Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

среда, 31 декабря 2014 г.

Втрати патріотичних сил внаслідок російського вторгнення в Україну (вересень-жовтень 2014 року). Частина 6.







Герої не вмирають!


Втрати за вересень-жовтень 2014 р. (частина 6)



Увага! Інформація про загиблих героїв збирається із різних джерел (офіційних, соцмереж, тощо), тому у окремих випадках вона потребує уточнення. Літописець


Зілінський Віктор Миколайович           1968, Веселинове Миколаївська область. Військовослужбовець (підрозділ не уточнено). Залишилась дружина та двоє синів.
Загинув 31 жовтня 2014 під час виконання бойового завдання.

Герої не вмирають!


Ковальчук Віктор  30 років, Дубівка (Горностаївський район) Херсонська область. Військовослужбовець за контрактом 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Брав участь у миротворчих операціях у кількох країнах. В зоні АТО перебував з квітня. Залишилась дружина та новонароджена донька.                   Загинув 31 жовтня 2014 від осколкового поранення в голову при обороні аеропорту Донецька. Поховали Віктора 2 жовтня у рідній Дубівці.


Герої не вмирають!

Морека Віталій Михайлович     11 вересня 1982, Смереково Великоберезнянський район Закарпатська область. Військовослужбовець гаубично-артилерійського дивізіону 128-ї гірсько-піхотної бригади, в/ч В4673 (Мукачеве). Працював у Торговому комплексі «Беркут». Залишилась 8-річна дочка.              

Загинув 31 жовтня 2014 біля смт Станиця Луганська. В день своєї смерті Віталій подзвонив мамі та привітав її з днем народження. Похований 2 листопада в рідному селі


Герої не вмирають!


Семчишин Андрій     30 травня 1971, Львів. Військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Мобілізований на початку серпня. Залишилась 11-річна донька. 31 жовтня 2014         він був застрелений російським снайпером неподалік від станиці Луганській. Куля ворога потрапила в голову Андрію. Поховали Андрія на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань №76

Герої не вмирають!

Черемис Руслан Володимирович     1 вересня 1980, Харків. Старший сержант, молодший інспектор - дозиметрист 3 відділення інспекторів ВПС «Біловодськ» Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби. Призваний за мобілізацією.            31 жовтня 2014  службовий автомобіль «УАЗ» підірвався на протитанковій міні ТМ-62 біля села Нижньобараниківка (Біловодський район Луганська область) на польовій дорозі у 30 м від державного кордону з РФ. Від отриманих поранень прикордонник загинув на місці
Руслану было 34, пограничник, мобилизованный, из Харькова. Ехал на УАЗике по полю вдоль буферной зоны, недалеко от Счастья. На дороге был заложен фугас. Сработала противотанковая мина ТМ-62. Шансов выжить никаких. У Руслана осталась семья, а от самого Руслана почти ничего не осталось. На месте трагедии закурили даже те, кто никогда не курил. Очень и очень больно... Вечная слава героям.

Герої не вмирають!


Колівошко Олександр       5 листопада 1992, Вінницька область. Молодший сержант, помічник гранатометника 3-го резервного батальйону Національної гвардії України, військова частина 3008 (Вінниця). Призваний за мобілізацією у серпні.          31 жовтня 2014         близько 16-ї години російські бойовики обстріляли з мінометів 29-й блокпост на трасі «Бахмутка» (Т1303) неподалік від населеного пункту Донецьке (Луганська область). У результаті обстрілу один нацгвардієць загинув, ще троє поранені.

Герої не вмирають!


Новіцкий Юрій Михайлович      9 жовтня 1963, 51 рік, Фастів Київська область. Молодший лейтенант, командир 2-го мінометного взводу мінометної батареї 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Призваний 15 серпня за власним бажанням (з поновленням на військовому обліку).           31 жовтня 2014            Загинув під час обстрілу російськими збройними формуваннями з РСЗВ «Град» села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області. Від детонації загорілась машина з боєкомплектом. Поховали Юрія на Інтернаціональному кладовищі Фастова
Серед тих, хто прийшли попрощатися з героєм, були його родина, побратими з  мінометної батареї, а також військовослужбовці 72-ї  спеціалізованої бригади і Фастівського  військкомату,  голови міста та райдержадміністрації, депутати, представники громадських і партійних організацій, жителі Фастівщини.

         Про подвиг героя розповів тимчасово виконуючий обов’язки військового комісара Фастівського об’єднаного військкомату  Андрій Сізілов, зазначивши, що Ю.Новіцкий самостійно прийняв рішення про поновлення на військовому обліку  і 15 серпня 2014 року призваний до Збройних Сил України. Військову перепідготовку пройшов у військовій частині м.Яворів на Львівщині.
 Загинув 31.10.2014 р. під селищем Кримське Слов’яно-Сербського району на Луганщині. Під час обстрілу установками «Град» позиції, де дислокувалась  ввірена йому батарея,  Ю.Новіцкий відвів від особового складу та озброєння  підбиту палаючу машину з боєприпасами, яка от-от могла вибухнути. Боєць сильно обгорів, але побратимів врятував.

Герої не вмирають!

Білоус Андрій Михайлович        26 листопада 1982, Пуків Рогатинський район Івано-Франківська область. Проживав у с. Чесники. Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Закінчив Рогатинський коледж, працював у сільсько-господарському виробничому кооперативі ім. Грушевського. Призваний під час третьої хвилі мобілізації. Залишилась дружина та двоє дітей.                   Загинув 30 жовтня 2014 під час мінометного обстрілу, прикривши свого командира. Поховали Андрія у селі Чесники.


Герої не вмирають!



Сергієнко Костянтин Павлович          17 червня 1981, Миколаїв. Солдат 1-го батальйону 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Добровольцем прийшов до військкомату. Залишилась дружина та 7-річна донька.               Загинув о 23:30 29 жовтня 2014 на бойовому чергуванні на блокпосту біля села Новомихайлівка (Мар'їнський район) у 20 км від Донецька. Російські збройні формування обстріляли блокпост, міна влучила в дерево і розлетілась осколками в окоп. Костянтин отримав смертельні поранення, при цьому врятувавши свого товариша, якого закрив від осколків. Волонтери тоді написали у соцмережах, що російські диверсійні групи вночі підбираються майже впритул до блокпостів і відкривають вогонь, тому військовим дуже потрібні засоби нічного бачення.


Герої не вмирають!

Богданов Олег Миколайович    16 липня 1984, Очеретня (Погребищенський район) Вінницька область. Солдат, оператор протитанкового взводу 9-го батальйону територіальної оборони Вінницької області «Вінничина».           29 жовтня 2014         Був смертельно поранений осколками міни під час мінометного обстрілу російськими збройними формуваннями позицій сил АТО поблизу с. Гранітне (Тельманівський район) на півдні Донецької області

Герої не вмирають!
72-а окрема механізована бригада (Біла Церква)

Григор Руслан Петрович, капітан, командир 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону, 1978 року народження. Призваний  1 серпня 1995 р. через військовий ліцей м. Києва. З 29 липня 1999 року проходив службу у 72 ОМБР. Проживав в м. Біла Церква. http://bc-news.com.ua/podiji/item/463-zahybli-viiskovosluzhbovtsi-72-ombr-stanom-na-31-zhovtnia




Калиновський Олександр Геннадійович, солдат, старший стрілець механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону, 1992 року народження. Призваний по мобілізації 17.03.2014р. Миколаївським ОВК. Проживав в м. Миколаїв.
Авраменко Андрій Миколайович         1981, Узин Білоцерківський район Київська область. Військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). солдат, водій - радіотелефоніст 2 взводу забезпечення роти матеріального забезпечення батальйону матеріально - технічного забезпечення. Призваний 26.08.2014 Білоцерківським МВК. Проживав в с. Шкарівка, Білоцерківського району. На фронт пішов добровольцем. Залишилась дружина та двоє однорічних синів-близнюків.
Загинули 29.10.2014 року під час виставлення спостережного поста.  Імовірно, в бою з диверсійною групою противника в районі села Петрівське (Волноваський район) Донецька область.

Герої не вмирають!

Корнєв Артем    23 роки, Пологи Запорізька область. Військовослужбовець за контрактом 1-го окремого батальйону морської піхоти (військова частина, яка дислокувалась у Феодосії, а після окупації Криму російськими військами була передислокована до міста Миколаїв).      29 жовтня 2014         о 13-ї годині російські збройні формування обстріляли смт Талаківка, що в 19 км від міста Маріуполь (Донецька область), зі 152-мм артилерії та РСЗВ «Град». Снарядами з «Градів» накрило бронемашину морських піхотинців, яка вибухнула. Боєць втратив обидві ноги, і в дуже важкому стані був доставлений до лікарні в Маріуполь. Близько 19-ї години він помер в лікарні.


Герої не вмирають!
Загребельний Юрій Олександрович 16 жовтня 1983, Куп'янськ Харківська область. Майор, начальник штабу зенітно-ракетного артилерійського дивізіону (Миколаїв). В зоні АТО перебував у складі зведеного загону ВМС України. Служив у Криму в 36-й окремій бригаді берегової оборони ВМС України (Перевальне), яка після окупації Криму російськими військами була передислокована до міста Миколаїв. Залишилась дружина та маленький син.   29 жовтня 2014         о 13-ї годині російські збройні формування обстріляли смт Талаківка, що в 19 км від міста Маріуполь (Донецька область), зі 152-мм артилерії та РСЗВ «Град». Удари прийшлися по позиціях військових та по жилому сектору, снаряд влучив у бліндаж прямим попаданням. Від отриманих поранень Юрій помер на операційному столі в лікарні Маріуполя.


Герої не вмирають!


Завальнюк В’ячеслав        Ріпинці (Кам'янець-Подільський район) Хмельницька область. Військовослужбовець.         29 жовтня 2014         Бойова машина потрапила у засідку та була обстріляна російськими бойовиками.

Валерий Шкуренков
Вчора в ранці в наш Кам'янець-Подільський район прилетіла страшна звіска про загибель нашого хлопця - солдата з с.Калиня Колісника Дана. Не обовтавшись від цієї звістки розуміючи тільки те ,що для родини втрата єдиного сина,це пустота та темрява в дущі та серці .Сьогодні в ранці ще одна мама не змогла дозвонитися до свого сина з яким ще вчора у вечірі обговарювали майбутнє життя після закінчиння цієї війни в с.Ріпенці де жив Завальнюк Славік .На своїй бойовій машині попавши в засідку, він був підло розстрілений.
 Сьогодні ми разом з родинами переживаємо цю тяжку біль втрати.

 Звертаємось до всіх мешканців нашого району,про допомогу сім'ям загиблиx.Не будьте байдужими.Ці хлопці відстаювали нашу незалежність,майбутнє наше та наших дітей.

 ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЯМ !
 телефони координаторів
 0675955432-Ніна Дмитрівна


Герої не вмирають!

Ліщук Руслан Володимирович 36 років, Хмельницький. Сержант, військовослужбовець механізованого батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве).           Помер 28 жовтня 2014 (орієнтовна дата)      у Львівському військовому шпиталі від поранень, отриманих в зоні АТО. Прощання з воїном відбудеться 31 жовтня

Герої не вмирають!


Липчак Федір Федорович  (Позивний «Гуцул»)         Село Косівська Поляна Закарпатська область[484]. Проживав в с. Гурівщина (Київська область). Боєць підрозділу радіозв'язку 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Брав участь у бідівництві сільського Храму Пресвятої Богородиці, де потім три роки відслужив пономарем. Був учасником Революції Гідності. Після Майдану записався добровольцем до батальйону. Залишилась дружина, донька та син.      28 жовтня 2014         розбився на автівці, їдучи на бойове завдання, поблизу міста Щастя під Луганськом. Поховали Федора в селі Гурівщина

Все… Федір вже не з нами.
 Царство тобі Небесне, дорогий мій куме…
 Видно погано молився я за тебе.

Це із сьогоднішнього запису на Фейсбуці отця Костянтина Холодова – пам’ятаєте, про нього уже розповідав, зустріч під Харковом з «Беркутом»…
 Панотець, коли його кум пішов до війська, попросив друзів на Фейсбуці скинутись на бронік – власне, з того все й почалося… Точніше, продовжилося. Як уже казав, отець Костянтин був на Майдані, звідти його тепер всі й знають. А після Майдану, певно, й сам на те не сподівався, зайнявся волонтерством. Перші гроші були на бронік кумові, а далі… Далі – степові дороги з вантажем для хлопців, плюс, і як військовий капелан…
 «Багато хто питає – кому ми допомагаємо? Доповідаю. Воєнна розвідка МО Украіни. Козаки серйозні», – пояснив панотець. http://ugcczp.wordpress.com/2014/10/29/і-зірки-тут-ні-до-чого/

Герої не вмирають!


Юхимець Ігор Миколайович       11 червня 1959, 55 років, Жовті Води Дніпропетровська область. Старший лейтенант, військовослужбовець Національної гвардії України. Закінчив Одеський інститут народного господарства, у 1981-1982 роках проходив службу в армії. У 1982 році пройшов збори із підготовки командирів зенітних взводів. Добровольцем прийшов у військкомат, 16 серпня був мобілізований у Нацгвардію.               Загинув поблизу міста Маріуполь 28 жовтня 2014

-        Игорь Николаевич был высокопатриотичным человеком, — рассказал военный комиссар Пятихатского ОРВК Сергей Фалько. – По возрасту он был снят с воинского учета. Но когда Верховной Радой был принят новый закон об увеличении возраста военнообязанных, находящихся в запасе, И.Н.Юхимец добровольно пришел в военкомат и восстановился на воинском учете. После этого 16 августа 2014 года он был призван по мобилизации в Нацгвардию. http://www.mnenie.dp.ua/2014/10/29/v-zone-ato-pogib-zheltovodec-igor-nikolaevich-yuximec/

Герої не вмирають!
УМВС України в Житомирській області


Карпович Анатолій Васильович           29 роки, Овруцький район Житомирська область. Капітан міліції, оперуповноважений сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Овруцького РВ УМВС. З 18 жовтня був відряджений у зону проведення АТО у складі зведеного загону міліції Житомирської області.
Левківський Володимир Михайлович          34 роки, Овруцький район Житомирська область. Майор міліції, старший дільничний Овруцького РВ УМВС. З 18 жовтня був відряджений у зону проведення АТО у складі зведеного загону міліції Житомирської області.
Під час виїзду на завдання в місті Рубіжне Луганська область 28 жовтня 2014 о 9-ї ранку, коли підрозділ вивантажувався з машини, майор випадково натиснув на спусковий гачок автомату. Від пострілу був важко поранений у голову капітан Карпович. За півгодини майор Левківський вчинив самогубство, вистрелив собі в голову з того ж автомату. Обидва міліціонера у важком стані були доставлені до міської лікарні, де за кілька годин померли

Герої не вмирають!


Костишин Ярослав Мирославович     19 червня 1980, Івано-Франківськ. Майор мобілізаційного відділу військової частини А3013, База зберігання авіаційних боєприпасів (Грузевиця). Проживав на Хмельниччині. Залишились двоє дітей.                Загинув 27 жовтня 2014 від осколкового поранення під час обстрілу російськими збройними формуваннями в районі Донецького аеропорту біля міста Авдіївка під Донецьком. Похований на Хмельниччині у селі Томашівка (Ярмолинецький район) 29 жовтня.
28 жовтня 2014 року  завершився трагічною подією для жителів смт. Ярмолинці, близько 21:00 год. ярмолинчани  зустрічала свого  Героя,  що загинув у Донецькій області  селі Авдієвка, в районі аеропорта від  осколка граду.


Обабіч дороги через увесь центр Ярмолинець вистроїлась колона людей з лампадками у руках та виложеним тизубом і хрестом на проїжджій частині дороги, усі зустрічали Героя  Костишина Ярослава Мирославовича. Ярослав  народився у м.Івано-Франківську  19 червня 1980 року, служив у військові частині А 3013 с.Грузевиця, майор мобілізаційного відділу.  Сиротами залишились дві донечки.

Сьогодні у селі Томашівка  о 13:00 його будуть проводжати в останню путь.

Усі небайдужі прийдуть провести та вшанувати Воїна – Героя... http://www.yarmrda.gov.ua/index.php/2408-na-yarmolynechchyni-zustrichaly-zahybloho-heroia-ato


Герої не вмирають!

Колісник Дан Вікторович  1989, Калиня Кам'янець-Подільський район Хмельницька область. Капітан, командир роти 140-го окремого центру спеціального призначення ССО ГШ, в/ч А0661 (Хмельницький). З 13 років навчався у військовому ліцеї у Кам'янці-Подільському, закінчив Львівську академію сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, служив у Хмельницькому. Залишилась дружина та двоє синів-двійнят віком 1 рік 9 місяців.           25 жовтня 2014         Не уточнено. Загинув під час виконання бойового завдання в зоні АТО. Поховають героя на Львівщині, звідки родом його дружина, на Бендюзькому кладовищі Червонограда
«Дан був хорошою людиною, вірним другом, дбайливим батьком і уважним чоловіком. Він відповідально ставився до своєї роботи. Це було його покликання. З 13 років навчався у військовому ліцеї у Кам’янці-Подільському, закінчив Львівську академію сухопутних військ, служив у Хмельницькому, – розповіла дружина Анна Колісник. – Сьогодні з Харкова мають доставити його тіло. Поховають Дана у Червонограді, бо звідти я родом. Там живуть мої батьки і я з дітьми туди переїжджаю. У Хмельницькому ми винаймали квартиру. Тепер тут нам нічого робити».

Герої не вмирають!


Дейнега Сергій Євгенович        21 лютого 1985, Кобзівка Красноградський район Харківська область. Військовослужбовець Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Державної прикордонної служби. Виріс в родині хліборобів, був єдиним син у батьків. Не одружений. 31 березня призваний за мобілізацією до в/ч 9938. 26 жовтня мав повернутися додому у відпустку.     Загинув 23 жовтня 2014 (орієнтовна дата)

Герої не вмирають!

Крутько Роман Іванович  (Позивний «Тракторист») 38 років, Кременчук Полтавська область. Проживав у с. Вовчик (Лубенський район). Військовослужбовець. Був фермером. На початку вересня добровольцем пішов на фронт. Залишились дружина та дві доньки, 5 і 14 років.       22 жовтня 2014            Близько 13:00 терористами було здійснено напад із засідки на машину військових на східній околиці Маріуполя. Роман був за кермом, він встиг зорієнтуватися і вивести автівку в кювет так, щоб бійці змогли безпечно вийти. Коли сам вже вистрибнув з автомобіля, біля його ніг вибухнула граната, він упав, і в нього влучив снайпер.[468] За даними РНБО, неподалік села Пищевик (Новоазовський район Донецька область) розвідники виявили скупчення бойовиків, які готувалися форсувати річку Кальміус та влаштувати диверсії на трасі Донецьк - Маріуполь. В бою з диверсантами загинув один український військовий.

Коли Україна опинилася в біді, Роман Крутько став на захист її інтересів. Останні місяці життя Романа Івановича – це боротьба за Україну, про яку мріяло і за яку померло багато українців і яку ми з вами зобов’язані відстояти і розбудувати в ім’я світлої пам’яті наших героїв, серед них – Роман Іванович Крутько. Це його заповіт нам. Тепер Роман Крутько молитиметься за українську долю у небі. http://lubny.adm-pl.gov.ua/news/zaginuv-v-imya-ukrayini

Однокласники з Кременчука вирішили встановити меморіальну дошку на честь героя у школі №7, де навчався Роман Крутько. Вони кажуть: на початку вересня дізналися про те, що Роман служить в АТО – він надіслав СМС-ки друзям, розповів про своє рішення у соціальних мережах. 7 жовтня Роман оприлюднив фото із товаришами по службі «ВКонтакті», яке стало останнім. 22 жовтня Роман Крутько загинув, рятуючи бойових побратимів.

Про трагедію розповів його товариш по службі:

-Роман віз наших хлопців на завдання. Група потрапила у пастку – з посадки почали стріляти снайпери. Роман їхав на місці водія, стрільбу вели з його сторони, але він встиг зорієнтуватися і вивести автівку в кювет так, щоб у наших хлопців була можливість безпечно вийти. Але собі він не залишив шансів. Коли Роман вистрибнув з автомобіля, біля його ніг вибухнула граната. Він упав, і куля снайпера наздогнала героя.

Романа Крутька поховали у селі Вовчик Лубенського району, де він проживав із дружиною та двома доньками, 5 і 14 років. Був фермером. У селі про нього згадують як про гарного господаря, людину із добрим серцем, патріота, який вболівав і за своє село, і за всю Україну. http://vestnik.in.ua/news/19191-zaginuv-v-ato-urodzhenec-kremenchuka-roman-krutko.html
Герої не вмирають!


Горошко Юрій Устимович          Кривий Ріг Дніпропетровська область. Солдат, водій 3-й роти охорони 43-го батальйону територіальної оборони Дніпропетровської області. Працював на газовій заправці ТОВ «Дніпрорегіонгаз». Мобілізований 6 вересня. Залишилась дружина та двоє дорослих дітей.               Загинув 20 жовтня 2014 в місті Артемівськ (Донецька область). Похований на Алеї Слави Центрального кладовища Кривого Рогу
Герої не вмирають!


Безверхній Володимир 1975, проживав у с. Красногірка (Голованівський район) Кіровоградська область. Боєць 34-го батальйону територіальної оборони Кіровоградської області ЗСУ «Батьківщина».            Загинув 20 жовтня 2014      в Донецькій області.

Герої не вмирають!


Михальський Тарас Романович      26 вересня 1980, Збараж Тернопільська область. Солдат 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Добровольцем пішов захищати Вітчизну. Залишилась дружина.            

Загинув 19 жовтня 2014 під час відбиття спроби прориву російських збройних формувань в районі села Трьохізбенка (Луганська область). Прим. Є офіційні документи про загибель, та свідчення співслужбовців, але тіло не вивезено з місця бою, тому є надія, що Тарас живий

Герої не вмирають!

Ткаченко Андрій Валерійович     35 років, Новоукраїнка Кіровоградська область. Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське), військова частина А1302. Призваний за мобілізацією 7 серпня. Залишилася дружина та 4-річна дитина.          
Загинув 19 жовтня 2014 під час відбиття атаки російських збройних формувань на аеропорт Донецька
Герої не вмирають!


Дудин Андрій    19 квітня 1977, Голосковичі Львівська область. Проживав у місті Львів. Військовослужбовець. Залишились двоє дітей.    Боєць вісімдесятої аеромобільної бригади Андрій Дудин загинув у ніч проти 19-го жовтня. 32-ий блокпост, що на трасі Бахмутка, вкотре атакували. У бою Андрія Дудина тяжко поранили. Товариші урятувати десантника не змогли.

Герої не вмирають!
Лаврик Станіслав  Заліщики Тернопільська область. Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Загинув    19 жовтня 2014

- Військова справа була мрією Станіслава, – каже брат загиблого Леонід Лаврик. – Він не шкодував себе, постійно працював у повній екіпіровці під час навчань на полігоні. На жаль, організм не витримав навантажень, що привело до передчасної смерті воїна…
До речі, під час третьої хвилі мобілізації, на початку вересня чоловік виявив добровільне бажання служити. Його направили у механізовану бригаду в Яворів. Помер Станіслав Лаврик у госпіталі.
http://7days-ua.com/news/ternopillya-u-zalischykah-poproschalysya-zi-stanislavom-lavrykom-foto/


Герої не вмирають!


Максименко Петро Іванович    Військовослужбовець 1-ї роти 1-го батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир).            19 жовтня 2014         загинув під час відбиття атаки російських збройних формувань на аеропорт Донецька.

Герої не вмирають!





Гурняк Віктор Петрович    8 червня 1987, Городниця (Гусятинський район) Тернопільська область. Боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». У 14 років вступив до «Пласту», був старшим пластуном. Навчався у Тернопільському національному технічному університеті. Був заступником з виховної роботи станичного та окружного проводу, керував інформаційною ділянкою в Тернопільському Пласті. Виховував юнацький гурток «Орли». Працював в газеті «20 Хвилин» та був редактором пластового часопису «Цвіт України». Очолював МГО «Фундація Регіональних Ініціатив» та був прес-секретарем партії «ПОРА» в Тернопільській області. Знявся у кліпі про УПА «Не кажучи нікому» гурту «Тартак» та фільмі «Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939—1941». Про творчу діяльність Віктора можна дізнатись з його інтерв'ю. Фотокореспондент, дизайнер, співпрацював із фотоагентством LUFA, інтернет-виданням Insider, іноформагентствами Reuters, УНІАН. Готував репортажі з зимового Євромайдану, залишив серію знімків з життя «Айдару». Як волонтер займався забезпеченням батальйону «Айдар», а влітку пішов служити добровольцем у батальйон. Залишилась дружина та донька.                Загинув о 10:10 ранку19 жовтня 2014 від мінометного снаряду, коли під обстрілом вивозив поранених в районі 32-го блокпосту поблизу селища Сміле (Слов'яносербський район) Луганської області


Герої не вмирають!


Аліщенко Іван Альбертович      Капітан, військовослужбовець військової частини А4756. Залишилась дружина та донька.     18 жовтня 2014         загинув під час виконання службових обов’язків в районі смт Велика Новосілка (Донецька область)

Герої не вмирають!


Ровний Олександр Олександрович     29 листопада 1991, Річки (Білопільський район) Сумська область. Солдат, стрілець 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область). Призваний за мобілізацією.             
Був смертельно поранений під час обстрілу з 1:30 до 1:40 18 жовтня 2014 російськими збройними формуваннями позицій бригади біля села Вільхове (Станично-Луганський район).

Герої не вмирають!

18-й батальйон територіальної оборони Одеської області «Одеса»
Орлик Олександр     31 рік, Фрунзівка (смт) Одеська область. Командир відділення 18-го батальйону територіальної оборони Одеської області «Одеса».         18 жовтня 2014         Загинув під час обстрілу блокпоста біля села Орловське (Тельманівський район), що неподалік міста Маріуполь (Донецька область). В бою загинули 4 бійців батальйону
Александр Орлик пошел воевать добровольцем, ему был 31 год.  Погиб солдат на блокпосту в селе Орловское, между Мариуполем и Новоазовском. Пуля пробила ему сонную артерию.
 Проститься с земляком пришли сотни фрунзовчан и жителей района. Отпевали Александра в местном храме Успения Пресвятой Богородицы. Все расходы по организации похорон взяли на себя райгосадминистрация и Фрунзовский поселковый совет.
 Помогали материально также простые граждане района и трудовые коллективы. Похоронили А.Орлика как героя – с национальным флагом.
 Кроме того, на кладбище прошел импровизированный митинг, военный салют и звучали слова "Слава Украине – героям слава!". http://trassae95.com/all/news/2014/10/23/zhiteli-rajcentra-frunzovka-na-odescshine-pohoronili-zemlyaka-pogibshego-v-zone-ato-18049.html

Мокан Микола  Одеса. Снайпер 18-го батальйону територіальної оборони Одеської області «Одеса».
Бойченко Геннадій Васильович          34 роки, Вільшанка (Савранський район) Одеська область. Гранатометник 18-го батальйону територіальної оборони Одеської області «Одеса».
Кравець Євген       9 жовтня 1988, Раухівка Одеська область. Військовослужбовець 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). У 2010 році закінчив Одеський національний політехнічний університет за спеціальністю «інженер-енергетик». Призваний за мобілізацією 15 травня. Не одружений. 
Евгений Кравец вырос в семье военных. После окончания школы с золотой медалью поступил в Политехнический университет, который закончил с красным дипломом.
«Это был очень добрый, отзывчивый, коммуникабельный мальчик. В классе он был один из лучших, наше солнышко, всегда с улыбкой, — вспоминает классный руководитель Людмила Мазур, — Несмотря на то, что он не стал военным, в тяжелое для страны время он пошел добровольцем. Мама умоляла его не идти, но Женю невозможно было удержать».
В селе Орловское, между Мариуполем и Новоазовском, Евгений получил несколько ранений, вместе с ним погибли четыре бойца, все из Одесской области.
Старший брат Евгения Олег — кадровый военный, майор, тоже отправился в зону АТО. Отец служит в Березовском райвоенкомате.   
 http://dumskaya.net/news/v-berezovskom-rajone-prostilis-s-zemlyakom-pogib-040188/    
      
18 жовтня 2014    в бою  під час обстрілу блокпоста біля села Орловське (Тельманівський район), що неподалік міста Маріуполь (Донецька область) загинули 4 бійців батальйону

Герої не вмирають!

Полулях Сергій Володимирович        13 грудня 1982, Енергодар Запорізька область. Солдат, кулеметник 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське), військова частина А1302. В зону АТО пішов добровольцем з 2 квітня. Залишились батьки, брат та вагітна наречена. За два тижні у Сергія мало відбутися весілля.          

17 жовтня 2014 отримав важкі поранення біля села Тоненьке під Донецьком під час відбиття атаки російських збройних формувань на Донецький аеропорт. Після обстрілу важкої артилерії Сергія було поранено кулею снайпера, йому надали першу допомогу та відвезли до лікарні Красноармійська, але врятувати життя воїна не вдалось.
В зону АТО Сергей Полулях ушел еще второго апреля. Нес службу в 93-й механизированной бригаде пулеметчиком. За эти семь месяцев он стал настоящим бойцом, многих обучил (хоть и не служил в армии), многим спас жизнь, многих проводил в последний путь… А теперь приехали проводить своего боевого товарища его сослуживцы, которые были вместе с ним в том последнем для него бою и которые сделали все, что могли, пытаясь спасти ему жизнь.

Ребята были очень немногословны – не потому что нечего сказать, а потому что они потеряли не просто сослуживца и друга, они потеряли родного брата – именно так относились они к Сергею, восхищаясь его мужеством и патриотизмом. По их словам, на Сережу можно было положиться в любой, даже самой сложной, ситуации. А на этой войне такие – каждый день. Но Сергей, обладая завидным чувством юмора, умел всегда поддержать боевой дух своих товарищей.

Очень тяжело гибель нашего бойца восприняли энергодарские волонтеры – Геннадий Деркач и Александр Баляба. Ведь в тот роковой день они привезли Сергею и его друзьям продукты, теплые вещи и самое главное, что просили бойцы – зарядное устройство для тепловизора. Позиции ребят находятся в горячей точке, и  волонтеры к ним доезжают очень редко. Поэтому наших встретили с большой радостью. Это настроение хорошо видно на фотографиях, сделанных буквально за час до гибели Сережи.

Геннадий и Александр тоже попали под обстрел «градов». Военные в сопровождении танка вывели волонтеров из-под огня, сами же вернулись обратно, на свои позиции. К слову, это не первое боевое крещение наших волонтеров. И тем не менее, рискуя жизнью они продолжают ездить к нашим ребятам в зону АТО, ведь их там так ждут. Уже вчера волонтеры отправились в очередную поездку.http://www.misto.zp.ua/article/partners17433.html

Герої не вмирають!


Горобець Сергій Валерійович   27 років, Южноукраїнськ Миколаївська область. Молодший сержант, боєць 34-го батальйону територіальної оборони Кіровоградської області ЗС України «Батьківщина». Пішов в батальйон як доброволець, майже з самого початку АТО.                  Загинув 17 жовтня 2014 на блокпосту №7 поблизу селища Озерянівка, що неподалік м. Горлівка (Донецька область), від кулі ворожого снайпера.

Герої не вмирають!

Титарчук Володимир Іванович 45 років, Чернігівська область. Капітан, командир танку Т-64 5-ї роти 2-го танкового батальйону 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). Призваний за мобілізацією 31 березня. Залишилась дружина та син.  
Володимир щоденно підвозив на танку боєприпаси у Донецький аеропорт, вивозив поранених. Перед черговим виїздом в аеропорт потрапив під мінометний обстріл під Донецьком. Через кілька днів о 6-ї ранку 17 жовтня від отриманих поранень помер у лікарні імені Мечникова в Дніпропетровську
Військовий Олексій Дерманський розповів ТСН.ua про останній день на фронті бійця АТО, танкіста Івановича, який відважно допомагав "кіборгам" у Донецькому аеропорті. Люди, які з ним спілкувалися, досі не знають, як його звати. Всі називали його Івановичем або "тещею", бо той постійно нагадував молодим бійцям, щоб ховалися від обстрілів.


Іванович щодня на своєму Т-64 "кіборгам" в аеропорт набої, на броні вивозив поранених, відганяв своєю гарматою сепаратистів подалі від терміналів, в яких тримають оборону наші десантники.

"Я зайшов до нього після обіду, він нагодував мене гарячим супом. Потім сиділи і просто говорили, про все, про війну і про життя, про людей і нелюдів - звичайні розмови на передовій. Згодом прийшов місцевий (дід) попросив закурить, дали цигарок і теж запропонували супу, він відмовився, сказав, що вже декілька днів їсть сиру картоплю і тому від вареного і гарячого може вмерти. Далі вже говорили з ним, дід просив, щоб побили "цю банду", а потім показав на п'ятиповерхівку навпроти і сказав, що туди приходить коректувальник. Він зібрав йому пакет з їжею і ми пішли з ним до нього додому, допомогти донести пакет і перевірити ту кляту квартиру в п'ятиповерхівці", - розповів Дерманський.

На зворотньому шляху від дідуся вони пішли на пошуки коректувальника. "Я підійшов до дверей, він прикривав, двері були зачинені (хоча більшість з решти були відкриті навстіж). Мені здалося це підозрілим, я відчував - там хтось є. Запропонував зірвати двері гранатою. Він сказав, що не треба (навпроти були двері з написом "тут живут люди"), боявся, що хтось постраждає", - розповів військовий і зазначив, що після цього вони повернулися назад і знову розмовляли.

Зокрема, Іванович розповів, що його танкова бригада "по бумагах не числиться в зоні бойових дій, хоча насправді ми були в самому пеклі".

Надвечір Дерманський з Івановичем домовилися поїхати в аеропорт, де треба було забрати екіпаж розбитого танка. Але так і не змогли.

"Він сказав, що вони всі згоріли, але може хоч шматок берца знайдемо. Я кажу йому: заводьте і поїхали, ми підемо за бронею і прикриємо. Каже: "Не зараз, пізніше". А через півгодини почалося пекло, міни падали просто на нас, здавалося цьому не буде кінця... Коли все затихло, я побачив, що багато людей лежить на землі, вцілілі метушаться біля них. Він був серед лежачих", - пригадав Дерманський.

"Далі нас привезли в лікарню міста Красноармійськ, Іванович був без свідомості. Там ми провели майже добу, а його терміново треба було оперувати. На другий день, після обіду його і ще декількох тяжких відправили на вертольоті в Дніпро там вже прооперували", - розповів військовий.
17 жовтня о шістій годині ранку Іванович помер.
Як повідомлялося раніше, через одного вбитого "кіборга" на той світ відправляється 5-7 бойовиків. Про це розповів старший лейтенант ЗСУ Дмитро Сорока, який тривалий час брав участь в обороні Донецького аеропорту.

Герої не вмирають!

Боняківський Валерій  (Позивний «Кабул»)        Полтава. Боєць 5-го батальйону Добровольчого Українського Корпусу. Художник. Коли пішов добровольцем на фронт до батальйону «Дніпро-2», його мати-пенсіонерка зайнялась волонтерством для допомоги воїнам-захисникам. На відео з фронту Валерій передавав привіт своїм близьким. Залишились три доньки та внук.     16 жовтня 2014  загинув в районі села Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. Бійці батальйону разом із розвідниками 93-ї бригади робили зачистку від диверсійних груп противника та потрапили під мінометний обстріл. 20 жовтня у полтавському Успенському соборі відбулась прощальна служба за загиблим. Поховали Валерія на Боженківському кладовищі Полтави на Алеї Слави


Валерія всі пам’ятають, як хоробру і добру людину. З дитинства він любив малювати. Після школи поступив в льотне училище. Останні роки займався тим, що малював картини на замовлення і виставляв свої роботи в художніх салонах. Пішов добровольцем на війну з початком ведення бойових дій. Хоча він і льотчик, але служив рядовий офіцером, спочатку в групі «Правого сектору», а потім перевівся у батальйон «Дніпро-1». 16 жовтня батальйон «Дніпро-1» разом з бійцями розвідки 93 механізованої бригади робили зачистку в районі села Піски. Потрапили під мінометний обстріл, Валерій отримав тяжке поранення осколком гранати, помер на місці від больового шоку. Валерію було 44 роки.

Траурною картиною став автопортрет Валерія Боняківського




— В зоні АТО його багато хто знав, — розповідає бойовий товариш з батальйону «Дніпро-1», — він був легендарною особистістю. Талановитий військовий, професіонал своєї справи, відчайдушний. Отримав позивний «Кабул». Одного разу без єдиного пострілу він разом зі своєю бригадою захопив блокпост ворога. В його підрозділі не було вбитих. Був представлений до державної нагороди, яку згодом мав отримати. Його добре знають на передовій, зокрема бійці 93 механізованої бригади, які Валерія дуже поважали. Ніхто до останнього не міг повірити, що його вбито. Завдяки таким хлопцям народжується нова армія.

До війни Валерій був дуже хорошим художник, про це розповів його знайомий:

— З ним познайомився 2004 року, коли цікавився картинами. Людина талановита, художник від Бога. Його картини виставлялися в Художньому музеї ім. М. Ярошенка, Галереї мистецтв, художніх салонах. Любив також рицарські мечі, шаблі колекціонував. Знаю, що він закінчив льотне училище, приймав участь в бойових діях в Грозному, на Су-25 літав, в Югославії був. Це для нього вже третя війна. Смерть такої людини це велика втрата для всієї України.

http://www.poltava.pl.ua/news/30597/

Герої не вмирають!

Ошека Максим Петрович  14 жовтня 1991, Миргород Полтавська область. Військовослужбовець окремої бригади охорони Міністерства оборони України, військова частина А0139 (Київ). У 2012 році закінчив Полтавську державну аграрну академію за спеціальністю «Облік і аудит». У 2013 році був призваний на строкову військову службу до військовій частині А0139 м. Києва. По закінченню залишився служити за контрактом, хотів стати міліціонером.                  
15 жовтня під час виконання бойового завдання отримав важкі поранення. Помер16 жовтня 2014 в одній із лікарень Донецької області.
"Макс, був відповідальним до самозречення. Без рис заздрощів, жадібності, халатності. Просто їх у нього не було. Йому дали звання сержанта. Командував відділенням. Хлопці із ним завжди відчували впевненість, бо знали, що він перед тим, як виконувати те чи інше завдання, все продумає до найбільшої дрібниці. Та війна - річ невблаганна. Забирає найкращих. Мабуть дійсно, герої не вмирають, вони повертаються на небеса", – пояснює однополчанин Ігор. http://gazeta.ua/articles/life/_na-poltavschini-pohovali-23richnogo-uchasnika-ato/587449


Герої не вмирають!
Солонар Максим Володимирович     Солдат, снайпер розвідроти 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Випускник Черкаського політехнікуму 2013 року, відділення обслуговування транспортних засобів. Проходив строкову службу, потім служив за контрактом. В зоні АТО перебував близько 1,5 місяця.                        Загинув 16 жовтня 2014 під час виконання службових обов’язків в районі міста Попасна. За іншими даними біля Артемівська (Донецька область)

Ініціативна група студентів - друзів Максима - хоче встановити пам'ятну дошку в технікумі. Всіх небайдужих просимо долучитися до цієї акції. Координатор акції - Калашник Андрій (група ЕС 4-1), тел. 0931494857.http://polytechnic.ck.ua/vichna-pamyat-nashomu-geroyu

Герої не вмирають!

Бернацький Андрій   Львів. Проживав у Дніпропетровську. Заступник командира інженерно-саперного взводу 3-ї батальйонно-тактичної групи 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське), військова частина А1302. Був активним учасником дніпропетровського Євромайдану. До військкомату прийшов добровольцем, з червня перебував на передовій. У Львові залишились батьки, у Дніпропетровську - дружина та 12-річна донька.           16 жовтня 2014         Бійці потрапили у засідку поблизу міста Костянтинівка (Донецька область). Андрій, прикриваючи товаришів, загинув від кулі снайпера, що влучила у серце між пластинами бронежилету

Герої не вмирають!
Батальйон територіальної оборони «Айдар»


Полено Юрій Вікторович  Боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар».
Царенко Владислав Миколайович  (Позивний «Цар»)      Боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар».

Терористи не хочуть повертати останки солдатів

Батальйон "Айдар" розповів подробиці боїв під Бахмутівкою в Луганській області. Згідно з інформацією, розміщеною на офіційній сторінці батальйону в соцмережах, бойовики кілька разів порушили домовленості про повернення тіл загиблих українських військових.
"15 жовтня за спробі прориву група "Італійця" у складі колони бронетехніки потрапила в засідку в 3-х кілометрах від 32-го блокпоста. Кілька людей загинуло, частина бійців потрапила в полон. Двоє бійців з цієї групи після бою кілька діб пробиралися до наших. Наступного дня, представники батальйону "Айдар" почали переговори про вивезення тіл наших загиблих товаришів для поховання. Машину швидкої допомоги, яка відповідно до досягнутої домовленості мала забрати загиблих, бойовики обстріляли з мінометів при під'їзді до обумовленого місця. Друга спроба забрати загиблих бійців української армії, ініційована не нами, закінчилася розстрілом мікроавтобуса і загибеллю трьох цивільних осіб", – розповіли в "Айдарі".

На думку бійців, бойовики не повертають тіла з метою неможливості їх подальшої ідентифікації. На сьогоднішній день із знайдених 4-х тіл і останків імовірно 4-6 осіб вдалося впізнати двох бійців батальйону, загиблих в бою 15 жовтня. Це Олександр Піскіжов (позивний "Італієць") і Владислав Царенко (позивний "Цар").

"Тіла інших загиблих в районі 32-го блокпоста бійців Збройних сил України та Національної гвардії знаходяться на території, яка оточена мінними полями", – відзначили в батальйоні. http://ukr.segodnya.ua/regions/donetsk/aydar-o-boyah-pod-bahmutovkoy-boeviki-rasstrelyali-skoruyu-s-telami-ukrainskih-boycov-564873.html

Позивний «Гуцул»     Ясіня Закарпатська область. Проживав у Івано-Франківській області. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар».


Піскіжов Олександр Валерійович  (Позивний «Італієць») (на фото праворуч) Дніпропетровськ. Командир групи «золота сотня» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Залишилась дружина та донька.

Олена Мозгова
Тільки подзвонили наші брати айдарівці і сказали, що це правда... тіла опізнані... Боже, які сильні люди! Жодних сліз, ниття... Я розплакалась, кажу, ну, як же так!? А вони, відповідають, не плач, сестро, це війна, ми до цього готові... Питаю, чи щось потрібно, яка допомога? А вони кажуть, вишли нам пісню, яку Володя написав з бандурою, вона зараз нам потрібна... Бракує мені слів зараз... Просила я вас, друзі, молитись за Олександра, так ми надіялись, що живий він, у гіршому випадку у полоні... Але ні... загинув... На фото він праворуч... Італьянец, спочивай з миром... Ти Герой! Завдяки таким, як ТИ, ми не лижемо сапоги і дупу піктіну, а досі живемо у незалежній державі...
 пи.си. Всі, хто співпрацює з рашою, дєнєерівцями і рештою наволочі, горіть довічно у пеклі, і не кажіть, що ви аполітичні, поза політикою, що вас це не стосується, що вас це не обходить! В країні війна, і якщо ви, сволота, ще досі цього не зрозуміли, то краще отримуйте російське громадянство і валіть нахер! https://www.facebook.com/photo.php?fbid=357857481049362&set=a.102789853222794.6808.100004753385215
    15 жовтня 2014         група батальйону «Айдар» виїхала на підсилення блокпосту та потрапила у засідку в районі н.п. Трьохізбенка та Кримське (Луганська область) на Лисичанській трасі. Загинули 14 бійців.
З В Е Р Н Е Н Н Я

З 15 на 16 жовтня 2014 року неподалік населеного пункту Трьохізбенка, що поруч Кримського на Лисичанській трасі в Луганській області ми втрати 14 своїх побратимів і безліч пораненими.

Загинула практично вся група бійця із позивним «Італієць».

На сьогоднішній час після ідентифікації загиблих, вдалося встановити, що загинув боєць із позивним «Гуцул» родом з Ясіня (Закарпаття), який проживав в Івано-Франківської області.  Також ми втратили і декілька одиниць важкої техніки.

Аналізуючи понесені втрати ми розуміємо, що нас вчергове здали, інформацію про рух нашої колони злили і наші бійці попали в засідку, організовану «кадировцями» (найманці з Чечні).

Відповідальність за цю чергову зраду має нести на нашу думку командир батальйону «АЙДАР» Сергій Мельничук, оскільки саме його «ставленик» віддавав наказ і відповідав за бойову операцію. Сам же Мельничук замість перебування на передовій, коли гинуть його бійці, займається передвиборною агітацією.

Герої не вмирають!

Кіт Дмитро Дмитрович      1974, Кобеляки Полтавська область. Старший сержант, водій 3-го батальйону територіальної оборони Львівської області «Воля», в/ч В0111. Закінчив Кобеляцьке профтехучилище № 43. В 1992 – 1994 роках проходив строкову військову службу. 21 серпня 2014 був призваний за мобілізацією до навчального центру «Десна» Чернігівської області. У складі військової частини В0111 потрапив до зони АТО в Луганську область.                  
Загинув 15 жовтня 2014 під час обстрілу блокпоста ЗСУ біля с. Муратове (Новоайдарський район) Луганської області.

Герої не вмирають!


Шаповалов Олександр       37 років, Лозова Харківська область. Військовослужбовець ремонтної роти 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область). Пішов на війну у третій хвилі мобілізації. Залишилась дружина та дві доньки, 6 і 14 років.                      
Загинув 14 вересня 2014 біля міста Щастя під Луганськом. За попередньою інформацію, у Олександра стався серцевий напад


Герої не вмирають!



Рибак Михайло         20 років, Черняхівський район Житомирська область. Солдат 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Закінчив професійне технічне училище за фахом водій-автослюсар. Пройшов строкову армійську службу. Призваний за мобілізацією.      14 жовтня 2014 помер у Військово-медичному клінічному центрі (411-й шпиталь, Одеса) від важких поранень, отриманих в боях біля міста Волноваха (Донецька область)


Крупніцький Богдан Васильович       7 жовтня 1991, Маркопіль Львівська область. Військовослужбовець 16-ї окремої бригади армійської авіації, в/ч А2595 (колишній 3-й полк армійської авіації) (Броди). Був старшим з чотирьох дітей у сім'ї. Закінчив Львівський професійний ліцей побутового обслуговування. Навчався на факультеті архітектури Національного університету «Львівська політехніка».            14 жовтня 2014         загинув під час виконання службових обов'язків в ході забезпечення проведення АТО
У рідному селі загиблого  зустрічали квітами та вигуками «Герої не вмирають!».
У церемонії взяли участь односельчани та мешканці навколишніх сіл, представники місцевої та районної влади, депутати обласної та Верховної рад, військовослужбовці.
 Юнак був найстаршим із чотирьох дітей в сім'ї Крупніцьких, 7 жовтня йому виповнилось 23 роки.
Зазначимо, що на Бродівшині 17-18 жовтня оголошено Днями жалоби.http://zaxid.net/news/showNews.do?na_lvivshhini_pohovali_23richnogo_viyskovosluzhbovtsya&objectId=1326686


Герої не вмирають!
19-й батальйон територіальної оборони Миколаївської області

Бабич Володимир Леонідович  1970, Антонівка (Братський район) Миколаївська область. Солдат, військовослужбовець 1 роти охорони 19-го батальйону територіальної оборони Миколаївської області.
Котишевський Дмитро        Солдат, військовослужбовець 1 роти охорони 19-го батальйону територіальної оборони Миколаївської області.  
Береговенко Григорій Григорович    1964, Костувате Братський район Миколаївська область. Старший лейтенант, військовослужбовець 1 роти охорони 19-го батальйону територіальної оборони Миколаївської області.
Григораш Гліб Миколайович      1966, Миколаїв. Старший лейтенант, заступник командира 1 роти охорони із організаційно-технічної підготовки 19-го батальйону територіальної оборони Миколаївської області. Раніше служив старшим техніком радіотехнічного обладнання в бригаді морської авіації в Кульбакине. Після переводу частини в Саки і скорочення штату пішов на пенсію. До 19-го БТО записався добровольцем. Залишилась дружина та дві доньки.         

Загинули увечері 13 жовтня 2014поблизу Донецька, де бійці батальйону виконували завдання із протидії диверсійно-розвідувальним групам противника у першій лінії оборони. Під час чергування бійці батальйону підірвались на встановленій терористами міні, загинули 4 військовослужбовців.


Герої не вмирають!
24-а окрема механізована бригада (Яворів)

Побережник Сергій  1982, Хотин Чернівецька область. Солдат 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Закінчив юридичний факультет Чернівецького національного університету. Працював на Чернівецькій митниці.                   
Загинули поблизу села Трьохізбенка (Луганська область) 13 жовтня 2014. Військові наштовхнулися на встановлені диверсійно-розвідувальними групами ростяжки з гранатами, від вибуху два бійця загинули.

Герої не вмирають!


Кисляченко Євген    32 роки, Одеса. Військовослужбовець 28-й окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Призваний за мобілізацією.


Помер вранці 13 жовтня 2014 у одеському військовому шпиталі від поранень, отриманих під час навчань на полігоні «Широкий лан» 8 вересня.
В Николаевской больнице скорой помощи сегодня умер боец 28-й механизированной бригады Евгений Кисляченко, который получил ранение в голову во время учений, а деньги на операцию и лекарства собирали всем миром. "Мы все верили и делали, что могли, но этого оказалось недостаточно", — написали сослуживцы Евгений на официальной странице бригады в соцсети и выразили свои соболезнования друзьям и близким погибшего товарища.

"Это ужасная смерть по неосторожности. Во время учений выстрел осветительной ракеты не пошел по предполагаемой траектории, и попал в голову солдату. Ракета имеет очень сильную поражающую силу и прожигает все на своем пути. Соболезнования родным Евгения", — поделился замкомбата по вооружению 28-й мехбригады Владимир Жолондевский. http://www.segodnya.ua/ukraine/pogib-boec-28-y-brigady-kotoryy-poluchil-ranenie-na-ucheniyah-560284.html


Герої не вмирають!

Мельниченко Віктор Васильович        42 роки, Веселий Кут (Тальнівський район) Черкаська область. Військовослужбовець. До лав ЗСУ записався добровольцем 6 серпня. Залишились мати, дружина та двоє дорослих синів.                        Загинув 12 жовтня 2014 поблизу Дебальцеве від численних ушкоджень внутрішніх органів після поранення, отриманого внаслідок мінометного обстрілу.

Герої не вмирають!

Катрич Олександр    Залишилися вагітна дружина і шестирічний син від першого шлюбу.                       Був важко поранений в бою під Дебальцеве на минулому тижні. Помер 12 жовтня 2014 о 17.30 в реанімаційному відділенні київського військового шпиталю від численних важких поранень, не приходячи до тями
"Светлая память....Народ....у нашего, и моего очень хорошего друга, Сергей Катрич, вчера, в 17.30 в Военном госпитале на Госпитальной, в отделении реанимации, не приходя в сознание, от многочисленных тяжелых ранений, умер младший брат...
 У Саши осталась беременная невеста и шестилетний сын от первого брака...
 не пишется мне больше ничего....просто сердце обливается кровью.....
 Помочь семье можно таким способом : Карта Приватбанка 4149 4978 0997 5628 Катрич Александр"
Говорущенко Сергій Фавстович        17 лютого 1969, Чернігів. Старший лейтенант, начальник інженерної служби 13-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області «Чернігів-1». Працював начальником газорятувальної служби «Хімволокно», а після розпаду підприємства - ковалем в майстерні «Кузьма». Був мобілізований до війська 24 квітня, і на наступний день поїхав в зону АТО. Залишилася дружина, 13-річна донька та 19-річний син, який захищає державу у складі спецбатальйону «Чернігів».               Загинув 11 жовтня 2014 під час несення служби у Луганській області від осколкових поранень від вибуху гранати

Герої не вмирають!
Чопський загон Державної прикордонної служби


Кіс Роберт Петрович        1990, Мукачеве, Закарпатська область. Прикордонник Чопського загону Державної прикордонної служби.                    Роберт отримав важке поранення у живіт, помер у реанімації міста Волноваха 11 жовтня 2014

Шепентал Віктор Миколайович   Свалява Закарпатська область. Прикордонник Чопського загону, майор Державної прикордонної служби.
10 жовтня 2014         о 16:45 неподалік Докучаєвська (Донецька область) під час руху колони Держприкордонслужби терористами було здійснено її обстріл зі стрілецької зброї. Прикордонники відкрили вогонь у відповідь. У результаті збройного протистояння 1 військовослужбовець загинув, ще 5 отримали поранення


Герої не вмирають!



Палешко Сергій В'ячеславович   28 квітня 1986, Суми. Молодший сержант, військовослужбовець 27-го реактивного артилерійського полку. Працював у 24-му цеху Сумського машинобудівного НВО ім. Фрунзе. Мобілізований у березні. Залишилась дружина та 2-річний син.         10 жовтня 2014  загинув поблизу селища Підгородне (Донецька область). Співслужбовці розповідають, що під час вечірнього шикування між сержантом і офіцером виник конфлікт, і офіцер вистрелив з пістолета, від поранення Сергій помер в кареті швидкої допомоги. Похований на Центральному кладовищі міста Суми на Алеї почесних поховань

Герої не вмирають!

 Чмелівський Віталій Володимирович        1982, Узин Білоцерківський район Київська область.            Загинув 8 жовтня 2014  орієнтовна дата  Похований 11 жовтня у місті Узин
Сумну  звістку отримала Узинська міська рада ! У зоні АТО загинув наш земляк-Чмелівський Віталій Володимирович 1982 року народження, проживав в місті Узин, вулиця Поповича, 142. Обірвалося життя тридцятидвохрічного героя. Добрий неконфліктний хлопець, зі спокійним твердим характером. Захисник…Воїн…А міг бути господарем,батьком! Якби не чужа агресивна держава і її лідер, яким учергове стало тісно на своїй землі . Віталій зі зброєю в руках захищав свою землю! Слава та вічна пам»ять йому ! http://www.uzin.com.ua/index.php/novini/item/261
Герої не вмирають!

Третяков Анатолій    Компаніївка Кіровоградська область. Спеціаліст 1 категорії прокуратури Компаніївського району. Був направлений до зони АТО у відрядження, виконував роботи зі спорудження об'єктів цивільного захисту на звільнених від терористів територіях.                      
Вантажівка, якою керував Анатолій, підірвалася на міні біля села Карлівка (Мар'їнський район) Донецької області 8 жовтня 2014.

Герої не вмирають!

Курята Іван       17 лютого 1973. Сержант міліції, кулеметник Добровольчого полку патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». Залишилась дружина та троє дітей, син і дві доньки.                     
Загинув 8 жовтня 2014 о 17:20 під час мінометного обстрілу біля с. Піски (Ясинуватський район) Донецької області, обороняючи підступи до Донецького аеропорту.
Сергеи Лоико
Украинский пулеметчик Иван Курята погиб в Песках при минометном обстреле сегодня 8 октября в 17:20. Несколько дней назад он помог мне остаться в живых. Мы шутили, смеялись. Мы не собирались умирать. Ведь сейчас "перемирие". Ему 41 год был. Жить и жить. Две дочери, сын, жена ...
Roman Zinenko В Мариуполе Иван вместе с нами вызывался сдать кровь для раненых бойцов Азова. Вечная ему память.

Герої не вмирають!


Ознамець Володимир Володимирович     1974, Ногачівка Славутський район Хмельницька область. Старший прапорщик. Призваний за мобілізацією в серпні.  7 жовтня 2014           загинув поблизу Дебальцеве (Донецька область). Російські бойовики із засідки обстріляли машину «швидкої», в якій їхав Володимир

Про це у “Фейсбуку” написала місцева активістка Людмила Васильєва.

“Він любив зателефонувати мені в 11 і в 12 ночі. Інколи я спала і не реагувала на дзвінки, інколи розмовляли дуже довго… Він постійно говорив: “Дякую усім вам, ви найкращі! Я коли повернусь, куплю вам великий торт! Ні! Два торти! Бо ви заслуговуєте!!!! Тільки заради вас я буду буду боронити цю землю, щоб ви спали спокійно!” – написала активістка. http://ngp-ua.info/2014/10/17424

Герої не вмирають!

Сілко Артур Олегович        24 травня 1988, Житомир. Оператор-навідник великокаліберного кулемета КПВТ 2-го батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Під час мобілізації у березні добровольцем прийшов до аеромобільних військ. Залишились батьки, дружина та маленька донька.     7 жовтня 2014  під час виконання бойового завдання в районі аеропорту Донецька зведений підрозділ було обстріляно російськими збройними формуваннями. Під час обстрілу Артур вискочив з БТРа і був смертельно поранений осколками снаряду РСЗВ «Град». Поховали Артура на Смолянському військовому кладовищі Житомир

Подробиці загибелі десантника розказав його бойовий побратим.

«Вони вирушили туди в допомогу. Це був зведений підрозділ. Під час обстрілу він вискочив з БТРа і осколки з «Граду» його вразили між бронежилетом і тілом. Він був оператором-навідником великокаліберного кулемета Владимирова КПВТ. Це основна вогнева міць аеромобільних підрозділів. Він був оператором КПВТ, причому дуже хорошим оператором. Він непогано стріляв, ніколи не відмовлявся від бойових виходів, завжди в них брав участь», - розповідає товариш Артура по службі http://www.zhitomir.info/news_139977.html

Герої не вмирають!

Кулібаба-Бухов Віктор Анатолійович         35 років, Сутиски Вінницька область. Солдат, стрілець-гранатометник гранатометного взводу батальйону оперативного призначення Національної гвардії України, військова частина м.Вінниця. Мобілізований 29 серпня. Працював у сфері торгівлі. Залишилась дружина та дитина. 
7 жовтня 2014 близько 15-ї години був смертельно поранений поблизу Дебальцеве під час мінометного обстрілу російськими збройними формуваннями

Герої не вмирають!


Цимбал Сергій  (Позивний «Легіонер»)    27 років, Біла Церква Київська область. Боєць розвідгрупи 25-го батальйону територіальної оборони ЗС України «Київська Русь». Залишилась дружина та двоє маленьких дітей.        
7 жовтня 2014           розвідгрупа з чотирьох бійців потрапила у засідку під Дебальцеве (Донецька область). Сергій загинув в бою, прикривши своїх товаришів і врятувавши їх ціною свого життя


Герої не вмирають!

Василенко Ігор            1984, Мостище (Макарівський район) Київська область. Військовослужбовець. Пішов в зону бойових дій добровольцем 06 вересня.               
Загинув 6 жовтня 2014, прикриваючи своїх бойових побратимів на блок-посту біля м. Волноваха (Донецька область), під час збройного наступу з боку противника

Герої не вмирають!

Четвертаков Віктор Григорович        1958, 56 років, Приазовське Запорізька область. Військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Керівник фермерського господарства «Ніна». У військкоматі відмовлялися мобілізувати багатодітного батька, але він наполіг, написавши відповідну заяву. Пройшов підготовку у навчальному артилерійському центрі «Дівички» в Київській області, і у вересні був направлений до 72-ї бригади в зону АТО. Залишилися дружина та четверо дітей.  6 жовтня 2014           помер в Дніпропетровському шпиталі від поранень, отриманих у Волноваському районі Донецької області. Поховали Віктора на центральному кладовищі смт Приазовське

Герої не вмирають!
128-а гірсько-піхотна бригада (Мукачеве)

Пунда Віктор Васильович 1965, Підволочиський район Тернопільська область. Солдат, військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Призваний за мобілізацією Підволочиським РВК, Тернопільської області   
Бойко Віктор Михайлович         1970, Барахти Васильківський район Київська область. Старшина, військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Призваний за мобілізацією. Раніше служив в морській піхоті.    
Загинули 6 жовтня 2014 під час обстрілу російськими збройними формуваннями в Перевальському районі Луганської області поблизу Дебальцеве, снаряд з РСЗВ «Град» потрапив у бліндаж
Герої не вмирають!


Луньов Олександр Володимирович  35 років, Кам'янець-Подільський Хмельницька область. Майор, начальник відділення розмінування-мінування 143-го Центру розмінування Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України, військова частина А2641 (Кам'янець-Подільський). У червні був відправлений до Луганської області. Залишилась дружина та 12-річний син.   Загинув 6 жовтня 2014  орієнтовна дата       Дата, місце та обставини не уточнено
Як повідомляє газета “Подолянин”, Олександр Луньов служив у військовій частині А-2641. Саперний вишкіл пройшов у стінах єдиного в Україні Кам’янець-Подільського центру розмінування. І склав іспит на «відмінно», щоправда, вже у зоні антитерористичної операції — у червні його відправили у Луганську область.

Герої не вмирають!

Пожарський Дмитро            Павлович 31 рік, Умань Черкаська область. Був призваний 19.03.2014 року по мобілізації Уманським ОМВК Черкаської області і проходив службу в відділенні охорони військової частини – польова пошта В 2332 на посаді гранатометника Вдома свого батька із війни не дочекались двоє малолітніх дітей.                  6 жовтня 2014 року біля населеного пункту Старогнатівка Волноваського району Донецької області

Герої не вмирають!

Шеремет Руслан Сергійович    1991, Піщане (Золотоніський район) Черкаська область. Молодший сержант міліції, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Київщина» ГУМВС України в Київській області. В зоні АТО перебував кілька місяців, мав поранення.                       Загинув приблизно о 01:45 6 жовтня 2014біля кафе «Бістро» у місті Сватове (Луганська область) через вибух гранати. В результаті вибуху на місці загинув один військовослужбовець, ще один отримав поранення.

Герої не вмирають!

Сідлецький Сергій Юрійович  (Позивний «Іспанець»/«Грізлі»)           5 листопада 1983, Бердичів Житомирська область. Військовослужбовець 4-ї роти 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади. Призваний за мобілізацією 20 березня. Один з героїв фільму про війну «На передовій». Залишилась дружина та маленький син.  5 жовтня 2014           загинув під час оборони аеропорту Донецька. Поховали Сергія на Дмитрівському кладовищі.


Іра Соломко
Вчера вечером еще была надежда, что это не он, а какой-то другой Сережа, сейчас это факт. Вчера в бою под аэропортом погиб Сережа Сидлецкий, боец 4-ой "Медвежьей" роты 95 ОАЕМДБ.
 С Сережей я познакомился в июне, когда мы снимали наш фильм "На передовой". Высокий, большой, улыбчивый и добрый) Один из его позывных - Испанец. Он долго сопротивлялся, не хотел сниматься, но я его таки уболтала.
 Помню, как за столом, когда мы общались, ребята начали доставать из карманов письма, которые они получают от обычных людей.
 Сережка согласился прочитать то письмо, которое хранил он.
 Вот этот момент в фильме.
 Знаю, Герои не вмирають, но все равно больно...
 Вечная память Тебе!




Герої не вмирають!

Рава Андрій        22 роки, Футори Зборівський район Тернопільська область. Пішов служити добровольцем ще 25 березня.         Загинув 4 жовтня 2014 (орієнтовна дата).           Дата, місце і обставини не уточнено. Інформація до військкомату надійшла 5 жовтня. Проводиться опізнання

Герої не вмирають!


Військовослужбовець 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область).         4 жовтня 2014           Загинув в результаті обстрілу терористами з мінометів і танків позицій взводного опорного пункту 92-ї бригади ЗС України поблизу села Артем біля Щастя (місто) Луганської області.


Герої не вмирають!

Півень Євгеній Олексійович      2 грудня 1972, Миколаїв. Майор, старший офіцер відділення по роботі з особовим складом 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). В 1994 закінчив Харківське вище військове командне танкове училище, після чого потрапив на службу в 40 ДШБ в Миколаєві. В 1999 закінчив військову академію в Києві. В 2010 - 2011 роках, брав участь в миротворчій операції в Косово. Без батька залишилися дві доньки, 1998 та 1999 р.н.            4 жовтня 2014           Загинув в ніч з п'ятниці на суботу під час відбиття атаки російський бойовиків на аеропорт Донецька. Прикриваючи своїх бойових товаришів, майор загинув від вибуху гранати. Поховаий на кладовищі с. Велика Корениха







Юрий Бирюков
Хороший человек сегодня погиб. Один из железных Киборгов.

 Позавчера он говорил с бойцами, воодушевлял их. И сказал простую фразу: "Будем стоять до конца. За страну и за братьев".

 Спи, герой. Слава тебе.
 Слава ВДВ


Герої не вмирають!
5-й батальйон Добровольчого Українського Корпусу.

Горбенко Святослав Сергійович  (Позивний «Скельд»)    26 грудня 1994, Полтава. Боєць 5-го батальйону Добровольчого Українського Корпусу. Вболівальник харківського ФК «Металіст».

Андрєєв Сергій  (Позивний «Каспер»)      1983, Дніпропетровськ. Боєць 5-го батальйону Добровольчого Українського Корпусу.               
Загинули 3 жовтня 2014 під час оборони аеропорту Донецька в бою з російськими збройними формуваннями біля старого терміналу
Про подвиг наших вояків, що обороняють донецький аеропорт, читай тут http://society.lb.ua/life/2014/10/02/281331_kiborgi_z_donetskogo_aeroportu.htmlКіборги з Донецького аеропорту

Герої не вмирають!

Білий Денис      Горностаївка Херсонська область.                        Загинув в бою з російськими збройними формуваннями за аеропорт Донецька 3 жовтня 2014  орієнтовна дата

Герої не вмирають!


Шешеня Вадим          33 роки, Маринське Горностаївський район Херсонська область. Солдат, військовослужбовець 3-го окремого полку спецпризначення ГУР МО (Кіровоград). Працював у Горностаївці пожежним. На весні пішов служити добровольцем. Молодший брат Вадима також перебуває в зоні АТО, захищає Маріуполь. Залишились дружина, 4-річна донька та новонароджений син.    Загинув 3 жовтня 2014
 (орієнтовна дата)     під час оборони аеропорту Донецька в бою з російськими збройними формуваннями. Пораненого Вадима витягнув з-під обстрілу його товариш, втім врятувати життя воїна не вдалося.[371]
 За даними журналіста Юрія Бутусова, 3 жовтня в аеропорту загинули 1 боєць 3-го полку СпП і 2 бійці ДУК «Правий сектор», 2 людини пропали безвісти – їх позицію рознесли танки прямим наведенням.
Герої не вмирають!

Флекей Зіновій Миколайович   1970, Тернопіль. Боєць 6-го батальйону територіальної оборони Тернопільської області «Збруч». Кілька років працював за кордоном, останній час в Італії. Взимку 2014 року повернувся в Україну і поїхав до Києва, був активним учасником Революції Гідності. На Майдані був поранений, після лікування знов поїхав до Італії, але через загострення ситуації в країні, добровольцем прийшов до військкомату і в серпні підписав контракт на військову службу. Залишились батьки.
Загинув 3 жовтня 2014        у Херсонській області від вибуху гранати. Поховали Зіновія з усіма військовими почестями на Микулинецькому кладовищі.


Герої не вмирають!
14-го батальйону територіальної оборони ЗС України «Черкаси»

Бевз Роман Миколайович         33 роки, Монастирище Черкаська область. Старший лейтенант 14-го батальйону територіальної оборони ЗС України «Черкаси» Черкаської області. Залишилось двоє дітей.           
Швець         Сміла Черкаська область. Старший лейтенант 14-го батальйону територіальної оборони ЗС України «Черкаси» Черкаської області.               
Загинули в Донецькій області 2 жовтня 2014

Герої не вмирають!

Вислоцький Тарас Григорович          1970, Самбір Львівська область. Старший прапорщик, військовослужбовець інженерно-саперного батальйону 703-го інженерного полку (Самбір). В зону АТО вирушив 11 вересня.                       Загинув 1 жовтня 2014
 (орієнтовна дата) в Донецькій області, за 40 км від Донецька. Перші повідомлення про загибель з'явилися 2 жовтня. Поховання відбудеться 4 жовтня на кладовищі Самбора


Жителі вул. Східної, що на околиці Самбора, де проживав Тарас Вислоцький, учні школи зустрічали загиблого з усіма почестями. Його рідну вулицю дівчата посипали живими квітами, обабіч тротуарів молоді та старі перед Героєм ставали на коліна. Віддали шану героєві АТО представники міської влади. http://zik.ua/ua/news/2014/10/03/u_sambori_pohovayut_shche_odnogo_zagyblogo_u_zoni_ato_528978

Герої не вмирають!

Пиріг Микола Петрович      Чернігів. Молодший сержант, військовослужбовець ЗСУ.       Помер від серцевого нападу, коли повертався з передової до своєї частини 3 жовтня 2014 (орієнтовна дата)          .
Герої не вмирають!



Кононович Іван Миколайович  26 років, Чернігів. Солдат резерву, стрілець 1-го відділення 1-го взводу 3-ї роти батальйону оперативного призначення конвойної бригади Національної гвардії України (Київ). Мобілізований 25 квітня.              

Близько 17-ї години 1 жовтня 2014 здійснюючи обхід прилеглої до блокпосту території в районі Дебальцеве (Донецька область), бійці НГУ натрапили на заміновану ділянку. Від вибуху Іван загинув на місці, ще один гвардієць з пораненнями доставлений до лікарні.

Герої не вмирають!
11-й батальйон територіальної оборони ЗС України «Київська Русь»


Багіров Ігор  (Позивний «Балу»)        Командир розвідгрупи 11-го батальйону територіальної оборони ЗС України «Київська Русь».
Офіційне повідомлення прес-служби батальйону: "Уночі з 30 вересня на 1 жовтня 2014 року не повернулась у розташування батальйону розвідувальна група в складі чотирьох військовослужбовців. Зв’язок з групою втрачений. Ніякої іншої достовірної інформації про долю осіб, які входять до складу групи, немає. Персональний склад розвідувальної групи: Багіров І.С., Остапкович О.М., Кривогуб О.С., Вахнюк О.М.           
"Загинув Балу. Славний і відважний Балу. Билинний герой, 11-го батальйону "Київська Русь". Той самий, який осідлавши танк, пішов на ворога і відбив здавалося втрачений блок-пост. Балу загинув смертю хороброго. Де-то в районі Дебальцево.Вместе з трьома товаришами пішов у розвідку. Підірвав себе крайньої гранатою. Точніше останньою... За попередніми даними, забрав з собою кілька тварюк - російських морпіхів, які не залишили Балу вибору - або в полон або на небеса. У полон він не міг. Не той чоловік", - повідомив Бочкала.
Він також написав, "тепер питання в тому, що ми зробимо, щоб смерть Балу та інших героїв була не марною. Яким буде наш вибір. Може вистачить, панове політики, робити вигляд, що у нас перемир'я, режим мовчання? Витягайте свої жирні страусині голови з піску. Інакше вам допоможуть це зробити. Всім, хто на передовій абсолютно очевидно - поки Україна готується до виборів, Росія готується до наступу. Вибори це пастка", - підкреслив Бочкала.
"А Тобі, Балу, світла пам'ять. Ми будемо пам'ятати тебе і брати приклад", - підсумував він.            http://uapress.info/uk/news/show/41344

Під час розвідки загинули 1 жовтня 2014 в районі між Дебальцеве і Фащівкою в бою з російськими збройними формуваннями. Ігор Багіров підірвав себе гранатою, щоб не потрапити у полон до російських військових.

Герої не вмирають!

Мамлай Олександр Анатолійович     М'якоти Ізяславський район Хмельницька область. Солдат, військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Був єдиним сином у родині.   
30 вересня 2014 (орієнтовна дата) загинув в районі міста Попасна Луганська область. Поховали Олександра 2 жовтня в рідному селі.
 Прим. Попасна постійно обстрілюється російськими бойовиками, які базуються в сусідньому місті Первомайськ (Луганська область).

Герої не вмирають!

Соколовський Денис Михалович      1984, Лозуватка (Криворізький район) Дніпропетровська область. Військовослужбовець 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг).            Загинув 30 вересня 2014            в бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька. Поховали Дениса 2 жовтня в Лозуватці

Герої не вмирають!

Скаковський Роман Миколайович    1986, Броди Львівська область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади. Навчався у Львівському коледжі зв'язку Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій. У 18 років пішов на строкову службу, перейшовши на заочну форму навчання в коледжі. Підписав контракт на військову службу у військовій частині в Бродах, де служив до 2007 року, потім перейшов до львівської військової частини 80-ї бригади. Брав участь в спільних навчаннях країн-членів НАТО та України в Польщі, Німеччині та Литві. Служив у миротворчій місії ООН в Конго. Залишилась вагітна дружина.      
Отримав важкі поранення 24 серпня під час штурму російськими військами аеропорту Луганська. Більше місяця Роман боровся за життя, бродівська громада збирала гроші на лікування, та молилася за нього та всіх поранених воїнів, проте 28 вересня у Львівському військовому шпиталі серце 28-річного бійця зупинилося

Герої не вмирають!
79-а окрема аеромобільна бригада (Миколаїв)

Златьєв Сергій  (Позивний «Чорний»)       Миколаїв. Військовослужбовець 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Залишилися дружина та двоє дітей, молодшій донечці всього два місяці
Алёна Крутоголова Слава украинскому герою!Вечный покой((Спасибо за службу Родине,что жизни своей молодой не пожалел для украинской свободы!((Очень горько,очень((
Валерия Залесски господи,как страшно....,что теряем таких ребят....лучших...настоящих...ГОСПОДИ !!! ......как же жалко....а бездари генералы все
Ольга Володимирівна Вечная память. Соболезную его маме и родным. Душа его будет в раю.
Леся Лучка ЦЕ ВЖЕ ВІЙСЬКО МАТЕРІ БОЖОЇ https://www.facebook.com/photo.php?fbid=738464406226937&set=pcb.738467636226614&type=1&theater

Тищик Олексій 6 жовтня 1984, Дніпропетровськ. Військовослужбовець 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Закінчив Дніпропетровських університет, юридичний факультет. На фронт пішов добровольцем ще на початку війни. 2 жовтня мав приїхати до дому у відпустку. Мати Олексія, суддя Апеляційного суду Дніпропетровська, наклала на себе руки 30 вересня. Залишилась 13-річна сестра
Пивоваров Олександр Сергійович    1988, Запоріжжя. Військовослужбовець 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Призваний за мобілізацією 25 березня.              Загинули 28 вересня 2014 у бою при відбитті танкової атаки російських збройних формувань на аеропорт Донецька. Прямим попаданням з танку противника було підбито український БТР з екіпажем та десантом. Атаку було відбито, танк противника знищено

Герої не вмирають!
93-а Дніпропетровська окрема механізована бригада (Черкаське), військова частина А1302

Капітан, командир роти механізованого батальйону 93-ї Дніпропетровської окремої механізованої бригади (Черкаське), військова частина А1302. Разом зі своєю ротою захищав аеропорт на протязі двох місяців.           
Механік-водій БМП, військовослужбовець 93-ї Дніпропетровської окремої механізованої бригади (Черкаське), військова частина А1302.    
Загинули 28 вересня 2014 в бою при відбитті танкової атаки російських збройних формувань на аеропорт Донецька.

Герої не вмирають!

Ломов Віталій Ігорович     31 грудня 1990, Заїзд (Прилуцький район) Чернігівська область. Військовослужбовець 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське).
Загинув поблизу Старобільська  27 вересня 2014

Герої не вмирають!

Боднар Василь Федорович    (на фото ліворуч)  29 грудня 1972, Ріп'янка Калуський район Івано-Франківська область. Боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Брав участь в миротворчих місіях ООН. Був активним учасником Революції Гідності в складі «афганської» сотні Самооборони Майдану.         
Загинув в ніч на 27 вересня під час мінометного обстрілу російськими бойовиками блок-посту у місті Щастя поблизу Луганська
— Зла, не добра вістка. Мозок ще несприймає цю інформацію, і просить Бога, щоб вона не справдилась. Вчора в м. Щастя, перебуваючи в складі батальйону “Айдар”, загинув наш земляк, “майданівець”, який був в афганський сотні, брав участь в миротворчих місіях ООН, просто добра, скромна,чуйна людина, патріот Василь Боднар, — повідомляє Володимир Іваницький.
42-річний Василь Боднар на Майдані у Києві перебував від початку революційних подій. А коли був створений батальйон “Айдар”, пішов добровольцем у його складі воювати. http://vikna.if.ua/news/category/kl/2014/09/28/22725/view

Герої не вмирають!

Соколачко Юрій Іванович         43 роки, Лоза (Іршавський район) Закарпатська область. Військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). До ЗС України пішов добровольцем.                        Загинув 26 вересня 2014 поблизу Донецька. Як повідомляють ЗМІ, Юрій служив у 128-й бригаді, але добровольцем пішов у 79-у аеромобільну бригаду на лінію фронту. Загинув під час оборони аеропорту Донецька.

Герої не вмирають!

Кузьменко Сергій Михайлович          Батьово Берегівський район Закарпатська область. Військовослужбовець.       
Загинув 26 вересня 2014  орієнтовна дата.          В соцмережах з'явилось повідомлення про загибель під Луганськом бійця з позивним «Гуцул», навідника-коректувальника із Закарпаття


Герої не вмирають!
169-й навчальний центр Сухопутних військ ЗС України (Десна)


Приходько Олександр      20 років, Виповзів Козелецький район Чернігівська область. Військовослужбовець 1121-го окремого зенітно-ракетного дивізіону 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗС України (Десна).


Озеров Максим Петрович         1988, Нова Прага Олександрійський район Кіровоградська область. Військовослужбовець 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗС України (Десна). Виріс в багатодітній сім'ї, закінчив Кіровоградське училище за фахом повара. Після строкової служби вирішив обрати професію військового і розпочав службу за контрактом. Планував вступати до Харківського військового училища. Залишились батьки, три брата і сестра. 26 вересня 2014        Загинув в ніч з 26 на 27 вересня, в районі селища Малоорлівка (Шахтарський район Донецька область), під час обстрілу терористами блок-посту підрозділу українських військ з РСЗВ "Град", гранатометів, мінометів і танків. Близько 23-ї години один зі снарядів потрапив прямо в блок-пост, разом з Максимом загинули ще двоє військових
- Очень хороший парень был, - вспоминает Озерова его сослуживец Сергей, приехавший на похороны. - Главная черта характера - ответственность. Если Максиму что-то поручить, можно не беспокоиться, все будет в порядке. Еще очень следил за собой, а в военное время это непросто, многие расслабляются. Но Максим всегда был как с иголочки - выглажен, форма чистая, обувь начищена.
 Армейские навыки пришли к Озерову не сами по себе. Он - контрактник со стажем. Окончив Новопражскую школу и Кировоградское училище на повара, попал на срочную службу в Крым и решил связать жизнь с войском. Оформил трехгодичный контракт в Десне, а затем продлил его еще раз. С контракта ушел в зону АТО.
Спокойный, общительный мальчик был, в детстве к армии не тянулся, - рассказывает родственница Галина. - А после срочной службы - увлекся. Мечтал о военной карьере, планировал поступать в Харьковское военное училище. http://myalexandriya.blogspot.com/2014/09/26-letniy-maksim-ozerov-pogib-ot-pryamogo-popadaniya-snaryada-v-blokpost.html
-      
Чередніченко Денис Ігорович  29 років, Чернігів. Військовослужбовець механізованого батальйону 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗС України (Десна). Проходив строкову службу в десантних військах. Працював монтажником склопакетів, займався страйкболом. Під час АТО добровольцем прийшов до військкомату, призваний за мобілізацією до навчального центру Десна. Був єдиним сином у матері, не одружений.               
Загинув під час обстрілу блок-посту під Дебальцеве (Донецька область) російськими бойовиками 26 вересня 2014.
Супруги-волонтеры Ольга Палькова и Виталий Комар отзываются о нем так:

 - Это был самый веселый и улыбчивый человек, что мы знали. Очень душевный. Очень отзывчивый. Стоило только заикнуться о том, что тебе нужна поддержка - Дэн тут как тут.
 Денис был старательным и работящим человеком, последнняя его работа до армии - установщик стеклопакетов. Его большое увлечение вне работы - страйкбол, командная военно-спортивная игра, по сути, реконструкция некоторых военных операций, правда, не с оружием, а мягкой пневматикой. Денис - единственный сын у матери. Не женат, но дома его ждала любимая девушка Даша.

 Когда в стране начался сложный период - аннексия Крыма, боевые действия на Донбассе - Денис написал заявление в военкомат, что хочет стать добровольцем.
 - Его долго не призывали, его заявление лежало в столе, наверное, несколько месяцев. Может быть, потому, что у Дениса были небольшие проблемы со зрением, - вспоминают друзья.

 Мама Дениса Марина на своей страничке в соцсетях посвятила  сыну такую эпитафию: "Ми воїни. Не ледарі. Не лежні. І наше діло праведне й святе. Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те." Л. Костенко. http://www.gorod.cn.ua/news/gorod-i-region/58658-eshe-odin-chernigovec-pogib-na-fronte.html#ad-image-0

Герої не вмирають!


Євдокимов Роман Віталійович  24 роки, Мелітополь Запорізька область. Молодший сержант, військовослужбовець взводу зв'язку 93-ї Дніпропетровської окремої механізованої бригади (Черкаське), військова частина А1302. До ЗС України призваний за мобілізацією в квітні 2014 року.  
Загинув в ніч з 26 на 27 вересня, поблизу села Карлівка (Мар'їнський район) Донецької області, під час обстрілу російськими бойовиками з РСЗВ "Град", в результаті важкого осколкового поранення в голову. За словами співслужбовців, Роман отримав поранення, коли військові на автомобілі УРАЛ повертались з блок-посту в районі Ясинувата до місця постійної дислокації.

Поверьте, это утрата не только для родных, но и для тех людей, которые любят Украину и ее сыновей, – сказала жительница Мелитополя Анна. – Ведь мы все – одна семья. И если приходит горе в одну украинскую семью, то другая должна ее поддержать.

О том, что Роман Евдокимов ушел из жизни, стало известно на прошлой неделе. Он погиб в тот момент, когда его бригада передвигалась с одного блок-поста на другой. Как рассказали боевые товарищи погибшего героя, это совершенно необъяснимая смерть.

- Рома, единственный среди нас, сидел в кевларовой каске, которая должна была его спасти. Но осколок от снаряда залетел ему прямо под каску. Мы до сих пор не понимаем, как это могло произойти, – вспоминает Александр. http://news.mspravka.info/news/59008

Герої не вмирають!



Васильєв Євген Вікторович         1972, Гуляйполе Запорізька область. Старший лейтенант, старший офіцер мобілізаційного відділення Гуляйпільського районного військового комісаріату Запорізької області. У 1993 році закінчив Новосибірське вище командне училище, став командиром мотострілецького взводу. У жовтні того ж року перевівся з Росії до України, в систему Міністерства внутрішніх справ України. З 1993 по 2000 рік працював в Гуляйпільському райвідділі внутрішніх справ, потім перейшов на роботу в податкову міліцію, з якої і звільнився у зв'язку з виходом на пенсію. Був призваний по мобілізації 18 березня для доукомплектування районного військового комісаріату.         21 серпня, за розпорядженням вищого командування, офіцер був направлений у відрядження в 17-у окрему танкову бригаду ЗС України, яка знаходиться в зоні АТО, для вивчення та вирішення проблем військовослужбовців, призваних за мобілізацією із Запорізької області. За словами очевидців, загинув в результаті вибуху гранати              25 вересня 2014.

Сотні гуляйпільців прийшли для того, щоб попрощатись із солдатом та віддати йому шану. Несли квіти, перев’язані чорною стрічкою. Гуляйпільчанки приводили з собою діток – хлопчиків та дівчаток, за мирне майбутнє котрих й боровся офіцер. Відчуття непоправної втрати та всеохоплюючого горя гострими голками впивалось у серця присутніх та виливалось зі сльозами -гіркими жіночими та скупими чоловічими.
Євген Васильєв - кадровий військовий. У 1993 році він закінчив Новосибірське вище командне училище і став командиром мотострілецького взводу. У жовтні того ж року перевівся з Росії в Україну, у систему Міністерства внутрішніх справ. З 1993 по 2000 рік працював у Гуляйпільському райвідділі міліції, звідки перейшов у податкову міліцію, з якої і звільнився у зв′язку з виходом на пенсію.
Цьогоріч 18 березня Євген під час хвилі мобілізації був покликаний для укомплектування Гуляйпільського районного військового комісаріату. 21 серпня старший офіцер мобілізаційного відділення за розпорядженням вищого командування був направлений у відрядження в 17 танкову бригаду, що знаходиться в зоні АТО, для вирішення проблем військовослужбовців, мобілізованих із Запорізької області. За словами очевидців, Євген Васильєв загинув 25 вересня в результаті вибуху гранати.
27 вересня у Гуляйполі стало траурним днем. Були приспущені прапори, відмінено заплановані на цей день молодіжні заходи. Здавалось, усе місто завмерло, не було звичайних перехожих, котрі поспішали у власних справах, міського гулу. Пішоходи зупинялись на узбіччях, щоб віддати свою шану солдату, своєму земляку, відважному чоловіку, справжньому патріоту своєї країни.
Спочивай з миром, солдате, адже ти все віддав за мир на нашій землі. http://www.rayonka.com/news/view/name/Z+Yevhenom+Vasylyevym+proshhalys+sotni+hulyajpilciv/

Герої не вмирають!

Козлов Михайло Віталійович    26 листопада 1985, Миколаїв. Солдат, старший навідник гранатометного взводу 2 механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Призваний за мобілізацією 7 серпня.        24 вересня 2014        близько 18:35 отримав смертельні поранення внаслідок спрацювання вибухового пристрою, встановленого невідомими особами на стежці, розташованій на відстані близько 2 км північніше с. Старогнатівка (Тельманівський район Донецька область)

Герої не вмирають!


Тричук Іван       1987, Ратне Волинська область. Військовослужбовець 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Працював продавцем. Мобілізований у березні. Залишилась дружина та дві маленькі доньки.            24 вересня 2014        Вчинив самогубство вночі у Луцькому гарнізонному військовому шпиталі. Після обстрілів під містом Ізварине Луганської області в нього стався нервовий зрив і були легкі поранення, внаслідок чого Іван проходив лікування в неврологічному відділенні. Тіло солдата виявив лікар під час ранкового обходу.

Герої не вмирають!


Сокуренко Роман Олександрович  (Позивний «Сокіл»)    31 рiк, Корсунь-Шевченківський Черкаська область. Боєць батальйону спецпризначення «Азов». Активний учасник Революції Гідності. В АТО брав участь із самого початку.          Поранення отримав 10 серпня в бою за звільнення м. Іловайськ, рятуючи свого командира. Був відправлений на лікування до Німеччини 3 вересня разом з іншими 19 пораненими бійцями, які брали участь в антитерористичній операції. Помер в госпіталі Бундесверу м. Ульм (Німеччина) 23 вересня 2014, про це повідомив Генеральний консул України в Мюнхені Вадим Костюк
Отримав поранення в бою пiд Iловайськом ,10 серпня,рятуючи свого командира,Березового Миколу. Iз анамнезу:В результатi бойових дiй в зонi АТО отримав вогнепальне проникаюче осколочне поранення в живiт.З 11.08 по 20.08 знаходився на лiкуваннi в Днiпропетровськiй обласнiй клiнiчнiй лiкранi iм.I.I.Мечникова.

Тут було зроблено шiсть операцiй. Потiм Рома був перевезений лiтаком в iнститут iм.Шалiмова,де був прооперований ще декiлька разiв. Повний дiагноз,викладено без перекладу:Огнестрельное проникающее ранение брюшной полости.Ранение печени,желудка,поджелудочной железы,тощей,поперечно-ободочной кишки,диафрагмы.Гемоперитонеум.Травматический шок 3-4 степени.Состояние после операции.Острая перфоративная стрессовая язва желудка.

Местный серозно-фибринозный перитонит. Бiйцю рекомендоване лiкування в нiмецькi клiнiцi. Рома завжди допомагав людям,не проходив повз чужi проблеми,давайте допоможемо йому одужати,стати на ноги,щоб вiн мiг знову радувати нас посмiшкою та заряджати невичерпним оптимiзмом. http://atoheroes.org/heroes/sokurenko-roman-oleksandrovych

Герої не вмирають!

Сергієнко Ігор  Городня Чернігівська область. Військовослужбовець 41-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області «Чернігів-2». Залишилась дружина та 5-річна донька.         22 вересня 2014            помер у Київському центральному військовому шпиталі від важких поранень, отриманих в зоні проведення АТО.

Герої не вмирають!
5-й Оремий батальйон Добровольчого Українського Корпусу


Стефурак Степан  (Позивний «24-ий»)      4 серпня 1995, 19 років, Городенківський район Івано-Франківська область. Боєць 5-го Окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу. Один з наймолодших бійців ДУК.

Пінчук Олексій Леонідович  (Позивний «Дальнобій»)        35 років, Дніпропетровськ. Боєць 5-го Окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу. Залишилась дружина та маленька дитина.
            Загинули 22 вересня 2014 у бою з російськими збройними формуванням біля селища Піски (Ясинуватський район) під Донецьком під час мінометного обстрілу

Герої не вмирають!

Капканец Олег 1983, Харків. Військовослужбовець ЗС України, призваний у травні 2014 року. Залишились батьки і дружина.                 
Загинув 21 вересня 2014 під час артилерійського обстрілу російськими бойовиками блок-посту на східних рубежах міста Маріуполь

Герої не вмирають!

Дерен Сергій Васильович          20 років, Русава Вінницька область. Боєць Національної гвардії України. Після закінчення професійно-технічного закладу був призваний на військову службу. Мріяв продовжити військову кар'єру, навчатися у виші.
Загинув 21 вересня 2014 від осколкового поранення в голову на блок-посту, де перевіряв транспортні засоби на в'їзді до м. Маріуполь. Диверсійна група терористів у складі 5 чоловік на автомобілі «Газель» обстріляла з мінометів блок-пост і приватні будинки на вулиці Таганрозькій. Також був поранений 15-річний підліток і 36-річний маріуполець, який підвозив воду на блок-пост

Герої не вмирають!
25-й батальйон територіальної оборони ЗС України «Київська Русь»

Старов Олександр    35 років, Київська область. Боєць 25-го батальйону територіальної оборони ЗС України «Київська Русь».

Коваль Михайло       35 років, Київська область. Боєць 25-го батальйону територіальної оборони ЗС України «Київська Русь».   21 вересня 2014        Загинув в неділю близько 6-ї ранку під час нападу російських бойовиків на блокпост 25-го БТО неподалік Дебальцеве (Донецька область), блок-пост був обстріляний з мінометів і стрілецької зброї
25 Батальйон Територіальної Оборони "Київська Русь"
Вранці, близько 6-ї ранку 21 вересня 2014 року на позиції 25-го БТО "Київська Русь" під Дебальцевим було здійснено збройний напад. Ворог застосував міномети та стрілецьку зброю. Внаслідок підступного нападу, який не мав на меті захоплення позицій, від кульових поранень загинули два бійці - жителі Київщини Михайло Коваль та Олександр Старов. Обидва мали по 35 років. Хай з Богом спочивають! Смерть окупантам! Слава Україні! https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=642387912535546&id=596157110491960


Герої не вмирають!

Мирінець Вадим Михайлович   20 листопада 1988, Дейкалівка Зіньківський район Полтавська область. Військовослужбовець 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область). Призваний за мобілізацією 4 серпня. Залишились батьки.        20 вересня 2014        Загинув о 4:30 ранку від важкого осколкового поранення на блокпості поблизу міста Щастя під Луганськом під час збройного нападу російських бойовиків


Герої не вмирають!

Лавренчук Віталій    38 років, Вишнопіль (Старокостянтинівський район) Хмельницька область. Підполковник Управління оперативного командування «Північ» ЗС України, м. Рівне. Закінчив Національний університет оборони України, м. Київ. Офіцер виконував завдання в зоні проведення АТО з перших днів після її початку. Залишились дружина та двох дітей, 11-річна донька та однорічний син, яких він навіть не встиг перевезти до нового місця своєї служби в м. Рівне.                     Згідно з повідомленням прес-центру оперативного командування "Північ", офіцер займався забезпеченням блок-постів, опорних пунктів і базових таборів інженерним обладнанням. Під час виконання інженерних робіт на одному з блок-постів в Луганській області, 20 вересня 2014 терористи обстріляли наших військових з мінометів. В результаті нападу, декілька українських військовослужбовців зазнали поранень, а підполковник загинув на місці.
Герої не вмирають!


Москаленко Євген    24 роки, Запоріжжя. Старший солдат, водій 23-го батальйону територіальної оборони ЗС України «Хортиця» Запорізької області. Був призваний за мобілізацією 23 квітня. У бійця в рідному місті залишилися дружина і дитина.      20 вересня 2014        виконував обов`язки водія службового автомобіля командира батальйону. Того дня, поблизу м. Маріуполь, Євген перебував в машині за кермом, коли біля неї розірвався ворожий снаряд. Від отриманих поранень він загинув на місці. Командир в цей момент вийшов з авто, для здійснення розмови по телефону, це і врятувало йому життя.

Герої не вмирають!

Добровольчий батальйон патрульної служби міліції
особливого призначення «Шторм» (Одеса)

Лисоконь Олександр        Рядовий міліції, боєць добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шторм» (Одеса).       
Романюк  Лейтенант міліції, боєць добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шторм» (Одеса).
Загинули 19 вересня 2014   у дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася поблизу с. Дмитрівка (Нікопольський район) Дніпропетровської області та в якій постраждали бійці батальйону «Шторм»: дві людини загинули, ще дванадцять були госпіталізовані. Як стало відомо, в ході ротації особового складу, одеські міліціонери поверталися додому з Луганської області. Водій автобуса, який перевозив бійців, заснув за кермом, в результаті чого - автобус перекинувся


Герої не вмирають!

Волін Володимир Іванович        1971, Нові Вирки Білопільський район Сумська область. Молодший сержант, військовослужбовець 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область).                 Загинув 19 вересня 2014 в Луганській області під час обстрілу російськими збройними формуваннями
Герої не вмирають!

Подолянчук Василь Володимирович         13 січня 1981, Гульськ Новоград-Волинський район Житомирська область. Старший сержант, військовослужбовець військової служби за контрактом, командир другого відділення мінних загороджувачів взводу інженерних загороджень роти загороджень інженерно-саперного батальйону 12-го інженерного полку (Новоград-Волинський Житомирська область). Залишилася дружина та діти. Загинув внаслідок вибуху в зоні АТО 18 вересня 2014  орієнтовна дата

Герої не вмирають!

17-а окрема танкова бригада ЗС України (Кривий Ріг)

Капінус Віталій Анатолійович   29 років, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Сержант, командир відділення 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади ЗС України (Кривий Ріг).
Молюсь за тебе, Україно, щодня, щоночі у думках, коли ми разом - ми єдині, молюсь за кожного, за нас. Я прошу в тебе, милий Боже, щоб мир настав на цій землі, щоби серця не зупинялись, адже вони ще молоді... СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ - СЛАВА! ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! -Віктор- http://www.0564.ua/news/627417

Габінет Олег Миколайович        1989, Сасівка (Компаніївський район) Кіровоградська область. Cолдат, навідник-оператор танку, військовослужбовець 17-ї окремої танкової бригади ЗС України, Кривий Ріг.                  Загинув поблизу c. Піски (Ясинуватський район) Донецької області, під час оборони Донецького аеропорту 18 вересня 2014  орієнтовна дата. В останню путь військовослужбовця провели 23 вересня в с. Сасівка

Герої не вмирають!

Михайлов Сергій Петрович       26 січня 1976, Новоград-Волинський Житомирська область. Cержант, військовослужбовець військової служби за контрактом з травня 1996 року, командир відділення радіовідділення взводу зв’язку механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський).            Перебуваючи у зоні проведення АТО зазнав тяжких травм. 03.09.2014, його було діставлено до військового госпіталю м. Харкова з діагнозом: вибухова травма, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, посттравматичний стресовий розлад, тривожний стан. 5 вересня його було переведено до військового госпіталю в м.Київ, звідти 6 вересня – до військового госпіталю м. Житомира. 17 вересня він був виписаний з госпіталю та направлений на реабілітацію, але наступного дня, 18 вересня, військовослужбовець раптово помер

Герої не вмирають!

Голубовський Дмитро Степанович   1966, Миколаїв. Старший сержант 19-го батальйону територіальної регіональної оборони Миколаївської області, в зону проведення АТО був мобілізований 13 травня. Без чоловіка і батька залишилися дружина і двоє дітей.                      Військовослужбовець загинув 17 вересня 2014  (орієнтовна дата), потрапивши в засідку проросійських терористів, коли повертався до місця дислокації свого батальйону, після евакуації із зони обстрілу до медичного пункту пораненого товариша. Підрозділ батальйону перебував поряд із населеним пунктом, що контролюється силами АТО, та, за однієї із версій, був обстріляний снайперами.
Герої не вмирають!

Поляковський Станіслав  Військовослужбовець ЗС України.           Загинув при обороні донецького аеропорту 17 вересня 2014


Герої не вмирають!

Тороповський Георгій      21 липня 1996, 18 років, Бориспіль Київська область. Проживав у м.Київ. З 10 років займався у Бориспільському військово-патріотичному клубі «Ратоборець». Георгія виховувала мама. Коли хлопець навчався у 8-му класі, вони переїхали до столиці.         Загинув 17 вересня 2014
Бориспільці у соцмережах поширюють повідомлення про загибель одного з вихованців військово-патріотичного клубу «Ратоборець».
«На одного РАТОБОРЦЯ стало меньше... ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ...», — йдеться у повідомленні.
У клубі інформацію підтвердили.
Як розповів керівник клубу «Ратоборець» Олександр Шульга, 17 вересня у зоні АТО загинув їх вихованець Георгій Тороповський.
«Він пришов до нас у 10 років. Займався у клубі близько 6 років. Був добрим, цікавим, ерудованим. Міг годинами говорити про зброю та військову техніку», — розповів Олександр Шульга. http://i-visti.com/news/boryspil/8077/

Герої не вмирають!


Петренко Віталій       3 листопада 1973. Підполковник міліції, перший заступник начальника відділу – начальника СВ Лисичанського МВ ГУМВС України у Луганській області. 17 вересня 2014        біля мосту поблизу с. Золотарьова, Попаснянський район Луганської області, в напрямку до м. Сіверськ Донецької області, виявлено тіло чоловіка, яке було спрямовано для впізнання до м. Артемівська Донецької області. Ним виявився підполковник міліції Петренко В., якого у липні 2014 року було викрадено бойовиками. Розпочато перевірку щодо встановлення причин смерті
Герої не вмирають!

Чаркас Андрій Степанович       1976, Звенигород (Пустомитівський район) Львівська область. Сержант, гранатометник 1-го відділення 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Мобілізований 31 липня. Залишилася дружина та двоє неповнолітніх дітей, син і дочка.                      Загинув близько 22-ї години 15 вересня 2014 в бою з російськими бойовиками, які почали прориватись з оточення під Дебальцеве (Донецька область). Андрій загинув від прямого попадання в голову із кулемету крупного калібру, коли біг за боєприпасами

Герої не вмирають!

Попов Олександр     40 років, Мартинівка (Хмельницький район) Хмельницька область. Військовослужбовець ЗС України (та інших підрозділів), інформація уточнюється. Без батька залишилися дві доньки.    Загинув 15 вересня 2014


Герої не вмирають!
11-й батальйон територіальної оборони ЗС України «Київська Русь»

Ханчич Денис Юрійович  22 роки, Вишгород Київська область. Боєць 11-го батальйону територіальної оборони ЗС України «Київська Русь». На фронт пішов добровольцем, де перебував протягом чотирьох місяців.     14 вересня 2014        Загинув близько 21-ї години, коли російські бойовики почали тристоронній артилерійський обстріл блокпоста в смт Чорнухине (Луганська область) неподалік Дебальцеве.



Козенко Олександр 24 роки, Олександрія Кіровоградська область. Кулеметник 11-го батальйону територіальної оборони ЗС України «Київська Русь». На фронт пішов добровольцем. Був учасником олександрійського хореографічного колективу «Авантюрин». У січні 2014 року Олександр давав інтерв’ю місцевому телеканалу.[256] Сестра і мати Олександра займаються волонтерською діяльністю.    14 вересня 2014    Близько 21-ї години російські бойовики почали тристоронній артилерійський обстріл блокпоста в смт Чорнухине (Луганська область) неподалік Дебальцеве. За попередньою інформацією, Олександра смертельно поранило осколком бетону, що відлетів йому в голову


Герої не вмирають!
92-ї окремої механізованої бригади

Антошин Іван Миколайович      1981, Вознесенський район Миколаївська область. Капітан, командир механізованої роти 92-ї окремої механізованої бригади.
Демиденко Вадим Леонідович 1972, Чугуїв Харківська область. Майор, начальник штабу механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади.       
Загинули 14 вересня 2014   в Луганській області на "розтяжці" під час перевірки лісосмуги.


Герої не вмирають!

Максимов Олександр         40 років, Полтава. Залишилась дружина та дорослий син.

Загинув 14 вересня 2014 в Донецькій області, разом з підкріпленням на блок-пости потрапив у засідку
Для Олександра Максімова по життю була притаманна відвага та вірність Україні. Служити Батьківщині було його покликанням. Ще у школі він мріяв стати військовим.

        Він був дуже веселою і порядною людиною. Неможливо висловити біль цієї втрати, адже він дійсно просто ще не встиг пожити. Він закінчив військове училище. Про службу він мріяв зі школи. На випускному йому навіть дарували генеральські погони, – розповіла Наталія Шерстюк, яка навчалася із Олександром у паралельних класах. http://kolo.poltava.ua/novini-poltava/zagiblii-oleksandr-maksimov-pishov-voyuvati-povernuvshis-iz-vidstavki-22912.html

Герої не вмирають!
3-й окремий полк спецпризначення (Кіровоград)



Кулигін Олег Борисович    6 серпня 1971, Олександрія Кіровоградська область. Проживав у Кіровограді. Капітан, начальник інженерної служби, військовослужбовець 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград). Призваний за мобілізацією. Закінчив Олександрійське СПТУ №13, потім здобув вищу освіту у Криворізькому гірничорудному інституті. З 1995 року проживав у Кіровограді, працював на Інгулецькій шахті. У нього залишилась дружина та двоє синів.                     Загинув ввечері 14 вересня 2014, під час обстрілу російськими бойовиками аеропорту Донецька
Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, без якого залишилося двоє синів.

Недарма кажуть, що захищати Україну зі зброєю в руках пішли кращі серед нас. Олег був надзвичайно комунікабельною і відкритою людиною, захоплювався гірськолижним спортом. Він любив життя у всіх його вимірах і не втрачав оптимізму навіть у зоні бойових дій. Нашого колегу і товариша не лише поважали в колективі шахти — його просто любили. Колектив шахти приносить свої найщиріші співчуття рідним і близьким загиблого.

Світла пам’ять про Олега Борисовича Кулигіна назавжди збережеться в наших серцях.

http://www.atomprofspilka.info/news/l2909201456

Подолянчук Євген     4 липня 1991, Черкаси. Останні роки проживав у Кіровограді. Старший лейтенант, командир групи спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград). З 14 років вступив до скаутської організації «Пласт», старший пластун. У 2008-2012 роках навчався на факультеті розвідки Академії сухопутних військ у Львові, який закінчив з відзнакою. З 2012 року на військовій службі. Залишилась дружина.            При обороні аеропорту Донецька 14 вересня 2014 отримав осколкове поранення в голову під час обстрілу російськими бойовиками, помер по дорозі в лікарню.

Герої не вмирають!
Добровольчий батальйон патрульної служби міліції
особливого призначення «Дніпро-1»

Чернишов Олексій Вікторович 31 травня 1979. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».
Кисловський Віктор Олександрович           20 жовтня 1969. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».
Грачов Сергій Валерійович       22 травня 1973. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».
Українцев Віталій Леонідович   20 січня 1968. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».                 

У бою біля аеропорту м. Донецьк 14 вересня 2014 загинули троє бійців АТО, ще кілька людей поранені. Про це повідомив підполковник МВС Володимир Шилов, передає "УНН". "Загинули три моїх товариша, три моїх підлеглих, ще кілька людей поранені", - сказав він. (прим. В.Шилов - командир роти батальйону «Дніпро-1») Штаб Майдану - Дніпропетровськ повідомив про втрату чотирьох бійців батальйону біля с. Піски (Ясинуватський район).

Герої не вмирають!


Багнюк Олександр Олександрович  1977, Іллінці Вінницька область. Майор, заступник командира 3-го механізованого батальйону з озброєння 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Залишилися дружина, син та донька.       Загинув 12 вересня 2014     поблизу Старобешеве Донецької області під час танкової атаки російських агресорів.

Герої не вмирають!

Кітновський Олексiй            1977, Луцьк Волинська область. Офіцер, військовослужбовець 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський).
Пiсля поранення в зоні АТО, Олексiй лiкувався у вiйськовому госпіталі, та був переведений у тубдiспансер з підозрою на туберкульоз. Там його забив до напiвсмертi місцевий наркозалежний хворий. Пiсля 12-денного перебування у комi, Олексiй помер в лікарні швидкої допомоги м. Миколаєва 12 вересня 2014

Герої не вмирають!

Лобода Вадим Михайлович        1984, Чернігів. Військовослужбовець 41-го батальйону територіальної оборони України «Чернігів-2». За станом здоров'я Вадима мали комісувати, але він потрапив у зону АТО, перебував на війні 4 місяці. Залишився батько, який вже поховав дружину і одного сина, а тепер ховатиме другого останнього сина.
Загинув 12 вересня 2014 під час так званого «перемир'я». Російські бойовики обстріляли смт Станиця Луганська, куди бійців 41-го батальйону відправили на підкріплення до земляків з 13-го батальйону. За даними РНБО, за минулу добу у зоні АТО загинув один військовослужбовець, ще 5 отримали поранення.

Герої не вмирають!

Єременко Віктор         21 рік, Білозір'я Черкаська область. Боєць Національної гвардії України. Виховувався без батьківської опіки в Смілянській школі-інтернат. Пройшов весь Майдан, а коли почалися бої на Сході, добровольцем записався до лав Нацгвардії.        
Віктор отримав вогнепальне поранення грудної клітки під Артемівськом (Донецька область). Його направили до місцевої лікарні, однак через важку рану він помер на операційному столі. За іншими джерелами, був убитий 10 вересня, о 9.15 поблизу м. Луганськ.

Герої не вмирають!

Дудка Володимир Андрійович   Ромни Сумська область. Старший солдат, військовослужбовець 9-й артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку.          10 вересня 2014            Помер в Харківському опіковому центрі від отриманих поранень та опіків, отриманих під час обстрілу 3 вересня базового табору 27-го полку поблизу Старобільська (Луганська область) з території Російської Федерації з РСЗВ "Смерч".

Герої не вмирають!

Баран Сергій Петрович 1970, Богданівка (Ніжинський район) Чернігівська область. Військовослужбовець 13-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області. Залишилася дружина, двоє синів, 1994 і 2001 р.н., і донька 2006 р.н.
Помер 9 вересня 2014 (орієнтовна дата)   Імовірно, помер від поранень, отриманих в результаті обстрілу з РСЗВ «Град» 19 серпня в Луганській області. В ту ніч загинув Дмитро Полегенько і 10 бійців батальйону були поранені.
 

Герої не вмирають!
Державна прикордонна служба

Максименко Олександр Олександрович    1990, Володимир-Волинський Волинська область. Старший лейтенант Луганського прикордонного загону Державної прикордонної служби. 
"12 вересня у Володимирі-Волинському похоронили оперуповноваженого Луганського прикордонного загону старшого лейтенанта Олександра Максименка, який підірвався на міні поблизу села Нижньобараниківка.
Похоронна процесія з тілом Олександра прийшла від його рідного дому на вулиці Туполєва до Свято-Успенського кафедрального собору, який не міг вмістити усіх, хто хотів попрощатися зі своїм земляком та товаришем по службі.
Священики відправили панахиду за загиблим героєм. Ридала мама, біля якої постійно перебував лікар, плакали дружина, тато і брат, скупі чоловічі сльози витирали прикордонники. Теплі слова розради для родини сказав о. Олексій. Йому було особливо боляче, адже 27 липня цього року він повінчав молоде подружжя – Олександра і Зою – на довге і щасливе життя. «Гине цвіт української нації, наша молодь, наше майбутнє, ті, ким ми завжди пишалися. І в ці важкі часи, коли країна переживає таку біду, ми повинні об’єднатися у молитвах до Господа і просити, щоб Він почув материнські страждання і сльози. Висловив співчуття родині і перший заступник міського голови Микола Веремчук, який запевнив, що ми завжди будемо пам’ятати про свого земляка, який віддав своє життя за українську державу, і священник Микола Гінайло, який закликав молитися, щоб Господь послав на українську землю мир і зупинив війну і ми маємо пам'ятати, що Саша пролив свою кров за Батьківщину.
Офіцером з великої букви, гідним представником Волині назвав О. Максименка товариш по службі, який запевнив, що смерть бойового побратима не була даремною, «бо ми відстоїмо те, за що він поклав життя».
Болить душа за обірвану так рано людську долю, за те, що син, який має незабаром народитися побачить тата лише на фотографії.
 Вічна пам’ять Герою! Щирі слова співчуття рідним і близьким загиблого. Герої не вмирають!" http://phoenixhistory.blox.ua/2014/09/Nizhnyanskie-pogranichniki-Maksimenko-Aleksandr.html

Лук'янцев Юрій Олександрович        1 червня 1979. Прапорщик, дільничний інспектор відділення дільничних інспекторів відділу прикордонної служби "Біловодськ" Державної прикордонної служби.

Жил и вырос Юрий в соседнем селе Бараниковка. Знать хорошо я его не знал, но видеть приходилось, я лучше знал его младшего брата Романа. Закончив школу он служил в армии, а потом судьба привела в пограничники. В пограничниках у него звание прапорщик, должность же его была участковый инспектор отдела пограничной службы "Беловодск". Он погиб при исполнении своего долга, он защищал границы своей Родины - Украины в этот такой непростой для нее час. Похороны Юрия прошли в Бараниковке вчера 11-го сентября. Для нижнян он навеки будет не соседским парнем, а своим. Вечная тебе память Юрий!
Слава Герою! Слава Украине!
Рассказ мой о нем не исчерпан я обязательно допишу эту статью.
Добавлю немного о третьем погибшем пограничнике, информации о нем катастрофически мало. По неподтвержденным данным он был с полтавщины и прибыл на службу в Беловодск совсем недавно.
Всем, у кого есть что сказать о погибших ребятах, всем, кто их знал и они были им не безразличны, пишите мне на почтовый ящик: phoenixbennu@yandex.ua. За любые крохи информации буду вам благодарен. http://phoenixhistory.blox.ua/2014/09/Nizhnyanskie-pogranichniki-Lukyantsev-Yurij.html

Кузнецов  В'ячеслав Михайлович  30.06.1975 р.н., старшина, мобілізованій, родом  з села Циркуни Харківського району Харківської області. У В'ячеслава залишилися дружина, п'ятирічна дочка Дарина і молодший син Олексій. Похований В'ячеслав в рідному селі 11 вересня 2014г.
http://phoenixhistory.blox.ua/2014/09/Nizhnyanskie-pogranichniki-Kuznetsov-Vyacheslav.html
        9 вересня 2014 троє прикордонників загинули і двоє поранені в результаті підриву на фугасі біля села Нижньобараниківка (Біловодський район) Луганської області. Прикордонний наряд супроводжував знімальну групу телекомпанії ІРТА. Біловодський район ніколи не був окупований терористами, тому відповідальність за інцидент, найімовірніше, лежить на диверсійних групах російських найманців.


Герої не вмирають!

Добровик Євген     24 роки, Дунаївці Хмельницька область. Військовослужбовець за контрактом 8-го окремого полку спеціального призначення (Хмельницький). Закінчив 9 класів міської школи №2, продовжив навчання у місті Черкаси. Після школи повернувся на батьківщину та вступив до Подільського Державного Аграрно-технічного Університету, де здобув освіту за напрямком «Фінанси і кредит». В 2011 році за контрактом вступив до 8-го полку спецпризначення ГУР МО. Під час служби продовжував навчання на заочному факультеті для отримання повної вищої освіти. З початком військових дій на сході України у складі полку був направлений в зону АТО.         8 вересня 2014          Помер у Львівському військовому госпіталі від важких поранень, отриманих під час виконання бойового завдання в зоні АТО.
 
Герої не вмирають!

Агапов Олександр Леонідович    15 березня 1987, Новгородка Кіровоградська область. Солдат, механік–водій танку 2-го танкового батальйону 17-ї окремої танкової бригади ЗС України, Кривий Ріг. Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року.   
Загинув 7 вересня 2014 під час оголошеного перемир'я, беручи участь у військових діях на Сході країни, поблизу м. Маріуполь Донецької області.

Герої не вмирають!
1-ї окрема гвардійська танкова бригада (Гончарівське)

Рябий Віталій  (Позивний «Бобер»)   20 років, Чернігів. Військовослужбовець 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). На фронт пішов добровільно, перебував в зоні АТО більше трьох місяців. Понад чотири роки був в лавах чернігівського націоналістичного руху. Віталій напівсирота, родичів у нього в Чернігові немає.            7 вересня 2014          Віталій з товаришем прикривали відхід основної тактичної групи. Обоє хлопців отримали осколкові поранення від ворожої гранати. За кілька годин Віталій помер від втрати крові на полі бою.

Буряк Анатолій Миколайович   5 червня 1968, Червоні Партизани (Носівський район) Чернігівська область. Капітан, командир мотострілкового взводу 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). Закінчив Київську сільськогосподарську академію за спеціальністю агроном. З липня 2010 року обіймав посаду керуючого у Лосинівському відділенні сільськогосподарського підприємства «Агропрогрес». 19 березня був призваний до військової частини А1815.                 Загинув 6 вересня 2014 поблизу міста Щастя під Луганськом.  Видання "Информатор" повідомляло, що 7 вересня позиції сил ЗСУ в Щасті обстріляли російські снайпери-диверсанти, був вбитий один військовослужбовець

Герої не вмирають!

 Глухов Юрій Валерійович         12 листопада 1993, Новоград-Волинський Житомирська область. Старший солдат, військовослужбовець військової служби за контрактом, навідник-оператор механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський).       
31 серпня у результаті бойових дій під час виходу з оточення Юрій отримав поранення. Військовослужбовця доставили в Харківський військовий госпіталь, де він перебував у важкому стані. 6 вересня серце 20-річного бійця зупинилося

Герої не вмирають!

Беженар Дмитро Олександрович     1987, Самбір Львівська область. Військовослужбовець 7-го полку армійської авіації (Сухопутні війська Збройних Сил України). Був призваний до ЗС України, як водій, під час третьої хвилі часткової мобілізації.                       Ніс службу поблизу м. Луганськ, підвозив бійцям на передову боєприпаси. Там і обірвалося його життя. Загинув 6 вересня 2014 (орієнтовна дата)  зоні проведення АТО під час припинення вогню.

Герої не вмирають!


Близнюк Володимир Володимирович 26 років, Чернігів. Помічник гранатометника 13-го батальйону територіальной оборони Чернігівської області ЗС України «Чернігів-1». Працював бригадиром у приватній фірмі і вчився заочно у ВУЗі, незабаром мав отримати диплом, мріяв зробити юридичну кар’єру. Після окупації Криму пішов добровольцем захищати Україну, в лавах батальйону перебував з кінця квітня.            6 вересня 2014          Загинув під час дії «режиму припинення вогню», в смт Станиця Луганська (Луганська область). Бійці були на бойовому чергуванні, коли у підвіконня будинку, де вони знаходилися, влучила міна. Володимира вбило осколками. Похований на чернігівському міському кладовищі Яцево.
Біля церкви св. Миколая збираються люди: родичі, друзі полеглого, просто небайдужі. Немаленький храм заледве поміщає всіх, хто прийшов попрощатися із Володимиром. Привертає увагу хлопець із перев’язаною головою. Його звати Олександром, і він разом із Володимиром служив у 13-му БТО весь час з самого початку, а в цей день також потрапив під обстріл терористів.
 - Я навіть і не зрозумів, що трапилося. Це було у день перемир’я в Станиці Луганській. Володимир був настроєний іти до бою. Але ми виявилися не в тому місці і не в той час. Мені вижити вдалося, а йому - вже ні (голос хлопця стихає. Видно, що він дуже болісно переживає той день).
 Однокашники Володимира по студентській лаві, які також прийшли на похорони, кажуть, що він завжди був готовий допомогти в навчанні. Їх група закінчувала останній курс юридичного факультету, сьогодні об  11-й у Володимира мала початися остання сесія, на яку його теж  чекали. Але отримати диплом добровольцю вже не судилося.
Герої не вмирають!


Свідерський Іван Іванович   31 рік, Сусолів Самбірський район Львівської області.   
Зазнав поранень під час АТО, був прооперований в Києві в лікарні, але 6 вересня 2014 р., військовий помер, - про це повідомила прес-служба Львівської міської ради

Герої не вмирають!

Сторожук Ігор        Тернопіль.      Загинув 6 вересня 2014

Герої не вмирають!

Ткаченко Олександр Анатолійович   1991, Харків. Старший лейтенант, командир взводу піхоти. Призваний за мобілізацією у квітні. Сирота, мати померла, коли Олександру було 10 років, він жив у сім'ї дяді. Навчався в Харківській національній Академії міського господарства. Військове звання отримав після 2,5 років військової кафедри при ХПІ.           
Був важко поранений 31 липня під час обстрілу з РСЗВ «Град» з території Росії. Позиції військових були в кількох кілометрах від кордону поблизу с.Нижня Вільхова в Луганській області. В окоп біля Олександра влетів снаряд. Більше місяця лікарі боролися за його життя. Помер о 4-й ранку 6 вересня в реанімаційному відділенні Головного військового клінічного госпіталя МО України (м.Київ).
Юлия Викторовна Я не могу поверить....вчера его тетя сказала,что он пришел в себя после очередной операции..улыбался,сказал,что все хорошо.....я даже не поняла,что Сашина тетя мне говорит.......меня душили слезы.....мы не успели ему помочь...................он сейчас в лучшем мире...пусть там ему будет хорошо....земля пухом....... https://www.facebook.com/smirnovaulya/posts/693909650664999
Юлия Викторовна
Люди...я вас прошу...помогайте раненым...ваше внимание иногда может спасти жизнь...Знаете, что такое "поздно"? Сегодня мы с утра оплакиваем Сашу Ткаченко из Харькова, сироту, которому было 23 года.....Оплакиваем и виним себя за то, что поздно узнали о нем ....в госпитале очень много раненых, каждый из них заслуживает того, чтобы вы уделили им немного душевного тепла и внимания.Ведь, когда знаешь проблему, всегда можно помочь..многие просто не осознают величину трагедии, многим не понять чужой боли......я умоляю вас, не оставайтесь в стороне....мы обязаны раненым и погибшим....не отстраняйтесь от них....иногда, у них никого кроме нас, нет............ https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=695391763863221&id=100001772122678


Герої не вмирають!


Лубенець Вадим       41 рік, Нікополь Дніпропетровська область. Боєць 39-го батальйону територіальної оборони ЗС України «Дніпро-2». Мобілізований 2 травня. Працював в охоронних фірмах. Залишились батьки-пенсіонери.                Під час охорони блок-постів в районі Курахове (Донецька область) отримав травму шийного хребця в одному з боїв, і був шпиталізований. В результаті травми розпочався швидкопрогресуючий рак, 1 серпня Вадима відправили до дому. Від хвороби він помер 5 вересня 2014 (орієнтовна дата)

Герої не вмирають!


Комаристий Андрій  20 років, Нововолинськ Волинська область. Військовослужбовець військової служби за контрактом 1-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Закінчив вище професійне училище, займався спортом, працював підземним електрослюсаром на шахті № 1 "Нововолинська". У листопаді 2013 року пішов на військову службу за конрактом.           Звістка про його загибель з"явилася 5 вересня, похований 08.09.2014 у м. Нововолинськ.
Герої не вмирають!

Дробний Денис Євгенович          1 березня 1984, Дніпродзержинськ Дніпропетровська область. Служив медиком у розвідувальному батальйоні.   
Загинув 5 вересня 2014 ід час виконання розвідгрупою бойового завдання в Донецькій області. Коли Денис зачепив розтяжку, спрацював вибуховий пристрій. Він загинув, прикривши своїм тілом інших бійців. Поховали Дмитра на Алеї Слави на кладовищі Соцміста у Дніпродзержинську
Герої не вмирають!


Яковенко Денис Олександрович        9 квітня 1989, с. Чаган, Семипалатинська область, Казахстан. Старший солдат 41-го батальйону територіальної оборони ЗСУ «Чернігів-2». З 1996 року по 2006 рік навчався в Ніжинській ЗОШ І-ІІІ ступенів №7. 10 травня 2014 року добровільно пішов на військову службу за частковою мобілізацією. З початку подій в Іловайську, Денис за власної ініціативи перервав відпустку і відбув в район проведення АТО.               Загинув у зоні АТО  5 вересня 2014



Герої не вмирають!

Хуторний Юрій Миколайович     Ярославка (Бобровицький район) Чернігівська область. Солдат, військовослужбовець 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське на Чернігівщині).           5 вересня 2014 Помер у Харківському військовому госпиталі від поранень, які отримав 29 серпня в результаті артилерійського обстрілу біля м. Іловайськ Донецької області.

Герої не вмирають!
Національна  гвардія України

Кобринюк Микола Миколайович         25 лютого 1995, 19 років, Шельпахівка Христинівський район Черкаська область. Військовослужбовець Національної гвардії України. В жовтні 2013 року був призваний на службу до лав Збройних сил України. Служив в Черкаській і Київській області, але подав рапорт, щоб його відправили до Маріуполя.       5 вересня 2014          Загинув поблизу м. Маріуполь Донецької області від кулі снайпера.

Спащенко Юрій Вікторович         19 років, Петропавлівка (Братський район) Миколаївська область. Солдат строкової служби, військовослужбовець військової частини 3027 Національної гвардії України.            5 вересня 2014          Загинув поблизу м. Маріуполь Донецької області при виконанні службово-бойового завдання в зоні проведення АТО. Похований 09.09.2014 р. на кладовищі с. Петропавлівка з усіма військовими почестями.



Шанський Андрій      Військовослужбовець 1-ї оперативної бригади Національної гвардії України.           
Лавриненко Петро     Старший лейтенант 1-ї оперативної бригади Національної гвардії України. Служив з 1997 року, учасник бойових дій у Косово, де отримав контузію, але продовжив службу. Пройшов усі звання від солдата до старшого лейтенанта.
Загинули внаслідок обстрілу колони українських силовиків 5 вересня 2014.
Люксіков Михайло
5 вересня у наслідок острілу колони 1 Оперативної Бригади Національної Гвардії загинули старший лейтенант Петро Лавриненко та Андрій Шанський.
 За армії знав їх особисто, Лавриненко взагалі був однією з легенд частини - пройшов усі звання від солдата до старшого лейтенанта(начебто навіть достроково капітана дали), з 1997 року у частині, учасник бойових дій у Косово, де отримав контузію, але продовжив службу. https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=569729849816066&id=100003371673875

Герої не вмирають!
80-а окрема аеромобільна бригада,
військова частина А0284 (Львів)

Бродяк Степан Миколайович     1985, Ясениця-Сільна Дрогобицький район Львівська область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади, військова частина А0284 (Львів). Закінчив Ясеницьку середню школу, Бориславське професійно-технічне училище, служив в армії у підрозділах спецпризначення в Кіровограді, а в серпні 2014 року – мобілізований у 80-ту аеромобільну бригаду. Залишилась дружина, 6-річна донька та 1-річний син.   Поліг 5 вересня на полі бою.Під час виконання бойового завдання в незахищений решітками БТР попав кумулятивний снаряд. В результаті трьох бійців, що перебували на борту, розірвало. Степан, який в цей момент був посередині, прийняв на себе решту енергії вибуху. Тим самим він зберіг життя трьох воїнів, що сиділи навпроти, вони були важко поранені, але живі. Поховали Степана в Ясениці-Сільній на почесному місці біля Храму Різдва Пресвятої Богородиці.

Лемещук Іван    1993, Ситне (Радивилівський район) Рівненська область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади. В зоні АТО перебував із серпня. Не одружений.   Загинув 5 вересня 2014.            11 вересня пройшло прощання з 21-річним воїном в селі Гаї-Ситенські, відспівування та поховання в селі Ситне

Гаврилюк Анатолій  1980, Корець Рівненська область. Прапорщик 80-ї окремої аеромобільної бригади. Загинув 5 вересня 2014 р. біля м. Щастя під Луганськом в бою з російським диверсійним підрозділом.Місце поховання: м. Корець, Рівненська область.

Степула Руслан Іванович 31 рік, Костільники Бучацький район Тернопільська область. Військовослужбовець аеромобільної роти аеромобільно-десантного батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади, військова частина А0284 (Львів). Руслан пішов до армії добровольцем, рідним казав, що служить у Львові. Залишилась дружина, 6-річна донька, брат і батьки.    5 вересня 2014          Десантники забезпечували відвід колон у Слов'яносербському районі, що на Луганщині. 5 вересня військові отримали наказ про відхід. Група двічі потрапляла у ворожу засідку, з однієї вдалось вирватись, а в другій граната влучила у БТР, де перебував Руслан.
Бражнюк Віктор Михайлович   23 серпня 1981, Броди Львівська область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади. Був мобілізований наприкінці липня 2014 року, 26 серпня зі своїм підрозділом був переведений під Новоайдар. З 2 по 4 вересня 2014 року брав участь у боях.       5 вересня 2014            загинув поблизу села Весела Гора (Слов'яносербський район) Луганська область. Поховання Героя відбулося 2 жовтня 2014 року в м. Старобільськ поряд з іншими 19 загиблими побратимами. Задля ідентифікації була проведена ДНК-експертиза. 30.03.2015 року перепохований на місці почесних поховань, поряд з іншими загиблими учасниками АТО в м. Броди


Воробель Іван Володимирович         11 травня 1981, Кам'янки (Підволочиський район) Тернопільська область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади.
5 вересня 2014          загинув поблизу села Цвітні Піски під Луганськом неподалік міста Щастя. Знайдений за експертизою ДНК, 1 лютого 2015 року воїна поховали у рідному селі

Попрощатися з героєм і висловити співчуття рідним прийшли друзі, представники влади та сотні жителів району, адже боєць віддав своє молоде життя за те, щоб ми могли жити у єдиній незалежній країні.  Люди принесли з собою квіти і щирий біль від важкої втрати.
Похоронна процесія розтяглася на сотні метрів.
Заупокійну службу за загиблим відслужили у церкві Архистратига Михаїла, після чого тіло поховали на місцевому цвинтарі.


Редькович Павло Миколайович           25 серпня 1992, Майдан (Ковельський район) Волинська область. Старший солдат, військовослужбовець військової служби за контрактом 80-ї окремої аеромобільної бригади. Після закінчення дев'ятирічки пішов навчатися у Луківське професійно-технічне училище № 22. У 2011 році був призваний до Збройних Сил України, вирішив залишитися на службі за контрактом.                    
Загинув 5 вересня 2014 р. у бою біля с. Цвітні Піски, Слов'яносербський район, Луганська область.Похований 7 вересня у рідному селі.


Сова Іван Васильович         19 січня 1976, Бригадирівка (Радивилівський район) Рівненська область. Молодший сержант, навідник гранатомета 80-ї окремої аеромобільної бригади.       5 вересня 2014            загинув поблизу села Цвітні Піски під Луганськом неподалік міста Щастя

Герої не вмирають!
24-й батальйон територіальної оборони «Айдар»


Хомяк Володимир Валерійович         9 серпня 1990, Луцьк. Боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар».
5 вересня 2014          російські диверсанти здійснили атаку із засідки на бійців 2-ї роти батальйону біля м. Щастя під Луганськом поблизу с. Весела Гора (Слов'яносербський район). Разом з Дмитром Хомяком загинув його рiдний брат.
Хомяк Дмитро Валерійович      11 листопада 1993, Луцьк. Боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар».
5 вересня 2014          російські диверсанти здійснили атаку із засідки на бійців 2-ї роти батальйону біля м. Щастя під Луганськом поблизу с. Весела Гора (Слов'яносербський район). Пiсля бою диверсанти продемонстрували тiла та документи вбитих Андрiя Юркевича та Дмитра Хомяка.


Коломієць Федір Федорович    9 квітня 1981, Алчевськ Луганська область. Боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Він служив у Збройних Cилах України. Був активним учасником Революції Гідності, пізніше пішов добровольцем до батальйону “Айдар”.
У зв'язку з ситуацією в рідному Алчевську близькі загиблого попросили поховати його в Західній Україні. Похований 12 вересня на Микулинецькому кладовищі в Тернополі поряд із бойовим побратимом Андрієм Юркевичем, який загинув у тому ж бою. 



Богуш Андрій Васильович            1977, Чернігів. Боєць 2-ї роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Був гарним майстром по дереву. Брав активну участь у Революції Гідності. 

Атаманчук Андрій Вікторович  (Позивний «Атаман»)         1978, Червоноград Львівська область. Проживав у Луцьку з 2012 року. Боєць 2-ї роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Був активним учасником Революції Гідності в складі Автомайдану. Залишились 7-річний син та 13-річна донька.
Вишневський Олег Анатолійович  (Позивний «Вишня»)     1978, Луцьк. Боєць 2-ї роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Без батька залишився п`ятирічний син.


Юркевич Андрій  (Позивний «Грізлі»)         33 роки, Тернопіль. Командир 2-го взводу 2-ї роти 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Активний учасник Революції Гідності, витягував поранених з вул. Інститутської 20 лютого. В сюжеті «Громадське» Андрій «Грізлі» розповідав про героїчні подвиги свого товариша та вітав українців із Днем Незалежності.         
Андрій Юркевич (посередині) на Майдані.

"...ще один епізод, який мені ніколи не забудеться – чоловік, котрий добрався до нас на барикаду, а по дорозі підійняв з землі один з щитів – вони хоч і не захищали від кулі, але залишалась якась маленька ймовірність, що завдяки йому, снайпер не зможе прицілитись, щоб його постріл на 100% був смертельним. Так от, добігши до нас, він, як і ми всі, роздивився свій засіб захисту – а картина була надзвичайно моторошна. Весь в крові, між ручкою і самим щитом – шматок шкіри зі згустком крові, а вся верхня частина забризкана людським мозком. Француз Жером Сессіні, який був з нами на тому рубежі, сфотографував цей моторошний артефакт, але за рахунок того, що сам засіб захисту світлий і має мінімальний відблиск – фрагментів мозку на ньому на фото не видно..." (с)https://www.facebook.com/maydan18february/photos/pcb.658448457569320/658447054236127/?type=1&theater

Майдан. Андрій Юркевич (зліва) і герой Небесної сотні Микола Паньків рятують пораненого Vladimir Goncharovsky

Російські диверсанти здійснили атаку із засідки на бійців 2-ї роти батальйону біля м. Щастя під Луганськом поблизу с. Весела Гора (Слов'яносербський район). Комбат розповів, що до колони вийшли люди з українським прапором, і коли машини зупинились, то по них відкрили вогонь із засідки з кулеметів. Потім добивали поранених пострілами. Станом на 11 вересня після важких перемовин з російськими бойовиками вдалося вивезти з місця бою останки тіл бійців (батальйону Айдар і десантників 80-ї аеромобільної бригади). Судмедексперти встановили їх кількість - 33, проводиться ідентифікація. Серед них можуть бути і воїни з інших підрозділів


Батальон "АЙДАР"
10 сентябрь в 16:51
О бое 5 сентября 2014 года на участке Металлист-Счастье

 Группе Терминатора батальона «АЙДАР» была поставлена задача выдвинуться на блок-пост в в районе поворота на Стукалову Балку трассы г.Счастье – пос.Металлист и дождаться там танкистов и десантников. Одновременно с подходом танков и БТР-ов десанта начался артобстрел со стороны Луганска, длившийся 1,5 часа. Терминатор приказал вывести машину и отогнать на 500 метров в лесополосу («зеленку»).

 Группа Терминатора и группа Гризли, вернувшаяся из Стукаловой балки, погрузились в грузовик, выезжавший в сторону г.Счастье. В машине было 12 человек первой группы и одиннадцать бойцов- второй.
 Проехав поворот на Цветные пески, через 1-1,5 км они подъехали к блок-посту, на котором развевался украинский флаг. Терминатор, как командир группы, вышел из машины и подошел к постовому. На вопрос постового: «Кто такие?» ответил «Мы – Айдар». «Айдар!»-крикнул постовой и одновременно весь блок-пост открыл огонь по машине наших бойцов. Другие бойцы стали выскакивать из грузовика. Кузов взорвался и вспыхнул из-за простреленного бензобака и детонирующих боеприпасов. Многие бойцы были ранены и получили ожоги. Они уходили в «зеленку» и поле подсолнухов. Позади раздавались одиночные выстрелы – звуки зачистки, очевидно, находившиеся на блок-посте добивали раненых.
 Один из наших раненых бойцов добрался до бойцов 80-й бригады, колонной шедших из Металлиста, и рассказал им о случившемся.
 Десантники рванули на помощь айдаровцам, влетели на блок-пост, вступили в бой. Бойцы 80-ки подбили танк и БТР противника, разрушили сооружения блок-поста, проехав по нему, и прошли дальше, в направлении г.Счастье…
 Через 2 часа начиналось объявленное перемирие.
 (написано на основании рассказа 2-х выживших бойцов)...

...Тела наших погибших бойцов были переданы нам в ужасном состоянии и до сих пор проходят процедуру опознания. Ездившие за ними бойцы батальона рассказали, что многие тела лежали в лесополосе или на траве, но со следами обгорания вокруг, у нескольких тел были вспороты животы. Видимо, огнем эти нелюди пытались скрыть следы глумления над павшими. На месте боя и блок-поста нашими бойцами были собраны абсолютно все найденные останки.
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1487532584849086&id=1430526587216353

Герої не вмирають!
23-й батальйон територіальної оборони
ЗС України Запорізької області «Хортиця»


Комар В'ячеслав       Новомиколаївський район Запорізька область. Старший солдат, командир відділення 23-го батальйону територіальної оборони ЗС України Запорізької області «Хортиця».  
Демидов Юрій  33 роки, Якимівський район Запорізька область. Солдат, гранатометник 23-го батальйону територіальної оборони Запорізької області ЗС України «Хортиця».о
Попов Володимир      23 роки, Якимівський район Запорізька область. Старший солдат, механік-радіотелефоніст 23-го батальйону територіальної оборони ЗС України Запорізької області «Хортиця»
Загинули 5 вересня вранці в результаті неочікуваного мінометного обстрілу в районі с. Широкине, що розташоване між Маріуполем і Новоазовськом. Ситуація в цьому районі загострилась після 25 серпня із вторгненням російських військ на півдні Донецької області.



Сегодня, 1 декабря, в Акимовке хоронили бойца 23 батальона территориальной обороны 5 сентября во время контратаки Владимир Попов погиб.
- Противник рвался к Мариуполю, продвигался стремительно, но мы дали достойный отпор. Если бы тогда его не остановили, Мариуполь был бы сейчас не наш. Владимир был на броне головного танка, обеспечивал связь командиру для взаимодействия с остальными подразделениями. В том бою противник сжег два танка, погиб и Владимир. Первыми уходят самые лучшие, – говорит заместитель командира 23 батальона территориальной обороны Андрей Кулюшенко.
По словам друзей Владимира, он был всегда веселым, душой компании. А сослуживцы говорят — рвался в бой. За чужими спинами не прятался и в том бою фактически закрыл их собой.


Попрощаться с Владимиром Поповым пришли люди со всей Акимовки. В зал, где стоял гроб с останками, постоянно виходили люди, прощались и освобождали место другим. Более тысячи человек пришло проводить героя в последний путь.

Напомним, 28 ноября в селе Радивоновка, Акимовского района, состоялись похороны его сослуживца Юрия Демидова, погибшего в том же бою. Останки ребят долго не удавалось забрать с подконтрольной сепаратистам территории. Этому предшествовали трудные переговоры с участием руководства Мариупольского и Акимовского районов, сообщает издание «Местные вести».

Герої не вмирають!

Гуц Сергій            20 серпня 1990, Лугини Житомирська область. Старший солдат, військовослужбовець військової служби за контрактом 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади, служив за контрактом з 2009 року. Залишилися батьки та старший брат. Його батько також захищає суверенітет України у східних областях.           4 вересня 2014          Загинув на сході України, виконуючи військовий обов’язок в зоні проведення антитерористичної операції

Герої не вмирають!

Писарчук Сергій         1986, Піддубці (Луцький район) Волинська область. Військовослужбовець 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Залишилась 7-місячна дитина, яку він ще ні разу не бачив.             За повідомленням Самооборони Волині, хлопець вже їхав у відпустку, але авто з солдатами, яких везли додому, розстріляли терористи 4 вересня 2014 (орієнтовна дата).
Герої не вмирають!

Старший прокурор прокуратури Донецької області. 1984, Донецька область. 
Був захоплений бойовиками-кавказцями терористичної організації «ДНР» на трасі біля Зугресу (Донецька область). Через кілька днів, 4 вересня 2014, тіло прокурора бойовики привезли до місця проживання його матері. На тілі були чисельні кульові поранення та ознаки жорстоких катувань
Герої не вмирають!


Григорюк Кирило Олександрович    24 січня 1989, Херсон. Рядовий 28-й окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Після закінчення школи вступив до Херсонської державної морської академії. У 2013 році поїхав до Іспанії, але як тільки почалася війна, повернувся на Батьківщину. В липні 2014 добровольцем прибув до Херсонського військкомату. Загинув 4 вересня 2014 під Донецьком, під час виконання бойового завдання.


Герої не вмирають!
Батальйон «Кіровоград»

Трохимчук Євген Олександрович       22 роки, Українка (Жовтневий район) Миколаївська область. Лейтенант, командир взводу батальйону «Кіровоград». У 2014 році цього року закінчив МНУ імені В.О.Сухомлинського. Мріяв бути військовим, поки служив у Жовтневому райвійськкоматі, 7 разів писав заяву на відправлення в зону АТО, але рапорт йому підписали тільки на 8-й раз, на початку серпня. Поруч із Євгеном у батальйоні служив і його батько. 
                   
У Краматорську 4 вересня 2014 перекинулась БРДМ, на броні якої знаходилось декілька бійців, в результаті чого двоє з них загинули.

Герої не вмирають!
12-й батальйон територіальної оборони міста Київ

Задоянчук Олег Іванович 10 липня 1971, Хабаровськ РРФСР. Боєць 12-го батальйону територіальної оборони міста Київ. Призваний за мобілізацією 29.08.2014 р. Проживав в місті Київ. Журналіст інформаційного агентства «Укрінформ». У 1995 році закінчив Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, політична журналістика. Працював в інформагентстві УНІАН, був головним редактором «Післямови», редактором проекту «Обличчя світу», випусковим редактором новин «Нового каналу», «5 каналу», ТСН, СІТІ.  4 вересня 2014          У ніч на 4 вересня російські збройні формування з ракетного комплексу «Смерч» знищили табір батальйону в с. Дмитрівка (Новоайдарський район) Луганської області.

Герої не вмирають!
1-а окрема гвардійська танкова бригада
(Гончарівське на Чернігівщині)

Шик Олександр Геннадійович  1 липня 1981, Чернігів. Старший сержант 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське на Чернігівщині). Неодружений.
Ющенко Володимир Михайлович       24 серпня 1991, Чернігів. Солдат 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське на Чернігівщині). Неодружений.
Безгупченко Сергій Борисович           7 січня 1989, с. Сухополова, Прилуцький район, Чернігівська область. Солдат 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське на Чернігівщині). Призвався на військову службу за частковою мобілізацією 19 березня 2014 року.
            Загинувли в ніч на 4 вересня близько 2-ї години від осколкового ураження під час обстрілу з РСЗВ «Смерч» поблизу с. Дмитрівка в Луганській області, снаряд влучив у танк

Герої не вмирають!

Ухарський Федір Валерійович  17 вересня 1976, с. Тептіївка, Київська область. Військовослужбовець Національної гвардії України. Пішов добровольцем на фронт. Залишилася молода дружина і двоє неповнолітніх дітей.                     
Потрапив 3 вересня 2014 у засідку біля Дебальцевого (Донецька область)


Герої не вмирають!
80-а окрема аеромобільна бригада

Ставський Віталій       3 вересня 1991, Костопіль Рівненська область. Молодший сержант 80-ї окремої аеромобільної бригади. Вихованець Костопільського обласного ліцею-інтернату спортивного профілю, чемпіон України-2007, майстер спорту з греко-римської боротьби. Із жовтня 2011 року проходив службу за контрактом у військовій частині А0284 (Львів).              
Загинув у день свого народження 3 вересня 2014 під час атаки російських бойовиків на аеропорт Луганська, який десантники обороняли кілька місяців.
Здавалося б, можна радіти життю, кохати, виховувати дітей, приносити радість у свою сім’ю… У хлопця були мрії, земні бажання, життєві плани, восени мали зіграти весілля. Все було попереду, але хто міг передбачити, що у горнилі неоголошеної війни, у День свого народження, 3 вересня, героїчно піде із життя молодший сержант Віталій Ставський?!

Воїн-десантник, один із найкращих синів України. Він загинув, обороняючи аеропорт у Луганську.

Керівництво та жителі району висловлюють глибокі співчуття родичам і близьким загиблого. Світла пам’ять про мужнього захисника Вітчизни назавжди збережеться в серцях тих, хто знав і любив Віталія Ставського. http://vse.rv.ua/news/1410029486-desantnik-z-kostopolya-zaginuv-u-boyah-za-aeroport-u-lugansku.html

Герої не вмирають!

Козак Борис     1990, с. Прихідьки Пирятинський район Полтавської області. Старший солдат, військовослужбовець військової служби за контрактом зенітного підрозділу Повітряних Сил ЗС України (м. Авдіївка) Донецька область 3 вересня 2014          Загинув в бою на автошляху Авдіївка - Донецьк під час надання вогневої підтримки за допомогою спареної зенітної установки ЗУ-23-2 групі військовослужбовців батальйону «Дніпро-1», які потрапили в засідку бойовиків. В результаті бою засідка бойовиків була знищена

Около 14 часов 3-го сентября воины-зенитчики одного из подразделений Воздушных Сил ВС Украины, которое дислоцируется в Авдеевке Донецкой области, по радиосвязи получили тревожный сигнал: группа военнослужащих батальона «Днепр-1» на трассе Авдеевка-Донецк попала в засаду.

Старший военного городка, командир воинской части подполковник Николай Маламен мгновенно сориентировался в ситуации и принял решение оказать помощь бойцам-добровольцам. Из военнослужащих двух частей городка была оперативно создана смешанная группа в составе капитана Васильева, старшего лейтенанта Панкратова, старшего прапорщика Грязева и двух военнослужащих по контракту – Чернеги и Козака. Возглавил группу сам Николай Маламен.

На автомобиле Урал-4320 с установленной в кузове спаренной зенитной установкой ЗУ-23-2 они выехали на помощь и сразу же вступили в бой. В результате боя засада боевиков была уничтожена и группу военнослужащих батальона «Днепр-1» удалось деблокировать.

Однако вылазка для смельчаков не обошлась без потерь. В ходе боя автомобиль Урал-4320 был многократно обстрелян из автоматического оружия калибра 7,62 мм, в результате чего старший солдат Б.Козак получил смертельное ранение в голову. Также был ранен старший лейтенант Панкратов – одна пуля попала в правое предплечье, сломав 2 кости, вторая, пробив бронежилет, – в грудь. Подполковник Маламен получил 5 пулевых попаданий, однако пули не пробили бронежилет. Капитан Васильев также получил 2 пулевых попадания в бронежилет. http://ak-inzt.net/faces/4176-05-09-2014-smelchaki-zenitchiki-spasli-pod-avdeevkoj-gruppu-voennosluzhashhih-batalona-dnepr-1

Герої не вмирають!
27-й Сумський реактивний артилерійський полк

Площик Роман Вікторович           Роменський район Сумська область. Військовослужбовець 9-й артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку

Куценко Сергій Вікторович  Рядовий, військовослужбовець 9-й артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку.
Вихристюк Сергій Григорович  Зіньків Полтавська область. Прапорщик, військовослужбовець 9-й артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку.
Матвієвський Іван Володимирович   Зіньків Полтавська область. Солдат, військовослужбовець 9-й артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку.
Авраменко Сергій Григорович  Ромни Сумська область. Старшина, військовослужбовець 9-й артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку.
Переяслов Володимир Євгенович     Стецьківка (Сумський район) Сумська область. Старший сержант, військовослужбовець 9-й артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку.
Завальний Ігор Юрійович Суми. Молодший сержант, військовослужбовець 9-й артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку.
Андра Руслан Романович            Суми. Сержант, військовослужбовець 9-й артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку.
Борисенко Богдан Михайлович           Лебедин Сумська область. Молодший сержант, військовослужбовець 9-й артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку.
Бей Віталій Миколайович Суми. Старший лейтенант, військовослужбовець 9-й артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку.
Осіпов Микола Іванович    Суми. Старший лейтенант, військовослужбовець 9-й артилерійської батареї 27-го Сумського реактивного артилерійського полку.
Загинули під час обстрілу, близько 22:30 3 вересня 2014 базовий табір 27-го полку поблизу Старобільська (Луганська область) було обстріляно з території Російської Федерації з РСЗВ "Смерч". З 15-и загиблих не iдентифiковано ще 6 тiл якi вкрай складно опiзнати.

Герої не вмирають!

Шептицький Ігор  (Псевдо «Шип»)           Боєць Добровольчого Українського Корпусу.            
Помер 3 вересня 2014 р. від тяжкого поранення, отриманого під час мінометного обстрілу


Герої не вмирають!

Сусваль Петро Остапович            1990, Жовтневе (Володимир-Волинський район) Волинська область. Військовослужбовець 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський).                   Помер у Дніпропетровському госпіталі2 вересня 2014, не приходячи до свідомості після важкого поранення в боях під висотою Савур-Могила на Донеччині.
Цинізм цього факту у тому, як пише Василь Нагорний, що про загибель сина матері повідомили терористи у телефонній розмові. Після такої звістки у жінки трапився інсульт.

 «Єдине питання до влади: невже не можна було подбати, щоб матір загиблого везли додому з лікарні, де вона лікується після інсульту (який стався після того, як до неї подзвонили терористи і повідомили про загибель сина, принаймні так стверджують родичі), не на таксі, а «Швидкою допомогою»? Слів немає...а завтра будете говорити слова співчуття ...То хоч подбайте, щоб на похороні був медик ...», - йдеться у повідомленні. http://www.volynnews.com/news/society/u-volodymyri-khovaiut-biytsia-51-bryhady/

Герої не вмирають!

Артюх Юрій Іванович        35 років, Київ. Сержант, боєць 12-го батальйону територіальної оборони Збройних Сил України «Київ» (м.Київ). Будівельник за професією, відбув в зону проведення АТО для захисту нашої країни 14 травня 2014 року. Студент механіко - машинобудівного інституту НТУУ «КПІ».              
Загинув 2 вересня 2014 р. смертю хоробрих в зоні проведення АТО за волю і Незалежність України


Герої не вмирають!

Марчук Олександр Григорович         25 років, Новоград-Волинський Житомирська область. Лейтенант, командир 3-го механізованого взводу 5-ї роти 2-го батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Залишилась дружина.          Загинув 2 вересня 2014       Поховали Олександра 4 вересня на міському кладовищі Новоград-Волинського в секторі для почесних поховань «Алея Слави».
Стас Сяський  3 сен 2014 в 12:43


02.09.14 ЗРАНКУ ПЕРЕСТАЛО БИТИСЬ СЕРЦЕ НАШОГО КРАЩОГО ДРУГА МАРЧУКА ОЛЕКСАНДРА, ВІН ВІДДАВ СВОЄ ЖИТТЯ ЗА НАШ СПОКІЙ!!!!! ДО МИРНОГО НЕБЕ ВІН НЕ ДОЇХАВ КІЛЬКА МЕТРІВ!!!!! ВІН ЗАВЖДИ ЖАРТУВАВ І ПОСМІХАВСЯ, ВІН ЛЮБИВ І ХОТІВ ЖИТИ!!!!ТАКІ ЛЮДИ ЯК САША НЕ ВМИРАЮТЬ!!!!!!! ВОНИ ЖИВУТЬ ВІЧНО!!!!!!!САНЬ РОДИЧ ТИ НАЗАВЖДИ З НАМИ ДО НАШИХ ОСТАНІХ ДНІВ!!!!!!!!! ХТО ХОЧЕ ДОПОМОГТИ ЖІНЦІ САШКІ: ПриватБанк: 4405 8858 2355 4115 Марчук Олександр............ПОМОЛІТЬСЯ ЗА НЬОГО!!!!!!!!!! http://vk.com/id107701374?w=wall107701374_5844


Герої не вмирають!

Захарчук Олександр         1 вересня 1990, Житомирська область. Проживав у смт Олишівка Чернігівська область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар». Виріс в багатодітній сім'ї без батька. Активний учасник Революції Гідності, 22-ї сотні Самооборони Майдану. Після київського Майдану поїхав добровольцем на фронт, де кілька місяців захищав Батьківщину. Залишилися дружина та 6-місячний син.     1 вересня 2014          Повернувся з фронту у відпустку. В свій день народження покінчив життя самогубством. Хлопцю виповнилось 24 роки. Поховали Сашу в Олишівці 3 вересня

Герої не вмирають!


Женжеруха Володимир Михайлович        22 вересня 1972, Юрківка (Звенигородський район) Чернігівська область. Прапорщик, інструктор з водіння взводу забезпечення навчального процесу військової частини А1414 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗС України (Десна).   1 вересня 2014    загинув біля смт Георгіївка (смт) під Луганськом. Похований у селищі Десна.
Герої не вмирають!

Колодій Зеновій          1993, Львів. Військовослужбовець 24-ї окремої Залізної механізованої бригади (Яворів).         Загинув 1 вересня 2014. Поховання відбудеться 8 вересня на полі почесних поховань №76 на Личаківському кладовищі

Герої не вмирають!
30-а окрема механізована бригада (Новоград-Волинський)

Лукашук Андрій Степанович      21 січня 1986, Преображенка (Чаплинський район) Херсонська область. Проживав у місті Київ. Рядовий, механік-водій танкового батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Шкільні роки Андрія пройшли у с. Курівка Хмельницької області, там проживає його мати. Під час строкової служби служив у караулі Президента. Працював на київському підприємстві ПАТ завод ЗБК «Бетон Ковальської». 19 червня був мобілізований Святошинським військкоматом. Залишилась дружина і двоє синів, 2009 та 2013 року народження.             Загинув близько 5:00  1 вересня 2014 внаслідок численних кульових поранень, отриманих в бою. Поховали Андрія 6 вересня в селі Курівка на Хмельниччині


Минулого року Андрій Лукашук поховав батька, мати злягла з важкою хворобою, син надсилав матері кошти на лікування, а 31 серпня перестали надходити дзвінки від Андрія. Відчувало материнське серце, що з сином сталася біда, але Марія відганяла від себе цю думку. 5 вересня страшна звістка не забарилася прийти в село…

- Мені дуже важко розповідати про Андрія, - каже Курівський сільський голова Микола Гензера. – Він був напрочуд порядною людиною, гарним сім’янином. Андрій Степанович брав активну участь у розбудові церкви, територіальної громади. Це був один із найкращих жителів села. Сьогодні ми, на жаль, проводжаємо в останню путь таку гарну людину.

- Я дуже добре знав Андрія Лукашука, - стверджує Микола Побут, керівник відділку с. Бубнівка ТОВ «Мрія Поділля», - оскільки мої діти дружили з цим юнаком. Він гарно навчався у школі, був спокійним і хорошим хлопцем. Ніхто про нього ніколи не сказав поганого слова.


Борисенко Олександр Олегович         28 березня 1993, Рівне. Військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Навчався у Національному університеті водного господарства і природокористування (м. Рівне), потім пішов служити за контрактом до лав ЗСУ.            
Отримав тяжкі поранення поблизу м. Іловайськ Донецької області. Сашка доставили у військовий госпіталь, однак медики не змогли врятувати бійця 1 вересня 2014. Похований у Рівному на алеї «Небесної Сотні» кладовища «Нове».


Герої не вмирають!

Андрієць Олег Анатолійович      23 квітня 1973, Одеса. Підполковник, зв`язківець Державної прикордонної служби. Залишилася дружина і 14-річна дочка.  1 вересня 2014          О 21-й годині прикордонний наряд на автомобілі «УАЗ» в районі села Саханка (поблизу Маріуполя) вступив у бойове зіткнення із загоном бойовиків, які, за словами очевидців, під'їхали до перехрестя з боку Новоазовська на двох танках і БТРе. Прикордонники викликали підкріплення з батальйону «Азов» та до його приходу стримували натиск противника. Внаслідок бою 1 прикордонник загинув та 3 отримали поранення. Репортери «Громадського» зняли репортаж на місці бою.



Герої не вмирають!


Карабінович Андрій Михайлович      6 грудня 1990, с. Дзвиняч (Богородчанський район) Івано-Франківська область. Молодший сержант міліції 3 зводу 1 роти батальйону спеціального призначення «Івано-Франківськ».            Загинув 2 вересня 2014 р. (орієнтовна дата)

Герої не вмирають!
80-а окрема аеромобільна бригада

Драбик Тарас   1984, Самбір Львівська область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади.                     Загинув 1 вересня 2014
 (орієнтовна дата) в бою біля аеропорту Луганська, прикриваючи відхід товаришів та рятуючи поранених.[156] 1 вересня десантники з боями відступили з території луганського аеропорту, який вони героїчно обороняли кілька місяців під постійними обстрілами важкої артилерії і РСЗВ «ГРАД»
Редькович Павло Миколайович           1992, Майдан (Ковельський район) Волинська область. Військовослужбовець за контрактом 80-ї окремої аеромобільної бригади.       Похований 7 вересня у рідному селі.
Сова Іван  1976, Бригадирівка (Радивилівський район) Рівненська область. Старший солдат 80-ї окремої аеромобільної бригади.
Зозуля Тарас    1993, Стебник (Дрогобич) Львівська область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади. Кілька років грав у футбол за ФК «Стебник»
1 вересня десантники з боями відступили з території луганського аеропорту, який вони героїчно обороняли кілька місяців під постійними обстрілами важкої артилерії і РСЗВ «ГРАД»

Герої не вмирають!

Бакульманов Олег  (Псевдо «Ленін»)        50 років. Боєць 5-го Окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу.               
Загинув вночі у бою під Донецьком 1 вересня 2014.

1 комментарий:

  1. Сайт свободных людей! Рабам доступ заказан! Выдави из себя раба, стань свободным и можешь оставить свой комментарий.

    ОтветитьУдалить