Уже понад 20 років віддає свої знання і енергію нелегкій справі карного
розшуку наш земляк, «Відмінник міліції», майор Борис Іванович Манько. Ветеран
Великої Вітчизняної, — він і сьогодні на лінії вогню, його самовіддана праця
багато разів відмічалася урядовими нагородами.
Про
нелегкі будні старшого інспектора карного розшуку наша розповідь
Заподіявши лихо, злочинець утік. Починається
слідство...
І зовсім тут ні до чого пригодницькі
епізоди детективних романів. Адже у Бориса Івановича на столі — папери,
папери, папери... Десятки списаних аркушів групуються за змістом у численні
папки. Але кожен аркуш — це крок до злочинця, до успішного завершення
слідства...
Владно задзвонив телефон.
— Манько слухає, — Борис Іванович зосереджено хмурить брови. — Так... А де він
проживає? Добре... Перевіримо...
І знову погляд уважно вивчає списані аркуші.
Олександр Новіков... Давно «оселився» він у думках інспектора карного розшуку.
Уже кілька місяців тому було оголошено розшук злочинця, який утік після
вчиненого пограбування у під’їзді. Та відповіді на численні запити надходять
одноманітні: «Відомостей не маємо». А вони
ж, ці відомості, так необхідні, бо час невблаганно відсовує подію. А Новіков наче крізь землю провалився.
Ще кілька
днів тому підбадьорило
повідомлення, що у Новікова
об'явилась сестра в Якимівпі. Треба було дізнатися про її теперішні зв’язки з братом. Певний досвід підказував, що у даному разі найкраще почувати
себе другом злочинця. Цей метод зовсім недавно привів до успіху. Тоді
розшукували
небезпечного злочинця Кирилова, який поранив ножем двох громадян і втік. Ретельне вивчення зв'язків
Кирилова привело в Оріхів, де
мешкали його родичі. Довелось виїхати
у райцентр, завітати до тітоньки
і назватися хіба що не братом розшукуваного. Щирість і люб'язність «друга» допомогли зламати недовір’я родички
бандита. Вона й повідомила Борису
Івановичу, що племінник живе у
неї, а працює трактористом у місцевому колгоспі. Після цього Манько швидко затримав
злочинця...
...Та у
справі з Новіковим такий хід не
приніс позитивних результатів.
Сестра не мала ніяких повідомлень
від брата вже більше року. А,
може, просто не сказала? Та як
би там не було, а треба шукати
інші шляхи...
Знову
прискіпливо вивчається коло його
знайомих. Уже стільки
разів воно
перевірялось!.. Та ніколи не завадить ще раз уважно «покопатись». Борис
Іванович добре пам’ятає, як ця педантичність допомогла йому знайти щасливу
деталь у справі злочинця Григор’єва. Вивчаючи документацію, звернув увагу на
те, що Григор'єв був затриманий одного разу міліцією за хуліганство: викликав
свою знайому Ніну з гуртожитку, кидаючи у вікно камінці. Нінина домівка у селі і стала опісля місцем
переховування злочинця, де він і був затриманий.
...На цей
раз таких «камінців» не було. Борис Іванович стомлено провів долонею по чолу. А
сьогоднішнє телефонне повідомлення про далекого знайомого Новікова — щаслива
випадковість чи просто зайва подробиця? Негайно перевірити!
...До Павлових добиратися далеко, аж на край міста. На дзвоник двері
тихенько прочинилися, і білочубе хлопченя просунуло у щілину голівку.
— А тато
вдома? — запитав Манько.
— Немає
нікого... — відказало . хлопча. — Тато вчора поїхав...
— А куди? —
допитувався інспектор.
— Аж до дяді Саші, де сніги й білі ведмеді...
«Дядя
Саша»... Олександр Новіков... Невже одна й та ж людина? Яка «доречна» необережність
з боку злочинця! Терміново потрібна точна адреса «снігів і ведмедів».
Листа від
Павлова-старшого з найбільшим нетерпінням чекали працівники карного розшуку.
Там мусила бути адреса. І ось — порт Находка! Кінець Союзу! Ген куди завели
шляхи злочинця.
На адресу
Находкинського відділу внутрішніх справ надсилається детальне розшукове завдання.
Через кілька днів надходить довгождана відповідь: «Новікова затримано».
...Борис
Іванович підшив до справи телеграму. Папери, папери, папери... Та за ними
стільки безсонних ночей, знахідок і розчарувань. І ось нарешті у руках те,
заради чого «перемито гори руди»...
І Борис Іванович Манько починає уважно вивчати нове повідомлення про
злочинця, який переховується від слідства і суду...
О. МАТУШЄК.
м. Запоріжжя.
Газета «Комсомолець Запоріжжя»
№147 від 2 жовтня 1973 року
Их место в книге «Память»
Как участник создания запорожской областной книги «Память»
вижу, как много трудятся члены рабочей группы этой книги. Более чем на 120
тыс. запорожцев, погибших и без вести пропавших в годы Великой Отечественной.
войны, собраны материалы. В годы войны гибли работники правоохранительных органов /НКВД, НКГБ,
милиции, суда, прокуратуры/ и их имена должны занять достойное место в
областной книге “Память". Итак, кто должен быть занесен в книгу «Память»
а/погибшие:
1.Бабенко Петр Архипович, оперуполномоченный водного отделения
милиции г. Запорожья, погиб в ноябре 1941 г. на о. Хортице, будучи в разведке. О его мужестве и героизме нам
стало известно в ноябре 1963 года. Надо знать подробности
2.Белый В. Д., работал в ж.д. милиции ст. Запорожье.
Транспортники, откликнитесь! Как это было?
3.Гудыменко Иван Евгеньевич, ст. политрук 157 стрелкового
полка внутренних войск НКВД СССР. Погиб 17 августа 1941 года на о. Хортице,
его именем в г. Запорожье названа улица.
4. Дерновой, оперуполномоченный Ореховского РОМ, убит в 1943 г. или 1946
г. Как, когда и где это было?
5. Дехтярев С. Ф. Погиб в бою 30.12.1945 г.
6.Довгась Павел Давыдович, участковый уполномоченный 1-го ГОМ г. Запорожья. Погиб в 1941 г. во время немецкой бомбежки в г.
Запорожье.
7. Зайченко Федор Ильич, 1917 г. рождения, после службы в армии, с 1937
года служил в 3 отделении милиции г. Запорожья, старший сержант, участвовал в
обороне г. Запорожья. Погиб 21 апреля 1945 г. По нашим данным в г. Запорожье
проживают его родные.
8. Зикунов Тихон Герасимович. Служил в органах НКВД, на
о. Хортице был начальником истребительного батальона. На фронте был политруком, погиб в звании гвардии лейтенанта, в г. Запорожье проживает его дочь.
9.Каминяр Василий Сергеевич, командир отделения
Запорожской милиции, погиб,
будучи в партизанском отряде им. Буденного.
10.Копёнкин Иван Иосифович, оперативный работник
областного управления НКВД, командир партизанского отряда им. Буденного, Герой Советского Союза, погиб в
1942 г. в пос. Барвенково Харьковской области. Кому и что известно о тех, кто
погиб вместо с командиром? .
11.Костенко Александр Авксентьевич, начальник уголовного
розыска Мелитопольского горотдела милиции, руководитель подпольной группы,
погиб он и с ним несколько человек. В г. Мелитополе установлен памятник
“Героям- подпольщикам".
12.Лавренко, участковый уполномоченный 2-го отделения милиции Запорожья (Первомайский
поселок). Был в отряде обороны г. Запорожья, командовал которым Г. Ф. Котов. А
вот обстоятельства его гибели мы не знаем.
13.Ладыженский Антон Григорьевич, уполномоченный отдела уголовного
розыска Запорожской гормилиции. Погиб 4 октября 1941 г. в с. Кирово Ореховского
района Запорожской области.
14.Лактионов Пантелей Борисович, работал в
Осипенковского РО РКМ. Погиб 24.07.44 г. Под Брестом, ст. лейтенант, командир пулеметной
роты, Герой Советского Союза.
15.Мазанько Н. М., оперуполномоченный БХСС Токмакской
милиции. Погиб в период ВОВ. Кто нам напишет о нем?
Иван ДУБРОВИН
Директор Народного музея истории
Запорожской милиции,
полковник милиции в отставке.
(Окончание следует).
(Окончание.
Начало в предыдущем выпуске).
17.Марченко Яков Тихонович, 1911 г. р., уроженец села
Янчекрак Васильевского района Запорожской области. До начала Великой
Отечественной войны, с 1940 года работал инспектором отдела кадров УНКВД.
Защищал г. Запорожье в дни обороны. Ранен на фронте и 12 октября 1941 г. умер
от ран. В УКГВ занесен как погибший при защите г. Запорожья. Напишите о нем.
18.Муранов Фрол Леонидович, оперуполномоченный уголовного
розыска Токмакской милиции. Погиб в 1943 году на фронте. Ждем информацию об
обстоятельствах гибели.
19.Потапенко Николай Семенович, с 1939 года работал в
органах милиции г. Бердянска. Погиб в сентябре 1943 года под Киевом. Герой
Советского Союза.
20.Руденко Кирилл Кириллович, милиционер Токмакского РОМ,
расстрелян немцами в ноябре 1941 года возле села Пришиб (в районе Молочанска)
Токмакского района Запорожской области. Убедительная просьба — нам нужны
дополнительные данные.
21.Савченко
Илларион Пантелеймонович, участковый инспектор, инспектор ОУР Токмакского РОМ.
Погиб 6 августа 1941 года под Черниговом. А как это было, мы не знаем. Ждем,
что кто-то напишет.
22.Симченко Василий
Никитович, 1912 г. р., уроженец с. Большанки Куйбышевского района Запорожской
области. До войны работал в НКВД г. Запорожья. Погиб 13.09.43 г. Где похоронен
— неизвестно, якобы в г. Запорожье. Его разыскивает дочь. Помогите нам
и дочери.
23.Чередниченко Ф. С., политрук Токмакского РОМ. Расстрелян
немцами 1.09.41 г. в г. Павлограде. Напишите, как это было.
24.Черногор Николай
Игнатьевич /или Григорьевич/, 1903 г. р. С 1934 г. и до войны работал в облздравотделе
управделами, завбазой. Погиб в застенках гестапо в 1942 г. Ждем подробности
гибели.
25.Фокин Парфентий
Андреевич, начальник водного отделения РКМ г. Запорожья. Погиб 4 октября 1941
г. в с. Кирове Ореховского района Запорожской области.
26.Фомин А. Д.
Расстрелян немцами в годы ВОВ. В г. Запорожье есть родственники. Напишите,
кто знает, как это было.
27.Ющенко Григорий
Петрович, с 10 октября 1940 г. — милиционер водного отделения милиции г.
Запорожья. Погиб 4 октября- 1941 г. в с. Кирово Ореховского района Запорожской области.
28.Яблочный
Иван Михайлович, оперуполномоченный водного отделения милиции г.
Запорожья. Погиб в ноябре 1941 г. на о.Хортице, будучи в разведке. О его
мужестве и героизме нам стало известно в ноябре 1963 г. Но желательно знать
больше. Ведь на о..Хортице одна женщина ухаживала за его могилой. Где эта
женщина и могила?
12 портретов погибших размещены в нашем музее в зале "Они погибли”.
В здании УВД Запорожской области имеется мемориальная доска, на которой включены
фамилии погибших. Правда — не все. Этот список надо пополнить.
б/
Без вести пропавшие. Надо найти очевидцев, материалы. Не должно же быть без
вести пропавших. И я надеюсь получить сведения. Откликнитесь, кто знает и
дополнит наши сведения. Вот те, кто пока считается без вести пропавшими:
1.Каневский
Евадий Гидалевич, начальник политотдела УМ УНКВД
в 1942 году.
2.Лебедь
/по автобиографии — Лебидь/ Михаил Филиппович, 1.09.1916 г. р., уроженец с.
Красногригорьевки Никопольского района Днепропетровской области.
С 5.11.1938 г. по 3.10.1941 г. работал милиционером первого отделения РОМ г. Запорожья.
3.Леонов Валентин
Иванович, начальник УНКВД и член штаба обороны г. Запорожья. Якобы погиб в
1942 г. в г. Старобельске. Его именем в г. Запорожье названа улица.
4.Поздняков
Н. С., командир 157-го стрелкового полка внутренних войск НКВД СССР. Пропал
3-4 октября 1941 года в с.Кирово Ореховского района Запорожской области.
5.Радюков
Василий Сергеевич, водное отделение милиции г.Запорожья. Был в обороне г.Запо
рожья. |
6.Савичев
З.П. Водитель у нач. УНКВД Леонова. Якобы погиб вместе с Леоновым Е.И.
7.Чубаров
Михаил Петрович, комиссар 157-го стрелкового полка внутренних войск НКВД СССР.
Его именем в с.Андреевке Бердянского района Запорожской области названа улица.
8.Шалдунов В.Д.,
якобы пропал, в застенках
гестапо в 1942 г.
9.Филоненко Дмитрий Тихонович,
15.09.1915 г.р., уроженец с.Разумовки
Запорожского района Запорожской области. С 30.04.40 г. по 3.10.1941 г. работал
во 2 отделении РКМ г.Запорожья милиционером, командиром отдепения.
10.
Мороз и Гончаров /личных дело нет/. О них упоминал в своих статьях Казаков
С.М.. Якобы были работниками милиции и погибли не то в Дубовой роще, не то 4
октября 1941 г. в с.Кирово Ореховского района Запорожской области вместе с
Фокиным и Ладыженским. Кто же они и какова их судьба?
Я перечислил только 28 человек погибших и 12 без вести пропавших
работников органов внутренних дел только в годы ВОВ, но - это не все, да и не
на всех, как видите, имеются у нас полные сведения. Надеюсь получить дополнительные
материалы от бывших сослуживцев, от родных и всех, кому не безразлична память
об этих людях. И прежде всего — от горрайорганов внутренних дел.
В это количество не вошли погибшие и без вести пропавшие служащие бывшего
УКГБ, прокуратуры и суда, 157-го стрелкового полка внутренних войск НКВД СССР,
31-го инженерно-противохимического батальона НКВД, 38-го комсомольского полка,
комсомольской штурмовой бригады /полка "безусых"/, 25-й стрелковой
бригады внутренних войск НКВД СССР, чекисты-десантники, пограничники
истребительных батальонов /"истребки"/ и служащие других воинских
частей НКВД СССР, не вошли также партизаны отряда И.И. Копенкина.
Заранее благодарен каждому, кто пополнит материалы для
книги "Память". Откликнитесь!
Иван ДУБРОВИН
Директор Народного
музея историк Запорожской милиции, полковник милиции в отставке
Обов’язок пам’яті на терезах безгрошів’я
За архівними даними, в 20-ті
роки 375 працівників запорізької міліції віддали своє життя у боротьбі з
розгулом кримінальної злочинності. Так, 17 травня 1920 року в селі Тарасівна
був жорстоко закатований міліціонер-комсомолець Іван Назаренко. Коли бойові
товариші віддавали йому останні військові почесті, вони нарахували на тілі
полеглого 17 шабельних ран.
15 лютого 1921 року,
захищаючи від бандитів село Миколаївку, смертю героя загинув помічник начальника
місцевої міліції Бондаренко.
У березні 1921 року, даючи
відсіч нападу бандформування на колонію Андебург, бандитська куля обірвала
життя працівника міліції Григорія Панченка.
Міліціонера Петра Грищенка
бандити вбили в селі Любимівка. Міліціонери Сергій Гинца та Володимир
Озерський стали жертвами нападу бандитів на село Покровка, міліціонери ж Іван Уткін
Єрмаков, Данилін, Хабленко, Петро Кравцов - на село Кирилівка.
Цей сумний список можна продовжувати.
На велике переконання ветеранів органів внутрішніх справ Запорізької області,
давно настав час віддати данину шани
полеглому боротьбі зі злочинністю
міліціонерам-запорожцям, спорудивши на честь останніх якщо не монумент, то
хоча б обеліск. На жаль, ця благородна ідея через економічні труднощі, які
переживає наша держава, поки що не спроможна втілитися в життя.
Полковник міліції у
відставці І.Дубровін м.Запоріжжя
Іменем закону №13 31.03.1995 р.
Главстаршина
Нарис
Місячна доріжка сріблом відливала на морській гладині. А по обидва боки
від неї — темно-голубі переливи хвиль, що нескінченно рухались до берега. Біля
пристані на рейді притихли кораблі. Заспокоїлись і легкі катери, що ніби
відпочивали біля причалів.
На
мальовничому березі стояв військовий моряк і зосереджено вдивлявся в далечінь,
ніби вслухувався в шум морського прибою. Легкий вітерець ворушив стрічечки
безкозирки, а вони так приємно пестили його шию і обличчя.
— Чого засумував, моряк? Що, з морем прощаєшся? —
почув він позаду себе.
Озирнувся.
Бачить поряд з ним, посміхаючись, стоїть акуратно одягнений, плечистий
старшина міліції. Подумав і якось
невпевнено промовив:
— Та, як вам сказати...
— Розумію. Мені це почуття
знайоме. Був час, коли я також прощався з кораблем, потім — з морем... А тепер
ось, служу в міліції. І скажу відверто, попав, як кажуть, прямо з корабля на
бал.
— Тобто як?
— Дуже просто. Багато моряків
після демобілізації служать в міліції. Разом з усіма і я.
— Як же ти, браток, насмілився?
Що ти в їх ділі знаєш?
— А ти все знав, коли прийшов
на флот? Та ось главстаршиною став. Так і в міліції. Зустрів мене товариш, що
раніше демобілізувався. Говорить, пришвартовуйся до міліції, будеш замість морських рубежів
морську твердиню охороняти. А служити народу,
сам Знаєш, всюди почесно. І пішов я: від моря не відірвався, і справа до
душі... Бери чемодан, підемо разом. Я — у міськвідділ...
— Ні, не можу. Поїду, вже й квиток купив. Постою ще
трохи і на вокзал.
— Якщо не секрет, далеко
їхати?
— В Запоріжжя.
І до нього повернувся той настрій, коли він писав додому останнього листа. Одразу ж захотілося швидше піти на вокзал, щоб не чути цієї журливої пісні морського прибою.
І до нього повернувся той настрій, коли він писав додому останнього листа. Одразу ж захотілося швидше піти на вокзал, щоб не чути цієї журливої пісні морського прибою.
— Ну, щасливого тобі плавання.
Двоє
на березі міцно потиснули один одному руки.
...Вдома все склалося добре.
Микола Порфирович Плакида почав працювати на заводі
фрезерувальником, дружина — на
ній фабриці.
У нього — громадська
робота, навчання в 11 класі вечірньої школи, партійні обов'язки Членом КПРС
він став ще в 1961 році, коли був моряком-севастопольцем.
І раптом
сусіда, старшина міліції Дехтяренко почав частенько заводити з ним розмови про
службу в міліції. А одного разу запропонував: йди, Миколо, працювати в
міліцію. Грамотний, в армії відслужив, комуніст.
Микола
здивовано підняв брови і замість відповіді жартома сказав:
— Бачу, від міліції ніде не
заховаєшся. Півроку тому мене же агітував один старшина міліції, ще на березі
моря. А тепер не знаю, як завод залишити.
— Чому залишити? Якщо бажаєш,
колектив і рекомендуватиме тебе...
...В селищі
«Зелений Яр» з'явився новачок. Так говорили жителі. А одна жінка. Що була добре
знайома з постовим міліціонером Колабуховим, який вже не один рік охороняв у
селищі порядок, запитала:
— Знову новачка вчиш?
— Не вчу, а ділюсь досвідом,
з селищем знайомлю. І ви познайомтесь: демобілізований моряк, а тепер
міліціонер Микола Плакида.
Микола навіть почервонів,
подаючи жінці руку. А коли та пішла, Колабухов пояснив: з числа селищного
активу, чудова жінка. Потім помовчав і додав:
- Добре, коли постовий міліціонер
починає службу з знайомства з людьми.
...Ось уже півроку, як
Микола Плакида служить в міліції. Але йому все здається, що справжнього
міліціонера з нього не вийде.
Одного разу
сержант Плакида сидів за столиком у начальника райвідділу Івана Васильовича
Жеребка. записував поради і вказівки. В кабінеті був також оперуповноважений
карного розшуку Запорожченко.
— На дільниці у вас, товаришу Плакида, всі
злочини розкриті, — говорив начальник. — Це добре. Але відповідальність за
крадіжку, що трапилась з кіоску, ніхто з нас не зняв. І злодія треба знайти, і
все вкрадене.
Тут же домовились, що
цією справою терміново займуться обидва: Плакида і Запороженко.
Ще раз прочитали протокол
огляду місця події: слідів злочину не було виявлено.
—
Скло розбите. Вино вкрадено, — які ж тут ще потрібні
сліди, — буркотів Запорожченко.
—
Слідів, по яких шукати злочинців, — конкретизував
Плакида. — Є у мене на приміті група. Ви її, товаришу Запорожченко, знаєте, —
продовжував далі Микола. — Один з цієї групи, Довженко, третій день пиячить,
не ходить на роботу.
...Повезло
Миколі. Встановили громадянина, що бачив двох з тієї групи біля кіоску. У
дворі Довженка знайшли пляшки з-під вина розливу Бердянського заводу. А з
кіоску взято саме таке вино.
—
Це ще не докази, — сказав слідчий.
—
Розумію, — промовив на це Плакида, — але прошу взяти ці
дані до уваги.
У дворі
другого, Копана, підняли корок від такої ж пляшки. А поряд — недокурок. Все зібрали: можливо
знадобиться.
Знайшлись
люди, які бачили всіх трьох на кладовищі — випивали вони.
Двоє
співробітників міліції, в тому числі і Микола, збирались на перевірку
одержаних даних.
Запорожченко попередив: докази
збирайте, але щоб шуму було поменше. Кожна операція тишу любить і чітке
виконання.
— «Скарб» — доповідав Микола, —
виявили: недогорілий папір, такий, який був і в кіоску. Етикетки від консервних
банок, пляшки. Все направили в криміналістичну лабораторію. У посадці знайшли
все таке ж саме.
Можна приступати
до реалізації. Групу Довженка ізолювали. Злочин розкрили.
Товариші Запорожченко і
Плакида доповіли начальнику про це.
Не раз доводилось Миколі
Плакиді брати участь у операціях по розкриттю злочинів. Одні справи були
прості, інші більш складні. Але з кожним кроком відточувалась його
майстерність.
Одного разу у Миколи запитали:
що він думає тепер про службу в міліції?
— Робота ця творча, — відповів він, — в ній
приховані невичерпні можливості для бороботьби з правопорушеннями.
Тільки трудитися треба з натхненням, з душею. І творчість повинна бути розумна, з великим запасом знань. Адже у міліції ще багато турбот попереду.
Тільки трудитися треба з натхненням, з душею. І творчість повинна бути розумна, з великим запасом знань. Адже у міліції ще багато турбот попереду.
С. КАЗАКОВ,
комісар міліції 3-го рангу у відставці, Орджонікідзевський райвідділ міліції
м. Запоріжжя. Индустриальное Запорожье от 22.03.1964
Участковый инспектор.
Следователь. Инспектор уголовного розыска. Разные у них должности, разные
обязанности. Но всех их объединяет преданность делу. Высокое чувство
ответственности, оперативность, дисциплинированность.
На снимке нашего
фотокорреспондента П.Чурюканова – группа лучших сотрудников милиции. «Индустриальное
Запорожье» № 221 от 10.11.1970 г.
05 июля украинская милиция отмечает день создания Государственной службы борьбы с экономической преступностью МВД
Украины. Бэхи советского периода отмечали свой профессиональный праздник 16
марта. В советской прессы я нашел статью руководителя областной службы Виктора
Городыського, которую я с удовольствием
предоставляю вам для ознакомления. Летописец
Главное - профилактика
![]() |
Городыський В.К. |
Советский народ настойчиво претворяет в жизнь решения ХХVII cсъезда
КПСС, январского (1987г.) Пленума партии. В этой большой работе важные задачи
возлагаются на службу по борьбе с хищениями социалистической собственности — БХСС, которой завтра
исполняется 50 лет.
Законодательные акты,
изданные в первые годы Советской власти
имели большое значение в борьбе с
расхитителями государственного и общественного
имущества. А с учётом конкретных
исторических условий 16 марта
1937 года был образован
Отдел по борьбе с хищениями
социалистической
собственности и спекуляцией — ОБХСС. Главное содержание
деятельности службы БХСС — предупреждение, пресечение и
раскрытие хищений, должностных
и хозяйственных преступлений. В сложных
условиях войны с фашистской
Германией немало сделали для
победы над врагом бывшие работники ОБХСС г.Запорожья и области Н.В.Поспелов, И.С. Перепелица, М.А.Пивоваров, И. Я. Шевчук и многие другие.
В послевоенные годы, охраняя народное достояние,
самоотверженно трудились
тогдашний заместитель начальника ОБХСС УВД области Р.Д.Довжанский,
а также сотрудники БХСС, нынешние
ветераны органов внутренних дел П.А.Медведев,
М.П. Мирошиченко, В. Н. Гончаров
и многие другие.
Связь
поколений не ослабевает. Постоянно совершенствуя свое мастерство, высоких
показателен в работе добились секретари комсомольских организаций районных .
отделов внутренних дел — оперуполномоченные
ОБХСС Виктор Диденко (Черниговский РОВД). Сергеи Околота (Васильевский
РОВД), Александр Романенко
(Вольнянский РОВД) и другие молодые
сотрудники ОБХСС.
По итогам социалистического
соревнования за - 1986 год лучшими признаны отделения БХСС Заводского РОВД г. Запорожья (начальник Н. П. Солдатенко)
и Мелитопольского РОВД (начальник А.Ф. Седледкий).
Весомый вклад в борьбу с нетрудовыми доходами вносят коллективы отделений БХСС
Акимовского, Михайловского и Ленинского РОВД г. Запорожья.
Проявляя
высокое профессиональное мастерство и смекалку, сотрудники БХСС раскрыли ряд крупных хищений. Добросовестно,
с высоким чувством личной ответственности несут сегодня службу начальник
отделения Вольнянского РОВД И.Я. Кравченко, заместитель начальника
отдела БХСС УВД г. Запорожья И. М. Писанка, старшие оперуполномоченные УВД
облисполкома И. В. Линийчук и Н.Г. Юженков, начальник отделения Жовтневого РОВД г.
Запорожья Л. А. Шапошник и другие.
Самокритично оценивая результаты своей
работы, мы четко сознаем, что перестройка касается и нашей службы. Много у нас
еще неиспользованных резервов, есть и недоработки, и серьезные ошибки.
Нам надо больше сосредоточивать
свои усилия на профилактике правонарушений, активнее опираться в своей,
работе на общественность, трудовые коллективы. Наши действия должны быть
направлены на дальнейшее усиление борьбы
с хищениями, взяточничеством, спекуляцией и другими преступлениями, на коренное улучшение их профилактики.
Своим долгом и первейшей
обязанностью, считаем впредь неуклонно проводить
в жизнь политику партии, направленную на надежную защиту и дальнейшее приумножение социалистической собственности. |
в жизнь политику партии, направленную на надежную защиту и дальнейшее приумножение социалистической собственности. |
В.
ГОРОДЫСЬКИЙ, начальник отдела борьбы с
хищениями социалистической собственности УВД облисполкома
Газета «Индустриальное
Запорожье» 1987 г .
Заслужені відзнаки
НЕ ТАК давко у районному
відділі внутрішніх справ щиросердечно вітали колектив працівників карного
розшуку з присудженням першого призового місця в соціалістичному змаганні
серед обласного управління внутрішніх справ і з Почесною грамотою. Причому, в
нинішньому році це вже друга відзнака: вміло керує роботою начальник відділу
карного розшуку капітан міліції Іван
Леонідович Приварник.
...Події розгорталися мов у
гостросюжетному детективі.
Не встигли повідомити з Софіївки про те, що
пограбовано промтоварний магазин, причому на величезну суму, як наступного
дня подібна історія трапилася у Дмитрівці. Діяли грабіжники з якимось
викликом, нахабно.
Та вже під вечір наступного
дня Петро Паленков, Володимир Сінкевич, Володимир Паленков та Олександр
Сінкевич, мешканці с. Трояни сиділи в райвідділі з низько опущеними головами.
Не вийшло, хоч і діяли ночами «замітали» сліди. Бо хіба можна їхню нахабність,
жадобу до чужого майна, моральне зубожіння цих «лицарів наживи» протиставляти
професійній майстерності, оперативності,
з якими діяли старші лейтенанти міліції Олександр Іванович Єршов, Олександр
Петрович Заспинок Станіслав Степанович Гронь. Вони потрудилися на
славу, в контактах з працівниками державтоінспекції, бо, як з'ясувалося
згодом, грабіжники були на мотоциклах. У ході слідства з'ясувалося, що й
минулорічні грабежі магазинів — справа рук цієї ж компанії. Злочинці згодом дістали
по заслузі.
Це лише один з епізодів
оперативної роботи наших товаришів, а їх щодня буває у них немало. І саме за
процентом розкриття вони йдуть у змаганні зі своїми колегами першими. Секретів
такої успішної роботи чимало: високий
професіоналізм, постійне підвищення рівня знань, а головне — тісні
взаємини з громадськістю. Постійну поміч надають оперативникам секретар
парткому колгоспу імені Леніна А. І. Козлов, нештатний працівник міліції,
вчитель Андровської середньої школи Г.К. Даков, голова ради
Осипенківського опорного пункту охорони громадського порядку І. Я. Свистун та
багато інших.
М. БОНДАРЕНКО,
заступник начальника Бердянського
райвідділу внутрішніх справ
Спасибі за допомогу
Колектив редакції газети «Південна зоря», поздоровляючи з
Днем радянської міліції, висловлює щиру подяку за активну участь у підготовці
і
випуску тематичної сторінки «Людина і закон» завідуючому нештатним відділом правових знань газети начальнику БердянськогоМРЕВ ДАІ підполковнику міліції І. Г. Лесіну, відповідальному за випуск тематичних добірок «ДАІ повідомляє» начальнику державтоінспекції міста Бердянська майору міліції М. М. Гамову.
випуску тематичної сторінки «Людина і закон» завідуючому нештатним відділом правових знань газети начальнику БердянськогоМРЕВ ДАІ підполковнику міліції І. Г. Лесіну, відповідальному за випуск тематичних добірок «ДАІ повідомляє» начальнику державтоінспекції міста Бердянська майору міліції М. М. Гамову.
За участь і сприяння у підготовці матеріалів правової
тематики наше щире спасибі начальнику міського відділу внутрішніх справ
полковнику міліції
О. А. Камаеву, заступникам начальника підполковнику
В. Г. Калькісу, майору Л. Д. Ізотопу,
секретареві партійної організації старшому лейтенанту В. В.Карабаню, старшому інженерові ДАІ капітану міліції К. Б. Головку, державтоінспектору
лейтенанту В. О.Бельвенцеву, старшому
державтоінспектору Бердянського району лейтенанту О. В. Переверзєву, заступнику начальника районного відділу внутрішніх
справ з політико-виховної
роботи капітану міліції М. М. Тихоненку,
старшому інспекторові відділу боротьби з розкраданням соціалістичної
власності районного відділу майору міліції М. В. Щербакову, члену громадської приймальні редакції газети «Південна
зоря» І. І. Андрющенку.
Бажаємо друзям газети успіхів в охороні правопорядку і великого людського
щастя.
Гідно зустрічають своє
професійне свято День радянської міліції неодноразові переможці
соціалістичного змагання (зліва направо) ЦВІЛЄНКО О. Є., КАРАБАНЬ В. В., ШУЛЬГА
Г. М., ІЗОТОВ Л. Д. ЗАЛЕЗИНСЬКИЙ О. В., ЛУТ І. І., БОРОДІН Ю. М.
Фото А. Савона.
День памяти Александра Матвеева
![]() |
Гости из
Бердянска на могиле милиционера. |
19 ноября 1974
года бердянский милиционер Александр Матвеев ценой собственной жизни пытался остановить солдата-убийцу, который в
центре города из автомата расстреливал всех
попадавшихся ему на пути. Совсем еще
юный Саша проявил мужество и, не раздумывая,
схватился с преступником. Подвиг его не забыт, ведь это пример настоящего
мужества и чести.
В
день гибели героя, уже по традиции, к нему на
родину, в село Старопетровку отправилось руководство городского отдела
милиции, актив совета ветеранов,
представители школы №13, которая
носит имя Александра Матвеева.
Бердянские
ведомости, №47 от 24.11.2011
Служат своей профессии
…Мотоциклист
сбил женщину... И не остановился. Не оказал помощь. Решил, что может избежать
наказания, нажав на педаль газа. Но преступнику явно не повезло. «На хвосте» у
него уже сидел милицейский газик,
Удирать — так с ветерком! И мотоциклист,
включив предельную скорость, помчался улицами поселка. Газик начал отставать, ведь он был лишен возможности
маневрировать, как мотоцикл. Но
продолжал преследовать.
В следующее мгновение произошло то, чего не ожидал
ни убегавший, ни догоняющий. На
большой скорости мотоциклист перемахнул узкий мостик, перекинутый через канаву. Когда
водитель газика, увлекшись погоней, заметил препятствие, было поздно. Нажать
на тормоза —
значило подвергнуть смертельной опасности. Ситуацию решали
секунды. И секунд хватило
водителю газ, чтобы попытаться
единственно возможное. Газик на
полном ходу буквально
пролетел на двух
колесах. Совсем как
в детективных фильмах
с погонями!
Ошарашенный мотоциклист остановился, замер.
Он явно не верил в
благополучный исход в создавшейся ситуации. Но газик как
ни в чем
не бывало затормозил, и
через несколько минут ему
навстречу уже
шел человек в
форме старшины
милиции.
Когда позже
товарищи по службе удивлялись
достойному каскадера трюку Петра Павловича Артюха, тот отшучивался:
—
Нашли чему удивляться. Куда мне было деваться? Если бы сказали повторить —
уже, наверное, не
смог бы...
Вот
такой он — Артюх-старший, командир подразделения Бердянского ГОВД. Человек,
отдавший службе в милиции около 25
лет.
Петр
Павлович все в своей жизни делает по-хозяйски, основательно. Иначе просто
не умеет. Кроме отличных служебных показателей, имеет хорошие результаты и в
спорте: неоднократно был призером первенства по пулевой стрельбе, занимал 1 и 2-е места на областных соревнованиях по скоростному маневрированию на автомобиле. Награжден коммунист П. П. Артюх и медалью «За безупречную службу» всех трех степеней.
не умеет. Кроме отличных служебных показателей, имеет хорошие результаты и в
спорте: неоднократно был призером первенства по пулевой стрельбе, занимал 1 и 2-е места на областных соревнованиях по скоростному маневрированию на автомобиле. Награжден коммунист П. П. Артюх и медалью «За безупречную службу» всех трех степеней.
Воспитал
Петр Павлович за годы службы не одного достойного похвалы новичка. Молодые к
нему тянутся — чувствуют в его спокойном голосе и манере вести беседу
уверенность, доброжелательность, человечность. Да и среди всего личного состава
горотдела он пользуется авторитетом: сослуживцы избрали его председателем
товарищеского суда рядового и младшего
начсостава.
Наверное,
потому Артюху-младшему не надо
было и желать лучшего
наставника, чем его старший
брат.
Вот
уже десять лет капитан милиции Павел Артюх работает в госавтоинспекции. За
свою добросовестную службу имеет ряд поощрений и наград. Товарищи по службе
оказали ему доверие, избрав секретарем цеховой партийной организации. Работу
свою Павел Павлович, как и его старший брат, избрал по желанию. И потому, хотя
подчас усталость валит с ног (ночные дежурства, выезды; на происшествия), — не
любит жаловаться. Ведь работа, избранная сердцем, приносит неизмеримо больше
морального удовлетворения, чем любая другая, более «спокойная», респектабельная.
Вот
так и служат два брата — добросовестно, со знанием дела. На этом можно и
закончить этот маленький рассказ о братьях Артюхах, если бы не тот факт, что милицейскую профессию избрал для себя и их племянник — Виктор Бурмака. Он пока
закончить этот маленький рассказ о братьях Артюхах, если бы не тот факт, что милицейскую профессию избрал для себя и их племянник — Виктор Бурмака. Он пока
еще
курсант, учится в Днепропетровске, но пройдет какое-то время и Виктор продолжит
дело, начатое старшими товарищами. А учиться хорошему ему есть у кого:
братья Артюхи поддержат добрым словом, помогут советом.
В. КОРНЕВА.
Запорожская обл.
Газета «Советский милиционер» от 16.12.1984 г.
Візьми у дорогу неспокій
По праву
називають сьогодні
наставником молодих сержанта міліції Сергія Олександровича Зіньківського, якого
ви бачите на цьому
знімку.
— Один із кращих командирів
відділення! — так сказав про нього майор міліції А,
М. Солонський.
А ще Сергій Зіньківський — заступник
секретаря комітету комсомолу міського відділу внутрішніх справ. Він
нагороджений двома нагрудними знаками ЦК ВЛКСМ «Молодий гвардієць п'ятирічки» —
за десяту й одинадцяту
п'ятирічки, мас численні подяки, грамоти обкому комсомолу. Прийшовши в лави
радянської міліції за комсомольською путівкою, він з часом став майстром своєї
справи. Про своїх друзів, про колектив міського відділу внутрішніх справ і
розповідає сьогодні С. О. Зіньківський у матеріалі, який вміщено у тематичній
сторінці «Людина і закон».
Коли б у шкільні роки сказали мені, що стану
міліціонером, — здивувався б. Якось про це
й не гадав у той час. Та доля
розпорядилася по-своєму і я вельми вдячний комсомолу, що виховав мене, як і
мільйони інших. Саме після мого звільнення в запас, а я служив на флоті у прикордонному
підрозділі, за комсомольською путівкою направили мене у міський відділ
внутрішніх справ. Можливо, тут відіграло свою роль те, що я був нагороджений
нагрудним знаком «Відмінник прикордонних військ» — не берусь судити, але в
нову для мене роботу я,
пам'ятаю, поринув з головою.
Мені визначили маршрут для патрульної служби — проспект Труда в Бердянську.
Скажу відверто, що немало зусиль довелося докласти, щоб навести разом з іншими
тут зразковий порядок. Далі доручили мені командувати відділенням. І завжди,
де б не був, відчував підтримку старших, їхні поради й
настанови.
Пам'ятаю своє перше, так би мовити, «бойове хрещення». Це трапилося в
районі Колонії на східній околиці Бердянська. Нам повідомили, що від турбази
«Парус» двоє невідомих викрали й погнали невідомо куди автомашину «Жигулі». І
саме тоді, коли я разом з сержантом Олександром Кондрашовим обходив
мікрорайон біля Будинку культури заводу дорожніх машин, автомобіль
«Жигулі», за ознаками схожий на викрадений, вдарився в дерево. Двоє вискочили
з автомашини і кинулися в напрямку виноградників. Там ми й наздогнали обох.
Невідомі вчинили нам відчайдушний опір, та сутичка була короткою; ми даремно
не втрачали часу на заняттях, тому скрутили підозрілих відразу. Один з них,
як потім з'ясувалося, був небезпечним рецидивістом. Той випадок дав можливість
особисто для мене впевнитися у правильному виборі життєвого шляху. Щоб люди
мали можливість спокійно жити, працювати
й відпочивати, хтось мусить
оберігати їхній спокій, їхні права, гарантовані Конституцією
нашої країни. Отак я і взяв у свою далеку дорогу життя отой неспокій, який і
є, мабуть, однією з головних особливостей міліцейської професії. Бо де б
особисто не знаходився — вдома, у відпустці, в кінотеатрі чи у відрядженні,
завжди почуваєш себе на посту. І це почуття притаманне і моїм товаришам
молодому комуністу С. Є. Любимову, комсомольцю О. М. Пискуну, редактору нашої
стіннівки «Дзержинець» В. Ю. Петрову, члену редколегії С. М. Первію та
багатьом іншим. Сьогодні я вже як старший товариш ділюся досвідом з іншими.
Молодий міліціонер сержант В. О. Родін
постійно цікавиться, як краще виконати
те чи інше завдання, і я підказую, бо ще недавно і сам був таким же
малодосвідченим. У нашій спразі найголовніше — акуратність, постійне усвідомлення
почуття відповідальності за доручену тобі справу. Розкривати злочини,
виявляти і знешкоджувати хуліганів, злодюг, а буває, що і вбивць, можна тільки
тоді, коли опануєш високою професійною майстерністю.
Сьогодні каш колектив має хорошу
матеріально-технічну базу для боротьби зі злочинністю, нові вдосконалені
засоби криміналістичної техніки. У нас стабільне й високопрофесійне ядро
кадрів. Наші працівники — люди готові в
будь-який момент причти на допомогу трудящим, ветеранам, не
шкодуючи ні сил, ні самого життя. Хіба можуть бердянці забути подвиг
міліціонера Олександра Матвєєва, який ціною власного життя на вулицях Бердянська
знешкодив озброєного злочинця! За виявлений героїзм він був нагороджений
орденом Червоної Зірки (посмертно), на його честь назвали одну з вулиць у
Бердянську, одну в рідному селі героя — Старопетрівці. Про нього ми завжди пам'ятаємо:
Олександр Матвєєв для нас символ вірного служіння народу, партії,
Батьківщині!
Можна багато теплих слів сказати сьогодні,
в день нашого свята, про моїх колег, старших товаришів, таких, як
оперуповноважений карного розшуку майор міліції П. І. Отришко слідчі слідчого
відділення лейтенанти міліції В. Г. Зуєв, С. Г. Мартем'янов, оперуповноважений
відділу боротьби з
розкраданням соціалістичної власності лейтенант міліції О. Г. Богданов,
дільничні інспектори капітан міліції В. Д. Воробей і лейтенант міліції С. І.
Козубенко, експерт-криміналіст лейтенант міліції В. М. Портнов, молодший
сержант В. М. Житнєв, сержант О. Г. Толкунов. Кращі наставники міськвідділу
внутрішніх справ В. П. Гах, А. П. Школьний, І. Г. Лесін, В. А. Серажим, О. С.
Дубовик охоче передають свій багатий досвід молодшим товаришам.
Постійну допомогу
в нашій повсякденній роботі надають трудові колективи, представники
громадськості. Міський загін народних дружинників, що налічує 7600 чоловік,
має чимало славних справ у своєму активі: лише цього року ким було затримано
понад 4 тисячі правопорушників, розкрито 29 злочинів. Хіба це не ділова
поміч? Не упускаємо з поля зору боротьбу з пияцтвом адже
чим менше буде випивох у нашому
суспільстві, тим менше траплятиметься злочинів і порушень громадського порядку.
І цілком закономірно що в проекті нової редакції Програми КПРС V розділі п'ятому сказано, що партія надає першочергового
значення послідовному й наполегливому викоріненню порушень трудової
дисципліни, крадіжок, хабарництва, спекуляції дармоїдства, пияцтва і хуліганства.
І ми, вартові правопорядку, вважаємо це своїм найголовнішим завданням. Ми —
хто взяв у життєву дорогу
неспокій.
С. ЗІНЬКІВСЬКИЙ.
командир відділення міського відділу внутрішніх
справ сержант міліції.
На знімку: за випуском чергового номера стінгазети «Дзержинець» С. М. Первій, В. Ю. Петров, С. О.
Зіньківський, С. Є. Любимов, О. М. Пискун.
Фото А. Савона
Газета «Південна зоря» № 180 від 10 листопада 1985 р.
Службу несуть Артюхи
Про кожного з них можна розповідати багато. Бо це
справжня династія: чотири представники сім'ї Артюхів вірно служать у лавах
міліції. За плечима Петра Павловича Артюха — чвертьвіковий стаж. Відмінник
міліції, наставник молодих, голова товариського суду честі. Понад двадцять
працівників міліції з подякою пригадують сьогодні свої перші кроки і свого
наставника старшину Петра
Павловича, який навчав азів міліцейської служби тих, хто
став офіцером, визнаним майстром-професіоналом. Уроки Петра Павловича Артюха
пам'ятають вони все своє життя.
Дорогою старшого брата пішов Павло Артюх. Починав службу
водієм оперативної машини. Сьогодні капітан міліції П. П. Артюх — старший
інспектор Бердянського МРЕВ, його обрано секретарем цехової партійної організації. Відзначений двома урядовими медалями.
Вдався у батька й син Олександр. Після закінчення
Бердянського педагогічного інституту і служби в Радянській Армії О. П. Артюх
пов'язав свою долю з міліцейськими буднями. Про дільничного інспектора
інспекції у справах неповнолітніх міського відділу внутрішніх справ говорять
лише схвальне.
Племінник Петра Павловича Віктор
Бурмака теж починав службу
водієм у міліції. Вчився потім у спецшколі міліції, сьогодні лейтенант В. М. Бурмака
— оперуповноважений відділення карного розшуку, гідно несе
високе звання
працівника радянської міліції.
Л. ІЗОТОВ,
заступник начальника міського відділу внутрішніх справ,
майор міліції.
На знімку: В. М. Бурмака, П. П. Артюх, О. П. Артюх,
П. П. Артюх.
Фото А. Савона.
Газета «Південна зоря» від 10 литопада 1985 року
У вечірні години
розпочинається чергування патрульно-постової служби Орджонікідзевського
районного відділу внутрішніх справ. Сьогодні ми запрошуємо наших читачів стати
супутниками старшого сержанта міліції Анатолія Губрієнка та сержанта міліції
Василя Марусенка на їх звичайному маршруті.
По-моєму,
завжди цікаво спостерігати за перехожими на запорізьких вулицях. Скільки
емоцій! Фарб! Характерів! Щоправда, з вікна патрульного автомобіля бачиш місто
по-особливому. Робота
є робота.
Тому
найбільша увага — гарячим точкам маршруту.
Вино-горілчаний магазин, ресторани
«Росія», «Дніпро»... І перший затриманий. Цей неприємний чолов'яга —
раніше судимий Боєв. Близько п'ятдесяти років у нього вже за плечима. І чи не
половину з них, він провів за ґратами. Але продовжує дармоїдствувати,
пиячити. Ось і зараз — ледь тримається на ногах...
Працівникам
міліції з досвіду відомі деякі закономірності «активізації» правопорушників.
З семи, наприклад, розпочинаються «п'яні» конфлікти. Об одинадцятій зачиняються ресторани, закінчуються дискотеки — в цей час, трапляється,
«пустують» прихильники кінобойовиків, де
поетизуються прийоми карате... А вже
ближче до півночі — крадіжки, пограбування...
Ось Анатолій Губрієнко помітив в одному з дворів по вулиці Сталеварів двох хлопців.
—Що ви тут робите?
—Та ось приїхали до друга з Малої
Токмачки...
—А де він живе, ваш друг?
—В
квартирі сто п'ять.
Правопорушники прорахувалися:
в будинку лише сто квартир. І Губрієнко одразу помітив невідповідність. Уважно
оглянув двір. Побачив автомобіль, на колесах якого відґвинчено гайки... Коли працівники
міліції взяли відбитки пальців,
виявилося, що молоді люди «з Малої
Токмачки» намагалися зняти
колеса.
...А патрульний
автомобіль уже їде далі. Його чекають інші
справи. Ось на вулиці Панфіловців негідник з ножем в руках вимагає у
перехожих гроші. Треба його зупинити! Рішуче діють Анатолій та Василь, їм
допомагають громадяни. Недовго триває
сутичка. Раніше судимий Дербеньов затриманий
працівниками міліції. Виявляється: це вже третє його пограбування на вулиці Панфіловців.
Третє і останнє...
Проте не тільки
такі «героїчні» справи на рахунку у Губрієнка
та Марусенка. Їх робочі обов'язки — усувати все, що заважає порядку.
Вже північ, а
студенти медичного інституту ніяк
не можуть зтанцювати останній
танець. Музику з розчинених вікон чути навіть в сусідніх будинках. Хтось з
мешканців подзвонив у міліцію... І ось старший сержант міліції Анатолій
Губрієнко піднімається на п'ятий поверх,
ввічливо просить студентів припинити
невчасну розвагу. Адже тиша і сон —
теж, виявляється, у віданні міліції. Ніч давно вже спустилася на місто,
а екіпаж патрульного автомобіля знову і
знову проїжджає спокійними вулицями. Чергування триває...
Багато подібних
чергувань на пам'яті Анатолія Олександровича Губрієнка. Адже він уже понад
десять років у міліції. На його рахунку — спіймані крадії, грабіжники, просто хулігани. Чимало потрібних справ, чесно
виконаний обов'язок.
Проте це
тільки в поганих фільмах працівники міліції нічим, окрім погонь та перестрілок, не цікавляться. В житті у кожного
свої особисті захоплення. Анатолій, скажімо, завзятий болільник, гарячий прихильник київського «Динамо» і
«Сокола». А Василь Марусенко значну частку вільного часу присвячує книгам.
Між іншим, наприкінці минулого року їм обом довелося освоїти «суміжну» професію... кіноактора.
Брали участь у зйомках фільму про металургів, над яким працювала у Запоріжжі
творча група кіностудії імені Довженка. Правда, грали вони не головні ролі, та й взагалі самих себе — працівників
міліції, але старалися як могли. Адже хотілося,
щоб міліція і на екрані, і, насамперед, в житті виглядала найкращим
чином. А це від них, від Анатолія та Василя залежить.
В. СИДОРОВ
м. Запоріжжя.
Газета «Комсомолець Запоріжжя»
Перед лицем героїв…
«Дільничний
уповноважений йшов додому. Тисячі разів переходив він залізничну колію у цьому
місці і ніколи не думав, що саме тут скоїть лихо…
… Все
трапилось миттєво: поїзд, що вискочив із-за повороту і дівчат, котрі гралися на
залізничній колії, дільничний помітив водночас. Не роздумуючи ні секунди,
міліціонер кинувся до дітей… Останнє, що він побачив, був насип, по якому
скотилися врятовані ним діти. Іменем відважного героя-міліціонера дільничного
уповноваженого Михайла Яковича Билкіна названо одну з вулиць у місті
Запоріжжі…»
Екскурсовод
музею історії, бойової та трудової слави запорізької міліції Л.К.Кузьменко на
мить замовкає. Вона не приховує своє хвилювання. Хвилюються і відвідувачі музею
– школярі міста Запоріжжя. Бо хіба ж можна спокійно слухати розповідь про те,
як народжувалась народна міліція у нашій області, як мужньо піднялась вона на
захист Вітчизни у грізні роки Великої
Вітчизняної війни.
Та й кожен сьогоднішній день охоронців порядку сповнений
мужності та відваги. Про це також розповідають експонати музею. Біля цих експонатів юнаки
зі школи № 55 і зупиняються
довше.
Сьогодні хлопці — не прості екскурсанти. Через кілька хвилин у ритуальному залі музею
їм перед лицем ветеранів міліції, учителів,
своїх однокласників вони даватимуть клятву Юною дзержинця....
А поки що школярі застигли у почесному мовчанні біля галереї героїв «Денисов,
Гудименко, Копьонкін, Потапенко, Матвеєв...».
Струнко! - подає наказ командир майбутнього загону юних
дзержинців запорізької
школи № 55 Сергій Мороз. — Вступаючи
до лав юних дзержинців, — слова клятви у Ритуальному залі музею звучать
по-особливому урочисто, — клянуся бути чесним, стояти на варті дисципліни і
порядку, берегти народне добро... Бути вірним сином Батьківщини...».
Школярі отримують посвідчення юних дзержинців. Їх вручає помічник начальника
політвідділу УВС Запорізького облвиконкому по комсомольській роботі капітан
міліції Ю. С. Іванов.
Слово беруть ветерани органів внутрішніх справ. Вони розповідають
про те, як юні дзержинці допомагали і допомагають у охороні правопорядку...
— Зверніть увагу на обличчя гостей,
— говорить голова ради музею Р. Л. Довжанський, —
заздрість, захоплення. Впевнений, що
семикласники Запорізької школи № 51, які сьогодні прийшли до нас на екскурсію і побачили, як їх ровесників тут приймають до лав юних
захисників правопорядку, теж невдовзі прийдуть до музею, щоб присягнути на вірність Батьківщині і засвідчити свою
непримиренність до всяких проявів порушення соціалістичної законності.
Взагалі-то музей наш ще зовсім молодий, йому ще немає
року. Але вже за цей час у ньому народилось декілька чудових традицій. Одна з
них — посвята старшокласників у юні дзержинці.
Розповідь голови ради музею доповнюють записи, залишені відвідувачами у книзі відгуків, їх чимало. Але зміст, в основному, однаковий:
«Велике спасибі організаторам музею міліції... Він займе помітне місце у
справі виховання підростаючого покоління».
А. ЖУЧИНСЬКИИ, газета «Комсомолець
Запоріжжя»
На посту
Чи знаєте ви, що Володимир Ілліч Ленін ще 10 червня 1920
року підписав перший державний декрет про автомобільний рух у Москві та її передмістях.
А перші інспектори з регулювання дорожнього руху з'явилися в нашій країні в
1928 році. Саме тоді Московський губернський адміністративний відділ
запровадив таку посаду. Минуло ще три роки — і затверджуються перші в СРСР
«Правила вуличного руху»...
Час індустріалізації диктував свої вимоги. Все більше
автомобілів ставало на дорогах країни. Все загальнішою — потреба суворого
контролю за тим, як водії дотримуються правил дорожнього руху, правил
експлуатації автомашин. І от 3 липня 1936 року в складі Головного управління
міліції організовується нова служба — Державна автомобільна інспекція.
Що стосується Запоріжжя, то тут «рік народження» ДАІ—
1943. Перший начальник Запорізької ДАІ І. А. Микитюк, згадуючи той час,
розповідав, що відділ ДАІ тоді розміщався на вулиці Леппіка, в будинку 24.
Працівники Державтоінспекції, разом з іншими співробітниками міліції,
патрулювали нічні вулиці звільненого від окупантів міста, вели боротьбу з
німецькими лазутчиками, з дезертирами та зрадниками.
У повоєнні
роки найважливішою справою Запорізької ДАІ була безперебійна доставка вантажів
для відродження Дніпрогесу імені В. І. Леніна, заводу «Запоріжсталь» та інших найважливіших
промислових об’єктів, наведення порядку
на дорогах міста та області. Самовіддано несли свою службу в ДАІ учасники Великої Вітчизняної війни Н. К. Бондаренко, Л.А. Бердянський, І.А. Неживий та багато інших.
на дорогах міста та області. Самовіддано несли свою службу в ДАІ учасники Великої Вітчизняної війни Н. К. Бондаренко, Л.А. Бердянський, І.А. Неживий та багато інших.
Де середини
50-х років основу ДАІ складав
відділ регулювання вуличного руху (російське скорочення «ОРУД»). Тоді на
перехрестях вулиць можна було побачити працівників цього підрозділу — регулювальників.
Але з часом і являлося все більше різних типів автоматичних світлофорів.
Потреба у відділі регулювання вуличного руху поступово відпала.
Зараз ДАІ — це багатоструктурна служба, котра , вирішує
проблеми й завдання з попередження правопорушень і аварій на дорогах країни. З
кожним роком складнішими, напруженішими стають її будні.
Співробітникам
Державтоінспекції доводиться стикатися з найрізноманітнішими людьми,
ситуаціями. Вони, можливо, як ніякі інші працівники міліції, завжди на
видноті. Від них, у сполученні з високими професійними якостям, вимагається ще
й коректність, витримка, уміння врахувати психологічні моменти.
Можна назвати багато співробітників ДАІ,
котрі пильно, з повною віддачею несуть
свою службу на дорогах нашої області.. Це державтоінспектор Вільнянського відділення ДАІ І. І. Марусенко, старший державтоінспектор Гуляйпільського відділення ДАІ І.В. Синенко, старший державтоінспектор Мелітопольського відділення ДАІ В. В. Герус, державтоінспектор Приморського відділення ДАІ І. Н. Іотов...
свою службу на дорогах нашої області.. Це державтоінспектор Вільнянського відділення ДАІ І. І. Марусенко, старший державтоінспектор Гуляйпільського відділення ДАІ І.В. Синенко, старший державтоінспектор Мелітопольського відділення ДАІ В. В. Герус, державтоінспектор Приморського відділення ДАІ І. Н. Іотов...
Хочеться особливо сказати про інспекторів
дорожньо-патрульної служби Василя
Яковича Яковенка та Сергія Денисенка. Старшина міліції Яковенко служить в ДАІ уже майже десять років. Погоні, затримання, безсонні ночі в непогоду на посту — все це було за роки служби Василя Яковича. Не було тільки нарікань від громадян і керівництва. «На дорозі повинен панувати переконаний комуніст Янованко. Свос переконання він доводить справою.
Яковича Яковенка та Сергія Денисенка. Старшина міліції Яковенко служить в ДАІ уже майже десять років. Погоні, затримання, безсонні ночі в непогоду на посту — все це було за роки служби Василя Яковича. Не було тільки нарікань від громадян і керівництва. «На дорозі повинен панувати переконаний комуніст Янованко. Свос переконання він доводить справою.
Василь Якович — секретар ради
наставників свого підрозділу. І багато часу віддає молодим, намагається
прищепити їм любов до техніки, до нелегкої, але цікавої та потрібної країні
професії інспектора ДАІ.
Третій рік служить в цьому ж
підрозділі Сергій Денисенко. Після служби в армії хлопець змінив армійський
китель з погонами старшини на міліцейську форму. Любов до автомобілів, до
порядку, прищеплена армією, привела його в Державтоінспекцію. Комуніста
Денисенка по праву вважають одним з кращих молодих інспекторів дивізіону. Він
переможець соціалістичного змагання. Закріплений за ним автомобіль завжди в
хорошому стані, завжди готовий виїхати на завдання.
Так від старших до молодших переходить естафета добрих
традицій нашої ДАІ. Так з року в рік освіченішими, підготовленішими стають її
кадри. І хоча більшає машин на дорогах, та більшає і порядку. Заслуга в цьому
— працівників. Державтоінспекції.
А. КИРБЯТЬЄВ, інспектор прес-групи політвідділу УВС
Запорізького облвиконкому.
На фото В. Ісаєнка: інспектор дорожньо
– патрульної служби Сергій Денисенка;
вірні помічники працівників ДАІ — юні інспектори руху, вони допомагають
стежити за тим, щоб школярі завжди дотримувалися Правил дорожнього руху. Із задоволенням виконують ці обов'язки учениці 7-Б класу Запорізької середньої школи № 79 Наталка Трунова і Оля Волкова.
вірні помічники працівників ДАІ — юні інспектори руху, вони допомагають
стежити за тим, щоб школярі завжди дотримувалися Правил дорожнього руху. Із задоволенням виконують ці обов'язки учениці 7-Б класу Запорізької середньої школи № 79 Наталка Трунова і Оля Волкова.
Действовали оперативно
Информация начальника РОВД подполковника В.В.Оробченко на
оперативном совещании была лаконичной.
—
Товарищи, с шестнадцатого по двадцать шестое
городе и, в частности, в Орджоникидзевском районе было совершено
несколько квартирных краж, — сказал он, — судя по всему, орудует группа со
сложившимся почерком. Что мы знаем об этих преступниках? Действуют
преимущественно днем, когда
хозяева на работе.
Возглавил
операцию заместитель начальника РОВД подполковник милиции В. Н. Постернак.
Было над чем поразмыслить старшему
оперативной группы: Орджоникидзевский
район находится в центре города, за сутки по району проходят десятки тысяч
людей, рассчитали преступники хитро. Действительно, основная масса людей на работе,
соседи не так часто днем приходят друг к другу. Надо привлечь к дежурству в
жилых кварталах добровольную народную дружину, оперативные комсомольские отряды, соответственно проинформировать общественность и ЖЭКи, разослать ориентировки
во все территориальные органы внутренних дел
области.
Продумав дальнейшие действия, Постернак собрал
членов оперативной группы, в которую, кроме
инспекторов уголовного розыска, были включены
участковые инспектора.
—
В данных условиях наше главное оружие, — сказал Постернак, —
личный сыск.
За
каждым сотрудником закрепили определенный участок. Круглосуточное дежурство
осуществляли в две смены.
...Инспектор уголовного
розыска капитан милиции Н. Д. Балакальчук смешался с пассажирами, вышедшими из
трамвая. В конце дома невозмутимо прохаживались милиционер в гражданской одежде
Петр Каминский, дружинники Владимир Крючек и Иван Иванович Сердюков. Порядок,
посты на месте, — отметил про себя Балакальчук и насторожился: Каминский
незаметно показал на бесцельно слонявшегося от дома к дому мужчину.
Интуиция
не подвела милиционера. Он вдруг увидел, как тот запустил руку в сумку
проходящего гражданина. Однако, проверка показала, что к кражам в квартирах
карманник никакого отношения не имеет.
Двое
разыскиваемых появились на пятый день. Неискушенный глаз, пожалуй, ничем не
выделил бы их среди прохожих. Они стояли у подъезда дома и курили. Однако
Балакальчук сразу обратил на них внимание: парни явно чего-то ждали, были
возбуждены, но старались скрыть это.
Первую
мысль — проверить документы — капитан милиции тут же отбросил. А если ошибка?
И он спокойно прошел мимо незнакомцев. Но через несколько минут все, кто
дежурил, уже знали приметы этих двоих и осторожно наблюдали
за ними.
Вот подозреваемые скрылись в
подъезде и вскоре вышли из
него... с пустыми руками.
«Неужели
не те?» — подумал Балакальчук, глядя вслед удаляющимся парням, — если это
воры, то они сюда обязательно вернутся. Не сегодня, так завтра. Но брать их
надо с поличным».
И
действительно эти парни через два дня снова пришли к этому подъезду и сразу же
попали в поле зрения Балакальчука, который с подполковником милиции В.
Постернаком, проверял посты.
События
развивались быстро. Оба парня вошли в дом без поклажи в руках, а вышли с
двумя чемоданами и большим свертком. Через несколько минут они были доставлены в
РОВД.
Преступниками
оказались жители города Запорожья, которые сейчас привлекаются к уголовной
ответственности.
Младший
лейтенант милиции Ю. ЗУБ.
Лейтенант милиции В. ОКСЕНЬЧУК.
г. Запорожье
Газета «Советский милиционер» от
14.11.1979 г.
Печатный
орган МВД УССР «Советский милиционер» весь свой номер № 55 от 15 мая 1977 г. в
рамках проекта «Трудовая эстафета «Служим Советскому Союзу» посвятил
запорожской милиции. Некоторые статьи и фото из этого номера предлагаю вашему
вниманию.
РИСКУЯ ЖИЗНЬЮ
После
службы в рядах Советской Армии комсомолец В. М.
Дробаха пришел в органы внутренних дел. Окончив Днепропетровскую специальную
среднюю школу милиции, стал участковым инспектором в пгт. Нововасильевка
Приазовского района. За короткий срок службы он хорошо изучил обслуживаемую
территорию, установил тесные контакты с населением, которое активно помогает
ему в борьбе с правонарушениями.
А вскоре
молодому участковому пришлось выдержать суровое испытание. Из кирпичного
завода сообщили, что неизвестным преступником угнан автомобиль ЗИЛ-130.
Дробаха сразу же мобилизовал общественность, перекрыл выезды из поселка, а
сам направился на место наиболее вероятного появления автомашины. Ждать пришлось
недолго. Из-за поворота вскоре показался угнанный ЗИЛ. По тому, как машина
ехала, сотрудник милиции определил, что водитель пьян. Был выходкой день и
переполненные пассажирами автобусы то и дело проезжали по дороге. Дробаха
хорошо понимал, что движущаяся с нарушением правил дорожного движения
автомашина может совершить
аварию. Он дал
сигнал остановиться, но водитель
лишь увеличил скорость.
Сотрудник
милиции на попутной машине начал преследовать преступника. Когда машины поравнялись,
участковый снова подал знак остановиться, но безуспешно. И так
повторялось несколько раз. Тогда лейтенант милиции принял смелое и
рискованное решение. Поравнявшись в очередной раз, он перескочил на подножку
угнанной машины, успел открыть дверцу и выдернуть ключ зажигания. Машина
остановилась. Убежать преступнику не удалось. Лейтенант Дробаха задержал его и
доставил в Приазовский
РОВД.
За
добросовестное исполнение служебного долга начальник УВД Запорожского
облисполкома наградил молодого участкового именными наручными часами. Это
первая награда комсомольца Дробахи, которую он по праву заслужил
Капитан милиции Г. ГУЖВА, руководитель корпункта
газеты «Советский милиционер» при УВД Запорожского облисполкома.
СОВЕТСКИЙ МИЛИЦИОНЕР 1—3 стр.
15 мая 1977 г.
Вровень со старшими
Основа
нашего райотдела — партбюро и комсомольская организация РОВД уделяют большое
внимание обучению молодых сотрудников, воспитанию их на революционных, боевых и
трудовых традициях советского народа и органов внутренних дел. Комитетом
комсомола, советом Ленинской комнаты проводятся читательские конференции, диспуты,
встречи личного состава с ветеранами органов внутренних дел, Героями Советского
Союза и Социалистического Труда. Так, недавно, состоялись встречи личного
состава с Героем Социалистического Труда бригадиром каменщиков треста
«Запорожгражданстрой» Г. С. Дымовым, кавалером ордена Ленина, полковником
милиции в отставке И. В. Жеребко, старым коммунистом, работавшим с Ф. Э.
Дзержинским, Г. С.
Троном.
В
коллективе уже стало традицией ко Дню Победы проводить мотопробег по местам
боевой славы работников милиции, погибших во время Великой Отечественной
войны на территории нашей области. В течение года молодые сотрудники
соревнуются за право принимать участие в этом
пробеге.
Комитет
комсомола, совет Ленинской комнаты и совет отличников для новоприбывших также
организовывают торжественное принятие Присяги, посвящение в милиционеры,
вручение форменной одежды, оружия. На торжество приглашаются ветераны труда и органов
внутренних дел, передовики службы, отличники милиции, которые дают наказ
молодежи свято следовать славным традициям советской милиции.
Всего
два года работает в уголовном розыске лейтенант милиции Николай Васильевич
Сирченко, но о нем говорят, как об одном из лучших сотрудников розыска. По итогам
социалистического соревнования за первый квартал 1977 года он признан
победителем.
Демобилизовавшись
из рядов Советской Армии, по направлению комсомола на службу в органы
внутренних дел пришел Василий Иванович Сукновский. За время работы в милиции он
зарекомендовал себя дисциплинированным, инициативным. В январе нынешнего года
младший сержант Сукновсний в свободное от службы время шел по проспекту
Ленина. Вдруг во дворе ближайшего дома раздался крик о помощи. Прибежав на место
происшествия, он увидел, как двое пьяных мужчин один с ножом, другой с бутылкой я руках угрожают
гражданину. Проявив смелость и находчивость, младший сержант обезвредил преступников.
И таких примеров решительности и мужества можно привести много.
Ныне, готовясь достойно встретить 60-летие Великой Октябрьской
социалистической революции, комсомольцы и молодежь Орджоникидзевского РОВД все
свои усилия направляют на дальнейшее улучшение оперативно-служебной деятельности.
Младший лейтенант
милиции В. ОКСЕНЧУК,
секретарь комитета
комсомола Орджоникидзевского РОВД.
КОМАНДИР - ПРИМЕР ВО
ВСЕМ
Недаром
говорят, что командирами не рождаются
— ими становятся. Не сразу стал
отличным командиром отделения старший сержант милиции Михаил Васильевич Филоненко.
В
декабре 1968 года он был принят в органы внутренних дел рядовым милиционером. С
первых дней своей службы молодой милиционер зарекомендовал себя
дисциплинированным, исполнительным. В 1973 году руководство Ленинского РОВД,
учитывая его моральные и деловые качества, назначило М. В. Филоненко командиром
отделения. Вот здесь и проявились организаторские способности молодого
командира.
Постоянной
заботой командира отделения является изучение и четкое выполнение его
подчиненными требований Устава патрульно-постовой службы. М. В. Филоненко
постоянно обращает внимание подчиненных на высокую культуру в работе, на
тактичное и внимательное отношение к гражданам и строгое соблюдение социалистической законности.
С
гордостью Михаил Васильевич называет своих лучших подчиненных, которые
недавно пришли в органы внутренних дел и зарекомендовали себя хорошими
знатоками своего дела. Это младший сержант милиции С. П. Сечен, сержант милиции
В. П. Капенус, сержант милиции В. И. Ткаченко.
Отделение,
которым командует старший сержант Филоненко, неоднократно выходило победителем
в социалистическом соревновании среди отделений подразделения.
За
отличную службу М. В. Филоненко награжден медалью «За безупречную службу» в органах
внутренних дел, у него много поощрений от руководства УВД горисполкома и облисполкома.
Готовя
достойную встречу 60-й годовщине Великого Октября и 60-летию советской милиции,
старший сержант милиции М. В. Филоненко направляет усилия своего отделения на
успешное выполнение взятых социалистических
обязательств.
Старший
сержант В. ГРАНЧЕНКО
г. Запорожье.
Штрихи к портрету
Вы, конечно, помните сельского «детектива» Анискина. Согласитесь: образ
этот — собирательный. И, наверное, поэтому жители Лозоватки, Инзовки и других
соседних сел Приморского района, посмотрев фильм «Сельский детектив», потом
утверждали, что Анискин чем-то напоминает их участкового инспектора милиции
Василия Ивановича Железкова.
...В одном из сел участка была совершена кража из магазина.
Правонарушитель разбил окно, проник внутрь и унес спиртные напитки, при этом
он порезал себе руку. В таких ситуациях возникает много вопросов. Один из них:
кто совершил преступление — местный житель или приезжий? Посоветовался участковый
инспектор со своим общественным помощником В. И. Тутовым, заместителем директора
совхоза «Вольный». В Инзовке (именно там была совершена кража) он живет более
15 лет. И, конечно же, хорошо
знает односельчан.
В последнее время в селе никого из посторонних не было. Кто же мог пойти
на преступление? Остановились на некоем К. — он частенько злоупотребляет спиртным,
долгое время живет одиноко, без семьи. Проверили. У подозреваемого оказалась
порезанной рука. Нашли также и пустую бутылку из-под «Экстры» — из той
самой партии.
К.
сознался в краже. Суд учел, что он до этого не привлекался к уголовной ответственности
и оставил его на свободе. К. возместил убытки рабкоопу совхоза «Вольный», по
постановлению народного суда уплатил штраф. С тех пор за ним ничего предосудительного не
замечали.
Нет, не каждый день старший лейтенант милиции В. Желязков раскрывает
преступления. Главное в его деятельности — предупредить их. К примеру,
преступность на его участке в прошлом гору значительно снизилась. Благодаря
чему? Прежде всего, участковый инспектор хорошо знает оперативную обстановку.
А самое главное в его работе, конечно — знание людей.
Мы
сидели рядом, обменивались мнениями. Больше говорил Василий Иванович. Нетрудно
было представить, что именно так убежденно, со знанием дела и людей он беседует
с односельчанами, со своими избирателями, которые не первый год избирают его
депутатом в
Новоалександровской сельский Совет.
У В. Железкова, кроме В. И. Тутова, еще четыре внештатные инспектора — в
каждом селе из пяти сел его участка. Активно помогают и дружинники. Участковый
инспектор тесно взаимодействует и с руководителями местных хозяйств.
Можно
было бы еще многое рассказать об участковом инспекторе Приморского РОВД
старшем лейтенанте милиции Василии Ивановиче Железнове. Но и эти штрихи к его
портрету дают представление о характере и особенностях работы сельского
участкового инспектора милиции.
Старший
лейтенант милиции В. КОСА инспектор
УУР УВД облисполкома.
Служба уголовного
розыска
Советская милиция несет
почетную и ответственную службу по охране социалистического правопорядка и
законности, зорко стоит на стриже интересов народа. На передней линии —
сотрудники уголовного розыска.
...1918
год. 5 октября. По постановлению Народного комиссариата внутренних дел для
ликвидации бандитизма и борьбы с профессиональной преступностью создан
уголовный розыск.
Рождение
запорожской милиции и уголовного розыска связано с периодом ожесточенной
борьбы с контрреволюцией и политическим
бандитизмом. Годы гражданской войны, восстановления, индустриализации и коллективизации прошли в напряженной борьбе с теми, кто не желал мириться с новыми законами молодой Республик Советов. Началась война, и лучшие из лучших ушли на фронт. Многие не вернулись с полей сражений, из фронтовых разведок и партизанских отрядов. Немало работников розыска вынуждены были очищать тыл, от диверсантов и предателей.
бандитизмом. Годы гражданской войны, восстановления, индустриализации и коллективизации прошли в напряженной борьбе с теми, кто не желал мириться с новыми законами молодой Республик Советов. Началась война, и лучшие из лучших ушли на фронт. Многие не вернулись с полей сражений, из фронтовых разведок и партизанских отрядов. Немало работников розыска вынуждены были очищать тыл, от диверсантов и предателей.
Окончилась
Великая Отечественная. В розыск вернулись немногие. Большинство розыскников
тех лет пришли и милицию по направлению партии, с одного фронта на другой, невидимый, но
не менее жестокий.
В послевоенные годы уголовный розыск
возглавлял Сергей Иванович Баженов, прошедший большую школу оперативной
работы. Его немногочисленные коллеги, в основном вчерашние
фронтовики, учились мастерству
сыска на конкретных делах и прежде всего у самого Баженова.
В
один из вечеров Сергей Иванович собрал состав отдела и сказал, что по поступившим данным главарь банды, на розыск
которого было уже потрачено немало сил, в настоящий момент находится по известному адресу. На операцию пойдут секретарь отдела Полина Кекух и сам
Баженов. И вот уже он одет в добротное
пальто, а Полина в белой косынке с красным крестом и деревянным провизорским чемоданчиком
— что ни есть самая настоящая медицинская сестра.
У подъезда
группу захвата ожидал автомобиль. Приехали, оцепили дом. В подъезд вошли
Баженов и Полина. На стук открыл хозяин. Из коридора было видно «гостя». Он
сидел за столом и было ясно, что готов к мгновенному отпору.
— «Скорую» вызывали? - спросил
«врач» Баженов.
— Нет.
— Как же не вызывали! У
нас записан ваш адрес, — не давая им опомниться, Баженов начал проклинать
хулиганов, заставляющих «скорую» бесцельно мотаться по городу, когда
вызовов множество.
Возмущаясь таким образом
и посылая угрозы, он решительно
направился в комнату, поставил перед растерявшимся бандитом чемоданчик, открыл
его, но достал оттуда не то, чего ожидал преступник. Через минуту Полина
позвала с улицы коллег Сергея Ивановича.
В
нелегких буднях уголовного розыска было все: и радостное чувство исполненного
долга, и горечь утрат товарищей. Борьба
за спокойствие в городе шла
бескомпромиссная, не знающая ни дня, ни ночи, ни, тем
более, выходных дней.
О
многом могут рассказать свидетели тех
далеких событий. И хотя изменились
условия работы, и от жесткой обороны против
волны бандитизма и профессиональной преступности наш сегодняшний уголовный розыск перешел к наступлению на
уголовно-преступный элемент,
неизменным осталось главное — каждое преступление должно быть раскрыто, а наказание неотвратимо.
Если в послевоенные годы в кадрах розыска среднее
образование было редкостью, то сегодня это люди с высшим или средним специальным
образованием. В их распоряжении богатый
опыт предшественников, достижения науки и техники, всенародная поддержка и
помощь.
Валерий
Михайлович Зотов— старший оперуполномоченный отдела уголовного розыска УВД Запорожского горисполкома Школа — армия — милиция.
Таковы этапы его биографии. Еще до армии был активным членом специализированного оперативного комсомольского отряда «Меч
и пламя». Именно там проникся чувством небезразличия, решил посвятить себя
милицейской службе.
За
четверть века существования отряд «Меч и
пламя» по путевкам горкома комсомола направил на службу в органы свыше полусотни своих лучших воспитанников.
Сегодня Валерий Зотов — командир отряда. На
его счету немало раскрытых преступлений и задержаний опасных преступников, но в ответ на
просьбу рассказать о них от него и его
коллег услышишь скорее рассказ о товарищах. И это тоже одна из черт —
скромность.
Так
я узнал о том, как бойцы ОКОда Лариса Вертелецкая и Людмила Столярова задержали
вооруженного правонарушителя, как сотрудник уголовного розыска Н. И. Солодов
задержал опасного преступника и был ранен
при этом, как сама задержала и доставила в управление вооруженного рецидивиста старший оперуполномоченный ОУР
майор милиции Анна Васильевна Ковбасюк и
о многом другом.
...Сообщение
о тяжком преступлении на берегу гребного канала
поступило в 10 утра. Оперативную группу
возглавил начальник УВД облисполкома генерал-майор
милиции Ф. Г. Руснак. Несмотря на
исключительность преступления, работа
предстояла привычная, описанная в десятках учебников, наставлениях и
инструкциях, да и новичков на месте происшествия не
было.
Начался
тщательный осмотр места, установление личностей
потерпевших, разработка версий. Десятки сотрудников уголовного
розыска получили задания. С каждой минутой в работу включались новые и новые силы. Был выходной, в квартирах
сотрудников раздавались телефонные звонки,
и приходилось откладывать семейные заботы, отказываться от воскресных планов и включаться в поиск.
Осмотр места
происшествия дал немного: след от мопеда и свежая афиша театра имени
Щорса на спектакль «Дочь прокурора».
Пришедший ненадолго в себя потерпевший показал, что нападавших было
двое, одного зовут Иваном, у них мопед и речь шла о Димитровском поселке.
Отрабатывая
версию «Афиша», сотрудники розыска установили, что один из рабочих театра
живет на Димитровском, но зовут его Владимиром и мопеда у него нет. Выяснив его образ жизни, установили, что к
нему часто заезжает товарищ на мопеде, зовут его Иваном, и они вместе ездят на
рыбалку.
Так,
через три часа активного розыска были
установлены вероятные участники преступления. Их искали, одновременно
продолжалась работа по другим версиям.
Опытные розыскники хорошо знают,
чего стоит порой вера в
непогрешимость догадки, пусть даже очевидность раскрытия равна 99 процентам.
Надо идти до конца.
У
дома подозреваемого дежурили оперативники В. Т. Шевчук, А.Л.Громов, В.И.Булавинцев и водитель розыска Коммунарского
РОВД Владимир Огарков. Вечером оба
подозреваемых вышли на Булавинцева.
На требование следовать за ним ответили вооруженным сопротивлением.
Благодаря
решительным действиям сотрудника и
подоспевшим на помощь товарищам, они
были обезоружены и доставлены в райотдел, где сознались в совершении преступления.
Каково
же было их удивление, что одним из следов, наведших розыск на них, была театральная афиша. И уж главного
было, им не понять, что дело не в афише или других следах, которые, кстати, всегда есть, а в высоком профессионализме тех,
кого с гордостью называют сотрудниками уголовного розыска.
Часто
приходится слышать от граждан вопрос: «Так уж все преступления раскрываются?». И следует перечень общеизвестных
преступлений (кстати, нередко искаженных молвой).
Нераскрываемых преступлений нет! Есть нераскрытые. Пока. Нередко проходят
годы, прежде чем преступника постигнет неминуемое разоблачение. Но оно всегда
неотвратимо.
И. РОЙ,
инспектор пресс - группы УВД облисполкома.
Отличными результатами в выполнении профессионального и гражданского долга
встречают свой праздник сотни работников органов внутренних дел области. Не
жалея сил, здоровья, а если требуется, то и жизни, они ведут беспощадную борьбу
с нарушителями социалистической законности и правопорядка, берегут наш покой.
НА
СНИМКЕ: (слева направо) победители социалистического соревнования — начальник
ОБХСС Ленинского РОВД майор милиции В. И. КРАВЕЦ.
начальник отделения ГАИ Шевченковского РОВД капитан милиции А В. ШТИН. оперуполномоченный уголовного розыска УВД Запорожского горисполкома старший лейтенант милиции С. М. ПЕРШАКОВ, старший следователь Заводского РОВД старший лейтенант милиции С. А. ЧУПРИНА, командир подразделения патрульно – постовой службы УВД Запорожского горисполкома старший сержант милиции О. Г. ВЕЛИЕВ. командир подразделения Запорожского РОВД старшина милиции В. В. ХОМУЛЯК. старший участковый инспектор Вольнянского РОВД капитан милиции Ю. Я. БАНАНОВ.
начальник отделения ГАИ Шевченковского РОВД капитан милиции А В. ШТИН. оперуполномоченный уголовного розыска УВД Запорожского горисполкома старший лейтенант милиции С. М. ПЕРШАКОВ, старший следователь Заводского РОВД старший лейтенант милиции С. А. ЧУПРИНА, командир подразделения патрульно – постовой службы УВД Запорожского горисполкома старший сержант милиции О. Г. ВЕЛИЕВ. командир подразделения Запорожского РОВД старшина милиции В. В. ХОМУЛЯК. старший участковый инспектор Вольнянского РОВД капитан милиции Ю. Я. БАНАНОВ.
Майор з карного розшуку (із творчого здобутку Степана Рев’якіна)
Вчора країна відзначила День радянської міліції. Наша
розповідь — про начальника відділення управління карного розшуку УВС Запорізького
облвиконкому Михайла Васильовича Пивоварова.
![]() |
М.Пивоваров |
Під час Олімпіади-80 капітан міліції Пивоваров знаходився у Москві. Для більшості ті дні були
святом великого спорту, а для Михайла ж - черговим відрядженням. Коли пізніше
газети видрукували списки нагороджених орденами і медалями за активну участь в
підготовці й проведенні ігор XXII Олімпіади, було в них і прізвище Михайла. Небагато
знали, що відзначено працівника міліції Червоною Зіркою за затримання державного злочинця, який хотів зіпсувати спортивне свято.
Якось Михайло разом з дружиною і донькою (Віталіка тоді
ще не було) приїхав у рідне село Каштанівку. Повечеряли, погомоніли при сивому
місяці й зорях-каганцях у дворі.
— А скажи. Мишко, людей не кривдиш!
—Та ні, батьку! А чого ви так!
—Нічого особливого... Тут по обласному радіо про тебе розповідали, як злочинців
затримуєш, у в’язниці направляєш. Коли злочинець, то йому туди й дорога, а якщо
помилишся, запідозриш чесну людину... Дивись, Мишко, та добре вимірюй...
Вимірюй... Батькове, професійне слово учителя
математики... А Михайло мріяв стати звичайним кваліфікованим електриком, щоб в
невеличкій Каштанівці ніколи не гасло в будинках світло. Ще й прагнув
оволодіти спеціальністю радіотелемайстра — без цього село вже не живе. Та
сталося по-іншому. І вже згодом, зустрівши на вулиці старого Пивоварова, люди
зацікавлено говорили:
— І хто б міг,
Василю Григоровичу, подумати, що такий спокійний хлопець стане міліціонером! Та
ще й яким! З Червоною Зіркою...
Батько пишався сином, особливо після ордена. Не
розпитував особливо, що та як було у Москві, розумів — служба. Сказав якось «Ти
бережись, Мишко... Бо такі люди є, знаєш, не дорожать іншою людиною».
З одним таким згодом Михайло зустрівся. Загримали трьох
злодіїв, які обкрадали магазини. Серед них був і дванадцятирічний Васильок — худенький,
з дівочим обличчям хлопчина, — який своєю ввічливістю і лагідною вдачею
викликав довіру. Правда, на допиті все заперечував, відмовчувався, проте у
злочинній групі йому відводилась неабияка роль: Васильок не лише перед кожною
крадіжкою за кілька днів заходив у крамницю і досконало вивчав, що тут є і чи
варто сюди приходити вночі, а й залазив при необхідності в магазин через
найменші шибки і потім викрадені гроші і коштовності виносив за пазухою.
— З ним було дуже
легко, — пояснив на допиті ватажок злодіїв Піскун, — хіба міг хтось подумати,
що в такого замухришки повна пазуха золота і грошей!
Перед Михайлом Васильовичем лежав тоді цікавий
фотознімок: стоїть Піскун, кремезний, в елегантному світлому костюмі, а до
нього кошеням горнеться Васильок і довірливо, мов кімнатна собачка, заглядає «хазяїнові» у вічі.
—Хизуєшся результатами виховання! — іронічно запитав майор міліції (йому
щойно було присвоєно чергове звання).
—Атож, — цинічно обізвався Піскун. — У нього одна мати і та — п'яниця. А я
не п'ю, не палю цигарок, порядний сім’янин. Чим не якості зразкового
вихователя! Мені він вірить, як батькові... Потрібно, щоб розколовся! Мені теж
не завадить — менше буду тягнути лямку і платити державі. Згодьтеся — і
Васильок віддасть усі побрякушки...
Пивоваров згодився, бо й справді малий був упертий, не
зізнавався, де заховав свою «долю» золотих речей.
—Зараз він у мене розколеться, як сухий горіх, — продовжував вихвалятися
Піскун і, як здалося Михайлу, аж занадто уважно обвів поглядом кабінет.
Пивоваров напівжартома та владно промовив:
—Будь ласка, руки! Вперед...
Злодій підкорився, і на його товстих, жилових .зап'ястях
зімкнулися наручники...
Зустріч старого і молодого злочинців була зворушливою:
хлопчик кинувся до названого батька і голосно заплакав. Піскун теж плакав щиро,
не притворно.
Вже, коли були записані свідчення Василька і його знову
відвели до кімнати затриманих, Пивоваров зауважив:
- Виявляється, Піскун, ти ще й великий артист.
—Це тому, що розрюмсався! Не від любові до замухришки і не
від слабкості духу, товаришу майор, а від люті лютої. На вас, на себе, на всіх…
Розкусили мене повністю... Так, я планував втекти. Все було продумано: хапаю
поперед себе Василька, прикриваюсь ним, як надійним щитом, і йду до дверей.Адже
в дитину не стріляли б. знаю…
Жаль, не вийшло...
Пивоваров слухав незворушно, лише потемніло обличчя,
машинально скуйовдив і знову поправив свою
коротку, збочену в бік зачіску.
З якими тільки типами, людськими долями не зводила
Пивоварова нелегка міліцейська робота. Якось після вдало проведеного оперативного
завдання в парку «Дубовий гай» випадково познайомився з дивною жінкою. Вона
сиділа на старій розлогій лавці під тінистою плакучою івою, ще не в літах, а
вже з посивілим волоссям, з ціпком в руках. У згаслих очах її — такий відчай,
що Михайло зупинився, не зміг пройти мимо.
— Чи можна
присісти!
Незнайомка згодно кивнула головою. Він заговорив, вона
відповідала лаконічно. «Хто ж вона! Чому в такому стані!» — думав Михайло. Але
у перший день знайомства ні щирості, ні відвертості не було. Назвалася жінка
Ніною, Ніною Горяєвою.
Кілька разів, начебто випадково, зустрічався ще з Ніною.
Вже знав від самої Горяєвої, від досвідчених колег-оперативників про невеселе
її минуле. Наприкінці п'ятдесятих років випускниця школи Ніна Горяєва
вважалася обдарованою поетесою, її вірші друкувалися в газетах. Дівчину запрошували
на всілякі зустрічі, вечоринки. Нова «зірка» поезії все частіше блищала поміж
байдикуючих на «стометрівці» біля драматичного театру, нерідко її затримували в
підозрілих компаніях. Пройшли роки, але жінка так і не зуміла порвати з «красивим»
життям. І ось — пізнє каяття, усвідомлення даремно втраченої молодості.
Пивоваров розумів, що їй, самотній, втомленій, треба
допомогти. Але як!
— А в мене був
син, — з гіркотою сказала якось Горяєва,
— безбатченко, правда, але ж був.
...Він знав про це, недаремно ж спілкувався з
колегами-пенсіонерами. Один з них розповів, що народила Ніна сина, але невдовзі
таємно залишила його в людному місці, щоб не заважав «вільно і красиво жити».
І ось через багато років у безпутної прокинулись
материнські почуття і каяття, яке мало не привело її до мотузки.
— Навіщо даремно
жити! Краще вже зашморг...Так і вирішила... Але згадала перед смертю сина... Може,
живий він! Мені б тільки глянути на нього здалеку.
Михайло подивився на бліду, із заплаканими очима жінку.
—Не знаю, чи вдасться... Але прагнутиму щось дізнатися. Це буде не сьогодні
й ке завтра, бо в мене ж робота...
—Я чекатиму вас тут, Михайле Васильовичу, щодня чекатиму зранку й до глибокої
ночі.
Часу у нього насправді було замало, але не міг Михайло
відступитися, кинути людину на призволяще. Не кинув
же свого «хрещеного» Василька, відірвав від Піскуна і від неволі
захистив. Тепер хлопчина навчається в школі, кажуть, здібний, особливо до
фізики й хімії.
Якраз у ті дні його терміново послали у відрядження до Василівки,
де в районному універмазі трапилась крадіжка. Злочинець чи злочинці (ох і
«потуплювались», поки встановили скільки
їх було) в універмаг пробралися через вікно знайшли запасні ключі, відчинили
сейф і коштовності на двісті з лишком тисяч карбованців. Велика, серйозна
крадіжка: до Василівки приїхали
експерти, слідчі з Києва і Москви- полковники, генерали... Працювала численна
оперативна група під керівництвом
досвідченого оперативника полковника міліції Миколи Тищенка. А бажаних
результатів довго не було. З'явився
якийсь просвіт і знову – затемнення на тижні і місяці. Перепадало тоді Пивоварову
і його колезі Володимиру Дорофеєву від
керівництва. У такі хвилини майор Дорофеєв гарячкував, палко сперечався.
Михайло ж лишався не зворушливим, лише червонів, мов школяр після двійки і винно
усміхався.
Та лише Дорофеєв знав, скільки коштує зовнішня
холоднокровність другові. Вже пізно вночі прийшовши в готель, вони мертво
падали на ліжка, без слів, інколи навіть не роздягнувшись
—В мене є ідея. Вже кілька дні міркую
над нею, — сказав якось Пивоваров. – Може покличемо Котькорло! Обговоримо її втрьох, а потім бай-бай…
Анатолій Григорович Котькорло - старший
слідчий. Дорофеєв знав, що Пивоваров шанував кмітливість Анатолія, вважав його хорошим слідчим і оперативником. Справді, рідко найдеш
такого універсала.
Дорофеєв постукав у стінку, гукнув:
—Анатолій! Не спиш! Ходи-но сюди.
Тієї ночі в готелі народилася ще одна, здається, сьома чи восьма за рахунком версія
Тієї ночі в готелі народилася ще одна, здається, сьома чи восьма за рахунком версія
Незабаром вона стала основною і
вирішальною. Минуло ще кілька місяців, і полковник міліції Тищенко в урочистій
обстановці вручав нагороди тим, хто відзначився при розкритті крадіжки. Серед
них і Михайло Васильович Пивоваров.
Важко було у ті «василівські»
дні. Та коли викроювалась вільна година, він телефонував по всіляких адресах,
розпитував, наводив довідки. Бо знав, що там, в «Дубовому гаю», на старій лавці
його чекає нещасна жінка. Нарешті Пивоваров ступив на стежку, яку так довго
шукав. Повернувшись з відрядження, прийшов до колишнього працівника міліції,
який глибокої осені 1960 року знайшов на вулиці дитину. Всі обставини
свідчили, що то була дитина, кинута
Горяєвою.
—Де ж ви поділи хлопчика! Кому
віддали!
—Звісно, в будинок грудної
дитини. І прізвище йому дав...
—А далі! Далі що!
—Порадився з жінкою й забрали ми
хлопчика з дитячого будинку... Виростили, вивчили. Хірургом став.
Хтось почав відчиняти ключем двері. Певно, він... Так, він.
В коридорі стояв високий, у
вельветовому, модно пошитому костюмі молодий чоловік.
Потім була
зустріч з Горяєвою.
—Я знайшов вашого сина...
Горяева здригнулася, зблідла, підвелася:
—Це правда?
—Так. І можу його вам показати.
В жінки затремтіли руки, губи,
зволожились очі.
—Я можу його вам показати лише
при одній умові.
—Говоріть.
—Щоб ви ніколи і ні за яких
обставин не признавалися йому, хто ви насправді.
—У нього є мати!
—Звичайно... і батько теж,
шановані в місті люди. Він не знає, що вони йому — не рідні. Ви мене
розумієте!
—Авжеж... Чим вам віддячити!
Підійдіть, я поцілую вас, як сина, як рідного.
...Тепер часто біля однієї з
лікарень міста Запоріжжя можна побачити з видимими рисами минулої краси
жінку, що сидить на лаві з чорною палицею в руках і пильнує за всіма чоловіками
в білих халатах. Вона виглядає сина і, коли його побачить, незворушно дивиться
йому вслід.
А в майора міліції Михайла
Васильовича Пивоварова нові справи, нові турботи. Які не скінчаться ніколи.
С. РЕВ'ЯКІН. Газета «Комсомолець Запоріжжя» №135 від 1986 року
Естафета - в надійних руках
Після звільнення Запорізької області від німецько-фашистських загарбників в міста і райони повертались працівники міліції. Оперативні групи у складі 3—5 чоловік на чолі з начальниками міліції одразу ж вживали заходи для охорони порядку, викривали і затримували зрадників Батьківщини.
ВСЕГДА В СТРОЮ
![]() |
1956 р. Начальник УВС С.М.Козаков особисто перевіряє готовність міліції перед демонстрацією трудящихся з нагоди 7-го листопада |
Після звільнення Запорізької області від німецько-фашистських загарбників в міста і райони повертались працівники міліції. Оперативні групи у складі 3—5 чоловік на чолі з начальниками міліції одразу ж вживали заходи для охорони порядку, викривали і затримували зрадників Батьківщини.
Трудящі міст і районів радо зустрічали працівників міліції, подавали їм
необхідну допомогу в збереженні народного добра.
Ніколи не забути, як зустрічали трудящі м. Пологи оперативну групу. Жителі
міста цілували наших працівників, обіймали начальника міліції Григорія
Васильовича Алтухова, бо вірили, що з міліцією повернулась
законність,
повернулась рідна Радянська влада.
Оперативна
група міліції м. Оріхова почала свою роботу тоді, коли частина його була ще
зайнята ворогом і тривали жорстокі бої.
Те ж саме було і в Мелітополі, де міліція (начальник міськвідділу т. Реутов)
вже проводила певну роботу, хоч на вулицях міста ще билися з фашистськими недобитками.
В
ніч з 13 на 14 жовтня 1943 р. доблесні частини Радянської Армії звільнили
Запоріжжя. 40 працівників міліції. які прибули у місто, приступи до роботи. Треба було забезпечити порядок,
очистити місто від німецьких агентів, поліцаїв та інших зрадників, гасити пожежі.
Виконання
цих та багатьох інших завдань ускладнювалось тим, що правий берег був зайнятий
ворогом, з Хортиці фашисти
прострілювали місто, здійснювали нальоти авіація.
Тому вдень працівники міліції займались «своїми» справами, а вночі виходили
на відведені для них рубежі, несли бойову охорону міста разом з бійцями Радянської
Армії.
Командування
фронту звернулось з проханням виділити групу провідників із працівників
міліції, які добре знають підступи до Дніпрогесу, для участі при форсуванні
Дніпра. Вони повинні були вказати шлях до
Дніпрогесу з метою попередження знищення її вибухівкою, яку заклали
фашисти.
Для цієї мети було виділено трьох товаришів — заступника начальника
обласного управління міліції Миколу Степановича Райченка, начальника 3-го відділення
міліції Пономаренка і оперуповноваженого розшуку Красовського. Ці товариші з
честю виконали бойове завдання командування фронту. Вони повернулись з
завдання з простріляними шинелями і сяючими на грудях бойовими орденами,
якими нагородила їх Батьківщина за цей подвиг.
У
ті роки в міліції працювало багато жінок. Вони несли постову службу,
регулювали вуличним рухом. І понині працює в міліції регулювальником Марія
Михайлівна Лазарева, товариш Яковлєва та багато інших жінок.
Згодом
приступили до роботи заступник начальника відділу розшуку І. П. Коптєв, начальник
відділення розшуку К. С. Деменко,
учасник оборони міста-героя
Севастополя Г.М.Махонін.
Але
не обійшлось у нас без втрат, багато хто з працівників міліції віддав своє
життя за рідну Батьківщину. Вічною славою вкрили себе дільничний т.Довгас, начальник водного відділення міліції П. А. Фокін,
начальник оперпункту А. Г. Ладиженський, оперуповноважений т. Яблучний, які
смертю хоробрих полягли в боях з німецько-фашистськими загарбниками.
Міліція
з честю виконувала свої обов'язки. В 1945 році велику групу наших товаришів
було нагороджено орденами і медалями
Радянського Союзу.
В
Запоріжжі після гітлерівців залишилось багато кримінальних злочинців. З ними
повела рішучу боротьбу міліція. Особливо відзначився на цій роботі начальник
розшуку С. І. Баженов.
Серед
білого дня в будинок, де переховувався грабіжник, зайшло двоє — чоловік і
жінка.. Біля будинку стояла автомашина «швидкої допомоги».
Жінка була одягнена в
пальто, під ним — білий халат, в руках невеличкий саквояж, з яким лікарі їздять до хворих.
Чоловік зняв шляпу, швидко підійшов до ліжка, на якому лежав злочинець,
запитав:
—
Хто тут хворий, навіщо викликали «швидку допомогу»?
Дбайливий
тон «доктора», спокійна поведінка «медсестри» не викликали жодної підозри у
злочинця. Здоровило вже думав «розіграти» їх, але не встиг — несподіваний
прийом, і він був прикутий до ліжка. Тим часом «медсестра» вихопила з-під подушки
пістолет. На допомогу прийшов оперуповноважений Котов, який вилучив у бандита
ще один екземпляр зброї.
«Медичною
сестрою» була Ольга Дмитрівна Біла, яка й тепер працює в міліції, роль
«доктора» напрочуд добре зіграв С. І. Баженов. Працівники міліції Запоріжжя
надовго збережуть пам'ять про нього. В розквіті сил помер Сергій Іванович у
Житомирі, пройшовши шлях від міліціонера до полковника.
Героїчні
традиції міліції живуть в ділах сучасників, які, немов естафету, прийняли
славне минуле міліції, новими успіхами в службі пишуть історію міліції.
Естафету
передано у вірні, надійні руки. Міліціонер Жовтневого райвідділу т. Романек
вночі вступив в єдиноборство з бандитом і переміг його. Міліціонер Штепа
врятував чотирьох дітей, які опинились на крижині, що відірвалась від берега.
Багато є й інших прикладів, коли молоді працівники міліції проявляють
мужність і героїзм в боротьбі з пережитками минулого.
Сьогодні,
в День радянської міліції, від усього серця хочеться сказати велике спасибі
рідній Комуністичній партії, Радянському уряду, великому другу міліції Микиті
Сергійовичу Хрущову за постійне піклування про міліцію — ровесницю Великого
Жовтня.
С.
КАЗАКОВ, комісар міліції 3-го рангу у відставці. м. Запоріжжя.
«РАДЯНСЬКИЙ МІЛІЦІОНЕР» 5 стор.
10 листопада 1962 р.
ВСЕГДА В СТРОЮ
С утра Сергею
Михайловичу не здоровилось. Давали себя знать старые болячки. «Видать, на
непогоду», — заключил он.
— А ты приляг, —
посоветовала жена, — укройся потеплее, оно и пройдет.
— Ты как будто мои
мысли читаешь, — засмеялся Сергей Михайлович.
«Куда мне,
пенсионеру, спешить, — уже про себя рассуждал он. — Так и быть, отлежусь.
Вот только отвечу не телефонный звонок».
Жена не отходит, прислушивается. Лишь
головой покачивает, глядя на мужа, который бойко отвечает в трубку: «Обязательно
приду», «Нет, машину присылать не надо, сам доберусь, ждите».
— Так вот, родимая, готовь костюм,
да поновей, — выпалил Сергей Михайлович, и лицо его озарилось улыбкой.
—Иду на встречу с отличниками милиции, а это
ребята, сама
знаешь, грамотные, деловые.
знаешь, грамотные, деловые.
Через полчаса
ветеран МВД С. М. Казаков уже шагал по улицам города. Настроение улучшилось,
даже погода стала казаться не такой хмурой. Его ждут молодые милиционеры, он
нужен людям. От этого и хворь как рукой сняло. | О чем же потолковать с ребятами?
Повести речь о прошлом? Уже слыхали. О дисциплине? И без него им говорят об
этом. Трудно сказать, какую тему для разговора он выбрал бы тогда, если б не
случай.
На перекрестке
мимо Сергея Михайловича на мотоцикле промчался сержант милиции. На заднем
сидении — "девушка с пышными волосами. Рядом, обращаясь к товарищу,
заговорил молодой человек:
— Смотри, Петя, им
все можно. А проедь наш брат без шлема, сразу дырку в талоне получишь.
— Постой, —
промелькнула мысль у ветерана. — А ведь он прав! Совершенно прав! На каком
основании сержант допускает нарушения правил движения, да еще на центральной
улице?
Казаков зашагал
быстрее, стал сосредоточеннее. Теперь он знал, о чем надо говорить. И когда ему
предоставили слово, он начел с вопроса:
— А знаете ли вы, ребята,
что такое скромность?
что такое скромность?
После слета
отличников милиции С. М. Казаков попадает в окружение стражей правопорядка.
Он—генерал-майор милиции в отставке, они—рядовые милиционеры, но разговор
идет на равных.
Вопросы сыплются
один за другим. Милиционеры интересуются многим:
— Как вы отмечали
первый послевоенный праздник милиции?
— Было это 30 лет
назад, — воодушевляется Сергей Михайлович. — Личный состав Запорожского
гарнизона собрался вечером 10 ноября в полуразрушенном цехе моторостроительного
завода. Трудящихся пришло на наше собрание столько, что мы и не ожидали. Мне
тогда довелось выступить с докладом. После официальной части не было ни
поощрений, ни концерта, но у всех нас радостно было на душе. Мы снова в своем
родном городе.
Он
работает много и упорно. Начинается уборка хлебов — и Казаков выезжает с радиорепортером
в Ореховский район, говорит с партийными
работниками, сотрудниками милиции, дружинниками, интересуется, как они подготовились к сохранению урожая и готовит об этом передачу. Затем его видят в Мелитопольском, Токмакском, Васильевском районах. Он не упустит случая выступить с критическими замечаниями по областному радио, если замечает упущения в охране правопорядка. — Уже десять лет С. М. Казаков — общественный редактор радиожурнала «Дружинник». А по вечерам сам принимает участие в охране правопорядка — он член штаба ДНД г. Запорожья.
работниками, сотрудниками милиции, дружинниками, интересуется, как они подготовились к сохранению урожая и готовит об этом передачу. Затем его видят в Мелитопольском, Токмакском, Васильевском районах. Он не упустит случая выступить с критическими замечаниями по областному радио, если замечает упущения в охране правопорядка. — Уже десять лет С. М. Казаков — общественный редактор радиожурнала «Дружинник». А по вечерам сам принимает участие в охране правопорядка — он член штаба ДНД г. Запорожья.
Долг коммуниста
требует от него быть до конца полезным людям. За 12 лет в запасе — более 20
поощрений: от министра внутренних дел УССР, Запорожского горисполкома,
начальника УВД и
т. д.
Есть у Сергея
Михайловича одно увлечение: пишет стихи. Конечно, для себя. В одном из них —
«Мечты запасника» — читаем:
Поверьте,
в запасе жить
сложно,
Желаний
своих не уймешь,
«В
запасе» считать себя
можно,
От
жизни в запас не
уйдешь.
Своими делами
коммунист с 47-летним партийным стажем, кавалер ордена Ленина С. М. Казаков
доказывает, что он и сейчас в строю.
Г. ГУЖВА, старший
инструктор отдела политико-воспитательной работы УВД облисполкома.
НА СНИМКЕ:
бывший начальник УВД облисполкома С. М. Казаков (первый слева) беседует с
отличниками милиции, участковыми инспекторами Орджоникидзевского РОВД В. И.
Закарлюкой, Ленинского РОВД И. А. Тищенко и
Жовтневого РОВД В. П. Багаури.
Фото В.
Притынина.
Когда
этот материал был подготовлен к печати, из Киева пришло сообщение, что С. М.
Казаков награжден нагрудным знаком «Отличник милиции»
Досвіду,
кажуть, не купиш. І в роботі працівника міліції він набувається нелегко — ціною безсонних ночей, ризику,
а то й життя. Ним тільки щедро й безкорисливо може поділитися старший колега, ветеран органів внутрішніх справ, який
«пройшов через усе» — як ось
генерал-майор міліції Сергій Михайлович
КАЗАКОВ. Днями він зустрівся з групою молодих працівників УВС Сергій Михайлович — голова ради ветеранів УВС облвиконкому, член обласної ради ветеранів війни
і праці. НА ЗНІМКУ: момент зустрічі.
Фото О. Красовського
Спасибо! Хорошие статьи, про настоящих героев!
ОтветитьУдалитьЭтот комментарий был удален администратором блога.
ОтветитьУдалить