Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

суббота, 11 января 2014 г.

Маньяк Оноприенко



«Операція» генерала Тищенка
(скорочено)
І. ПРОВАЛ
Два роки тому не тільки-наш край, а й усю республіку сколихнула страшна звіс­тка: неподалік траси Москва-Сімферополь на території Токмацького району Запо­різької області по-звірячому вбито і спалено п'ятьох меш­канців Сумської області, у тому числі 12-річного підліт­ка, які вертались автомаши­ною ВАЗ-2108 із Ялти додо­му. В пресі повідомлялося про арешт групи Фандюшина і проведення слідства. Місцеве міліцейське началь­ство відзвітувало «на гору» про вдале розкриття злочи­ну. Влітку цього року від­бувся суд над групою Фандюшина-Острогляда. У вбивс­тві ці люди не звинувачува­лись. Більше того, вони ви­магали запросити журналіс­тів і розповідали про дивні речі.  Та про все  по    черзі.
П'ятеро вбитих — Євген Подоляка (1954 р. н.), Олек­сандр Подоляка (1978 р. н.), Ольга Селешок (1964 р. н ), Людмила Селешок (1967 р. н.), Зоя Тесля (1962 р. н.) — обгорілі рештки їх трупів було знайдено близько 9 ранку 16 серпня 1989 року в лісосмузі.

Людей    убили,      машину вкрали,   а   ввечері,   близько 22 години того ж таки 16 серпня поблизу міста Васи­лівки місцеві жителі вияви­ли палаючий автомобіль по­кійного Подоляки. З'ясува­лося: після 21 години ма­шину потерпілих, яка руха­лась через Василівну в нап­рямку Запоріжжя, помітили працівники міліції, почали її переслідувати, але затримати не змогли. О 22 годині, як відомо, зловмисники підпа­лили вкрадений автомобіль, і замітаючи сліди, зникли. Ех, якби то нашим міліціонерам та більше спритності і муж­ності: спіймали б справжніх убивць, і справі кінець. Од­нак чомусь забарахлив до­недавна, здавалось, надійний механізм УВС — не зуміли. Ось тут і зарита собака. Те, що почнуть городити довко­ла таємничого вбивства п'я­тьох білопільців (небіжчики мешкали в місті Білопіллі Сумської області), — то сум­ні наслідки низької профе­сійної здатності працівників карного розшуку Запоріжжя. Рятуючи честь мундира в найгірших традиціях застій­них часів, городити стали та­ке, що не лізе ні в тин, ні в ворота.
Оскільки злочинців, які втекли машиною потерпілих поміж озброєних автоматами стражів порядку, випустили з рук, потрібно було негайно шукати бандитів, здатних на жахливе вбивство. Підозра впала на Дмитра Фандюшина, сторожа кооперативу човнового причалу в місті Дніпрорудний. На причет­ність до скоєного перевіря­лись також раніше судимі Сергій Острогляд, Леонід Січкар, Віктор Шевченко, Андрій Меркуша, раніше засуджений Сергій Панченко та Володимир Федоров. За ними значились крадіжки особистого   майна   громадян, пограбування магазинів то­що. Відразу ж знайшовся рятівний визначник «група Фандюшина».
Київ вимагав дій та й гро­мадськість треба було заспо­коїти. Мабуть, тому керів­ництво УВС не забарилось з інформацією: за фактом злодійського вбивства на тра­сі Москва —Сімферополь зат­римано групу Фандюшина. Ведеться слідство. Наскільки дозволяла компетентність, слідчі «вирахували імовір­них» убивць: Фандюшин. Острогляд, Січкар, Шевчен­ко, Панченко, Кизимов, Шалдиш. Але слідство швидко «забуксувало», справа не пішла. Звинувачувані мали алібі. Звичайно, вони злочинці. Але презумпція не­винності поширювалася на них, як і на всіх громадян. І якби працівники правоохо­ронних органів поставили хо­ча б на цьому місці крапку, ніхто б із затриманих та їх­ніх рідних не писав би скар­ги до Москви. Отже, загост­римо увагу на  16      серпня.
Фандюшин перебував з 16 по 17 серпня в своєму боксі на причалі. Окрім ін­ших осіб, це підтвердив пра­цівник Василівського РВВС А. Котеленець.
Січкар напередодні від­почивав у пансіонаті «Хви­ля» в Запоріжжі. Звідти во­ни разом з Кизиловим і Трохименком здійснювали «ніч­ні рейди», грабуючи довко­лишні села. Вранці 16 числа здав номер черговій, до Дніпрорудного прибув автобусом о 10 годині. Наступного дня йо­го затримали за      крадіжку.
Острогляд 16 серпня був у батьків (село Скельки), після обіду поїхав у Дніпрорудний, зайшов до боксу Фандюшина, але після сварки з господарем пішов у місто. Був у знайомих дівчат. Із Січкарем ходили на відео-фільм, ночували у громадян­ки С. Під час обшуку в Острогляда вилучено дві гільзи мисливських патронів «Бай­кал» 12 калібру. Та експер­ти встановили, що гільзи Острогляда і ті, що знайде­но   в   машині   вбитого   Подоляки, випущено із різних руш­ниць.
Шевченка і Панченка в районі злочину не було. 14 серпня автомобілем «Волга» вони поїхали продавати ди­ні в Курськ і перебували там по 18 серпня. Повернулись додому 19-го й дізнались про арешт Фандюшина, Острогляда та інших.
Кизимов зустрівся 15-го з громадянкою А., після відвідин кафе разом з А. і Арданевичем поїхали на берег Каховського моря, за­буксували в пісках, тому залишились     там       ночувати.
Вранці 16-го заїхали в кол­госп імені Мічуріна і повернулись  в   Дніпрорудний.
Шалдиш давав суперечли­ві свідчення. Та врешті від­мовився від викладених там показань, що 16 серпня ба­чив Фандюшина, Острогляда, Січкаря в автомобілі ВАЗ-2108. Шалдиш заявив: «Від показань відмовляюсь кате­горично, оскільки на мене справляли посилений тиск і змусили свідчити».
Для переконливості потріб­ні були речові докази. У чле­нів злочинної групи (всі наз­вані вище - злодії) вилучено різне майно. Та родичі Подоляки й інших потерпі­лих не впізнали жодного предмета, який міг би нале­жати вбитим. Слідством та оперативним шляхом не вста­новлено факту знайомства убитих з будь-ким із запідоз­рених у вбивстві.
Отже, версія розвалилась. Фандюшина та інших слід було притягти зовсім за інші злочини. Кримінальну спра­ву про причетність Фандю­шина та інших до вбивства 16 серпня 1989 року п'яти білопільців було припинено 1 червня 1990 року за ст. 6 п. 2 КПК УРСР.
Але справа продовжувала «висіти» на обласному УВС як не розкрита. Київ цілком резонно вимагав діяти, і тут начальник Запорізького УВС генерал-майор міліції Мико­ла Тищенко узяв, як кажуть, віжки в свої руки. Вирішив особисто «розкрутити» діло.
Отож, сам генерал веде в атаку. Але генерал повів по старому сліду. Під приціл знову взяли групу Фандюшина. Важко сказати, чи бага­торічний досвід «боротьби» допоміг генералу, чи згурто­ваність підполковників по звинуваченню, та деякі свід­ки почали різко змінювати те, що говорили раніше. На жаргоні це звучить, як навішання «мокрої справи». Явище в криміналістиці зовсім не нове. Не так давно централь­на преса писала про «Вітеб­ську справу», коли за зґвал­тування і вбивство жінок до в'язниці кинули непричетних, засудили до страти, а справжній маньяк продовжував свій жахливий терор. Та припус­тити, щоб навішали вбивст­во п’яти білопільців під ору­дою генерала міліції... Таке просто не вкладається в го­лові. Проте процитую мате­ріали прокурорської перевір­ки: «...Допитувана Карпова Т. А. відмовилась від пока­зань, одержаних від неї пра­цівниками міліції, заявивши, що дала їх у зв'язку з тим, що в березні 1990 року її несподівано викликали до УВС м. Запоріжжя, де утри­мували до другої години но­чі і не дозволяли телефону­вати додому, аби повідомити про своє місцеперебування. Погрожували посадити за лжесвідчення і приховуван­ня вбивць. Перед здійснен­ням опізнання їй показали фотографії. Свідок Ковальов С. І. за­явив, що змінив свої зізнан­ня за примусом з боку працівників міліції, які погро­жували заарештувати його і дружину за приховування вбивць. Частково вони свою погрозу здійснили, затрима­ли дружину, після чого він і дав необхідні свідчення. У зв'язку з такими заявами Мадяса І. Я. і Панфілова Т. В. того ж дня були допитані слідчим прокуратури і зізнались, що їм нічого не відомо про обставини вбивст­ва п’яти  осіб, а свідчення, які начебто викривають групу Фандюшина-убивці, вони да­ли під впливом працівників міліції Тищенка М. В, По­ляка О. В. та інших. Вони справді 24 липня готувались підмовитись від своїх пока­зань, але названі вище спів­робітники міліції змусили на­писати заяву на ім'я проку­рора області про «помилко­вість прийнятого рішення...
 «Операція» генерала Ти­щенка, як і слід було споді­ватись, з тріском провали­лась, документально і юри­дично це підтвердила судова колегія з кримінальних справ Запорізького обласного суду, яка під головуванням С. Яцуна розглянула у відкритому засіданні справу Фандюши­на, Острогляда та інших (всього 11 осіб). Члени зло­чинної групи дістали по З — 12 років позбавлення волі, але зовсім не за вбивство 5 білопільців. а за численні крадіжки державного, осо­бистого та громадського май­на, розбійницькі напади, пе­реховування наркотиків то­що. Той злочин так і лишив­ся нерозкритим. Ось і напрошується висновок, а чи не тому вбивство не розкри­то, що під мудрим керівницт­вом генерала Тищенка убивць шукали не там.

II. ТАЄМНЕ СТАЄ    ЯВНИМ
Під час судового процесу звинувачувані свідки та родичі вимагали присутності
журналістів. Саме вони по­
скаржилися на генерала Тищенка... Зустрілися ми з кіль­кома свідками (чи потерпіли­ми?) вже після завершення
суду. Спочатку я ознайоми­вся з вироком по справі №2-54 і пересвідчився, що ніхто
з групи Фандюшина-Острогляда не притягнутий за вбив­ство, отже і не є підозрюва­ним. Розшукав деяких авто­рів колективної скарги на дії працівників правоохорон­них органів Запоріжжя до Генерального                            прокурора СРСР, записав їхні моноло­ги на плівку.
Тетяна Панфілова:
    Мене забирали прямо з дитсадка, де я працюю, на очах завідуючої і батьків.
Ніхто не пояснював, що, на­віщо? Напередодні 1990-го року посадили мене в рай­відділ у Запоріжжі.
  Вас звинувачували у вбивстві, чи хотіли, аби Ви дали свідчення?
  Я сказала все, як було (йдеться про 16 серпня 1989 р. — Авт.).
  Тобто, ви        свідок?
Так. Я їм пояснила, що знала про вбивство так, як усі люди — з газет. Не ві­рили нічому. Я тих юнаків, що їх підозрювали, знала, бо вчилися в одній школі. Не вірили...
Мама Тетяни Панфілової, Надія Іванівна:
— Я як почула: убивці, злодії, грабіжники, руки — в крові. Жах! Чого ж ми хочемо доброго добитися в житті? Що коїться на біло­му світі? Я 22 роки в шко­лі працюю, в нас удома зроду чужої речі не було. «І по телевізору вас пока­жемо, по програмі «Час» усі побачать, вам у школі не працювать!» Ні, кажу, мене в школі знають, їдьте, беріть інтерв'ю. Сусіди вам розка­жуть, чим займаюся...

Людмила Олександрівна Сентябова:
        Спочатку я з Тищен­ком зустрілася. Він почав говорити, що в нашій квартирі — притон, наркомани зібралися. Звідси, начеб і на вбивство поїхали... Нас­тупного дня мене закрили. Потім зі Світланкою (донь­кою. — Авт.) робили очні ставки о 2-й, о 3-й ночі.
З одного боку Тищенко кри­чить: «Как можно б
ыло ро­дить такое чудовище!», що
в неї руки    до ліктів    у крові...
...— Вам пред'являли звинувачення?
Нічого не пред'являли. Закрили і все. Мене 5 діб утримували, Світлану — 12.
Написали ми тоді генераль­ному прокуророві СРСР. Із Києва приїхали, розібрали­ся, сказали, що більше нас не чіпатимуть.
Олег Трофименко:
— Майже щотижня мене з заводу забирали. Туди при­возили на 3 дні, потім на 20, потім на два місяці...
  ...А потім слідчий випустив на підписку (перед прибуттям прокурора з Києва. — Авт.), прокурор викликав і сказав, що справу припинено. Дали «бумагу» і все.
Дніпрорудненці також роз­повідали про багато інших фактів...
...І все це творили з громадянами, які, за визначенням тих же працівни­ків правоохоронних органів, є «цивільними». Тобто, свідками, а не підозрюваними, тим більше не злочинцями.
То що це — прикра помил­ка? Але «помилка» тривала не один місяць. Невже ні­ хто з підлеглих керівника оперативно-слідчої групи генерала Тищенка не зрозу­мів, що вбивць слід шукати в іншому місці, не підказав в іншому місці, не підказав начальству? А місцева про­куратура? Хіба не під її всю­дисущим оком «чудила» мілі­ція?...
III. ПОГЛЯД ІЗСЕРЕДИНИ
Звичайно, історія, що ста­ла відома громадськості, малоприваблива. Та нехай у читача не складеться вражен­ня, ніби вся запорізька мілі­ція вражена хворобою окоза­милювання та зловживання. Група відповідальних праців­ників, побачивши, що генерал Микола Тищенко та його команда переступають закон, аби за будь-яку ціну і будь-якими методами спекатися нерозкритої справи, зверну­лася письмово до керівницт­ва Міністерства внутрішніх справ України.    Серед таких старший уповноважений управління кримінального роз­шуку УВС міста Запоріжжя, депутат міської Ради народ­них депутатів Анатолій Котькорло. Він погодився дати інтерв'ю «Голосу України».
Давайте уточнимо, яке Ви мали відношення до роз­криття убивства п'ятьох осіб
на  території  нашої  області?
  З листопада 1989 року, як і інші співробітники кар­ного розшуку УВС міста Запоріжжя, був уведений до скла­ду групи, керівництво якою здійснював начальник УВС області Микола Валер'янович Тищенко. Наша робота поля­гала в перевірці групи Ф. на причетність до скоєного зло­чину. Точніше, перевірку здійснював Тищенко, а ми виконували різні доручення: конвоювали підозрюваних, охороняли їх, викликали і доставляли свідків. Надалі, коли було створено нову слідчо-оперативну групу, я потрапив і туди. Очолював групу начальник управління карного розшуку УВС об­ласті Євген Малишев. Під йо­го керівництвом працювати було дуже цікаво. Це дійсно була продуктивна робота  роз­шуку, але...
  Дніпрорудне, де мешка­ла майже вся група Фандюшина, підпорядковане об­ласті.   Чому   тоді   під      час перевірку здійснювали пра­цівники УВС міста Запоріж­жя?
— Пояснити це важко. Я добре знаю можливості пра­цівників карного розшуку об­ласті та Василівського ра­йону, вони зовсім не посту­паються професіоналізмом городянам. Їм, очевидно, слід було й вести справу, адже зони працювали над розкриттям злочину з самого початку, відмінно знали обставини, територію та опе­ративну обстановку. Місто знало про вбивство з корот­ких повідомлень, матеріали справи їм були невідомими. Генерал же прийшов сюди із сформованою думкою, що до злочину причетна саме така-то група. Така думка генера­ла. Поставлене ним завдання, а можна назвати й його установкою, спочатку сумнівів не викликало. Підкуповувало й те, що генерал звернувся не до своєї обласної «гвардії». Тому всі почали роботу з великим ентузіазмом. Таке становище дозволяло заяви­ти, що розкриття — лише питання часу.
  Чи намагався хто-небудь із працівників міліції піти іншим шляхом і як поставилося до цього началь­ство?
  До листопада 1989 ро­ку розкриттям злочину зай­малися працівники УВС об­ласті, Василівського РВВС та ряду інших підрозділів. Не дивлячись на деякі по­милки, були передбачені всі напрямки, за якими мала вестися безперервна робота. Коли ж за ініціативою гене­рала групу Ф. вдруге переві­ряли на причетність до вбивства (саме тоді й почали працівники міліції переступа­ти межу закону. — Авт.), вся інша діяльність була згорнута. Ніхто б не ризик­нув не погодитися з думкою Миколи Валер'яновича. Не знаю, як керівному складу, а мені особисто після вислов­лювання сумніву в правильності ходу генерала довелося пережити немало неприємнос­тей. Склалася парадоксальна ситуація: одні порушували за­конність і отримували винаго­роди, персональні авто і таке інше, а морально терпіли ті,  хто був проти порушень.
  Чи не здається Вам, що випадок із «навішуванням» вбивства групі Фандюшина як у краплі води відбиває істин­не становище боротьби зі злочинністю запорізької міліції та вказує, зокрема, на розклад служби карного роз­шуку?
  Перевіркою злочинної групи Ф. займався особисто генерал Тищенко, а не оперуповноважені кримінального розшуку. Це дуже суттєво. Факт з «навішуванням», як Ви говорите, зовсім не типо­вий для запорізького розшу­ку.
  Пригадаймо, скільки га­ласу було з приводу ство­рення Фонду допомоги мілі­ції для посилення боротьби з організованою злочинністю. А тепер міська Рада Запоріжжя створює     комітет  для  перевірки того фонду...
— 4 серпня 1989 р. (май­же за два тижні до вбивства. — Авт.) Верховна Рада СРСР прийняла постанову «Про рішуче посилення бо­ротьби зі злочинністю». Ке­рівники правоохоронних ор­ганів, це ні для кого не сек­рет, пояснювали незадовіль­ну роботу низьким рівнем зарплати особового складу, поганим технічним оснащен­ням, недоштатом. Для ви­правлення становища й було створено Фонд допомоги. Мі­ліція  міста  Запоріжжя,   наприклад, отримала таким чином додатково близько трьох мільйонів карбованців від трудових колективів підпри­ємств та окремих громадян. Минуло два роки, а резуль­тати діяльності міліції погір­шилися. В чому ж причина? Депутатська комісія зараз і вивчає питання — куди пі­шли гроші, як поліпшилося оснащення патрульно-постової служби, кримінального роз­шуку тощо. Результати бу­дуть обнародувані на черго­вій сесії міськради. Можу лише сказати, що досі жодна додаткова машина не надій­шла в розпорядження праців­ників патрульно-постової слу­жби, а куплено їх кілька де­сятків.
Чи обговорювалися пи­тання роботи та фахової під­готовки підрозділів УВС на відкритих зборах особового складу     останнім     часом,  а надто — після неприємного інциденту з групою Фандюшина-Острогляда?
  З листопада 1989-го ро­ку ніяких загальних зборів в УВС міста не проводилося.
  Анатолію, Ви бачите вихід із глибокого паралічу, який, на жаль, розбиває і органи внутрішніх справ?  
  Погоджуюся з думкою,  що однією з основних причин погіршення роботи правоохоронних органів є погане тех­нічне забезпечення, низька платня співробітників. Але не менш важливе значення має вміння по-новому органі­зувати роботу. Плюс особистий приклад. Якщо добре працюєш сам, маєш право суворо спитати за недбалість з іншого. Якщо ж налагоджу­вати роботу так, як сталося при перевірці згадуваної гру­пи Ф., то годі сподіватися по­жвавлення, позитивних ре­зультатів. Якщо пильно по­дивитися, проаналізувати, чо­му до ряду громадян допус­тили грубе порушення зако­ну, то сталося це не через «помилку генерала»." Він краще за будь-кого з нас знає, як розкриваються злочини, як правильно поставити роботу. Просто стара машина вимагала результату за будь-яку ціну, і він пішов шляхом найменшого опору, мало тур­буючись, чим той шлях міг стати для невинних у підо­зрюваному злочині людей. Я не міг мовчати, тому в своє­му рапорті на ім'я заступни­ка міністра внутрішніх справ УРСР вказував, що це — не розкриття, а створення види­мості, апаратна гра. Знаю, що кілька працівників правоохоронних органів Запо­ріжжя також надіслали до Києва подібні рапорти. Незабарилася перевірка, але... по за очі нас мало не наклепни­ками  називали.     Результати  ж службового розслідування так і не були доведені до особового складу. Тому де­хто  з  тих,   хто  подавав   рапорти , розгубились. То що, хіба так належить дбати про честь мундира?
Анатолію. Ви не боїте­ся негативних наслідків на­шої бесіди?
Нехай боїться той, кому є чого боятися. До того ж, за мною стоять виборці, які наказували мені боротися за правову державу.
ПІСЛЯСЛОВО
Вже після виходу першої частини         журналістського розслідування до автора «на зв'язок» вийшов відповідаль­ний працівник правоохоронних органів із Запоріжжя: «Хто дав інформацію?». Ре­акція досить типова. Та ми не загострювали контакту, тим більше, що цей праців­ник обіцяв доповнити мате­ріал дещо іншими фактами. І ми не ставимо остаточно крапку в цій історії. Додам, що з самого початку ми не претендували на категорич­ність і однозначність, нове ретельне слідство зможе ви­явити нові подробиці. Остан­нє слово має сказати суд. Але ми не могли промовча­ти, коли стараннями назва­них і не названих осіб спра­ва зайшла в тупик і майже вісім місяців по ній не було проведено жодної слідчої дії.
Олександр МИХАИЛЮТА, власний       кореспондент  «Голосу  України».
Запоріжжя — Дніпроруд­не — Запоріжжя.
Газета «Голос України» №№ 167, 169, 171 від 29.08.1991, 31.08.1991, 4.09.1991 р.






 
Анатолий  Оноприенко — украинский серийный убийца. Прозвища: «Украинский зверь», «Терминатор» и «Гражданин О». В период с 1989 по 1996 годы убил 52 человека, из них 11 несовершеннолетних: 9 жертв - с 14 июня по 16 августа 1989 года и 43 жертвы - с 5 октября 1995 года по 22 марта 1996 года. На территории Запорожской области совершил убийство 10 человек в 5 эпизодах.
В первой серии убийств летом 1989 года, совершённой с напарником Сергеем Рогозиным — ветераном афганской войны, он использовал своё
официально зарегистрированное ружьё с прицелом для охоты в тёмное время. После убийств его во время погони  чуть не задерживает милиция. Он бежит в Европу, пытаясь получить политическое убежище и гражданства разных стран: Канады, Греции и Испании.
После депортации из Европы в Украину Оноприенко в 1995-1996 годах, действуя в одиночку,  совершает вторую серию жестоких убийств. Убивал он с помощью обреза, сделанного из охотничьего ружья ТОЗ-34, украденного у знакомого охотника. Жертвами Оноприенко становились пары, целые семьи, компании людей, а также  отдельные лица. Во второй серии убийств он мог убить до 7 человек за день (в одном эпизоде убил 8 человек за 2 дня).   Был эпизод, где он совершил половой акт с убитой им женщиной.
Весной  1996  маньяк  был задержан на квартире у своей любовницы Анны Козак. Оноприенко был приговорен к смертной казни 31 марта 1999 года, но по причине намерения Украины вступить в Совет Европы смертный приговор был заменён пожизненным заключением (тогдашний Президент Украины Леонид Кучма обращался в ряд международных организаций, с просьбой сделать исключение из моратория на смертную казнь, специально для Оноприенко). Подельник Оноприенко Рогозин был приговорён к 13 годам лишения свободы.

 
Об установлении маньяка Оноприенко вспоминает главный оперуполномоченный-инспектор Главного управления уголовного розыска МВД Украины полковник милиции Целинский Валерий Геннадиевич

            О работе в 1989-1990 гг. в следственно-оперативной группе  по раскрытию убийства пяти сумчан  Подоляки в Васильевском районе, совершенного маньяком Оноприенко, оставлю без комментариев.
            В марте 1995 года я был назначен на должность главного оперуполномоченного – инспектор Главного управления уголовного розыска МВД Украины. В мои обязанности входило участие и контроль за раскрытием особо тяжких резонансных преступлений в Запорожской, Днепропетровской и Донецкой областях. С назначением на эту должность сразу же включился в расследование серии убийств в Энергодаре и Васильевском районе 5-6 января 1995 года, как потом выяснилось, совершенные серийным убийцей Оноприенко.
            В то время Оноприенко совершил не одно убийство по Украине. По почерку и оставленным следам было понятно, что это дело одного и того же убийцы. У правоохранительной системы существует порочная практика, унаследованная от советских времен, умышленно не замечать это. Никто не хочет слышать о серийном убийце. И, по-этому,  дела не объединяются,  и по каждому убийству работают мало информированные разрозненные группы. Это приводит к тому, что на скамью подсудимых садятся иногда невинные люди из-за рвения некоторых непорядочных сотрудников, готовых любой ценой отрапортовать о раскрытии убийства.  Когда по инициативе заместителей министра Вандина и Короля  были объединены усилия всей украинской милиции по установлению и розыску серийного убийцы, вскоре и получили желанный результат.
В ходе расследования в наше поле зрения попал Оноприенко. Начали  отрабатывать его связи и родственников. Поляк А.В., Шмитько А.Г. и Крипак (замнач отдела УУР МВД Украины - Летописец)   поехали к его брату в  поселок Народичи Житомирской области, и удача улыбнулась нам.  Там была изъята часть вещдоков из преступлений, совершенных Оноприенко. Маньяка объявили в республиканский розыск, и вскоре его задержали в Львовской области, где он уже успел принести людям немало горя.



Оперуполномоченный уголовного розыска Васильевского РО младший лейтенант милиции Рыбалко Александр Михайлович погиб от рук маньяка Оноприенко 5 января 1996 года











Этот бешенный  зверь лишил жизни 52 человека, из них 11 детей (самой младшей жертве было 3 месяца). 13 человек от  рук детоубийцы погибло на территории Запорожской области. Он убивал ради наживы. Жизнь пятерых сумчан возвращающихся из отдыха в Крыму  (Подоляка  и его родственников), убитых  16 августа 1989 года в Васильевском районе обогатила этого подонка  всего лишь на 50 рублей. Жизнь других жертв  стоила  ведро селедки, пару истоптанных туфлей...  
16 апреля 1996 года зверя поймали и посадили в клетку, где он будет доживать свой век. Пусть каждый раз во сне к нему приходят его жертвы и  каждая ночь для него превратится в ад...
Сегодня Вашему вниманию предоставляются выдержки из протокола воспроизведения обстановки и обстоятельств события, проведенных Генпрокуратурой Украины в Энергодаре и Васильевском районе Запорожской области  17-18 сентября 1996 года. Летописец



Из протокола воспроизведения обстановки и обстоятельств события из применением видеозаписи от 17 сентября 1996 года
…Обвиняемому Оноприенко А. Ю. было предложено рассказать об обстоятельствах совершенных им умышленных убийств в Запорожской области в 1996 году.
Обвиняемый Оноприенко А. Ю. пояснил, что в один из дней середины января 1996 года он примерно в 16 часов приехал в г.Энергодар, где находился некоторое время. Когда стемнело он пошел на пляж, где увидел сидящих в автомобиле "Форд -эскорт" темного цвета мужчину и девушку. При себе имел обрез охотничьего ружья ТОЗ 34Е. Обут был в кроссовки, на которые сменил имевшиеся до этого сапоги. Несколько раз на протяжении 20 -30 минут обошел вокруг машины. Подойдя к автомобилю со стороны пассажира с целью нападения и ограбления, он произвел с обреза выстрел в водителя.
После этого он обошел автомобиль и, как ему помнится, еще раз выстрелил в водителя, а затем вытащил труп и оттащил на 8-10 м. от автомобиля, где находились деревья. Затем, снова, подошел к автомобилю, приказал девушке выйти из машины и, угрожая обрезом, отвел ее на расстояние около 30 метров на поляну, где произвел в нее выстрел в верхнюю часть туловища. Уже мертвую изнасиловал ее. Далее завладел автомобилем и на большой скорости, несмотря на гололед, стал ездить по автодорогам Васильевского района
На вопрос следователя
как выглядели потерпевшие Оноприенко ответил, что одежде потерпевшей видел визитку работника банка, мужчина работал бизнесменом.  Из одежды помнит, что мужчина был в дубленке и ондатровой шапке, женщина в полушубке и серой норковой шапке. У обоих на ногах были хорошие сапоги.
На вопрос следователя о том, как он определил, что женщина была мертвой во время совершения полового акта, Оноприенко пояснил, что женщина не подавала никаких признаков жизни.
На вопрос следователя, чем из вещей потерпевших он завладел после убийства, Оноприенко пояснил, что забрал норковую шапку, женские сапоги, которые впоследствии выбросил, дамскую сумочку, в которой находилось 8-10 млн. крб. У мужчины забрал 6-8 млн. крб., с руки женщина сама сняла три серебряных кольца. Также забрал 20-30 долларов США.
На вопрос следователи Оноприенко пояснил, что он раздел женщину до пояса,  когда насиловал. На ней осталась какая-то рубашка.
На вопрос судебно-медицинского эксперта Оноприенко А.Ю. ответил, что первый выстрел в мужчину он произвел через стекло, а второй - когда открыл дверь, возможно при этом какие-то повреждения образовались и у женщины, которой перед совершением полового акта выстрелил в голову.

С пляжа машиной потерпевшего он поехал в с. Орлянка к Ломейко, у которого в конце декабря 1995 года совершил кражу золотых колец с намерением его убить. Находясь в Орлянке, он снял с автомобиля "Форд” колонки, проигрыватель компакт-дисков и магнитофон, все это сложил в кулек. Отказавшись от убийства Ломейко, он беспричинно стал ездить автомобилем на большой скорости по автодорогам Васильевского района. В г. Васильевка он у двух пьяных мужчин просил бензин для дозаправки автомобиля, так как у "Форде" бензин уже заканчивайся. Поехав к дому одного из мужчин, он купил канистру  бензина. Этих мужчин сможет опознать.
С г. Васильевки он поехал дальше на г. Днепрорудный.  Двигаясь в сторону г. Днепрорудного его начали останавливать двое мужчин, шедших в сторону этого города, один из которых был милиционер с жезлом в виде отражателя круглой формы. Не остановившись, он развернулся и поехал в сторону г. Васильевки. Милиционер и мужчина снова хотели его остановить. Но он не остановился, а проехав некоторое расстояние вновь развернулся и стал двигаться в сторону г. Днепрорудного. Эти же мужчины снова начали его останавливать. Он остановился, открыл дверь и выстрел  в работника милиции ( работник милиции Рыбалко А.М.  был на первоначальной подготовке в г.Кривом Рогу и ехал домой  в увольнение. Естественно, был без оружия. Летописец) .    Мужчины стали убегать в сторону посадки. Он начал их преследовать. В процессе этого выстрелил в мужчину, который присел и прятался за кустами, а сам стал преследовать работника милиции, который из посадки выбежал на поле. На расстоянии около 10 метров от посадки он настиг работника милиции  и  дважды выстрелил в него. Труп перетащил с поля  к  посадке и обыскал его. Видел удостоверение работника милиции, забрал около миллиона денег, снял и забрал импортные туфли черного цвета 42 размера. После этого обыскал второго мужчину, забрал у него паспорт и около 30 тыс. крб. Работник милиции был одет в зимнюю форменную одежду, а другой мужчина - в простые серые брюки, и что-то похожее на полупальто. После этого снова сея в автомобиль "Форд" и поехал в г, Днепрорудный.
Оттуда он поехал по дороге в сторону Орлянки, где встретил мужчину с дипломатом в руке, который его останавливал. В районе поворота на с. Видножино около автобусной остановки он  увидел остановившийся там автомобиль Жигули  третей или шестой модели зеленою цвета, У него возник умысел завладеть этим автомобилем, так как на автомобиле "Форд" было повреждено при выстреле стекло и было холодно ехать. Остановившись около автомобиля, он пошел навстречу водителю "Жигулей’* и произвел выстрел в верхнюю часть тела. Возможно, стрелял в него еще раз, но не может это категорически утверждать. Труп от машины затащил за остановку, а сам сел в автомобиль «Форд» и поехал навстречу идущему человеку с дипломатом, который был метров 150 от места убийства водителя «Жигулей». Подъехав к этому мужчине, он с обреза выстрелил у него, возможно, стрелял и еще раз. После этого оттащил труп с дороги на обочину между полем и дорогой, а сам вернулся на автомобиле к зеленым "Жигулям". Ознакомился с тем, как заводится этот автомобиль и отогнал его за канал. На Форде” вернулся к трупу мужчины с дипломатом, обыскал его, забрал сапоги, шапку. Хотел снять с руки кольцо, но так как оно не снималось,  отрезал с пальцем, который засунул потерпевшему между ягодиц. Когда перетаскивал труп, брюки с потерпевшего сползли.
После этого подъехал к месту нахождения трупа водителя "Жигулей”, погрузил труп в багажник "Форда" и поехал по дороге за канал, где на обочине дороги поджег автомобиль "Форд", используя при этом автомобильное масло. Когда шел к "Жигулям", то увидел идущую ему на встречу женщину, которая, как он полагал, могла быть очевидцем поджога автомобиля. В связи с этим он решил убить ее. В женщину произвел два выстрела, после этого забрал две ее сумки и на автомобиле "Жигули" поехал в г. Васильевку, где оставил автомобиль у общежития. С автомобиля "Жигули» забрал в свои пакеты похищенные вещи: колонки, магнитофон, проигрыватель компакт-дисков с автомобиля “Форд", шапку норковую, дипломат, медицинские препараты потерпевшей с автомобиля "Форд", два кошелька с ‘ Форда4 и ключи, туфли работника милиции.. Остальные похищенные с этих убийств вещи, остались в автомобиле "Жигули". С автомобиля «Жигули» взял также брелок круглой формы. Сам  пошел на железнодорожную станцию, а около 7 часов уехал электричкой в Запорожье


Из протокола воспроизведения обстановки и обстоятельств события из применением видеозаписи от 18 сентября 1996 года


…Обвиняемый Оноприенко А. Ю. пояснил, что в августе 1989 года на трассе Львов-Киев он совершил убийство мужчины и женщины из Польши, которых затем сжег в машине "Полонез»  или "Фиат". Снятые с автомобиля номера привез в г Днепрорудный Запорожской области, где впоследствии спрятал в лесопосадке у дороги ведущей к  с. Маячка, примерно в 100-150 метрах от дороги Вясильевка - Днепрорудный путем зарытия в землю на глубину 10-15 см. Это место он сможет показать.
Об обстоятельствах убийства пяти граждан в автомобиле ВАЗ 2108 на территории Васильевского района Запорожской области обвиняемый Оноприенко пояснил, что в июне - августе 1989 года, до убийства поляков, он на собственном автомобиле ВАЗ 2109 красного цвета ночью выехал на трассу Васильевка - Мелитополь, имея при себе пятизарядное ружье МЦ - 21 12 калибра с целью совершения ограблений. С ним в машине ехал товарищ Рогозин С. Двигаясь по этой трассе, он увидел стоящую на обочине автомашину ВАЗ 2108 желтого цвета с сумскими номерами. Остановив свой автомобиль, взяв ружье, он пошел к указанному выше автомобилю. Рогозин видел его действия и знал чего он туда  пошел. Машина стояла по направлению г. Васильева  на обочине            справа. Он сначала ходил вокруг автомобиля. Подойдя к автомобилю со стороны пассажиров, он постучал в окно. Дверь открыла женщина, тогда он начал стрелять в находившихся в машине людей, произвел пять выстрелов. Это происходило где-то в 12 часов или час ночи. Патронов было достаточно, снаряжены они были, по-видимому, картечью. Он убил четверых человек, так как впоследствии оказалось, что одна девушка была жива. Поэтому он перед поджогом трупов зарезал ее ножом. Всего в автомобиле было пять человек: две женщины, девушка, мужчина и мальчик. Описать одежду убитых лиц он затрудняется. Мужчина был ростом 1,7м.-1,75м., худощавого телосложения, возраст примерно 40-45 лет, кто-то был одет в джинсы.
На вопрос следователя какие повреждения он причинил мужчине, который сидел на месте водителя. Оноприенко ответил, что точно сказать не допускает возможность использования им ножа для нанесения телесных повреждений водителю.
Оноприенко также пояснил, что перед тем, как он пошел к автомобилю ВАЗ 2108, он сказал Рогозину, чтобы тот отъехал в сторону г.Васильевки к повороту на право на расстоянии двух километров.
Завладев автомобилем, он труп водителя 'и женщины переместил с передних сидений (хотя точно этого не помнит) на заднее и подъехал к ожидавшему его Рогозину, Рогозину он сообщил об убийстве. Он, а следом за ним Рогозин поехали по дороге в сторону Васильевки искать место, чтобы сжечь трупы. Сворачивали с трассы на право. Точно указать он  это место не сможет, но это было возле какого-то села и если его привезти в это село, то он, возможно, сможет указать место, где сжигал трупы.  Также он сможет указать примерно место, где сжег впоследствии автомобиль. Указать место, где он завладел автомобилем на трассе Мелитополь- Васильевка он точно не сможет, так как оно не было ничем примечательным.      
            Под утро, подъехав к лесопосадке возле какого-то села, он сказал
Рогозину после выгрузки трупов с автомобиля ВАЗ 2108, чтобы он уезжал в г. Днепрорудный, а сам остался возле трупов. Трупы были сложены один на один. Он взял канистру с бензином, облил трупы и их поджег. Некоторые время находился возле трупов. Затем поехал и в лесопосадке между г. Васильевка  и Днепрорудный, где находился с автомобилем до вечера. Около 18 часов, по предварительной договоренности к нему приехал Рогозин. Поскольку после убийства он завладел деньгами в сумме примерно 50 руб. поэтому из этих денег Рогозину ничего не досталось, так как сумма была незначительной. Другими вещами, насколько он помнит, не завладевал.
Рогозин впереди на автомобиле ВАЗ 2109, а он на автомобиле убитых поехали по направлению г. Запорожье. После Васильевского поста ГАИ на подъеме, его обогнал автомобиль "Жигули” с работниками милиции и потребовали остановиться. Он притормозил, включил правый поворот, но потом резко развернулся и поехал в Васильевку. Опасаясь задержания, он решил избавиться от похищенного автомобиля путем поджога. С этой целью он выехал на трасу ведущую в  Мелитополь и в районе с. Зеленый Гай свернул на право. По асфальтовой дороге доехал до самого конца и свернул около железной дороги        налево на кукурузное поле, где поджог автомобиль, облив машину бензином.
После этого он пошел с ружьем в сторону Маячки, видел, как работники милиции окружают горящий автомобиль. Там на своей даче переночевал, а потом вызвал по телефону Рогозина и поехал в г. Днепрорудный...

Список преступлений Анатолия Оноприенко
( согласно сайту  http://zhzh.info/publ/8-1-0-258) 

Данный список - официальный документ из уголовного дела Анатолия Оноприенко, переведенный с украинского языка. Здесь перечислены те преступления, суд по которым шел над ним, в том числе кражи. С виду сухие и официальные слова на деле скрывают за собой ужасающую картину: безжалостный маньяк за 7 лет убил около 50-ти человек, из них 11 детей.

1. Бандитское нападение и убийство Мельников, Синельниковский район, Днепропетровская область. 14 июня 1989 г.
Убиты:
Мельник А.В., 1958 г.р.
Мельник Л.М., 1958 г.р.

2. Бандитское нападение и убийство Василюков, Корецкий район, Ровненская область. 16 июля 1989 г.
Убиты:
Василюк Виктор, 1946 г.р.
Василюк Анна, 1957 г.р.

3. Бандитское нападение и убийство Подоляка, с. Новогоровка, Запорожская область. 16 августа 1989 г.
Убиты:
Подоляка Е.О., 1954 г.р.
Селешок О.П., 1964 г.р.
Селешок Л.П., 1967 г.р.
Тесля З.П., 1962 г.р.
Подоляка О.Е., 1978 г.р.

4. Кража у Моцы М.П., г. Киев. 2 сентября 1994 г.
Потерпевшие:
Моца М.П.
Барон В.Р.

5. Кража у Козеренко А.И., г. Малин, Житомирская область. 3 октября 1995 г.
Потерпевшие:
Козеренко А.И.

6. Кража у Кушнира О.И., с. Народичи, Житомирская область. 14 октября 1995 г.

7. Изготовление, хранение и ношение оружия. Житомирская, Львовская, Одесская, Запорожская, Киевская, Ровненская, Днепропетровская области. Октябрь 1995 - апрель 1996 г.

8. Разбойное нападение и убийство Светловского А.И. и Грищенко Г.О., г. Малин, Житомирская область. 5 октября 1995 г.
Убиты:
Светловский А.И., 1956 г.р.
Грищенко Г.О., 1958 г.р.

9. Разбойное нападение и убийство Паращук М.З., г. Одесса. 28 октября 1995 г.
Убиты:
Паращук М.З.

10. Кража у Палки З.Л., г. Буск, Львовская область. 5 декабря 1995 г.
Потерпевшая:
Палка З.Л.

11. Покушение на убийство Баранца И.И., г. , Буск, Львовская область. 5 декабря 1995 г.
Потерпевший:
Баранец И.И.

12. Уничтожение имущества Палки З.Л. 5 декабря 1995 г.

13. Кража государственного имущества, г. Овруч, Житомирская область. 7 декабря 1995 г. ТКП "Полесянка".

14. Кража у Ломейко Ю.А., с . Орлянское, Васильковский район, Запорожская область. 25-27 декабря 1995 г.

15. Разбойное нападение и убийство семьи Зайченко, с. Гамарна, Малинский район, Житомирская область. 24 декабря 1995 г.
Убиты:
Зайченко В.М., 1968 г.р.
Зайченко Ю.В., 1970 г.р.
Зайченко Б.В., 1992 г.р.
Зайченко О.В., 1995 г.р.

16. Разбойное нападение и убийство Малиновского М.И., с. Братковичи, Городокский район, Львовская область. 29 декабря 1995 г.
Убит:
Малиновский М.И., 1962 г.р.

17. Разбойное нападение и убийство семьи Кричковских и сестёр Галушка, с. Братковичи, Городокский район, Львовская область. 30 декабря 1995 г.
Убиты:
Кричковский П.А., 1968 г.р.
Кричковская М.Я., 1972 г.р.
Галушка Л.Я., 1977 г.р.
Галушка М.Я, 1977 г.р.

18. Разбойное нападение и убийство Одинцова С.В. и Долининой Т.В., г. Энергодар, Запорожская область. 5 января 1996 г.
Убиты:
Одинцов С.В., 1956 г.р.
Долинина Т.В., 1964 г.р.

19. Разбойное нападение и убийство Рыбалко А.М. и Гармаша С.И., Васильевский район, Запорожская область. 5 января 1996 г.
Убиты:
Рыбалко А.М., 1964 г.р.
Гармаш С.И., 1960 г.р.

20. Убийство Савицкого А.И., Васильковский район, Запорожская область. 6 января 1996 г.
Убит:
Савицкий А.И., 1950 г.р.

21. Разбойное нападение и убийство Касая В.В., Васильковский район, Запорожская область. 6 января 1996 г.
Убиты:
Касай В.В., 1960 г.р.

22. Убийство Кочергиной Н.В., Васильевский район, Запорожская область. 6 января 1996 г.
Убита:
Кочергина Н.В. 1960 г.р.

23. Разбойное нападение и убийство семби Пилатов, с. Братковичи, Городокский район, Львовская область. 17 января 1996 г.
Убиты:
Пилат В.И., 1934 г.р.
Пилат О.И., 1936 г.р.
Пилат И.В., 1965 г.р.
Пилат Л.Е., 1970 г.р.
Пилат О.И., 1989 г.р.

24. Разбойное нападение и убийство Захарко С.М. и Кондзёлы Г.В., с. Братковичи, Городокский район, Львовская область. 17 января 1996 г.
Убиты:
Захарко С.М., 1940 г.р.
Крндзёла Г.В., 1966 г.р.

25. Разбойное нападение и убийство Заграничного С.В., Марусиной С.А. и её детей, г. Фастов, Киевская область. 30 января 1996 г.

26. Разбойное нападение и убийство семьи Дубчак, г. Олевск, Житомирская область. 19 февраля 1996 г. Убиты:
Дубчак А.И., 1964 г.р.
Дубчак Ю.М., 1965 г.р.
Дубчак В.А., 1987 г.р.

27. Разбойное нападение и убийство Гудзя В.В., г. Малин, Житомирская область. 26 февраля 1996 г.
Убит:
Гудзь В.В., 1956 г.р.

28. Разбойное нападение и убийство семьи Бондарчук, г. Малин, Житомирская область. 27 февраля 1996 г.
Убиты:
Бондарчук С.С., 1969 г.р.
Бондарчук Г.Г., 1965 г.р.
Бондарчук В.С., 1987 г.р.
Бондарчук Т.С., 1988 г.р.

29. Разбойное нападение и убийство Цалко Б.Б., г. Овруч, Житомирская область. 14 марта 1996 г.
Убиты:
Цалко Б.Б., 1968 г.р.

30. Разбойное нападение и убийство семьи Новосад и Кучерявой И.П., г. Буск, Львовская область. 22 марта 1996 г.
Убиты:
Новосад М.М., 1960 г.р.
Новосад Г.П., 1965 г.р.
Новосад Л.М., 1986 г.р.
Кучерявая И.П., 1970 г.р.

В период с 1989 по 1996 годы убиты 52 человека.





Комментариев нет:

Отправить комментарий