Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

понедельник, 15 февраля 2016 г.

Наши в Афганистане


Запах гари, свист пуль
Я припомнил, браток,
Как пришли мы в Афган,
Выполняя свой долг.
Мы глотали в пути
Кандагара пески,
Перепады высот
Нам давили виски.
От разрыва вставала
Земля на дыбы,
И «вертушки» от нас
Уносили гробы…
Из стихотворения «Афган» Владимира Фомина


http://www.youtube.com/watch?v=ip8CNolguI4&feature=youtu.be 


Учасник бойових дій в Афганістані
Холодний Віктор Іванович
У серпні 1988 був відряджений до м. Кабул у ДРА. Службу проходив на посаді борт-техніка гелікоптера МІ-8. У грудні 1988 отримавши контузію після вибуху реактивного снаряду повернувся до СРСР.


 Холодний В.І. (праворуч) з інженером ескадрилії на фоні свого гелікоптера МІ-8.

 Холодний В.І. (ліворуч) разом із товаришем Гайваровським О.Г. біля гелікоптера МІ-8.


Фото 003 – Холодний В.І. Пост 34, висота 2700 м.

Фото 004 – Холодний В.І. ( ліворуч) разом із товаришем Гайваровським О.Г. на аеродромі.

Фото 005 – Товариш Холодного В.І. Чинін С.В. м. Баграм ДРА.

Фото 006 – Холодний В.І. (праворуч) з товаришем по службі.

Фото 007 – Холодний В.І. з однокласниками по військовому училищу Рабикіним В. та Слабинським І., з якими зустрівся у ДРА, на фоні місця проживання, так званого «модуля».

Фото 008 – Товариш Холодного В.І. Рабикін В. у кімнаті «модуля» з кулеметом «ПКТ».

Фото 009 – 15.08.1988 р. прощання із загиблими внаслідок розриву реактивного снаряду, перед відправленням до СРСР.

Фото 010 – Командир екіпажу капітан Хрипач М. Загинув у віці 28 років внаслідок збиття його гелікоптера.

Фото 011 – Капітан Хрипач та майор Алімбеков (третього не памятає)

Фото 012 – «Модуль» після потрапляння в нього реактивного снаряду. Загинуло 13 військовослужбовців, 49 поранених, 15 контужених.

Фото 013 – Район Спінзар у м. Кабул. Сюди військові приїздили за сувенірами, товарами, пам’ятними речами.


Фото 014 – Товариш Холодного В.І. Гайваровський О.Г.



Учасник бойових дій у Афганістані
Ковальчук Микола Миколайович
Термін перебування у ДРА : з квітня 1984 року до жовтня 1985 року
Місце дислокації: м. Джалалабад, Афганістан
Посада: старший механік водій БМД 66-ї мотострілкової бригади





Учасник бойових дій у Афганістані
Спиця Анатолій Вікторович
З 12.08.1980р. по 04.05.1981р. приймав участь у бойових діях на території Афганістану. Місце дислокації – провінція  Кундуз
Посада – радіомеханік 1-го класу , в обов’язки якого входило обслуговування радіостанцій та забезпечення радіопідтримки бойових вильотів гвинтокрилої авіації.



Учасник бойових дій у Афганістані
Плохий Валерій Іванович
Термін перебування у ДРА: з березня 1982 року до вересня 1983 року Місце дислокації: м. Баграм, провінція Парван
Посада: механік водій окремого розвідувального батальйону №781







Учасник бойових дій у Афганістані
Животов Олег Іванович
Термін перебування у ДРА: липень 1986 – квітень 1988 р.р.
Місце дислокації: м.Кабул, провінція Шендант,
Посада під час перебування в Афганістані: командир мінометного розрахунку.





Учасник бойових дій у Афганістані
Дон Геннадій Миколайович
 командир відділення зв'язку 1-ї  мінометної батареї 1- го    мотострілецького батальйону 860-го окремого механізованого полку з 1981 по 1983 рр. в г.Файзабад (ДРА),  учасник ліквідації на ЧАЕС, колишній командир взводу спецпідрозділу міліції "Титан" УДСО УМВС



















Учасник бойових дій у Афганістані
Саламаха Валерій Костянтинович
старший навідник мінометного взводу
обмеженого контингенту радянських військ у ДРА.
 Місце дислокації - м. Кабул.
                                    

                                    Спогади про службу в Афганістані
                                    Саламахи Валерія Костянтиновича


            У 1986 році я проходив службу в учбовому підрозділі у м. Кушка (сама південна частина СРСР).
            Після 3-х місяців служби нам (солдатам строкової служби) запропонували  відправитися на службу до ДРА. Я погодився й написав рапорт. Перед відправкою нас дуже ретельно перевіряли, щоб нічого «зайвого» (гроші, особисті речі, які нам присилали з дому, фотографії) ми з собою не брали. Так як мені було лише 18 років особливого страху перед відправкою я не відчував. По прильоту до Кабулу ми висадились із літака і перше, що побачили, був літак поряд, куди загружали  «вантаж-200» (цинкові гроби  із загиблими  військовими).  Один із командирів, які нас супроводжували сказав; «Не буде голови на плечах – додому відправитись як вони у цинкових гробах».   Нас прибуло приблизно 40 чоловік. Військові забирали по декілька солдат. Мене забрали до артилерійської військової частини, яка знаходилась на точці «Теплий стан» на виїзді з Кабулу. Там видали форму  для військовослужбовців, які знаходились в ДРА (бушлат шапку,  так як було досить холодно).
            Я був мінометником. Моїм командиром був лейтенант Олег Стасовський (теж із Запоріжжя). Нашою задачею були виїзди у визначені командуванням квадрати для виявлення скупчень бойовиків. Ми з мінометами виїжджали на БТРі до точки  призначення.
Пам’ятаю наш перший виїзд: розташувались на висотці, наш командир став передавати командуванню координати скупчення душманів. Почався обстріл як з боку бойовиків так і з нашої сторони. Фактично снаряди з обох боків літали у нас над головами. Після виконання завдання  командир прямо на висотці  оголосив нам, молодим солдатам, подяку за те, що вистояли у першому бою та залишилися живими.
            Своїй мамі  я не писав, що був в Афганістані так як вона була інвалідом (глухонімою) - не хотів її турбувати. Повідомив про це лише старшій сестрі та тітці.
            Під час бойових операцій більш досвідчені бійці, які давно були в Афганістані підтримували нас та підказували як треба діяти. Але треба відзначити, що в частині мала місце «дідівщина» (приходилося ходити в наряди за «дідів», були й інші прикрі непорозуміння).  У частині  недобре відносились до тих (незважаючи на термін служби), хто з будь-яких причин уникав бойових виїздів та залишався у розташуванні.   
            За  моїми спостереженнями афганці дуже  злопам’ятні  і  за кожного свого убитого (навіть якщо той намагався пробратися на територію частини, щоб щось  украсти)  мстяться до тих пір, поки не вб’ють когось із радянських солдат.

 За територію частини самостійно нам виходити не дозволяли, але були солдати, які без дозволу виходили до місцевих магазинів. Незважаючи на те, що афганці тоді жили як у 14 столітті і, на наш погляд, дуже бідно,  в магазинах у них було всього в достатку.
            Перед виводом радянських військ у квітні 1988 року нас відправили в гори  на заставу над  Кабулом (на перевал) для забезпечення безпечного виводу радянських військ  з Кабулу.
1 січня 1989 року до застави на перевалі приїхав старшина з нашої частини, повідомив, що мене демобілізовано, забрав та відвіз до Кабульського аеропорту. Там старшина сказав, щоб я летів додому, так як у мене сімейні обставини. Але що трапилось  не пояснив. Я вилетів у Ташкент, а потім додому.
            Протягом всієї служби в ДРА я отримував листи, що все добре, всі живі та здорові, і лише по прибуттю додому я дізнався, що за сімейні обставини мав на увазі старшина: мама з армії мене не дочекалась - у жовтні 1988 року вона померла.  Сестра розповідала потім, що телеграмою  повідомляла військкомат про смерть мами, але мені про це в Афганістані не сказали.





Учасник бойових дій в Афганістані

Євтушенко Юрій Михайлович 
перебував по лінії МВС  у Демократичній Республіці Афганістан у м. Герат з червня 1980 року до квітня 1981 року. Нагороджений державними нагородами. Після повернення на Батьківщину провів  пошукову роботу та видав Книгу-меморіал пам’яті воїнів-запоріжців, що загинули в Афганістані та других локальних війнах. При створенні цієї книги суттєву допомогу надав афганець,    генерал-лейтенант міліції            П’янтковський А.Г.



Учасник бойових дій в Афганістані
ГУНАЗА ВАЛЕНТИН ГРИГОРОВИЧ
з 03.08.1980 по 27.04.1981 рр. проходив службу у Кабулі у загоні спецпризначення «Кобальт» (до обов’язків відносилось отримання оперативної інформації про місцезнаходження бандформувань).
Нагороджений медаллю «За бойові заслуги», державною нагородою ДРА,    цінним  подарунком – фотоапаратом «ФЕД - 5В» (Наказ МВС СРСР № 3 від 11.01.1983 р.)




Учасник бойових дій в Афганістані
Білик Руслан Володимирович
Знаходився в ДРА  з травня 1987  по лютий 1989 року (пр. Кілогай), заступник командира взводу. Нагороджений медалями “За бойові заслуги”, “Від вдячного афганського народу”









Учасник бойових дій в Афганістані
Почка Володимир Григорович
 Знаходився ДРА з 02 лютого 1986 р. по 16 листопада 1987 р.
(м. Джелалабад), водій  роти матеріально-технічного забезпечення.









Учасник бойових дій в Афганістані
Разумов Олексій Дмитрович
Знаходився в ДРА з 17 травня 1984 по 22 травня 1986 р. (провінція Герат), оперативний співробітник з питань виховної роботи. Нагороджений  орденом ДРА «За хоробрість», медаллю “За бойові заслуги”.




Учасник бойових дій в Афганістані
Поздняк Валерій Іванович
Проходив строкову службу в ДРА  з червня 1982 р. по
травень 1984 р. (м.Шинданд)

















Учасник бойових дій в Афганістані
Скрипник Микола Вікторович
Проходив строкову службу в ДРА з 20.06.1982 по 09.01. 1984 р.
(м. Шинданд),  командир відділення тяги артилерійського дивізіону.



Учасник бойових дій в Афганістані
Тритинеченко Андрій Юрійович
Знаходився в ДРА з 11.05.1987 р. по 19.02.1989 р. (провінція Хайратон), механік - водій автомобіля МАЗ 537




Учасник бойових дій вАфганістані 
Голін Андрій Володимирович
  Знаходився в ДРА з     13 листопада 1983 до 26 квітня 1985
(м. Кандагар). механік-водій ППР, згодом командир відділення окремого гелікоптерного полку.








Учасник бойових дій в Афганістані
Зискун Олександр Іванович
Знаходився в ДРА з  1981 р. по 1983 р. (м.Хайратон, Пулі-Хумрі), командир роти підвозу пального  659-го окремого автомобільного батальйону.







Учасник бойових дій в Афганістані
Ілієнко Василь Андрійович
знаходився в ДРА   з квітня 1982 року по листопад 1983 року водієм-механіком БТР.
Місце дислокації м. Кабул




Учасник бойових дій в Афганістані 
Зоркальцев Володимир Петрович
знаходився в ДРА  з 03.05.1985 р. по 04. 05.1987  р.  командиром відділення  п/п 86997




Учасник бойових дій в Афганістані 
Кузовий Сергій Ілліч
знаходився в ДРА  з березня 1983 р. по травень 1985 р.
рядовим  п/п 51087 та 51932




Учасник бойових дій в Афганістані
Тарасов Геннадій Вікторович
знаходився в ДРА  з 27.12.1983  р. по 23.12.1985 р.  
у 650-му ордена Олександра Невського мотострілецькому розвідбатальйоні                         водієм-механіком БТР





Учасник бойових дій в Афганістані
Шамрай Сергій Дмитрович 
знаходився в ДРА  з серпня 1984 року по серпень 1986 року.
Місце дислокації провінція Бадагшан м. Файзабад.
Механік-водій МТЛБ, командир відділення тяги.




















Учасник бойових дій в Афганістані 
Пушкін Володимир Володимирович
знаходився в ДРА  з червня 1988 р. по лютий 1989 р., рядовий, п/п 94559, нагороджений медалями “Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу”, “За бойові заслуги”




Учасник бойових дій в Афганістані 
 Юревич Іван Вікторович
знаходився в ДРА  з 08.02.1985 р. - 01.11.1986 р
рядовим п/п 71205, нагороджений медаллю “За відвагу”




Учасник бойових дій в Афганістані 
         БАРАНОВ Геннадій Леонідович
знаходився у ДРА  з
 30.04.1982 по 21.10.1983    рядовим  п/п 97978 




Учасник бойових дій в Афганістані 
Адамов Юрій Дмитрович
знаходився у ДРА  з
03.02.1986 р. по 13.11.1987 р., рядовий, сапер,
п/п 88870




Учасник бойових дій в Афганістані 
Маслов Юрій Петрович
знаходився у ДРА  з травня 1987р. – по січень 1989р.,
 заступник командира взводу.




Учасник бойових дій в Афганістані 
Павелко Віктор Володимирович
знаходився в ДРА  з лютого 1985 р. по квітень 1986 р.,  старший механік-водій танкової роти. Нагороджений медаллю “Від вдячного афганського народу”.




Учасник бойових дій в Афганістані
 Левчук Сергій Іванович 
знаходився в ДРА  з 27.05.1982 р. по 05.05. 1984 р., заступник командира взводу.
Нагороджений медаллю “Від вдячного афганського народу”.







Учасник бойових дій в Афганістані 
Олійник Олександр Васильович
знаходився в ДРА  з 09.1985 по  06.1986 у
м.Мазорі-Шеріф, Заступник командира  радіолокаційного взводу.







Учасник бойових дій в Афганістані 
Муталієв Руслан Мусійович
 знаходився в ДРА  з 02.1984 - 12.1985
(кішлак Кайсар), мінометник.
Нагороджений медаллю "Від вдячного афганського народу".




Учасник бойових дій в Афганістані 
Лузан Олександр Михайлович,
знаходився в ДРА  з 15.05.1988 - 15.02.1989
(Кундуз), кулеметник.
 Нагороджений медаллю "Від вдячного афганського народу".




Учасник бойових дій в Афганістані 
Мурка     Іван  Пантелеймонович
знаходився в ДРА  з 04.02.1986 р. по 20.11.1987 р.
(Паншерська ущелина), санінструктор батальйону.
Нагороджений медаллю "За відвагу"





Учасник бойових дій в Афганістані 
Ліннік Сергій Григорович
знаходився в ДРА  з 1984  по 1986 р., водій.






Глушич Віктор Вільямсович
Посада на період відрядження до Афганістану молодший сержант, командир відділення артилерійського дивізіону танкового полка.
Регіон та термін перебування Шиндант, червень 1983 по квітень 1985.









НОСКО Андрій Петрович
Проходив службу в в/ч пп 93992 (Афганістан) з 30.06.1983 по 03.05.1985
Місце дислокації – м. Джелалобад (Афганістан)
Посада – Командир пересувного зенітно-ракетного комплексу.
Нагороди:
-         Медаль «За боевые заслуги»
-         Медаль «За отвагу»


















Подполковник милиции  Ткаченко Виталий Ильич

  С 30.08. 1980 по 06.04.1981 - откомандирован в краткосрочную командировку в Демократическую Республику Афганистан в звании капитана милиции.
             По прибытию в Представительство МВД СССР при МВД ДРА в Кабуле назначен инструктором по обучению солдат батальонов царандоя и   3-х отрядов «Защитник революции».
       С его участием разработано 2 специальные программы, по которым в кратчайший срок было обучено 500 солдат  батальонов царандоя и 300 активистов. Участвовал в работе поисковой группы и в работе подвижного КПП.
            За время прохождения службы награждён: знаком «Отличник милиции», медалью «За безупречную службу» 3 степени (1983г), 2 степени (1988г.), Грамотой президиума  ВС Украины  от 28.12.1988 года.





Майор милиции Кулёк Александр Александрович.

             С 10.08. 1981 по 24.03.1982г.г. - откомандирован в краткосрочную командировку в Демократическую Республику Афганистан в звании старшего сержанта милиции. По прибытию в Представительство МВД СССР в Кабуле назначен в отряд специального назначения МВД СССР «Кобальт-2». Проходил службу в должности водителя в представительстве МВД СССР при МВД ДРА.
            Из характеристики: «Зарекомендовал себя опытным сотрудником. Выезжал на обеспечение специальных мероприятий, проводимых сотрудниками представительства. Вёл себя смело, решительно, грамотно, не допускал случаев потери личного состава в сложной обстановке г. Кабула. За достигнутые успехи в борьбе с контрреволюционерами в ДРА - признавался лучшим водителем. Представлен к поощрению правами Министра внутренних дел СССР».
За исполнение интернационального долга награждён знаком  «Отличник милиции»(1981г.).




Подполковник милиции  Харев Юрий Захарович

  С 20.08.1981 по 30.07.1984г.г. откомандирован в краткосрочную командировку в Демократическую Республику Афганистан в звании майора милиции.
По прибытию  был назначен старшим оперативным советником в провинции Вардак. Там было образован  отряд, в который входили советники по линии МВД, КГБ и армии. Такая же группа — с афганской стороны: представители царандоя (милиции), ХАД (КГБ).
            Через полгода Харёв  Ю.Г.  вернулся в Кабул в связи с тем, что жители провинции Вардак заявили о своем нейтралитете. Был назначен старшим оперативным советником при начальнике оперативного управления и начальнике управления кадров МВД ДРА.
При его участии введены новые формы и методы отбора и направления афганских сотрудников в учебные заведения МВД СССР. Также уделял много внимания вопросам, связанных с расстановкой руководящего состава ОВД ДРА.
 В 1983 году Харёву Ю.З., в порядке поощрения, было досрочно присвоено звание подполковника милиции.
   За выполнение интернационального долга и личное мужество награждён афганским орденом Дружбы народов и медалью «За мужество и доблесть».
   После возвращения из Афганистана, в 1984 году Харёв Ю.З. был назначен  начальником   управления милиции г. Запорожья.  
  




Майор милиции в отставке Тищенко Анатолий Михайлович

             С 25.03.1981 по 24.05.1982г.г. - откомандирован в краткосрочную командировку в Демократическую Республику Афганистан в звании старшего лейтенанта милиции.
            По прибытию в Представительство МВД СССР в Кабуле назначен в отряд специального назначения МВД СССР «Кобальт-2». Проходил службу водителем во взводе  охраны команды оперативного отряда. Выезжал на обеспечение специальных мероприятий, проводимых сотрудниками представительства МВД СССР при МВД ДРА. Вёл себя смело, решительно, грамотно, не допускал случаев потери личного состава в сложной обстановке г. Кабула. Он был одним из лучших водителей представительства.
За время прохождения службы награждён:  знаком МВД СССР «Отличник милиции»(1982) , медалями «За безупречную службу» 3 степени (1984) и 2  степени (1989).

           



Прапорщик милиции Примак Виктор Петрович.

             С 26.02.1981 по 05.04.1982г. - откомандирован в краткосрочную командировку в Демократическую Республику Афганистан в звании старшины милиции. По прибытию в Представительство МВД СССР в Кабуле назначен в спецотряд, а затем механиком водителем при представительстве МВД СССР при МВД ДРА.
            Из характеристики: «Зарекомендовал себя трудолюбивым и инициативным сотрудником. Быстро освоил и содержал в полной готовности закреплений за ним бронетранспортер, что способствовало успешному выполнению оперативных заданий группы. В составе группы принимал участие в боевых действиях, проявив при этом профессиональное мастерство водителя,  смелость, выдержку и находчивость.  26 августа 1982 года возле кишлака Шукархани провинции Герат, бронетранспортёр, которым управлял Примак В.В., подвергся обстрелу мятежниками. Оперативная группа вынуждена была принять бой, в ходе которого уничтожено 7 и ранено четыре боевика. Двух бандитов огнём из пулемёта уничтожил Примак В.П.».  За успешное выполнение задания по оказанию интернациональной помощи Демократической республике Афганистан  Указом Верховного Совета СССР от 23.01.1984 № 10703- Х, он награждён медалью «За боевые заслуги», а в 1988 году, за воинскую доблесть при выполнении интернационального долга  в республике Афганистан, Примак В.П. награждён Грамотой Верховного Совета ССР (Указ ВС СССР от 28.12.1988г.)
            За время прохождения службы награждён знаком «Отличник милиции», медалью «За безупречную службу» 3   степени (1984г.), 2  степени (1989).





Полковник внутренней службы Кудинцев Виктор Афанасьевич

            С 30.08.1980 по 06.04.1981г. - откомандирован в краткосрочную командировку в Демократическую Республику Афганистан в звании майора внутренней службы. По прибытию в Представительство МВД СССР в Кабуле прошёл кратковременный  курс подготовки на пункте сбора, а в ноябре 1980 года назначен командиром группы работников УТУ, который входил в состав группы «Кобальт» в провинции Герат.
Принимал активное участие в совместных мероприятиях группы «Кобальт» и подразделений  Советской Армии, в боевых условиях, дежурствах на КПП. В декабре 1980 года правительство ДРА приняло решение об открытии в провинции Герат перевалочно-фильтрационного пункта для временного помещения в него лиц в ходе проведения войсковых операций. В короткий срок, благодаря активной работе Кудинцева и его группы, совместно с руководством провинции был решён вопрос о строительстве перевалочно-фильтрационного пункта, комплектовании штатов, выделении личного состава для охраны, а также её вооружения. Также ним были разработаны временные инструкции, определяющие функциональные обязанности сотрудников частей и служб. Пункт был открыт через 2 месяца после начала работ по строительству. Проводимая Кудинцевым В.А работа по обучению афганских офицеров-сотрудников ПФП способствовала укреплению авторитета группы советских специалистов.
             За успешное выполнение задания по оказанию интернациональной помощи Демократической республике Афганистан награждён ценным подарком - часами «Полёт» (приказ МВД СССР № 224л/с от 28.06.1981г.).
            За время прохождения службы награждён орденом «Знак Почёта» (Указ Президиума ВС СССР от 15.01.1971г.), медалью «За безупречную службу» 3 степени (1972г.), 2 степени (1977г.) и 1 степени (1983г.).   




Мишко Леонід Леонідович народився 10 травня 1966 року в смт. Куйбишеве Куйбишевського району Запорізької області. Під час строкової військової служби в Збройних Силах СРСР, в період з 13 листопада 1984 року по 06 лютого 1987 року приймав участь в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан. Після звільнення в запас
поступив на службу в органи внутрішніх справ СРСР, а потім України, де проходив службу з 29 грудня 1992 року до 06 травня 2003 року. Остання займана посада перед виходом на пенсію –  оперативний уповноважений відділу карного розшуку Куйбишевського районного відділу УМВС України в Запорізькій області. Спеціальне звання на теперішній час – капітан міліції у запасі.

За час служби в Збройних Силах СРСР і органах внутрішніх справ України та після виходу на пенсію, за багаторічну сумлінну службу та активну громадську діяльність, Мишко Л.Л. нагороджений медалями: «Воїну-інтернаціоналісту», «Воїну- інтернаціоналісту від вдячного афганського народу», «70 років Збройних Сил СРСР», «Захиснику Вітчизни», також нагороджений багатьма Почесними грамотами Запорізької обласної ради, Запорізької обласної державної адміністрації, Головного управління МВС України в Запорізькій області, грошовими винагородами та неодноразово оголошувалися подяки.
Мишко Леонід Леонідович має статус «Учасник бойових дій».
Мишко Л.Л. є активним членом Куйбишевської районної громадської організації пенсіонерів МВС України. Він постійно приймає участь у заходах які проводить організація і надає посильну допомогу у вихованні молодих співробітників районного відділу на кращих традиціях старшого покоління.




        Смоляний Олег Якович народився 14 грудня 1967 року в с. Мар'янівка Куйбишевського району Запорізької області. Під час строкової військової служби в Збройних Силах СРСР, в період з 05 серпня 1986 року по 11 травня 1988 року приймав участь в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан. Після звільнення в запас поступив на службу в органи внутрішніх справ СРСР, а потім України, де проходив службу з 01 жовтня 1988 року до 17 лютого 1998 року. Остання займана посада перед виходом на пенсію – оперативний уповноважений відділення карного розшуку Бердянського міського  відділу УМВС України в Запорізькій області. Спеціальне звання на теперішній час – капітан міліції у запасі.
   За час служби в Збройних Силах СРСР і органах внутрішніх справ України та після виходу на пенсію, за багаторічну сумлінну службу та активну громадську діяльність, Смоляний О.Я. нагороджений медалями: «Воїну-інтернаціоналісту», «Воїну- інтернаціоналісту від вдячного афганського народу», «70 років Збройних Сил СРСР», «Захиснику Вітчизни», також нагороджений багатьма Почесними грамотами Запорізької обласної ради, Запорізької обласної державної адміністрації, Головного управління МВС України в Запорізькій області, грошовими винагородами та неодноразово оголошувалися подяки.
Смоляний Олег Якович має статус «Учасник бойових дій».
Смоляний О.Я. є активним членом Куйбишевської районної громадської організації пенсіонерів МВС України. Він постійно приймає участь у заходах які проводить організація і надає посильну допомогу у вихованні молодих співробітників районного відділу на кращих традиціях старшого покоління.



        Чох Сергій Павлович народився 03 серпня 1968 року в с. Мар'янівка Куйбишевського району Запорізької області. Під час строкової військової служби в Збройних Силах СРСР, в період з 16 лютого 1987 року по 04 серпня 1988 року приймав участь в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан. Після звільнення в запас поступив на службу в органи внутрішніх справ СРСР, а потім України, де проходив службу з 20 квітня 1989 року до 21 квітня 2004 року. Остання займана посада перед виходом на пенсію – міліціонер-водій служби забезпечення Розівського районного відділу УМВС України в Запорізькій області. Спеціальне звання на теперішній час – старшина міліції у запасі.
        За час служби в Збройних Силах СРСР і органах внутрішніх справ України та після виходу на пенсію, за багаторічну сумлінну службу та активну громадську діяльність, Чох С.П. нагороджений медалями: «Воїну-інтернаціоналісту», «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу», «70 років Збройних Сил СРСР», «Захиснику Вітчизни», також нагороджений багатьма Почесними грамотами Запорізької обласної ради, Запорізької обласної державної адміністрації, Головного управління МВС України в Запорізькій області, грошовими винагородами та неодноразово оголошувалися подяки.
Чох Сергій Павлович має статус «Учасник бойових дій».
Чох С.П. є активним членом Куйбишевської районної громадської організації пенсіонерів МВС України. Він постійно приймає участь у заходах які проводить організація і надає посильну допомогу у вихованні молодих співробітників районного відділу на кращих традиціях старшого покоління.





Мирко Сергей Викторович, заместитель начальника следственного управления ГУМВД Украины в Запорожской области в 1989-2008 гг., проходил службу в ДРА с 2.11.1987 г. по 12.03.1989 г. водителем в/ч 51931 в 101 мотострелковом полку 5-й гвардейской Невельской дивизии в провинции Герат. Награжден правительственными наградами СССР и ДРА.





БИЛЫК СЕРГЕЙ ПЕТРОВИЧ, уволился с должности старшего оперуполномоченного УБОП УМВД Украины в Запорожской области. Пересёк границу Афганистана 20.01.  1979 г. Службу проходил в 70-й Гвардейской отдельной мотострелковой бригаде до 27.05.1981г. заместителем командира мотострелкового взвода. Бригада располагалась рядом с Кандагарским аэродромом, это примерно в 11 км. от г. Кандагар (второй по величине город в Афганистане) в сторону Пакистана. Бывал в городах Герат, Кабул, Шинданд. Уволился в звании старшины. Был ранен.





 
Полковник милиции Ефименко Роберт Алексеевич.

            С 30.08.1980 по 26.04.1981г.г. - откомандирован в краткосрочную командировку в Демократическую Республику Афганистан в звании майора милиции. По прибытию в Представительство МВД СССР в Кабуле назначен в отряд специального назначения МВД СССР «Кобальт-2».
            Из служебной характеристики: «Работал в группе сотрудников царандоя. В ходе реализации полученных сообщений изъял 4 ствола оружия, антитеррористическую литературу и листовки, ценностей и денег на сумму 200 тысяч афгани. Ним было выявлено 17 человек, поддерживающих связи с контрреволюционерами, 19 притоносодержателей.
Активно учувствовал в общественной жизни группы, являлся пропагандистом и членом редколлегии. Кандидат в мастера спорта по пулевой стрельбе».
За добросовестное выполнения спецзадания награжден ценным подарком -фотоаппаратом «ФЭД-5-В».












Полковник милиции в отставке, бывший начальник управления уголовного розыска УВД Запорожского облисполкома Малышев Евгений Евгеньевич с января 1987 года по февраль 1989 года находился советником по линии МВД в Демократической Республике Афганистан. За мужество и героизм, проявленные при выполнении боевых задач награжден орденами Красной Звезды и Дружбы народов.Передал в музей истории запорожской милиции свой рабочий фотоальбом советских военнослужащих, попавших в плен к душманам, или добровольно перешли на сторону противника (см.http://www.veteranovd.zp.ua/2012/07/blog-post_30.html#more)






































«Мушавер» товарищ Малышев

 По разнарядке главка  от запорожской милиции следовало направить определенное количество сотрудников для оказания помощи афганцам в борьбе против вооруженной оппозиции по линии  МВД. Для этого дела отбирали  довольно безупречных  людей. Одним из таких и стал подполковник милиции Евгений Малышев – самый интеллигентный сыщик, человек гибкого ума, удивительной работоспособности и профессиональной сметки, так о нем отзывались сотрудники, работавшие с ним не один год.

 Вот и Афганистан, 1987 год. Место, куда был направлен советником Малышев, было «адским»: кругом пустыня, дикая жара, скорпионы, плюс рядом иранская и пакистанская границы, минус цивилизация. Афганские коллеги называли «мушаверов»   (советников) по именам, прибавляя  по советской традиции слово «товарищ». Но им оказалось сложным  для произношения имя Евгений, поэтому  только одного его называли по фамилии - товарищ Малышев.
            Новое место службы встретило новоиспеченного советника пустынной жарой, таким же пейзажем, а первое впечатление от увиденного вокруг  было таким, словно переселился в средние века. Да и местный календарь отсчитывал  где-то тысяча какой-то год. Работы было невпроворот.  Неподалеку, за пакистанской границей,  располагалась мощная база снабжения  оружием и снаряжением отрядов  вооруженной оппозиции, откуда в Афганистан периодически двигались караваны, которые нужно было выявить, найти и передать информацию авиации для нанесения по ним бомбо-штурмовых ударов, а потом установить результаты этой штурмовки.
 Кроме того, в Афганистане действовало более ста двадцати партий разного толка и направления. О них нужно было все знать досконально, чтобы правильно строить с ними взаимоотношения. Важно было знать как можно больше об отрядах моджахедов, а это значит постоянно вести разведку, сбор информации. Бандформирований, особенно мелких, было в стране множество. Поскольку у них не было единого руководства, каждая группа действовала обособленно, то единственно правильным решением было вербовать главарей для сотрудничества с правительством. Взамен им предоставлялись медикаменты, деньги, чтобы они только отказались от вооруженной борьбы с войсками Советской Армии. 
 Тепличных условий для советников не было. Проводится боевая операция по ликвидации каравана - советники тоже были рядом. Например, в засаду на караванном пути отправлялись советник с переводчиком, который был как правило, из советских республик Средней Азии, и десятка два солдат - афганцев. Ситуация не гарантировала полной безопасности советника, кто знал, как афганские бойцы поведут себя в боевой ситуации. Были случаи, когда на сторону душманов переходили как одиночные бойцы, так и небольшие подразделения. Для большей безопасности советникам приходилось по очереди по ночам охранять свое место проживания, хотя была и местная охрана из числа солдат царандоя, их милиции.
            Даже когда подполковник Малышев был переведен из глубокой провинции в Кабул, то боевая работа не закончилась - выезжали и вылетали во все концы страны с той же задачей: борьба с бандформированиями. Опасности же подстерегали на каждом шагу. Однажды группа, в которой находился Евгений Малышев, попала в засаду и была обстреляна из крупнокалиберного пулемета. Пуля отбила увесистый кусок от скалы, где к укрывался советник, и он   ударил  по автомату. От удара металлический приклад согнулся, но спас от ранения, причинив только болевой шок. 
            Да, это была война, непохожая на понятную нам Отечественную, но война. И ратный труд на войне полковника Малышева отмечен советским орденом Красной Звезды, афганскими медалями.
            Многое пришлось увидеть полковнику милиции Малышеву за свою службу в органах внутренних дел и будучи советником в Афганистане, но это не сделало его черствым к людям и равнодушным к человеческому горю. Помнится,  он  рассказывал, что в военном госпитале в Афганистане, в палате увидел израненного, всего по самые глаза забинтованного молоденького солдата, проступающую сквозь бинты кровь, стоящих возле его койки и не знающих, как облегчить его страдания  товарищей, то эта картина запечатлелась в сознании полковника навсегда.

Василий Жуковец               Наши в Афгане   Газета "Горожанин Информ"




Пянтковский Анатолий Георгиевич, генерал-лейтенант милиции в отставке, начальник УВД Запорожской области с 1992 г по 1995 г., старший советник группы «Север» МВД Демократической Республики Афганистан с марта 1983 г. по март 1985 г., кавалер орденов Красной Звезды, Дружбы народов и других правительственных наград.













Афганский дневник подполковника Пянтковского

 16 лет назад, 15 февраля 1989 года, с территории Афганистана был выведен так называемый ограниченный контингент советских войск, оказывавших интернациональную помощь братскому народу. Так это тогда называлось. Немало запорожцев было участниками событий в Афганистане. Мы встретились с одним из них – Анатолием Пянтковским и попросили рассказать, как тогда дело было…
 Из досье:
 Пянтковский Анатолий Георгиевич родился в 1943-м. После школы поступил учиться в военное училище связи (г.Краснодар). За драку с местными ребятами был отчислен с училища. Срочную службу проходил в Калининграде, а потом в инженерно-технических войсках в Восточной Германии. В 1968 году окончил Днепропетровское училище милиции. Работал оперативником в Орджоникидзевском райотделе милиции г.Запорожья, а потом в УВД (управление БХСС и отделение по особо важным делам). Был заместителем начальника, а с 1992 по 1995 годы начальником УВД области. В отставку ушел в звании генерал-лейтенант милиции. В настоящее время работает консультантом в одной из охранных предприятий.

 Память человеческая устроена так, что далекие во времени события, не часто востребованные воспоминаниями о них, призабываются, а то и вообще забываются. Зная об этом, многие люди ведут дневники, которые в будущем могут играть роль такой себе напоминаловки или шпаргалки. Посмотрел на записи и обновил в памяти события давно прошедших дней.
 До марта 1983 года подполковник милиции Анатолий Пянтковский, работавший тогда заместителем начальника УВД области, никогда не вел дневников. Не считал нужным это делать. Но, прибыв «в длительную загранкомандировку в одну из дружественных стран», - под таким предлогом его вызвали в Москву, а потом отправили в охваченный войной Афганистан- Пянтковский стал свидетелем событий, которые заставили его взяться за перо и фрагментарно, завуалировано вести записи о них в дневнике. «Правда многое пришлось из дневника вырвать. Потому, что у кого-то из офицеров нашли подобные записи и начали чихвостить всех! Но позже я все-таки начал интересные факты и события фиксировать…»
 Перелистывая страницы дневника, бывший «афганец» вспоминал о тех теперь уже далеких днях.
 Весь Афганистан был поделен на зоны по сторонам света плюс Центр. Меня назначили старшим советником по линии МВД зоны Восток: провинция Тахар, областной центр Тулукан. Сам Тулукан представлял собой небольшой поселок, электричества там не было. Выделили нам дувал – территория, огражденная глинобитной стеной, внутри которого жилые здания – тоже глинобитные. Там был такой раздел: советники по линии госбезопасности и компартии жили в одной части дувала, а военные и МВД – в другой.
 Вместе с нами жили разведчики, подразделение «Кобальт», они были под моим командованием. Кобальтеры, так мы их называли, занимались сбором информации о мятежниках, которая перепроверялась другими разведподразделениями (и наоборот), а потом шифровали и передавали данные в штаб армии и МВД. Если информация была местного значения, мы ее реализовывали сами. Например, у меня и других советников было право заказывать бомбово-штурмовые удары по караванам, складам с боеприпасами, скоплениям мятежников.
 Как у тюрьмы отвалилась стена
 Был у нас такой случай. Дело в том, что при нашем дувале была тюрьма, естественно, как и все строения глинобитная. И глухая стена тюрьмы выходила к заброшенному саду, за которым была речка. Из-за реки нас постоянно обстреливали мятежники. Мы вели огонь в ответ, словом – так (точную дату не записал в дневнике) душманы обстреляли нас из безоткатного орудия. Долбали они, долбали снарядами, и задняя стена тюрьмы длиною метров двадцать, отделившись от боковых стен, упала.
 А там было около ста заключенных. В основном – мятежники, но и других хватало. Например, уважаемый человек мог в тюрьму жену привести за то, что она ему чем-то не угодила. Кстати, у них в четверг выходной, и многих заключенных на этот день отпускали домой.
 Так вот, когда стена упала, тюрьма оказалась открытой. Мы сразу же подтянули оперативный батальон на охрану, но к слову сказать, никто из заключенных не пытал бежать. Дело было вечером. Собрали к тюрьме весь аул и из глины, рисовой соломы (рядом речка – воду подносили) начали катать вальки и лепить тюремную стену метровой толщины. Где-то около полутора суток лепили. Заключенные наблюдали за процессом и открытой тюрьмы.
 Как из сбежавшего Зайца делали героя
 Был такой начальник дивизионной разведки по фамилии Заец. 15 марта 1984 года сел этот разведчик в оставленную солдатом возле столовой БРДМ (боевая разведывательно-десантная машина) и уехал на ней. Пристроился к колонне, шедшей через нашу провинцию на Бадахашан, а потом свернул вбок и рванул в сторону Пакистана. В районе кишлака Саксакаль бросил БРДМ и ушел с мятежниками. Все эти данные были собраны нашей разведкой у местных жителей.
 Поскольку в этот период случилось несколько ЧП (мятежники обстреляли колонну, были жертвы; советская авиация по ошибке нанесла бомбовый удар по своим, тоже с жертвами и т.д.), из Москвы на разборки прилетел заместитель министра обороны маршал Соколов. Ну, и разбирались, в том числе и по сбежавшему в Пакистан Зайцу. Лично мне была поставлена конкретная задача: собрать информацию о том, как начальник дивизионной разведки «попал в плен не по своей вине».
 Что делать? Начали «собирать такую информацию». И в рапорте об этом ЧП говорилось, что Заец ушел в разведку и нарвался на засаду мятежников. Завязался неравный бой, в которой наш бравый разведчик отстреливался до последнего патрона и был взять душманами в плен. Где-то так это звучало. И такими делами приходилось мне там заниматься.
 Газовая война и мешок денег
 В апреле 1984 года меня назначили старшим советником зоны Север. В отличие от зоны Восток, здесь под моим командованием была не одна, а четыре провинции. А главной головной болью стала так называемая газовая война. Дело в том, что душманы совершали диверсии на газопроводах. Специальный полк по охране газовой магистрали не мог ее эффективно защитить. Сложность заключалась в том, что нитка газопровода шла по открытому плато, то есть со всех сторон простреливалась.
 Начал я думать, как решить проблему, советовался с местными жителями. И мне подсказали, что здесь действуют несколько банд, но если договориться с главным бандитом, то проблему можно решить.
 Короче говоря, договорился о такой встрече. Мы с переводчиком (афганцем) поехали за город и в условленном месте встретились с главарем. Понятное дело, разговор шел о деньгах. Он назвал сумму, я потребовал гарантий и, как говорится, ударили по рукам.
 Мне с Кабула привезли мешок денег в их национальной валюте – афгани. Сначала я выплатил главарю аванс. А потом как договаривались, прошел месяц без взрывов на магистрали, и главарь получил оговоренную сумму. Газовая война закончилась. Этот главарь договорился со своими «коллегами по взрывному бизнесу», и они не только не взрывали газопровод, а еще и охраняли его от других групп мятежников.
 За эту операцию меня представили к ордену «Красного Знамени», но потом поменялось начальство, и я получил орден рангом ниже – «Красной Звезды»…
 К сожалению, у нас нет возможности описать все случаи, рассказанные нашему корреспонденту ветераном афганской войны Анатолием Георгиевичем Пянтковским. Может быть, мы еще вернемся к этой теме.

 Николай Григоренко, фото из архива героя нашей публикации

 Газета «Запорізька Січ» от 17 февраля 2005 года



Комментариев нет:

Отправить комментарий