Особисті документи співробітників запорізької міліції/поліції

Службове посвідчення                                                                                           старшого оперуповноваженого відділу кадрів управління міліції                 УМВС Запорізької області майора міліції                                                    Степаненка Федора Васильовича (1958 рік)

Залікова книжка                                                                                                   слухача заочного відділення Київської офіцерської школи МВС СРСР                                                                                          Степаненка Федора Васильовича (1948 рік)

Вони захищали Україну від фашистської навали. Закінчення

Закінчення

 Початок

Стусь Павло Андрійович

Учасник бойових дій Другої світової війни. Нагороджений орденами та медалями.

Запорізька міліція повоєнного періоду у персоналіях

Гробман Клара Яківна

Народилася 27 грудня 1915 року у Одеській області. Розпочала службу секретарем Красно-Окнянського районного відділення міліції Одеської області наприкінці 1940 року. Брала участь у визволенні Запоріжжя від фашистських загарбників. Звільнилася із посади оперуповноваженого секретаріату управління запорізької міліції 27.12.1950 року у званні лейтенанта держбезпеки.

Із спогадів Клари Гробман

«… В город Харьков я прибыла во второй половине августа 1943 года из Чемкетской области Казахской республики, где работала начальником секретариата областного управления милиции. По прибытию в Харьков меня зачислили в группу по формированию областного управления НКВД по Запорожской области и направили в город Пологи. Добирались всеми видами транспорта и прибыли в Пологи в первой половине октября 1943 года.

         В город Запорожье вошла 14 октября 1943 года вместе с регулярными частями Красной армии и своими коллегами: начальником управления НКВД полковником Роговцевым Стефаном Ивановичем, его замом майором Витчиковым, начальником управления милиции майором милиции Казаковым Сергеем Михайловичем, начальником отдела кадров майором Горбуновым, начальником отдела ИТК майором Пукиным, начальником МПВО Краско,

До 30-річчя Спітакського землетрусу (із спогадів Віктора Марочка)

         7 грудня виповнюється 30 років Спітакському землетрусу, який приніс смерть та розруху на вірменську землю. Весь радянський народ у найкоротші терміни відбудував зруйновані міста і села та ліквідував наслідки цього лиха. Свій внесок у цю справу зробили  також і працівники запорізької міліції. Серед них там був і ветеран ОВС, ліквідатор наслідків Чорнобильської трагедії, полковник міліції  Віктор Марочко. Його спогади про цю подію ми з великим задоволенням розміщуємо    на нашому сайті. Літописець

Допомога братньому вірменському народу

(31 травня – 03 липня 1989 року)

          О 12 годині 41 хвилині за місцевим часом у середу, 7 грудня 1988 року, на північному заході Вірменської Радянської Соціалістичної Республіки стався землетрус магнітудою 8,2 бали. У результаті нього були повністю  знищені місто Спітак та 58 сіл, частково зруйновані міста Ленінакан (зараз Гюмрі),

Марочко В.М.

Степанаван, Кіровакан (зараз Ванадзор) та ще приблизно 300 населених пунктів.  Під завалами загинули близько 25 тисяч жителів, 514 тисяч залишилося без даху над головою. Під зруйнованими будинками опинилися медичні працівники та їх обладнання. Допомогу потерпілим надавати було нікому, і тому військові медики були першими  в зоні лиха. Згодом до Вірменії направили військові частини та працівників міліції для запобігання мародерства й охорони громадського порядку. Коли виконали перші пошуково-рятувальні роботи, у постраждалі райони  направили будівельників зі спеціальною технікою для відновлення пошкоджених споруд та будівництва нового житла і  промислових будівель. В усіх організаціях, закладах, установах нашої великої батьківщини – Радянського Союзу – всі, хто працював чи навчався, здавали кошти на допомогу постраждалим. Згідно з вказівкою з нашого обласного управління кожен сержант повинен був здати по 3 карбованці, а офіцер – по 5. Про це було об’явлено всьому особовому складу, і гроші по відомості під підпис  приймала бухгалтер районного відділу Вікторія Данилівна Жартовська. На той час сума в 3 та 5 карбованців була, з однієї сторони, «підйомною» для кожного, а з іншої сторони ці суми мали велику купівельну спроможність. Кошти здали всі, крім одного, який мотивував свій вчинок тим, що вірмени на наших базарах торгують мандаринами, апельсинами, гранатами, хурмою… і грошей у кожного із них більше, ніж ми здамо всім райвідділом. Намагання вплинути на нього чи то по комсомольській лінії, чи по лінії замполіта, не подіяли. Гроші він так і не здав, посилаючись на те, що це справа добровільна, що дійсно це так і було. В подальшому цей мій колега дуже тяжко розставався зі своїми грішми, і коли вже була створена і плідно працювала наша  районна організація пенсіонерів МВС України, то він добровільно вийшов із її лав, у тому числі щоб і не сплачувати членські внески.

   

  В усіх республіках Радянського  Союзу формувалися будівельні загони, які відправлялися у постраждалу зону. У нашій Запорізькій області на базі будівельних організацій міст Запоріжжя, Мелітополя та Бердянська був сформований свій загін, який відрядили в місто Кіровакан. Він  там мав назву «Запорізький будівельно-монтажний поїзд».

Незважаючи на чітку вказівку направляти у Вірменію лише спеціалістів високого класу з бездоганною репутацією, насправді туди за «довгим карбованцем» поїхали й ті, хто «водив дружбу» із «зеленим змієм», колишні засуджені, порушники дисципліни та трудового розпорядку. Для організації охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю, охорони майна будівельних організацій та самих будівельників, захисту будівельників від проявів вірменських екстремістів був сформований Збірний оперативний загін МВС Української РСР. Цей загін нагадував  районний відділ внутрішніх справ середнього розміру з дільничними інспекторами міліції, оперативними уповноваженими карного розшуку та боротьби з розкраданням соціалістичної власності, інспекторами дорожньо-патрульної служби та Державної автомобільної інспекції, Державного пожежного нагляду, позавідомчої охорони… Не було лише працівників паспортного столу та інспекції виправних робіт.

     На початку травня 1989 року в наш Куйбишевський районний відділ внутрішніх справ надійшла телетайпограма з обласного управління внутрішніх справ про направлення одного дільничного інспектора міліції та одного міліціонера підрозділу позавідомчої охорони терміном на 3 місяці в  Збірний оперативний загін МВС Української РСР у м. Кіровакан. Начальник нашого районного відділу майор міліції Микола Андрійович Задесенець та його заступник із політичної частини капітан міліції Віктор Федорович Щербань у день занять із службової підготовки, який в той час проводився у четвер, зачитали цю телетайпограму і попрохали надати свої пропозиції із цього актуального питання. З 10 дільничних інспекторів довелося їхати мені, адже у кожного із інших дев’яти виявилися невідкладні нагальні домашні справи, а у мого земляка-односільчанина – «липова» хвороба шлунку, яка саме в цей період «знову дала про себе знати». З підрозділу позавідомчої охорони випало їхати молодшому сержанту міліції Анатолію Івановичу Дем’яненку. Оформивши всі необхідні документи, в медичній частині УВС області ми пройшли прискіпливу

Герої серед нас: Юрій Маслов та Євген Маноскін

Маслов Ю.

Маноскін Є.

У складі  зведеного оперативного загону МВС УРСР працівники запорізького гарнізону міліціонер-кінолог мотовзводу № 1 роти міліції відділу охорони при Ленінському РВ  старшина міліції Маноскін Є.В., та сержант міліції Маслов Ю.В.   з 16.12.1988 року по 30.01.1989 року приймали участь у ліквідації наслідків страшного землетрусу у м. Ленінакані Армянської РСР.  Під час чергування на вулицях  постраждалого міста, з метою запобігання фактам

О землетрясении в Ленинакане вспоминает Юрий Маслов

…В период милицейской службы у Юрия Викторовича была еще одна значимая командировка – землетрясение в Армении, 7 декабря 1988 г. На второй день после случившегося Юрий Викторович и инспектор ДПС ГАИ Владыченко Игорь были в УВД Запорожского облисполкома, где формировался отряд для отправки в пострадавшую Армению. Пройдя все необходимые в таких случаях процедуры, запустив двигатели собранных со всех милицейских подразделений области новых милицейских УАЗиков, автоколонна взяла курс на Армению. В пути следования к ним присоединились колонны УВД Херсонской и Крымской областей. По военно-сухумской дороге доехали до г. Ленинакан. Подземные толчки давали еще о себе знать. Как вспоминает Юрий Викторович, увиденное не поддается воображению. Если дома, построенные в 50-х годах, имели серьезные повреждения, то современные – это куча строительного мусора. У населенного пункта, на закрашенном краской его названии, – надпись «Могильник». На улице – зима, нас расположили в 40-местной летней армейской палатке на стадионе. Но никто не

Герої серед нас: Григорій Сидоренко

Старший сержант міліції Сидоренко Григорій Миколайович,  30.01.1963 р.н.,  з  16.12.1988 року  по 30 січня 1989 року приймав участь у забезпеченні  громадського порядку  при  ліквідації наслідків землетрусу в м. Ленінакані  Армянської РСР у складі зведеного загону МВС УРСР.

            29 грудня 1988 року, знаходячись на маршруті у Московському районі м. Ленінакану Сидоренко Г.М. побачив двох громадян, які залізли до приміщення господарчого магазину. На його вимогу вийти із приміщення злочинці відмовились та здійснили фізичний супротив.

Проявивши витримку та винахідливість в боротьбі з посяганням на власність та особистість громадян Сидоренко Г.М. затримав мародерів, які викрали  господарчі товари  на суму 1 тис. рублів.

За мужність та  рішучі дії при ліквідації наслідків землетрусу  в Армянській РСР  Указом Президії ВР СРСР  № 435/1 від 21.08.1989 року Сидоренко Г.М. нагороджений орденом  «За особисту мужність».