Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

суббота, 7 января 2012 г.

Служіння державі


Саме життя перевіряє людину на здатність бути готовою до того, аби робити його кращим, багатшим, комфортнішим і для себе і для оточуючих. Це, якщо мається на увазі не тільки набуття особистістю знань, причетність її до культурних цінностей. А й перенесення надбання на свідомість того, хто поруч.


            Згадуючи юнацькі роки, свою Семенівку, що на Пологівщині, Іван Якович не без гордості підкреслює, що батьки його свій життєвий досвід, мудрість, знання і вміння рядових колгоспних трударів з дитинства прищеплювали синові.
            Здавалося б, не з такого вже й потужного джерела народжувався той наполеглевий струмок, що пробивався, що пробивався, заявляючи про себе. Закінчивши курси трактористів і комбайнерів, пішов юнак стежкою батьків. З неабияким відчуттям вдоволення сідав за валежі трактора.

            - Час був тоді такий: виховання в людині патриотизму, любові до держави, прагнення захистити її було приоритетним. Комсомол, партія цим займалися. Молодь охоче йшла служити до арміі. Зараз цього непомітно. Я ж пройшов добру виховну школу – ділиться роздумами Іван Якович.
            Доля на все життя визначила нелегкий шлях колгоспного тракториста і комбайнера. Не позбавлений був Іван Потоцький того притаманного багатьом почуття патриотизму – охоче пішов у військові. У свої вісімнадцять став курсантом Ставропольского воєннопіхотного училища.
            ... Запам’ятався 1942-й. Під час занять в училищі над містом зявилися фашистські бомбардувальники. Одна з бомб влучила в приміщення училища, зруйнувала його. Близько 800 курсантів, нашвидкоруч схопивши шинелеві  скатки, за тривогою швидко шикувалися, на невизначений час перервавши навчання і покидаючи Ставрополь, щоб ставши солдатами діючої армії, йти на Моздок (Північний Кавказ) для з’єднання з армійськими частинами.
-Я потрапив до винщувального противотанкового батальйону, розповідає Іван Якович. – З боєприпасів були пляшки із запалювальною сумішшю...Важко було. З серпня сорок другого брав участь в обороні Кавказу аж до тих пір, поки стали гнати ворога. Особливо після Сталінграда ініціатива переходила до нашої  армії. У сорок третьому році розпочалося визволення Північного Кавказу, було багато втрат і з боку наших військ, а далі був шлях в Україну.
Всякого траплялося на фронтових дорогах.  Пригадує полковник І.Я.Потоцький епізод, коли було підготовлено і проведено відволікаючий водний десант до Криму з метою відтягнути німецькі частини, щоб об’єднатися основним силам наших військ для проведення накреслених операцій. У підготовці та висадженні того десанту безпосередньо брав участь й Іван Якович. Та війна є війна. Тисячі полягли, щоб вистояти іншим, як і тисячі полягли при штурмі Сапун-Гори, назва якої значиться в бойовій біографії офицера Потоцького.     
У Дні Перемоги поряд з баготьма іншими нагородами полковник одягає особливу для нього – орден Слави ІІІ ступеня. А одержав його за підбитий танк.
Так склалося, що Іванові Яковичу довелося пройти і нелегкими шляхами контррозвідника.  І старший слідчий в управлінні контррозвідки в групі військ у Німеччині (час того вимагав), робота у відділі дізнання компетентного органу, і слідчого, ще і...  та і...
А отже і не дивно, що І.Я.Потоцькому зустрічатися з багатьма фахівцями. Як тепло він відгукується про тих, хто щирий серцем, хто в житті його – добрий товариш, порадник, друг, кому він сам – висока людяність.
- Мені поталанило в житті на людей, - говорить полковник Потоцький. – Я пишаюсь тим, що наша школа слідчих, школа людей честі, високої моральності, уособлює в собі такі імена, як Микола Валер’янович Тищенко, Василь Юхимович Прудивус, Олексій Васильович Путій, Григорій Олексійович Душейко, Олександр Володимирович Поляк, Юрій Миколайович Мурзін, Юрій Лентійович Титаренко, Анатолій Миколайович Потапенко, Леонард Михайлович Колодін.
Добре знаю генерал-майора міліції, кандидата юридичних наук доцента Сергія Миколайовича Алфьорова. І як доречно, що він очолює Запорізький юридичний інститут, який вже більше десятиріччя годує надійних фахівців, що жива і розвивається вітчизняна школа слідства. Це Сергій Миколайович свого часу вручив мені нагороду за активну участь у правому вихованні особового складу, коли очолював обласне управління внутрішніх справ.
60 років великій Перемозі. Солдат – трудівник фронту, робітник тилу, що працював для потреб фронту, металург, хлібороб, правоохоронець відстояли мир на нашій землі. Серед тих, хто завщди був на відповідальному і почесному посту, на посту служіння нашому народові, хто і сьогодні в колі людей, - полковник (і для нас  - не запасу) Іван Якович Потоцький.

В.Мурзін, Ж Кучмій

№ 02 (07) від 09.05.2005 р.  Газета Запорізького юридичного інституту МВС України «Закон і право»


Комментариев нет:

Отправить комментарий