато сам зголосився добровольцем у батальйон «Донбас». У день загибелі, рано-вранці, він зателефонував мамі і встиг сказати всього одне слово - засідка. Я відразу відкрила інтернет і дізналася, що батальйон потрапив у засідку під Карлівкою. Увечері нам подзвонили з іншого номера і сказали, що тато загинув. За свідченням очевидців, він відстрілювався до останнього набоя, але не здався. Хоча терористи пропонували", - розповіла дочка бійця.http://www.ukrinform.ua/ukr/news/u_zaporiggi_poproshchalisya_z_geroe_m_donbasu_foto_1942670
Псевдонім «Рябий» - 33 роки, донеччанин. Боєць батальйону «Донбас» територіальної оборони Донецької області МВС України. 23 травня 2014 року потрапивши у засідку біля села Карлівка, прикривав відхід товаришів, отримав важке поранення у бою з терористами. Виповз через болото до своїх і зберіг особисту зброю. Помер у лікарні[

Псевдонім «Рейдер» - 36 років, Артемівськ, програміст. Боєць батальйону «Донбас» територіальної оборони Донецької області МВС України. 23 травня 2014 року загинув у бою з терористами біля села Карлівка, потрапивши у засідку. Був важко поранений, відмовився здаватися; розстріляний з підствольних гранатометів

Дописувач Вікіпедії Raider загинув у бою з терористами

23 травня 2014 року у бою з терористами трагічно загинув активний дописувач української Вікіпедії  Raider (справжнє ім’я — Олег) — доброволець батальйону «Донбас».
Олег народився у 1978 році, за даними батальйону «Донбас» походив з Артемівська. Останні роки жив у Києві, працював програмістом та аналітиком. Не був членом жодної партії чи політичної організації.
Олег зареєструвався в українській Вікіпедії 4 квітня 2007 року, а з осені став активно писати статті. Був одним з найактивніших вікіпедистів, зробив близько 20 тисяч редагувань та започаткував майже тисячу нових статей. Окрім написання нових статей, він також працював над вдосконаленням статей інших авторів, зокрема, певний час працював над проектом статей, які потребували поліпшення. Raider також брав активну участь в обговореннях правил та політик Вікіпедії, а також відвідав кілька «вікізустрічей» — зустрічей користувачів Вікіпедії в реальному житті.
Як вікіпедист Raider мав широке коло інтересів. Найбільше статей він написав з історичної тематики — передусім історії Стародавнього світу та середньовіччя, але він також писав статті з економіки, зоології та про аніме. Він започаткував ряд статей на звичайні, але потрібні теми, такі як М’ясо, Селяни або Стать, які потім були доповнені іншими користувачами. Raider любив писати на основі якісних друкованих джерел, часто писав статті на основі інформації, якої не було в Інтернеті. Своєю найкращою статтею він вважав статтю про народи моря, яка отримала від спільноти статус «доброї статті» — заради написання цієї статті Raider спеціально їздив до бібліотеки Вернадського та зібрав найповнішу інформацію з цієї теми українською мовою.
16 квітня 2014 Олег написав у своєму блозі, що він записався добровольцем у батальйон «Донбас». Він не боявся війни, бо вважав, що він дорослий і ще не змучений життям, а тому має боротися за свою долю і долю наступного покоління… У батальйоні Олег узяв таке ж псевдо, як і у Вікіпедії — «Рейдер». 23 травня батальйон «Донбас» потрапив у засідку терористів з «Батальйону Восток» поблизу села Карлівка на Донеччині. За повідомленнями ЗМІ, в ході бою загинули п’ятеро бійців добровольчого батальйону, одним із яких був Рейдер. Під час бою він знищив одного терориста, був важко поранений, проте відмовився здаватися. Він був розстріляний з підствольних гранатометів…
У день цієї публікації минає місяць з дня загибелі Олега… На жаль, його й досі не поховано — тіло ще в день бою було викрадене терористами, і за місяць рідним і бойовим побратимам загиблого не вдалося його знайти. Якщо ви маєте інформацію, яка зможе допомогти знайти тіло Олега, будь ласка, надсилайте її на адресу raider.wiki{HA}ukr.net . Конфіденційність гарантуємо.
Редактори української Вікіпедії та ГО «Вікімедіа Україна» висловлюють співчуття рідним та близьким загиблого. У Вікіпедії створено сторінку, де можна залишити свої співчуття.
Сподіваємося, що в Україні найближчим часом запанують мир і порядок, і висловлюємо глибокий жаль щодо того, що ціною миру виявилася втрата десятків товаришів, друзів, родичів і близьких нам людей.


Псевдонім «Федір» - 38 років, Донецьк, підприємець. Боєць батальйону «Донбас» територіальної оборони Донецької області МВС України. 23 травня 2014 року загинув у бою з терористами біля села Карлівка, потрапивши у засідку. Заблокований у будівлі, відстрілювався до останнього патрона. Отримав поранення, розстріляний терористом

Псевдонім «Дід» - 60 років, Макіївка, пенсіонер. Боєць батальйону «Донбас» територіальної оборони Донецької області МВС України. 23 травня 2014 року загинув у бою з терористами біля села Карлівка, потрапивши у засідку. Був важко поранений. Відстрілювався до останнього патрона. Був розстріляний при спробі самопідриву


Герої не вмирають!


Єрмоленко Михайло Володимирович  30 грудня 1976, Маріуполь. Співробітник батальйону патрульної служби МВС. 9 травня 2014 р. загинув в бою з сепаратистами, що атакували управління МВС у Маріуполі.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" III ступеня
ЄРМОЛЕНКА Михайла Володимировича (посмертно) - прапорщика міліції

Президент України Петро ПОРОШЕНКО 20 червня 2014 року

Герої не вмирають!

Саєнко Віктор Олександрович 26 вересня 1972, Маріуполь. Начальник ДАІ Маріуполя. Залишились дружина та троє дітей. 9 травня 2014 р. загинув від вогнепального поранення під час бойових дій біля будинку УВС Маріуполя.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" III ступеня
САЄНКА Віктора Олександровича (посмертно) - підполковника міліції

Президент України Петро ПОРОШЕНКО 20 червня 2014 року


Герої не вмирають!

Шлемкевич Богдан Васильович 7 березня 1993, село Білоберізка. Старший солдат строкової служби. Старший дресирувальник кінологічної групи львівського полку Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. 9 травня 2014 р. загинув під час проведення антитерористичної операції у Маріуполі. Військовослужбовці Національної гвардії поверталися з Маріуполя на Захід України до місця постійної дислокації, але були обстріляні сепаратистами. 13 травня Богдана провели в останню путь
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" III ступеня
ШЛЕМКЕВИЧА Богдана Васильовича (посмертно) - солдата

Президент України Петро ПОРОШЕНКО 20 червня 2014 року
Герої не вмирають!


Ейсмант Олег Володимирович 16 травня 1974, Дніпропетровськ. Кулеметник, солдат батальйону територіальної оборони Дніпропетровської області «Дніпро». 9 травня 2014р Загинув в бою з сепаратистами, що атакували управління МВС у Маріуполі[33][35]. 14 травня Олега поховали на Краснопільскому цвинтарі Дніпропетровська

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 599/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
ЕЙСМАНТА Олега Володимировича (посмертно) – солдата
Президент України Петро ПОРОШЕНКО
19 липня 2014 року


Герої не вмирають!


Демиденко Сергій Володимирович 3 червня 1973, Дніпропетровськ. Підполковник, заступник командира батальйону територіальної оборони Дніпропетровської області «Дніпро». 9 травня 2014р. загинув в бою з сепаратистами, що атакували управління МВС у Маріуполі


Герої не вмирають!



Долінський Віктор Григорович 8 квітня 1980, село Нижчий Ольчедаїв[15]. Прапорщик, інструктор-гранатометник взводу вогневої підтримки четвертої роти спецпідрозділу «Ягуар» Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Залишились дружина та 12-річний син. 5 травня 2014 р. загинув від вибуху гранати (постріл з гранатомету або куля влучила в гранату на поясі і стався вибух; Віктор в цей час сидів на броні) під час проведення антитерористичної операції під Слов'янськом. Колона спецпризначенців була атакована озброєними терористами з метою прориву з оточеного нашими військами Слов'янська. 7 травня похований на цвинтарі рідного села
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" III ступеня
ДОЛІНСЬКОГО Віктора Григоровича (посмертно) - прапорщика

Президент України Петро ПОРОШЕНКО 20 червня 2014 року

Комментариев нет:

Отправить комментарий