ЗАПОРІЗЬКА МІЛІЦІЯ В АФГАНІСТАНІ

Із книги С.Рев’якіна «Історія запорізької міліції 1917 – 2007 рр.»

Афганістан — держава Середнього Сходу. Його площа 655 тис. км², населення близько 15 млн. чоловік, з них афганців понад 8 млн. чол., останні — таджики, узбеки, хазарейці, туркмени та інші. Близько 18% мешканців — кочовики та

напівкочовики. Столиця — м. Кабул.

Земля в Афганістані здебільшого кам'яниста, гори майже по всій країні. Клімат різкий: високо в горах — холодно, внизу — спека. Релігія — іслам. (78).

Афганістан довгий час був конституційною монархією. З 1933 року країною пра­вив король Мухаммед Захір Шах. У 1973 році його двоюрідний брат генерал і принц Мухаммед Дауд здійснив переворот і став президентом держави. У квітні 1978 року в Аф­ганістані прийшла до влади Народно-демократична партія на чолі з письменником Нур Таракі. У грудні цього ж року в Москві був підписаний договір між Демократичною Ре­спублікою Афганістан та СРСР. У вересні 1979 року стався військовий переворот, в ре­зультаті якого глава держави Таракі був заарештований і вбитий. Його крісло посів керівник перевороту Амін, який не подобався московським правителям. У результаті 25 грудня 1979 року політичне бюро ЦК КПРС, яким керував Л. І. Брежнєв, вирішило ввести радянські війська в Афганістан, мовляв, з метою "рятування революції". (79).

Перші бої радянських окупаційних військ в Афганістані розпочалися в 1981 році проти так званої афганської опозиції "моджахедів". Військове командування СРСР гада­ло, що то буде легка і тимчасова "прогулянка" радянського військового контингенту з пе­реможним кінцем. Та не так сталося, як планували. Дев'ять років і два місяці воювала радянська армія в Афганістані і закінчила свій похід безславним виведенням військ з цієї азіатської країни 15 лютого 1989 року. За ці роки в "афганістанському пеклі" побували 620 тисяч радянських військовослужбовців, 21 тисяча робітників та службовців МВС СРСР. Намір КПРС "експортувати" свою "ленінінсько-сталінську революцію" в Аф­ганістан коштував СРСР дуже дорого: там було втрачено 14453 солдатів і офіцерів ра­дянської армії та службовців МВС, у тому числі вбитими — 9511 чоловік, померли від ран — 2386 чол., від хвороб — 817, загинуло в аваріях і катастрофах — 1739 чоловік. За­гинули в цій бездарній війні 4 радянських генерали, 3261 офіцер і прапорщик, 11549 сол­датів і сержантів, 139 робітників і службовців. (80).

Постраждали в Афганській війні і жителі Запорізької області. Загинуло там 127 воїнів-запоріжців, стали інвалідами 70 солдатів і офіцерів, поранено 133 чоловіка. "Май­же в кожному районі на місцевих цвинтарях могили тих молодих хлопців, які воювали в цій несправедливій війні". (81).

Харьов Ю.З.

Брав у ній активну участь і ряд співробітників міліції області. Один з перших, після початку вторгнення радянських військ до Афганістану, був направлений туди заступник начальника УВС м. Запоріжжя майор міліції Харьов Юрій Захарович. Народився він 5 квітня 1944 року в станиці Червоноармійській Краснодарського краю (Росія). В органах міліції з 1971 року. Був інструктором відділу політико-виховної роботи УВС Запорізької області (1971—1974 рр.), потім тут же — старшим інструктором. Після успішного закінчен­ня Академії МВС СРСР в 1980 році був призначений заступником начальника УВС м. За­поріжжя. Досконало володів російською та українською мовами, знав також англійську мову. Юрист вищої кваліфікації. Професіонал міліцейської справи. До того ж, мав природ­ний хист швидко знайомитися з людьми будь-якої вдачі і входити до них у довір'я. Саме такий правоохоронець потрібен був тоді в Афганістані. І вже з 1 серпня 1981 року (за інши­ми документами з 20 серпня 1981 року) його було направлено, як він сам пише, за розпоряженням "ЦК КПРС і МВС СРСР у службове відрядження в Демократичну Республіку Афганістан для виконання інтернаціонального обов'язку". Офіційно це відрядження розпочало­ся з Москви, де таких, як він, зібралося 10 чо­ловік. Інструктував їх тодішній комуністичний ідеолог секретар ЦК КПРС Михайло Суслов.

Прибувши до Афганістану, Харьов був призначений старшим оперативним радником командуючого царандоя (міліції) провінції Вардак. Було створене керівне ядро правоохоронних органів, яке мало вирішувати наступні завдання:

—встановлювати, закріплювати та розширювати народно-демократичну владу в провінції;

— організовувати тут боротьбу з бандитськими формуваннями;

—проводити земельно-водну реформу;

—організовувати молодих афганців на до­бровільну військову службу. Практично це був „вилов" молоді і примусове ії відправлення в солдати Демократичної Республіки Афганістан;

—безпосередня робота з місцевим насе­ленням і роз'яснення завдань афганської рево­люції, необхідність зміцнення народно-демокра­тичної влади, зміст і вигода радянсько-аф­ганської дружби;

—відкриття загальноосвітніх шкіл;

—вирішення безлічі питань господарського будівництва, промисловості, сільсько­го господарства, побуту і т. п.;

—комплектування з місцевого населення військових частин та підрозділів МВС республіки.

Словом, організаційне бюро правоохоронних органів вирішувало у провінції Вардак безліч питань, пов'язаних з розбудовою нової демократії, нав'язаної афганцям Ра­дянським Союзом, яка не завжди відповідала інтересам громадян цієї країни. А тому щодня доводилося мати справу з небезпекою, яка чекала кожного радянського радника будь-де і будь-коли.

У лютому 1982 року Ю. 3. Харьов був призначений радником начальника централь­ного апарату Управління кадрів МВС Демократичної Республіки Афганістан (м. Кабул).

Тут, звісно, коло його обов'язків було значно ширшим і ще серйознішим. Разом з начальником Управління кадрів він займався:

—добором та розстановкою керівників центрального апарату МВС республіки та її провінцій;

—комплектуванням військових частин та окремих підрозділів МВС ДРА коман­дирами, сержантами та рядовим складом;

—підготовкою офіцерського і сержантського складу Афганістану в 17 учбових за­кладах МВС СРСР та на 6-місячних курсах сержантів і дворічних курсах офіцерів царан­доя (міліції);

—введенням діловодства та наказної форми керівництва в системі МВС Аф­ганістану;

—підготовкою указів голови Революційної Ради про призов на дійсну військову службу, паспортизацію офіцерських та сержантських кадрів і т. п.

Особливо важким був відбір офіцерів на навчання в СРСР, бо в керівництві народ­но-демократичної партії Афганістану існувала запекла фракційна боротьба між двома течіями, можна сказати, кланами — парчамістами та халькістами, і кожна фракція пра­гнула послати на навчання свого представника, не враховуючи його ділових якостей. Навіть військові батальйони формувалися за цими двома кланами.

На початку 1982 року ЦК КПРС поставив завдання перед міліцейськими пред­ставниками, відрядженими до Афганістану, відкрити протягом 1982—1983 рр. мережу навчальних закладів з підготовки офіцерських та сержантських кадрів безпосередньо в ДРА і тим самим скоротити їхню підготовку в СРСР. Завдання було не з легких, але ра­дянські правоохоронці з ним справилися вчасно. В цьому заході брав найактивнішу участь представник запорізької міліції Ю. 3. Харьов.

У березні 1983 року його було призначено начальником відділу контррозвідки представництва МВС СРСР у Афганістані. Цей відділ займався попередженням неза­конного перетинання державного кордону СРСР радянським контингентом військово­службовців, вивозу антикварних цінностей, зброї, наркотиків, а також незаконного вво­зу радянських грошей, спиртних напоїв до ДРА.

У серпні 1984 року Ю.З. Харьов приїхав з небезпечного відрядження до За­поріжжя і був призначений начальником УВС Запорізького міськвиконкому. Звільне­ний з органів внутрішніх справ 1 жовтня 1985 року "у зв'язку з переходом на роботу в інше міністерство". (82).

За мужність, хоробрість та військову доблесть, виявлені Ю. 3. Харьовим при вико­нанні інтернаціонального обов'язку, він нагороджений державними нагородами та відзнаками СРСР: медалями "За відвагу", "За бойові заслуги" та Грамотою Президії Вер­ховної Ради СРСР і пам'ятним знаком "Воїну-інтернаціоналісту".

В той же час уряд Демократичної Республіки Афганістан нагородив Ю. 3. Харьова орденом Дружби народів та медалями "За мужність і доблесть", "Воїну-інтер­націоналісту від вдячного афганського народу". У 1981—1989 рр. у цій мусульманській державі сумлінно виконували свій "інтернаціональний обов'язок" співробітники карного розшуку УВС Запорізької області Роберт Єфименко та Євген Малишев, працівники дорож­ньо-патрульної служби УВС м. Запоріжжя Олександр Кулек і Анатолій Тищенко та інші офіцери області.

А за наказом МВС СРСР № 018 від 25 бе­резня 1983 року був відряджений до Афганіста­ну заступник начальника УВС Запорізького облвиконкому підполковник міліції Пянтковський Анатолій Георгійович.

Корінний запоріжець, українець, починав свій трудовий стаж слюсарем атобази № 9 м. За­поріжжя, потім працював на Дніпровському алюмінієвому заводі. В 1968 році, закінчивши Дніпропетровську школу міліції середнього начальницького складу, став працювати оперуповноваженим відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності Орджонікідзевського районного відділу міліції м. Запоріжжя. Його оперативний хист, глибоке знання юриспруденції, вміння контактувати з усіма прошар­ками громадян та інші позитивні суто людські якості швидко були помічені керівниц­твом УВС міста та області. І це сприяло стрімкому зростанню його службової кар'єри. Невдовзі (1972—1975 рр.) він став інспектором ВБРСВ УВС Запорізького облвиконко­му, потім — старшим інспектором і начальником відділення ВБРСВ області. В 1979 році після успішного закінчення юридичного факультету Одеського державного університе­ту призначається начальником Комунарського районного відділу міліції м. Запоріжжя, а в 1982 році — заступником начальника УВС Запорізького міськвиконкому. (83). У цьо­му році він став заступником начальника УВС Запорізького облвиконкому (у Руснака П. Г.) і цю посаду обіймав до березня 1983 року. А 25 березня 1983 року наказом МВС СРСР його направляють у розпорядження представництва МВС СРСР при МВС Демо­кратичної Республіки Афганістан. Тут він не сидів у теплих і безпечних адміністрати­вних кабінетах представництва МВС СРСР жодного дня. Йому було доручено розробля­ти і керувати операціями з ліквідації заколотників, котрі були добре озброєними, відмінно навченими й організованими бойовими підрозділами. Вони ні в чому не посту­палися регулярним військам. А коли врахувати, що "моджахеди" (так найчастіше в пресі називалися афганські бойові загони) добре орієнтувалися в гористій місцевості своєї країни і часто підтримувалися місцевим населенням, то стане зрозумілим, як було нелег­ко, а насправді надто важко, справитися з ними військам органів МВС СРСР.

Найбільше заколотників було в зоні "Північ" (Афганістан був розбитий на ряд зон), куди і був направлений А. Г. Пянтковський. Тож довелося йому не лише керувати операціями з ліквідації моджахедів, а й безпосередньо брати участь у цих бойових діях. Небезпека й загроза життю не полишали його ні на день. Навіть якось був підбитий вер­толіт, на якому летів А. Пянтковський. Всі, хто був у вертольоті, при його падінні трав­мувалися, в тому числі був важко контужений Анатолій Георгійович.

В афганському пеклі А. Г. Пянтковський провоював рівно два роки — до 18 березня 1985 року.

За "успішне виконання завдання з надані інтернаціональної допомоги Демократичній Республіці Афганістан" Анатолій Георгійович Пянтковський Презідією Верховної Ради СРСР був нагороджений орденами Червоної Зірки та Дружби народів. (84).

Прибувши на рідну землю, він знову займав посаду заступника (а з 3 квітня 1990 року — першого заступника) начальника УВС Запорізького облвиконкому. З 30 березня 1992 року і до 14 березня 1995 року А. Г. Пянтковський був начальником УМВС України в Запорізькій області. Указом Президента України 27 квітня 1994 року йому присвоєне звання генерал-лейтенанта міліції. "Звільнений у відставку з 15 вересня 1998 року за віком з правом носіння встановленої форми". (85). Має загальний стаж роботи в міліції 38 з половиною років. Це чи не рекордна цифра для всіх пенсіонерів органів  МВС, які працювали і числяться в Запорізькій        області.