Літопис запорізької міліції

Україна понад усе!

среда, 31 декабря 2014 г.

Втрати патріотичних сил внаслідок російського вторгнення в Україну (липень 2014 року). Частина 3.

Герої не вмирають!

Втрати за липень 2014 р. (частина 3)



Увага! Інформація про загиблих героїв збирається із різних джерел (офіційних, соцмереж, тощо), тому у окремих випадках вона потребує уточнення. Літописець



Герої не вмирають!


Абрамов Роман Вікторович        16 серпня 1986, Малі Гадомці Житомирська область. Солдат 30-ї окремої механізованої бригади, в/ч А0409 (Новоград-Волинський), призваний за мобілізацією. Залишилась дружина та двоє синів, 1 і 3 років.            Загинув 31 липня 2014 р. у бою за стратегічно важливу висоту на кордоні України Савур-могила, що на Донеччині. Біля Романа розірвався ракетний снаряд.
Рідні Романа розповідають, що він був одним із перших, хто ще у березні пішов до армії під час першої хвилі мобілізації (строкову службу чоловік відслужив у 2006-2007 роках). Спочатку знаходився у 95-ій аеромобільній бригаді, а потім — у 30-ій окремій механізованій бригаді. Кажуть, що Роман знав і розумів, що йде на війну. “Якщо не я, то — хто?”,- відповідав чоловік на перестороги рідних.
За день до трагічної загибелі Романа Абрамова його мамі Наталії Вікторівні наснився дивний сон: посеред зими на білу-білу землю опустився білосніжний лелека. Тоді мама відчула: буде щось недобре, але не думала лихого про сина, хоч і знала, де він перебуває. Тим паче, що Роман, якому мама по телефону розповіла про сон, заспокоїв. Мовляв, з ним все гаразд і скоро він повернеться додому...
Ховали героя у закритій труні — такими були наслідки ледь не прямого влучання ракети у чоловіка. Вдома татка не дочекалися двоє синів — трирічний Данііл та Олександр, якому нині ледь виповнився рік, а також молода дружина Тетяна. 16 серпня Роману Абрамову виповнилося б 28 років...http://www.berdichivnews.com.ua/news/66-prigodi/2217-pohoron-abramova.html
Герої не вмирають!


Рябоконь Василь      Начальник Докучаєвського міськвідділу міліції.           
Застрілений 31 липня 2014 р. у Докучаєвську (Донецька область) з контрольним пострілом у голову.
Дорошко Микола      Дільничий інспектор Докучаєвського міськвідділу міліції.
Застрілений 31 липня 2014р. у Докучаєвську (Донецька область) разом з начальником міськвідділу.


Інформація про трагедію надійшла до чергової частини Докучаєвського МВ о 19.35 із центральної міської лікарні. Медикам зателефонував невідомий і повідомив, що на автодорозі в районі дачного кооперативу «Мрія», розташованого на території Волноваського району, в автомобілі «ДЕО-Сенс» перебувають двоє вбитих чоловіків.

Слідчо-оперативна група, яка виїхала на місце, виявила в автомобілі тіла з численними вогнепальними пораненнями начальника докучаєвської міліції Рябоконя В.В. і дільничного інспектора міліції Дорошка М.В., який перебував за кермом.

Офіцерів розстріляли з автоматичної зброї, коли вони після служби поверталися в автомобілі додому в сел. Донське Волноваського району. Обидва були в цивільному одязі, без зброї.

Підполковник міліції Рябоконь Василь Васильович, 51 рік, в органах внутрішніх справ з 1996 р., останні 4 роки обіймав посаду начальника Докучаєвської міської міліції. У сім'ї двоє дітей – дорослий син, співробітник міліції, і 15-річна дочка.

Старший лейтенант міліції Дорошок Микола Володимирович, 33 роки, в органах внутрішніх справ з 2011 р., на посаді дільничного інспектора міліції рівно рік. У сім'ї двоє дітей - 11-річна дочка і однорічний син.

Сім'ям загиблих міліціонерів нададуть моральну й матеріальну допомогу. Діти, які залишилися сиротами, отримають необхідну підтримку до їхнього повноліття, – запевнили у ГУ МВС Донеччини.http://www.gazeta.lviv.ua/news/2014/08/01/32917

Герої не вмирають!


Бабюк Віктор Олександрович  Ошихліби Чернівецька область. Старший солдат 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади.     Загинув 31 липня 2014р. (орієнтовна дата)

Герої не вмирають!

Чікал Юрій        31 рік, Нові Бросківці Чернівецька область. Закінчив в 2005 році географічний факультет ЧНУ.        Загинув 31 липня 2014 р. (орієнтовна дата)

Герої не вмирають!


Сапер 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв)   
31 липня 2014 р.             сапери зачепили розтяжку, коли виходили до броду у пошуках місця переправи. Від вибуху один боєць загинув, ще один отримав важкі поранення

Герої не вмирають!

Військовослужбовці 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, військова частина А1126 (Гвардійське)

Федоряка Петро Вікторович, 15 вересня 1964, Нова Гребля (Роменський район) Сумська область. Один з найвідоміших в Україні ковалів і зброярів, засновник українського ковальського фестивалю ножарів.
В одному з відео колорадів серед речей загиблих українських воїнів промайнув паспорт Петра Федоряки(тут на 01:18) - колорадські виродки з Московії були настільки тупі, що під ролик про "знищення мародерів" насипали сучасних українських нагород і бідкалися над ними, що це "дєди-прадєди ваєвалі".
 Спочатку аж не повірив, перепитав на спецресурсах - сьогодні мені підтвердили, що Петро загинув.
Хто він такий знає кожен, хто хоч раз цікавився ножами - один з найвідоміших в Україні ковалів і зброярів. засновник українського ковальського фестивалю ножарівhttp://vjn.dreamwidth.org/896128.html


Посохов Дмитро, 24 роки, с.Плоске,Великобурлуцький район Харківська область
Гордієнко Володимир Олегович, Нікопольський район Дніпропетровська область
Акімов Дмитро Анатолійович
Жуков Антон В'ячеславович
Матусевич Віталій Олегович
Градиський Володимир Миколайович, 29.10.1970  
Камінський Антон Олександрович
Нікітін Ростислав Олегович, 29 березня 1994https://www.facebook.com/oksana.mashovets/posts/607938035986508
Іванов Віталій Олександрович
Брагінець Олександр Вікторович
Сочев Олександр Леонідович
Сімоненко Дмитро Миколайович, Новомосковськ чи Глинськ Сумська область?
    
Ковтун Станіслав Григорович с. Атюші, Коропський район, Чернігівська область.
Толкін Володимир Михайлович
Дубов Ігор Леонідович
Внаслідок потужних обстрілів бойовиками з РЗЗВ "Град" позицій силовиків поблизу м.Шахтарськ Донецької області  31 липня 2014р. загинули 21 військовослужбовець 25 пдбр, військова частина А1126. 
За іншими даними, отриманими від командування ВДВ ЗС України, у результаті бою під м.Шахтарськ українські силовики зазнали суттєвих втрат - 10 десантників загинули, 13 поранені, доля 11 військовослужбовців невідома

Герої не вмирають!

Гулюк Сергій Миколайович  7 вересня 1981, проживав у Луцьку. Молодший сержант Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби. Залишились троє дітей.


Бисак Олександр Олександрович     1989, Пантаївка Олександрійська міськрада Кіровоградська область. Військовослужбовець Державної прикордонної служби. Призваний за мобілізацією. Не одружений, був єдиною дитиною у батьків.


Паршутін Олег Володимирович            Кіровоград. Молодший сержант Державної прикордонної служби.  


Черноморченко Ростислав Олександрович       Кіровоград. Молодший сержант Державної прикордонної служби.       
Прикордонники Державної прикордонної служби. 
З 03.20 до 03.50 31 липня 2014 диверсійно-розвідувальної групою в районі н.п. Василівка (Амвросіївський район) в Донецькій області було здійснено обстріл прикордонників з мінометів та гранатометів. За попередньою інформацією, 5 прикордонників загинули та 11 поранені

Герої не вмирають!


Лисенко Сергій      Коломия Івано-Франківська область. Підполковник 1-го батальйону 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград) ГУР Міноборони України. Кар'єру військового починав у Криму. З 2003-го у складі частини передислокувався у Кіровоград.
Сергій Лисенко проходив службу у 3 окремому полку спеціального призначення Збройних Сил України ще з 1999-го року.
Кар'єру військового починав у Криму. З 2003-го у складі частини передислокувався у Кіровоград. Сергій був справжнім патріотом і до останнього гідно обороняв Україну.
11 військовослужбовців 1-го батальйону 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград) ГУР Міноборони України.  30 липня 2014 р.       розвідгрупа виконувала бойове завдання в районі міста Сніжне Донецька область, і була атакована із засідки терористами. Загинули 11 бійців (за іншими даними 12 або 8). Терористи забрали поранених з поля бою, ведуться переговори про їх звільнення.

Герої не вмирають!

Балог Василь Васильович         33 роки, Великі Лучки Закарпатська область. Капітан 128-ї механізованої бригади. Залишилась дружина та двоє синів 2003 та 2012 р.н.
Корнєв Володимир Вікторович Свердловська область (РРФСР). Капітан 128-ї механізованої бригади. В Ужгород був переведений з міста Чернівці. На даний час його батько проживає у Київській області, де ймовірно поховають загиблого офіцера.
Загинули 30 липня 2014під Луганськом в результаті мінометного обстрілу.

Герої не вмирають!


Дяченко Олександр Юрійович     17 жовтня 1976, Запоріжжя. Боєць 5-го Окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу.
30 липня 2014           застрелений снайпером біля села Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. Бій тривав 6-7 годин в 600 метрах від блок-посту терористів.



В Запорожье попрощались с добровольцем, погибшем в зоне проведения АТО. Александр Дьяченко 1976 года рождения погиб в районе поселка Пески под Донецком. Он погиб на второй день нахождения в зоне АТО. Александр был убит выстрелом снайпера, выполняя боевую задачу – наводку огня украинских силовиков. 
Александр Дьяченко погиб 30 июля. Сегодня состоялась гражданская панихида у здания Областной государственной администрации. Попрощаться с бойцом пришло около ста человек. Среди них родственники и близкие, соратники по «Правому сектору», неравнодушные люди, представители власти.
Гибель запорожца прокомментировал лидер «Правого сектора» Дмитрий Ярош. «Пока мы воевали за Авдеевку, на другой позиции героически погиб наш побратим – новобранец из Запорожья. Вечная ему слава», – указал он в комментарии «Украинской правде», – отметил он.http://vk.com/public62043361?from=quick_search&z=photo-68705202_336036503%2Fwall-62043361_149460

Герої не вмирають!
Військовослужбовці 1-ї окремої гвардійської танкової бригади

Деркач Сергій  40 років, Прилуки Чернігівська область. Майор, заступник командира батальйону 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). Залишилась дружина та двоє дітей (8 і 5 років). 
Ми починаємо звикати до повідомлень про загибель наших воїнів на Східній війні (або на війні проти російського імперіалізму). Мабуть, кожен прилучанин подумки заспокоювався, що не дійшла ця трагічна черга до жодного жителя міста, який був призваний до армії. Але дісталася війна і до Прилук: 30 липня біля села Шишкове Луганської області загинув перший прилучанин – сорокарічний Сергій Павлович Деркач, майор кадрової армії, замполіт 3-го танкового батальйону (Гончарівське). Він разом із водієм (з Ічнянського району) підірвався на фугасній міні. Їхня смерть була миттєвою, тому що машина, в якій вони їхали, сама перевозила боєприпаси, що й здетонували від міни. Від водія залишилися тільки фрагменти, а тіло Сергія теж постраждало від вибуху.
 Сергій Павлович – батько двох доньок: восьмирічної Аліни та чотирирічної Діани. Сім’я загиблого мешкала в гуртожитку в/ч, що розташована в Гончарівському. Дружина Віта, яка теж із Прилук, роботи не мала, бо де її знайти в умовах гарнізону? Квартиру за понад 20 років служби загиблий так і не отримав, тож перед родиною постає квартирна проблема.
 Якщо говорити про організацію поховання загиблого героя, то мене мучать деякі сумніви: церемонія пройшла без залучення широкого загалу міста, а ще сумніви щодо місця поховання героя. Ми всі спостерігаємо, як ховають загиблих героїв в інших містах України: ми бачимо не одного священика, бачимо, як залучені до подібних заходів військові, громадськість, учні та студенти. Ми бачимо й чуємо, як під вигуки «Герої не вмирають!» їхні тіла виносять із адмінбудівель, театрів, будинків культури та несуть центральними вулицями до спеціально виділеного місця на цвинтарі чи в центральному парку міста на алеях героїв. Мовчки винесли першого загиблого героя із будівлі розпроданого гарнізонного Будинку офіцерів і мовчки завантажили в катафалк… Одразу згадалися похоронні процесії 60-70-х років у нашому місті, коли дозволялося їх проводити центральною вулицею. На мою думку та глибоке переконання, перший загиблий герой заслуговував на подібне вшанування, а саме прощання в театрі, живий коридор зі школярів, студентів, жителів міста й поховання в Меморіалі-сквері Вічної Слави біля вічного вогню, а при цьому – спільна служба всіх церков різних конфесій. Подібний захід мав би величезне виховне значення для дітей і молоді та моралізуюче значення для дорослих.
Військовослужбовці 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). Водій. Родом із Ічнянського района Чернігівської області
Загинули 30 липня 2014 р. під Луганськом, біля села Шишкове машина підірвалась на фугасній міні, здетонували боєзапаси, що перевозилися в машині.

  Герої не вмирають!

Родич Андрій Ігорович Львів. Старший лейтенант 1-го батальйону 24-ї окремої Залізної механізованої бригади (Яворів). Мешкав із сім'єю у Новояворівську. Залишились дружина та 6-річна донька.      Загинув 30 липня 2014 р.  (орієнтовна дата)
«Нашій донечці Веронічці – лише шість рочків: як їй сказати, що татка більше немає, не знаю. Свекруха плаче, теж онучці сказати не може, моя мама померла п’ять років тому. Ми з донечкою та чоловіком винаймали квартиру в Новояворівську. Але самі – львів’яни. Мого Андрійка похоронять у Львові. Лиш би знати – коли…», – плачучи, розповідає молода вдова.
http://zik.ua/ua/news/2014/07/31/na_chodi_zagynuv_ofitser_zaliznoi_brygady_andriy_rodych_510706


Герої не вмирають!


Василець Олександр тарший сержант, командир бойової машини 3-го взводу 4-ї роти 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква).                Загинув у нічному бою з терористами 29 липня 2014 р. Офіційних підтверджень немає.
Евгений Настыч
Нехорошее у нас утро...Начиная с ночи.Во время боя погиб наш товарищ,наш брат по оружию,командир боевой машины третьего взвода,егоза и балагур,старший сержант Саша Василец...Невозможно описать словами...Слова всего не передают,да и нет таких слов.Горечь и злость одновременно...Он тоже...вернется домой...
 В четвертой роте теперь на одного хорошего и искреннего человека меньше,в стране теперь меньше на одного защитника...https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1441329209474267&set=a.1407584576182064.1073741832.100007916053876&type=1


Герої не вмирають!

Саіпов Назар, 33 роки, с. Пересичное, Харківська обл. Убитий в ніч на 29 липня 2014 р. на посту снайпером терористів.
Маринка Прядка
30 июл 2014 в 21:10
Память о любимом братике
Назар Саипов братишка мы тебя все любим скорбим и некогда не забудем
вечной любви тебя храним...http://vk.com/id213247716

Ольга, жительница Пересечного:
“Он приїджав два раза сюда. Привозив командира часті своєї. Приїджав по БТР получати. Приходив, улибався, казав, скоро все кончиться. Не могу казать (Плачет). ”

Галина, жительница Пересечного:
“Он насколько, это самое, був приятный. И я родителей его и папу знала, царство ему небесное, и всегда, и мама, она общительная, и детки, сёстры. Я не могу. Всё. Я не могу. Очень жалко его. Очень жалко. Царство ему небесное, и пусть земля будет пухом. Очень жалко ребята, мы любили его. ”

После того, как в Донецкой и Луганской областях начались боевые действия, Назар сразу же решил для себя, что пойдет защищать родину с оружием в руках. Вот только в военкомате не горели желанием отправлять его на фронт.

Александр Козюра, зам. председателя поссовета Пересечного:
“Он пошел в армию сам. Добровольцем. Ездил недели две-три, наверное, в военкомат. Его не брали. Потом он не сказал ничего даже дома, ушел добровольцем в армию. Для защиты нашей родины. ”

В конце концов Назар Саипов оказался в добровольческом батальоне "Айдар". Житель Пересечного  был в "Айдаре" еще и водителем. Поэтому он достаточно часто приезжал с передовой в Харьков. Привозил раненых. Сам же Назар после того, что пережил 21-го июля, думал, что жить теперь будет долго.

Алексей Лыхно, одноклассник Назара Саипова:
“Вот недавно тоже один из моих одноклассников, наши друзья мы вместе, звонил ему Назар, говорит: "Поздравь меня с днем рождения". Это было 21-го числа этого месяца. Ну, поздравляю. А я говорю - ну как, у него же день рождения 31-го декабря. А он говорит: "Ехал, в грузовой машине водителем. На КамАЗе, по-моему. Из танка снаряд в машину попал. Мы живы остались". ”

А вот от пули снайпера Назар уберечься не сумел. В ночь с 28-го на 29-е июля он стоял в карауле. Террорист взял бойца "Айдара" на мушку и убил.

Владислав, родственник Назара Саипова:
“Мужчиной был. Поехал на войну. Это мой дядька. Он был для меня, как братом. Ну что, земля ему пухом. 

Похоронен Назар Саипов, навсегда оставшийся 33-хлетним, на кладбище в Пересечном. Поселковый совет обещает оказать посильную помощь семье героя.http://atn.ua/obshchestvo/na-harkovshchine-pohoronen-boec-aydara-ubityy-snayperom




Герої не вмирають!

Підлубний Віталій Миколайович  1983, Київська область. Солдат, старший механік - водій механізованого взводу 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква), призваний за мобілізацією 27 березня 2014 року. Отримав смертельне поранення під час бою з терористами та 29 липня 2014 помер в шпиталі від отриманих поранень
Герої не вмирають!


Слободяник Вадим Павлович      1978, Київська область. Старший солдат, старший оператор 2 розвідувального взводу розвідувальної роти 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква), призваний за мобілізацією 27 березня 2014 року.
Загинув 29 липня 2014 у бою з терористами

Герої не вмирають!

Максимчук Станіслав Вікторович       Голоби Волинська область. Військовослужбовець за контрактом, гранатометник механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади, в/ч А0409 (Новоград-Волинський).     Загинув 28 липня 2014 у бою за стратегічно важливу висоту на кордоні України Савур-могила
Трагедія сталася 28 липня, - повідомляє "ПроКовель ".
 Станіслав - випускник навчально-виховного комплексу «ЗОШ І- ІІІ ст. - гімназія смт Голоби». Він був відвертим юнаком, турботливим сином, братом, племінником, надійним, вірним другом, справжнім патріотом України, - пише видання.
 Народився і виріс Станіслав Максимчук у Голобах. Пішов до армії за контрактом. Станіслав проходив службу у військовій частині А 0409 у місті Новограді-Волинському.
 28 липня внаслідок запеклих боїв підрозділи Збройних Сил України зайняли стратегічну ключову висоту на кордоні Луганської, Донецької та Ростовської області Росії - Савур-Могилу. Під час бою за цю висоту і загинув Станіслав. http://news.lutsk.ua/v-boyu-za-strategichnu-visotu-na-shodi-zaginuv-volinyanin.html

Коробенков Олексій 22 серпня 1990, с. Боброво Архангельска область (РРСФР). Лейтенант, заступник командира механізованої роти з озброєння 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Проживав в с. Олександрівка (Буринський район) Сумської області. У 2008 році вступив на факультет військової підготовки Харківського політехнічного інституту.                Загинув під час обстрілу з РСЗВ "Град" приблизно о 1-й годині 28 липня 2014 р. в районі висоти Савур-могила в Донецькій області.

Герої не вмирають!


Бруй Микола  (псевдонім «Клин»)      Чернігів. Гранатометник 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). Тризубівець.               Ймовірно загинув вночі 28 липня 2014 у бою під аеропортом Луганська. Колона сил антитерористичної операції, у якій він також перебував, попала в засідку - з бою вийшов один тільки БМП, де Бруй Миколи не було.
Наталія Ніконенко
Микола Бруй "Клин", тризубівець із Чернігова, який воював у лавах ЗСУ, загинув вночі у бою з російською мерзотою під Луганським аеродромом.
 Спочивай спокійно брате, ми помстимось за тебе!https://www.facebook.com/photo.php?fbid=745711425489877&set=a.254671114593913.64527.100001530793212&type=1

Герої не вмирають!

Два снайпери 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський).          Загинули 28 липня 2014 поблизу Краснодону (Луганська область) в районі прикордонного пропускного пункту Ізварине.
Герої не вмирають!

Хмелецький Віктор Іванович       Володимир-Волинський Волинська область. Начальник відділення зв’язку штабу військової частини А2331 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Загинув 28 липня 2014 поблизу Краснодону (Луганська область) в районі прикордонного пропускного пункту Ізварине

Герої не вмирають!


Пинчул Микола Миколайович  Псевдонім «Студент»       (на фото ліворуч) 1992 р.н. Студент, який взяв академвідпустку, і пішов добровольцем. За два тижні до загибелі відсвяткував своє 22-річчя.                     Був вбитий зранку 28 липня 2014р. бійцями 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське) Сухопутних військ ЗС України у Красноармійську. Обставини з'ясовуються
Алексей Герман
Привіт. Сьогодні з ранку вбили мого бойового побратима. Вбили не сепаратисти, вбили бійці 93-бригади. Вбили пострілом в голову бійця, який заступився за цивільних, який не давав п’яним воякам біснуватись… це вже друга смерть від 93-бригади в нашій групі… на очах Мустафи Найема до цього було вбито «......», сьогодні вбили «Студента» він дійсно був студентом, оформив академічну відпустку, щоб боронити Батьківщину. По першій справі товстожопі командири намагаються загальмувати розслідування, по другій комбат каже не розголошувати. Сукі…. це чиїсь батьки, або сини…. що ви бажаєте зам’яти? Неспроможність командирів контролювати особовий склад ? Налякані особистою відповідальністю? Якщо будується нова армія, то тих падлюк, які дозволяють собі подібні злочини треба притягати до відповідальності!!! Знову замовчування, знову якісь терки та домовляння… Студент на фото у тельніку зліва…. Він відмінно воював, він міг стати відмінним батьком. Два тижні тому, йому виконалось 22 роки.
 P.S. Нижче стаття Мустафи, як бійці цієї 93 бригади вбили «......».http://www.pravda.com.ua/articles/2014/07/16/7032058/
  Я бачу багато дописів про дезу або вброс:
 1. Ти хто мене знають особисто, знають що такими речами я не займаюсь.
 2. Це було в Красноармійську «Студент» це позивний , справжнє ім’я .......(Убрал по многочисленым просьбам).
 3. Їмя покидьків з 93-бригади, повинно оприлюднити їх керівництво…
 4. Стосовно того що писал Мустафа, це 100% правда, чому без даних, це питання до нього, ось його цитата; «В инциденте, который я изложу, я сознательно не указываю ни место, ни названия подразделений, ни фамилий участников, ни их позывные. Менее всего мне было хотелось дискредитировать кого-либо до выяснения всех обстоятельств. Об этом случае уже известно руководству АТО, им уже занимаются правоохранительные органы, и в случае надобности я готов дать показания по инциденту».
 5. Стосовно інших дописів…перш ніж висновки робить, я пропоную вам заїхати у гості в зону АТО.
 6. У Семенченка ,та у «Філіна», можете отримати підтвердження, якщо ви журналісти це вам буде зробить не важко. — с Mustafa Nayyem, Юрий Бутусов и Марічка Падалко.
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=707604362646061&set=a.604079499665215.1073741828.100001895113875&type=1


Герої не вмирають!

Трофімов Євгеній  (Позивний "Трофим")   21 рік, Запоріжжя. Офіцер, розвідник 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Навчався у Запорізькому національному технічному університеті, у 2012 році був призваний на строкову службу, потім залишився служити за контрактом. Залишилася дружина, а 30 липня народився син, назвали Трофімом. 28 липня 2014           Євгеній виводив з оточення колону військових, знаходився на першому БТРі. Бойовики з лісосмуги обстріляли колону, в бою Євгеній загинув від осколкового поранення в шию.
Как сообщают источники, военный погиб в результате осколочного ранения в шею под обстрелом минометного огня. Заместитель облвоенкома Михаил Логвинов не подтвердил информацию, так как, ему пока ничего не известно о гибели этого бойца. 
На странице в социальной сети волонтер Юрий Бирюков пишет: "Брат, ну зачем, ну как, ну почему ты сел на ту броню? Да, ты разведчик, да, ты сильный и смелый. Ты прямолинейный в своих словах и искренний в своей дружбе. Ну зачем на броню. Ведь гранатомет… Он ведь попадет рядом с тобой. Трофим, не надо! Прошу…". Что рассказывает об обстоятельствах гибели военного. 
При этом знакомый погибшего бойца рассказал "Zaбору" о том, что существует несколько других версий гибели товарища. Первая – то, что трагедия случилась, когда шла колона из 30 человек, среди которых и был офицер, из пункта "А" в пункт "В", а из посадки неожиданно начался минометный обстрел. Второй вариант предполагает, что колона из бойцов создала живой коридор для сопровождения мирных граждан к выезду. Так, обстоятельства еще выясняются. 
Евгений Трофимов учился в Запорожском национально-техническом университете. В 2012 году его призвали в армию в  79-ю отдельную аэромобильную бригаду в городе Николаев, там солдат подписал контракт и продолжил службу. Вместе с ним жила его 22-летняя жена Снежана, которая вчера, 30 июля, родила солдату ребенка. В Запорожье у военного осталась его семья, отец и мать. 
"Молюсь за тебя мой родненький, ни кому не верю, знаю, что скоро будем вместе", – пишет в социальной сети жена. 
По словам его друзей, Евгений был спортсменом (тайский бокс), и просто светлой души человеком. "Он был очень хорошим другом, каких мало. Как жаль, что война забирает лучших…", – говорит сослуживец.http://zabor.zp.ua/www/content/v-zone-ato-pogib-eshche-odin-boets-iz-zaporozhya-0


Герої не вмирають!

Два військовослужбовці 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв) Загинули 28 липня 2014 у бою біля прикордонного села Дякове (Луганська область). Бойовики почали обстріл позицій військових з лісосмуги, у відповідь вогневі позиції бойовиків були розбиті артилерійським і мінометним вогнем

Герої не вмирають!


Шуліков Сергій Вікторович  31 рік, Миколаївська область. Капітан, заступник командира роти, інструктор з парашутно-десантної підготовки розвідувальної роти 13-го батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Мешкав у Житомирі. Залишились вагітна дружина та двоє дітей — донька 2002 р.н. і син 2012 р.н.    
Загинув 28 липня 2014 р. в Донецькій області від кулі снайпера.

Герої не вмирають!


Романчук Анатолій Михайлович 1981, мешкав у місті Біла Церква Київська область. Капітан, начальник розвідки 1-ї гаубічносамохідно-артилерійської батареї гаубичного артилерійського самохідного дивізіону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква).                Загинув 28 липня 2014 р. при спробі прориву до оточених підрозділів українських військ на кордоні з Росією.
Герої не вмирають!

Рудник Артем   25 років, Чернігів. Молодший сержант 41-го батальйону територіальної оборони України «Чернігів-2».                      Загинув 27 липня 2014 р. на блокпосту під Новоіванівкою, Попаснянского району Луганскої області.
Утром, в воскресенье, 27 июля, Артем Рудник поговорил по телефону с женой. Говорить им было о чем – семья ожидает рождения сына. Все было хорошо, и никто не думал, что через несколько часов из части сообщат о том, что Артема уже нет в живых… – В воскресенье утром я пошла в церковь и поставила свечку за здоровье Артема. Я его знала с детства и всегда молилась за него, – вспоминает Вера Дмитриевна, сотрудница матери Артема. – Я даже не могла подумать, что в это время Артема уже нет в живых… Сослуживец Артема, Ярослав Трохименко, говорит, что видел его утром сидящим на скамейке. Потом Артем отошел в сторону и прозвучал выстрел. Как погиб младший сержант  Рудник на блокпосту не видел ни кто. Сослуживцы, которые привезли Артема в родной Чернигов, считают, что сработал снайпер. Был только один выстрел, который стал для парня роковым.
http://www.gorod.cn.ua/news/gorod-i-region/56891-pervyi-pogibshii-v-41-m-batalone-mladshii-serzhant-artem-rudnik.html#ad-image-0


Герої не вмирають!


Коваль Юрій     1980, Ярославка (Бобровицький район) Чернігівська область. Загинув 27 липня 2014 вночі у бою під аеропортом Луганська. Після тривалих боїв з незаконними збройними формуваннями сепаратистів п’ятнадцятеро бійців І окремої танкової бригади (смт Гончарівське) були захоплені в полон. 03.08.2014 р., п'ятьох українських танкістів звільнили з полону. Ще п’ятеро бійців цієї військової частини загинуло, в тому числі двоє — сьогодні

Герої не вмирають!

Моісеєнко Володимир Миколайович         Іркутськ РРСФР. Сержант 41-го батальйону територіальної оборони України «Чернігів-2». Проживав у селі Іржавець (Ічнянський район) Чернігівська область. Залишилась дружина та троє дітей.      
Загинув на Луганщині 27 липня 2014. 


Герої не вмирають!



Основа Олександр        Вільнянськ Запорізька область. Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське) Сухопутних військ ЗС України, призваний за мобілізацією 3 квітня. Закінчив Вільняньский професійний ліцеї, проходив строкову службу зв'язківцем у 2003 році.               Загинув 27 липня 2014 біля станції Дебальцеве (Донецька область)Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Вчера, 27 июля, в зоне АТО возле станции Дебальцево Донецкой обл. погиб 30-летний боец Александр Основа из Вольнянска Запорожской области. Об этом "ZaБору" сообщил заместитель облвоенкома Михаил Логвинов.
По словам полковника, после окончания Вольнянского профессионального лицея Александра Основу призвали в Вооруженные силы Украины, где он прослужил год связистом в одной из воинских частей Сухопутных войск до 2003 года.
Так, 3 апреля 2014 г. бойца призвали по мобилизации и сразу же определили в 93 отдельную механизированную бригаду и направили в зону АТО.http://zabor.zp.ua/www/content/v-zone-ato-pogib-eshche-odin-zaporozhskii-boets-1


Герої не вмирають!



Куценко Микола        23 вересня 1992, Миргород Полтавська область. Лейтенант 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). З дитинства мріяв стати офіцером, щоб продовжувати династію військових. Закінчив Львівську Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у 2013 році, проходив службу в Чернігівській області. Загинув 27 липня 2014 р., рятуючи екіпаж танка, який потрапив під обстріл в районі Лутугине під Луганськом

Микола Куценко з дитинства мріяв стати офіцером, щоб продовжувати династію військових свого роду
27 липня захищаючи Україну, рятуючи екіпаж танка, який потрапив під обстріл озброєних сепаратистів, героїчно загинув миргородець — лейтенант сухопутних військ Збройних Сил України Микола Куценко.
Микола народився 23 вересня 1992 року. Спокійним, доброзичливим хлопчиком запам’ятали його вчителі та однокласники у середній школі № 7 м. Миргорода, яку він закінчив у 2009 році. З дитинства мріяв стати офіцером, щоб продовжувати династію військових свого роду. Склав іспити і успішно поступив у Львівську Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив у 2013 році. Після закінчення Академії проходив службу в Чернігівській області. Про це повідомили в прес-службі Миргородської міської ради.
Місто Лутугине Луганської області у зоні проведення антитерористичної операції стало останнім місцем служби цього героїчного хлопця.
Разом з родиною героя, його друзями й знайомими сумують всі миргородці, всі, кому не байдужа доля нашої країни, майбутнє дітей і онуків. http://www.poltava.pl.ua/news/29184/

Герої не вмирають!

Книш Олександр Олександрович        6 жовтня 1982, Левків Житомирська область. Старший сержант 13-го батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Брав участь у миротворчих операціях, має багато нагород. Залишилась дружина та двоє маленьких дітей.        Загинув 27 липня 2014 р.
Герої не вмирають!

Білоушенко Сергій    1993, Корсунь-Шевченківський Черкаська область. Військовослужбовець 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Служив за контрактом з 2011 року. Був єдиним сином у матері.            Загинув 27 липня 2014 р.    під Торезом (Донецька область)


Герої не вмирають!

Киричук Сергій Володимирович          Римачі Волинська область. Молодший сержант Державної прикордонної служби.        Загинув 27 липня 2014 (орієнтовна дата)

Блажко Володимир Олексійович 25 червня 1982, Могилів-Подільський Вінницька область. Прапорщик Могилів-Подільського прикордонного загону Державної прикордонної служби. Залишилась дружина та донька 2008 р.н.

Дмитренко Павло Петрович        10 серпня 1970, Джурин (Шаргородський район) Вінницька область. Старший солдат Могилів-Подільського прикордонного загону Державної прикордонної служби. Закінчив Мазурівське СПТУ № 38 в 1988 році. Мешкав із сім'єю у м.Могилів-Подільський. Залишилась дружина та дорослий син.

Соколовський Віктор Іванович 24 грудня 1986,Озаринці Вінницька область. Старший сержант Могилів-Подільського прикордонного загону Державної прикордонної служби. За спеціальністю фельдшер. В 2006 році закінчив Могилів – Подільський медичний коледж. Неодружений.



Дзюбелюк Олександр Миколайович           23 липня 1990, Нова Ушиця Хмельницька область. Старший лейтенант Могилів-Подільського прикордонного загону Державної прикордонної служби. Закінчив Національну академію Державної прикордонної служби за спеціальністю офіцер управління основними підрозділами охорони державного кордону. Нагороджений медаллю «20 років ДПСУ» в 2011 році. Неодружений. Загинув 27 липня 2014 р.    За інформацією Держприкордонслужби з 10.00 до 13.05 та з 13.30 до 14.45 було здійснено мінометно-гаубичний обстріл пункту пропуску «Довжанський» (Луганська область). Вогонь вівся з населеного пункту Черніков (РФ), випущено понад 250 снарядів. У результаті обстрілу вбито 4 та поранено 2 прикордонників.
Журналісту РІА вдалося зв’язатися телефоном з одним з прикордонників з «Довжанського», він повідомив, що обстрілювали з російської території. "Спочатку били з «Градів». А потім полетіли снаряди, які летять зовсім тихо. Вперше таке бачили. Змішали все із землею. Скрізь воронки у зріст людини. Від пункту пропуску нічого не залишилося. Не знаю, що ще вони застосовували, але ми звернули увагу, як від попадання на берці якоїсь речовини, взуття від того розлазиться одразу. Так само злазить фарба з автомобілів". За словами співрозмовника, поранених і тіла вбитих забрали на територію Росії.

Герої не вмирають!

Батюк Валентин Євгенович  1979 Любарський район Житомирська область. Військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Загинув під Луганськом            27 липня 2014 р.  Дата орієнтовна

Герої не вмирають!

Василенко Олександр  Овруцький район Житомирська область. Військовослужбовець-контрактник 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир).Загинув           27 липня 2014р.  Дата орієнтовна          
Герої не вмирають!


Бійці батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України


Квач Орест Арсенович 23 липня 1991, Заліщики, Тернопільська область. Боєць розвідроти батальйону «Айдар». Активний учасник руху ультрас київського «Динамо». Підірвався на міні 27 липня 2014 р., коли йшов з саперами
Nastya Stanko
Оресту Квачу було 23. Сам із Заліщиків Тернопільської області. Він був фанатом ультрас "Динамо", займався змішаними єдиноборствами. В Айдарі був у розвідроті. Ішов з саперами, підірвався на міні. У нас з ним є багато спільних знайомих. Вони всі про нього можуть сказати більше. Я лише залишаю тут імена.
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10152320631318237&set=a.443317713236.241076.608638236&type=1


Василаш Ілля Євгенович  (псевдонім «Дід»)     1959 Горбівці (Глибоцький район) Чернівецька область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України, розвідник. Ветеран-«афганець». Активний учасник Майдану. Напередодні журналіст їздив разом із ним у село Стукалова Балка, яке опинилося на передовій і часто потерпає від обстрілів - залишилось відео
Бойко Віталій Васильович           Боєць батальйону «Айдар».

Шостак Сергій Олександрович  (псевдонім «Шест»)        Луцьк. Старший прапорщик міліції; до 2006 року працював у спецпідрозділі «Беркут». В 2000 - 2001 рр був миротворцем у Косово. Разом з сином був активний учасник Євромайдану. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України, розвідник. Загинув 27 липня 2014 під час боїв за місто Лутугине біля Луганська. 31 липня у Луцьку бійця провели в останню путь; похований на міському кладовищі в селі Гаразджа
Топольський Павло Васильович         Боєць батальйону «Айдар».

Давидчук Олександр Васильович       Ірпінь, Київська область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України, розвідник. Ветеран-«афганець». За тиждень до загибелі поїхав відвозити допомогу землякам на схід, але вирішили залишитись й воювати. У Олександра в Приірпінні залишилась 8-річна донька з молодою дружиною.
На початку липня він, разом з ще одним ірпінцем, колишнім афганцем Миколою Личаком поїхав відвозити гуманітарну допомогу землякам на Схід. Потрапивши в Зону АТО, чоловіки вирішили залишитися воювати. Уночі проти неділі (27 липня) вони отримали наказ вирити окопи для себе й панцерників поблизу містечка Лутугине. Потрапили під шквальний обстріл терористів.30 липня у місті Ірпінь загиблих захисників Вітчизни прийшли провести в останню путь сотні небайдужих людей. .  http://uk.wikipedia.org/wiki/Давидчук_Олександр_Васильович

Коврига Сергій Володимирович  (псевдонім «Лялік»)      17 квітня 1962, Могилів-Подільський Вінницька область. Підполковник в запасі, боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України.
Коврига Сергій Володимирович, народився у м.Вінниця 17 квітня 1962 року в родині медиків. Закінчив Камянець-Подільське вище військово-інженерне командне училище імені маршала інженерних військ Харченко В.К., за спеціальністю інженер.
Служба:
1983—1987 р. р. командир інженерного взводу в/ч 23464,
1987—1993 р. р. командир взводу-викладач ВУС-5002013 в/ч 35600
1993—1997 р. р. командир учбового взводу – викладач ВУС 5602003 253 військова авіаційна школа механіків 14 ВА
1997 р начальник відділу зберігання ВОС -1003003, 5909 склад інженерних боєприпасів (І розряду)
2001- 2002 рр. р р командир взводу інженерної роботи, ВОС – 10102013, 3-й окремий інженерний батальйон Українського миротворчого контингенту місії ООН у Лівані
2002-2005 рр. начальник обліково-операційного відділення ВОС – 500200
2007 рік керівник Управління МНС України в м. Севастополі
З 2008-2013 рр. очищав територію Криму від наслідків Великої Вітчизняної війни (Крим Севастополь)
2012 рік – Лівія, служив за контрактом.
2013–2014 рік - активний учасник подій на Майдані.
В березні 2014 року присвоєно звання підполковника, а з квітня - вступив до штурмового батальйону «Айдар» та з перших днів приймав участь в АТО.

http://www.vin.gov.ua/web/vinoda.nsf/web_alldocs/DocДЕПА9MGKQU

Менюк Станіслав Петрович Гайсин Вінницька область. Боєць батальйону «Айдар».
Менюк Станіслав Петрович, народився 9 лютого 1991 року в м. Гайсин. Навчався в СЗШ І-ІІІ ст. № 1 м. Гайсин, в 2007 році закінчив 9 класів і поступив до Гайсинського медичного училища, яке в 2011 році успішно закінчив, отримав спеціальність фельдшера.
Активний учасник Майдану, в липні 2014 року добровольцем пішов служити в штурмовий батальйон «Айдар» санінструктором. Виніс з поля бою багатьох поранених.

http://www.vin.gov.ua/web/vinoda.nsf/web_alldocs/DocДЕПА9MGKQU
Алієв Іончу Афі-огли     Боєць батальйону «Айдар».

Римар Ігор Віталійович  (псевдонім «Сірко»)    9 липня 1962, Могилів-Подільський Вінницька область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України.


Куліш Іван Володимирович Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України.


Личак Микола Анатолійович        Ірпінь, Київська область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України, розвідник. Ветеран-«афганець». За тиждень до загибелі поїхав відвозити допомогу землякам на схід, але вирішили залишитись й воювати. У Миколи Личака минулого року померла дружина. В нього залишилося двоє синів, один з яких інвалід, хворий на ДЦП.


Вербовий Михайло Вікторович  (псевдонім «Лєший» на фото ліворуч )      Боєць батальйону «Айдар».
Миша – из села Южного. Он отстоял майдан. Когда начались военные действия влился в состав батальона «Золотые ворота». Ушел добровольцем.  Затем перешел в «Айдар».
 Его молодая жизнь оборвалась под Лугутино Луганской области.
 - Погиб на моих глазах, - рассказывает девушка, которая тоже служит в «Айдаре». – Был взрыв, меня отбросило, контузило. Но когда я все же добралась до них, Мишка уже не дышал… Пульса не было.
 Эта девочка – медсестра. Она тоже из Никополя. Как только восстановится после контузии, планирует возвращаться на передовую.
 - Потому что медиков крайне мало там. А нужно закачивать начатое. Очень жаль, что гибнут молодые…- говорит подруга Миши.http://nikopolnews.net/politika/voyna/1438-sredi-pogibshih-aydarovcev-byl-nikopolchanin.html


Білик Василь  (псевдонім «Гуцул»)    15 серпня 1992, Городенка, Івано-Франківська область. Боєць батальйону «Айдар». Залишилась 2-річна донька.       27 липня 2014 р.       загинув під Луганськом.
Жіноча Сотня Самооборони
Запомните его таким...Василий Билык он же Гуцул, 21 год, боец батальона #Айдар, наш боевой товарищ, наш Друг. Его сегодня ночью не стало...Он погиб, погиб под Луганском...
 Все его звали "Гуцулом", я звала его Васильком, за его огромные голубые глаза,как васильки в поле.Кому приходилось,хотя бы раз увидеть или поговорить с этим человеком-он навсегда оставлял метку в душе и памяти,он ослеплял светом искренности и теплоты,слишком любил жизнь,чувствовал настоящих людей, умел говорить правду и чувствовал фальшь.Любила я поговорить с ним о жизни, о бытие, и меня всегда удивляло,как он не по годам умен и мудр...Он очень любил детей и хотел большую семью и много-много детишек и таял,когда рассказывал о своей дочурке Вероничке,о своей маленькой принцессе, которой скоро исполнится два годочка, у которой такие же голубые глаза, как у ее папы.
 Вглядитесь в эти бездонно-светлые глаза,запомните эту улыбку...Запомните его таким...Его больше с нами нет,он уже на небесах, но навсегда останется в наших душах,сердцах и памяти.
 ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ, ДРУЖИЩЕ!Твою улыбку будем помнить всегда!
 Навсегда запомним ночь 27.07 2014...
 Катерина Валевская, #39женскаясотняhttps://www.facebook.com/39sotnya/photos/a.1416617338616368.1073741828.1416589168619185/1442894992655269/?type=1

Бойко Віталій Васильович, 41 год, г.Киевhttp://kv-bear.livejournal.com/303357.html
Соломаха Іван Володимирович
Топольський Павло Васильович

Протягом доби 27 липня 2014 р. підрозділи батальйону приймали участь у трьох різних операціях під Луганськом - Лутугине, Успенка та Георгіївка. В кожній із груп є втрати. Всього батальйон втратив загиблими 12 бійців

Герої не вмирають!

Кулакевич Станіслав    1989 Блажове Рівненська область. Молодший сержант 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський).         Загинув 27 липня 2014 р. Дата орієнтовна
Герої не вмирають!

Спасьонов Василь Володимирович  Володимир-Волинський Волинська область. Підполковник, начальник ППО в/ч А2331 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський).                       Не уточнено. 28 липня мер міста повідомив, що в зоні АТО знайдено тіло загиблого.  51-ша бригада знаходиться поблизу Краснодону (Луганська область) в районі прикордонного пропускного пункту Ізварине

Герої не вмирають!


Піддубний Віталій Володимирович     4 жовтня 1977, Бердянськ, Запорізька область. Боєць резервного батальйону оперативного призначення «Донбас» Національної гвардії України. Залишились дружина, донька 3,5 років та старший син.         26 травня 2014р. бійці батальйону перевозили з Артемівська продукти для взводу та потрапили у засідку під Лисичанськом, їх машина була обстріляна з кулемета. Загинув один боєць.

Ребята из "Донбасс" характеризуют его: добрый, отзывчивый, всегда везде первый, в АТО уехал от Самообороны Бердянска в батальон "Донбасс".
Виталий - настоящий патриот. Пошел добровольцем в батальон "Донбасс". Безумно любил дочь. Шустрый, лисовский живчик, жизнерадостный парень, оптимист, всех всегда успокаивал, говорил, что все будет хорошо - вспоминают друзья.
Виталий Белтадзе, начальник штаба "Самообороны" говорит: "Я разговаривал с ним в 10.51. Я слышал выстрелы по телефону. Виталик говорил, что едут в Лисичанск, в Артемовске загрузились продуктами для взвода. Шутил".
Его друг Михаил Бахтеев, самообороновец, рассказывает: "Он знал, что он не вернется! Он мне говорил: "Я еду! Я знаю, что не вернусь!" Но он ехал Родину защищать.
Мы вместе с ним записывались в Самооборону, натягивали палатки, создавали блокпосты, А когда были созданы блокпосты, он сказал: "Ну все, здесь все сделано - надо ехать "ТУДА".http://pro.berdyansk.biz/content.php?id=23029

Герої не вмирають!



Гарматій Володимир     4 серпня 1992, Чернелів-Руський Тернопільська область. Закінчив ТНЕУ.            Загинув 26 липня 2014 р.    Доля юнакові відміряла небагато літ – 4 серпня йому виповнилося б тільки 22 роки.
Герої не вмирають!


Лазенко Сергій Васильович 1968, Нова Дмитрівка (Золотоніський район) Черкаська область. Прапорщик, головний сержант 1-го танкового взводу 2-ї танкової роти танкового батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква).       26 липня 2014 р. з 18.30 до 18.40 по блокпосту ЗС України в районі прикордонного села Григорівка Донецької області зі сторони РФ було здійснено декілька пострілів з танка. В результаті обстрілу загинув 1 військовослужбовець ЗСУ   
Герої не вмирають!


Статій Володимир Михайлович  (псевдонім «Білий»)       26 жовтня 1974, Львів[24]. Боєць 5-го Окремого батальйону Добровольчого українського корпусу.  
Як виявилось, вояк загинув від вибуху гранати. Не бажаючи опинитись в полоні, він підірвав чотирьох терористів, які його оточили. Про це Львівському порталу повідомили у прес-службі «Правого сектора».
«Володя був справжнім героєм і гасло у нього було: «В полон не здаватись». Він часто не одягав бронежилет і носив із собою гранати. Казав, що в бронежилеті йому важко і душно і ще казав - якщо йти з життя, то забирати із собою всіх, хто по нас прийшов. Напад був неочікуваний, у період, коли ми відпочивали. Це сталося о 12 годині дня. «Білий» підірвав чотирьох терористів, разом із ними загинув і сам. В зоні АТО Володя перебував близько трьох місяців», - розповідає про героя Володимира Статія його бойовий побратим Сашко, позивний «Пуф». Та додає – в житті «Білий» займався Регбі, грав за місцеву команду «Сокіл». Того ж дня від рук терористів загинула ще двоє бійців із «Правого сектора», один і Миколаївщини, другий - із Херсону.
Сашко переконаний: допоки влада і армія не зрозуміють, що діяти потрібно жорстко, будемо хоронити ще не одного. «Там влада, міліція, «Беркут», всі працюють на ДНР. Чітких вказівок від наших генералів немає, хлопцям-армійцям, які тут з нами воюють, вже просто «планка їде». Вони не можуть там сидіти, хочеться щось робити, а наказу немає. У нас ситуація інша – ми їхнім начальникам не підпорядковуємось, ми – добровольчий батальйон» , - констатує боєць «Пуф».

Поховали Володимира Статія на місцевому цвинтарі у Рясне-2 із всіма військовими почестями. Правий сектор Львівщини висловлює вдячність Академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного за допомогу в організації урочистої церемонії поховань.http://portal.lviv.ua/news/2014/07/28/190000.html
     
Беленець Андрій Анатолійович  (псевдонім «Снєгір»)     18 листопада 1968, Новокиївка (Снігурівський район) Миколаївська область[378]. Боєць 5-го Окремого батальйону Добровольчого українського корпусу. Залишилась дружина та четверо дітей.        
25 липня 2014           біля села Піски (Ясинуватський район) Донецької області всю ніч тривав мінометний обстріл. На ранок, коли мала відбутись передислокація, хлопці потрапили під обстріл, двоє загинули. Про загибель двох бійців також повідомив Дмитро Ярош на своїй сторінці у Facebook. 
Герої не вмирають!

Георгієв  Дмитро В'ячеславович  Капітан, заступник начальника штабу військової частини А1778 Ужгородського 15-го окремого гвардійського гірсько-піхотного батальйону 128-ї механізованої бригади.      Залишилася дружина та двоє дітей.               Загинув у ніч з 25 липня на 26 липня 2014 р. під час оборони аеропорту Луганська

Герої не вмирають!



Савчук Григорій Пантелеймонович  12 листопада 1978, Залужне (Локачинський район) Волинська область. Залишились дружина та троє неповнолітніх дітей, найближчим часом має народитись четверта дитина.   Помер 25 липня 2014 р. від важких поранень у Харківському військовому шпиталі.

Герої не вмирають!


ГОРЧАК Григорій Федорович старший прапорщик, військовослужбовець Державної прикордонної служби ЗС України. 25 липня 2014 р. внаслідок неодноразових артилерійських та танкових обстрілів бойовиками позицій прикордонного угрупування на межі Донецької та Луганської областей був поранений прикордонник, який за деякий час помер.


Герої не вмирають!

Повх Микола  Велимче Волинська область.         Загинув 25 липня 2014 р.


Герої не вмирають!

Стрельчук Павло . Псевдонім «Старшина». 1973 року народження.

Він загинув у зоні АТО 25 липня.
Він був добровольцем, активістом 15 сотні самооборони майдану. Чоловік - У батальйон "Айдар" він пішов просто з майдану, - розповів "ВСІМ" прес-офіцер регіонального медіа-центру Міноборони України Андрій Агєєв. - За яких обставин загинув, наразі інформації немає. Останні роки він жив у Києві, але батьки залишилися у Кам'янці. Завтра його там і ховатимуть.У загиблого залишилося двоє дітей.http://vsim.ua/Podii/kam-yanchanin-z-batal-jonu-ajdar-yakij-zaghinuv-u-zoni-ato-na-vijnu-pi-10408735.html



Герої не вмирають!

Лейба Павло  18 років, Берегомет Чернівецька область.                        Загинув 25 липня 2014 р. від вогнепального кульового поранення голови під Лисичанськом

Герої не вмирають!


Григорович Олександр Валентинович        35 років, Печанівка Житомирська область. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Дніпро". Останні роки жив у Дніпропетровської області. Залишилась 7-річна дитина.  Загинув 25 липня 2014 р.   Місце і обставини не уточнені.

Герої не вмирають!


Тимощук Іван Вікторович солдат 30-ї механізованої бригади, в/ч А0409 (Новоград-Волинський). Загинув          25 липня 2014 р.
Народився Іван Тимощук 23.09.1988р. у м. Новоград-Волинський, неодружений, залишилися батько і мати. У 2006-2007 рр. проходив військову строкову службу. У березні 2014 року призваний Новоград-Волинсько-Червоноармійським ОМВК Житомирської області та призначений на посаду кулеметника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти 1 механізованого батальйону.   Провести загиблого в останню дорогу прийшли рідні та близькі солдата, представники влади, військові побратими, жителі міста. Поховали Івана Тимощука в с. Сусли Новоград-Волинського району 2.08.2014 р. Вічна пам’ять герою України! http://vybory.osp-ua.info/mista-idxnews-87858.html

Герої не вмирають!



Військовослужбовець ЗС України.              Загинув 25 липня 2014 внаслідок обстрілів позицій прикордонного угрупування та пункту пропуску «Довжанський» (Луганська область) з території РФ: з 17:10 здійснювався обстріл з гранатометів, а з 19:22 до 20:05 — з мінометів. Вогонь коригувався за допомогою БПЛА Росії 
                                                             Герої не вмирають!

Краковецький Роман    23 роки, Кривий Ріг, Дніпропетровська область. Стрілок-навідник 40-го Батальйону територіальної оборони "Кривбас". Загинув 24 липня 2014р. в результаті підриву БРДМ на фугасі.
Герої не вмирають!


Рокіцький Сергій Дмитрович Був військовим лікарем.Загинув від кулі снайпера,коли витягував пораненого з поля бою.
Татьяна Шулига
24 липня 2014 року... Нестало великої Людини... Рокіцький Сергій Дмитрович... Хороший лікар, добрий... Про нього можна писати і говорити багато хороших слів. На нього повинні рівнятись всі Офіцери Збройних Сил України. Він ніколи не залишав наших у біді...Сергій загинув виконуючи свої обовязки...Врятувавши чиєсь життя він поплатився своїм. Снайперська куля терориста... Так він герой... Але що тут говорити, дитина залишилась без батька, батьки без дитини...Давайте помолимось за його душу. Спи спокійно Сергій... Хай земля тобі буде пухом...Ти назавжди залишишся у наших серцях, як добра, порядна, Людина...Вічна тобі память Сергію...http://vk.com/club41746516
Офіцер і сержант 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Загинули 24 липня 2014 р. під час боїв за звільнення Лисичанська. 

Герої не вмирають!

Чабан Андрій 1988, Залісці Тернопільська область. Сержант 8-го окремого полку спецпризначення (Хмельницький), служив за контрактом з 2008 року.    24 липня 2014 р. разом з іншими військовослужбовцями потрапив у засідку терористів і загинув.

Кобернюк Василь Військовослужбовець 8-го окремого полку спецпризначення(Хмельницький). Загинув  у бою 24 липня 2014 р.
«Василь сім років служив в Хмельницькому, потім близько двох років працював в тюрмі в Ізяславі. Займався футболом, грав за ізяславський футбольний клуб «Горинь». Він був спокійним та стриманим, дуже добрим, відповідальним та завжди приходив на допомогу. У нього є дівчина. Казав, що, коли повернется з АТО, одружится з нею. Василь був дуже чудовою людиною і таких як він дуже мало зараз», - розповів газеті «Є» Максим Хеленюк.
http://ye.ua/news/news_17208.html



Черкасов Володимир Юрійович , 1989 р. н. Військовослужбовець 8-го окремого полку спецпризначення(Хмельницький). Загинув 24 липня 2014 року від важких поранень, отриманих під час виконання бойового завдання в Донецькій області


Герої не вмирають!

Військовослужбовець 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв) Миколаївська область. Солдат.                      Загинув 24 липня 2014 р. під час обстрілу позицій військових з РСЗВ "Град" у прикордонній зоні поблизу Амвросіївки (Донецька область)

Герої не вмирають!

Орлов Олег Юрійович   1991, Умань Черкаська область. Командир гармати 2-го гаубичного самохідно–артилерійського взводу 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Загинув 23 липня біля села Червона Зоря Шахтарського району Донецької області під час артилерійського обстрілу, що вівся невідомими особами з боку кордону з Росією.
Один із записів  на стіні  ВК

Theo Oakenfold
Хто народився, той помре.
А після смерти – знову народиться!
Не піддавайтеся смутку,
Виконуючи обов’язок.
А щодо обов’язку – знайте,
Немає кращого, як битися
В ім’я релігійних принципів,
Свою землю боронити від ворога,
Віддати життя в бою
І здобути славу героя!
Махабхарата

Зі словами «Герої не вмирають!» уманчани проводжали в останню путь 22-річного Олега Орлова, який загинув в зоні проведення АТО. Мати до останніх хвилин не знала, що її син кожного дня стоїть на передовій та захищає Батьківщину. Хлопець розповідав, що перебуває в Житомирській області на навчанні та обіцяв матері скоро повернутися додому. Проте один папірець враз змінив все життя родини Орлових. Вони отримали похоронного листа, пише “Вечірня Умань“.http://provce.ck.ua/umanchanyn-skazav-scho-pojihav-na-navchannya-a-pryjihav-u-tsynkovij-domovyni/?doing_wp_cron=1407947804.7864539623260498046875

Герої не вмирають!

Берестенко Ігор    Нікополь Дніпропетровська область. Зенітник 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське) Сухопутних військ ЗС України.    24 липня 2014 р. Загинув у бою біля села Новолуганське (Артемівський район Донецька область) неподалік Дебальцеве.
24 июля 2014 года, близ села Новолуганское Донецкой обл., в неравном бою погиб наш Никопольчанин Игорь Берестенко. Рядом с ним полягли и двое воинов с города Кривой Рог.
Я познакомился с Игорем во время своей поездки в зону АТО 9.07.2014 года.   
Он встречал меня в составе группы прикрытия. Веселый, молодой, красивый парень давал мне интервью на видео,  с ним мы ездили по местам обстрела установкой "Град",  с ним мы разговаривали о том как пахнет трава.  
Он очень хотел домой, к родным и близким.
Это страшно, это то чего я больше всего боялся снимая видео "Никопольчане в зоне АТО".
http://city-nikopol.com.ua/3679-ukrainskiy-voin-nikopolchanin-igor-berestenko-pogib-v-zone-ato.html




Герої не вмирають!

Якимчук Тарас      6 вересня 1993, Мізоч Рівненська область. Військовослужбовець 8-го окремого полку спецпризначення (Хмельницький), служив за контрактом з жовтня 2011 року.       23 липня 2014 р. був важко поранений, помер у вертольоті під час транспортування до шпиталю
Герої не вмирають!

Карбівничий Сергій Васильович 16 вересня 1980[365], Вознесенськ Миколаївська область. Рядовий. Десантник.            Дата, місце і обставини не уточнено (23 або 24 липня)
Светлая тебе память мой дорогой Сергей. СВета http://vk.com/id38613401


Герої не вмирають!

Макидон Віктор Михайлович       1969, Ніжин Чернігівська область. Боєць Добровольчого батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Дніпро". Кілька років працював у ніжинському відділі міліції. Пізніше переїхав служити до Києва, В 45 років пішов на пенсію. Коли почалася війна, повернувся до служби у складі батальйону "Дніпро".    Дата, місце і обставини не уточнено(за одними джерелами загинув у Лисичанську, за іншими - під Луганськом).




Герої не вмирають!

Три військовослужбовці.     Загинули 23 липня 2014 поблизу смт Григорівка Амвросіївського району Донецької області під час артилерійського обстрілу позицій ЗС України з російського боку
Герої не вмирають!

Гончаренко Михайло    23 роки, Запоріжжя. Закінчив Класичний приватний університет, проходив строкову службу в Президентському полку. 23 липня 2014 р. загинув біля Артемівська.



"Мишка был правильным парнем, поступал всегда порядочно, - рассказал корреспондентам Z-city сослуживец Дмитрий. - Нам родители, скооперировавшись, передавали посылки..."

Периодически вытирая слезы, поделился своими воспоминаниями и лучший друг Михаила, однокурсник Александр Бутов. "Мы с первого дня учебы сдружились и были не разлей вода: вместе сидели за партой, вместе гуляли по ночам," - рассказал он. Парень говорит, что его другу были присущи только лучшие человеческие качества. Он был и добрым, и отзывчивым, готов в любую минуту прийти на помощь.

"В телефонных разговорах он мне говорил: «Скоро увидимся, скоро увидимся...»", - не сдерживая слез вспоминает Александр.Фото: Анна Аблицова

После окончания университета Михаил Гончаренко проходил срочную службу в Президентском полку, с октября 2012-го до июля 2013-го года.

Далее работал в юристом в налоговой инспекции в Коммунарском районе Запорожья.

"Он настоящий патриот. Его не искали, не вызывали – он пошел сам защищать Родину. Такое сегодня не часто можно встретить", - рассказал корреспондентам Z-city сотрудник Михаила.

Как оказалось, парень добровольно напросился на фронт, потому что до этого призвали его мать. Женщина работает врачом. Но мама Миши в горячие точки не ушла, потому что без опеки остались бы ее двое младших детей. А Михаил же пошел защищать свою семью и страну. http://z-city.com.ua/Запорожье-простилось-с-еще-одним-своим-защитником-25.07.2014


  Герої не вмирають!

Хол Ігор Миколайович  Олександрівка (Жашківський район) Черкаська область. Старший лейтенант. У 2013 році закінчив Львівську академію сухопутних військ. Служив в аеромобільних військах.            23 липня 2014           20 липня отримав 4 кульові поранення в груди. Помер під час операції в харківському шпиталі 23 липня о 6-й годині ранку
Герої не вмирають!

Юрій Дутчак (позивний Шумахер)      Керівник Городенківського районного осередку "Правого Сектору"   23 липня 2014           Вранці бійці трьома машинами виїхали в сторону Амвросіївки, заїжджаючи на всі блокпости, де стоять прикарпатці, а коли повертались, потрапили в засаду.
"В понеділок Юрій Дучак у складі групи виїхав з вантажем на схід – передавати особисті передачі для бійців 5-го БТО і все, що назбирали за останній тиждень прикарпатські осередки «Правого сектора». Вчора вранці в супроводі бійців ДУК-ПС трьома машинами вони виїхали в сторону Амвросіївки, заїжджаючи на всі блокпости, де стоять прикарпатці, а коли повертались, потрапили в засаду. Машини обстріляли, ту, в якій знаходився Юрій Дутчак – найсильніше. Відомо, що ще один хлопець з Городенки сильно поранений, зараз його доправлено в Дніпропетровськ. Похорон Юрія Дутчака, ймовірно відбудеться в суботу. У вбитого залишився маленький син", - повідомляє "ПС-Прикарпаття".http://paralleli.if.ua/news/44621.html
Герої не вмирають!

Радієвський Олександр Віталійович          - 9 травня 1970, Дніпропетровськ. генерал-майор (посмертно), командир військової частини 3011 Центрального оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. 1987 року вступив до  Владикавказського вищого військового командного училища ім. С. М. Кірова МВС СРСР. Загалом два з половиною місяці перебував у зоні АТО — особисто керував діями бійців по знищенню ворожих блокпостів під час звільнення Миколаївки, Семенівки, Слов’янська. 15 липня Указом Президента за особисту мужність та самовідданість нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Коцяр Ігор      Солдат строкової служби Національної гвардії України, військова частина 3011 (Кіровоград).
Сніцар Павло Полковник (посмертно), командир стрілецького батальйону Центрального оперативного з`єднання Національної гвардії України (Кіровоград).

 Загинули 23 липня 2014 р.   під час бою за звільнення Лисичанська, коли разом з бійцями потрапив у засідку на мосту

Герої не вмирають!

Юденко Євгеній Анатолійович     20 січня 1987, Комсомольськ (Полтавська область). Рядовий, водій-механік БТР, військова частина № 2830. Закінчив Артемівську ЗОШ І-ІІІ ступенів. У 2008-2009 роках проходив строкову службу в армії. Залишилася мати, у якої Євгеній був молодшим з трьох синів.         22 липня 2014    Біля селища Піски (Донецька область) у сутичці з супротивником екіпаж БТР натрапив на міну. Поховали героя 24 липня 2014 р. у смт Артемівка Чутівського району Полтавської області


Герої не вмирають!


Бійці батальйону територіальної оборони «Айдар»
Збройних сил України


Олег Михайлов (псевдонім «Серапатист») - волинянин, родом із села Дерно Ківерцівського району. Одружений, має 22-річного сина. Шість років працював у правоохоронних органах міліціонером-кінологом та старшим групи затримання.

22 липня 2014 р. російські терористи захопили в полон, а згодом розстріляли волинського самооборонівця, бійця батальйону «Айдар» Олега Михайлова на прізвисько «Сєрапатіст».

Олег був у перший групі самооборонівців, яка виїхала на Схід для боротьби із сепаратистами та терористами у зоні дії Антитерористичної операції, - повідомляє прес-служба Волинської Самооборони Майдану.

«Він один з перших членів Самооборони Майдану Волині. Один із найактивніших учасників», - каже координатор Самооборони Майдану Волині Андрій Хведчак.

Самооборонівець розповідає, що в нього було чудове почуття гумору. «Здавалося, що йому не за 40 років, а буквально десь 20-25. Він постійно усміхався. Постійно підбадьорював товаришів. Постійно жартував. Це була така людина-позитив», - каже самооборонівець.

«Він завжди ходив у розвідку. Постійно ходив на передовій. Постійно був на лінії вогню. Працював коректувальником вогню нашої артилерії. Його розвіддані врятували десятки життів наших бійців, і забрали десятки життів сепаратистів», - каже Хведчак.

Так, три тижні тому за його наведенням розбомбили 70 сепаратистів.

Олег Михайлов - волинянин, родом із села Дерно Ківерцівського району. Одружений, має 22-річного сина. Шість років працював у правоохоронних органах міліціонером-кінологом та старшим групи затримання.

«Убитий наш брат-самооборонівець. Він – Герой, яким ми пишаємося. І ним повинні пишатися усі українці, яких він захищав на передовій. Ми пам’ятатимемо його усміхненим і безстрашним борцем за силу і волю України. Слава Героям!» - зазначають в Самообороні Майдану Волині.

На початку та в кінці відео - Олег Михайлов перед від`їздом у зону АТО . В середині ролику координатор Самооборони Майдану Волині Андрій Хведчак розповідає про «Сєрапатіста»
http://4vlada.com/volin/36882



Муха Володимир Олександрович     народився 28.03.1994 року в Теплицькому районі, с. Кам`янка. У віці 10 років разом з родиною переїхав жити до м. Гайсин, Вінницької області. З 4 по 11 клас навчався в НВК СЗШ І-ІІІ ступенів інтернат-гімназія м. Гайсин. У 2011 році вступив до Вінницького політехнічного університету на факультет електромеханіки. Навчався сумлінно. Зарекомендував себе як відповідальна та цілеспрямована особистість. Мав велике почуття любові та патріотизму до своєї держави, з перших днів приймав активну участь у Вінницькому майдані. З травня 2014 року – волонтер штурмового батальйону «Айдар».
Солдат. Перебуваючи у розвідгрупі, загинув о 8-й ранку 22 липня 2014 р.

Про загибель гайсинчанина, бійця штурмового батальйону «Айдар», 19-річного Володимира Мухи поки що відомо, що він перебував у розвідгрупі і загинув 22 липня о 8-й ранку...

– Хлопцю всього лиш 19 років, уявляєте? Зовсім дитина. Має молодшу сестру — 17-річну Анастасію. Батько помер. Знаємо, що він навчався на третьому курсі Вінницького технічного університету, на факультеті енергетики. Був на Майдані. Завжди мріяв стати військовим, але так і не служив. В середині червня поїхав на Схід добровольцем — боронити Україну. Про від'їзд друзям не казав. Три тижні тому приїхав з Луганська — перевівся на заочне і назад — воювати, — розповідають односельчани, друзі бійця штурмового батальйону «Айдар» Володимира Мухи. — З друзями спілкувався тиждень тому. У розмові будували плани на майбутнє, сміялися. Казав, що хоче у Вінницю приїхати.http://33kanal.com/33-jj-kanal/chornijj-vivtorok-troye-zagiblikh-vinnichan-v-723.html




Герої не вмирають!

Шишко Олександр Сергійович,  киянин, який отримав поранення, несумісні з життям, під Донецьком 22 липня. Хлопець, у якого залишилася маленька донька, пішов добровольцем на фронт. Він опинився на передовій у складі 12-го батальйону територіальної оборони Києва, який спочатку створювався для охорони порядку в столиці під час президентських виборів.Свого часу Олександр пройшов військову службу в прикордонних військах України. Він вважав, що сьогодні повинні захищати Батьківщину ті, хто вже пройшов військову підготовку. У складі батальйону він був кулеметником і 22 липня охороняв артилерійський підрозділ на сопці під селищем Металіст в Донецькій області.
Представник київського військкомату розповів, що в той день "нечисть, яка щодня забирає у України кращих її синів", накрила сопку вогнем з "Граду". Тоді поранення отримали семеро бійців. Всі вони були доставлені в харківський госпіталь. Однак Олександра не вдалося врятувати. Серед іншого, він отримав важке поранення голови.http://kiev-ukr.segodnya.ua/kpeople/v-kieve-pohoronili-dobrovolca-pogibshego-pod-doneckom-539335.html


Герої не вмирають!



Савченко Олександр    22 роки, Крижопіль Вінницька область. Молодший лейтенант 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). У Севастополі закінчив факультет судноводіння Чорноморського вищого військово-морського училища імені Нахімова. Мріяв вступити до Одеської морської академії, через те пішов служити до Яворова. Мати Олександра на днях возила його документи в Одесу, його взяли на навчання. З дитинства займався спортом. Батько працював у міліції, мати досі там працює, старша сестра живе у Криму.                        Загинув 21 липня 2014 р. під час мінометного обстрілу у прикордонній зоні в Луганській області
– Їх було четверо у бліндажі. Так всіх і накрило... Вони тиждень сидять заблоковані терористами, підмоги нема. Мама тут все оббігала, плакала, всіх обдзвонювала. http://33kanal.com/33-jj-kanal/chornijj-vivtorok-troye-zagiblikh-vinnichan-v-723.html

Герої не вмирають!



Чигрин Олександр Іванович        20 років, село Усть-Путила, Чернівецька область. Проживав з батьками у селі.      Загинув 21 липня 2014 р.    Обставини з'ясовуються.

Герої не вмирають!

Загородній Олександр 1964, Дніпродзержинськ Дніпропетровська область. Боєць 39-го батальйону територіальної самооборони Дніпропетровської області "Дніпро-2"

Волошин Ігор 17 листопада 1985, Рівне. Боєць 39-го батальйону територіальної самооборони Дніпропетровської області «Дніпро-2». Навчався у рівненській школі «Центр Надії», закінчив Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж та економічний факультет «водника».
Ігорю Волошину у листопаді було б 29 років. На його сторінці у соціальній мережі ВК зберігся статус: «Подих Смерті придає смак Життю. Celebrate Life!». Друзі та знайомі хлопця пишуть на його стіні слова співчуття. 

Це останнє фото на сторінці Ігоря у ВК. Хлопець — посередині. Він підписав світлину: "Вірні сини Петлюри та Бандери стоять на сторожі рідної землі!"http://www.rivnepost.rv.ua/lenta_msgshow.php?id=53621
Загородній О., Волошин І. та ще три бійці 39-го батальйону територіальної самооборони Дніпропетровської області "Дніпро-2"       21 липня 2014           о 19.40 неподалік селища Кам’янка Донецької області на блокпост сил АТО заїхав мікроавтобус, начинений вибухівкою, який підірвався. Перевіряється, чи був даний теракт скоєний смертником. На своїй сторінці у Facebook військовий журналіст Юрій Бутусов, який знаходиться на місці події, повідомив, що загинуло як мінімум п'ять військових

Герої не вмирають!

Васькало Роман.  Військовослужбовець 24-ої окремої механізованої бригади(Яворів).
Загинув 21 липня, під час проведення АТО


Герої не вмирають!

Бійці батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України

Королько Микола Петрович  (псевдонім «Вітер»)     1988, Волинська область. Снайпер батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України. Залишились дружина та 10-місячний син.
Тома Геннадій Леонідович  1973, Харківська область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України.


Ящук Павло Володимирович  (псевдонім «Мисливець/Охотнік») 1966, Бердянськ, Запорізька область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України. Залишились дружина та 9-річний син.
Три бійці батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України загинули 21 липня 2014 р.   під час виконання бойового завдання в районі Луганська — біля 30 бійців потрапили в оточення переважаючих сил бойовиків, відбувся бій.           


Герої не вмирають!

Лавренко Олександр Миколайович  31 рік, Лозова Харківська область. Капітан, командир танкової роти 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське) Сухопутних військ ЗС України.  
Вохрамеєв Олександр Миколайович          9 жовтня 1973, Апостолове Дніпропетровська область. Молодший сержант, навідник 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське)  Сухопутних військ ЗС України.  



Кулягін Андрій Олександрович            3 вересня 1992, Воскобійники (Шишацький район) Полтавська область. Солдат, механік-водій 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське) Сухопутних військ ЗС України.  
Героїчний екіпаж танку загинув о 10:00 21 липня 2014 р. під час бою в селі Піски (Ясинуватський район) поблизу Донецька. У мережі з'явився лист Міністерства Оборони з іменам тих, хто був вбитий під час бою біля селища Піски. Також сепаратисти виклали в Інтернет фото загиблих військових та їх особисті документи.

Экипаж подбитого танка: Александр Вахрамеев, Андрей Кулягин и Александр Лавренко

http://www.anaga.ru/22-07-14.html

Герої не вмирають!

Синельник Федір   27 травня 1986 р.н., Близнюківський район Харківська область. Гранатометник 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське) Сухопутних військ ЗС України. До мобілізації працював на шахті "Степова" ДТЕК ШУ Першотравенське.   Загинув 21 липня 2014 р. у бою біля аеропорту Донецька
                                                               
                                                             Герої не вмирають!  
Гаркавенко Віктор Олександрович Старшина 3-го окремого полку спецпризначення(Кіровоград)  Помер 21 липня 2014у російській лікарні в м. Гуково Ростовської області від важких поранень, отриманих 16 липня під час обстрілу терористами опорного пункту сил АТО в районі прикордонного населеного пункту Маринівка (Донецька область). У зв'язку з неможливістю вивезення поранених з місця бойових дій задля рятування життя військових було прийнято рішення щодо доправлення їх до найближчого шпиталю Куйбишево Ростовської області (РФ)

Віктор Гаркавенко повністю присвятив себе службі у Збройних силах України. Після строкової служби в армії, навчання, вирішив для себе, що залишиться військовим і вступив до лав Української армії за власним бажанням. Захищаючи державу, 19 липня в Луганській області, Віктор отримав важкі поранення, від яких і помер у шпиталі. Командир відділення розвідувальної групи, старшина Гаркавенко Віктор Олександрович указом Президента України посмертно відзначений орденом «За мужність» третього ступеня. Героя з почестями поховано на Рівнянському кладовищі на Алеї Слави.http://www.kirovograd.net/shortly/2014/7/28/kirovograd_poproshavsja_z_voyinomgeroyem_viktorom_garkavenkom.htm

Герої не вмирають!


Лепкалюк Олексій Васильович   24 серпня 1956, село Старий Косів, Івано-Франківська область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України. Ветеран війни в Афганістані. З перших днів перебував на київському Майдані, самооборонівець 8-ї сотні «афганцiв». У травні 2014 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Останні 28 років проживав у Лисичанську на Луганщині. Залишились троє дітей, онуки. Загинув 21 липня 2014 р. у бою за блокпост під Луганськом. 22 липня з бійцем попрощалися на Майдані. 23 липня тіло бійця доправили в його рідне село Старий Косів на Прикарпатті, де відбулося прощання з загиблим. 24 липня похований на присілку Волійця села Черганівка

Герої не вмирають!

Майстерюк Роман Андрійович    Кіровоградська область. Майор, командир роти 34-го батальйону територіальної оборони (Кіровоград-2), в/ч В5509. Залишилась дружина і 20-річний син.     
Майор Роман Майстерюк, у якого залишилися дружина і 20-річний син, загинув на блокпосту під Горлівкою при виконанні бойового завдання - повідомив вчора замвоєнкома області. Замвоєнкома, правда, не сказав, що там же загинув ще один боєць батальйону - зовсім молодий хлопець, і не згадав про обставини їх загибелі.
А вони були такими: розвідка, пройшовши по маршруту проходження колони, повідомила, що блокпост сепаратистів залишений. Ті ж, очевидно, готувалися до засідки, і до моменту підходу колони знову були на вогневих позиціях, зустрівши бійців 34-го шквальним вогнем. Командир однієї з рот майор Майстерюк їхав попереду на броні БТРа, як і багато інших бійців, яких буквально змело з машин градом свинцю, багато поранено. За словами джерела в батальйоні, те, що загинуло лише двоє - як не жахливо це звучить - велика удача для підрозділу. Убитих могло бути набагато більше.http://novosti.kr.ua/index.php/news/events/29433-podrobytsi-zahybeli-biitsiv-34-ho-batalionu-podrobytsi-zahybeli-biitsiv-34-ho-batalionu

Iбрагiмов Ф.Р.        Кіровоградська область. Солдат 34-го батальйону територіальної оборони (Кіровоград-2), в/ч В5509.
Майстерюк Р. та Iбрагiмов Ф.  21 липня 2014    загинули на блокпосту під Горлівкою Донецької області під час виконання бойового завдання.

Герої не вмирають!

Стриженко Артем Олегович 28 жовтня 1993, Житомир. Військовослужбовець 95-ї окремої аеромобільної бригади.       Загинув 21 липня 2014 р.


Герої не вмирають!

Галай Андрій Іванович 1993, Вікно (Городенківський район) Івано-Франківська область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади       Загинув 21 липня 2014 р.


Герої не вмирають!

Титаренко Т.В. 1981 р.н., майор міліції.
 20 липня в Луганську біля пам’ятника трудівнику Луганська був убитий терористами пострілами в голову із автоматичної зброї.
Про це повідомила начальник відділу зі зв'язків з громадськістю міліції Луганської області Тетяна Погукай.
Герої не вмирають!

Ільчук Павло Миколайович         1991, Вороненко Івано-Франківська область. Військовослужбовець 8-го окремого полку спецпризначення (Хмельницький).         Останнім статусом на його сторінці ВКонтактє є крилата фраза "Nil inultum remanebit", що в перекладі означає "Ніщо не залишається без помсти".http://frankivchany.if.ua/index.php/zhittya/2766-v-khodi-ato-zahynuv-shche-odyn-zhytel-prykarpattia

Василишин Андрій 29 років, Дорошівці Чернівецька область. Старший сержант 8-го окремого полку спецпризначення (Хмельницький). Працював у Чернівцях в охоронній фірмі "Тигр", на фронт пішов добровольцем.          
 2 військовослужбовця 8-го окремого полку спецпризначення (Хмельницький).
За даними Інформаційного центру РНБО 20 липня 2014 р. за добу в бойових діях в зоні АТО загинули двоє українських військовослужбовців.

Герої не вмирають!

3 військовослужбовці 15-го окремого гвардійського гірсько-піхотного батальйону 128-ї механізованої бригади, військова частина А1778.                     Загинули 20 липня 2014 р. під час оборони аеропорту Луганська


Герої не вмирають!

Чорноус Володимир Михайлович народився в 1988 році в с.Панасівка Козятинського району Вінницької області. Згодом переїхав жити до с. Перемога Козятинського району Вінницької області. В 2005 році вступив до військового вищого навчального закладу. По закінченню навчання пішов на контрактну службу. Одружений. В 2013 році народився син. Разом із сім’єю проживали в с. Козятині.   19 липня 2014    група військових виїхала з аеропорту Луганська на зустріч колоні, що рухалась до них із підкріпленням, та попала під обстріл артилерії терористів. Один військовий загинув.
25-річний Володимир Чорноус загинув 19 липня. У районі аеропорту Луганська він отримав вогневе поранення. Володимир був командиром зенітно-ракетного взводу роти вогневої підтримки військової частини А 1778, яка знаходиться в Ужгороді. Старший лейтенант був родом із села Перемоги на Козятинщині.

Військову освіту вінничанин отримав у Харківському університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба. З 2009 року він проходив службу у військовій частині в Ужгороді. У нього залишилась молода дружина та півторарічний син Владислав. У Володимира була важка доля. У трирічному віці його під парканом у селі залишила матір. Сама втекла під Київ, де має ще шестеро дітей, зловживає спиртним. Батько Володимира має родину на Одещині. Тому хлопця виховували дідусь та бабуся. Дідусь був його офіційним опікуном, і днями по ньому в селі справляли сорок днів... Останні чотири роки Володимир із родиною жив у Закарпатті, там служив, дали квартиру. Жінка також родом із Вінниччини — із села Козятина Козятинського району. Коли Володимира відправили в Луганськ у зону АТО, вона із дитиною переїхала до батьків.

– Ховатимуть загиблого старшого лейтенанта на батьківщині дружини 23 липня. Наступного дня — 24 числа – йому мало б виповнитись тільки 26 років. Дуже нам його жаль, із дитинства такий бідовий, сам бився та боровся за своє життя і щастя... Вічна пам‘ять, — розповіли у Переможнянській сільській раді.

http://33kanal.com/33-jj-kanal/chornijj-vivtorok-troye-zagiblikh-vinnichan-v-723.html

Герої не вмирають!

Бєлокобильський Сергій  31 рік, Запорізька область. Капітан, помічник начальника зв'язку військової частини А1978 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). Залишилась дружина та 6-річна донька. Батьки офіцера мешкають на Луганщині.              Загинув 19 липня 2014 р. під час обстрілу позицій 3-ї гаубичної батареї терористами

Герої не вмирають!


Савченко Максим Сергійович (1989 р.н., м.Суми). Старший лейтенант 95-ої окремої аеромобільної бригади. 
Загинув 19 липня 2014 р. у бою під Лисичанськом в Луганській області.


Герої не вмирають!


Пушанко Артур Олександрович   30 грудня 1993, Житомир. Контрактник 95-ї окремої аеромобільної бригади. Не одружений. Залишилися мати та батько-інвалід.
Загинув 19 липня 2014 у бою під Лисичанськом у Луганській області.
Друзья! Братья и сестры! Спасибо Вам за поддержку и низкий поклон. Прошу простить, что не отвечаю на письма. Нет сил общаться. Нет нужных слов... В голове каша и мозг отказывается воспринимать реальность... Ни о чём другом кроме мести сейчас не могу думать. Я всегда был честным с людьми любой национальности, добряком по натуре и мне не была чужда гуманность как и большинству Украинцев... Мне всегда было жаль тех русских парней, которые погибали в МОЕЙ Украине так и не поняв, что были обмануты. Лучшей операцией я всегда считал не ту, где противник был нейтрализован, а ту где он хотя и сдавался, но оставался жив...

Теперь могу уверить только в одном: ни мольбы, ни уверения в том, что были обмануты и всё поняли, ни кусок белой тряпки вас, собак Кремлевских, больше не спасут! Когда-то вы боялись "чехов", которые вам резали глотки, брали заложников на "Норд-Ост", взрывали вокзалы в московском царстве... Зря боялись. Вы уж поверьте мне на слово... Вы все кричали о "бендеровцах", которых никто в Украине не видел? Теперь увидите. Я буду бороться с вами, доколе сил хватит и борьба эта будет по вашим правилам, а это значит, что их просто не будет! Вы лишили жизни человечка, которого я держал на руках и он едва помешался в моих ладонях... Это был единственный ребенок в семье... Будьте вы прокляты, шакалы! Многие из вас увидят ад ещё до того, как попадут туда!

Александр Пушанко, отец погибшего 20-летнего десантника Артура.http://vk.com/wall83654068?own=1&z=photo-55297091_336375532%2Fwall83654068_7845


Герої не вмирають!


Ляпін Юрій     Військовослужбовець 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ ЗС України.               Загинув 19 липня 2014 у бою під Лисичанськом у Луганській області

Герої не вмирають!


Клим Олег      1977, Щирець Львівська область. Військовослужбовець 95-ї окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ ЗС України. Залишилися дружина та дочка.              Загинув 19 липня 2014  у бою під Лисичанськом у Луганській області

Герої не вмирають!

Юрченко Олександр Олегович    10 серпня 1971, Абрамівка (Вишгородський район) Київська область. Старший лейтенант, командир взводу механізованої роти 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква), призваний за мобілізацією.        Загинув 19 липня 2014 р.


Герої не вмирають!


Бегіц Денис Олександрович        8 грудня 1994, мешканець Цюрупинська.           
Бегіц Д. та декілька військових 19 липня 2014 загинули  під час обстрілу бойовиками блок-посту українських військ у ніч з п'ятниці на суботу

Герої не вмирають!

Бохонько Сергій    22 роки, Єрки Черкаська область. Боєць 3-го резервного батальйону Національної гвардії України (батальйон «Донбас»)     19 липня 2014           Загинув в ніч на 19 липня в бою з терористами поблизу Артемівська (Донецька область). За попередніми даними частина підрозділу попала у засідку терористів під час передислокації особового складу.


Герої не вмирають!

Барський Олег       Миколаїв. Військовослужбовець 79-ї окремої аеромобільної бригади (військова частина А-0224, Миколаїв) Сухопутних військ Збройних Сил України.                     Загинув 18 липня 2014    у бою біля села Мар'їнка (Донецька область)
Отметим, Олег Барский был племянником директора «Николаевского тепловозоремонтного завода» Вячеслава Симченко, который оказывал и оказывает всяческую помощь и поддержку Украинским военнослужащим, находящимся на Донбассе.
Вячеслав Симченко, сообщив о трагедии на своей странице в Фейсбук, написал: "Будь проклята война!"http://times.mk.ua/Home/NewsDetailed/6086



Герої не вмирають!


Бойко Віктор Анатолійович  1965, Черкаси. Сержант 34-го батальйону територіальної оборони (Кіровоград-2), в/ч В5509. Залишилась дружина та 12-річна донька.              Загинув в ніч з 18 на 19 липня 2014 від кулі снайпера. Напередодні, 19 липня, інший боєць 34-го, піднявшись з окопу вночі, тут же став мішенню для снайпера. Куля потрапила в гранату, яка була у хлопця в розвантаженні. Вона вибухнула. Двоє хлопців отримали поранення, один з них - важке, пошкодження очей. Після надання першої допомоги на місці і в одній з місцевих райлікарень (населений пункт не називаю із зрозумілих міркувань) обидва доставлені в Харків, у військовий госпіталь. Особи більшості загиблих і поранених, на жаль, поки уточнити не можу.http://novosti.kr.ua/index.php/news/events/29433-podrobytsi-zahybeli-biitsiv-34-ho-batalionu-podrobytsi-zahybeli-biitsiv-34-ho-batalionu

Герої не вмирають!


Чубатенко Руслан Валерійович        1991, Березняки (Смілянський район) Черкаська область. Командир бойової машини, командир відділення 7-го механізованого взводу 9-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону військової частини А2167 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква), призваний за мобілізацією. Загинув 18 липня 2014        від чисельних поранень, отриманих в бою біля кургану Савур-могила (Шахтарський район Донецька область) під час обстрілу з мінометів та установок «Град»

Напередодні призову на своїй сторінці Вконтакте хлопець побажав рідним і близьким здоров’я та спокійного людського щастя. Написав, що буде сумувати й чекає швидкої зустрічі.
Руслан Чубатенко став сімнадцятим військовим із Черкащини, який загинув на Сході під час неоголошеної війни.http://vikka.ua/novini/07534-u-zoni-ato-zaginuv-22-richnij-molodshij-serzhant-zi-smilyanschini.htm

Герої не вмирають!

Черняк Ігор мешканець міста Золочева, 1980 року народження. Навчався у Золочівській ЗОШ №2 ім. Маркіяна Шашкевича. Закінчив Національний університет «Львівська політехніка». Був активним учасником подій на Майдані у Києві під час революції “Гідності”. Вступив добровольцем у батальйон “Донбас”.
Блозва Костянтин -військовослужбовець батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії
Ігоря Черняка  та його побратима Костянтина Блозву вбили 18 липня 2014р.  під час бою поблизу Попасної бойовики із бандоформування “Казачья Национальная Гвардия” і про це похвалилися на своїй сторінці Вконтакті, де виклали фото  паспортів,  військових квитків та одягу хлопців. На даний час тіла наших воїнів, як розповідають друзі Ігоря, відбили у терористів та доправили у морг м. Артемівськ.

Про це пише командир батальйону Семен Семенченко у своєму Facebook. Семенченко повідомляє, що бойовики постійно штурмують позиції батальйону.
"Снайпери з висоток, "Утес", що працює з КамАЗів, батальйон сепаратистів "Призрак" і 19-річний механік БТР з відірваною кистю руки, який не дає винести його з поля бою, бо не хоче кидати своїх товаришів. Важкий був день. Важка буде ніч", - зазначив командир.http://ukr.lb.ua/news/2014/07/18/273391_pod_popasnoy_pogiblo_2_boytsa.html



Герої не вмирають!

Токар Дмитро Павлович 1984 р.н., старший сержант міліції, інспектор ДПС ОДАІ м.Донецька. 

Помер 17 липня 2014 року внаслідок вогнепального поранення, яке дістав під час розстрілу наряду ДПС у м.Донецьку 3.07.2014.
Герої не вмирають!

Костирко Андрій       1990 Брюховичі Львівська область. Солдат 3-ї роти 80-ї окремої аеромобільної бригади                     

Загинув 17 липня 2014 р. під час обстрілу аеропорту Луганська. Про це LB.ua розповів один з військових 80-ї львівської бригади ПДВ, які разом із десантниками 25-ї дніпропетровської бригади захищають аеропорт

Герої не вмирають!


Григоренко Дмитро Андрійович, 1992 року народження, далекомірник - номер обслуги 1 зенітного артилерійського відділення зенітного артилерійського взводу 3 механізованого батальйону військової частини 72 ОМБР, родом з м. Фастів Київської області. Призваний по мобілізації 13.04.2014 Фастівським об’єднаним міським військовим комісаріатом Київської області. 12.07.2014 року отримав поранення під час бою з терористами від яких помер в лікарні м. Донецьк 17.07.2014 року.http://www.bc-news.com.ua/index.php/podiji/item/463-vzhe-ponad-10-viiskovosluzhbovtsiv-72-ombr-zahynuly-pid-chas-ato

Сьогодні зранку прийшла сумна звістка про загибель нашого земляка, Григоренка Дмитра Андрійовича 1992 року народження,який був тяжко поранений під час останнього обстрілу донецького аеропорту. Якщо в когось є можливість та бажання допомогти родині героїчно загиблого земляка - картка ПРИВАТБАНКА № 4149 4378 4945 3632, ГРИГОРЕНКО АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ - батько. Так як рахунок відкрито годину тому, до 21.07.14 переказати кошти можна тільки в касі або у співробітника банку, після 21-го - через термінали та приват 24http://vk.com/tipichnuy_fastov


Герої не вмирають!


Якушин Іван      31 рік, Євпаторія. Майор, офіцер групи бойової та спеціальної підготовки військової частини 3029 Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Залишились дружина та маленька донька.         

            16 липня під час обстрілу терористами блокпосту гвардійців в районі прикордонного населеного пункту Маринівка (Донецька область) майор Якушин отримав осколкове проникаюче поранення черевної порожнини, що призвело до великої втрати крові. У польовому медичному шпиталі йому було надано першу медичну допомогу, але стан залишався складним. Аби врятувати життя гвардійця, його доставили до погранзастави та разом із пораненими прикордонниками доправили до шпиталю населеного пункту Куйбишево Ростовської області (РФ). Вранці 17 липня майор помер


Герої не вмирають!


Завада Богдан Олексійович, 26 червня 1979,  лейтенант, командир роти спецпризначення вч 3029, із м. Запоріжжя. Загинув 16 липня біля Марьяновки в Старобешевском районі Донецької області при спробі терористів знищити блокпост Нацгвардії. Перед смертю знищив 10 терористів і тим самим допоміг перегрупуватися бійцям НГ на блокпосту. Без батька залишився 12-річний син.
16 липня 2014 року в результаті другої спроби знищити блокпост Національної гвардії під населеним пунктом Маринівка Донецької області при подавляючий перевазі сил терористів у бою трагічно загинув командир роти спецпризначення військової частини Південного оперативно-територіального об`єднання лейтенант Завада Богдан Олексійович з міста Запоріжжя.
Нагадаємо, що блокпост поблизу Маринівки атакували близько 100 терористів за допомогою 4 одиниць бронетехніки зі сторони Степанівки та с.Тарани.
 В ході бою лейтенант Завада прикривав особовий склад та особисто вів вогонь з протитанкового гранатомету. Він підбив ворожий БТР та знищив 10 терористів та цим допоміг перегрупуватися бійцям Національної гвардії на блокпосту, чим врятував життя бійців.
 Після трагічної загибелі лейтенанта, терористи взяли його телефон та у знущальній формі повідомили рідним, що військовослужбовець поплатився життям за вбитих ним десятьох терористів. Без батька залишився 12-річний син.
Прес-служба Національної гвардії України


Герої не вмирають!

Бегма Костянтин Олександрович, 1983 р.н., міліціонер батальойну ПСМ особливого призначення "Шахтарськ"ГУМВС Дніпропетровської області. Загинув 16.07.2014 поблизу селаКрасногорівка Донецької області

Герої не вмирають!


Павло Лазаренко 40 років,      Черкаси.         Дату треба уточнювати       Під час обстрілу "Граду", коли загинув полковник Ігор Момот, Павло отримав поранення та відмовився від евакуації до госпіталю. Та з часом стан почав погіршуватись. Павла разом з колоною Збройних Сил , було направлено до госпіталю, але колона потрапила під обстріл.
На Сході загинув ще один оршанецький прикордонник. Доброволець, який вижив під "Градом", загинув від більш сучасної зброї – "Торнадо".
Останній час чоловік жив у містечку Сандроса – поблизу Барселони (Іспанія), пише у Facebook юрист Валерій Макєєв.
Після початку АТО Павло направився на Батьківщину, у навчальному Центрі Оршанець був призваний як доброволець.
Під час обстрілу "Граду", коли загинув полковник Ігор Момот, Павло отримав поранення та відмовився від евакуації до госпіталю. Та з часом стан почав погіршуватись. Павла разом з колоною Збройних Сил , було направлено до госпіталю.
Колона потрапила під обстріл. Павло, який вижив під "Градом", загинув від більш сучасної зброї – "Торнадо".
http://vikka.ua/novini/84725-dobrovoltsya-z-ispanii-pohovayut-u-cherkasah.htm

«Для прикордонників – вчинок Павла Лазаренка має бути прикладом, – вшановуючи пам'ять загиблого сказав голова Черкаської ОДА Юрій Ткаченко. – Сьогодні ми у черговий раз прощаємося з найкращими нашими побратимами… Батьки виховали справжнього патріота і Українця з великої літери! За це їм велика дяка від усіх черкащан! Вічна пам'ять. Герої не вмирають... Вони назавжди лишаються у нашій пам’яті».
Потому голова ОДА передав рідним нагороду «За заслуги перед Черкащиною», якою обласна влада посмертно нагородила Павла Лазеренка.
http://www.oda.ck.ua/?lng=ukr&section=2&page=2&id=1112713

Герої не вмирають!

Закопайло Максим   Олександрович 25 років, Ківшарівка Харківська область. Молодший сержант Державної прикордонної служби.  

       

Постольний Микола Миколайович  30 років, Петрівка Харківська область. Прапорщик Державної прикордонної служби.
16 липня 2014 р. в лісопосадці неподалік від Станиці Луганської прикордонний наряд натрапив на групу бойовиків, що розміщувала вибуховий пристрій «фугас». В результаті зіткнення двоє прикордонників загинули, один поранений. Сталося це за два кілометри від державного кордону в Станично-Луганському районі Луганської області

Герої не вмирають!

Сокирко Анатолій Михайлович 1989 р.н., Вільшане Чернігівська область. Військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква), призваний за мобілізацією.      
Гладченко Юрій Володимирович      1979 р.н., Панікарча Київська область. Військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква), призваний за мобілізацією.
Два військовослужбовця 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква) загинули 16 липня 2014 р.,  захищаючи східний кордон.                 

Герої не вмирають!

2 військовослужбовці Національної гвардії України.
16 липня 2014р. загинули під час масованої атаки бойовиків на блокпости в районі пункту перетину кордону Маринівка


Герої не вмирають!


Кантор Ігор Володимирович        Грибовиця Іваничівський район Волинська область. Військовослужбовець 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). Проживав у Нововолинську, в гуртожитку. Працював на заводі "Кроноспан". 


Абрамчук Олександр Петрович         1988, Ковель Волинська область. Солдат, водій-механік 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). У 2007-му він закінчив Луківське профтехучилище №22, здобув спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів. Мобілізований 9 квітня.
               
Три військовослужбовця. Вночі 15 липня 2014 військові підрозділи прийняли важкий бій поблизу міста Амвросіївка Донецької області. Ворог завдав по позиціях військових удар з реактивних систем залпового вогню "Град". Один із зарядів влучив в бронемашину. За попередніми даними, загинули троє військових, ще двоє отримали поранення.


Герої не вмирають!

Бойчун Юрій Олександрович, 23 серпня 1983року народження,  молодший лейтенант призваний по мобілізації, командир 6 механізованого взводу 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини 72 ОМБР, проживав в Київській області, Києво-Святошинськиму районі, с.Малютянка. Призваний по мобілізації Києво-Святошинським районним військовим комісаріатом міста Києва 25.03.2014 року.
Таня Иванченко
Юр,запомним тебя всегда веселым,добродушным и отзывчивым! Светлая тебе память

http://vk.com/id6078462?z=photo6078462_334544104%2Fwall6078462_322
Воробйов Владислав Валентинович, 1973 року народження, головний сержант  8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини 72 ОМБР, проживав в м.Біла Церква. Призваний по мобілізації Білоцерківським ОМВК 19.03.2014року.

Павлуша Сергій Валерійович, 1987  року народження, стрілець - помічник гранатометника 6 механізованого взводу 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини 72 ОМБР, проживав в м.Біла Церква. Призваний по мобілізації Білоцерківським ОМВК 19.03.2014року.

Братко Олег Анатолійович, 6 березня 1980року народження,  командир бойової машини - командира відділення 4 механізованого взводу 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини 72 ОМБР, проживав вм. Березань Київської області. Призваний по мобілізації 20 березня 2014 року Бориспільсько-Баришевським ОМВК Київської області.
Чотири військовослужбовця 72 ОМБР загинули 15 липня 2014 року внаслідок артилерійського обстрілу з системи залпового вогню «Град» поблизу м.Амвросіївка Донецької області.http://www.bc-news.com.ua/index.php/podiji/item/463-vzhe-ponad-10-viiskovosluzhbovtsiv-72-ombr-zahynuly-pid-chas-ato

Герої не вмирають!

3-й окремий полк спецпризначення (Кіровоград)


Коваленко Юрій Вікторович Підполковник, заступник командира загону спеціального призначення військової частини В2336 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград) ГУР Міноборони України.

Олексєєв Микола Васильович     Старший сержант, заступник командира розвідгрупи 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград).


Каравайський Богдан Ігорович   Молодший сержант, командир відділення групи спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград).


Бендеров Максим Васильович    Солдат, старший розвідник 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград). Майстер спорту по панкратиону.

Моісеєв Станіслав Анатолійович Cолдат, розвідник 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград).
Рябий Дмитро Володимирович    Cолдат, кулеметник 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград).


Вербовий Максим Вікторович      Солдат, розвідник-кулеметник 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград).

Марков Іван Анатолійович   Солдат 3-го окремого полку спецпризначення (Кіровоград).

9 військовослужбовців 3-го окремого полку спецпризначення. Трагедія сталося 15 липня 2014 р. близько Ізварине (Луганська область). Військових обстріляли з мінометів. 9 бійців загинуло.


Герої не вмирають!

Єфіменко Василь (позивний "Бізон") 31 січня 1971, Красноярськ, РРФСР. Солдат резерву, командир відділення резервного батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України. Мешкав у Києві. Залишилась дружина.          15 липня 2014           близько 14:00 під час виконання службово-бойового завдання в місті Горлівка (Донецька область) внаслідок нападу та обстрілу терористами групи військовослужбовців батальйону «Донбас» четверо бійців підрозділу отримали осколкові та вогнепальні поранення різного ступеню важкості. Військовослужбовця відправлено до Артемівської міської лікарні, де від отриманих важких поранень він помер

Герої не вмирають!



Коваль Максим Олександрович          9 жовтня 1993, Шепетівка Хмельницька область. Старший сержант 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Студент біотехнологічного факультету Подільського державного аграрно-технічного університету. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).              Загинув 15 липня 2014р.  на блок-посту біля Артемівська


Герої не вмирають!

Салипа Сергій капітан, командир роти забезпечення руху інженерно-дорожнього батальйону 91-го Інженерного полку(Ахтирка). Загинув 14 серпня 2014 р. біля села Дмитровка (Донецька область) під час виконання обов'язків військової служби.

Сергея похоронят на родине в г. Староконстантинов Хмельницкой области. У него осталась жена и двое 6-летних сыновей, - сообщила Ахтырская Районная Государственная Администрация
 На имя жены Салипа Ольги Игоревны в Приватбанке открыт счет, на который можно перечислить средства для поддержки семьи погибшего:
 счет 29244825509100
 МФО305299
 ЗКПО14360570
 идентификационный номер 3151301740
 номер карты 5168757212178992  http://www.gorod.sumy.ua/a/a/news_16615.html

Герої не вмирають!

4 військовослужбовці 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). За даними РНБО, 15 липня втрати в зоні проведення АТО станом на 12:00 6 загинули, 13 поранені. У результаті обстрілу РСЗВ "Град" у районі міста Амвросіївка Донецької області вночі загинули двоє військових.


Герої не вмирають!


Два члени екіпажу. Військово-транспортний літак Ан-26 було збито 14 липня 2014 р. на висоті 6500 м над Луганщиною, з 8 осіб на борту 2 загинуло.

Герої не вмирають!



Трохимук Юрій 25 років, Залаззя Любешівський район Волинська область. Військовослужбовець артилерійського батальйону 51-ї окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський).        Загинув 14 липня 2014 під час бою поблизу Краснодону (Луганська область) в районі прикордонного пропускного пункту Ізварине

Герої не вмирають!

Юрій Білобров       1986, Київська область. капітан, командир роти 15-го гірсько-піхотного батальйону 128-ї окремої механізованої гірсько-піхотної бригади, військова частина А1778 (Ужгород). Залишилась дружина.          14 липня 2014           загинув у бою під Луганськом.

Герої не вмирають!

Андрій Шудравий  21-річний житель Яремче.          14 липня 2014 р.       підірвався на міні. Андрій Шудравий помер у гелікоптері під час транспортування до лікарні.

Герої не вмирають!


Нехай Олександр Володимирович      родом з с. Сухоліси, Білоцерківського р-ну, проживав з родиною в Білій Церкві. Народився 4.01.1976    Загинув 14 липня 2014 р.


Герої не вмирають!

Сергій Муравський           20 років. Хмільник.              Загинув 13 липня 2014 р. під час військової операції, коли бійці з 8-ого полку спецпризначення намагалися прорватися до захопленого аеропорту в Луганську.

Герої не вмирають!

Моругий Андрій Миколайович  1974, Браниця Бобровицький район Чернігівська область. Лейтенант, заступник командира 3 механізованої роти по роботі з особовим складом 1 механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Закінчив Національну аграрну академію, більше 10 років керував племзаводом на Київщині, захоплювався стрибками з парашутом, займався благочинністю. Коли було оголошено мобілізацію, сів у свій джип разом з товарищами-офіцерами запасу і поїхав до військомату. Сам перебуваючи в зоні АТО, витрачав свої заощадження на додаткове забезпечення бійців засобами захисту і харчуванням. Залишилась дружина та двоє синів.            13 липня 2014            автоколону забезпечення накрило щільним артилерійським вогнем неподалік прикордонного села Калинове (Амвросіївський район) (Донецька область). Андрій сидів у кабіні скраю. Його поранило в шию і він помер одразу

Велику автоколону техніки українських військових накрило щільним артилерійським вогнем 12 липня неподалік села Калинове Амвросіївського району на Донеччині.
Нібито незадовго перед цим їхню автоколону прискіпливо обдивлявся якийсь місцевий дід. Обстріл ворога був прицільним – по КАМАЗах із ящиками боєприпасів. Андрій сидів у кабіні скраю. Його поранило в шию і він помер відразу. Ще одного товариша та водія “зрешетило”, але вони живі, їх доправили до шпиталю. Від місця атаки до російського кордону усього п’ять-шість кілометрів. Такі деталі трагедії переповідають переяславці, які дізналися про це телефоном від знайомих, які там воюють.
Андрій Моругий вів свою сторінку в “Однокласниках”. Останнє повідомлення там лишив 4 березня цього року – фото попередніх років з підписом: ” Ми с кумом на охоте, а там – красота”. Вже 14 липня під головним фото сторінки почали з’являтися повідомлення – скорботні слова друзів і гасла “Слава Героям! Герої не вмирають!”
Один із Андрієвих друзів Володимир на своїй сторінці у цій же соцмережі ще 13 січня 2012 року перепостив такий вислів:” Тільки втративши, ми почнемо цінувати, тільки запізнившись, – вчимося поспішати, тільки побачивши смерть –можна навчитися ЖИТИ!”
http://visnik-press.com.ua/?p=17073
Герої не вмирають!

Двоє силовиків. 13 липня 2014     р. о 8 ранку бойовики обстріляли з протитанкової керованої ракети та мінометів блокпост поблизу прикордонного селища Поріччя (Краснодонський район Луганська область) неподалік від прикордонного пропускного пункту Ізварине. Двоє силовиків загинули. Пошкоджено дві БМП та три гармати Д-30.


Герої не вмирають!





Петрев Ігор, майор, Навчальний центр ДПСУ в Оршанці


Дияк Павло Станіславович        Хмельницький. Прапорщик Національної академії Державної прикордонної служби, водій БТРа

Двоє прикордонників  12 липня 2014 р. прикордонники супроводжували на БТР тіло загиблого Ігоря Момота, під час повернення на місце дислокації о 16:00, рухаючись на БТР в районі прикордонного села Маринівка (Донецька область), підірвались на фугасній міні.


Герої не вмирають!

Ткаченко Олександр Григорович       44 роки, Суми. Інспектор чергової частини спеціальної роти міліції УМВС України в Сумській області. Нагороджений медалями:«За сумлінну службу» 3 ступеня, «За доблесть і відвагу в службі карного розшуку України» 2 ступеня. Залишились дружина та син. 12 липня 2014 р.   в районі населеного пункту Сіверськ (під Донецьком) на фугасі підірвалося кілька силовиків. 1 військовослужбовець загинув.

Герої не вмирають!


Косенко Василь 21 рік. Солдат стрілкової роти 39-го батальону територіальної оборони м.Дніпропетровська "Днепр-2".                 Загинув 12 липня 2014 в бою з сепаратистами під Донецьком
Герої не вмирають!

1 військовослужбовець. 12 липня 2014        в районі населеного пункту Дякове (під Луганськом) в результаті обстрілу з мінометів загинув 1 військовослужбовець.


Герої не вмирають!

Нетруненко Артем (позивний "Умар Валькірія") -7 жовтня 1989, Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України. Мав історичну освіту, закінчив Луганський педагогічний університет. З 2012 року член політичної партії «Громадянська позиція»    
Карпенко Сергій         Нетішин Хмельницька область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України. Залишилися дружина та 11-річний син Андрій.  
Три бійця батальйону територіальної оборони «Айдар» загинули 12 липня 2014 р. від мінометного пострілу у селищі Жовтому під Луганськом. За іншими даними БТР підірвався на фугасі з детонацією боєкомплекту в районі селища Металіст під Луганськом


Герої не вмирають!

1 військовослужбовець. 12 липня 2014        в районі населеного пункту Нижня Деревечка(під Луганськом) в результаті обстрілу з БМ-21 Град загинув 1 військовослужбовець.


Герої не вмирають!


Бєлорус Владислав Вікторович   24 листопада 1992, Лубни Полтавська область. Солдат військової служби за контрактом, номер обслуги 1 гаубично–самохідної артилерійської батареї гаубично–самохідного артилерійського дивізіону військової частини А2167 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква)

Калашник Микола Олександрович      29 квітня 1989, Черкаси. Старший солдат військової служби за контрактом, навідник 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква).          
Двоє військовослужбовців. 12 липня 2014 р. терористи двічі обстріляли блок-пост сил АТО біля Маринівки в районі прикордонного села Червона Зоря (Донецька область). При попаданні міни в САУ 2С3 "Акація" здетонував боєзапас. Двоє військовослужбовців загинули


Герої не вмирають!

Волков Дмитро Володимирович  20 червня 1992, Пречистівка Мар'їнський район Донецька область. Солдат військової служби 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква).

Моругий Андрій Миколайович     1974, Браниця Бобровицький район Чернігівська область. Лейтенант, заступник командира 3 механізованої роти по роботі з особовим складом 1 механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква)   
Військовослужбовці  Волков Д. та Моругий А. загинули 12 липня 2014 р.


Герої не вмирають!

Оліферчук Юрій Леонтійович      1992 Лугинський район Житомирська область. Військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний зо мобілізацією.
Ващенко Валерій Володимирович      1992 Чуднівський район Житомирська область. Військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський

Військослужбовці Оліферчук Ю. та Ващенко В.            загинули 11 липня 2014 р. у бою з бойовиками, коли о 12-й годині в районі населеного пункту Олександрівськ (під Луганськом) колона АТО потрапила в засідку

Герої не вмирають!


Богдан Цікало, солдат, 1990 р.н., м. Кам’янка-Бузька;
Володимир Попович, рядовий, 1985 р.н., Жовківський район, с. Гряда;
Віктор Лущик, молодший сержант, 1979 р.н., м. Львів;
Іван-Віталій Береза, солдат ,1991 р.н., м. Львів;
Роман Кратко, старший солдат, 1990 р.н., Радехівський р-н, с. Сабанівка. 
Помер 12.07.2014 р. у Дніпропетровській обласній лікарні від гострої крововтрати.
http://ua.112.ua/analityka/geroyi-ne-vmirayut-istoriya-poshukiv-zagiblogo-soldata-romana-kratko-93488.html
Володимир Шпирка, рядовий, 1984 р.н., Кам’янка-Бузький р-н, с. Великосілки
Тарас Мисик, солдат , 1984 р.н, м. Новояворівськ.
Євген Кунтий, солдат,  1990 р.н., Миколаївська область.
Колтун Володимир, 1978 р.н., село Полоничі Львівської обл

Андрій Леськів (м. Яворів);
Сергій Проць (с. Дарницьке, Волинська область);

Вихопень Василь, (с. Вихопні, Кам'янка-Буський район).


Голуб Юрій, Львів


Борис Ігор, 1983 Дрогобич


Дишло Мар'ян, 1970 Стебник

Мисик Тарас, Новояворівськ

Логін Михайло, Коти (Яворівський район)


Василиха Петро, Дрогомишль

Вербицький Володимир, Львів


Вовк Василь, 4 січня 1991,Кобло Старосамбірський р-н

Василь Ковалик, село Яблунівка (Буський район
  
        20 військовослужбовців 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів).  

Голота Іван, Пушкове Кіровоградська область


 Плющ Михайло, 1987, Світловодськ Кіровоградська область


Єрошенко Сергій Миколайович, 1974, Новоселівка (Березанський район) Миколаївська область
Військовослужбовці 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв).
 За даними волонтера Юрія Бірюкова (Крила Фенікса) - загинуло 8 військових.
15 липня штаб Південного округу повідомив дані про 10 загиблих 79-ї ОАМБР.
 2 - Кіровоградська область
 1 - Запорізька область
 7 - Миколаївська область

       11 липня 2014 З 4.30 ранку терористи обстріляли реактивною установкою «Град» блокпост в районі Зеленопілля Луганській області зі сторони державного кордону. За попередньою інформацією 17 військовослужбовців загинули (24-та та 79-та бригади)
Троє бійців 51-ї механізованої бригади загинуло і двоє було поранено у бою під Амвросіївкою на Донеччині.

Про це у коментарі «ВолиньPost» розповів військовослужбовець, який служить у 51-ій окремій механізованій бригаді. Імені свого він попросив не називати.
Він розповів, що бій відбувся вночі. За словами військового, військові бригади дали гідну відсіч ворогу. Коли бій завершився, колона машин стала відходити із населеного пункту. В одну із автівок потрапив снаряд. Постраждав лише екіпаж цієї машини: троє загиблих і двоє поранених.
Зранку керівник групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук повідомляв:
«Из РСЗО обстреляны позиции сил АТО близ Амвросиевки. Есть потери, данные уточняются», - писав Тимчук.
Напередодні Лучанин Юрій Хомич у соцмережі повідомив, що під Амвросіївкою «другу добу йде обстріл з боку Росії».
«1 час назад
 Срочно! Сообщение из-под Амвросиевки, где расположена часть нашей 51 бригады. Вторые сутки идет обстрел со стороны России, бьют точно то танкам и БМП, по самоходкам не стреляют, снайпера пробивают только баки.
От одной роты в живых осталось 20 чел., от второй — 5.
Стреляет «Градами» и тяжелой артиллерией. Перед каждым артобстрелом командир роты капитан Чергиных пропадает и после обстрела возвращается обратно — скорее всего, он и сдает их. Несколько суток нет поставки ни еды, ни воды.
Вопросов больше, чем ответов...», - йдеться у повідомленні.http://4vlada.com/volin/36720


Герої не вмирають!


Костюченко Олександр Андрійович - 22 вересня 1975, Демидів (Вишгородський район) Київська область. Старший сержант, старший механік-водій танкового взводу танкового батальйону військової частини А2167 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Призваний за мобілізацією.                    
Михайлов Віталій Анатолійович        1982, Козин (Миронівський район) Київська область. Навідник 3 танкової роти танкового батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква)
Військовослужбовці 72-ї окремої механізованої бригади Костюченко О., Михайлов В. загинули 11 липня 2014 близько 19.00 внаслідок спрацювання вибухового пристрою на маршруті руху військової техніки в районі Червонопартизанська (Луганська область).

Герої не вмирають!






Момот Ігор Федорович       генерал-майор. Керівник Навчального центру Державної прикордонної служби в Оршанці (Черкаська область), заступник начальника Східного регіонального управління,  який з першого дня загострення обстановки на сході України брав участь в організації охорони та оборони державного кордону, за що був нагороджений Президентом України орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня.  


Штольцель Вільгельм Володимирович       25 травня 1992 Мукачеве Закарпатська область. Закінчив у 2013 році Ужгородський національний університет за кваліфікацією фахівця з розробки та тестування програмного забезпечення. 11 квітня 2014 став курсантом Навчального центру Державної прикордонної служби України в Оршанці. Не одружений.
"Бояться надо не смерти, а пустой жизни", - останній запис загиблого Вільгельма у соціальній мережі.    



Сирбу Дмитро Васильович 8 лютого 1994 Сарата Одеська область. Закінчив у 2013 році Одеський коледж економіки, права та готельного бізнесу за кваліфікацію молодшого спеціаліста права. 11 квітня 2014 став курсантом Навчального центру Державної прикордонної служби України в Оршанці. Не одружений.


Луцко Анатолій Степанович      7 травня 1985, Бобринець Кіровоградська область. Старший сержант, зв'язківець.
Поляков Василь Вікторович      Сержант         

6 прикордонників. 11 липня 2014 р. о 4:30 ранку бойовиками здійснено залп з установки «Град» по позиції прикордонників в Луганській області  у районі пункту пропуску "Довжанський".


УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
ШІРПАЛА Леоніда Вікторовича (посмертно) – майора
ШТОЛЦЕЛЯ Вільгельма Володимировича (посмертно) – солдата
СИРБУ Дмитра Васильовича (посмертно) – солдата
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року


Герої не вмирають!

Клочко Андрій Вікторович. Капітан 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади. Посмертно нагороджений указом президента орденом Богдана Хмельницького III ступеня Дата та місце загибелі уточнюються (загинув після 29 червня 2014 р.)

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом Богдана Хмельницького III ступеня
КЛОЧКА Андрія Вікторовича (посмертно) - капітана
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року

Герої не вмирають!

Якубенко Олександр Валерійович    13 березня 1975, Сквира Київська область. Солдат 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Загинув 10 липня 2014

Герої не вмирають!

Кузьмін Дмитро Володимирович  (позивний «Миротворець») 27 квітня 1974, місто Азбест Свердловська область (РРФСР). Сержант резерву, командир 1 відділення 1 взводу спеціального призначення батальйону спеціального призначення резервістів. У ряди батальйону Національної гвардії прийшов добровольцем. Разом із сім'єю останні роки проживав у Києві.    10 липня 2014    Близько 15.00 під час виконання службово-бойового завдання в селі Улянівка Красноармійського району Донецької області натрапив на ворожу засідку та отримав смертельне вогнепальне поранення.

Герої не вмирають!

Леськів Андрій          1970, Яворів Львівська область. Військовослужбовець за мобілізацією 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Брав участь у миротворчих місіях в Югославії, Косово та Іраку. Батько трьох дітей (наймолодшому синові 2 роки).      


Проць Сергій   1994, Дарницьке Волинська область. Військовослужбовець за контрактом 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів).
           

Військовослужбовці  24-ї окремої механізованої бригади (Яворів)
загинули 10 липня 2014 р., коли  БМП підірвався на мині  у районі прикордонного пункту пропуску «Довжанський».


ШИРПАЛ Леонід Вікторович - майор
Загинув 10 липня 2014 року в результаті підриву на фугасі в районі пункту пропуску «Должанський».
«Був бойовий вихід, він їхав на БМП, який потрапив під два фугаса. Вибух був такий, що нікого у живих не залишилося. Це сталося у Свердловському районі на околицях пункту пропуску «Довжанський» неподалік від траси. Група відпрацьовувала інформацію про обстріл, - розповідає замкомандира Луганського прикордонного загону по оперативно-розшуковій роботі полковник Денис Цискун. - Одне знаю точно: ми за нього помстимося.»
«Знаю Льону з серпня 2011 року, коли прийшов на посаду. Його тоді також лише призначили - начальником оперативно-розшукового підрозділу відділу прикордонної служби «Бірюкове». Майора ніколи ні про що не потрібно було просити, якщо він знав, що потрібна допомога, то сам одразу приходив на виручку. Справжній офіцер, людина з великої літери», - додає безпосередній оперативний начальник Леоніда Шірпала.
32-річний майор із Летичівського району потрапив у самісінький епіцентр україно-російського протистояння: неодноразово затримував терористів, зброю та техніку, які надходили з території Російської Федерації.
«В останній час у загону були великі проблеми - нас постійно обстрілювали, але Льоня ніколи не покидав бойовий пост. Останні п’ять місяців паперової роботи не має - усі в полях. Він багато разів потрапляв у перестрілки. Всі думали, що Льоня не те, що у сорочці, а у бронежилетів народився. Були випадки, коли здавалося нічого не врятує, але він виходив з бою без подряпини», - каже Денис Цискун.
Леоніда Шірпала ховали у його рідному селі Суслівці Летиівського району, де він виріс та закінчив місцеву школу. Далі було навчання у Національній академії Державної прикордонної служби України у Хмельницькому, з якої випустився у 2006 році. Уся військова служба подолянина пройшла на кордоні із Росією у Луганській області.
«Два з половиною роки був його керівником. Він був легким на підйом. Якщо потрібно виконувати якісь завдання – це Льоня. Я знав, що у мене у відділі є людина, на яку я можу повністю покластися. Ми з ним постійно три-чотири рази на день спілкувалися по телефону. Того дня він, як і завжди, був веселим та позитивним. Кажуть, що починаєш цінувати уже тоді, коли втрачаєш, зараз ми зрозуміли на скільки він був дорогим для нас як друг і військовий», - зізнається начальник відділу «Бірюкове» Ігор Лозінський.
У Леоніда Шірпала залишилися дружина Ірина та чотирирічна донька Настя. Майор мріяв про сина.
«Він старався більше часу приділити дружині та доньці, але через те, що відбувається в країні, не виходило. Мріяв про сина. Усі жартували, що він народився у бронежилеті. Коли почався конфлікт на Сході, обстріляли машину, в які був Льоня та ще двоє військових. Нарахували більше 70 дірок від куль в авто. То він врятував одного з машини, інший також залишився живий», - пригадує однокурсник загиблого майор Олексій Бондар.
«Одного разу була необхідність відступу підрозділу. На нас наступав противник і, щоб не взяли у кільце, довелося відступити. Згодом, аби відновити контроль на кордоні, Льоня першим визвався водити колони машин збройних сил. Завжди залишався усміхненим і на позитиві. Ми собі поставили завдання відбити наш відділ і назвати його на честь Леоніда Шірпала. Він врятував не один десяток людей і це не порожні слова», - запевняє начальник відділу прикордонної служби «Краснодон».
http://nekropole.info/ru/person/view?id=3609536&l=ua

Герої не вмирають!

Ярославцев Василь - 32 роки, Дніпропетровськ. Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади (військова частина А 1302, смт Черкаське, Дніпропетровська область) 6-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України.    10 липня 2014. Загинув під Курахове від кулі снайпера, намагаючись врятувати пораненого, під час просування українських військових на Карлівку Донецької області
У бою під містом Курахове Донецької області під час руху колони убік Карлівки сталося зіткнення з сепаратистами на блокпосту.

Про це повідомляє кореспондент "Української правди".

У бою брали участь 93 бригада, Правий сектор, Донбас і Дніпро-1.

У бою снайперським пострілом був убитий один з українських бійців і один поранений.

Загиблий Василь Ярославцев з 93-ї бригади. Загинув, витягуючи пораненого. Ярославцеву було 32 роки, він з Дніпропетровська.

Військових обстрілювали зі снайперських гвинтівок і кулеметів. Як розповів "Українській правді" один з бійців, бойовики "засіли у будинках і звідти стріляли".

Такою кулею пробито бронежилет 5-го класу
=http://www.pravda.com.ua/news/2014/07/10/7031495/


Герої не вмирають!

Саванчук Віктор Юрійович   21 рік, с.Яланець Томашпільський район Вінницька область. Кулеметник групи 8-го окремого полку спеціального призначення. Загинув 9 липня 2014 р.       близько 23:40 під час бою, який виник після обстрілу терористами з кулемета машини «Урал», що потрапила в засідку в районі села Муратове  Луганська область. Віктор загинув від кулі, яка потрапила в неприкриту бронежилетом частину тулуба. Ще троє бійців отримали поранення різних ступенів тяжкості.

Герої не вмирають!


Висоцький Павло Миколайович        1981, Рибинськ Чернігівська область. Проживав у Київі. Сержант, заступник командира бойової машини - навідник оператор 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А2167 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Призваний за мобілізацією. Залишилася дружина та двоє дітей: донька (2004 р.н.) та син (2012 р.н.) 
ВО «Майдан» Біла Церква
10 липня 2014 року смертю героїв загинули бійці 72 ОМБ сержант Висоцький Павло Миколайович, родом з Києво-Святошинського району, та молодший сержант Мосійчук Олег Валентинович, стрілець – помічник гранатометника, родом з Володарського району.
Вічна слава героям. Нехай святкують хлопці перемогу там... на небесах. Ми обов"язково переможемо! Перемога буде наша. Але по-справжньому НАША вона буде тільки тоді, коли ця війна перестане бути "їхньою" і стане НАШОЮ. Давайте підтримувати своїх військових, живих...https://uk-ua.facebook.com/maidanbc/photos/a.556707484419580.1073741828.556688811088114/650307588392902/?type=1

Мосійчук Олег Валентинович   1980, с. Рубченки Володарський район Київська область. Молодший сержант, стрілець – помічник гранатометника 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А2167 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Призваний за мобілізацією
Смерть забирає кращих. Йому, молодому, ще б жити та й жити. Та солдатська доля відміряла йому лише 34 роки. Олег Мосійчук загинув за територіальну цілісність України, за мир та спокій на нашій землі. 
Голова Київської обласної Державної адміністрації     Володимир ШАНДРА
Два військовослужбовця. Загинули близько 21:30  9 липня 2014 внаслідок підриву БМП-2 на фугасі в районі села Червона зоря, Донецька область. У бойовій машині здетонував боєзапас.

Герої не вмирають!



Циганков Олексій Вікторович -          с. Шевченкове, Куйбишевський район, Запорізька область. Прикордонник, 30 років.     Отримав важкі поранення, під час мінометного обстрілу прикордонного блок-поста, лікарям довелось ампутувати праву ногу, помер 9 липня 2014 р.         в Новоазовській лікарні.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
ЦИГАНКОВА Олексія Вікторовича (посмертно) - старшого солдата
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року

Герої не вмирають!

Філіпчук Ігор Венедиктович      1977, Грушівці Кельменецький район Чернівецька область. Військовослужбовець 87-го окремого аеромобільного батальйону (військова частина А2582, Чернівці) 80-ї окремої аеромобільної бригади. Загинув 8 липня 2014 під час мінометного обстрілу блокпоста в районі селища Металіст під Луганськом

Герої не вмирають!

Герасимчук Дмитро Михайлович - 1985 р.н., капітан, був офіцером медичної роти 30-ї механізованої бригади, що у Новограді-Волинському. Загинув 8 липня 2014 під час мінометного обстрілу блокпоста в районі селища Металіст під Луганськом

Герої не вмирають!

Два військовослужбовця. Загинули 8 липня 2014 р.під час бою у районі міста Амвросіївка Донецької області.

Герої не вмирають!

Баран Юрій Миколайович            - 29 липня 1968, Івано-Франківськ. Начальник штабу 5-го батальйону територіальної оборони «Прикарпаття».                 Вбитий вдень 8 липня 2014 під час обстрілу снайпером у районі міста Амвросіївка Донецької області. Офіцер не мав на собі ні бронежилету, ані шолома.
"Тільки що загинув прикарпатець - начальник штабу 5-го батальйону територіальної оборони Прикарпаття Юрій Миколайович Баран. Снайпер поцілив прямо у скроню. Офіцер не мав на собі ні бронежилету, а ні каски/шолому. Все віддано лише солдатам", - написав сьогодні на своїй сторінці у мережі Fb співголова Координаційного центру швидкого реагування при Раді оборони Івано-Франківської області, депутат Івано-Франківської облради Юрій Романюк.
"Підрозділ, за наказом командування АТО, кинули на трасі коло Амвросіївки Донецької області. Навколо лісосмуга ("зеленка"). Жодних фортифікаційних або інженерних споруд немає. Бетонних плит немає. Мішків з піском немає. Поруч(!!!) в 300 метрах знаходиться база важкого озброєння з танками, БТРами та БМП. Жодної допомоги сусіди та командування АТО - не надало! Третій день підряд їх обстрілюють з крупнокаліберних кулеметів та мінометів, а бронетехніку проти терористів не пускають. У 5-го батальйона своєї бронетехніки - немає! Тепер, це вже питання до командування АТО!!! Чому брехали, що вони будуть в третьому ешелоні? Хто за це відповість?
Знову чергова зрада і здача позицій? Підставили "бандерівців" на цинічне знищення???", - написав Ю.Романюк.http://www.unn.com.ua/uk/news/1362802-nachalnik-shtabu-5-go-batalyonu-teroboroni-prikarpattya-zaginuv-v-zoni-ato

Герої не вмирають!


Гулько Олег Васильович       41 рік, Тернопільська область. Боєць батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України. Мешкав у Заліщиках.     Загинув 7 липня 2014 р.      Обставини та місце загибелі уточнюються.
Він був у Самообороні Майдану, а потім поїхав на Схід захищати Україну, - розповідає перший заступник голови Заліщицької райадміністрації Роман Краснюк. – Зараз ми займаємося перевезенням тіла героя додому.
Автобус з тілом покійного у супроводі чотирьох хлопців-військових уже виїхав до Києва, продовжує пан Краснюк. Там сьогодні, 8 липня, в Українському домі з Олегом прощатимуться друзі-майданівці. Звідти автобус має вирушити на Тернопільщину. За попередніми даними, в Тернополі "вантаж-200" має бути 9 липня зранку.

Герої не вмирають!

Войцехівський Євген Вікторович  (псевдонім «Чех»)         1974, Кам’янка, Черкаська область. Мешкав у Смілі на Черкащині. Командир підрозділу «Холодний Яр» батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України. Залишились дружина та двоє маленьких синів — 3-х та 5-и років.     7 липня 2014 р. загинув під час збройного нападу бойовиків близько 5-ї години ранку на комендатуру міста Щастя біля Луганська. Командир підрозділу "Холодний Яр" батальйону "Айдар" Євген Войцехівський загинув під час глибинної розвідки. Він вступив у відкритий бій із терористами. Про деталі трагедії кореспонденту vikka.ua розповів секретар Смілянської міської ради Ярослав Березань, який до того поспілкувався із побратимами загиблого. Як розповів Березань, Євгена Войцехівського боялися терористи. Він мав позивний – "Чех". – За словами побратимів, Євгена дуже боялися. Коли захопили чотирьох наших бійців у полон, готові були поміняти його одного на тих чотирьох, – розповів секретар Смілянської міської ради.


Герої не вмирають!

Тетяна 26 років, опікувалась військовими пораненими, померла в ніч на 6 липня 2014 року від тяжкого поранення, отриманого під час мінометного обстрілу.

Сьогодні вночі на Донеччині, від поранень, які виявилися несумісними із життям, загинула Тетянка. Вона опікувалася нашими пораненими. Її було тяжко поранено під час мінометного обстрілу, що вели терористи.
Більше доби Тетяна пролежала комі, а під ранок померла.
В серпні їй мало виповнитись 27...
Герої не вмирають!

Ковальов Олександр Володимирович - старший прапорщик, старший технік, 1980 р. н.            Загинув 5 липня 2014 внаслідок обстрілу терористами пункту пропуску Новоазовськ на кордоні з Росією в Донецькій області. 
5 липня з 01.20 до 02.15 терористи здійснили обстріл пункту технічного спостереження на узбережжі Азовського моря. Близько 15 терористів використовували міномети та стрілецьку зброю.Нападники підійшли з боку Росії на двох маломірних плавзасобах та причалили в районі населеного пункту Сєдове (Донецька область). На прикордонному об’єкті військовослужбовці зайняли оборону та прийняли бій. Також до місця прибув резерв.У результаті обстрілу 1 прикордонник загинув, 8 отримали поранення. Будівля об’єкту зруйнована, знищено прожектор «АПМ-90» та службовий автомобіль «УАЗ».
Как рассказали i24.com.ua в Донецком погранотряде, начальник поста технического наблюдения пограничного поста Седово Александр Ковалев первым заметил той ночью катера, подошедшие по морю со стороны России. «Александр вовремя среагировал, дал команду «К бою!», ребята заняли оборону, - говорят нам пограничники. – Если бы не он, полегли бы все…».


УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
КОВАЛЬОВА Олександра Володимировича (посмертно) – прапорщика
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року


Герої не вмирають!





Мендель Роман Володимирович - сержант 25-ї окремої Дніпропетровської бригади. Загинув 5 липня 2014 в бою під Слов'янськом, під час прориву бронеколони сепаратистів. Врятував товариша, накривши його своїм тілом.

«Під час пострілу з танка по нашій броньованій техніці осколки розлетілися і полетіли в посадку. В посадці була позиція сержанта Менделя, який відбивав атаку. З підбитої техніки повискакували сепаратисти і відстрілювалися. Він вів вогонь зі своєї позиції, але з пострілом танка осколки рознесло по всій посадці і, на жаль, його вбило», – розповів командир взводу 25-ї повітряно-десантної бригади Дмитро Шимко.
 «У бою було підбито один танк і 3 БМП бойовиків. У полон здалися три жінки-снайпери. Серед українських військових один загинув, четверо поранені. Пошкоджено 2 одиниці БМД-2. Здійснено три зосереджені вогневі удари по групі терористів, що проривалися до блокпоста на горі Карачун», - йдеться у повідомленні  на сторінці прес-центру Антитерористичної операції у Facebook.


Герої не вмирають!

Калинюк Олексій Сергійович    Рахів Закарпатська область. Військовослужбовець за контрактом 128-ї окремої механізованої гірсько-піхотної бригади. Проходив службу у в/ч А1778 в Ужгороді. Залишилась мати і п’ять братів та сестер.
 Загинув 4 липня 2014 р. під час обстрілу районного пункту Велика Вергунка у Луганську зі стрілецької зброї та мінометів.


Герої не вмирають!



Мамадалієв Володимир Гаїбович     – підполковник, офіцер 51-ї окре́мої гвардійської Перекопсько-Харківської Празько-Волинської ордена Леніна двічі ордена Червоного прапора ордена Суворова і Кутузова механізованої бригади, вихідець із Новоукраїнки (Кіровоградська область. Закінчив Одеське військове училище сухопутних військ, навчався в академії. З перших днів бойових дій - на передовій.      4 липня 2014 р. Загинув під час мінометного обстрілу позицій АТО та штурму блокпосту на горі Карачун під Слов'янськом.
Олександр Приступа з Ковеля сповістив учора на Фейсбук:"Не стало ще одного хлопця з Володимира-Волинського — Мамадалієва Володимира. із 51 бригади. Вічна пам'ять". 

А відомий блогер і військовий психолог Олексій Арестович написав учора на ФБ:
"15 минут назад погиб первый с моего курса — майор Владимир Мамадалиев, а когда-то — просто Вовка, командир отделения, нашего 3-го взвода. Я был замком.
Еще на КМБ, я помню, переписывал свой взвод, все назвали национальности. А Вовка — из Узбекистана, причем какой-то редкой малой народности, и темный, как негр.
И я его спрашиваю:
— А ты кто по национальности?
И он мне так обиженно и гордо:
— Я — украинец!..
Теперь — точно"


Герої не вмирають!


Військовослужбовці 93-ї окремої механізованої бригади


Заїка Олексій Григорович 22 роки, Запоріжжя. Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади. Працював у ПАТ "Мотор Січ", вивчав юриспруденцію в одному з запорізьких ВНЗ.      Загинув у нічному бою на 04 липня 2014 р. під Карлівкою 


На днях Запорожье потеряло еще одного парня в борьбе с террористами на Востоке страны. Алексею Заике было всего 22 года, он изучал юриспруденцию  одном из вузов города.
«Со слов представителя комиссариата, телефонограмма из штаба АТО в Запорожье была передана вчера. Погиб Лешка в вечернем бою 03.07.-04.07.2014. под Карловкой. Уверен, что мы все обязаны прийти и провести в последний путь того, кто по праву достоин называться Героем и Человеком с большой буквы», — рассказывают друзья Алексея.
«Когда мы узнаем о том что где то погибли люди, мы воспринимаем это как горе, но это горе где то там. Нам трудно представить что чувствуют родные и близкие погибших. Сегодня я узнал что погиб Друг, с которым мы работали, пили пиво, играли в футбол, общались, смеялись и это было совсем недавно. Сегодня его уже нет, он погиб Героем. В это просто не вериться. Он запомнится в сердцах всех тех, кто его знал, веселым позитивным и жизнерадостным парнем! Вечная память Леха…», — пишут друзья парня на его странице в 



В НОЧЬ с 3 на 4 июля под Новоалексеевкой Волновахского района Донецкой области по­гиб запорожец, солдат-гранатометчик 93-й отдельной механизированной бригады Алексей Заика. По роково­му стечению обстоятельств, 3 июля у его старшего брата Сергея был день рождения.
- Нас сдало местное насе­ление, - рассказал Сергей, боевой товарищ Алексея. -Мы пытались объяснить людям, что не бандеровцы, не карате­ли, но... Боевики из ДНР напали на наш блок­пост, стреляли из танков. Погибло семеро ребят, среди них - Леша. Для меня он был как млад­ший брат - веселый и жизнерадостный. Помню, Леша сказал про волонтеров, которые обеспе­чили нас фонарями и разгрузочными жилетами: "За этих людей и стоит воевать". С 22-летним Алексеем Заикой прощался весь двор по ули­це Микояна в Шевченковском районе города Запорожья. Соседи, друзья, одноклассники в один голос рассказывают - Леша был душой компании, в 2010 - 2011 годах проходил срочную службу под Одессой, 2 апреля был призван по мобилизации - и не стал «косить» от призыва. Газета МИГ от 10.07.2014 г.



Шевченко Дмитро Іванович 24 роки, Кременчук. Оператор-навідник на бойовій машині піхоти 93-ї окремої механізованої бригади.
Офіційна версія загибелі кременчуцького хлопця, який ще 2 квітня пішов служити в армію – військовий підрозділ, у якому він служив, потрапив під удар «Градів», якими озброєні профашистські бойовики. У тому бою від рук терористів під Слов’янськом, разом з кременчужанином Дмитром, загинуло ще 6 чоловік. В тім числі: один військовий з Глобино та ще один – з Запоріжжя.
Дмитро Шевченко проживав разом з зі своєю мамою на вулиці Московській. На схід, 24 –річний Дмитро пішов добровольцем через міський військовий комісаріат.
http://pplus.in.ua/golovne/6252-sogodn-v-uspenkye-pohovayut-vyskovosluzhbovcya-kremenchuzhanina-dmitra-shevchenka.html

Крилов Андрій Альфредович           37 років, Новомиколаївка Дніпропетровська область. Механік-водій бойової машини піхоти 93-ї окремої механізованої бригади.

Руслан Рущак            3 січня 1988, Міжгірський район Закарпатська область. Санітар медичної роти військової частини. З 1993 року проживав у селі Пузикове Глобинський район Полтавська область. Закінчив школу, працював у ТОВ Агрофірма «Пузиківська». На початку квітня був мобілізований до Збройних сил України.

Савенков Олександр Володимирович 1988, Богданівка Павлоградський район Дніпропетровська область. Залишившись без батьків в підлітковому віці виховувався бабусею. Після закінчення тернівського гірничого училища працював на ДТЕК ШУ «Дніпровське» прохідником. До лав захисників Вітчизни пішов добровольцем на початку квітня.
Під час проведення АТО на території східних областей України загинув Савенков Олександр Володимирович 1988 року народження. Залишившись без батьків в підлітковому віці виховувався бабусею. Навчаючись в школі, Сашко активно займався спортом та всі знали його як доброзичливого, дисциплінованого хлопця та готового в будь – який час прийти на допомогу, як дорослим так і одноліткам. На шахті «Дніпровська», де працював Олександр після закінчення тернівського гірничого училища думка про хлопця не змінилась, адже він був відповідальний, трудолюбивий, з повагою відносився до оточуючих. Для бабусі він був надією та опорою.http://www.rda.dp.ua/?p=8346
До призыва в армию 2 апреля 2014 года Александр Савенков жил в Богдановке, работал проходчиком участка подготовительных работ № 3 ДТЭК ШУ Днепровское. В детстве парень потерял родителей, воспитывался бабушкой. За пару дней до гибели в телефонном разговоре с другом он сказал: «Кто, если не мы, будет защищать нашу Украину?! Даст Бог, свидимся».http://www.pvgazeta.info/region/obchestvo/6487-eshhe-odin-gornyak-otdal-zhizn-za-ukrainu

7 військовослужбовців.     Загинули 4 липня 2014р. біля смт Новоселівка Перша Ясинуватського району Донецької області під час нічної танкової атаки бойовиків на один з блокпостів ЗСУ, яка велася з декількох напрямків одночасно.


Герої не вмирають!


Лисечко Антон, 4 листопада 1988 р.н., Кривий Ріг   боєць 79-ї десантної бригади             

Как рассказал 0564 отец солдата Игорь Георгиевич, трагедия случилась 4 июля. Вместе с Антоном погиб его 18-летний сослуживец.
В смс-ках и коротких телефонных разговорах с родителями, Антон всегда говорил, что все нормально. А на вопрос отца, где он сейчас, Антон отвечал: "Не скажу, Батыр (так называл Антон своего отца, а Игорь Георгиевич сына -"Янычар"). Ты же знаешь - военная тайна".
- Антону было всего 25 лет. Он назначил дату свадьбы на сентябрь, сам собрал нужную сумму денег. Мой сын еще хотел жить! - рассказывает Игорь Георгиевич.
Последнее, что написал Антон в своем статусе  в соцсети,  было: "А ОНА У МЕНЯ ЕДИНСТВЕННАЯ !!!И Я ЕЕ ЛЮБЛЮ!!!!"
(( я в прошлом году проходил военные сборы в 79, и с парнем на протяжении месяца пересекались в курилке... Контрактник.. Красиво рэп читал, свой, который писал...
ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ!!  
Dima Bezhenar 



Кеда Дмитро, 18 років, боєць 79-ї десантної бригади

  Два військовослужбовця. 4 липня 2014 р. загинули, підірвавшись на міні в зоні АТО.


Герої не вмирають!

Чепелюк Володимир Миколайович  4 листопада 1988, село М'якоти Ізяславський район Хмельницька область. Сержант, старшина роти 80-ї окремої аеромобільної бригади, в/ч А0284 (Львів). Закінчив Острозький обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою у 2009 році. Після строкової служби продовжив військову службу вже за контрактом. З перших днів АТО перебував у зоні її проведення.   3 липня 2014 загинув на борту БТР від вибуху гранати, випущеної з РПГ терористом, який перебував на даху будинку під Слов'янськом. За іншими даними, загинув від кулі снайпера, який використовував гвинтівку «Вихлоп», на півдорозі між Ізюмом і Слов'янськом

Чепелюк Володимир Миколайович народився в с.М’якоти 14.05.1992 року. Зростав у рідному селі разом із сестрою та братом. Після закінчення дев’ятого класу, вступив на навчання до Острозького обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Закінчив даний заклад у 2009 році. Мав гарні успіхи. Мріяв стати десантником. Тому в 2011 році був призваний на строкову військову службу, яку проходив у 80-му окремому аеромобільному полку ВЧ А-0284 м.Львів. Далі продовжив військову службу вже за контрактом. Перебував на посаді старшини роти. Як говорить командир частини полковник Віктор Копачинський, Володимир був відмінним бійцем. Будучи сержантом, бездоганно, на рівні офіцера, володів військовою справою, користувався авторитетом серед колег та мав твердий характер, притаманний справжньому чоловікові – захиснику Вітчизни. З перших днів АТО був у зоні її проведення. Рухаючись на БТРі, його життя обірвав вибух гранати, випущеної з РПГ терористом, який перебував на даху будинку.


Герої не вмирають!

Два військовослужбовця. Загинули 3 липня 2014 під час проведення військової операції під Миколаївкою Донецької області

Герої не вмирають!


Семеновський Олег Миколайович - старший прапорщик, інспектор прикордонної служби України, Дата та місце нарождення: 12 липня 1978 р., м. Приморськ, Запорізька область 3 липня 2014 р.         помер у лікарні від поранень, отриманих у ніч на 2 липня під час обстрілу терористами пункту пропуску Новоазовськ на кордоні з Росією в Донецькій області.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
СЕМЕНОВСЬКОГО Олега Миколайовича (посмертно) - старшого прапорщика
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року

Герої не вмирають!







Гаврилов Володимир Володимирович        1982, Донецьк. Старший сержант міліції, т.в.о. інспектора дорожньо-патрульної служби ДАІ МВС України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).                   4 липня мешканці Донецька провели загиблого в останню путь; похований на цвинтарі рідного міста.


Симаков Михайло Ігорович  18 лютого 1978, Луганськ. Старший сержант міліції, інспектор дорожньо-патрульної служби ДАІ МВС України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 4 липня мешканці Донецька провели загиблого в останню путь; тіло загиблого на прохання родичів відправили до Луганська.


Танцура Вадим Анатолійович      18 червня 1975, Донецьк[22]. Прапорщик міліції, т.в.о. інспектора дорожньо-патрульної служби ДАІ МВС України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 4 липня мешканці Донецька провели загиблого в останню путь; похований на цвинтарі рідного міста.

Троє співробітників міліції. 3 липня 2014 року у Куйбишевському районі міста Донецька двоє невідомих біля шляхопроводу за залізничним вокзалом з вогнепальної зброї розстріляли наряд ДАІ. Інспектори несли службу постійно в цьому районі. Троє правоохоронців загинули, ще один - у важкому стані  у медустанові.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
ГАВРИЛОВА Володимира Володимировича (посмертно) - старшого сержанта міліції
СІМАКОВА Михайла Ігоровича (посмертно) - старшого сержанта міліції
ТАНЦУРУ Вадима Анатолійовича (посмертно) - прапорщика міліції
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року

Герої не вмирають!




Скульський Олександр     1974, Житомир. Майор, заступник командира батальйону з виховної роботи 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади. Залишились дружина та син.  2 липня 2014            Перебував у зоні АТО, під час виконання бойового завдання стався серцевий напад. Похований на військовому кладовищі у Житомирі

Герої не вмирають!


Пресняков Володимир - молодший сержант  прикордонної служби, старший механик відділу зв'язку.  2 липня 2014 р. в 02.20 терористи здійснили мінометний обстріл пункту  пропуску "Новоазовськ", що на кордоні з Росією в Донецькій області. В ході атаки бандити випустили близько 20 мін,  ведучи вогонь з боку населеного пункту Маркине. В результаті обстрілу загинув військовослужбовець Державної прикордонної служби. Володимир був зразковим сім'янином. На своїй сторінці Вконтакте він написав: "Дякую Господові за мою єдину дружину і улюблених діток!!"! 


УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 593/2014
Про відзначення державними нагородами України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю:
Нагородити орденом «За мужність» III ступеня
ПРЕСНЯКОВА Володимира Миколайовича (посмертно) - молодшого сержанта
Президент України Петро ПОРОШЕНКО   15 липня 2014 року


Герої не вмирають!


Герої не вмирають!


Військовослужбовець. 02 липня 2014 року на блокпост під'їхав легковий автомобіль з білим прапором. Все йшло до того, що вони як би хочуть задаватися, але наблизившись до блокпоста вони відкрили вогонь, внаслідок чого був убитий наш військовослужбовець. У відповідь був відкритий вогонь із стрілецької зброї, автомобіль з терористами був знищений.

Герої не вмирають!


Бовсуновський Сергій Володимирович -   1983, Бовсуни Лугинський район Житомирська область. Артилерист, призваний по мобілізації 23 березня. Не одружений, залишилася сестра.      2 липня 2014 р. загинув під Луганськом.

Герої не вмирають!

Бровінський Андрій Анатолійович      1974, Могилів-Подільський Вінницька область. Рядовий добровольчого 9-го батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Вінниця".      Загинув в ніч на 2 липня 2014 р. під час мінометного обстрілу сил АТО бойовиками біля державного кордону.

Герої не вмирають!


Білик Ігор - 1977 року народження, житель с. Перв’ятичі Сокальського району Львівської області, служив у батальйоні тактичної групи військової частини польова пошта В0849 Збройних Сил. Загинув 2 липня 2014 р. у бою на Луганщині. Це сталося під час відбиття озброєного нападу сепаратистів на командно-спостережний пункт Першого батальйону в районі села Панченкове Свердловського району Луганської області.

Герої не вмирають!

Давидов Ярослав       20 років, Шепетівка, Хмельницька область. Військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади. військова частина А0284.  Загинув 1 липня 2014 у бою на Сході України.

Як не прикро констатувати, але Небесня сотня надалі продовжує поповнюватись мужніми шепетівчанами. Лише нещодавно, 4 червня, Ярослав Давидов святкував своє двадцятиріччя, а вже через місяць, 1 липня, він загинув у бою на сході України під час продовження, після одностороннього перемир'я, Антитерористичної операції.
 Юнак до цього служив на Львівщині, був мужнім десантником окремої 80 аеромобільної десантної бригади в/ч А0284. Багато шепетівчан пам'ятають його ще як учня шепетівської школи №7 (НВК №3). http://shepetivka.com.ua/novyny/podii/item/1507-yomu-b-shche-zhyty-i-zhyty.html

Герої не вмирають!


Гринюк Володимир Володимирович         1990, с. Граддя Маневицький район Волинська область. Солдат, помічник гранатометника 51-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ. Не одружений.   1 липня 2014 Терористи кілька разів атакували українських військових мінометним вогнем та зі стрілецької зброї в районі населеного пункту Крива Лука та на перехресті доріг, що ведуть на Слов'янськ і Красний Лиман. Від пострілу снайпера один військовослужбовець Збройних Сил України загинув. 

1-го липня за нез’ясованих поки що обставин у Донецькій області загинув ще один волинянин – 24-річний Володимир Гринюк, житель с. Граддя Маневицького р-ну. Але його тіло досі не привезли і жодної офіційної інформації про загибель ми отримати не змогли. Із достовірних джерел «Volyn Times» вдалося дізнатися, що через слідство, яке ще триває за цим фактом, донецька військова прокуратура не дає дозвіл на проведення судово-медичної експертизи. А без документа з її висновками Володимира не можуть транспортувати додому. Кажуть, що це може відбутися не раніше, ніж 7 липня. Зі слів родичів загиблого, востаннє Володимир телефонував 1 липня друзям – за 2 години до того, як його не стало. Тоді встиг сказати, що «відбувається щось страшне». Того ж вечора командир зателефонував його матері і повідомив про те, що її син важко поранений і перебуває в реанімації. Загалом інформація про те, коли і як загинув волинянин, надзвичайно суперечлива. Зі слів його сестри Тетяни, спочатку їм говорили одне, а потім – зовсім інше.
Володимир Гринюк виріс у багатодітній сім’ї. У нього – дві сестри і брат. Одруженим не був, бо спочатку хотів збудувати хату. Перед тим, як його мобілізували, купив трактор – він добре знався на техніці, почав уже ремонтувати. Повістку хлопцю, зі слів його сестри, не вручали, а лише зателефонував сільський голова і повідомив, що Володимир має з’явитися у районному військкоматі. У квітні він потрапив до війська. Спочатку був у Володимирі-Волинському, потім – на рівненському полігоні, а далі - вже у Донецькій області. Рідні і друзі знали і запам’ятають його як доброго і веселого юнака.http://volyntimes.com.ua/news/979

Герої не вмирають!


Логвін Станіслав Володимирович     1 липня 1984, Донецька область. Майор міліції, оперуповноважений УБОЗ ГУ МВС у Донецькій області, спецпідрозділ «Сокіл». Указом Президента від 15 липня 2014 нагороджений орденом Данила Галицького (посмертно).           1 липня 2014 Загинув під час штурму сепаратистами (угруповання Безлера) будівлі Донецького УМВС
https://vk.com/photo-71731464_331656585



Втрати за перше півріччя 2014 р. (частина 1) дивись на
http://www.veteranovd.zp.ua/2014/07/14.html
Втрати за серпень 2014 р. (частина 3) дивись на
http://www.veteranovd.zp.ua/2014/08/2014.html

Втрати за вересень 2014 р. (частина 4) дивись на
http://www.veteranovd.zp.ua/2014/09/2014-4.html?showComment=1409589277801#c2204854015964468205

4 комментария:

  1. Сайт свободных людей! Рабам доступ заказан! Выдави из себя раба, стань свободным и можешь оставить свой комментарий. Летописец

    ОтветитьУдалить
  2. Столько парней и мужиков погибло. Семьи и дети остались. Что творим то , люди. П..ц

    ОтветитьУдалить
  3. Это уже далеко не сотня небесная

    ОтветитьУдалить
  4. Дякую за ту величезну і важливу роботу яку ви робите!! Закликаю всіх рідних, друзів і знайомих наших загиблих героїв які не знайшли тут інформацію про них, писати і доповнювати ці списки. Це дуже важливо для нас всіх! І для того щоб знати скільки насправді загинуло, і для того щоб Україна пам'ятала своїх героїв які віддали життя (і здоров'я теж - але це будуть інші сторінки), і для наших дітей - щоб знали хто такі ті кому ми кричимо крізь сльози "Героям Слава!"

    ОтветитьУдалить