Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

среда, 31 декабря 2014 г.

Втрати патріотичних сил внаслідок російського вторгнення в Україну (серпень 2014 року). Частина 4.

Герої не вмирають!


Втрати за серпень  2014 р. (частина 4)
 

Увага! Інформація про загиблих героїв збирається із різних джерел (офіційних, соцмереж, тощо), тому у окремих випадках вона потребує уточнення. Літописець


Герої не вмирають!
169-й навчальний центр Сухопутних військ ЗС України

Бондаренко Володимир Олександрович   Капітан. Військовослужбовець 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗС України. Залишилась дружина, донька та син.
 
Титок Дмитро Миколайович    Прапорщик. Військовослужбовець 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗС України.Місце поховання: с. Лутава Козелецького району Чернігівської області. 
Шелепаєв Олександр Анатолійович      23 лютого 1991 р., м. Токмак, Запорізька область. Сержант. Військовослужбовець 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗС України.  Місце поховання: м. Токмак, Запорізька область. 
"Ты остался для нас героем! Помним, любим, скорбим!" - написала в социальной сети родственница погибшего солдата.http://z-city.com.ua/Запорожский-солдат-погиб-уничтожив-сепаратистов-23.09.2014

Савченко Юрій Борисович 6 травня 1989 р., с. Велика Загорівка, Чернігівська область.Старший сержант. Військовослужбовець 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗС України.Місце поховання: с. Велика Загорівка Борзнянського району Чернігівської області.
            Загинули 31 серпня 2014 р. поблизу Дебальцеве Донецька область.
Про це розказав начальник регіонального медіа-центру МО України Вадим Мисник.
 За його словами ці військові були в «секреті», тобто як снайпери-розвідники. Тому детальні обставини їх смерті не розголошуються.
 Єдине, що наразі відомо, що бійці потрапили у засідку. У таку ж саму засідку потрапив і підрозділ, який рухався на бронетехніці, котрий мав забрати цих військових. Про наявність жертв або постраждалих цього підрозділу поки не відомо.http://monitor.cn.ua/ua/style/25003


Герої не вмирають!


Малянівський Василь Іванович         23 роки, Андріяшівка (Бердичівський район) Житомирська область. Військовослужбовець за контрактом 26-ї Бердичівської окремої артилерійської бригади. Залишилася дружина, півторарічний син та батько. Загинув 31 серпня 2014 р.

Герої не вмирають!

Стеценко Вадим          Сумський район Сумська область. Військовослужбовець, який брав участь в АТО. У нього залишилися дружина і батьки, які проживають в Сумському районі.                       Загинув 31 серпня 2014 р. під час обстрілу вогневих позицій українського війська в районі м. Щастя (місто) Луганської області.

Солдат Вадим Стеценко з Сумського району пішов у вічність заради найціннішого – миру. З ним попращалися 3 вересня у Миколаївці. Світлі душі загиблих стають ще однією молитвою на небі за Україну. На прощанні із солдатом-воїном військовий комісар Сумського об’єднаного міського військового комісаріату, підполковник Юрій Полоус розповів, як солдат 9 батареї 21 реактивного полку старший навідник системи залпового вогню «Ураган», 24-річний житель села Миколаївки Сумського району – Вадим Стеценко загинув 31 серпня 2014 року внаслідок обстрілу вогневих позицій сепаратистами. Вадим і ще троє бійців загинули біля селища Щастя Старобільського району Луганської області. Віддали найцінніше – життя, щоб ми мали змогу продовжувати будувати сильну Україну.
Священик Сергій УПЦ (Київська Єпархія), відспівуючи убієнного, сказав про подвиг Вадима: «Його життя горіло, як смолоскип, обірвалося трагічно. Та завдяки цьому світлу інші бачитимуть шлях уперед. Бо немає більшої любові за ту, коли хто життя своє віддав за Вітчизну. Завдяки жертовності таких синів, як Вадим, наша Україна непереможна». І наш обов’язок, як сказав священик Анатолій, своїми вчинками показати, що жертовність не марна. Україна непереможна.
Попрощатися із земляком-Героєм і провести його в останню путь зібралася в скорботі уся миколаївська громада, сусіди з кровненської.
Вічна пам’ять Вадиму Стеценку. Герої не вмирають! Вони відходять у вічність, а пам’ять про них назавжди залишиться у серцях співвітчизників, — повідомлчє сайт Сумської областної ради.
http://rama.com.ua/kak-na-sumshhine-proshhalis-s-vadimom-stetsenko-foto-video/#ad-image-0

Герої не вмирають!

Іванов Євген Вікторович     1986, Запорізька область. Командир відділення станкових протитанкових гранатометів, боєць 23-го Запорізького батальйону територіальної оборони «Хортиця». Призваний за мобілізацією 28 квітня 2014 року. Залишилися дружина і донька 2008 р.н.
Отримав смертельне поранення під час обстрілу російськими військами поблизу м. Маріуполь 31 серпня 2014
Вечером 31-го августа в результате минометного обстрела под Мариуполем погиб 28-летний командир отделения батальона территориальной обороны Евгений Иванов. По данным военных, бойцы батальона в момент обстрела выгружали мины из грузовика. Из 15-ти солдат в живых осталось лишь трое.

Евгений Иванов жил в селе Анновка, что в Акимовском районе. Накануне боец батальона территориальной обороны, в котором служил Евгений Иванов, просил помощи у горожан, заявляя, что лишь на днях к ним прибыли бронежилеты, а вот касок, налокотников и наколенников не хватает.

После гибели Евгения вдовой осталась его супруга, без отца — дочь-первоклашка Дашенька, к которой известие о гибели папы пришло прямо во время школьной линейки.

Мобилизован в ряды ВСУ Евгений оказался 28-го апреля. Его прошение об отпуске командование отклонило как раз накануне трагедии. Евгений очень хотел приехать к дочери на школьную линейку.http://news.mspravka.info/news/55816




Герої не вмирають!
703-й інженерний полк (Самбір)

Суский Вадим Миколайович     41 рік, Славута Хмельницька область. Проживав у Самборі Львівська область. Підполковник, командир інженерно-саперного батальйону 703-го інженерного полку (Самбір). Закінчив Кам'янець-Подільське військове інженерне училище, Київську Академію інженерних військ. Останні 10 років служив у військовій частині в Самборі. Залишилися дружина, 12-річний син та 10-річна донька.
Шубак Ігор, 3 серпня 1995, с.Биличі
Малецький Роман, с.Букова, 26 серпня 1994
Бжостовський Ігор, с.Язи, 6 вересня 1993
Львівська область (Самбірський район та Старосамбірський район). Військовослужбовці інженерно-саперного батальйону 703-го інженерного полку (Самбір).
Загинули 31 серпня 2014 в результаті вибуху фугасу під Маріуполем, повертаючись з бойового завдання. Разом з підполковником Суским В.М. ще п’ятеро солдатів екіпажу загинули


Герої не вмирають!



Коворотний Сергій Володимирович 
12 грудня 1977, Ніжинський район Чернігівська область. Старший прапорщик, інструктор з водіння танків 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗС України (Десна). На військовій службі в ЗС України перебував 17 років, з віку 18 років. В зоні проведення АТО знаходився з кінця червня 2014 року. Залишилась дружина та син чотирьох років, які проживають в м. Шостка Сумська область.   31 серпня 2014
 орієнтовна дата       За словами родичів та друзів, бойова група, в якій перебував Сергій, вела бої з російськими регулярними військами з 27 по 30 серпня поблизу Новосвітлівки (Краснодонський район Луганська область). Після цього бою вони були обстріляні з РСЗВ "Град" і 1 вересня із Сергієм перервався зв`язок.[147] Потім прийшла звістка про його смерть. Поховали Сергія 12 вересня у Шостці

Герої не вмирають!


Задніпряний Олександр Миколайович      1979, с. Верблюжка Кіровоградська область. Сержант, військовослужбовець ЗС України. У Олександра залишились батьки-інваліди.             
Помер від розриву серця від больового шоку 30 серпня 2014. Усі внутрішні органи розірвані, що свідчить про те, що він міг перебувати у полоні, де був закатований
Юля Смірнова
Питають по загиблим наступне. Батьки інваліди і не можуть з моргу перевезти сина додому і поховати. Ця влада безтолкова не фіга не робить навіть, щоб поховати хлопців, які воюють за цю країну!
 "Юлія, добрий день! Підскажіть, будь ласка, до кого зветратися стосовно наших загиблих бійців. Щойно розповіли, що в морзі в Красноармійську знаходяться 8 неопізнаних тіл бійців, їх привезли з с.Купейникове. Вони там з 24 серпня, саме жахливе, що холодильник в морзі не працює і хлопців ніхто не забирає. Також там знаходиться тіло бійця Задніпряного Олександра Миколайовича, 1979 р.н. Він з Кіровоградської області, село Верблюжки. Загинув 30.08.2014. Його батьки -інваліди, немають можливості забрати тіло сина. Він помер від розриву сердця, від больового шоку. Усі внутрішні органи розірвані, скоріш за все був у полоні, де його замучили тортурами...
 Не знаю куди звертатися, допоможіть!"
 Пишіть цій дівчині, куди можна звернутись, щоб перевезти тіло: https://www.facebook.com/profile.php?id=100000882071953


Герої не вмирають!

Уткін В’ячеслав Олександрович        23 лютого 1977, Липники (Лугинський район) Житомирська область. Старший лейтенант, заступник командира реактивної артилерійської батареї з озброєння реактивного артилерійського дивізіону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). У 1994 році був призваний на військову службу, за 20 років пройшов шлях від курсанта Харківського військового інституту до заступника командира батареї. Залишилася дружина та 14-річна донька.       30 серпня 2014            Загинув під час артилерійського обстрілу. Поховали офіцера в секторі для почесних поховань на Алеї Слави у Новоград-Волинському

Герої не вмирають!

Ідель Ілля 1988, Червона Слобода (Черкаський район) Черкаська область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар».
Помер 30 серпня 2014 р. (орієнтовна дата) в київському шпиталі від тяжких поранень, отриманих в боях з російськими бойовиками під Луганськом
Він був зовсім молодим – 1988 р.н. Екзотичне прізвище Ідель у перекладі з мови казанських татар означає  ”Господар рік” – у середні віки так називали Волгу… У рідній Іллі Червоній Слободі на Черкащині самотніми лишилися дружина і 6-річна донька, яких він дуже любив.
У випуску газети “Козацький край” від 29 серпня (номер повністю присвячено батальйону “Айдар” є і фото Іллі – ми випадково зустріли його серед ночі просто біля дорожного знака на в’їзді до містечка Щастя. Ілля разом з другом були на квадроциклі, обладнаному автоматичним гранатометом. Ілля Ідель був тоді веселим і життєрадісним, щиро радів зустрічі із земляками. Ніщо, здавалося б, не віщувало загибелі 26-річного воїна-”айдарівця», пише «Козацький край». http://progolovne.ck.ua/archives/108878

Герої не вмирають!

Волков Микола Васильович      1988, Горішнє Залуччя Івано-Франківська область. Військовослужбовець 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський).                   За попередньою інформацією, боєць підірвався на міні поблизу Донецька 30 серпня 2014 р

Герої не вмирають!

Ліщинський Павло    1 серпня 1995, 19 років, Калуш Івано-Франківська область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади. Закінчив ВПУ у Калуші і вирішив служити в армії на контрактній основі в листопаді 2013 року. Від початку АТО перебував на сході, де львівські десантники обороняли луганський аеропорт. Залишились батьки і молодший брат.                      Загинув 30 серпня 2014 р. у боях з російськими бойовиками під Луганськом.
1 серпня йому виповнилося 19 років. Останні записи на його сторінці Вконтакте — привітання із днем народження від друзів та рідних. Востаннє Павло Ліщинський заходив на сторінку у соціальній мережі 11 серпня.

— Він закінчив ВПУ у Калуші і вирішив служити в армії на контрактній основі. Був патріотом, вивчав історію України, захоплювався славетними історичними постатями, зокрема — з козацької доби, — розповідає сестра Галина.

Павло Ліщинський пішов служити контрактником у львівську 80-у аеромобільну бригаду у листопаді минулого року. У складі цієї бригади воював на Сході практично від початку війни.

— Ми з ним якось переписувалися. Написав, що під Луганськом, не дуже хотів щось говорити. Казав: «Ми тут за Україну»! — каже Галина. — Казав, що приїде у вересні, якщо закінчиться війна.

Сьогодні увечері сім’я Ліщинських отримала трагічну звістку. У сім’ї ще є менший син — Микола, якому 16 років. Батько був мобілізований до війська під час третьої хвилі мобілізації і зараз проходить навчання в Ужгороді. http://vikna.if.ua/news/category/kl/2014/09/01/21577/view

Герої не вмирають!

Московка Володимир        Амвросіївка Донецька область. Підполковник, військовослужбовець ЗС України, військовий комісар Амвросіївського районного військового комісаріату Донецької області.   29 серпня 2014   27 серпня військовий комісар разом із сином та товаришем повертався до Амвросіївки на своєму автомобілі, на околиці міста вони були захоплені військовими-окупантами з 331-го повітряно-десантного полку Збройних сил РФ, які відвезли їх до свого польового табору поблизу м. Сніжне, а наступного дня передали місцевим терористам. 29 серпня в Сніжному злочинці влаштували показове катування українських військовослужбовців. До побиття і знущань також долучилися проросійські місцеві сепаратисти. Під час екзекуції у військового комісара стався серцевий напад, в результаті чого він помер на місці. 
«У зв’язку з цим випадком Міністерство оборони заявляє, що факт і обставини загибелі українського офіцера підполковника Володимира Московки вкотре засвідчили цинічну сутність, нівелювання всіх норм міжнародного права та засад християнської моралі з боку військ РФ, терористів та російських найманців», - наголошується в повідомленні. В Міноборони зауважили, що факт передачі військовослужбовцями 331-го повітряно-десантного полку збройних сил РФ українського офіцера в руки злочинців виглядає особливо цинічним на тлі того, як сьогодні українська сторона поводиться з російськими військовослужбовцями, затриманими на території України зі штатною зброєю та військовою технікою, зокрема, 10 десантниками з того ж 331-го повітряно-десантного полку, яких на даний час вже передано командуванню ЗС РФ. http://fakty.ictv.ua/ua/index/read-news/id/1525516

Герої не вмирають!

Світличний Олександр      19 квітня 1982, Марківка (смт) Луганська область. Проживав у м. Ізмаїл, Одеська область. Капітан ЗС України, закінчив Харківський військовий університет за спеціальністю «Комп'ютеризовані системи, автоматика та управління», остання посада - командир роти в/ч А1913 РЛС, м. Арциз. Залишилися дружина та двоє малолітніх дітей, п`яти років та трьох місяців.                      Загинув 29 серпня 2014 (орієнтовна дата) в зоні проведення АТО на сході України

Герої не вмирають!

Куст Артем Володимирович      Марківці (Бобровицький район) Чернігівська область. Військовослужбовець Національної гвардії України. Мобілізований у квітні.
Загинув 29 серпня 2014 р.
Герої не вмирають!


Школьний Олег            1968, Старостинці Вінницька область. Проживав в м. Київ. Розвідник 25-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь» ЗСУ. Навчався у Київському будівельному училищі на столяра. Два роки відслужив за контрактом в прикордонних військах на кордоні з Молдовою. Працював на авіаційному заводі в Києві. Коли на Сході розпочалися бойові дії, був мобілізований. Залишились батьки та сестра. Двоюрідний брат Олега з того ж батальйону, був разом із ним в день його смерті.            28 серпня 2014    біля Комісарівки (Луганська область) військові зробили коридор для вивезення поранених бійців Нацгвардії. Все йшло за планом, але в останню мить почався обстріл з гранатометів. Олег йшов останнім, прикриваючи групу, і був смертельно поранений осколком у голову. Про загибель сина батькам повідомили російські бойовики з його телефону в цинічній формі.
22-річний Володимир Степанюк мало не загинув під обстрілом мінометів біля с. Комісарівки (на межі Донецької та Луганської обл.).

25-й батальйон територіальної оборони «Київська Русь» йшов коридором, щоб забрати поранених бійців. Та чергова зрада — і, наче за наводкою, їх почали обстрілювати. Володимир вижив, загинув його старший двоюрідний брат Олег Школьний, про якого ми писали у попередньому номері.

Хлопці обоє родом із Погребищенського району. Обоє добровільно пішли служити: Олег був розвідником, а Володя служив у ПДВ. Як каже рідна сестра Володимира, з дитинства вони були «нерозлийвода»: вчилися в одній школі, під час навчання в коледжі жили разом у гуртожитку; коли почалася війна — пліч-о-пліч на передовій, доки не потрапили під обстріл...

Осколок потрапив Олегу в голову, а Вову і командира відкинуло від нього на метрів 10 вибуховою хвилею. Їх контузило. Брат побачив, що Олег лежить мертвий. Він, шокований, зірвався, хотів бігти до тих, хто стріляв, казав, що голими руками придушить... Всі його тримали. Командир дав наказ відступати. Хотіли забрати Олега, але командир не міг підняти його. Він — невисокий, змучений, у повному обмундируванні не міг нести Олега. За тілом поїхали наступного дня. Терористи вже встигли зняти з нього обмундирування, яке, до слова, купив хлопцям командир — Брат (в звичайному житті людина небідна), — розповідає рідна сестра Володимира Аліна Блохіна. — У Володі в касці знайшли 38 осколків. У сорочці народився! Він передав каску іншому бійцю — на щастя. Вовка вижив, то й всі, хто носитиме цю каску, переконана, теж виживуть.. http://33kanal.com/33-jj-kanal/shhob-pomstitis-za-svogo-brata-zi-shpitalju-1162.html
Про загибель сина батьків повідомило не його керівництво, а російські бойовики...
У день смерті його мамі зателефонували з його мобільного. Вона думала, що телефонував Олег, але на іншому кінці дроту почулися чужі чоловічі голоси: «Що ж ви таких молодих відпускаєте на війну? І вам не шкода вашого сина? Ось він лежить мертвий, півголови йому відірвало». І слухавку поклали. А вже наступного дня керівництво Олега повідомило батькам про загибель хлопця. Знаю, що з братика зняли і бронежилет, і берці. Навіть військових жетончиків при ньому не було. Думаю, це зробили ті, хто знущався з мами Олега по телефону, — продовжує розповідь Юлія. http://33kanal.com/33-jj-kanal/u-den-zagibeli-olega-jjogo-mami-telefonuvali-1117.html-           

Герої не вмирають!


Голий Віктор Анатолійович       28 вересня 1981, Знам'янка Кіровоградська область. Солдат, рядовий зенітного розрахунку 42-го батальйону територіальної оборони ЗС України Кіровоградської області. Мав дві вищі освіти, у 2003 році закінчив КДПУ ім. В.Винниченка за кваліфікацією «вчитель історії та географії», а також в 2007 ДРІДУ НАДУ при Президентові України за кваліфікацією «магістр державного управління». з 2010 по 2013 рік працював на посаді методиста з питань туризму міського краєзнавчого музею м. Знам’янка. На професійному рівні займався краєзнавчо-пошуковою роботою. Був козаком Окремого Чорноліського полку ім. Козака Мамая, співзасновником ГО «Туристично-краєзнавчий клуб «Чорнолісся», одним із засновників осередку ВО «Свобода» у Знам'янці. Залишилася дружина та син 2013 р.н.        28 серпня 2014          Загинув у боях під Дебальцеве (Донецька область), прикривав відхід колони української військової техніки та ціною власного життя врятував своїх бойових побратимів. За останнім бажанням Віктора він похований на кладовищі у с.Плоске

Герої не вмирають!

Сипченко Микола Іванович         1968, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Сержант, водій зенітного розрахунку 42-го батальйону територіальної оборони ЗС України Кіровоградської області.               
Загинув 28 серпня 2014 (орієнтовна дата) від кулі снайпера у бою, прикриваючи відхід колони української військової техніки та ціною власного життя врятував десятки життів своїх бойових побратимів.
Герої не вмирають!
Батальйон оперативного призначення
Київської конвойної бригади Національної гвардії України

Тищенко Андрій Іванович 10 липня 1976, Улан-Уде Бурятія РРФСР. Проживав у смт Десна (Козелецький район) Чернігівська область. Солдат резерву, стрілець батальйону оперативного призначення Київської конвойної бригади Національної гвардії України. Залишилися дружина та 8-річний син.
Курмашев Олексій Васильович         30 січня 1980, Калінінград, РРФСР. Проживав у місті Умань Черкаська область. Старший солдат резерву, снайпер комендантського взводу батальйону оперативного призначення Київської конвойної бригади Національної гвардії України.
Матвієнко Микола Миколайович       29 листопада 1975, Клавдієво-Тарасове Київська область. Старший солдат резерву, стрілець-навідник батальйону оперативного призначення Київської конвойної бригади Національної гвардії України.
Дога Олег В’ячеславович 18 березня 1981, Веселинове Миколаївська область. Солдат резерву, стрілець батальйону оперативного призначення Київської конвойної бригади Національної гвардії України. Проживав в селі Гребко Переяслав-Хмельницького району Київської області. Залишилась 7-ми річна донька.                      
Колона підрозділів Національної гвардії та Збройних сил України, що рухалась на допомогу силам АТО за маршрутом Дебальцеве – Вуглегірськ 28 серпня 2014 потрапила у засідку, в бою загинули 4 бійці Нацгвардії.

Герої не вмирають!

Сковородін Олексій  39 років, Вишневе (місто) Київська область. Багато років присвятив військовому навчанню. Після служби в армії навчався у Київському військовому інституті управління та зв’язку. Також пройшов службу в 24 окремій механізованій бригаді у м.Яворів. Був мобілізований у квітні 2014 року. Залишились дружина та двоє синів.         Загинув 26 серпня 2014      До серпня військовослужбовець перебував у різних областях. Проте найчастіше знаходився саме у зоні бойових дій АТО, де й загинув під час виконання бойового завдання.

Герої не вмирають!


Федчук Сергій 33 роки, молодший сержант, в/ч А1126, лишилося двоє дітей. Загинув 26-27 серпня 2014 р. (дата ориєнтована)
Стена памяти.
27 серпня
В зоне АТО при выполнении боевого задания погиб отец двоих детей Сергей Федчук.
 33-летний младший сержант Сергей Федчук геройски выполнял свой долг в составе воинской части А1126, куда поступил на службу во время первой волны мобилизации в марте 2014 года #сергейФедчук #ато #погиб

Герої не вмирають!


Брешинський Володимир Олегович 1985, Михайло-Коцюбинське Чернігівська область. Військовослужбовець ЗСУ.                       Помер 26 серпня 2014р. в шпиталі від поранень, отриманих під час боїв в Луганській області

Герої не вмирають!



Федоров Сергій Сергійович        20 квітня 1972, Олійники (Сахновщинський район) Харківська область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар». 
Був поранений у живіт в бою за селище Хрящувате під Луганськом. Сергій тиждень провів у київському шпиталі, однак поранення були несумісні з життям. Помер 26 серпня 2014

Герої не вмирають!


Журавльов Іван           46 років, Корсунь-Шевченківський Черкаська область. Боєць 1-го розвідувального взводу 2-го добровольчого батальйону Національної гвардії України, який підняв український прапор на будівлі міської ради у Слов'янську. Ветеран-«афганець». Працював водієм. Залишились троє дітей.      
Загинув 26 серпня 2014 р.  (орієнтовна дата)      в бою за висоту Савур-Могила разом з Темуром Юлдашевим.
Rodion Shovkoshytnyi
Только что сообщили. Погиб Иван Журавлёв. Один из тех трёх героев, кто снял флаг ДНР с горсовета Славянска и поднял над ним украинский. Вместе с ним был убит и Темур Юлдашев. Ваня был тяжело контужен, Темур ранен. К ним на коробочке прорвались спецы. Взяли раненных и повезли в медпункт. Не довезли... Спаслись пару спецов, с ранениями вышедшие из окружения. Остальных террористы попросту добили...
 Эта информацию некоторое время опровергалась. Сообщалось, что они в плену и живы, что вообще в плен не попадали, что вышли на связь и вот-вот выйдут из окружения. Но подтвердили выжившие спецы сегодня...
 Скверно, но это война. Тут убивают. Соболезнования родным и близким.

Герої не вмирають!

 Юлдашев Темур  (Позивний «Тренер»)     Луганськ. Командир спецбатальйону патрульної служби міліції «Темур». Професійний військовий, до 1990 року служив в Угорщині, після повернення оселився у Луганську. Звільнився із ЗСУ у 2008 році. Громадський діяч, спортсмен, майстер спорту міжнародного класу з пауер-ліфтингу. На початку подій на сході зібрав батальйон добровольців для захисту держави, потрапив у полон до російських бойовиків, які тримали його в будівлі СБУ в Луганську. 15 червня втік з полону і продовжив воювати за незалежність і соборність України.[853] Залишилось четверо дітей.  26 серпня 2014 (орієнтовна дата)   загинув від кулі снайпера в бою за висоту Савур-Могила.

Герої не вмирають!
24-ї окрема механізована бригада (Яворів)

Веливок Владислав Валерійович      25 квітня 1979, Миколаїв. Проживав у Яворові Львівська область. Підполковник, заступник командира бригади з озброєння 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Закінчив Одеський інститут Сухопутних військ (факультет РАО) у 2002 році. Залишилась дружина та двоє дітей, 4-річний син і 2-річна донька.. Загинув 26 серпня 2014 Поховали підполковника Веливок на Личаківському цвинтарі у Львові на полі почесних поховань №76.
Гнівушевський Ігор Васильович        1973, Криве (Радехівський район) Львівська область. Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). До мобілізації працював машиністом бульдозера паливно-транспортного цеху ДТЕК Добротвірської ТЕС. На підприємстві Ігор працював 11 років, свою трудову діяльність розпочав з команди воєнізованої охорони електростанції. Залишилась дружина та троє синів.                    Загинув 26 серпня 2014 під час бойових дій на території Луганської області.

Герої не вмирають!

Гунько Степан  1994, Броди Львівська область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади. Загинув 26 серпня 2014
Він мав мрію продовжити навчання за кордоном, тому пішов на службу за контрактом минулого року, щоб заробити собі на навчання. Обрав десантні війська, бо захоплювався десантниками, читав багато літератури та переглядав фільми про них.

У зоні АТО перебував від початку військового протистояння в Криму, а згодом і на сході держави. Отримав смертельне поранення від снайперської кулі. Разом з особистими речами його рідним передали і молитовник, який завжди мав біля себе в зоні бойових дій загиблий військовослужбовець. Співслуживці зазначили, що гідно і з честю до останнього подиху виконав свій військовий обов'язок.
http://zik.ua/ua/news/2014/09/01/na_lvivshchyni_proshchalys_iz_zagyblym_v_zoni_ato_20richnym_desantnykom_stepanom_gunkom_519448

Герої не вмирають!


Андрейченко Максим Павлович          Мена Чернігівська область. Військовослужбовці ЗС.Загинув             26 серпня 2014 р. (орієнтовна дата)

Герої не вмирають!

Зуєнко Сергій Миколайович       Миргород Полтавська область. Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське), військова частина А1302.Загинув 26 серпня 2014 р.  (орієнтовна дата) під час мінометного обстрілу.

Герої не вмирають!



Галва В'ячеслав Анатолійович  (Позивний «Кузьмич»)      Полковник ГУР МО. Був бойовим інструктором в батальйоні «Азов». Кадровий військовий у третьому поколінні. Закінчив Київське вище загальновійськове командне училище ім.Фрунзе, військову кар'єру розпочав у 1994 році, проходив стажування у Франції, брав участь у миротворчих операціях ООН. З 2010 року звільнився із ЗСУ, займався інструкторською діяльністю з підготовки фахівців спецпризначення, з 2013 року був консультантом-розробником у групі розробки і тестування (ГРТ «Кузьмич») мережі військових магазинів Prof1group (P1G-TAC®). Залишилась вагітна дружина та двоє дітей.
 Про свій професійний шлях розповів в сюжеті P1G-TAC® (2013 рік)[848]              Загинув 26 серпня 2014 в районі Маріуполь - Новоазовськ. Разом з розвідгрупою батальйону «Азов» відбив атаку російських бойовиків на Новоазовськ 25 серпня.

Сегодня, 26 августа, под Мариуполем в бою с российскими оккупантами погиб полковник ГУР МО Украины, сотрудник P1G-TAC®, ГРТ "Кузьмич" - Вячеслав Галва, позывной "Кузьмич". Один из лучших инструкторов и преданных военному делу людей. Группа разработки и тестирования "Кузьмич" будет носить его имя и дальше, и сохранит тот дух и воинские традиции, которые он привнес.
Спи спокойно, дорогой Друг. Мы отомстим.https://vk.com/prof1groupcompany?z=photo-45705177_338279795%2Falbum-45705177_00%2Frev

 Герої не вмирають!

Зуєнко Сергій Миколайович     34 роки, с. Шарківщина (Миргородський район) Полтавська область. Старший сержант, командир відділення 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське), військова частина А1302. Без батька залишився 6-річний син.

Загинув на блок-посту поблизу м. Костянтинівка Донецькій області під час мінометного обстрілу російськими бойовиками 25 серпня 2014.
"Сергій у травні побував у рідному селі в короткотерміновій відпустці. Сходив на могилу матері. Після цього сказав батькові, що коли вб'ють, то щоб поховали його в рідному селі поряд із матір'ю. Моторошно говорити, але він передбачив свою смерть. Хлопці якраз перебували у наметі на блокпосту в зоні АТО. В неї попала мінометна міна. Сергія і ще одного бійця вбило наповал і трьох поранило", – говорить голова Миргородської районної ради Анатолій Карбан.
Похорони призначили на 13 годину дня. Відспівування проводять біля хати покійного. Після цього траурна процесія прямує до місцевого сільського будинку культури. Людей зійшлося багато. Процесія по вулиці розтягується метрів на п'ятсот. Попереду несуть фото покійного та державний прапор України. Домовину заносять у приміщення клубу. Тут під пісню "Пливе кача" прощаються із бійцем АТО. Після цього траурна процесія прямує на місцевий цвинтар. Мітинг жалоби відкриває Ромоданівський селищний голова Олександр Верещака. Дякує батькові, що виховав такого патріота України. Сергій із перших хвилин страшної війни пішов до лав Збройних Сил і чесно, добросовісно виконував свій обов'язок. Просить не забувати стежину до могили, де лежить справжній герой, котрий цінував державу. А коли прийшов на нашу землю ворог, то став на її захист.
У Сергія Зуєнка залишився 6-річний син Денис.
Герої не вмирають!


Шкляр Ігор        27 років, смт Короп Чернігівська область. Молодший сержант 41-го батальйону територіальної оборони України «Чернігів-2».              
Отримав 25 серпня 2014 важкі поранення під Дебальцеве (Донецька область). Боєць понад тиждень пробув у шпиталі, але врятувати його життя не вдалося. Поховали Ігора 27 серпня у рідному Коропі
Герої не вмирають!

Комар Юрій      3 лютого 1992, Дрогобич Львівська область.[843] Військовослужбовець ЗСУ. Залишилась дружина та маленька дитина.          Загинув 25 серпня 2014 р.
Герої не вмирають!


Одуха Андрій    1992, Городок (Львівська область). Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади.
Загинув 25 серпня 2014 р.  орієнтовна дата


Герої не вмирають!
Державна прикордонна служба

Євген Пiкус (на фото ліворуч) прикордонник Державної прикордонної служби

Женьки Пикуса больше нет. Вчера в бою под Красной Таловкой убрал снайпер. Парни сидели в пограничном секрете и на них вышла российская диверсионно-разведывательная группа. 2,5 часа наши погранцы вели огневое противостояние с россиянами. С территории россии на помощь диверсантам подтянулись бтры, нарушив нашу границу, потом залетел вертолёт, вели огонь с воздуха и с сопредельной территории. С нашей стороны есть убитые и раненные, своих орки забрали и вернулись на территорию рф. Погранец Женя (на фото крайний слева) винничанин, в середине сентября ему бы исполнилось 35. Завтра хоронят. Русаки сволочи уже не стесняясь и не скрываясь переходят границу, долбят по нашим пропускным пунктам и подразделеним, отправляют технику чтобы собрать свои трупы и раненых. Здесь, на фб, некоторые оставшиеся знакомые из рф просят не стричь всех россиян под одну гребенку. Отвечу просто: если есть нормальные - собирайтесь и едьте на украино-российскую границу. Беритесь за руки, ложитесь под свои танки или колонны - тогда поверить можно, что есть еще у кого-то из ваших совесть. А сейчас россия, наглая и набыченная на весь мир страна-державка, ведет войну с моей Страной. Убивает моих Сограждан. И моих Друзей. О братстве и дружбе народов говорить уже не смешно даже, не актуально. 
И ни к чему. Не браться мы. Не были никогда. И никогда не будем. Я - точно не прощу. Ни вашу солдатню на нашей земле. Ни вашего молчания. Женьку и всех остальных ребят не вернёшь, мы с ними увидимся в загробной жизни. А с вами встретимся еще в этой. Успеем. Лицом к лицу. Как же вам там спится спокойно, а, сволочи??? ... 
Вечна Память Бойцам. Вечная ненависть и проклятье на головы агрессоров и оккупантов. Горите в аду, мрази. Покойтесь с миром, Земляки... R.I.P.
             https://www.facebook.com/alex.mochanov/posts/1486790664905380


Сороченко Олег С.    1993. Молодший сержант Державної прикордонної служби.

Фірсов В'ячеслав О. Старший прапорщик Державної прикордонної служби.
Арнаут Дмитро І.       Старший прапорщик Державної прикордонної служби. Побував у полоні у російських бойовиків в будівлі СБУ в Луганську, коли вибрався, то повернувся до свого загону на кордон.

25 серпня 2014          о 15:00 прикордонники зупинили диверсійно-розвідувальну групу, яка перетнула кордон з території Росії на ділянці «Красна Талівка» Луганської області, бій тривав 2,5 години. Диверсійна група підтримувалася вогнем з Російської Федерації з мінометів, двох БТР та двох БМП. Крім того, українських прикордонників обстріляли некерованими реактивними снарядами два бойових вертольоти Мі-24 Збройних сил РФ. Під час бою загинули 4 прикордонники, трьох поранено. Завдяки діям героїв прорив через кордон не відбувся. Диверсанти вивезли своїх поранених та вбитих до Росії під прикриттям вогню російських БТРів та вертольотів.
Николай Авдеев Вчера, в 6:31 ·
підполковник Пікус Е. М.
 старший прапорщик Фірсов В.О.
 старший прапорщик Арнаут Д.І.
 молодший сержант Сороченко О.С
 Вчера эти люди погибли под огнем кацапских вертолетов, прикрывавших отход ДРГ. Об этом вчера никто не сказал. И я думал не скажут и сегодня, но РНБО и ДПСУ официально подтвердили.
 Вчера русские вертолеты Ми-24 расстреляли наших парней на нашей территории. В традиционном русском стиле - нагло и безнаказанно, зная, что сбивать их просто нечем.
 Вчера, пока все обсуждали вброс Ляшко и яростно спорили, сколько фэйковых танков приедет в Мариуполь, парни вели бой на границе и умирали. И это никого не интересовало. Обсуждать пресловутый слив пиар-батальонов гораздо интересней...
 У Олега Сороченко, 93го года рождения, осталась невеста, с которой он не успел расписаться.
 Старший прапорщик Дмитрий Арнаут неделю назад сбежал из плена в здании СБУ города Луганска и вернулся в отряд, нести службу.
 Подполковник Евгений Пикус гордо носил простенький желто-синий браслет из последней поставки гуманитарной помощи.
 Вчера они встали насмерть, сцепившись с русской ДРГ на нашей территории. Отвечая подкреплениями на подкрепления, БТР на БТР. Бой шел с трех часов дня. С того самого момента, как на секрет наткнулась ДРГ. Два русских БТР, одна БМП (или еще один БТР), минометы, автоматы, АГС, КПВТ... А под конец еще и два "крокодила" сделали два залпа.
 Вот такое короткое изложение событий. Маленький эпизод нашей отечественной войны. Думайте сами, кто были эти ДРГ, если русские задействовали боевую авиацию для их эвакуации. Представляйте сами, что бы они натворили в наших тылах.https://www.facebook.com/mykola.avdieiev/posts/1555492218007776


Герої не вмирають!

Позивний «Душман»         Луганська область. Чотовий партизанського загону, ветеран-«афганець». В зоні АТО був розвідником, надавав військовим інформацію про базу терористів у Краснодоні та пересування колони російської бронетехніки.   
Загинув 24 серпня 2014 у боєзіткненні із загоном російських спецпризначенців поблизу Краснодона (Луганська область). Про загибель патріота повідомив луганський громадський активіст Дмитро Снєгирьов
Свято зі сльозами на очах. З Луганщини прийшло повідомлення про загибель партизанського чотового друга Душмана. Боєзіткнення з загоном російських спецпризначенців поблизу м.Краснодон.
 -Дмитре, я навіть не уявляв собі, що я знову буду ходити на каравани, але , на цей раз, вже на своїй землі,-останні його слова під час ротації груп.
 Ти взяв свій караван.Спи спокійно . Вічна тобі пам”ять і земля пухом!
http://ukrpohliad.org/news/pid-krasnodonom-zagy-nuv-ukrayins-ky-j-afganets-dy-versant-dushman.html

Герої не вмирають!

Присяжний Євген Миколайович        23 роки, Новомиргород Кіровоградська область. Старший солдат, радист радіогрупи загону спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград). Примітка: можливо військовослужбовець проходив службу в 79 оаембр,    Загинув 24 серпня 2014 внаслідок мінометного обстрілу терористами Савур-Могили на Донеччині, під час виконання надскладного завдання, для виконання якого відправили тільки добровольців, серед яких був і Євген


Герої не вмирають!
Добровольчий спецбатальйон міліції
особливого призначення «Шторм» м.Одеса

Рудницький Вадим Володимирович  10 лютого 1978, Привітів Житомирська область. Сержант міліції, боєць добровольчого спецбатальйону міліції особливого призначення «Шторм» м.Одеса. Протягом чотирьох років брав участь в миротворчих операціях на території колишньої Югославії. Залишилися дружина та 8-річна донька.

Петрівський Степан Петрович  22 роки. Рядовий міліції, боєць добровольчого спецбатальйону міліції особливого призначення «Шторм» м.Одеса                      
Загинув 24 серпня 2014 під час артилерійського обстрілу терористами блокпосту українських сил поблизу смт Георгіївка під Луганськом.


Герої не вмирають!
30-а окрема механізована бригада (Новоград-Волинський).
Юзвінський Вадим Володимирович 31 березня 1974, Городниця Новоград-Волинський район Житомирська область. Старшина ЗСУ. Залишились мати, сестра та троє дітей.       Загинув 21 серпня 2014 р.  орієнтовна дата http://uk.wikipedia.org/wiki/Втрати_силових_структур_внаслідок_російського_вторгнення_в_Україну_(2014)  чи 8 серпня 2014 р. в ході ударно-пошукових дій БТГр бригади в районі с. Перемога Луганської області загинув http://memorybook.org.ua/30/yuzvinsky.htm.      Похований 24 серпня в рідному смт Городниця.
Яцковець Петро Миколайович  26 червня 1971, Остапи Лугинський район Житомирська область. Старшина, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Залишились дружина та п'ятеро дітей.
Заєць Олексій Євгенович 13 березня 1981, Андрушівка Житомирська область. Майор, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Залишились дружина та двоє маленьких дітей.       Похований 28 серпня в рідному місті.
Загинули 24 серпня 2014 р. під час обстрілу опорних пунктів бригади поблизу с. Червона Поляна Луганської області.

Герої не вмирають!

Єременко Андрій Віталійович   35 років, Київ. Офіцер, командир бойової машини 1129-го зенітно-ракетного полку (Біла Церква). Навчався у Київському політехнічному інституті, з третього курсу почав працювати в лабораторії, закінчив аспірантуру, після повернення з війни мав писати дисертацію. Талановитий вчений, науковий співробітник факультету електроніки КПІ, роботи Андрія з мікроелектроніки неодноразово визнавали кращими на міжнародних наукових конференціях.    Загинув 23 серпня 2014    в бою під Донецьком. Коли бійці потрапили під обстріл з РСЗВ «Град», Андрій спочатку врятував своїх підлеглих, а потім вже сам залишив бойову машину і осколком був смертельно поранений

Герої не вмирають!
Національна гвардія України


Смоляр Олександр Васильович        Майор Національної гвардії України, в/ч 3039 (Миколаїв).
Бабкевич Олег 1974, Олександрівка (Вознесенський район) Миколаївська область. Старший солдат підрозділу Національної гвардії України. Залишилась дружина та троє дітей.                  
Яриш Олександр       44 роки, Миколаїв. Молодший сержант підрозділу Національної гвардії України            В бою поблизу м. Амвросіївка 23 серпня 2014 р., своїми рішучими і вмілими діями Олександр допоміг бойовим товаришам знищити велику кількість бойової техніки ворога, але сам загинув.

Загинули в бою з російськими бойовиками близько 10-ї години ранку 23 серпня 2014 р. в районі селища Лисиче під Амвросієвкою Донецької області. Під час рейду бійці Нацгвардії знищили автомобіль КамАЗ з терористами та два КамАЗа зі зброєю та боєприпасами, що рухалися в колоні у супроводі двох БТРів з боку Російської Федерації.


Державна прикордонна служба

Два військовослужбовця Державної прикордонної служби.                 23 серпня близько 18.00 на ділянці відділення прикордонної служби «Василівка» Донецького загону в ході бойового зіткнення з сепаратистами загинули 2 прикордонника.


Герої не вмирають!
Батальйон територіальної оборони «Айдар»

Писаренок Андрій Володимирович  8 листопада 1989, Петрівка (Компаніївський район) Кіровоградська область. Проживав у с. Губівка. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар». Після закінчення 11 класів пішов працювати. Останнім часом займався особистим селянським господарством. На війну пішов добровольцем 4 липня. Залишилась дружина та двоє синів 2-х і 4-х років.    
Загинув 23 серпня 2014 р.  в бою з російськими бойовиками під Луганськом. Поховали Андрія 28 серпня в місті Бобринець, де живуть його батьки.

Бойко Володимир Степанович 16 жовтня 1985, Ярунь (Новоград-Волинський район) Житомирська область. Солдат, боєць батальйону територіальної оборони «Айдар». Був учасником Революції Гідності. Записався добровольцем до батальйону через Сватівський райвіськкомат. Залишилися син, донька та батьки.                    
Загинув в Луганській області в бою з російськими бойовиками 23 серпня 2014.

Гарковенко Євген Миколайович боєць батальйону територіальної оборони «Айдар»
Кораблев Андрій Віталійович боєць батальйону територіальної оборони «Айдар»
Черноволов Володимир Олександрович боєць батальйону територіальної оборони «Айдар»
Бійці батальйону територіальної оборони «Айдар загинули в бою  23 серпня під Сєвєродонецьком (Луганська область). Про це повідомили на сторінці батальйону у Facebook 28 серпня.


Андріюк Василь Васильович  (Позивний «Німець») Косів Івано-Франківська область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар». Був активним учасником Революції Гідності. Залишились дружина, доросла донька та 4-х річний син. Останнє інтерв’ю загиблого бійця ДРИМБА.ТВ

Петросян Оганес Арутюнович  41 рік. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар». Був учасником Революції Гідності, в липні записався до батальйону. Залишились дружина та донька.  
ЕВРОМАЙДАН | МАЙДАН | АТО
Наших героїв потрібно знати в лице! Максимальний репост!

Прощаемся с Петросяном Вовой (Петросяном Оганесом Арутюновичем) 04.08.1973-23.08.2014.
Ему был 41 год 36 из которых он прожил в Украине. Он был на Майдане. В июле записался добровольцем в батальон Айдар и погиб 23 августа. Отчаянно рвался защищать свою Украину, которая дала ему жену, дочь. Защищал землю на которой похоронен его отец. Был сердцем и душой батальона. Смеялся, улыбался, шутил, защищал. Навсегда останется в нашей памяти светлым, добрым человеком. Настоящим Героем и Патриотом. Помним.Любим.Скорбим.https://vk.com/wall-20572894_1472161

Загинули під Луганськом в бою з російськими бойовиками 23 серпня 2014 р.


Герої не вмирають!

Приходько Володимир Володимирович    Народився 17 червня, Цміни Маневицький район Волинська область. Солдат, старший навідник 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Виріс в багатодітній сім'ї, де був наймолодшим. Після школи вступив до Маневицького ліцео освоювати столярну справу. Навчання не закінчив, бо призвали в армію, служив у десантних військах. Коли повернувся, їздив на заробітки то в Київ, то в Москву, останнім часом працював у бригаді, що будувала клуб у селі Галузія. У квітні був мобілізований. Залишились батьки, двоє братів і дві сестри.              Загинув у бою під смт Старобешеве (Донецька область) 22 серпня 2014

Герої не вмирають!
1-а окрема гвардійська танкова бригада
(Гончарівське Чернігівська область)

Андрейченко Максим Павлович        Мена Чернігівська область. Водій-механік 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське Чернігівська область), в/ч А1815. Після школи навчався у Конотопському політехнічному технікумі, потім здобув вищу освіту в Конотопському політехнічному інституті.
Лущик Микола Григорович        22 травня 1976, Тютюнниця Чернігівська область. Рядовий, навідник 3-го танкового взводу 1-ої танкової роти 1-го танкового батальйону 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське Чернігівська область), в/ч А1815. Останні 10 років працював трактористом в ДП «Корюківське лісове господарство». Залишилась мати і два брати.                 
Загинули в смт Біле Лутугинського району під Луганськом під час мінометного обстрілу 22 серпня 2014.


Герої не вмирають!
12-й батальйон територіальної оборони «Київ»


Войтенко Олег  36 років, Київ (район Дарниця). Молодший сержант, кулеметник 12-го батальйону територіальної оборони «Київ». У Олександра залишилися дружина та донька. Олег був важко поранений і помер на операційному столі
...Я мобілізувався з Олегом разом. Не знав його доти, потоваришував уже у Фейсбуці. Сьогодні із самого ранку дізнався, що він у важкому стані на операційному столі. Через дві години виявилося, що лікарі були безсилі. Почуваюся так, наче вбили мого родича. Якось совісно, що він 200-й у морзі, а я живий удома ночую...
 Царство небесне. Dmytro Lykhoviy https://www.facebook.com/dmytro.lykhoviy/posts/707452069309845


Боровик Дмитро Олексійович  27 років, Київ. Боєць 12-го батальйону територіальної оборони «Київ». Працював машиністом електропоїздів електродепо «Оболонь» Київського метрополітену. Добровольцем пішов захищати державу.                        Бійці батальйону перебували на своїх бойових позиціях в Луганську, в Жовтневому районі. Близько 4-ї години ранку 22 серпня 2014 по їх позиціях терористи відкрили залповий вогонь з танку. Двоє бійців загинули, ще шість отримали поранення. Поховали Дмитра 25 серпня на Берковецькому цвинтарі.
Товариші по службі згадують про Діму, як про веселу і чуйну людину, пише kiev.vgorode.ua. "Він був моїм одногрупником по техшколі, коли вчилися на машиніста. Я навчався на Куренівську гілку, а він на - Сирецьку. Він заводила в компанії був, веселий, чуйний, у нього батько теж машиніст, працював машиністом спочатку на Сирецькій гілці, потім перейшов до нас на лінію. Як я розумію, Діма пішов добровільно в АТО", - розповідає про загиблого його колега, машиніст Дмитро Рода.http://kiev-ukr.segodnya.ua/kpeople/v-zone-ato-pogib-mashinist-kievskogo-metro-547125.html
Боєць 12-го батальйону територіальної оборони «Київ». Призваний Подільським військкоматом.         22 серпня 2014          Бійці батальйону перебували на своїх бойових позиціях в Луганську, в Жовтневому районі. Близько 4-ї години ранку по їх позиціях терористи відкрили залповий вогонь з танку. Двоє бійців загинули, ще шість отримали поранення

Герої не вмирають!

Войтенко Олег  Київ (район Дарниця). Молодший сержант, кулеметник 12-го батальйону територіальної оборони «Київ». У Олександра залишилися дружина та донька.
22 серпня 2014 р.      бійці батальйону перебували на своїх бойових позиціях в Луганську, в Жовтневому районі. Близько 4-ї години ранку по їх позиціях терористи відкрили залповий вогонь з танку. Олег був важко поранений і помер на операційному столі
 Dmytro Lykhoviy
22 августа в 11:33 · Киев ·
Друзі, потрібна ваша допомога.
 Сьогодні під танковим обстрілом на Донбасі загинув наш побратим, киянин, кулеметник 12-го батальйону територіальної оборони молодший сержант Олег Войтенко.
 Рішення Кабміну про визнання учасників АТО учасниками бойових дій досі не прийнято, тож міська влада не хоче ховати загиблих безплатно. Держава обіцяє родинам загиблих військовослужбовців компенсації, але з нашою бюрократією цих грошей потрібно чекати місяцями.
 В Олега залишилися дружина Тетяна й донечка Діана. Їм потрібні не лише співчуття, а й фінансова підтримка.

 Ніякі гроші не замінять дитині тата, а жінці - коханого чоловіка. Але давайте скинемося хоч чимось.
 Номер картки Приватбанку Тані Войтенко - 5168757220226023.
 ...Я мобілізувався з Олегом разом. Не знав його доти, потоваришував уже у Фейсбуці. Сьогодні із самого ранку дізнався, що він у важкому стані на операційному столі. Через дві години виявилося, що лікарі були безсилі. Почуваюся так, наче вбили мого родича. Якось совісно, що він 200-й у морзі, а я живий удома ночую...
 Царство небесне.https://www.facebook.com/dmytro.lykhoviy/posts/707452069309845


Герої не вмирають!


Фігурський Артур Сергійович   27 років, Нововоскресенка Миколаївська область. Мешкав із сім'єю у Миколаїві. Сержант, командир відділення 145-го окремого ремонтно-відновлювального полку (Миколаїв). До лав Збройних сил України прийшов служити за контрактом. Був талановитим слюсарем. На території, де проходять бої, відновлював пошкоджену техніку. Залишилась дружина та двоє маленьких дітей.          21 серпня 2014   помер у військовому шпиталі від поранень, отриманих під час обстрілу з важкої артилерії російськими бойовиками.


Герої не вмирають!

Приймак Сергій Васильович     25 років, Полиці (Камінь-Каширський район) Волинська область. Молодший сержант, військовослужбовець 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Був мобілізований 9 квітня, після підготовки здійснював охорону поїздів із боєприпасами в Запорізькій області, потім був направлений на Донеччину.              Підрозділ Сергія охороняв блокпост, що знаходився в полі між райцентром Мар'їнка і селом Новомихайлівка (Мар'їнський район) в Донецькій області. Більше тижня бійці відбивали напади російських бойовиків. Сергій 21 серпня 2014 отримав смертельні поранення під час мінометного обстрілу блокпоста

21 серпня   близько п’ятої години, була остання розмова Сергія із сестрою Ольгою. Він обіцяв через два тижні прийти у відпустку. А ще дуже хотів купити ноутбук для меншої сестрички Тетяни, яка цьогоріч стала студенткою Київського вишу. І було ще багато-багато світлих молодечих мрій і сподівань..А після цієї розмови стався мінометний обстріл їхнього блокпосту..Тяжких поранень зазнали троє вояків, Сергій – смертельного поранення.Одна мить вбила все...
http://www.visti-kamenia.com/news/v-den-nezalezhnosti-ukra-ni-pohovali-sergiya-priymaka-iz-sela-polici-04306-28



Герої не вмирають!
28-а окрема механізована бригада
(Чорноморське (Одеська область)
Ончуров Сергій            Джанкой АР Крим. Старший лейтенант 28-й окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область).             Загинув 21 серпня 2014 під час обстрілу терористами з РСЗВ «Ураган» в районі Кутейникове - Старобешеве в Донецькій області. Офіцер прикрив собою солдата і врятував йому життя, а сам загинув. Похований 28 серпня в місті Джанкой.
Хінєв Ігор Павлович 22 березня 1984, Болград Одеська область. Старший солдат, заступник командира взводу                Загинув 21 серпня 2014 у зоні проведення АТО поблизу м. Донецьк, прикривши своїм тілом двох бойових товаришів. Поховання відбулося 25.08.2014 в м. Болград Одеської області
5 августа, в день рождения города, Болград прощался с одним из своих сыновей. На поле боя в ходе антитеррористической операции погиб замкомвзвода, старший солдат Игорь Павлович Хинев. Ему только исполнилось тридцать… Он совершил подвиг, прикрыв своей грудью сослуживцев. Своей жизнью он спас двух боевых товарищей. «Он настоящий герой», — говорили безутешной матери люди. А она, серая от горя, похоронившая полгода назад мужа, только тихо отвечала: «У меня теперь нет сына…».http://inforechie.com/bolgrad-poproshhalsya-s-eshhe-odnim-svoim-synom/

Герої не вмирають!

Лук'янюк Костянтин Костянтинович  22 квітня 1993, Карапчів (Глибоцький район) Чернівецька область. Старший солдат, старший навідник 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Служив за контрактом.   21 серпня 2014          загинув біля Лутугине (Луганська область) під час обстрілу російськими бойовиками.

Герої не вмирають!


Гопонько Віталій   26 років, Мукачеве Закарпатська область. Сержант 128-ї окремої механізованої бригади. Закінчив Мукачівський професійний ліцей, з 2007 року розпочав військову службу за контрактом.           21 серпня 2014    загинув під Луганськом під час артилерійського обстрілу терористами. 128-а бригада тримає оборону луганського аеропорту.


Герої не вмирають!

Єременко Андрій Віталійович   5 серпня 1979 35 років, Київ (Святошинський район). Лейтенант, командир машини протиповітряної оборони 1129-го зенітно-ракетного полку (Біла Церква), в/ч А1231. Навчався у Київському політехнічному інституті, з третього курсу почав працювати в лабораторії, закінчив аспірантуру, після повернення з війни мав писати дисертацію. Талановитий вчений, науковий співробітник факультету електроніки КПІ, роботи Андрія з мікроелектроніки неодноразово визнавали кращими на міжнародних наукових конференціях. Залишилась дружина та 10-річний син.       21 серпня 2014            загинув під час обстрілу російськими бойовиками поблизу с. Старогнатівка (Тельманівський район Донецька область) в 15 км від кордону. Коли бійці потрапили під обстріл з РСЗВ «Град», Андрій спочатку врятував своїх підлеглих, а потім вже сам залишив бойову машину і осколком був смертельно поранений в голову.

Він загинув у бою під Донецьком, рятуючи своїх бойових товаришів. Андрія мобілізували. П’ять місяців служив на Сході – командиром бойової машини. Батькам про те, де знаходиться, не говорив. Після повернення, повинен був писати дисертацію. Його роботи по мікроелектроніці неодноразово визнавали кращими на міжнародних наукових конференціях.
Віталій Молчанов, доцент, викладач КПІ:
 - Він до нас прийшов як студент, потім починаючи з третього курсу почав працювати в лабораторії, закінчив аспірантуру. Він талановитий учений. Це дуже велика втрата і для нашої лабораторії і для кафедри. Але він дійсно загинув геройськи.
Олег Гуманний, заступник командира Білоцерківського зенітно-ракетного полку:
- Коли вони потрапили під обстріл з Градів Андрій спочатку, жертвуючи своїм життям, врятував своїх підлеглих, а потім вже сам покидав бойову машину і осколком був смертельно поранений. Це людина з великим серцем.
http://7days-ua.com/news/vin-zahynuv-zahyschayuchy-bojovyh-tovaryshiv-vid-hradu-u-kyjevi-pohovaly-aspiranta-kpi-video/

Герої не вмирають!

Вербицький Олексій Оленинське Охтирський район Сумська область. Механік-водій 2-ої обслуги 27-го реактивного артилерійського полку.          Загинув 21 серпня 2014 під час обстрілу терористами вогневих позицій української армії поблизу с. Старогнатівка (Тельманівський район Донецька область)

Герої не вмирають!

Військовослужбовець добровольчого батальйону.              В обідню пору 21 серпня 2014 із важкої артилерії двічі був обстріляний блокпост Національної гвардії та добровольчих батальйонів МВС поблизу міста Тельманове Донецької області, у прибережній зоні за кілька кілометрів від кордону з РФ. Бійці евакуювали в укриття мирних громадян, які перетинали блокпост. Обстріл проводився з боку кордону із РФ. Серед військовослужбовців добровольчих батальйонів є втрати: одного бійця було вбито, ще одного – поранено.

Герої не вмирають!

Лимар Сергій       1989, Полтава. Старший лейтенант, командир взводу Національної гвардії України, один з кращих радистів своєї роти. Випускник Полтавського інституту зв'язку.
21 серпня 2014          о 5-й ранку з території РФ з РСЗВ «Град» було обстріляно Центр бойового управління в районі с. Староігнатівка (Тельманівський район Донецька область). Обстріл був неочікуваний, бо позиції знаходяться далеко на південь від лінії фронту, в тилу. Поховали Сергія на Божківському кладовищі
В 2012 году Сергей оставил на своей страничке Вконтакте следующие стихотворные строки:
«Жизнь — это шанс, не упусти его.
 Жизнь — это красота, удивляйся ей.
 Жизнь — это мечта, осуществи ее.
 Жизнь — это игра, так играй!
 Жизнь — это любовь, так люби!
 Жизнь — это тайна, так разгадай ее.
 Жизнь — это трагедия, выдержи ее.
 Жизнь — это приключение, решись на него.
 Жизнь — это жизнь, спаси ее!
 Жизнь — это счастье, сотвори его сам.
 Жить стоит. Не уничтожай свою жизнь!»
Вечная память герою...http://www.poltava.pl.ua/news/29581/


Герої не вмирають!

Лесешак Дмитро Васильович   1 листопада 1984, Рихтичі Дрогобицький район Львівська область. Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Закінчив Дрогобицький механічний технікум, після служби в армії працював майстром на Долотному заводі. Залишились батьки і брат.     21 серпня 2014   загинув в бою поблизу смт Георгіївка під Луганськом під час артилерійського обстрілу російськими бойовиками.
Дрогобич — місто патріотів !
15 сентября 2014 в 13:00

Ще один Герой... Вже дванадцятий... Загинув ЩЕ!! 20 серпня ДМИТРО ЛЕСИШАК, з с.Рихтичі .Був доставлений в морг м.Харкова 21.08.2014. Родина була не повідомлена. Як стало відомо,сьогодні рідні упізнали тіло та зусиллями небайдужих краян намагається доставити тіло Героя додому. Повна бездіяльність військових чиновників.Навіщо такі командири, воєнні комісари та головнокомандувач?!
Це ж чийсь син, чийсь коханий....

Спочивай з миром, Воїне...

http://vk.com/drohobych_is_town_of_patriots?w=wall-24455671_6175

Герої не вмирають!
Екіпаж гелікоптера Мі-24
Бірюк Олег 1976, Охтирка Сумська область. Майор, член екіпажу гелікоптера Мі-24
Член екіпажу гелікоптера Мі-24       
20 серпня 2014          В районі смт Георгіївка (Лутугинський район Луганська область) під час виконання бойового завдання терористи збили гелікоптер Мі-24, двоє членів екіпажу загинули.

Герої не вмирають!

Джужа Руслан  село Максим Чернігівська область. Сержант 13-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області.          Загинув в боях під Луганськом 20 серпня 2014  орієнтовна дата           

Герої не вмирають!

Батальйон територіальної оборони «Айдар»
Міхнюк Олег Іванович     27 жовтня 1965, Чернігівська область. Проживав у Києві. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар». Ветеран-афганець. Нагороджений двома орденами "Червоної Зірки" і медаллю "За відвагу". Був активним учасником Революції Гідності, сотник 8-ї «афганської» сотні Самооборони.          
Загинув 20 серпня 2014 р. в боях за звільнення Луганська
После событий Майдана многие из самообороновцев и ветеранов Афгана поступили на военную службу в части Национальной гвардии или другие силовые подразделения и поехали в зону АТО. Олег Михнюк был в составе батальона "Айдар", который участвует в боях за освобождение Луганска.
Многие кременчугские воины-афганцы или те, кто были на Майдане, лично были знакомы с сотником 8-й сотни. По их словам, Олег на Майдане пользовался большим авторитетом. Он прошел Афганистан, его советы как опытного бойца ВДВ были очень полезными защитникам, которые не имели боевого опыта.
Справка.
Олег Михнюк родился 27 октября 1965 года на Черниговщине. 29 октября 1983 был призван в ряды Вооруженных Сил СССР. Окончил учебное подразделение в г. Гаджунай Прибалтика, получил звание сержант. С 4 марта 1984 служил в Афганистане. В 7-й роте был заместитель командира 3-го десантно-штурмового взвода.
На Джелалабаде пытаясь вытащить раненых товарищей из под прицельного огня снайпера был тяжело ранен. Много сделал для ветеранского движения и сослуживцев.
С 1991 по 1993гг. начальник медико-социального отдела УСВА. С 1994 по 1995гг. заместителем председателя Правления Киевской областной Союза воинов-интернационалистов. С 1995гг. работал (УСВА) в должности руководителя управления реабилитации и лечения.
Награжден двумя орденами "Красной Звезды" и медалью "За отвагу".http://kremenchugtoday.com.ua/news.php?id=35291&year=2014&today=21&month=08
Аболмасов Андрій Вікторович
Кобишин Сергій Олександрович
Деревянко Сергій Вікторович
Сніденко Євгеній Федорович
Чикильов Андрій Володимирович
Загинули з 16 по 21 серпня 2014 р.


Герої не вмирають!

Білоус Сергій Степанович         Скелівка Старосамбірський район Львівська область. Старший сержант. Загинув  20 серпня 2014     в бою поблизу смт Георгіївка під Луганськом.

Герої не вмирають!


Куц Геннадій       2 червня 1991, с. Ковпита, Чернігівська область. Солдат 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське).  Загинув 20 серпня 2014
Евгений Моргунов
Загинув мій знайомий!!! село Ковпита, Чернігівський район!!! Багато років спілкувались!!! 1 окрема гвардійська танкова бригада!!! Слава Герою!!! Україні Слава!!!https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1470063123256093&id=100007572574117

Герої не вмирають!

Данілов Едуард         1968, Дубно Рівненська область. Військовослужбовець ЗС України, капітан, вертолітний технік, учасник Антитерористичної операції.      20 серпня 2014
 орієнтовна дата       Капітан Данілов Е., який брав участь у АТО, помер у сні.



Герої не вмирають!
Батальйон територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України

Падюков Альберт Володимирович   43 роки, Клячаново Мукачівського району Закарпатська область. Боєць батальйону "Айдар". Проживав в Києві залишилась дружина та 14-річний син.  
Загинув 19 серпня 2014      від осколкового поранення у скроневу частину голови під час зачистки м. Металіст Луганської області.
Як розказав Мукачево.net брат загиблого пан Юрій, герою було 43 роки.
Загинув військовий від осколкового поранення у скроневу частину голови під час зачистки міста Металіст, Луганської області. Воювати у батальйон "Айдар" пішов добровольцем.
 Пан Альберт народився у Клячанові, що на Мукачівщині, виш закінчував в Ужгороді. У 90-х роках переїхав жити у Київ, там одружився, наразі у нього 14-річний син, який зараз разом з дружиною Альберта приїхали у село Клячаново. Загиблий був хорошим отцем та художником, малював гарні картини.http://www.mukachevo.net/ua/News/view/97809-У-зоні-АТО-загинув-ще-один-військовий-Падюков-Альберт-з-Мукачівщини


Климчук Сергій Дмитрович       19 березня 1969, Троянівка (Маневицький район) Волинська область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар». Проживав у місті Луцьк. У 1994 році закінчив Волинський державний університет імені Лесі Українки за спеціальністю вчитель української мови та літератури, у 1994 - Інститут післядипломної освіти за фахом юрист. Працював юристом у Волинському обласному центрі з надання безоплатної правової допомоги. Довгий час був членом Козацького Стрілецького Братства. Брав активну участь у Революції Гідності, самооборонець зимового столичного Майдану. Залишилась дружина та донька. Загинув 19 серпня 2014 в бою під Луганськом. Між бійцями батальйону та російськими бойовиками кілька днів точилися запеклі бої в районі села Хрящувате та смт Новосвітлівка за контроль над трасою Краснодон - Луганськ, якою йшло постачання зброї, бронетехніки та російських бойовиків з РФ до Луганська. Поховали Сергія на Алеї почесних поховань кладовища у селі Гаразджа

  Герої не вмирають!

Полегенько Дмитро Павлович  27 березня 1988[683], Чернігів. Стрілець 13-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області «Чернігів-1». Працював в одному з будівельних гіпермаркетів. Під час Революції Гідності неодноразово був на Майдані. Після анексії Криму добровольцем записався до війська. Був єдиною дитиною в сім'ї, рік тому похоронив батька.        

Загинув в ніч на 19 серпня в Станично-Луганському районі Луганській області, під час обстрілу з РСЗВ «Град» та самохідних артилерійських установок.

Герої не вмирають!

93-а окрема механізована бригада (Черкаське)
Сухопутних військ ЗС України
Лавошник Юрій         36 років, Буринь, Сумська область. Капітан, командир реактивної батареї. Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське) Сухопутних військ ЗС України. Залишилися дружина, дворічна донька та п’ятнадцятирічний син.                Загинув 18 серпня 2014 р. в зоні проведення АТО поблизу Старобешеве на Донеччині.

 Перов Артур Дмитрович    18 травня 1992. Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське) Сухопутних військ ЗС України, призваний за мобілізацією.                  Загинув 18 серпня 2014 р. в зоні проведення АТО, - про це повідомив заступник Запорізького обласного військового комісара Михайло Логвинов.
18 августа в зоне АТО погиб еще один запорожец Артур Перов. Об этом сообщила его сестра Алина.
Украинские военные попали под обстрел «Ураганом».
- Артура уже опознали, это действительно он погиб! Брат ушел из жизни с командиром. У Артура пулевое ранение в голову. Похороны в среду — написала девушка.
Сестра говорит, Артур родился 18 мая и ушел из жизни тоже 18, правда, августа.http://zanoza-news.com/?p=24297

Герої не вмирають!


Подгорний Сергій Миколайович          18 жовтня 1964, Нова Каховка, Херсонська область[28]. Боєць батальйону спецпризначення МВС «Київ-2». Працював у Львівському інституті фізкультури. Сотник 17-ї сотні Самооборони Майдану.
Застрілений 18 серпня 2014 р. під час операції із захоплення диверсантів у смт. Чорнухиному (Луганська область). Сергій першим увірвався до будинку і був застрелений. Терористи перебували в будинку, де знаходились мирні мешканці, тому під час операції бійці батальйону не застосовували гранати та інші засоби, ризикуючи власним життям.
Об этом в своем ""Фейсбуке" пишет главред Цензор.НЕТ Юрий Бутусов.
Он отмечает: "Сергей Подгорный... Сотник 17-й сотни Самообороны Майдана. Прошел весь Майдан с первого и до последнего дня... Воин по духу, по крови, по бесстрашию и по поступкам. Сергей из Новой Каховки Херсонской области, работал во Львовском университете физкультуры.
Доброволец батальона спецназ МВД Украины "Киев-2". Сегодня, во время операции по захвату банды диверсантов в поселке Чернухино, Сергей первым ворвался в дом. Могли врага закидать гранатами - но бандиты в доме прикрывались мирными людьми, и бойцы не стали рисковать жизнью мирных граждан - рискнули своей. Для этих парней честь дороже жизни...
 Российский агент захвачен в плен. Никто из мирных граждан не пострадал. Но Сергей... Спасибо, герой. В двух словах про твою жизнь и твою борьбу не рассказать. Мы не забудем тебя. Мы будем стараться жить достойно твоей памяти..".Источник: http://censor.net.ua/p298578


Герої не вмирають!

Мушта Максим Олександрович         22 липня 1989, Вінницька область. Старший інструктор-кулеметник БТР роти оперативного призначення на бронетранспортерах спецпідрозділу «Ягуар» Національної гвардії, військова частина 3028 (Калинівка). Після закінчення вінницького коледжу у 2008 році пішов служити за контрактом. Залишились дружина та 1,5-річний син.                      
Під час звільнення від терористів міста Ясинувата (Донецька область) 17 серпня 2014р. гвардійці потрапили під ракетно-артилерійський обстріл. Снаряд пробив броню БТРа, Максим загинув від отриманих поранень.

Мовчазний та сумлінний Максим завжди з величезною відповідальністю ставився до виконання завдань на службі. «В частину він прийшов ще юнаком, - розповідає ротний майор Андрій Волков. – 19-річний Максим розпочав військову службу одразу контрактником у 2008 році після закінчення вінницького коледжу.»
Він тільки починав своє життя: 22 липня відсвяткував 25-річчя. А півтора роки тому у Максима Олександровича народився син.
Екіпаж підбитого БТРу намагався привести до тями товариша, але отримані травми виявилися несумісні з життям. Побратими старшини Мушти з величезним болем в серці сприйняли звістку про втрату.
Особовий склад Нацгвардії висловлює щирі співчуття родині загиблого.
Прес-служба Національної гвардії Україниhttp://vv.gov.ua/news.php?nid=5585&lang=ua

Герої не вмирають!

Кондратенко Василь Олексійович    20 грудня 1987, Шостка, Сумська область. Стрілець - помічник гранатометника, військовослужбовець військової служби за контрактом 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади                 

Загинув 17 серпня 2014 під час штурму терористами блок-посту українських військових поблизу м. Ясинувата Донецької області.
«Василий Кондратенко окончил 9 классов общеобразовательной школы № 7, далее учился в ПТУ 19 города Шостка. С декабря 2006 года он решил связать свою жизнь с украинской армией и принял решение служить по контракту в г. Чугуев Харьковской области в роте охраны авиационной части. С 16 марта 2010 года Василий служил по контракту в 95-й отдельной аэромобильной бригаде в г. Житомир», - сообщает пресс-служба горсовета Шостки.
По информации сайта, именно в Житомире Василий Кондратенко встретил свою будущую жену Анну. Пара поженилась 17 августа 2012 года.
Спустя два года - 17 августа, принимая участие в антитеррористической операции на востоке Украины, Василий Кондратенко позвонил жене, поздравил ее с годовщиной свадьбы, а во второй половине дня во время боя он получил тяжелое ранение в сонную артерию.
Похоронят бойца 95-й бригады Василия Кондратенко в родном городе 21 августа.http://www.zhitomir.info/news_138023.html

Герої не вмирають!

Коза Денис Євгенович     29 років, Чорнобаївка (Білозерський район) Херсонська область. Військовослужбовець ЗС України.                       Загинув 17 серпня 2014 під час виконання складного бойового завдання в ході антитерористичної операції на сході України.

Герої не вмирають!

Луцишин Іван   Самбірський район Львівська область. Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів).                 Загинув 17 серпня 2014 в бою під Луганськом

Герої не вмирають!

Герасимик Дмитро Миколайович     с. Видерта Камінь-Каширський район Волинська область.                        Помер 17 серпня 2014р. у дніпропетровському шпиталі від тяжкого поранення у голову, яке отримав в зоні АТО

Герої не вмирають!

25-а Дніпропетровська повітряно-десантної бригада,
військова частина А1126 (Гвардійське)


Ричков Вадим  (на фото з дружиною) Дніпропетровськ. Військовослужбовець 25-ї окремої аеромобільної бригади (Дніпропетровськ) Високомобільних десантних військ Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 17 серпня 2014 р.у зоні проведення АТО

"Вчора у моєму світі все перевернулось. Але це мій світ. Вічна Слава Героям!" – написала Таня у Facebook, додавши фото свого чоловіка Вадима.
Пізніше Юрій Бірюков доповнив її повідомлення тим, що на фронті справді загинув чоловік Тані.
Таня Ричкова – безстрашний волонтер, яка пробирається у найнебезпечніші точки зони АТО, доставляючи туди ліки, продукти, одяг, амуніцію.
Під опікою Тані  - вся 25 бригада, в якій служив і її чоловік, який ще у березні сам пішов у військкомат записуватись добровольцем.
Як розповідала Таня, саме через нього вона і виявилась втягнутою у волонтерство.
"Чоловік тут таки подзвонив і сказав везти речі, бо він вже у частині. Я приїхала, побачила, що хлопців забирають от прямо у чому вдягнуті і кинулась допомагати. Спершу на це пішли всі сімейні гроші, далі – депозити батьків, потім я зрозуміла, що крім третього батальйону, в якому служить мій чоловік, є ще тисячі інших військових 25-ї військово-десантної бригади. І їм теж потрібна допомога", - розповідала Таня.http://life.pravda.com.ua/person/2014/08/18/178045/

Гуцул Едуард Григорович         1977, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Військовослужбовець 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське).   Загинув 17 серпня 2014 (орієнтовна дата)
Єманов Олексій Петрович         1988, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Військовослужбовець 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське).  Загинув 17 серпня 2014 (орієнтовна дата)
Наталья Разницына
Эдуард Гуцул и Алексей Еманов служили в одной роте... Эдуард был убит пулей снайпера, когда бойцы ехали в БМД, умер на руках у друга... Алексей погиб через сутки... Герои не умирают!https://www.facebook.com/geroikrivbassa/photos/a.508650745947572.1073741827.500633900082590/514710005341646/?type=1
Король Віталій Сергійович        1980, Апостолівський район Дніпропетровська область. Військовослужбовець 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Працював в Кривому Розі на ТОВ "Кривбаспромводопостачання".    Загинув 17 серпня 2014 (орієнтовна дата) 
Ятченко Сергій Олександрович         1985, Мар'янівка (Криворізький район) Дніпропетровська область. Військовослужбовець 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Загинув 17 серпня 2014 (орієнтовна дата)

Маковій Юрій Олександрович  1970, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Військовослужбовець 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське).  
Федочук Сергій Володимирович       1981, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Військовослужбовець 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське).
Шевчук Сергій  Борислав Львівська область. Військовослужбовець 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське).
Загинув 17 серпня 2014 в бою під Макіївкою в Донецькій області

Герої не вмирають!




Козюбчик Андрій Михайлович  (позивний «Орест») 3 серпня 1981, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Проживав в Івано-Франківську. Боєць Добровольчого Українського Корпусу. Член ВО "Тризуб" ім. Степана Бандери. Активний учасник Революції Гідності, боєць сотні самооборони "Правий сектор".      Загинув 17 серпня 2014
Олена Білозерська
Ми не були близькими знайомими, але він так завжди по-доброму посміхався до вух, коли мене бачив...
В один з перших днів чи тижнів Майдану, коли я прийшла на 5-й поверх Будинку профспілок, де мешкали "правосєки", саме Орест подарував мені ганебну листівку, у якій тих, хто закриває обличчя масками, називали тітушками, хоча справжні тітушки ніколи не носили масок - кого їм тоді було боятися? І я написала тоді статтю, що це ганьба...

Вже після Майдану у нього були, як то прийнято казати, "проблеми з законом" - через історію зі стріляниною, після якої ПСівці змушені були залишити готель "Дніпро". Наскільки я зрозуміла, то був класичний самозахист, але через те, що зброя була нелегальна, Орест тривалий час пробув під вартою. Скільки тоді було смороду через озброєний "Правий сектор!". Про це тоді говорили всі, але ніхто не знав, якою ціною і з якими муками діставалася ця зброя. Зараз вона належним чином застосовується на передовій. А в столиці нічого не міняється - нас досі не легалізували і досі ловлять за зброю, призначену, щоб вбивати ворога...http://bilozerska.livejournal.com/843021.html

Герої не вмирають!



Попович Володимир Васильович      25 років. Боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів». Загинув 17 серпня 2014 р. в бою з терористами під час звільнення села Кримське (Слов'яносербський район) Луганської області.
Как слова завета, как вечный зов, пламенным епогеем звучали последние слова о. Евгения: "Враг думает, что нас сломает; нашу нацию, нашу страну. Нет! Мы Украину не отдадим никому. Мы будем нуждаться, будем есть черствый хлеб и будем пить одну воду, но Украина не отдадим никому.
Смерть нашего земляка для нас - ношение большого патриотизма, она небесполезная. Мы присягнуть, что свободу и свободу, которую отстаивал Владимир, мы не предадим, что, как он, служить верно нашей мамочке-Украина.
Каждый, кто пожертвовал свое время, эту молитву - он пожертвовал за спокойствие убиенного, за счастливую судьбу нашей украинской земли. Слава Украине! Героям слава! ".
http://vzhovkvi.com/ru/video/geroicheski-pogib-zhovkivchanin-vladimir-popovich.html

Герої не вмирають!
73-й морський центр спеціального призначення

Зінченко Олексій      Капітан 2-го рангу, командир 73-го морського центру спеціального призначення, військова частина А1594 (Очаків). 
  
    Корнафель Євген     матрос, військовослужбовець військової служби за контрактом 73-го морського центру спеціального призначення, військова частина А1594 (Очаків). Залишилась дружина та маленька донечка.
    
Загинули 17 серпня 2014 р. в бою з терористами під Донецьком
Справка:
73-й морской центр специального назначения – часть специальной разведки Военно-Морских Сил Вооруженных Сил Украины, создана на базе бывшей седьмой отдельной бригады СПО ВМС Украины. Базируется в городе Очаков Николаевской области в воинской части №1594.
Данное подразделение, основанное более 60 лет назад, является элитным в Вооруженных Силах Украины и предназначено для проведения разведывательных мероприятий; осуществления диверсий; минирования и разминирования; захвата объектов, в том числе и кораблей противника.https://news.pn/ru/incidents/111967


Герої не вмирають!


Горовенко Ігор Сергійович        28 років, Кіровоград. Водій-електрик радіостанції центру управління зв’язком загону спеціального радіозв’язку, військовослужбовець 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград) ГУР Міноборони України.                   Загинув смертю хоробрих 16 серпня 2014 в антитерористичній операції поблизу Старобешеве Донецької області.
Життя Ігоря Сергійовича героїчно обірвалось 16 серпня на 28-му році життя під селищем Старобешевим Донецької області. Велике горе об’єднало всіх людей, які прийшли віддати останню шану герою, який поклав своє життя за незалежність, єдність та цілісність рідної країни. Ігор Горовенко – водій-електрик радіостанції центру управління зв’язком загону спеціального радіозв’язку. Він ніс військову службу чесно та самовіддано, цю професію він любив. А в тяжкий для країни час за власним бажанням став на захист рідної Вітчизни.http://www.kirovograd.net/shortly/2014/8/21/kirovograd_u_zhalobi.htm


Герої не вмирають!

Часовий Денис Вікторович          1992, Великобагачанський район Полтавська область. Військовослужбовець ЗС України, навідник, 80-а окрема високо-мобільна десантна бригада..         Загинув 16 серпня 2014 р. під час виходу з оточення в секторі "Д".

Герої не вмирають!


Руденко Євген Іванович  25 січня 1977 р. Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший лейтенант, командир танкового взводу, 28-а окрема механізована бригада. Загинув 16 серпня 2014 р. під час обстрілу з БМ-21 "Град" в районі с. Петровське Донецької області.

Герої не вмирають!
Добровольчий батальйон
патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ»


Бричук Олександр    38 років, Севастополь. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ». Олександр народився і виріс у Севастополі, де і працював останні роки. Займався спортом (повноконтактне карате), керував спортивно-оздоровчим табором, організовував туристичні змагання для рятувальників. Після аннексії Криму пішов добровольцем у лави українських силовиків. У Олександра залишилося дві доньки, одна з яких неповнолітня.
У "Шахтарську" 38-річний Олександр Бричук входив до складу розвідувальної групи, яка діяла в тилу ворога. У суботу вона потрапила  в засідку. Про це повідомляється на сторінці батальйону "Шахтарськ" у Фейсбуці.
"Вчера в районе Красногоровки батальон "Шахтёрск" попал в засаду. У нас двое погибших и двое раненых, один из них тяжёлый.
Скорбь и печаль в наших сердцах. Выражаем соболезнования семьям погибших. Наши боевые товарищи навсегда в наших сердцах, мыслях и душах. Герои не умирают", — йдеться у повідомленні.
Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ».                  Бійці батальйону потрапили в засаду в районі Красногоровки 16 серпня 2014, двоє загинули, один важкопоранений


Герої не вмирають!


Мілько Антон Ігорович      14 травня 1988, Первомайськ (Луганська область). Старший лейтенант за контрактом, командир танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини - польова пошта В2731. Залишилися дружина та 2-х річна донечка. Загинув 16 серпня 2014 в бою за волю та Незалежність України в Донецькій області


Герої не вмирають!
28-а окрема механізована бригада
 (Чорноморське, Одеська область)

Булавенко Віктор      24 роки, Златоустове Одеська область. Солдат військової служби за контрактом 28-й окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область).         16 серпня 2014          Загинув в зоні проведення АТО в Донецькій області в результаті обстрілу терористами з РСЗО "Град".

Цибульський Олександр  1994, смт. Ширяєве, Одеська область. Навідник 28-й окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область), рядовий. Олександр виховувався в багатодітній сім'ї, в якій молодша дитина - інвалід дитинства з діагнозом ДЦП. Закінчив Цебриківський професійний ліцей за двома спеціальностями: кухар-офіціант і електрогазозварник. В січня 2014 року підписав контракт до 2017 року на службу в Збройних силах України.    
Топал Олександр     1981, смт. Тарутине, Одеська область. Сержант 28-й окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область).      
Друзь Олександр      1995, Любашівка, Одеська область. Рядовий 28-й окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область) 
Загинули 16 серпня 2014під час бою біля смт. Благодатне, Донецька область.



Герої не вмирають!
80-ї окремої аеромобільної бригади


Пасевич Іван    Львів. Старший лейтенант, військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади.  Загинув 16 серпня 2014 р. в результаті обстілу терористами з РСЗВ "Град" поблизу м. Луганськ.

Філь Олександр Олегович         Бережани Тернопільська область. Навідник аеромобільно-десантного взводу аеромобільно-десантної роти 80-ї окремої аеромобільної бригади. 
      
Тюріков Олег    23 роки, Берегове Закарпатська область. Молодший сержант, військовослужбовець військової служби за контрактом, командир відділення взводу радіаційної, хімічної, біологічної розвідки роти радіакційного, хімічного, біологічного захисту 80-ї окремої аеромобільної бригади, військова частина А0284.  
Пеприк Назар  16 лютого 1981, Пустомитівський район Львівська область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади, військова частина А0284.


Добровольський Ігор        16 вересня 1992, Самбірський район Львівська область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади, військова частина А0284.
Кулєба Тарас   14 квітня 1993, Городоцький район Львівська область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади, військова частина А0284.
         Загинули 16 серпня 2014 р. під час обстрілу терористами з РСЗВ "Град" в Луганській області
Герої не вмирають!

Муравйов Владислав        13 січня 1994, Львів. Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів).     Загинув 16 серпня 2014


Герої не вмирають!
Батальйон територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України


Слободенюк Пилип Аркадійович       1961. Командир 1-ї роти батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України

Anzhelika Rudnytska
Пилип Слободенюк. Командир 1 роти "Айдара". Стриманий, привітний, усміхнений, інтелігентний. Тиждень тому ми з ним співали у м. Щастя пісню "Країно моя". Це був фінал нашого виступу. Я підписувала хлопцям свої листівки. А Пилип подарував мені своє фото з автографом (на фото). Сьогодні він загинув. Це фото вже раритет. Не віриться. Боляче. У війни сотні знайомих облич. Вічна пам'ять... Герої не вмирають. Ледь стримую сльози, бо поруч батьки, і я рушаю за кермом в дорогу. З важкою душею і вірою в перемогу. Помоліться за душу Пилипа.https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=819124744794279&id=205622226144537

Колотвин Олександр Вікторович       1984. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України.    
   
Дібрівний Дмитро Олександрович    1988, Черкаси[681]. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України.
Василь Юрків
В Айдара знову поповнення! Загинув Діма Дібрівний, м.Черкаси. Пройшов з нами найважчі моменти на Грушевського. Двічі я його хоронив. Ще 2 неділі тому, сказав йому, що буде жити він довго...На цей раз- не пронесло. Пішов. 26 років. Світлий був, щирий. Боже! Чому так?
 Спи спокійно, мій хлопчику. Земля тобі пухом!

Качур Іван Іванович 1982. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України.
Загинули 16 серпня 2014у боях під Луганськом


Герої не вмирають!
11-й Київський батальйон територіальної оборони «Київська Русь».       



Гуменюк Олександр Леонідович      Київ. Комбат 11-го Київського батальйону територіальної оборони «Київська Русь». Пішов на фронт добровольцем. Залишилася дружина і троє 12-річних синів. 

«У меня наворачивается ком в горле, потому что Александр Гуменюк – это мой старинный товарищ, который вопреки всем чиновничьем препонам создал батальон «Киевская Русь». Александр со своим батальоном начал войну с Карачун-горы, его заслуженно любили и уважали солдаты. В последний раз я с ним виделся именно на Карачун-горе перед уходом батальона на Дебальцево», – написал Константин Ильченко на своей странице в социальной сети Фейсбук.http://nbnews.com.ua/ru/news/129612/



Олег Онищенко боєць 11-го Київського батальйону територіальної оборони «Київська Русь».    

Єрмаков Євген боєць 11-го Київського батальйону територіальної оборони «Київська Русь».  
Загинули 15 серпня 2014 р. в бою під Дебальцеве (Донецька область)     


Герої не вмирають!  
26-я Бердичівська окрема артилерійська бригада

Сокорчук Олександр Вікторович       3 січня 1988, Старий Солотвин Бердичівський район Житомирська область. Солдат 2-го дивізіону 26-ї Бердичівської окремої артилерійської бригади, призваний за мобілізацією. Залишилися батьки та молодший брат.        
Дубик Петро Борисович   14 липня 1983, Немиринці (Ружинський район) Житомирська область. Молодший сержант 2-го дивізіону 26-ї Бердичівської окремої артилерійської бригади, призваний за мобілізацією. Залишилася дружина.                    
Загинули 14 серпня 2014 р. в районі Амвросієвки (Донецька область) під час обстрілів з боку терористів і з території Росії.

Герої не вмирають!
Державна прикордонна служба

Дюмін Роман Вікторович Старший прапорщик Державної прикордонної служби. Дані ДПСУ уточнюються.[5] Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), Указ Президента № 660/2014 від 21 серпня 2014.
Загинув 14 серпня 2014 р. в районі мосту с. Успенка в результаті зіткнення з групою озброєних осіб, які рухались зі сторони с. Степне.

 Герої не вмирають!
30-а окрема механізована бригада (Новоград-Волинський)

Ляшук Тарас Іванович      20 грудня 1986, Корець Рівненська область. Молодший сержант 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Закінчив коледж радіоелектроніки у Запоріжжі, потім Класичний приватний університет у цьому ж місті на спеціальності програмування й інформаційних технологій.


Пешко Сергій Миколайович      25 років, Дубовий Гай (Овруцький район) Житомирської області. Солдат, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський).  https://vk.com/id103379826 

Шленчак Володимир Володимирович       Грозине, Коростенський район Житомирської області. Молодший сержант, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). 
Загинули 14 серпня 2014р. у боях під Луганськом


Герої не вмирають!

Радкевич Петро Іванович 37 років, Житомирська область. Військовослужбовець ЗС України, в зоні АТО перебував з середини квітня 2014 року. До мобілізації працював у Словечанському лісгоспі (Овруцький район). Залишилися старенька мати, дружина та двоє неповнолітніх дітей.  Загинув 14 серпня 2014 р. (орієнтовна дата).
 
Герої не вмирають!
Поселський Назар Миколайович       Лейтенант 80-ї окремої аеромобільної бригади. Загинув в боях під Луганськом 14 серпня 2014 р.

«Я люблю тебя жизнь, и надеюсь что это взаимно» Ці слова були останніми, які залишив Назар на своїй сторінці в соціальній мережі Odnoklassniki.ru.http://uk.wikipedia.org/wiki/Пасельський_Назар_Миколайович

Герої не вмирають!
24-ї окремої механізованої бригади (Яворів)


Бондаренко Валерій             Командир роти 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Випускник Академії сухопутних військ (Львів).

Мартинюк Василь Васильович Солдат 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів).
Романович Михайло Михайлович      Солдат 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів).
Думайський Юрій Олександрович     Лейтенант 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів).
Загинули 14 серпня 2014 у боях під Луганськом.

Герої не вмирають!

Давидюк Олександр Олександрович          Заріччя (Володимир-Волинський район) Волинська область. Військовослужбовець 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Призваний Володимир-Волинським військкоматом.
Загинув вночі 14 серпня 2014 в боях під Луганськом

Герої не вмирають!
Батальйон територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України


Марунчак Андрій Мирославович       3 листопада 1966, Березина (Миколаївський район) Львівська область. Солдат, боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України. Ветеран-афганець. Був активним учасником Майдану 2004 року та Революції Гідності, у 8-ї сотні «афганців». Підтримував Правий сектор.
Під час оточення Луганська силами АТО 14 серпня 2014 р., російські бойовики виставили проти них 10 танків. В бою Андрій підбив один ворожий танк, проте був розстріляний із іншої броньованої машини терористів.
Андрій Марунчак пройшов Афганістан, був тричі поранений, контужений. Проте,  це не зламало в чоловікові бойового духу.

«Він був з першого і до останнього дня на Майдані у 2004. Від першого і до останнього дня – на Євромайдані, де його контузило шумовою гранатою. Він підтримав Дмитра Яроша і разом із ним вийшов на телеканал ТВІ із заявою, що ми будемо боротися до кінця і , якщо треба, то візьмемо до рук зброю. Андрій був дуже віруючою людиною. Завше перед боєм перехрещував мене, сам багато молився», - згадує про загиблого побратима керівник Миколаївського  районного осередку «Правого сектора» Андрій, позивний Червень.
Після Євромайдану Андрій Марунчак додому в село Березина Миколаївського району не повернувся – створив 8-му сотню афганців і допомагав новій владі встановлюватись в столиці. Проте, коли почались заворушення на Сході, 32 афганці, включаючи Андрія, долучились до батальйону «Айдар».
Героїчна смерть чекала на Андрія Марунчака учора, під час оточення нашими бійцями Луганська.
«Андрій мав йти в бій в неділю, проте, коли дізнався, що хлопці йдуть на Луганськ, наполіг, що також піде з ними, бо має великий бойовий досвід. Коли хлопці оточували Луганськ, на них пішли не бойовики, а десять танків. Андрій підірвав один танк, ще один підірвали інші хлопці. Танки їх і розстріляли», - розповідає про героїчну смерть друга Червень.
Побратими виступили з ініціативою присвоїти Андрію Марунчаку звання Героя України.http://portal.lviv.ua/news/2014/08/15/141917.html
Кушов Руслан Бахнікулович, старший солдат боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України


Юричко Володимир Володимирович  3 квітня 1994, Самбір Львівська область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України. Студент 3-го курсу Національного медичного університету імені О.О.Богомольця. Активний учасник Євромайдану. Загинув 14 серпня 2014 р. в бою під Луганськом
Володимир Юричко навчався на третьому курсі Київського медичного університету імені Богомольця. Майбутній лікар не готувався до війни, та війна покликала його в ряди захисників своєї держави, яку він любив над усе. Батькові казав: «Якщо не я, то хто?». На стіні в столичному гуртожитку написав гасло, яке для нього стало своєрідним заповітом: «Зі щитом або на щиті».http://zik.ua/ua/news/2014/08/18/na_lvivshchyni_proshchalysya_z_biytsem_aydaru_volodymyrom_yurychkom_515418
Самбір
Володимир Юричко відійшов , щоб долучитись у Вічності до свого дідуся-Козича Богдана Андрійовича, який помер трохи більше, як два роки тому.Дідусь плекав і ростив разом з дочкою і зятем справжнього непідкупного патріота рідної землі, прививав йому любов і щирість до людей.Цими рисами безмежно володів і сам, тому чи не найвищою його метою було повторитись в нащадках.
Складно і важко про це далі розмірковувати, адже відходить від нас генетичний цвіт нації.http://vk.com/sam_bir

Філіпчук Ігор Ярославович  (позивний «Сороковий»)          11 жовтня 1983, Пожарки Волинська область. Солдат, гранатометник батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України. Проживав з батьками у Луцьку. В складі Групи швидкого реагування Самооборони Майдану Волині Ігор охороняв громадський порядок в області, їздив на українсько-білоруський кордон. З часу бойових дій записався до батальйону "Айдар".              Загинув 14 серпня 2014 у боях під Луганськом. Підбивши ворожий танк Ігор врятував багатьох бійців-побратимів та захистив позиції. Він тричі виходив із укриття, щоб вистрілити з РПГ, на третій раз вже пошкоджений танк вистрілив у відповідь

Айдарівець “Кутузов” згадує, посміхається, але в очах відчувається біль від втрати. Ігор Філіпчук запам’ятався бійцям-побрітимам як безстрашний та життєрадісний хлопець. «Бігає на передку без броніка, керує всім». В житті він був дуже пробивний – все знав, все вирішував, всім допомагав. Він був тим, на кого зажди можна було покластись.

 - Але те, що нічого не боявся – це таки правда. Він у нас був РПГ-шником. Вистрілити з РПГ – це не просто, бо ж треба повністю вийти чи вилізти з укриття, прицілитись і бахнути. А по РПГ-шниках стріляють в першу чергу всі. Тому він зажди був головною мішенню для ворога. – каже Кутузов. Не стримує свого захоплення, розповідаючи про побратима.

 - Я познайомився із “Сороковим” близько 5-ти років тому. Там, де ми разом працювали, його називали «Чудний» за його дивний та позитивний характер. Веселий та дуже добрий, мало у чому міг комусь відмовити, але при цьому мав загострене відчуття справедливості, а тому міг відповісти і силою. Ти до нього з добром, він тобі втричі його повертає, – згадує бійця айдарівець з Луцька Сергій.

Денис досі не може повірити у те, що сталось. Пам’ятає, як часто вони з ним дискутували та сперечались на якісь побутові теми. Зараз все видається таким дрібним та неважливим.

 - Як тепер без нього?http://www.volynnews.com/news/society/yakym-buv-aydarivets-iz-40-ho-kvartalu/
Зюзь Володимир Іванович        1948, Осипенко (Бердянський район) Запорізька область. Волонтер батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України. Член Бердянської районної організації ВО «Свобода» з 2010 року. Брав активну участь у житті партії, відразу після виборів президента 2014 року, незважаючи на 66-річний вік, зголосився на війну добровольцем, казав, що свого часу в армії був командиром взводу кулеметників, тому хоче воювати за Україну.     14 серпня 2014          Під час оточення Луганська силами АТО, на їх відділення йшло 8 танків. Два з них було підбито, інші відвернули й пішли в сторону. Командира батальйону та його заступника було поранено. Зюзь В.І., сказав товаришам, щоб вони відходили, а він їх прикриє. Потім позицію накрило залпом з РСЗВ "Град", в результаті чого він загинув
Бійці батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України   загинули в боях під Луганськом з 13 по 15 серпня 2014 р.(за попередніми даними на ранок 15 серпня)

Герої не вмирають!


Пизняк Юрій     Межівський район Дніпропетровська область. Доброволець - волонтер. Організував оборону Дніпропетровської області, блокпостів на кордоні з зоною АТО, займався забезпеченням армії і батальйонів. Позаштатний радник голови Дніпропетровської ОДА. Фермер.          Вбитий в ніч на 14 серпня 2014 р. в зоні АТО
\Если есть наша заслуга в том, что война не пришла на остальную землю, что она остановилась там, что Полтава , Кировоград, Киев и все остальные города не знали войны на своих улицах, то огромная в этом доля принадлежит лично Юре Пизняку.
http://www.wz.lviv.ua/news/73524

  Герої не вмирають!


Олійник Іван Анатолійович        21 рік, Пирятин Полтавська область. Залишилися дружина та новонароджений син.         Загинув 13 серпня 2014 (орієнтовна дата)

Герої не вмирають!

Стадник Сергій Анатолійович       33 роки, Херсон. Старший прапорщик, старшина патрульної роти на автомобілях військової частини Національної гвардії України (Херсон). По закінченню строкової служби залишився у частині вже контрактником, у 2002 році закінчив школу прапорщиків у Золочеві. Залишилися дружина та донька.
Коли 13 серпня 2014 терористи почали мінометний обстріл блокпоста поблизу населеного пункту Успенка Донецька області, він разом з товаришами знаходилися в укритті, в яке летіла міна. Сергій кинувся вперед, затуляючи своїм тілом побратимів. В результаті він отримав травми, несумісні з життям, але врятував від смерті трьох товаришів!
В херсонской части печальная весть всколыхнула каждого: от командиров до солдат срочников. Здесь его знали все, ведь в части Сергей Стадник можно сказать был старожилом - прослужил 16 лет, - его военная служба началась и закончилась здесь.
По окончанию срочной службы Сергей остался в части уже контрактником. В 2002 году окончил школу прапорщиков в Золочеве.
Коллегам еще долго будет стоять ком в горле, когда, вспоминая товарища, будут поправлять себя: «он незаурядной доброты человек... был ею»...
Он был.. прежде всего преданный своему делу, семье, коллективу, службе...
В день смерти Сергей также не изменил своим жизненным принципам. Пожертвовав своей жизнью, он спас от смерти трех товарищей.
Когда террористы начали минометный обстрел блокпоста близ Успенки (Донецкая обл.), Сергей вместе с товарищами находились в укрытии, в которое летела мина. Старший прапоршик Стадник бросился вперед, заслоняя своим телом собратьев. В результате он получил травмы, несовместимые с жизнью, но спас три!
33-летний Сергей Стадник вместе с женой растил дочь и больше всего мечтал о мирной жизни для своего ребенка. Вечная память герою!


Герої не вмирають!


Корнієнко Євген Анатолійович 5 травня 1992, Підгородне Дніпропетровська область. Військовослужбовець 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, військова частина А1126 (Гвардійське). У квітні добровольцем пішов до війсккомату, перебував у зоні АТО 4 місяці. Залишились батьки, брат і сестра.                       Загинув 13 серпня 2014 р. поблизу Дебальцеве (Донецька область). Десантники повертались на базу після виконання бойового завдання і потрапили під мінометний обстріл терористівПогиб парень под городом Дебальцево Донецкой области, где его отряд попал под минометный обстрел. Евгению исполнилось всего 22 года.
В центре Подгородного собираются люди с цветами. Сегодня они пришли проститься с защитником, который отдал жизнь, чтобы его земляки могли жить в мире.
Евгений был среди тех, кто не захотел отсиживаться и решил защищать свою страну с оружием в руках. В зону АТО отправился добровольно еще в апреле. И находился там почти четыре месяца. Однополчане говорят, такого веселого и мудрого не по возрасту парня запомнят на всю жизнь.
Во время своего последнего боя Евгений отбивал вражеский блокпост. Задачу выполнили быстро и профессионально. Но, возвращаясь к базе, отряд попал под минометный огонь. Эта жертва не была напрасной, считает отец героя — Анатолий. Сквозь слезы говорит, что гордится сыном.
Кроме отца, у Евгения остались мать, брат и сестра.http://34.ua/ru/news/view/44400--na-dnepropetrovshhine-poproshhalisy-s-bojcom-25-j-desantnoj-brigady-jevgenijem-kornijenko/


Герої не вмирають!



Красов Дмитро Володимирович        1975, Миколаїв. Матрос, стрілець роти охорони 73-го морського центру спеціального призначення, військова частина А1594 (Очаків). Призваний по мобілізації. Залишилось двоє дітей, 18 і 2 років.         Загинув 13 серпня 2014 від кульового поранення під час звільнення с. Градське (Амвросіївський район Донецька область). Поховали Дмитра на Балабанівському кладовищі 17 серпня 2014


Герої не вмирають!

Тимощук Михайло    13 серпня 1987, Берегове Закарпатська область. Військовослужбовець за контрактом, старший механік-водій 128-ї окремої механізованої бригади, військова частина А1556. Закінчив Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ.    Загинув 13 серпня 2014р.  під час обстрілу з боку терористів.

Герої не вмирають!
34-й батальйон територіальної оборони (Кіровоград-2)

 Петрович Віталій Іванович           1981, Кіровоград. Молодший сержант 34-го батальйону територіальної оборони (Кіровоград-2), в/ч В5509.       
Крадожон Роман Павлович        1977, Велика Северинка Кіровоградська область. Рядовий 34-го батальйону територіальної оборони (Кіровоград-2), в/ч В5509.                      
Загинули 13 серпня 2014 р. під Горлівкою (Донецька область) під час обстрілу терористами вогневих позицій наших підрозділів із мінометів, реактивних систем залпового вогню та гармат
"Вони просилися на передову, - пригадує заступник командира першої спеціальної бригади Териториальної оборони по роботі з особовим складом, підполковник Володимир Мазуряк. - хотіли чимвидше покинути тренувальний табір, бути справді корисними... У польовій обстановці проявили себе як справжні солдати, жодної хвилини не схибили і не піддалися паніці, померли, зрештою, теж героїчно... Вічна слава!".http://akulamedia.com/kirovograd-pohovav-geroiv-boju-pid-gorlivkoju-fotoreportazh


Герої не вмирають!

Боєць добровольчого батальйону «Батьківщина».               Вночі 13 серпня 2014 р. терористи обстріляли блок-пост батальйону під Горлівкою Донецької області. 1 боєць загинув, ще 3 поранені.

Герої не вмирають!


Янович Вадим Миколайович     35 років, м.Первомайськ Миколаївська область. Військовослужбовець 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв).         Загинув 12 серпня 2014 (орієнтовна дата)
Герої не вмирають!
25-а Дніпропетровська повітряно-десантної бригада,
військова частина А1126 (Гвардійське)

Мельников Олександр Юрійович      20 травня 1980, Дніпропетровська область. Військовослужбовець 8-ої роти 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, військова частина А1126 (Гвардійське). Закінчив технікум електрифікації Дніпропетровського державного агроуніверситету, потім став студентом МАУП. У березні добровольцем пішов до військомату. Залишилась 6-річна донька. Загинув в бою близько 21.00 12 серпня 2014 поблизу м. Вуглегірськ Донецької області.

Карпенко Сергій         29 років, Дніпропетровська область. Солдат 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, військова частина А1126 (Гвардійське). Працював майстром виробничої дорожньої ділянки кар'єра №3 рудоуправління гірського департаменту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Був призваний по мобілізації у березні 2014 року. Сергій зовсім трохи не дожив до свого 30-ліття, у нього залишилися дружина і дві маленькі доньки.
На воинскую службу Сергей Карпенко был призван по мобилизации в марте 2014 года. Как настоящий патриот Украины, он без сомнений в своем выборе отправился выполнять воинский долг. Сергей служил солдатом в составе воинской части А1126.
Коллеги характеризуют Сергея как ответственного человека, скрупулезного и внимательного работника, справедливого руководителя.
Сергей Карпенко совсем немного не дожил до своего 30-летия, был полон сил и надежд, любил жизнь, своих близких и свою семью. У Сергея Карпенко остались жена и две маленьких дочери.
Как сообщил 0564 военком Криворожского района, сегодня, 15 августа, Сергей был похоронен в с. Радушное.http://www.0564.ua/news/598639
Головко Олександр Валерійович       18 червня 1986, Кривий Ріг, Дніпропетровська область. Солдат 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, військова частина А1126 (Гвардійське).
Он был призван в Вооруженные силы Украины 18 марта 2014 года из Павлоградского объединенного городского военного комиссариата. Служил старшим солдатом 25-й отдельной Днепропетровской воздушно-десантной бригады.
Тарасов Дмитро          28 років, Павлоград Дніпропетровська область. Старший солдат 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, військова частина А1126 (Гвардійське). Шахтар ДТЕК Шахтоуправління Дніпровське. Займався карате. Під час АТО був нагороджений пам'ятним знаком «За воїнську доблесть». Залишилась мати і брат.
 29 июля 2014 года после успешной операции по освобождению Шахтерска Донецкой области был награжден памятным знаком "За воинскую доблесть", говорится в сообщении ДТЭК.
 До мобилизации Дмитрий Тарасов работал горнорабочим очистного забоя на участке по добыче угля № 5 ДТЭК ШУ Днепровское.
 Напомним, что 12 августа президент Украины Петр Порошенко заявил об освобождении Углегорска.
 - Друзья и коллеги запомнили его как веселого, отзывчивого и надежного товарища. Дмитрий не боялся трудностей и ответственности, работал на совесть. В свободное время занимался карате и очень любил путешествовать. Собственную семью создать не успел.
 Гибель Дмитрия Тарасова стала невосполнимой утратой для его матери и брата, а также для всего трудового коллектива ДТЭК ШУ Днепровское, - сообщили в ДТЭК.
 Предприятие пообещало выплатить родным Дмитрия его годовую зарплату.http://kp.ua/politics/466116-pod-uhlehorskom-pohyb-molodoi-shakhter-yz-dnepropetrovska


Герої не вмирають!
Бійці Добровольчого Українського Корпусу



Левковський Вадим  (позивний «Тезка») Житомир. Боєць Добровольчого Українського Корпусу. Офіцер ВО "Тризуб" ім. Степана Бандери. Залишилися двоє маленьких дітей.   12 серпня 2014 р            вдень автобус групи бійців ДУК потрапив у засідку на блок-посту під Донецьком на об'їзній трасі поблизу селища залізничної станції Мандрикине. Вадима російські бойовики захопили у полон і розстріляли.http://vk.com/id39128749

Смолінський Леонід 50 років, Хмельницький. Капітан запасу, боєць Добровольчого Українського Корпусу. Ветеран-«афганець». Активний учасник Революції Гідності. Залишились дві доньки.
Величко Володимир 43 роки, Хмельницький. Боєць Добровольчого Українського Корпусу. Брав участь у війні в Чечні. Працював таксистом. Активний учасник Революції Гідності з перших днів. Залишилося 4 синів, найменшому 11 місяців.

Волощук Михайло Володимирович    19 липня 1980 Запорізька область. Підполковник, боєць Добровольчого Українського Корпусу. 10 років працював в пенітенціарній системі, служив у підрозділі «Циклон», був начальником Вольнянського СІЗО, з 2011 року на пенсії за вислугою років. Був членом Самооборони Запоріжжя з перших днів її створення у лютому 2014, в зону АТО пішов служити в складі добровольчого батальйону «Дніпро-1».
Как сообщил сегодня корреспондентам Z-city один из лидеров местной Самообороны Александр Лобас, среди погибших был их побратим — Михаил Волощук.

Автобус с украинскими бойцами направлялся в сторону Запорожья, ведь в городе обсуждались кандидатуры на должность начальника управления ГПтС Украины. Среди претендующих занять этот пост был и погибший Михаил.

В рядах Самообороны Запорожья Михаил Волощук состоял с 24 февраля этого года. Работал он в пенитенциарной системе — после ушел на пенсию. Также Михаил служил в межобластном подразделении спецназначения при Государственном департаменте Украины по вопросам исполнения наказаний в Запорожской области, несколько лет трудился на разных должностях в Софиевской исправительной колонии, последние несколько месяцев перед пенсией возглавлял Вольнянский СИЗО.

"Террористы еще не отдали тело погибшего. Заявляют, что не собираются этого делать. Наверное сожгут — это в их стиле", - рассказал Александр Лобас. http://z-city.com.ua/Погиб-представитель-Самообороны-Запорожья.-Его-тело-у-террористов-14.08.2014

Пальгуєв Олександр         21 рік, Дівнинське Приазовський район Запорізька область. Боєць Добровольчого Українського Корпусу. У 2014 році закінчив Мелітопольський педагогічний університет імені Богдана Хмельницького і відбув в зону АТО добровольцем.
Судьба запорожца не была известна целую неделю - многие считали, что Саша попал в плен к террористам. Но недавно стало известно, что молодой боец погиб.

В сентябре Саше исполнилось бы всего 22 года. Он занимался спортом, вел активный образ жизни, в мае окончил Мелитопольский педагогический университет имени Богдана Хмельницкого. И практически сразу же после учебы отправился на войну.
Родные и близкие не верят, что Александра больше нет. "Это просто страшный сон", - пишут его друзья в социальной сети. http://z-city.com.ua/В-зоне-АТО-погиб-21-летний-запорожский-доброволец-24.08.2014

Мірошніченко Меруж  (Позивний «Скіф»)          29 років, Якимівка (смт) Запорізька область. Боєць Добровольчого Українського Корпусу. У загиблого солдата залишилася дружина з двома синами. Молодший син Спартак з'явився на світ через тиждень після смерті батька.
Парень не был сторонником Майдана, поскольку не поддерживал его риторику. Его мнение переменилось, когда начались военные действия на востоке Украины. Меруж сразу же записался в добровольцы и пошел защищать Родину. Парень занимался единоборствами – был тренером по панкратиону (возрожденный древний олимпийский вид единоборства, - прим. ред.).
У Меружа Мирошниченко осталась гражданская жена Таисия с двумя сыновьями. http://z-city.com.ua/В-зоне-АТО-погиб-тренер-по-панкратиону-из-Запорожской-области-26.08.2014


Бійці Добровольчого Українського Корпусу.              Вдень 12 серпня 2014 р.  автобус групи бійців ДУК потрапив у засідку під Донецьком на об'їзній трасі. Загинуло щонайменще 8 осiб. Факт втрати підтвердив на своїй сторiнцi у Facebook Дмитро Ярош. Олена Білозерська на своїй сторiнцi у Facebook (в коментарях) підтвердила 12 загиблих. "Так, 12 загиблих. Точну кількість поранених і полонених ще не знаємо".
"Небесне воїнство поповнилося душами дванадцяти воїнів. Для нас це трагедія. Для України загибель патріотів - це катастрофа. Адже гинуть кращі сини Вітчизни. Ці покидьки люблять знімати на відео наших загиблих бійців. Для них це фетиш. Ми обіцяємо, що зробимо все для того, щоб кожен із цих фетишистів отримав свою персональну труну. Ми не просто помстимося. Ми переможемо, і перемога над ворожою ордою стане гідним пам'ятником усім загиблим за Україну. Ми їх не забудемо. Чи не маємо право. Вічна Слава Героям!" - зазначив спікер партії "Правий сектор" Борислав Береза.http://ukr.lb.ua/news/2014/08/13/275993_pod_donetskom_rasstrelyali_avtobus.html


Герої не вмирають!

Михайленко Віталій 15 серпня 1985, Волинська область. Військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Призваний Ківецівським РВК у 51 ОМБР, однак був прикомандирований до 72-ї окремої механізованої бригади.               Отримав смертельні поранення під час мінометного обстрілу російськими бойовиками 12 серпня 2014.

За інформацією обласного військкомату за попередні дні в зоні АТО загинуло ще двоє волинян. Про це пише «Вісник+К».
Так, 12 серпня під мінометним вогнем отримав смертельні поранення Віталій Михайленко, призваний Ківецівським РВК у 51 ОМБР, однак був прикомандирований до 72-ї окремої механізованої бригади з Білої Церкви. 15 серпня Віталію Михайленкові мало б виповнитися 29 років. Про смерть солдата повідомив його побратим із передової.http://vip.volyn.ua/articles/na-shodi-zagynuly-shche-dvoye-volynyan
ЗМІ повідомляли, що 12 серпня він отримав смертельні поранення під мінометним вогнем. Однак підтвердження цьому немає, як і зв'язку з військовим.
Михайленко 15 серпня 1985 року народження. Він призваний Ківерцівським РВК у 51-у бригаду, однак був прикомандирований до 72-ої окремої механізованої бригади з Білої Церкви.
"Якщо у вас є якась інформація, будь-ласка відгукніться. Батьки та друзі дуже хвилюються за нього і чекають на вашу допомогу у пошуках. +38(063)1368184", - просять друзі Віталія Михайленка.http://news.volyninfo.com/volyn/308771-shukayut-volinyanina-yakiy-znik-v-zoni-ato.html


Герої не вмирають!


Данилюк Володимир           10 вересня 1990, с.Черніїв Івано-Франківська область. Боєць 5-го батальйону територіальної оборони Івано-Франківської області «Прикарпаття». Навчався у ВПУ № 18 за спеціальністю «Кухар, бармен, офіціант». З 2010 по 2011 рік служив у військовій частині А1979 начальником електростанції.       Загинув близько 10-ї години 12 серпня 2014 р. під час супроводу колони із пораненими у зоні АТО. Колона потрапила у засідку терористів, внаслідок обстрілу Володимир отримав смертельне поранення у голову.


Герої не вмирають!

Притика Олександр Андрійович        4 червня 1965, Нова Ободівка Вінницька область. Боєць Вінницького загону територіальної оборони. Служив на Балтійському флоті в званні старшого матроса, з 1988 по 1991 рр. служив в рядах Міністерства Внутрішніх Справ України, працював в колгоспі механізатором, з 1993 року - слюсар Ободівського цукрового заводу, довгий час працював в Тростянецькій дільниці Гайсинського міжрайонного управління газового господарства.               
За інформацією військового комісаріату, помер у шпиталі від отриманих ран 12 серпня 2014 р.
Сьогодні всі тростянчани сумують та висловлюють своє щире співчуття родині Притики Олександра Андрійовича, який не шкодуючи свого життя пішов добровольцем в ряди військовослужбовців.
 Знаючи про небезпеку та важкі випробування для військових на Сході України, він гідно виконував свій чоловічий обов’язок, захищаючи рідну землю. Саме на таких патріотах, вірних синах Вітчизни і тримається світ, тримається наша Україна…
Під час виконання військового завдання обірвалося життя бійця. В одну мить серце захисника України Притики Олександра Андрійовича перестало битись. Як не намагались лікарі врятувати його життя та їм це не вдалося.http://www.trostrda.gov.ua/novyny/3898-sumuiemo-ta-spivchuvaiemo-ridnym-prytyky-oleksandra-andriiovycha.html

Герої не вмирають!

Тіщенко Сергій Боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ». Залишились двоє дітей, донька 6 років і син 2 роки.     Помер 11 серпня 2014 р. в лікарні від поранень, отриманих під час бойового зіткнення з бойовиками біля Горлівки в Донецькій області. Комбат Костянтин Матейченко телефоном: «Втратили ми бійця. Було бойове зіткнення, його поранили, й у лікарні він помер, це наша перша втрата
Спецподразделение Артемовск
Сегодня в последний путь мы провожали своего боевого товарища Тищенко Сергея.
 Он один из первых записался добровольцем в ряды батальона Артемовск
 Сергей погиб от ранений не совместимых с жизнью 11.08.2014 в результате вооруженного столкновения с сепаратистами в районе Горловки.
 Без отца остались двое детей дочь 6 лет и сын 2 лет.
 Спецподразделение Артемовск просит поддержать семью Сергея номер карты Приват Банка вдовы Тищенко Евгении Валерьевны 4149605911820165
Мы скорбим вместе с семьей погибшего героя https://www.facebook.com/SpecArtemivsk?fref=photo

Герої не вмирають!
30-а окрема механізована бригада (Новоград-Волинський)

Кирилов Даніл Олександрович            12 серпня 1990, Долинівка (Брусилівський район) Житомирська область. Військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Залишилась дружина та батьки.


Куришко Ярослав      9 лютого 1994, Карасин (Сарненський район) Рівненська область. Військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський), служив за контрактом з 2013 року.      Загинув 11 серпня 2014р. в бою під Донецьком.
У селі Карасин Сарненського району завтра прощатимуться із загиблим Ярославом Куришко. Хлопцеві 9 лютого виповнилося 20 років. Загинув Ярослав у битві під Донецьком. Юнак був стрілком 30-ї окремої механізованої бригади із Новоград-Волинського, де з 2013 року служив на контракті.
Загинув юнак 11 серпня, у понеділок. У нього залишилася молодша сестра, яка навчається у Рівному, та батьки. Ярослав до служби у війську на контракті проходив строкову службу, перед тим закінчив школу міліції, повідомили у сільській раді.
Окрім рідного села, із юнаком прощатимуться спершу у Сарнах. Поховають хлопця у рідному селіhttp://www.rivnepost.rv.ua/lenta_msgshow.php?id=54098

Герої не вмирають!

Майборода Сергій      1988, Ладижин Вінницька область. Був миротворцем та служив у "гарячих точках" в Африці. Залишилась дружина та 1-річна донька.      Загинув 11 серпня 2014 р.

Герої не вмирають!


Пашковський Вадим Вікторович       19 липня 1992, Явне Житомирська область. Військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський).          Загинув солдат 11 серпня 2014 р., виконуючи бойове завдання у зоні антитерористичної операції на сході України, потрапивши під обстріл з ворожих «Градів».Поховання відбулося 15 серпня в смт. Мар’янівка Баранівського району.
            
Герої не вмирають!


Білан Руслан    28 років, Охтирка Сумська область. Військовослужбовець за контрактом, старший водій понтонного взводу понтонно-мостового батальйону військової частини А0563 Міністерства оборони. Залишилась дружина та двоє дітей (2012 і 2013 р.н
Загинув 11 серпня 2014р. біля села Степанівка (Шахтарський район) Донецької області під час обстрілу терористами із засідки.

Герої не вмирають!

Коваль Павло   25 років Стрий Львівська область. Старший солдат 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів).        Загинув 11 серпня 2014 р. (орієнтовна дата)

Герої не вмирають!

Приход Валентин      25 років, Забужжя (Сокальський район) Львівська область. Командир мотострілецької роти 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський).        Загинув 11 серпня 2014 р. (орієнтовна дата)    
Герої не вмирають!


Поліщук Володимир 29 років, Мочалки Волинська область. Старший солдат.
Загинув 10 серпня 2014 р. (орієнтовна дата)


Герої не вмирають!
Державна прикордонна служба

 Акутін В'ячеслав Ігорович         Молодший сержант Державної прикордонної служби. Дані ДПСУ уточнюються.[5] Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), Указ Президента № 660/2014 від 21 серпня 2014.


   Андрієнко Сергій Володимирович     Старший сержант Державної прикордонної служби. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), Указ Президента № 660/2014 від 21 серпня 2014.
Дзідзінашвілі Давід Георгійович         Старшина Державної прикордонної служби. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), Указ Президента № 660/2014 від 21 серпня 2014.
Загинули внаслідок обстрілу ТУ "Північ" 10 серпня 2014 р.

Герої не вмирають!
40-й Батальйон територіальної оборони «Кривбас»

Бонцевич Сергій       32 роки, Інгулець (Кривий Ріг) Дніпропетровська область. Механік інженерної техніки 40-го Батальйону територіальної оборони «Кривбас».

Палій Олександр        Новопілля (Криворізький район), Дніпропетровська область. Молодший сержант, боєць 40-го Батальйону територіальної оборони «Кривбас».  
Прикриваючи групу, 10 серпня 2014 р.  потрапили у засідку. Від куль снайперів загинули два бійця батальйону
Герої не вмирають!

Суліцький Олександр        1979, смт Квасилів Рівненська область. Боєць батальйону територіальної оборони Рівненської області «Горинь». Працював водієм у споживчому товаристві. Залишилася 13-річна донька.                      
Загинув 10 серпня 2014 в бою в зоні проведення АТО від розриву гранати, прикриваючи собою товаришів по службі.
Герої не вмирають!
Резервний батальйон оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України

Литвинський Юрій Олексійович  (Позивний «Монгол»)     1967, Київ. Підполковник резерву, заступник командира батальйону з озброєння - начальник технічної частини резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України.   10 серпня 2014            Загинув під Іловайськом (Донецька область) під час зіткнення з бойовиками та комплексного обстрілу з боку терористів.


Антонов Вадим Віталійович  Позивний «Самольот»             Житомир. Солдат резерву, стрілець резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України.    Загинув 10 серпня 2014 р. під Іловайськом (Донецька область) під час зіткнення з бойовиками та комплексного обстрілу з боку терористів.   
Олег Дуб
Ми втратили Літачка... - прозвучало з болем в трубку від командира мого відділення. А коли побачили, що його втратили, то вернулись і знищили тих гадів! - прозвучало з гнівом.
... Отакий Він - наш Літачок! Ясний і усміхнений! З добрющим серцем! Майданівець, який пройшов увесь Майдан! І пішов Він як на цьому останньому тут фото: зі скромною усмішкою кроками героя!!!  
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=744326138959052&id=100001450182883
Мотичак Роман      (Позивний «Комуніст»)        45 років, Лімна Львівська область. Боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Брав активну участь у Революції Гідності, перебував у сотні "Лева". Залишилися дружина, син та дочка.      Загинув 10 серпня 2014 р. вранці під Іловайськом (Донецька область) в бою з диверсійною групою бойовиків.


Свобода скинули видео. Надо в следующий раз сказать чтоб не пускали на передовую. Отчаянные ребята, залезли в броневик что мы отбили у города и все это время шли за колонной и снимали. Те что погибли, на видео тогда еще были живы.

Реалия вторая. Все наши потери не боевые. Заслоны и засады на пути в город мы просто смели. Где то в сети болтается видео "Радио. Свобода ", кому интересно- скачайте. В районе действует группа профессиональных диверсантов. Работали на стыке нас и Азова. Утром с ними столкнулись, разошлись в вничью. У Донбасса погиб наш товарищ, позывной "Самолет" , у них двое отправились туда откуда надеюсь не вернутся. По почерку и тактике- военный спецназ. Чуть позже идентифицировали как отдельную роту спецназа ГРУ ГШ РФ. Номер пока уточняем. Это новый фактор и теперь будем его учитывать.
 При входе в город группа офицеров и гвардейцев в составе 15 человек отправилась назад по дороге по направлению к исходным позициям. В районе моста ими были замечены провода. При визуальном осмотре выявлено минирование моста. Там же оказались и авторы. Группа попала под снайперский огонь ( причем расстояние и калибр пуль указывает на винтовки от 30.000 долларов и выше). Затем добавили из крупнокалиберных пулеметов. В итоге диверсанты были отброшены. Мы потеряли наших товарищей- позывной Монгол (подполковник, мой заместитель) , Немо ( полковник нацгвардии) и Коммунист ( стрелок) . Диверсанты потеряли четырех бойцов.https://www.facebook.com/dostali.hvatit/posts/796747690360007
Герої не вмирають!

Новіцький Віктор       Підполковник управління оперативного командування «Північ».     Загинув 10 серпня 2014р. (орієнтовна дата).       Колона військової техніки під час переміщення по території, яку тимчасово контролюють сепаратисти, була обстріляна терористами з РСЗВ БМ-21 «Град». Під час обстрілу було поранено бійця-контрактника одної з механізованих бригад. Не зважаючи на шквальний вогонь противника, підполковник Віктор Новіцький встиг надати пораненому першу медичну допомогу і відтягнути його в безпечне місце. На жаль, наступний снаряд обірвав життя самого героя. Поховають підполковника в Житомирській області, де живуть його батьки.

Герої не вмирають!
Батальйон спецпризначення «Азов»

Березовий Микола Вікторович  (позивний «Береза»)       10 жовтня 1976, Горлівка Донецька область. Боєць батальйону спецпризначення «Азов». Закінчив Український інститут розвитку фондового ринку КНЕУ (2006 рік), і Міжнародний університет фінансів при КПІ (2008 рік). Працював на різних підприємствах, займався громадсько-політичною діяльністю. Був керівником Горлівської міської організації ВО «Батьківщина», у 2007 році вийшов з партії. У 2012 році висувався від партії "УДАР" кандидатом в народні депутати по округу №51 (Донецька область). Разом з дружиною Тетяною Чорновол виховував доньку та сина.  Загинув 10 серпня 2014 р.   в бою під Іловайськом (Донецька область). Рота «Азову» йшла за БМП та потрапила під снайперській обстріл з обох сторін. Микола кинувся до пораненого побратима і дістав поранення в ногу. Крупним калібром йому розірвало артерію на нозі в районі паху і навіть джгут не зміг зупинити кров. До приїзду медичної допомоги Микола помер.





Дрьомін Андрій  (позивний «Світляк»)       Тернопіль. Гранатометник батальйону спецпризначення «Азов».               Загинув 10 серпня 2014 в бою під Іловайськом (Донецька область). Рота «Азову» йшла за БМП та потрапила під снайперській обстріл з обох сторін. Андрій отримав п'ять куль, дві з них застрягли в шоломі.

Важкий день. Так хочеться вірити у помилку “Пані та панове! Сталася порівняно приємна помилка. В запалі бою трохи переплутали – думали, що все. Його привезли, як тіло, але лікарі таки відкачали. Пульс був настільки слабкий, що тільки лікарняне обладнання виявило наявність серцебиття. Хвала Богe, побратим Світляк не загинув. Він поранений, в шпиталі, вже прооперований, але у важкому стані. Молітся за одужання Воїна! Цю радісну звістку повідомляють друзі Андрія Дрьоміна”.

Не помилка… Немає

 Якось так : коли ми дорослішаєм, аж до появи власних дітей, наші друзі автоматично отримують статуси “дядя” і “тьотя”.І всі ми тоді прибираємо виду поважного і серйозного, одягаємо шати статечні і пильнуємо кожне слово, бо воно, як відомо – не горобець, залетить у дитячі вуха – і ти вже шукаєш пояснень чи виправдань. Але то все для користі, бо ж виховний процес. Бо ми тепер – дяді і тьоті.І наш особистий приклад…
 А Світляк…Він мав на увазі такі умовності.У нього не було такого статусу.
 - Мамо, Світляк телефонує…
 Коли Світляк будував хату, мої хлопці крутилися коло нього – типу підсобники.За літо вони навчилися не класти цеглу і замішувати розчин, а логічно думати.
 - Мамо, Світляк цікавився…
 Коли Світляк чаклував у своїй кузні, мої діти не навчилися художнього ковальства. Лише бачити, прагнути і досягати.
 - Мамо, Світляк приходив…
 Він заходив рідко, але кожен його прихід згадувався ще довго. Це завжди було несподівано і неочікувано, без попереджень. Питання про те, чи тато-мама вдома, якось, не стояло. Та й навіщо, якщо ти не дядько , а Світляк…
 І з тобою можна лупити в нарди аж до вилясків у вухах, робити вигляд, що ловиш рибу, а направді шукати шляхів досягнення світової гармонії. І до тебе можна прибігти, коли мінти протокола склали за цигарку у “нєположеном мєстє”. Ну, щоб мама не знала…
 Про те, що Світляка звали Андрій мої молодші довідалися лише сьогодні.
 Як і про те, що війна забирає найкращих…
 То сон такий був.Він йшов польовою дорогою. З наплічником, автоматом і, як завше, перекособоченим блейзером над вухо… Поле, квіти, розмай і таке височезне небо. Так хотілось його зупинити…
 А то уже були Луки Сварожі…
 АТО…


Герої не вмирають!
Добровольчий Український Корпус

Тарасюк Олег  (позивний «Тарас»)  45 років, Рівне. Керівник рівненської розвідгрупи Добровольчого Українського Корпусу. В минулому служив у морській піхоті. Був успішним підприємцем. Залишилася дружина, двоє дорослих дітей та дві маленькі внучки. Олег Тарасюк пішов на війну зі словами: «Я йду на фронт, аби не довелося воювати нашим синам». Загинув 10 серпня 2014 о 17-й годині від кулі снайпера в бою біля смт. Старобешеве Донецької області. Поховають героя на Алеї Слави на рівненському кладовищі «Нове».
– Коли сепаратисти захопили східні території України, він поїхав воювати – не дозволила совість сидіти вдома на дивані. Покинув все – родину, процвітаючий бізнес. Відчував, що на сході він потрібніший. В зоні АТО перебував близько двох місяців. Тут йому в нагоді стали навички, отримані в спецназі. Був у Донецьку, Амвросіївці, Карлівці... всюди, де був необхідний його досвід диверсійной роботи. Чимало побратимів вдячні йому за врятоване життя.
Олег завжди говорив: "Все залежить лише від нас". Його девізом були слова "Dum spiro, spero" – "Поки дихаю – вірю", які були витатуйовані в нього на тілі, – повідомляє прес-центру "Правого Сектору" Рівненщини.http://vse.rv.ua/news/1407769243-zagibliy-v-ato-boiec-z-rivnenshchini-zhiv-za-principom-poki-dihayu-viryu.html


Хведчишин Анатолій Любомльський район Волинська область. Керівник Рівненської розвідгрупи Добровольчого Українського Корпусу. Член Любомльської районної організації «Правого сектора» Волині. Загинув від кулі снайпера 10 серпня 2014 р.
"Список наших загиблих побратимів збільшується... щойно повідомили, що від кулі снайпера поліг наш земляк, член Правого сектора Волині, Любомльської районної організації Хведчишин Анатолій, друг Білий, який воював у складі добровольчого корпусу Правого сектора".
"Під командуванням заступника командира ДУК Валентина Манька 10 серпня під Іловайськом була проведена розвідка боєм. У ній взяли участь добровольчі батальйони та підрозділ «ПС». Поставлені завдання виконані. На жаль, ми знову понесли втрати…", - написав на свої сторінці у Фейсбуці Дмитро Ярош.
Вдома у загиблого Анатолія залишилися дружина і дві доньки…http://slovovolyni.com/ukr/ukraine/24744/


Герої не вмирають!

Гутник-Залужний Iван         Запоріжжя. Молодший лейтенант, командир зводу військової частини А3033 Національної гвардії України (Запоріжжя), призваний за мобілізацією.                    Отримав вогнепальні поранення близько 1-ї години ночі 10 серпня 2014р. під час обстрілу терористами блокпоста поблизу міста Амвросіївка Донецька область. Медики до останнього боролися за життя бійця, але поранення виявилося смертельним



        
Герої не вмирають!


Бойко Юрій Миколайович   (Позивний «Немо»)         43 роки. Полковник, начальник відділу підготовки військ управління бойової та спеціальної підготовки ГУ Національної гвардії України. Після закінчення Пермського вищого військового командно-тилового училища внутрішніх військ МВС РФ розпочав свою військову службу з посади командира взводу. До останнього місця служби обіймав посади командира роти, заступника начальника штабу і заступника командира частини. Залишилася дружина та 13-ти річна донька.
Загинув 10 серпня 2014р. під Іловайськом (Донецька область) близько 14-30 під час зіткнення з бойовиками та комплексного обстрілу з боку терористів


Герої не вмирають!

Титаренко Сергій Миколайович        8 серпня 1992, Мена Чернігівська область. Молодший сержант, старший навідник 2 гаубичного самохідного артилерійського взводу 3 гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійсього дивізіону військової частини В1688.
Загинув 9 серпня 2014 р. внаслідок попадання снаряду в гаубичну самохідну установку під час виконання бойового завдання АТО



Герої не вмирають!

Дейнега Сергій Валентинович Народився 11.09.1972 у м. Бобровиця, Чернігівської області. Закінчив Бобровицьку середню школу № 2 та Київське ПТУ № 16. Військову службу проходив у Збройних Силах СРСР. Останні роки — працівник акціонерного товариства «Броварський завод пластмас». При проведенні другої черги мобілізації 20 червня 2014 року був призваний до Збройних Сил України. Служив командиром 2-го протитанкового відділення протитанкового взводу 1-го механізованого батальйону.

Загинув у зоні проведення АТО у результаті артилерійського обстрілу 9 серпня 2014 року поблизу селища Маринівка Шахтарського району Донецької області.
Похований у м. Бобровиця Чернігівської області.


Герої не вмирають!

Бакунов Євген  22 років, Миколаїв. Розвідник-оператор розвідроти 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Строкову службу проходив у 25-ї дніпропетровській бригаді, потім пішов служити за контрактом до миколаївської аеромобільної бригади. Залишилась дружина та маленький син.    Помер 8 серпня 2014 р. в шпиталі від важких поранень, отриманих в зоні АТО
Об этом сообщает на своей странице Facebook один из николаевских десантников, известный под псевдонимом «Позывной Маршал».
По cловам десантника, Евгений Бакунов служил срочную службу в составе 25 бригады ВДВ, затем устроился в 79 бригаду разведроты на контракт, так как являлся жителем Николаева.
«Просто хороший, весёлый, добродушный парнишка. Правильный и благородный человек! Настоящий воин! Скончался 8.08.2014 после тяжёлого ранения... Погибают многие ребята...земля им пухом! Пишу о нем, так как это боец нашего подразделения, нашей семьи!!!! тяжело когда теряешь частицу семьи!», - написал десантник.
В Николаеве у Евгения Бакунова остались жена и маленький сын Тимур.http://times.mk.ua/News/6853/v-zone-ato-pogib-22-h-letniy-nikolaevskiy-razvedchik-evgeniy-bakunov
Герої не вмирають!

Паламар Олександр Олександрович        22 роки, Кельменецький район Чернівецька область. Молодший сержант, військовослужбовець 24-ї окремої Залізної механізованої бригади (Яворів).            Загинув 8 серпня 2014 http://uk.wikipedia.org/wiki/Паламар_Олександр_Олександрович


Герої не вмирають!

Коваль Павло Миколайович      11 липня 1989, Стрий Львівська область.[612] Старший солдат 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Працював на заводі Leoni. Залишилися дружина та син.            Загинув 7 серпня 2014http://uk.wikipedia.org/wiki/Коваль_Павло_Миколайович

Герої не вмирають!

Кондратьєв Михайло Юрійович         29 травня 1977, Кривий Ріг. Майор юстиції відділу по боротьбі з корупцією Південного територіального управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Михайло навчався у Криворізькому ліцеї з посиленою військовою та фізичною підготовкою з 1993 по 1995 рік. Потім завершив навчання в Одеському інституті Сухопутних військ України. Йому присвоєно звання підполковник посмертно. Залишилися дружина і дві малолітні доньки
Виконуючи бойове завдання в Артемівському районі Донецької області був вбитий снайперською кулею в голову 7 серпня 2014 р.
- З дитинства знаю Мішу, - говорить його друг Юрій Кошеленко. - По життю він був сильною людиною, але не хизувався своєю міццю, а був надзвичайно добрим. Це виділяло його і тоді, коли ми разом навчалися у криворізькому “суворовському училищі”. Для мене і моїх побратимів це непоправна втрата.http://girnyk.com.ua/news/mayor-mihaylo-kondratiev-zaginuv-u-boyu-pid-doneckom
Вічна пам'ять герою! Михайло мав дружину та двох малолітніх доньок. Сердце зжималося коли маленька донька стояла біля гробу та тримала руку батька, що лежав і нічого не відчував. Він вже ніколи не побаче як ростуть його діти. Ми маємо їх пам'ятати!https://www.facebook.com/geroikrivbassa/posts/508650729280907

Герої не вмирають!

Алдошин Максим Олександрович    17 червня 1991, Миколаїв. Військовослужбовець Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Помер 7 серпня 2014р. у військовому шпиталі в результаті важких поранень, які він отримав поблизу м. Луганськ, коли УАЗик, яким він керував, потрапив у засідку терористів. Не зважаючи на тяжкі поранення, військовослужбовець не кинув керма і зміг вивести машину у безпечне місце, врятувавши життя своїх двох співслужбовців, які також перебували в автомобілі .
Николаевский боец ВСП был убит 07.08.2014 Алдошин Максим Александрович. 23 года было парню. Он наш ГЕРОЙ. ПОМНИМ ЛЮБИМ СКОРБИМ..." - сообщила в соцсети Вконтакте подруга Максима - Юлия.
"В такую трудную минуту очень сложно подобрать какие -либо слова, ты просто молча ненавидишь русскую сволочь которая позволяет себе решать кому сегодня жить, а кому умереть! Максим- ты для нас ГЕРОЙ, ты хотел защищать Украину, нас и свой дом! Ты очень отважный, смелый и всеми любимый друг! Я очень сильно люблю тебя, мне ужасно будет тебя не хватать, я буду помнить о тебе всю жизнь, ты навсегда в моем сердце..." ,- написала девушка.
Герої не вмирають!

Три військовослужбовці 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква).               Загинули 7 серпня 2014р. під час організованого прориву з оточення у "довжанському котлі" на з'єднання з основними силами після 22-денної героїчної оборони державного кордону під постійними масованими обстрілами з боку терористів і з боку Росії. Українські герої з боями вийшли в район Савур-Могили та Амвросіївки. Прорив тривав три доби

Герої не вмирають!
Державна прикордонна служба

Матвієнко Андрій Віталійович   Кіровоград. Прикордонник Державної прикордонної служби.            Загинув 7 серпня 2014 р. 

Андрій Матвієнко, 1988 р.н., був молодшим інспектором прикордонної служби військової частини 9937. Після закінчення навчання в інституті у 2007 році юнак влаштувався на роботу до одного з відділень Приватбанку м. Кіровограда, де зарекомендував себе як відповідальний і сумлінний працівник. Потім відслужив в армії. А коли на Батьківщину прийшла війна, він одним із перших за власним бажанням став на захист рідної землі. 7 серпня під час руху автоколони, яка поверталася з виконання завдання по захисту рубежів України, не доїжджаючи до населеного пункту Лисиче (пункт пропуску Успенка) на державному кордоні Донецької області автомобіль УАЗ, у якому знаходився Андрій, наїхав на радіокерований пристрій типу «Фугас». Юнак був тяжко поранений і за допомогою санавіації доправлений до польового шпиталю. Але рани виявилися не сумісними з життям. Поховали Андрія Віталійовича Матвієнка 11.08.2014 на міському Рівнянському кладовищі в ряду Почесних військових поховань.http://www.pravdorub.kr.ua/news/kirovohrad/kirovogradtsi-proveli-v-ostannyu-put-andriya-vitaliyovicha-matviyenka.html


Шило Володимир Сергійович    Прапорщик Державної прикордонної служби. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), Указ Президента № 660/2014 від 21 серпня 2014.
Загинув 7 серпня 2014 р.під с. Юганівка, Луганська область.


Діхтієвський Віктор Миколайович     6 серпня 1966, Одеса. Старший прапорщик Південного регіонального управління Державної прикордонної служби. Залишилась донька. Віктор загинув у свій день народження. Похований на Таіровському цвинтарі Одеси.

    Антипов Микола Павлович   22 грудня 1993, Римарівка (Красноокнянський район) Одеська область. Солдат Державної прикордонної служби. Після закінчення Котовського медучилища працював в Гулянському НВК медбратом. У березні був призваний до лав державної прикордонної служби України. Після навчання у Навчальному центрі ДПСУ в Оршанці був направлений в зону АТО в Луганську область.        

Бойко Сергій Олександрович    18 років, Крижопіль Вінницька область. Солдат Державної прикордонної служби.

Кумановський Віктор Анатолійович 39 років, Умань Черкаська область. Солдат Державної прикордонної служби.

Заєць Олександр Юрійович   21 рік, Селятин Чернівецька область. Солдат Державної прикордонної служби, курсант Навчального центру ДПСУ в Оршанці.

Присяжнюк Ігор Васильович    11 січня 1977, Вінниця. Старший прапорщик Південного регіонального управління Державної прикордонної служби. Провідний український каноїст, багаторазовий чемпіон України з веслування, майстер спорту, учасник національної збірної України. Залишилася дружина та 4-річний син.        7 серпня 2014            Загинули під час організованого прориву з оточення у "довжанському котлі" (сектор "Д") на з'єднання з основними силами після 22-денної героїчної оборони державного кордону під постійними масованими обстрілами з боку терористів і з боку Росії. Українські герої з боями вийшли в район Савур-Могили та Амвросіївки. Прорив тривав три доби.[586][597] Загін Ігора обороняв пункт пропуску Довжанський. Під час виходу з оточення між 9 та 10 годинами по колоні було відкрито шквальний вогонь із РСЗВ «Град» з території Росії. Ігор їхав в автомобілі УАЗ, поряд з яким розірвався снаряд, машина спалахнула і вибухнула. Один прикордонник-водій, який вижив, бачив, що Ігор так і лишився у палаючій машині.


Лифар Сергій Іванович     45 років,Матусів Черкаська область. Капітан Державної прикордонної служби. Після армії вирішив присвятити життя військовій справі, у 1989 році закінчив школу прапорщиків, служив на прикордонних заставах Забайкалля та України. Закінчив екстерном Інститут Прикордонних військ України. З 2008 року був звільнений у запас за вислугою років. Коли з'явилася небезпека державним кордонам, пішов добровольцем до мобільно-прикордонної застави в зону АТО. Проживав у Черкасах. Залишились дружина, донька та син, який продовжив справу батька і навчається у Навчальному центрі ДПСУ в Оршанці.    7 серпня 2014            Загинув під час організованого прориву з оточення у "довжанському котлі" (сектор "Д") на з'єднання з основними силами після 22-денної героїчної оборони державного кордону під постійними масованими обстрілами з боку терористів і з боку Росії. Українські герої з боями вийшли в район Савур-Могили та Амвросіївки. Прорив тривав три доби. Підрозділ Сергія обороняв блокпост в секторі Е-1, в районі населеного пункту Панченково. Під час виходу колони прикордонників неподалік села Дякове Луганської області бійці потрапили під обстріл бойовиків

Колісниченко Євген 1988, Овідіополь Одеська область. Старший матрос контрактної служби Одеського загону морської охорони Південного регіонального управління Державної прикордонної служби.          7 серпня 2014            Загинули під час організованого прориву з оточення у "довжанському котлі" (сектор "Д") на з'єднання з основними силами після 22-денної героїчної оборони державного кордону під постійними масованими обстрілами з боку терористів і з боку Росії. Українські герої з боями вийшли в район Савур-Могили та Амвросіївки. Прорив тривав три доби.[586][5][592] Проведено впізнання тіла у морзі Маріуполя. Похований 10 серпня в Овідіополі.

Прикордонники загинули 7 серпня 2014 р. під час організованого прориву з оточення у "довжанському котлі" на з'єднання з основними силами після 22-денної героїчної оборони державного кордону під постійними масованими обстрілами з боку терористів і з боку Росії. Українські герої з боями вийшли в район Савур-Могили та Амвросіївки. Прорив тривав три доби


Герої не вмирають!

40-й батальйон територіальної оборони "Кривбас".

Кордабнєв Володимир Олександрович    23 роки, Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область. Майор 40-го Батальйону територіальної оборони "Кривбас". Ветеран-"афганець". Працював майстром на ДМКД в доменному цеху.   
Сергей Злючий скорбит о смерти погибшего вчера днепродзержинца, капитана Владимира Кордабнева. «Нещодавно, не більше двох тижнів тому, мені довелося допомагати грошима, пожертвуваними нашими містянами, командиру батальйона "Кривбас" майору Володимирові Кордабньову. Для моєї звітності він залишив мені розписку і обіцянку про співпрацю...
Кочура Максим Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область. Студент, пішов добровольцем на фронт. Боєць 40-го Батальйону територіальної оборони «Кривбас». Був єдиним сином у сім'ї.
Бійці батальйону 7 серпня 20014 р. отримали завдання встановити блокпост поблизу Мар'янівки (Донецька область), та натрапили на угруповання терористів в цьому районі. В бою майор Кордабнєв В. загинув, а 7 бійців було поранено, серед яких Кочура Максим помер від смертельного поранення нанесеного снайпером.


Герої не вмирають!



Сиротин Євген  1992, Запоріжжя. Сержант, командир гармати 55-ї окремої Запорізької артилерійської бригади. В зону АТО бійці 55-й бригади були направлені у складі 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Після закінчення училища, три роки служив за контрактом. Залишилась мати і брат.                       В останній раз на зв'язок із рідними виходив 4 серпня. Під час виходу з оточення під Дякове в Луганській області 7 серпня 2014, бойова машина відстала від основного угруповання, яке виходило з «котла», і на блокпосту біля міста Красний Луч потрапила у засідку терористів, які закидали машину гранатами. Про загибель Євгена його рідні дізнались з проросійських сайтів, офіційно вважався зниклим без вісті. Пізніше його смерть була підтверджена співслужбовцями, які прорвались з оточення, і обласним військовим комісаром
Евгений Сиротин, защищая Родину, погиб 7 августа. Об этом родственники парня узнали из российских сайтов, где были опубликованы фотографии уже мертвого Жени

Мать погибшего героя, Светлана Сиротина, не знает, что делать, ведь похоронить сына по христианским законам, скорее всего, не получится.

«Тело моего сыночка отдавать никто не собирается. Оно находится на территории, которую контролируют террористы», - сообщила корреспондентам Z-city женщина.Евгений Сиротин. Фото сделано за несколько дней до гибели

Светлана во всем обвиняет государство. Говорит, что когда Евгений был живой – он нужен был своей стране, а о нем мертвом и не вспоминают.

«Нам рассказывают, что выйти на этих боевиков-террористов не могут. Но, по не официальным данным, за тело Жени требуют 15 000 долларов», - заявила Светлана Сиротина.http://z-city.com.ua/Мама-погибшего-запорожца-не-может-похоронить-сына-его-тело-у-террористов-14.08.2014

Герої не вмирають!



Кумановський Віктор        Умань Черкаська область.               Загинув 7 серпня 2014 р. (орієнтовна дата) поблизу с.Дякове Луганської області. Вранці 8 серпня родина отримала повідомлення, що Віктор загинув на сході України під час проведення антитерористичної операції.
Герої не вмирають!


Колосовський Микола      солдат, військовослужбовець Західного ОТО Національної гвардії України. Загинув від отриманих поранень під час мінометного обстрілу терористами блокпосту Національної гвардії вночі з 6 на 7 серпня поблизу міста Дебальцеве Донецької області

Герої не вмирають!

Карабан Артем Олександрович        21 рік, Луцьк Волинська область.  Загинув 7 серпня 2014 р.  під час жорстоких боїв українських силовиків із російськими терористами, що точилися поблизу висоти Савур-Могила в Донецькій області.

Батько загиблого в зоні АТО лучанина Артема Карабана розповідає, що родина ніяк не може знайти тіло бійця.
 Про смерть хлопця повідомили ще 8 серпня,однак ніхто не знає, як загинув хлопець і де знаходиться його тіло, - повідомляє 4 влада.
 «Був дзвінок, що загинув син. Ми в жодному медичному закладі України не можемо знайти тіла його. Немає ні в Дніпропетровську, ні в інших областях. І взагалі, де знаходиться тіло, ні в Міноборони, ні в військоматах не знають», - розповідає батько загиблого Олександр Карабан.
 Батько солдата зазначає, що в списках загиблих в антитерористичній операції Артем Карабан значиться, проте де перебуває тіло: чи в морзі, чи деінде - невідомо.
 «Сьогодні їздили і робили знімки загиблих і сина мого серед них немає», - каже чоловік.
 Олександр Карабан розповідає, що про загибель сина повідомили із взводу, де він служив. Згодом з'явилася інформація в інтернеті.
 Бійці із взводу Артема повідомили батькові, що син був важко поранений і його не довезли.
 «Куди його везли, в який бік, в який медзаклад, якої області - не повідомили», - каже Олександр Карабан.
 Батько мобілізованого і його сім'я хотіла б дізнатися, де знаходиться тіло сина, в яких обставинах він загинув і сподіваються, що все-таки інформація про смерть бійця неточна.
http://www.volynpost.com/news/37644-batky-zagyblogo-volynskogo-bijcia-ne-hochut-viryty-v-smert-syna


Герої не вмирають!

Бочаров Денис Олександрович   2 серпня 1977, м. Росток (Німеччина), проживав у м.Новоград-Волинський Житомирська область. Капітан, командир механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини — польова пошта В2731. Залишилися дружина та донька. 6 серпня 2014            Загинув у боях на Сході України в Донецькій області. Поховали Дениса у с. Сусли Новоград-Волинського району.

Герої не вмирають!

72-а окрема механізована бригада (Біла Церква)


Василенко Олександр Васильович   1982, Київська область. Солдат, старший навідник 1 реактивного артилерійського взводу 2 реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква).Загинув 6 серпня 2014 року біля села Панченкове, Свердловського району, Луганської області,під час артилерійського обстрілу.


Пушняк Павло Анатолійович      1978, Київська область. Старший сержант, водій — електрик 3 реактивного артилерійського взводу 2 реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква).


Волнухін Сергій Анатолійович  1986, проживав у Славутичі, Київська область. Солдат, водій взводу матеріального забезпечення 2 механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). До Славутича переїхав разом з батьками з Казахстану. Залишилась дружина та маленька донька.            6 серпня 2014            Під час виходу з оточення 6 серпня бійці потрапили під вогонь противника, що засів у засідці. Зрикошетивши від броні куля пройшла збоку в незахищену бронежилетом частину тіла.


Шестопал Володимир Володимирович     Фастів Київська область. Залишились троє дітей.            Загинув 5 серпня 2014 р.          Похований 9 липня у Фастові.




Герої не вмирають!


Хортів Ернест Олександрович     8 вересня 1994, Миколаїв. Військовослужбовець 3-го взводу 1-ї аеромобільної роти 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв).
Отримав важке поранення з пошкодженням печінки в бою біля прикордонного села Дякове (Луганська область) 4 серпня. Десантники забезпечували прикриття для угруповання українських сил, яке виходило з оточення з-під Ізварине. В цей час через кордон з боку РФ прорвалась колона російських бойовиків, які відкрили шквальний вогонь по позиціях 3-го взводу. Ернесту зробили операцію, але він не вижив. Помер 6 серпня 2014 р.


Герої не вмирають!


Сирватка Іван   1993, Суховоля (Городоцький район) Львівська область. Водій БТР. В зоні АТО перебував чотири місяці.Загинув 6 серпня 2014 р. у бою біля села Красний Яр (Краснодонський район) на Луганщині, коли прикривав відхід бійців 51-ї бригади.


Герої не вмирають!


Янович Вадим Миколайович      1979, Первомайськ, Миколаївська область. Військовослужбовець 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв).
Загинув 5 серпня 2014 у прикордонній зоні напередодні виходу підрозділів 79-ї бригади з оточення. Під час обстрілу снаряд розірвався біля машини, Вадим отримав осколкове поранення в шию


Герої не вмирають!

Прiменко Юрiй Володимирович рядовий. Загинув 5 серпня 2014 р. у бою за стратегічно важливу висоту на кордоні України Савур-могила

Герої не вмирають!


Шляхтич Олександр 16 серпня 1981, Пирятин Полтавська область. Залишилась дружина та донька.            Загинув 6 серпня 2014
У п’ятницю, 8 серпня, Пирятинщина попрощалася з 32-річним Олександром Шляхтичем – учасником АТО на Сході України, який загинув на Донеччині, в Шахтарському районі поблизу Савур-Могили 6 серпня о 9-й годині ранку.
Народився Олександр Валентинович Шляхтич 16 серпня 1981 року. Закінчив Пирятинську середню школу №4. З 1999 по 2001 рік проходив строкову службу в лавах Української Армії. Протягом 2001-2004 років служив за контрактом у військовій частині Пирятина. Потім працював приватним підприємцем по перевезенню пасажирів. 25 березня записався добровольцем для участі в антитерористичній операції на Сході України. У Олександра залишилася мама, дружина, 12-річна донька та сестри.
Провести в останній путь Героя зібралися сотні людей: ті, які знали його
особисто, і ті, хто хотів підтримати рідних і близьких та віддати данину шани і поваги Герою.
http://piryatin-visti.at.ua/
Герої не вмирають!

Пашко Василь  Новий Яричів Львівська область. Був активним учасником ВО «Тризуб» імені Степана Бандери. Останні 9 років проживав в Італії, де працював рятувальником. Коли дізнався про події в Україні, не задумуючись повернувся. Перебував у зоні АТО три місяці. Не одружений. Залишились дві сестри.                        Загинув 5 серпня 2014 р. героїчною смертю в зоні АТО. Василь врятував життя своєму товаришу, затуливши його власним тілом від кулі снайпера

Герої не вмирають!

Приймак Віктор Миколайович   1977, Берестівка (Баранівський район) Житомирська область.  
Військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський).
          Загинув 5 серпня 2014

Герої не вмирають!
25-а Дніпропетровська повітряно-десантна бригада

Мельников Віктор     22 роки, Павлоград Дніпропетровська область. Водій самохідно-артилерійського взводу 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, військова частина А1126 (Гвардійське). Вчився і жив у Новомосковську. Закінчив Новомосковський технікум Національної металургійної академії у 2011 році. У вересні 2013 року був призваний на строкову службу до Збройних сил України.

Мiщенко Максим   Військовослужбовець 1-ї батареї 1-го самохідно-артилерійського дивізіону артилерійської групи 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, військова частина А1126 (Гвардійське).

Морознюк В.Ю.         Військовослужбовець 1-ї батареї 1-го самохідно-артилерійського дивізіону артилерійської групи 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, військова частина А1126 (Гвардійське).          


Русєв Сергій     13 жовтня 1993. Артилерист 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, військова частина А1126 (Гвардійське).   Загинув 5 серпня 2014 р. (орієнтовна дата). Повідомлення у facebook. Дата, місце і обставини не уточнено.

Лащенко Максим,  Лащенко Артем  17 грудня 1987 р. Військовослужбовці 1-ї батареї 1-го самохідно-артилерійського дивізіону артилерійської групи 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, військова частина А1126 (Гвардійське). Брати-близнюки. У Максима залишилась 5-річна донька.   Загинули 5 серпня 2014 р. орієнтовно в районі Шахтарськ-Торез Донецької області, під час виходу з оточення вночі потрапили у засідку терористів. За інформацією волонтера журналіста-блогера Олександра Рудоманова в бою загинули 6 десантників. Офіційно не підтверджено.


Руднєв Андрій  1983, Ромни Сумська область. Старший лейтенант, заступник командира самохідно-артилерійської батареї з озброєння 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, військова частина А1126 (Гвардійське). Залишилися дружина та 4-річна донька.            Загинув 5 серпня 2014р. у бою з терористами під Горлівкою (Донецька область)


Танковський Євген Анатолійович     11 грудня 1979, Приютівка Кіровоградська область. Старший лейтенант, командир парашутно-десантного взводу 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, військова частина А1126 (Гвардійське). Батьки проживають в м.Олександрія Кіровоградської області. В зрілому віці переїхав до Кривого Рогу. Закінчив Дніпропетровський гірничий інститут за фахом гірничий інженер, працював на шахті майстром зміни з техніки безпеки. Звідти був мобілізований.   Загинув 5 серпня 2014 р. від міни під Торезом (Донецька область) під час виходу з оточення. Похований на Верболозівському кладовищі в Олександрії.
5 серпня 2014 р. в 2С9 "Нона", в якій знаходилося семеро військовослужбовців, потрапив снаряд. Всi загинули
Герої не вмирають!


Кутовой Вадим Борисович          1986, Охтирка Сумська область. Військовослужбовець 5-ї батареї 27 реактивного артилерійського полку (Суми). Залишилося двоє дітей.  Загинув у ніч з 4-го на 5-те серпня 2014 р.під час проведення антитерористичної операції.

Герої не вмирають!


Свинчук Олександр  28 років, Нововолинськ Волинська область. Солдат 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). До ЗС України пішов добровольцем, був поранений, але після лікування знову повернувся на передову. До служби в ЗС України декілька років працював пожежним рятувальником в ДПРЧ-5 Нововолинська. Загинув 5 серпня 2014 у бою за стратегічно важливу висоту Савур-могила на кордоні України, що на Донеччині.

Хлопчина пішов до лав Збройних сил добровольцем. Був поранений, але після лікування знову повернувся на передову. Рідні згадують, як Сашко казав:
— Якщо не я, то хто?
Хлопець кілька років поспіль (звільнився у 2012 році) працював пожежним рятувальником.
— Олександра пам`ятаємо доволі дружнім і товариським колегою, — розповідає заступник начальника ДПРЧ-5 міста Нововолинська Сергій Литвяк. — Свою небезпечну роботу він робив добре. На пожежах діяв рішуче і відрізнявся сміливістю. Шкода, що волинська земля втратила такого героя.http://4vlada.com/volin/37285


Герої не вмирають!

Бутрик Віктор Іванович     9 жовтня 1981, Охотівка Житомирська область. військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Залишилася мати, брат та 4 сестри. Загинув 5 серпня 2014 р.
Герої не вмирають!
Ужгородський 15-й окремий гірсько-піхотний батальйон 128-ї окремої Закарпатської механізованої бригади

Реготун Олег Петрович     1976, Бердичів Житомирська область. Прапорщик Ужгородського 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї окремої Закарпатської механізованої бригади.


Коренівський Сергій Петрович Андріяшівка (Бердичівський район) Житомирська область. Прапорщик Ужгородського 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї окремої Закарпатської механізованої бригади.
2 військовослужбовця Ужгородського 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї окремої Закарпатської механізованої бригади.    5 серпня 2014            під аеропортом Луганська точилися жорстокі бої, під час яких загинули двоє закарпатців. 

  Герої не вмирають!

Наглюк Роман Миколайович    28 років, Ходорівці Хмельницька область. Капітан 1-го батальйону 24-ї окремої Залізної механізованої бригади (Яворів). Проживав у Яворові разом з дружиною і донькою.            Загинув 5 серпня 2014 р. (орієнтовна дата)
За словами яворівчан, які знали загиблого, Роман був офіцером честі, витриманим, мудрим, а найхарактернішою рисою його була життєрадісність.


Герої не вмирають!

Шпіганевич Тарас Анатолійович       16 червня 1994, с. Чернятин (Жмеринський район), Вінницька область. Боєць 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади. Батьки Тараса працюють викладачами в Чернятинському коледжі Вінницького національного аграрного університету.    Під час бою під Дебальцево Донецької області (за іншими даними під Торезом) був підбитий в БТРі, водієм якого він був. Коли його витягали з палаючого БТРа, то снайпер встиг завдати двох пострілів - один в ногу, а інший в плече. Спочатку був доправлений в харківський шпиталь, а потім вночі літаком доставлений в Київ у Головний військово клінічний госпіталь Міністерства Оборони України. Лікарям довелося ампутувати ліву ногу десантника вище коліна, намагалися врятувати пришиту ліву руку. Тарас втратив дуже багато крові, організм не дуже добре сприйняв перелиту кров, з'явились ускладнення з нирками. 4 серпня Тарас Шпіганевич помер на лікарняному ліжку

Герої не вмирають!


Грек Сергій Анатолійович  (позивний «Балаган»)     22 роки, Москва Росія. Боєць батальйону спецпризначення «Азов». Будучи росіянином, вже 3 роки проживав в Україні (в Миколаєві), куди був змушений переїхати із-за політичних переслідувань з боку спецслужб РФ. Учасник миколаївського руху ультрас. Загинув 4 серпня 2014 в бою за звільнення Мар'їнки на підходах до Донецька.
Герої не вмирають!


Кривоносов Сергій майор 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв)
Загинув 4 серпня 2014р.  час обстрілу з РСЗВ "Град" з боку кордону о 2-й годині ночі, ракета потрапила в окоп.

Подразделения 79-й отдельной аэромобильной бригады на границе с Россией вот уже несколько часов обстреливают со стороны России из минометов, артиллерии и установок «Град».
Об этом сообщил на своей странице в Facebook журналист Андрей Цаплиенко.
«Трудная ночь. Мрачное утро. Оставшиеся на границе подразделения семьдесят девятой бригады вот уже несколько часов обстреливают со стороны России. Минометы, артиллерия, «Град». Есть раненые и погибшие. Отвечать не могут. Нельзя дать повод к вторжению. Можно только зарыться в грунт и уповать на Всевышнего. А грунт там каменистый, твердый, и в эту землю бойцам приходится буквально вгрызаться. Вот сейчас я говорил с офицером из 79-й, и вдруг разговор прервался. «Абонент тимчасово недоступний». Надеюсь, что это проблема связи. Молюсь, чтобы «тимчасово», - написал он.
Также николаевский десантник, известный под псевдонимом Позывной Маршал на своей странице в Facebook сообщил о гибели офицера - майора 79-й ОАЭМБр.
«Сегодня в 02.10 под обстрелом, если это можно так назвать, «Града» из-за нуля (РФ) погиб хороший друг, грамотный офицер, настоящий командир и просто хороший и очень добрый человек! Который держал высоту более месяца. Прикрывая собой своего зама ... ракета попала в окоп. Земля Вам пухом товарищ Майор !!! P.S. о его подвигах расскажу позже, их достаточно для того, чтоб как минимум назвать улицу в его родном городе Николаеве в его честь», - написал он.
Напомним, два подразделения 79-й аэромобильной бригады, бойцы которой находятся под постоянным обстрелом, как со стороны боевиков, так и с территории РФ, уже вывели в безопасное место. https://news.pn/ru/public/110760

Герої не вмирають!



Медушевський Віктор Зенонович       1974, Довбиш Житомирська область. Рядовий, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Залишилась дружина і 4-річна донька. Загинув 4 серпня 2014 р.



Герої не вмирають!

 Сєнчев Сергій Олексійович       8 липня 1973[500], Кіровоград. Підполковник, заступник командира військової частини А0680 з виховної роботи 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград) ГУР Міноборони України. Залишилися двоє дітей шкільного віку.    4 серпня 2014            Отримав важкі кульові та осколкові поранення у черевну порожнину під час бою за висоту Савур-Могила. Підполковнику було зроблено операцію в польовому шпиталі, але він помер під час транспортування до стаціонарного шпиталю у Дніпропетровськ. Похований на Алеї Слави Ровенського кладовища Кіровограда

 Герої не вмирають!

Кудінов Олексій        22 роки, Кривий Ріг. Рядовий, механік-водій інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади. Загинув 3 серпня 2014р. під час штурму м. Шахтарськ

 Герої не вмирають!

Кіш Станіслав Іванович    2 травня 1995 р., Онок Закарпатська область. Служив за контрактом менше року. Займався футболом, грав за сільський клуб "Зірка". Загинув 3 серпня 2014 р. під Луганськом під час обстрілу позицій військових з мінометів та РСЗВ "Град".
Про це на своїй сторінці у Фейсбук написав голова Виноградівської райради Олег Любімов: "Жахливий подих війни докотився і до Виноградівщини. На сьогодні маємо першого загиблого. Вбитий в результаті обстрілу мінометами та установками "Град". Кіш Станіслав Іванович. По віку, як мій син, з 1995 року. З Оноку. Служив по контракту менше року. Війна не вибирає, та все одно гинуть найкращі"...
До служби в армії  Станіслав був футболістом у сільському клубі “Зірка” (Онок).
Вічна пам'ять Герою та співчуття рідним!..
http://uzhgorod.in/ua/novini/2014/avgust/ii_znovu_na_zakarpattya_prijshlo_gore

Герої не вмирають!

Власюк Роман Васильович       20 серпня 1989, Городище (Черняхівський район) Житомирська область. Солдат. Залишилися мати та сестра. Загинув 3 серпня 2014 р. (орієнтовна дата)


Герої не вмирають!
1-а окрема гвардійська танкова бригада (Гончарівське)


Плохий Андрій Віталійович       1983, Первомайське (Черкаський район) Черкаська область. Капітан, військовослужбовець 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). Випускник Гвардійського факультету військової підготовки (ХІТВ ім. Верховної Ради України) 2005 року. Залишилась 6-річна донька. 

    Нагорний Сергій Михайлович   17 вересня 1991, Чернігівська область. Старший солдат 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). Отримав професію маляра-штукатура, після служби в армії працював охоронцем. З жовтня 2013 року служив за контрактом у ЗСУ. Залишилася дружина та 1,5-річний син.


Мансуров Андрій Сергійович    10 липня 1989, Куп'янськ Харківська область. Старший сержант, командир танку 2-го танкового взводу 1-ї танкової роти 1-го танкового батальйону 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). З 2007 року служив у Збройних Силах України. Похований у смт. Гончарівське Чернігівської області, де проживав з родиною.  

         Загинули 3 серпня 2014 біля села Красний Яр (Краснодонський район) на Луганщині. Танк підірвався на протитанковому фугасі.
Герої не вмирають!


Кабак Михайло Григорович      1987, Крутоярівка, Білгород-Дністровський район, Одеська область. Старший сержант мобільної прикордонної застави Державної прикордонної служби. Загинув 2 серпня 2014 р. 


Герої не вмирають!

Бійці Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ».


Рижак Володимир    24 роки, Шарин Уманський район Черкаська область. Боєць батальйону Національної гвардії. Був одним з найкращих стрільців батальйону. Проживав у Києві. Був активним учасником Євромайдану. Один із перших, хто записався добровольцем до Нацгвардії України. Захищаючи свого товариша в бою, загинув від снайперської кулі 2 серпня 2014 р.

- Володимир був активним учасником Майдану.  Як тільки розпочалася антитерористична операція, він відразу записався добровольцем до рядів Національної гвардії. - розповідає голова Уманського відділення ВО «Майдан» Сергій Яремчук. –   Здається, ще нещодавно ми передавали йому бронижелет... А вчора мені прийшло смс-повідомлення, про те, що Володимир загинув. Товариші із його батальйону розповіли, що захищаючи свого друга в бою, він загинув він кулі снайпера…http://vch-uman.in.ua/material.php?id=884


Старіков Євген Андрійович       2 лютого 1982, Бердичів Житомирська область. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ». Закінчив професійно-технічне училище №3 за фахом «столяр-тесляр», захоплювався спортом, регулярно відвідував спортзал. Залишилися дружина та троє маленьких дітей.          2 серпня 2014            Батальйоном "Шахтарськ" ліквідована диверсійна група терористів у Докучаєвську (Донецька область). Під час операції від куль снайперів загинули двоє бійців батальйону, позивні «Мачете» і «Доктор». Євген отримав поранення в груди, коли намагався витягти пораненого товариша з місця бою
Батальон Шахтёрск
Сегодня 02.08.2014 при выполнении боевого задания батальоном "Шахтёрск"
 в г.Докучаевск Донецкой области погибли 2 наших товарища:
 Мачетe и Доктор
 Батальоном проводилась зачистка территорий города и oкрестностей от группы снайперов террористов.На руках которых  кровь начальника городского отдела милиции Василия Рябоконя  и участкового инспектора того же отдела Николая Дорошко,чьи
похороны состоялись сегодня.
 Мы не можем словами выразить всю ту скорбь которую чувствуем.
 Мы соболезнуем вашим семьям.
 Нам трудно представить всю глубину горя, которое они сейчас
 испытывают. Примите наши искренне соболезнования.
Не дивно, що Євген Старіков пішов захищати рідну землю, адже і під час навчання в загальноосвітній школі № 12 і в професійно-технічному училищі №3 зарекомендував себе, як відповідальна, активна людина. За словами Івана Чорноморця, майстра виробничого навчання ПТУ №3, де навчався Євген Старіков, за фахом «Столяр-тесляр», він захоплювався спортом, регулярно відвідував спортзал. «Чудова, порядна людина, який у наш час дуже і дуже мало» - підкреслив педагог.
http://www.rio-berdychiv.info/index.php?option=com_content&view=article&id=6538:u-zoni-ato-ryatuyuchi-tovarysha-zahinuv-berdichivlyanin&catid=34:2010-03-31-06-34-10&Itemid=69
Бійці Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ»  загинули            2 серпня 2014 р.        Батальйоном "Шахтарськ" ліквідована диверсійна група терористів у Докучаєвську (Донецька область). Під час операції від куль снайперів загинули двоє бійців.
Герої не вмирають!


Какалюк Олександр 38 років, Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область. Після закінчення Дніпродзержинського державного технічного університету прийшов працювати на ПАТ «Дніпровський меткомбінат». Почав з посади електрослюсаря на ТЕЦ. Потім був переведений в майстри. У 2007 році перейшов в профспілковий комітет, де у 2010 році був обраний головою комісії з охорони праці. У березні був мобілізований в армію. В Олександра залишився п'ятирічний син.      2 серпня 2014            Олександр в той день тричі виїжджав на БТРі, щоб вивезти поранених і вбитих бійців. Загинув під Шахтарськом від кулі снайпера
За неделю до своей героической гибели на войне Александр Какалюк побывал в краткосрочном отпуске дома и, конечно же, навестил родную Дзержинку, пришел в профсоюзный комитет, где до сих пор он – председатель комиссии по охране труда.

Без Дзержинки он свою жизнь и себя просто не мыслил. Вся его короткая сознательная жизнь прошла здесь, на комбинате, куда он после окончания Днепродзержинского государственного технического университета пришел на ТЭЦ электрослесарем. Затем тут же был переведен в мастера. В 2007 году перешел в профсоюзный комитет, где в 2010 году был избран председателем комиссии по охране труда.

В марте 2014 года Саша Какалюк был мобилизован в армию. Трагическая весть о его гибели в тяжелых и жесточайших боях под донецким городом Шахтерском пришла на комбинат вечером 2 августа 2014 года. Как чуть позже рассказал командир батальона, в котором служил Саша Какалюк, он был одним из первых и одним из лучших. В тот день трижды выезжал на передовую, вывозя на БТР погибших товарищей, пока не был сражен наповал вражеской снайперской пулей…

Он погиб за нас. При исполнении воинского долга по защите Украины.

Наши самые глубокие соболезнования родным и близким героически погибшего Александра Какалюка.

6 августа в музее истории ПАО «ДМКД» с 9:00 состоится прощальная панихида с погибшим при исполнении воинского долга Александром Какалюком.

Дирекция, профком комбината,
председатели цеховых и участковых комитетов профсоюза,
члены постоянной комиссии профкома по охране труда и весь трудовой коллектив Дзержинки.http://www.dmkd.dp.ua/1727


Герої не вмирають!


Янчук Володимир     Південне, Харківська область. Сержант 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське) Сухопутних військ ЗС України, мобілізований. Володимир був єдиним годувальником в сім’ї. Самими залишилася старенька мати та неповнолітня донька.             12 липня під час бою під Карлівкою Мар'їнського району Донецької області чоловік отримав важке поранення і був доставлений до Головного військово-медичного клінічного центру, що в Києві. Помер на лікарняному ліжку від отриманих травм 1 серпня 2014.

Герої не вмирають!

Панечко Андрій         22 років, Річки (Жовківський район) Львівська область. Молодший сержант, командир відділення БМП-2, військовослужбовець 24-ї окремої Залізної механізованої бригади (Яворів). Мобілізований у травні, З червня місяця перебував у зоні АТО. Не одружений. Захоплювався спортом, грав за сільський футбольний клуб.      Загинув у зоні АТО 1 серпня 2014           
Ще кілька місяців тому нікому й на думку не спадало, що на Жовківщині разом із хлібом насущним збиратимуть обжинки страшної війни. Ми не думали, що із лона жовківської землі заберуть найцінніше — невинне, молоде життя.

День 6 серпня у с. Річки Жовківського району запам'ятають як день пам’яті про героїв. У рідній домівці Андрія Панечка чути плач, сльози скорботи, материнські прощальні слова. Страшно й сумно бачити жахливу картину, коли мати ховає свого сина, а  рідна земля стає його вічною, сірою домовиною. Рідна дорога для Андрійка проклала свій останній маршрут, осипаний пелюстками квіток. Та дорога і земля, де ступив свої перші кроки, де пройшли дні щасливого дитинства, де вперше пройшов із дівчиною. Сьогодні все це стало пусткою.

Важка атмосфера витала цього дня в Річках, навіть з неба капали дрібні поодинокі сльози, які додавали смутку в серця краян, що прийшли попрощатись із молодим патріотом. Віддати шану і провести в останню путь річківського героя прийшли всі: рідні, друзі, однокласники, уся сільська громада, жителі прилеглих сіл, представники влади району, бойові побратими. Прощався цього дня із Анрієм його рідний край. Похоронну церемонію загиблого героя взяли на себе місцеві священики, зокрема отці з Жовкви, Лаврикова, Потеличів, Синьковичів, також  курсанти Академії Сухопутних військ України та військовий оркестр. http://vzhovkvi.com/korotko/zhovkovshhina-proshhalas-22-letnim-serzhantom-andr.html

Герої не вмирають!



Володимир Толкін    29 років Дніпропетровськ. Служив у механізованому батальйоні       1 серпня 2014    разом з товаришами отримав наказ - з боєм пробити блоки сепаратистів в селищі Авдіївка. За лічені години бойовики дізналися про їх місце знаходження. Cнаряд вибухнув прямо під ногами

Герої не вмирають!
Військовослужбовці 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський).

Задорожний Андрій, Нововолинськ. Капітан, командир мінометної батареї


Кушнір Сергій, с. Машів Любомльський район. Солдат, водій.


Котельничук Михайло, с. Новостав Луцький район. Старший солдат


Дармофал Сергій, с.Волиця Іваничівський район. Старший солдат
Калуш Руслан, с.Озерце Ківерцівський район. Сержант
5 військовослужбовців 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський) загинули           1 серпня 2014 р.           Автомобіль ГАЗ-66 підірвався на міні і перевернувся в районі Амвросіївки.
Трагедія сталася вчора, 1 серпня, обідньої пори в районі міста Амвросіївка.
 У вантажівці «ГАЗ-66» їхали шестеро військових із 51-ї окремої механізованої бригади.
 Усі вони були з Волині.
 У кузові їхало четверо солдатів, а також там лежав міномет.
 Бійці їхали у бік Амвросіївки, робили розвідку.
 На дорозі машина підірвалася на протитанковій міні й перекинулася.
 «Водій загинув на місці. Трьох солдатів вибуховою хвилею викинуло із кузова, а на одного впав міномет. На порятунок хлопця кинувся капітан, який їхав на пасажирському місці. Однак він сам загинув, а солдат згорів заживо», - розповідає співрозмовник.
 Загиблий водій автомобіля родом із Любомльського району. Капітан родом із Донецька, але служив у Володимирі-Волинську й проживав у Нововолинську. Солдат – із Луцька.
http://www.volynpost.com/news/37210-zagynuly-troie-volynskyh-vijskovyh-iz-51-i-brygady-podrobyci


Курочка Андрій Євгеновича      38 років, Батятичі Львівська область. Проживав м. Кам'янка-Бузька. Військовослужбовець 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Залишилась дружина та донька.                  Загинув 1 серпня 2014 р. від кулі снайпера
- Це найвищий прояв любові – віддати життя за своїх друзів. Андрій не тікав за кордон, не прагнув уникнути військової служби, а гідно і чесно захищав святу українську землю, загинув як Герой від кулі снайпера. Ми вічно пам»ятатимемо свого захисника і Героя. Вічна йому пам»ять.http://kam-byzrda.com.ua/proschannya-z-herojem-ukrajiny/

Герої не вмирають!

Дронговський Костянтин Леонідович          10 лютого 1984, Кам'яний Брід Житомирська область. Солдат 30-ї окремої механізованої бригади, в/ч А0409 (Новоград-Волинський).     Загинув 1 српня 2014р. Колона військової техніки потрапила під обстріл терористів у районі прикордонного села Степанівка Донецької області.


5 серпня у селищі Кам’яний Брід Баранівського району кілька сотень людей попрощалися з 30-річним Костянтином Дронговським, який загинув під час бойових дій в зоні антитерористичної операції.
 
Втрати за перше півріччя 2014 р. (частина 1) дивись на
http://www.veteranovd.zp.ua/2014/07/14.html
Втрати за липень 2014 р. (частина 2) дивись на
http://www.veteranovd.zp.ua/2014/05/28-1978.html
Втрати за вересень 2014 р. (частина 4) дивись на
http://www.veteranovd.zp.ua/2014/09/2014-4.html

4 комментария:

  1. Сайт свободных людей! Рабам доступ заказан! Выдави из себя раба, стань свободным и можешь оставить свой комментарий. Летописец

    ОтветитьУдалить
  2. Слава освободителям родины!!!!!

    ОтветитьУдалить
  3. + Вечная память , упокой Господи их Души, укрепи Души их близких !!!!

    ОтветитьУдалить
  4. Этот комментарий был удален администратором блога.

    ОтветитьУдалить