Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

четверг, 24 апреля 2014 г.

Поети серед нас: Іван Філенко


Під час урочистостей з нагоди святкування Дня вшанування пенсіонерів та ветеранів органів внутрішніх справ України, що відбулися цього року у будинку культури металургів, я вперше почув вірш «Слава Україні». Це було зворушливо. Його прочитав ветеран слідства підполковник міліції Іван Федорович Філенко, який був у складі делегації ветеранів Вільнянського РВ. Ми познайомились і Іван Федорович зізнався, що це один із його віршів. Ми домовились, що він надасть мені свої вірші. Сьогодні я знайомлю вас з творчістю цієї талановитої людини.  Літописець 27.11.2012






Наш український суд

Наш український суд
Звучить урочисто красиво,
Ми всі надіємось на диво,
А судді хто?
Питання звісно риторичне.

Ідуть у суд робітники й селяни,
Тремтячи промовляють Ваша честь,
Не доплатили пенсію й зарплату,
Чорнобильскі чи за «Дітей війни»,
То ж ваша ласка по закону.

А честь сидить і з бляхою на шиї,
У чорній мантії під гербом України,
Рука, мов меч, стискає молоток,
І  дивиться немов на мишу кіт,
Так, що в сердешного тече по спині піт.

Кого цікавить є закон чи ні ?
Хоч винен ти, зроблю  невинним,
Для мене честь це доляри зелені.
Я  рішення поставлю будь-яке,
То ж хутко  їх клади мені в кишені.

А за порушення закону,
Честь «посипають»»  день і  ніч,
На Новий рік і на Пречисту,
Дають мільйонні хабарі,
Все загребе рука нечиста.

Але, є божий суд для лиходіїв,
У буцегарню запроторить всіх,
Вони там так позеленіють,
Що рідна мама не впізнає їх.
Ф.І.Ф.      2010 р.

СМІШНА ЗАРПЛАТА В ДЕПУТАТА

Плачуть в Раді депутати,
Труть хустками очі,
На свою мізерну плату,
Не поїдеш в Сочі .

Загуділи, зашуміли,
В залі депутати,
Тож давайте  ми собі,
Збільшимо зарплату.

Ми для того і парламент,
Зараз змінимо регламент,
Винесемо це питання,
На пряме голосування.

Спікер підсумки підбив,
З радістю проголосив,
Майже всі одноголосно,
З чим я вас поздоровляю.

Направили  той закон,
В комітет бюджетний,
З’ясувалася картина,
Край гостросюжетна.

Головний банкір не може,
На платню знайти кредит,
Розігрався в депутатів,
Непомірний апетит.

Це державна таємниця,
Виборці хороші,
Які платять депутатам,
За балачки гроші.

Дев’яносто мінімальних,
Десять тисяч преміальних,
Десять тисяч оздоровчих,
Вісім тисяч проїзних.

Звісно  білет безоплатний,
На дітей, дружину й тещу,
Діда, бабу і куму,
Любовницю і ще дещо ..

На таксі, на телефон,
На зламаний мікрофон,
На зарплату  помічниці,
Садівника і двірниці,

По закінченню мандата,
Їм п’ять років йде зарплата,
Потім пенсія довічна,
За роботу ту комічну.

Яку ж пенсію й зарплату,
Має заводський трудяга,
Звісно платять мінімальну
Той живе як доход яга.

Людям важко жити сину,
У таку лиху годину,
Краще вже царя обрати,,
А крикунів отих прогнати.

Вільнянськ,  Ф.І.Ф.,- 1999 р.


ГОРЕ – ДЕПУТАТ.

Вільнянський депутат Т-р-н
Сидить у Раді як баран.
Ні бе, ні ме, ні кукуріку,
Сидіти хоче там довіку.

Про нього преса пише зле,
Що ніби то горілку п'є
Що гулю хтось йому набив,
Що ніби –то,  людину збив.

На вибори збирає гроші
Дає обіцянки  хороші
Не крісло вабить кандидата,
А лиш зарплата депутата,

Знову у ролі кандидата,
На тепле місце депутата
Зайняти крісло хоче дуже
Що буде з нами, то байдуже.

Чотири роки в Раді був,
Що обійцяв про те забув
У політичній цій борні,
Йому сказати мусимо ні.

Ф.І.Ф. 1998 р.

СЛАВА УКРАЇНІ.

З колін встала Україна,
І здобула волю,
Пам’ятайте брати мої,
Про козацьку долю.

Захищати рідну землю,
Вели отамани,
Волю кров’ю здобували,
Козаки й гетьмани.

Малоросами нас звали,
Свої та чужинці,
І вже стали забувати,
Що ми українці.

Триста років зневірялись,
Без держави й мови
На Соловки до Сибіру,
Гнали за крамолу.

У колгоспи заганяли
Голодом морили,
Проте волю українці,
Так і не скорили.

Здобули ми незалежність,
Світ плескав овацію,
Але розбрат й недовіра,
Нищать нашу націю.

Грабували українців,
І зараз грабують,
А на кошти кримінальні,
Палаци будують.

Поділили землю й мови,
Олігархи й боси,
Повернулась в Україну,
Назва  - малороси.

Об’єднайтесь брати мої,
Сплетіть міцно руки,
Тоді згинуть у небутті,
Наші страшні муки.


Бережіть як життя своє,
Рідну землю й мову,
Щоб не знала Україна,
Лихоліття знову.

Будьте горді українці,
Пийте волі чашу,
Не давайте плюндрувати
Історію нашу.

Вірю буде Україна,
Міцна та єдина,
Будуть жити українці,
Мов одна родина.

Наша віра нездолана,
Як козацька лава,
Слава! Слава Україні!
І Народу слава!

Філенко І.Ф.  -2010 р.
м. Вільнянськ.


ФАНТАЗИЯ

Сидел моряк в порту Одессы,
И  под гитару напевал,
Мадам признаюсь, вы прелестны,
Таких, я женщин не встречал.

Я вас любил, люблю и ныне
Ну так, зачем на бригантине,
После той волшебной ночи,
От меня уплыли вдаль.

А гитара навзрыд плачет,
Моряка ей очень жаль,
Бросил он гитару в море,
Чтоб унять свою печаль.

На гитаре той несчастной,
Засиял красный агат,
Превратилась вдруг гитара,
В алый парусник фрегат.

Не теряя ни минуты,
Капитан встал за штурвал,
Паруса ветром надуло,
И покинул он причал.

По морям и океанам,
Долго плавал капитан,
Голубые глаза снились,
И девичий гибкий стан.

А во время урагана.
Бригантину моряк спас,
Корабли в танце кружились,
Мендельсона звучал вальс.

Будто лебеди весною,
Плывут рядом корабли,
Волны ласково им шепчут,
Неземной мотив любви.

Там дельфины и пингвины
Запрягли  Девятый вал
Привезли царя Нептуна
Служит им красный  Агат.

Молодые на коленях,
 Замирая от любви,
Кольца на пальцы одели
Клятву верности дали.

Звезды с неба им светили
На трубе играл Орфей
Воды моря озарялись,
Миллиардом фонарей

Ну а после на фрегате,
Зашумел веселый бал,
Слуги  блюда разносили,
Нептун вином угощал.

Альбатросы и матросы,
Пели песни о любви,
Осьминог дарил им жемчуг,
В лучах утренней зари.

Кашалоты и касатки,
Танцевали на хвостах,
Молодые целовались,
С медом сладким на устах.

Только больше не играет,
На гитаре капитан,
Тайну любви охраняет,
Седой, грозный океан.

За штурвалом бригантины,
Дева юная стоит,
Позади ее как пламя,
Волос огненный горит,

На фрегате за штурвалом,
Стоит юный капитан,
Волны носом  рассекая,
Мчит корабель в океан.

Вы конечно догадались,
Это дети моряков,
Как награду, бог дал двойню,
За их верную любовь.

Так и бродят в океанах,
Бригантина и фрегат,
Путеводною звездою,
Чтобы свадьбу освящал


Ф.И.Ф. поезд Запорожье-Никополь
17.07.2010 г.

АЗАТ и ЛЕЙЛА

Я был в Армении на берегу Севана,
Там девы юной статуя стоит,
В протянутых руках держит пиалу,
Ночью в которой огонек горит.
Легенду или быль, а может правду,
Армянка Астхик рассказала  мне,
О Лейле, подарившей  сердце,
И про ее любовь к Азату на земле.

Единственная дочь в семействе князя,
Веселая, умна и хороша собой,
Смотрела со скалы на бирюзу Севана,
А у подножья  песни  пел прибой.

За бирюзовым озером в хижине,
Жил вольный. молодой  Азат - певец,
Пел соловьем, чаруя людям души,
Но беден был и пас чужих овец.

Азат и Лейла встретились случайно,
Глаза в глаза и души обвенчались тайно,
Руки сплелись, тела сжигает жар,
Так разгорелся их любви пожар.

В своём краю она богатая княжна,
А он в своём - пастух, певец,
И не было  б для них преград на свете,
Но, между ними встал  ее отец.

Лейле шепнул Азат молюсь я богу,
Ночью зажги огонь здесь на скале,
Севан переплыву и пусть дорогу,
К тебе любимая, огонь укажет мне.

И Лейла вечером поднявшись на скалу,
Молила бога, силы дать  плавцу,
В протянутых руках пылала чаша,
Светила как маяк, любимому певцу.

И снова встретились они на берегу,
При лунном свете песни пел Азат,
В его  объятьях замирала Лейла,
А утром он счастлывый плыл назад.

Однажды голубь с почтой прилетел,
Писал Азат - люблю жди вечером меня,
И у нее от предстоящей встречи,
Стучало серце, колокольчиком звеня.

К скале летела, как на крыльях птица,
Зажгла огонь и всматривалась в мглу,
Гроза и буря  бушевали  ночью,
А утром  лодку его нашла на берегу.
О боги проклинаю вас, рыдала Лейла,
Я не разлучна с ним, как ветер и волна,
Сверкнула молния, раздался раскат грома,
И в мраморную деву превратилася она.
Законченый рассказ, погасли свечи,

И слышно было, как в озёрной глубине,
Азат пел песню для любимой Лейлы,
Катились слезы счастья у статуи на скале.

Ф.И.Ф.  03. 2012 г


ЄВРО - МАРШ.

Сьогодні свято в Україні
До нас прийшов Євро-футбол,
Тож побажаємо ми збірній,
Забити переможний гол.

Паси, обводки і підкати,
Фінти,удар головою,
Болільники гойдають хвилю,
Кричать команді ми з тобою.

Летить в атаку наша збірна,
Пас філігранний, як укол,
Влучний удар і м’яч у сітці,
Трибуни вибухають гооол!

На вас ми молимось кумири,
Нехай дає бог більше сили,
Щоб ваш талант і ваші ноги,
Нас привели до перемоги.

Вільнянськ,. 06.02-2012 р.
 Ф.І.Ф.




ПРИЗНАНИЕ  в любви
   класному  руководителю  
        САЛАМАХА Е.Е.

И за науку и за добро, которые
В Покровской школе сеяли,
           Спасибо ВАМ,
Нами любимая, Евсеевна.

Филенко И. Ф. и ученики
10 класса, выпуска 1960 г.

Июль, 2010. г. Вольнянск.




НОВОРІЧНЕ ВІТАННЯ

Жовтий Віл до нас прийшов
Стука  в двері рогом
Гонить з хати рік Щура
Каже,- іди  з  богом.

Жовтий   колір  це поля
Соняха й пшениці
Щоб лежали на столі
Гарні  паляниці.

Щастя, радості й добра вам,
Ідіть твердим кроком
Я вітаю вас усіх
З Новим  2009 роком.

Вільнянськ, 2008 р., Ф.І.Ф.


К О З А К И

Запорізька Січ - це мати,
Дніпро батько  навіки,
Від їх шлюбу народились,
На Хортиці козаки.

Козаки на Запоріжжі,
Хлопці смілі козарлюги,
Квартами горілку п’ють,
Руками підкови рвуть.

Добрий кінь, рушниця, шабля,
Вірні в бою друзі,
Косить козак ворогів,
Немов сіно в лузі.

В козака жінки немає,
Без турботи п’є, гуляє,
Носить шовкові онучі,
А дітей у нього куча.

Та як тільки сурма грає,
Козак на коня сідає,
Порох, завжди сухий має,
В бій на ворога рушає.

Він в бою несамовитий,
Косить зліва, косить справа,
Нездолана в битві лава,
Україні - ненці слава.

Вільнянськ,
Ф.І.Ф. 03-2012 р.


НОВОРІЧНЕ ВІТАННЯ 2010-

Стоїть  ялинка під вікном,
Заквітчаний святково стіл,
Збирається іти в дорогу
Рік 2009-  Жовтий Віл.

Опівночі,  під дверима
Нявчить, шкребеться  киця,
Відкриває тітка двері
Там  біла тигриця.

Це рік прийшов  2010-
Він тигр  білий, полосатий
Надіємось, що будем мати
Добробут, щастя  в кожній хаті.

Хай краще буде з кожним кроком
Я вас вітаю з Новим роком.

Вільнянськ,,. 2010 рік, Ф.І.Ф.




                           До 50-річчя випуску.

                        Ми родилися й виросли в цьому селі,
                        Тут остання козацька була «Нова січ»,
                        Краща школа і церква в окрузі,
                        Тут живуть наші сестри й брати
                        І найкращі мої шкільні  друзі.

                        Це було так давно, півстоліття назад,
                        Ми Покровську закінчили школу,
                        Полетіли на волю, як з клітки пташки,
                        Щоб в дорозі зустріти свою долю.
                     
                       Кожен вибрав дорогу свою,
                       Інженером, військовим чи лікарем став,
                       Хліборобом, юристом або педагогом,
                       Але, гідно ідемо свій шлях до кінця        
                       І за це вдячні Вчителю й Богу.

                       Щастя  випало нам у цей час,
                       Повернутись до рідної школи,
                       То ж вітаємо щиро живих вчителів,
                       І пом’янемо тих, хто не прийде ніколи.
          
                       Та, який би ми шлях не пройшли,
                       Скільки часу лишила нам доля,
                       Щиро  дякуємо всі, бо ми діти твої
                       Вірні учні Покровської школи.
                      
                           Ф.І.Ф. червень 2010 р.



Комментариев нет:

Отправить комментарий