Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

вторник, 26 августа 2014 г.

Організація та діяльність міліції УРСР у період з березня 1953 р. по серпень 1962 р.

     

У 1955 році в Україні було попереджено 4,4% злочинів від загальної кількості зареєстрованих (у 1954 р.— 3%). Серед них — вбивства, грабежі, велика кількість крадіжок. Найбільше злочинів попередили працівники міліції Запорізької області — 14,3%, Києва — 11,7%, Дніпропетровська — 10,5%. Ці показники свідчать про напружену роботу правоохоронців.


У 1957 році в Києві на стадіоні «Динамо» (зараз ім. Валерія Лобановського) у присутності міністра внутрішніх справ О.М. Бровкіна та міського керівництва начальницький і командний склад київської міліції урочисто приймав присягу на вірність Батьківщині. А в квітні 1958 року вперше у повоєнний період було проведено гарнізонний огляд особового складу столичної міліції, на якому було продемонстровано обмундирування нового зразка.

У 1958 році відбулося скорочення чисельності міліції УРСР. Так, згідно з рішенням РМ СРСР від 10 жовтня 1958 р., чисельність української міліції зменшилася на 3450 осіб. З 1 січня 1959 р. склад міліції УРСР нараховував 36 938 працівників.

Наприкінці 1958 року за ініціативою робітників Донбасу були створені добровільні народні дружини. Робітники заводів м. Єнакієве організували народну дружину, в яку увійшли понад 7 тис. осіб. У співпраці з органами міліції дружинники брали активну участь у проведенні виховної роботи серед населення.

2 березня 1959 р. ЦК КПРС та РМ СРСР прийняли Постанову «Про участь трудящих в охороні громадського порядку в державі». Згідно з документом, було утворено добровільні народні дружини на підприємствах, транспорті, в радгоспах, колгоспах, навчальних та інших закладах. Органам внутрішніх справ належало всіляко допомагати ДНД.

У Положенні «Про добровільні народні дружини по охороні громадського порядку в Українській РСР» від 8 червня 1961 р. зазначалося, що добровільні народні дружини є громадськими, самодіяльними організаціями, покликаними поряд з державними органами вести боротьбу з порушеннями громадського порядку. Завданням ДНД була охорона громадського порядку, участь у роз’ясненні серед населення радянських законів та правил поведінки. Головне в їхній діяльності — це запобігання правопорушенням та виховна робота. До ДНД приймали осіб, не молодших за 18 років, на підставі особистих заяв і рекомендацій профспілкових, комсомольських або інших організацій чи зборів колективу за місцем роботи або проживання.

Для керівництва народними дружинами в межах району, міста утворювалися районні, міські штаби народних дружин, у приміщеннях яких працівники міліції систематично проводили заняття, інструктажі для дружинників, разом з ними складали плани, розробляли маршрути патрулювання. У Києві, а згодом і в інших містах, почали працювати університети правових знань, і більшість дружинників стали їхніми постійними слухачами.

Водночас значного поширення набула й така форма участі громадськості у боротьбі з правопорушниками і злочинністю, як товариські суди, яким, згідно з Положенням про товариські суди, затвердженим Президією Верховної Ради УРСР від 15 серпня 1961 р., було надано значні повноваження. Ці законодавчі органи розглядали справи про вперше скоєні незначні злочини, такі як дрібне хуліганство, спекуляція, розкрадання власності, поява у нетверезому стані, негідна поведінка у громадських місцях та на роботі, невиконання обов’язків щодо виховання дітей тощо. Товариські суди мали застосовувати до правопорушників різні заходи громадського впливу, наприклад, змусити правопорушника публічно вибачитися перед потерпілим або колективом, оголосити товариське попередження, догану, накласти грошове стягнення в розмірі до 10 крб. Також товариський суд мав право поставити перед керівництвом підприємства, установи, організації питання про переведення винного на роботу з більш низькою заробітною платою, пониження в посаді на термін до трьох місяців тощо.

Працівники міліції брали активну участь у діяльності товариських судів, а саме оформлювали і передавали матеріали на правопорушників, інформували громадськість про правопорушення, виступали на засіданнях. Таке співробітництво міліції з громадськістю невдовзі дало позитивний результат. У 1959 році в Україні було зареєстровано злочинів майже на 30% менше, ніж у 1958-му. Різко скоротилася кількість особливо небезпечних злочинів. Зокрема, про зростання ролі товариських судів у боротьбі зі злочинами, що не становлять великої суспільної небезпеки, свідчать такі дані: у 1961 році. з усіх справ стосовно осіб, притягнутих органами міліції до кримінальної відповідальності, на розгляд товариських судів було передано (з припиненням кримінального переслідування) близько 10%, а у 1962 році цей відсоток зріс до 20.

Співпрацюючи з громадськістю, органи міліції запобігали злочинності та бродяжництву серед неповнолітніх. Тяжкі наслідки війни спричинили зростання дитячої безпритульності, виникли групи підлітків, орієнтовані на скоєння злочинів. Разом з інспекторами дитячих кімнат міліції, карного розшуку, дільничними інспекторами велику профілактичну роботу серед підлітків, молоді та неблагополучних родин здійснювали працівники зовнішньої служби, ДАІ, позаштатні працівники, члени бригад сприяння ОВС, народні дружинники. У містах України за досвідом робітників Ленінграда почали створюватися дитячі кімнати на громадських засадах, спеціалізовані народні дружини, загони юних друзів міліції. Так, наприклад, наприкінці 1962 року в Україні нараховувалося 226 дитячих кімнат при органах міліції зі штатною чисельністю 427 інспекторів, які у своїй роботі з неповнолітніми спиралися на допомогу рад громадськості, членами яких на той час стало 13 тис. активістів.

Спільно з представниками громадських організацій працівники міліції обстежували школи та гуртожитки, допомагали покращувати роботу з дітьми та молоддю. Наприклад, у Харківській, Дніпропетровській та інших областях працівники міліції вивчали причини, з яких підлітки шкіл ФЗО та ремісничих училищ залишають навчання.

Органи міліції систематично інформували відповідні організації про недоліки, виявлені у вихованні та влаштуванні побуту учнів, і про їх вплив на зростання злочинності. Зокрема, в обласних центрах, містах, робітничих селищах, розташованих біля залізничних станцій, члени бригад сприяння міліції та учні старших класів ремісничих училищ і шкіл ФЗО створили спеціальні групи-пости, завданнями яких було виявлення та влаштування неповнолітніх безпритульних та жебраків. Дітей, які мали родини, повертали батькам, а інших направляли до спеціальних дитячих установ. Крім цього, працівники міліції здійснювали роботу з розшуку зниклих безвісти дітей. Робота з розшуку дітей підвищувала авторитет працівників міліції серед населення. 5 вересня 1961 р. ЦК Компартії України ухвалив постанову про стан і заходи щодо посилення боротьби з бездоглядністю і злочинністю неповнолітніх. Ці заходи сприяли посиленню профілактичної роботи серед неповнолітніх.

Петро МИХАЙЛЕНКО, доктор юридичних наук, професор; Володимир ДОВБНЯ, кандидат юридичних наук (Київський національний університет внутрішніх справ)
http://www.archive.imzak.org.ua/index.php/home/m1195633619

Комментариев нет:

Отправить комментарий