Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

четверг, 30 ноября 2017 г.

Вони захищали Україну від фашистської навали


Садовніков Яків Сергійович







Хандін Олексій Леонтійович
  
Воспоминания Хандина Алексея Леонтьевича

… После демобилизации из Красной Армии в 1937 году поступил на завод «Коммунар», а через некоторое время уехал на Донбасс и поступил проходчиком на шахту. Проработав 6 месяцев, получил травму, вылечился  и возвратился опять в Запорожье. Но так как у меня была временная прописка в Запорожье, мне в милиции заявили, или я покидаю город в течение суток или поступаю на работу в милицию. Я выбрал второе. В конце 1937 года я поступил на работу на должность участкового уполномоченного  2-го отделения милиции г.Запорожья, которое находилось на Южном поселке. Звания у меня не было. Обслуживал карборундовый завод, 1-й и 2-й кирпичные заводы, поселки Мокрое и Димитрова. Начальником 2-го отделения милиции был Зюзин (звание не помню), начальником уголовного розыска, кажется, - Подлюбный,   паспортного стола – Григорий Гулый. Участковыми уполномоченными были Зинченко, Передерий, Ткаченко Ваня. Других не помню.
            Начальником управления был Комаров, а уголовный розыск возглавлял то ли Дегтярев то ли Дьяченко. Точно не помню.
            Когда началась война, для работников нашего отделения кроме довоенных обязанностей добавилась борьба с мародерами, выявление вражеских сигнальщиков,
организация населения на сооружение окопов, траншей и других укреплений. Об отдыхе все забыли. Находились на казарменном положении. Создавались партизанские отряды на случай оккупации фашистами. В один из них был зачислен и я. Но в начале октября 1941 года  город пришлось оставить врагу. Работники милиции последними поспешно уходили  из Запорожья по Ореховскому шоссе. На счет партизанского отряда никаких указаний не поступало. Отступали в направлении Сталино (ныне Донецк). Вначале дислоцировались в Мариуполе, а потом отправились у Ворошиловград (ныне Луганск). Там собралось много работников милиции из разных областей.
            Я вместе со своим другом Гришей Котовым, оперуполномоченным ОУР Запорожского управления пытались любыми путями через военные комиссариаты попасть на фронт. Но нас везде гнали, так как вышло указание всех работников НКВД эвакуировать в глубокий тыл.
            Я с Котовым получил указание отбыть в Ташкент в распоряжение МВД Узбекистана. Получив на руки эваколисты, мы направились в сторону Махачкалы. С горем пополам добрались туда, а оттуда через Каспий в Ашхабад, а потом в Ташкент.
            По прибытию в Ташкент, сразу обратились в министерство, чтобы нас определили на работу. Но нам отказали из-за отсутствия вакантных мест.
            Надо было как-то жить. Вместе с Котовым завербовались на работу в «Туркменнефть» в г. Небит-Даг Красноводской области. По прибытию нас определили: меня назначили начальником автоколонны,  хотя в этом я ничего не смыслил, а Котова – начальником пожарной команды.
            Мы опять попытались через военкомат уйти на фронт, но нам отказали.
            Через месяца три нас пригласили в военкомат и вместо фронта направили
в горотдел милиции. Начальником отдела НКВД был подполковник Тарубарин, а начальником милиции Филипповский Дмитрий Иванович. Меня назначили начальником паспортного стола, а Котова  оперуполномоченным уголовного розыска. Мы, в основном, работали по борьбе с басмачеством в песках пустынь Каракумы и Кизил-Кум до октября 1942 года.
            После этого на основании приказа НКВД Украины мы были откомандированы в г.Харьков, где в то время располагался республиканский наркомат. Там нас направили на работу в Запорожскую область.
            Прибыв в уже освобожденный от фашистов город получили назначения: я оперуполномоченным по борьбе с бандитизмом Михайловского райотдела НКВД, Котова оставили в управлении в отделе по борьбе с бандитизмом.
            Михайловка еще была оккупирована,  и я освобождал ее вместе с частями Красной Армии. После освобождения райцентра сразу же заработал отдел НКВД. Начальником был старший лейтенант госбезопасности Васильев. Через несколько месяцев мне присвоили звание лейтенанта госбезопасности.
            Работа в Михайловском райотделе, в основном, заключалась в поиске бывших полицейских, предателей и других фашистских прихвостней.
            Долго в Михайловке работать не пришлось -  вскоре был откомандирован в Западную Украину…   
  СПРАВКА





по личному делу подполковника милиции в отставке Хандина Алексея  Леонтьевича
18.03.1913 года рождения, уроженца с.Дмитриевка Снежнянского района Сталин­ской /ныне Донецкой/ области,  русского, чл.КПСС с 1942г. образование среднее общее.


1931-1935 г.г. - коногон, машинист врубовой машины шахты № 3 г.Снежное, Сталинской                            области
1935-1937 г.г. - красноармеец 54 железнодорожного полка войск НКВД г.Запорожье
1937-1938 г.г. - токарь завода "Коммунар" г.Запорожье
1938-1941 г.г.  - участковый уполномоченный 2-го городского отделения милиции  
                            г.Запорожья
1941 г.  - Уволен из органов милиции по сокращению штатов и эвакуи­рован в Среднюю Азию
1942-1943 г.г. - паспортист Небит-Дагского Р0 НКВД, г.Небит-Даг Красноводской области
1943-1945 г.г. - оперуполномоченный ОББ райотделения НКВД село Михайловское Запорожской области
  1945-1945 г.г. - оперуполномоченный ОББ райотделения НКВД , г.Чернелицк, Станиславской  
                             области
1945-194бг.г.  - слушатель Всеукраинской школы НКВД СССР, г.Киев
1946-1950г.г.  - старший оперуполномоченный Дзержинского райотдела МВД, Сталинской области
1950-1950г.г.  - цензор Бурлинского ОЛП Карлага МВД
1950-1951г.г.  - оперуполномоченный отдельного лагерного пункта № 72 ОИТК УМВД Сталинской области
1951-1951г.г  - помощник оперуполномоченного тюрьмы № 2 УМВД г.Артемовск Сталинской области
1951-1953г.г. - оперуполномоченный тюрьмы № 2 УМВД, г.Артемовск Сталинской области
1953-1954г.г. - заместитель начальника тюрьмы № 2 УМВд г.Артемовск
1954-1958г.г. - зам.начальника тюрьмы № 2 по оперработе, охране и режиму, г.Артемовск Сталинской области
1958-1959г.г. - помощник командира 4 команды 204 отдельного отряда КО МВД при ИТК-3 УВД Сталинской области

1959 – 1960 гг.  -       помощник командира 4 команды по надзору за заклю­ченными, он же командир группы надзорсостава 204 отдельного отряда конвойной охраны МВД СССР при ИГК-3 УВД Сталинской области
1960 – 1960 гг. -        помощник командира 7 команды по надзору за заключенными, он же командир группы надзорсостава 204 отдельного отряда КО МВД СССР при ИТК-33 ОМЗ УВД Сталинской области
1960-1963г.г.  - заместитель начальника Дзержинского ГОМ УВД Сталинской области
1963^1966г.г. - заместитель начальника Дзержинского горотдела милиции УООП Донецкой области
28.04.1966г. - Уволен из органоя УООП Донецкой области по возрасту.
Награды:
Орден Красной Звезды, медали: "За победу над Германией в ВОВ 1941-1945г.г.", "За боевые заслуги".

Худолій Олексій Іванович

Худолей Алексей Иванович, 1926 года рождения, беспартийный, ро­дился в с.Балки Васильевского района Запорожской области, капитан милиции, работал в Госавтоинспекции Запорожской области с 1951 года по 1983 год.
Прошел путь от инспектора ГАИ УМ Запорожской области до старше­го инспектора-дежурного дивизиона дорожно-патрульной службы ГАЙ УВД Запорожского облисполкома. В сентябре_1983 года уволен в связи с уходом на пенсию по возрасту.
На всех должностях Худолей А.И. зарекомендовал себя как испол­нительный, добросовестный и дисциплинированный сотрудник. Воспитал много молодых сотрудников в духе верности своему служебному долгу, которые трудятся в настоящее время в подразделениях Госавтоинспек­ции.
Принимал активное участие в общественной жизни коллектива.
Пользовался и пользуется заслуженным авторитетом среди сотрудников отдельного батальона ДПС ГАЙ УВД Запорожского облисполкома.
До поступления на работу в органы внутренних дел Худолей А.И. служил с 1943 года по 1950 год в Вооруженных Силах СССР. Награжден правительственными наградами, в том числе медалями "За победу над Германией", «30 лет Советской Армии и Флота» и другие.
За добросовестное выполнение служебного долга неоднократно поощрялся командованием дивизиона и руководством УВД. Награжден нагрудным знаком "Отличник милиции".
Командование и партийная организация отдельного батальона дорож­но-патрульной службы ГАИ УВД Запорожского облисполкома не возражает о помещении фотографии Худолея А.Й. на один из стендов музея.


Командир батальона                                                                     Н.В.Чурин

           





Феско Євстафій Якович

19 лютого 1912 року народження. Учасник бойових дій Другої світової війни. Після звільнення Запорожжя від фашистських загарбників у 1943 році  відновляв законність і правопорядок у нашому місті. У визволеному Запоріжжі займав посаду заступника начальника політвідділу Управління міліції НКВС в Запорізькій області по комсомолу. Потім був заступником начальника 3-го відділення міліції м.Запоріжжя, з 1944 по 1947 рр. переведений до Мелітопольського МВ на аналогічну посаду. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною 1941 -1945 рр ..». Прослужив у запорізькій міліції з 1943 по 1970 рр. Помер 3.08.1981 р.








  1. 1967 г. Феско Е.Я. в рабочем кабинете


1944 г. Феско Е.Я. среди товарищей по службе
  1. Ноябрь 1968 г. С товарищами  по службе
1 Мая 1956 г. Феско Е.Я. вместе с коллегами на демонстрации 








Байсугуров Микола Мусайлович

1916 року народження. Учасник бойових дій Другої світової війни. Нагороджений державними нагородами. Проходив службу в міліції з 1954 року по 1969 рік.





Архипов Петро Васильович

Народився у 1921 році. Учасник бойових дій Другої світової війни. Нагороджений державними нагородами. В органах внутрішніх справ з 1946 по 1970 рр.






Анисимов Михаил Иванович
Родился 22 октября 1925 года в Запорожской области. Образование – высшее - юридическое, в 1962 го­ду закончил Киевскую Высшую школу милиции.
В Красную Армию был призван в 1943 году и направлен в воен­ное училище. Воевал в пехоте на 2 Украинской фронте, в 359 Гвардейском ордена Суворова 3 степени полку. Был командиром взвода. День Победы встретил в Чехословакии, в городе Табор. Оттуда прошел 900 км до Венгрии в составе своего полка.
Во время войны был награждён медалью «За боевые заслуги» и другими правительственными наградами.
После войны был направлен на Западную Украину, в город Львов, где в то время велась борьба с бандитизмом. В связи с чем была сформирована группа по борьбе с бандитизмом, в составе которой Михаил Иванович прослужил 6 месяцев. После расфор­мирования группы вернулся в город Запорожье, где 8 лет работал оперуполномоченным уголовного розыска. Будучи начальником уголов­ного розыска, всегда сам прибывал на место преступления. За высо­кие показатели в служебной деятельности Анисимов Михаил Иванович был награждён Орденом Знака Почета.  Заслуженный работник МВД.
После по состоянию здоровья был переведен в ОБХСС, где  проработал 3 года. С 1961 по 1962 год был начальником Веселовского районного отдела. После расформирования райотдела был назначен зам.начальником Бердянского райотдела. Через полгода стал на­чальником райотдела и проработал в занимаемой должности 12 лет. В то время штат райотдела насчитывал 37 человек. Ежегодно совершалось в районе - около 120 преступлений.    
                


Колективне фото з підлеглими колегами Бердянського МВ з нагоди виходу на пенсію






Шугай Федір Миколайович

1913 року народження. Учасник бойових дій Другої світової війни. Проходив службу в запорізькій міліції з 1945 по 1976 рр. на посадах молодшого начальницького складу. Нагороджений  державними нагородами та знаком «Відмінник міліції».





Шепетя Григорій Хомич


1914 року народження. Учасник бойових дій Другої світової війни. Нагороджений орденом Червона Зірка та іншими державними нагородами. В органах внутрішніх справ з 1938 по 1961 рр.








Шило Іван Микитович

1924 року народження. Учасник бойових дій Другої світової війни, нагороджений державними нагородами. Проходив службу в органах внутрішніх справ з 1945 по 1973 рр. у паспортній службі та карному розшуку. 





Ширіков Сергій Васильович

1922 року народження. Учасник оборони Сталінграду та взяття Берліну. Нагороджений державними нагородами. У запорізькій міліції пройшов шлях від старшого слідчого до заступника начальника паспортного відділу обласного управління. Полковник міліції 






Желтухов Микола Тимофійович

1908 року народження. Учасник бойових дій Другої світової війни. Нагороджений державними нагородами. В органах внутрішніх справ з 1946 по 1970 р.р.  








Шевельов Іван Миколайович

1912 року народження. Прийшов на службу в міліцію у 1939 році міліціонером, потім дільничним уповноваженим. Брав участь у захисті України від фашистської навали. З вересня 1941 р. по вересень 1943 року – стрілець дивізії військ НКВС по охороні Південного фронту. Продовжив службу в міліції з перших днів визволення Запоріжжя аж до виходу на пенсію у 1961 році. Має державні нагороди.






Шутеєв Василь Якович

1915 року народження. Учасник бойових дій Другої світової війни. Нагороджений під час війни двома орденами Червона Зірка, іншими державними нагородами. В органах внутрішніх справ проходив службу з 1940 р. по 1959 рік. Під час служби в міліції двічі нагороджений орденом Червона Зірка.





Шалімов Олександр Андрійович


1923 року народження. Учасник оборони Севастополя. Мав поранення.  За участь у Другій світовій війні відзначений  державними нагородами. В органах внутрішніх справ з 1944 р. по 1974 р. Під час служби в міліції нагороджений орденом «Знак пошани». 

Заява Шалімова написана на клаптику паперу із-за
неналежного матеріально-технічного забезпечення міліції
Продовження заяви на зворотньому боці

Рекомендація





Яковлев Іван Іларіонович

1916 р.н. За подвиги у Другій світовій війні нагороджений орденом Вітчизняної війни та іншими державними нагородами. Проходив службу в органах внутрішніх справ на посадах середнього начальницького складу з 10.06.1946 по 1.12.1974 р. Переважну частину перебував на посаді дільничного уповноваженого Орджонікідзевського РВ. За час служби в міліції нагороджений медаллю «За відмінну службу по охороні громадського порядку», іменним годинником тощо.  
  






Яковенко Іван Захарович


1903 року народження. С 1921 р. по 1925 р. служив у гуляйпільській міліції. Пройшов війну з першого до останнього дня. Звання майор.  Нагороджений 8 державними нагородами. 




Середенко Леонтій Купріянович

1914 року народження. Воював у складі міліцейської дивізії по охороні тилу Південного фронту. Визволяв Запоріжжя і працював у міліції  зразу ж після його визволення.  Нагороджений орденами Красна Зірка, Вітчизняної війни 2-го ступеню, медалями «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною…» та іншими державними нагородами.





Сафроняк Василь Філімонович

Народився 05.05.1912 р. Воював протягом всієї війни. Мав два поранення. Нагороджений орденом Вітчизняної війни, медаллю «За відвагу», іншими державними нагородами. Проходив службу у взводі по охороні радянських та партійних органів в Ленінському РВВС м.Запоріжжя. Пішов на пенсію у 1971 році.




Сидоренко Никифор Дмитрович




Народився 2.07.1907 року у с. Каменське Запорізької області. Проходив службу у запорізькій міліції з 10.01.1933 р. по 15.12.1938 р., з 24.12.1945 р. по 30.03.1960 р. Воював на Центральному та 2-му Прибалтійському фронтах. Був тричі поранений. Нагороджений орденами та медалями.



ВЕРШИНА ІВАН ГАВРИЛОВИЧ


            Вершина Іван Гаврилович народився 10 жовтня 1914 року у м. Запоріжжі.
            З 1935 по 1939 рік працював токарем на заводі ім. Баранова. У 1939 році був призваний до армії. До 1944 року Іван Гаврилович проходив службу у військах НКВС. Приймав участь у бойових діях. У 1943 році був важко поранений.
            З 1944 року проходив службу в органах внутрішніх
справ Запорізької області. Працював на різних посадах оперативно – начальницького складу. У 1966 році Іван Гаврилович був призначений на посаду начальника УВС м. Запоріжжя, звідки у 1969 році звільнився на пенсію у спеціальному званні полковника міліції.
            Вершина І.Г. нагороджений орденами “Червоної Зірки”, “Знаком Пошани”, медалями “За бойові заслуги”, “За оборону Москви” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 ТИЩЕНКО ІВАН ПЕТРОВИЧ

             Тищенко Іван Петрович народився у 1927 році у селищі Марківці Ворошиловградської області.
            В армію був призваний у листопаді 1944 року. З 1944 по 1945 роки проходив службу телефоністом – курсантом 48 артилерійського полку. Потім служив курсантом 43 винищувальної протитанкової бригади. З 1946 по 1949 рік проходив службу навідником 372 винищувального протитанкового полку.
            Після Великої Вітчизняної війни Іван Петрович вирішив обрати для себе службу в органах внутрішніх справ. У 1949 році він поступив на навчання до Одеської спеціальної школи міліції МВС СРСР, яку закінчив у 1951 році. З 1951 по 1967 роки працював у слідчих підрозділах ОВС Ворошиловградської області. У подальшому Іван Петрович працював у ОВС Запорізької області. Займав посади начальника відділу внутрішніх справ Бердянського міського відділу, начальника штабу УВС Запорізької області. Звільнився на пенсію у 1983 році з посади заступника начальника паспортного відділу УВС Запорізької області у спеціальному званні полковника міліції.
            Тищенко І.П. нагороджений медаллю “За Перемогу над Німеччиною” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.




САЖИЄНКО ФИЛИМОН ІОВИЧ

Сажиенко Ф.И. 01.05.1938 г. Красногвардейск

            Сажиєнко Филимон Іович народився 19 лютого 1916 року у с. Кузьміна Гребля Христиновського району Черкаської області.            У 1937 році був призваний до армії. З 1939 по 1940 роки проходив службу на території Фінляндії, до моменту підписання з нею мирної угоди.

            З початком Великої Вітчизняної війни Сажиєнко Ф.І. був переведений на Карельський фронт, захищав м. Мурманськ і територію Кольського півострова. Проходив службу на різних посадах: у штабі, офіцером зв’язку, у відділі постачання. Службу в армії Филимон Іович закінчив на Далекому Сході, а саме - на Південному Сахаліні. Демобілізувався у 1948 році та переїхав на постійне місце мешкання у м. Запоріжжя.
            В органах внутрішніх справ проходив службу з 1951 по 1972 роки. Звільнився на пенсію з посади заступника начальника приймальника – розподільника УВС м. Запоріжжя у спеціальному званні капітана міліції.
            Сажиєнко Ф.І. нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медалями “За бойові заслуги”, “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.



ШИРИКОВ СЕРГЕЙ  ВАСИЛЬЕВИЧ

            Родился 10 июля 1922 года в деревне Шейно Вологодского р-на Вологодской области. Русский, из крестьян. Член КПСС с июня 1943 года, принят политотделом 24 стрелковой дивизии на Сталинградском фронте. Образование высшее юридическое.
            Служба в Советской армии 1941-1946 г.г.
            Служба в органах внутренних дел с 1948 года, в должностях старшего следователя УВД области, начальника следственного отдела УВД города, заместитель начальника паспортного отдела УВД области.
            Воинское звание: гвардии младший лейтенант.
            Спецзвание: полковник милиции.
            На пенсию вышел в 1978 году с должности заместитель начальника паспортного отдела УВД Запорожской области в звании полковник милиции.
            Правительственные награды: орден "Красной Звезды", "Отечественной войны" 11 степени. Медали: "За оборону Сталинграда", "За взятие Берлина", "За Победу над Германией", "Ветеран труда".

 ШТАЙН ЛЕОНІД МАТИСОВИЧ

            Штайн Леонід Матисович народився 22 травня 1922 року в с. Демно Миколаївського району Львівської області.
            У серпні 1940 року поступив на службу в органи міліції. 22 червня 1941 року був призваний до діючої армії та зачислений в склад дивізії військ НКВС, яка була сформована з працівників міліції для захисту областей України та Молдавії.
            У березні 1943 року, у числі інших працівників міліції, Штайн Л.М. був відкликаний зі складу діючої армії та направлений у розпорядження НКВО для виконання спеціальних завдань по боротьбі з кримінальною злочинністю на території Краснодарського краю. Близько п’яти місяців працював оперуповноваженим по боротьбі зі злочинністю в Мостовському РВМ НКВС. Після цього, у жовтні – місяці того ж року, Леоніда Матисовича відрядили до м. Харкова, за місцем знаходження республіканського наркомату внутрішніх справ, де він був зарахований у штаб управління міліції Запорізької області.
            У м. Запоріжжя ввійшли з боями разом з передовими частинами діючої армії 14 жовтня 1943 року і відразу приступили до виконання обов’язків, які були покладені на органи міліції.
            За час служби у м. Запоріжжі Леонід Матисович перебував на різних посадах. Пройшов службовий шлях від інспектора до заступника начальника УВС м. Запоріжжя, звідки звільнився на пенсію у спеціальному званні полковника міліції.
            Штайн Л.М. нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медалями “За бойові заслуги”, “За оборону Кавказу” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.

Воспоминания ветерана ОВД Штайна Леонида Матисовича
  
Я родился 22 мая 1922 года в селе Демно Николаевского района Львовской области.
Трудовую деятельность начал с 17 лет в 1939 году, в ка­честве рабочего треста зеленых насаждений, а затем в августе 1940 года по направлению комсомола поступил на службу в милиции, где в общей сложности проработал 32 года 9 меся­цев и 25 дней. В порядке указа ПВС от 22 июня 1941 года    был призван в Действующую армию и зачислен в состав дивизии войск НКВД, которая была сформирована из работников милициизащи­щающих области Украины в Молдавии, в марте 1943 года в числе других работников милиции по постановлению ГКО был отозван из состава действующий армия я направлен в распоряжение НКВО для выполнения специального задания по борьбе с уголовной преступностью на территории Краснодарского края. Месяцев пять работал оперуполномоченным по борьбе с преступностью в Мостовском РОМ НКВД. Затем в октябре месяце был откомандирован в город Харьков по месту нахождения республиканского Наркомата внутренних дел, где был зачислен в штат управления милиции Запорожской области,
орга­нах
В город Запорожье вошли с боями вместе с передовыми ча­стями действующей армии 14 октября 1943 года и сражу же при­ступили к выполнению обязанностей, возлагаемых на органы милиции.
За время службы в городе Запорожье находился на разных должностях. Работал инспектором паспорного отдела, участковым, старшим оперуполномоченным уголовного розыска, начальником секретариата, заместителем начальнике отдела службы, начальником того же отдела и в конце заместителем начальника уп­равления внутренних дел города Запорожье.
2 ноября 1966 года Постановлением Совета Министров Украины  мне было присвоено звание полковник милиции, в 1967 году  награжден нагрудным знаком "Заслуженный работник МВД", дважды был удостоен знака "Отличник милиции". Почетной грамотой облисполкома, НКВД Союза и республики, награжден орде­ном Отечественной войны, 16 медалями, в том числе "За боевые заслуги», «За оборону Кавказа" и др.
А это материалы военного времени о бойце 2-го полка дивизии войск НКВД по охране тыла Южного фронта и об ос­вободителе гор. Запорожья от немецких оккупантов Леониде Матысовиче Штайне.
22 июня 1941 года в управлении милиции Львовской области, где я тогда работал, состоялся митинг и была принята резолюция, в которой говорилось:
«В ответ на злодейское нападение фашистов на нашу Родину мы, работники милиции, клянемся родной Коммунистической партии, что будем неустанно бороться за обеспечение революционного порядка, самоотверженно защищать любимую родину от фашистских захватчиков. Будем сражаться с гитлеровскими варварами до послед­ней капли крови»
Свой долг перед Родиной работники милиции выполняли самоотверженно. Оставив 30 июня 1941 года г.Львов работники милиции вместе с частями Красной Армии вели упорные сдерживающие бои по всем линии    обороны, стремясь организовано отойти на рубежи,   указанные Ставкой.
В июле 1941 года из личного состава львовской и молдавской милиции был сформирован полк, численностью около 1200 человек, который был придан противодесантной бригаде. Командовал полком замначальника управления НКВД Львовской области майор милиции В.И.Веревка. Активные бои пришлось вести на территории Львовской, Тернопольской, Винницкой, Кировоградской, Николаевской областей, в Донбассе, а затем в районе Северного Донца и под Ростовом. Фашисты часто забрасывали в тылы наших частей десантников - парашютистов, одетых в форму красноармейцев и работников милиции.
Летом 1942 года Приказом Военного Совета фронта соединение из работников милиции было реорганизовано в дивизию, командиром которой был назначен П.А.Орлов (Нарком внутренних дел Молдавии).
Когда войска Красной Армии, изматывая противника, отошли к Донцу    и начали переправляться на левый берег, дивизия вела ожесточенные бои, обеспечивая переправу.
3 октябре 1942 года бойцы милицейской дивизии выполняли от­ветственное  задание по обороне города Грозного. Придавая боль­шое  значение грозненской нефти, фашисты стремились захватить город внезапно. Они забросили в наш тыл крупный десант, перед которым была поставлена задача ворваться в город, захватить район нефтяных разработок и удержать до подхода немецких частей. Во что бы то ни стало сорвать планы фашистов - такой был получен приказ командование, нашей дивизии. Боевая задача Воен­ного Совета фронта была выполнена с честью. В ожесточенных схват­ках была разбита крупная вражеская группа, возглавляемая полков­ником фашистской разведки.
После победы под Сталинградом и на Кавказе на дивизию милиции была возложена задача охранять тылы наступающих частей и таким образом продвигаться на запад, выполняя вместе  с этим свои непосредственные  обязанности по борьбе с пособниками немецких властей, бандитами и мародерами.

Значительная часть работников милиции, после расформирования  дивизии 1943 году была оставлена на Кубани для борьбы с бандитизмом, а остальные были направлены в освобождаемые облас­ти Украины и следовали вместе  с передовыми частями Красном Армии.
Подвиги личного состава милицейской дивизии неоднократно отмечались командованием, многие были награждены орденами и медалями.

Изучением боевого пути милицейской дивизии я занимался давно.
Об Орловской милицейской дивизии, возможно, я напишу книгу. Я уже собрал много материалов. У меня есть список слу­живших в дивизии и участвовавших в обороне Северного Кавказа, которые проживали и проживают в Запорожской области, их 22 человека.  На всех есть адреса и почти от всех в 1988-1990 гг. я получил воспоминания. Осталось только взяться за работу.

ШУЛЬЗІНГЕР МИХАЙЛО МАРКОВИЧ


            Шульзінгер Михайло Маркович народився 22 серпня 1922 року у м. Сквіра Київської області.
            12 грудня 1941 року він добровільно звернувся до райвіськкомату і був призваний до армії.
            Після трьохмісячного навчання військовій справі Шульзінгера М.М. відправили на Ленінградський фронт. В армії він служив старшим радіотелеграфістом у 359 артилерійському полку.
            Приймав участь у бойових діях на протязі трьох років та восьми місяців. За цей період був неодноразово поранений.
            У боях під м. Вітебськом у червні 1943 року отримав легке поранення, а 14 березня 1944 року Михайло Маркович був тяжко контужений.
            Після лікування проходив службу у 204 стрілецькому запасному полку. Також служив у 35 окремому протитанковому дивізіоні командиром відділення та у 118 естонській дивізії.
            Війну Шульзінгер М.М. закінчив на Прибалтійському фронті. Нагороджений орденом “Слави ІІІ ступеня”, медаллю “За Відвагу” та інші медалями колишнього СРСР та України.
            В органах внутрішніх справ Михайло Маркович проходив службу з 1947 по 1971 роки. Звільнився на пенсію з посади старшого експерта УВС м. Запоріжжя у спеціальному званні майора міліції.



СЫЛКА НИКОЛАЙ  ПАНТЕЛЕЙМОНОВИЧ

            Родился 15 декабря 1925 года, в селе Удовиченки Зиньковского района Полтавской области. Родители умерли рано, с 1928 года по 1941г. воспитывался в детском доме, под наблюдением Макаренко, который описал за детские дома в "Педагогической поэме".
            В сентябре 1941г. был в немецкой оккупации, работал в сельском хозяйстве до августа 1943г., до освобождения территории от немцев. Два раза угоняли в Германию, оба раза убегал. После освобождения нашего села, селяне, работавшие в первой бригаде, его бригадиром. Организовал подростков, собрали погибших воинов и похоронили их в братской могиле села.
            В июне 1944 года доброаольно пошел в военкомат, откуда  направили в 52 запасной стрелковый полк в г. Богодухове Харьковской области. После обучения в г.Богодухове в начале октября был направлен в 1 роту Белорусского фронта по освобождению Польши. С октября 1944 по февраль 1945 был связистом, принимал участие в освобождении городов Польши: Колбель, Винзовка, Отвоцк. В г. Отвоцке получил ранение от мины 4 осколка в левую ногу и один осколок в правую руку. В госпитале не был, лечили амбулаторно. После запасного полка  был зачислен в 338 роту ОРПС НКВД СССР.  Закончил войну командиром отделения 338 отдельной роты правительственной связи. В сентябре 1945г. был направлен в Москву, откуда в декабре месяце был направлен на службу в погранвойска. Проходил службу на Армяно-Иранской границе. После увольнения из Армии в 1950г. был направлен в органы милиции г.Запорожья. С 1951г. по 1970г. работал в милиции, в основном в уголовном розыске в звании капитан.
            Сылка Н.П. награжден орденом "Отечественной войны" и 17 медалями.



СТУПАК АЛЕКСЕЙ  ИВАНОВИЧ

            Родился 10 мая 1918 года в с. Малая Белозерка, Большебелозерского района Запорожской области в семье крестьянина.  Образование 9 классов и курсы младшего комсостава РККА.
            С 1937 по 1940 г.г. проходил службу в рядах Красной Армии, а после службы и демобилизации был принят на работу в ОВД.
            До сентября 1941 года работал в 1-ом отделении милиции г. Запорожье в должности милиционера.
            В ВОВ  принимал участие с сентября 1941 по 1945 г.г.
            В действующую армию был призван из рядов НКВД. Принимал участие в обороне Сталинграда, освобождения Киева, Будапешта, штурме Берлина. Воевал на Сталинградском, 1-ом и 2-ом Украинских фронтах.
            Награжден орденом "Отечественной войны" 2-й ст., медалями "За отвагу", "За оборону Сталинграда", "За Победу над Германией".
            Начал войну в звании рядового, а закончил  гвардии старшим лейтенантом.



СВАРИЧЕВСКИЙ  АЛЕКСАНДР  ПЕТРОВИЧ

            Родился в 1908 году в Каменец-Подольском, член КПСС с 1930 года. В органах НКВД с 1941г. В годы ВОВ служил в особом отделе  НКВД Одесского военного округа, Сталинградского военного округа, Западного и Белорусского фронтов.
            "Отличник милиции" с ноября 1964 года. Имеет орден "Отечественной войны" 1, 2 степени. 
            Последнее время работал начальником спецприемника Управления милиции города .                                                             
         Уволился 31 декабря 1966 года. Подполковник милиции.



ТЕЛЕГЕЄНКО ІВАН СТЕПАНОВИЧ

            Телегеєнко Іван Степанович народився 03 жовтня 1918 року у містечку Чернова Івано - Андріївського району Одеської області.
            У 1938 році Івано-Андріївським райвійськкоматом Іван Степанович був призваний до лав Радянської армії.
      Перше бойове хрещення отримав у травні 1939 року на Уссурійській заставі, вступивши в бій з великими силами японських самураїв. За мужність та героїзм, виявлені в охороні державного кордону, Іван Степанович був нагороджений медаллю “За відвагу”.
      У 1942 році був направлений для проходження служби у 30-ту дивізію військ НКВС , яка знаходилась у Тбілісі. Там він отримав призначення у 119 полк, котрий дислокувався у м. Сухумі. У полку була організована резервна рота, в якій Іван Степанович проходив службу на посаді командира взводу автоматників. Рота тримала оборону на Клухорському перевалі.
      У лютому 1944 року, під час визволення Радянськими військами м. Львова, у складі 62 полку 32 дивізії військ НКВС приступив до охорони комунікацій та боротьби з бандитизмом.
      У березні – місяці 1947 року за власним бажанням звільнився із Збройних Сил СРСР у запас, та переїхав до м. Сухумі, де працював у колгоспі. Там Іван Степанович отримав “Орден Леніна”.
      У 1950 році Телегеєнко І.С. поступив на службу до УМВС України в Запорізькій області. 22 роки свого життя він віддав оперативній службі УМВС області.
      У листопаді 1972 року Іван Степанович звільнився на пенсію з посади старшого інспектора відділу оперативної служби УВС Запорізької області у спеціальному званні майора міліції.
      Телегеєнко І.С. нагороджений медалями “За відвагу”, “За бойові заслуги”, “За оборону Кавказу”, “За перемогу над Німеччиною”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”.


ВЕСЕЛОВ АРКАДІЙ ЄВГРАФОВИЧ


            Веселов Аркадій Євграфович народився 07 січня 1913 року у м. Боброве Воронезької області.
            У жовтні 1935 року Боровським райвійськкоматом призваний до армії. У 1937 році Веселову А.Є. було присвоєно звання молодшого лейтенанта і він розпочав службу у 20-му полку НКВС в якості командира взводу.
            У червні 1940 року з Харківського  прикордонного училища направлений на Литовсько – Німецький кордон, де і зустрів Велику Вітчизняну війну. У вересні 1941 року Аркадій Євграфович був направлений на посаду начальника штабу 86 ОСБ НКВС по охороні тилу 16-ї та 20-ї армій. З особовим складом батальйону знаходився в оточенні під Вязьмою – Доробужи та, після виснажливого переходу з боями по тилам вийшов з оточення з рештою батальйону у район м. Серпухова. У листопаді 1941 року призначений у 87 прикордонний полк по охороні тилу Західного фронту, де проходив службу до 1946 року. У складі 87 прикордонного полку Веселов А.Є. пройшов шлях від м. Москви до м. Деміна (НДР). Приймав безпосередню участь в охороні Потсдамської конференції.
            У 1953 році Аркадій Євграфович за особистим проханням був переведений для проходження подальшої служби в Україну, де працював начальником штабу 16 мотострілецького загону МВС. З 1954 по 1960 роки проходив службу в м. Запоріжжі, звільнився на пенсію з посади заступника начальника МППО Запорізької області у спеціальному званні полковника міліції.
            Веселов А.Є. нагороджений орденами “Вітчизняної війни” І та ІІ ступенів, медаллю “За Відвагу” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.



ВОЛОШИН ВОЛОДИМИР ЙОСИПОВИЧ


            Волошин Володимир Йосипович народився 08 серпня 1924 року у селі Соболева Теплицького району Вінницької області.
            У грудні 1942 року Кокпектинським райвійськкоматом Семипалатинської області був призваний до Радянської армії. Проходив службу в 4 гвардійській армії 138 стрілецької дивізії 768 стрілецького полку ІІ-го Українського фронту. Приймав участь у визволенні м. Полтави та м. Кременчука.
4 грудня 1943 року під час форсування Дніпра був тяжко поранений. Після медичної комісії був признаний інвалідом ІІІ групи.
28 квітня 1944 року був демобілізований з лав Радянської армії у зв’язку із хворобою.
На службу в органи внутрішніх справ поступив 20 червня 1944 року, на посаду командира ІІІ-го міського відділу міліції Запорізької області. Працював на різних посадах. У квітні 1974 року звільнився на пенсію з посади старшого інспектора ВМР УВС Запорізької області у спеціальному званні майора міліції.
Волошин В.Й. нагороджений орденом “Вітчизняної війни І ступеня” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


УРСОЛ ЄВГЕН ДМИТРОВИЧ


            Урсол Євген Дмитрович народився 08 березня 1922 року у селищі Нижнє, Першотравневого району, Луганської області.
            У вересні 1941 року Попаснянським райвіськкоматом Луганської області призваний до діючої армії.
            З вересня 1941 по травень 1943 року проходив службу у внутрішніх військах НКВС Середньо – Азійського військового округу.
            З червня 1943 по червень 1944 року Урсол Є.Д. приймав участь у бойових діях під м. Волховим, м. Ленінградом, а також у звільненні від фашистів м. Новгорода. У подальшому частина, де проходив службу Євген Дмитрович, приймала участь у звільненні м. Луга, м. Сланца, м. Нарви.
            У червні – листопаді 1944 року у складі 8 окремого полку урядового зв’язку був направлений на Ленінградський фронт, де приймав участь у бойових діях проти Фінляндії.
            З листопада 1944 по травень 1945 року Євген Дмитрович проходив службу радистом 291 окремого батальйону урядового зв’язку 2 окремої бригади урядового зв’язку І – го Українського фронту. Пройшов з боями міста Краків, Оппельн, Бреслау, Котбус, Люкенвальде, Торгу. 9 травня 1945 року приймав участь у звільненні від німців м. Праги. Але війна для Євгена Дмитровича закінчилась тільки на Далекому Сході, де він приймав участь у бойових діях по ліквідації японської армії у Маньчжурії.
            В органах внутрішніх справ проходив службу з 1957 по 1972 роки. Звільнився на пенсію з посади заступника начальника відділу служби УВС Запорізької області у спеціальному званні підполковника міліції.
            Урсол Є.Д. нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медалями “За бойові заслуги”, “За взяття Берліну”, “За Перемогу над Німеччиною” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.


ЗАХАРОВ ВАСИЛИЙ  АЛЕКСАНДРОВИЧ

            1924 года рождения, член КПСС, участник ВОВ. В армии с 1942 по 1950год.  Участник Великой Отечественной войны. Службу проходил на должностях рядового и сержантского состава. В органах с 1950 года. Работал милиционером на должностях оперативно-начальствующего состава, начальником отдела УР Управления милиции г. Запорожье.
            Награжден орденом "Красной Звезды", "Славы"3 ст., шестью медалями, из них "За безупречную службу" 1-2ст., Почетной грамотой МВД УССР, имеет ряд благодарностей.



ЗАІКА ІВАН ПЕТРОВИЧ

            Заіка Іван Петрович народився 10 травня 1925 року у с. Хобіновка, Носівського району, Чернігівської області.
            До початку Великої Вітчизняної війни навчався у ремісницькому училищі у м. Запоріжжі.
            У 1945 році Іван Петрович був призваний до армії. Проходив службу у штурмових загонах 1129 стрілецького полку 327 дивізії ІІ Українського фронту.
Приймав участь у бойових діях по визволенні від німецько – фашистських загарбників Австрії, воював у горах Альпах. У квітні 1945 року, під час бойових дій у Австрії, був контужений та отримав поранення в руку. З армії демобілізувався у січні 1950 року.
            Службу в органах внутрішніх справ Іван Петрович проходив з 1955 по 1976 рік. Звільнився на пенсію з посади міліціонера по охороні Ощадбанку у спеціальному званні старшого сержанта міліції.
            Заіка І.П. нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеню”, медаллю “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.



ЗАСТРОЖИН МИХАЙЛО ГРИГОРОВИЧ

            Застрожин Михайло Григорович народився 16 листопада 1926 року у с. Велика Камишенка, Краснощоківського району, Алтайського краю.
            До 1943 року навчався у середній школі. 7 листопада 1943 року був призваний до армії та направлений у м. Красноярськ в мінометне училище, яке закінчив у травні 1944 року. Після закінчення училища Михайла Григоровича направили на фронт. Приймав участь у бойових діях на І Прибалтійському фронті в якості командира мінометного взводу. У липні 1944 року при взятті м. Полоцька був тяжко поранений. Після тривалого лікування Застрожина М.Г. було комісовано з лав армії.
            На службу в органи внутрішніх справ поступив у лютому 1946 року. Працював на різних посадах оперативно - начальницького складу органів внутрішніх справ у Алтайському краї. У 1969 році Михайло Григорович був призначений начальником управління карного розшуку МВС Чечено – Інгушської АРСР. У 1973 році за вказівкою МВС СРСР був переведений до м. Запоріжжя на посаду заступника начальника УВС м. Запоріжжя, звідки звільнився на пенсію у спеціальному званні полковника міліції.
            Застрожин М.Г. нагороджений орденами “Червоної Зірки”, “Вітчизняної війни І ступеня”, медаллю “За Відвагу” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


ЗОТОВ ЯКІВ ЯКОВИЧ


            Зотов Яків Якович народився у 1903 році у с. Павлодарка, Жердевського району, Воронезької області.
            З 1932 року проходив службу на різних посадах в органах НКВС та МВС
У вересні 1941 року був мобілізований до армії Запорізьким міським військкоматом.
Яків Якович приймав участь у бойових діях в Великій Вітчизняній війні з 1941 по 1945 рік. Після закінчення війни знову повернувся на службу в органи внутрішніх справ. Проходив службу на різних посадах оперативно – начальницького складу. Звільнився на пенсію у 1959 році з посади начальника першого спецвідділу УВС Запорізької області у спеціальному званні підполковника міліції.
Зотов Я.Я. нагороджений орденами “Червоної зірки”, “Червоного прапору”, медаллю “За відвагу” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.


ЗЮЗІН ІЛАРІОН ФЕДОРОВИЧ


            Зюзін Іларіон Федорович народився у 1903 році у м. Приморську , Запорізької області.
            У 1920 році Іларіон Федорович сімнадцятирічним юнаком поступає на службу до загону народної міліції м. Бердянська. У 1932 році його направляють на службу до органі міліції м. Запоріжжя.
            Коли почалась Велика Вітчизняна війна Зюзін І.Ф. до останніх днів оборони м. Запоріжжя та відступав разом з останнім загоном МВС, який забезпечував охорону демонтованого обладнання заводів. Після цього всю війну працював в органах МВС, виконуючи особливо важливі завдання в тилу у німців.
            У м. Запоріжжя Іларіон Федорович повернувся у кінці 1944 року. Знову почав працювати в органах внутрішніх справ. Звільнився на пенсію у 1960 році з посади інспектора – чергового Сталінського РВМ м. Запоріжжя у спеціальному званні капітана міліції.







ОВОДКІН ІВАН МАКСИМОВИЧ

Оводкін Іван Максимович, народився 08 серпня 1925 року у с. Казинка, Скопинского району, Рязанської області.
У січні 1943 року у віці 17 років був призваний до лав Радянської армії та направлений до 37-ї окремого запасного учбового інженерно – саперного батальйону І-ої запасної інженерно – саперної бригади. Пройшов нелегкий бойовий шлях від м. Брянська до м. Кенігсберга, визволяючи від ворога територію Росії, Білорусії, Прибалтики, Польщі, Східної Прусії. Форсував річки Березину, Нарев, Віслу.
У грудні 1943 року під Вітебськом у складі 4-ї окремої штурмової інженерно-саперної бригади резерву Головного Командування Іван Максимович під час потужної атаки противника отримав контузію і потрапив до госпіталю. Після лікування знову пішов на фронт.
20 серпня 1944 року прибув до гвардійського штурмового інженерно-саперного батальйону, І-ї штурмової інженерно-саперної Могілевської , Червонознаменної, ордена Кутузова бригади резерву Головного Командування на другий Білоруський фронт. У складі цього батальйону приймав участь у визволенні Прибалтики, Польщі.
20 січня 1945 року у складі батальйону Оводкін І.М перетнув Польський кордон та вступив на територію Німеччини.. Приймав участь у бойових діях у східній Прусії. У січні цього ж року був поранений. Перемогу зустрів у госпіталі.
Оводкін І.М. нагороджений двома медалями “За відвагу”, медаллю “За бойові заслуги”. Після війни нагороджений орденом “Вітчизняної війни І ступеня” та 20 медалями колишнього СРСР та України.
У 1946 році Іван Максимович був направлений до школи МВС м. Рязані. Після закінчення, у 1947 році у спеціальному званні молодшого лейтенанта міліції був направлений до МВС Якутської АРСР, де почав працювати на посаді оперуповноваженого ВБРСВ. У 1954 році перевівся до УМВС України в Запорізькій області, де працював до 1973 року. Звільнився на пенсію з посади заступника начальника Орджонікідзевського РВ у спеціальному званні підполковника міліції.


ОВЕЧКИН АНАТОЛИЙ  ЕФИМОВИЧ
            Родился 26 июля 1926 года в с.Нагиши Тульской губернии.
            В 1943 году был направлен для прохождения военной службы в школу отличных стрелков снайперской подготовки при ГУВВО НКО СССР. По окончании школы в 1944 году выехали на пополнение 1-го Белорусского фронта. С января по апрель 1945 года воевал в должности разведчика-наблюдателя старшего 386 гвардейского самоходного  артиллерийского полка. В 1945 году было присвоено очередное воинское звание "гвардии сержант", в  этом же звании окончил Великую Отечественную войну.
            Овечкин А.Е. участвовал в освобождении Польши, воевал на территории Германии, овладели г.Альтдамм, участвовал при форсировании реки Вислы и др.рек.
            Награжден орденами "Отечественной войны 1 степени", "Красной Звезды", многочисленными медалями "За боевые заслуги", "За победу над Германией", "За взятие Берлина" и другие.
            После сокращения в армии с 1957 года поступил на службу в Мелитопольскую городскую милицию, где прослужил до 1981 года.
Ушел в отставку в звании подполковника милиции.


ПАТАЛАХ ПЕТР МИХАЙЛОВИЧ

Родился в 1921 г. в с. Марьевка, Запорожской области Запорожского района. Член КПСС с1943 года. В Красной Армии с 1941 года по 1946 год.  Красноармеец, курсант, ком. взвода. Участник Великой Отечественной войны. Ранен.
В МВД с 1948 года по 1972 год. Участковый уполномоченный Запорожского РОВД.
Награжден орденом «Красной Звезды», медали «За боевые заслуги», «За оборону Сталинграда», « За безупречную службу » 1,2,3 степени, знак «Отличник милиции», почетная грамота УООП МВД СССР, именными часами.
Паталах П.М. в органах МВД работал более 20 лет. За это время показал себя только с положительной стороны. Из 14 населенных пунктов, обслуживаемых им в 1969 году в  одиннадцати, не совершенно ни одного преступления и правонарушения. На протяжении 15 лет избирался депутатом Долинского сельского совета, в работе которого принимает активное участие. За достигнутые положительные результаты  в работе неоднократно поощрялся руководством УВД.

ПАВЛОВ СЕРГЕЙ  ФИЛИМОНОВИЧ

            Родился в 1917 году в с. Сухостезовка Тугучинского района Новосибирской области, образование 5 классов.
            Имеет правительственные награды: "За оборону Кавказа", "За Победу над Германией".
            С августа 1938 года в войсках НКВД, а с ноября 1940 года в органах НКВД - милиционер в Львовской области, г. Глиняны.
            С июня 1941 года по февраль 1943 года - в погранвойсках НКВД, а потом служба на 2-м Украинском фронте.
            Орловская милицейская дивизия, в которой служил, отступала  через города Мелитополь, Пологи, стояли в Г.Поле, охраняли мосты, дороги, аэродром.
            Павлов С.Ф. участник обороны Кавказа. За время войны  на Кавказе был контужен. Затем служил в войсках связи, с наступлением шел через Киевскую область на Чернигов и Белоруссию, затем Польша, Германия и Берлин.
            Уволен из органов 1 июля1963 года.

ПЕТРАШ  ІВАН НИКИФОРОВИЧ

            Петраш Іван Никифорович народився 23 серпня 1925 року.
            У 1941 році шістнадцятирічним юнаком добровільно пішов на фронт. З 1943 року проходив службу у 418 артилерійському полку 7-ї винищувально – протитанкової бригади 5 ударної армії в якості навідника зброї.
            Іван Никифорович приймав участь у визволенні від фашистів Запорізької області, а саме – Приазовського, Андріївського, Бердянського районів. Також визволяв міста Нікополь, Миколаїв, Одесу. Приймав участь у боях на Сандомирському плацдармі (Польща), форсував р. Віслу, визволяв м. Катовіце (Польща), м. Бреслау (Німеччина), форсував р. Одер, воював під м. Дрезденом. Війну  закінчив 12 травня 1945 року у м. Празі.
            В органах внутрішніх справ проходив службу з 1965 року. Звільнився на пенсію з посади начальника фінансово – планового відділу УВС Запорізької області у спеціальному званні полковника міліції.
            Петраш І.Н. нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, двома медалями “За бойові заслуги” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.
ПИВОВАРОВ МИХАЙЛО ОЛЕКСІЙОВИЧ

         Пивоваров Михайло Олексійович народився 06 листопада 1923 року у с. Юліївна Запорізького району Запорізької області.
       Михайло Олексійович розпочав війну під м. Сталінградом, де велись кровопролитні бої, у складі 489 мінометного полку. У листопаді 1942 року 489 мінометний полк ввійшов до складу 5-ї ударної армії.
         У серпні – жовтні 1943 року приймав активну участь у боях по визволенню Донецької та Запорізької областей, служив розвідником.
         У 1944 році Михайло Олексійович визволяв Молдавію від німецько – фашистських загарбників, в 1945 році – Польщу. Дійшов з радянськими військами до Берліну. Був поранений.
       Після лікування Пивоваров М.О. був направлений на курси молодших лейтенантів, далі продовжив службу в армії.
         Має нагороди: ордени “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, “Червоної Зірки”, медалі “За Відвагу”, “За бойові заслуги” та інші, всього 18 медалей.
         В червні 1967 року Михайло Олексійович закінчив Вищу юридичну школу МВС УРСР. Далі працював на різних посадах в армії. Після звільнення з армії, у листопаді 1957 року прийшов на службу в органи внутрішніх справ, де працював до 1975 року. Звільнився на пенсію з посади начальника ВВІР УВС Запорізької області у спеціальному званні майора міліції.


ПОТОЦЬКИЙ ІВАН ЯКОВИЧ

         Потоцький Іван Якович, народився 10 квітня 1924 року в с. Семенівка Пологівського району Запорізької області.
         У травні 1942 року був призваний до лав Радянської армії Дмитрієвським райвійськкоматом Ставропольського краю.
         Бойове хрещення прийняв у якості навідника протитанкової рушниці, під м. Моздоком, на Північно – Кавказькому фронті в складі 77-го окремого протитанкового батальйону.
         У липні 1942 року 77-й окремий протитанковий батальйон ввійшов до складу 335 Гвардійського стрілецького полку, 117 Гвардійської стрілецької дивізії. Приймав участь у бойових діях під Новоросійськом, визволяв цього місто від фашистських загарбників.
         На початку листопада 1943 року Потоцький І.Я. у складі вказаної частини взяв участь у морському десанті на Кримське узбережжя (сел. Ельтиган). При штурмі був поранений.
         Після лікування у госпіталі, на початку 1944 року, був направлений в військову частину Окремої Приморської Армії і, у складі десанту, висадився на південь від м. Керчі. Приймав участь у бойових діях по визволенню Криму. В травні 1944 року штурмував Сапун – гору, де знаходились основні сили німців. Приймав участь у визволенні м. Севастополя.
         У травні 1944 року Іван Якович був направлений на курси молодших лейтенантів, а далі в Орджонікідзевське військово – піхотне училище.
         За участь у бойових діях нагороджений орденами “Червоного Прапора”, “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, “Слави ІІІ ступеню”, медалями “За Відвагу”, “За оборону Кавказу” та ще 15 медалями колишнього СРСР та України.
         У серпні 1946 року, будучи курсантом училища, Потоцький І.Я. призваний на службу в органи Державної безпеки, де проходив службу у підрозділах контррозвідки.
         З 1954 по 1975 роки працював в УВС Запорізької області, пройшовши службовий шлях від старшого слідчого до начальника слідчого відділу УВС Запорізької області. Звільнився на пенсію у спеціальному званні полковника міліції.

РУДЕНКО ФЕДІР ІВАНОВИЧ


            Руденко Федір Іванович народився 27 грудня 1927 року в селі Новомиколаївка, Токмацького району Запорізької області.
            До початку Великої Вітчизняної війни Федір Іванович працював у колгоспі “Перемога” у с. Новомиколаївці.
            В армію був призваний шістнадцятирічним юнаком у вересні 1943 року. Воював у складі автобатальйону № 338, де служив водієм. Приймав участь у Берлінській операції. З лав армії демобілізувався у квітні 1951 року.
            На службу в органи внутрішніх справ Федір Іванович поступив у 1955 році. Працював міліціонером 6-го відділення міліції м. Запоріжжя, з 1957 року - міліціонер ізолятора тимчасового тримання УВС м. Запоріжжя, звідки звільнився на пенсію у 1980 році у спеціальному званні старшини міліції.
            Руденко Ф.І. нагороджений орденом “Червоної Зірки” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.





НАЗАРОВ ЄВГЕН ФЕДОРОВИЧ

            Назаров Євген Федорович народився 11 серпня 1925 року у с. Біглово Озерського району Вологодської області.
У 1942 році Орським військкоматом був призваний до лав Радянської армії та зарахований у 500 команду снайперів.
У серпні 1943 року, після закінчення військових курсів радіотелеграфістів, був направлений до 992 окремого батальйону зв’язку, що готувався на фронт.
Весною 1944 року Євген Федорович приймав участь у визволенні Правобережної України та Молдавії. Влітку цього ж року Назаров Є.Ф. був зарахований до 133 гвардійського окремого батальйону зв’язку, приймав участь у визволенні м. Бухареста, Румунія.
У 1945 році приймав участь у бойових діях на території Австрії та Чехословаччини, визволяв м. Братиславу.
Після закінчення війни Євген Федорович був направлений до Угорщини. У 1947 році повернувся на рідну землю - до м. Запоріжжя.
Назаров Є.Ф. нагороджений медалями “За відвагу”, “За перемогу над Німеччиною”, має подяку від Верховного Головнокомандуючого Радянського Союзу за визволення м. Банська Штивниця.
У березні 1950 року поступив на службу до УВС Запорізької області на посаду молодшого техніка зв’язку. В 1982 році звільнився на пенсію з посади начальника вузла зв’язку УМВС України в Запорізькій області у спеціальному званні майора міліції.




МУРЗИН ЮРИЙ  НИКОЛАЕВИЧ

            26.01.1925 года рождения, уроженец г.Тула.
            В 1940 после окончания 7 классов поступил в железнодорожное училище № 3 г. Мичуринска в группу помощников машиниста.
            В январе 1943 года пришла повестка из Мичуринского горвоенкомата. Первые шаги армейской службы проходили в учебной батарее 139 ЗЗАП (г. Москва).
            Летом 1943 года направлен командиром 76 мм зенитного орудия в 207 отдельный зенитный бронепоезд 2-го корпуса ПВО. В его составе часть принимала участие в боевых действиях Западного, Северо-Западного, 1-го Прибалтийского фронтов. Награжден медалью "За отвагу".
            В 1950 году окончил курсы лейтенантов при Львовском военно-политическом училище, служил политработником в авиационных частях.
            В 1958 году окончил 10 классов вечерней школы, а в 1953 заочно закончил юрфак Одесского госуниверситета.
            В 1960 году в связи с расформированием авиадивизии уволен в запас.
            С 1960 года в органах внутренних дел: дознаватель Жовтневого РОВД, следователь УВД города, ст. следователь УВД области. С 1966 по 1975 г.г. начальник Ленинского РОВД. Подполковник милиции.
            Уволен по возрасту. С 1975 по 1988 г.г. (13 лет ) возглавлял  штаб народной дружины города, будучи инструктором горисполкома, а с 1988 г. юрисконсульт горисполкома, советник городского головы. С 1999 года юрист газеты "Верже". Был депутатом Ленинского района.
            Ю.Н. Мурзин на протяжении многих лет возглавлял юридическую группу при Совете ветеранов УМВД Украины в Запорожской области.
            Похоронен Ю.Н. Мурзин с воинскими почестями на Аллее Славы Осипенковского кладбища.



МАЛЬЦЕВ ИВАН ПЕТРОВИЧ

            1916 года рождения, село Воложанчик Советского района Курской области.
            Майор милиции, последнее время работал начальником Орджоникидзевского РОВД г. Запорожья.
            И.П. Мальцев с 1937 по 1940 г.г. служил в пограничных войсках РККА, а с 1941 по 1961 г.г. в органах МВД ; участковым уполномоченным, пом.  оперуполномоченного, заместителем начальника РОМ, начальником РОВД, зам. начальника 1-го РОМ г. Запорожье, начальником 8-го ГОМ.
            С 4-х часов утра  22 июня 1941 года принимал самое активное участие (как снайпер) в борьбе с предателями, пособниками фашистских войск в составе групп милиции по ликвидации огневых точек, пулеметных, артиллерийских, действовавших почти с каждого чердака высотного здания, костелов и других мест в г. Львове.
            В первые дни войны 1941 года во Львове был сформирован полк дивизии милиции войск НКВД СССР, где был назначен командиром стрелкового отделения 2-го полка войск НКВД по охране Южного, а затем Северо-Кавказского фронтов и учувствовал во всех боевых действиях, как и все работники милиции Львовского гарнизона.
            С апреля 1958 года работал начальником Орджоникидзевского РОВД. Сформирован он был из 4-х отделений милиции- 4,7,8, 10 ГОМ.
            В марте 1961 г. с должности начальника Орджоникидзевского РОВД  милиции ушел на заслуженный отдых в звании майора милиции.
            Мальцев И.П. имеет правительственные награды: ордена "Красной Звезды" и "Отечественной войны" 2-й степени, медали: "За боевые заслуги", "За оборону Кавказа", "За безупречную службу", "За победу над Германией".



ЛИСЯК МИКОЛА СЕМЕНОВИЧ

            Лисяк Микола Семенович народився 22 серпня 1923 року у селі Курушати Токмацького району Запорізької області.
            18 травня 1941 року був призваний до армії.  Приймав участь у бойових діях у складі 59 артилерійського полку, 519 моторизованого полку, в складі 302 дивізії 855 полку. У 1943 році Микола Семенович приймав участь у визволенні Запорізької області: міст Токмака і Молочанська. Також приймав участь у визволенні м. Севастополя, м. Кенігсберга, м. Пілау. Був двічі поранений. Демобілізувався з армії 15 травня 1948 року.
            На службу в органи внутрішніх справ Микола Семенович поступив у 1949 році. Звільнився на пенсію у 1971 році з посади міліціонера – моториста УВС м. Запоріжжя у спеціальному званні старшого сержанта міліції.
            Лисяк М.С. нагороджений орденом “Вітчизняної Війни ІІ ступеня”, медалями “За бойові заслуги”, “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.




МАНЬКО  БОРИС ИВАНОВИЧ
            Родился в 1925 году в селе Малая Белозерка Велико-Белозерского района Запорожской области.
            В 18 лет он сражался с фашистами на фронтах Великой Отечественной войны и прошел путь от берегов Днепра до Берлина. До января 1944 года красноармеец 292 запасного стрелкового полка 4-го Украинского фронта, затем до марта 1944 года - красноармеец 295 гвардии стрелкового полка 96 стрелковой дивизии 5 ударной армии. Полгода он курсант-радист 48 запасного артиллерийского полка г.Чугуев Харьковской области.
            С сентября 1944 года по февраль 1945 года - радиотелеграфист 172 гаубичного артиллерийского полка 134 гаубичной артиллерийской бригады 1-го Белорусского фронта. Был трижды ранен, находился в госпитале с февраля по август 1945 года. В госпитале он и узнал радостную весть - гитлеровский фашизм разбит, фашистская Германия капитулировала.
            После излечения Манько Б.И. продолжал службу в армии, из которой демобилизовался в марте 1948 года. После демобилизации  он поступил на работу в органы внутренних дел.
            1948 г. - 1951 г.работал участковым уполномоченным и помощником оперуполномоченного розыска Верхне-Хортицкого РОВД.
            1951г.-1959г. старшим оперуполномоченным, дежурным 7-го городского отделения милиции МГБ г.Запорожья.
            С 1959 года он работал в отделе внутренних дел исполкома Орджоникидзевского райсовета депутатов трудящихся г.Запорожья в качестве инспектора, затем старшего инспектора уголовного розыска по розыску уголовных преступников, скрывавшихся от следствия и суда.
            Уволился из органов 30 декабря 1974 года.
            Манько Б.И. был награжден орденом Славы 3 степени, медалями "За Победу над Германией в Великой Отечественной войне", "30 лет Советской Армии и флота", "20 лет Победы в Великой Отечественной войне", "50 лет Советских Вооруженных Сил". Всего около 20 наград.



МАХОНИН  ГРИГОРИЙ  МИТРОФАНОВИЧ
            Родился в 1912 году, д.Талбузево Михайловского района Курской области.
            В 1934 году был призван в ряды Советской Армии, прослужил до 1938 года. После демобилизации работал в органах милиции до начала войны.
            В мае 1942 г. по состоянию здоровья демобилизовался из рядов Советской армии.
            В феврале 1944 снова перешел в органы МВД. Прошел путь от рядового милиционера до начальника гороотдела милиции.
            Махонин Г.М. награжден орденом "Отечественной войны" 2 степени.
 


МАСЛІК ОЛЕКСАНДР СТЕФАНОВИЧ
             Маслік Олександр Стефанович народився 13 серпня 1919 року.
            У 1940 році був призваний до армії. Розпочав службу рядовим 95 прикордонного загону НКВС. У період Великої Вітчизняної війни приймав участь у бойових діях. По закінченні війни продовжив службу у армії. Демобілізувався у 1951 році.
            З 1952 по 1977 рік Олександр Стефанович проходив службу в органах внутрішніх справ. Працював на різних посадах у карному розшуку. Звільнився на пенсію з посади старшого інспектора карного розшуку Жовтневого РВВС м. Запоріжжя у спеціальному званні майора міліції.
            Маслік О.С. нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

МЕДВЕДЄВ ПАВЛО АНДРІЙОВИЧ

             Медведєв Павло Андрійович народився 24 квітня 1923 року.
            У січні 1942 року був призваний до діючої армії Борисоглібським райвіськкоматом Воронезької області.
            Проходив службу у 882 50 армії. У березні 1942 року Медведєв П.А. приймав участь у бойових діях на Західному фронті. Частина, в якій він служив, разом з іншими підрозділами Радянської армії в той час вели наступ на сильно район фашистів “Зайцева гора”. Війська понесли великі втрати в живій силі. Але поставленої мети так і не досягнули.
            В наступ полк, в якому проходив службу Павло Андрійович, та, в цілому, весь Західний фронт перейшов 8 серпня 1943 року. Приймаючи участь у бойових діях був двічі поранений.
            Після виписки з госпіталю, у квітні 1944 року, Медвєдєв П.А. почав працювати в органах міліції. З 1944 по 1964 роки працював на різних посадах оперативно – начальницького складу у Курській та Бєлгородській областях. З 1964 по 1973 роки проходив службу в органах внутрішніх справ Запорізької області. Звільнився на пенсію з посади начальника відділу позавідомчої охорони при Жовтневому РВВС УВС Запорізької області у спеціальному званні підполковника міліції.
            Медведєв П.А. нагороджений орденами “Червоної Зірки”, “Вітчизняної війни І ступеня” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.



МІНАЄВ АНДРІЙ ПАВЛОВИЧ

Мінаєв Андрій Павлович народився 04 січня 1922 року у селі Дракіно Торбеєвського району Мордовської АР.
У вересні 1942 року Торбеєвським райвійськкоматом Андрій Павлович був направлений на навчання в Гомельське військово-авіаційне училище Радянської армії. 15 травня 1942 року, після закінчення училища, був направлений в розпорядження командування військово-повітряними силами Брянського фронту, та зарахований до складу 68 авіаційного бомбардувального полку. Приймав участь в аерофоторозвідці під час Курської битві та інших дільницях фронту.
У 1944 році в складі авіаційної частини був направлений на Калинський фронт, а потім - на 2-й Прибалтійський фронт 15 повітряної армії. У цьому ж році був поранений під час авіанальоту на аеродромі в м. Іянишкес Литовської РСР.
Після закінчення війни з 1945 по 1947 роки перебував у складі 140 авіатехнічної дивізії на Камчатці, Курильських островах та на Сахаліні. У березні 1947 року був демобілізований із Збройних Сил та прибув на постійне місце проживання до м. Мелітополя, Запорізької області.
У 1950 році був направлений на оперативну роботу в органи УМДБ Запорізької області.
У 1962 році поступив на навчання до Київської Вищої школи МВС СРСР. Після закінчення, у травні 1968 року був направлений на роботу до УВС Запорізької області на посаду начальника відділення карного розшуку УВС, а потім – начальником оперативно –технічного відділу УВС області.
20 квітня 1977 року звільнився на пенсію з посади начальника оперативно –технічного відділу УМВС області у спеціальному званні полковника міліції.
Мінаєв А.П. нагороджений двома медалями “За бойові заслуги”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, та багатьма іншими урядовими нагородами колишнього СРСР та України.

 МОРАРЬ СТЕПАН МИХАЙЛОВИЧ

            Морарь Степан Михайлович народився 05 липня 1926 року у с. Залугайни, Вертюжаського району, Молдавської СРСР.
            До армії був призваний у 1944 році. Приймав участь у бойових діях Великої Вітчизняної війни у складі 758 стрілецького полку 88 стрілецької дивізії. Був поранений. Демобілізувався з армії у 1950 році.
            В органах внутрішніх справ Степан Михайлович проходив службу з 1951 по 1979 рік. Звільнився на пенсію з посади начальника відділення служби Шевченківського РВВС м. Запоріжжя у спеціальному званні підполковника міліції.
            Морарь С.М. нагороджений медаллю “За відвагу”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.



ЛЕВЧЕНКО

МАРЄРА МИТРОФАНІВНА


            Левченко Марєра Митрофанівна народилась 25 грудня 1924 року у с. Котляровка, Чернігівського району, Запорізької області.
            В армію пішла добровільно, будучи неповнолітньою. Офіційно була призвана у 1942 році військкоматом м. Алчевська. Службу розпочала у жовтні 1941 року в окремій роті медичного посилення 12 армії Південного фронту. З травня 1944 по червень 1945 року проходила службу на посаді фельдшера 987 стрілецького полку 226 дивізії першого та четвертого Українського фронтів. Приймала участь у бойових діях, виносячи поранених з поля бою та надавала їм першу медичну допомогу. Була двічі поранена сама.
            У 1950 році Мар’єра Митрофанівна закінчила медичний інститут у м. Дніпропетровську. Потім працювала у органах внутрішніх справ. Звільнилась на пенсію у 1984 році з посади начальника медичної частини слідчого ізолятора УВС Запорізької області у спеціальному званні майора внутрішньої служби.
            Левченко М.М. нагороджена орденами “Червоної Зірки”, “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медалями “За бойові заслуги”, “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

                                                                                                                                                                                                                                      КУЗЬМІН                                                                                 ГЕОРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Кузьмін Георгій Олександрович народився 06 грудня 1926 року у м. Орджонікідзе Південно-Осетинської АРСР.
  У грудні 1943 року Орджонікідзевським райвійськкоматом був призваний на службу до Радянської армії.
  Службу розпочав 01 січня 1944 року у Південно - Кавказькому військовому окрузі солдатом артилерійської дивізії 61-го стрілецького полку 49-ої стрілецької дивізії. Приймав участь у бойових діях на Південно-Східній окраїні м. Орджонікідзе. Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 25 січня 1943 року нагороджений медаллю “За оборону Кавказу”. У 1956 році демобілізувався із армії.
            Службу в органах внутрішніх справ Георгій Олександрович розпочав у березні 1957 року на посаді оперуповноваженого ВБРСВ УВС Запорізького облвиконкому. Звільнився на пенсію 01 липня 1978 року з посади начальника секретаріату УВС Запорізького облвиконкому у спеціальному званні підполковника міліції.
Кузьмін Г.О. нагороджений медалями “За оборону Кавказу”, “За Перемогу над Німеччиною”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


КУЛЬНЄВ ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ

            Кульнєв Дмитро Михайлович народився у 1910 році в с. Осипівка, Расказівського району, Тамбовської області.
            У січні 1933 року був призваний до лав Радянської Армії. Згодом закінчив школу молодших командирів та проходив службу на посаді командира відділення.
            У листопаді 1934 року Дмитро Михайлович демобілізувався та поступив на службу у воєнізовану охорону . Працював у м. Сталінграді та Сталінградській залізниці, здійснював охорону залізничних об’єктів.
            У 1942 році Кульнєв Д.М. приймав участь у бойових діях по обороні м. Сталінграду від німецько – фашистських загарбників.
            З квітня 1943 року поступив на курси оперативних працівників, після закінчення яких був направлений на службу оперуповноважений у військову частину №1078 до м. Саратова. При бойових діях у м. Саратові був двічі поранений. З червня 1944 року Дмитро Михайлович працював на посаді оперуповноваженого відділу контррозвідки “Смерш”. З січня 1945 року працював у м. Запоріжжі на посаді оперуповноваженого першого відділу. У 1970 році звільнився на пенсію в спеціальному званні майора міліції.


КУЛІШЕНКО

СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ


            Кулішенко Сергій Миколайович народився 1 червня 1917 року у м. Запоріжжі.
            У 1939 році призваний на службу до лав Радянської Армії. До 1941 року служив червоноармійцем кавалерійського полку окремої мотострілецької ордена Леніна ім. Дзержинського дивізії особливого призначення НКВС СРСР. З 1941 по 1942 рік Сергій Миколайович проходив службу діловодом штабу  кавалерійського полку бригади окремої мотострілецької дивізії особливого призначення НКВС СРСР. З 1942 по 1946 роки служив у полку І-ї мотострілецькій дивізії військ НКВС СРСР спочатку заступником командира ескадрону, а згодом помічником начальника штабу. Приймав участь у обороні м. Москви.
            В органах внутрішніх справ Сергій Миколайович проходив службу з 1965 по 1978 роки. Звільнився на пенсію з посади заступника начальника УВС Запорізької області у спеціальному званні полковника міліції.
            Кулішенко С.М. нагороджений орденами “Трудового Червоного Прапора”, “Знак Пошани”, медаллю “За оборону Москви” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

КУЛЄШОВ

ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ


            Кулєшов Олександр Іванович народився 12 листопада 1912 року у с. Березовка, Дмитровського району, Курської області.
            У 1934 році був призваний до армії. Проходив службу у 6 кавалерійському полку на посаді командира відділення. Демобілізувався у 1936 році.
            З 1936 року поступив на службу в органи внутрішніх справ. До 1941 року працював на різних посадах: міліціонера, коменданта, інспектора дорожнього руху.
            З 1941 року Олександр Іванович приймав участь у бойових діях Великої Вітчизняної війни. Воював на Південному та І Білоруському фронтах. Був тричі поранений. Приймав участь у визволенні від німецько – фашистських загарбників Польщі. Олександр Іванович також приймав участь у обороні м. Запоріжжя та визволенні о. Хортиці.
            Після закінчення війни, з 1946 року він продовжує службу в органах внутрішніх справ. Звільнився на пенсію з посади командира дивізіону Сталінського РВМ м. Запоріжжя у спеціальному званні капітана міліції.
            Кулєшов О.І. нагороджений трьома орденами “Червоної Зірки”, двома орденами “Вітчизняної війни”, медалями “За Перемогу над Німеччиною”, “За взяття Берліну” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


КУЦЕНКО

ГРАЦІЕЛЛА ЕДУАРДІВНА


Куценко Граціелла Едуардівна народилася 22 листопада 1923 року у м. Орджонікідзе , Владикавказької АРСР.
            8 жовтня 1942 р., після закінчення 10 класів середньої школи, Ростовським райвійськкоматом Граціелла Едуардівна була призвана до лав Радянської армії. Службу проходила на Кавказі у 11 окремому дивізіоні ППО. Приймала участь у бойових діях.
            У 1944 р. під час оборони Грозного була поранена.
            Була нагороджена медалями “За оборону Кавказу”, “За Перемогу над Німеччиною”.
            З 1946 року працювала старшим інспектором з обліку в обласному Управлінні МВС  м. Баку. З 1965 року – оперуповноваженим відділу карного розшуку УМВС Запорізької області. У грудні 1978 року звільнилась на пенсію з посади міліціонера І розряду медвитверезника № 1 УВС Запорізької області   у спеціальному званні старшого сержанта міліції. Має державну нагороду:  орден “За мужність”.



 КОВАЛЕВ
АНДРЕЙ ПЕТРОВИЧ
            1912 года рождения.            В органах РКМ работал с 1938 года в должности милиционера.

 

КОРЕНЕК ІВАН ФЕДОРОВИЧ


            Коренек Іван Федорович народився 25 квітня 1919 року у с. Балабине, Запорізької області.
            У 1938 році був призваний до армії обласним військкоматом. Проходив службу на Балтійському флоті.
            Іван Федорович приймав участь у бойових діях війни з фінами, а саме – за визволення м. Виборга. В цих боях отримав контузію. У роки Великої Вітчизняної війни також проходив службу на флоті. Перебував у блокадному Ленінграді.
            Після війни був направлений для проходження служби на Чорноморський флот у м. Одесу. Демобілізувався у 1946 році.
            У 1949 році Іван Федорович поступив на службу в органи внутрішніх справ. Проходив службу до 1974 року. Звільнився на пенсію з посади інспектора дорожнього нагляду УВС м. Запоріжжя у спеціальному званні старшого лейтенанта міліції.

            Коренек І.Ф. нагороджений орденами “Червоної Зірки”, “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медаллю “За бойові заслуги” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

КОЛОТІЛОВА

СОФІЯ ВАСИЛІВНА


            Колотілова Софія Василівна народилась 09 серпня 1922 року у м. Вологді.
            25 жовтня 1941 року була призвана Дзержинським віськкоматом м. Ленінграда до лав Радянської Армії, де працювала медичною сестрою пересувного евакогоспіталю № 281. У грудні 1942 року під час блокади м. Ленінграду, під час чергового бомбардуванні Софія Василівна була поранена.
            У січні 1943 року після прориву блокади евакогоспіталь, де проходила службу Колотілова С.В., був переміщений на ІІІ – Український фронт. Війну закінчила у жовтні 1945 року в Румунії.
            В органах внутрішніх справ Софія Василівна працювала з 1975 по 1984 роки. Звільнена на пенсію з посади фельдшера медвитверезника УВС м. Запоріжжя.
            Колотілова С.В. нагороджена орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медаллю “За оборону Ленінграду” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

КОЛЕСНИКОВ ВАСИЛЬ СЕРГІЙОВИЧ


            Колесников Василь Сергійович народився 09 листопада 1921 року у с. Засічне Нижнєпатовського району Пензенської області.
            09 червня 1941 року був призваний до армії. В період Великої Вітчизняної війни проходив службу у 1289 стрілецькому полку 110 стрілецької дивізії. 19 жовтня 1941 року під час оборони м. Москви отримав тяжке поранення ноги та голови. 09 серпня 1942 року Василь Сергійович був демобілізований з армії у зв’язку з інвалідністю.
            На службу в органи внутрішніх справ Колесников В.С. прийшов 03 жовтня 1943 року. У 1945 році закінчив Саратовську школу міліції та направлений для подальшого проходження служби у м. Рівне. У серпні 1951 року Василь Сергійович переїхав до м. Запоріжжя, почав службу старшим інспектором відділу кадрів Управління міліції (тепер УМВС України в Запорізькій області). З 1966 по 1970 роки працював на посаді начальника паспортного відділення УВС м. Запоріжжя, звідки звільнився на пенсію у спеціальному званні підполковника міліції.
            Колесников В.С. нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медаллю “За бойові заслуги” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


КІЛІН ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ


            Кілін Іван Олексійович народився 25 грудня 1922 року у с. Нижні Курята, Каратузського району, Красноярського краю.
            Військову службу розпочав у 1941 році у повітряно – десантних військах.
            Приймав участь у бойових діях на посаді командира взводу розвідки та кулеметного взводу у складі 732 стрілецького полку 235 стрілецької дивізії.
            Після демобілізації з армії Іван Олексійович розпочав службу в органах внутрішніх справ. У 1958 році був направлений у школу по підготовці начальницького складу. Після її закінчення його залишили працювати у зазначеній школі на посаді командира взводу. У подальшому Іван Олексійович працював старшим викладачем, а згодом начальником школи міліції. Звільнився на пенсію у 1971 році з посади начальника спецкомендатури у спеціальному званні майора міліції.
            Кілін І.О. нагороджений орденом “Вітчизняної війни І ступеню” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


КАС’ЯН ВАСИЛЬ ЛУКИЧ

            Кас’ян Василь Лукич народився 31 грудня 1920 року у с. Кірове, Оріхівського району, Запорізької області.
            До початку Великої Вітчизняної війни працював на заводі “Керамік” та колгоспі “Комунар” у с. Кірове.
            У армію Василь Лукич був призваний в березні 1941 року. Проходив службу у інженерних військах ІІ Білоруського фронту на посаді командира відділення.
            Приймав участь у бойових діях по обороні міст Москви, Калуги, визволенні Естонії, Латвії, Литви, Східної Прусії. У 1944 році Кас’ян В.Л. приймав участь у штурмі міст Кеннингсбергу, Шеттина. Війну закінчив 15 травня 1945 року. За період бойових дій був поранений т отримав контузію.
            В органах внутрішніх справ Василь Лукич працював з 1957 по 1970 роки. Звільнився на пенсію з посади дільничного інспектора міліції Орджонікідзевського райвідділу м. Запоріжжя у спеціальному званні капітана міліції.
            Кас’ян В.Л. нагороджений двома орденами “Червоної Зірки”, орденом “Вітчизняної Війни ІІ ступеня”, медаллю “За відвагу” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

КАРПЕНКО

МИКОЛА ХАРИТОНОВИЧ


            Карпенко Микола Харитонович народився у 1911 році в м. Дніпропетровську.
            У жовтні 1933 року був призваний до армії. Проходив службу у танкових військах. Демобілізувався у 1935 році.
            З 1936 року Микола Харитонович поступив на службу в органи внутрішніх справ, а саме у підрозділи Державтоінспекції. До 1940 року проходив службу у Кіровоградській області.
            З початком Великої Вітчизняної війни Микола Харитонович продовжує службу в підрозділах автоінспекції. У 1941-1943 роках проходив службу на Північно – Кавказькому фронті у дивізії міліції військ НКВС на посаді командира автомобільного взводу.
            14 жовтня 1943 року було визволене м. Запоріжжя. У визволенні приймала участь оперативна група НКВС, де проходив службу Карпенко М.Х. З 1944 по 1951 рік Микола Харитонович працював на посаді начальника ДАІ Волинської області. У 1951 році його призначено начальником ДАІ Запорізької області, де він прослужив десять років. Звільнився на пенсію у спеціальному званні полковника міліції.
            Карпенко М.Х. нагороджений орденом “Червоної Зірки”, медаллю “За оборону Кавказу” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

КАРЧЕВСЬКИЙ ЕДУАРД АРКАДІЙОВИЧ

Карчевський Едуард Аркадійович народився 25 травня 1924 року у селі Калантирка Кривоозерського району Миколаївської області.
12 серпня 1942 року Кемеровським міським військкоматом був призваний на службу до Радянської армії в Тульське збройно-технічне училище, яке знаходилось у м. Томськ. 25 жовтня 1943 року Наказом командуючого Сибірським військовим округом йому було присвоєно військове звання молодшого лейтенанта та направлено на фронт у відділ кадрів 3 армії Брянського фронту, де він якийсь час перебував у резерві. У січні 1944 року призначений збройним техніком 290 стрілецького полку 186 стрілецької дивізії. З 8 січня 1944 року по 9 травня 1945 року у складі 290 стрілецького полку 186 стрілецької дивізії приймав участь у бойових діях, за що був нагороджений орденом “Червоної зірки”.
З липня 1962  по жовтень 1975 року проходив службу в органах внутрішніх справ. На пенсію звільнився з посади начальника відділення ВМР Запорізького облвиконкому у спеціальному званні підполковника міліції.
Карчевський Е.А. нагороджений орденом “Чевоної зірки”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

КАНЦЕДАЛ

ВОЛОДИМИР ФЕДОТОВИЧ


            Канцедал Володимир Федотович народився 1 вересня 1923 року у с. Великий Милик, Болашовського району, Саратовської області.
            9 липня 1941 року був призваний до лав Радянської Армії. У 1942 році Канцедал В.Ф. приймав участь у бойових діях на річці Дон під м. Коротояком, де отримав поранення.
            Приймав участь у боях по обороні м. Москви, визволенні м. Будапешта , м. Братислави. З лав Радянської Армії демобілізувався у 1948 році.
            На службу в органи внутрішніх справ Володимир Федотович поступив у 1950 році. Працював на різних посадах оперативно – начальницького складу. Звільнився на пенсію у 1970 році з посади заступника начальника УВС м. Запоріжжя у спеціальному званні полковника міліції.
            Канцедал В.Ф. нагороджений орденами “Червоної Зірки”, “Вітчизняної війни”, медалями “За бойові заслуги”, “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

ІВАНОВ ПАВЛО ІВАНОВИЧ


Іванов Павло Іванович народився 9 вересня 1922 року у селі Велика Знаменка, Кам’янсько-Дніпровського району, Запорізької області.
       18 серпня 1941 року Кам’янсько-Дніпровським райвійськкоматом призваний на службу до Радянської армії та направлений на навчання до 21 учбового полку , який знаходився у м. Шумяни, Грузинської РСР.
            З червня по жовтень 1942 року був командиром середнього танку 191 окремої танкової бригади 132 окремого танкового батальйону. До 1943 року знаходився в обороні м. Моздок та в районі м. Новоросійська.
            21 вересня 1943 року був поранений у боях під станцією Росевська, Краснодарського краю.
            У грудні 1944 року в складі 4-го Українського фронту Павло Іванович був направлений у м. Сороки, Молдавської РСР. Приймав участь у Яссько - Кишинівській операції по визволенню міст Румунії та бойових діях по визволенню території Угорщини та Чехословаччини.
            10 січня 1949 року  був демобілізований з лав Радянської армії та направлений на службу до УВС м. Запоріжжя на посаду інструктора політчастини. У вересні 1971 року звільнився на пенсію з посади заступника начальника паспортного відділу управління охорони громадського порядку у спеціальному званні майора міліції.
            Іванов П.І. нагороджений медаллю “За відвагу”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медалями “За бойові заслуги”, “За оборону Кавказу”, “За взяття Будапешту”, “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.

 

ГРИШКО ВАСИЛЬ ЄВТИХІЙОВИЧ

  
Гришко Василь Євтихійович народився 16 січня 1912 року в селі Корніївка Веселівського району Запорізької області.
            До війни працював у колгоспі “Перемога” Білозірського району Запорізької області.
            20 вересня 1935 року Василь Євтихійович був призваний на дійсну військову службу. З 1941 по 1943 роки був залишений на окупованої території Запорізької області для організації підривної діяльності.
            З грудня 1943 року по грудень 1945 проходив службу у 8 гвардійському полку мінометником.
            Бойовий шлях Василь Євтихійович пройшов від Дніпра до Австрії. Визволяв Будапешт, Відень, приймав участь у бойових діях на третьому Українському фронті. Два рази був контужений.
            У грудні 1945 року після демобілізації Гришко В.Є. поступає на службу у органи внутрішніх справ Запорізької області. У 1970 він звільнився на пенсію з посади міліціонера Жовтневого районного відділу міліції.
            Василь Євтихійович нагороджений двома медалями “За відвагу”, медалями “За бойові заслуги”, “За взяття Відня”, “За взяття Будапешту”, “За Перемогу над Німеччиною”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня” та іншими нагородами колишнього СРСР та України .


Гудимов Володимир Григорович 

Гудимов Володимир Григорович народився 23 вересня 1922 року на хуторі Петропавлівка Новомиколаївського району Запорізької області.

23 травня 1941 року був призваний Запорізьким міськвійськкоматом до лав Червоної армії.
Першу участь у бойових діях взяв 22 червня 1941 року в складі 46 стрілецького полку 333 СД в якості червоноармійця-снайпера. З 24 червня почався відступ Радянських військ, 46 стрілецький полк попав в оточення . Під час відступу в серпні 1941 року був контужений. Після лікування Володимир Григорович приймав участь у боях під м. Воронежем.
            Навесні 1942 року приймав безпосередню участь у тяжких боях по обороні м. Сталінграда. У травні 1943 року Гудимов В.Г. приймав участь у історичній танковій битві під Прохорівкою.
            У 1943 – 1944 роках пройшов з боями Україну, приймав участь у визволенні м. Харкова, м. Полтави, м. Кіровограда. Приймав участь у форсуванні річки Дніпро. У 1944 – 1945 роках Володимир Григорович приймав участь у визволенні Румунії, Чехословаччини, а також у зустрічі з американськими військами на р. Ельбі. Війна для Володимира Григоровича закінчилася 10 травня 1945 року у м. Празі.
            Службу в органах внутрішніх справ проходив з 1946 по 1963 роки. Звільнився на пенсію з посади начальника відділення карного розшуку УВС Запорізької області у спеціальному званні майора міліції.
            Гудимов В.Г. нагороджений двома орденами “Червоної Зірки”, орденами “Червоного прапору”, “Вітчизняної війни”, медалями “За відвагу”, “За бойові заслуги” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.



ГУСАК ПЕТРО ПАВЛОВИЧ

            Гусак Петро Павлович народився 24 квітня 1924 року.
            Трудову діяльність розпочав шістнадцятирічним юнаком на авіаційному заводі № 29 м. Запоріжжя. Петро Павлович встиг закінчити тільки перший курс авіатехнікума - почалась Велика Вітчизняна війна.
            З 1943 року Петро Павлович приймає участь у бойових діях. Розпочав службу з посади помічника командира взводу 357 окремої розвідроти 297 Слов’янсько – Кіровоградської орденів Богдана Хмельницького та Суворова стрілецької дивізії. За активну участь у боях за визволення 12 промислових центрів нагороджений подяками Верховного Головнокомандуючого. Був п’ять разів поранений.
            В органах внутрішніх справ Петро Павлович проходив службу з 1948 по 1976 роки. Звільнився на пенсію з посади заступника начальника Заводського РВВС м. Запоріжжя у спеціальному званні підполковника міліції.
            Гусак П.П. нагороджений двома орденами “Червоної Зірки”, орденом “Слави ІІІ ступеня” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.





ГРИГОР’ЄВ ФЕДІР ІВАНОВИЧ

            Григор’єв Федір Іванович народився 01 вересня 1923 року на хуторі Кольцове Ачинського району Красноярського краю.
            З 12 грудня 1941 року по серпень 1942 року Федір Іванович - курсант військового училища ім. Калиніна у м. Красноярськ, Сибірського військового округу. Звідти його та ще 50 колишніх курсантів було направлено на Сталінградський фронт у 97 окрему стрілецьку бригаду рядовими. Там же, у серпні 1942 року, Федір Іванович був поранений.
Після госпіталю знов повернувся на фронт. Визволяв міста Бєлгород та Харків, Полтавську та Кіровоградську області, воював у Румунії, Угорщині, Чехословаччині. У 1944 році приймав участь у бойових діях в Румунії на форсуванні річок Дністр та Прут. У цьому ж році, в Австрії, та пізніше - у березні 1945 року Федір Іванович отримав тяжкі поранення
Після закінчення війни, у січні 1949 року Григор’єв Ф.І. поступає на службу в органи внутрішніх справ на посаду оперуповноваженого ІІ-ї спецгрупи УВС Дніпропетровського облвиконкому та працює там на різних посадах до 1980 року. У січні звільнився на пенсію з посади старшого співробітника ІІ-ї спецгрупи УВС Запорізького облвиконкому у спеціальному званні майора внутрішньої служби
Федір Іванович нагороджений орденами “Слави ІІІ ступеня”, “Вітчизняної війни І ступеня”, медалями “За відвагу”, “За оборону Сталінграду”, “За бойові заслуги”, “За перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.



ЖОВНИРЕНКО

АЛЕКСЕЙ АНТОНОВИЧ
           
         Родился 29 февраля 1912 года, в семье крестьян-бедняков, которая состояла из 9 человек. С 1921 года в возрасте 9 лет начал работать, в Крутояровке окончил 5 классов сельской школы.
            С 1931 по 1934 года проходил службу в Советской Армии, по увольнению снова возвратился в родное село, работал механизатором.
            С 1938 был принят на службу в органы НКВД рядовым милиции. В 1941 году был командирован в город Кишинев (Молдавия) оказывать помощь по эвакуации военных офицеров и их семей.
            Из работников милиции почти все были направлены на фронт. В районе осталось несколько сотрудников. Жовниренко принимал участие в боях под Сталинградом. Прошел с боями через Украину, Польшу и попал в Берлин. После Берлина был направлен в Восточную Пруссию г.Дечилавы. Там и закончил войну.
            В сентябре 1945 года был демобилизован. После войны продолжил службу в органах внутренних дел.
            Жовниренко А.А. был награжден медалями: "Отличник милиции", "За безупречную службу", "За боевые заслуги", "За отвагу", "20 лет Победы", "25 лет Победы", "40 лет Победы", "Ветеран труда", орденом Отечественной войны 2 степени.


ЖОВНЕРЕНКО

ГАВРИИЛ  ПЕТРОВИЧ

            1914 ГОДА РОЖДЕНИЯ. В Красной Армии с 1936 по 1945г.г. Кавалерист, старшина роты,  парторг батальона. Участник Великой Отечественной войны. В МГБ с 1951г. по 1965г. Участковый уполномоченный Шевченковского РОВД.
            Награжден орденом "Красной Звезды", медалями  "За отвагу", "За безупречную службу" 2 и 3 степени, знаком "Отличник милиции".  Капитан милиции.




ГОНЧАРОВ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ

            Гончаров Василь Семенович народився 15 квітня 1920 року у с. Мордово, Мордовського району, Тамбовської області.
            До призову в армію закінчив педагогічний технікум та працював у своєму рідному селі.
            У перші дні Великої Вітчизняної війни Василь Семенович був зарахований у розвідувальну групу прикордонного загону, який на той час знаходився на фінському кордоні. Виконував бойові завдання на території Фінляндії, де дислокувались і німецькі війська.
            У липні 1941 року Гончаров В.С. був направлений в спеціальний оперативний полк. Приймав участь у бойових операціях в тилу у німців. З листопада 1941 року ніс службу на передовій лінії у районі Невської Дубровки. При виконанні бойового завдання був поранений. Через рік після одужання отримав направлення в школу НКВС СРСР.
            Після війни Василь Семенович працював в органах державної безпеки та внутрішніх справ. На пенсію звільнився у 1974 році з посади начальника відділу БРСВ УВС Запорізької області у спеціальному званні полковника міліції.
            Гончаров В.С. нагороджений орденами “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, “Знак Пошани” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.





ФОМИН
ИВАН  ФИЛИППОВИЧ

            Родился 10 июля 1921 года в с. Любицкое Новониколаевского района, Запорожской области, из бедной, многодетной, крестьянской семьи.
            В 1940 г. был призван в Красную Армию. ВОВ прошел от начала до конца.
            В 1946 году был демобилизован с рядов Советской Армии в чине офицера (командир саперной роты).
            В 1953 году был направлен в органы МВД милиции, где проработал 35 лет.
            Ветеран милиции, офицер Советской армии.


 ФЕНИН
ВАСИЛИЙ  МИХАЙЛОВИЧ

            Родился 2.01.21 года д. Слободка, Орловской области, русский. Образование высшее юридическое - Высшая Школа МВД СССР г. Москва.
            С 22.06.1941 по 12.05.1945 г.г. на фронтах ВОВ: Западный, Воронежский, Донской, Сталинградский, Южный, Юго-Западный, 2-й, 4-й Украинские фронта.
            С  1951г. работал пом.оперуполномоченным, о/уполномоченным ОБХСС в УВД Рязанской области в звании мл. лейтенанта.
            1967-1974 г.г. начальник отдела ОБХСС Шевченковского РОВД г.Запорожья майор, подполковник милиции. В ОВД проработал 27,5 лет.
            Фенин В.М. имеет награды: орден "Отечественной войны" 1,11 степени; медали - "За оборону Москвы", "За оборону Сталинграда".
            Участвовал в освобождении Украины, в том числе Запорожской области: Г-Поле, Токмак, Васильевка, Мелитополь, Веселое. В освобождении Румынии, Венгрии, Австрии, Чехословакии.






ЄВДОКИМОВ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ

            Євдокимов Олексій Іванович народився 17 березня 1917 року у селі Єлизаветино Читинського району Читинської області.
            У вересні 1938 року Читинським райвійськкоматом був призваний до лав Радянської армії та направлений на прикордонну заставу 57 Уссурійського ордена трудового Червоного Прапора прикордонного загону військ НКВС.
У 1942 році, після закінчення курсів по підготовці політкерівників при військово-політичному училищі, був направлений у розпорядження 176 стрілецького полку 19 стрілецької дивізії військ НКВС по охороні особливо важливих підприємств промисловості, обіймав посаду начальника клубу полку, заступника командира автотранспортної роти по політчастині. Приймав участь у бойових діях.
З 15 жовтня 1943 року Євдокимов О.І. починає службу в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого ВББ УНКВС Житомирської області. У 1959 році Олексій Іванович звільнився на пенсію з посади старшого слідчого Сталінського РВ УВС Запорізького облвиконкому у спеціальному званні майора міліції.
Євдокимов О.І. нагороджений орденом “Червоної зірки”, медалями “За бойові заслуги”, “За оборону Кавказу” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.





ДУДИНСКИЙ
АЛЕКСАНДР ГАВРИЛОВИЧ

Родился 27 декабря 1903 года в г.Юзовка, ныне г.Донецк, в семье рабочего. Образование среднее. С 1918 года работал на шахте Заводской в г.Юзовка, рабочим. В 1920 году поступил в комсомол, а в 1925 году принят в ряды Коммунистической партии и в том же году призван на службу в Красную Армию.
Будучи в Красной армии в 1926 году при политотделе
штаба 2-й Червоно-Казачей дивизии где служил, окончил годичные курсы политработников и направлен для дальнейшей службы военкомом в отдельный эскадрон связи 2-й кавдивизии.
В 1927 году по болезни демобилизован с Красной Армии и по 1930 год работал на партийной работе при Донецком окрпартии. В 1930 году Донецким ОбкомомКП(б)У был направлен на работу в политотдел областного Управления милиции г.Донецк  на должность начальника организационного политического отделения. В этой должности проработал по 1935 года.
С 1935 по 1939г. переведен на ту же должность в Областное управление милиции г.Ворошиловграда.
В 1939 году в мае месяце переведен в Областное управление милиции г.Запорожье на должность начальника оргполитотдела.
В 1941 году в мае был назначен начальником Приморского райотдела НКВД по Запорожской области.
С ноября 1941 года по август 1943 года Действующая Армия 34 отдельная Кав.дивизия 10-го Западного фронта - старший помощник начальника охраны войскового тыла дивизии.
Август по сентябрь 1943 года - резерв НКВД УССР. 13 сентября 1943 года получил назначение на должность начальника Приморского райотдела НКВД Запорожской области.
17 сентября 1943 года г.Приморск Красной Армии был освобожден от немцев. В Приморске проработал в той же должности по 1952 год.
С января 1952г. по март 1960г. работал начальником ИТР МВД г.Бердянск Запорожской области.
В марте 1960 года по выслуге лет вышел на пенсию.
Дудинский А.Г. награжден медалями "20 лет безупречной службы МВД СССР", "30 лет Победы в ВОВ", "30 лет Советской Армии и флота", "За боевые заслуги", "40 лет Победы в ВОВ", "За победу над Германией", "50 лет Вооруженных Сил СССР", "За безупречную службу" 1ст., "За доблестный труд в ВОВ", "70 лет Вооруженных Сил СССР", дважды именными часами.



ДУЛІЧЕНКО МИКОЛА ПРОКОПОВИЧ

            Дуліченко Микола Прокопович народився  29  березня  1910   року  у м. Дніпропетровську.
            З 1933 по 1936 рік він проходив службу у прикордонних військах, після чого до початку Великої Вітчизняної війни працював на комсомольській та партійній роботі.
            З перших днів війни Микола Прокопович знаходився на фронті. Приймав участь у бойових діях з німецько – фашистськими загарбниками в якості політрука роти та комісару батальйону морської піхоти, двічі був тяжко поранений.
            У листопаді 1943 року Дуліченко М.П. був направлений на партійну роботу на звільнену від німців територію.
            З 1951 по 1954 рік Микола Прокопович навчався у Вищій партійній школи, по закінченні якої його направили на службу в органи внутрішніх справ. Працював на посаді начальника УВС в Луганській області, з 1958 року працював заступником начальника УВС в Запорізькій області у спеціальному званні полковника міліції. У 1965 році передчасно помер.
            Дуліченко М.П. нагороджений орденами “Червоної Зірки”, “Знак Пошани” та іншими нагородами колишнього СРСР.





ЧЕРКАШИН МИХАЙЛО МИТРОФАНОВИЧ


            Черкашин Михайло Митрофанович народився 31 січня 1927 року, у м. Красноармійське Якимівського району Запорізької області.
            У грудні 1944 року Михайлівським райвіськоматом був призваний до лав Радянської армії. У складі ІІ-го батальйону залізничних військ НКВС по супроводженню бойової техніки та інших вантажів до фронту приймав участь у бойових діях Великої Вітчизняної війни.
            Після розформування полку був направлений до прикордонних військ. Приймав участь в інтернуванні курдських повстанців.
            У зв’язку із скороченням Збройних Сил СРСР у 1960 році за сімейними обставинами звільнився із прикордонних військ.
            У жовтні 1964 року був прийнятий на службу в УВС Запорізької області. Свій трудовий шлях в міліції Михайло Митрофанович розпочав з посади інспектора ВБРСХ.
            У січні 1977 року звільнився на пенсію з посади начальника адміністративного відділу УМВС України в Запорізькій області у спеціальному званні підполковника міліції.
            Черкашин М.М. був нагороджений медаллю “За бойові заслуги”, медаллю “За перемогу над Німеччиною” та багатьма іншими нагородами колишнього СРСР та України.



ДУБРОВІН ІВАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ


            Дубровін Іван Олександрович народився 20 лютого 1917 року у селищі Пивишне Мокроусівського району Курганської області.
            У 1938 році був призваний до Радянської армії, проходив службу на Далекому Сході в 231 полку 40-ї Ордена Леніна стрілецької дивізії. Проходив службу на кордоні, біля сопки Заозерної, Приморського краю, де у 1938 році йшли бої з японцями.
            В роки війни Іван Олександрович був направлений на роботу в органи НКВС. Після нетривалої роботи в системі виправно – трудових установ направлений в армію – у школу молодшого начальницького складу. Після цього навчався в Омській середній школі міліції НКВС СРСР.
            У 1943 році Дубровін І.О. в складі групи військ ставки Головнокомандування СРСР під керівництвом генерала Сірова приймав безпосередню участь у боротьбі з чечено – інгушськими зрадниками. Крім цієї бойової операції приймав участь ще у двох: у Калмицькій та Аджарській (м. Батумі) АРСР.
            У 1947 році перевівся в Свердловську область, де працював у карному розшуку. У 1948 році Івана Олександровича було затверджено на посаду заступника начальника НКДБ – начальника Краснотурьїнського міськвідділу міліції. На цій посаді працював п’ять років, потім був направлений на навчання у м. Москву до Вищої школи начальницького складу міліції НКВС. Після навчання був направлений до Білгородської області, де призначений на посаду начальника відділу служби обласного управління міліції, де пропрацював дев’ять років.
            У лютому 1963 році Іван Олександрович прибув для подальшого проходження служби до м. Запоріжжя. Працював на посаді заступника начальника відділу карного розшуку, а згодом - начальником відділу служби УВС м. Запоріжжя, звідки у 1970 році звільнився на пенсію у спеціальному званні полковника міліції.
            Дубровін І.О. нагороджений медаллю “За бойові заслуги”, відзнакою Президента України “За мужність” та ще 24 нагородами колишнього СРСР та України.




ДОЛЯ АНАТОЛІЙ ЄГОРОВИЧ


            Доля Анатолій Єгорович народився 27 червня 1925 року в селі Ново-Яковлівка Оріхівського району Запорізької області.
      16 жовтня 1943 року Оріхівським райвійськкоматом Анатолій Єгорович був призваний до лав Радянської армії.      Службу розпочав курсантом учбового батальйону армійського запасного стрілецького полку №189 у званні рядового. Пізніше був переведений до 61 стрілецької
дивізії 9 стрілецького полку. Приймав участь у визволенні Запорізької області. Двічі був поранений: 12 грудня 1943 року у Великобілозерському районі Запорізької області та 18 березня 1944 року під час бойових дій біля м. Миколаєва.
Доля Анатолій Єгорович нагороджений орденом “Слави ІІІ ступеня”, орденом “Червоної зірки”, медаллю “За відвагу”, орденом “Вітчизняної війни І ступеня”.
            Після закінчення війни Доля А.Є. був демобілізований з лав Радянської армії, та у квітні 1947 року направлений на службу в органи внутрішніх справ Запорізької області. Свою трудову діяльність він розпочав з посади пожежного інспектора. 4 квітня 1975 року звільнився на пенсію з посади начальника паспортного відділення Ленінського РВ УМВС у спеціальному званні майора міліції.



ДАРХОВСКИЙ
ИСААК  ЛЬВОВИЧ

            Принимал участие в обороне г. Одесса.
            Прибыл после 14 октября с войсками Советской Армии.
            До 18.08.1941 был о/у оперативного отдела Облуправления РКМ г. Одессы.
            Младший лейтенант, воевал в действующей армии.
            Капитан милиции с 9.06.47г.
            До смерти работал начальником отделения в звании майора милиции до 1968г.
            Награжден орденом "Красной Звезды", медалями: "За боевые заслуги", "За безупречную службу", "20 лет Победы в ВОВ 1941-1945г.г.", "За оборону Одессы", "За Победу над Германией", "50 лет Советской милиции".
            Награжден значком "Отличник милиции".





БОНДАРЕНКО
АНТОН САВЕЛЬЕВИЧ

Родился 28 апреля 1922 года. До войны учился в средней школе в селе Пшеничники, Каневского района Черкасской  области. 10 классов закончил в 1940 году. В январе 1941 года Каневским райвоенкоматом призван в ряды Советской Армии и направлен в г. Лугины Житомирской области в школу авиационных механиков, которую окончил в январе 1942 года.
В январе 1942 года по окончании военной школы был направлен в распоряжение командующего Дальне-Восточным фронтом в 329 КАЗ (корректировочная эскадрилья) 10-й воздушной армии, где проходил службу в должности авиационного механика до июня 1943 года. В июне 1943 года был переведен в 857-ю подвижную авиамастерскую, где работал на сборке авиационных моторов. В этом же году был направлен на фронт в 3-й Украинский фронт 17-ю Воздушную армию. До конца войны служил в вышеуказанных мастерских в должности авиамехаников на сборке авиационных моторов АМ-38 и АМ-42, которые устанавливались на самолетах-штурмовиках ИЛ-2 и ИЛ-10.
7 января во время испытания авиамотора на стенде в г.Петрограде (Югославия) в результате попадания в обувь авиабензина были отморожены обе ступни ног, а 28 апреля 1945 года во время налета вражеской авиации на расположение в городе Папа (Венгрия) был ранен в голову и левую руку. Является инвалидом 2-й группы. Военную службу закончил в декабре 1960 года в звании капитана на должности секретаря партийного бюро 193 ОРАП (отдельного разведывательного авиационного полка) дислоцировавшегося в г.Борисполе, Киевского военного округа. Награжден орденом "Отечественной войны 2ст" и медалью "За боевые заслуги".
Демобилизовался из рядов Советской Армии в январе 1961 года, а в апреле этого же года по личному заявлению был принят на работу в Мелитопольский ГОВД на должность оперуполномоченного ОБХСС. В декабре 1961 года назначен на должность зам.начальника ГОВД по службе, а с октября 1965г. зам.начальника ГОВД по политико-воспитательной работе.
В декабре 1969 года в связи с болезнью по личной просьбе в звании майора был уволен с ГОВД.
С февраля 1971 года по июль 1988г. работал в отделе вневедомственной охраны при Мелитопольском ГОВД в должности инспектора службы.
За послевоенный период награжден 17-ю медалями СССР.





БЕЗСМЕРТНИЙ
ІВАН ПАНТЕЛЕЙМОНОВИЧ

      Безсмертний Іван Пантелеймонович 1923 року народження, уродженець с. Катерина, Томаківського району, Дніпропетровської області.
            У жовтні 1942 року закінчив кулеметно - мінометне училище. Після закінчення був направлений до 95 стрілецької дивізії 241 стрілецького полку командиром взводу мінометників. У цьому ж році Іван Пантелеймонович приймав участь у обороні м. Сталінграду, був поранений.
            Після одужання знов повернувся на фронт, приймав участь у визвольних боях на території Росії, України, Прибалтики та Німеччини, визволяв Ригу, Варшаву, приймав участь у форсуванні річок Вісли та Одер. Під час бойових дій в Білорусії вдруге був поранений. Всю війну Іван Пантелеймонович провів на передовій.
            З січня 1949 року по травень 1952 року Безсмертний І.П. проходив службу в органах міліції. Звільнився на пенсію з посади начальника 3-го відділення міліції м. Запоріжжя, у спеціальному званні капітана міліції.
            Іван Пантелеймонович нагороджений двома орденами “Вітчизняної війни”, орденом “Червоної Зірки”, медалями “За оборону Сталінграду”, “За визволення м. Києва”, “За визволення м. Варшави”, “За взяття Берліну” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.





БЕСКЛЕПНЫЙ
ЮРИЙ ФЕДОРОВИЧ

            Родился 5 мая 1924 года в селе Кирово (Жеребец) Ореховского района (Жеребецкого района) Запорожской области (Днепропетровской области), украинец, в семье служащих.
            При Жеребецкой МТС учился и работал токарем, поступал в ВЛКСМ но не поступил, так как село и территория Запорожской области была оккупирована немцами.
            Образование среднее, в 1939 году окончил Кировскую среднюю школу 7 классов. В 1963 году окончил 10 классов в вечерней школе.
            В сентябре 1943 года при освобождении с.Кирово Ореховского района Запорожской области был призван Гуляйпольским полевым военкоматом в ряды Советской Армии и зачислен в 5-ю ударную армию, 315 стерлковую дивизию 724 стрелковый полк  автоматчиком. При освобождении г.Мелитополя  был легко ранен в правую ногу. После этого ранения идя в медсанчасть вторично легко контужен от танкового снаряда.
            С 5 мая  по 20 августа 1944 года - курсант, затем переведен на пополнение во 2-ю гвардейскую дивизию 1-й полк минометной роты минометчиком.
            В январе 1945 года из минроты был направлен на пополнение в стрелковую роту автоматчиком.
            6 января 1945 года в Восточной Пруссии под г.Кенисбергом был легко ранен осколком от снаряда в правую ногу выше колена и направлен в госпиталь. В госпитале находился с 6 февраля по 20 апреля 1945 года.
            В составе 2-й гвардейской армии участвовал в боях 1-й Прибалтийский фронт в освобождении Литвы. В Цытовяках речки Дубиса находились в обороне и оттуда была дана артподготовка перешли в наступление, перешли границу Литвы и вошли в Восточную Пруссию и дошли до реки Неман, где против г.Тильзит готовились к форсированию реки, но нас было снято и форсированным маршем направлено в Литву через г.Шаулян (Шавли) в Латвию, где у реки Вента в лесу окопались и удерживали группировку 33 дивизии немецких фашистов. После разгрома группировки нас с Латвии через Литву были направлены в Восточную Пруссию, где 2-я гвардейская армия была передана 3-му Белорусскому фронту.
            В 1945 году весь личный состав и техника АРБ была передана в г.Дзауджикну в 74-й авторемонтный завод. В 1946 году из завода в автобатальон 179 МВД по специальности токарь. В марте 1947 года передан МВД 8-й дорожностроительный полк - токарь. В 1949 году демобилизован и уволен в запас МВС.
            С марта месяца 1949 года милиционер при Ореховском РО МВД Запорожской области. С сентября 1949 года по сентябрь 1951 год курсант школы начальствующего состава МГБ СССР. После окончания школы был направлен в Ново-Волынск Иваническое РО МВД, младший лейтенант милиции, участковый уполномоченный, затем по переводу УВД г.Запорожье оперуполномоченным уголовного розыска, затем 1 ГОМ г.Запорожье откуда по переводу в Ореховское РО МВД старшим оперуолномоченным ОБХСС, затем при переходе МГБ и КГБ ри Ореховском РО МВД участковым  уполномоченным.
            В январе 1971 года ушел на пенсию.
            Бесклепный Ю.Ф. награжден орденом "Отечественной войны 2 степени", медалями "За победу над Германией в Великой Отечественной войне", "За взятие Кенисберга", "30 лет Советской Армии и флота", "20 лет Победы в Великой Отечественной войне", "50 лет Вооруженных Сил СССР", "За доблестный труд в ознаменование 100 летия со дня рождения В.И.Ленина", "30 лет Победы в ВОВ", "40 лет Победы в ВОВ", "60 лет Вооруженных Сил СССР", "50 лет Советской милиции", "За безупречную службу" 1, 2, 3 степени.






БЕРЕЖЕЦКИЙ
ПАВЕЛ ФИЛИППОВИЧ


Родился 26 февраля 1927 года в селе Новомихайловка, Черниговского района Запорожской области. Образование среднее. До войны работал в колхозе. В армию призван в 1944 году. Службу начал в 74-м артиллерийском полку, 209-й танковый полк. Освобождал Румынию.

Бережецкий П.Ф. был награжден медалями: "За победу над Германией", "За доблестный труд", 3 медали "За безупречную службу".

В августе 1954 года после демобилизации работал милиционером в Орджоникидзевском РО г.Запорожья. Ушел на пенсию 28 февраля 1981года в звании старшего сержанта.


БЕРДЯНСЬКИЙ  ЛЕОНІД АНТОНОВИЧ 

            Бердянський Леонід Антонович народився 25 серпня 1919 року у містечку Братське Одеської області.
            До 1939 року працював на Дніпровському алюмінієвому заводі, а потім був призваний на службу до Радянської Армії, в авіаційну частину. Там він працював на посаді помічника командира автотранспортного взводу, а у червні 1941 року був направлений в Орджонікідзевське автотранспортне училище курсантом.
            Після училища Леонід Антонович був направлений до 6-го автотранспортного полку м. Тавриз, Іран.
            З 01 січня 1943 року по липень 1946 проходив службу у 6-й гвардійській Ленінський Червонопрапорній орденів Кутузова та Богдана Хмельницького бригаді. Приймав участь у обороні Ленінграду, воював на території Німеччини, Польщі. Війну закінчив 10 травня 1945 року у м. Берліні.
            Після демобілізації Леонід Антонович працював в органах внутрішніх справ Запорізької області.
            Бердянський Л.А. нагороджений двома орденами “Червоної Зірки”, медалями “За відвагу”, “За оборону Ленінграду”, “За взяття Берліну” та іншими нагородами колишнього СРСР.



БЄЛОЦИЦКІЙ
СЕМЕН ЯКОВИЧ

Бєлоцицкій Семен Якович народився 15 травня 1927 року у селі Вершина – 2 Куйбишевського району Запорізької області. Має середню освіту. До війни працював у колгоспі “40 років жовтня”.
            У грудні 1944 року був призваний до лав Радянської армії. Проходив службу у саперних військах 626 окремої роти. Приймав участь у війні з Японією.
У серпні 1951 року Семен Якович був демобілізований з Армії.
            З 1951 по 1981 роки проходив службу в органах внутрішніх справ. Працював у 2-му відділенні міліції м. Запоріжжя. На пенсію звільнився у квітні 1981 року у званні старшого сержанта міліції.
            Семен Якович нагороджений медаллю “За Перемогу над Японією”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”.




БЄНЕШ ОЛЕКСІЙ МІНОВИЧ

           

Бєнеш Олексій Мінович народився 16 березня 1914 року у селі Стелково Слутського району Мінської області.

            У 1936 році був призваний до Радянської армії. До 1936 проходив службу сапером на Далекому Сході в інженерно-технічних військах у званні рядового.

            У 1943 році був направлений на службу у 47 моторизовану бригаду ІІ Білоруського фронту.

            У 1944 році, під час бойових дій у Польщі, Олексій Мінович був поранений. Після одужання знову повернувся на фронт. Приймав участь у визволенні м. Франбурга, Східна Прусія, за що був нагороджений медаллю “За відвагу”.

            У грудні 1945 року Олексій Мінович демобілізувався з Радянської Армії та поступив на службу в органи міліції Запорізької області. До 1969 року працював рядовим міліціонером. На пенсію звільнився у званні старшини міліції.

            Бєнеш Олексій Мінович нагороджений медаллю “За відвагу”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медаллю “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


БІЛИЙ ІВАН ІВАНОВИЧ

Білий Іван Іванович народився 31 січня 1918 року в селі Біленьке Запорізького району Запорізької області.
         До початку війни працював фрезерувальником на заводі ім. Баранова в м. Запоріжжі. У 1939 році був призваний до лав Радянської армії. Проходив службу в авіації дальньої дії зв'язківцем 9-ї бази Західного фронту.
У грудні 1941 року під час бомбардування Москви Іван Іванович був поранений. Після повернення на фронт приймав участь у бойових діях в Польщі та Фінляндії.
У грудні 1945 року, після закінчення війни, Іван Іванович демобілізувався із Радянської армії та поступив на службу в органи внутрішніх справ Запорізької області. Спочатку працював оперуповноваженим УВС Запорізького облвиконкому, а потім був направлений дільничним оперуповноваженим Орджонікідзевського районного відділу міліції. В органах внутрішніх справ працював до 1959 року. На пенсію звільнився з посади дільничного інспектора, у спеціальному званні капітана міліції.
Білий Іван Іванович нагороджений орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медалями “За бойові заслуги”, “За оборону Москви”, “За Перемогу над Німеччиною” та іншим нагородами колишнього СРСР та України.


АЗОВСЬКИЙ

МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ


            Азовський Михайло Сергійович народився 01 листопада 1925 року у селі Герасимівка Перещепинського району Дніпропетровської області.
            01 січня 1943 року Джамбульським райвійськкоматом Михайло Сергійович був призваний до Радянської Армії та направлений на фронт на Орловсько-Курську дугу.
            Азовський М.С. проходив службу у 318 гвардійському винищувальному протитанковому артилерійському полку.
            Учасник Орловсько-Курської битви, був командиром відділення розвідки, навідником зброї.
            28 січня 1950 року Михайло Сергійович демобілізувався із Радянської Армії, і вже в серпні поступає на службу в органи внутрішніх справ міліціонером окремого полку вуличного руху у м. Києві.
            З 1958 року він працює в запорізькій міліції. У 1976 році Михайло Сергійович звільнився на пенсію з посади старшини міського відділення міліції.
            Азовський М.С. ветеран праці, нагороджений орденом “Червоної Зірки”, орденом “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, медалями ”За відвагу”, ”За бойові заслуги” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.


ПАМІРОВ ОЛЕКСІЙ ГРИГОРОВИЧ


            Паміров Олексій Григорович, народився 05 серпня 1920 року в с. Новий Орлик Кушенківського району Полтавської області.
            До лав Радянської армії був призваний Вільнянським райвіськкоматом Запорізької області. Приймав участь у бойових діях Великої Вітчизняної війни з 30 червня 1941 року в званні старшого сержанта, потім молодшого лейтенанта. Перебував на посадах шифрувальника, командира взводу, заступника командира батальйону по зв’язку.
            У складі штурмового авіаційного полку 17 – ї повітряної армії штурмової авіації старший сержант Паміров О.Г. приймав участь у визволенні м. Запоріжжя та області.
            У подальшому, приймав участь у визволенні Угорщини, Югославії та Австрії.
            Закінчив війну Олексій Григорович у травні 1945 року. Звільнений в запас з посади заступника командира батальйону по зв’язку.
            Паміров О.Г. нагороджений орденами “Вітчизняної війни ІІ ступеня”, “Трудового Червоного Прапора”, “Богдана Хмельницького”, медалями “За бойові заслуги”, “За Перемогу над Німеччиною” та іншими нагородами колишнього СРСР та України.
            Після демобілізації у 1945 році Паміров О.Г. працював у народному господарстві, відновлював м. Запоріжжя. З 1957 по 1973 роки працював заступником начальника по кадрах УВС Запорізької області. Звільнився на пенсію в спеціальному званні полковника міліції.




Алтухов Григорій Васильович

Народився 23.02.1897 року. Служив у царській російській у 1916-1917 рр. Службу в міліції розпочав у 1921 року оперуповноваженим карного розшуку і звільнився на пенсію через хворобу у 1951 році з посади начальника Пологівського рай відділення . Приймав участь у ліквідації банд:
-         горців на території Терсько-Кубанської області (1921 р.);
-         Заболотного (1923 р.);
-         Войкова (1924 р.);
-         Кравцева и Пономарчука в с.Водяне (1927 р.);
-         Примака в с. Велика Знаменка (1928 р.)
-         Лопати, Назаренко, Тарана, Павлюка (1929 р.)
Учасник бойових дій Другої світової війни. Нагороджений орденами Леніна,Червоного Прапору (двічі) та іншими державними нагородами.












Берестюк Дмитро Степанович

1907 року народження. Учасник бойових дій Другої світової війни. Нагороджений орденами Червоного Прапору, Червоної зірки та іншими державними нагородами. 
Службу в міліції розпочав 25.03.1931 р. міліціонером Синельниковського районного відділення міліції, а з 13.02.1936 року  по 26.10. 1941 р. продовжив службу в запорізькій міліції. Після війни повернувся на службу та прослужив до 1960 року на посадах старшого та середнього начскладу.







СУХАНЬКОВ  НИКОЛАЙ  ДАНИЛОВИЧ

         Родился в 1927 году. В Советской Армии служил с 1944 г. по 1951 г. в должности курсанта автоматчика и пулеметчика. В органах МВД находился на службе с 1951г. по 1980г. Занимал должности милиционера, ком. отделения, госавтоинспектора, старшего госавтоинспектора, начальника штаба отдельного дивизиона, зам. командира по технической части.

             За время службы был награжден шестью медалями, из них: "За безупречную службу" 1,2,3 ст., "За отличную службу по охране общественного порядка", "Почетной грамотой УВД". Награжден знаком "Отличник милиции", денежными вознаграждениями (дважды).


А Н Д Р Е Е В    НИКОЛАЙ     АРСЕНТЬЕВИЧ

         Родился в 1911 году, уроженец дер.Зыкеево Чухломского района Костромской области, в семье крестьянина середняка-колхозника. С 1933 по 1936 год служил в РККА. В 1937 году проходил двухмесячные курсы в г.Костроме и получил звание сержант милиции. Находясь на работе в должности горинспектора получил навык и опыт в работе следственного производства. Вполне может самостоятельно проводить следственную работу и обрабатывать агдонесения. Политически развит удовлетворительно и стремится получить политподготовку более лучшую. Готовится к приему в кандидаты ВКПб. Под повседневным руководством и оказанием нужной помощи вполне может работать на должности уполномоченного РОМ.
            Имеет большой практический опыт работы уголовного розыска, работая инспектором-дежурным, самостоятельно принимает решения по возникшим вопросам требующим безотлагательного действия. В оперативной обстановке ориентируется правильно. Лично дисциплинированный, исполнительный. За активную борьбу с уголовной преступностью имеет 5 благодарностей и награжден медалью "За боевые заслуги".
            В 1987 году Андреев в Народный музей истории Запорожской милиции доложил, что он прибыл в г.Запорожье 14 октября 1943 года в 8 часов утра из г.Пологи. Вместе с войсками штурмовали и освобождали г.Запорожье. Был направлен в 4-е отделение милиции.
            Награжден орденом "Красной Звезды", медалью "За боевые заслуги" – по выслуге лет, медалью "За боевые заслуги" - за выполнение боевых заданий на фонте Великой Отечественной войны и другими.
            Уволен 3 марта 1960 года.




Ц И В И Р К О ВЯЧЕСЛАВ ВИКТОРОВИЧ

         Родился 18 июня 1926 года, в селе Григорьевка, Запорожского района Запорожской области. В 1941 году (перед войной) закончил 7 классов. До октября 1943 года со своей семьей проживал на оккупированной территории. В марте 1944 года Запорожским райвоенкоматом призван в армию.
            По призыву был направлен для прохождения службы в 52-й запасной стрелковый полк, расположенный в городе Богодухов Харьковской области, где попал в артиллерийское подразделение по подготовке наводчиков артиллерийских орудий. В июне 1944 года в составе маршевых рот выехал на фронт. В боевых действиях начал принимать участие в составе 269 стрелкового полка на Маревском плацдарме 1-го, а затем 2-го Белорусского фронтов.
            В боях за город Данцинг 23 марта 1945 года получил осколочное ранение, после чего находился на излечении в эвакогоспитале № 3089, который располагался в г.Торн. За время боевых действий имею три письменные благодарности от Верховного Главнокомандующего. До апреля 1947 года, после выздоровления, служил в составе группы войск (Северная) под командованием маршала Рокоссовского.
            В апреле 1947 года в  составе 70-го танкового полка передислоцировался в г.Петрозаводск, Карело-Финской ССР. Здесь проходил службу в должностях: командир орудия, командир САУ-76. Здесь же закончил годичную партийную школу и был секретарем комсомольской организации. В 1951 году закончил Петрозаводское пехотное училище, получил звание «лейтенант», работал командиром стрелкового взвода.
            В 1954 году в Ленинграде закончил Высшую офицерскую интендантскую школу и в прежнем полку в/ч 25263 работал начальником вещевого снабжения полка. В феврале месяце 1957 года,  находясь в очередном отпуске в Запорожье, зашел в отдел кадров УВД Запорожской области с просьбой взять меня на работу в УВД, мне дали положительный ответ. В УВД мне предоставили работу в оперативном отделе в должности старшего оперуполномоченного, где проработал с июня 1957г. по июнь 1968г. в звании "капитан". В июне 1968г. работал в отделе вневедомственной охраны в должности начальника отделения службы в звании "майор", до выхода в отставку в сентябре 1976 года. Приказом МВД Украины № 273л/с от 2 августа 2001г. присвоено звание "подполковник милиции".
            Награды: орден "Отечественной войны" 2ст., 2 медали "За боевые заслуги", медаль "За победу над Германией", медаль "30 лет Советской Армии и Флота", "20 лет Победы в ВОВ", "30 лет Победы в ВОВ", "40 лет Победы в ВОВ", "50 лет Победы в ВОВ", "50 лет Вооруженных Сил СССР", "50 лет Советской милиции", "За безупречную службу"1ст., "За безупречную службу" 2ст., "За доблестный труд в ознаменование 100-летия В.И.Ленина", медаль Жукова, медаль "Ветеран труда".



ПУНЬКИН ИОСИФ МОИСЕЕВИЧ

         1893 года рождения, член КПСС с 1920 года, с 1918 по 1919 г.г. находился в рядах Красной гвардии. с 1919 по 1924 г.г. служил в органах милиции, с 1941 по 1945 г.г. находился в рядах Советской Армии. Работал начальником района милиции. Уволен 9 января 1923 года.




ЧЕРНОВ АЛЕКСАНДР  ВЛАДИМИРОВИЧ

         1902 года рождения. В Красной Армии с 1924 года. В органах НКВД с 1933 года, зав. адресного стола, регистратор паспортного стола Красноярского края, начальник Абаканского гор. отдела милиции Красноярского края, начальник райотдела милиции, начальник паспортного стола Черногорского гор.отдела милиции Красноярского края, начальник 2-го отделения паспортного отдела Управления милиции УМГБ Запорожской области, начальник 1-го отделения паспортного отдела  УМГБ УМВД г.Запорожья, начальник областного адресного бюро г.Запорожье.
            Награжден: орден "Красной Звезды", орден "Красного Знамени"; медаль "За победу над Германией".


СУПОТНИЦКИЙ  АЛЕКСЕЙ  СТЕПАНОВИЧ

         Родился 9 мая 1923г. село Любимовка Павлодарской области Казахской ССР, русский, беспартийный. Образование 6 классов.
            Детство проходило без отца, он умер в 1929г., жили в бедности, мать моя работала в колхозе дояркой. Я с ранних лет пас скотину летом, а зимой скотником на ферме. За хорошую работу правление колхоза всегда премировали меня поросенком или телочкой. Мать моя умерла в 1968 году. Осенью 1942г. был призван в Красную Армию Цюрюпинским РВК Павлодарской области, в которой служил с 1942 по март 1947г.г. Участвовал в ВОВ: Северо-Западный , Калининский, Степной, Первый и Второй Украинский фронтах. Я командир отделения транспортной роты на лошадях подвозил своевременно боеприпасы на передовую. Дважды был ранен, имею правительственные награды.
            Супотницкий А.С.награжден орденом "Красной Звезды", орденом "Отечественной войны", медалями: "За отвагу", "За боевые заслуги", "За Победу над Германией", "20 лет Победы над Германией", "25 лет Победы над Германией", "30 лет Победы над Германией", "40 лет Победы над Германией", "За безупречную службу"1,2,3 ст. Удостоверение "Отличник милиции", "Ветеран труда". Юбилейных медали - 3, знаков - 5.

            Участвовал в боях на Курской Дуге в 1943 году, в Корсунь-Шевченковской битве, освобождал Кировоград и Кременчуг.

ФЕДОРЕЦ ПЕТР  НАУМОВИЧ

         28.09.1914 г. рождения в пгт. Камышеваха, Камышевахского р-на Запорожской области. Образование 4 класса,  в 1927г. закончил Камышевахскую школу, до начала войны работал водителем в колхозе им. Шевченка Камышевахского р-на. В Армию был призван в 1941 году, проходил службу в автомобильных войсках по обслуживанию аэродрома. Принимал участие в  боевых действиях по освобождению Кавказа, Белоруссии, а так же на территории Германии. Получил ранение в руку в 1945 году в Германии во время обстрела автомобильной колонны, в которой двигался. Награжден двумя медалями "За боевые заслуги", "За оборону Кавказа", "За победу над Германией".
         Демобилизовался 28.12.1945г. С 1953г. по 1970г. работал милиционером-водителем в Ореховском РОВД. Службу закончил в звании "старшина милиции". С 1970г. по 1974г. работал водителем на Камышевахском заводе железобетонных конструкций.



ФЕДОЩЕВ НИКОЛАЙ СЕРГЕЕВИЧ

         Родился 9 мая 1923г. в деревне Павловка, Адоевского района, Тульской области. Образование средне-техническое, в 1943 году окончил бронетанковое училище г.Черчин Узбекской ССР, и средне юридическое, в 1955 году окончил Львовскую школу милиции.
            До начала войны работал слесарем на Тульском оружейном заводе. В армию призван в 1941 году, службу проходил в 1104 минометном полку 16-й танковый корпус 35 танковой армии в должности командир танка. Участвовал в обороне Москвы и в сражениях на Курской дуге. Получил тяжелое ранение в бедро под Москвой, тяжелое ранение голени на Курской дуге.
            Федощев Н.С.награжден орденом "Красной Звезды" за танковый таран, орденом "Великой Отечественной войны" за участие в битве на Курской дуге, медали "За победу над Германией", "За безупречную службу в МВД". С 1946 г. до 1952 г. офицер охраны в  9-м управлении КГБ г.Ялта. С 1952 г. следователь особой инспекции ОК УВД Запорожской области, затем оперативный дежурный и следователь в Орджоникидзевском РО г.Запорожья.

ТЕРЕЩЕНКО  ЕФИМ ЕФИМОВИЧ

         Родился 13 января 1926 года в с.Б-Белозерка К-Днепровского района Запорожской области, в семье крестьянина. Окончил 7 классов в 1941 году. В 1943 году призван в армию полевым райвоенкоматом. В 1964 году в г.К-Днепровской закончил 11 классов заочно и в 1954 году вступил в КПСС. С октября 1943 года находился в рядах СА запасных полках г.Токмака Запорожской области, Сталинграде, Тибилис (Авчала), оттуда в 1944 году меня направили в г.Степановск 12-й автополк. После окончания курсов шоферов в 1944 году, был направлен в 22-й автополк ст.Галицина Московской области с 22-го автополка был направлен в 72-й автополк г.Бердыч и в 1944 году автополк направили под Варшаву ст. Минск в 177 пехотный полк 60-й гвардейской дивизии 5-й ударной Армии, на левом плацдарме г.Варшавы. В этой дивизии  находился до окончания войны. При прорыве  находился в 177 пехотном полку связистом, наш батальон продвинулся вперед и был окружен. Фашисты начали нас уничтожать. Мы были окружены самоходками, в нашем распоряжении автоматы, пулеметы, ПТР, несколько противотанковых гранат и лимонки. Нам пришлось отбиваться до вечера. Наступление было в 4 часа утра. Немцы подходили на расстояние 20-30 метров и с самоходок начали бросать гранаты. При темноте нам удалось вырваться из окружения, командир батальона и офицеры погибли, нас осталось 6 человек, кто вышел из окружения я не могу сказать, так как я в этом батальоне находился 2 дня и при окружении командир батальона приказал всем красноармейские книжки, партбилеты, комсомольские билеты, все документы сдать и уничтожить. Я удостоверение оставил и потом оно мне пригодилось. После выхода из окружения я попал в штаб дивизии шофером. Командира батальона я фамилию не помню но звание у него старший лейтенант по национальности цыган. После этого я проходил города: Лодз, Познань, Ланзберг, Кустрин, Лихтенберг и здесь моя военная служба окончилась. После нашу дивизию перебросили до реки Эльбы г.Дюмиц, Эльдепо. В 1946 году часть была расформирована и передана в 94-ю стрелковую дивизию в г.Шверин. В этой части мне пришлось проходить службу  до увольнения в запас в 1950 году.
            Терещенко Е.Е.с 25 января 1951 года начал службу в органах МВД г.К-Днепровская и служил до 8 июля 1976 года. Начал работать рядовым милиционером до 60-х годов, в 1967 году  пошел работать дежурным по К-Днепровском РОВД и 24 ноября 1967 года ему было присвоено звание младший лейтенант милиции. В 1970 году - лейтенант милиции, в 1973г.- старший лейтенант милиции.
            С 1967г. по 1971г. работал дежурным РОВД, затем перешел в К-Днепровский медвытрезвитель - дежурным.
            За время службы  Терещенко Е.Е. был награжден орденами и медалями, благодарностями: "За боевые заслуги", "За взятие Берлина".



ТИХОВОД
КОНСТАНТИН НИКОЛАЕВИЧ

         Родился в 1922 году, член КПСС, образование среднее, в РКК с 1941г.по 1942г. и с 1942г. по 1944г. комиссар, командир партизанского отряда "За отчизну". В партизанский отряд вступил в декабре 1942 года. С момента организации отряда назначен начальником штаба. Участвовал в  налете на штаб немецкой части на ст.Аксайская, где было истреблено 3 офицера и 17 солдат, лично Тиховод истребил 5 немецких солдат и офицеров. В населенном пункте Ново-Бессергеновка участвовал в нападении на штаб немецкого батальона, где был убит обер-лейтенант, уничтожено 6 повозок з грузами, захвачена полевая почта, карты и 2 немецких ефрейтора. Тогда же были доставлены ценные разведданные о состоянии охраны побережья залива и дислокации войск противника в г.Таганрог и его окрестностях.
            В ночь на 10 марта 1943 года отряд в населенном пункте Красный десант разгромил вражеский казачий гарнизон, уничтожив 29 казаков, 30 винтовок и 2 огневые пулеметные точки, 4 казаков захватили в качестве "языка" и доставили в расположение частей Красной армии. В этом бою Тиховод К.Н. лично истребил 7 казаков и забросав гранатами уничтожил огневую пулеметную точку. Всего на его счету за время действия отряда числится свыше 30 истребленных  в тылу противника солдат и офицеров.
            С ноября 1944 года работает в НКВД, с августа 1945 года помощник НКИ политчасти по комсомолу УМ УВД Запорожской области. С февраля 1965 года НК Васильевского РО УВД Запорожской области.
            Тиховод К.Н. награжден орденом "Красного Знамени", орденом  "Отечественной войны" 1-й степени и многими медалями.


БОНДАРЕНКО
НИКОЛАЙ КОНСТАНТИНОВИЧ

         Родился 22 июля 1910 года в г.Александровске (Запорожье), член КПСС, образование высшее. После окончания 8-и классов  в 1926 году поступил в ФЗУ при паровозном заводе г.Запорожье, где окончил по специальности токаря 4-го разряда и продолжал работать на этом же заводе др 1931 года. В 1931 году был призван Запорожским военкоматом в армию, по моему желанию в авиацию. В Киеве при 5-й авиабригаде закончил школу авиатехников и был направлен в новую авиабригаду в качестве авиатехника в г.Конотоп. С 1938г. по 1940 г. опять учеба в г.Ленинграде.
            С мая 1940 года направлен для прохождения службы в 62-ю авиадивизию, 94-й авиаполк СБ инженером !-й авиаэскадрильи г.Овруч. Здесь и застала война (то был Киевский военный округ), потом с 1941г. Юго-Западный фронт.
            С 22 июня 1941 года Юго-Западный фронт, участие в обороне Киева.
            1942 год -Крымский фронт, старший инженер 867-го истребительного авиаполка, Керчь.
            Март 1943 года 3-й Украинский фронт, 286-й истребительный полк, старший инженер полка 17-й ВА.
            9 мая 1945 год - конец войне.
            В августе 1946 года расформирование частей и демобилизация. Вернулся в г.Запорожье.
            С 1946г. по 1948г. работал в Запорожском аэропорту на летно-испытательной станции ОКБ завода № 29 г.Запорожье (Мотор-Сич) и диспетчером таксопарка.
            В МВД с 1948г. по 1960 год - начальник отделения ГАИ УМ УМНКВД, начальник ГАИ УМ УМТБ области, зам.начальника ГАИ области.
            Бондаренко Н.К. награжден орденами "Отечественной войны 2 ст.", "Красной Звезды", медалями "За оборону Сталинграда", "За взятие Вены", "За отличную службу по охране общественного порядка", "За безупречную службу" 1ст.
            В 1960 году уволился на пенсию с должности зам.начальника ГАИ УВД Запорожской области, в звании подполковник милиции.

ДУЛИН
АЛЕКСЕЙ  ГАВРИЛОВИЧ

         31 марта 1926 года рождения, Краснодарский край, Славянский р-н, станица Троицкая.
            Окончил 6 классов до войны, в войну работал трактористом в Троицкой МГС. Был мобилизован по мобилизации 8 марта 1943 года Славянским райвоенкоматом Краснодарского края.
            33 стрелковый полк - курсант. Направили на формирование 1883 зенитного артполка.
            В июле 1943 года формировался 34 отдельный тракторный батальон (служил с 5.11.1943г. по 31.12.1944г.), который входил в 90 зенитно-артиллерийскую дивизию. Дивизия входила в состав действующей армии. При бомбежке под Смоленском получил осколочное ранение. После госпиталя продолжал службу в батальоне, в который был зачислен до окончания войны. Служил во многих частях. Демобилизовался 25 апреля 1950г. и снова работал в МТС трактористом.
            Награжден орденом "Отечественной войны" 2 степени № 2228365 от  11 марта 1955 года. Медаль "За Победу над Германией" и другими медалями органов МВД.
            В органы МВД пошел на службу по желанию в 1967 году по 1981 год после окончания 11 классов. Звание - старший сержант милиции. Имеет ряд поощрений по службе.

            Ушел на пенсию по инвалидности 2 группы в 1981 году.


КАЛИНИЧЕНКО
АЛЕКСАНДР ТИМОФЕЕВИЧ

         Родился 15 мая 1916 года, в с.Семеновка Пологовского района Запорожской области. В 1934 году окончил 7 классов и работал в колхозе им.Красина. В октябре 1937 года призван на службу в Советскую армию и служил на погранзаставах проводником служебно-розыскной собаки. В октябре 1940 года направили на учебу в офицерское училище г.Себеж Псковской области.
            После войны работал в органах внутренних дел в Пологовском РО. Вышел на пенсию.

ЛАКОТА
ВАСИЛИЙ  ИЗОТОВИЧ

         Родился в Черниговке в 1921 году, образование 7 классов, происхождения из бедняков. Отец был крестьянин, мать была домохозяйкой. Во время коллективизации поступили в колхоз. Работал в колхозе почтальоном, пас скот, был прицепщиком возле тракторов, а в 1940 году призвали в армию, но взять не взяли, во-первых, был очень маленький - весил всего 44 кг и признали больным. При оккупации Черниговки я был дома, после освобождения Черниговки нашими войсками в октябре 1943 года меня забрали в армию, поначалу попал на Кубань, помогали совхозу убирать кукурузу и свеклу. Потом переправили на ст. Прохладная. Побыли немного там и переправили в Новочеркасск. Там нас научили обращаться с оружием: винтовкой, пулеметом, пушкой, автоматом и в феврале месяце  1944 года нас отправили на фронт, в селе Апостолово мы присоединились к 1041 отдельному минометному полку, принадлежавшему 8 гвардейской армии.           
            26 августа 1944 года ранним утром был тяжело ранен осколком в правую сторону груди и осколок вошел в легкие и так с этим осколком и живет.
            20 марта 1945 года начальник Черниговского РОВД капитан Санников предложил оформиться милиционером. В этот же день в16-00 уже стоял на посту и так работал в милиции 30 лет до 4 ноября 1975 года, пока не ушел на пенсию.
            Получил от УМВД именные часы при  уходе на пенсию. Награжден начальником УВД нагрудным значком "Отличник милиции".
            Лакота В.И. имеет 15 наград- медали: "За победу над Германией", "За боевые заслуги","За безупречную службу в МВД СССР","20 лет Победы в ВОВ", "50 лет Советской милиции", "50 лет вооруженных сил СССР", "За доблестный труд", "25 лет Победы в ВОВ", "Ветеран труда","30 лет Победы в ВОВ" и орден "Отечественной войны" 1 степени.


ЛЕБЕДЕВ
ВАСИЛИЙ  ЯКОВЛЕВИЧ

         Родился в 1924 году, образование 7 классов, член КПСС с 1943 по 1945 г.г. Участвовал в ВОВ,  в составе 4-го Украинского  фронта, занимал должность стрелка. Награжден медалью "За Победу над Германией в ВОВ".
            В органах МВД на службе находился с 1945 по 1976 г.г. милиционера-участкового оперуполномоченного. За время службы был награжден 8 медалями: "За безупречную службу" 1, 2,3 степени, нагрудным знаком "Отличник милиции", ценными настенными часами, ценными подарками.

КЛОЧКОВ
ИВАН  АЛЕКСАНДРОВИЧ

         Родился в 1908 году, пос. Бухта, Генического района, Херсонской области. Украинец, член КПСС с 1945 года. Участник ВОВ с 10.11.1941 по 1.10.1942 г.г. - Южный фронт.
            Клочков И.А. награжден медалью "За боевые заслуги".
            В органах МВД с 1937 года. Старший оперуполномоченный - отдел кадров УМВД Запорожской области.
МОСКВИН
МАКСИМ  ГРИГОРЬЕВИЧ

         1914 года рождения, уроженец села Троицкое, Петропавловского района, Днепропетровской области. Выходец из крестьян-бедняков, по национальности украинец.
            Членом КПСС был с 1942 г
            С 1921 по 1927 г.г. учился в сельской школе, где окончил 7 классов и получил общее семилетнее образование.
            В 1928 году окончил годичные курсы бухгалтеров при Межевском райпотребсоюзе Днепропетровской области и до 1930 года работал бухгалтером в Вознесеновском сельхозкооперативе.
            В 1930 году выехал в г.Запорожье, где устроился работать в аппарат центральной бухгалтерии завода "Запорожсталь" в должности бухгалтера материального учета.
            В октябре 1936 года Орджоникидзевским райвоенкоматом г.Запорожья был призван и зачислен в 234-й конвойный полк войск НКВД дислоцирующегося в то время в г. Новосибирске.
            В марте 1939 года по сентябрь 1953 года работал в органах НКВД-МГБ-МВД в должности бухгалтера ФИНО, начальника ФИНО, старшим инспектором ОВХС АХО и начальником ОВХС АХО. В 1974 году ушел на пенсию.


 ПОНОМАРЧУК
НИКОЛАЙ  ПЕТРОВИЧ

         1916 года рождения, уроженец с.Марьяновка, Пятихатского р-на, Днепропетровской области. В 1935 году окончил 9 классов рабфака на руднике им. Ленина, г. Кривой Рог, Днепропетровская область. Работал учеником на руднике "Черйромуч" г. Желтые воды. В 1936 году окончил педтехникум г. Александрия Днепропетровской области.
            Участник ВОВ. Член КПСС с 1942 года.
            В органах с 28.7.1943 года. Место службы политчасть УМВД Украины в Запорожской области, старший инструктор, лейтенант милиции.
             Пономарчук Н.П. награжден медалями за боевые и трудовые заслуги: "За Победу над Германией", "За боевые заслуги", "20 лет Победы в ВОВ", "30 лет победы в ВОВ", "40 лет Победы в ВОВ", "70 лет Вооруженных сил СССР", "За трудовую доблесть", "Ветеран труда". Орден "Отечественной войны" 1 степени .


ПЕТРЕНКО
ВАСИЛИЙ  ЗАХАРОВИЧ

         Родился 21 февраля 1918 года в с. Покровка, Нижнерогозского р-на, Херсонской области. С 1931 года проживал в г. Запорожье.
            В декабре 1933 года окончил школу ФЗУ по специальности слесарь-водопроводчик.
            С начала войны в 1941 году был оставлен на Днепровском электродном заводе по броне. Когда началась эвакуация завода полевым военкоматом был призван в действующую армию, зачислен в 97 погран. отряд, отступавший с западной границы УССР. Учавствовал в боях у г. Лисичанск, Новоэкономический рудник. Был ранен в живот и левую ногу. После комиссии был прзнан к нестроевой службе. Имеет звание сержант технической службы.
            В армии награжден медалью "За оборону Кавказа" и "За Победу над Германией".
            Уволен в запас 3 декабря 1946 года.
            С ноября 1947 года начал работать в Веселовском отделении милиции участковым уполномоченным, а с февраля 1949 года - оперуполномоченным ОБХСС.
            За период работы в органах милиции награжден медалью "За боевые заслуги" и медалью "За безупречную службу" 11 степени, значком "Отличник милиции".
            В декабре 1960 года избран секретарем Веселовского райисполкома, уволен с органов милиции по собственному желанию.
            До декабря 1970 года был депутатом райсовета. С декабря 1970 по 1980 г.г.-зав. Веселовским райотделом социального обеспечения. С марта 1980 на пенсии по возрасту, с октября 1996 года по инвалидности (2гр.) в звании ст. лейтенант милиции.
            После войны награждался: орден "Отечественной войны" 11 ст. Медаль "20 лет Победы в ВОВ", "За доблестный труд в ознаменование 100 летия рождения В.И. Ленина, "30 лет Победы в ВОВ", "50 лет Вооруженных сил СССР", "Ветеран труда", "60 лет Вооруженных сил СССР", "Медаль Жукова", "Захиснику Вітчизни".




РЫБИНОК
ПАВЕЛ  СТЕПАНОВИЧ

                   Родился 10.01.1913 года, с. Гавриловка, Покровский район, Днепропетровской области.
            В 1936 году4 окончил школу ФЗО по ремонту паровозов в г. Красноармейске Донецкой области.
            В октябре 1938 года призван в армию Красноармейским РВК Донецкой области. 1938-39-40 годы - Ленинградская обл. г. Пушкин в школе младших авиационных специалистов, курсант авиавооружения.
            1941 год.  Направлен в 743 Авиационный истребительный полк, механиком по авиавооружению, г. Ереван, Иран, Тавриз, Северо-Кавказский фронт, район Тулатово.
            В 1942 году - Крымский фронт 743 авиационный истребительный полк 123 Авиационная Истребительная Дивизия, 8-я воздушная армия.
            В годы ВОВ механик авиавооружения, ст. сержант, техник-старшина.
            Участвовал в юоевых действиях: Северо-Кавказский фронт, Крымский, в составе 743 Авиационного истребительного полка, 123 истребительная дивизия, 8-я воздушная армия. При защите Керченского полуострова в мае 1942 года получил ранение правой голени, с боя не ушел.
            Рыбинок П.С. имеет награды: медали "За оборону Кавказа", "За боевые заслуги", "За победу в ВОВ". Орден "Отечественной войны" 11 степени.
            После демобилизации был приглашен военкоматом г. Запорожья для дальнейшей службы 17.11.1945 г. в УМВД ОИГК на должность мастера вооружения. В 1960 году переведен в ХОЗО завскладом вооружения. В 1970 году уволен с органов МВД по личной просьбе. награжден медалью "Ветеран труда".


\
СОЛОГУБ
ИВАН  НИКОЛАЕВИЧ

         Родился 2 июня 1923 года в с. Смирново, Куйбышевского района Запорожской области. Там закончил 7-летнюю школу в 1937 году и работал в колхозе до начала войны.
            В начале войны принимал участие в охране телеграфных столбов, рыл окопы, восстанавливал дорогу.
            В армию был призван в августе 1941 года.
            С 1941 года по 1943 г.г. выполнял задания военной контрразведки в своем селе Смирново. В сентябре 1943 года присоединился к Советским войскам, которые освобождали Запорожскую область. Проходил службу в полковой санчасти. Подбирал раненых в 30 км от ст. Куйбышева. Затем принимал участие в освобождении Большого Токмака. Служил ординарцем у начальника санчасти. В с. Водяное Черниговского района первый заметил немецкие самолеты и оповестил об этом штаб полка. Люди успели спастись от бомбардировки, а Сологуб И.Н. был контужен. Несколько дней лечился, потом принимал участие в освобождении Токмака, с. Белозерка, в бою на реке Молочной. Полк имел большие потери и стоял до декабря 1943 года в с. Ивановка на формировании. Принимал участие в освобождении г. Тернополя в марте 1944 г., в боях за взятие городов Брех, Елав, Бензин (Германия), возле р. Одер получил контузию и ранение в голову. После лечения и до конца войны служил в саперном батальоне при 4-й танковой армии. Принимал участие в окружении Берлина, войну закончил в Праге.
            Затем в оккупационных войсках прошел через Вену, Чехословакию, Румынию, Германию. С октября 1945 года служил в Западной Украине на границе с Польшей в с. Старый Стамбур.
            Демобилизовался в 1947 году. Был направлен на работу в милицию, где прослужил с 21 апреля 1948 по январь 1980 г.г. Все это время Сологуб И.Н. работал в Ленинском РО в  патрульно-постовой службе . В процессе службы получил звание старшины милиции
            С 1980 по 1985 г.г., уже будучи пенсионером МВД, работал директором парка "Металлург".
            Сологуб И.Н. имеет награды: медали "За Победу над Германией", "За боевые заслуги"; орден "Отечественной войны" 11 степени", медаль "Жукова", "Ветеран труда".


Архипенко Петро Семенович


1923 року народження. Учасник бойових дій Другої світової війни. Нагороджений державними нагородами. У 1954 році за рекомендацією Ленінського РК КПУ м.Запоріжжя прийнятий на службу в органи внутрішніх справ.



СИНИЦА
СЕРГЕЙ  ГРИГОРЬЕВИЧ

            Родился 15 июля 1923 года в поселке Христиновка того же района Черкасской области в семье рабочего-железнодорожника. Вместе с родителями переехал в г. Фастов Киевской области.
            21 июня 1941 года получил аттестат об окончании средней школы, а 22 июня 1941 года началась война. Вместе с другой молодежью был эвакуирован на восток. В г. Лубны Полтавской области полевым военкоматом призван на службу в армию, увезен далее на восток и в г.Красноярске зачислен в Киевское артучилище. По окончанию ускоренного курса училища, в звании лейтенанта, направлен на формирование части в Гороховецкие лагеря Горьковской области. Там был зачислен командиром батареи.
            День Победы встречали на юге Германии.
            После демобилизации, окончил Киевскую юридическую школу, а затем юридический факультет Киевского госуниверситета. По специальности работал сначала в органах прокуратуры: помощником прокурора г. Белая Церковь, прокурором Бориспольского района Киевской области.
            В мае 1953 г. переехал на жительство в г. Запорожье. Работал помощником прокурора области, а затем прокурором Ленинского р-на г. Запорожья. Из прокуратуры перешел на работу в УВД Запорожского облисполкома на должность начальника следственного отдела УВД города. С этой должности в июне 1971 года уволен в отставку по болезни.

            Синица С.Г. имеет награды: два ордена "Отечественной войны" 11 степени, "Красной Звезды"; медали: "За взятие Будапешта", "За взятие Вены", "За победу над Германией", "Ветеран труда". Подполковник милиции в отставке.

СИЧКАРЬ
МИХАИЛ  МИРОНОВИЧ

         Родился 25 августа 1922 года в с. Семеновка Бердичевского района Житомирской области. После семилетки с 1939 по 1941 г.г. учился в ФЗУ при Бердичевском кожзаводе. Эвакуироваться училище не смогло из-за быстрой немецкой оккупации. Во время оккупации работал разнорабочим общественного хозяйства под присмотром немцев и полицаев до 1944г., до освобождения села.
            Дважды из-под конвоя убегал от угона в Германию.
            В 1944 году был призван в ряды Вооруженных сил, направлен в действующую армию, где проходил службу в 582 стр. полку.
            С мая по сентябрь 1944г. - курсы младших командиров при 8-м запасном Артполку 1-го Украинского фронта в пригороде г. Дубно Ровенской области с присвоением звания ст. сержант. По распределению поступил в 1644 истребит. противотанковый полк 51 бригады РГК командиром 76 мм орудия, 4 батареи, которая вела боевые действия на Висловском плацдарме до начала января 1945 года.
            С 1947 по 1950 г.г. по собственной инициативе служил вахтером при Управлении лагерей военнопленных №110 в г.Коростень Житомирской области. С января 1950 года по переводу служил стрелком при УМВД Станиславской области. По удовлетворенному рапорту о переводе в УВД Запорожской области продолжил службу с декабря 1961г. и вышел на  пенсию в должности ДПНК в звании майора.
            Имеет награды: ОРДЕН "Великой Отечественной Войны" 11 степени,  медали: "За Победу в ВОВ", "За боевые заслуги", "Ветеран труда".


ТАБАНОВ
ФЕДОР  ПАВЛОВИЧ

         Родился 2 февраля 1916 года в с.Карнеевка Осиновского района Томской области, образование 8 классов. В 1935 году закончил курсы счетоводов.
            В Армию призван Акимовским РВК, Тюменской области.
            Служил: 389 стрелковый полк, 24 запасная бригада, 52 отдельный батальон связи - звание радист-ефрейтор.
            Боевые награды: орден "Красной Звезды"; медали: "За оборону Кавказа", "За Победу над Германией".
            Награды: медали  "За безупречную службу", "Ветеран труда".
            Ф.П. Табанов уволился из органов в 1963 году из Бердянского РОВД.

ХУЛАП
НИКОЛАЙ  АНИСИМОВИЧ

         Родился 13 августа 1921 года в Приазовье, Приазовского района, Запорожской области.
            28 ноября 1944 года был призван на службу в Армию Приазовским РВК. С ноября 1944 по апрель 1945 г.г. служил в 60-м запасном стрелковом полку, настройщиком.
С мая 1945 г. служил в Дальневосточном военном округе 133 зенитной артиллерии, в которой участвовал в боевых действиях против японских империалистов на 1 Дальневосточном фронте.
            Был награжден медалями: "За Победу над Германией", "За Победу над Японией".
            Военную службу закончил в мае 1951 года на Дальневосточном военном округе.
            После демобилизации в мае 1951 г. возвратился в  Приазовское и поступил на работу в Приазовское отделение милиции на должность милиционера.
            С июня 1952 по июль 1954 гг. работал секретарем Приазовского отделения милиции.
            С июля 1954 по январь 1957 г.г. работал начальником паспортного стола того же отделения милиции в звании мл. лейтенант милиции.
            С января 1957 по апрель 1973 г.г. работал участковым инспектором Приазовского РОВД.
            Уволился из органов в 1973 году в звании старшего лейтенанта.
            Награжден после войны: орден "Отечественной войны" 2-й степени.


ЧУБЕНКО
ВАСИЛИЙ  ИВАНОВИЧ

         Родился 5 августа 1919 года в г. Киев.
            До войны работал электриком на Запорожском алюминиевом з-де.
            В армию призван в 1939 году.
            В 1941 году службу проходил в 1026 батальоне аэродромного обслуживания, 1288 продсклад, 115 Гвардейского стрелкового полка, 75 Гвардейский минометный полк.
            Участвовал в обороне Белгорода, участвовал в штурме Варшавы (1945), Берлина.
            Воевал на трех фронтах: Среднедонской фронт до 1942, 2-й Украинский до 1943, 1-й Белорусский до 1944г.
            Боевые награды: медали "За отвагу", "За боевые заслуги", "За взятие Берлина", "За освобождение Варшавы", "За победу над Германией".
            Демобилизовался 29 мая 1946 года.
            С 1946 года работал в 8-м отделении милиции г.Запорожья. С 1958 года - старшина Орджоникидзевского РО г.Запорожья.
            Ушел на пенсию в 1960 году в звании старшина милиции.
            После войны награжден: медалью "За безупречную службу в МВД СССР" 2-й степени, орденом "Великой Отечественной войны".



ФРОЛОВ АНТОН ГРИГОРЬЕВИЧ

         Родился 03.08.1926г. в с. Кирово Ореховского р-на Запорожской области, образование 5 классов. В 1938 году закончил Кировску школу. Перед войной учился в профессиональном училище в г. Токмак Запорожской области, но не закончил в связи с началом войны. В армию был призван в 1943 году.
            Военный период:
- службу начал в 1943 году.
- служил в пехоте, затем в танковых войсках.
- принимал участие в боевых действиях при освобождении Токмакского, Михайловского, Белозерского районов Запорожской области. Дошёл с боями до г. Джанкой.
- был ранен в голову возле г. Джанкой в 1944 г.
-награды: Медаль «Жукова», «20 лет Победы в ВОВ», «За Победу над Германией», «30 лет Армии и флоту», «40 лет Победы в ВОВ», «70 лет Вооруженным Силам».
            Послевоенный период:
- демобилизовался в 1950 году.
- в ОВД проходил службу в г. Запорожье в опер дивизионе, а затем в медицинском вытрезвителе №1 с 1950 до 1968 года, уволился в звании «старшина милиции».

- за период службы в ОВД награжден медалями «За безупречную службу 3-х степеней» и нагрудным знаком «Отличник милиции»

СИНИЦА АЛЕКСАНДР НИКОЛАЕВИЧ

         1927 г.р., член КПСС. В СА с 1945 по 1951г.г. – рядовой, сержант. В МВД 1953 по 1981г.г. – милиционер. Награжден 9 медалями, нагрудным знаком «Отличник милиции». Занесен на доску Почета УВД. Трижды награжден Почетной грамотой УВД. Несколько раз награждался ценными подарками и деньгами.
            Награжден медалями: «За безупречную службу» 1,2,3 степени.

ГОРЮНОВ АЛЕКСАНДР МАТВЕЕВИЧ

         1914 г.р., в с. Труды, Суздальского р-на, Владимирской области.
            В 1954 году окончил университет Марксизма-Ленинизма при Мелитопольском горкоме КПУ, член КПСС с 1940 года.
            С января 1936 г. по октябрь 1937г. служил в СА пехотинцем – пулеметчиком. С начала службы окончил полковую школу 40-го Владимирского полка, младшим командиром и до конца службы служил командиром отделения.
            После демобилизации с Армии, с 1937 г. работал в органах НКВД – тюрьме в г. Владимире. В марте 1941г. окончил одногодичную школу тюремного управления КГБ НКВД СССР г. Владимира.
            Получил направление в тюрьму №1 УНКВД г. Рязань, на должность дежурного помощника тюрьмы, где работал с 1941 по 1943г.г.
            Когда был освобожден г. Мелитополь, сразу же включился в работу по организации охраны тюрьмы, подобрал надзирателей и других работников тюрьмы, так как в это время стало поступать большое количество арестованных. Вскоре прибыл начальник тюрьмы ст. лейтенант Ефремов Зиновий Кириллович.
            В 1956г. был назначен заместителем начальника тюрьмы по оперработе и охране режима.
            В 1959г. назначили заместителем начальника по оперработе Мелитопольского гор. отдела внутренних дел.
            В 1960г. окончил 6 месячную школу милиции в г. Станиславе. В июле  1960г. назначили начальником Веселовского РОМ УНКВД, где и проработал до 20 сентября 1961 года и по болезни был уволен из ОВД на пенсию.
Награды: орден «Красной Звезды»; медали: «За боевые заслуги», «За Победу над Германией в ВОВ 1941-1945г.г.», «За безупречную службу» 1 степени, «20 лет Победы в ВОВ»,»50 лет Вооруженных Сил СССР» , «Ветеран труда».
            Кроме того, Приказом МВД СССР за  № 252 от 12 апреля 1958г. награжден Почетной Грамотой МВД СССР.


КОВАЛЕНКО ФЁДОР ИЛЛАРИОНОВИЧ

         Родился в 1929г. в с. Воздвиженка Вольнянского р-на Запорожской области.
            В СА служил с 1949 по 1952 в должности стрелка и химинспектора. В органах МВД с 1954 по 1979г.г. на должности милиционера.
            Награждён: «За безупречную службу» 1,2,3 степени, нагрудным знаком «Отличник милиции», грамотой УВД,  медалью «Ветеран труда».




КОВШАРЬ НИКОЛАЙ АЛЕКСЕЕВИЧ

         1922 года рождения, станция Купянск Узловая, Купянского р-на, Харьковской области, из рабочих.
            1941-1942г. – красноармеец 229 гаубичного артиллерийского полка.
            1942-1943 – красноармеец 69 гвардейского артиллерийского пушечного полка.
            1943-1945г. – гвардии мл. сержант 117 гвардейской стрелковой дивизии.
            1948-1954г. – помощник начальника политчасти по комсомольской работе. Политчасть управления милиции УМВД по Ворошиловградской области.
            1960-1963г.- начальник отдела уголовного розыска УВД Запорожского облисполкома.
            1963-1966г. – начальник управления милиции г. Запорожья.
            1966-1969г. – начальник отдела уголовного УМ МВД УССР
            1969-1974г. – начальник управления уголовного розыска МВД УССР г. Киев.
            1974г. – и.о. начальника УВД Ворошиловградского облисполкома
            1974-1980г. – начальник УВД Ворошиловградского облисполкома
            1980-1983г. – начальник факультета №3 Киевского филиала Всесоюзного института повышения квалификации руководящих работников ИТУ МВД СССР.
            1983г. – уволен в запас Вооруженных Сил СССР.



Апрель 1945 года. Артиллерист гвардии рядовой Ковшарь Н.А.

1965 г. Начальник УВД Запорожского горисполкома полковник милиции Ковшарь Н.А.

Среди личного состава Жовтневого РОВД г.Запорожья

1977 г. Начальнику УВД Ворошиловградского облисполкома Ковшарю Н.А. вручают орден Ленина.

В зале президиума Верховного совета УССР перед вручением орденов Отечественной войны в канун 45-ой годовщины Великой Победы. В первом ряду  слева направо Бондаренко И.Д., Ковшарь Н.А.



КАЗАКОВ НИКОЛАЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ

         Родился 25 мая 1915г. в с. Терпение Мелитопольского района Запорожской области.
            В 1942г. двухмесячные курсы полит состава  при 38 армии Юго-Западного фронта. В 1943г. окончил кратковременное 2-е Горьковское танковое училище. В 1956 году закончил Университет Марксизма-Ленинизма при Мелитопольском гор коме партии.
            В июне 1943г. в связи с упразднением зам. командиров рот по политчасти был направлен на переподготовку во 2-ое Горьковское танковое училище, где и проучился с августа 1943г. по июль 1944г., с выпуском на должность командира танковой роты. В связи с тем, что была выпущена тяжелая самоходная артиллерия, всех выпускников курсантов задержали еще на 3 месяца для изучения и использования её на фронтах ВОВ.
            В октябре 1944г. убыл на фронт, в район Белоруссии, где была сформированная 66-я гвардейская тяжелая танкосамоходная бригада, резервы главного командования СА. Казаков Н.А. был назначен командиром тяжелой самоходной артиллерийской батареи.
            После окончания войны прослужил в Германии до декабря 1946 г. и демобилизовался из рядов СА в звании капитана и прибыл на постоянное место жительства г. Мелитополь.
            Стаж службы: в рядах СА 8 лет, в органах милиции 29 лет.
            До ухода на пенсию работал начальником линейного отделения милиции на ст. Мелитополь Приднепровской ж/д, звание п/полковник милиции.
            Награды:  медали - «За отвагу», «Боевые заслуги», «Оборону Сталинграда», «За Победу над Германией».


КУЩ  МИХАИЛ  ИВАНОВИЧ

         Родился 10 ноября 1909 года в с. Большая Лепетиха, Больше-Лепетихского р-на, Херсонской области. Из крестьян бедняков.
            В 1952 - окончил Центральную школу милиции МГБ СССР.
            1931-1933 – красноармеец 90-й Уральский стрелковый полк
            1938             - пом. о/у Больше-Лепетихского РОМ НКВД Херсонской обл..
            1938-1940 – пом. о/у К.Днепровсого РОМ НКВД Запорожской обл..
            1940-1941 – о/у К.Днепрвского РОМ НКВД Запорожской обл..
            1941-1942 – о/у. Резерв ОК НКВД УССР
            1942-1943 – о/у. Отдел УР УМ УНКВД Челябинской обл..
            1943                - ст. о/у УР УМ НКВД Харьковской обл..
            1943-1945 – нач. отделения УР Осипенковского РО НКВД Запорожской обл.
            1951-1957 – Нач. отдела ОБХСС УМ УМГБ Ровенской обл..
            1957 – Начальник отдела ОБХСС УВД Ровенской обл..
            Уволен по семейным обстоятельствам.
            Награды: «Орден Красной Звезды», медали – «За безупречную службу», «За боевые заслуги», «За Победу над Германией».

Фадєєв Михайло Іванович


1905 року народження. Учасник бойових дій Другої світової війни. Нагороджений орденами та медалями. Розпочав службу в органах НКВС у 1935 році. Звільнився з міліції 31 червня 1959 року з посади начальника Червоноармійського РВМ.

Корсаков Павел Федорович


Службу в запорожской милиции начал 1 мая 1939 года с должности начальника военно-учетного стола 5-го горотделения милиции г.Запорожья. Война застала  в г. Яворе Львовской области, где занимал аналогичную должность. До 1943 года воевал на Кавказе начальником радиостанции 2-го полка НКВД. После освобождения левобережной части Запорожья от фашистов 20.10.1943 года был вновь назначен на должность, которую занимал перед войной. С ноября 1948 года по май 1953 года был заместителем начальника 5-го горотделения по оперчасти. Уволился из ОВД подполковником милиции с должности старшего инспектора дежурной части УООП Запорожской области в марте 1970 года. Награжденный орденом «Красная Звезда», медалями «За оборону Кавказа», «За победу в над Германией в войне 1941-1945 гг.»  и другими наградами.

50-годы 20-го столетия. Личный состав 5-го горотделения милиции г.Запорожья (в центре сидит начальник отделения Лонин Михаил Иванович, слева от него – его заместитель  Корсаков П.Ф.). На погонах у некоторых сотрудников имеются надписи «5 гом» и «5», которые указывают, что данный сотрудник проходит службу в 5-ом горотделении милиции.



Конец 40-х.  Корсаков П.Ф. со своими коллегами  
на фоне  восстанавливающегося Днепрогэса.

Корсаков П.Ф. с семьей

Корсаков П.Ф.

Дочь Корсакова П.Ф. Людмила в музее ГУМВД.

Комментариев нет:

Отправить комментарий