Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

суббота, 28 января 2012 г.

Честь і обов'язок – до останнього подвигу (про подвиг І.Алієва, М.Нестеренка та М.Пасько)


І.Алієв
- Ми з татом були дуже близькими, все, чого я навчилася в дитинстві – завдяки йому, – розповідає старший інспектор відділу кадрового забезпечення Запорізького міського управління внутрішніх справ старший лейтенант міліції Есміра Алієва. – У чотири роки він навчав мене грати у шахи, а вечорами ми складали слова з великих картонних літер. А ще пам’ятаю, як тато водив мене в дитсадок. Зима, заметіль, а я сиджу у нього на руках і розглядаю вулицю із-за батькового плеча. А у нього шинель цупка така, і на неї падають сніжинки. Назустріч нам іде якийсь дядечко і посміхається,
дивлячись на міліціонера з маленькою дівчинкою на руках. Я й досі бачу все так яскраво, ніби це було вчора…
І.Алієв з донькою та дружиною
А потім в квартирі Алієвих з’явилася велика фотографія глави родини з жалобною стрічкою. П’ятирічна Есміра навряд чи зрозуміла, що саме сталося і чому тато не повертається більше зі служби додому, просто з тих пір все у житті дівчини стало набагато серйозніше.
…Того січневого дня 1991 року старший дільничний інспектор Ленінського РВ УМВС України в Запорізькій області Іслам Алієв разом зі своїм напарником перевіряли своїх підопічних з числа раніше засуджених громадян. За інформацією, яку отримали міліціонери, в одному з приватних будинків на їх території, що належав саме раніше засудженому, функціонував притон наркоманів. Коли дільничні прибули на місце, вони дійсно знайшли господаря оселі в компанії ще чотирьох чолов’яг, які вже «піймали кайф». Працівники міліції прийняли рішення доставити до райвідділу всю кримінальну п’ятірку, скориставшись допомогою водія мікроавтобусу. Однак в дорозі сталося непередбачуване. На слизькому повороті один з правопорушників штовхнув дверцята й вистрибнув на дорогу. Капітан Алієв не розмірковував – одразу ж кинувся за втікачем. Міліціонер наздогнав порушника, однак той не збирався, як то кажуть, здаватися без бою. В короткій сутичці просто на засніженій землі капітан міліції отримав сильний удар по голові й знепритомнів. Більше Іслам до тями не прийшов. Через кілька годин старший дільничний інспектор міліції Іслам Асамбалі Огли Алієв помер в лікарні під час операції.
Коли батько Есміри загинув, дівчина ще не замислювалася над тим, яким буде її дорослий життєвий шлях. Зате вже у старших класах школи чітко знала, що піде шляхом тата. Вона успішно закінчила спочатку юридичний ліцей Національної академії внутрішніх справ, потім Запорізький юридичний інститут. І вже третій рік працює в Запорізькому міському управлінні ГУМВС. Справу свою знає й любить. А головне, поважає та цінує людей, які кожного дня разом із нею заступають на службу,  захищають правопорядок у місті. Зараз, маючи вже власний досвід роботи в міліції, дівчина набагато краще розуміє сенс словосполучення «міліцейська служба».  Можливо тому, коли питаєш, чи вважає старший лейтенант Алієва свого батька героєм, дівчина роздумливо знизує плечима – у першу чергу він чесно виконував свій обов’язок…
Так само вірним до кінця своєму обов’язку залишився й міліціонер роти патрульно-постової служби міліції сержант Микола Нестеренко, який в грудні 1995 року загинув від ножа злочинця.
М.Нестеренко
Увечері 28 грудня наряд ППСМ, у складі якого чергував старшина Нестеренко, отримав від чергового інформацію про бійку в під’їзді житлового будинку. На місці пригоди міліціонери побачили трьох чоловіків та двох жінок; судячи з їх вигляду, «тепла» компанія добряче підігріла себе оковитою, тож продовжували скандалити й чубитися, не звертаючи жодної уваги на вимоги працівників міліції. Найбільш активного «бійця» правоохоронці вирішили доставити до міськвідділу міліції, а іншим запропонували розійтися. Бешкетники нібито й підкорилися, однак один з них хутко збіг сходами униз. А коли наряд із затриманим підійшов до виходу з під’їзду, цей чоловік несподівано кинувся на сержанта Нестеренка з ножем. Поки напарник намагався стримати інших учасників інциденту, які спробували відбити затриманого, зловмисник наніс міліціонеру три удари ножем в груди. Через кілька годин  28-річний патрульний помер в міській лікарні – медики виявилися безсилими.
А ось як згадують товариші про ще одного  загиблого запорізького правоохоронця, майора міліції Миколу Паська:
М.Пасько
- Микола був дуже позитивною людиною, багатий на жарти, але при цьому дисциплінований та вимогливий до себе. Дружину та сина любив понад усе, був добрим сім’янином. Розмовляючи з друзями, завжди вмів підтримати морально, знайти правильні, втішні слова, дати хорошу пораду. А загалом, простий чоловік, вірний своєму службовому обов’язку.
За словами колег, Микола Володимирович до будь-якої справи ставився сумлінно й  відповідально, завжди жив за принципом «якщо не я – то хто ж». Ось і того фатального дня, 18 листопада 2009 року, він просто не зміг пройти повз несправедливість. Пізно ввечері на зупинці громадського транспорту в центрі Запоріжжя  Микола Пасько побачив бійку, яка виникла між двома групами молодиків. Можливо, хто-небудь інший міг би обмежитися повідомленням на «02», звичайним зауваженням, або й просто мовчки пройшов би поруч. Хто-небудь, але не майор Пасько. Він наблизився до бешкетників, назвався і спробував їх вгамувати. Однак втручання правоохоронця мало зворотній ефект: молодики покинули свої чвари й накинулися з кулаками на міліціонера. А коли той знепритомнів, негідники забрали з його кишень службове посвідчення, мобільний телефон та інші цінності й зникли. І хоча вже за кілька годин наряд патрульної служби міліції затримав та доставив зловмисників до найближчого райвідділу, Миколі Паську вже не судилося про це дізнатися. Пізніше лікарі констатували, що майору міліції спричинили травми, не сумісні з життям.
За роки незалежності запорізька міліція втратила сімох співробітників, які загинули під час виконання службових обов’язків. Книга пам’яті з їх іменами завжди лежить поруч з пам’ятною дошкою в фойє Головного управління внутрішніх справ Запорізької області. Гортаєш її, і перед очима знову й знову постають ті, кого без перебільшень можна назвати героями. Не суворі й невблаганні міліціонери, якими часто-густо їх зображують в книжках і кінофільмах, а молоді, повні сил та енергії чоловіки, люблячі батьки, дотепні співрозмовники, хороші друзі й сумлінні співробітники. І справжні офіцери, для яких честь та обов’язок  завжди були не стільки моральними категоріями, скільки чіткою мотивацією для дій. Захищати людей, чесно виконувати свою роботу аж  до останнього подиху – так розуміли вони свій службовий обов’язок. Цих людей неможливо забути, своїм життям і смертю вони допомагають живим усвідомити  справжні моральні цінності. Можливо, саме тому кожна  шкільна екскурсія в музей запорізької міліції починається і закінчується саме біля Книги пам’яті. Книги про справжніх чоловіків, героїв  – хіба ж це не гідний приклад для дітлахів?..

ВЗГ ГУМВС України в Запорізькій області

Родина М.Пасько



М.Нестеренко з дружиною
Одруження М.Нестеренко

Щасливий батько М.Нестеренко



І.Алієв з дружиною





Комментариев нет:

Отправить комментарий