Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

четверг, 14 сентября 2017 г.

Гуляйпільський районний відділ

     






Начальники Гуляйпільського РВ



Ярош Федір Пилипович
начальник Гуляйпільського РВ
1944-1945










Сіляєв Олексій Миколайович
начальник Гуляйпільського РВ
2005 - 








Співробітник гуляйпільської міліції з 1920 року Яковенко І.З.,
учасник Великої Вітчизняної війни, 
кавалер 8 державних нагород
Службове посвідчення Яроша Ф.П.


Із історії міліції Гуляйпілля
(виписки із районної газети «Зоря комунізму» за 1970-1971 роки)

Утворення міліції на Україні і, зокрема, на Гуляйпіллі відбувалося в складних умовах: не було постійного зв'язку з центром, часто змінювалася влада в губернії, йшла жорстока боротьба з контрреволюцією. Озброєним загонам Радянської влади доводилося виконувати завдання і військового і міліцейського характеру. Отак загони Червоної гвардії, робітничо-селянської дружини і стали прообразом нашої міліції.
В 1918 - 1920 роках на Україні, як вже було сказано, часто мінялася влада. І кожен раз з приходом Радянської влади знову створювалися органи громадського порядку. А коли наступали контрреволюційні сили, робітничо-селянська міліція вливалася в загони Червоної Армії як військовий підрозділ. На жаль, майже не залишилося матеріалів, що характеризують цей період діяльності міліції (ешелон з архівними документами знищили врангелівці на станції Софіївка).
З моменту остаточного розгрому білогвардійців і визволення Олександрівської губернії (нині Запорізької області) Червоною Армією (кінець жовтня 1920 року) повсюдно знову створювалися органи Радянської влади в тому числі і міліція. На цей час уже діяв Наркомат внутрішніх справ України. Його першим наркомом був К. Є. Ворошилов.
Необхідність створення міліції на Запоріжжі в короткий строк пояснювалася надзвичайним внутрішнім становищем краю: в кінці 1920 і початку 1921 років тут діяли крупні, добре озброєні банди так званої «повстанської армії» Махна. В бюлетені Олександрівської губернської надзвичайної наради, що вийшов в кінці листопада 1920 року, писалося: «Одной из самых бандитских губерний, если не самой бандитской, является Александровская губерния с ее махновской столицей Гуляй-Поле...».
В кінці 20-го року для організації повітової міліції до Гуляйполя приїхав т. Таранін з чотирма міліціонерами. Таранін з'явився у волосну раду, організовану за махновською програмою, і пред'явив свій мандат. Однак, голова ради не прийняв мандат, він заявив: «...міліція, звичайно, необхідна, але у волості існує військова диктатура, яку здійснює головний штаб повстанської армії батька Махна. Ви йдіть туди...»
В штабі міліціонери почули: «...ми, як безвладні, проти будь- якої влади, в тому числі і проти міліції. Ми міліцію били і будемо бити».
На мандаті секретар ради «повстанської армії» наклав резолюцію: «В Гуляй-Полі зараз порядки чудові, селянство не має потреби ні в якій надісланій міліції, а якщо виникне потреба охорони, то селянство із себе виділить самоохорону».
Махновці запропонували т. Тараніну покинути межі Гуляйполя, загрожували розстріляти.
На шляху до Олександрівська група міліціонерів була махновцями пограбована і роззброєна. Цей випадок яскраво свідчить про контрреволюційний дух махновщини, її порядки і лицемірство.
Незабаром після епізоду, про який розповідалося, обставини змінилися. Махно відкрито виступив проти Радянської влади. В боротьбу з бандитами вступила міліція. Начальник губернської міліції доповідав своєму начальству: «В 1920 році для очищення губернії від білих військ організувалася міліція при мінімальній кількості працівників, розпочала з перших днів свого існування боротьбу з бандитами... Спочатку слабі, погано озброєні загони міліції, котрі проникали в межі «бандитських республік», знищувалися ними... При постійному посиленні боєздатності міліції, збільшенні людей і зброї, взятої після бою, територія, яка обслуговується нами, розширилася, і вже в січні 1921 року міліція існувала в усіх повітах і всіх районах».
Бандитські нальоти, криваві погроми махновці влаштовували з будь-якого приводу, а іноді взагалі без підстав грабували і знищували сотні людей. Архівні документи 1921 року донесли до нас відомості про звірства махновців. Ось донесення начальника 3-го району (територія с. Туркенівки, нині с. Малинівка) міліції: «З серпня 1921 р. бандою в кількості 50 чоловік з 3 тачанками вбито Дмитра Дорофеєва, 30 років, жителя с. Святодухівки (нині с. Любимівка — В. К.), а дружину його вивезли з собою... Банду веде провідник святодухівський Безбубний Михайло». А ось донесення, датоване 17 серпня того ж року: «Бандою до 20 чоловік в хуторі Куцому (цей хутір вже не існує, був недалеко біля нинішнього с. Новодарівки - В. К.) вбиті жителі с. Приютного Платон Соломон, Ханта Ілля, Ханта Ошер...». Звіт за 29 серпня: «Банда з 40 чоловік через півгодини після заходу в с. Красноселівку (нині територія Пологівського району — В. К.) почала насильничати, зарубала голову виконкому Бунштейна Арона і ще двох. Пограбувала 14 хат, одну спалила, поранила 6 чоловік...».
В архівних документах є запис про те, що влітку 1921 року начальником Гуляйпільської повітової міліції був Лосєв Федір Сергійович. Інших повідомлень про нього немає. В грудні 1921 року начальником повітової міліції призначається Лаубе Григорій, член партії з   1912   року.   Старшим   помічником   його   працював   Онацко   Микола, білорус, член партії з 1919 року.
І досі є люди, які знали Лаубе. Вони дуже тепло відгукуються про нього. Іван Захарович Яковенко, наприклад, котрому довелося працювати разом з Лаубе, розповідає, що начальник міліції був красивим зовні, справедливим з підлеглими, користувався великим авторитетом у повіті. Освічена людина, він часто бував у сім'ї Юхвідів. Між іншим, Леонід Юхвід, тоді ще зовсім молодий, служив посильним при Лаубе, пізніше став відомим драматургом. Його перу належить комедія «Весілля в Малинівці».
З розповіді Михайла Григоровича Марченка, який в 20-х роках працював старшим помічником начальника повітового кримінального розшуку, ми взнали, що перший бій нашої міліції з махновцями відбувся під Дібрівським лісом. Він закінчився перемогою міліціонерів. Після було проведено ще ряд успішних операцій по вилученню зброї, виловленню членів банди Петра Балака, ліквідації банд нальотчиків на пасажирські поїзди тощо.
Ніколи не буде забутий подвиг 20 працівників Гуляйпільської міліції, здійснений у березні 1921 року. Цей загін міліції в результаті уміло проведеної розвідки виявив і захопив великий склад зброї. Намагаючись повернути зброю, махновці кинули на загін кінну банду в 1000 шабель. Незважаючи на нерівність сил, міліціонери не відступили. Неодноразово бандити кидались в атаку на міліціонерів, та два десятки мужніх людей стримували натиск бандитів до прибуття на допомогу частини 3-го кавалерійського корпусу Червоної Армії.
Командир 1-го ескадрону Семен Гаврилович Іванов у донесенні від 23 липня 1921 року повідомив про розгром банди, яка величала себе Шарагівською дивізією (20 чоловік при 2-х кулеметах). «...Відзначився в бою проти банди, — говорилося далі, — весь ескадрон... З всіх більше відзначився комвзводу Горяга Микита». Зберігся витяг з протоколу засідання президії губернського виконавчого комітету Рад від 29 вересня 1921 року. В ньому сказано: «Враховуючи заслуги в справі боротьби з бандитизмом, підтримати клопотання губміліції перед Укрголовміліцією про нагородження... Горяги Микити орденом Червоного прапора...».
Працівники міліції вели велику роз'яснювальну роботу серед населення. Внаслідок цього багато махновців склало зброю і з'явилось з повинною.
Певну роль в поліпшенні діяльності міліції відіграла добре поставлена політично-виховна робота з особовим складом. При міліції були обладнані клуби-читальні, організовані школи грамоти, в підрозділах створювалася своя художня самодіяльність.
Служба в міліції була не з легких, вистачало в ті роки труднощів. Про це свідчать архівні документи, де говориться про нестачу людей в органах міліції, про те, яку важку службу несли напіврозбуті, погано одягнуті, голодні люди. Проте до своїх обов'язків вони ставилися з почуттям великої відповідальності, самовіддано служили справі революції.
Разом з Червоною Армією наша робітничо-селянська міліція знищила залишки контрреволюції в країні. Дорогою ціною дісталася ця перемога. На жаль, сьогодні небагато відомо імен тих, хто віддав своє життя, сили, знання на службі в органах Гуляйпільської повітової міліції. Але ніщо і ніхто не має бути забутим. Ми робимо все, що в наших силах, аби воскресити подвиг борців за встановлення Радянської влади в нашому краї.
В період відбудови зруйнованого народного господарства, в роки індустріалізації та колективізації міліція надійно охороняла народне багатство від будь-якого виду посягання на нього. Викриваючи хабарників, розкрадачів, ворогів, які пролізли в господарські та управлінські органи, працівники міліції тим самим очищали радянський апарат від чужих елементів.
Одночасно відбувалося дальше зміцнення міліції, її боєздатності. 10 листопада 1926 року було прийняте нове положення про робітничо-селянську міліцію УРСР. На неї покладалася охорона революційного порядку та громадської безпеки в республіці, захист трудового населення від соціально небезпечних елементів.
Широкого розмаху в ті роки набуло соціалістичне змагання серед вартових порядку. Однією з головних умов соцзмагання вважалося зміцнення зв'язку з трудящими.
Велика увага приділялася попередженню злочинства. В цьому велике місце відводилося громадськості. Форми зв'язку з нею були найрізноманітніші. Так, працівники міліції влаштовували на підприємствах приймальні дні, проводили бесіди, звітували про свою, роботу перед трудящими. Головною метою усіх заходів було залучення робітників, селян, усіх трудящих до боротьби за нову людину нового суспільства.
В цей час на підприємствах почали утворюватися на добровільних засадах загони сприяння міліції. Вони подали вагому допомогу в боротьбі із злочинністю, у наведенні громадського порядку.
Нелегко доводилося працівникам міліції на селі під час колективізації, коли активізувалася підривна діяльність куркулів, підкуркульників та інших ворогів Радянської влади.
В 1932—1933 роках органи міліції Гуляйпілля (начальником її був. т. Гасенко) ліквідували чисельну бандитську групу Гайворонського та Рогача. Бандити підривали колгоспне будівництво: влаштовували пожежі на господарських подвір'ях, грабували кооперативне майно, навіть йшли на вбивство сільських активістів.
У ліквідації цієї групи велику допомогу надали місцеві комсомольці. Учитель першої середньої школи Андрій Андрійович Самойленко згадує, як в 30-ті роки комітет комсомолу Гуляйпільського педагогічного технікуму, де він навчався, рекомендував його і ще двох юнаків — Олександра Фадєєва та Федора Цибу (обидва пізніше загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни) допомогти міліції у розгромі бандитів. Хлопцям доводилося брати участь в обшуках, виявленні тих, хто був у контакті    із    злочинцями,    конфісковувати    зброю,    пограбоване    майно, конвоювати заарештованих.
В ті роки в гуляйпільській міліції працював Є.Х. Єжонкін. За самовідданість у справі охорони завоювань Великого Жовтня, він першим в районі був удостоєний знака «Почесний працівник міліції». Нині Єгор Харитонович Єжонкін пенсіонер, мешкає в м. Гуляйполі.
Міліція стала школою мужності для багатьох трудящих, комуністів. Наведу один характерний приклад.
В 30-ті роки у відділі кримінального розшуку працював місцевий комуніст Григорій Ілліч Лютий. Пізніше райком партії направив його начальником політвідділу при Гуляйпільській МТС. Напередодні війни Григорію Іллічу довелося піднімати сільське господарство у сусідньому Покровському районі (територія Дніпропетровської області).
На початку Великої Вітчизняної війни т. Лютому довірили відповідальну справу - організувати на території Дібрівського лісу партизанський загін. Знайшовся зрадник, який доніс німцям на Г.І. Лютого. Декілька днів катували фашисти комуніста, намагаючись одержати від нього цінні повідомлення. Але не було такої сили, яка б зломила радянського патріота, комуніста. Нашого славного земляка розстріляли, але товаришів він не виказав.
Рідні відрили тіло Григорія, щоб заховати. Як вони жахнулися, коли побачили, що кати зробили з людиною: все тіло було в синяках, кровоточинах, на грудях - вирізана зірка.
В діяльності міліції 1938 — 1941 років характерним є дальше поліпшення роботи всіх її підрозділів, зміцнення і розвиток форм зв'язку з громадськістю, зростання авторитету серед трудящих. Останнє яскраво підтверджує висловлення відомого російського діяча культури В.І. Немировича-Данченка. Московська міська газета «На боевом посту» в зв'язку з 23-ю річницею радянської міліції звернулася до нього з проханням поділитися своїми думками про роль міліції. Ось що він писав:
«Милиционером мы всегда дорожили, потому что он охраняет наше спокойствие, помогает нашему благополучию. Милиционера мы всегда уважали, потому что видели в нем превосходного исполнителя долга. Мы его високо ценили, потому что он на своем посту то и дело рискует жизнью. Но думали мы когда-нибудь, что милиционера мы полюбим, просто, сердечно, дружелюбно. А он привел нас к этому чувству. Привел великолепным соединением мужества с мягкостью, строгости с вежливостью, внимания с твердим руководством».
В 1940 році за підсумками соціалістичного змагання міліції України перші місця вибороли управління Полтавської. Запорізької та Дніпропетровської областей. Певний внесок у загальний успіх роботи управління міліції Запорізької області зробили, звичайно і вартові порядку Гуляйпілля.
З   перших  днів   Великої  Вітчизняної  війни   разом   з   частинами
Червоної Армії, усім радянським народом на захист Батьківщини стали і працівники міліції. 22 червня 1941 року в Гуляйпільській районній міліції відбувся мітинг. Присутні запевнили рідну Комуністичну партію і Радянський уряд, що вони готові виконати будь-яке завдання Вітчизни.
Багатьох працівників райміліції з перших днів мобілізували до лав Червоної Армії. А ті, хто залишився, продовжували мужньо виконувати свої обов'язки в нових, воєнних умовах життя. Доводилося виловлювати диверсантів, затримувати шпигунів, охороняти господарські об'єкти, підтримувати суворий порядок під час повітряних нальотів, роззосереджувати населення по укриттях...
Відомо чимало фактів, кола завдяки оперативності і мужності працівників Гуляйпільської міліції не було здійснено диверсійні акти. Так, в селі Криничному Петрівської сільради начальник райвідділу міліції Микола Юхимович Новіков затримав диверсанта. На території цієї ж сільської Ради інший міліцейський наряд схопив у степу диверсанта, який повідомив, де закопана зброя для диверсійної групи. Працівники міліції Іван Третяк та Григорій Корсун в Гуляйполі виявили диверсанта під прізвиськом «Руський».
Коли гітлерівці наблизилися до наших місць, весь особовий склад міліції евакуювали у Донецьку область. Секретну документацію супроводжувала діловод-друкарка Меланія Дмитрівна Заболотня (вона й нині працює в міліції). Сім'ї співробітників міліції були евакуйовані ще раніше (з 1 серпня) в Сталінградську область. їх супроводжував працівник карного розшуку т. Зусь.
Залишивши Гуляйполе, начальник міліції Новіков і ще 20 охоронців порядку зустрілися в селі Темирівці з військовою частиною Червоної Армії, спільними зусиллями вибили фашистів з Успенівки і пішли на Донецьк, де був збірний пункт працівників міліції Запорізької області.
В Донецьку вони зразу ж включилися в допомогу місцевій міліції. При відступі наших військ підривали шахти, щоб не залишити ворогу. У Ворошиловградській області працівники міліції влилися у військові частини.
По-різному склалися фронтові долі гуляйпільських міліціонерів. Однак, всі вони героїчно захищали Вітчизну. Колишній дільничний уповноважений старший лейтенант Григорій Юхимович Медяник, наприклад, за мужність був нагороджений орденом Червоної Зірки. В 1943 році він загинув смертю хоробрих. Ціною свого життя врятували Батьківщину його товариші по роботі дільничний уповноважений Білий (с. Успенівка), секретар міліції Григорій Корсун, працівник карного розшуку Василь Кулішенко, дільничні уповноважені Григорій Чичило і Петро Корота та інші.
Є деякі відомості, що Григорій Чичило був розвідником, і його неодноразово закидали в глибокий тил ворога для виконання завдань. Колишній начальник міліції т. Новіков розповідав, що востаннє бачив Григорія в 1943 році, коли Чичило був одягнутий в цивільне і сідав у воєнний літак.
— Йду на завдання, — були його слова.
Григорій Чичило з завдання не повернувся
Наші земляки — працівники міліції брали участь в багатьох історичних битвах, мають бойові нагороди. Іван Федорович Третяк — учасник оборони Москви, визволяв від гітлерівців Брянськ, Київ та інші міста. Нагороджений орденом Червоної Зірки, багатьма медалями. Олексій Олексійович Жовніренко брав участь в Сталінградській битві, має бойові нагороди. Славний фронтовий шлях за плечима Івана Івановича Бодні (нині пенсіонер).
Мало хто з працівників Гуляйпільської міліції залишився жити. Але ті, що повернулися з війни, зразу ж поринули в роботу. Серед них були І.Ф. Третяк, І.І. Бодня, О.О. Жовніренко та інші.
Труднощі післявоєнних років, великі нестатки викликали збільшення злочинів. Потрібні були термінові заходи по ліквідації і попередженню правопорушень. В цій справі міліцію підтримували партійні та радянські органи, котрі залучили до боротьби з злочинними елементами нашого суспільства широке коло громадськості.
З кожним роком зростає кількість добровільних помічників міліції у справі виховання нової людини. На сьогодні тільки в нашому районі налічується 40 народних дружин (це 1554 добровільних охоронців громадського порядку), 36 позаштатних дільничних інспекторів. На підприємствах, в організаціях, колгоспах і радгоспах району діє 58 товариських судів, 11 дитячих кімнат на громадських засадах. На автошляхах слідкують за порядком 118 громадських автоінспекторів.
73 населених пункти Гуляйпілля та 8 підприємств включилися в рух «Жити і працювати без правопорушень». За 11 місяців минулого року в 39 з них не було допущено жодного правопорушення.
Повсякденно відчуваючи велику підтримку громадськості, працівники міліції самовіддано перетворюють в життя завдання партії — забезпечити суворе дотримання соціалістичної законності, попереджувати будь-які правопорушення, ліквідувати злочинність і усувати причини, які породжують їх.
  

На сторожі порядку

СТАРШИЙ сержант міліції  Михайло Пономаренко. Ось уже два роки він сумлінно несе патрульну службу по міс­ту. А до цього працював інструктором-викладачем в мотоклубі при РК ДТСААФ. Доб­рий знавець автосправи. Здава­лося, що може бути кращого. Спеціальність хороша. Молодо­му викладачеві було до вподоби «возитися» з юнаками, котрі вимріяли стати шоферами. Але в чомусь Михайло відчував не­вдоволення. В чому?
...Спершу якось несподіваною для М. Пономаренка була про­позиція йти працювати в органи внутрішніх справ. «Таке виду­мали,— міркував наодинці, зва­жуючи слова запрошення. — Чи ж вистачить у мене хисту бути на сторожі громадського поряд­ку міста?»
«А хіба це не продовження твоєї попередньої роботи: бути педагогом, вихователем? — при­ходили на пам'ять слова стар­шого співрозмовника. — Тільки різниця в тому, що справу най­частіше доводиться мати з людьми, котрі не в ладах з за­гальноприйнятими нормами спів­життя, а нерідко і з тими, хто навмисне переступає закон. До­ведеться завжди і в усьому бути вартовим порядку,    пильним....».
З того часу спливло два роки. Але й досі Михайло добре па­м'ятає оту бесіду, котра і ви­значила його подальший життє­вий шлях.
Старший сержант міліції — завжди на посту. Зразково несе службу. Є прикладом для ін­ших. Не буде перебільшенням і те, що його, як вогню, бояться порушники закону.          М. Пономаренкові добре відома романтика суворих буднів працівників мі­ліції
 — У житті все це простіше, важче, — каже Михайло.
— А все ж робота в міліції дуже ці­кава.
Кожне порушення громадсько­го порядку, закону Михайло розцінює як причину, що з часом зможе призвести до нещас­тя, лиха. І тому, перебуваючи на посту чи будучи вільним від служби,    він   твердо    пам'ятає правило: будь-що відвернути нещастя, стати на заваді поруш­нику.
Ось свіжий факт. Михайло помітив за водієм порушення правил вуличного руху, і, не вагаючись, кинувся зупиняти йо­го. Але шофер виявився напро­чуд «сміливим» і «бойовим». Інтуїція не зрадила Михайлові: дійсно, за кермом вантажної ав­томашини шофер був у нетвере­зому стані. А це ж у місті, де стільки людей. Горе - водій учинив неабиякий опір, та все ж старший сержант доклав мак­симум зусиль, доставив поруш­ника у відділення.
Нещодавно «побратим окови­тої» за рішенням народного су­ду поніс сувору кару.
У своїй повсякденній практи­ці Михайло Пономаренко зав­жди має надійну опору серед активістів народних дружин про­мислових підприємств і органі­зацій міста. І в цьому, мабуть, головний «секрет» його успіш­ної діяльності.
...Вдень і вночі він, людина в синьому кітелі з червоними петлицями, на котрих золотий герб, — на посту.
Через декілька хвилин його мотоцикл вирушить на міські вулиці. Прозорливість, витрим­ка, пильність, людяність, готов­ність до будь-якої несподіван­ки — ось постійні супутники патрульного.
І тієї хвилини мені згадались слова однієї пісні:
Пусть темно и холодно.
Пусть метель кружит.
Сон спокойный города
Постовой хранит,
І. ІВАНЧЕНКО.
На фото: М. Пономаренко пе­ред виїздом на чергування. Фото К. Тура. Газета "Зоря комунізму" № 133 від 11.11.1969 


Участник боевых действий Великой Отечественной войны,

ст. инспектор-дежурный Гуляйпольского РОВД Бодня иван Иванович

Благодарственная грамота гвардии сержанта Бодни И.И.



1989 г. Личный состав Гуляйпольского РО

Комментариев нет:

Отправить комментарий