Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

среда, 20 августа 2014 г.

Книга пам'яті співробітників запорізької міліції, які загинули при виконанні службових обов'язків







http://youtu.be/7hO7UABQlPE


Сингаївський Іван Анатолійович (1991 – 21.07.2016 р.)

21 липня 2016 до Комунарського відділення поліції ГУНП України в Запорізькій області надійшло повідомлення з Запорізької обласної клінічної лікарні про те, що 21.07.2016 о 19 годині у відділенні загальної реанімації помер капрал поліції поліцейський роти ДПС ГУНП Сингаївський Іван Анатолійович, 1991 року народження.18 липня 2016 року водій автомобіля «Део Сенс», з невстановленої причини, виїхав на смугу зустрічного руху, де скоїв зіткнення зі службовим автомобілем «ВАЗ-21099» під керуванням поліцейського роти ДПС. Внаслідок ДТП до Якимівської центральної лікарні були доставлені водії обох автомобілів.  Було встановлено,  що водій  автомобіля  «Део Сенс»  знаходивсяу стані алкогольного сп’яніння. Поліцейський отримав тяжкі травми. 21.07.2016 р.  його стан погіршився і травмованого під час виконання службових обов’язків правоохоронця було доставлено до обласної лікарні. Але врятувати життя поліцейському медикам не вдалося.


Гутник-Залужний Iван         Молодший лейтенант, командир зводу військової частини А3033 Національної гвардії України (Запоріжжя), призваний за мобілізацією. Родом із Запоріжжя.             Отримав вогнепальні поранення близько 1-ї години ночі 10 серпня 2014р. під час обстрілу терористами блокпоста поблизу міста Амвросіївка Донецька область. Медики до останнього боролися за життя бійця, але поранення виявилося смертельним 


Якушин Іван   Іванович   31 рік, Євпаторія. Майор, офіцер групи бойової та спеціальної підготовки військової частини 3029 Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Залишились дружина та маленька донька.         

            16 липня під час обстрілу терористами блокпосту гвардійців в районі прикордонного населеного пункту Маринівка (Донецька область) майор Якушин отримав осколкове проникаюче поранення черевної порожнини, що призвело до великої втрати крові. У польовому медичному шпиталі йому було надано першу медичну допомогу, але стан залишався складним. Аби врятувати життя гвардійця, його доставили до погранзастави та разом із пораненими прикордонниками доправили до шпиталю населеного пункту Куйбишево Ростовської області (РФ). Вранці 17 липня майор Якушин помер


Завада Богдан Олексійович, 26 червня 1979,  лейтенант, командир роти спецпризначення вч 3029, із м. Запоріжжя. Загинув 16 липня біля Маринівки в Старобешевском районі Донецької області при спробі терористів знищити блокпост Нацгвардії. Перед смертю знищив 10 терористів і тим самим допоміг перегрупуватися бійцям НГ на блокпосту. Без батька залишився 12-річний син.
16 липня 2014 року в результаті другої спроби знищити блокпост Національної гвардії під населеним пунктом Маринівка Донецької області при подавляючий перевазі сил терористів у бою трагічно загинув командир роти спецпризначення військової частини Південного оперативно-територіального об`єднання лейтенант Завада Богдан Олексійович з міста Запоріжжя.
Нагадаємо, що блокпост поблизу Маринівки атакували близько 100 терористів за допомогою 4 одиниць бронетехніки зі сторони Степанівки та с.Тарани.
 В ході бою лейтенант Завада прикривав особовий склад та особисто вів вогонь з протитанкового гранатомету. Він підбив ворожий БТР та знищив 10 терористів та цим допоміг перегрупуватися бійцям Національної гвардії на блокпосту, чим врятував життя бійців.
 Після трагічної загибелі лейтенанта, терористи взяли його телефон та у знущальній формі повідомили рідним, що військовослужбовець поплатився життям за вбитих ним десятьох терористів. Без батька залишився 12-річний син.
Прес-служба Національної гвардії України


Важко знайти слова, що полегшили б біль втрати, який нічим не втамувати. Весь особовий склад гарнізону запорізької міліції сумує за товаришем. Пам'ять про нього - назавжди в наших серцях!

Як і мільйони українців, Сергій Цвигун хотів жити в мирній державі. Будував пла­ни на майбутнє, усміхався друзям, пишав­ся своєю службою. Мріяв про кар'єру офіцера-правоохоронця й наполегливо втілю­вав мрію в життя. Та не судилося. Життя 23-річного міліціонера роти міліції особли­вого призначення «Беркут» обірвала куля...
Сергії  Цвигун народився 18 вересня 1990 року. Ріс у неповній сім'ї: батько жив окремо в сусідній області. Тому вся чоло­віча робота в домі лягла на їхні, разом зі старшим братом, плечі. Ще зі шкільної лави Сергій активно займався спортом, віддаючи перевагу боротьбі дзюдо. На строкову службу він потрапив у підрозділ розвідки. На «відмін­но» закінчив повний навчальний курс під­готовки аеромобільних військ. Після демобілізації вирішив пов'язати подальше життя з правоохоронною діяльністю.
В органи внутрішніх справ Сергій прий­шов у липні 2010-го року. Працював у Орджонжідзевському райвідділі міліції на посадах помічника оперативного чергово­го, міліціонера-водія, інспектора патруль­ної служби. А у вересні 2011 року перейшов до РМОП «Беркут», у якій служив і його старший брат. Сергій дуже пишався цією нелегкою службою, хоча вона практично не залишала вільного часу на особисте життя.
За час служби Сергій Цвигун зареко­мендував себе лише позитивно. Неоднора­зово заохочувався керівництвом підрозді­лу. Як згадують його колеги, це була дуже хороша, позитивна людина. Ви не міг про­йти повз, якщо хтось потребував допомо­ги. Його особливий сміх дивним чином пі­днімав усім настрій, додавав життєвого тонусу. На жаль, цей сміх більше ніколи не про лунає...

ВЗГ ГУМВС у Запорізькій області.




Пасько Микола Володимирович (1974 – 2009)
Народився 10 травня 1974 року в м. Тростянець, Сумської області. Після закінчення середньої школи вступив для навчання в Полтавське вище військове командне училище зв'язку, яке закінчив у 1995 році. З липня 2006 року Микола Володимирович розпочав службу
в органах внутрішніх справ курсантом За­порізького училища професійної підготовки праців­ників міліції ГУМВС області.
Після закінчення навчання його було призначено на посаду старшого інженера відділення мереж зв'язку аналізу та планування центру зв'язку при ГУМВС Ук­раїни в Запорізькій області.
18 листопада 2009 року майор міліції Пасько Ми­кола Володимирович загинув від тілесних ушкоджень, намагаючись припинити хуліганські дії молодиків. Пізно ввечері того дня Пасько М.В. знаходився біля зупинки громадського транспорту «Бібліотека ім. Горького». У цей час у районі зупинки між двома гру­пами невідомих чоловіків виник конфлікт, який перей­шов у бійку. У відповідь на вимоги співробітника міліції припинити хуліганство, негідники накинулися на нього і нанесли травми, несумісні з життям. Вжитими оперативно-розшуковими заходами вже до ранку злочинці були затримані працівниками Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС області.
Осінцов Андрій Володимирович (1979 – 2009)
Народився 29 квітня 1979 року у місті Чорнобилі Київської  області. Після закінчення середньої школи Андрій вступив до середнього професійно-технічного училища №5 міста Запоріжжя. З травня 2002 року по травень 2003 року проходив службу в Збройних Силах України. Після демобілізації з армії вступив на службу до органів внутрішніх справ України. Перше і єдине місце роботи Андрія Володимировича - уп­равління при УМВС України в Запорізькій області, де він працював оперуповноваженим. Під час роботи продовжував навчання в Київському національному університеті внутрішніх справ на заочному відділенні. 19 червня 2009 року о 10 годині 40 хвилин Осінцов разом з іншими працівниками ГУМВС виконував опе­ративне завдання по переслідуванню особи, яка обгрунтовано підозрювалася в скоєнні злочину. На пе­рехресті проспекту Леніна і вулиці Лермонтова опе­ративний автомобіль «Жигулі» потрапив в ДТП. Від тяжких травм Андрій Володимирович Осінцов по­мер на місці пригоди.


 Федорюк Юрій Васильович (1970 – 2002)
Народився у 1970 році в Дніпропетровській області. Юрій Васильович прийшов в органи правопорядку у 1990 році після служби в армії. Останнє місце служби — окремий батальйон патрульно-постової служби міліції Запорізького міського управління внутрішніх справ. Ввечері 16 березня 2002 року старший сержант міліції Федорюк разом з напарником, старшиною міліції Бондаренком, заступив у наряд по охороні громадського порядку на одному з маршрутів в Шевченківському районі міста. Чергування почало­ся досить спокійно, можна сказати, звичайно, аж раптом... Близько десятої години вечора наряд про­ходив поряд з яром на вулиці Мікояна. Зненацька з темряви вискочив невідомий і кинувся на мілі­ціонерів. Правоохоронці, застосувавши прийоми рукопашного бою, звалили його на землю, однак у відповідь пролунали постріли. Перші кулі влучили в Бондаренка, однак міліціонери продовжили пе­реслідування зловмисника, який кинувся тікати. Пе­рестрілка продовжувалася. Неподалік від зупинки міського транспорту куля влучила в груди Федорю-ка. Цей постріл виявився фатальним; медики ре­анімаційної бригади, яких Віталій Бондаренко вик­ликав на допомогу товаришу, не змогли зберегти життя пораненого міліціонера. Менше ніж через годину після інциденту Юрій Васильович Федорюк помер на місці пригоди.





Сорокін Сергій Васильович (1969 – 2001)
Народився 6 січня 1969 року в с. Широкому За­порізького району. На службу в органи внутрішніх справ прийшов у 1992 році. Сергій Васильович зай­мав різні посади, працював у службі дільничних інспекторів міліції, карному розшуку, ДАІ. Колеги завжди відзначали його сумлінність і професіоналізм, спокійну доброзичливість та веселу вдачу. Всі десять років своєї міліцейської кар'єри Сергій Сорокін про­служив у Запорізькому районному відділі міліції, за­хищаючи порядок і спокій у рідному районі. ...Того серпневого вечора майор міліції Сорокін за­ступив на службу і у складі наряду здійснював на­гляд за дорожнім рухом в районі села Розумівка. Близько 23.00 з автошляху Запоріжжя — Біленьке виїхав мотоцикл ІЖ, водій якого, порушуючи прави­ла дорожнього руху, перевозив трьох пасажирів. Міліціонери подали водію сигнал про зупинку, однак замість того, щоб виконати вимогу працівників ДАІ, правопорушник додав швидкості. Більше того, він звернув на узбіччя і Сергій Сорокін опинився під ко­лесами мотоциклу.
Через кілька годин колеги Сергія затримали місце­вого жителя, водія мотоцикла. Після проведення ме­дичної експертизи було встановлено, що він знахо­дився за кермом у стані алкогольного сп'яніння. Від тяжких травм, отриманих в результаті наїзду, майор міліції Сергій Васильович Сорокін помер на місці пригоди 15 серпня 2001  року.



 
Нестеренко Микола Миколайович  (1967 – 1995)                                    
Народився 18 грудня 1967 року в Київській області. Після отримання середньої спеціальної освіти кілька років працював у будівельно-монтажному управлінні, а у 1993 році прийшов на службу в органи внутрішніх справ. Перше і єдине місце служби — рота патрульно-постової служби Мелітопольського міського відділу міліції. 28 грудня 1995 року Микола Миколайович Не­стеренко загинув під час виконання службових обов'язків, отримавши поранення від рук злочинця. Пізно ввечері того дня наряд ППСМ у складі Миколи Нестеренка та Ігоря Стаховського отримав від черго­вого по міськвідділу інформацію про те, що в одному з будинків на вулиці Шмідта в під'їзді відбувається бійка. На місці пригоди міліціонери побачили трьох чо­ловіків і двох жінок; судячи з їх вигляду, всі вони встиг­ли підігріти себе оковитою, поводились неадекватно і на вимоги працівників міліції не відреагували. Найбільш «активного» чоловіка міліціонери виріши­ли доставити до міськвідділу, а всім іншим запропо­нували розійтися. Жінки і один з чоловіків начебто підкорилися, а от третій чоловік швидко спустився вниз. Коли наряд разом із затриманим підійшов до виходу з під'їзду, цей чоловік кинувся на сержанта міліції Нестеренка з ножем. Поки напарник стриму­вав інших учасників інциденту, які намагалися відбити затриманого, зловмисник наніс Нестеренку три уда­ри ножем в груди.
Через кілька годин від отриманих поранень сержант міліції Микола Миколайович Нестеренко помер в приймальному покої міської лікарні.



Кошуба Микола Григорович (1962 – 1994)
Народився 1 січня 1962 року в Василівському рай­оні Запорізької області. В міліцію прийшов рядовим патрульно-постової служби у 1982 році. За дванад­цять років, які Микола Григорович віддав охороні правопорядку, він заохочувався більше десяти ра­зів, а у 1991 році старшого сержанта міліції Кошубу було нагороджено медаллю «За бездоганну службу» 3 ступеню.
У вересні 1994 року Микола Григорович Кошуба за­гинув під час припинення хуліганських дій. Пізно ввечері Микола Григорович вийшов у двір бу­динку і через відкрите вікно почув, як сваряться сусіди. Міліціонер уже не один раз допомагав сусід­ці вгамовувати чоловіка, який що не день прикладав­ся до чарки, і захищати жінку та її малолітнього си­на від побоїв. Ось і цього разу, почувши лайку, не зміг залишити людей у біді. Спочатку сусід нібито прислухався до слів Кошуби і, грюкнувши дверима, пішов з дому. Однак через деякий час повернувся і несподівано накинувся на старшого сержанта міліції з кулаками.
В результаті нападу Микола Григорович Кошуба от­римав тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди.


Білик Валерій Васильович (19.03.1961 – 19.07.1993) 

           Народився 19.03.1961 р. в м.Бар Вінницької області  в сім'ї службовців. 1968 -1978 р. - учень Барської СШ № 1, яку закінчив з відзнакою. З 30.08.1978 р. по 27.08.1979 р. - робітник Барського машінобудівного заводу. З серпня 1979 року по червень 1985 року - студент факультету іноземних мо Львівського держуніверситету ім. І.Франко. Під час навчання працював затяжчиком взуття на львівському виробничому об'єднанні "Прогрес". З 15.08.85 р по 30.06.88 р працював вчителем іноземної мови Митковскій СШ Барського району. Військовий вишкіл проходив на військовій кафедрі вузу. У 1989 р, 1991 р - учасник зборів офіцерів запасу в м.Москва. Старший лейтенант. З 1 серпня 1988 р. переведений на посаду кореспондента відділу сільського життя редакції районної газети "Червоний промінь. 02.10.1990 р. звільнився за власним бажанням.        З 22.10.90 р по 01.03.92 р працював контролером відділу охорони Барського РВВС. За сумісництвом працював вчителем німецької мови у Супівській неповній школі з 15.01.91г. по 15.08.92г. 15.08.92 р призначений учителем німецької мови  в Мальчовецьку НСШ. 07.09.1992г. звільнений в порядку переведення на посаду інспектора ІДН Заводського РВВС м.Запоріжжя.
            19 липня 1993 року старший лейтенант міліції Білик В.В. трагічно загинув під час виконання службових обов’язків, пов’язаних з боротьбою зі злочинністю, на посту, що на перехресті вулиці Діагональної та Північного шосе в м.Запоріжжі.


Ігнатьєв Володимир Федорович (1952 – 1992)
Народився 6 жовтня 1952 року у Вінницькій області в родині селян. До армії закінчив профтехучилище, от­римав освіту зв'язківця. Під час строкової служби був направлений у підрозділ зв'язку. За високу відпові­дальність, сумлінне виконання обов'язку Володимир отримав звання сержанта і був нагороджений знаком «За відзнаку в службі». Після закінчення терміну служ­би Володимир Федорович закінчує школу прапор­щиків і продовжує службу — в Кутаїсі, Єревані, Спітаку... Після того, як Україна стала незалежною держа­вою, очолив службу зв'язку у військовій частині внутрішніх військ № 3033, дислокованій в Запоріжжі. 15 липня 1992 майор гвардії В.Ф. Ігнатьєв повертався додому зі службового відрядження. В сусідньому відсіку вагону поїзда їхали кілька військовослужбовців, до яких підсів невідомий молодик. Володимир Федорович почув, як за перегородкою спалахнула сварка, і про­лунав крик: "Я вас всіх тут уб'ю!". Чоловік вискочив у прохід, тримаючи в руці бойову гранату... Щоб уряту­вати від загибелі десятки людей, майор Ігнатьєв, не роздумуючи, кинувся до злочинця, виштовхнув його у неробочий тамбур і закрив собою гранату з висмик­нутим кільцем. Поранення, які отримав правоохоро­нець в результаті вибуху, були несумісні з життям. Він помер на місці події, а через кілька годин помер і зло­чинець, який виявився учасником боїв у Придністров'ї... За мужність та рішучі дії Володимир Ігнатьєв був по­смертно нагороджений Почесною Відзнакою Прези­дента України. Герой навічно зарахований до списків військової частини, в якій він служив. На території ча­стини йому встановлено пам'ятник.







Алієв Іслам Асамбалі Огли  (1957 – 1991)

Народився 10 лютого 1957 року в Азербайджанській РСР. Після закінчення середньої школи служив в армії, у складі контингенту радянських військ в Німецькій демократичній республіці. Після де­мобілізації з армії Іслам прийшов на службу в органи внутрішніх справ. Працював в службі дільничних інспекторів міліції в Орджонікідзевському, а пізніше в Ленінському райвідділі міліції. Відданість обов'язку і професіоналізм Іслама Алієва були відзначені — у 1986 році його нагороджено медаллю «За бездоган­ну службу» III ступеню.
23 січня 1991 року капітан міліції Алієв разом з іншим дільничним інспектором перевіряли одного зі своїх підопічних, раніше засудженого мешканця провулка Леваневського. Міліціонери мали інформацію, що під його дахом успішно функціонує притон для нарко­манів. І дійсно, в будинку знаходилося п'ятеро — гос­подар і четверо його гостей, що вже «піймали кайф». Дільничні прийняли рішення доставити всіх учасників інциденту до Ленінського райвідділу міліції, скористав­шись допомогою водія мікроавтобусу. Неподалік від універмагу «Правобережний» один із затриманих ви­стрибнув з автомобіля, намагаючись втекти. Капітан Алієв стрибнув за ним, наздоганяючи втікача. Під час короткої боротьби міліціонер сильно вдарився голо­вою. Переслідувати втікача далі разом з товаришами він уже не зміг — знепритомнів.
Через кілька годин старший дільничний інспектор Іслам Асамбалі Огли Алієв помер в лікарні під час операції.





Черненко Сергій Павлович (1952 – 1990)

Народився 27 серпня 1952 року в Запоріжжі. Після закінчення строкової служби в армії Сергій вступив у Харківське пожежно-технічне училище. Після випуск­них іспитів і отримання свого першого звання він по­вернувся в рідне місто. Працював у військово-по­жежній частині по охороні заводу «Мотор-Січ». Піз­ніше його було призначено на посаду інженера ви­пробувальної пожежної лабораторії обласного уп­равління пожежної охорони.
28 вересня 1990 року Сергій Черненко у складі опе­ративної групи виїхав у Веселівський район області для встановлення причини пожежі на фермі одного з радгоспів. Робота звична, але копітка. Група працю­вала весь день. Близько шостої години вечора спеціалісти підготували висновок щодо поставленого завдання і виїхали до Запоріжжя. Однак щасливо дістатися додому їм не судилося. Неподалік від смт Василівка на автошляху Кам'янка-Дніпровська — Бердянськ просто назустріч службо­вому УАЗику раптом вилетів ГАЗ-53. Уникнути зіткнення було неможливо... Під час проведеного пізніше розслідування було встановлено, що водій вантажівки знаходився за кермом у стані сп'яніння. Але це стане відомо пізніше. А тоді на вечірній до­розі залишилися потерпілі під час ДТП п'ятеро по­жежників. Разом з товаришами майора внутрішньої служби Черненка прибулі на місце пригоди медики негайно госпіталізували в районну лікарню. Нама­гання лікарів врятувати його життя виявилися марни­ми. 28 вересня 1990 року Сергій Павлович Чернен­ко помер у лікарні, не приходячи до пам'яті





Патлаха Олександр Олексійович (1949 – 1988)

Народився 23 квітня 1949 року в Мелітопольському районі Запорізької області. Після закінчення серед­ньої школи та служби в армії працював на Меліто­польському моторному заводі. У 1975 році за реко­мендацією райкому комсомолу Олександр Олек­сійович прийшов на службу до органів внутрішніх справ. Працював міліціонером, а потім дільничним інспектором Мелітопольського міського відділу міліції.
Товариші поважали старшого лейтенанта міліції Патлаху за високий професіоналізм і веселу вдачу. За вірність обов'язку Олександр Олексійович був наго­роджений медаллю «За бездоганну службу» і нагруд­ним знаком «Відмінник міліції».
16 листопада 1988 року дільничний інспектор Патлаха, проводячи перевірку заяви, зайшов в одну з квартир будинку на вулиці Богдана Хмельницького. Під час розмови власник помешкання несподівано наніс дільничному кілька ножових поранень. Отри­мані травми виявилися смертельними.





Іщенко Юрій Анатолійович (1962 – 1988)
Народився 29 січня 1962 року в Черкаській області. На службу в органи внутрішніх справ Юрій Анатолійо­вич прийшов у жо'втні 1979 року після строкової служ­би в армії. Одразу після демобілізації Юрій поступив у Черкаське пожежно-технічне училище. По закінченні навчання молодого пожежного направили на службу в Бердянськ, начальником караулу ВПЧ-20. Ввечері 10 серпня 1988 року до чергової частини Бердянського міськвідділу міліції надійшло повідомлен­ня про надзвичайну пригоду на каналізаційній на­сосній станції радгоспу-заводу «Жовтнева хвиля». Черговий направив на місце пригоди відділення по­жежників для врятування людей, які опинилися у центрі аварії. На чолі караулу виїхав старший лейтенант внутрішньої служби Юрій Іщенко. Він одразу зорієнту­вався в обстановці і прийняв єдино вірне рішення: віддати протигази бійців відділення потерпілим. Безпе­речно, таке рішення було ризиковим. Однак Юрій Анатолійович першим взявся його виконувати, швидко і професійно проводив рятувальні роботи. Але за все доводиться платити свою ціну. Коли всі потерпілі уже опинилися в безпеці, начальник караулу знепритомнів. Прибулі на місце пригоди медики констатували у стар­шого лейтенанта Іщенка отруєння хлорним газом. З ушкодженням органів дихання його доставили в ре­анімаційне відділення Бердянської міської лікарні. Лікарі боролися за життя пожежного більше тижня, але врятувати його не змогли. 15 серпня 1988 року Юрій Анатолійович Іщенко помер у лікарні.





Колосов Владислав В’ячеславович (1965 – 1987)

Народився 26 березня 1965 року в Мелітополі. Після служби в армії за рекомендацією Мелітопольського міському партії його було направлено на службу в органи внутрішніх справ. Владислава призначили на посаду старшого пожежника ВПЧ №16 по охороні м. Мелітополя. Йшов другий рік служби сержанта внутрішньої служби Колосова. За цей час він погасив чимало пожеж, коли 28 жовтня 1987 року у складі свого караулу йому довелося виїхати на пожежу на мелітопольському консервному заводі. Сильний вітер сприяв тому, що вогонь швидко поширювався. Склад був майже повністю охоплений полум'ям, вогненні язики з'явилися на даху матеріального складу. Владислав знаходився між будівлями, однак побачивши, як швидко поширюється вогонь, прийняв рішення зупи­нити його на даху матеріального складу. Працювати довелося просто у вогні, в умовах високої температу­ри і надзвичайної задимленості. Однак тримався, знав: ще трохи, і на допомогу прийдуть товариші... Людина вистояла, а от дах — ні. Розпечений шифер не витримав навантаження, і пожежник упав всере­дину складу. В результаті падіння на металеві кон­тейнери він отримав смертельне поранення. Дії Владислава Колосова стали вирішальними для врятування цінностей, які зберігалися на матеріаль­ному складі. Пожежник врятував майна на суму більш ніж 800000 карбованців. За мужність та відва­гу, проявлені під час гасіння пожежі, сержант внутрішньої служби Владислав В'ячеславович Коло-сов був посмертно нагороджений медаллю «За відвагу на пожежі», а також нагрудним знаком «За відзнаку в службі» II ступеню




Семенченко Валентин Іванович (1965 – 1984)

Народився 21 квітня 1956 року в м. Гуляйполе За­порізької області. На службу в органи внутрішніх справ Валентин Іванович прийшов двадцятирічним юнаком після служби в армії. У 1976 році його призна­чили міліціонером окремого взводу по охороні споруд водопостачання, а пізніше старший сержант міліції Семенченко очолив відділення окремого взводу міліції по охороні будівель радянських і партійних органів. 10 квітня 1984 року Валентин Семенченко знаходив­ся на чергуванні. Здавалося б, звичайний день, яких багато минуло на службі. І все-таки надзвичайна подія трапилася. Працівники їдальні, яка знаходилася в приміщенні обкому партії, спустилися в підвал у підсобку і раптом зустріли там невідому жінку. Не­знайомка привернула до себе увагу якоюсь особли­вою нервовістю поведінки, тому на допомогу викли­кали чергового міліціонера. Той, не гаячи часу, викли­кав старшого — командира відділення Семенченка. Жінку вивели у двір і спробували розпитати хто вона і чого прийшла до обкому таким незвичним шляхом. Однак незнайомка несподівано вихопила з-під паль­то ніж і вдарила ним міліціонера. Пізніше з'ясувало­ся, що жінка перебувала на обліку як лсихічно хвора. Валентин Іванович ще встиг разом з підлеглим заве­сти затриману до чергової кімнати, повідомити про пригоду райвідділ міліції, і тільки тоді упав на руки то­вариша. Ніж пробив груди міліціонера в області сер­ця. Лікарі довго боролися за його життя, але доля була не на їхньому боці. Валентин Іванович Семен­ченко помер під час операції 10 квітня 1984 року.



Булига Олександр Іванович (1955 – 1978)

Народився 25 лютого 1955 року в Ставропольсько­му краї. Після строкової служби в Радянській армії у 1977 році Олександр Іванович прийшов у міліцію. Молодшого сержанта міліції Олександра Булигу призначили на посаду інспектора дорожнього на­гляду окремого дивізіону УВС області. Служба Олександру подобалася. Намагався ре­тельно виконувати всі службові завдання, із задово­ленням навчався у старших колег, відзначався сумлінністю. 23 липня 1978 року він здійснював на­гляд за дорожнім рухом на території Вільнянського району. В селі Михайлівському міліціонер побачив поблизу одного з будинків завантажений ГАЗ-53. Не міг молодий співробітник тоді знати, що пе­ревірка документів водія вантажівки стане його останньою службовою справою... Побачивши міліціонера, водій вскочив у кабіну і на великій швидкості гайнув із села. Булига почав на­здоганяти його. Тоді невідомий за кермом ГАЗу став рухатися по порожньому шляху зигзагами. Міліцей­ський мотоцикл не відставав. На одному з поворотів він на великій швидкості вдарився в кузов автомо­білю. Олександра Івановича Булигу було смертель­но травмовано.
Водій — порушник залишив ще живого міліціонера стікати кров'ю і втік. Пізніше товариші Івана Булиги розшукали його. Слідством було встановлено, що чоловік за кермом ГАЗу був п'яний..






Матвеєв Олександр Іванович (1952 – 1974)

Народився у 1952 році. В органи внутрішніх справ на посаду міліціонера Бердянського міськвідділу міліції Олександр прийшов після служби в армії. На рахунку молодого міліціонера було чимало розкри­тих злочинів, затримань порушників. Служив сумлінно, приймав активну участь в комсомольській роботі. За кілька років Олександр Іванович виріс від рядового до командира відділення. З листопада 1974 року до Бердянського міськвідділу міліції повідомили про те, що на вулицях міста в рай­оні морського порту стріляють. У складі групи Олек­сандр Матвєєв виїхав на місце пригоди. Там з'ясува­лося, що озброєний автоматом молодик стріляє в пе­рехожих, по вікнах будинків. Щоб його затримати, міліціонери були змушені застосувати зброю. Стар­шина міліції Матвєєв одним з перших почав пе­реслідування злочинця. Під час перестрілки його бу­ло смертельно поранено.
За мужність і відданість обов'язку старшина міліції Олександр Іванович Матвєєв був посмертно нагоро­джений орденом Червоної Зірки.






Сапунцов Микола Миколайович (1922 -1969)

Народився 11 грудня 1922 року в селі Новоспаське Запорізької області в родині робітників. Як і у бага­тьох радянських юнаків, дитинство Миколи Сапунцова закінчилося у червні 1941 року — він пішов на фронт. Доля була ласкавою до рядового Сапунцова; він пройшов вогненними шляхами війни і повер­нувся додому живим. У 1947 році Микола Миколай­ович прийняв рішення пов'язати свою долю зі служ­бою у правоохоронних органах. Працював оперуповноваженим карного розшуку, дільничним уповно­важеним, а пізніше — заступником начальника пер­шого відділення міліції міста Запоріжжя. За час служ­би М. Сапунцов пройшов шлях від молодшого лей­тенанта до підполковника міліції. Його професіона­лізм і відданість обов'язку були відзначені — у 1958 році Сапунцова нагороджено медаллю «За бездо­ганну службу» II ступеню.
У 1961 році Миколу Миколайовича — тепер уже підполковника внутрішньої служби — призначено заступником начальника виправно-трудової колонії. 14 серпня 1969 року до кабінету заступника на­чальника ВТК Сапунцова зайшов ув'язнений, відо­мий своїми порушеннями режиму, і став наполягати на своєму переведенні на легкі роботи в житловій частині установи. Підполковник у проханні відмовив. Через кілька годин Микола Миколайович вийшов з кабінету. За порогом на нього уже чекала смерть — ображений відмовою начальника злочинець наніс йому кілька ударів саморобним ножем. Від отриманих поранень Микола Миколайович Са­пунцов помер того ж дня.


Кузьменков Захарій Георгійович (1909 – 1968)
Народився 9 вересня 1909 року в Гомельській об­ласті. Після школи і служби в армії Захарій Георгійо­вич у 1931 році прийшов на службу в пожежну охо­рону. Йому довелося загасити не одну пожежу — у Гомелі, Липецьку, Воронежі. В 1943 році 3. Кузьменкова переводять на службу в Україну: його призна­чають на одну з посад пожежної команди м. Купянськ Харківської області. Через два роки доля привела його до Запоріжжя. Старшого лейтенанта внутрішньої служби Кузьменкова призначили опера­тивним черговим пожежної охорони міста. Уже в цій посаді Захарій Георгійович здійснив десятки виїздів на пожежі.
ЗО грудня 1968 року майор внутрішньої служби Кузьменков виїхав на пожежу: на вулиці Космодем'янської горів житловий барак. Щоб особисто перекона­тися у вірності оцінки події та прийнятого рішення За­харій Георгійович разом з командиром СДПЧ-2 зай­шов у приміщення. Просто у вогонь. Серце 59-річного пожежника не витримало — йому стало погано, і вже через кілька хвилин Захарій Георгійович Кузьменков помер.



Єнін Іван Дмитрович (1922 – 1966)
Інспектор — черговий Бердянського міськвідділу міліції, старший лейтенант міліції. 25 вересня 1966 року в міліцію надійшло повідо­млення про стрілянину в приватному будинку. Чо­ловік, підігрівши себе оковитою, почав сварку з дру­жиною під приводом того, що, мовляв, сторонні чо­ловіки надто часто кидають на неї погляди. В якості головного аргументу він обрав пістолет. Налякана жінка з дочкою зачинилися в будинку, але стрілянина на подвір'ї не припинялася.
Іван Єнін прибув на місце пригоди у складі наряду міліції. Спочатку міліціонери спробували умовити "стрільця", але слова не справили на останнього ніякого враження. Більш того, він переключив вогонь зі своєї родини на правоохоронців. Під час перестрілки всі троє членів наряду були по­ранені. А через три дні Іван Дмитрович Єнін помер у лікарні.






Билкін Михайло Якович (1894 – 1950)

Народився у 1894 році. Михайло Якович воював на фронтах першої світової війни, служив у робітничо-селянській червоній армії — приймав участь в боях проти Колчака і Денікіна. Після де­мобілізації у 1921 році працював в народному гос­подарстві.
В органи міліції Михайло Билкін прийшов у 1942 році; службу починав в рідній Мордві. У 1943 році молодший лейтенант міліції Билкін перевівся до Запоріжжя і був призначений на посаду дільнич­ного інспектора 4-го міського відділення міліції За­поріжжя.
Увечері 4 січня 1950 року Михайло Якович, як завжди, здійснював обхід своєї дільниці. Раптом він побачив дітей, які гралися на полотні залізничної колії. А з іншого боку стрімко насувався потяг... Дільничний, не роздумуючи, кинувся на рейки. Підлітків він врятував, але заплатив за цей поряту­нок власним життям.




Білий Микола Тимофійович (1902 -1949)

Народився    в Київській області. На службу в міліцію прийшов у 1943 році.
У 1949 році Микола Тимофійович разом з товариша­ми брав участь в оперативній роботі по затриманню небезпечного злочинця, який знаходився у розшуку за крадіжки соціалістичної власності. 27 липня старший сержант міліції Білий перебував у засідці, яку було зроблено в приватній квартирі. Ко­ли в помешкання зайшов невідомий, прикмети якого співпадали з прикметами підозрюваного, міліціонер попросив чоловіка пред'явити документи. Невідомий опустив руку в кишеню, і тут пролунав постріл... Старший сержант міліції Микола Тимофійович Білий загинув при виконанні службового обов'язку 27 липня 1 949 року.




Бойко Юрій Несторович (1920 – 1949)
Народився у 1920 році. Під час Великої Вітчизняної Юрій Бойко воював на фронті, а після Перемоги прийшов на роботу в органи міліції, дільничним інспектором Бердянського міського відділу міліції. У 1949 році Юрій Несторович брав участь у затри­манні небезпечного злочинця в с. Деревенське. Під час затримання його було смертельно поранено.







Белікін Яків Олексійович (1896 – 1949)

Народився 21 листопада 1896 року в Московській області, в родині селян. В буремному 1918 році Яків Олексійович вступив в робітничо-селянську Черво­ну армію. Воював на Далекому Сході, брав участь в ліквідації повстання есерів восени того ж року. Після демобілізації Белікін приходить  на роботу в органи міліції. Службу починав в підрозділах Московської та Ря­занської міліції.
У 1942 році Якова Олексійовича переведено в кар­ний розшук Мелітопольського міського відділу міліції. Звідти він пішов на фронт, а потім повернувся в рідний підрозділ. За мужність та героїзм фронтовика — міліціонера Белікіна нагороджено орденом Черво­ної зірки і медаллю «За перемогу над Німеччиною». В ніч на 21 березня 1949 року капітан міліції Белікін знаходився на чергуванні. На одній з міських вулиць він побачив кількох невідомих, які вивантажували з ав­томобіля зерно. Побачивши міліціонера, зловмисники спробували з ним домовитись. Вони запропонували капітану велику суму грошей. Міліціонер категорично відмовився. У відповідь на це невідомі нанесли йому кілька ударів ломом по голові; співробітник міліції знепритомнів. Отримані травми виявилися смертельними. Яків Олексійович прийшов до тями ще тільки на мить, і використав цей останній момент життя для того, щоб записати на долоні номер вантажівки. Злочинці вивезли тіло міліціонера за місто і захова­ли. Ранком його знайшла перехожа жінка. А ще че­рез добу товариші Якова Белікіна затримали зло­чинців, які вбили міліціонера.









Сирцов Іван Іванович (1909 – 1948)


Народився в Запорізькій області. До лав міліції Іван Іванович прийшов у тридцять років, зрілою людиною, за рекомендацією колишніх армійських товаришів. Свою службу міліціонер Іван Сирцов розпочав у Ток­маку. Там набував професійного досвіду, будував сім'ю. З міліцейських лав у 1941 році пішов на фронт. Після війни Сирцов повернувся в міліцію, тепер уже дільничним уповноваженим Мелітопольського місь­кого відділу міліції. Його поважали за спокійну роз­судливість, за професіоналізм і людяність. А мешкан­ці Нового Мелітополя знали, що завжди можуть розраховувати на допомогу свого дільничного у будь-якій ситуації.
Наприкінці жовтня 1948 року Іван Іванович займав­ся пошуками крадіїв. В ніч на 1 листопада до будин­ку молодшого лейтенанта міліції Сирцова прибігла жінка і розповіла, як на її очах невідомі вкрали шпа­ли із залізничної колії. Часу на роздуми не було: дільничний прийняв рішення розшукати злодіїв по слідах, які обов'язково повинні були залишитися після недавнього дощу.
Через кілька годин Іван Сирцов розшукав вкрадене майно на подвір'ї приватного будинку і, влаштував­ши засідку, чекав на появу злочинців. На світанку до двору зайшов невідомий. Побачивши міліціонера, він без вагань зробив кілька пострілів зі свого обрізу. Лікарі боролися за життя міліціонера майже добу, однак урятувати його не змогли. 1 листопада 1948 року молодший лейтенант міліції Іван Сирцов помер в лікарні. Зараз одна з вулиць в місті Мелітополь носить його ім'я.



Сурхін Тимофій Михайлович (1915 – 1947)

Народився 1915 року. В органах міліції працював на посаді дільничного уповноваженого першого місько­го відділу міліції м. Запоріжжя.
У 1947 році старший сержант міліції Тимофій Михай­лович Сурхін брав участь у ліквідації банди. Під час затримання її ватажка старшого сержанта Сурхіна було смертельно поранено.




Лейко Михайло Трофимович (1925 -1946)

Народився 25 червня 1925 року в с. Благовіщенка Запорізької області. Там же навчався. На початку війни село евакуювалося на Урал. Там Михайло Трохимович працював пліч-о-пліч із земляками, а потім пішов на фронт.
Після Перемоги фронтовик Лейко повернувся до Запоріжжя і пішов працювати в міліцію. Його при­значили на посаду міліціонера 1-го міського відділу міліції.
В листопаді 1946 року Михайло Трохимович чергу­вав на одній з міських вулиць в районі кінотеатру «Комсомолець», охороняючи громадський порядок. Раптом у темряві побачив чоловіка з мішком на пле­чах. Міліціонер вирішив перевірити, що саме несе незнайомець. Це був останній службовий вчинок старшого сержанта міліції Лейка — через кілька хви­лин його було смертельно поранено невідомим. Пізніше з'ясувалося, що нічним противником Михай­ла Трохимовича був злодій — рецидивіст, який вкрав взуття зі складу.





Лактіонов Пантелій Борисович (1913 – 1944)
Працював у Бердянській міліції. Після початку війни змінив міліцейський кашкет на солдатську пілотку. Пантелій Борисович на посаді командира кулемет­ної роти 239-го стрілецького полку 76-ї гвар­дійської Чернігівської дивізії пройшов чимало фрон­тових шляхів. Особливо він відзначився у 1944 році під час боїв під Брестом. Саме там, на брест­ській землі, гвардії старший лейтенант Лактіонов загинув у бою.
За мужність і героїзм міліціонеру-фронтовику Пантелію Борисовичу Лактіонову було посмертно при­своєно звання Героя Радянського Союзу.


Копьонкін Іван Йосипович (1917 – 1942)
Службу в робітничо-селянській міліції розпочав після служби в армії. Пройшов шлях від рядового до стар­шого лейтенанта держбезпеки.
У 1941 році Іван Йосипович був одним з тих, на ко­го військове командування поклало завдання ор­ганізації підпільної і партизанської роботи в тилу во­рога. Копьонкін організував партизанський загін імені Будьонного, кістяк якого складався з міліці­онерів та чекістів. Партизани залишилися у ворожо­му тилу і успішно діяли на території Полтавської, Сумської та Харківської областей, наносили ворогу дошкульних ударів.
Німці доклали чимало зусиль аби знищити загін Копьонкіна. У 1942 році на Харківщині партизани по­трапили під щільний вогонь противника. В тому бою загинув командир загону.
За мужність і героїзм, проявлені у боротьбі з воро­гом, старшому лейтенанту Івану Йосиповичу Копьонкіну було посмертно присвоєно звання Героя Ра­дянського Союзу.
На адміністративній будівлі ВАТ «Запоріжсталь», де в далекому 41-му формувався партизанський загін, встановлено меморіальну дошку, а одна з вулиць За­поріжжя носить ім'я героя.

Леонов Валентин Іванович (1905 – 1942)
Народився 1905 року в Москві. Вихованець дитячої колонії; в ній же було його перше робоче місце — після закінчення школи Валентин навчав грамоті дітей молодших класів.
Після зарахування в органи НКВС Валентин Іванович працював в різних містах України — Харкові, Дніпро­петровську, Києві, Донецьку. У 1941 році він очолив управління НКВС по За­порізькій області.15 березня 1942 року під час виконання службово­го завдання Валентин Іванович трагічно загинув. За мужність та відвагу, проявлені в боротьбі з воро­гом у воєнні роки, Указом Президії Верховної Ради СРСР у 1942 році Валентин Іванович Леонов був по­смертно нагороджений орденом Леніна. На честь ге­роя в м. Запоріжжі названо вулицю.



Бабенко Петро Архипович  (1912 – 1941)
Народився 23 серпня 1912 року в Дніпропетровській області у родині селян. На службу в міліцію він прий­шов після демобілізації з армії у 1936 році. Спочат­ку працював на посаді міліціонера одного з міських відділів міліції. А у 1938 році Петро Архипович був переведений на службу у водне відділення міліції міста Запоріжжя. Коли у 1941 році начальник водної міліції П.А. Фокін організував групу, яка брала без­посередню участь у захисті Запоріжжя, Петро Архи­пович разом з товаришами пішов на фронт. В одному з боїв за острів Хортицю восени 1941 ро­ку Петро Архипович Бабенко загинув. Місцева жи­телька після того, як вщухли постріли, знайшла тіло загиблого міліціонера і поховала його. На жаль, місце могили сьогодні невідоме.

Фокін Парфен Андрійович (1898 – 1941)
Народився у 1898 році. Службу в органах міліції розпочав у 20-х роках. Перед початком Великої Вітчизняної війни очолював відділення водної міліції в Запоріжжі.
Саме Парфен Андрійович очолив групу працівників водної міліції, які воювали на передньому краї обо­рони Запоріжжя у 1941 році. В одному з боїв за місто, поблизу с. Кірово Оріхівського району області Парфен Андрійович Фокін загинув.

Довгась Павло Давидович (1911 -1941)
В органах міліції працював на посаді дільнично­го інспектора першого міського відділення міліції м. Запоріжжя.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Павло Да­видовим продовжував охороняти правопорядок в рідному місті. Під час одного з артилерійських обстрілів, які гриміли над Запоріжжям у 1941 році, Павло Давидовим Довгась загинув при виконанні службових обов'язків.



Ладиженський Антон Григорович (1900 – 1941)
Народився 12 січня 1900 року у Вінницькій об­ласті. Доросле життя для Антона Григоровича роз­почалося у 1920 році на фронтах громадянської війни. Він служив у 1-й кінній армії Будьонного, брав участь у боях проти армій Денікіна і Врангеля, Махна та білополяків.
У 1923 році Антон Ладиженський прийшов на служ­бу в органи міліції. Працював на посадах оперуповноваженого, дільничного інспектора міліції. А у 1940 році його призначили начальником спецпункту міського відділу міліції Запоріжжя. За віддану службу лейтенант міліції Ладиженський неодноразо­во заохочувався, серед інших відзнак отримав імен­ний годинник.
В жовтні 1941 року, як і сотні інших запорізьких міліціонерів, Антон Григорович був серед тих, хто утримував німців на підступах до Запоріжжя. В од­ному з боїв, в якому лейтенант міліції Ладиженсь­кий бився пліч-о-пліч зі співробітниками водної міліції, він загинув.

 Руденко Кирило Кирилович (1902 – 1941)
У двадцять п'ять років прийшов на службу в органи міліції, служив міліціонером відділення міліції у Вели­кому Токмаку.
В листопаді 1941 року Кирило Кирилович Руденко був розстріляний окупантами разом з іншими ра­дянськими і партійними працівниками в районі м. Молочанськ Токмацького району.


 Чорногор Микола Ігнатович (1903 – 1941)
В органах робітничо-селянської міліції служив в 20-х роках. У 1931 році закінчив Вищу школу командного складу міліції в м. Києві. Після цього служив у За­поріжжі. Очолював одне з міських відділень міліції Запоріжжя. Однак у 1937 році Микола Ігнатович був несправедливо звільнений з міліції. До початку війни він працював юристом в різних цивільних установах - міському та обласному відділах охорони здоров'я, м'ясокомбінаті.
У жовтні 1941 року за доносом невідомої особи Ми­колу Чорногора заарештували гестапівці. Колишньо­му міліціонеру запропонували працювати на німців, однак він категорично відмовився. В жовтні 1941 року разом з іншими міліціонерами М.І. Чорногора вивезли за місто і розстріляли. Жерт­ви того розстрілу поховані у братській могилі, розта­шованій у парку Шевченківського району Запоріжжя.


 Ющенко Григорій Петрович (1916 – 1941)
Народився 1916 року в Пирятинському районі Пол­тавської області.
В січні 1940 року Григорія Петровича було призна­чено на посаду міліціонера водного відділення міста Запоріжжя. Уже в перші місяці служби він показав се­бе професійно грамотним, сумлінним, відданим обов'язку працівником. На його особистому рахунку чимало затриманих злочинців.
Після початку Великої Вітчизняної війни Григорій Пе­трович продовжував службу, тепер уже у складі опе­ративної групи, створеної з працівників водної міліції. В жовтні 1941 року вони приймали участь в обороні Запоріжжя, даючи можливість закінчити евакуацію запорізьких промислових гігантів. Тоді ж, у жовтні 1941 року Григорій Петрович Ющен­ко загинув у бою неподалік м. Оріхів Запорізької області.




Фомін Антон Данилович (1903 – 1941)

В органи міліції Антон Данилович прийшов на почат­ку 20-х років. Працював у карному розшуку спочат­ку в Дніпропетровську, а потім у Запоріжжі. Коли почалася Друга світова війна, Антон Данилович продовжував виконувати свій службовий обов'язок, охороняти правопорядок в нашому місті. Він залишив­ся у Запоріжжі і після того, як місто захопили німці. 20 жовтня 1941 року Антона Фоміна було заареш­товано. Є відомості, що деякий час він знаходився в одній камері з Миколою Чорногором. Через півтора місяці, проведені в гестапівських застінках, 13 листо­пада 1941 року Антона Даниловича вивели з каме­ри, запхнули у вантажівку і разом з десятками інших ув'язнених вивезли в район стадіону імені Баранова (Шевченківський район). Там їх розстріляли.




Назаренко Семен Феофанович (1900 – 1921)
Народився у 1900 році в Запорізькій області. В бу­ремних двадцятих роках Семен Назаренко вступив у робітничо-селянську міліцію. Працював міліціонером Токмакського районного відділу міліції. Разом з інши­ми міліціонерами брав участь у боротьбі з бандами, яких чимало гуляло в запорізьких степах. У 1920 році організував комсомольський осередок в селі Тарасівка Пологівського району.
15 липня 1921 року Семена Феофановича Назарен­ка разом з іншими міліціонерами та партійними ак­тивістами захопили бандити. Вони знали, що серед полонених знаходиться секретар місцевої партійної організації, але не могли встановити його особу. То­му і примушували Назаренка вказати на ватажка ко­муністів. Однак відповіді не отримали. Це мовчання коштувало молодому міліціонеру життя - його зарубали шаблями. Пізніше люди нарахували на тілі юнака більше двадцяти поранень...



Усачов Кирило Олексійович (1876 – 1920)

Народився в 1876 році. Учасник повстання на бро­неносці «Потьомкін».
В гарячих двадцятих роках Кирило Олексійович очо­лював міліцію Кам'янсько-Дніпровського району. У квітні 1920 року начальник міліції Усачов загинув під час нападу озброєних злочинців. Сьогодні у Кам'янці-Дніпровській Кирилу Олексійови­чу встановлено пам'ятник, а одна з вулиць райцент­ру носить його ім'я.


Прилуцький Василь Єрофейович (1898 – 1920)
Бондаренко Антон Іванович (1900 – 1920)
Скрипка Михайло Федорович (1901 -1920)
Мул Віктор Леонтійович (1902 – 1920)


Всі вони входили до складу першого загону міліції, створеного в селищі Комишуваха на початку вогнен­них двадцятих. А Василь Прилуцький очолював до то­го ж місцевий комітет бідноти. У 1 920 році міліціоне­ри на чолі з В. Прилуцьким були направлені в с. Новоселівка  (сьогодні це с. Щасливе Оріхівського рай­ону) для звільнення села з рук махновців. Однак сили виявилися нерівними, бандити захопили міліціонерів. Після жорстоких катувань їх вбили у піщаному кар'єрі поблизу села. Після відходу бан­дитів мешканці Новоселівки поховали загиблих на сільському цвинтарі.
У   1975   році   в   центрі   села    Щасливе   загиблим героям поставили пам'ятник.



Денисов Сергій Кузьмич

            Народився у 1893 році в Калузькій губернії, в родині селян. У 1918 році Сергій Кузьмич вступив до лав більшовицької партії і через два роки його було на­правлено на Україну для укріплення лав молодої ук­раїнської міліції.
В жовтні 1920 року після звільнення м. Бердянська від військ Врангеля, Денисова було призначено начальником міліції повіту. А уже в грудні Сергій Кузьмич разом з мало чисельними міліціонерами та партійцями захищав місто від армії Махна.
            12 грудня на одній з вулиць міста спалахнув руко­пашний бій, під час якого начальник міліції схопився з особистим ад'ютантом Махна Овчинніковим і вбив його. Але і міліціонер не вцілів - бандити зарубали його шаблями.
            На честь подвигу Сергія Денисова і його товаришів одна з вулиць сучасного Бердянська була названа вулицею 12 грудня.


Лапік Іван Якович (1900 – 1919)
Кулік Герман Іванович (1897 – 1919)

Народилися і виросли в селі Деревецьке Бердянського району, в селянських родинах. На початку 1918 року вступили до лав робітничо-селянської міліції. Германа Куліка призначили старшим оперуповноваженим, Іва­на Лапіка — оперуповноваженим міліції. їх дільниця включала в себе села Миколаївку і Троїцьке. Молодим міліціонерам довелося вести боротьбу з прибічниками Махна, допомагати загонам продрозверстки. В листопаді 1919 року міліціонери — односельці повер­нулися в рідні домівки в коротку відпустку. В цей час на Деревецьке наскочила одна з банд, що входили до складу армії Махно. Хтось із місцевих жителів доніс бандитам, що в селі знаходяться два міліціонери. По­чалося полювання на захисників нової влади. Івана Лапіка схопили першим. На очах родини його скалічили, прив'язали до коня і протягли по землі до центру села. Кілька годин він пролежав на вулиці і був зарубаний шаблями.
Германа Куліка протримали до ранку, а потім зігнали мешканців села на центральну площу, де росло велике дерево. Прив'язавши до нього міліціонера, бандити бук­вально порізали його на шматки. Івану Лапіку було всього лише 19 років, Герману Куліку — 22 роки... Сьогодні на місці братської могили, в якій поховали мо­лодих міліціонерів, поставили невеликий пам'ятник. На честь Г.І. Куліка названо вулицю, а піонерський загін місцевої школи довгі роки носив ім'я Івана Лапіка.


Підгородецький С.Я.

Невдовзі після революції, на початку двадцятих років був призначений начальником Токмакської районної міліції.
У 1926 році загинув під час сутички з членами бан­ди Краськова.


Березін І.М.


Начальник 2 районного відділу міліції Запоріжжя. Був убитий невідомими бандитами в ніч з 20 на 21 січня 1922 року.


Пункін Іван Юхимович


Іван Юхимович був одним з перших міліціонерів За­порізького краю, очолював Ногайську міліцію (сьо­годні це м. Приморськ).
23 жовтня 1918 року Іван Юхимович Пункін був розстріляний білогвардійцями.












Комментариев нет:

Отправить комментарий