Сьогодні
своїми спогадами про аварію на Чорнобильській АЕС ділиться учасник ліквідації
наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії Огарков Віктор Миколайович, водій
Прип’ятьського РВ з 1981 р. до вересня 1986 року.
У 1981 році я прийшов на
службу в органи внутрішніх справ і був призначений на посаду водія
Прип’ятьського РВ. Мене закріпили за автомобілем начальника райвідділу.
Проживав я з сім’єю біля атомної станції приблизно метрів 900 і часто гуляв з
донькою у лісосмузі.
В ту трагічну для людства
ніч мене по телефону розбудив черговий райвідділу і через п’ятнадцять хвилин
після вибух на ЧАЕС, тобто приблизно о 01 годині 40 хвилин, я разом з
начальником райвідділу майором міліції
Кучеренком Василем Андрійовичем уже були
біля четвертого реактору. Ми побачили жахливу картину – гігантське вогнище
метрів 150 здіймалося в небо. Пізніше під ранок, коли пожежники збили полум’я,
в небо здіймався чорний стовп диму.
Мене вирвало. Я подумав, що
звечора з’їв щось несвіже. Начальника також вирвало. В той час ми не
здогадувались, що це наслідки великої дози радіації.
Коли заїжджали на територію
ЧАЕС, ворота нам відкривала жінка із охорони станції. В той трагічний день вона
відбула всю свою зміну і отримала смертельну дозу випромінювання. Її відправили
літаком на лікування разом з першими постраждалими у Москву, де вона згодом і
померла.
Через декілька хвилин
начальник наказав їхати до райвідділу, щоб доповісти про все черговому
обласного УМВС. По дорозі запам’яталась велика кількість саранчі. Вона
обліплювала скло автомобіля і заважала руху. Раніше я ніколи такого не бачив.
Через кілька годин наїхало
обласне та міністерське керівництво і закипіла робота.
Я не спав більше доби.
Начальник відпустив мене на чотири години відпочити наступної ночі. Форма моя
випромінювала радіацію, і я залишив її на площадці біля вхідних дверей
квартири. Мешканців усіх уже евакуювали. Місто було без світла. Вранці я не
знайшов свого одягу, що залишив уночі. З нижнього поверху доносились веселі
крики. Одягнувшись в нове, я спустився вниз и постукав у двері, звідки
доносились крики. Спочатку мені ніхто не відчинив, а після моїх попереджень про
застосування зброї, мені відчинили. В квартирі були п’яні мародери. Я наказав
зрізати їм ґудзики на штанях і тримати штани руками. Таким способом я доставив
їх до райвідділу.
Автомобіль «Волга», на якому
я возив начальника, вилучав радіацію 12 рентген. Я отримав команду відвезти
його на стоянку зараженої техніки. Згодом прийшлось і закопати в землю свою
форма, яка випромінювала смертельну дозу. Коли я повернувся із лікарні через
декілька днів, то побачив свій автомобіль в роботі. На ньому їздили прикомандировані
міліціонери ППСМ. Я їх попередив, що автомобіль сильно заражений, але вони
знехтували моїми попередженнями.
Я находився у Прип’яті до
вересня 1986 року включно, доки мені запропонували продовжити службу у
запорізькій міліції.
Уже більше 25 моїх колег -
співробітників Прип’ятьського РВ померли, і хай їм земля буде пухом.
Комментариев нет:
Отправка комментария