Із книги
С.Рев’якіна «Історія запорізької міліції 1917 – 2007 рр.»
Афганістан — держава Середнього
Сходу. Його площа 655 тис. км2, населення близько 15 млн. чоловік, з них
афганців понад 8 млн. чол., останні — таджики, узбеки, хазарейці, туркмени та інші. Близько
18% мешканців — кочовики та
напівкочовики. Столиця — м. Кабул.
Земля в Афганістані здебільшого
кам'яниста, гори майже по всій країні. Клімат різкий: високо в горах — холодно, внизу — спека.
Релігія — іслам. (78).
Афганістан довгий час був
конституційною монархією. З 1933 року країною правив король Мухаммед Захір Шах. У 1973 році його
двоюрідний брат генерал і принц Мухаммед Дауд здійснив переворот і став президентом держави. У квітні 1978
року в Афганістані прийшла до влади
Народно-демократична партія на чолі з письменником Нур Таракі. У грудні цього ж року в Москві був
підписаний договір між Демократичною Республікою Афганістан та СРСР. У вересні
1979 року стався військовий переворот, в результаті якого глава держави Таракі був
заарештований і вбитий. Його крісло посів керівник перевороту Амін, який не подобався
московським правителям. У результаті 25 грудня 1979 року політичне бюро ЦК КПРС, яким керував Л. І. Брежнєв,
вирішило ввести радянські війська в
Афганістан, мовляв, з метою "рятування революції". (79).
Перші бої радянських окупаційних
військ в Афганістані розпочалися в 1981 році проти так званої афганської опозиції
"моджахедів". Військове командування СРСР гадало, що то буде легка і тимчасова
"прогулянка" радянського військового контингенту з переможним кінцем. Та не так сталося,
як планували. Дев'ять років і два місяці воювала радянська армія в Афганістані і закінчила свій
похід безславним виведенням військ з цієї азіатської країни 15 лютого 1989 року. За ці роки
в "афганістанському пеклі" побували 620 тисяч радянських військовослужбовців, 21 тисяча
робітників та службовців МВС СРСР. Намір КПРС "експортувати" свою "ленінінсько-сталінську
революцію" в Афганістан
коштував СРСР дуже дорого: там було втрачено 14453 солдатів і офіцерів радянської армії та службовців МВС, у
тому числі вбитими — 9511 чоловік, померли від ран — 2386 чол., від хвороб — 817, загинуло в
аваріях і катастрофах — 1739 чоловік. Загинули в цій бездарній війні 4 радянських генерали, 3261 офіцер і
прапорщик, 11549 солдатів і сержантів, 139
робітників і службовців. (80).
Постраждали в Афганській війні і
жителі Запорізької області. Загинуло там 127 воїнів-запоріжців, стали інвалідами 70 солдатів і
офіцерів, поранено 133 чоловіка. "Майже в кожному районі на місцевих
цвинтарях могили тих молодих хлопців, які воювали в цій несправедливій війні". (81).
![]() |
Харьов Ю.З. |
Брав у ній активну участь і ряд співробітників
міліції області. Один з перших, після початку вторгнення радянських військ до Афганістану, був направлений туди
заступник начальника УВС м. Запоріжжя майор
міліції Харьов Юрій Захарович. Народився він 5 квітня 1944 року в станиці Червоноармійській
Краснодарського краю (Росія). В органах міліції з 1971 року. Був інструктором відділу політико-виховної роботи УВС
Запорізької області (1971—1974 рр.), потім тут
же — старшим інструктором. Після успішного закінчення Академії МВС СРСР в 1980 році був призначений
заступником начальника УВС м. Запоріжжя. Досконало володів російською та українською мовами, знав також
англійську мову. Юрист вищої кваліфікації.
Професіонал міліцейської справи. До того ж, мав природний хист швидко знайомитися з людьми будь-якої
вдачі і входити до них у довір'я. Саме такий правоохоронець потрібен був тоді в Афганістані. І вже з 1 серпня 1981
року (за іншими документами з 20 серпня 1981
року) його було направлено, як він сам пише, за розпоряженням "ЦК КПРС і
МВС СРСР у службове відрядження в Демократичну Республіку Афганістан для виконання інтернаціонального обов'язку". Офіційно це
відрядження розпочалося з Москви, де таких, як він, зібралося 10 чоловік.
Інструктував їх тодішній комуністичний ідеолог секретар ЦК КПРС Михайло Суслов.
Прибувши до Афганістану, Харьов був призначений старшим
оперативним радником командуючого царандоя (міліції) провінції Вардак. Було
створене керівне ядро правоохоронних органів, яке мало вирішувати наступні
завдання:
—встановлювати, закріплювати та розширювати
народно-демократичну владу в провінції;
— організовувати тут боротьбу з бандитськими формуваннями;
—проводити земельно-водну реформу;
—організовувати молодих афганців на добровільну військову службу. Практично
це був „вилов" молоді і примусове ії відправлення в солдати Демократичної
Республіки Афганістан;
—безпосередня робота з місцевим населенням і роз'яснення завдань афганської
революції, необхідність зміцнення народно-демократичної влади, зміст і вигода
радянсько-афганської дружби;
—відкриття загальноосвітніх шкіл;
—вирішення безлічі питань господарського будівництва, промисловості,
сільського господарства, побуту і т. п.;
—комплектування з місцевого населення військових частин та підрозділів МВС
республіки.
Словом, організаційне бюро правоохоронних органів
вирішувало у провінції Вардак безліч питань, пов'язаних з розбудовою нової
демократії, нав'язаної афганцям Радянським Союзом, яка не завжди відповідала
інтересам громадян цієї країни. А тому щодня доводилося мати справу з
небезпекою, яка чекала кожного радянського радника будь-де і будь-коли.
У лютому 1982 року Ю. 3. Харьов був призначений радником
начальника центрального апарату Управління кадрів МВС Демократичної Республіки
Афганістан (м. Кабул).
Тут, звісно, коло його обов'язків було значно ширшим і ще
серйознішим. Разом з начальником Управління кадрів він займався:
—добором та розстановкою керівників центрального апарату МВС республіки та її
провінцій;
—комплектуванням військових частин та окремих підрозділів МВС ДРА командирами,
сержантами та рядовим складом;
—підготовкою офіцерського і сержантського складу Афганістану в 17 учбових закладах
МВС СРСР та на 6-місячних курсах сержантів і дворічних курсах офіцерів царандоя
(міліції);
—введенням діловодства та наказної форми керівництва в системі МВС Афганістану;
—підготовкою указів голови Революційної Ради про призов на дійсну військову
службу, паспортизацію офіцерських та сержантських кадрів і т. п.
Особливо важким був відбір офіцерів на навчання в СРСР,
бо в керівництві народно-демократичної партії Афганістану існувала запекла
фракційна боротьба між двома течіями, можна сказати, кланами — парчамістами та
халькістами, і кожна фракція прагнула послати на навчання свого представника,
не враховуючи його ділових якостей. Навіть військові батальйони формувалися за
цими двома кланами.
На початку 1982 року ЦК КПРС поставив завдання перед
міліцейськими представниками, відрядженими до Афганістану, відкрити протягом
1982—1983 рр. мережу навчальних закладів з підготовки офіцерських та сержантських
кадрів безпосередньо в ДРА і тим самим скоротити їхню підготовку в СРСР.
Завдання було не з легких, але радянські правоохоронці з ним справилися
вчасно. В цьому заході брав найактивнішу участь представник запорізької міліції
Ю. 3. Харьов.
У березні 1983 року його було призначено начальником
відділу контррозвідки представництва МВС СРСР у Афганістані. Цей відділ
займався попередженням незаконного перетинання державного кордону СРСР
радянським контингентом військовослужбовців, вивозу антикварних цінностей,
зброї, наркотиків, а також незаконного ввозу радянських грошей, спиртних
напоїв до ДРА.
У серпні 1984 року Ю.З. Харьов приїхав з небезпечного
відрядження до Запоріжжя і був призначений начальником УВС Запорізького
міськвиконкому. Звільнений з органів внутрішніх справ 1 жовтня 1985 року
"у зв'язку з переходом на роботу в інше міністерство". (82).
За мужність, хоробрість та військову доблесть, виявлені
Ю. 3. Харьовим при виконанні інтернаціонального обов'язку, він нагороджений
державними нагородами та відзнаками СРСР: медалями "За відвагу",
"За бойові заслуги" та Грамотою Президії Верховної Ради СРСР і
пам'ятним знаком "Воїну-інтернаціоналісту".
В той же час уряд Демократичної Республіки Афганістан нагородив Ю. 3.
Харьова орденом Дружби народів та медалями "За мужність і доблесть",
"Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу". У
1981—1989 рр. у цій мусульманській державі сумлінно виконували свій
"інтернаціональний обов'язок" співробітники карного розшуку УВС
Запорізької області Роберт Єфименко та Євген Малишев, працівники дорожньо-патрульної
служби УВС м. Запоріжжя Олександр Кулек і Анатолій Тищенко та
інші офіцери області.
А за наказом МВС СРСР № 018 від 25 березня 1983 року був
відряджений до Афганістану заступник начальника УВС Запорізького облвиконкому
підполковник міліції Пянтковський Анатолій Георгійович.
Корінний запоріжець, українець, починав свій трудовий
стаж слюсарем атобази № 9 м .
Запоріжжя, потім працював на Дніпровському алюмінієвому заводі. В 1968 році,
закінчивши Дніпропетровську школу міліції середнього начальницького складу,
став працювати оперуповноваженим відділу боротьби з розкраданням соціалістичної
власності Орджонікідзевського районного відділу міліції м. Запоріжжя. Його оперативний
хист, глибоке знання юриспруденції, вміння контактувати з усіма прошарками
громадян та інші позитивні суто людські якості швидко були помічені керівництвом
УВС міста та області. І це сприяло стрімкому зростанню його службової кар'єри.
Невдовзі (1972—1975 рр.) він став інспектором ВБРСВ УВС Запорізького облвиконкому,
потім — старшим інспектором і начальником відділення ВБРСВ області. В 1979 році
після успішного закінчення юридичного факультету Одеського державного
університету призначається начальником Комунарського районного відділу міліції
м. Запоріжжя, а в 1982 році — заступником начальника УВС Запорізького
міськвиконкому. (83). У цьому році він став заступником начальника УВС
Запорізького облвиконкому (у Руснака П. Г.) і цю посаду обіймав до березня 1983
року. А 25 березня 1983 року наказом МВС СРСР його направляють у розпорядження
представництва МВС СРСР при МВС Демократичної Республіки Афганістан. Тут він
не сидів у теплих і безпечних адміністративних кабінетах представництва МВС
СРСР жодного дня. Йому було доручено розробляти і керувати операціями з
ліквідації заколотників, котрі були добре озброєними, відмінно навченими й
організованими бойовими підрозділами. Вони ні в чому не поступалися регулярним
військам. А коли врахувати, що "моджахеди" (так найчастіше в пресі
називалися афганські бойові загони) добре орієнтувалися в гористій місцевості
своєї країни і часто підтримувалися місцевим населенням, то стане зрозумілим,
як було нелегко, а насправді надто важко, справитися з ними військам органів
МВС СРСР.
Найбільше заколотників було в зоні "Північ"
(Афганістан був розбитий на ряд зон), куди і був направлений А. Г.
Пянтковський. Тож довелося йому не лише керувати операціями з ліквідації моджахедів,
а й безпосередньо брати участь у цих бойових діях. Небезпека й загроза життю не
полишали його ні на день. Навіть якось був підбитий вертоліт, на якому летів
А. Пянтковський. Всі, хто був у вертольоті, при його падінні травмувалися, в
тому числі був важко контужений Анатолій Георгійович.
В афганському пеклі А. Г. Пянтковський провоював рівно
два роки — до 18 березня 1985 року.
За "успішне виконання завдання з надані
інтернаціональної допомоги Демократичній Республіці Афганістан" Анатолій
Георгійович Пянтковський Презідією Верховної Ради СРСР був нагороджений
орденами Червоної Зірки та Дружби народів. (84).
Прибувши на рідну землю, він знову займав посаду
заступника (а з 3 квітня 1990 року — першого заступника) начальника УВС Запорізького
облвиконкому. З 30 березня 1992 року і до 14 березня 1995 року А. Г.
Пянтковський був начальником УМВС України в Запорізькій області. Указом
Президента України 27 квітня 1994 року йому присвоєне звання генерал-лейтенанта
міліції. "Звільнений у відставку з 15 вересня 1998 року за віком з правом
носіння встановленої форми". (85). Має загальний стаж роботи в міліції 38
з половиною років. Це чи не рекордна цифра для всіх пенсіонерів органів МВС, які працювали і числяться в
Запорізькій області.
Комментариев нет:
Отправка комментария