Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

четверг, 24 января 2013 г.

Они защищали Родину от фашистских захватчиков


ВЕРШИНА ІВАН ГАВРИЛОВИЧ


            Вершина Іван Гаврилович народився 10 жовтня 1914 року у м. Запоріжжі.
            З 1935 по 1939 рік працював токарем на заводі ім. Баранова. У 1939 році був призваний до армії. До 1944 року Іван Гаврилович проходив службу у військах НКВС. Приймав участь у бойових діях. У 1943 році був важко поранений.
            З 1944 року проходив службу в органах внутрішніх
справ Запорізької області. Працював на різних посадах оперативно – начальницького складу. У 1966 році Іван Гаврилович був призначений на посаду начальника УВС м. Запоріжжя, звідки у 1969 році звільнився на пенсію у спеціальному званні полковника міліції.
            Вершина І.Г. нагороджений орденами “Червоної Зірки”, “Знаком Пошани”, медалями “За бойові заслуги”, “За оборону Москви” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 ТИЩЕНКО ІВАН ПЕТРОВИЧ

             Тищенко Іван Петрович народився у 1927 році у селищі Марківці Ворошиловградської області.
            В армію був призваний у листопаді 1944 року. З 1944 по 1945 роки проходив службу телефоністом – курсантом 48 артилерійського полку. Потім служив курсантом 43 винищувальної протитанкової бригади. З 1946 по 1949 рік проходив службу навідником 372 винищувального протитанкового полку.
            Після Великої Вітчизняної війни Іван Петрович вирішив обрати для себе службу в органах внутрішніх справ. У 1949 році він поступив на навчання до Одеської спеціальної школи міліції МВС СРСР, яку закінчив у 1951 році. З 1951 по 1967 роки працював у слідчих підрозділах ОВС Ворошиловградської області. У подальшому Іван Петрович працював у ОВС Запорізької області. Займав посади начальника відділу внутрішніх справ Бердянського міського відділу, начальника штабу УВС Запорізької області. Звільнився на пенсію у 1983 році з посади заступника начальника паспортного відділу УВС Запорізької області у спеціальному званні полковника міліції.
            Тищенко І.П. нагороджений медаллю “За Перемогу над Німеччиною” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.

САЖИЄНКО ФИЛИМОН ІОВИЧ


            Сажиєнко Филимон Іович народився 19 лютого 1916 року у с. Кузьміна Гребля Христиновського району Черкаської області.
            У 1937 році був призваний до армії. З 1939 по 1940 роки проходив службу на території Фінляндії, до моменту підписання з нею мирної угоди.
            З початком Великої Вітчизняної війни Сажиєнко Ф.І. був переведений на Карельський фронт, захищав м. Мурманськ і територію Кольського півострова. Проходив службу на різних посадах: у штабі, офіцером зв’язку, у відділі постачання. Службу в армії Филимон Іович закінчив на Далекому Сході, а саме - на Південному Сахаліні. Демобілізувався у 1948 році та переїхав на постійне місце мешкання у м. Запоріжжя.
            В органах внутрішніх справ проходив службу з 1951 по 1972 роки. Звільнився на пенсію з посади заступника начальника приймальника – розподільника УВС м. Запоріжжя у спеціальному званні капітана міліції.
            Сажиєнко Ф.І. нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медалями “За бойові заслуги”, “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.



ШИРИКОВ СЕРГЕЙ  ВАСИЛЬЕВИЧ

            Родился 10 июля 1922 года в деревне Шейно Вологодского р-на Вологодской области. Русский, из крестьян. Член КПСС с июня 1943 года, принят политотделом 24 стрелковой дивизии на Сталинградском фронте. Образование высшее юридическое.
            Служба в Советской армии 1941-1946 г.г.
            Служба в органах внутренних дел с 1948 года, в должностях старшего следователя УВД области, начальника следственного отдела УВД города, заместитель начальника паспортного отдела УВД области.
            Воинское звание: гвардии младший лейтенант.
            Спецзвание: полковник милиции.
            На пенсию вышел в 1978 году с должности заместитель начальника паспортного отдела УВД Запорожской области в звании полковник милиции.
            Правительственные награды: орден "Красной Звезды", "Отечественной войны" 11 степени. Медали: "За оборону Сталинграда", "За взятие Берлина", "За Победу над Германией", "Ветеран труда".

 ШТАЙН ЛЕОНІД МАТИСОВИЧ

            Штайн Леонід Матисович народився 22 травня 1922 року в с. Демно Миколаївського району Львівської області.
            У серпні 1940 року поступив на службу в органи міліції. 22 червня 1941 року був призваний до діючої армії та зачислений в склад дивізії військ НКВС, яка була сформована з працівників міліції для захисту областей України та Молдавії.
            У березні 1943 року, у числі інших працівників міліції, Штайн Л.М. був відкликаний зі складу діючої армії та направлений у розпорядження НКВО для виконання спеціальних завдань по боротьбі з кримінальною злочинністю на території Краснодарського краю. Близько п’яти місяців працював оперуповноваженим по боротьбі зі злочинністю в Мостовському РВМ НКВС. Після цього, у жовтні – місяці того ж року, Леоніда Матисовича відрядили до м. Харкова, за місцем знаходження республіканського наркомату внутрішніх справ, де він був зарахований у штаб управління міліції Запорізької області.
            У м. Запоріжжя ввійшли з боями разом з передовими частинами діючої армії 14 жовтня 1943 року і відразу приступили до виконання обов’язків, які були покладені на органи міліції.
            За час служби у м. Запоріжжі Леонід Матисович перебував на різних посадах. Пройшов службовий шлях від інспектора до заступника начальника УВС м. Запоріжжя, звідки звільнився на пенсію у спеціальному званні полковника міліції.
            Штайн Л.М. нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медалями “За бойові заслуги”, “За оборону Кавказу” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.


ШУЛЬЗІНГЕР МИХАЙЛО МАРКОВИЧ


            Шульзінгер Михайло Маркович народився 22 серпня 1922 року у м. Сквіра Київської області.
            12 грудня 1941 року він добровільно звернувся до райвіськкомату і був призваний до армії.
            Після трьохмісячного навчання військовій справі Шульзінгера М.М. відправили на Ленінградський фронт. В армії він служив старшим радіотелеграфістом у 359 артилерійському полку.
            Приймав участь у бойових діях на протязі трьох років та восьми місяців. За цей період був неодноразово поранений.
            У боях під м. Вітебськом у червні 1943 року отримав легке поранення, а 14 березня 1944 року Михайло Маркович був тяжко контужений.
            Після лікування проходив службу у 204 стрілецькому запасному полку. Також служив у 35 окремому протитанковому дивізіоні командиром відділення та у 118 естонській дивізії.
            Війну Шульзінгер М.М. закінчив на Прибалтійському фронті. Нагороджений орденом “Слави ІІІ ступеня”, медаллю “За Відвагу” та інші медалями колишнього СРСР та України.
            В органах внутрішніх справ Михайло Маркович проходив службу з 1947 по 1971 роки. Звільнився на пенсію з посади старшого експерта УВС м. Запоріжжя у спеціальному званні майора міліції.



СЫЛКА НИКОЛАЙ  ПАНТЕЛЕЙМОНОВИЧ

            Родился 15 декабря 1925 года, в селе Удовиченки Зиньковского района Полтавской области. Родители умерли рано, с 1928 года по 1941г. воспитывался в детском доме, под наблюдением Макаренко, который описал за детские дома в "Педагогической поэме".
            В сентябре 1941г. был в немецкой оккупации, работал в сельском хозяйстве до августа 1943г., до освобождения территории от немцев. Два раза угоняли в Германию, оба раза убегал. После освобождения нашего села, селяне, работавшие в первой бригаде, его бригадиром. Организовал подростков, собрали погибших воинов и похоронили их в братской могиле села.
            В июне 1944 года доброаольно пошел в военкомат, откуда  направили в 52 запасной стрелковый полк в г. Богодухове Харьковской области. После обучения в г.Богодухове в начале октября был направлен в 1 роту Белорусского фронта по освобождению Польши. С октября 1944 по февраль 1945 был связистом, принимал участие в освобождении городов Польши: Колбель, Винзовка, Отвоцк. В г. Отвоцке получил ранение от мины 4 осколка в левую ногу и один осколок в правую руку. В госпитале не был, лечили амбулаторно. После запасного полка  был зачислен в 338 роту ОРПС НКВД СССР.  Закончил войну командиром отделения 338 отдельной роты правительственной связи. В сентябре 1945г. был направлен в Москву, откуда в декабре месяце был направлен на службу в погранвойска. Проходил службу на Армяно-Иранской границе. После увольнения из Армии в 1950г. был направлен в органы милиции г.Запорожья. С 1951г. по 1970г. работал в милиции, в основном в уголовном розыске в звании капитан.
            Сылка Н.П. награжден орденом "Отечественной войны" и 17 медалями.



СТУПАК АЛЕКСЕЙ  ИВАНОВИЧ

            Родился 10 мая 1918 года в с. Малая Белозерка, Большебелозерского района Запорожской области в семье крестьянина.  Образование 9 классов и курсы младшего комсостава РККА.
            С 1937 по 1940 г.г. проходил службу в рядах Красной Армии, а после службы и демобилизации был принят на работу в ОВД.
            До сентября 1941 года работал в 1-ом отделении милиции г. Запорожье в должности милиционера.
            В ВОВ  принимал участие с сентября 1941 по 1945 г.г.
            В действующую армию был призван из рядов НКВД. Принимал участие в обороне Сталинграда, освобождения Киева, Будапешта, штурме Берлина. Воевал на Сталинградском, 1-ом и 2-ом Украинских фронтах.
            Награжден орденом "Отечественной войны" 2-й ст., медалями "За отвагу", "За оборону Сталинграда", "За Победу над Германией".
            Начал войну в звании рядового, а закончил  гвардии старшим лейтенантом.



СВАРИЧЕВСКИЙ  АЛЕКСАНДР  ПЕТРОВИЧ

            Родился в 1908 году в Каменец-Подольском, член КПСС с 1930 года. В органах НКВД с 1941г. В годы ВОВ служил в особом отделе  НКВД Одесского военного округа, Сталинградского военного округа, Западного и Белорусского фронтов.
            "Отличник милиции" с ноября 1964 года. Имеет орден "Отечественной войны" 1, 2 степени. 
            Последнее время работал начальником спецприемника Управления милиции города .                                                             
         Уволился 31 декабря 1966 года. Подполковник милиции.



ТЕЛЕГЕЄНКО ІВАН СТЕПАНОВИЧ

            Телегеєнко Іван Степанович народився 03 жовтня 1918 року у містечку Чернова Івано - Андріївського району Одеської області.
            У 1938 році Івано-Андріївським райвійськкоматом Іван Степанович був призваний до лав Радянської армії.
      Перше бойове хрещення отримав у травні 1939 року на Уссурійській заставі, вступивши в бій з великими силами японських самураїв. За мужність та героїзм, виявлені в охороні державного кордону, Іван Степанович був нагороджений медаллю “За відвагу”.
      У 1942 році був направлений для проходження служби у 30-ту дивізію військ НКВС , яка знаходилась у Тбілісі. Там він отримав призначення у 119 полк, котрий дислокувався у м. Сухумі. У полку була організована резервна рота, в якій Іван Степанович проходив службу на посаді командира взводу автоматників. Рота тримала оборону на Клухорському перевалі.
      У лютому 1944 року, під час визволення Радянськими військами м. Львова, у складі 62 полку 32 дивізії військ НКВС приступив до охорони комунікацій та боротьби з бандитизмом.
      У березні – місяці 1947 року за власним бажанням звільнився із Збройних Сил СРСР у запас, та переїхав до м. Сухумі, де працював у колгоспі. Там Іван Степанович отримав “Орден Леніна”.
      У 1950 році Телегеєнко І.С. поступив на службу до УМВС України в Запорізькій області. 22 роки свого життя він віддав оперативній службі УМВС області.
      У листопаді 1972 року Іван Степанович звільнився на пенсію з посади старшого інспектора відділу оперативної служби УВС Запорізької області у спеціальному званні майора міліції.
      Телегеєнко І.С. нагороджений медалями “За відвагу”, “За бойові заслуги”, “За оборону Кавказу”, “За перемогу над Німеччиною”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”.


ВЕСЕЛОВ АРКАДІЙ ЄВГРАФОВИЧ


            Веселов Аркадій Євграфович народився 07 січня 1913 року у м. Боброве Воронезької області.
            У жовтні 1935 року Боровським райвійськкоматом призваний до армії. У 1937 році Веселову А.Є. було присвоєно звання молодшого лейтенанта і він розпочав службу у 20-му полку НКВС в якості командира взводу.
            У червні 1940 року з Харківського  прикордонного училища направлений на Литовсько – Німецький кордон, де і зустрів Велику Вітчизняну війну. У вересні 1941 року Аркадій Євграфович був направлений на посаду начальника штабу 86 ОСБ НКВС по охороні тилу 16-ї та 20-ї армій. З особовим складом батальйону знаходився в оточенні під Вязьмою – Доробужи та, після виснажливого переходу з боями по тилам вийшов з оточення з рештою батальйону у район м. Серпухова. У листопаді 1941 року призначений у 87 прикордонний полк по охороні тилу Західного фронту, де проходив службу до 1946 року. У складі 87 прикордонного полку Веселов А.Є. пройшов шлях від м. Москви до м. Деміна (НДР). Приймав безпосередню участь в охороні Потсдамської конференції.
            У 1953 році Аркадій Євграфович за особистим проханням був переведений для проходження подальшої служби в Україну, де працював начальником штабу 16 мотострілецького загону МВС. З 1954 по 1960 роки проходив службу в м. Запоріжжі, звільнився на пенсію з посади заступника начальника МППО Запорізької області у спеціальному званні полковника міліції.
            Веселов А.Є. нагороджений орденами “Вітчизняної війни” І та ІІ ступенів, медаллю “За Відвагу” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.



ВОЛОШИН ВОЛОДИМИР ЙОСИПОВИЧ


            Волошин Володимир Йосипович народився 08 серпня 1924 року у селі Соболева Теплицького району Вінницької області.
            У грудні 1942 року Кокпектинським райвійськкоматом Семипалатинської області був призваний до Радянської армії. Проходив службу в 4 гвардійській армії 138 стрілецької дивізії 768 стрілецького полку ІІ-го Українського фронту. Приймав участь у визволенні м. Полтави та м. Кременчука.
4 грудня 1943 року під час форсування Дніпра був тяжко поранений. Після медичної комісії був признаний інвалідом ІІІ групи.
28 квітня 1944 року був демобілізований з лав Радянської армії у зв’язку із хворобою.
На службу в органи внутрішніх справ поступив 20 червня 1944 року, на посаду командира ІІІ-го міського відділу міліції Запорізької області. Працював на різних посадах. У квітні 1974 року звільнився на пенсію з посади старшого інспектора ВМР УВС Запорізької області у спеціальному званні майора міліції.
Волошин В.Й. нагороджений орденом “Вітчизняної війни І ступеня” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


УРСОЛ ЄВГЕН ДМИТРОВИЧ


            Урсол Євген Дмитрович народився 08 березня 1922 року у селищі Нижнє, Першотравневого району, Луганської області.
            У вересні 1941 року Попаснянським райвіськкоматом Луганської області призваний до діючої армії.
            З вересня 1941 по травень 1943 року проходив службу у внутрішніх військах НКВС Середньо – Азійського військового округу.
            З червня 1943 по червень 1944 року Урсол Є.Д. приймав участь у бойових діях під м. Волховим, м. Ленінградом, а також у звільненні від фашистів м. Новгорода. У подальшому частина, де проходив службу Євген Дмитрович, приймала участь у звільненні м. Луга, м. Сланца, м. Нарви.
            У червні – листопаді 1944 року у складі 8 окремого полку урядового зв’язку був направлений на Ленінградський фронт, де приймав участь у бойових діях проти Фінляндії.
            З листопада 1944 по травень 1945 року Євген Дмитрович проходив службу радистом 291 окремого батальйону урядового зв’язку 2 окремої бригади урядового зв’язку І – го Українського фронту. Пройшов з боями міста Краків, Оппельн, Бреслау, Котбус, Люкенвальде, Торгу. 9 травня 1945 року приймав участь у звільненні від німців м. Праги. Але війна для Євгена Дмитровича закінчилась тільки на Далекому Сході, де він приймав участь у бойових діях по ліквідації японської армії у Маньчжурії.
            В органах внутрішніх справ проходив службу з 1957 по 1972 роки. Звільнився на пенсію з посади заступника начальника відділу служби УВС Запорізької області у спеціальному званні підполковника міліції.
            Урсол Є.Д. нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медалями “За бойові заслуги”, “За взяття Берліну”, “За Перемогу над Німеччиною” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.


ЗАХАРОВ ВАСИЛИЙ  АЛЕКСАНДРОВИЧ

            1924 года рождения, член КПСС, участник ВОВ. В армии с 1942 по 1950год.  Участник Великой Отечественной войны. Службу проходил на должностях рядового и сержантского состава. В органах с 1950 года. Работал милиционером на должностях оперативно-начальствующего состава, начальником отдела УР Управления милиции г. Запорожье.
            Награжден орденом "Красной Звезды", "Славы"3 ст., шестью медалями, из них "За безупречную службу" 1-2ст., Почетной грамотой МВД УССР, имеет ряд благодарностей.



ЗАІКА ІВАН ПЕТРОВИЧ

            Заіка Іван Петрович народився 10 травня 1925 року у с. Хобіновка, Носівського району, Чернігівської області.
            До початку Великої Вітчизняної війни навчався у ремісницькому училищі у м. Запоріжжі.
            У 1945 році Іван Петрович був призваний до армії. Проходив службу у штурмових загонах 1129 стрілецького полку 327 дивізії ІІ Українського фронту.
Приймав участь у бойових діях по визволенні від німецько – фашистських загарбників Австрії, воював у горах Альпах. У квітні 1945 року, під час бойових дій у Австрії, був контужений та отримав поранення в руку. З армії демобілізувався у січні 1950 року.
            Службу в органах внутрішніх справ Іван Петрович проходив з 1955 по 1976 рік. Звільнився на пенсію з посади міліціонера по охороні Ощадбанку у спеціальному званні старшого сержанта міліції.
            Заіка І.П. нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеню”, медаллю “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.



ЗАСТРОЖИН МИХАЙЛО ГРИГОРОВИЧ

            Застрожин Михайло Григорович народився 16 листопада 1926 року у с. Велика Камишенка, Краснощоківського району, Алтайського краю.
            До 1943 року навчався у середній школі. 7 листопада 1943 року був призваний до армії та направлений у м. Красноярськ в мінометне училище, яке закінчив у травні 1944 року. Після закінчення училища Михайла Григоровича направили на фронт. Приймав участь у бойових діях на І Прибалтійському фронті в якості командира мінометного взводу. У липні 1944 року при взятті м. Полоцька був тяжко поранений. Після тривалого лікування Застрожина М.Г. було комісовано з лав армії.
            На службу в органи внутрішніх справ поступив у лютому 1946 року. Працював на різних посадах оперативно - начальницького складу органів внутрішніх справ у Алтайському краї. У 1969 році Михайло Григорович був призначений начальником управління карного розшуку МВС Чечено – Інгушської АРСР. У 1973 році за вказівкою МВС СРСР був переведений до м. Запоріжжя на посаду заступника начальника УВС м. Запоріжжя, звідки звільнився на пенсію у спеціальному званні полковника міліції.
            Застрожин М.Г. нагороджений орденами “Червоної Зірки”, “Вітчизняної війни І ступеня”, медаллю “За Відвагу” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


ЗОТОВ ЯКІВ ЯКОВИЧ


            Зотов Яків Якович народився у 1903 році у с. Павлодарка, Жердевського району, Воронезької області.
            З 1932 року проходив службу на різних посадах в органах НКВС та МВС
У вересні 1941 року був мобілізований до армії Запорізьким міським військкоматом.
Яків Якович приймав участь у бойових діях в Великій Вітчизняній війні з 1941 по 1945 рік. Після закінчення війни знову повернувся на службу в органи внутрішніх справ. Проходив службу на різних посадах оперативно – начальницького складу. Звільнився на пенсію у 1959 році з посади начальника першого спецвідділу УВС Запорізької області у спеціальному званні підполковника міліції.
Зотов Я.Я. нагороджений орденами “Червоної зірки”, “Червоного прапору”, медаллю “За відвагу” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.


ЗЮЗІН ІЛАРІОН ФЕДОРОВИЧ


            Зюзін Іларіон Федорович народився у 1903 році у м. Приморську , Запорізької області.
            У 1920 році Іларіон Федорович сімнадцятирічним юнаком поступає на службу до загону народної міліції м. Бердянська. У 1932 році його направляють на службу до органі міліції м. Запоріжжя.
            Коли почалась Велика Вітчизняна війна Зюзін І.Ф. до останніх днів оборони м. Запоріжжя та відступав разом з останнім загоном МВС, який забезпечував охорону демонтованого обладнання заводів. Після цього всю війну працював в органах МВС, виконуючи особливо важливі завдання в тилу у німців.
            У м. Запоріжжя Іларіон Федорович повернувся у кінці 1944 року. Знову почав працювати в органах внутрішніх справ. Звільнився на пенсію у 1960 році з посади інспектора – чергового Сталінського РВМ м. Запоріжжя у спеціальному званні капітана міліції.







ОВОДКІН ІВАН МАКСИМОВИЧ

Оводкін Іван Максимович, народився 08 серпня 1925 року у с. Казинка, Скопинского району, Рязанської області.
У січні 1943 року у віці 17 років був призваний до лав Радянської армії та направлений до 37-ї окремого запасного учбового інженерно – саперного батальйону І-ої запасної інженерно – саперної бригади. Пройшов нелегкий бойовий шлях від м. Брянська до м. Кенігсберга, визволяючи від ворога територію Росії, Білорусії, Прибалтики, Польщі, Східної Прусії. Форсував річки Березину, Нарев, Віслу.
У грудні 1943 року під Вітебськом у складі 4-ї окремої штурмової інженерно-саперної бригади резерву Головного Командування Іван Максимович під час потужної атаки противника отримав контузію і потрапив до госпіталю. Після лікування знову пішов на фронт.
20 серпня 1944 року прибув до гвардійського штурмового інженерно-саперного батальйону, І-ї штурмової інженерно-саперної Могілевської , Червонознаменної, ордена Кутузова бригади резерву Головного Командування на другий Білоруський фронт. У складі цього батальйону приймав участь у визволенні Прибалтики, Польщі.
20 січня 1945 року у складі батальйону Оводкін І.М перетнув Польський кордон та вступив на територію Німеччини.. Приймав участь у бойових діях у східній Прусії. У січні цього ж року був поранений. Перемогу зустрів у госпіталі.
Оводкін І.М. нагороджений двома медалями “За відвагу”, медаллю “За бойові заслуги”. Після війни нагороджений орденом “Вітчизняної війни І ступеня” та 20 медалями колишнього СРСР та України.
У 1946 році Іван Максимович був направлений до школи МВС м. Рязані. Після закінчення, у 1947 році у спеціальному званні молодшого лейтенанта міліції був направлений до МВС Якутської АРСР, де почав працювати на посаді оперуповноваженого ВБРСВ. У 1954 році перевівся до УМВС України в Запорізькій області, де працював до 1973 року. Звільнився на пенсію з посади заступника начальника Орджонікідзевського РВ у спеціальному званні підполковника міліції.


ОВЕЧКИН АНАТОЛИЙ  ЕФИМОВИЧ
            Родился 26 июля 1926 года в с.Нагиши Тульской губернии.
            В 1943 году был направлен для прохождения военной службы в школу отличных стрелков снайперской подготовки при ГУВВО НКО СССР. По окончании школы в 1944 году выехали на пополнение 1-го Белорусского фронта. С января по апрель 1945 года воевал в должности разведчика-наблюдателя старшего 386 гвардейского самоходного  артиллерийского полка. В 1945 году было присвоено очередное воинское звание "гвардии сержант", в  этом же звании окончил Великую Отечественную войну.
            Овечкин А.Е. участвовал в освобождении Польши, воевал на территории Германии, овладели г.Альтдамм, участвовал при форсировании реки Вислы и др.рек.
            Награжден орденами "Отечественной войны 1 степени", "Красной Звезды", многочисленными медалями "За боевые заслуги", "За победу над Германией", "За взятие Берлина" и другие.
            После сокращения в армии с 1957 года поступил на службу в Мелитопольскую городскую милицию, где прослужил до 1981 года.
Ушел в отставку в звании подполковника милиции.


ПАТАЛАХ ПЕТР МИХАЙЛОВИЧ

Родился в 1921 г. в с. Марьевка, Запорожской области Запорожского района. Член КПСС с1943 года. В Красной Армии с 1941 года по 1946 год.  Красноармеец, курсант, ком. взвода. Участник Великой Отечественной войны. Ранен.
В МВД с 1948 года по 1972 год. Участковый уполномоченный Запорожского РОВД.
Награжден орденом «Красной Звезды», медали «За боевые заслуги», «За оборону Сталинграда», « За безупречную службу » 1,2,3 степени, знак «Отличник милиции», почетная грамота УООП МВД СССР, именными часами.
Паталах П.М. в органах МВД работал более 20 лет. За это время показал себя только с положительной стороны. Из 14 населенных пунктов, обслуживаемых им в 1969 году в  одиннадцати, не совершенно ни одного преступления и правонарушения. На протяжении 15 лет избирался депутатом Долинского сельского совета, в работе которого принимает активное участие. За достигнутые положительные результаты  в работе неоднократно поощрялся руководством УВД.

ПАВЛОВ СЕРГЕЙ  ФИЛИМОНОВИЧ

            Родился в 1917 году в с. Сухостезовка Тугучинского района Новосибирской области, образование 5 классов.
            Имеет правительственные награды: "За оборону Кавказа", "За Победу над Германией".
            С августа 1938 года в войсках НКВД, а с ноября 1940 года в органах НКВД - милиционер в Львовской области, г. Глиняны.
            С июня 1941 года по февраль 1943 года - в погранвойсках НКВД, а потом служба на 2-м Украинском фронте.
            Орловская милицейская дивизия, в которой служил, отступала  через города Мелитополь, Пологи, стояли в Г.Поле, охраняли мосты, дороги, аэродром.
            Павлов С.Ф. участник обороны Кавказа. За время войны  на Кавказе был контужен. Затем служил в войсках связи, с наступлением шел через Киевскую область на Чернигов и Белоруссию, затем Польша, Германия и Берлин.
            Уволен из органов 1 июля1963 года.

ПЕТРАШ  ІВАН НИКИФОРОВИЧ

            Петраш Іван Никифорович народився 23 серпня 1925 року.
            У 1941 році шістнадцятирічним юнаком добровільно пішов на фронт. З 1943 року проходив службу у 418 артилерійському полку 7-ї винищувально – протитанкової бригади 5 ударної армії в якості навідника зброї.
            Іван Никифорович приймав участь у визволенні від фашистів Запорізької області, а саме – Приазовського, Андріївського, Бердянського районів. Також визволяв міста Нікополь, Миколаїв, Одесу. Приймав участь у боях на Сандомирському плацдармі (Польща), форсував р. Віслу, визволяв м. Катовіце (Польща), м. Бреслау (Німеччина), форсував р. Одер, воював під м. Дрезденом. Війну  закінчив 12 травня 1945 року у м. Празі.
            В органах внутрішніх справ проходив службу з 1965 року. Звільнився на пенсію з посади начальника фінансово – планового відділу УВС Запорізької області у спеціальному званні полковника міліції.
            Петраш І.Н. нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, двома медалями “За бойові заслуги” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.
ПИВОВАРОВ МИХАЙЛО ОЛЕКСІЙОВИЧ

         Пивоваров Михайло Олексійович народився 06 листопада 1923 року у с. Юліївна Запорізького району Запорізької області.
       Михайло Олексійович розпочав війну під м. Сталінградом, де велись кровопролитні бої, у складі 489 мінометного полку. У листопаді 1942 року 489 мінометний полк ввійшов до складу 5-ї ударної армії.
         У серпні – жовтні 1943 року приймав активну участь у боях по визволенню Донецької та Запорізької областей, служив розвідником.
         У 1944 році Михайло Олексійович визволяв Молдавію від німецько – фашистських загарбників, в 1945 році – Польщу. Дійшов з радянськими військами до Берліну. Був поранений.
       Після лікування Пивоваров М.О. був направлений на курси молодших лейтенантів, далі продовжив службу в армії.
         Має нагороди: ордени “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, “Червоної Зірки”, медалі “За Відвагу”, “За бойові заслуги” та інші, всього 18 медалей.
         В червні 1967 року Михайло Олексійович закінчив Вищу юридичну школу МВС УРСР. Далі працював на різних посадах в армії. Після звільнення з армії, у листопаді 1957 року прийшов на службу в органи внутрішніх справ, де працював до 1975 року. Звільнився на пенсію з посади начальника ВВІР УВС Запорізької області у спеціальному званні майора міліції.


ПОТОЦЬКИЙ ІВАН ЯКОВИЧ

         Потоцький Іван Якович, народився 10 квітня 1924 року в с. Семенівка Пологівського району Запорізької області.
         У травні 1942 року був призваний до лав Радянської армії Дмитрієвським райвійськкоматом Ставропольського краю.
         Бойове хрещення прийняв у якості навідника протитанкової рушниці, під м. Моздоком, на Північно – Кавказькому фронті в складі 77-го окремого протитанкового батальйону.
         У липні 1942 року 77-й окремий протитанковий батальйон ввійшов до складу 335 Гвардійського стрілецького полку, 117 Гвардійської стрілецької дивізії. Приймав участь у бойових діях під Новоросійськом, визволяв цього місто від фашистських загарбників.
         На початку листопада 1943 року Потоцький І.Я. у складі вказаної частини взяв участь у морському десанті на Кримське узбережжя (сел. Ельтиган). При штурмі був поранений.
         Після лікування у госпіталі, на початку 1944 року, був направлений в військову частину Окремої Приморської Армії і, у складі десанту, висадився на південь від м. Керчі. Приймав участь у бойових діях по визволенню Криму. В травні 1944 року штурмував Сапун – гору, де знаходились основні сили німців. Приймав участь у визволенні м. Севастополя.
         У травні 1944 року Іван Якович був направлений на курси молодших лейтенантів, а далі в Орджонікідзевське військово – піхотне училище.
         За участь у бойових діях нагороджений орденами “Червоного Прапора”, “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, “Слави ІІІ ступеню”, медалями “За Відвагу”, “За оборону Кавказу” та ще 15 медалями колишнього СРСР та України.
         У серпні 1946 року, будучи курсантом училища, Потоцький І.Я. призваний на службу в органи Державної безпеки, де проходив службу у підрозділах контррозвідки.
         З 1954 по 1975 роки працював в УВС Запорізької області, пройшовши службовий шлях від старшого слідчого до начальника слідчого відділу УВС Запорізької області. Звільнився на пенсію у спеціальному званні полковника міліції.

РУДЕНКО ФЕДІР ІВАНОВИЧ


            Руденко Федір Іванович народився 27 грудня 1927 року в селі Новомиколаївка, Токмацького району Запорізької області.
            До початку Великої Вітчизняної війни Федір Іванович працював у колгоспі “Перемога” у с. Новомиколаївці.
            В армію був призваний шістнадцятирічним юнаком у вересні 1943 року. Воював у складі автобатальйону № 338, де служив водієм. Приймав участь у Берлінській операції. З лав армії демобілізувався у квітні 1951 року.
            На службу в органи внутрішніх справ Федір Іванович поступив у 1955 році. Працював міліціонером 6-го відділення міліції м. Запоріжжя, з 1957 року - міліціонер ізолятора тимчасового тримання УВС м. Запоріжжя, звідки звільнився на пенсію у 1980 році у спеціальному званні старшини міліції.
            Руденко Ф.І. нагороджений орденом “Червоної Зірки” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.





НАЗАРОВ ЄВГЕН ФЕДОРОВИЧ

            Назаров Євген Федорович народився 11 серпня 1925 року у с. Біглово Озерського району Вологодської області.
У 1942 році Орським військкоматом був призваний до лав Радянської армії та зарахований у 500 команду снайперів.
У серпні 1943 року, після закінчення військових курсів радіотелеграфістів, був направлений до 992 окремого батальйону зв’язку, що готувався на фронт.
Весною 1944 року Євген Федорович приймав участь у визволенні Правобережної України та Молдавії. Влітку цього ж року Назаров Є.Ф. був зарахований до 133 гвардійського окремого батальйону зв’язку, приймав участь у визволенні м. Бухареста, Румунія.
У 1945 році приймав участь у бойових діях на території Австрії та Чехословаччини, визволяв м. Братиславу.
Після закінчення війни Євген Федорович був направлений до Угорщини. У 1947 році повернувся на рідну землю - до м. Запоріжжя.
Назаров Є.Ф. нагороджений медалями “За відвагу”, “За перемогу над Німеччиною”, має подяку від Верховного Головнокомандуючого Радянського Союзу за визволення м. Банська Штивниця.
У березні 1950 року поступив на службу до УВС Запорізької області на посаду молодшого техніка зв’язку. В 1982 році звільнився на пенсію з посади начальника вузла зв’язку УМВС України в Запорізькій області у спеціальному званні майора міліції.




МУРЗИН ЮРИЙ  НИКОЛАЕВИЧ

            26.01.1925 года рождения, уроженец г.Тула.
            В 1940 после окончания 7 классов поступил в железнодорожное училище № 3 г. Мичуринска в группу помощников машиниста.
            В январе 1943 года пришла повестка из Мичуринского горвоенкомата. Первые шаги армейской службы проходили в учебной батарее 139 ЗЗАП (г. Москва).
            Летом 1943 года направлен командиром 76 мм зенитного орудия в 207 отдельный зенитный бронепоезд 2-го корпуса ПВО. В его составе часть принимала участие в боевых действиях Западного, Северо-Западного, 1-го Прибалтийского фронтов. Награжден медалью "За отвагу".
            В 1950 году окончил курсы лейтенантов при Львовском военно-политическом училище, служил политработником в авиационных частях.
            В 1958 году окончил 10 классов вечерней школы, а в 1953 заочно закончил юрфак Одесского госуниверситета.
            В 1960 году в связи с расформированием авиадивизии уволен в запас.
            С 1960 года в органах внутренних дел: дознаватель Жовтневого РОВД, следователь УВД города, ст. следователь УВД области. С 1966 по 1975 г.г. начальник Ленинского РОВД. Подполковник милиции.
            Уволен по возрасту. С 1975 по 1988 г.г. (13 лет ) возглавлял  штаб народной дружины города, будучи инструктором горисполкома, а с 1988 г. юрисконсульт горисполкома, советник городского головы. С 1999 года юрист газеты "Верже". Был депутатом Ленинского района.
            Ю.Н. Мурзин на протяжении многих лет возглавлял юридическую группу при Совете ветеранов УМВД Украины в Запорожской области.
            Похоронен Ю.Н. Мурзин с воинскими почестями на Аллее Славы Осипенковского кладбища.



МАЛЬЦЕВ ИВАН ПЕТРОВИЧ

            1916 года рождения, село Воложанчик Советского района Курской области.
            Майор милиции, последнее время работал начальником Орджоникидзевского РОВД г. Запорожья.
            И.П. Мальцев с 1937 по 1940 г.г. служил в пограничных войсках РККА, а с 1941 по 1961 г.г. в органах МВД ; участковым уполномоченным, пом.  оперуполномоченного, заместителем начальника РОМ, начальником РОВД, зам. начальника 1-го РОМ г. Запорожье, начальником 8-го ГОМ.
            С 4-х часов утра  22 июня 1941 года принимал самое активное участие (как снайпер) в борьбе с предателями, пособниками фашистских войск в составе групп милиции по ликвидации огневых точек, пулеметных, артиллерийских, действовавших почти с каждого чердака высотного здания, костелов и других мест в г. Львове.
            В первые дни войны 1941 года во Львове был сформирован полк дивизии милиции войск НКВД СССР, где был назначен командиром стрелкового отделения 2-го полка войск НКВД по охране Южного, а затем Северо-Кавказского фронтов и учувствовал во всех боевых действиях, как и все работники милиции Львовского гарнизона.
            С апреля 1958 года работал начальником Орджоникидзевского РОВД. Сформирован он был из 4-х отделений милиции- 4,7,8, 10 ГОМ.
            В марте 1961 г. с должности начальника Орджоникидзевского РОВД  милиции ушел на заслуженный отдых в звании майора милиции.
            Мальцев И.П. имеет правительственные награды: ордена "Красной Звезды" и "Отечественной войны" 2-й степени, медали: "За боевые заслуги", "За оборону Кавказа", "За безупречную службу", "За победу над Германией".



ЛИСЯК МИКОЛА СЕМЕНОВИЧ

            Лисяк Микола Семенович народився 22 серпня 1923 року у селі Курушати Токмацького району Запорізької області.
            18 травня 1941 року був призваний до армії.  Приймав участь у бойових діях у складі 59 артилерійського полку, 519 моторизованого полку, в складі 302 дивізії 855 полку. У 1943 році Микола Семенович приймав участь у визволенні Запорізької області: міст Токмака і Молочанська. Також приймав участь у визволенні м. Севастополя, м. Кенігсберга, м. Пілау. Був двічі поранений. Демобілізувався з армії 15 травня 1948 року.
            На службу в органи внутрішніх справ Микола Семенович поступив у 1949 році. Звільнився на пенсію у 1971 році з посади міліціонера – моториста УВС м. Запоріжжя у спеціальному званні старшого сержанта міліції.
            Лисяк М.С. нагороджений орденом “Вітчизняної Війни ІІ ступеня”, медалями “За бойові заслуги”, “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.




МАНЬКО  БОРИС ИВАНОВИЧ
            Родился в 1925 году в селе Малая Белозерка Велико-Белозерского района Запорожской области.
            В 18 лет он сражался с фашистами на фронтах Великой Отечественной войны и прошел путь от берегов Днепра до Берлина. До января 1944 года красноармеец 292 запасного стрелкового полка 4-го Украинского фронта, затем до марта 1944 года - красноармеец 295 гвардии стрелкового полка 96 стрелковой дивизии 5 ударной армии. Полгода он курсант-радист 48 запасного артиллерийского полка г.Чугуев Харьковской области.
            С сентября 1944 года по февраль 1945 года - радиотелеграфист 172 гаубичного артиллерийского полка 134 гаубичной артиллерийской бригады 1-го Белорусского фронта. Был трижды ранен, находился в госпитале с февраля по август 1945 года. В госпитале он и узнал радостную весть - гитлеровский фашизм разбит, фашистская Германия капитулировала.
            После излечения Манько Б.И. продолжал службу в армии, из которой демобилизовался в марте 1948 года. После демобилизации  он поступил на работу в органы внутренних дел.
            1948 г. - 1951 г.работал участковым уполномоченным и помощником оперуполномоченного розыска Верхне-Хортицкого РОВД.
            1951г.-1959г. старшим оперуполномоченным, дежурным 7-го городского отделения милиции МГБ г.Запорожья.
            С 1959 года он работал в отделе внутренних дел исполкома Орджоникидзевского райсовета депутатов трудящихся г.Запорожья в качестве инспектора, затем старшего инспектора уголовного розыска по розыску уголовных преступников, скрывавшихся от следствия и суда.
            Уволился из органов 30 декабря 1974 года.
            Манько Б.И. был награжден орденом Славы 3 степени, медалями "За Победу над Германией в Великой Отечественной войне", "30 лет Советской Армии и флота", "20 лет Победы в Великой Отечественной войне", "50 лет Советских Вооруженных Сил". Всего около 20 наград.



МАХОНИН  ГРИГОРИЙ  МИТРОФАНОВИЧ
            Родился в 1912 году, д.Талбузево Михайловского района Курской области.
            В 1934 году был призван в ряды Советской Армии, прослужил до 1938 года. После демобилизации работал в органах милиции до начала войны.
            В мае 1942 г. по состоянию здоровья демобилизовался из рядов Советской армии.
            В феврале 1944 снова перешел в органы МВД. Прошел путь от рядового милиционера до начальника гороотдела милиции.
            Махонин Г.М. награжден орденом "Отечественной войны" 2 степени.
 


МАСЛІК ОЛЕКСАНДР СТЕФАНОВИЧ
             Маслік Олександр Стефанович народився 13 серпня 1919 року.
            У 1940 році був призваний до армії. Розпочав службу рядовим 95 прикордонного загону НКВС. У період Великої Вітчизняної війни приймав участь у бойових діях. По закінченні війни продовжив службу у армії. Демобілізувався у 1951 році.
            З 1952 по 1977 рік Олександр Стефанович проходив службу в органах внутрішніх справ. Працював на різних посадах у карному розшуку. Звільнився на пенсію з посади старшого інспектора карного розшуку Жовтневого РВВС м. Запоріжжя у спеціальному званні майора міліції.
            Маслік О.С. нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

МЕДВЕДЄВ ПАВЛО АНДРІЙОВИЧ

             Медведєв Павло Андрійович народився 24 квітня 1923 року.
            У січні 1942 року був призваний до діючої армії Борисоглібським райвіськкоматом Воронезької області.
            Проходив службу у 882 50 армії. У березні 1942 року Медведєв П.А. приймав участь у бойових діях на Західному фронті. Частина, в якій він служив, разом з іншими підрозділами Радянської армії в той час вели наступ на сильно район фашистів “Зайцева гора”. Війська понесли великі втрати в живій силі. Але поставленої мети так і не досягнули.
            В наступ полк, в якому проходив службу Павло Андрійович, та, в цілому, весь Західний фронт перейшов 8 серпня 1943 року. Приймаючи участь у бойових діях був двічі поранений.
            Після виписки з госпіталю, у квітні 1944 року, Медвєдєв П.А. почав працювати в органах міліції. З 1944 по 1964 роки працював на різних посадах оперативно – начальницького складу у Курській та Бєлгородській областях. З 1964 по 1973 роки проходив службу в органах внутрішніх справ Запорізької області. Звільнився на пенсію з посади начальника відділу позавідомчої охорони при Жовтневому РВВС УВС Запорізької області у спеціальному званні підполковника міліції.
            Медведєв П.А. нагороджений орденами “Червоної Зірки”, “Вітчизняної війни І ступеня” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.



МІНАЄВ АНДРІЙ ПАВЛОВИЧ

Мінаєв Андрій Павлович народився 04 січня 1922 року у селі Дракіно Торбеєвського району Мордовської АР.
У вересні 1942 року Торбеєвським райвійськкоматом Андрій Павлович був направлений на навчання в Гомельське військово-авіаційне училище Радянської армії. 15 травня 1942 року, після закінчення училища, був направлений в розпорядження командування військово-повітряними силами Брянського фронту, та зарахований до складу 68 авіаційного бомбардувального полку. Приймав участь в аерофоторозвідці під час Курської битві та інших дільницях фронту.
У 1944 році в складі авіаційної частини був направлений на Калинський фронт, а потім - на 2-й Прибалтійський фронт 15 повітряної армії. У цьому ж році був поранений під час авіанальоту на аеродромі в м. Іянишкес Литовської РСР.
Після закінчення війни з 1945 по 1947 роки перебував у складі 140 авіатехнічної дивізії на Камчатці, Курильських островах та на Сахаліні. У березні 1947 року був демобілізований із Збройних Сил та прибув на постійне місце проживання до м. Мелітополя, Запорізької області.
У 1950 році був направлений на оперативну роботу в органи УМДБ Запорізької області.
У 1962 році поступив на навчання до Київської Вищої школи МВС СРСР. Після закінчення, у травні 1968 року був направлений на роботу до УВС Запорізької області на посаду начальника відділення карного розшуку УВС, а потім – начальником оперативно –технічного відділу УВС області.
20 квітня 1977 року звільнився на пенсію з посади начальника оперативно –технічного відділу УМВС області у спеціальному званні полковника міліції.
Мінаєв А.П. нагороджений двома медалями “За бойові заслуги”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, та багатьма іншими урядовими нагородами колишнього СРСР та України.

 МОРАРЬ СТЕПАН МИХАЙЛОВИЧ

            Морарь Степан Михайлович народився 05 липня 1926 року у с. Залугайни, Вертюжаського району, Молдавської СРСР.
            До армії був призваний у 1944 році. Приймав участь у бойових діях Великої Вітчизняної війни у складі 758 стрілецького полку 88 стрілецької дивізії. Був поранений. Демобілізувався з армії у 1950 році.
            В органах внутрішніх справ Степан Михайлович проходив службу з 1951 по 1979 рік. Звільнився на пенсію з посади начальника відділення служби Шевченківського РВВС м. Запоріжжя у спеціальному званні підполковника міліції.
            Морарь С.М. нагороджений медаллю “За відвагу”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.



ЛЕВЧЕНКО

МАРЄРА МИТРОФАНІВНА


            Левченко Марєра Митрофанівна народилась 25 грудня 1924 року у с. Котляровка, Чернігівського району, Запорізької області.
            В армію пішла добровільно, будучи неповнолітньою. Офіційно була призвана у 1942 році військкоматом м. Алчевська. Службу розпочала у жовтні 1941 року в окремій роті медичного посилення 12 армії Південного фронту. З травня 1944 по червень 1945 року проходила службу на посаді фельдшера 987 стрілецького полку 226 дивізії першого та четвертого Українського фронтів. Приймала участь у бойових діях, виносячи поранених з поля бою та надавала їм першу медичну допомогу. Була двічі поранена сама.
            У 1950 році Мар’єра Митрофанівна закінчила медичний інститут у м. Дніпропетровську. Потім працювала у органах внутрішніх справ. Звільнилась на пенсію у 1984 році з посади начальника медичної частини слідчого ізолятора УВС Запорізької області у спеціальному званні майора внутрішньої служби.
            Левченко М.М. нагороджена орденами “Червоної Зірки”, “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медалями “За бойові заслуги”, “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

                                                                                                                                                                                                                                      КУЗЬМІН                                                                                 ГЕОРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Кузьмін Георгій Олександрович народився 06 грудня 1926 року у м. Орджонікідзе Південно-Осетинської АРСР.
  У грудні 1943 року Орджонікідзевським райвійськкоматом був призваний на службу до Радянської армії.
  Службу розпочав 01 січня 1944 року у Південно - Кавказькому військовому окрузі солдатом артилерійської дивізії 61-го стрілецького полку 49-ої стрілецької дивізії. Приймав участь у бойових діях на Південно-Східній окраїні м. Орджонікідзе. Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 25 січня 1943 року нагороджений медаллю “За оборону Кавказу”. У 1956 році демобілізувався із армії.
            Службу в органах внутрішніх справ Георгій Олександрович розпочав у березні 1957 року на посаді оперуповноваженого ВБРСВ УВС Запорізького облвиконкому. Звільнився на пенсію 01 липня 1978 року з посади начальника секретаріату УВС Запорізького облвиконкому у спеціальному званні підполковника міліції.
Кузьмін Г.О. нагороджений медалями “За оборону Кавказу”, “За Перемогу над Німеччиною”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


КУЛЬНЄВ ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ

            Кульнєв Дмитро Михайлович народився у 1910 році в с. Осипівка, Расказівського району, Тамбовської області.
            У січні 1933 року був призваний до лав Радянської Армії. Згодом закінчив школу молодших командирів та проходив службу на посаді командира відділення.
            У листопаді 1934 року Дмитро Михайлович демобілізувався та поступив на службу у воєнізовану охорону . Працював у м. Сталінграді та Сталінградській залізниці, здійснював охорону залізничних об’єктів.
            У 1942 році Кульнєв Д.М. приймав участь у бойових діях по обороні м. Сталінграду від німецько – фашистських загарбників.
            З квітня 1943 року поступив на курси оперативних працівників, після закінчення яких був направлений на службу оперуповноважений у військову частину №1078 до м. Саратова. При бойових діях у м. Саратові був двічі поранений. З червня 1944 року Дмитро Михайлович працював на посаді оперуповноваженого відділу контррозвідки “Смерш”. З січня 1945 року працював у м. Запоріжжі на посаді оперуповноваженого першого відділу. У 1970 році звільнився на пенсію в спеціальному званні майора міліції.


КУЛІШЕНКО

СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ


            Кулішенко Сергій Миколайович народився 1 червня 1917 року у м. Запоріжжі.
            У 1939 році призваний на службу до лав Радянської Армії. До 1941 року служив червоноармійцем кавалерійського полку окремої мотострілецької ордена Леніна ім. Дзержинського дивізії особливого призначення НКВС СРСР. З 1941 по 1942 рік Сергій Миколайович проходив службу діловодом штабу  кавалерійського полку бригади окремої мотострілецької дивізії особливого призначення НКВС СРСР. З 1942 по 1946 роки служив у полку І-ї мотострілецькій дивізії військ НКВС СРСР спочатку заступником командира ескадрону, а згодом помічником начальника штабу. Приймав участь у обороні м. Москви.
            В органах внутрішніх справ Сергій Миколайович проходив службу з 1965 по 1978 роки. Звільнився на пенсію з посади заступника начальника УВС Запорізької області у спеціальному званні полковника міліції.
            Кулішенко С.М. нагороджений орденами “Трудового Червоного Прапора”, “Знак Пошани”, медаллю “За оборону Москви” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

КУЛЄШОВ

ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ


            Кулєшов Олександр Іванович народився 12 листопада 1912 року у с. Березовка, Дмитровського району, Курської області.
            У 1934 році був призваний до армії. Проходив службу у 6 кавалерійському полку на посаді командира відділення. Демобілізувався у 1936 році.
            З 1936 року поступив на службу в органи внутрішніх справ. До 1941 року працював на різних посадах: міліціонера, коменданта, інспектора дорожнього руху.
            З 1941 року Олександр Іванович приймав участь у бойових діях Великої Вітчизняної війни. Воював на Південному та І Білоруському фронтах. Був тричі поранений. Приймав участь у визволенні від німецько – фашистських загарбників Польщі. Олександр Іванович також приймав участь у обороні м. Запоріжжя та визволенні о. Хортиці.
            Після закінчення війни, з 1946 року він продовжує службу в органах внутрішніх справ. Звільнився на пенсію з посади командира дивізіону Сталінського РВМ м. Запоріжжя у спеціальному званні капітана міліції.
            Кулєшов О.І. нагороджений трьома орденами “Червоної Зірки”, двома орденами “Вітчизняної війни”, медалями “За Перемогу над Німеччиною”, “За взяття Берліну” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


КУЦЕНКО

ГРАЦІЕЛЛА ЕДУАРДІВНА


Куценко Граціелла Едуардівна народилася 22 листопада 1923 року у м. Орджонікідзе , Владикавказької АРСР.
            8 жовтня 1942 р., після закінчення 10 класів середньої школи, Ростовським райвійськкоматом Граціелла Едуардівна була призвана до лав Радянської армії. Службу проходила на Кавказі у 11 окремому дивізіоні ППО. Приймала участь у бойових діях.
            У 1944 р. під час оборони Грозного була поранена.
            Була нагороджена медалями “За оборону Кавказу”, “За Перемогу над Німеччиною”.
            З 1946 року працювала старшим інспектором з обліку в обласному Управлінні МВС  м. Баку. З 1965 року – оперуповноваженим відділу карного розшуку УМВС Запорізької області. У грудні 1978 року звільнилась на пенсію з посади міліціонера І розряду медвитверезника № 1 УВС Запорізької області   у спеціальному званні старшого сержанта міліції. Має державну нагороду:  орден “За мужність”.



 КОВАЛЕВ
АНДРЕЙ ПЕТРОВИЧ
            1912 года рождения.            В органах РКМ работал с 1938 года в должности милиционера.

 

КОРЕНЕК ІВАН ФЕДОРОВИЧ


            Коренек Іван Федорович народився 25 квітня 1919 року у с. Балабине, Запорізької області.
            У 1938 році був призваний до армії обласним військкоматом. Проходив службу на Балтійському флоті.
            Іван Федорович приймав участь у бойових діях війни з фінами, а саме – за визволення м. Виборга. В цих боях отримав контузію. У роки Великої Вітчизняної війни також проходив службу на флоті. Перебував у блокадному Ленінграді.
            Після війни був направлений для проходження служби на Чорноморський флот у м. Одесу. Демобілізувався у 1946 році.
            У 1949 році Іван Федорович поступив на службу в органи внутрішніх справ. Проходив службу до 1974 року. Звільнився на пенсію з посади інспектора дорожнього нагляду УВС м. Запоріжжя у спеціальному званні старшого лейтенанта міліції.

            Коренек І.Ф. нагороджений орденами “Червоної Зірки”, “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медаллю “За бойові заслуги” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

КОЛОТІЛОВА

СОФІЯ ВАСИЛІВНА


            Колотілова Софія Василівна народилась 09 серпня 1922 року у м. Вологді.
            25 жовтня 1941 року була призвана Дзержинським віськкоматом м. Ленінграда до лав Радянської Армії, де працювала медичною сестрою пересувного евакогоспіталю № 281. У грудні 1942 року під час блокади м. Ленінграду, під час чергового бомбардуванні Софія Василівна була поранена.
            У січні 1943 року після прориву блокади евакогоспіталь, де проходила службу Колотілова С.В., був переміщений на ІІІ – Український фронт. Війну закінчила у жовтні 1945 року в Румунії.
            В органах внутрішніх справ Софія Василівна працювала з 1975 по 1984 роки. Звільнена на пенсію з посади фельдшера медвитверезника УВС м. Запоріжжя.
            Колотілова С.В. нагороджена орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медаллю “За оборону Ленінграду” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

КОЛЕСНИКОВ ВАСИЛЬ СЕРГІЙОВИЧ


            Колесников Василь Сергійович народився 09 листопада 1921 року у с. Засічне Нижнєпатовського району Пензенської області.
            09 червня 1941 року був призваний до армії. В період Великої Вітчизняної війни проходив службу у 1289 стрілецькому полку 110 стрілецької дивізії. 19 жовтня 1941 року під час оборони м. Москви отримав тяжке поранення ноги та голови. 09 серпня 1942 року Василь Сергійович був демобілізований з армії у зв’язку з інвалідністю.
            На службу в органи внутрішніх справ Колесников В.С. прийшов 03 жовтня 1943 року. У 1945 році закінчив Саратовську школу міліції та направлений для подальшого проходження служби у м. Рівне. У серпні 1951 року Василь Сергійович переїхав до м. Запоріжжя, почав службу старшим інспектором відділу кадрів Управління міліції (тепер УМВС України в Запорізькій області). З 1966 по 1970 роки працював на посаді начальника паспортного відділення УВС м. Запоріжжя, звідки звільнився на пенсію у спеціальному званні підполковника міліції.
            Колесников В.С. нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медаллю “За бойові заслуги” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


КІЛІН ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ


            Кілін Іван Олексійович народився 25 грудня 1922 року у с. Нижні Курята, Каратузського району, Красноярського краю.
            Військову службу розпочав у 1941 році у повітряно – десантних військах.
            Приймав участь у бойових діях на посаді командира взводу розвідки та кулеметного взводу у складі 732 стрілецького полку 235 стрілецької дивізії.
            Після демобілізації з армії Іван Олексійович розпочав службу в органах внутрішніх справ. У 1958 році був направлений у школу по підготовці начальницького складу. Після її закінчення його залишили працювати у зазначеній школі на посаді командира взводу. У подальшому Іван Олексійович працював старшим викладачем, а згодом начальником школи міліції. Звільнився на пенсію у 1971 році з посади начальника спецкомендатури у спеціальному званні майора міліції.
            Кілін І.О. нагороджений орденом “Вітчизняної війни І ступеню” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


КАС’ЯН ВАСИЛЬ ЛУКИЧ

            Кас’ян Василь Лукич народився 31 грудня 1920 року у с. Кірове, Оріхівського району, Запорізької області.
            До початку Великої Вітчизняної війни працював на заводі “Керамік” та колгоспі “Комунар” у с. Кірове.
            У армію Василь Лукич був призваний в березні 1941 року. Проходив службу у інженерних військах ІІ Білоруського фронту на посаді командира відділення.
            Приймав участь у бойових діях по обороні міст Москви, Калуги, визволенні Естонії, Латвії, Литви, Східної Прусії. У 1944 році Кас’ян В.Л. приймав участь у штурмі міст Кеннингсбергу, Шеттина. Війну закінчив 15 травня 1945 року. За період бойових дій був поранений т отримав контузію.
            В органах внутрішніх справ Василь Лукич працював з 1957 по 1970 роки. Звільнився на пенсію з посади дільничного інспектора міліції Орджонікідзевського райвідділу м. Запоріжжя у спеціальному званні капітана міліції.
            Кас’ян В.Л. нагороджений двома орденами “Червоної Зірки”, орденом “Вітчизняної Війни ІІ ступеня”, медаллю “За відвагу” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

КАРПЕНКО

МИКОЛА ХАРИТОНОВИЧ


            Карпенко Микола Харитонович народився у 1911 році в м. Дніпропетровську.
            У жовтні 1933 року був призваний до армії. Проходив службу у танкових військах. Демобілізувався у 1935 році.
            З 1936 року Микола Харитонович поступив на службу в органи внутрішніх справ, а саме у підрозділи Державтоінспекції. До 1940 року проходив службу у Кіровоградській області.
            З початком Великої Вітчизняної війни Микола Харитонович продовжує службу в підрозділах автоінспекції. У 1941-1943 роках проходив службу на Північно – Кавказькому фронті у дивізії міліції військ НКВС на посаді командира автомобільного взводу.
            14 жовтня 1943 року було визволене м. Запоріжжя. У визволенні приймала участь оперативна група НКВС, де проходив службу Карпенко М.Х. З 1944 по 1951 рік Микола Харитонович працював на посаді начальника ДАІ Волинської області. У 1951 році його призначено начальником ДАІ Запорізької області, де він прослужив десять років. Звільнився на пенсію у спеціальному званні полковника міліції.
            Карпенко М.Х. нагороджений орденом “Червоної Зірки”, медаллю “За оборону Кавказу” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

КАРЧЕВСЬКИЙ ЕДУАРД АРКАДІЙОВИЧ

Карчевський Едуард Аркадійович народився 25 травня 1924 року у селі Калантирка Кривоозерського району Миколаївської області.
12 серпня 1942 року Кемеровським міським військкоматом був призваний на службу до Радянської армії в Тульське збройно-технічне училище, яке знаходилось у м. Томськ. 25 жовтня 1943 року Наказом командуючого Сибірським військовим округом йому було присвоєно військове звання молодшого лейтенанта та направлено на фронт у відділ кадрів 3 армії Брянського фронту, де він якийсь час перебував у резерві. У січні 1944 року призначений збройним техніком 290 стрілецького полку 186 стрілецької дивізії. З 8 січня 1944 року по 9 травня 1945 року у складі 290 стрілецького полку 186 стрілецької дивізії приймав участь у бойових діях, за що був нагороджений орденом “Червоної зірки”.
З липня 1962  по жовтень 1975 року проходив службу в органах внутрішніх справ. На пенсію звільнився з посади начальника відділення ВМР Запорізького облвиконкому у спеціальному званні підполковника міліції.
Карчевський Е.А. нагороджений орденом “Чевоної зірки”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

КАНЦЕДАЛ

ВОЛОДИМИР ФЕДОТОВИЧ


            Канцедал Володимир Федотович народився 1 вересня 1923 року у с. Великий Милик, Болашовського району, Саратовської області.
            9 липня 1941 року був призваний до лав Радянської Армії. У 1942 році Канцедал В.Ф. приймав участь у бойових діях на річці Дон під м. Коротояком, де отримав поранення.
            Приймав участь у боях по обороні м. Москви, визволенні м. Будапешта , м. Братислави. З лав Радянської Армії демобілізувався у 1948 році.
            На службу в органи внутрішніх справ Володимир Федотович поступив у 1950 році. Працював на різних посадах оперативно – начальницького складу. Звільнився на пенсію у 1970 році з посади заступника начальника УВС м. Запоріжжя у спеціальному званні полковника міліції.
            Канцедал В.Ф. нагороджений орденами “Червоної Зірки”, “Вітчизняної війни”, медалями “За бойові заслуги”, “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

ІВАНОВ ПАВЛО ІВАНОВИЧ


Іванов Павло Іванович народився 9 вересня 1922 року у селі Велика Знаменка, Кам’янсько-Дніпровського району, Запорізької області.
       18 серпня 1941 року Кам’янсько-Дніпровським райвійськкоматом призваний на службу до Радянської армії та направлений на навчання до 21 учбового полку , який знаходився у м. Шумяни, Грузинської РСР.
            З червня по жовтень 1942 року був командиром середнього танку 191 окремої танкової бригади 132 окремого танкового батальйону. До 1943 року знаходився в обороні м. Моздок та в районі м. Новоросійська.
            21 вересня 1943 року був поранений у боях під станцією Росевська, Краснодарського краю.
            У грудні 1944 року в складі 4-го Українського фронту Павло Іванович був направлений у м. Сороки, Молдавської РСР. Приймав участь у Яссько - Кишинівській операції по визволенню міст Румунії та бойових діях по визволенню території Угорщини та Чехословаччини.
            10 січня 1949 року  був демобілізований з лав Радянської армії та направлений на службу до УВС м. Запоріжжя на посаду інструктора політчастини. У вересні 1971 року звільнився на пенсію з посади заступника начальника паспортного відділу управління охорони громадського порядку у спеціальному званні майора міліції.
            Іванов П.І. нагороджений медаллю “За відвагу”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медалями “За бойові заслуги”, “За оборону Кавказу”, “За взяття Будапешту”, “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

ГРИШКО ВАСИЛЬ ЄВТИХІЙОВИЧ

  
Гришко Василь Євтихійович народився 16 січня 1912 року в селі Корніївка Веселівського району Запорізької області.
            До війни працював у колгоспі “Перемога” Білозірського району Запорізької області.
            20 вересня 1935 року Василь Євтихійович був призваний на дійсну військову службу. З 1941 по 1943 роки був залишений на окупованої території Запорізької області для організації підривної діяльності.
            З грудня 1943 року по грудень 1945 проходив службу у 8 гвардійському полку мінометником.
            Бойовий шлях Василь Євтихійович пройшов від Дніпра до Австрії. Визволяв Будапешт, Відень, приймав участь у бойових діях на третьому Українському фронті. Два рази був контужений.
            У грудні 1945 року після демобілізації Гришко В.Є. поступає на службу у органи внутрішніх справ Запорізької області. У 1970 він звільнився на пенсію з посади міліціонера Жовтневого районного відділу міліції.
            Василь Євтихійович нагороджений двома медалями “За відвагу”, медалями “За бойові заслуги”, “За взяття Відня”, “За взяття Будапешту”, “За Перемогу над Німеччиною”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня” та іншими нагородами колишнього СРСР та України .


Гудимов Володимир Григорович 

Гудимов Володимир Григорович народився 23 вересня 1922 року на хуторі Петропавлівка Новомиколаївського району Запорізької області.

23 травня 1941 року був призваний Запорізьким міськвійськкоматом до лав Червоної армії.
Першу участь у бойових діях взяв 22 червня 1941 року в складі 46 стрілецького полку 333 СД в якості червоноармійця-снайпера. З 24 червня почався відступ Радянських військ, 46 стрілецький полк попав в оточення . Під час відступу в серпні 1941 року був контужений. Після лікування Володимир Григорович приймав участь у боях під м. Воронежем.
            Навесні 1942 року приймав безпосередню участь у тяжких боях по обороні м. Сталінграда. У травні 1943 року Гудимов В.Г. приймав участь у історичній танковій битві під Прохорівкою.
            У 1943 – 1944 роках пройшов з боями Україну, приймав участь у визволенні м. Харкова, м. Полтави, м. Кіровограда. Приймав участь у форсуванні річки Дніпро. У 1944 – 1945 роках Володимир Григорович приймав участь у визволенні Румунії, Чехословаччини, а також у зустрічі з американськими військами на р. Ельбі. Війна для Володимира Григоровича закінчилася 10 травня 1945 року у м. Празі.
            Службу в органах внутрішніх справ проходив з 1946 по 1963 роки. Звільнився на пенсію з посади начальника відділення карного розшуку УВС Запорізької області у спеціальному званні майора міліції.
            Гудимов В.Г. нагороджений двома орденами “Червоної Зірки”, орденами “Червоного прапору”, “Вітчизняної війни”, медалями “За відвагу”, “За бойові заслуги” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.



ГУСАК ПЕТРО ПАВЛОВИЧ

            Гусак Петро Павлович народився 24 квітня 1924 року.
            Трудову діяльність розпочав шістнадцятирічним юнаком на авіаційному заводі № 29 м. Запоріжжя. Петро Павлович встиг закінчити тільки перший курс авіатехнікума - почалась Велика Вітчизняна війна.
            З 1943 року Петро Павлович приймає участь у бойових діях. Розпочав службу з посади помічника командира взводу 357 окремої розвідроти 297 Слов’янсько – Кіровоградської орденів Богдана Хмельницького та Суворова стрілецької дивізії. За активну участь у боях за визволення 12 промислових центрів нагороджений подяками Верховного Головнокомандуючого. Був п’ять разів поранений.
            В органах внутрішніх справ Петро Павлович проходив службу з 1948 по 1976 роки. Звільнився на пенсію з посади заступника начальника Заводського РВВС м. Запоріжжя у спеціальному званні підполковника міліції.
            Гусак П.П. нагороджений двома орденами “Червоної Зірки”, орденом “Слави ІІІ ступеня” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.





ГРИГОР’ЄВ ФЕДІР ІВАНОВИЧ

            Григор’єв Федір Іванович народився 01 вересня 1923 року на хуторі Кольцове Ачинського району Красноярського краю.
            З 12 грудня 1941 року по серпень 1942 року Федір Іванович - курсант військового училища ім. Калиніна у м. Красноярськ, Сибірського військового округу. Звідти його та ще 50 колишніх курсантів було направлено на Сталінградський фронт у 97 окрему стрілецьку бригаду рядовими. Там же, у серпні 1942 року, Федір Іванович був поранений.
Після госпіталю знов повернувся на фронт. Визволяв міста Бєлгород та Харків, Полтавську та Кіровоградську області, воював у Румунії, Угорщині, Чехословаччині. У 1944 році приймав участь у бойових діях в Румунії на форсуванні річок Дністр та Прут. У цьому ж році, в Австрії, та пізніше - у березні 1945 року Федір Іванович отримав тяжкі поранення
Після закінчення війни, у січні 1949 року Григор’єв Ф.І. поступає на службу в органи внутрішніх справ на посаду оперуповноваженого ІІ-ї спецгрупи УВС Дніпропетровського облвиконкому та працює там на різних посадах до 1980 року. У січні звільнився на пенсію з посади старшого співробітника ІІ-ї спецгрупи УВС Запорізького облвиконкому у спеціальному званні майора внутрішньої служби
Федір Іванович нагороджений орденами “Слави ІІІ ступеня”, “Вітчизняної війни І ступеня”, медалями “За відвагу”, “За оборону Сталінграду”, “За бойові заслуги”, “За перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.



ЖОВНИРЕНКО

АЛЕКСЕЙ АНТОНОВИЧ
           
         Родился 29 февраля 1912 года, в семье крестьян-бедняков, которая состояла из 9 человек. С 1921 года в возрасте 9 лет начал работать, в Крутояровке окончил 5 классов сельской школы.
            С 1931 по 1934 года проходил службу в Советской Армии, по увольнению снова возвратился в родное село, работал механизатором.
            С 1938 был принят на службу в органы НКВД рядовым милиции. В 1941 году был командирован в город Кишинев (Молдавия) оказывать помощь по эвакуации военных офицеров и их семей.
            Из работников милиции почти все были направлены на фронт. В районе осталось несколько сотрудников. Жовниренко принимал участие в боях под Сталинградом. Прошел с боями через Украину, Польшу и попал в Берлин. После Берлина был направлен в Восточную Пруссию г.Дечилавы. Там и закончил войну.
            В сентябре 1945 года был демобилизован. После войны продолжил службу в органах внутренних дел.
            Жовниренко А.А. был награжден медалями: "Отличник милиции", "За безупречную службу", "За боевые заслуги", "За отвагу", "20 лет Победы", "25 лет Победы", "40 лет Победы", "Ветеран труда", орденом Отечественной войны 2 степени.


ЖОВНЕРЕНКО

ГАВРИИЛ  ПЕТРОВИЧ

            1914 ГОДА РОЖДЕНИЯ. В Красной Армии с 1936 по 1945г.г. Кавалерист, старшина роты,  парторг батальона. Участник Великой Отечественной войны. В МГБ с 1951г. по 1965г. Участковый уполномоченный Шевченковского РОВД.
            Награжден орденом "Красной Звезды", медалями  "За отвагу", "За безупречную службу" 2 и 3 степени, знаком "Отличник милиции".  Капитан милиции.




ГОНЧАРОВ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ

            Гончаров Василь Семенович народився 15 квітня 1920 року у с. Мордово, Мордовського району, Тамбовської області.
            До призову в армію закінчив педагогічний технікум та працював у своєму рідному селі.
            У перші дні Великої Вітчизняної війни Василь Семенович був зарахований у розвідувальну групу прикордонного загону, який на той час знаходився на фінському кордоні. Виконував бойові завдання на території Фінляндії, де дислокувались і німецькі війська.
            У липні 1941 року Гончаров В.С. був направлений в спеціальний оперативний полк. Приймав участь у бойових операціях в тилу у німців. З листопада 1941 року ніс службу на передовій лінії у районі Невської Дубровки. При виконанні бойового завдання був поранений. Через рік після одужання отримав направлення в школу НКВС СРСР.
            Після війни Василь Семенович працював в органах державної безпеки та внутрішніх справ. На пенсію звільнився у 1974 році з посади начальника відділу БРСВ УВС Запорізької області у спеціальному званні полковника міліції.
            Гончаров В.С. нагороджений орденами “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, “Знак Пошани” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.





ФОМИН
ИВАН  ФИЛИППОВИЧ

            Родился 10 июля 1921 года в с. Любицкое Новониколаевского района, Запорожской области, из бедной, многодетной, крестьянской семьи.
            В 1940 г. был призван в Красную Армию. ВОВ прошел от начала до конца.
            В 1946 году был демобилизован с рядов Советской Армии в чине офицера (командир саперной роты).
            В 1953 году был направлен в органы МВД милиции, где проработал 35 лет.
            Ветеран милиции, офицер Советской армии.


 ФЕНИН
ВАСИЛИЙ  МИХАЙЛОВИЧ

            Родился 2.01.21 года д. Слободка, Орловской области, русский. Образование высшее юридическое - Высшая Школа МВД СССР г. Москва.
            С 22.06.1941 по 12.05.1945 г.г. на фронтах ВОВ: Западный, Воронежский, Донской, Сталинградский, Южный, Юго-Западный, 2-й, 4-й Украинские фронта.
            С  1951г. работал пом.оперуполномоченным, о/уполномоченным ОБХСС в УВД Рязанской области в звании мл. лейтенанта.
            1967-1974 г.г. начальник отдела ОБХСС Шевченковского РОВД г.Запорожья майор, подполковник милиции. В ОВД проработал 27,5 лет.
            Фенин В.М. имеет награды: орден "Отечественной войны" 1,11 степени; медали - "За оборону Москвы", "За оборону Сталинграда".
            Участвовал в освобождении Украины, в том числе Запорожской области: Г-Поле, Токмак, Васильевка, Мелитополь, Веселое. В освобождении Румынии, Венгрии, Австрии, Чехословакии.






ЄВДОКИМОВ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ

            Євдокимов Олексій Іванович народився 17 березня 1917 року у селі Єлизаветино Читинського району Читинської області.
            У вересні 1938 року Читинським райвійськкоматом був призваний до лав Радянської армії та направлений на прикордонну заставу 57 Уссурійського ордена трудового Червоного Прапора прикордонного загону військ НКВС.
У 1942 році, після закінчення курсів по підготовці політкерівників при військово-політичному училищі, був направлений у розпорядження 176 стрілецького полку 19 стрілецької дивізії військ НКВС по охороні особливо важливих підприємств промисловості, обіймав посаду начальника клубу полку, заступника командира автотранспортної роти по політчастині. Приймав участь у бойових діях.
З 15 жовтня 1943 року Євдокимов О.І. починає службу в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого ВББ УНКВС Житомирської області. У 1959 році Олексій Іванович звільнився на пенсію з посади старшого слідчого Сталінського РВ УВС Запорізького облвиконкому у спеціальному званні майора міліції.
Євдокимов О.І. нагороджений орденом “Червоної зірки”, медалями “За бойові заслуги”, “За оборону Кавказу” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.





ДУДИНСКИЙ
АЛЕКСАНДР ГАВРИЛОВИЧ

Родился 27 декабря 1903 года в г.Юзовка, ныне г.Донецк, в семье рабочего. Образование среднее. С 1918 года работал на шахте Заводской в г.Юзовка, рабочим. В 1920 году поступил в комсомол, а в 1925 году принят в ряды Коммунистической партии и в том же году призван на службу в Красную Армию.
Будучи в Красной армии в 1926 году при политотделе
штаба 2-й Червоно-Казачей дивизии где служил, окончил годичные курсы политработников и направлен для дальнейшей службы военкомом в отдельный эскадрон связи 2-й кавдивизии.
В 1927 году по болезни демобилизован с Красной Армии и по 1930 год работал на партийной работе при Донецком окрпартии. В 1930 году Донецким ОбкомомКП(б)У был направлен на работу в политотдел областного Управления милиции г.Донецк  на должность начальника организационного политического отделения. В этой должности проработал по 1935 года.
С 1935 по 1939г. переведен на ту же должность в Областное управление милиции г.Ворошиловграда.
В 1939 году в мае месяце переведен в Областное управление милиции г.Запорожье на должность начальника оргполитотдела.
В 1941 году в мае был назначен начальником Приморского райотдела НКВД по Запорожской области.
С ноября 1941 года по август 1943 года Действующая Армия 34 отдельная Кав.дивизия 10-го Западного фронта - старший помощник начальника охраны войскового тыла дивизии.
Август по сентябрь 1943 года - резерв НКВД УССР. 13 сентября 1943 года получил назначение на должность начальника Приморского райотдела НКВД Запорожской области.
17 сентября 1943 года г.Приморск Красной Армии был освобожден от немцев. В Приморске проработал в той же должности по 1952 год.
С января 1952г. по март 1960г. работал начальником ИТР МВД г.Бердянск Запорожской области.
В марте 1960 года по выслуге лет вышел на пенсию.
Дудинский А.Г. награжден медалями "20 лет безупречной службы МВД СССР", "30 лет Победы в ВОВ", "30 лет Советской Армии и флота", "За боевые заслуги", "40 лет Победы в ВОВ", "За победу над Германией", "50 лет Вооруженных Сил СССР", "За безупречную службу" 1ст., "За доблестный труд в ВОВ", "70 лет Вооруженных Сил СССР", дважды именными часами.



ДУЛІЧЕНКО МИКОЛА ПРОКОПОВИЧ

            Дуліченко Микола Прокопович народився  29  березня  1910   року  у м. Дніпропетровську.
            З 1933 по 1936 рік він проходив службу у прикордонних військах, після чого до початку Великої Вітчизняної війни працював на комсомольській та партійній роботі.
            З перших днів війни Микола Прокопович знаходився на фронті. Приймав участь у бойових діях з німецько – фашистськими загарбниками в якості політрука роти та комісару батальйону морської піхоти, двічі був тяжко поранений.
            У листопаді 1943 року Дуліченко М.П. був направлений на партійну роботу на звільнену від німців територію.
            З 1951 по 1954 рік Микола Прокопович навчався у Вищій партійній школи, по закінченні якої його направили на службу в органи внутрішніх справ. Працював на посаді начальника УВС в Луганській області, з 1958 року працював заступником начальника УВС в Запорізькій області у спеціальному званні полковника міліції. У 1965 році передчасно помер.
            Дуліченко М.П. нагороджений орденами “Червоної Зірки”, “Знак Пошани” та іншими нагородами колишнього СРСР.





ЧЕРКАШИН МИХАЙЛО МИТРОФАНОВИЧ


            Черкашин Михайло Митрофанович народився 31 січня 1927 року, у м. Красноармійське Якимівського району Запорізької області.
            У грудні 1944 року Михайлівським райвіськоматом був призваний до лав Радянської армії. У складі ІІ-го батальйону залізничних військ НКВС по супроводженню бойової техніки та інших вантажів до фронту приймав участь у бойових діях Великої Вітчизняної війни.
            Після розформування полку був направлений до прикордонних військ. Приймав участь в інтернуванні курдських повстанців.
            У зв’язку із скороченням Збройних Сил СРСР у 1960 році за сімейними обставинами звільнився із прикордонних військ.
            У жовтні 1964 року був прийнятий на службу в УВС Запорізької області. Свій трудовий шлях в міліції Михайло Митрофанович розпочав з посади інспектора ВБРСХ.
            У січні 1977 року звільнився на пенсію з посади начальника адміністративного відділу УМВС України в Запорізькій області у спеціальному званні підполковника міліції.
            Черкашин М.М. був нагороджений медаллю “За бойові заслуги”, медаллю “За перемогу над Німеччиною” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.



ДУБРОВІН ІВАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ


            Дубровін Іван Олександрович народився 20 лютого 1917 року у селищі Пивишне Мокроусівського району Курганської області.
            У 1938 році був призваний до Радянської армії, проходив службу на Далекому Сході в 231 полку 40-ї Ордена Леніна стрілецької дивізії. Проходив службу на кордоні, біля сопки Заозерної, Приморського краю, де у 1938 році йшли бої з японцями.
            В роки війни Іван Олександрович був направлений на роботу в органи НКВС. Після нетривалої роботи в системі виправно – трудових установ направлений в армію – у школу молодшого начальницького складу. Після цього навчався в Омській середній школі міліції НКВС СРСР.
            У 1943 році Дубровін І.О. в складі групи військ ставки Головнокомандування СРСР під керівництвом генерала Сірова приймав безпосередню участь у боротьбі з чечено – інгушськими зрадниками. Крім цієї бойової операції приймав участь ще у двох: у Калмицькій та Аджарській (м. Батумі) АРСР.
            У 1947 році перевівся в Свердловську область, де працював у карному розшуку. У 1948 році Івана Олександровича було затверджено на посаду заступника начальника НКДБ – начальника Краснотурьїнського міськвідділу міліції. На цій посаді працював п’ять років, потім був направлений на навчання у м. Москву до Вищої школи начальницького складу міліції НКВС. Після навчання був направлений до Білгородської області, де призначений на посаду начальника відділу служби обласного управління міліції, де пропрацював дев’ять років.
            У лютому 1963 році Іван Олександрович прибув для подальшого проходження служби до м. Запоріжжя. Працював на посаді заступника начальника відділу карного розшуку, а згодом - начальником відділу служби УВС м. Запоріжжя, звідки у 1970 році звільнився на пенсію у спеціальному званні полковника міліції.
            Дубровін І.О. нагороджений медаллю “За бойові заслуги”, відзнакою Президента України “За мужність” та ще 24 нагородами колишнього СРСР та України.




ДОЛЯ АНАТОЛІЙ ЄГОРОВИЧ


            Доля Анатолій Єгорович народився 27 червня 1925 року в селі Ново-Яковлівка Оріхівського району Запорізької області.
      16 жовтня 1943 року Оріхівським райвійськкоматом Анатолій Єгорович був призваний до лав Радянської армії.      Службу розпочав курсантом учбового батальйону армійського запасного стрілецького полку №189 у званні рядового. Пізніше був переведений до 61 стрілецької
дивізії 9 стрілецького полку. Приймав участь у визволенні Запорізької області. Двічі був поранений: 12 грудня 1943 року у Великобілозерському районі Запорізької області та 18 березня 1944 року під час бойових дій біля м. Миколаєва.
Доля Анатолій Єгорович нагороджений орденом “Слави ІІІ ступеня”, орденом “Червоної зірки”, медаллю “За відвагу”, орденом “Вітчизняної війни І ступеня”.
            Після закінчення війни Доля А.Є. був демобілізований з лав Радянської армії, та у квітні 1947 року направлений на службу в органи внутрішніх справ Запорізької області. Свою трудову діяльність він розпочав з посади пожежного інспектора. 4 квітня 1975 року звільнився на пенсію з посади начальника паспортного відділення Ленінського РВ УМВС у спеціальному званні майора міліції.



ДАРХОВСКИЙ
ИСААК  ЛЬВОВИЧ

            Принимал участие в обороне г. Одесса.
            Прибыл после 14 октября с войсками Советской Армии.
            До 18.08.1941 был о/у оперативного отдела Облуправления РКМ г. Одессы.
            Младший лейтенант, воевал в действующей армии.
            Капитан милиции с 9.06.47г.
            До смерти работал начальником отделения в звании майора милиции до 1968г.
            Награжден орденом "Красной Звезды", медалями: "За боевые заслуги", "За безупречную службу", "20 лет Победы в ВОВ 1941-1945г.г.", "За оборону Одессы", "За Победу над Германией", "50 лет Советской милиции".
            Награжден значком "Отличник милиции".





БОНДАРЕНКО
АНТОН САВЕЛЬЕВИЧ

Родился 28 апреля 1922 года. До войны учился в средней школе в селе Пшеничники, Каневского района Черкасской  области. 10 классов закончил в 1940 году. В январе 1941 года Каневским райвоенкоматом призван в ряды Советской Армии и направлен в г. Лугины Житомирской области в школу авиационных механиков, которую окончил в январе 1942 года.
В январе 1942 года по окончании военной школы был направлен в распоряжение командующего Дальне-Восточным фронтом в 329 КАЗ (корректировочная эскадрилья) 10-й воздушной армии, где проходил службу в должности авиационного механика до июня 1943 года. В июне 1943 года был переведен в 857-ю подвижную авиамастерскую, где работал на сборке авиационных моторов. В этом же году был направлен на фронт в 3-й Украинский фронт 17-ю Воздушную армию. До конца войны служил в вышеуказанных мастерских в должности авиамехаников на сборке авиационных моторов АМ-38 и АМ-42, которые устанавливались на самолетах-штурмовиках ИЛ-2 и ИЛ-10.
7 января во время испытания авиамотора на стенде в г.Петрограде (Югославия) в результате попадания в обувь авиабензина были отморожены обе ступни ног, а 28 апреля 1945 года во время налета вражеской авиации на расположение в городе Папа (Венгрия) был ранен в голову и левую руку. Является инвалидом 2-й группы. Военную службу закончил в декабре 1960 года в звании капитана на должности секретаря партийного бюро 193 ОРАП (отдельного разведывательного авиационного полка) дислоцировавшегося в г.Борисполе, Киевского военного округа. Награжден орденом "Отечественной войны 2ст" и медалью "За боевые заслуги".
Демобилизовался из рядов Советской Армии в январе 1961 года, а в апреле этого же года по личному заявлению был принят на работу в Мелитопольский ГОВД на должность оперуполномоченного ОБХСС. В декабре 1961 года назначен на должность зам.начальника ГОВД по службе, а с октября 1965г. зам.начальника ГОВД по политико-воспитательной работе.
В декабре 1969 года в связи с болезнью по личной просьбе в звании майора был уволен с ГОВД.
С февраля 1971 года по июль 1988г. работал в отделе вневедомственной охраны при Мелитопольском ГОВД в должности инспектора службы.
За послевоенный период награжден 17-ю медалями СССР.





БЕЗСМЕРТНИЙ
ІВАН ПАНТЕЛЕЙМОНОВИЧ

      Безсмертний Іван Пантелеймонович 1923 року народження, уродженець с. Катерина, Томаківського району, Дніпропетровської області.
            У жовтні 1942 року закінчив кулеметно - мінометне училище. Після закінчення був направлений до 95 стрілецької дивізії 241 стрілецького полку командиром взводу мінометників. У цьому ж році Іван Пантелеймонович приймав участь у обороні м. Сталінграду, був поранений.
            Після одужання знов повернувся на фронт, приймав участь у визвольних боях на території Росії, України, Прибалтики та Німеччини, визволяв Ригу, Варшаву, приймав участь у форсуванні річок Вісли та Одер. Під час бойових дій в Білорусії вдруге був поранений. Всю війну Іван Пантелеймонович провів на передовій.
            З січня 1949 року по травень 1952 року Безсмертний І.П. проходив службу в органах міліції. Звільнився на пенсію з посади начальника 3-го відділення міліції м. Запоріжжя, у спеціальному званні капітана міліції.
            Іван Пантелеймонович нагороджений двома орденами “Вітчизняної війни”, орденом “Червоної Зірки”, медалями “За оборону Сталінграду”, “За визволення м. Києва”, “За визволення м. Варшави”, “За взяття Берліну” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.





БЕСКЛЕПНЫЙ
ЮРИЙ ФЕДОРОВИЧ

            Родился 5 мая 1924 года в селе Кирово (Жеребец) Ореховского района (Жеребецкого района) Запорожской области (Днепропетровской области), украинец, в семье служащих.
            При Жеребецкой МТС учился и работал токарем, поступал в ВЛКСМ но не поступил, так как село и территория Запорожской области была оккупирована немцами.
            Образование среднее, в 1939 году окончил Кировскую среднюю школу 7 классов. В 1963 году окончил 10 классов в вечерней школе.
            В сентябре 1943 года при освобождении с.Кирово Ореховского района Запорожской области был призван Гуляйпольским полевым военкоматом в ряды Советской Армии и зачислен в 5-ю ударную армию, 315 стерлковую дивизию 724 стрелковый полк  автоматчиком. При освобождении г.Мелитополя  был легко ранен в правую ногу. После этого ранения идя в медсанчасть вторично легко контужен от танкового снаряда.
            С 5 мая  по 20 августа 1944 года - курсант, затем переведен на пополнение во 2-ю гвардейскую дивизию 1-й полк минометной роты минометчиком.
            В январе 1945 года из минроты был направлен на пополнение в стрелковую роту автоматчиком.
            6 января 1945 года в Восточной Пруссии под г.Кенисбергом был легко ранен осколком от снаряда в правую ногу выше колена и направлен в госпиталь. В госпитале находился с 6 февраля по 20 апреля 1945 года.
            В составе 2-й гвардейской армии участвовал в боях 1-й Прибалтийский фронт в освобождении Литвы. В Цытовяках речки Дубиса находились в обороне и оттуда была дана артподготовка перешли в наступление, перешли границу Литвы и вошли в Восточную Пруссию и дошли до реки Неман, где против г.Тильзит готовились к форсированию реки, но нас было снято и форсированным маршем направлено в Литву через г.Шаулян (Шавли) в Латвию, где у реки Вента в лесу окопались и удерживали группировку 33 дивизии немецких фашистов. После разгрома группировки нас с Латвии через Литву были направлены в Восточную Пруссию, где 2-я гвардейская армия была передана 3-му Белорусскому фронту.
            В 1945 году весь личный состав и техника АРБ была передана в г.Дзауджикну в 74-й авторемонтный завод. В 1946 году из завода в автобатальон 179 МВД по специальности токарь. В марте 1947 года передан МВД 8-й дорожностроительный полк - токарь. В 1949 году демобилизован и уволен в запас МВС.
            С марта месяца 1949 года милиционер при Ореховском РО МВД Запорожской области. С сентября 1949 года по сентябрь 1951 год курсант школы начальствующего состава МГБ СССР. После окончания школы был направлен в Ново-Волынск Иваническое РО МВД, младший лейтенант милиции, участковый уполномоченный, затем по переводу УВД г.Запорожье оперуполномоченным уголовного розыска, затем 1 ГОМ г.Запорожье откуда по переводу в Ореховское РО МВД старшим оперуолномоченным ОБХСС, затем при переходе МГБ и КГБ ри Ореховском РО МВД участковым  уполномоченным.
            В январе 1971 года ушел на пенсию.
            Бесклепный Ю.Ф. награжден орденом "Отечественной войны 2 степени", медалями "За победу над Германией в Великой Отечественной войне", "За взятие Кенисберга", "30 лет Советской Армии и флота", "20 лет Победы в Великой Отечественной войне", "50 лет Вооруженных Сил СССР", "За доблестный труд в ознаменование 100 летия со дня рождения В.И.Ленина", "30 лет Победы в ВОВ", "40 лет Победы в ВОВ", "60 лет Вооруженных Сил СССР", "50 лет Советской милиции", "За безупречную службу" 1, 2, 3 степени.






БЕРЕЖЕЦКИЙ
ПАВЕЛ ФИЛИППОВИЧ


Родился 26 февраля 1927 года в селе Новомихайловка, Черниговского района Запорожской области. Образование среднее. До войны работал в колхозе. В армию призван в 1944 году. Службу начал в 74-м артиллерийском полку, 209-й танковый полк. Освобождал Румынию.

Бережецкий П.Ф. был награжден медалями: "За победу над Германией", "За доблестный труд", 3 медали "За безупречную службу".

В августе 1954 года после демобилизации работал милиционером в Орджоникидзевском РО г.Запорожья. Ушел на пенсию 28 февраля 1981года в звании старшего сержанта.


БЕРДЯНСЬКИЙ  ЛЕОНІД АНТОНОВИЧ 

            Бердянський Леонід Антонович народився 25 серпня 1919 року у містечку Братське Одеської області.
            До 1939 року працював на Дніпровському алюмінієвому заводі, а потім був призваний на службу до Радянської Армії, в авіаційну частину. Там він працював на посаді помічника командира автотранспортного взводу, а у червні 1941 року був направлений в Орджонікідзевське автотранспортне училище курсантом.
            Після училища Леонід Антонович був направлений до 6-го автотранспортного полку м. Тавриз, Іран.
            З 01 січня 1943 року по липень 1946 проходив службу у 6-й гвардійській Ленінський Червонопрапорній орденів Кутузова та Богдана Хмельницького бригаді. Приймав участь у обороні Ленінграду, воював на території Німеччини, Польщі. Війну закінчив 10 травня 1945 року у м. Берліні.
            Після демобілізації Леонід Антонович працював в органах внутрішніх справ Запорізької області.
            Бердянський Л.А. нагороджений двома орденами “Червоної Зірки”, медалями “За відвагу”, “За оборону Ленінграду”, “За взяття Берліну” та іншими нагородами колишнього СРСР.



БЄЛОЦИЦКІЙ
СЕМЕН ЯКОВИЧ

Бєлоцицкій Семен Якович народився 15 травня 1927 року у селі Вершина – 2 Куйбишевського району Запорізької області. Має середню освіту. До війни працював у колгоспі “40 років жовтня”.
            У грудні 1944 року був призваний до лав Радянської армії. Проходив службу у саперних військах 626 окремої роти. Приймав участь у війні з Японією.
У серпні 1951 року Семен Якович був демобілізований з Армії.
            З 1951 по 1981 роки проходив службу в органах внутрішніх справ. Працював у 2-му відділенні міліції м. Запоріжжя. На пенсію звільнився у квітні 1981 року у званні старшого сержанта міліції.
            Семен Якович нагороджений медаллю “За Перемогу над Японією”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”.




БЄНЕШ ОЛЕКСІЙ МІНОВИЧ

           

Бєнеш Олексій Мінович народився 16 березня 1914 року у селі Стелково Слутського району Мінської області.

            У 1936 році був призваний до Радянської армії. До 1936 проходив службу сапером на Далекому Сході в інженерно-технічних військах у званні рядового.

            У 1943 році був направлений на службу у 47 моторизовану бригаду ІІ Білоруського фронту.

            У 1944 році, під час бойових дій у Польщі, Олексій Мінович був поранений. Після одужання знову повернувся на фронт. Приймав участь у визволенні м. Франбурга, Східна Прусія, за що був нагороджений медаллю “За відвагу”.

            У грудні 1945 року Олексій Мінович демобілізувався з Радянської Армії та поступив на службу в органи міліції Запорізької області. До 1969 року працював рядовим міліціонером. На пенсію звільнився у званні старшини міліції.

            Бєнеш Олексій Мінович нагороджений медаллю “За відвагу”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медаллю “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


БІЛИЙ ІВАН ІВАНОВИЧ

Білий Іван Іванович народився 31 січня 1918 року в селі Біленьке Запорізького району Запорізької області.
         До початку війни працював фрезерувальником на заводі ім. Баранова в м. Запоріжжі. У 1939 році був призваний до лав Радянської армії. Проходив службу в авіації дальньої дії зв'язківцем 9-ї бази Західного фронту.
У грудні 1941 року під час бомбардування Москви Іван Іванович був поранений. Після повернення на фронт приймав участь у бойових діях в Польщі та Фінляндії.
У грудні 1945 року, після закінчення війни, Іван Іванович демобілізувався із Радянської армії та поступив на службу в органи внутрішніх справ Запорізької області. Спочатку працював оперуповноваженим УВС Запорізького облвиконкому, а потім був направлений дільничним оперуповноваженим Орджонікідзевського районного відділу міліції. В органах внутрішніх справ працював до 1959 року. На пенсію звільнився з посади дільничного інспектора, у спеціальному званні капітана міліції.
Білий Іван Іванович нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медалями “За бойові заслуги”, “За оборону Москви”, “За Перемогу над Німеччиною” та іншим нагородами колишнього СРСР та України.


АЗОВСЬКИЙ

МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ


            Азовський Михайло Сергійович народився 01 листопада 1925 року у селі Герасимівка Перещепинського району Дніпропетровської області.
            01 січня 1943 року Джамбульським райвійськкоматом Михайло Сергійович був призваний до Радянської Армії та направлений на фронт на Орловсько-Курську дугу.
            Азовський М.С. проходив службу у 318 гвардійському винищувальному протитанковому артилерійському полку.
            Учасник Орловсько-Курської битви, був командиром відділення розвідки, навідником зброї.
            28 січня 1950 року Михайло Сергійович демобілізувався із Радянської Армії, і вже в серпні поступає на службу в органи внутрішніх справ міліціонером окремого полку вуличного руху у м. Києві.
            З 1958 року він працює в запорізькій міліції. У 1976 році Михайло Сергійович звільнився на пенсію з посади старшини міського відділення міліції.
            Азовський М.С. ветеран праці, нагороджений орденом “Червоної Зірки”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медалями ”За відвагу”, ”За бойові заслуги” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


ПАМІРОВ ОЛЕКСІЙ ГРИГОРОВИЧ


            Паміров Олексій Григорович, народився 05 серпня 1920 року в с. Новий Орлик Кушенківського району Полтавської області.
            До лав Радянської армії був призваний Вільнянським райвіськкоматом Запорізької області. Приймав участь у бойових діях Великої Вітчизняної війни з 30 червня 1941 року в званні старшого сержанта, потім молодшого лейтенанта. Перебував на посадах шифрувальника, командира взводу, заступника командира батальйону по зв’язку.
            У складі штурмового авіаційного полку 17 – ї повітряної армії штурмової авіації старший сержант Паміров О.Г. приймав участь у визволенні м. Запоріжжя та області.
            У подальшому, приймав участь у визволенні Угорщини, Югославії та Австрії.
            Закінчив війну Олексій Григорович у травні 1945 року. Звільнений в запас з посади заступника командира батальйону по зв’язку.
            Паміров О.Г. нагороджений орденами “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, “Трудового Червоного Прапора”, “Богдана Хмельницького”, медалями “За бойові заслуги”, “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.
            Після демобілізації у 1945 році Паміров О.Г. працював у народному господарстві, відновлював м. Запоріжжя. З 1957 по 1973 роки працював заступником начальника по кадрах УВС Запорізької області. Звільнився на пенсію в спеціальному званні полковника міліції.


Комментариев нет:

Отправить комментарий