Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

среда, 15 апреля 2015 г.

Карний розшук



Фото из личного архива ветерана уголовного розыска Солодова Н.И.

1985 г. Личный состав отдела уголовного розыска УВД г.Запорожья (слева направо) Лунев В.М., Буров В.А., Старостин Н.В., Першаков С.М., Федотюк П.К. (начальник ОУР), Мишаков А.А., Семиволос Н.К.( заместитель начальника УВД г.Запорожья по оперработе), Сирченко Н.В., Зотов В.М., Савчук В.А., Мирошниченко  В.П., Пидставка, Закарлюка В.И.

1985 г. Личный состав отдела уголовного розыска УВД г.Запорожья

1985 г. День Победы (слева направо) Якушев А., Вахненко В.Н., Солодов Н.И.,Сербин Н.Н., Зотов В.М.




          2 березня 1917 року, зразу після Лютневої революції в Росії, був створений у Петрограді Тимчасовий уряд, який 10 березня скасував поліцію і замінив її “народной милицией с выборным начальством, подчиненным органам местного самоуправления”.
            Цього ж дня, по телеграмі з Петрограду, була розформована в Олександрівську (нині м. Запоріжжя) поліція, і жандармерія та створено Управління повітової та міської міліції.
            У вересні 1917 року начальником цього управління став Микола
Якович Васильєв, який 20 жовтня 1917 року в листі до Олександрівської міської управи пише про необхідність негайно створити в місті і повіті підрозділи карного розшуку, розробив його штати та вказав для них високі посадові оклади, вказавши, що на принципово новий підрозділ міліції покладається величезна відповідальність за попередження злочинів і розшук кримінальних злочинців.     Чи був такий підрозділ міліції створений у жовтні 1917 року в Олександрівську, не встановлено. В усякому випадку, усі підготовчі роботи до його створення були проведені особисто начальником Управління повітової та міської народної міліції М.Я.Васильєвим.
            А тим часом 25 жовтня (9листопада) 1917 року в Росії більшовики шляхом перевороту захопили владу. Їхній бунт перекинувся і на Україну. Невдовзі розпочалася громадянська війна, яка змела народну міліцію і натомість на захоплених більшовиками територіях почала створювати робітничо-селянську міліцію.
            В Олександрівську (повіт ще був у руках то “білих” то армії Махна) почала організовуватися ця міліція лише у листопаді 1920 року під керівництвом Михайла Володимировича Гібера (його прислали з Харкова – Управління міліції  УКР . Він і став  першим начальником Олександрівської губернської робітничо-селянської міліції.
            З його допомогою 10 грудня 1920 року був створений губернський карний розшук. Його склад був таким:
-          командний склад – 4 особи;
-          співробітників – 25 осіб;
-          міліціонерів – 8 осіб;
-          канцеляристів – 11 осіб;
-          господарча команда – 10 осіб;
            Першим начальником Олександрівського Губрозшуку був Заксен-Трейтер (Заксин – Третер) Андрій Андрійович, 1896 року народження, німець, народився в м. Оріхові того ж району Запорізької області, малограмотний.
            У нього були заступниками : - Дорокін Йосип Антонович, народився 1896 року у м. Запоріжжі, росіянин;
-          Бабич Михайло Семенович;
-          Іжевський Леонід Йосипович.
            З 28 липня 1921 року начальником Запорізького губерноського карного розшуку став Семенов Андрій Олексійович, народився 8 жовтня1896 року у    м. Запоріжжя, росіянин.
            З 17 листопада 1921 року був призначений начальником Запорізького губернського карного розшуку Пересипко Микола Костянтинович, народився   6 грудня 1903 року, українець.
            Начальником загальностройового та кримінального (карного) відділів Запорізької губернсько-міської міліції у грудні 1921 – березні 1922 років був колишній секретар Олександрівської повітової поліції Лахтунов Павло Улянович, 1885 року народження, українець, народився у м. Токмаку того ж району Запорізької області. За рішенням “трійки”  УНКВС по Дніпропетровській області, розстріляний 20 травня 1938 року в м. Запоріжжі “за контрреволюційну агітацію і службу в поліції”.
            В Олександрівському карному розшуку 1920-1922 р.р. “майже повністю відсутні досвідчені у справі розшуку особи… Робота в повітах проводиться за власною ініціативою тих, хто керує повітовими кримінальними відділами. Губ розшук не має технічних працівників” (затвердженням заступника начальника (він же секретар) Губ розшуку Дорокіна Й.А.) Майже всі співробітники розшуку були малограмотними (домашня освіта, в тому числі у Заксен-Третера), а то й зовсім неписьменними.
            За березень 1921 року Олександрівським губернським карним розшуком було розслідувано і передано за підсудністю: крадіжок різних – 22, справ незаконного відкриття винокурень – 3; злочинів за посадою – 3; шантажу – 1; присвоєння чужої власності – 5; збройних грабунків – 1; спекуляції – 8; дезертирств – 1; незаконного забою худоби – 1; незаконного приховування речей – 36; бандитизму – 2 випадки.
            Штат повітного карного розшуку у 1921 – 1922 р.р. був таким (Велико-токмацький): агентів 1-го розряду –10 чол., агентів 2-го розряду – 9 осіб, агентів 3-го розряду – 15 чоловік, міліціонерів – 9 осіб, допоміжних співробітників – 9 осіб;. Канцелярських співробітників – 9 осіб; заврайвідділами – 3 чоловіки.
            З червня 1921 року при Олександрівському міському управлінні міліції був створений як самостійна службова одиниця міський кримінально-розшуковий відділ. При кожному з трьох районів губернського міста були організовані кримінально-розшукові відділення. З цього часу (з 3 червня 1921 р.) при кожному районі Олександрівської міської міліції були також засновані арештно-слідчі полки, які тісно співробітничали з карним розшуком.
(Доза. Ф.Р. – 641. – Оп.1 – Спр. 10 – Арк. 54, 73, 79).
            Аналітичні кримінально-розшукові відділення у червні 1921 року були створені по всіх повітових міліціях Олександрівської губернії.
            Відомі керівники цих підрозділів у 1920 –1922р.р.:
-          Кузьмінов (ім”я по-батькові не встановлені) – завідуючий (начальник) карного розшуку 1-го району міліції м. Олександрівськ у 1920-1921 р.р.
-          Садоф”єв Василь Володимирович – завідуючий 2-го району кримінального розшуку Олександрівської міської міліції;
-          Кириченко Степан Никифорович – завідуючий карного розшуку 1-го району Запорізької міської міліції у червні 1921р.;
-          Кучугурний Макар Спиридонович – начальник Запорізького міського карного розшуку у червні 1921 р.;
-          Оскер Ананій Борисович – помічник начальника Запорізького міського карного розшуку у червні 1921 р.;
-          Овсяник Захай Семенович – завідуючий карного розшуку 2-го району Запорізької міської міліції у червні 1921 р.;
-          Серебров Абрам Борисович – завідуючий секретним оперативним бюро карного розшуку Запорізької міської мілції у червні 1921 р.;
            До складу карного розшуку у 1921 –1922р.р. входило й таємно-оперативне відділення. Його штат був таким: завідувач, секретар бюро, діловод, переписувач, уповноважені групи – 3 чол. та секретні співробітники (сексоти) – 9 осіб.
            Крім цього, були агенти (не секретні співробітники) карного розшуку. Вони розподілялися за своїми здібностями на три розрядми. Найвищий розряд був перший. У міський районах міліції до штату карного розшуку у 1921 – 1922р.р. входили: завідуючий кримінально-розшукового столу (відділення), агенти 1-го розряду – 3 чол., агенти 2-го розряду – 4 чол., агенти 3-го розряду – 3 чол.
            Для карного розшуку Запорізької окружної мілції (Запорізька губернія була ліквідована 1 грудня 1922 року і її територія включена до складу Катеринославської губернії, розбитої на округи) найважчі дні розпочалися з 1927 року, коли розпочалося будівництво Дніпровської гідроелектростанції. Сюди з’їхалися тисячі пролетарів, які пиячили, організовували “московські” кулачні бої, хуліганили, галасували, мітингували, займалися крадіжками, грабунками, розбоями. 4 квітня 1927 року на папері було створене Управління мілції та розшуку, на чолі якого став виходець з Росії Корнєєв Леонід Костянтинович. До цього управління, крім інших, входили також один інспектор карного розшуку, один агент, дактилоскоп та фотограф, на яких лежав безпосередній обов’язок реєструвати та розкривати кримінальні злочини, що траплялися на Дніпробуді. Звичайно, зі своїми обов’язками вони не справлялися, а тому їм часто допомагали співробітники карного розшуку Запорізького та Мелітопольського округів, де розселилися будівельники.
            В той же час у самих районах міліції займатися, як слід, розкриттям злочинів не було кому. В кожній рай міліції був лише один агент карного розшуку. Від нього вимагалося мати кількох таємних інформаторів (чим їх більше, тим краще).
По селах чи сільрадах збиралось чимало, скажемо,  з десяток то агент району мав право підбирати собі помічника з цивільних, який би міг зустрічатися з інформаторами відповідного села чи кількох сіл, одержувати від них і належним чином заповнювати наявну інформацію (донесення) і давати чергове завдання. Але і агент карного розшуку мав періодично зустрічатися з усіма інформаторами. Звісно, аби керувати такою розголошеною мережею інформаторів, сам агент повинен бути професіоналом високого класу. Так якраз професіоналів оперативної роботи бракувало в Олександрівському, Мелітопольському та Бердянському окружних карних розшуках.
Цього часу (у 1927 – 1929 р.р.) відомо, що працівниками карного розшуку були:
-                 Холодников Семен Омельянович – завідуючий (начальник) карного розшуку Запорізької міської міліції;
-                 Боїтасов Іван Павлович – інспектор карного розшуку Запорізької міської міліції;
-                 Верпоновський (ім’я невідоме) Іванович – інспектор карного розшуку Запорізької міської міліції;
-                 Бучар Петро Олексійович – агент карного розшуку Запорізької міської міліції;
-                 Сачук Степан Михайлович – агент карного розшуку Запорізької міської міліції;
-                 Сокирянський Олександр Захарович – завідуючий столом карного розшуку Запорізької міської міліції;
-                 Хрипунов Іван Васильович – завідуючий реєстраційним бюро карного розшуку Запорізької міської міліції.
Настав 1930-й рік – рік масової насильницької колективізації сільського господарства і висилки хазяїв-куркулів за межі сіл та України, здебільшого до Сибіру.
У цих акціях найактивнішу участь брала міліція Олександрівського, Мелітопольського та Бердянського повітів і серед неї – співробітники карного розшуку (за вказівкою ДПУ УРСР), які, як правило, порушували проти куркулів кримінальні справи і вели по них дослідування. Усі чи майже усі такі справи (на ворогів народу) працівники карного розшуку під керівництвом співробітників ДПУ фальсифікували. Пік фальсифікації політичних справ припав на 1937-й рік.
10 січня 1939 року була створена Запорізька область, до якої увійшло 20 районів. Відповідно стільки же стало сільських районних відділень міліції, у кожному з них було по одному – два, у відділеннях міліції м. Запоріжжя по два – три працівника карного розшуку. Така кількість співробітників цих підрозділів у Запорізькій області залишилась аж до 60-х років 20 століття.
Коли розпочалась Велика Вітчизняна війна і з наближенням фашистів до меж області та міста Запоріжжя, працівники міліції, в тому числі карного розшуку, організували окремі загони і були в передових ешелонах захисників міста, деякі з них  (наприклад старший оперуповноважений карного розшуку 3-го Запорізького міського відділення міліції Архип Пономаренко) на початку 1941 року разом з вояками Червоної армії потрапив у німецький полон, але зміг через кілько днів втекти.
Як тільки частина Запорізької області у вересні 1943 року була звільнена від окупантів, зразу було створено Управління міліції УНКВС області, в в його складі відділення карного розшуку, яке очолив досвідчений співробітник карного розшуку Баженов Сергій Іванович. На цій посаді його 28 лютого 1947 року замінив також професійний оперативник Бочатенко Іван Васильович і керував цим обласним відділенням до 12 січня 1951 року.
Якраз на долю цих двох керівників обласним карним розшуком випала дуже складна місія: Баженов у важких умовах ще не закінченої війни і зразу в післявоєнні два роки з нуля організовував в області усі підрозділи карного розшуку і негайно і негайно проводив рішучу боротьбу зі злочинним елементом, а другий – Богатенко, підхопивши у першого цю важку ношу оперативної роботи, в голодні 1947-1948 р.р. і в подальшому нелегкому періоді робив усе можливе і навіть не можливе аби громадяни області жили безбоязно.
Зі своїми обов’язками вони справилися. Створений Баженовим карний розшук основну свою увагу у 1943-1945 р.р. зосередив на виявленні й арештах дезертирів Червоної армії, які здебільшого об’єднувались у групи по 3-5 осіб і займались грабунками та розбоями.
Швидко зростала оперативна майстерність працівників карного розшуку області. Завдячуючи їхнім великим зусиллям ріст злочинності в області припинився і навіть намітилося зниження небезпечних правопорушень. Та не надовго, бо нараз ці позитивні зрушення були призупинені у зв’язку з великим відпливом кадрів Запорізької міліції, і в першу чергу співробітників карного розшуку та відділення боротьби з бандитизмом (ВББ), у західній області України для боротьби з так названими «бандерівцями». А ті, що залишились в області, були «задіяні» місцевими «енкавеесівцями» на виявлення і розправу з «фольксдойче» - людьми, які маючи причетність до німецької нації, під час тимчасової окупації німцями території Запорізької області прийняли «підданство рейху», аби одержати продуктовий спеціальний пайок у німецьких крамницях. «Фольксдойче», як правило, були жінки (бо німці чоловічої статі були розстріляні чи замордовані у радянських концтаборах у 1933-1941 р.р.), котрі вимушені були стати на «шлях зради батьківщині», аби прогодувати своїх дітей.
Зрозуміло, що кримінальна злочинність у Запорізькій області почала зростати – одже з нею не було кому боротись – карний розшук був кинутий на війну з «бендерівцями» і на боротьбу з жінками «фольксдойче». Розкриття грабунків і крадіжок усіх видів у 1947-му році складало 60%.
У 1947 році, як відомо в Україні розпочався голод, а з ним розпочались масові крадіжки з крамниць, складів. Збільшилась кількість грабунків і розбоїв.  

Будні карного розшуку (2008 р) 

            З кожним роком зростає рівень жорстокості злочинів. У поточному році було скоєно 107 убивств, 196 фактів нанесення тяжких тілесних ушкоджень, у т.ч. 44 зі смертельними наслідками, 226 розбійних нападів, 1434 грабежів, 7 тис.106 крадіжок, в т.ч. 1380 із квартир, 206 заволодінь транспортними засобами. 
Росте рівень підготовки злочинів,  кваліфікаційність скоєння та зухвалість злочинців, у зв'язку з чим і зростає складність їх розкриття.
Співробітниками УКР УМВС області постійно надається методична і практична допомога ОВС області в організації розкриття вбивств, у тому числі   двох та більш потерпілих, вчинених з використанням вогнепальної зброї та вибухівки, у відношенні пенсіонерів та інших тяжких  злочинів проти особистості, вивчаються, аналізуються матеріали  оперативно-розшукових справ, даються відповідні вказівки та рекомендації, виконання  яких знаходиться на постійному контролі.

            Усього з початку 2008 року безпосередньо карним розшуком розкрито 93 умисних вбивства, 140 тяжких тілесних  ушкоджень, в т.ч. 41 – зі смертельним наслідком, 2052 - крадіжок, 614 -  грабежів, 145- розбійних нападів, 135 -  шахрайств, 58 – незаконних заволодінь автотранопортом.
           
            За 10 місяців поточного року розшукано 916 злочинців, які переховувались від слідства та суду. Залишок нерозшуканих злочинців з початку року зменшився на 15,9 %. Робота в цьому напрямку триває.
                  
            Основні зусилля ОВС області в цьому напрямку спрямовані на встановлення і затримання осіб, які скоїли тяжкі та резонансні злочини. Так, за  10 місяців поточного року було розшукано і затримано 11 вбивць, 17 злочинців за скоєння тяжких тілесних ушкоджень, 2 – за зґвалтування, 10 розбійників та 69 грабіжника.


Не залишається поза увагою і робота по встановленню місця знаходження осіб, які зникли безвісті. Протягом поточного року встановлено місця перебування 376 таких осіб. Залишок не розшуканих з початку року  скоротився на 11,5%.
           
            Підрозділами карного розшуку УМВС області у 2008р було знешкоджено 6 злочинних груп з ознаками організованості, до яких входило 26 осіб, якими скоєно 99 злочинів.
Крім того, у цьому році працівниками карного розшуку безпосередньо розкрито 3457 злочинів загальнокримінальної спрямованості.

Найбільш резонансні розкриті злочини
Осінь 1986 року відзначилася для запорізької міліції розкриттям крадіжки, яка буквально прогриміла по всьому Радянському Союзу. Та й не дивно, адже йшлося про викрадення майже 800 тисяч карбованців, призначених для виплати заробітної платні на одному з індустріальних гігантів міста – автомобільному заводі “Комунар”.
Гроші привезли з банку надвечір, а видавати робітникам планували наступного дня. Спосіб видачі залишався традиційним: частину коштів представники управлінської ланки отримували в центральній касі підприємства. Левову ж частку грошей старший касир розклала у спеціальні пакунки, які на ранок повинні були забрати представники цехів і вже на місці видати робітникам. Пакунків вийшло чимало – підприємство велике, самостійних підрозділів на ньому кілька десятків, та й кількість працюючих наближалася до п’ятнадцяти тисяч чоловік. Згортки з грошима навіть не вмістилися на полицях старезного, але не працюючого сейфа, який з давніх давен стояв в приміщенні каси. Касирка закінчила з грошима, закрила касу і ввімкнула сигналізацію. А зранку, прийшовши на роботу, жінка мало не зомліла від жаху – за зламаними внутрішніми дверима каси грошей майже не залишилося...
... Посилену слідчо-оперативну групу, яка негайно прибула місце пригоди, очолив особисто начальник обласного УМВС Микола Валер’янович Тищенко. Під його безпосереднім керівництвом тут же, на території заводу, працювали начальник Запорізького міського управління Олександр Володимирович Поляк, керівники слідчих підрозділів області та міста Василь Єфимович Прудиус і Микола Васильович Путій, кращі оперативники карного розшуку й найбільш досвідчені слідчі області. Тог ж дня до Запоріжжя прилетів Міністр внутрішніх справ України Іван Дмитрович Гладуш, який взяв розкриття справи під особистий контроль. Втім, вищі керівники не намагалися нав’язувати свої ідеї місцевим оперативникам, або перебирати на себе безпосереднє керівництво – розуміли, що потрібно довіряти досвіду, знанням та інтуїції тих, хто постійно живе й працює в Запоріжжі.
З першої ж хвилини роботи по справі правоохоронці розглядали дві основні версії: перша – злодій чи злодії проникли на територію підприємства ззовні, друга – злочин скоїв хтось зі “своїх”, з працівників автозаводу. Для цього у оперативників були підстави. Будівля каси мала два входи – з вулиці та з території заводу, і явні сліди злому були саме на вуличних дверях. Однак ще малися дві дірки в огорожі будівлі. Сищики припустили, і пізніше під час розслідування це припущення підтвердилося, що через одну з дірок злодій заходив до каси, а через іншу витягував мішки з грошима. Що гроші були запаковані саме в мішки, допомогла встановити експертиза мікрочасток, знайдених на паркані. Були знайдені й інші сліди, на яких слідчі та оперативники базували свої версії. Все чіткіше вимальовувалася постать вірогідного злодія. Паралельно з тим проводилося ретельне прочісування території підприємства особовим складом гарнізону міліції. Адже вже після першої доби напруженої праці стало зрозумілим, що залишається великий шанс, що гроші усе ще на підприємстві...
Наполеглива, копітка праця десятків професіоналів не могла не дати позитивних результатів. Причому “вистрілили” одразу обидва напрямки пошуків. Не встигли комунарівці втретє після “крадіжки століття” вийти на зміну, як працівники міліції встановили особу злодія. Ним виявився командир відділення воєнізованої охорони П.. Саме він під час нічного чергування на кілька годин покинув свій пост, інсценував злом, вимкнув сигналізацію на пульті чергового і вкрав пакунки з грошима. Чоловіка підвела надзвичайна жадоба, згадують правоохоронці. Справа в тому, що старший касир завжди робила кілька пакунків, в яких знаходились тільки великі купюри по 100 карбованців. І в ніч крадіжки в таких пакунках були розкладені не менше 100 тисяч – гроші на той час просто неймовірні, особливо для приватної особи. Але зловмисник не втримався і став хапати всі гроші, які тільки зміг унести. Пізніше працівники міліції дізнаються від дружини затриманого, що частку купюр він сховав навіть за пазуху, щоб потім заховати їх окремо, на горищі будинку.  Кілька купюр прилипли злочинцю до грудей; він так і прийшов з ними додому, і жінка бачила, як її чоловік потай спалював ці невідомо звідки принесені гроші...
І 800 тисяч також знайшли. Тут на “відмінно” спрацювала  слідчо-оперативна група. Саме в акумуляторній будівлі було знайдено колодязь теплотраси.  Після виснажливої мандрівки крізь гарячу пару було знайдено два величезні мішки з грошима.
Ось так запорізькі міліціонери повернули працівникам автомобільного заводу їх зарплатню. Люди отримали гроші із затримкою всього лиш у кілька днів. А злочинець невдовзі постав перед судом. Виїзна сесія Верховного Суду засудила його до вищої міри покарання – розстрілу. Але пізніше це покарання було змінене на позбавлення волі терміном на 18 років. До кримінальної відповідальності також притягувалися старший касир та начальник фінансового відділу заводу, які також були засуджені до різних строків позбавлення волі.
А дільничному інспектору міліції Анатолію Руденку за наполегливість, відданість своєму обов’язку і професіоналізм, проявлені під час роботи над розкриттям крадіжки на “Комунарі”, вже наступного після знайдення грошей дня особистим наказом Міністра внутрішніх справ УРСР Гладуша було присвоєне позачергове спеціальне звання капітан міліції.

На початку 1996 року в м. Енергодарі та Василівському районі Запорізькій області поблизу шосе Бердянськ - К-Дніпровка було скоєно 7 вбивств з використанням вогнепальної зброї. Завдяки грамотно організованим діям керівництва МВС України та першого заступника начальника кримінальної міліції УМВС України в Запорізькій області Поляка О.В., працівниками міліції регіону проведені оперативно – розшукові заходи з відпрацюванням усіх прилеглих районів Запорізької області. Проводились заслуховування керівників ОВС інших регіонів держави з даного приводу. Українська міліція працювала у посиленому режимі.   В ході проведення огляду місця скоєння злочину, було вилучено гільзу. Надалі була проведена балістична експертиза гільз, в результаті якої встановлено власника зброї та особу злочинця.  Вбивцею був Анатолій Онупрієнко, відомий сьогодні усьому світу. За роки скитання по Україні він вбив більше 50 людей. У зв’язку із введенням на Україні мораторію на смертну кару, вища міра покарання у відношенні Онупрієнка так і не була виконана. 

За спогадами ветеранів карного розшуку області, у 1987 році великий резонанс мали вбивства в м.Запоріжжя, скоєні Сергєєвим. Протягом 1987 року ним було скоєно 5 вбивств. В загалі, жертвами вбивці були  люди похилого віку, яким він входив у довіру, а потім  шляхом удушення вбивав. За короткий термін працівниками карного розшуку цей злочин було розкрито.

У 2004 році працівниками управління карного розшуку було викрито банду Шестюка С.В. у складі 5 осіб, яка на протязі 2001-2004 років вчинила 23 крадіжки з автотранспорту,  3 розбійних напади та вбивство приватного підприємця  Фанкєєва А.І. скоєного у 2002 році. У злочинців було вилучено два пістолети травматичної зброї, патрони, знаряддя злочину для скоєння крадіжок з автотранспорту, речі потерпілих. Були встановлені постійні місця збуту викраденого. Активну участь у викритті цієї банди приймали ветерани МВС: колишній начальник управління карного розшуку Малихін Борис Геннадійович, заступник начальника відділу розкриття злочинів проти особистості УКР Захарчук Микола Григорович.

У період 2003-2005 років на території Пологівського району Запорізької області було зареєстровано ряд умисних вбивств та зґвалтувань, скоєних відносно жінок. У серпні 2005 року працівниками відділу боротьбі зі злочинами проти особи УКР УМВС був затриманий  місцевий мешканець Ткач С.Ф., який скоїв ці злочини на території Запорізької області та ряд аналогічних злочинів на території Дніпропетровської, Харківської і АР Крим.

У серпні 2007 року розкрите резонансне вбивство Хіжняка С.В. яке було скоєне з використанням вогнепальної зброї у листопаді 2006 року. У результаті проведених слідчо-оперативних заходів, співробітниками ДКР МВС та УКР УМВС була доведена причетність до скоєння цього злочину Бабошка О.О., арештованого  раніше за скоєння вбивства неповнолітньої Опанасенко І.Ю. з 63 колото-різаними пораненнями, труп якої було виявлено у К-Дніпровському районі. Також в подальшому було затримано замовника вбивства Хіжняка С.В. громадянина Слотіна Є.В. Хотілось би відмітить працівників, які внесли вагомий внесок для розкриття вказаного злочину, це начальник відділу майнових злочинів УКР майор міліції Прудченко С.В.,  старший оперуповноважений в ОВС УКР УМВС майор міліції Галілеєв С.В. 



Начальники управління карного розшуку 
(післявоєнний період - теперішній час) 


Баженов Сергій Іванович
на посаді начальника карного розшуку області з 31 листопада 1943 року по 20 лютого 1946 року

Багатенко Іван Васильович
працював на посаді начальника карного розшуку області з 28 лютого 1947 року по 12 січня 1951 року.

Школьняк Федір Миколайович
з 26 квітня 1951 року по 24 березня 1960 року обіймав посаду начальника карного розшуку  Запорізької області.

Громов Георгій Олександрович
обіймав посаду начальника карного розшуку області з 21 травня 1960 по 26 грудня 1960 року.

Ковшарь Миколай Олексійович
з 26 грудня 1963 року по 01 лютого 1963 року призначений на посаду начальника карного розшуку області. З вересня 1966 по лютий 1974 року обіймав посаду начальника Управління карного розшуку МВС УРСР.

Старцев Федір Григорович
з лютого 1963 по січень 1966 року обіймав посаду начальника розшуку області.

Захарчук Ростислав Костянтинович
обіймав посаду начальника карного розшуку області з 24 січня 1966 року по 27 серпня 1974 року. Нагороджений орденом «Червоної зірки».

Мірчев Анатолій Іванович
З березня 1975 року призначений начальником управління карного розшуку УВС Запорізького облвиконкому.

Лейко Анатолій Андрійович
з 1 листопада 1985 року по 01 лютого 1989 року обіймав посади начальника управління карного розшуку УВС Запорізького облвиконкому.

Малишев Євгеній Євгенович
З січня 1989  по жовтень 1991 року обіймав посаду начальника УКР УВС Запорізького облвиконкому.

Єфименко Роберт Олексійович
з 24 вересня 1991 по 3 листопада 1995 року – начальник УКР УВС Запорізької області.

Рижов Євген Вікторович
з 04 вересня 1998 року по 16 жовтня 1998 року займав посаду начальника управління карного розшуку УМВС України в Запорізькій області.

Сінченко Анатолій Іванович
з жовтня 1995 р. до вересня 1998 року обіймав посаду начальника управління карного розшуку УМВС України в Запорізькій області.

Кривицький Олександр Володимирович
з листопада 1998 року по січень 2000 року начальник карного розшуку УМВС України в Запорізькій області.

Колесніков Олександр Жанович
З лютого 2000 року по грудень 2001 року працював на посаді начальника управління карного розшуку УМВС України в Запорізькій області 

Коломієць Сергій Володимирович
з січня 2002 року по січень 2003 року займав посаду начальника УКР УМВС України в Запорізькій області.

Зайцев Альберт Альбертович
з квітня 2003 року по серпень 2005 року обіймав посаду начальника УКР УМВС України в Запорізькій області.

Бабенко Анатолій Іванович
з серпня 2005 по грудень 2005 року обіймав посаду начальника УКР УМВС України в Запорізькій області.

Малихін Борис Геннадійович
з березня 2006 по квітень 2007 року  начальник УКР УМВС України в Запорізькій області. 

Герман Володимир Вікторович
начальник управління карного розшуку УМВС України в Запорізькій області з червня 2007 року  по


Комментариев нет:

Отправить комментарий