Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

четверг, 23 января 2014 г.

В музее открыт стенд «Покаяние»

В истории запорожской милиции советского периода есть страницы, залитые   кровью  невинных соотечественников. Речь идет о выполнении моими старшими коллегами преступных приказов в период Голодомора 1932-1933 гг. и сталинских репрессий 1923 – 1953 гг. Это непростой период нашей истории. Признать, покаяться и больше никогда не совершать подобного – такова цель создания  стенда "Покаяние". Молодое поколение должно знать правду, пусть и горькую, о событиях того периода и не повторять ошибок наших старших коллег, рьяно выполнявших преступные приказы диктатора Сталина. Летописец







Люди, сквозь призму сегодняшних   дней
Помните зверство кровавых вождей.
Их произвол мы не можем забыть.
Нужно его навсегда запретить.
Память замученных в пытках священна.
Память убитых в застенках нетленна.
Где их могилы? Никто нам не скажет.
Пусть на тела их земля пухом ляжет.
Жертвам репрессий с открытой душой.
Провозгласите всевечный покой.
Свечи поставьте, колени склоните.
Память о них навсегда сохраните.

Б.Т. Поволоцкий

Некоторые сходили с ума от голода, и выкапывал тела тех, кто уже умер, чтобы съесть. А некоторые от безумия ели собственных родственников.

"Мой односельчанин рассказывал, что повез продукты из города родителям в деревню, там же была и сестра. Заходит в дом, сидит отец и два мужика с ним, не бритые, черные. Горит печь, на печи что-то варится, а возле нее лежит что-то в дерюге, и из нее кровь течет",- рассказала Марфа Тимченко.

"Он у отца спрашивает: "А где мама, сестра?" Отец отвечает: "Маму мы уже съели, вон в чугунке мясо осталось, а сестру только что убили, лежит в дерюге". А кто-то из мужиков говорит: "Вот у нас свежина будет!"- добавила женщина.

Вістря радянської атаки було спрямовано проти фермерів, великої маси незалежних селян, зберігачів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України.  Зброя, яку вжили проти них, є, мабуть, найстрашнішою з усіх – виморювання голодом. 
                                   Рафаель Лемкін, автор терміну «геноцид». 






Кати українського народу
  
Закрити кримінальну справу, порушену за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках відносно Сталіна (Джугашвілі) Йосипа Віссаріоновича, Молотова (Скрябіна) Вячеслава Михайловича,  Кагановича Лазаря Мойсейовича, Постишева Павла Петровича, Косіора Станіслава Вікентійовича, Чубаря Власа Яковича  і Хатаєвича Менделя Марковича, в зв'язку з їх смертю, які за висновком органу  досудового слідства - Головного слідчого управління Служби безпеки України - з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення  побудови і утвердження незалежної української держави,  шляхом   створення життєвих умов,розрахованих на фізичне винищення частини українців  спланованим ними Голодомором 1932-1933 років, умисно організували геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб,    тобто    безпосередньо    вчинили    злочин,    передбачений   ч.  1  ст.   442  Кримінального кодексу України. (Із постанови Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року)


Станом на 7 грудня 1932 року Українська РСР завдання по експорту зерна виконала на 110 %
                                     (за даними ЗаготЗерноЕкспортхліба СРСР)

 «… Настав голод. А голод – це жах. Людина хоче їсти, а їсти нічого…»

«…Представники сільської ради забирали не тільки продукти, але й одяг, і навіть рушники та вишиванки…»

«Їли, що прийдеться, аби чимось шлунок набити. Бересток, молочай, свиріпу рвали. Собак, кішок по селу поїли - жодної не залишилося. Миш та крис варили. Вкинуть з усім в кип’яч на пару хвилин. Так з усім і їли аби що-небудь. А коли вдавалося ховраха спіймати, то вже свято було!»

Жертвами сталінських репресій стало понад  50 мільйонів     радянських громадян.  О.Солжиніцин

Нарком внутрішніх справ Української РСР В. Балицький  аби вислужити­ся перед ЦК ВКП(б) подав "за­явку", що в республіці негайно підлягають репресіям 27 ти­сяч чоловік, з них за першою категорією, тобто розстрілу — 7,8 тисячі. По Дніпропетровській області, в яку тоді входила нинішня Запорізька область, потрібно було репресувати 3 ти­сячі осіб, з них за першою категорією — одну тисячу.
Після знищення безвинних українців  Балицький знову  просить М. Єжова збільшити їм "ліміти" на відстріл і стертя в "табірний порох" "ворогів народу".
Рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 31 січня 1938 року:
"... а) Принять предложение НКВД СССР об утверждении дополнительного количества подлежащих репрессии бывших кулаков, уголовников и активного антисоветского злемента по следующим краям, областям и республикам:

…3.Украинская ССР - 6000 чел. по 1 категории и 1000 ч. по 2-й…
Через півмісяця, тобто 17 лютого того ж 1938 року те ж саме Політбюро ЦК ВКП(б) постановляє: "Дополнительно разрешить НКВД Украины провести аресты кулацкого и прочего антисоветского элемента и рассмотреть дела их на тройках, увеличив лимит для НКВД УССР на тридцать тысяч".







Під час репресій для отримання зізнання широко застосовували тортури, санкціоновані особисто Сталіним. Колишній помічник Генерального прокурора СРСР В.Ілюхін стверджував, що застосовувалось 26 способів незаконного  одержання  свідчень у затриманих. Це так звані «стійки», «конвеєрні допити», карцер, розміщення в холодних або дуже жарких приміщеннях, позбавлення сну, їжі, води тощо. Із спогадів заступника командуючого Забайкальським воєнним округом комкора Лісовського «…Били жестоко, со злобой. Десять суток не дали минуты сна, не прекращая истязаний. После этого послали в карцер… По 7-8 часов держали на коленях с поднятыми вверх руками или сгибали головой под стол и в таком положении я стоял также по  7-8 часов. Кожа на коленях вся слезла, и я стоял на живом мясе. Эти пытки сопровождались ударами по голове, спине»

Фальшування

 25 вересня 1937 року начальник Червоноармійського районного відділення міліції (нині Вільнянський районний відділ внутрішніх справ) сержант міліції Васильченко за сфабрикованими матеріалами порушив кримінальну справу проти жителів с. Микільське Юліуса Зелих, Олександра Гречки і мешканця с. Новоукраїнка Дмитра Носача, які "систематично" проводили серед робітників радгоспу "Червоне Запоріжжя" контррево­люційну агітацію.
І вже 5 жовтня 1937 року, тобто на 10-й день після арешту, "трійка" УНКВС по Дніпропе­тровській області засудила Юліуса Зелиха і Олександра Гречку до розстрілу. Вирок над ними був виконаний 20 жовтня 1937 року о 1 годині ЗО хв. ночі в м. Запоріжжі .
Дмитро Носач був засуджений до  10 років концта­борів, з яких він не повернувся.
Всі реабілітовані Запорізьким обласним су­дом  25 лютого 1959 року.


 
Розстріл фальсифікаторів

25 березня 1938 року УНКВС по Дніпропетровській області були арештовані за фальсифікацію кримінальних справ на "ворогів народу" співробітники міліції Молочанського районного відділу НКВС Наталін-Шварцман,  Шрамко та Генріхс, які сфальсифікували за дуже короткий проміжок часу 40 справ на жителів Молочанського району... Вони були розстріляні…








Комментариев нет:

Отправить комментарий