Життя людини - аніщо

Цю справу аж ніяк не можна було назвати простою або рядовою. Банда, члени якої з 1997 по 1999 роки діяли на території південно-східного регіону країни, залишила по собі довгий шлейф злочинів і шість трупів. Довелося чимало попрацювати над її знешкодженням, але під кінець доля посміхнулася оперативникам. На одній із спільних нарад підрозділів управління карного розшуку УМВС України в За­порізькій області з'ясувалося, що членами цього угрупування, з різних, правда, причин, зацікавилися одразу

два відділи. Спільними зусиллями їх працівникам вдалося швидко встановити ті нечисленні деталі, яких досі не вистачало для успішного завершення справи.

...Сергій Воробйов (імена та прізвища змінені) знайшов спосіб, як швидко і ефективно усунути від справ колишнього партнера по "бізнесу". Вони не поділили прибутки, які отримували, за­безпечуючи "дах" підприємцю, що працював на такому прибутковому напрямку, як енергоринок. Партнерство закінчилося, а претензії залишилися. Колишній партнер не просто "кинув" братву заради високих баришів; по кримінальних колах пішли чутки, що спокійно жити Воробйову і його новому "колезі" Олексію Грачову залиши­лося недовго. Ситуація перейшла в категорію неприпус­тимих, і Сергій вирішив ударити першим. Що ж, в бізнесі завжди перемагає той, хто діє швидше, подумає не дуже вимогливий читач. Так, якщо мова йде про операції з то­варом. Однак цього разу йшлося про маніпулювання людськими долями. З того часу, як Воробйов знайшов рішення своєї проблеми, шансів залишитися живим у "охороняємої особи" практично не залишилося.

Як і у всякій порядній банді у Воробйова був свій ви­конавець - спеціаліст по брудній роботі. Саме йому, 29-річному, двічі засудженому уродженцю Донецька Миколі Чудакову, він зателефонував, тільки-но визначився щодо характеру покарання колишнього спільника. Події роз­горталися по всіх законах детективного жанру. Чудакову показали майбутніх жертв, їх автомобіль, помешкання. З планом дій він визначився досить швидко. Діяти вирішив, тільки-но Воробйов і Грачов передали йому зброю.

З протоколу огляду місця пригоди:. «На місці розстрілу в автомобілі "Ягуар" двох чоловіків 26 травня 1998 року знайдені двадцять шість стріляних гільз калібру 7,62мм для АКМ». Трохи пізніше судовий медик констатує у одного із убитих дев'ятнадцять, а у другого сорок (!) во­гнепальних поранень.

Той факт, що новоявлений кілер зробив свою спра­ву професійно, порядком ускладнило процес збирання доказів причетності до розстрілу "Ягуару" Воробйова та його подільників. Тим не менше, незважаючи на нега­тивні нюанси розслідування, працівники запорізького карного розшуку не випускали своїх "підшефних" з поля зору. Оперативники розповідають, що група відзначала­ся винятковою мобільністю, злочинці мали широкі міжрегіональні зв'язки в кримінальному середовищі, а всі свої злочини здійснювали з особливою зухвалістю.

Саме так можна охарактеризувати скоєний членами банди злочин, який пізніше звинувачення кваліфікувало як шахрайство. Завдяки нахабності і прекрасній режисурі свого ідейного вдохновителя злочинці заволоділи пре­стижною іномаркою дніпропетровського підприємця, а потім легалізували її і продали у Запоріжжі. Оскільки по­терпілий так і не звернувся в міліцію, розкриття цього зло­чину можна вважати подарунком запорізьких оперативників своїм дніпропетровським колегам. Останні не тільки порушили кримінальну справу, а й успішно передали її до суду.

Отже, на момент скоєння свого другого розстрілу діяльність кримінальної трійці була непогано висвітлена в матеріалах оперативно-розшукової справи. Те, що стало­ся влітку минулого року в Маріуполі, дало в руки опера­тивникам недостаючі козирі.

...Колишній "співробітник" Воробйова, якому за див­ним збігом обставин постійно доручали найважчу роботу, уже деякий час був незадоволений матеріальною оцінкою своєї участі в "загальній справі". Він вирішив змінити ше­фа і вимагати справедливої компенсації А нові "партне­ри" підказали, як задовольнити свої матеріальні амбіції.

Коли жінка розповіла Сергію, як просто біля під'їзду двоє незнайомців, накинувши їй на шию зашморг, забра­ли документи і ключі від автомобіля, Воробйов перегнав свою красуню "Мазду" на іншу платну стоянку. Однак це не допомогло. Уже ввечері йому стало відомо, що машина зникла.

Втім, ненадовго. Через кілька днів пошуків Чудаков відвіз Воробйова та Грачова в Маріуполь, по вулицях якого роз'їжджали у "чесно відібраній" "Мазді" троє ображчиків. За кілька днів бандити до деталей з'ясували маршрут, яким компанія на вкраденому автомобілі щове­чора відправлялася до матері одного з чоловіків. Розро­били план дій. В сусідньому Донецьку купили зброю. Пізно ввечері, пропустивши "Мазду" вперед, Чудаков пе­редав кермо своєї іномарки Воробйову, взяв сумку з ав­томатом і став чекати поки приречений автомобіль по­вернеться до нього із-за закруглення шляху. Коли метрах в двадцяти попереду спалахнули фари, Чудаков відкрив стрільбу. В "Мазді" знаходилися троє чоловіків і дві мо­лоді жінки...

З протоколу огляду місця пригоди: «На місці розстрілу автомобіля "Мазда" і його пасажирів знайдені 42 стріляні гільзи від автомату АКМ». Чоловік, який сидів за кермом, отримав шістнадцять вогнепальних поранень, троє інших потерпілих - тринадцять. Єдиний вцілілий учасник кривавої розборки зобов'язаний своїм життям тому факту, що один з патронів заклинило...

Після здійснення злочину запоріжці відправилися додому, але почувалися там уже не дуже впевнено. Коли працівники управління карного розшуку прийняли рішен­ня про затримання членів банди Воробйова, сліди привели їх до сонячної Одеси. Свою роботу в південному місті четверо запорізьких сищиків почали... з прогулянки містом. Кілька днів пішли на те, щоб встановити, де саме базуються підопічні.

А потім була операція в напівзаселеному будинку, яку проводили з допомогою працівників місцевого "Беркуту". Довге спостереження за об'єктами з даху сусіднього бу­динку і розблокування кодового замка на під'їзді. Напру­жений момент прийняття рішення про штурм квартири і спокійна відповідь на традиційне "Хто там?" - "За­порізький карний розшук".

Злочинці знали, хто саме чекає їх за дверима. Як зна­ли і те, що залишитися безкарними у них немає жодних шансів.

Сьогодні матеріали кримінальних справ, порушених за фактами скоєння злочинів Воробйовим і його подільниками, передано до суду. На жаль, маріупольсько­го. Тому запорізькі сищики не мають детальної інформації про хід процесу. Але дуже сподіваються, що, попри всі можливі ускладнення їхні колишні "клієнти" отримають, як-то кажуть, по максимуму.

Чому? Причина дуже проста. Кожний з тих, кому до­велося займатися цією непростою справою, глибоко пе­реконаний: люди, здатні без жодних вагань жертвувати людським життям задля задоволення власних амбіцій, не мають права на будь які прояви милосердя  з боку суспільства. Газета «На грані» від 20.12.2000 р