Які мільйони українців, Сергій Цвигун
хотів жити в мирній державі. Будував плани на майбутнє, усміхався, пишався
своєю службою. Мріяв про кар'єру офіцера-правоохоронця й наполегливо йшов до
цієї мети. Але не судилося... Життя 23 річного міліціонера колишньої роти
міліції особливого призначення «Беркут» ГУМВС Запорізької області обірвала
куля...
Друзі згадують, що Сергій ніколи не
уявляв собі іншої долі, окрім служби в міліції, а тому ще з юності почав активно
займатися спортом, надаючи перевагу дзюдо. Неодноразово був призером
обласних, всеукраїнських змагань. Після школи потрапив на строкову службу в
підрозділ розвідки, на «відмінно» закінчивши повний навчальний курс підготовки
аеромобільних військ. А відтак - у липні 2010-го - розпочав роботу в органах
внутрішніх справ.
Спочатку працював у Орджонікідзевському
райвідділі Запоріжжя на посадах помічника оперативного чергового,
міліціонера-водія, інспектора патрульної служби. У вересні 2011-го перейшов до
РМОП «Беркут», де вже служив його старший брат Віктор Цвигун. Хлопці, до речі,
завжди трималися разом, були найкращими друзями. Вони росли без батька, тож із
дитинства стали одне для одного найголовнішою підтримкою и опорою в житті.
Цвигун-молодший
пишався своєю нелегкою службою, хоча вона практично не залишала часу на
особисте життя. Твердо вирішивши стати офіцером, він заочно здобув вищу освіту.
Здавалося, ще трохи - й Сергій одягне такі омріяні офіцерські погони: у
тому, що він гідний цього звання, не сумнівалися ні його побратими-спецназівці,
ні керівники підрозділу. Адже хлопець любив свою справу, був добрим,
справедливим, товариським... А ще, розповідають колишні колеги «беркутівця», у
нього був якийсь особливий сміх, що дивним чином покращував людям настрій,
заряджав позитивом, одразу примушував усміхнутися всіх навколо.
![]() |
З мамою |
Під час зимових
подій Сергія Цвигуна відрядили в столицю для охорони громадського порядку.
Востаннє в Запоріжжя він приїздив у січні. Рідні вмовляли його: «Залишися
вдома, досить уже собою ризикувати». А він тоді замислився й серйозно відповів:
«Я Присягу давав, відступити не можу». Мати, знаючи принциповість сина, більше
не наполягала, а лише щодня чекала від нього вісточки - чи живий, здоровий...
І Сергій обов'язково телефонував неньці. Але одного з тих страшних днів жінка
так і не дочекалася синового дзвінка: діставши тяжке вогнепальне поранення,
старший сержант міліції Сергій Цвигун помер у госпіталі в ніч на 20 лютого.
Його тіло додому привіз старший брат...
Понад тисячу земляків
прийшли попрощатися з загиблим героєм. У невеликий двір їхнього будинку
нескінченною вервечкою йшли його рідні, близькі, друзі, сусіди, колеги,
однокласники, вчителі. «Відкрита, щира, світла дитина! Побачиш його, поговориш
- і душа радіє, що на світі є такі добрі люди, - не стримуючи сліз від
невимовного болю втрати тужить сусідка Людмила Лебедченко, яка знала Сергія, як
кажуть, з пелюшок. - Він був справжнім „сонечком". Завжди допомагав мамі
та бабусі й у хаті, й на городі. Важко передати словами те, що всі ми відчуваємо...».
Служити
народові України в лавах запорізької міліції продовжує Віктор Цвигун. Вірний
пам'яті Сергія, він втілив у життя його мрію, отримавши офіцерське звання та
очоливши взвод, в якому служив «меншенький». Нині лейтенант міліції у складі
батальйону спецпризначення готується вирушити в зону проведення АТО, щоб наша
країна нарешті стала єдиною та мирною. Такою, в якій мріяв жити Сергій Цвигун.
Неля Гарус
Запорізька область «Іменем закону» №34-2014
Комментариев нет:
Отправка комментария