Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

среда, 31 декабря 2014 г.

Втрати українських патріотичних сил внаслідок російського вторгнення в Україну (червень 2014 року). Частина 2.






Герої не вмирають!

Втрати за червень 2014 р. (частина 2)

Втрати за 2015 рік: частина 8частина 9частина 10

Увага! Інформація про загиблих героїв збирається із різних джерел (офіційних, соцмереж, тощо), тому у окремих випадках вона потребує уточнення. Літописець

Герої не вмирають!


Черута Валентин – 36 років, із Золотоноші, боєць батальону «Айдар». Загинув 30 червня 2014 р. в останні часи перемиря  від мінометного вогню.
Когда победим, вы увидите все без купюр. В первую очередь лица. Лица тех, кто провожает своих товарищей. И как мы провожаем.
«Перемирие»…
Он погиб вчера в последние его часы. Их дозорную тройку террористы обстреляли из минометов. Двое легкораненых. А его…
Выносили и эвакуировали их под снайперским и пулеметным огнем. Удалось.
Валентин Черута из Золотоноши, 36 лет… Уже четвертый из «Айдара».

Плюнули на все. По данным, что принесли, согласовали работу с артиллеристами и расстреляли площадку с минометами и их расчетами. 12-15 нежинеспособных тел у луГандонцев. Попутно разнесли российские БРДМ, два БТР и зенитную установку «Шилка». Мы высоко ценим жизнь каждого нашего бойца, но все равно кажется что мало, мало, мало…

Его свеча сгорела за вас.
Поставьте за него свечу.http://vk.com/wall-38854900_3705435?offset=last&f=replies



Герої не вмирають!


Упоров Ігор Романович    - 29 років, Володимир-Волинський, Волинська область. Був мобілізований до лав Збройних Сил України у квітні. Залишились дружина та 5-річна донька. 30 червня 2014 р. загинув під час нападу на підрозділ сил АТО під Кривою Лукою (Краснолиманський район Донецької області

Загинув ще один герой Ігор Упоров ..на сході..Хай земля буде тобі пухом Ігорко!!!Герої не вмирають...Прошу небайдужих допомогти сімї загиблого..Залишились дружина(з дня на день народжувати),та маленька донечка.... Олександр Баранський
ЗВЕРНЕННЯ
Просимо допомогти коштами сім’ї Упорова Ігоря Романовича, який загинув від рук сепаратистів під час виконання війського обов’язку на сході України.
Картка ПАТ КБ «ПриватБанк» 5168 7572 6857 9630
Отримувач: Упорова Надія Володимирівна (дружина)
 http://www.volodymyrrada.gov.ua/


Володимир з великим сумом сприйняв звістку про загибель Ігоря Упорова. Пізно ввечері 1 липня тіло загиблого доставили до рідної домівки, наступного дня поховали героя. Проводжали в останню путь земляка декілька сотень людей. Від будинку, де він жив, до Свято-Василівської церкви труну з тілом несли на руках. У храмі священики місцевих церков відспівали молитву за покійного.
«Рабів до раю не пускають», - сказав колись видатний український діяч, кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко. «Рабів до раю не пускають», - повторив цей вислів протоієрей о.Євген Рябець, зазначивши, що Ігор Упоров не був рабом, він був героєм і поліг за нас з вами, за нашу єдину і неподільну українську державу і тим самим заслужив собі місце в райській обителі. Тяжко було стримати сльози, коли священик виголосив глибоко патріотичну проповідь у пам’ять про захисника Вітчизни.
На очах міського голови Петра Саганюка бриніли сльози, коли він говорив добрі й теплі слова про загиблого. «Ми намагалися зробили все, щоби бодай трішки втамувати величезний біль батьків, які втратили сина, дружини, яка з дня на день має народити другу дитину. Родині убієнного ми передали 10 тисяч гривень з міського бюджету, відремонтуємо дах», - зазначив він.
Похоронна процесія відправилася на Федорівське кладовища, де знайшов останній спочинок український герой.


Герої не вмирають!

Бєліков Віталій Миколайович - Скадовськ Херсонська область. Старший лейтенант, командир взводу 128-ї Туркестансько-Закарпатської окремої механізованої гірсько-піхотної бригади (Мукачеве)

Наливайко Василь Васильович - Ставне Закарпатська область. Солдат 128-ї Туркестансько-Закарпатської окремої механізованої гірсько-піхотної бригади (Мукачеве)

Військовослужбовці 128-ї Туркестансько-Закарпатської окремої механізованої гірсько-піхотної бригади Бєліков В. та Наливайко В. загинули 28 червня 2014р. під час нападу на колону тилового забезпечення сил АТО. Між населеними пунктами Нижня Вільхова та Комишне під обстріл потрапив водовоз ГАЗ-66 з супроводом.

Герої не вмирають!


Закусило Олександр Іванович, 1974 р.н., село Білилівка Ружинського району. Військовослужбовець 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади.  Залишилися батьки, дружина та син.

Добрянський Максим Сергійович - 6 червня 1988, Коростишів, Житомирська область. Старший солдат 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України, залишилися батьки та сестра.

Бондар Петро Степанович, 1976 року народження, уродженець Чернівецької області. Військовослужбовець 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади. Солдат, який залишив матір, сестру, дружину та доньку.
Військовослужбовці 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади Закусило О., Добрянський М. та Бондар П. загинули 28 червня 2014 р. під час обстрілів бойовиками позицій сил АТО під Слов'янськом. Зокрема, з мінометів — блокпост силовиків на перетині доріг на Слов'янськ та Красний Лиман.



Герої не вмирають!

Козаченко Олексій - військовослужбовець прикордонних військ, 32 роки. 26 червня 2014 р. Разом з кількома знайомими Олексій прийшов до супермаркету, розташованого у кварталі Ольховський, що у Луганську. Компанія зайшла в магазин, а Олексій затримався на ганку - докурити. Через 5 хвилин, коли знайомі потерпілого вийшли з магазину, Олексій вже був мертвий. Свідки інциденту розповіли, що нападниками були молодий хлопець і дівчина. Нападник вистрілив впритул, в груди Олексію, куля увійшла в область серця. Вбивство сталося о 14.30
Герої не вмирають!

Коган Андрій Ігоревич - 26 квітня 1974, Вінницька область. Військовослужбовець 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади. Проживав з дружиною та дітьми у військовому містечку села Велика Піч Житомирської області. 


Ващук Ігор Олексійович - 1994 р.н. , Овруч, Житомирська область. Військовослужбовець за контрактом 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади. Не одружений.

Військовослужбовці 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади  Коган А. та Ващук І.  загинули 26 червня 2014 під час масованого (із застосуванням танків і мінометів) штурму бойовиками блокпоста № 1 під Слов'янськом (в районі селища Мирне).


Герої не вмирають!

Гулик Артур Ярославович -17 липня 1983, Борислав, Львівська область.
Військовослужбовець 2-го резервного батальйону Національної гвардії України. Загинув 26 червня 2014 під час масованого (із застосуванням танків і мінометів) штурму бойовиками блокпоста № 1 під Слов'янськом (в районі селища Мирне). Зранку 29 червня на Майдані в Києві відбулася церемонія прощання з бійцем


Герої не вмирають!

Військовослужбовець першого резервного батальйону Національної гвардії України. Загинув 26 червня 2014 року під час нападу бойовиків на блокпост на північно-західній околиці міста Слов’янська.


Герої не вмирають!

Зеленський Євгеній Олександрович 1991 р. н., Потсдам, Німеччина. Командир групи 8-го окремого полку спеціального призначення, старший лейтенант. Призваний у Збройні сили України 17 липня 2008 року. У 2012 році закінчив Академію сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного у Львові. У Євгенія залишилися батьки і дві сестри. Помер перебуваючи у реанімаційному відділенні Центрального військового клінічного госпіталю (м. Київ). П'ятеро спецпризначенців 8-го окремого полку спеціального призначення, місцем постійної дислокації якої є Хмельницький, 17 червня потрапили у засідку поблизу села Щастя Луганської області. Поранення бійці української армії отримали від пострілу по них із реактивного протитанкового гранатомету (РПГ). Чотири солдати вижили, а старший лейтенант, 23-річний Євгеній Зеленський, від отриманих поранень помер.


Герої не вмирають!


Приходько Олексій Олегович 1992, Ромни, Сумська область. Молодший сержант 72-ї механізованої бригади.
Цибора Віталій Вікторович, 1993 р.н., старший солдат військової служби за контрактом 72-ї механізованої бригади,  проживав в с. Мовчанівка, Ружинського району, Житомирської області
Військовослужбовці 72-ї механізованої бригади Приходько О.О. та  Цибора В.В. 24 червня 2014 року загинули під час нападу бойовиків на опорний пункт сил АТО у Красноармійську, який забезпечував охорону та оборону на певній ділянці східного державного кордону задля уникнення потрапляння в Україну бандформувань та зброї. Сторінка Цибори В. Вконтакте http://vk.com/burkis

Герої не вмирають!

Дмитро Шингур, 1978, капітан, родом з Алушти, сиротами лишилось двоє дітей

Днями у місті Броди Львівської області, у військовій частині однополчани попрощалися зі своїми побратимами, які перебували на збитому терористами 24 червня вертольоті Мі-8 Збройних Сил України. На борту перебувало 9 осіб, зокрема 3 члени екіпажу, серед них – наш земляк, капітан Дмитро Шингур. Саме з ним сьогодні прощалися у Кінських Роздорах, звідки вже ніколи він не повернеться додому у Вінницю, де проживав разом з сім’єю. У чоловіка залишилася дружина і двоє маленьких дітей: синочок Діма і донечка Діана. З посмішкою на вустах і з нестерпним болем у серці згадує свого меншого брата Сергій Шингур:
- Ми з братом разом служили в одній ескадрильї у Львівській області, у місті Броди. Стати льотчиком Діма вирішив давно. Наш батько військовий льотчик, то й нам з братом захотілось літати.
Сергій Васильович саме був в селі у батьків, коли йому зателефонували із частини і повідомили про те, що його брата вже немає в живих. Пострілом з переносного зенітного ракетного комплексу (ПЗРК) терористи збили вертоліт українських військових під час зльоту в районі гори Карачун під Слов’янськом. Сталося все це під час мирного плану Президента України з врегулювання ситуації на сході країни.
- Діма був доброзичливим хлопцем, ніколи не підвищував голос і не робив нічого наперекір. Це я міг із опалу на нього прикрикнути, а він лише опускав голову і мовчав. В АТО приймав участь від самого її початку. Рідні звісно переживали, але так як ми всі військові, то чітко розуміли, що це наш обов’язок, покликання у цьому житті захищати Вітчизну.
У цьому місяці Дмитро повинен був святкувати свій день народження. Він збирався піти у відпустку і відзначити його у Кінських Роздорах, разом з батьками. Але не судилось…
http://www.rayonka.com/news/view/name/hingur_dima/





Андрій Бєлкін, 1978, підполковник.


Руслан Мазунов, 1981, майор
члени екіпажу гелікоптера Мі-8 16-ї окремої бригади армійської авіації 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України (Броди, Львівська область) загинули близько 17:00  24 червня 2014 р. під Слов'янськом в районі гори Карачун у збитому військовому гелікоптері Мі-8, який повертався з блокпоста з фахівцями, що встановлювали апаратуру з метою організації моніторингу простору, фіксації фактів порушення перемир'я в зоні проведення АТО

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 599/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом Богдана Хмельницького III ступеня
БЄЛКІНА Андрія Володимировича (посмертно) – підполковника
МАЗУНОВА Руслана Олександровича (посмертно) – майора
ШИНГУРА Дмитра Васильовича (посмертно) – капітана
Президент України Петро ПОРОШЕНКО
19 липня 2014 року


Герої не вмирають!


Волохов Олексій Олегович       1992 Кіровоград. Солдат 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград).  Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) (Указ Президента від 19 липня 2014 року № 599/2014)  


Кондаков Олександр Володимирович       1992 Кіровоград. Старший солдат 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград).
 Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) (Указ Президента від 19 липня 2014 року № 599/2014)      
Волохов О. та Кондаков О. загинули близько 17:00 24 червня 2014 р. під Слов'янськом в районі гори Карачун у збитому військовому гелікоптері Мі-8, який повертався з блокпоста з фахівцями, що встановлювали апаратуру з метою організації моніторингу простору, фіксації фактів порушення перемир'я в зоні проведення АТО. Поховали на Далекосхідному цвинтарі Кіровограда

Герої не вмирають!

Співробітники Служби безпеки України:
Петращук Олександр 27 років. Чернівці. Старший лейтенант Служби безпеки України, Спецпідрозділ "Альфа". Після навчання за направленням УСБУ в Чернівецькій області працював у Києві. На Буковині в нього залишилися батьки та молодша сестра.

Горбенко Ігор Ігоревич - майор, співробітник підрозділу СБУ "Альфа"


Шпак Марко Валентинович – прапорщик, співробітник подрозділу СБУ «Альфа»

3 офіцери та 1 прапорщик Служби безпеки України загинули близько 17:00  24 червня 2014 р. під Слов'янськом в районі гори Карачун у збитому військовому гелікоптері Мі-8, який повертався з блокпоста з фахівцями, що встановлювали апаратуру з метою організації моніторингу простору, фіксації фактів порушення перемир'я в зоні проведення АТО.


Герої не вмирають!

Побединський Артем 1991 р. н., Краснодонський район, Луганська область. Був застрелений 23 червня 2014 року  о 4:30 ранку в одному з прикордонних сіл Краснодонського району. Вранці пішов побачитися з матір'ю. На околиці рідного села був ідентифікований терористами як український прикордонник і вбитий пострілом у голову.

Герої не вмирають!

Якобчук Володимир - молодший сержант, військовослужбовець 80-ої окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ. Загинув 21.06.2014  при проведенні заходів антитерористичної операції в районі міста Щастя під Луганськом Дата смерті не підтверджена - за іншими даними 17.06.2014 р.

Герої не вмирають!

Кравченко Андрій Анатолійович , 27 років,  працював на Запорізькому заводі феросплавів в цеху по ремонту устаткування. На службу Андрія призвали 2 квітня через районний військкомат — з тих пір він знаходився в зоні АТО. Залишилися дружина з двома дітьми — синові 7 років, дочки 3 місяці і маму. Загинув наступного дня після оголошення перемир'я. Сталося це вдень 21 червня, під час виконання бойового завдання під райцентром Добропілля в Донецькій області - майже на кордоні з Дніпропетровською. Армійська колона попала в засідку, влаштовану терористами. Андрій загинув від пострілу в голову.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 599/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
КРАВЧЕНКА Андрія Анатолійовича (посмертно) - старшого солдата
Президент України Петро ПОРОШЕНКО
19 липня 2014 року



Герої не вмирають!

Редькин Руслан Вікторович - підполковник служби цивільного захисту, командир авіаційної ескадрильї спеціального призначення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України


Лисиченко Олександр Миколайович - пілот авіаційної ескадрильї спеціального призначення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України


Михайлик Володимир Георгійович - інженер бортової авіаційної ескадрильї спеціального призначення Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України

Екіпаж гелікоптера Мі-8 спеціального авіазагону Державної служби України з надзвичайних ситуацій – Загинули 21 червня 2014 р. під Харковом в районі села Лизогубівка під час падіння гелікоптера Мі-8, який слідував за маршрутом Ніжин — Чугуїв для забезпечення перевезення особового складу та гуманітарної допомоги в зоні АТО. Через негоду місце катастрофи шукали майже добу. Гелікоптер розбився та згорів, екіпаж загинув.


УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
ЛИСИЧЕНКА Олександра Миколайовича(посмертно) - пілота авіаційної ескадрильї спеціального призначення на вертольотах Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій
МИХАЙЛИКА Володимира Георгійовича (посмертно) - інженера бортового авіаційної ескадрильї спеціального призначення на вертольотах Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій
РЕДЬКІНА Руслана Вікторовича (посмертно) - командира авіаційної ескадрильї спеціального призначення на вертольотах Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, підполковника служби цивільного захисту
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року


Герої не вмирають!

Крементар Олексій - 1983 г.р., капітан, командував розвідротой 95-ої аеромобільної бригади. Народився н Криму, а мешкав разом з дружиною в Житомирі. Олексій Крементар знаходився на Сході з початку березня. Він загинув від осколкового поранення з гранатомета. У Олексія залишилося троє малолітніх дітей - двоє синів і дочка. Він був єдиним сином у матері. Товариші по службі упевнені, що на колону українських військових бойовики напали, тому що мали інформацію про маршрут її пересування.Капітана Олексія Крементаря поховали на Смолянском військовому кладовищі в Житомирі.

Шевченка Олексія - 1988 г.р., солдат 95-ої аеромобільної бригади У батьків Олексія залишився молодший син Ярослав, який також є військовослужбовцем. Брати разом служили в спеціальному підрозділі "Беркут" до тих пір, поки їх не змусили воювати проти свого народу на Майдані. Брати Шевченка відмовилися і вимушені були піти із служби. Далі Олексій і Ярослав попрямували на військову службу за контрактом. Поховали Олексія в рідному селі Левкове в Житомирському районі.
Військовослужбовці 95-ої аеромобільної бригади Крементар О. та Шевченко О. 19 червня 2014 р. загинули біля Червоного Лиману Донецької області.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом Богдана Хмельницького III ступеня
КРЕМЕНТАРЯ Олексія Володимировича (посмертно) – капітана
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року



Герої не вмирають!

Кравчук Володимир 22 роки, Київ. Закінчив Академію внутрішніх військ МВС України у Харкові. Лейтенант, командир 2-го взводу спеціального призначення 1-ої роти спеціального призначення 1-го батальйону спеціального призначення «Барс» (військова частина 3027, село Нові Петрівці, Київська область). Загинув 19 червня 2014 у Донецькій області під час звільнення Ямполя — куля снайпера влучила у правоохоронця, коли він знаходився біля броньованої бойової машини. За словами його бойових товаришів, він отримав вогнепальне поранення в голову та грудну клітину, несумісні з життям. Володимира не врятувала навіть кевларова каска і бронежилет англійського виробництва. У потилицю і в грудну клітину були випущені кулі з гвинтівки російського виробництва, яку називають "антиснайпер". «Завжди снайпер відстрілює в першу чергу тих, хто завдає більшої шкоди його силам - командирів, гранатометників, водіїв БТР. Не виключено, що за ним спостерігали, а потім, коли Володимир сидів на БТР, снайпер зробив свою справу», - розповів «Сегодня» товариш по службі Кравчука Петро.


УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
КРАВЧУКА Володимира Сергійовича (посмертно) – лейтенанта
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року


Герої не вмирають!

Люшенко Микола Миколайович -  прапорщик, десантник 25-ої окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Загинув 19 червня біля Ямполя і Закотного Донецької області в ході битви з бойовиками. Микола Люшенко народився в с.Кривое Озеро, після служби в армії залишився на контракті у Збройних Силах України, був миротворцем в Ліберії.  Герою виповнилося 28 років, без батька залишився 3-х літній син.  Похорони військовослужбовця відбулися  23 червня в пгт Криве Озеро на Миколївщині.


УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
ЛЮШЕНКА Миколу Миколайовича (посмертно) – прапорщика
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року


Герої не вмирають!

Командир,  механік, водій-навідник  - екіпаж танка Т-64БМ, який під час  бою (19.06.2014- дата уточнються) під селищем Металіст (Слов'яносербський район) поблизу Луганська, підірвав себе, щоб не потрапити в полон і щоб терористам не дісталася їх бойова машина.

"Це був найважчий бій за весь час АТО, - зізнався нам колишній афганець, боєць легендарного 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», сформованого з бійців самооборони Майдану Ілля. У момент нашої розмови він на годину був відпущений зі своєї посту, перекусити і помитися. - Бій тривав близько 11 годин, по нас стріляли не тільки з автоматів, але і гранатометів. Бій ішов з перемінним успіхом, оскільки проти нас стояли явно досвідчені сили. Про це свідчить хоча б той факт, що вони у нас відбили один БТР і БМП, і вже через пару годин вели вогонь по нас з наших же машин. Тільки досвідчена людина знає, як управляти цими машинами. Вийшло, наше ж зброю і по нас стріляло. Глибокої ночі вдалося відбити наші машини".

"Дуже шкода наших хлопців з 80-го батальйону, у них є втрати. Це мужні хлопці. Коли снайпери бойовиків знищили приціли і перископи танка, хлопці виявилися практично беззахисними: постріли могли проводитися виключно навмання. Тоді хлопці вирішили підірвати машину разом із собою. Чи не знаю точно, чи загинув весь екіпаж - одні кажуть, всі загинули, інші - дві людини, інші були поранені. Це сталося далеченько від мене. Вони підірвалися, щоб не здаватися в полон, і згоріли живцем. Це хлопці з маленького містечка, і я не очікував, що звідти можуть бути справжні герої. Я, людина з чималим військовим досвідом, але був шокований цим вчинком, коли дізнався про те, що трапилося. Це Героїзм з великої літери, вони заслуговують найбільшої нагороди. Я не очікував, що серед сучасної молоді знайдуться хлопці, які готові пожертвувати собою заради своїх бойових товаришів".

http://ukr.segodnya.ua/regions/donetsk/oni-podorvalis-chtoby-ne-sdavatsya-v-plen-i-sgoreli-zazhivo-529826.html


Герої не вмирають!

Ляшенко Ігор Вікторович - 1977, Шепетівка, Хмельницька область. Підполковник, командир механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів) оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ. Мешкав у Яворові. Залишились дружина та двоє дітей.


Воробець Степан Степанович 4 червня 1987, Коломия, Івано-Франківська область[21]. Капітан, командир розвідувальної роти штабного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів) оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ. Мешкав у Яворові. Залишились дружина та дитина. На своїй сторінці в соцмережі Степан написав такі слова: “Дякую тобі Боже, що я родився Українцем. Дякую тобі, що довірив мені почесну справу захищати Українську землю та Українську націю. Дякую за величну історію та славних предків наших. Дякую тобі, що не піддаюся смутку виконуючи обов’язок…За життя - на смерть, з Україною в серці!”

Повстюк Андрій Олексійович 1 грудня 1983, Славута, Хмельницька область[21]. Старший сержант, заступник командира взводу-командир розвідувального відділення штабного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів) оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ. Мешкав у Яворові. Залишились дружина та донька.
Проте ні тіла, ні документів нібито загиблого бійця рідним не надали, пояснивши, що все обгоріло так, що ні привезти, ні ідентифікувати щось немає можливості. Однак усі, хто разом з Андрієм брав участь в останньому бою, стверджують, що мертвим його не бачили.

«Пятьох загиблих поховали, а Андрія та Миколу Шайногу, його бойового товариша, не знайшли, – розповідає дружина Андрія Наталя. – Нам сказали, що Андрій згорів у БТР. Але потім, коли ми самі почали розшуки, виявилося, що він сидів за кермом КАМАЗу. Ми поспілкувалися з хлопцем, який знаходився поруч з Андрієм. Той сказав, що коли почався шквальний обстріл, КАМАЗ зійшов з дороги, врізався в дерево і перекинувся. Андрій отримав удар у груди і знепритомнів. Хлопець, кілька разів безрезультатно спробувавши привести його до тями, втік, бо навколо вівся обстріл.

Жоден із тих, хто був там, не сказав, що бачив Андрія мертвим. Бо поранених терористи добивали, як зробили це з командиром батальйону – пострілом у голову.

У пошуках ми об’єднали зусилля з родиною Миколи Шайноги. Писали Президенту, депутатам Верховної ради, керівникам АТО – ніхто не відгукнувся. Андрієві брати Іван та Сергій їздили в Міністерство оборони, там сказали: «Шукаємо». Лише Анатолій Гриценко відправив лист в Міністерство оборони, після чого, думаю, шукати почнуть старанніше.

Єдине, чого ми конкретно зуміли добитися, це те, що зі списку загиблих Андрія перенесли до списку зниклих безвісти.

Досі наша родина стукає у всі двері, але безрезультатно. Ми звернулися у Міжнародний червоний Хрест. Ми підключили волонтерів зі всіх східних областей та районів. У мене день починається з того, що я обдзвонюю лікарні Луганська, Дніпропетровська та Харкова. І там мене вже впізнають по голосу».

Бойовий товариш Андрія Віталій, який теж брав участь у АТО, але через порання змушений був повернутися додому, уже 21червня поїхав у Карпати, до мольфарів, які займаються пошуками зниклих, і які, незалежно один від одного сказали, що Андрій живий. Що має травми і навіть сказали, де його шукати. Назвали навіть село Закитне, описали хатинку, біля якої він може бути. Рідні їздили туди, але територію вже зайняли терористи. Згодом спецназ робив зачистку території, але нічого не знайшли.

«Не знаємо, чи й шукали, – каже старший Андріїв брат Іван, – бо наші слова сприйняли з іронією. Ми виступали на Громадському телебаченні, на СТБ, у «Надзвичайних новинах», і всюди просили допомоги, даючи номери своїх телефонів. Ще йшла передача, а нам уже надходили дзвінки та СМС-ки – в основному, з погрозами та страшними розповідями про те, що сталося з Андрієм. На щастя, на 10 таких повідомлень одне траплялося адекватне. І хтось зі східної України повідомив, що Андрій у полоні, що там є людина, прізвище та по-батькові якої співпадає з братовими.

… Найстрашніше те, що їх просто здали. Як розповідали ті, хто вижив, колонна, вже після бою, їхала з Ямполя. Мали рухатися зовсім іншою дорогою, але їм сказали звернути і поїхати тим шляхом, де на них уже чекали. Хлопці казали, що чули розмову ополченців: «Не висовуйся, зараз ще одна колонна буде…». Після того почався обстріл. Їх обстрілювали з відстані 50 метрів з крупнокаліберних кулеметів. І хлопці бачили, що Андрій та Коля Шайнога втікали до лісу.

Після обстрілу бандити прочісували територію і, скоріш за все, Андрій з товаришем потрапили в полон.

І що б нам хто не казав, ми відчуваємо, що він живий. Адже Андрій – професійний військовий, розвідник. Має понад 12 років вислуги, брав участь у конкурсах з виживання, у другій ротації був в Іраку.

Такі люди просто так не гинуть».
 http://ye.ua/news/news_17268.html


З'явилася інформація, що Андрій Повстюк загинув 11.07.2014р. під Зеленопіллям, тіло перевезуть у м.Яворів, де мешкають його батьки. http://dyvys.info/lvivoblast/do-lvova-pryvezut-tilo-heroya-yakyj-zahynuv-bilshe-misyatsya-tomu-pid-zelenopillyam.html



Прихід Юрій Степанович 10 квітня 1993, село Семирівка, Львівська область[21]. Старший солдат, старший розвідник розвідувального відділення штабного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів) оперативного командування «Північ».


Шайнога Микола Романович 26 вересня 1995, село Дмитрів, Львівська область[21]. Солдат, розвідник-кулеметник розвідувального відділення штабного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів) оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ.


Сивак Віктор Олександрович 1992, Сокаль, Львівська область. Солдат, розвідник розвідувального відділення штабного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів) оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ. 



Семчук Віктор Ярославович 3 березня 1991, село Залав'є, Тернопільська область[21]. Солдат, розвідник-снайпер розвідувального відділення штабного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів) оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ.

19 червня 2014 року військовослужбовці 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів) Ляшенко І .,Воробець С., Повстюк А., Прихід Ю., Шайнога М., Сивак В. та Семчук В.загинули  у бою, що точився під смт Ямпіль та селом Закітне Донецької області, метою якого було висування в глибину території, знищення укріплень бойовиків та звільнення населених пунктів

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
СЕМЧУКА Віктора Ярославовича (посмертно) – солдата
СИВАКА Віктора Олександровича (посмертно) – солдата
ПРИХОДА Юрія Степановича (посмертно) - старшого солдата
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року


Герої не вмирають!

Голополосов Юрій Олексійович - старший прапорщик, десантник 25 - ої окремої Дніпропетровської повітряно - десантної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

Мосьпан Віталій Олексійович - десантник 25 - ої окремої Дніпропетровської повітряно - десантної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

Литвиненко Андрій - десантник-медик 25 - ої окремої Дніпропетровської повітряно - десантної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.


Десантники 25 - ої окремої Дніпропетровської повітряно - десантної бригади Голополосов Ю., Мосьпан В., Литвиненком А. загинули 19 червня 2014 р. в Донецькій області у бою під селищем Червоний Лиман.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
ГОЛОПОЛОСОВА Юрія Олексійовича (посмертно) - старшого прапорщика
ЛИТВИНЕНКА Андрія Олександровича (посмертно) – солдата
МОСЬПАНА Віталія Олексійовича (посмертно) - молодшого сержанта
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року


Герої не вмирають!


Файфура Владислав Омельянович, 32 роки. Чернівці, старший лейтенант 3-го батальону тактичної групи 80 окремого аеромобільного полку.
Я офицер и должен показать пример 
Старший лейтенант Владислав Файфура закончил воен ный институт Национального университета Львовская политехника . Был офицером. Учился в школе в Черновцах , но все каникулы проводил у бабушки на Хмельнитчине. Парень в течение пяти лет был членом сборной военного института по многоборью .
- Всегда был веселый , жизнерадостный . Всегда старался помогать , - рассказал дядя Владислава Файфура , полковник запаса Михаил Васильевич. - Он очень хотел служить в армии , когда начались эти события . Не думал , чтобы отказаться. Мама , жена говорили : лишний раз не суйся. А он говорит , за чьи спины я должен прятаться ? Наоборот , я офицер и должен показать пример . Он звонил ежедневно маме и жене. Тогда , когда его не стало , словно чувствовали это . Никому не спалось всю ночь.
Вадима (так называют парня родные , - авт . ) Остался сынишка Дима , которому недавно исполнился годик . Внуку - год и три месяца , - говорит Михаил Васильевич. - Дима - почти копия Вадима . И лицо , и даже привычки .
До того, как пойти в армию , Владислав Файфура работал в службе охраны .http://ru.molbuk.ua/tema/75345-osyrotily.html



 Мігован Віктор Миколайович, 22 роки. Чернівці, сержант 3-го батальону тактичної групи 80 окремого аеромобільного полку
Планировал открыть собственное дело
 Перед уходом в военкомат по мобилизации , Виктор Мигована течение трех лет служил в Государственной пограничной службе .
 - Мой сын пошел в армию по мобилизации , - рассказала мать Виктора Мигована Оксана Ананиевна . - По специальности он - компьютерщик , студент третьего курса Львовского политехнического университета.
 Сын хотел достичь чего-то в жизни , иметь стабильную хорошую работу. Он планировал открыть собственное дело, связанное с компьютерными технологиями .
.http://ru.molbuk.ua/tema/75345-osyrotily.html

 Піцул Віктор, 23 роки. Чернівці, старший солдат 3-го батальону тактичної групи 80 окремого аеромобільного полку.
После службы мечтал поехать на море
День рождения имел отпраздновать 22 июня Виктор Пицул . Зато в этот день провожали его в последний путь.
- Мой сын работал электриком в Чернивцимиськлифти , А сегодня у него день рождения , - рассказала мать погибшего Светлана во время похорон. - На Луганщине с ним был еще один мой сын Владислав . Он вернулся домой без брата ... У погибшего осталась любимая девушка Аня. После пребывания на Востоке Виктор мечтал поехать с любимым на море за границу.
http://ru.molbuk.ua/tema/75345-osyrotily.html


 Доник Максим Вікторович, 26 років, м.Чернівці, солдат3-го батальону тактичної групи 80 окремого аеромобільного полку.
На Восток уехал, даже не попрощавшись
Родные Максима Доника почувствовали неладное сразу после известия о бое , потому телефон не отвечал . Раз они по телефону общались накануне боя . Жена Максима Любовь вспоминает , что он постоянно повторял , что у него все хорошо и вернется живым .
Максима Доника остался полуторагодовалый сын . Сам Максим работал медиком. По словам вдовы , мужчины в зону боевых действий забрали внезапно , даже не дали попрощаться с родными .http://ru.molbuk.ua/tema/75345-osyrotily.html



 Мізунський Юрій Іванович, 26 років. Чернівці, солдат3-го батальону тактичної групи 80 окремого аеромобільного полку.
Ежедневно читал Библию
Солдат Юрий Мизунский работал на частном предприятии , где варил арматурные сетки для строительства.
Парень очень верил в Бога . Как рассказали близкие солдата , он ежедневно читал Библию , а вся комната парня была обложена иконами. Также Юрий Мизунский пел в церковном хоре. А на Рождество всегда организовывал мужчин идти колядовать.http://ru.molbuk.ua/tema/75345-osyrotily.html

Леонтій Ілля - 39 років, с.Давидівка  Сторожинецкого району Черновецкой області, солдат, військовослужбовець 3-го батальйону тактичної групи 80 окремого аеромобільного полку. 17 червня  2014 року загинув у бою з терористами в районі селища Щастя в околицях Луганська.
Дело отца завершит сын 

 Ильи Леонтия - четверо детей. Младшему три годика , а старшему - 17 лет. Жена Ильи домохозяйка. Она поддерживает большое хозяйство . Перед отъездом в армию Илья Леонтий заготовил древесину , чтобы достроить дом.
 - У Ильи четверо детей. Трое детей родилось дома у тещи , а уже четвертый сын - в доме . В собственном доме Илья успел довершить две комнаты и коридорчик , - рассказал двоюродный брат Андрей . - Старший сын Ильи закончил школу. Он планирует получить профессию маляра- штукатура , как и отец. Парень говорит , что завершит дело отца. Мол , хочет достроить дом. Его покойный отец приготовил дерево на дом. Все составлено и уже высохло. Но Ильи , чтобы достроил , нет уже. http://ru.molbuk.ua/tema/75345-osyrotily.html


Валявский Ілля - 36 років, с.Михальча  Сторожинецкого району Черновецкой області Солдатів, військовослужбовець 3-го батальйону тактичної групи 80 окремого аеромобільного полку.
В его родном селе начали аллею славы
 Илья Валявский был участником черновицкого Майдана , настоящим патриотом. Когда его мобилизовали , то не искал причины отказаться и пошел в армию .
 - Он - герой . Он не придумывал причину , чтобы не ехать , - рассказал сельский председатель Захар ШЕВЧУК . - Это была очень отзывчивый человек .
 Илью похоронили в родном селе Заволока на Сторожинеччини . Похороны очень большой . Приходили люди и из соседних сел , - говорит Захар Шевчук. - На кладбище в селе Заволока он начал нашу аллею славы . У Ильи Валявский осталась жена и двухлетний сын Павлик .http://ru.molbuk.ua/tema/75345-osyrotily.html


Крисоватий Ігор, 22 роки, Чернівці, молодший сержант. Військовослужбовець 3-го батальону тактичної групи 80 окремого аеромобільного полку.
Військовослужбовці 3-го батальону тактичної групи 80 окремого аеромобільного полку. загинули у бою з терористами в районі селища Металіст (за іншими даними в районі селища Щастя) на околицях Луганська. Официальная версия и , что ночью 17 июня состоялся бой , во время которого группа бойцов Черновицкого десантного батальона сгорела в подбитой боевиками бронетранспортере , попав в засаду , когда спешила на помощь добровольческом батальона Айдар .
- Сепаратисты перешли на блокпост , - говорит и. о. заместителя командира воинской части А- 0264 , майор Вадим СЛЮСАРЧУК . - Блокпост начали обстреливать , вызвали резервную группу. Резервная группа , первый взвод , вторая рота десантного батальона выехали туда на помощь. Когда они приехали на помощь , увидели сепаратистов , которые уже отступали. Отходя , приняли наших в кольцо , начали обстреливать БТР с нашими солдатами. Стреляли из гранатомета , из автоматов , из всех видов оружия, только у них была ...
Те , кто находился в зоне АТО на период боя , рассказывает следующее.
- БТР подвели гранатометом , ребят контузило и террористы их вытащили из машины , - рассказал настоятель церкви Святой Параскевы УПЦ КП в Черновцах Николай Семелюк , который тогда находился в зоне АТО . - Наши ребята были живы. И террористы их всех расстреляли , а потом подожгли. http://ru.molbuk.ua/tema/75345-osyrotily.html



Герої не вмирають!

Попадинець Олександр - 22 роки, Ужгород. Молодший сержант, командир бойової машини 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади А1778.


Мартин Сергій - 23 роки, Ужгород. Солдат, механік-водій 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади А1778. Залишилась вагітна дружина.


Куля Михайло - 20 років, с.Сімерки Перечинського району. Солдат, механік-водій 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади А1778.
Військовослужбовці зі 128-ї гірсько-піхотної бригади А1778 (Ужгород). Загинули 17 червня 2014 р. у бою з терористами в районі селища Металіст на околицях Луганська під час нападу на колону АТО терористів, які обстріляли колону із засідки з гранатометів та крупнокаліберної зброї.


Герої не вмирають!
Батальйон «Айдар»


Рустам Хамраєв, солдат-доброволець 24 БТО "Айдар", мешканець м. Луцька, відправився на Схід з Майдану.

 В трагические февральские дни стоял на баррикадах, рискуя жизнью вытаскивал из-под пуль своих раненных и убитых побратимов. Сам был ранен и отравлен газами. После лечения снова поехал на Майдан. 17 июня на Луганщине, в ходе боя с террористами около с. Металлист был убит выстрелом в голову из крупнокалиберного пулемета с танка. Разрывная пуля попала в голову, вышла через позвоночник и ногу и взорвалась в почве. "В бою за Украину он положил жизнь. Много месяцев он защищал Украину на баррикадах Майдана, а потом пошел на дальние баррикады освобождать украинские земли от кремлевских захватчиков. Образец мужества, героизма и самоотверженности. Герои не умирают!" - сказал о нем секретарь СНБО Андрей Парубий. Рустам принял Военную присягу на верность украинскому народу еще 26 декабря 1993 г., которой остался верен до конца. У него остались родители, сестра и сын 12 лет.http://m.lb.ua/news/2014/05/13/266248_pogibshie_nachala_okkupatsii_spisok.html


Чепіга Микола Миколайович    10 серпня 1977, село Надержинщина (Полтавська область). Боєць батальйону «Айдар».
Колесник Андрій Михайлович  (псевдо «Камаз») 14 квітня 1972, Павлоград (Дніпропетровська область). Кулеметник батальйону «Айдар».
Рябуха Сергій Вікторович    боєць афганської роти          Народився 28 березня 1991 р. Проживав в м. Ніжин (Чернігівська область). В 2006 закінчив ніжинську ЗОШ № 6; в 2009 — київське залізничне ПТУ. До 2010 року працював техніком в аеропорту Жуляни. Активний учасник Євромайдану.   22 червня у рідному місті бійця був оголошений траур, відбулися проводи в останню путь та вшанування його пам'яті.


4 бійці батальйону територіальної оборони «Айдар». 
Загинули 17 червня 2014 у районі селища Металіст на околицях Луганська. Передова група батальйону «Айдар», що вирушила до місця бою сил АТО з терористами, потрапила у засідку та була обстріляна із важкого озброєння. Загалом бій тривав 20 годин.


Герої не вмирають!




Голяченко Олександр - піхотинець 95-ої окремої аеромобільної бригади, 22 років.                    Олександр був молодшим сином у батьків. У нього залишилися дві старші сестри.          13 червня 2014 р., коли колона військової техніки перевозила воду і продукти, у бойову машину крилатого піхотинця потрапив ворожий снаряд. Усередині все спалахнуло. Олександр останнім покидав БТР, тому обгорів більше усіх - отримав 80 відсотків опіків тіла, а ще поранення голови і живота. Його доставили у Військово-медичний клінічний центр, але із-за опіків - зовнішніх і внутрішніх - військовим лікарям врятувати хлопця не вдалося. 16 червня його не стало.


Попович Роланд - 22 червня 1994, Берегове, Закарпатська обл. Військовослужбовець за контрактом 128-ї окремої гірськопіхотної бригади ОК «Північ». Був єдиним сином у сім'ї, залишилися батько і матір. Був застрелений 15 червня під час виконання бойового завдання з охорони блокпосту поблизу Луганська




Островський Олександр Олександрович, 14 липня 1966. Працівник.


Зайцев Микола Володимирович,  9 березня 1977. Майор.


Вінниченко Віталій Павлович, 1 серпня 1973. Майор.


Єпіфанов Сергій Петрович, 22 січня 1983 р.н.  Старшина.


 Гречаний Володимир Володимирович 23 березня 1978 р.н.,  Вознесенськ, Миколаївська область. Військовослужбовець 18-го навчального центру прикордонних військ у Черкасах. Залишились дружина та 12-річна донька.

Близько 10 години 14 червня 2014 року на околиці Маріуполя, в районі заводу «Азовсталь», із засідки була обстріляна колона автомобілів Державної прикордонної служби. Обстріл вівся з автоматів та гранатометів. В ході протистояння загинуло 5 прикордонників, ще 7 отримали поранення

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" III ступеня
ВІННІЧЕНКА Віталія Павловича (посмертно) - майора
ГРЕЧАНОГО Володимира Володимировича (посмертно) - прапорщика
ЄПІФАНОВА Сергія Петровича (посмертно) - старшину
ЗАЙЦЕВА Миколу Володимировича (посмертно) - майора
Президент України Петро ПОРОШЕНКО  20 червня 2014 року


Герої не вмирають!


Тихолоз Андрій Павлович, майор, військовослужбовець військової частини А1604. Без батька і годувальника залишилися троє неповнолітніх дітей.
13 червня внаслідок пострілу снайпера обірвалося життя 34-річного, капітана, мешканця села Чорнобаївка Андрія Павловича Тихолоза, який виконував бойовий виліт у складі екіпажу вертольоту в районі проведення антитерористичної операції.
 
Для надання допомоги родині загиблого захисника Батьківщини відкрито спеціальний благодійний рахунок. Його реквізити:
Назва установи: АТ «Ощадбанк» №10021/ОПЕРВ
МФО: 352457
Код ЄДРПОУ: 02766367
№ рахунку 2924902
У призначенні платежу вказати:
Тихолоз І.А.
інн 2965001523
№ карткового рахунку: 26255000008717

Українці у неоплатному боргу перед військовими, які склали голови, захищаючи нашу країну, наше майбутнє. Тож закликаємо жителів Херсонщини не бути байдужими до людського горя, підтримати рідних і близьких героїчно загиблого воїна, нашого земляка.http://gopriks.net/uk/novini/3580-vidkrito-blagodijnij-rahunok-dlja-zboru-pozhertvuvan-na-dopomogu-rodini-zagiblogo-hersonskogo-vijskovogo-andrija-tiholoza

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 599/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом Богдана Хмельницького III ступеня
ТИХОЛОЗА Андрія Павловича (посмертно) – майора
Президент України Петро ПОРОШЕНКО
19 липня 2014 року

Герої не вмирають!



40 десантників 25-ої окремої 
Дніпропетровської повітряно-десантної бригади.


Десантники. Посадка в сбитый ИЛ-76 на фоне этого борта.
Снимок 13.06.2014. Все военнослужащие погибли.
Фото А.В. Скалозубу, - отмечает пользователь CHIPOLINO.


Авдєєв Костянтин Сергійович- старший навідник, старший солдат  

 Авраменко Олександр Сергійович- стрілець-зенітник, солдат

 Алтунін Валерій Володимирович- командир взводу, старший лейтенант   


 Бабан Віталій Юрійович- командир відділення, сержант  
 
 Бондаренко Віталій Юрійович- гранатометник,солдат

Гайдук Ілля Віталійович- солдат



Гончаренко Сергій Валерійович- командир гармати, молодший сержант

23-річний уродженець р. Родзинок Харківської області. Похоронку батькам вручав мер міста. В цей час батько Сергія, музикант Валерій Гончаренко, грав на весіллі в місцевому кафе.  Про смерть сина і про те, що потрібно йти додому приймати похоронку, йому сказали по телефону. Сергій був єдиним сином своїх батьків, окрім них, у сержанта в Родзинках залишилася дівчина Вікторія. В день смерті вона написала на своїй стіні «ВКонтакте»: «Найкращий і улюбленіший, ніколи тебе не забуду! Хай земля тобі буде пухом»
  
 Горда Анатолій Анатолійович- старший механік-водій, старший солдат 


                        Грабовий Валерій Миколайович- заступник командира батареї,                                                старший  лейтенант  
 Дмитренко Андрій Олегович- солдат

 Добропас Сергій Віталійович- стрілець-зенітник, старший солдат 


 Дубяга Станіслав Вікторович- стрілець-зенітник 



 Каменев Денис Сергійович- стрілець-помічник гранатометника, старший солдат    
 Кива Владислав Миколайович- водій-машиніст заправної машини,  
                   молодший   сержант
 Ковальчук Юрій Леонідович- командир бойової машини, сержант    
 Коренченко Олег Володимирович- солдат

 Коснар Павло Леонідович- командир відділення, молодший сержант

 Кобель Віталій - заступник командира батареї-інструктор ПДП, старший лейтенант
 Котов Олександр Олександрович- стрілець-зенітник, солдат  


 Кривошеєв Сергій Ігорович- механік-водій, солдат, 
неповних 19 років, осиротів в дитинстві, навчався в Амвросіївській школі-інтернаті (Донбас) 


 Кузнецов Антон Олександрович- стрілець-зенітник, старший солдат

 Кулібаба Руслан Миколайович- водій-заправник, сержант    

 Кучерявий Сергій Васильович- командир відділення, молодший сержант    



Левчук Павло Миколайович- стрілець-зенітник, солдат    

 Лісной Сергій Володимирович- механік-водій, солдат 


 Ліфінцев Олег Васильович- водій-заправник, старший солдат. 
28-річний Олег Ліфінцев, солдат з Каховки Херсонської області, ВДВ, що служив в Дніпропетровській бригаді. У Олега залишилися маленька дочка і дружина Ірина.



 Малишенко Тарас Сергійович- стрілець-зенітник, солдат.            
30-річний Тарас Малишенко працював машиністом горно-виємочних машин ділянки підготовчих робіт на шахті в Першотравенське. Був покликаний на військову службу по мобілізації 25 березня 2014 року як стрілець-зенітник, старший солдат. За ці декілька місяців брав участь в декількох бойових операціях на Сході України.
За день до загибелі Тарас приїжджав додому на коротку добову "відпустку". Встиг зустрітися з друзями, заспокоїти рідних і повернувся назад. На війну. Перед роковим вильотом подзвонив батьку і сказав, що вирушає до Луганська, що викликався добровільно, без наказу. Тому що не міг залишитися осторонь. Лишилась вагітна дружина та чотирорічний син.



 Манулов Сергій Федорович- технік, старший прапорщик (на фото у центрі) 
У Сергія  залишився син Максим, 20 червня йому виповниться 3 роки, він ще не розуміє, що папа вже ніколи не повернеться з відрядження.   Батько загиблого Сергія – пенсіонер, вирішив йти воювати, говорить, помститься за свого сина.
   
 Мирошниченко Сергій Олександрович- старший навідник, старший солдат

 Москаленко Сергій Олександрович- солдат 

 Ніконов Павло Сергійович- стрілець-зенітник, солдат
До мобілізації 24-річний Паша вчився в Металургійній академії, був приватним підприємцем у сфері торгівлі. Пішов в армію під час весняної хвилі мобілізації за власною ініціативою, хоча удома у нього залишилися батьки і улюблена дівчина Марина, на якій збирався одружуватися. "Я що - боягуз, щоб удома сидіти?! Всі хлопці мої там. Ми ж ВДВ!". А вже вранці  його не стало.


 Проньков Ростислав Русланович- солдат 

 Резніков Євгеній Сергійович- командир гармати, сержант 

 Самохін Антон Олексійович- слюсар-монтажник, старший солдат
Кировоградец Антон Самохін лише встиг прийти з армії, як його знову забрали на службу. Батьки у нього померли, жив із старшим братом, тому на хліб і освіту доводилося заробляти самостійно. Працював Антон на "АрселорМіттал Кривий Ріг, а паралельно вчився в Металургійній академії.
    
 Санжаровець Артем Євгенович- старший солдат     


 Скалозуб Артем Валентинович-  старший навідник, старший солдат    

 Токаренко Ігор Олександрович- механік-водій, солдат   
 Шостак Сергій Михайлович- стрілець-зенітник, старший солдат 

 Шульга Андрій Миколайович- солдат

 Шумаков Сергій Вікторович - старший стрілець, сержант 



Бахур Александр , старший лейтенант, уродженець Львівщини, 24 роки.
Льотчик. Вчився в Львові в академії сухопутних військ і був направлений в Дніпропетровську область, де проживав з дружиною і 1,5-річним дитям.http://ru.tsn.ua/ukrayina/u-pogibshego-komandira-borta-il-76-ostalas-1-5-letnyaya-doch-371641.html
 Серед загиблих десантників: 32 - з Дніпропетровської області (Дніпропетровськ - 10, Кривий Ріг - 6, Павлоград - 2, Дніпродзержинськ - 2, Нікополь - 2, і 10 - з сільських районів Дніпропетровщини), двоє - з Донецька, по одному - з Херсона, Одеси, Харкова, Луганська, Кіровограда, Львова
Близько першої години ночі 14 червня 2014 року при заході на посадку в аеропорту Луганська терористами був збитий військово-транспортний літак Іл-76 Повітряних Сил Збройних Сил України, який здійснював перевезення особового складу з метою ротації.


УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:

Нагородити орденом Богдана Хмельницького III ступеня
АЛТУНІНА Валерія Володимировича (посмертно) - старшого лейтенанта
ГРАБОВОГО Валерія Миколайовича (посмертно) - старшого лейтенанта
Нагородити орденом "За мужність" III ступеня
АВДЄЄВА Костянтина Сергійовича (посмертно) - старшого солдата
АВРАМЕНКА Олександра Сергійовича (посмертно) - сержанта
БАБАНА Віталія Юрійовича (посмертно) - сержанта
БОНДАРЕНКА Віталія Юрійовича (посмертно) - солдата
ГАЙДУКА Іллю Віталійовича (посмертно) - солдата
ГОНЧАРЕНКА Сергія Валерійовича (посмертно) - молодшого сержанта
ГОРДУ Анатолія Анатолійовича (посмертно) - старшого солдата

ДМИТРЕНКА Андрія Олеговича (посмертно) - солдата
ДОБРОПАСА Сергія Віталійовича (посмертно) - солдата
ДУБЯГУ Станіслава Вікторовича (посмертно) - солдата
КАМЕНЄВА Дениса Сергійовича (посмертно) - старшого солдата
КИВУ Владислава Миколайовича (посмертно) - молодшого сержанта
КОВАЛЬЧУКА Юрія Леонідовича (посмертно) - сержанта
КОРЕНЧЕНКА Олега Володимировича (посмертно) - солдата
КОСНАРА Павла Леонідовича (посмертно) - молодшого сержанта
КОТОВА Олександра Олександровича (посмертно) - солдата
КРИВОШЕЄВА Сергія Ігоровича (посмертно) - солдата
КУЗНЕЦОВА Антона Олександровича (посмертно) - старшого солдата
КУЛІБАБУ Руслана Миколайовича (посмертно) - солдата
КУЧЕРЯВОГО Сергія Васильовича (посмертно) - молодшого сержанта
ЛЕВЧУКА Павла Миколайовича (посмертно) - солдата
ЛІСНОГО Сергія Володимировича (посмертно) - солдата
ЛІФІНЦЕВА Олега Васильовича (посмертно) - старшого солдата
МАЛИШЕНКА Тараса Сергійовича (посмертно) - солдата
МАНУЛОВА Сергія Федоровича (посмертно) - старшого прапорщика
МИРОШНИЧЕНКА Сергія Олександровича (посмертно) - старшого солдата
МОСКАЛЕНКА Сергія Олександровича (посмертно) - солдата
НІКОНОВА Павла Сергійовича (посмертно) - солдата
ПРОНЬКОВА Ростислава Руслановича (посмертно) - солдата
РЄЗНІКОВА Євгенія Сергійовича (посмертно) - сержанта
САМОХІНА Антона Олексійовича (посмертно) - старшого солдата
САНЖАРОВЦЯ Артема Євгеновича (посмертно) - старшого солдата
СКАЛОЗУБА Артема Валентиновича (посмертно) - старшого солдата
ТОКАРЕНКА Ігоря Олександровича (посмертно) - солдата
ШОСТАКА Сергія Михайловича (посмертно) - старшого солдата
ШУЛЬГУ Андрія Миколайовича (посмертно) - солдата
ШУМАКОВА Сергія Вікторовича (посмертно) - сержанта
Президент України Петро ПОРОШЕНКО  20 червня 2014 року





Білий Олександр - Командир літака, Гвардії підполковник, заступник командира авіаційної ескадрильї (Мелітополь).  

Буркавцов Володимир - 1976 р.н., бортовий авіатехнік, гвардії старший лейтенант.
...молитвами та сльозами згадуємо кожного Героя,який віддав життя за мир і свободу нашої країни...вдячні тобі на віки... пам'ятаємо...любимо...сумуємо... Ліля Білодід


Скачков Ігор - 1977 р.н., штурман авіаційної ескадрильї, гвардії капітан.


Д'яков Михайло - 1968 р.н., начальник повітряно-вогневої тактичної підготовки, гвардії майор.


Тєлєгін Сергій - 1971 р.н., начальник технічно-експлуатаційної частини інженерно-авіаційної служби авіаційної ескадрильї, гвардії капітан.

Ментус Віктор - 1982 р.н., старший повітряний радист, гвардії прапорщик.
Віктор Ментус, як єдиний син, пішов у авіацію по стопах свого батька,  котрий також служил у військовій части А3840 та був замкомандира по зв’язку. Лишився син та дружина.


Ковалик Олександр - 1972 р.н., старший повітряний стрілок, гвардії прапорщик.

Павленко Олег - 1971 р.н., старший технік обслуговування радіоелектронного обладнання, гвардії старший лейтенант


Козолій Олександр - 1984 р.н., старший бортовий авіатехнік, гвардії старший лейтенант.

Близько першої години ночі 14 червня 2014 року при заході на посадку в аеропорту Луганська терористами був збитий військово-транспортний літак Іл-76 Повітряних Сил Збройних Сил України, який здійснював перевезення особового складу з метою ротації. Загинуло 9 членів екіпажу та 40 десантників.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
 Нагородити орденом Богдана Хмельницького III ступеня
БЄЛОГО Олександра Івановича (посмертно) -майора
БУРКАВЦОВА Володимира Володимировича (посмертно) - старшого лейтенанта
Д'ЯКОВА Михайла Олеговича (посмертно) - майора
КОЗОЛІЯ Олександра Володимировича (посмертно) - старшого лейтенанта
ПАВЛЕНКА Олега Анатолійовича (посмертно) - старшого лейтенанта
ТЄЛЄГІНА Сергія Анатолійовича (посмертно) - капітана
БАХУРА Віталія Володимировича (посмертно) - старшого лейтенанта
СКОЧКОВА Ігоря Івановича (посмертно) - капітана 
Нагородити орденом "За мужність" III ступеня
КОВАЛІКА Олександра Сергійовича (посмертно) - прапорщика
МЕНТУСА Віктора Володимировича (посмертно) - прапорщика
Президент України Петро ПОРОШЕНКО  20 червня 2014 року



Ігнатченко Антон Геннадійович - солдат, десантник 25 - ої окремої Дніпропетровської повітряно - десантної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. 13 червня 2014 р. був убитий бойовиками під Слов'янськом.


Коновалов Олексій. По військовій спеціальності він був зв'язківцем, керував військовим підрозділом на блок-посту на півночі Луганської області.Загинув 12 червня від удару струмом, нещасний випадок стався під час проведення електропроводки.


Герої не вмирають!

Бурко Євген Володимирович Дата та місце нарождення: 8 липня 1991 р., с. Вільне Кіровоградська область. Звання: Сержант. Посада: Заступник командира розвідувальної групи. Підрозділ: 3-й окремий полк спеціального призначення. Обставини загибелі: Загинув 12 червня 2014 р. під час нападу на колону військової техніки біля с. Степанівка Донецької області. Сімейний стан: Залишились вагітна дружина та донька.
 Указом президента України № 599/2014 від 19.07.2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).





Сьогодні вільненці гордяться своїм односельцем та пам’ятають про подвиг справжнього патріота, який віддав своє життя в ім’я збереження цілісності та суверенності нашої держави, тож пам'ять про Героя-земляка вони вирішили увіковічнити в камені.

І ось цими днями на стіні, біля центрального входу у приміщення Кіровської ЗШ, де колись навчався Герой, було встановлено меморіальну дошку. А з нагоди її урочистого відкриття у населений пункт завітав голова районної державної адміністрації Віктор Дайдакулов, заступник голови районної ради Тамара Маліцька, голова ради районної організації ветеранів України Віктор Лисенко. На заході були присутні і члени родини Євгена Бурка, друзі та односельці.http://kirrda.kr-admin.gov.ua/index.php?page=news&sub=411


Герої не вмирають!




Шерстньов Сергій, 25 років, десантник 79-ої Миколаївської аеромобільної бригади,  загинув 12 червня біля села Степановка Шахтарського району Донецької області. На автоколону напали недалеко від кордону. Бойовики були озброєні великокаліберними кулеметами, БТРами та мінометними установками. Військовослужбовці, які пересувалися в рамках операції по блокуванню лінії кордону, прийняли бій. Бой йшов більше шести годин. За словами товаришів по службі, куля, що убила Сергія, попала між пластинами бронежилета. В ході бойових дій загинуло троє наших бійців, ще двадцять шестеро поранені.


Татаринов Сергій - 1974 р.н., сержант взводу аеромобільно-десантного батальйону 79-ї окремої аеромобільної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (Миколаїв). Батько двох дітей, - донька 10 років і син 7 років. Загинув вночі 12 червня 2014 року біля Сніжного під час проведення АТО у прикордонних районах з Росією з метою блокування та знищення колон терористів, що просувалися з боку північного сусіда. Десантники потрапили у засідку бойовиків

Пелехатий В’ячеслав Максимович - 5 червня 1974, село Ярівка, Чернівецька область. Старший прапорщик за контрактом, військовослужбовець 87-го окремого аеромобільного батальйону (військова частина А2582, Чернівці) 80-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ ЗС України. Залишились дружина та двоє маленьких дітей. 10 червня 2014 року Отримав поранення несумісні з життям у зоні проведення АТО біля Слов'янська. 9 червня близько третьої години дня він та ще троє його товаришів по службі потрапили у пастку — розтяжку на стежці, якою йшли. Від розриву гранати В’ячеслав постраждав найбільше. Всіх вояків одразу доправили до Харківського військового шпиталю. Медики боролися за його життя всю ніч, проте о 9-й ранку наступного дня він помер[97]. 12 червня до Чернівців літаком доправили тіло загиблого військовика. Зранку 13 червня у Чернівцях відбулась панахида; похований на кладовищі у Годилові
Щокін Сергій Григорович - старшина міліції Вбитий у ніч з 9 на 10 червня, коли озброєні автоматичною зброєю бойовики ЛНР, одягнені в камуфляж, напали на співробітників міліції. Також один міліціонер був важко поранений, двох — захоплено у полон
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" III ступеня

ЩОКІНА Сергія Григоровича (посмертно) - старшину міліції
Президент України Петро ПОРОШЕНКО 20 червня 2014 року


Герої не вмирають!

Дерило Андрій Борисович, 1977 г.р. мешкав в с.Выдвиженец, Новомосковського району, Дніпропетровській обл. Був покликаний в 93 батальйон і 23.05.14 під час обстрілу під Краматорськом отримав два кульові поранення: одно - в потилицю, друге - наскрізне в шию. Після чого його намагалися добити ногами, згодом чого - зламані ребра і відбиті внутрішні органи. Помер в Київському госпіталі 9 червня.

Герої не вмирають!






Могилко Костянтин - 36 років, полковник, командира літака-розвідника, він же командир  військової розвідувальної ескадрильї "Блакитна стежа"(г.Борисполь). Герой України.
«За виняткову мужність і героїзм, незламність духу у боротьбі за незалежну Українську державу, вірність військовій присязі постановляю:
Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" МОГИЛКУ Костянтину Вікторовичу - підполковнику (посмертно).
Президент України Петро ПОРОШЕНКО  20 червня 2014 року»

Каминский Сергій Васильович - 38 років, майора, заступник командира ескадрильї, оператор аерофотознімання військової розвідувальної ескадрильї "Блакитна стежа"(г.Борисполь)


Потапенко Олексій Володимирович - 36 років, прапорщика, бортмеханіка  військової розвідувальної ескадрильї "Блакитна стежа"(г.Борисполь)

Момот Володимир Миколайович - прапорщик, радист військової розвідувальної ескадрильї "Блакитна стежа"(г.Борисполь)

Дришлюк Павло - член екіпажу літака-розвідника військової розвідувальної ескадрильї "Блакитна стежа"(г.Борисполь)

6 червня, літак-розвідник виконував завдання по фотографуванню місцевості. У складі екіпажа знаходилося вісім чоловік. Командир літака-розвідника, він же командир ескадрильї "Блакитна стежа" Костянтин Могилко вже не вперше виконував подібні завдання. До нинішньої трагедії бойовики вже двічі підбивали цей літак, а третій раз закінчився бідою. Літак уразили на висоті 4 тисячі 50 метрів, яка в принципі вважається безпечною. За твердженням експертів, в Ан-30 стріляли з новітнього переносного зенітно-ракетного комплексу "Верба" - такі лише у кінці травня стали поступати в деякі підрозділи російської армії. Вогонь вели з центру Слов'янська, з міських кварталів. У літаку-розвіднику не передбачена система катапультування (борт був побудований близько 40 років тому), у разі потреби екіпаж з парашутами "виходить" через задні двері. Але українські військовослужбовці, ризикуючи власним життям, прийняли рішення відвести машину, що горіла, чимдалі від житлових кварталів. Завдання вони виконали - літак впав набагато північніше за Слов'янськ. Встромився в землю під кутом 80 градусів. Але, на жаль, з восьми членів екіпажа залишилися в живих лише троє. Вижили ті, які стрибнули першими, з висоти 800 − 400 метрів. Вони отримали травми різного ступеня тяжкості. Зараз знаходяться на лікуванні в Харкові, їх життя поза небезпекою. Четвертий, стрибаючи з висоти менше 300 метрів, заплутався в парашуті, що напіврозкрився. Ще двох знайшли на землі. У них парашути не встигли розкритися. А 36-річного командира  Костянтина Могилко знайшли усередині кабіни. Він навіть не підходив до задніх дверей, адже за правилами військової честі командир покидає своє робоче місце останнім.
Сергія Каминского і Володимира Момота поховали на Кнышевом меморіалі у Борисполі. Тіло Олексія Потапенко сім'я відвезла на батьківщину, в Макаров Київської області.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
 Нагородити орденом Богдана Хмельницького III ступеня
КАМІНСЬКОГО Сергія Васильовича (посмертно) - майора
МОМОТА Володимира Миколайовича (посмертно) - прапорщика
ДРИШЛЮКА Павла Вячеславовича (посмертно) - капітана
ПОТАПЕНКА Олексія Володимировича (посмертно) - прапорщика
Президент України Петро ПОРОШЕНКО  20 червня 2014 року



Шемегінський Михайло Михайлович 1983-го року народженя, родом з Тлумацького району Івано-Франківщини. Старший сержант Івано-Франківського спецпідрозділу міліції. 6 червня 2014 року загинув під Слов'янськом внаслідок мінометного обстрілу, ще два працівники отримали важкі поранення.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 543/2014
Про відзначення державними нагородами України 
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу постановляю:
Нагородити орденом "За мужність" III ступеня
ШЕМЕГІНСЬКОГО Михайла Михайловича (посмертно) - старшого сержанта міліції
Президент України Петро ПОРОШЕНКО  20 червня 2014 року


Власенко Юрій - 29 років, боєць 79-ої Миколаївської окремої аеромобільної бригади. Загинув 3 червня 2014 під Червоним Лиманом  на Донетчине, коли на колону спецназівців напали терористи. Десантникам вдалося відбити атаку, проте ціною життів двох бійців.На похорони Юрія пришли півтисячі кировоградцев. У його честь в місті назвуть вулицю. Про це під час траурної церемонії повідомили представники міської влади. Юрій Власенко був добровольцем, записався в армію, як тільки почалася мобілізація.
Сенюк Тарас Михайлович 34 роки, родом з Коломийського району. У 2001 році закінчив Одеський інститут сухопутних військ. Підполковник, командир батальйону 95-ї житомирської аеромобільної бригади. Одружений, донька - 2006 року народження. Загинув 3 червня 2014 року під час нападу бойовиків на колону сил АТО, яка рухалася з Ізюму в район Слов'янська.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 546/2014
Про присвоєння Т.Сенюку звання Герой України
За виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності і незалежності України, жертовне служіння Українському народові постановляю:
Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" СЕНЮКУ Тарасу Михайловичу - полковнику (посмертно).
Президент України Петро ПОРОШЕНКО  20 червня 2014 року

Комментариев нет:

Отправить комментарий