Элита запорожской милиции: Павел Федотюк

На заре создания Украинского государства некоторые достойные и уважаемые сотрудники запорожской милиции участвовали в выборах в Верховную Раду Украины в качестве кандидатов в народные депутаты. Одним из них был полковник милиции Павел Кузьмич Федотюк, пользовавшийся заслуженным авторитетом в запорожской милиции. К сожалению, выборы 1994 года не увенчались успехом,  и депутатский корпус лишился профессионала в области уголовного и административного права, который бы очень много сделал  в строительстве законодательства Украины, как это делал до этого наш коллега Виктор Михайлович Слесаренко. Вашему вниманию предлагаются некоторые агитационные материалы предвыборной кампании полковника милиции Федотюка П.К.   

Федотюк Павел Кузьмич

Павел Кузьмич Федотюк полностью разделяет про­грамму реформ и преобразований вывода страны из экономического кризиса, которую предлагает межре­гиональный

фонд реформ, возглавляемый экс-премьер министром Леонидом Кучмой и бывшим зам. председателем ВС Украины Гриневым.

Основные тезисы предвыборной программы П.К.Федотюка :

-  независимое государство Украина в едином экономическом союзе с Россией, Белоруссией и другими государствами  СНГ ;

-    принятие Конституции, отвечающей, в первую очередь, основным нормам правового демократического государства ;

-равенство перед законом - от президента и члена правительства до каждого гражданина.

Гарантии социальной защиты населения:

-      обеспечение трудозанятости;

-      индексация всех видов вкладов;

-      равенство нации и языков.

Отдайте свои голоса за Павла Кузьмича Федотюка , который будет бороться за соблюдение конституци­онных норм и законов в Парламенте и в государстве.

КАНДИДАТ В НАРОДНЫЕ ДЕПУТА­ТЫ УКРАИНЫ ПО ЛЕВАНЕВСКОМУ ИЗБИРАТЕЛЬНОМУ ОКРУГУ   N 180

ФЕДОТЮК ПАВЕЛ КУЗЬМИЧ

            Павел Кузьмич Федотюк родился 1 сентября 1936 года в сельской семье на Житомирщине. В 1937 году его отец был репрессирован, в 1943-м освобожден и добровольцем ушел на фронт, 28 мая 1945 года погиб под Берлином, в 1958 году реабилитирован посмер­тно. Мать осталась одна с тремя детьми. Работала в колхозе.

В 1955 году П.К.Федотюк с золотой медалью закончил среднюю школу, а в 1960 году - с отличием - юридический факультет Львовского государствен­ного университета и был направлен на службу в органы внутренних дел Запорожской области.

Тридцать три года Павел Кузьмич Федотюк отдал борьбе с преступностью. Он прошел трудный путь  от рядового сотрудника до полковника - начальника управления по исполнению наказаний УВД Запо­рожской области.

За безупречную службу награжден 8 медалями.

Главным в деятельности депутата, пришедшего в Парламент из правоохранительных органов, П.К.Федотюк считает последовательное и беском­промиссное наступление на преступность, особенно организованную, в сфере экономики.

ПАВЕЛ КУЗЬМИЧ ФЕДОТЮК - ЧЕЛОВЕК, ПОЛИТИК, ПРОФЕССИОНАЛ

Мнения о кандидате

Владыка Василий, епископ Запорожский и Мели­топольский:

-            Есть ряд кандидатов в народные депутаты, на которых православная церковь возлагает большие надежды. Один из них - Павел Кузьмич Федотюк. Я уверен: такой человек может решить многие светские проблемы.

А.Ф.Сагайдачный, председатель правления об­ластной организации партии Центра - «Гражданс­кое согласие»:

-            Знаю П.К.Федотюка без малого 30 лет. Хороший семьянин. Высоко профессиональный юрист. Житейская мудрость, уважение к людям, независимо от общественного положения, - вот характерные черты этого человека. По моему глубокому убеждению именно такие люди в состоянии вывести нашу страну из кризиса, именно такие депутаты нужны в Парламенте.

А.Г.Пянтковский, начальник УВД области, ге­нерал-майор милиции:

-               Павел Кузьмич - опытнейший руководитель, организатор и воспитатель подчиненных. В самых трудных, подчас экстремальных ситуациях он      нахо­дит единственно правильное решение вставшей пе­ред ним задачи. Умение                        по - государственному     мыслить, увидеть проблему как бы со стороны, а значит свежим глазом, - все это, безусловно, понадобится в Парламенте. Все это присуще Павлу Кузьмичу Федотюку. Побольше бы таких людей в нашей системе,  да и в будущем Парламенте.

ВІН ХОЧЕ СПРАВЕДЛИВОСТІ

Нарис про кандидата

Павло Кузьмич Федотюк. Упе­рше з ним познайомився років двадцять з лишком тому, коли писав нарис про міліцейські бу­дні, а він, працівник карного розшуку, відзначився при роз­критті злодійської зграї, що ору­дувала в Запоріжжі.

Пізніше  сам Павло   Кузьмич нерідко виступав в обласних га­зетах як керівник різних підроз­ділів обласного управління вну­трішніх    справ,    йшлося в них про необхідність   тісного зв'язку з громадськістю,   профілактики правопорушень,     про  увагу до молоді, зокрема до тих юнаків, які відбули    покарання і через байдужість     керівників  та гро­мадських організацій до їх скла­дної долі    могли знову опини­тися за ґратами.    Але ж писав не про себе,    і тому мало   хто із запоріжців знав, що коли по­спішно знімали з посади другого секретаря   обкому партії, то це було    пов'язано з    розкриттям групи злочинців на фірмі «Ме­блі»: було доведено, що той се­кретар, брав хабарі...   імпортни­ми гарнітурами і міг сидіти на одній   лаві зі злочинцями - торговельниками. Секретар став   до­центом у політехнічному     вузі однієї з областей і читав    сту­дентам   лекції з радянської со­ціалістичної економіки. Така бу­ла тоді   кадрова    політика... А Павло Федотюк у цей час слу­хав лекції в Московській мілі­цейській академії, куди його по­спішно теж відрядили,  щоб не «розкручував далі». Справу закі­нчували інші, які й довели її до суду.     Керівникам  фірми дали різні  строки  позбавлення волі.

Так уже склалося, що він брав участь у розкритті злочи­нів торговельної мафії не один раз і, отже, не раз ходив по ле­зу ноша: злочинці уміли ховати кінці у воду, тобто підмінювати одні накладні іншими, обмінюва­тися безтоварними накладними тощо. Це було і у «фруктовій» справі, коли ділки радгоспу «Бахчисарайський» і одного з овочевих торгів Запоріжжя зли­галися і привласнили чималу суму грошей. Розкрили цей зло­чин працівники Запорізької і Кримської міліції. Павло Кузь­мич як про буденну справу го­ворить, що діяв разом із сином Валерієм, майором міліції з Севастополя.

Згадується й інше. У берез­ні 1990 року були вибори до об­ласної Ради народних депутатів. До журналіста Валерія Сороки звернувся один з робітників «Запоріжсталі» і попрохав: «На­пишіть про Павла Кузьмича Фе­дотюка. Завдяки йому я зали­шився людиною, не звалився в прірву, хоч був від неї близько. Якби Павло Кузьмич балотував­ся по нашому округу, — їй-богу, обійшов би всіх і розказав, яка це людина». Йшлося про те, що полковних міліції Федотюк до­поміг вирватися з тенет злочин­ного світу юнакові, якого затягли туди «дружки». Допоміг від­вертою розмовою, щирою. бать­ківською порадою. Робітник той став порядною людиною, доб­рим сім'янином. До речі, коли одружувався, запросив Павла Кузьмича бути  весільним батьком. Газета «Запорізька прав­да» надрукувала ту розповідь під заголовком «Напишіть про Павла Кузьмича» 4  березня, то­бто в день виборів, що вже ніяк не могло вплинути на резуль­тати голосування. Федотюка об­рали депутатом. Я думаю, що той робітник був радий не сті­льки публікації, скільки обран­ню П. К. Федотюка депутатом і, мабуть, гордиться тим, що те­пер Павло Кузьмич балотується кандидатом у народні депутати України по Леваневському ви­борчому округу № 180.

— Треба чітко визначитися, — переконливо говорить кандидат, — яку державу ми будуємо. Найперший крок до цього — прийняття нової Конституції, правове забезпечення соціально - економічних та громадсько-політичних реформ. Сучасним потребам мають відповідати кримінальний, кримінально-процесуальний, цивільний, виправно-трудовий і адміністративний ко­декси.

— А хіба вони не відповіда­ють? — запитую у Павла Кузь­мича.

— Ні, не відповідають, — каже він. — До Кримінального Кодексу 1922 року вносилися
поправки у 1929 і 1961 роках. Прийняті Верховною Радою зако­ни не працюють. Чому зараз так буйно розквітла спекуляція і ва­лютні махінації? Тому, що при Горбачову відмінили ряд статей,  зокрема 154 і  80 про по­карання за такі незаконні дії. А люди дорікають нам, праців­никам   правоохоронних органів.

Тож якщо мене оберуть депута­том, то передусім добиватимусь прийняття законів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю, ко­рупцією, мафією. За роки робо­ти  в міліції я знаю, яке це зло. Як іржа роз'їдає залізо, так ця злочинність роз'їдає державу і суспільство...

Кандидат у депутати вважає, що Україна має бути миролюб­ною державою,    а її кордони з Росією і Бєларуссю мають бути відкритими  для  чесного  еконо­мічного    співробітництва.    Від­стоюючи відродження економіч­них зв'язків, у    всіх    галузях з країнами СНД, передусім з Ро­сією, він ще    раз    підкреслює важливість   посилення   спільної боротьби зі злочинністю у сфері економіки, торгівлі, комерційних структур.   І мені згадується без­компромісне    ставлення    Павла Кузьмича до корумпованих еле­ментів. Як заступник голови ко­місії облради з питань законнос­ті та правопорядку він принци­пово обстоював притягнення до кримінальної     відповідальності тих депутатів    обласної    Ради, які сприяли економічним злочи­нам   чи й самі   брали участь у них.    В справі горезвісної фір­ми «АИС»    (колишній   «М'ясомолторг»), як мені розповів Па­вло Кузьмич, в слідчому ізоля­торі перебувають колишній голо­ва депутатської   комісії по тор­гівлі В. Турський, та його під­захисний —    керівники    фірми «АЙС». Злочинні   нитки фірми «АЙС» тягнуться до Києва: вже арештовані цілий ряд відповіда­льних працівників   Міністерства торгівлі республіки. Та комісії із законності та правопорядку доводиться не ті­льки займатися тими депутата­ми, які порушили закон і ма­ють відповідати за це. Чимало часу забирає й захист тих лю­дей, чиї права ущемлені чинов­никами. Є чимало фактів не правильного звільнення з роботи на алюмінієвому комбінаті, в об'єднанні «Перетворювач» та інших підприємствах, і комісії, зокрема самому Павлові Кузьмичу доводилося займатися по­новленням прав цих незаслужено скривджених людей.

А хіба не ущемляє держава права селян — і тих, хто в ко­лективних господарствах працює, і хто став чи хоче стати ферме­ром? Ось чому розділ програми кандидата в депутати про аграр­ну політику близький до вимог Селянської партії, хоча сам Федотюк ні до якої партії не на­лежить.

Що таке селянська праця, Па­вло Кузьмич знає не з розпові­дей і не з книг. Народився в селі Літки на Житомирщині і з раннього дитинства пізнав, як важко дістається шматок хліба у сім'ї, що втратила основного го­дувальника. Батька він втра­тив рівно через рік після свого народження. 1 вересня 1937 ро­ку Кузьму Андрійовича Федо­тюка, як і інших три десятки чоловік, за брехливим доносом репресували на 10 років, а ма­тір на два роки вислали з села як дружину «ворога народу». Щоправда, батька у вересні 1943. року послали на фронт, у пекло боїв: хай спокутує свою незароблену вину власною кро­в'ю. Кузьма Федотюк дожив до Дня Перемоги, але додому не повернувся: він загинув 28 травня  від гранати, кинутої недобитком-есесівцем. Реабілітований батько у 1958 році посмертно, коли Павло, закінчивши серед­ню школу із золотою медаллю, вчився на третьому курсі Львів­ського університету. Зараз його рідне село Літки опинилося в зоні Чорнобильської катастро­фи. Там живуть дві старші се­стри з сім'ями.

            У своїй    програмі    кандидат відстоює створення рівних мож­ливостей для реалізації творчо­го і професійного потенціалу ко­жної людини,  іншими словами, тим,  хто може працювати, дер­жава має    забезпечити можли­вість належного заробітку в будь-якій галузі. І водночас соціально допомагати та захищати ветера­нів воєн і праці, пенсіонерів, ма­лозабезпечених   сімей, чорноби­льців, «афганців»,   інвалідів, дітей-сиріт, одиноких матерів.

— Ну, хіба можна вважати нормальним, — обурюється Па­вло Кузьмич, — коли сьогодні вченому платять 270 тисяч карбованців? Або коли вчителі, лікарі не одержують  вчасно навіть мізерну свою зарплату? Хіба Верховна Рада чи Прези­дент не знають цього станови­ща? А що вони зробили?.. Не знаю, чи виявлять   мені довір'я виборці, але твердо переконаний, що ситуація в Україні потребує нових людей для керівництва державою — людей чесних, про­фесійно підготовлених, не обтяжених політичними амбіціями.

Ми довго ще говорили, про його бачення виходу з кризи, про життя в Запоріжжі, яке увіходить в десяток най­більш екологічно небезпечних не тільки, в Україні, а й тери­торії колишнього СРСР. До речі, в програмі кандидата займає значне місце розділ «Екологія», де, зокрема, передбачається ство­рення економічних механізмів використання та охорони природ­них ресурсів і поступове впровадження у виробництво еколо­гічно чистих технологій.

. — Чому ви пішли вчитися на юриста, а ставши ним, обрали міліцію? — поцікавився я. — Адже мені здається, що ваше загострене почуття справедли­вості пасувало б більше адво­катській діяльності?.. Павло Ку­зьмич розповів. Навчаючись у школі, він товаришував з  Валерієм Зарицьким, батько якого Олександр Іванович був началь­ником райвідділу міліції — ду­же шанованою людиною — за чесність, порядність, справедли­вість.

— Валерій поїхав вчитися до Ленінграда, а в мене грошей ви­стачило тільки на дорогу до Львова, — розповідає він. — За 34 роки роботи в міліції, ду­маю, що приніс народові не мен­ше користі, ніж хтось з квалі­фікованих адвокатів. Але я ша­ную й цю професію: моя невіст­ка, дружина Валерія, що в Се­вастополі, працює адвокатом. Донька Вікторія — студентка юридичного факультету Запорі­зького університету — мріє ста­ти слідчим, а її чоловік Артур працює помічником оперуповноваженого. Отже, як бачите, в сім'ї всі юристи, крім дружини. Вона — провізор, Раїса Кирилівна працює в аптеці.

Про що розмовляють вони всі, коли збираються разом, я не знаю, але відчуваю, що до слова батька вони прислухають­ся,     його     поради    засновані на простому правилі: «Якщо ти не знаєш, як діяти, роби згідно із законом, по справедливості».

Так діє він сам, хоч він  не почув жодного слова від свого ба­тька. Ні, все ж таки почув, ко­ли уже полковником міліції при­їхав до Житомира  і попрохав начальника управління СБУ по­знайомити з документами репре­сованого батька, аби хоч побачи­ти його фото. Фотографії не ви­явилося, і йому принесли прото­кол допиту. На кожній з 17 сто­рінок стоїть підпис простого поліського селянина, який з жо­дним обвинуваченням слідчого НКВС не погоджується, не об­мовляє ні себе, ні своїх! одно сельчан у контрреволюційних ді­ях, яких, звісно, не було. Кузь­ма Федотюк по-своєму боровся за справедливість, вірив, що во­на восторжествує. Звичайно, не мав, і гадки, що син його, Павлусь, саме так зустрінеться з ним і як пам'ять берегтиме батьків підпис нерівними літерами — Федотюк.

Отак познайомившись з Пав­лом Кузьмичем, я пошкодував, що не в моєму окрузі він бало­тується кандидатом у народні де­путати України. Адже його ба­гатющий досвід і життєвий, і юриста-практика знадобився б і парламенту, і виборцям округу, які хотіли б бачити в особі сво­го обранця не багато обіцяльника, а борця за справедливість. Між іншим, слова «юстиція, юрист» у давньому Римі означали те поняття, що українською мовою «справедливість, право­знавець»...

І. НАУМЕНКО, член Спілки     журналістів України.   

Газета «Дніпровські вогні» № 19 від 12 березня 1994 року