Анатолій Котькорло

А.Котькорло (праворуч) серед колег

Напередодні святкування Дня міліції мені б хотілося вшанувати пам’ять нашого покійного товариша Котькорло Анатолія Григоровича, розмістивши про ньго цю статтю. Так трапилось, що я особисто не знав цього чоловіка, але з розповіді його товаришів можу впевнено сказати, що це був чесний працівник міліції з великої букви. Нехай пам'ять про нього залишиться назавжди у наших серцях. Літописець

ЗАВЖДИ ПОЄДИНОК

СИДІВ перед слідчим по­хмурий,        насторожено скоса поглядав    холод­ними  очима. 

—     Але це ж чистісінька прав­да,— повторював він уже вкотре, — ніколи раніш я не
крав. Тимчасово не працюю, приїхав до бабусі в Молочанськ, назад їхати грошей
немає, ось і заліз уперше в магазин.

Іноді Анатолієві Григорови­чу зраджувала його неуперед­женість, і він відчував воро­жість до цієї молодої людини з коротко підстриженим  волос­сям і важким поглядом ма­леньких очей. Працювати б та­кому на повну силу, користь людям приносити, а він став злодієм.

Але внутрішній голос відра­зу ж зупинив: візьми себе в руки, ти не маєш права на емоції. І знову до розмови по­вертався   спокійно.

Проте сьогодні старшому слідчому управління УВС обл­виконкому Анатолієві Григоровичу Котькорлу після чергово­го допиту інтуїція підказала, що вірити В. Гібадуліиу не мож­на. Сьогоднішній «герой» яки­мось чином причетний до тих крадіжок, які ще не були роз­криті.

Разом із своїм напарником співробітником управління кар­ного розшуку М. В. Пивоваровим їдуть у Слов'янськ до ма­тері  Гібадуліна.

Сусіди В. Гібадуліна розпо­віли, шо Володимир часто продає їм дефіцитні речі, привозить їх з Ленінграда, Бар­наула та інших міст. Адже він працює провідником на поїздах далекого  прямування.

—     Так, мій син працює про­відником, — упевнено говори­ла мати В. Гібадуліна. — В
нього чіткий графік: завжди через 20 днів він їде на 9 днів у    далекі рейси.

З'ясувалося, що з дому піш­ла дружина В. Гібадуліна. Ви­рішили з нею поговорити. Розмова вийшла тривалою. Різні риси характеру Гібадуліна ви­світлювалися перед слідством: людина хитра, потайна, жадіб­на до грошей. І хоч він чітко додержував «графіка роботи», часто  їхав і  приїздив без запізнень, вона відчувала, що Володимир їй і іншим бреше, шо він ув'язався в темні діла. Вона кинула ного. Коли по­їхала до Дніпропетровська, у відділку залізниці дізналася, що В. Гібадулін ніколи не працю­вав провідником. Пошук нових свідків, порівняння фактів — дні, тижні на­пруженої роботи. І в результаті — незаперечні докази, які довели вину підслідного. Ніде не працюючи і обманюючи рідних, знайомих, він їхав із Словенська в нашу область, їздив по селах, вів нагляд за магазинами і вибирав черго­вий об'єкт злочину. Надія на те, що кара за пограбування магазинів мине його, не здійс­нилася...

— Надзвичайної працездат­ності людина, — говорить про старшого слідчого начальник слідчого управління УВС обл­виконкому В. Ю. Прудивус. — За кількістю розслідуваних злочинів займає провідне міс­це в області, йому можна до­ручити справу будь-якої категорії, і кожну розслідує добре і в строк. Вміє побачи­ти, знайти іноді непомітну дрібничку, яка потім виявляє­ться «ключем» до розкриття злочину.

У діяльності слідчого немає погонь, він веде бій без пост­рілів, його робота зовні не
така помітна, як, скажімо, у співробітників карного розшу­ку. Тримає в руках десяток
цупких аркушів, складених ним  у пору ведення слідства по розбазарюванню           гумотехнічних виробів старшим групи РТІ «Облсільгосптехніки» Л. І. Фінарьовим, — «зброю» слід­чого. На одних значаться гра­фи: «версія», «докази», «при­мітки». В інших («робочих конспектах», як він їх назвав) коротко   викладені     показання підозрюваннх, свідків під час допитів у колгоспах і радгос­пах області, куди за готові гроші реалізував вироби главарь групи. Червоним фломас­тером підкреслені і факти, шо заслуговують, на погляд Котькорла, першочергової уваги, - ті, що  викликають сумнів, вимагають перевірки...
В управлінні УВС облвиконко­му сформувалася про Анатолія Григоровича думка, як цро
слідчого принципового, опе­ративного,    скрупульозного, здатного розібратися в склад­ній ситуації.

В різних районах області бу­ло вчинено ряд крадіжок у магазинах. Злочинці мали можливість швидко пересуватися і вчиняли злочини в новому, зовсім несподіваному місці.
Орудували вони обережно, но­чами. Потрібні були екстре­мальні заходи по затриманню
злочинців. У одному з опергруп увійшов і слідчий Котькорло.

Не будемо в деталях роз­кривати всіх «професійних секретів» працівників міліції. Розповімо лише в загальному плані про те, як проходила ця складна   операція.

В найвірогідніших районах появи злочинців ночами чергу­вали пильні пости спостереження. Котькорло інструкту­вав дільничних інспекторів, дружинників, говорив з праців­никами житлово - експлуата­ційних контор. Ця велика під­тримка міліції населенням, громадськістю — важливий фактор у боротьбі із злочин­ністю.

Важкий пошук давав певні результати. І хоч не вдалося затримати злочинців, яких шукали, про них уже було ві­домо багато. Наприклад, що в крадіжках магазинів беруть участь  два-три   молодих  хлопці. В розшукових документах зазначається приблизний вік, колір волосся  і т. п.

Хоч злочинці діяли обережно але, як відомо, немає таких зл зчинців, які б взагалі не залишали слідів.

Під час крадіжки в магази­ні в одному із сіл Запорізького району після  огляду опергрупи Анатолій Григорович  ще раз обійшов магазин і помітив клаптик паперу з написом «Р За 7». Що ж це значить?

В результаті наполегливого пошуку слідчий встановив, шо наніс означає скорочений адресат,  куди доставлялася газе­та, — вулиця Руставі, будинок За, кв. 7. З'ясувалося, що і проживає за цією адресою робітник Запорізького підприєм­ства міських електричних мереж В. Редько. Зібрані дані злочинців відповідали Редьку. Довелося зустрітися і розмовляти з десятками людьми, котрі знали його по роботі і за місцем проживання. Слідчий встановив, що він дружить з електрозварником тролейбусного      парку      № 2

трамвайно - тролейбусного управління В. Галієм, учнем ПТУ В. Зайцем. Злочинці були  викриті. Майже все вкрадене  — товарів на 102 тисячі карбованців — вдалося     розшукати і вернути державі. Злочинців засуджено.    

Все це легко написати, ще легше говорити. Але в законі є термін: «встановлення істини». А як буває важко встановлюват цю істину. Слідчий будує не одну і не дві версії одвочасно, і поки перевіряє    одну,   може  втратити  докази  по інших - адже невідомо,    яка правильна. Та не тільки це. Колегам   Котькорла     насамперед імпонує безкомпромісність Анатолія Григоровича, його пристрасне  прагнення  своєю     роботою очистити  наше     життя, наше суспільство від бруду злочинності.   Нещодавно   він   призначеннй   заступником   начальника   Ленінського      райвідділу міліції.

О. КОНОВАЛЕНКО. Кор.   «Запорізької     прав­ди».

Запоріжжя.  28.01.1986 р.