Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

среда, 8 августа 2012 г.

Подвійне свято десантника


Роман Петрович Ярошенко уже дев’ять років служить у Куйбишевському районному відділі ГУМВС України в Запорізькій області. Спочатку він був інспектором дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції, потім – патрульної служби, згодом міліціонером-водієм ізолятора тимчасового тримання ув’язнених і начальником конвою. Тепер Р.П. Ярошенко – старшина сектора ресурсного забезпечення. У його обов’язки входить стежити за порядком у райвідділі, за належним збереженням майна, речових доказів, він також відповідає за забезпечення одягом працівників міліції.
Народився герой нашої розповіді 2 серпня. Юнак і не здогадувався, що у свій день народження він відзначатиме ще одне свято – День аеромобільних військ України.
Після школи Роман вступив
до Куйбишевського ліцею, який тоді ще мав назву «Профтехучилище № 59». Там отримав спеціальність тракториста-машиніста широкого профілю, а після навчання на нього чекала служба в армії.
Військкомат того дня призивав лише двох юнаків – нашого героя та Олександра Ниценка. Вони потрапили в один батальйон. По життю вийшло так, що чоловіків увесь час зводила доля, спочатку разом ходили до дитячого садочка, потім навчалися, служили, а тепер навіть живуть через вулицю один від одного. 
Саме із 2000 року у Романа Петровича виникло ще одне свято у день власних іменин. Служив юнак у Миколаєві в 79 аеромобільному десантному полку. Протягом одного місяця солдат проходив курс молодого бійця, після чого ніс службу у мінометній батареї на посаді водій-заряджаючий.
На автомобілі ГАЗ-66 Роман Ярошенко возив мінометну обслугу. До неї входили командир відділення, заряджаючий та стрілок.
Ротно-тактичні навчання проходили за містом, на них виїжджав увесь батальйон. Тривали вони по п’ять днів. Взимку довелося солдату місяць жити біля славнозвісного полігону «Широкий лан». Саме там відбувалися загальновійськові навчання південного військового округу.
Після розповіді Романа Петровича про нічні стрільби перед очима чомусь постає видовищна картина. Адже в обов’язки солдата Ярошенка та його команди входило підсвічувати мішені освітлювальними мінами. Хто не бачив цього, так як я, слід лише уявити, як із шести мінометів вилітають міни, радіус освітлення кожної з яких 100-200 метрів. Мабуть, нічне небо стає світлим, наче вдень.
– Бувало таке, що полігон вночі загорався, – згадує Р.П. Ярошенко, – гасили своїми силами за допомогою саперних лопаток.
Дивує, що у 2000 році, коли служив герой нашої розповіді, користувалися мінами, виготовленими  ще у роки Великої Вітчизняної війни!
Проходили навчання також удень, тоді солдати стріляли розривними мінами. Ходили щодня на полігон, який знаходився від військової частини за вісім кілометрів. Міномети несли на руках. Солдат Роман Ярошенко носив сімнадцятикілограмову опорну плиту для міномета. Із таким вантажем військовозобов’язані доходили до місця призначення за п’ятдесят хвилин. Довелося стріляти майбутньому правоохоронцю і з автомата АКС-74.
Але який же десантник без стрибків із парашута! Перед тим, як стрибнути вперше зі спеціальної вишки, висота якої – семиповерховий дім, солдати півроку проходили підготовку на повітрянодесантному комплексі, здавали заліки, лише тоді – у повітря.
Р.П. Ярошенко здійснив три стрибки із вертольоту МІ-8 із висоти 950 метрів. Одночасно на борту гелікоптера знаходилося п’ятнадцять парашутистів, вони йшли за ланцюгом, тому коли хтось в останню мить відмовлявся від стрибка, приземлялися, бо інші не мали змогу стрибнути. Таким чином, почуття відповідальності у багатьох солдат відчувалося ще гостріше, але були юнаки, які відчували такий страх, що спеціально заступали цього дня в наряд.
– У наших попередників були некеровані парашути Д-5, нам же пощастило більше. Я здійснював стрибки з парашутом Д-6, який уже мав стропи керування, – розповідає Роман Ярошенко.
Пригадує правоохоронець свої перші враження від стрибка і зізнається, що найстрашніше було здійснити його другий раз, бо після першого знав, на що чекати, а ось втретє сприйняв найспокійніше. Роман Петрович зізнається: якби зараз запропонували стрибнути, то, ймовірно, не відмовився б полоскотати нерви.
У день аеромобільних військ, наче на честь рядового Ярошенка, для солдат був приготовлений святковий обід, організована виставка зброї, демонструвалися стрибки із парашутом із літака АН-2.
Після армії Роман Петрович вирішив продовжити службу, але в лавах правоохоронців. Він закінчив Запорізьке училище професійної підготовки працівників міліції. Зараз Р.П. Ярошенко – старшина міліції, крім безпосередньої роботи має ряд захоплень. Це футбол, де він часто грає у команді за райвідділ, та риболовля. Роман Петрович також постійно допомагає колегам-пенсіонерам, членам районної громадської організації пенсіонерів МВС України.
Має герой нашої розповіді сім’ю. Із дружиною Юлею виховує двоє маленьких діточок – Яну та Данилка.
Вікторія ПРИЧИНЕНКО,

Комментариев нет:

Отправить комментарий