Літопис запорізької полiцiї

Україна понад усе!

понедельник, 24 сентября 2012 г.

Статьи об ОКОД "Меч и пламя"

Злякатись я не всиг

згадує член запорізького мі­ського оперативного комсо­мольського загону «Меч і по­лум'я» Сергій Горохов. А бу­ло від чого здригнутися, зупи­нитися — коли хлопець поба­чив направлений на себе об­різ. Та Сергій продовжував пе­реслідувати   злочинця...


            Того сонячного ранку вони чергували удвох: Сергій Горохов і Віктор Клименко. Вже, можна сказати, досвідчені члени найстарішого в республіці опер загону («Меч і полум’я» існує понад 27 років). Щоправда, завдання було дещо незвичайним. Оперзагін спеціалізується на боротьбі  з кишеньковими крадіями, а цього разу хлопці йшли у рейд з профілактики квартирних крадіжок. Проте вони ж, як і всі члени загону, добре володіють прийомами роботи, особистого розшуку. Відповідальне завдання не поставило у скрутне становище, не було несподіванкою. Навпаки – приємно, що нарівні з працівниками міліції взяти участь у рейді доручили їм.
            Інструктаж в районному відділі внутрішніх справ, закріплення за конкретною ділянкою, знайомство зі співробітниками, котрі чергуватимуть на сусідніх ділянках – традиційна процедура, яку Віктор та Сергій вже добре знають. А потім – теж як звичайно – хлопці зазирнули до кабінету куратора загону, оперуповноваженого карного розшуку Сергія Першакова.
     Пам'ятайте, — вкотре нагадаа він. — Ваше завдання — лише спостерігати. Якщо помі­тите щось підозріле — повідомте по телефону. А затримання крадіїв здійснюватиме­ться опергрупою за спеціальним планом. Отже, будьте уважні й обережні. Бажаю удачі!
Та ось хлопці на місці. Перш за все, треба вибрати зручну позицію для спостереження. Так, з цієї лавочки три дев'ятиповерховки — наче на до­лоні. Видно, як заходять і ви­ходять  люди  з під'їздів...
Сергій і Віктор перезирнулися. Їх увагу привернули троє чоловіків, що вийшли з одного під'їзду із важкими сумками в руках. Схоже, що мешканці. Але перевірити під'їзд не за­вадить.
Хлопці поволі піднімалися сходами, ретельно вивчаючи обстановку на поверхах. На п'ятому помітили двох підоз­рілих, котрі забарилися біля дверей квартири. Але ті двоє теж побачили юнаків, стали швидко  спускатися.
Звернув увагу?
Ще б пак! І сумки в ру­ках…
Он той, бачиш, за всіма прикметами схожий на зло­чинця, про якого говорили на інструктажі.
Точно! — стиха переки­даючись   репліками,   Сергій     і  Віктор поспішили за невідо­мими. Однак ті помітили ін­терес юнаків, прискорили кро­ки,  вискочили  з  під'їзду...
Як на зло, найближчий телефон-автомат виявився зіп­сованим (ось коли недобрим словом згадаєш тих, хто його ламав, а також не досить опе­ративно ремонтував!).    
Залиша­лося одне— затримувати пі­дозрілих  самим.
Швидко обговорили план і вже на розі будинку наздог­нали чоловіків. Сергій показав посвідчення члена оператив­ного комсомольського загону і запропонував незнайомцям піти до РВВС. У відповідь — лайка, погрози. Коли невідомі зрозуміли, що від комсомоль­ців так просто не відкараскатися, спробували втекти. Хлоп­ці побігли слідом, не відста­вали.
   Віктор Клименко кинувся зу­пиняти міліцейську машину, котра — пощастило! — про­їжджала вулицею. І саме у цю мить один із злочинців вихо­пив з сумки обріз і направив на Сергія Горохова. Клацнув курок. Осічка! Спробував пе­резарядити, але вдруге вистрі­лити не встиг. Побачивши, що на допомогу комсомольцям поспішають працівники міліції, кинув зброю і побіг. Інший злочинець вихопив ніж.
    Ні, втекти від переслідуван­ня невідомим не вдалося. Обидва вони були затримані, притягнуті до кримінальної відповідальності. А відповіда­ти доводиться не за один злочин. Затримані П'ятаков і По­пов уже раніше не один раз сиділи на лаві підсудних. Во­ни здійснили кілька тяжких злочинів у різних областях республіки.
Передбачаю природне запитання: а хто ж ті двоє хлопців, Сергій і Віктор, котрі прояви­ли стільки мужності та спостережливості у складній ситуації?
Обидва мають намір пов'яза­ти своє життя зі службою в міліції. Для цього оперзагін,
як відомо, — найкраща школа. Сергій Горохов закінчує Запорізький індустріальний
технікум, попереду — служба в лавах Радянської Армії. Вік­тор Клименко вже відслужив, повернувся на рідний автоза­вод «Комунар», сподівається, що часом колектив дасть йому путівку, на роботу в мі­ліцію.
Треба сказати, що такий шлях характерний. Працівника­ми органів внутрішніх справ стали чимало вихованців оперзагону «Меч і полум'я». Ска­жімо, лише в Запоріжжі зараз несуть свою нелегку міліцей­ську службу понад 60 колиш­ніх   членів   оперзагону.
Що стосується Сергія Го­рохова і Віктора Клименка, то наказом начальника УВС За­порізького облвиконкому за сміливість і винахідливість, проявлені при затриманні злочинців, хлопці нагороджені цінними   подарунками.

С. ШИШЛАКОВ,  член     ради       оперзагону «Меч  і полум'я».
                                                                       Газета «Комсомолець Запоріжжя»

Наш «доктор»
— ТАК НАЗИВАЮТЬ ТО­ ВАРИШІ ПО РОВОТ1 ОПЕРУПОВНОВАЖЕНОГО ВІДДІ­ЛУ КАРНОГО РОЗШУКУ УВС              ЗАПОРІ З Ь К О Г О
МІСЬКВИКОНКОМУ ЛЕЙ­ТЕНАНТА МІЛІЦІЇ СЕРГІЯ ПЕРШАКОВА.

            Є в цих словах прямий зміст: за освітою Сергій — медик. Але їх можна розуміти і в переносному значені, адже «доктор» Першаков дійсно лі­кує людей: допомагає тим, хто схибив, знайти в собі сили ста­ти на чисту, чесну стежку, від­новитися, як людині. Безумовно, не останню роль в цій ро­боті відіграють високий про­фесіоналізм Сергія, його ком­петентність Але, гадаю, спра­ва не лише в цьому. Сергію ві­рять, бо відчувають в ньому глибоку порядність, доброту, справжню   принциповість.
            Він прийшов до міліції після закінчення в 1983 році Запорі­зького державного медичного інституту. Проте цей крок на перший погляд здається несподіваним. Насправді ж він – цілком закономірний. Адже ще з першого курсу Сергій був членом   оперативного комсо­мольського загону дружинни­ків Запорізького .міськкому комсомолу «Меч і полум'я». А треба сказати, що цей загін має особливу біографію. 28 років тому його створив оперуповноважений карного роз­шуку С. Н. Цибульський. Тоді ж визначилася і спеціалізація загону (вона зберігається по­нині): кишенькові крадіжки. Зауважу, що за роки існуван­ня ОКЗД «Меч і полум'я» бли­зько 70 його членів стали про­фесійними працівниками мілі­ції. В 1979 році комісаром за­гону обрали Сергія Першакова. А коли роки навчання ли­шилися позаду, Сергій рішуче змінив благополучний, здава­лося б, хід життя, ступив на нелегкий (а Першаков уже добре це знав) шлях боротьби з негативними явищами в на­шому суспільстві.
Сказати, що Сергій корис­тується повагою товаришів, значить сказати мало. Бо він є
членом міського штабу ОКЗД, заступником секретаря коміте­ту комсомолу УВС міськви­конкому, членом Запорізького міськкому ЛКСМУ. Саме йому було довірено у складі деле­гації Запорізької області пред­ставляти обласну комсомоль­ську організацію на XXV з'їз­ді  ЛКСМ  України,.
Я знаю, що у вільний час (якого буває, до речі, дуже ма­ло) Сергій любить читати вір­ші та слухати пісні Володими­ра Висоцького. І — хай це прозвучить дещо пишномовно — він сам нагадує мені героїв цих пісень: людей цілеспря­мованих, мужніх., сильних і надзвичайно людяних.
Зараз Сергій закінчує третій курс Харківського юридичного інституту. Його шлях визначи­вся на роки уперед. Однак справа не лише в тому, що він знайшов своє місце у жит­ті. Найважливіше те, що на цьому місці —  саме на ньо­му! — він приносить макси­мальну користь людям. Адже у Сергія все — по максимуму.
С. ФУРСОВ, секретар комітету комсо­молу    УВС    Запорізького
міськвиконкому. Газета «Комсомолець Запоріжжя» від23.05.1987 р.




Удень і вночі

стоять на варті нашого спокійного життя працівники міліції. Ця розповідь про них.
Службовий обов'язок.. Ці слова дуже багато важать для кожного співробітника ор­ганів внутрішніх справ. Вони — той стрижень, котрий виз­начає кожен крок, кожен ро­бочий день хлопців у міліцей­ській формі.
І тут варто сказати добре слово про активістів комсо­мольської організації Управлін­ня внутрішніх справ Запорі­зького міськвиконкому. Інспек­тор Володимир Лемеш — в ок­ремому дивізіоні дорожньо-патрульної служби. Чимало гострих моментів було у житті молодшого оперуповноваженого відділу карного розшуку Анатолія     Лоцмана.     Нелегка служба дісталася на долю мі­ліціонера медвитверезника № 1 Віталія Толмачова. У кожного з цих комсомольців своя відпо­відальна  ділянка  роботи.
Типовим можна назвати шлях молодшого уповноваже­ного відділу карного розшуку УВС Анатолія Лоцмана. За­кінчив Лежинську
середню школу Запорізького району. Потім  працював у  виробничому об'єднанні «Запоріжтрансформатор» зварником. Від­служив у лавах Радянської Армії. Влаштувався працювати до будівельної організації. Й одночасно у лютому 1981 року став членом міського оперативного комсомольсько­го загону «Меч  і  полум'я».
Треба сказати, що загін робив і робить великий внесок у боротьбу із злочинністю в нашому місті. На його рахун­ку чимало славних справ. Чле­ни загону затримували злочинців, розкривали злочини. Неодноразово вони проявляли мужність, надаючи допомогу працівникам органів внутріш­ніх справ. Характерно, що очо­лює цей загін також молодий співробітник — оперуповноважений відділу карного розшу­ку УВС Запорізького міськвиконкому Сергій Першаков. І його особистий приклад знач­ною мірою впливає на комсо­мольців. А деякі молоді лю­ди, одержавши загартування в загоні «Меч і полум'я», зреш­тою приходять на роботу до міліції. Серед них — і Ана­толій Лоцман.
     З червня 1982 року Анато­лій працює в органах внут­рішніх справ. І працює на «відмінно». Досить зазначити, що  він  став    за    підсумками 1984   року соціалістичного змагання серед молодших оперуповноважених оперативно – пошукової групи. Він затримав близько 70 кишенькових крадіїв і 20 чоловік – за інші злочини. Що за цими  цифрам? Складна робота,  термінові виїзди,  мужність, відданість   справі охорони правопорядку у нашому місті. Служба  комсомольця одержала    високу оцінку. Недаремно ж Анатолія нагороджено знаком  ЦК    ВЛКСМ, грамотами Управління внутрішніх справ Запорізького            міськвиконкому, а також Запорізького міськкому  комсомолу.
Звичайно, не про кожен робочий  день Анатолія Лоцмана можна писати детективний роман. Багато праці непомітної, буденної, так би мовити «чорної». Але ж саме для того, щоб якнайменше  усіляких злочинних «детективів»  було в нашому житті, і трудиться  Анатолій та його товариші - комсомольці. І свій обов’язок  вони виконують по вищій мірці.  Сьогодні. Зараз.  І завжди.
А.  ГРИВИБАНОВ
помічник   начальника політвідділу УВС Запорізького  міськвиконкому.
Джерело та дата друку невідомі.





ОТВЕТСТВЕННОЕ ЗАДАНИЕ
По законам мужества
Этот день    начался   обычно.
         В рейд по профилактике краж из квартир в одной из "горячих" точек города от оперативного комсомольского отряда «Меч и пламя» сегодня выходили  комсомольцы Сергей Горохов и Виктор Клименко. Дело предстояло ответственное и нелегкое. И то, что наряду с опытными работниками милиции его выполнение доверили членам от­ряда, говорило о многом. И об авторитете этого оперотряда, который вот уже двад­цать семь лет вносит весо­мый «клад е общую борьбу с
преступностью в городе, и об уровне оперативного мастерства   его   членов.
         Инструктаж в райотделе, за­крепление за конкретными участками, знакомство с сот­рудниками, которым предстоя­ло нести службу на соседних участках — все это стало уже традиционным, ведь каждый дежурил   уже   не   один   раз.
         После инструктажа, как обычно, на минутку ребята зашли в кабинет куратора от­ряда, оперуполномоченного уголовного розыска С. Першакова. «Помните, — говорил он,  ваша   задача  —  только  выявить воров и сообщить об этом по телефону. Задержа­ние их будет осуществлено опергруппой. Будьте внимательны   и   осторожны».
         Участок Сергея и Виктора. Прежде всего, нужно обойти его и выбрать удобную пози­цию для наблюдения. Нашли удачное место: все три девя­тиэтажки как на ладони. В подъезды входят и выходят люди. Вот из первого подъ­езда вышли трое мужчин с сумками. Похоже, что жиль­цы, но проверить не помеша­ет. Ребята поднимались по лестнице, внимательно изучая обстановку на этажах. На уровне 5 этажа заметили двух подозрительных, замешкавши­хся у одной из дверей. Но и те уже обратили внимание на поднимавшихся по ступеньках парней, и быстро стали спус­каться вниз. Один из них очень похож по приметам, по­лученным на инструктаже, на разыскиваемого преступника. Да и ведут себя подозрите­льно. В руках у каждого сум­ка. Заметив, что ребята присматриваются к ним, неизвестные быстро вышли подъезда. Ближайший телефон - автомат    оказался    неисправным.
         Оставалось   одно -   задержи­вать   самим.
         Быстро обсудили план за­держания и уже на углу до­ма, возле дороги, догнали мужчин. Сергей Горохов пред­ставился, показал удостовере­ние члена ОКОД, предложил незнакомцам проследовать в РОВД. В ответ — грубая брань, угрозы. Поняв, что от комсомольцев просто так не отделаться, преступники, оказав сопротивление, бросились бежать. Ребята не отставали. Виктор Клименко успел оста­новить проезжавшую мимо ми­лицейскую машину, как раз в тот момент, когда один из преступников выхватил из сумки обрез ружья и напра­вил его на догонявшего Го­рохова. Щелкнул курок. Осеч­ка. Попытался перезарядить, но выстрелить не удалось. Увидев сотрудников милиции, выбросил оружие и бросился бежать. Другой преступник попытался применить нож. Уйти им не удалось. Оба пре­ступника задержаны, и вскоре предстанут перед судом. А отвечать придется за многое. Ранее неоднократно судимые Пятаков и Попов совершили несколько    тяжких    преступлений в различных областях ре­спублики.
         Оба комсомольца: и Сергей Горохов, и Виктор Клименко, давно решили посвятить свою жизнь службе в милиции. А оперотряд для этого — луч­шая школа. Сергей оканчива­ет индустриальный техникум, впереди еще служба в рядах Советской Армии. Виктор уже отслужил, вернулся на родной завод и надеется, что кол­лектив, в котором он работал и до службы в армии, даст ему путевку в милицию. Мно­гие воспитанники оперотряда «Меч и пламя» стали сотруд­никами органов внутренних дел. Только в одном Запоро­жье в различных подразделе­ниях УВД добросовестно не­сут службу более 60 бывших его членов. Связь поколений борцов за правопорядок не прерывается. На пороге — достойная    смена.
Приказом начальника УВД Запорожского облисполкома за смелость и находчивость, проявленные при задержании преступников, члены оперот­ряда «Меч и пламя» Сергей Горохов и Виктор Клименко награждены ценными подар­ками.
С. ШИШЛАКОВ, член совета оперативно­го отряда «Меч и пла­мя».
         г.   Запорожье.






«Меч і полум’я»
Комсомольсько-оперативному загону,
який носить назву, виповнилось 20 років

У залі Орджонікідзевського районного суду гучно пролу­нали  слова народного судді: «...Засудити громадянина Ніколенка до одного року поз­бавлення волі з відбуттям строку в колонії суворого ре­жиму».
Минули ті роки, коли крали шматок хліба чи пиріжок з лотка. Та ось випливла з яко-гость темного дня людина, яка не соромиться запустити руку в чужу кишеню. Кишеньковий злодій...
Я пам'ятаю, з якою заздрістю дивилися ми, хлопчаки, що займалися боротьбою самбо у товаристві «Динамо», на учнів Семена Цибульського. Трену­вались вони при

закритих две­рях. Подейкували, що Цибульський вчить своїх вихованців бойовому самбо. Але це тіль­ки чутки. Перевірити їх було важко, бо ті хлопці тримали все в таємниці.
У 1958 році працівник кар­ного розшуку Семен Цибульський почав працювати з гру­пою юнаків і дівчат, об'єдна­них  статутом   і  суворими   вимогами командира в опера­тивний комсомольський загін. Мету його діяльності Цибульський бачив у боротьбі з кишеньковими злодіями і хуліга­нами.
Не випадково підготовка по­чалася з оволодіння прийомами самооборони, й нападу і ви­вчення теорії оперативної майстерності. Для того, щоб знешкодити кишенькового зло­дія, треба знайти його у на­товпі, затримати, а потім, при супроводженні до районного відділу міліції, можливо, й подолати опір.
Було прийнято статут заго­ну, розроблено його. організа­ційну структуру: командир, комісар, рада загону.
Статут і тепер, через 20 років, не зазнав великих змін. Невдовзі прийшла й назва: «Меч і полум'я». Караючий меч і полум'я юних сердець, які не шкодують часу і навіть свого життя для досягнення мети...
Так починав свою діяль­ність   комсомольський   оперативний загін міськкому комсо­молу «Меч і  полум'я».
Часом платилися й життям. У 1963 році загинув член за­гону Семен Чеботок. Святе те, що окроплене кров'ю друга, соратника по боротьбі. Нині загін «Меч і полум'я» носить його ім'я, а у нинішніх його членів, 17—18-річних хлопців і дівчат, завжди в пам'яті об­раз ровесника, який не встиг навіть пройти військової служ­би, але вже твердо знав ціну своєї клятви.
Коли я запитав членів заго­ну про його чисельність, вони дивувалися: хіба в цьому справа? Казали, чоловік 20—30. Насправді ж у різний час кількість бійців загону бу­ває різною. Та важливе інше: у загоні є кістяк — це юнаки й дівчата, що знають один од­ного не перший рік і дорожать своєю незвичайною роботою. Нині «Меч і полум'я» об'єд­нує 30 чоловік.
...До пожвавленого перехре­стя квапилась дівчина. Раз по раз поглядала  на годинник: запізнюється   чи   ні?   Квапилася не на побачення. Вірніше, на побачення, але одразу з кількома юнаками — членами загону. Підійшла, запитливо  глянули на мене. Валерій кивнув: свій. Привіталася й ко­ротко представилася: «Валя, комісар загону».                               І почався звичайний рейд по виявленню злодіїв на транс­порті. Дивуюся, з якою енер­гією ця дівчина втискувалася на переповнені площадки тро­лейбусів  та   автобусів...
Того вечора ми не затри­мали жодного злочинця. Я уважно стежив за сумками і кишенями пасажирів, але до­мігся лише того, що якась жінка, кинувши на мене косий погляд, притиснула до себе сумочку і прошептала сусідці: «Будьте обережні...».
Наступного дня була субо­та. Транспорт переповнений. Саша штовхнув мене: «Ди­вись!». За три метри від нас до сумки своєї сусідки запус­тив руку сивуватий чоловік. Він був так захоплений спра­вою, що не бачив ні Сашка, ні Світлани, ні мене, хоча ми уважно за ним спостерігали. Витягнувши гаманець і пере­клавши його до своєї кишені, витер хусткою спітнілий лоб і заквапився до виходу...
Не знаю, чи доцільною бу­де розмова про «рентабельність»  такого   виду  промислу.
Як    розповідають члени  заго­ну, «улов» дрібних злодіїв мі­зерний. Чи не нагадує це вам фатальний   промах   Шури   Балаганова,  який з 50 тисячами в кишені  поліз за  копійчаною жіночою сумочкою? Може,  це свого роду хвороба, психічний розлад?  Не  думаю.  Принайм­ні,  Карний кодекс УРСР трактує цю «хворобу» цілком певно.   Не   наводитиму   дані,   що  характеризують     «продуктив­ність»   роботи   загону   «Меч і полум'я». Скажу лише, що ко­ристь від нього не символічна, а добре відчутна.
Та,  може,   й  не  це  головне у  роботі  оперативного  комсо­мольського   загону.    Важливо, що  його    вихованці,  той  кіс­тяк,   про   який   уже   згадува­лося, — це нинішні інспектори карного   розшуку,   і    в   день ювілею   загону,    напевне,   од­ним   з   перших   його   поздоро­вить   оперативний   комсомоль­ський   загін   «Меч   і   полум'я» з міста  Полтави:  його коман­дир   —   Юрій   Кузьменко   — колишній   активний   боєць   запорізького загону...
В. ЧЕРЕШНЄВ,  інструктор УВС облвикон­кому.  м. Запоріжжя.
                Газета «Комсомолець Запоріжжя» від 26 жовтня 1978 р.




Школа милиции

Треть запорожского угрозыска составляли воспитанники оперотряда “Меч и Пламя”
Андрей МАРЧЕНКО, фото из личных архивов

На днях в Запорожье должны широко отпраздновать 90-летие комсомола. Юбилей советской молодежной организации отметят с размахом и помпой: в областном центре пройдет целый ряд мероприятий, посвященных годовщине легендарного ВЛКСМ. Комсомольцы были разными: одни выступали с трибун, стараясь заработать себе баллы для дальнейшей карьеры в аппарате, другие, наоборот, отмалчивались, ограничиваясь ежемесячной уплатой взносов, а кто-то работал, да так, что потом о них с благодарностью вспоминали потомки. С уверенностью можно сказать, что, как бы скептично не относились
сегодня к ВЛКСМ, именно на базе комсомольских кадров произошло становление советской милиции – еще той, «доперестроечной». Эта молодежь нас действительно защищала…


Идею – в массы
Комсомольский оперативный отряд «Меч и Пламя» был основан 28 октября 1958 г. В те годы в СССР широко набирали силу различные движения, призванные привлечь молодежь к общественной жизни: многие помнят стройотряды, красных следопытов и т.д. Со всей мощью агитпропаганды людей вовлекали и в борьбу с преступностью.
Выступая на партийном съезде в 1961 г., тогдашний генсек ЦК КПСС Никита Хрущев безапелляционно заявил: «Через 20 лет я покажу вам последнего хулигана!». Как показала жизнь, до этого момента не дожил ни сам Никита Сергеевич, ни те, кому он это обещал…
Впрочем, работа в направлении, указанном главой державы, закипела. По стране  начали создаваться различные общественные формирования по профилактике и борьбе с преступностью. Бригады содействия милиции (БСМ) реорганизовались в добровольные народные дружины (ДНД). Людей с красными повязками на рукаве можно было увидеть везде – в парках, вблизи магазинов, рынков, кинотеатров. Образ дружинника – это не только фраза «Немедленно прекратите целоваться – вы находитесь в общественном месте!» из кинофильма «Москва слезам не верит». Это еще и тысячи раскрытых хулиганств, грабежей, разбоев.
В ДНД, как правило, задействовались неподготовленные люди. Государство особо не заботилось о том, что кто-то мог пострадать в схватке с преступниками. Главной идеей было приучить граждан к тому, что закон нарушать нельзя, а милиции надо помогать в любых обстоятельствах. Наверное, тогда люди были более сознательными. Но вместе с тем, дружинники были защищены законом (в УК была специальная статья, в которой предусматривалось жесткое наказание за нападение на члена ДНД), людям давались отгулы, дополнительные три дня к отпуску…
Однако искоренить преступность полностью не удалось: неподготовленные люди могли противостоять хулиганам, но не профессионалам. Собственно, такой задачи перед ними никто и не ставил. Этим занимались уже другие.      
Первый рубеж
Идея создания комсомольских оперотрядов кардинально отличалась от системы ДНД. В отличие от дружинников, не пытающихся скрыть свое присутствие на улицах, оперативники не имели права выдавать себя. Целью оперотрядов были не пьяные или хулиганы, а уголовники, для борьбы с которыми у милиции не хватало ни сил, ни кадров.
К тому времени в СССР практически покончили с профессиональной преступностью. По свидетельству правоохранителей, в начале 60-х гг. регистрировались лишь единичные случаи грабежей, разбоев и квартирных краж. Убийство же вообще считалось ЧП, из-за которого на ноги поднимали чуть ли не всю милицию области.
Едва ли не единственным видом профессиональной преступности, с которым государству не удалось справиться, были карманные кражи. Задержать карманника, а, тем более, с поличным, крайне сложно. Тем более для работников милиции, которых преступники, как правило, знают в лицо. Для того чтобы помочь органам внутренних дел, и были созданы комсомольские оперативные отряды.
Первый оперотряд в Запорожье назывался «Меч и Пламя». Возглавил его легендарный работник угрозыска Семен Цыбульский. Участник Великой Отечественной войны, разведчик-десантник, Цыбульский был прекрасно подготовлен: в совершенстве владел приемами самбо и дзюдо, превосходно ориентировался на местности, прекрасно разбирался в искусстве сыска. Тому же учил и своих воспитанников. И, как оказалось, весьма неплохо.     
Нюансы профессии
Курс обучения в оперотряде был очень разносторонним. В первую очередь парням и девушкам давали азы личного сыска – комплекса мероприятий, которые могут помочь выявить преступника в толпе, казалось бы, обычных людей. Для этого, кроме всего прочего, надо быть тонким психологом: злоумышленника можно определить только по манере поведения.
Помимо того, молодежь нужно было подготовить для задержания преступника. Для этого члены оперотряда в обязательном порядке посещали СК «Локомотив», где проходили тренировки по борьбе и боксу.
Руководство запорожской милиции поддержало почин Цыбульского. В оперотряде была создана мощнейшая учетная база с фотографиями и картотеками преступников, отбывающих наказание, тех, кто освободился, воров в законе и т.д. Каждую неделю при участии работников угрозыска проходили оперативки, где анализировалась работа за прошедший период, разбирались задержания, обсуждались ошибки. Велся журнал рапортов, разрабатывалась система сигналов друг другу при работе в скоплении людей.
Для того чтобы облегчить работу комсомольцев, в людных местах (вблизи базаров, в универмаге «Украина» и т.д.) были созданы оперативные комнаты, куда, при необходимости, доставляли задержанного до приезда милиции. При этом «старшие товарищи» воспитывали молодых жестко: неод-нократно комсомольцам подставляли в качестве вора штатного работника УВД, который на практике проверял навыки юных сыщиков – от азов ведения слежки до слаженности действий при задержании.
Не забывали учителя и о морали – к комсомольцам постоянно приезжали действующие милиционеры, ветераны войны, которые не только рассказывали молодежи о нюансах своей работы, но и прививали уважение к поколению, прошедшему горнило жизни. 9 мая для тех, кто работал в оперотряде, всегда был священным праздником. Нередко молодежь «охраняла» ветеранов – старики часто становились объектами преступников.     
Передовой опыт
Комсомольцы начали неожиданно резво – под руководством опытного сотрудника уголовного розыска они раскрывали дела одно за другим. Алексей Шиян, Алим Сухой, Валя Паничева, Михаил Воронов, а позднее Виктор Старых, Владимир Хализев, Борис Стечишин, Геннадий Василец, Юрий Кузьменко – они были первыми. Приходила уверенность в собственных силах, нарабатывалась практика. Иногда приходило и отрезвление – то, что их занятие – не игрушка, ребята лишний раз понимали, когда при задержаниях воров гибли их товарищи. Так во время отработки криминального объекта погиб Сеня Чеботок.
Как бы там ни было, юные оперативники выдавали в год по 300 раскрытых дел – эти показатели удивляли даже видавших виды розыскников. На молодежь, и без того не обделенную помощью правоохранительных органов, обратили пристальное внимание в «центре». Оперотряды начали создавать и в других городах Советского Союза – Днепропетровске, Полтаве, Москве, Вильнюсе, Свердловске.
Комсомольцы из Запорожья своим коллегам помогали как могли: ездили по стране, передавали опыт, знания. Нередко «Меч и Пламя» бросали на участки, требующие особого внимания милиции, в частности, в курортные города во время сезона отпусков. Именно туда в это время съезжались мошенники всех мастей, которые охотились на содержимое карманов отдыхающих.
В оперотряде была четкая система взаимодействия со своим штабом и подразделениями. Кроме командира и комиссара, комсомольцам помогали и кураторы от УВД. Часто работу «вели» выходцы из отряда – те, кто когда-то начинал тут необстрелянным студентом, а впоследствии навсегда связал свою жизнь с уголовным розыском: Владимир Терновой, Александр Грушевенко, Валерий Зотов, Сергей Першаков, Виктор Скрипка…
Выходцы из отряда становились руководителями предприятий, работали в партийных органах, в прокуратуре, суде, КГБ: Алим Сухой, Виктор Елькин, Алексей Шиян, Борис Стечишин...
Кроме работы, они умели и отдыхать: проводить время вместе у комсомольцев-оперативников было доброй традицией. Ребята выбирались на вылазки, выезжали на отдых. Многие из тех, кто был в оперотряде – ребята и девушки – связали свою жизнь. Так впоследствии возникли целые милицейские династии и семьи: Старых, Шишлаковы, Першаковы, Дубинские и многие другие.     
Новый виток
К середине 70-х стало понятно, что искоренить преступность в СССР не удалось. Не в последнюю очередь это связано с образом жизни партийно-хозяйственной верхушки. Люди начинали понимать, кто ими руководит, и то, что идеология оказалась ложной.
В стране распространились квартирные кражи, начали угонять машины. В СССР узнали, что такое наркомания.
В этих условиях помощь оперотряда оказалась как нельзя более востребованной. К тому времени в милиции уже поняли, что «Меч и Пламя» – настоящая кузница кадров для уголовного розыска. В системе МВД был создан институт младших инспекторов уголовного розыска. В Запорожье  все они были выходцами из отряда. 
Вместе с новыми силами включились в борьбу с преступностью: проводили рейды, перекрывали места сбыта и скупки краденого (ломбарды, рынки), выявляли и задерживали преступников. Работали комсомольцы в тесной связке с штатными оперативниками. На тот момент бывшие воспитанники «Меча и Пламени» составляли треть работников уголовного розыска.
Все они с благодарностью вспоминают эту школу мужества, а также тех, кто всячески помогал и верил в отряд. С отрядом “Меч и Пламя” на протяжении двух десятков лет был неразрывно связан сотрудник, а затем руководитель уголовного розыска Запорожья Александр Вельможко. Всегда “своими” для комсомольцев были руководители УВД Юрий Титаренко и Алексей Путий. Лицо Запорожского комсомола Александр Бережной был частным гостем не только на юбилеях, но и на оперативках в отряде, зачастую “балуя” оперативников не только вниманием, но и многочисленными наградами. А их было немало: переходящие знамена ЦК ВЛКСМ, знаки, вымпелы. Кураторы отряда избирались делегатами на съезды комсомола. Появились и боевые награды, медали и ордена.       
Конец фильма
Последний этап жизни отряда связан с кадровыми переменами в руководстве запорожской милиции.
В 1998 году команду Александра Поляка выбросили из органов внутренних дел после скандального завершения выборов городского головы Запорожья. Был переведен в другой город и его единомышленник, начальник криминальной милиции Валерий Зотов. С этого момента в запорожской милиции началась эпоха службизма – во главу угла ставилась статистика, парады, отчеты.
Новое руководство милиции старалось уничтожить все, что так или иначе ассоциировалось с именем предшественников. Оперотряд расформировали – подготовленные кадры оказались не нужны. Уничтожили даже отдельный стенд в музее областного УВД, посвященный истории «Меча и Пламени». Пропали экспонаты, знамена, альбомы с фотографиями. Зачем нужно было с такой яростью топтать историю, ветераны не могут понять до сих пор…
Из воспитанников оперотряда в милиции сегодня работают единицы, среди них – начальник Жовтневого райотдела Владимир Денисенко и начальник городского угрозыска Андрей Соловей. А вот преступников, в том числе и в погонах, в Запорожье стало не в пример больше…
Бывшие оперативники говорят: они готовы воссоздать все, что было. За результат краснеть не придется. Вот только нужно ли все это сегодня? Похоже, задачи у милиции кардинально изменились по сравнению с теми, что были в СССР…

Александр Вельможко, один из руководителей оперативного отряда в 60-70-х годах, ветеран уголовного розыска:
– С моей точки зрения, комсомольский оперативный отряд был не только кузницей кадров  для органов внутренних дел, но и прекрасной школой для воспитания молодежи. Оттуда вышло много достойных людей. Проработав полтора десятка лет с оперативным отрядом, могу с уверенностью сказать, что люди приобретали там черты настоящих, сильных и честных граждан.
Мне очень жаль, что в наше время разброда и шатания нет такого же очага мужества, как, к примеру,  «Меч и Пламя».

Валерий Зотов, руководитель «Меч и Пламя» в 70-х годах:
– Мы все, кто посвятил свою молодость оперативному отряду, гордимся прошлым. Можно ли возродить столь эффективные формы и методы работы сегодня? Уверен, не только возможно, но и целесообразно. Для этого нужна соответствующая позиция руководства УМВД, т.е. желание и понимание сути вопроса.
Тем более, что личный сыск, да еще и с участием общественности – серьезный инструмент в борьбе с преступностью.

Сергей Першаков, директор ООО «Центр безопасности бизнеса»:
– В «Меч и Пламя» я попал в конце 70-х годов, когда учился в мединституте. Меня поразил высокий уровень профессиональной подготовки и гражданской ответственности членов отряда. «Меч и Пламя» стал поворотной точкой в моей жизни. Еще в институте я был комиссаром оперативного отряда. Диплом врача «разменял» на работу в уголовном розыске. Затем работал в УБОПе.
Я считаю, что комсомольский отряд  был серьезной жизненной школой. Мы учились жить и взрослеть в коллективе, для нас было очень важно мнение окружающих. Мы росли профессионально. Многие после пошли работать в милицию. Там же я встретил свою любовь – Любу Першакову, жену.

Александр Бережной - первый заместитель губернатора Запорожской области:
Считаю, что “Меч и Пламя” был не только боевым подразделением уголовного розыска, но и Запорожского комсомола. Прекрасный пример комсомольской дружбы и самоотдачи. Горжусь тем, что обком ЛКСМУ оказывал конкретную помощь отряду - лучшему в Украине. Я был своим среди оперативников. Без поднятия такого движения в обществе сегодня невозможно обуздать преступность. Облгосадминистрация во главе с губернатором готова поучаствовать в этом процессе.

Комментариев нет:

Отправить комментарий